Фрактальний архетип психополітичного несвідомого

Реферат з політології.

Фрактальний архетип психополітичного несвідомого Одвічне питання: чому серед людей, які живуть навіть в одному суспільстві, існують настільки різні уявлення про бажане життєвлаштування, що вони утворюють макросоціальний конфлікт, приречений на неконструктивне вирішення. Це те, що вважається двигуном розвитку і не є, на мою думку, таким, що не має альтернативи. Мабуть, представники лівих, правих та інших ідеологій, які так і не навчилися конструктивно вирішувати проблему зручного і комфортного для всіх людей суспільства, повинні замислитися над тим, чи те вони роблять, чи зміна саме тих цінностей здатна призвести до цивілізованого життя.

Думається, шлях до «розумного» демократичного (або ноократичного) майбутнього починається з осмислення «закону циклічного саморозвитку соціуму». Цей саморозвиток бере початок з психосоціального простору соціуму, в якому зберігається вся інформація щодо чинників «самовпливів». Ці чинники можна розкласти на дві великі групи: архетипові (глибинні ментальні неусвідомлені, такі, що зберігаються і передаються через генетичні структури) і культурні (такі, що передаються через першу і другу сигнальні системи, через символічні форми тощо). Звернемось до першої групи і розглянемо архетип «політичного несвідомого».

Архетип ми розуміємо як форму колективного несвідомого, співвіднесену із тим, що древні називали зв"язком усього зі всім. Це поняття холономного світогляду, нелінійного, циклічного погляду на життя.

Так чи інакше, а всі історичні соціуми побували в різних «шкірах», «покуштували» різні форми життєустрою, які метафорично і водночас звично для нас можна позначити як тоталітаризм, авторитаризм, лібералізм та демократизм, між якими існували та існують і зараз безліч різних перехідних форм.

Звісно, йдеться про абстрактні символи, але за ними криються реальні втілення архетипових мислеформ: реальна ідеологія, політика, влада, дійсна соціальна структура, організаційні характеристики соціальних інститутів, поведінкові установки соціальних груп та індивідів, їхні реакції, очікування, норми, притаманні їм цінності та багато чого іншого (див.малюнок).

Попри узвичаєні уявлення про лінійний хід історії від первіснообщинного устрою через рабовласницький, феодальний і капіталістичний до соціалістичного і комуністичного, картина життя соціумів виглядає інакше.

Наочно архетип політичного несвідомого можна відобразити як коло, співвіднесене з системою координат або з шкалами, які відповідають основним організуючим психоформам: нормативності (квадрат), креативності (зигзаг), інтегративності (коло) та диференційності (трикутник). Між ними, в чотирьох квадрантах, розташовані компоненти того чи іншого типу соціальності, який народжується в лоні певних психоформ. Ці компоненти знаходяться між собою в певних інтерсуб'єктних стосунках. Тип взаємодії між ними визначається тим, між якими макросоціальними психоформами ці соціальні суб"єкти функціонують. Нормативність та інтегративність народжують тоталітарний тип життєустрою; нормативність з диференційністю — авторитарний; диференційність та креативність — ліберальний; а креативність з інтегративністю — демократичний. Кожному типу соціальності відповідають його складові: соціальні інститути, організації, влада, поведінкові патерни, тип світосприймання тощо (рис). Вказані психоформи створюють специфічне психосоціальне поле впливів, виконуючі функцію своєрідної матриці впорядкування, яка накладається на хаос таким чином, що будь-який зміст знаходить собі місце.

Окремі ознаки, які репрезентують той чи той життєустрій, не відображають його цілісність. Тільки у сукупності вони утворюють певний тип суспільства, задають його духовну атмосферу, дух, поле соціуму, самопочуття людей. Спробуємо коротко описати чотири цілісності, які в цьому контексті зручніше називати типами.

Перший тип — тоталітарний, в якому діє єдина надособистісна норма, традиція.

Другий - авторитарний тип життєздійснення суспільства, коли функції традиції перебирає на себе воля вождя, а сила і енергія соціального інтелекту спрямувується на реалізацію цієї волі.

Третій тип — ліберальний життєустрій — начебто пов"язаний з утвердженням «гуманістичних» цінностей, автономізацією і свободою особистості. Але в той же час це доба вседозволеності, панування індивідуалізму, егоцентризму, конкуренції, культ сили, втеча від суспільства як такого. Бог помер — народилося «Я».

Нарешті, четвертий тип — демократичний устрій життя — багато в чому нагадує перший підтип тоталітарного (первісного, тотемного) життя, але на якісно іншому, психокультурному грунті. Можна сказати, що це — інша цивілізація, доцільність і адекватність усіх компонентів якої обумовлює високу здатність соціального середовища підтримувати той чи той компонент соціму — організацію, особистість, групу тощо. Четвертий тип включає і приймає в себе в якісно новому вигляді всі попередні.

За цими схематичними ознаками кожний соціум може впізнати себе у дзеркалі пропонованої моделі (щоправда, в ній відсутні харатеристики перехідних етапів) і в разі потреби у соціальних змінах скоригувати свій шлях в той чи інший бік. Для цього треба насамперед змінювати структурні компоненти в суспільстві (тип організації, стиль влади, властивості політичних партій, культури, ідеології тощо) і, що не менш важливо — стосунки між ними. Компетентний політик повинен точно знати, де, на якому саме психосоціальному етапі перебуває той соціум, яким він опікується. Які його статичні й динамічні характеристики, в чому полягають його недуги та які конкретні ліки тут зможуть зарадити.

В надрах того чи іншого психополітичного життєустрою формується той чи той тип людини, який закріплюється у відповідності із тривалістю життя того чи іншого «ізму» в певному суспільстві. Можна припустити, що в людському суспільстві вже давно живуть навіть різні психосоціальні «види» людей. На відміну від психологічних типів види людей різняться не темпераментом чи характером, а неусвідомленим прагненням певного типу соціальності. Глибинна природа такої диференціації людей — психоінформаційна. Саме факт існування психоінформаційних «фільтрів» в психіці людей формує певні модуси світосприймання і патерни поведінки. Можна окреслити чотири таких патерни:

«архетиповий» патерн світосприймання, в якому головним суб"єктом життєвих виборів людини чи групи виступає надособистісна цілісність, яка має для людини значення майже «божественної» інстанції, що не підлягає варіативності; інформаційними фільтрами або психоформами такого патерну виступають інтегративність та нормативність; в такому полі цілком комфортно почуває себе відповідний тип людини: усуспільнена, державна, деіндивідуалізована людина, людина системи, яка боїться недогодити цій системі;

«персоналізований» патерн світосприймання, в якому головним суб"єктом життєвих виборів і створення «правил суспільної гри» виступає особистість, що відокремила себе від цілого і від божественного; психоформи цього патерну — нормативність і диференційність; носій такого патерну — людина «перехідна», відчужена від Бога, держави і від себе, людина, яка боїться бути недостатньо розумною;

«маргінальний» патерн, що ховається між диференційністю і креативністю; він породжує конкуруючу, економічну, автономну людину, що прагне запобігти маргінального статусу в суспільстві і боїться бути останньою; насправді ж така людина і є маргінал (з погляду Універсального Розуму): ми стаємо тим, чого боїмося;

«екологічний» патерн, головним в якому є відповідність, синергічність життєвих виборів індивіда потребам спільноти, а останньої - потребам природи; він породжує самоактуалізовану людину у соборному соціумі, для якої універсальні, загальнолюдські і власні цінності однаково близькі й важливі; це людина соціуму, консолідованого на засадах індивідуального самоздійснення і групового захисту (між психоформами інтегральності та креативності). Соціальний страх зникає.

Природно, що таким різним людям без відповідної психологічної культури важко знайти спільну мову.

Річ у тім, що психіку кожного індивіда, окрім відомих характерологічних і темпераментних властивостей, визначає базова структура інформаційно-орієнтаційних механізмів певного виду, яка працює на несвідоме прагнення індивіда певного типу соціальності. Орієнтаційні механізми — це сукупність соціальних кодів, які класифікують інформацію багатьох мільйонів людей і поколінь (під інформацією в даному контексті ми розуміємо впорядковуюче начало в психіці, існуюче у формі певних генералізованих установок сприймання, мислення і поведінки, які імпліцитно існують в індивідуальній і соцієтальній психіці і актуалізуються в реальних життєвих виборах).

Існують також орієнтаційні механізми, які виникли як кумулятивні наслідки перехідних етапів соціальної еволюції. Люди, сформовані за перехідними патернами життєсприйняття, більш динамічні, схильні до змін, зокрема до соціальних трансформацій. Вони успадковують мотив невдоволення, реконструювання, вдосконалення (наприклад, у формі революцій), а також здатність до швидкої адаптації. Завдяки їм суспільства не залишаються у стані статики, а динамізуються в тому напрямі, який обирає влада на чолі з людиною відповідного виду.

Наше колективне несвідоме містить інформацію про ті етапи соціальної еволюції, які пройдені людством. У кожному з нас є фундамент, на якому вибудовується та чи та характерологічна конструкція. Люди, які різняться за змістом цього фундаменту, однаковою мірою необхідні соціуму для забезпечення його повноцінної життєздатності. Але ми й досі не навчилися цивілізованій толерантності та взаєморозумінню.

А отже, будь-яка «революція» створює психологічний комфорт лише для певної популяції людей. Інші ж приречені на створення маргінальних культур і девіантних форм життєздійснення. Проте, не можна вчиняти добро, поки не почуваєш себе добре. Так формується соціальна напруженість — невдоволення, агресія, неврози.

За кількістю людські види неоднорідні. Найбільша кількість людей належить до перших трьох видів. Можна припустити, що, оскільки досвід людства з демократичного життєустрою дуже обмежений, людей з відповідним видом психоінформаційного обміну найменше на Землі. Інформації про особливості четвертого етапу психосоціальної еволюції обмаль і в цьому полягає головна причина утворення того невротичного замкненого кола, в якому опинилося людство Землі. Людей з базовою структурою психіки четвертого типу взагалі менше за інших, а в нашому українському та сусідньому російському регіоні й поготів (тут варто заносити до Червоної Книги). А тому підтримати, розвинути й реалізувати по-справжньому демократичні ідеї в самоорганізаційному порядку просто нікому. При владі в Україні сьогодні переважають люди із таким світоприйняттям, що відповідає першому і другому етапам психосоціальної еволюції. Вони й намагаються декларувати перехід до третього етапу еволюції, не розуміючи, якою ціною може обернутися для всіх нас цей черговий експеримент. Цілком зрозуміло, що їхня «права рука не знає, що робить ліва» (за висловом Юнга).

Література:

1.С. Б. Кримський. Архетипи української культури// Феномен української культури.-К.-1996.-С.97−98.

2. Див. К. Г. Юнг. Воспоминания. Сновидения. Размышления. — К, 1994.-С.374 та ін.; Синхронистичность.- М.-К., 1997.

3. Р.Генон. Кризис современного мира.- М., 1991.

4. Алексеев А. А., Громова. Психогеометрия для менеджеров.-Л., 1991).

5. Див.О.Букалов. О четырех эволюционных стадиях развития и законе сменяемости квадр// Соционика, ментология и психология личности.№ 1.1995.