Соціально-економічний зміст основних правових інститутів у країнах заходженню

Соціально-економічний зміст основних правових інститутів у країнах заходу

Зазначені інститути охоплюють своїм впливом найбільш суттєві сторони підприємницької діяльності. Так, інститут права власності як форма конкретизації економічних відносин регулює взаємодію суб «єктів підприємництва в процесі виробництва, розподілу, обміну й споживання матеріальних благ, надання послуг, виконання робіт за умови обмежених ресурсів, впливає на спосіб їхні використання (землі, роботи, устаткування, джерел енергії, технічних знань) для створення різних товарів та їхні розподілу між членами суспільства.

На макрорівні економічної системи інститут права власності визначає параметри застосування корисних властивостей матеріальних про «єктів підприємствами, розпорядження його майном, розподіл доходів, розв «язання проблем організації виробництва й споживання.

Господарські рішення, дії та поведінка економічних суб «єктів визначаються правовими актами чи господарською необхідністю. разом із тім господарські рішення й дії зачіпають інтереси господарюючих суб «єктів, тому необхідно узгоджувати інтереси й дії сторін. Результатом такого узгодження є договір. Він забезпечує дво чи багатосторонній вибір підприємництв й регулює поведінку контрагентів у ситуаціях за певними, відомими їм ознаками і згідно із логікою тихий видів підприємницької діяльності, якими смердоті займаються.

Договір є лише одним із правових інститутів, котрі регулюють й унормовують підприємницьку діяльність, формують поведінку економічних суб «єктів. Не менш важлива роль таких їхніх складових, як юридична особа та майнова відповідальність. Правовий інститут юридичної особини регулює взаємовідносини між банківським й промисловим капіталом, оформляє різні колективні інтереси та ін. Майновою відповідальністю визначається така важлива сторона підприємницької діяльності, як відшкодування втрат, викликаних правопорушеннями. Це необхідна умова функціонування будь-якої системи господарювання, що ґрунтується на товарно-грошових відносинах.

Отже, відіграють винятково важливу роль ці правові інститути у забезпеченню найбільш суттєвих параметрів, аспектів й напрямків підприємницької діяльності.

У країнах Заходу ці правові інститути формувалися кілька століть, пройшовши тривалий шлях еволюції. У нинішніх умовах смердоті постають як важлива складова формування того середовища, в якому здійснюється підприємницька діяльність. Для вітчизняних підприємців, котрі долають Перші етапи своєї діяльності, якщо корисно ознайомитись із теоретичними та практичними здобутками правознавців у цій сфері господарювання.

Юридична особа.

У післявоєнний період відбувається істотна зміну правового статусу громадян зарубіжних країн у сімейних й майнових відносинах. З законодавства вилучаються положення, що закріплюють нерівність громадян за ознаками статі, соціальної належності, раси, національності, ставлення до релігії тощо. Особливо помітні досягнення в питаннях ліквідації правової дискримінації жінок, позашлюбних дітей. Ці зміни є, безсумнівно, результатом переоцінки існуючого раніше стану відносин. Таким чином, утверджується принцип рівності всіх й шкірного перед законом.

Збільшується кількість нормативних актів, спрямованих на захист навколишнього середовища, охорону інтересів споживачів товарів й послуг. Ліберальнішим стало сімейне законодавство, розширено права заміжніх жінок, поліпшено становище позашлюбних дітей.

Вплив основних закономірностей розвитку господарського життя безпосередньо позначився не так на правовій регламентації такого різновиду суб «єктів цивільного права, як цивільні особини. Зміни торкнулися й одного із основних інститутів приватного права — юридичної особини, його функцій, системи юридичних осіб, внутрішньої організації цих утворень та їхнього статусу.

У найбільш загальному вигляді юридична особа визначається західним правом як організація чи заклад, який є самостійним учасником цивільних правовідносин. Цивільне законодавство західних держав чи взагалі намагається не давати визначення юридичної особини, чи законодавець обмежується найбільш загальними й стислими формулюваннями. Так, ст. 52 Швейцарського цивільного укладення 1907 р. визначає юридичних осіб як «про «єднання осіб, що мають корпоративну організацію, й самостійні заклади, утворені для будь-якої особливої мети ». Найбільш розгорнуті визначення юридичної особини містяться в цивільних кодексах країн Латинської Америки. Наприклад, Цивільний кодекс Чилі 1855 р. дає таке формулювання: «юридичною особою є фіктивна особа, здатна здійснювати права, нести суспільні вол «язання й вступати в правові й неправові відносини ». Це визначення відтворюється в цивільних кодексах Колумбії, Сальвадору і Еквадору.

Ознаки юридичної особини, котрі можна вивести із норм законів, судових рішень й доктринальних досліджень, зводяться до такого:

• юридична особа існує незалежно від складу учасників, причому таке існування у принципі безстрокове;

• вон має самостійну волю, що не збігається із волею окремих учасників;

• юридична особа має майно, відособлене від майна учасників;

• вон несе самостійну відповідальність за своїми вол «язаннями закріпленим за нею майном;

• юридична особа має право укладати від свого імені догоди, дозволені законом;

• вон може звертатися із позовом й відповідати в юрисдикційних органах від свого імені.

Певна річ, ці ознаки ніколи не розглядалися як деякий юридичний еталон, смердоті значною мірою умовні. Алі якщо узагальнити перелічені властивості, то визначити юридичну особу можна передусім як колективне утворення — організацію.

Таке трактування має своє історичне пояснення. Юридична особа із «явилася як форма задоволення суспільної потреби в механізмі централізації капіталів, необходимых для реалізації великих підприємницьких проектів. Найбільш адекватно названа функція втілилася в акціонерному товаристві, що і дотепер залишається основним найважливішим різновидом юридичної особини. За допомогою юридичної особини здійснюється процес зрощування банківського й промислового капіталів, утворення великих компаній на національному й міжнародному рівнях. Нині дедалі більшого значення набувають інші функції юридичної особини, які, хоча й були відомі раніше, використовувалися мало. Найважливішою із них є функція обмеження підприємницького ризику розмірами майна, внесеного в юридичну особу.

Інститут юридичної особини використовується також із метою оформлення різноманітних колективних інтересів над майновій сфері. Це такі просвітницькі, релігійні та інші подібні структури, котрі діють у вигляді юридичних осіб. Юридичні особини можуть бути створені для захисту інтересів окремих прошарків й груп населення. як юридичні особини функціонують профспілки, молодіжні, жіночі, спортивні і інші організації, товариства споживачів тощо.

Однак поняття юридичної особини слід виводити не через встановлення тихий загальних ознак, що притаманні усім зазначеним різновидам юридичних осіб, а ще через виокремлення основної економічної мети зазначеного інституту. Саме через функції юридичної особини зрештою й формувалися його ознаки.

Ос-кільки тривалий період основною функцією юридичної особини був централізація власності, то найбільш характерною її ознакою називали ті, що це організація кількох осіб. Зараз таке трактування юридичної особини викликає серйозні заперечення: у господарській практиці західних країн внаслідок централізації капіталу звичайним явищем стало виникнення юридичних осіб, що складаються із одного учасника (фізичної чи юридичної особини). Наприклад, у ФРН на вухо 70-х років з 42 000 товариств із обмеженою відповідальністю приблизно 9300, тобто 22%, були компаніями однієї особини. У ФРН 1968 року було б прийнято закон, що допускає створення акціонерних товариств із єдиною особою, а відповідно до закону 1980 р. одній особі дозволяється утворювати й товариство із обмеженою відповідальністю. Цей ж акт легалізував практику заснування особливого різновиду командитного товариства, в якому повним учасником товариства із обмеженою відповідальністю є одна особа, а командитистом — ця ж фізична особа. Наприкінці 70-х років понад 40% командитних товариств у Західній Німеччині були такими організаціями. У Франції законом 1985 р. фізичній чи юридичній особі надано право створювати товариство із обмеженою відповідальністю, яку називається «одноособовим підприємством із обмеженою відповідальністю ». У США законодавства про корпорацію практично всіх штатів допускають створення й функціонування корпорацій із однієї особини. У інших країнах Заходу визнання компаній із однієї особини здійснюється непрямо. Створення корпорації однією особою заборонено, але й якщо внаслідок якихось подій у компанії залишається один учасник, вон автоматично не припиняє свого існування, а продовжує законно функціонувати чи протягом певного терміну, чи за умови поширення на єдиного члена необмеженої відповідальності за боргами корпорації (Норвегія, Швеція, Швейцарія, Данія, Великобританія).

У всіх державах великого поширення набула практика товариств-фасадів, у які капітал фактично належить одній особі — материнському товариству, а невелика кількість акцій розподіляється із єдиною метою — виконати вимоги закону про мінімальну кількість акціонерів. Нарешті, діють й компанії із однієї особини, правомірність які не викликає сумнівів у жодного західного юриста. Це так звані публічні корпорації, тобто державні юридичні особини, що діють на засідках комерційного розрахунку, а єдиним їхнім учасником є держава.

Виправдовуючи існування компаній із однієї особини, західні автори доходять висновку, що для Сучасної юридичної особини немає необхідності ані в особливій волі, ані в особливих інтересах, відмінних від волі і інтересів окремих її учасників. Достатньо лише наявності певною мірою відособленого майна. Власне кажучи, західні дослідники тлумачать таке правове явище із позицій відомої теорії цільового майна — різновиду теорії фікції.

Наскільки взагалі колективний субстрат притаманний юридичній особі? З економічної точки зору немає якихось принципових розходжень для виокремлення людей одну категорію, а організацій — в іншу як учасників суспільних відносин обміну. До. Маркс використовував правовий термін «особа «для позначення в цих суспільних відносинах обміну сторони, абстрагованої від індивідуальних особливостей. Він наголошував: «Особи існують тут одна для одної лише як представники товарів, тобто, як товаровласники » .

За сучасних умів гігантського усуспільнення власності створилося становище, коли економічно доцільно й необхідно використовувати як функціонуючий капітал не весь капітал, що належить тому чи іншому власникові, а лише його частину. Тому в межах єдиного фонду власності можуть діяти кілька (безліч) юридичних осіб. Алі цей факт не може не впливати на правосуб «єктність цих осіб, що і спостерігається нині на практиці в Україні й меншою мірою — у законодавстві західних країн.

Варто наголосити, що юридична особа — самостійний суб «єкт права — здебільшого уже не є економічно самостійним суб «єктом. Відносини економічної залежності, коли смердоті були скоріше винятком, між правилом, могли просто ігноруватися правом. Нині становище докорінно змінилося. Заперечення, ігнорування зазначених відносин може завдати шкоди «публічному порядку » .

Вже в період Першої світової війни відносини фінансової залежності, контролю суди почали враховувати при визначенні національності юридичної особини. У міжнародному приватного праві почали проводити між між національністю юридичної особини та її особистим статусом. Відносини економічної субординації враховувалися у сфері оподаткування, у трудових відносинах тощо. Сучасне законодавство західних країн змушене відступити від одного із наріжних принципів цивільного права. Наприклад, акціонерний закон ФРН 1965 р., регулюючи відносини між заговорили українською у «язаними підприємствами, дозволяє головному підприємству за наявності підприємницького договору давати залежному підприємству обов «язкові для нього вказівки. Залежне підприємство, у свою чергу, помиляюся ухилятися від їхні виконання. Реальні взаємини в економіці змушують цивільне право регулювати відносини юридично (а чи не лише фактично) нерівних суб «єктів права. Внаслідок цого переносити под сумнів й традиційне визначення цивільного права як сукупності норм, що регулюють майнові відносини, котрі виникають по горизонталі між рівноправними учасниками товарного обороту. Відмова від принципу рівності учасників майнових відносин перед законом можлива, бо цей принцип завжди мав й тім понад тепер має підпорядковане значення стосовно основного принципу західної економічної й правової системи — принципу захисту приватної власності.

Для із «ясування того, як позначилися на інституті юридичної особини ці метаморфози, доцільно розглянути статус залежної юридичної особини, капітал якої цілковито чи значною мірою належить іншій компанії.

По-перше, юридично залежна особа порівняно із традиційною юридичною особою не є понад сукупністю власників капіталу, що функціонує в межах цієї юридичної особини. Якщо раніше присвоєння прибутку власниками відповідного капіталу відбувалося усередині самої юридичної особини, то тепер воно та здійснюється ззовні. Отже, й воля залежної юридичної особини формується не органами юридичної особини, а головною компанією. При цьому остання керується, природно, інтересами усієї фінансової групи, а чи не інтересами юридичної особини. Справжньою юридичною особою в традиційному розумінні залишається лише головне товариство.

По-друге, відносини між залежною й головною юридичною особою будуються не так на засідках рівності, але в принципах панування й підпорядкування. Їх не можна уже характеризувати винятково як відносини товарно-грошові, це також відносини управлінські, відносини, що формуються усередині господарської організації.

Відокремлення капіталу-власності від капіталу-функції — це процес, який був установлень До. Марксом в акціонерних товариствах й який нині набирає нових форм. Якщо на стадії промислового капіталізму функції капіталіста-підприємця здійснювали управляючі, то нині нерідко сама юридична особа використовується в цій ролі іншою юридичною особою (власником капіталу). Суто організаційні відносини, що раніше існували у межах юридичної особини, тепер стали відносинами усередині про «єднання, але й між самостійними із правового погляду суб «єктами права.

У цивілістичній доктрині юридична особа традиційно визначалася як учасник товарного обміну. Не перестає вона ним бути і тепер, одночасно виступаючи й як учасник організаційних відносин. Навряд чи в цьому випадку його можна називати юридичною особою. Не випадково тому в багатьох західних дослідженнях постає проблема персоніфікації іншого утворення — підприємства.

Мабуть, жодному інституту західні юристи не приділяли останнім годиною скільки уваги, як підприємству. «Чим було б підприємство для торгового права в 1807 році? — ставлять запитання французькі автори Шампо й Пеллюссо й сам ж відповідають на нього: —Нічим. Чим воно та стає? Всім ». Поява у правовому регулюванні господарської діяльності фігури підприємства порівнюється із приходом до політичної влади наприкінці XVIII ст. третього стану. Настає, на думку зазначених дослідників, ера «підприємства », Яка торкається всіх сфер діючої правової системи. Багато західних юристів визначають торгове право як сукупність норм, що регулюють організацію й діяльність підприємства. Безліч законодавчих розпоряджень адресується тепер не громадянам, комерсантам, юридичним особам, а підприємствам. Наприклад, Закон про акціонерні товариства ФРН 1965 р. присвятив спе-ціальну книжку регламентації відносин між заговорили українською у «язаними підприємствами. У Франції новий законодавчий акт у сфері неспроможності 1985 р. називається Законом про судове відновлення й судову ліквідацію підприємств. Багато нормативних актів в адміністративному, фінансовому, податковому, трудовому праві використовують термін «підприємство ». Підприємство почало фігурувати з текстів міжнародних угод й конвенцій.

При цьому виникає низька колізій, котрі стосуються змісту цого поняття, співвідношення останнього та юридичної особи.

Слід зазначити, що поняття «підприємство «має економічне походження й є передусім економічною категорією. Західні автори порізному визначають підприємство. Для деяких із них підприємство — це первинний осередок господарської системи, для інших — колектив робітників та службовців, для третіх — «економічна єдність, в якій поєднуються й координуються людські та матеріальні фактори господарської діяльності «. У західній економічній літературі домінує точка зору на підприємство як на місце поєднання різних факторів виробництва: природних ресурсів, роботи й капіталу. Поява підприємства в економічному житті, перетворення його на найважливіший інститут Сучасної господарської системи відмовлялися несподіванкою науці. Централізація капіталу, усуспільнення виробництва спричинюють відокремлення капіталу-власності від капіталу-функції, а цей процес проявляється до того числі у відомому відокремленні підприємства від підприємця, у розширенні відносної автономії підприємства.

У сфері цивільного й торгового права проблема підприємства зводиться звичайно до дилеми — вважати підприємство про «єктом права чи ж визнати його статус особливого суб «єкта?