Політологія як наука

Політологія як наука

1. Політична наука займає одне із головних місць у сучасному суспільствознавстві. Її високе значення обумовлене великим впливом політики на життя суспільства. Протягом всієї історії людської цивілізації політика, держава, влада були найважливішими складовими суспільної взаємодії, багато в чому впливали на повсякденне життя людини. Політологія є загальною інтегративною наукою про політику в всіх її проявах. Вона включає до собі у якості складових частин політичну соціалізацію, політичну філософію, теорію держави та права, політичну географію та усі інші політичні дисципліни. Предмет політології складають: політичні інститути й, перш на, держава, партії, групи інтересів; політична свідомість та сама культура; суб'єкти політики: особистість, соціальні групи, еліти, лідери та ін.; внутрішньодержавні та міжнародні відносини, політичний процес.

Істотна сторона в обґрунтуванні наукового статусу політології лежить у розрізненні її про «єкта й предмета. як відомо, про «єкт пізнання — це усі тобі й маєш що спрямовано діяльність дослідника, що протистоїть йому як про «єктивну реальність. Колі ж мова йде про предмет дослідження конкретної науки, ті та чи інша частина про «єктивної реальності (наприклад, суспільні процеси) береться не цілком, а лише тією її стороною, що визначається специфікою даної науки. Інші сторони в цьому випадку розглядаються як другорядні. Тому відмінність наук друг від друга й полягає до того, що навіть на одному про «єкті, кожна досліджує свій предмет.

Про «єктом політології є - «політична реальність». Її розглядають також філософія, соціологія, політична психологія й т.д. А предмет політичного пізнання, не може бути тотожній про «єкту, він ті й дозволяє виділити політологію в самостійну наукову дисципліну. Алі запитання його визначення залишається ще не вирішеним.

Серед політологів сьогодні немає єдиної думи в питанні про зміст предмета політології.

Відсутність його обумовлена розходженням національного політичного досвіду, що формував традиції дослідження політики в різних країнах. Щоб перебороти великі різночитання в 1948 році група ведучих експертів ЮНЕСКО із Америки й Європи, прийняла резолюцію, у якій пропонувався перелік проблем, досліджуваних політологією:

1.Політична історія.

2.Політичні інститути.

3.Партії, групи й суспільна думка.

4.Міжнародні відносини.

Не дивлячись на це, розбіжності й суперечки продовжилися. Ця проблема багато в чому також із «ясовна, прагненням розділити політологію на дві самостійні дисципліни прикладну й теоретичну. Проте в більшості випадків под політологією розуміють науку, що вивчає політичні відносини із усіма супровідними дане явище політичними чинниками. Відповідно до такого розуміння теоретико-змістовним ядром політології її предметом є навчання про уладові, про державу, про взаємини у сфері політичного й т.д.

Варто враховувати, що політологія є інтегральною наукою, й містить у собі сукупність наук, що відрізняються друг від друга предметом, методами, підходами, дослідження політичного життя, у цьому змісті про «єкт, тобто політична реальність, є як бі про «єднуючим чинником.

Політологія відповідає на багато питань, поставлені практикою сучасного етапу розвитку нашої держави й усього світового співтовариства. Ця наука про «політика», «технології» політичного процесу. Вивчаючи сферу політичного життя суспільства, вона озброює знаннями закономірностей становлення й функціонування політичної влади, політичних відносин й політичної діяльності, допомагає сформувати необхідні уміння й навички рівноправного учасника політичного життя.

Творення нової України викликає нагальну необхідність в теоретичному осмисленні й наданні будівничим силам наукового інструментарію, що зробить досить ефективним сам процес цого творення. Без науки, котра безпосередньо служити конкретній українській будівничій практиці, неможливе здійснення нинішнім поколінням історичної місії - побудови вільної, демократичної, правової, громадської держави як спільності, що зветься «народ України».

Основне навантаження лягає на науки, покликані осмислювати політичне життя, політичні відносини, політичну діяльність в Україні, оскільки саме із ними пов’язані основні реформаційні процеси, саме смердоті сьогодні є одним із найефективніших елементів української самоорганізації, за допомогою якої народ України виходить на сучасний рівень цівілізованості.

Питання про рівень політизації суспільного життя, і суспільної свідомості в Україні сьогодні визначене досить виразно: смердоті набрали характеру основного соціального руху за радикальні перетворення, насамперед за допомогою політики, політичної організації, політичної діяльності, політичного менталітету. Факт загального підвищення політизації українського суспільства ставши незаперечним, а загальноукраїнська стратегія кардинальних реформ за допомогою нової правової органїзації суспільних, зокрема економічних, відносин принципово змінила роль політики у розбудові нової України.

Отже, зміст української політології неважко визначити: це політичне життя українського народу в його багатонаціональній структурності, українська політична історія в еволюційному зв’язку із сьогоденням як певний магістральний шлях нації, його національна й загальнолюдська сутність, творчій зміст боріння українства, народу України за можливість національного самоутвердження й набуття, таким чином, необходимых інтеграційних якостей щодо загальнолюдської цівілізації.

Нинішній стан політики й політології в Україні нетиповий для, так званого, цівілізованого світу, бо України лише створює своє політично — організзаційне обличча. Тому і судити про політичні процеси не можна з класичної точки зору західної політології, із її канонами історично поступового державотворення. Можна відразу зауважити: американці, анцлійці, французи будуючи свою державу, українську політичну думку не використовували. Вони розробляли політологічні проблеми відповідно до власних потреб, власного бачення. Отже, саме період початкового будівництва, як правило, в всіх країнах був перідом інтенсивного пошуку шляхів власного, зокрема національного самоутвердження. Протягом століть політичної залежності в Україні формувалась певна духовна структура, основні елементи якої були спрямовані на власне духовне розкріпачення. Українська державність зазнавала тяжких історичних іспитів, протистояла різним завойовникам із Візантії, Варшави, Москви, Відня, Прибалтії.

Політичні режими, котрі встановлювались завойовниками на українських землях, булиздебільшого неорганичними для українства. Народ шукав заходь самозбереження, виховувалось почуття національної гідності і непримиренності до загарбників, що в політичному вигляді найбільш опукло виявилось в житті українського козацтва та його державному оформленні - Запорізькій Січі, зародку нової українськоїдержавності, політичного улаштую українства. Запорізька Сич та інститут гетьманів (від засновника Вишневецького до Сагайдачного, Хмельницького, Мазепи, Орлика, Дорошенка…) залишились в українському й світовому політичному світовому досвіді як форма політичного суверінитету нації, а українському політичному уявлення — як власна політична традиція, варта не лише уваги, але й і розвитку. Адже політична організація часів гетьманщини може живити і сучасне політичне життя України.

Політичне становище українства утруднювалося тім, що воно та вело визвольну війну без підтримки. Хоча царська Росія був тюрмою народів, чи — котра визвольна акція чи рух було неможливо одержати світової підтримки, ьо це було б б «втручання у внутрішні справ Ро-сійської імперії», а после встановлення Радянської влади колоніальне становище України було б прикрите славнозвісною «соціалістичною дружбою народів». Об'єктивне тяжіння народів до світу й злагоди, до співробітництва використовувалось для збереження й зміцнення більшовицької диктатури. Диктат більшовицької політичної системи перетворював українську національну ідею в антиімперську, антирадянську. Хоча й за більшовицького режиму багато національно свідомих українців робиле все можливе й неможливе, щоб зберегти власну націю. Для цого потрібна був принципово інакша методологія, що століттями визрівала в українстві і згодом набула рівня розвитку, який давши їй змогу статі російською національною ідеєю, що покладена основою стратегії й тактики української національно визвольної революції, а сучасних умовах — будівництва української державності.

Революційним за своїм місцем в історії українського народу єАкт проголешення незалежності України 1991 року, який ставши логічним результатом, великою політичною перемогою українського національно-визвольного руху, початком нової історії Українства. як й чи — яку політичне рішення, Акт проголошення незалежності України покладає лише правовий вушко повній незалежністі, котра можлива лише як нрезультат всебічного творення матеріальних й духовних основ існування й розвитку народу України.

Українська політологія може бути принципово саамодостатньою й досить ефективною, якщо охоплюватиме необхідне нині коло проблем та завдань.

Політична думка Українства постійно спрямовувалась не так на прогрес власної нації, але в боротьбу за існування, що позначилося на її конструктивного, будівничому рівні. Тому заподіяння політології - представити конструктивізм української політичної думи як класичну методологію українського політичного менталітету, служитиме сучасній політичній практиці в Україні.

Завдання української політології - простежити становлення й розвиток української національної ідеї, її основні форми в історії політичної думи в Україні, розмаїття поглядів й течій в українському суспільстві протягом століть боротьби «українського духу» за своє розкріпачення й утвердження в суспільній свідомості.

Завдання української політології - дати оцінку політологічним основам сучасного українського націоналізму. Доцільно розповідати про політичну еволюцію українського націоналізму, його різні течії, про потворну сутність «радянського патріотизму».

Проблемою українськоїполітології, котра вимагає першочергового розв’язання, є реальний стан політичних відносин в Україні. Їх треба корегувати, виправляти, оскільки саме політична сфера — один із найнебезпечніших каталізаторів порушення стабільного розвитку суспільства.

Потребує вивчення проблема Сучасної української політичної системи й національних політичних традицій. Насамперед, виникає запитання про природність парламентарізму для України, принаймні у його теперішньому вигляді. Система виборів, Яка пропонується сьогодні недосконала. Якого типу парламент й президент нам потрібні й як домогтися обрання саме таких основних політичних інституцій.

Практично не розпочиналось ще вивчення проблеми національного лідерства. сучасний розвиток цівілізації та демократизму, як її форми, характерний наявністю політичного лідерства. Економічні і соціальні підвалини лідерства ще лише визрівають. Тому будівництво української демократії - це економічне й культурне явище, хоча будівництво нової, незалежної України й відбувається за допомогою ораганізаційних заходів, що із неминучістю підносить роль лідерства, зокрема політичного, у становленні української державності.

2. Розкриття змісту складного світу політики стає можливим завдяки існуванню категоріального апарата. Категорії політології - це її вузлові поняття, кожне із який являє собою самостійний предмет дослідження й разом із тім служити вивченню науки про політика в цілому. Існують як загальні, то й частки категорії політології.

Перші використовуються всіма суспільними науками й перед тим відносяться: цивілізація, сус-пільство, воля, влада, право, культура й т.д.

Другі ж використовуються власне чи політологією науками, що знаходяться на стику із нею — це категорії: політики, політичної влади, політичних відносин, політичних режимів, правової держави, політичної системи, політичної культури, приватної власності й т.д.

Усі відносини в політології визначені тими чи іншими законами. Закони політології - це про «єктивно існуючі й необхідні зв «язки між явищами. Вони реалізуються через діяльність людей й є загальними. Загальноприйнятим є розподіл законів у залежності від сфери їхнього прояву на 3 групи:

1.групу — складають закони політекономії, що відбивають відносини між економічним базисом й надбудовою.

2.групу — утворять політико-соціальні закони, що характеризують розвиток політичних явищ, як особливих соціальних схем.

3.групу законів можна умовно назвати політико-психологічної, т. до вон характеризує взаємини між особистістю й світом політичного.

Закони політології підрозділяють також на закони функціонування й закони розвитку. Перші забезпечують збереження того чи іншого політичного чи явища процесу, а другі - його перехід від одного якісного стану в інше. По способі прояву закони бувають динамічні, тобто визначальні однозначний зв «язок між явищами, й статичні, що обумовлюють зв «язок із визначеною часткою імовірності, умовності.

3. Важливе місце посідає політологія у системі суспільствознавства, виявити взаємодію політології із філософією, психологією, культурологією, історією, основами права та ін.

У самому загальному виді політологія — це наука про політику, про особливу сферу життєдіяльності людей, зв «язаної із владними відносинами, дія які покликане забезпечити функціонування суспільства, взаємодія між людьми.

Процес формування й виділення політології із загальної системи наук був досить тривалим. Прив «язувати її народження до якої-небудь конкретної дати в тій чи іншій стране можна лише умовно.

Будучи інтегральною наукою про «політика», політологія містить у собі ряд более приватних дисциплін. Серед них можна виділити:

1.Політичну філософію. Вона досліджує ціннісні аспекти владних відносин.

2.Політичну історію. Вона розглядає процес виникнення політичних інститутів й установ, заподій їхніх змін у часі.

3.Політичну теорію. Вона звертається до аналізу типів й форм організації влади. Вивчає основні елементи політичної системи суспільства: держави, партій й т.п. Виявляє характер взаємодії між ними.

4.Політичну соціологію, що займається дослідженням взаємини між цивільним суспільством й Державою.

5.Політичну психологію. Вона вивчає політичне поводження людей й його мотивацію, особливо в масових формах.

6.Політичну антропологію. Вона досліджує вплив основних потреб й родових якостей особистості, на її політичне поводження.

Політичну географію. Розглядає вплив кліматичних, географічних й природних факторів на політичне життя.