Історія міста Коломиї

Історія міста Коломиї.

.

.

Значна група істориків, спираючись на перекази місцевих старожилів, намагалась довести таку гіпотезу: купці-солеторгівці, направляючись із Заболотова чи Яблунова — основних гуцульських солеварень, їхали через болота, а перед в'їздом до міста Коломиї в Пруті на мілководді мили кола своїх маж («колеса»). Від цього мала піти назва «Коломия» .

Відомий галицький історик, професор Львівського університету І.Шараневич висунув ще один здогад про походження назви Коломиї, вказуючи, що місто лежало біля «миї». Давні слов’яни кожну річку називали «Миєю», а гірське населення так найменовувало Прут.

Л. Вайгель, професор Коломийської гімназії, один із перших дослідників історії Коломиї, потвердив у своїй розвідці з історії цього міста, що гуцули дійсно ріку Прут називали «Миєю». Від цього слова могла піти назва осади, хоч, на його думку, багато поселень було розташовано над цією рікою, але жодне не дістало подібної назви.

За умовами польсько-литовської Кревської унії 1385 року Галичина була окупована Польською Короною. Скоро до літописних галицьких княжих міст почала прибувати дрібна шляхта із Мазовша, Сілезії, Надвіслянщини з королівськими привілеями. За нею посунули католицькі сановники в супроводі шляхетського війська.

У вересні 1387 р. до Коломиї прибули перші польські правителі. Вони поселилися в середмісті і представили волосним княжим правителям королівські мандати на міські права. Старий княжий уряд на чолі з тисяцьким передав свої повноваження новій окупаційній владі.

Коломия стала тим повітовим містом, на яке звернув увагу новий уряд. Місто отримало протягом кінця XIV — XV ст. королівські привілеї. Це пояснюється тим, що польський шляхетський уряд, оцінюючи роль міста в зв’язках з Молдавією і внаслідок наростаючої небезпеки з боку турків і татар, намагався зміцнити прикордонні міста Снятин і Коломию.

По-перше, місто отримало війтівство. Після попереднього Піскозуба новим війтом затверджено львівського патриція Фреустетера. Йому спадково передавалось війтівство (адвокатус) над Коломиєю разом з приміським селом Матіївці. Село здавна, ще з княжих часів, належало до міста, а тепер передавалось новому війту з усіма приналежностями і доходами з тією умовою, що її власник буде дбати про заселення Коломиї. По-друге, новопризначений війт за королівським привілеєм, як сам, так і його нащадки, зобов’язувався на кожну військову потребу виставляти одного колійника і трьох лучників. Це була стара повинність, ще з княжого часу, коли коломийський воєвода або, як тоді називали — тисяцький, виставляв на вимогу князя в разі військової потреби своїх оружійників — воїнів. По-третє, за цим привілеєм, 1405 р. король надав місту разом з приміським селом Матіївці магдебурзьке право — тобто міське самоуправління на зразок німецького міста Магдебурга з 1211 року. Фактично цей привілей ліквідував у Коломиї княже управління. Стара система міського княжого управління зберігалася від 1387 до 1405 року. Новий привілей обмежував права міських українців Коломиї. Це можна побачити на тому, що місто, згідно магдебурзького права, отримало власне судівництво. За ним всі жителі Коломиї — німці і поляки, за винятком українців, звільнились з-під юрисдикції своїх урядовців якого-небудь рангу. Вони звільнялись від міських податків і данин, зате міські українські жителі повинні були сплачувати і здавати королівській казні, як і в інших містах Галичини, всякі данини і грошові чинші. До того ж зобов’язувалися до всяких міських відробітків. В цьому проявлявся обмежений характер магдебурзького права в Україні в XV —XVIII століттях. З наданням магдебурзького права в Коломиї був утворений міський магістрат на чолі з бургомістром і радниками, їх тоді називали консулами і вибирали раз на рік. Судовою лавою керував війт з лавниками. Коломийським старостою був призначений війт Микола Фреустетер, що мав необмежену владу над містом. Він, крім судової влади, здійснював контроль над містом.

По-друге, польські міщани та патриції з уряду і цехів звільнились від доставки підвод (як це мало місце до цього часу), хіба що для короля і то за грошову винагороду. По-третє, в привілеї вказувалося, що колений купець, торгуючи в цих сторонах, мав право продавати свої товари тільки в Коломиї, виключно під загрозою їх втрати. Далі наказано було, щоб ніхто, їдучи з Молдавії до Польщі, не смів обминати того міста. Це вигідно було для патриціанської верхівки, оскільки місто ставало головним складом товарів.

У І565 р. польський король Сигізмунд Август на сеймі в Пйотрокові поширив старі і надав нові привілеї місту Коломиї. Він потвердив місту всі його привілеї земські, за винятком кількох будинків, які були збудовані на міських грунтах, що належали до коломийського замку. Король залишив все, що належало до королівської скарбниці за привілеєм свого діда Казимира Ягайлончика. Він також скасував привілеї на забудову нового міста на коломийських грунтах внаслідок фальшивої інформації, яка була подана Коломийському старості. Король надав місту різні чинші з будинків і міщанських городів з умовою, щоб вони не перевищували попередніх по кількості чиншів.

Щодо королівських податків, то міщани повинні були платити до скарбниці грошовий чинш з ланів по 40 грош, а інші податки мали платити згідно давніх часів.

Як невідомо, коли виник Коломийський замок, так і невідомо, коли він занепав, втратив своє оборонне значення. Л тому його початок, основні віхи історії стали таємницею для нашого часу. Та не тільки не судилося нашому сучаснику знати історію цього замку, але й мало збереглося джерел з історії старовинних замків у Львові, Галичі, Бурштині, Раківці, Снятині, Печеніжииі та інших містах і селах Галичини. Дослідникам доводиться по крупинці збирати першоджерела і відтворювати, хоч приблизно, силуети старовинних замків.

Лише деякі фрагментарні історичні звістки дають можливість уявити, хоч приблизно, загальний вигляд Коломийського середньовічного замку. Можливо, його початок — у XII— XIII ст.

Очевидно, в часи Данила Галицького, коли Коломийщина була основним центром продукування солі, як згадує невідомий автор Галицько-Волинського літопису, в Коломиї мусив бути якийсь двір чи замок.

Каміль Баранський у своїй праці висловлював припущення, що в XIII ст. в Коломиї знаходився замок, який з часом став оборонним на цій території. На жаль, такий здогад не потверджується джерельними даними.

За даними королівської люстрації, на Двірській вулиці проживало 7 господарів, які зобов’язані були «виконувати раз в тиждень замкову роботу». Знов міські комірники зобов’язані були спрятувати сіпо, гребсти і носити його та давати грошового чиншу по 7 гроні із будинку. Як видно, це були українські міщани, яких використовували для послуг замку, «замкова обслуга» .

Па користь замку давались данини за ті чи інші провини. Так, в 15 пункті Статуту гончарського цеху з 1661 р. зафіксовано, що всякі «люзні ремісники» — тобто позацехові — партачі, коли стане відомо про їх ремісництво, старостинській владі мусили давати данину.

Такий стан Коломийського замку зберігався до 60-х років XVII ст. В 1664 р. старостою в Коломиї став Андрій Потоцький. Вій провів реконструкцію замку, перебудував його з дерев’яного на мурований. ІЗ такому вигляді він знаходився до 70-х років XVIII століття.

Після захоплення Галичини Австрією 1772 р. замок остаточно втратив своє оборонне значення, і уряд зніс його в 1778 р. Мури і башти були розібрані, каміння було використано для будови міських будинків, залишилися тільки сліди валів. Руїни колишнього Коломийського замку стояли до кіпця 60-х років XIX ст. В 1871 р. на фундаментах замку збудовано будинок колишньої гімназії, і лише в топоніміці це місце залишилось в пам’яті місцевого населення.

Локалізація, або розселення коломийських міщан по певних дільницях і вулицях — тривалий, кількавіковий процес, який в силу тих чи інших економічних і політичних умов змінювався.

Вперше ми довідуємося про розселення передміщан Коломиї з люстрації 1565 — 1566 рр. Тут сказано, що Коломия є містечком." Ллє вона як важливе прикордонне місто посідала помітне місце в економіці краю, через що отримала «право складу солі» та інших товарів ще з 1424 р. Крім того, Коломия залишалась стратегічним градом на молдавсько-польському прикордонні, звідки нависала тоді турецько-татарська небезпека, яка, починаючи з XIV ст., постійно турбувала Покуття з центром у Коломиї.

В. люстрації королівщини з 1616 року ми зустрічаємо такий поділ у старій частині міста Коломиї, яке ще на той час було над Прутом: згадуються Ринок (середмістя) і 8 вулиць — Шпитальна, Снятинська, Лелова, Рин, Козя, Глинська, Руський Кут, Двірська. Всі міщани, що на них проживали, платили чиншу від кількості ланів, які вони обробляли. В цілому це складало річно 5 злотих 14 грот.

Коли рух Довбуша набрав великого розмаху на Покутті, стривожена шляхта запросила допомоги від великого коронного гетьмана Йосифа Потоцького. Він звернувся із спеціальним універсалом до шляхти і всього населення Покуття, де закликав до боротьби з опришками Довбуша. Звернення читали по всіх селах і містах краю.

30 серпня 1742 року в Коломиї, біля міської ратуші, при зігнанні великої кількості міщан і передміських селян повірений від Коломийського староства зачитав цей універсал. Вій гласив: «Йосиф з Потока Потоцький (пан) у Станіславові, Бродах, Збаразькому князівстві і Немирові, воєвода і генерал київських земель, великий коронний гетьман, лежайський, снятинський, коломийський та інший староста.

Дано 21 серпня 1742 р. у Тернополі. Йосиф Потоцький, великий коронний гетьман військ Корони" .

Суворий універсал гетьмана Потоцького був прилюдно оголошений у Коломиї з метою виявити і знищити народного героя.

З історичних джерел невідомо чи Олекса Довбуш за життя був у Коломиї, але не випадково мертве його тіло після трагічної загибелі наказано було доставити до Коломиї.

24 серпня 1745 року Олекса Довбуш після важкого поранення помер. Стефан Дзвінчук 27 серпня перед Станіславівським шляхетським судом після детальної розповіді про обставини загибелі героя від його рушничної кулі сказав: «Тоді, коли Добощук помирав, у село Космач над'їхав милостивий пан Колендовський, губернатор Яблунівський. Незабаром Добощук при ньому і при людях космацької громади помер. Після смерті тіло Довбуша взяли на віз, возили по селах. Оголосили і оповістили всіх, що тіло буде встановлено в місті Коломиї» .

Коломийська просвітянська традиція почалася з пам’ятного 1848 року, коли в місті в час «весни народів» з’явилася читальня, де українське населення могло вивчати історію рідного краю, знайомитись з художніми творами, читати першу українську галицьку газету «Зоря Галицька» (1848−1857 роки). Здається, ця читальня стала передвісником товариства «Просвіта», яке виникло через 40 років спочатку у Львові, а пізніше поширилося по всій Галичині.

Коломийська читальня існувала протягом 50−60-х років, особливо активізувала свою роботу із заснуванням в місті народовцями в 1875 році філії товариства «Просвіта» .

Протягом кінця XIX — початку XX ст. члени «Просвіти» дуже багато зробили у національному вихованні коломиян.

Коломийська «Просвіта» допомагала українцям відкривати очі на реакційну діяльність місцевих москвофілів, організовувала вечори пам’ятних дат, поширювала українську класичну літературу серед населення, засновувала філії свого товариства по передмістях і в навколишніх селах.

Із побудовою Народного дому в Коломиї тут зосередився весь просвітянський рух. В ньому працювали члени «Просвіти» із середмістя, українська еліта з числа гімназійних професорів, вчителів народних і професійних шкіл, частина адвокатів, священиків греко-католицької церкви і прості міщани-патріоти.

Протягом кінця XIX — на початку XX ст. читальні «Просвіти» засновувались на передмістях Коломиї і в навколишніх селах. В 1906 — 1907 роках така читальня працювала на Кутському передмісті — 57 членів на чолі з головою, гімназійним професором Йосифом Кузьмою. Читальня «Просвіти» діяла в Шепарівцях, мала 75 членів, Зголова — Петро Грицьків.

Передміські українські читальні «Просвіти» працювали на основі затверджених статутів. Кількість їх членів зростала з кожним роком, періодично обирались голови цих освітньо-культурних установ.

У передміських філіях читалень комплектувались бібліотечні фонди з різних українських видань. Тут проводилась велика культурно-освітня робота, читались і випозичались книги, велись бесіди з історії України, різних господарських справ, організовувалась підготовка до проведення національних свят, особливо в час, коли українська Коломия готувалась до відзначення 100-х роковин з дня народження Маркіяна Шашкевича (1911 р.) та 100-річчя народження Тараса Шевченка.

.

.

_.

.