Драматургія В.Винниченка та її роль у становленні українського модерного театру

Національний Університет «Києво-Могилянська Академія».

Реферат з курсу.

«Українська література — 3».

на тему:

Драматургія В. Винниченка та її роль у становленні українського модерного театру.

Студентки 3-ФГСН Волобуєвої О.В.

КИЇВ — 98.

Винниченко займає вийняткове місце в історії української драматургії, українського модерного театру. Його твори значною мірою сприяли модернізації тогочасного українського театру, виведенню його на європейський рівень. Драми Володимира Винниченка відіграли важливу роль у культурному відродженні українського народу. Своєю формою і своїм змістом вони витворювали своєрідну національну новаторську драматургію в дусі новітніх течій європейської драми — драм Ібсена, А. Чехова, М. Метерлінки, К. Гауптмана, А. Стріндберга. Їхня тематика, як і тематика інших творів письменника і драматурга, була цілком традиційною — дослідження людської особистості, морально-психологічне випробовування внутрішніх сил людини у боротьбі за утвердження свого «я». Але інтерпретація цих тем і морально-етичні проблеми, що поставали з творів Винниченка були новаторством в українській літературі початку 20 століття. Винниченкові п‘єси руйнували канони сценічного дійства, які плекав етнографічний, романтично-сентиментальний і водевільно-розважальний український театр. Герої цих п‘єс прагнули незалежності від будь-кого і будь-чого: юрби, моралі, приписів, умовностей. Вони прагнули бути «чесними з собою». Але, як зазначав сам Винниченко, ніхто з його героїв не був по-справжньому «чесним з собою», оскільки вони лише прагнули цього.

В.Винниченко розумів, що настав час європеїзувати український театр, тобто «надати йому філософської глибини, гостроти морально-етичних колізій, динамізувати дію …» Ці думки розділяв і М. Садовський, який у 1910 році узявся за постановку п‘єси «Брехня» написаної драматургом того ж таки року. Перші постановки не принесли великого успіху, оскільки і режисура була надто традиційною та й актори (Мар‘яненко, Ковалевський, Ковальчук), хоча й були відомими і талановитими, не були готові відтворити всю глибину Винниченківських образів. Але поступово публіка відчула, що народжується новий театр, створюється нова сценічна естетика. На сторінках «Української хати» з цього приводу з‘явився такий відгук: «Театр нарешті вдарив по нервах сучасності, торкнув боляче питання інтелігенції, й вона обізвалася й почала ходити в „Український театр“. Цього раніше не бувало. З часу постави „Брехні“ ми можемо рахувати нову еру в історії нашого театру. „Брехню“ вважаємо тараном, яким пробито дорогу для літературних драм, для серйозного репертуару, і разом з тим — першим кроком трупи М. К. Садовського в ролі пропагатора і толкователя дійсного театрального мистецтва.».

Саме завдяки драматичним творам Винниченка старий заслужений дореволюційний побутово-етнографічний театр М. Садовського поволі еволюціонував до театру психологічної драми. У цьому сходяться такі дослідники театру як Д. Антонович, Г. Лужницький, В. Ревуцький, Л. Залеська-Конишкевич.

Зоряним часом Володимира Винниченка були 1910;1912 роки. У цей час він пише свої п‘єси «Базар», «Брехня"(1910), «Співочі товариства"(1911), «Чорна Пантера і Білий Ведмідь"(1911), «Дочка жандарма», «Натусь"(1912), «Молода кров"(1913), згодом були написані «Мохноноге», «Мементо», «Гріх», «Кол-Нідре», «Над», «Великий секрет», «Пророк"(побачила світ лише після смерті автора).

Пореволюційний модерний український театр: «Молодий театр», «Державний драматичний театр ім.Шевченка», «Драматичний театр ім.Франка», «Незалежний Львівський театр» під керівництвом О. Загарова та ін. — розпочинали й зміцніли на драматичних творах Винниченка, якого можна сміливо назвати засновником української модерної драматургії й сучасного українського театру.

Мабуть найбільшим успіхом користувалася п‘єса «Чорна Пантера і Білий Ведмідь», опублікована вперше у 1911 році. Але перша світова війна ускладнила її появу на сцені. Вперше вона була поставлена у 1917 році. Саме тоді «Молодий театр» Леся Курбаса відкрив новий театральний сезон з постановки «Базару» та цієї п‘єси.

П‘єси Винниченка посіли провідне місце у репертуарах «Молодого театру», стаціонарного українського театру М. Садовського та драматичного театру ім. І.Я.Франка. В останньому протягом 1920;1921 років йшли п‘єси «Гріх», «Дисгармонія», «Великий Молох», «Панна Мара», «Співочі товариства». Твори драматурга були популярними не лише в тогочасній Україні, але й за її межами. Вони ставилися у Німеччині, Голандії, Швейцарії, Австрії, Польщі, Італії, Іспанії, Румунії та ін. Нажаль, в кінці 20-х років Радянський уряд піддав жорсткій критиці всю творчість Винниченка і суворо заборонив його твори. Тепер, майже після 50-річної заборони вони повертаються до нас: цікаві й актуальні, без яких була б неповною картина української літератури початку століття.

Література.

В.Винниченко «Дисгармонія», «Брехня», «Гріх».

Григорій Костюк. Світ Винниченкових образів та ідей. //Українське слово. — Київ — 1994.

Історія української літератури ХХ століття. Кн.1. — К.- 1993.

Історія української літератури ХХ століття. Кн.1. — К.- 1998.

Історія української літератури ХХ століття. Кн.1. Київ 1998. — С.225.

Українська хата. 1911. Березень. — с.198 //Історія української літератури 20 ст. Книга 1. — Київ — 1998.

PAGE.

PAGE 2.