Організація обліку розрахунків за електричну енергію

Організація обліку розрахунків за електричну енергію

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ.

ЖИТОМИРСЬКИЙ ІНЖЕНЕРНО-ТЕХНОЛОГІЧНИЙ ІНСТИТУТ.

Кафедра обліку і аудиту.

ДИПЛОМНА РОБОТА.

на тему:

«Організація обліку розрахунків за електричну енергію».

(по матеріалах ВАТ ЕК «Житомиробленерго»).

Виконав: студентка екстертната.

Хойда Наталія Гуріївна.

_____________________.

Допущено до захисту.

кафедрою обліку і аудиту.

Протокол № ___ від ___________.

Завкафедри обліку і аудиту.

___________________.

проф. Ф. Ф. Бутинець.

Науковий керівник.

________________.

к.е.н., доц. Н. М. Малюга.

Житомир

2002 р.

Вступ.

Перехід України до ринкових відносин характеризується серйозними перетвореннями у економіко-правовому забезпеченні підприємництва та реформуванні форм власності. Бухгалтерський облік при наявності внутрішньої потреби методологічного удосконалення об'єктивно знаходиться в стадії реорганізації, викликаної цими перетвореннями.

Сьогодні одним з найбільш складних і суперечливих питань українського обліку є облік дебіторсько-кредиторської заборгованості, що пов’язано з існуванням проблеми неплатежів. Суб'єкти господарювання в умовах платіжної кризи на перший план висувають задоволення власних потреб замість виконання фінансових зобов’язань по платежах перед партнерами. Діюче законодавство це дозволяє. А відсутність майнової відповідальності підприємств за невиконання власних договірних зобов’язань дає їм можливість ухилятись різними способами від їх реалізації перед партнерами.

Сучасні умови господарювання вимагають вирішення цілого ряду нерозв’язаних проблем.

В обліку дебіторсько-кредиторської заборгованості такими проблемами є: методологічні аспекти відображення заборгованості в системі рахунків бухгалтерського обліку, осмислення категорії «механізм розрахунків» в обліково-економічній літературі, існуюча плутанина між економічними термінами «зобов'язання», «заборгованість» та «розрахунки», класифікація дебіторсько-кредиторської заборгованості як об'єктів обліку, облік рефінансування дебіторської заборгованості.

Поряд з цим в умовах переходу до ринку перед підприємствами постала невизначеність в обліку простроченої і безнадійної заборгованості.

Проблеми, які виникли в останні роки в енергопостачальних компаніях із забезпеченням районів електроенергією, показали вельми обмежені можливості текучої організаційної структури паливно — енергетичного комплексу адаптуватися до економічних реалій перехідного періоду.

Практика останніх років показує, що немає балансу між виробником, передачею та постачанням електричної енергії споживачем та їх оплатою при додержанні всіма учасниками енергоринку цінової політики.

Певні категорії споживачів фактично припинили оплату за спожиту електроенергію. Кошти за електроенергію «потрібно не обчислювати, а стягувати».

В даній роботі розглядаються існуючі проблеми розрахунків за куповану електричну енергію, та передачу споживачам.

Мета роботи — розв’язання проблем обліку дебіторсько-кредиторської заборгованості та розрахунки за електричну енергію на прикладі ВАТ ЕК «Житомиробленерго».

Об'єкт досліджень — є здійснені господарські процеси, які відображені в обліку дебіторсько-кредиторської заборгованості і представляють собою фінансово-господарську діяльність підприємств та стан розрахунків за електричну енергію в ВАТ ЕК «Житомиробленерго».

Предмет дослідження — шляхи удосконалення складових розрахунків на всіх етапах просування електричної енергії що складає:

ціноутворення.

розмір покупного тарифу.

платоспроможність споживачів.

вплив росту заборгованості споживачів за електроенергію на розрахунки з ДП «Енергоринок».

Інформаційною базою дослідження служать обліково-економічна література, статистичні дані та фінансова звітність ВАТ ЕК «Житомиробленерго».

Зміст.

Вступ.

3.

1.

Теоретичні аспекти обліку розрахунків за електроенергію.

5.

1.1.

Облік розрахунків: історичний аспект.

5.

1.2.

Поняття розрахунків.

16.

1.3.

Сутність дебіторської і кредиторської заборгованості.

32.

2.

Організація бухгалтерського обліку розрахунків за електроенергію.

43.

2.1.

Організаційно-економічна характеристика ВАТ «ЕК"Житомиробленерго».

43.

2.2.

Ціноутворення в енергетиці.

53.

2.3.

Первинний облік (документування розрахунків).

59.

2.4.

Синтетичний та аналітичний облік розрахунків з постачальниками та покупцями електричної енергії.

63.

2.5.

Облікова політика підприємства.

65.

2.6.

Аналіз зменшення дебіторсько-кредиторської заборгованості.

69.

2.7.

Автоматизація розрахунків з дебіторами і кредиторами.

73.

3.

Методика та організація аудиту розрахунків.

74.

3.1.

Мета і завдання аудиту розрахунків з різними контрагентами.

74.

3.2.

Особливості нормативної бази.

75.

3.3.

Класифікація заборгованості.

77.

3.4.

Етапи перевірки.

81.

3.5.

Документальне оформлення аудиту розрахунків з різними контрагентами.

88.

3.6.

Аудит розрахунків з постачальниками електричної енергії, дебіторами за отриману електричну енергію.

90.

4.

Охорона праці на підприємстві.

91.

Висновки.

95.

Список використаної літератури.

98.

Додатки.

100.

Анотація.

103.

РОЗДІЛ 1.

ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ ОБЛІКУ РОЗРАХУНКІВ.

Облік розрахунків: історичний аспект.

Бухгалтерський облік — це наука, яка відображає всі процеси та явища, що характеризують господарську діяльність підприємства. Одне із значних місць в цій науці посідає дебіторська та кредиторська заборгованості.

В ринковій економіці заборгованість покупців за готову продукцію і товари підприємства є звичайним явищем. Це — комерційні кредити, інакше — розстрочки платежів в часі, які сприяють збільшенню обсягів торгівлі, прискоренню оборотності товарів. Вигідні для покупців умови комерційного кредиту — гарантований спосіб підтримувати стійкий попит на продукцію підприємства. Як переконує досвід українських підприємств, що ведуть успішний бізнес, і більшості західних фірм, дебіторська заборгованість у їхніх активах становить 20−21%. Цей показник (обсяг кредитного продажу) є одним з двох основних чинників, що визначає загальну суму неоплачених рахунків за дебіторською заборгованістю в будь-який період, другим чинником є середня тривалість часу, що минув від моменту продажу до моменту інкасації. І хоча кредити найчастіше надаються платоспроможним покупцям і чесним платникам, частина боргів, незважаючи на обережність і обачність постачальників, залишається неоплаченою. Їх доводиться покривати частиною прибутку підприємства, а також створювати резервні фонди на покриття сумнівних боргів. Це призводить до виникнення неминучих витрат комерційного кредиту, які несуть підприємства.

Щодо кредиторської заборгованості, то вона, виходячи з балансового рівняння: Актив = Власний капітал + Зобов" язання, взагалі виступає однією із частин залученого капіталу підприємства.

Таким чином, дебіторська заборгованість — вилучення коштів з підприємства, кредиторська — залучення коштів до господарського обороту підприємства.

Дебіторська заборгованість в організації бухгалтерського обліку відображається як наслідок цивільних зобов" язань, що виникають в результаті визначеної угоди.

Для того, щоб зрозуміти економічну природу заборгованості і надати конкретні пропозиції щодо удосконалення бухгалтерського обліку дебіторсько-кредиторської заборгованості, необхідно прослідкувати історичний аспект Її розвитку.

Вавілон. Облік розрахунків займав особливе місце в господарському обліку стародавнього Вавілону. Товарно-грошові відносини у Вавілоні були розвинуті набагато краще, ніж у Єгипті. Але вони не охоплювали всієї економіки в цілому, тобто грошове господарство розвивалось в умовах натурального господарства, при превалюванні державного сектору, а отже, діяльність приватних торговельних товариств знаходилась під державним контролем. Частина оборотних засобів торговців спрямовувалась на закупівлю продукції царських господарств за державними цінами та на її перепродаж, лише окремі торговельні товариства були пов" язані між собою зустрічними платежами. В більш пізній період домінуючою стала приватна торговельно-лихварська діяльність. Приватні банки мали великі кошти для того, щоб фінансувати різноманітні комерційні товариства.

Оскільки в ті часи монетна система не була розвинена, грошові розрахунки здійснювались в одиницях ваги. Відсотки обчислювались грошима, продуктами і навіть робочими днями. Облік вели за системою прибутково-видаткових записів.

В римському праві виробилась своєрідна класифікація джерел, здатних заснувати зобов" язальне правовідносини: договір, «ніби договір», правопорушення, «ніби правопорушення». Але така класифікація не носила наукового характеру, тому фактично можна було виділити два джерела зобов" язань: юридична угода та правопорушення. Таким чином, до цієї групи джерел не потрапляли інші юридичні факти, що спричиняли виникнення зобов" язань, — закон, безпідставне збагачення.

Греція. Відомо, що особливого розвитку облікове мистецтво Стародавньої Греції набуло близько V ст. до н.е. в конторах трапедзитів. Останні були банкірами Стародавньої Греції І виконували різноманітні операції, причому по всіх своїх операціях вони обов" язково вели облікові книги, а по всіх угодах — торгові книги. У зв" язку Із значним розповсюдженням звичаю тримати вільні гроші на поточному рахунку у трапедзита, в Афінах ІV-го століття почала практикуватись форма розрахунків способом списання відповідних сум в книгах банкіра. Навіть саме слово «списувати» стало внаслідок цього означати те, що і «сплачувати» .

Давньогрецькі банки — трапези — вперше почали застосовувати в своїй діяльності систему безготівкових розрахунків. Внески, або перекази, оформлювались «платіжними дорученнями», які називались «діаграфе». Офіційна звітність трапез мала за мету проведення наступного контролю за діяльністю виборних керівних посадових осіб і дотриманням ними відповідальності за використання кредитних коштів.

Найбільшою банківською установою був Дельфійській храм, в якому дуже детально фіксувались всі кредитні операції.

Доволі розвинутим було товарне господарство в Афінах за часів Демосфена. Сільськогосподарські підприємства відпускали в кредит близько 17% всієї вартості активів, промислові - 32%. В кредитному підприємстві 50% активів складали видані позики, торговельно-лихварському, де в кредит видавали і товари, І гроші, — дебіторська заборгованість (54% всіх активів).

У 256 р. Зенон реформував систему обліку, що склалась в приватних маєтках. Метою обліку, що зазначалась на папірусі, була: 1) виявлення загального стану господарства, що передбачало організацію систематичного обліку запасів матеріальних цінностей, регулярний облік дебіторської та кредиторської заборгованості, 2) обчислення господарського ефекту в різних галузях діяльності.

Італія. Італійські автори вбачали зміст бухгалтерської науки в зміні прав та зобов" язань осіб, що беруть участь в господарському процесі.

Лука Пачолі (1493) в «Трактаті про рахунки і записи» при характеристиці факту господарського життя виділяв чотири обов" язкові моменти, які повинні бути відображені в обліку: суб" єкт, об" єкт, час, місце.

Цим моментам відповідають чотири питання: хто, що, коли і де? З цього приводу італійський вчений Л. Флорі (1970) виділяв: дебітора, кредитора, суму, характер факту.

Перші дві вимоги передбачали виділення суб" єктів, третя — об" єкта. Як бачимо, суб" єкт у Л. Флорі представлений дебітором і кредитором, що допускається з міркувань зручності.

Поняття факту господарського життя призвело до виникнення двох важливих правил, які сформулював Пачолі:

1) не можна нікого вважати боржником (дебітором) без його відома, навіть якщо б це виявилось доцільним,.

2) не можна вважати нікого вірителем (кредитором) при відомих умовах без його згоди.

Л. Пачолі виділяє в своїх творах два вирази: один «на», інший «від», які означали, відповідно, «боржника (дебітора)» — одного або декількох, та «завжди вірителя» (кредитора) — одного або декількох.

Значним досягненням Л. Пачолі була наведена в главі 9 Трактату перша класифікація розрахунків за товари, виходячи з джерел покриття заборгованості: а) готівка, б) кредит, в) обмін товарів на товари, г) взаємозалік, тобто погашення дебіторської заборгованості кредиторською. Розглядались випадки, коли оплата товарів здійснювалась одночасно з двох джерел. Такий підхід — виявлення можливих комбінацій — є прийомом моделювання. Цю класифікацію можна поглибити шляхом вивчення варіантів з використанням більше двох джерел погашення заборгованості. Дійсно, в главі 19 Л. Пачолі вводить додаткове джерело оплати — банківський кредит, що збільшує кількість можливих варіантів розрахунків.

Представник тосканської школи — Франческо Марчі (1822−1871) більш глибоко розглянув питання ролі агентів і кореспондентів. Сутність теорії Ф. Марчі полягає в тому, що автор всі рахунки вважав особовими, відкритими частково власнику, частково — агентам і кореспондентам. Посередником між власником, з одного боку, агентами і кореспондентами — з іншого, є адміністратор, якому також відкривається особовий рахунок. Кожна особа, незалежно від ЇЇ відношення до господарства, є дебітором, якщо вона отримує будь-яку цінність. Операція, за якою та чи інша особа стає дебітором, записується в дебет його особового рахунку, а операція, за якою ця особа стає кредитором, — в кредит. Оскільки будь-що, видане однією особою, завжди отримується іншою, то запис в дебет будь-якого рахунку завжди викликає відповідний запис в кредиті будь-якого іншого рахунку. В цьому полягає закон подвійності.

Ф. Марчі теж була запропонована класифікація всіх осіб, які мають відношення до господарства:

1) власники,.

2) адміністратори,.

3) агенти (депозитарії - зберігані цінностей, матеріально відповідальні особи),.

4) кореспонденти (дебітори і кредитори).

Останнім з великих бухгалтерів класичної італійської школи вважається Джино Дзаппа (1879−1960). Повертаючись до ідей свого попередника Ф. Вілли, він значно розширив завдання та межі бухгалтерії. Облік трактувався ним лише як самостійна наука про управління, яка не залежить від юридичних і політико-економічних доктрин. Досить цікавими також були Його погляди на баланс: по-перше, він пропонував проводити оцінку за поточними цінами, по-друге, зазначав, що частка дебіторської заборгованості в активі і кредиторської в пасиві характеризують зв" язки підприємства з його кореспондентами, тобто із зовнішнім світом. На думку Дж. Дзаппи, об" єкт, відображений в балансі, більш інформативний, ніж взятий сам по собі, тому зміст балансу полягає в тому, щоб відобразити всі інформаційні зв" язки між його елементами. При цьому Дж. Дзаппа актив вважав не просто засобами підприємства чи ресурсами, які призначені для отримання прибутку, а характеризував його як очікування майбутніх прибутків.

Інший вчений Дж. Чербоні (1827−1917) створив власну теорію, яка отримала назву «логісмографії», тобто систематичного опису рахунків, згідно з якою всі операції без винятку проводяться через рахунок Власника.

Контрагентами власника є всі особи, що беруть участь в діяльності.

господарства, тобто агенти і кореспонденти господарства. Агенти виступають охоронцями майна власника (наприклад, касири, завідувачі складами, магазинами тощо), а кореспонденти є дебіторами І кредиторами власника. Отже, власнику протиставляються агенти і кореспонденти господарства, для яких Дж. ЧербонІ відкриває особовий рахунок, спільний для всіх агентів І кореспондентів господарства. Оскільки власник, з одного боку, і агенти та кореспонденти, з іншого, є обов" язковими сторонами в будь-якій операції, то звідси випливає, що праву власника відповідають зобов" язання агентів і кореспондентів і, навпаки, праву агентів І кореспондентів відповідають зобов" язання власника. Дві протилежні сторони породжують думку про терези, на одній шальці яких знаходиться власник, а на другій — треті особи. Права осіб записуються в кредит їх рахунків, зобов" язання — в дебет, таким чином, кожна операція повинна бути записана в дебет рахунку Власника І в кредит рахунків Агентів та кореспондентів або, навпаки, в кредит рахунку Власника та в дебет рахунку Агентів і кореспондентів.

Прихильником і популяризатором вчення Дж. Чербоні був італійський вчений Джузеппе Россі (1845−1921). В своїй праці «L'Ente econоmіco — administrativo» (1882) Дж. Россі розглядає господарство як соціальний інститут, життєдіяльність якого відбувається за певними законами. В кожному господарстві можна, на думку вченого, виділити три групи операцій, а саме: економічні, юридичні та адміністративні. Економічними він називав операції, пов" язані із виробництвом, розподілом і споживанням економічних благ, юридичними — операції, при яких з" ясовується наявність певних прав та зобов" язань фізичних або юридичних осіб, як і зміни в правах та зобов" язаннях цих осіб, І, адміністративними — такі операції, при яких має місце обіг цінностей всередині господарства і різного роду заходів, спрямованих на збереження цих цінностей. У виконанні будь-якої господарської операції, до якої б групи вона не відносилась, завжди беруть участь дві особи або два органи господарства, між якими виникають певні відносини. Сутність таких відносин зводиться до того, що при кожній без винятку операції, правам однієї особи або органу завжди відповідають зобов" язання іншої особи або органа. Таким чином, зміна прав однієї особи або органу призводить до зміни обсягу зобов" язань іншої особи або органу господарства.

Згідно з поглядами Россі подвійний запис в загальному вигляді має тільки формальне значення Для цілей бухгалтерської практики його слід трактувати юридичне: право власника дорівнює зобов" язанню власника, і, отже, дебет — це виникнення зобов" язання або погашення права, а кредит — це право або погашення зобов" язання.

З юридичної точки зору метою бухгалтерського обліку є контроль за діяльністю осіб, що беруть участь в господарських процесах, їх поділяють на чотири групи: власник, адміністратор, агенти (особи, які зайняті на підприємстві) та кореспонденти (фізичні та юридичні особи, з якими підприємство веде розрахунки). Оскільки контролювати права та обов" язки можна було лише по документах, то не самі цінності, а дані про них (або інформація) складали предмет обліку. В бухгалтерському розумінні таке трактування призводило до пояснення всіх рахунків як особових.

Облік прав та обов" язків, що випливають з договорів, обумовлював і своєрідний порядок записів фактів господарського життя по рахунках. Так, Ніколо д" Анастасіо оприбутковував товари двома записами: дебет рахунку Товари, кредит рахунку Статутний капітал — виконання договору про матеріальну відповідальність І дебет рахунку Статутний капітал, кредит рахунку Постачальники — виконання договору постачання.

Початок XIX ст. в Італійському обліку характеризувався чітким формуванням двох напрямків: юридичного (був розвинутий Франческо Марчі) і економічного.

Прихильники юридичного напрямку всі рахунки розглядали як облікові позиції, що відображали певний майновий стан та конкретні його зміни з точки зору прав і зобов" язань відповідних фізичних і юридичних осіб. Тобто, рахунки розглядались як особові, і тому теорія отримала назву персоналістичної. На відміну від них, прихильники економічного напрямку вважали, що врешті-решт на всіх рахунках обліковуються цінності, тобто, щось матеріальне, і назвали свою теорію матеріалістичною.

Лука Пачолі також був прихильником юридичного напрямку розвитку облікових теорій, основні положення якого були викладені в першій друкованій праці з бухгалтерського обліку — «Трактаті про рахунки і записи». На думку італійського вченого та його послідовників, господарська діяльність складається з окремих актів отримання та видачі, і за своєю суттю кожна господарська операція містить в собі зобов" язання отримувача і право того, хто видає. Як наслідок, при здійсненні таких операцій завжди відбувається виникнення нових прав і зобов" язань (або заміна існуючих).

Юридичний напрямок також був представлений відомими італійськими вченими Гаспаром де Таскада (1546), Бартоломео де Солозано (1590), Франсіско де Ескобаром (1603). Так, на думку Ф. Ескобара, зміст обліку полягає у правових відносинах між власником і матеріально відповідальними особами, тому рахунки відкриваються для обліку прав і вимог осіб, які беруть участь в господарському житті.

Ця теорія в подальшому була розвинута Іншими вченими. В результаті дослідження були виявлені такі закономірності: при здійсненні будь-якої операції виникають нові права і зобов" язання або змінюються попередні. Звідси, завданням бухгалтерського обліку при відображенні господарських операцій вважалась реєстрація змін прав і зобов" язань, що випливають з них.

Клітофонте Белліні (1852−1935) виділяв два види агентів: депозитаріїв (зберігачів) — матеріально відповідальних осіб та виконавців. В останньому випадку обліковувались адміністративно-правові відносини. Предметом обліку визнавались господарські операції, а метою обліку — кількісні виміри (квантифікація) фактів господарського життя, їх запис І контроль виконання з метою найбільш ефективного управління підприємством. Кожна господарська операція включає суб" єкт, об" єкт і відносини між суб" єктом та об" єктом. Це відношення вже включає в себе дві групи особових та не особових рахунків. В зв" язку з цим, стверджував Белліні, виникає необхідність складання двох балансів: майнового та фінансового. Перший відображає відносини власника з агентами та кореспондентами, другий — з адміністратором. Майновий баланс включає весь традиційний актив, всю кредиторську заборгованість та зміни капіталу.

Франція. Найбільшою заслугою М. де ла Порта, видатного вченого кінця XVII — початку XVIII ст., є його класифікація рахунків на три групи: а) рахунки власника (капіталу, збитків І прибутків, витрат, комісії, страхування), б) рахунки власності (каси, товарів, векселів, рухомої і нерухомої власності, акцій тощо), і в) рахунки кореспондентів (простий контокорент, лоро і ностро, часткові операції тощо). Таким поділ рахунків дозволяє сформулювати постулат де ла Порта: різниця сальдо рахунків майна і власника завжди дорівнює різниці сальдо рахунків кореспондентів (розрахунків).

Кожна група рахунків виконувала певну функцію: рахунки власника — економічну (рух капіталу), майнові - специфічну господарську (управління ресурсами всередині підприємства), особові - юридичну (розрахунки зі сторонніми особами).

Теорія дебетування і кредитування рахунків у М. де ла Порта зводилась до двох основних правил: 1) дебітор — все, що отримується у власність чи. управління господарством, або та особа, яка отримує цінності, 2) кредиторвсе, що перестає бути власністю чи виходить із управління господарства, або та особа, яка видає цінності.

Інший вчений Бертран Франсуа Баррем (XVIII ст.) всі рахунки поділяв на дві групи, а саме: 1) загальні рахунки і 2) окремі рахунки. До загальних рахунків відносились всі рахунки Головної книги, за винятком окремих рахунків кореспондентів. Окремими рахунками він вважав рахунки третіх осіб. Правила запису по рахунках Ф. Б. Баррем формулював наступним чином: 1) рахунок, на який записується те, що надходить в господарство, є дебітором, 2) рахунок, на якому відображаються предмети, що вибувають із господарства, є кредитором, 3) у випадку, коли вибуття будь-якої цінності не супроводжується надходженням іншої цінності у господарство, дебітором є особа, з якою виконується дана операція, 4) якщо надходження однієї цінності не супроводжується вилученням із господарства будь-якої іншої цінності, кредитором в даній ситуації є контрагент господарства.

А. Коррон (1754) всі окремі рахунки (кореспондентів) поділяв на «мої» (дебітори) та «його — їх» (кредитори).

Отже, рахунки розрахунків з" являються після появи рахунків матеріальних цінностей та рахунків грошових коштів.

За Е. Дегранжем всі господарські операції повинні бути викликані нічим іншим, як тільки змінами у відносинах власника до свого підприємства і третіх осіб. Вчений вважав, що облік повинен виконувати два основних завдання: 1) відображати рух господарських засобів і тим самим надавати власнику повну картину стану майна господарства та виявляти досягнуті результати — прибутки і збитки, 2) надавати дані про стан розрахунків власника як з самим підприємством (через рахунок капіталу), так і з третіми особами.

Подвійний облік, доводив Е. Дегранж, відповідає цим завданням, створюючи систему рахунків для обліку руху цінностей, розрахунків і результатів господарської діяльності. Звідси, всі господарські операції, які зводяться до отримання і видачі, здійснюються від імені власника по двох основних групах рахунків:

а) рахунки для обліку розрахунків з кореспондентами,.

6) рахунки для обліку руху цінностей і результатів діяльності.

Нідерланди. В частині відображення товарів Пітер ла Кур (1691) наполягав па системному відображенні зобов" язань, що випливають з договору поставки. З цією метою він запропонував спеціальний рахунок «Товари до одержання». Рахунок дебетувався при укладанні договору з постачальником і кредитувався рахунком «Магазин» на суму одержаних від постачальника товарів. Дебетове сальдо рахунку відображало суми очікуваних до надходження товарів.

Інший вчений Якоб ван дер Шуер (1625) вважав, що дебітор — це той, хто має (власник), хто одержує або кому посилають, той, хто купує, кому поставляють, продають або від кого сподіваються одержати платіж, або, нарешті, той, хто повинен платити. Кредитор — це той, хто видає (витрачає), з ким розраховуються, від кого одержують, той, з ким мають справу, хто продає, поставляє, у кого купують, той, кому потрібно платити.

Росія. Багато особливостей відображення у звітності окремих видів активів, що є актуальними в наш час, були описані в нормативних документах Старої Росії (1700−1917 рр.). Так, Торговим Статутом передбачалось правило, відповідно до якого дебіторська заборгованість повинна була наводитись в балансі за номінальною вартістю, сумнівні борги — в сумі, на одержання якої не була втрачена надія, а безнадійні борги — списуватись з балансу повністю, за винятком якоїсь «незначної суми, що залишається в балансі для пам» яті". Відсутність будь-яких формальних критеріїв для класифікації дебіторської заборгованості нерідко призводило до конфліктів між підприємствами та фінансовими органами.

Заслуговують на увагу думки Л.І. Гомберга (1895) про оцінку дебіторської заборгованості. Всі борги він поділяв на чотири групи: а) безумовно надійні, від їх суми слід відрахувати в резерв на покриття сумнівних боргів 5%, б) борги, в погашенні яких немає впевненості, повинні бути показані в активі балансу в розмірі 80% загальної суми, в) борги сумнівні підлягають включенню до балансу в розмірі 50% загальної суми, г) безнадійні борги підлягають негайному віднесенню на рахунок Збитків та прибутків.

Рахунки по Гомбергу класифікуються в трьох розрізах: 1) за властивостями рахунків (зовнішні, внутрішні, причому до зовнішніх відносяться рахунки, що враховують дебіторську та кредиторську заборгованість, а до внутрішніх — рахунки власних засобів), 2) за властивостями оборотів (рахунки складових частин майна і рахунки чистого майна, останні розпадаються на рахунки результатні і рахунки капіталу), 3) за властивостями юридичних відносин (рахунки кореспондентів, агентів та власника).

Англомовні країни XX ст. Розглянемо Історію розвитку розрахункових операцій в англомовних країнах.

уючи господарську діяльність, А. Сміт та В. Бурке в основу обліку покладають три рівняння, одне з яких виражає співвідношення між активом (А), кредиторською заборгованістю (Р) та власними засобами (L): А = Р + L. Ця модель виражає постулат Л. Пачолі і представлена у вигляді балансу.

Інший вчений Мор звертав увагу на те, що погашення підприємством своєї заборгованості, його платоспроможність — основний барометр господарської діяльності.

Для запису торгових операцій (в книзі вивчались записи тільки торгових операцій) К. Кларк і В. Німчинов рекомендували вести наступні книги:

а) розрахункову (ресконтро дебіторів і кредиторів), б) касову, записи до якої здійснювались із зазначенням рахунків Головної книги, що кореспондують з рахунком Каси, в) товарну, в якій для кожного сорту товару відкривався особливий рахунок, г) «ручну», що представляла собою меморіал, записи в ній здійснювались шляхом складання відповідних статей, д) денну, що, по суті, була збірним журналом, І записи в ній здійснювались один раз на місяць на підставі записів в касовій і в ручній книзі, ж) Головну.

Розрахункова книга велась шляхом відкриття рахунків для кожного окремого дебітора і кредитора господарства, особливістю її ведення було те, що до неї також записувались отримані і видані векселі. Якщо розрахунки з контрагентом чи по векселях велись в асигнаціях, то в рахунку зазначали лише суму в асигнаціях, якщо ж рахунки велися в сріблі, то в рахунку були графи для суми в сріблі, курсу на асигнації і суми в асигнаціях. Іншими словами, рахунки в срібній валюті велись за тим самим порядком, за яким ведуться в наш час рахунки з іноземними кореспондентами при розрахунках в іноземній валюті. При записі розрахунків відображається різниця між рахунками лоро і ностро,.

по рахунках визначався прибуток і збиток при розрахунках на срібло, причому такий запис здійснювався при закритті рахунків чи по закінченні розрахунків з контрагентами.

Цікаво, що при наявності товарної і розрахункової книг автори все ж рекомендували відкривати в Головній книзі аналітичні рахунки для кожного окремого дебітора і кредитора та для кожного окремого сорту товарів. Записи в Головній книзі здійснювались один раз на місяць загальним підсумком.

Отже, на наш погляд, підсумовуючи все вищенаведене, можна сказати, що найдавніші печатки зобов" язальних правовідносин знаходяться в тій сфері, яку називають сьогодні цивільними правопорушеннями, або деліктами. В сфері деліктів поняття боргу з" явилось не відразу, йому передувало поняття відповідальності.

Пізніше отримують юридичне визнання деякі окремі види зобов" язань із договорів. У різних народів ці договірні зобов" язання неоднакові, але вони завжди представляють собою строго формальні акти і тягнуть за собою особисту відповідальність боржника, пов" язану з особою, з особистою розправою з боржником. Ідея майнового відшкодування в ті часи не Існувала.

І лише з розвитком економічних відносин майновий бік зобов" язань виходить на перший план, основну масу яких складають зобов" язання, що виникають із договорів.

1.2. Поняття розрахунків.

Механізм розрахунків є похідним від товарного механізму. В основі як першого, так і другого, лежить прагнення підприємця одержувати прибуток від економічної діяльності. В зв" язку з цим обидва механізми не слід розглядати ізольовано один від одного. Ллє їх не потрібно й ототожнювати.

В сучасних умовах механізм розрахунків не можна розглядати як систему комунікаційних структур, методичних та технологічних прийомів, призначених для їх здійснення. Таке розуміння механізму розрахунків є надто поверховим.

Взагалі осмислення категорії «механізмів» в економічній науці потребує ширшого погляду на економічні дії і події, включаючи процеси, що відбуваються на всіх стадіях відтворення. Це також потребує і достатньо високого рівня абстракції.

Розрахунками завершується оборот втіленої в готову продукцію вартості активів підприємства І створюються умови для початку нового економічного обороту. Грошові кошти, одержані в результаті цього обігу, дозволяють своєчасно, на новій інформаційній, технічній і технологічній основі формувати та використовувати в новому виробничому циклі фактори виробництва, розраховуватись по зобов" язаннях з державою, постачальниками, банками, працівниками підприємства, акціонерами.

Складовими механізму розрахунків є також організаційно-технічні фактори і відповідні комунікаційні та інші структури, діяльність яких пов" язана із забезпеченням розрахунків і регламентується певними правовими нормами.

Досліджуючи природу розрахунків, проф. Безруких П. С. зазначив, що розрахунки базуються на русі господарських засобів між різними суб" єктами.

Взагалі поняття розрахунків в різних літературних джерелах наводиться досить рідко (табл. 1.1).

Таблиця 1.1.

Таблиця 1.1. Визначення терміну «розрахунки» в обліково — економічній літературі.

№ з/п.

Автор

Визначення.

1.

Чацкис Е. Д., Лисюк А.І-І., Михайлова Т.П.

[82. с. 117].

Розрахунки — це система взаємовідносин між підприємствами й особами, заснована на грошовому поверненні вартості токарно-матеріальних цінностей, робіт, послуг.

2.

Кол. авторів за ред. А. Я. Сухарева.

[79.С.316].

Розрахунки — здійснення платежів по грошових зобов" язаннях.

3.

Безруких П.С.

[28, с.414].

Розрахунки — це грошові взаємовідносини, що виникають між організаціями по товарних і нетоварних операціях.

4.

Парашутін Н.В., Козлова С.П.

[87,с. 22].

Під розрахунковими відносинами розуміють зобов" язання покупця оплатити у встановлені строки вартість матеріальних цінностей, послуг й Іншої заборгованості, після виконання постачальником своїх договірних зобов" язань або право постачальника вимагати платіж від покупця за відвантажену йому продукцію або надані послуги.

5.

Безруких П. С., Ивашкевич В. Б., Кондраков Н. П. та ін.

[28, с.414].

Розрахунки — це грошові взаємовідносини, що виникають між організаціями по товарних і нетоварних операціях.

Аналізуючи дані таблиці 1.1. можна зробити висновок, що погляди вчених на категорію «розрахунки» різняться. Одна група дослідників визначає Їх як систему взаємовідносин (Чацкіс Е.Д., Лисюк А. Н., Михайлова Т.П.), друга стверджує, що це безпосередньо взаємовідносини (тобто, без використання слова «система») (Безруких П.С., Івашкевич В.Б.), третя група — лише пояснює економічну сутність розрахунків, не наводячи їх визначення (Сухарьова А.Я. та інші).

Наприклад, в юридичному енциклопедичному словнику не наводиться визначення розрахунків, лише розглядається один з їх видів — міжнародні розрахунки, які, в загальному, представляють собою здійснення платежів по грошових зобов" язаннях.

На нашу думку, це є не зовсім правильним, оскільки не завжди при розрахунках можуть виникнути грошові зобов" язання, які на сьогоднішній день Законом України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» визначені як «зобов» язання боржника заплатити кредитору певну грошову суму відповідно до цивільно-правового договору та на інших підставах, передбачених цивільним законодавством України" .

Досить важливим є те, в якій формі проводились розрахунки: готівковій чи безготівковій, векселем, чеком, бартером тощо, тобто, що є заключним етапом кожної комерційної трансакції. Об" єктами нашого дослідження є безготівкові розрахунки, які характеризують товарні і нетоварні операції.

До товарних операцій, зазвичай, відносять купівлю-продаж сировини, матеріалів, послуг, готової продукції тощо. Нетоварні операції, як правило, пов" язані із розрахунками з науково-дослідними й учбовими організаціями та закладами, житлово-комунальними організаціями, клієнтурою, по претензіях тощо.

Якщо розглядати безготівкові розрахунки як категорію відносин між суб'єктами господарювання, то, зрозуміло, що в даному випадку відсутній факт одночасного передавання (придбання) ТМЦ і сплати (одержання) грошового еквіваленту вартості переданих (отриманих) ТМЦ, а тому виникає розрив в часі між передачею ТМЦ та їх оплатою, який називають «зобов» язаннями", «дебіторсько-кредиторською заборгованістю», «заборгованістю за розрахунками». ЦІ поняття слід уточнити, щоб чітко окреслити сферу нашого дослідження.

Заборгованістю називають грошові суми, що підлягають сплаті, але ще не виплачені.

В тих випадках, коли товар надходить на склад покупця до моменту здійснення платежу через банк, на термін від дати надходження товару до дня його оплати між постачальником і покупцем виникають зобов" язання.

Зазначимо, що іноді в бухгалтерському обліку заборгованість у постачальника може і не виникнути, так як облік ґрунтується на розрахункових документах. Але фактично, якщо співставити рух вантажів і платежів по них через банк, то виникає неминучий розрив в часі, який створює матеріальну основу утворення взаємної - заборгованості підприємств в процесі реалізації товарів і послуг. Ця взаємна заборгованість підприємств, на нашу думку, є зобов" язанням. За словником Даля «борг — все винне (должное), що повинно виконати, обов» язок" .

В бухгалтерському обліку борг трактується як грошова сума, що взята в позику (на строк І на певних умовах).

В економічному словнику [ЕС, с.88] борг (зобов" язання) характеризується як грошова сума, що взята в позику на строк на певних умовах, що підлягає поверненню. Особа, яка має борг, називається боржником. Економічне трактування боргу (зобов" язання) є майже аналогічним трактуванню кредиту. Неправомірність такого визначення розглядається в п. 1,3.

Часто зобов" язання характеризують як борги (заборгованість) підприємства, які виникають, головним чином, через придбання товарів та послуг в кредит, або кредити, які підприємство отримує для свого фінансування. Зобов" язання іноді також називають боргами або власними фінансовими зобов" язаннями підприємства.

В праві зобов" язаннями називаються цивільно-правові відносини, що встановлюються фактом укладання договору.

Юридичним (цивільно-правовим) еквівалентом цього поняття можна вважати зобов" язання підприємства, що виникають з різних підстав, у тому числі і на підставі господарських, трудових та Інших договорів (статті 4, 32 Цивільного кодексу України). Саме визначення поняття зобов" язання можна знайти у ст. 151 ЦК — правовідносини" при яких одна особа (боржник) зобов" язується вчинити на користь Іншої особи (кредитора) певні дії. Бухгалтерсько-економічний аспект цього поняття відображений у п. 4 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 2, затвердженого наказом Мінфіну від 31.03.1999 р. № 87. Тут зобов" язання визначається як заборгованість підприємства, яка виникла внаслідок минулих дій і погашення якої, як очікується, призведе до зменшення ресурсів підприємства, які втілюють у собі економічні вигоди. Сюди можна включити зобов" язання з передачі майна, грошових сум, виконання робіт тощо. Саме порушення підприємствами своїх зобов" язань визначає відсутність оборотних коштів, зростання неплатежів, створення заборгованості, у тому числі податкової. Таким чином, всупереч різної юридичної і цивільної природи порушення, цивільно-правові та податкові зобов" язання пов" язані між собою в господарській діяльності підприємства — платника податку. Чинне законодавство дозволяє вирішити деякі з цих проблем, а отже, і створити джерела для розрахунків з бюджетом.

Таким чином, зобов" язання — це різновид цивільно-правових відносин, зміст яких включає право — в даному випадку право вимагати — і відповідний йому обов" язок. В силу зобов" язання одна сторона (боржник) зобов" язана вчинити на користь іншої особи (кредитора) певну дію, а саме: передати майно, виконати роботу, сплатити гроші тощо або утриматися від певної дії. Кредитор при цьому має право вимагати від зобов" язання особи — боржника — виконання його обов" язку.

На противагу речовим правовідносинам, у яких праву однієї особи відповідає обов" язок усіх співгромадян взагалі без більш точного визначення учасників, у зобов" язальних правовідносинах встановлюється певна визначеність осіб, що беруть участь у ньому. Відносини існують тільки між відомими особами і не стосуються решти співгромадян.

Тому розглянемо дефініції зобов" язань різних авторів (додаток А).

До першої групи належать автори, які розрізняють зобов" язання з точки зору права (Биков І.А., Єфремов І.А., Молдованов М.І., Азриліян О.М., Андосов О. М., Вікулова О.В. та Ігумнов Ю.С. І Райан Б.). До другої групи відносяться Бикова А., Грабова 11-М., Макаров В., Бслоусов М., Моісеєнко В.І. та Радостовець В. К., які розглядають Їх лише як складову частину пасивів підприємства.

Як зазначає проф. В. Макаров і М. Бєлоусов, загальним для групи зобов" язань є те, що всі вони періодично виникають у підприємств у відповідності з діючим порядком Їх нарахування. Кошти з цих джерел підприємство не отримує ззовні, як кредити, а створює шляхом нарахування. Тому, якщо такі джерела, як, наприклад, позики банку, показують заборгованість підприємства з повернення раніше отриманих сум, то дані джерела відображають зобов" язання, що виникають у підприємства у зв" язку з необхідністю передачі коштів відповідним організаціям згідно з діючим законодавством.

Це є традиційний підхід до зобов" язання, обумовлений основним бухгалтерським рівнянням: Актив = Власний капітал + Зобов" язання.

Зазначимо, що О. М. Андросов і О.В. Вікулова склад зобов" язань характеризують наступним чином: Зобов" язання = Залучені засоби + Кредиторська заборгованість.

Крім цього, треба мати на увазі, що слово «зобов» язання" увійшло в Закон не з української бухгалтерської і юридичної літератури, а із надто прямого, ми б навіть сказали, примітивного, перекладу англійського терміну «liabilities». Правильні варіанти його перекладу — кредиторська заборгованість чи залучені засоби (капітал). Уточнення перекладу знімає проблему віднесення дебіторської заборгованості як і до майна, так і до зобов" язань фірм.

Таким чином, можна відмітити, що термін «зобов» язання" в Законі слід розуміти тільки в традиційному розумінні як кредиторську заборгованість чи залучені засоби й інвестиції, внесені власником. При цьому в практичній роботі Із Законом та іншими нормативними документами по бухгалтерському обліку, де використовуються юридичні терміни «майно» і «зобов» язання", їх необхідно трактувати тільки в рамках спеціальної галузі права — права бухгалтерського.

Зобов" язання є невід" ємною і обов" язковою складовою зовнішніх трансакцій підприємства. Без них не можуть відбуватися процеси постачання та реалізації.

Як бачимо, в бухгалтерському обліку поняття «зобов» язання" є більш вузьким, ніж в цивільному законодавстві. Згідно із Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» зобов" язання визначені як заборгованість підприємства, що виникла внаслідок минулих подій і погашення якої в майбутньому, як очікується, призведе до зменшення ресурсів підприємства, що втілюють в собі економічні вигоди. Обліку підлягають не всі зобов" язання, активним чи пасивним учасником яких виступає підприємство (суб" єкт обліку), а тільки ті з них, які випливають з виконання укладених нею договорів або здійснених дій, а також з якими фінансове право пов" язує виникнення зобов" язань по внесенню платежів до бюджету і відповідних позабюджетних організацій. Наприклад, укладений договір до часткового або повного Його виконання, тобто до передачі майна, виконання робіт, надання послуг, сплати грошей, передачі боргу, анулювання боргу тощо залишається наміром, бажанням здійснити ті чи інші господарські операції. Він не підтверджує факт здійснення господарських операцій, а тому і не відображається в бухгалтерському обліку. Враховується тільки виконання договору та виникнення зобов" язання по його оплаті.

Загальним правилом є те, що зобов" язання реєструються в обліку тільки тоді, коли по них виникає заборгованість. Зобов" язання, які підлягають виконанню в майбутньому, не є заборгованістю і не відображаються в обліку.

Звідси, в Законі термінами «майно» і «зобов» язання" визначаються групи об" єктів бухгалтерського обліку, що традиційно виділяються, — засоби підприємства (його активи) і джерела їх утворення (його пасиви).

Те ж саме визначає Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 11 «Зобов'язання». В ньому наводиться порядок формування та відображення в звітності інформації про зобов" язання.

Це дуже важливе визначення, яке пов" язує в єдине ціле поняття можливості, зобов" язання І затрат.

На відміну від об" єктивних передумов існування дебіторсько-кредиторської заборгованості, її економічний зміст складають юридичні підстави. Тому слід розрізняти правове і бухгалтерське поняття категорії «зобов» язання" .

Правове поняття зобов" язання дещо ширше від бухгалтерського. В Юридичному словнику зобов" язання розглядаються як цивільно-правові відносини, в силу яких одна сторона (боржник) зобов" язана здійснити на користь іншої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, заплатити кошти тощо) або утриматися від неї, а кредитор, в свою чергу, має право вимагати від боржника виконання цього зобов" язання. Зобов" язання також розглядаються як вид цивільно-правових відносин.

В бухгалтерському обліку відображення знаходять лише ті зобов" язання, що виникають в результаті розрахунків між підприємствами, і ті, які призводять в майбутньому до зменшення економічних вигод і можуть бути достовірно визначені. Ці зобов" язання виникають в результаті здійснення фірмою різноманітних угод і є юридичною підставою для наступних платежів за товари або надані послуги. Дійсно, якщо розглянути традиційне бухгалтерське рівняння: Активи = Капітал + Зобов" язання, то виходить, що зобов" язання — це та частина активів, яку ми втрачаємо (жертвуємо) в певний момент часу у майбутньому. Відповідно їх відображення в обліку відбувається через систему подвійного запису — фундаментального методу бухгалтерського обліку, адже в угодах завжди є боржник і кредитор (Дебет та Кредит).

Тому, якщо розглянути зобов" язання з точки зору бухгалтерського рівняння, то зміст його ще розшириться. Таким чином, можна сказати, що та частина пасиву балансу, яка не с капіталом, є зобов" язанням.

Частіше всього зобов" язання пов" язані з поверненням боргу, виконанням робіт та послуг, передачею майнових цінностей, збереженням власності, сплатою грошових коштів, поставкою товарів.

Поняття зобов" язань має декілька складових: суб" єкти зобов" язання, правовідносини між суб" єктами, зміст та підстави зобов" язання.

Структура зобов" язань може бути представлена наступним чином (рис. 1.1).

Рис 1.1. Структура зобов" язань в бухгалтерському обліку.

Ці складові важливо розглянути для розуміння зобов" язань і сутності дебіторсько-кредиторської заборгованості. Юридичні факти, з моментом настання яких закон пов" язує виникнення зобов" язань, називаються підставами виникнення зобов" язань.

Для виникнення зобов" язальних правовідносин необхідний юридичний факт, з настанням якого закон пов" язував би наслідки.

Найпоширенішою юридичною підставою виникнення зобов" язань є угоди. Вони можуть бути односторонніми (наприклад, заповіт), двосторонніми та багатосторонніми. Двосторонніми або багатосторонніми угодами є договори.

Роль такої підстави виникнення зобов" язань, як адміністративні акти, сьогодні знизилась порівняно з плановою економікою, коли фактично всі господарські договори своєю підставою мали акти планування. Державне замовлення, приватизаційні процеси були і в сучасних умовах залишаються джерелом виникнення зобов" язань. Видані уповноваженими державними органами розпорядження (наприклад, план приватизації) є безпосередньою підставою для укладання і оформлення угоди між суб" єктами цивільно-правових відносин. Договір у даному випадку конкретизує, деталізує правовідносини, що виникають.

До однієї з груп підстав виникнення зобов" язань відноситься і судове рішення, яке зобов" язує суб" єкт права укласти договір. Наприклад, арбітражний суд може визнати недійсною відмову від виконання договору однією із сторін, якщо інша сторона вже почала виконання прийнятих на себе зобов’язань за договором. У такому випадку рішення суду стає підставою зобов" язання.

Форми та порядок розрахунків між підприємствами визначаються в господарських договорах. Це найбільш розповсюджена і важлива основа виникнення зобов" язань, основна форма реалізації товарно — грошових відносин в ринковій економіці. Всі розрахунки, що здійснюються на підставі укладених договорів, відносяться до розрахунків з комерційних операцій (угод), в результаті яких партнери очікують одержати прибуток. Крім цих розрахунків, здійснюються операції некомерційного характеру без укладання договорів, на які не поширюється дія строків позовної давності.

Договором визнається угода двох чи більше осіб, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов" язків.

Договір зобов" язує одну сторону — кредитора — надати визначені цінності або виконати роботи, послуги (товарна частина угоди), а другу сторонудебітора — оплатити у строки, встановлені договором, виконання зобов" язання першою стороною.

Цікаво, що мало дослідників звертають увагу на те, що виконання договору, тобто забезпечення задоволення прав і виконання своїх обов" язків перед іншою стороною, забезпечується засобами примусового характеру, найчастіше державного примусу, якщо звичайно договір має силу і сторони не мають наміру (не погодитись) його розірвати.

Правовідносини, що виникають при укладанні та виконанні договору купівлі-продажу, регулюються главою 20 Цивільного кодексу України (далі - ЦК). За договором купівлі-продажу продавець зобов" язується передати майно у власність покупцю, а покупець зобов" язується прийняти майно і сплатити за нього визначену в договорі суму. Враховуючи, що в ЦК не встановлено вимоги щодо форми договорів купівлі-продажу (за деякими винятками, передбаченими, наприклад, статтею 227 ЦК відносно форми договору купівлі-продажу житлового будинку), то необхідно виходити із загальних правил, встановлених цивільним законодавством. Так, статтею 42 ЦК передбачено, що угоду може бути укладено як у письмовій (простій або нотаріально засвідченій), так і в усній формі. Крім того, статтею 43 ЦК установлено, що угоди, які виконуються під час їх укладання, можуть укладатися усно. Статтею 44 ЦК визначено перелік угод, які мають складатися в письмовій формі. До таких, зокрема, віднесені угоди державних, кооперативних та інших громадських організацій між собою.

Загальною вимогою, що висувається для фізичних та юридичних осіб, які вступають в цивільно-правові відносини, і є одним із основоположних принципів цивільного права, — є необхідність виконувати зобов" язання належним чином, у встановлений строк та відповідно до вказівок закону або договору, а за їх відсутності - відповідно до вимог, що зазвичай виставляються .

Виконання зобов" язання полягає у здійсненні сторонами дій, що становлять зміст їх прав та обов" язків. Наприклад, при виконанні підрядником своїх обов" язків за договором підряду він має в обумовлений договором строк виконати роботи або надати послуги замовникові. Замовник же повинен своєчасно сплатити суму, передбачену договором. Крім того, відповідно до умов договору, замовник здійснює приймання виконаних робіт.

Однією з важливих умов виконання зобов" язання є недопустимість односторонньої відмови від виконання зобов" язання та одностороння зміна умов договору. Винятки з цього правила можуть встановлюватись лише законодавством.

Крім того, законодавством кредитору надано право відмовитись від виконання зобов" язання частинами, якщо Інше не передбачено законом або договором. Так, при виконанні договору підряду на капітальне будівництво житлового будинку приймання державною комісією виконаних робіт здійснюється після завершення всього комплексу робіт та приведення в належний стан при будинкової території. В цьому випадку кредитор не може прийняти виконання частинами.

Допускається виконання зобов" язання третьою особою, якщо договором не передбачено, що воно має бути виконано боржником особисто (ст. 164 ЦивК). При цьому кредитор зобов" язаний прийняти виконання від третьої особи, якщо воно здійснене належним чином і відповідає умовам договору.

Ця можливість, надана законом, часто використовується у господарських відносинах. Так, підприємство, зобов" язане виконати замовлення на складання агрегату, замовляє обладнання, комплектуючі до нього, упаковку тощо іншим суб" єктам господарювання. Проте слід мати на увазі, що відповідальність за результат роботи несе боржник, а не третя сторона, оскільки саме він є стороною зобов" язання. Винятком у цьому випадку е лише ситуація, коли законодавством передбачена безпосередня відповідальність виконавця, скажімо, в порядку захисту прав споживачів.

Належним виконанням зобов" язання є виконання його у встановлений строк. Але існує ряд випадків, коли строк чітко не вказується в договорі, а обумовлюється лише період, коли зобов" язання повинне бути виконане. Це характерно, скажімо, для договорів поставки, для зобов" язань, що виникають із безпідставного збагачення або коли сторони просто забули вказати строк виконання. За таких випадків кредитор може вимагати, а боржник зобов" язаний здійснити виконання в будь-який час.

Дострокове виконання зобов" язань допускається лише у випадках, якщо інше не передбачено законом або договором. Необхідно зазначити, що це правило набуває особливого значення в умовах активізації товарних відносин. Так, при укладанні договору поставки значної партії товарів покупець готується прийняти в певний час обумовлену Їх кількість з відповідними характеристиками. При достроковій поставці товарної партії продавцем покупець понесе значні збитки — під час переукладення довгострокових договорів оренди складських приміщень, термінового пошуку перевізника тощо.

Суб" єктом зобов" язання виступає будь-яка юридична чи фізична особа. Часто сторону, яка має право вимагати від іншої сторони виконання певної дії, називають кредитором, а сторону, яка зобов" язана виконати вимогу кредитора, — боржником.

Вживання терміну «боржник», на нашу думку, в даному випадку є неправильним, оскільки згідно із законодавством боржником визнається «суб» єкт підприємницької діяльності, неспроможний виконати свої зобов" язання перед кредиторами… протягом трьох місяців після настання встановленого строку їх сплати" .

В Юридичному словнику боржником визнається сторона в зобов" язаннях, що зобов" язана здійснити на користь іншої сторони «кредитора — певну дію (передати майно, виконати роботу, сплатити гроші тощо) або утриматись від певної дії. В зобов» язанні може бути декілька боржників.

В Законі України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» кредитором визнається юридична або фізична особа, яка має у встановленому порядку підтверджені документами вимоги щодо грошових зобов" язань (зобов" язань боржника сплатити кредитору певну грошову суму відповідно до цивільно-правового договору) боржника.

Цікаво, що в наведеному трактуванні сторона, яка має право майнової вимоги, не виступає кредитором.

Боржником також вважається:

1. Особа, яка заборгувала кошти іншій особі. В балансах підприємств боржниками вважаються ті, хто винен підприємству гроші.

2. Підприємство, яке не виконує або в найближчий час не зможе виконати свої зобов" язання перед кредиторами.

Однак, слід зазначити, що без наявності нормативного акту або договору, підприємство не може вважатись дебітором чи кредитором. Це може здійснюватись лише за умови, якщо в законі чи в договорі зазначено, що сторона, яка поставила товар, має право вимоги до покупця, а сторона, що придбала його — обов" язок оплатити.

Отже, якщо розглядати підстави виникнення зобов" язань, то можна зробити висновок, що зобов" язання для однієї сторони виступає дебіторською заборгованістю, а для іншої - кредиторською.

Тобто, за напрямками боргових зобов" язань (суб" єктами) заборгованість по розрахунках між підприємствами (що випливають із виконання (невиконання) зобов" язань) поділяють на кредиторську і дебіторську.

Дебіторська заборгованість виступає як заборгованість Інших підприємств (установ, організацій) або окремих осіб за платежами даному підприємству, кредиторська — суми заборгованості даного підприємства іншим підприємствам і окремим особам (п. 1.3).

Зобов" язання виникають в результаті здійснення підприємством будь-яких операцій і є юридичною підставою для наступних платежів за товари або надані послуги. Зобов" язання реєструється в обліку тільки тоді, коли виникає заборгованість по них.

Тобто, в процесі розрахунків нерідко виникає дебіторська заборгованість, а також заборгованість перед кредиторами. Взаємозв" язок між категоріями «розрахунки», «зобов» язання", «заборгованість» .

Однак, в нашому дослідженні ми зупинимося на розгляді саме дебіторсько — кредиторської заборгованості. Між кредиторською і дебіторською заборгованістю є багато спільного і відмінного. Спільним є те, що обидва види заборгованості основані на розриві в часі між товарною угодою і її оплатою і, таким чином, базуються на функції грошей як засобу платежу. Відмінність між ними випливає з особливостей функціонування цих видів заборгованості.

Сплативши за товар, покупець погашає свою кредиторську заборгованість, а дебіторська заборгованість відповідно залишається непогашеною до моменту надходження грошових коштів на банківський рахунок постачальника. Звідси — відмінність в часі існування обох видів заборгованості.

В дебіторсько-кредиторській заборгованості протиріччя роздвоюються. З одного боку, з приводу своєчасності платежів систематично виникають протиріччя між підприємствами-постачальниками і підприємствами-покупцями. З іншого боку, підприємства-покупці, залучаючи кредиторські кошти до свого обігу, намагаються не погіршувати відносини з потрібними підприємствами-постачальниками. Тому дебітори і кредитори систематично випробовують сили відштовхування та притягнення один до одного.

В цілому, функція дебіторсько-кредиторської заборгованості полягає в добровільному (при термінових розрахунках) і насильницькому (при прострочених розрахунках) перерозподілі обігових коштів в господарстві.

Сучасна статистика недостатньо чітко показує перерозподіл коштів не.

тільки внаслідок природних відмінностей дебіторської і кредиторської заборгованості. В основному, статистичне в дебіторській заборгованості відображено показники розрахункових відносин господарюючих суб" єктів, а до кредиторської заборгованості, крім цих показників, включена заборгованість по платежах до бюджету і по оплаті праці працівників підприємства. Крім того, в статистиці не відображена адресність перерозподілених ресурсів.

В той же час кредиторська заборгованість одного економічного суб" єкта є дебіторською заборгованістю іншого, з чого випливає, що Їх алгебраїчна сума для всієї економіки повинна була б дорівнювати нулю. Але кредиторська заборгованість підприємств є більшою, ніж дебіторська, з наступних причин:

1) дебіторська заборгованість враховується за повною виробничою собівартістю (за затратами), тобто без врахування прибутку та ПДВ.

Кредиторська заборгованість враховується за цінами споживання плюс ПДВ, тобто за повною ринковою ціною,.

2) кредиторська заборгованість також включає заборгованість перед бюджетом, фондами соціального страхування та заборгованість по заробітній платі,.

3) в складі кредиторської заборгованості також відображається заборгованість суб" єктів господарювання за банківськими позиками,.

4) в Існуючий статистиці не відображається адресність перерозподілених.

оборотних коштів.

Різниця між дебіторською та кредиторською заборгованістю представляє собою чисту заборгованість.

В загальному вигляді залежність між об" єктами кредиторської та дебіторської заборгованості можна представити формулою:

КЗ = ДЗ + ЗПБ — ЗБП + ЗЗП + ПМО, де:

КЗ — кредиторська заборгованість,.

ДЗ — дебіторська заборгованість,.

ЗПБ — заборгованість підприємств перед бюджетом та позабюджетними фондами,.

ЗБП — заборгованість бюджету підприємствам,.

ЗЗП — заборгованість по заробітній платі по не бюджетних організаціях,.

ПМО — поправка на метод обліку дебіторської заборгованості.

Сьогодні дебіторська заборгованість залишається найбільш вузьким місцем у фінансовій роботі багатьох підприємств. Утворюється вона в значній мірі тому, що бухгалтери не завжди здійснюють необхідний контроль за своєчасним стягненням сум з дебіторів, не приймають в цьому напрямку достатніх діючих заходів. У багатьох випадках на підприємствах не встановлена і відповідальність конкретних осіб за дотриманням розрахункової дисципліни. Дебіторська заборгованість в умовах інфляції представляє для покупців (замовників) джерело кредитування їх діяльності на дуже вигідній основі, так як представляє собою безвідсотковий кредит.

Наявність дебіторської заборгованості свідчить про вилучення коштів підприємства з обігу.

Подібний стан не тільки обумовлює нераціональне використання коштів, але, безумовно, призводить до виникнення фінансових труднощів у підприємств — Дембінський Н.В. писав, що підприємства повинні вести рішучу боротьбу за максимальне скорочення і повну ліквідацію дебіторської заборгованості.

Виникнення дебіторської заборгованості обумовлено діючою системою розрахунків за продукцію, товари і послуги. Оскільки продукція (товари, роботи, послуги), як правило, оплачується за безготівковим розрахунком, то на практиці нерідко виникає тимчасовий розрив між відвантаженням товарів покупцю та їх оплатою, а також при взаємовідносинах підприємства зі своїми працівниками, бюджетом, іншими підприємствами.

Дебіторська заборгованість виникає на певній стадії операційного циклу підприємства, тобто у період повного обороту інвестованих в оборотні активи грошових коштів.

Рух оборотних активів підприємства в процесі операційного (виробничо-комерційного) циклу проходить чотири основні стадії, послідовно змінюючи свої форми.

На першій стадії грошові активи (включаючи їх субститути у формі короткострокових фінансових вкладень) використовуються для придбання сировини І матеріалів, тобто запасів матеріальних оборотних активів.

На другій стадії запаси матеріальних оборотних активів інвестуються у виробництво.

На третій стадії запаси готової продукції реалізуються споживачам і до моменту надходження їх оплати перетворюються на дебіторську заборгованість.

На четвертій стадії інкасова (тобто оплачена) дебіторська заборгованість знову перетворюється на грошові активи (частина яких до їх виробничого використання може зберігатися у формі високоліквідних короткострокових фінансових вкладень).

Важливою характеристикою операційного (виробничо-комерційного) циклу, що суттєво впливає на обсяг, структуру та ефективність використання оборотних активів, є його тривалість. Вона включає період часу від моменту витрачання підприємством грошових коштів на придбання запасів матеріальних оборотних активів до надходження коштів від дебіторів за реалізовану продукцію.

Низька платоспроможність підприємств викликає створення великих обсягів дебіторської заборгованості на балансі виробників.

На нашу думку, до виникнення дебіторської заборгованості призводять не тільки економічні передумови, але й неналежна організація бухгалтерського обліку на підприємстві. Ці причини ми виділили на рис. 1.2.

Рис. 1.2. Причини виникнення дебіторської заборгованості.

Однією з необхідних умов дотримання зобов" язань по договорах і одним з об" єктів взаємного контролю підприємств є своєчасність розрахунків. Договірні відносини між двома підприємствами передбачають не тільки своєчасність розрахунків, але і передусім відповідні зобов" язання відносно номенклатури та якості продукції, що постачається, цін, строків поставки тощо.

В деяких випадках суб" єкти господарювання, маючи дебіторську заборгованість по розрахунках з покупцями, і одночасно кредиторську заборгованість за одержані від них товарно-матеріальні цінності, не здійснюють необхідного в таких випадках взаємозаліку або проводять його у більш пізні звітні періоди. Особливо це характерно для великих і середніх підприємств з розгалуженою структурою бухгалтерської служби.

Як результат, при використанні методу визнання прибутку на момент оплати занижується реалізація, викривляються фінансові результати, що призводить до недоплат до бюджету відповідних податків і неподаткових платежів. Такі дії можуть розглядатися контрольними органами як свідоме ухилення від оподаткування з усіма відповідними наслідками. Аналогічним чином, з причини неузгодженості дій служб постачання, збуту і бухгалтерії, не забезпечується своєчасний зв" язок розрахунків з покупцями і постачальниками з відображенням виручки на рахунках обліку реалізації при здійсненні розрахунків через третіх осіб.

Одним із суперечливих питань (фінансового господарства підприємств залишається кредиторська заборгованість. На жаль, заборгованості, що виникає між підприємствами в процесі розрахунків, приділяється недостатньо уваги у вітчизняній економічній літературі. Але, оскільки це питання має важливе теоретичне і практичне значення (наприклад, фактори утворення взаємної заборгованості необхідно досліджувати для того, щоб вивчити шляхи її різкого скорочення, а отже, і шляхи усунення її негативного впливу на ведення господарства), його слід розглядати більш детально.

Важливе значення надається економічно обґрунтованому прискоренню розрахунків і скороченню на цій основі кредиторської заборгованості. Актуальність цієї задачі є особливо великою в торгівлі. Десятки тисяч торгівельних організацій та підприємств кожен день здійснюють розрахунки з підприємствами багатьох інших галузей господарства та між собою за отримані товари.

Сутність дебіторської і кредиторської заборгованості.

Основними поняттями, на яких ми зупинимось, є «кредиторська заборгованість», «дебіторська заборгованість», а також «зобов» язання". В різних літературних джерелах по-різному автори дають визначення дебіторській заборгованості. Так, наприклад, А. М. Мороз визначає дебіторську заборгованість як суму боргів, що належать підприємству, організації, установі від юридичних осіб, і виникають в процесі господарської діяльності підприємств, організацій, установ.

В.М. Лінніков та інші дають таке визначення: дебіторська заборгованість — це заборгованість юридичних або фізичних осіб, що виникла в процесі господарської діяльності певного підприємства, організації чи установи.

В.Г. Зологогоров дебіторську заборгованість визначає як суму боргів, які належать підприємству, організації, установі, підприємцю від фізичних або юридичних осіб в результаті господарських відносин з ними.

В.Г. Макаров і М. Білоусов згідно зі своєю класифікацією (рис. 1.3) називають дебіторську заборгованість коштами в розрахунках.

Рис. 1.3. Класифікація засобів господарства за В. Г. Макаровим та М. Білоусовим.

За В. Г. Макаровим та М. Білоусовим, кошти в розрахунках представляють собою борги інших підприємств або осіб даному підприємству (наприклад, заборгованість покупців, що виникла у зв" язку з тим, що розрахунок за готову продукцію відбувається згідно з діючими правилами через відповідний строк після прийняття продукції). Сюди ж відносяться розрахунки з працівниками підприємства по грошових сумах, що видані їм під звіт для здійснення відповідних витрат. По закінченню доручення працівник (підзвітна особа) повинна надавати звіт про витрачання отриманої суми, а кошти, що залишилися, повернути до каси. Такі розрахунки називаються розрахунками з Підзвітними особами.

Проте М.В. Дембінський характеризує дебіторську заборгованість як кошти в незакінчених розрахунках. Кошти в незакінчених розрахунках, або дебіторська заборгованість представляє собою заборгованість інших підприємств, організацій і окремих осіб даному підприємству.

До першої групи відносяться* автори, які вважають, що дебіторська заборгованість — це рахунки розрахунків з покупцями і замовниками, не оплачені у встановленому порядку. До другої групи відносяться Грабова Н, М., Бланк Т. А., Голов С. Ф., Ткаченко Н. М., Н.І. Науменко, Пилко В. А., Булавіна Л.Н., які вважають, що дебіторська заборгованість — це заборгованість інших підприємств та осіб нашому підприємству. До третьої групи можна віднести Дембінського М.В., Є4)ремова І.А., Ігумнова Ю.С., А. С. Азизян та Моісеєнка Г.І., що вважають дебіторську заборгованість коштами в розрахунках, тобто коштами даного підприємства, що тимчасово знаходяться у інших підприємств або осіб і належать по закінченню відповідного терміну до повернення даному підприємству.

Щоб зрозуміти природу дебіторської заборгованості, необхідно визначити поняття «дебітори» .

Наведемо в табл. 1.3. визначення дебіторів в різних діючих нормативних документах та П (С)БО 10.

Таблиця 1.3.

Нормативне визначення дебіторської заборгованості.

Нормативи ті документ.

Визначення дебіторів.

Положення про організацію бухгалтерського обліку І звітності в Україні, затв. постановою КМУ від 03.04.93 р. № 250 (п. 58).

Розрахунки з відображаються звітності в сумах, дебіторами і кредиторами кожною стороною у своїй що витікають з бухгалтерських записів та визнаються нею правильними.

Інструкція про форм річного б підприємства, Міністерства фі 18.08.95р. № 139.

порядок заповнення бухгалтерського звіту затв. наказом Міністерства фінансів України від (п. 2.18).

В статті «Розрахунки з дебіторами за товари, роботи, послуги» підприємства зазначають до моменту надходження платежів продажну вартість відвантаженої продукції, товарів (виконаних робіт, послуг), включаючи продажну вартість відвантаженої на виконання бартерної угоди продукції (товарів, робіт, послуг).

Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 10 «Дебіторська заборгованість» (п. 4).

Дебітори — юридичні та фізичні особи, які внаслідок минулих подій заборгували підприємству певні суми грошових коштів, їх еквівалентів або інших активів.

Таким чином, ми підтримуємо думку третьої вище перерахованої групи вчених і вважаємо, що поняття «дебіторської заборгованості» є тотожним поняттю «кошти в розрахунках» .

Поняття кредиторської заборгованості. Вчені по-різному розуміють поняття «кредиторська заборгованість» і дуже часто ототожнюють його із терміном «зобов» язання". У зв" язку з цим виникає різноманітність класифікацій кредиторської заборгованості і зобов" язань.

Теоретичні принципи, що складають основу визнання, оцінки і розкриття кредиторської заборгованості, ще недостатньо опрацьовані, і кредиторська заборгованість тривалий час розглядалась просто як «зворотний бік» активів.

Часто кредиторську заборгованість ототожнюють із поняттям «зобов» язання" та «заборгованість». У Великому бухгалтерському словнику поняття зобов" язання і заборгованість мають тотожній зміст. На це також звертає увагу О. М. Петрук. В бухгалтерській практиці заборгованість поділяється на дебіторську І кредиторську. Однак, М.І. Кутер дані види заборгованостей відносить до фінансових зобов" язань. Така ситуація вимагає відповідної конкретизації.

Кредиторська заборгованість — це зобов" язання. Під зобов" язанням в даному випадку слід розуміти фактичне зобов" язання підприємства, що виникло з минулих подій, розрахунок по якому повинен призвести до вилучення з майна підприємства різних видів ресурсів.

Визначення кредиторської заборгованості коливаються від досить традиційного: «належний до оплати борг» до досить екстравагантних, але не позбавлених змісту: «очікуваний відтік грошових коштів або інших ресурсів» або «відмова суб» єкту від потенційного доходу". Останні думки найбільш повно виражені також у досить типовому визначенні: «кредиторська заборгованість — це попередня відмова суб» єкта від потенційного доходу або майбутніх економічних вигод на користь інших суб" єктів відповідно з Існуючим в теперішній час зобов" язанням, обумовленим попередніми господарськими операціями або іншими подіями" .

Тут головним визнається не те, що фірма щось винна, а те, що вона втрачає майбутні економічні вигоди. Вплив цих Ідей доходить і до нас. Так, вже зараз ми відчули недостатність наших традиційних уявлень про величину кредиторської заборгованості як про щось конкретне і зафіксоване, аж до її погашення.

Є.С. Хендріксен і М. Ф. Ван Бреда в своєму підручнику «Теорія бухгалтерського обліку» цілий розділ (глава 19) присвячують кредиторській заборгованості і називають його «Залучений капітал (кредиторська заборгованість)». При цьому кредиторську заборгованість характеризують як можливе майбутнє вилучення засобів підприємства, обумовлені раніше прийнятими ним на себе зобов" язаннями,.

На нашу думку, правильніше було б вживання терміну не «залучений капітал», а, наприклад, «заборгованість» .

Ми вважаємо, що не можна характеризувати кредиторську заборгованість як капітал, хоча і залучений.

Для цього наведемо декілька визначень поняття капітал.

Капітал — має наступні смислові значення:

1) сукупні ресурси, що застосовуються в бізнесі,.

2) чиста вартість (вартість активів мінус сума зобов" язань),.

3) вихідна сума, що є для здійснення підприємницької діяльності.

В більш вузькому розумінні капітал — це вкладене в справу джерело доходу у вигляді засобів виробництва, що працює.

Ми можемо погодитись, наприклад, з тим, що кредити, зобов" язання з облігаціями, заборгованість з постачальниками є тим капіталом, який приносить дохід.

Наприклад, для того, щоб розпочати власну справу, власник використовує не тільки свої кошти, але й кредит банку. В той час як в пасиві балансу обліковується заборгованість за кредитами, реально придбані в кредит засоби «працюють», приносячи дохід. Аналогічно заборгованість перед постачальником: заборгованість є до певного часу, але в той же час, запаси, придбані у постачальника, використовуються при виготовленні продукції.

На нашу думку, не можна сказати, що нараховані відсотки за кредити, або плата за відстрочення платежу приносять дохід. Вони збільшують не активи, а лише витрати діяльності.

Дефініції визначення кредиторської заборгованості різними науковцями наведені в додатку Б. Представлені різними авторами визначення дефініцій можна розділити на три групи.

До першої групи дефініцій можна віднести визначення вчених, які вважають, що кредиторська заборгованість — це тимчасово залучені кошти (Гарбузов В.Ф., Завгородній А.Г., Лозовський Л. Ш., Райзберг Б. А., Стародубцева Е. Б. та деякі інші).

Складається думка, що підприємство (фірма) спеціально залучає кошти у Іншого підприємства, хоч насправді це не так. Просто воно неспроможне або не вважає за потрібне сплатити в даний час визначену грошову суму. Існування кредиторської заборгованості обумовлене неспівпаданням моменту отримання товарів та послуг І моментом сплати за ними.

До другої групи дефініцій відноситься визначення А. М. Мороза та інших вчених, які вважають, що кредиторська заборгованість — це вид міжгосподарського кредиту.

Це твердження потребує уточнення. В економічній літературі переважає думка, що кредит — це економічні відносини, що виникають між кредитором і позичальником з приводу одержання останнім позички в грошовій або товарній формі на умовах повернення в певний строк зі сплатою відсотку.

Під терміном «кредит» також розуміють грошові кошти і матеріальні цінності, передані у користування на визначений строк і під визначені відсотки.

В умовах ринкової економіки розрізняють комерційний і банківський кредити. Комерційнші кредит надається організаціями одна одній у вигляді відстрочки сплати грошей за продані товари. Банківський кредит видається банками у вигляді грошових позик, що використовуються для розширення виробництва і в якості джерела платіжних засобів для поточної діяльності. Як же тут розрізняють комерційний кредит? Адже товари, надані постачальником, йому не повертаються, повертається (сплачується) сума заборгованості за одержаний товар. При цьому автор, характеризуючи далі рахунки бухгалтерської о обліку, поділяє окремо рахунки кредитів банків (Короткострокові кредити банків, Довгострокові кредити банків) та рахунки залучених коштів (Короткострокові позики, Довгострокові позики), на яких відображаються кошти, залучені у інших організацій всередині країни та за кордоном.

Прийнято виділяти такі види кредиту:

=> фінансовий (в кредит надаються грошові кошти),.

=> товарний (в кредит продаються матеріальні цінності),.

=> інвестиційний, податковий,.

=> кредит під цінні папери, що засвідчують відносини позики (наприклад, під облігації або векселя).

Нас цікавить товарний або, як його ще називають, комерційний кредит, яким вважають надання організаціями одна одній кредиту у вигляді відстрочки сплати грошей за продані товари.

Принципи кредитування частково не співпадають з принципами кредиторської заборгованості. До принципів кредитування відносять строковість, платність, поверненість. Так, кредиторська заборгованість обмежена часом (термін оплати згідно з умовами договору, термін позовної давності). За прострочення сплати (погашення кредиторської заборгованості) згідно з умовами договору повинні бути стягнені штраф, пеня з підприємства-боржника. Але якщо це відбувається згідно терміну сплати, то погашення проводиться тільки в межах заборгованості і ніякі додаткові суми за користування коштами не нараховуються. А за використання кредиту, як правило, сплачується певна грошова сума. І кредит, і кредиторська заборгованість підлягають обов" язковому поверненню. Крім того, кредит свідомо береться підприємством, а кредиторська заборгованість виникає через нерівномірність поставки. Відмінність між кредитом і кредиторською заборгованістю полягає в тому, що кредит залучається підприємством на добровільних засадах, а деякі види кредиторської заборгованості виникають у підприємства відповідно до законодавства (перед бюджетом, позабюджетними фондами та ін.) в примусовому порядку.

До третьої групи дефініцій відноситься визначення Саблука Б.Т.

Кредиторська заборгованість — це сума, яку повинен сплатити боржник за одержані від постачальника цінності, надані послуги чи виконані роботи. Але дане визначення не враховує всіх можливих кредиторів підприємства. В їх ролі можуть виступати працівники підприємства за нараховану і невиплачену заробітну плату, бюджет та позабюджетні фонди по обов" язкових платежах та зборах тощо.

Слід згадати, що історично під кредиторською заборгованістю підприємств (що є дебіторською у їх контрагентів) вбачали оснований на довірі обмін цінностей на обіцянку платежу — «кредит є обмін, н якому одна сторона дає обіцянку віддати цінності в майбутньому, а інша — приймає обіцянку, дає предмет міни — речову цінність». Облік обіцянок (платежів) ще називають обліком боргів, що представляють собою «відношення між двома сторонами, що утворюється кредитним обігом або кредитом, називається правом вимоги, боргом або борговим зобов» язанням". При цьому «обіцянка платежу боргу буває усною або письмовою». Перша називається відкритою вимогою або боргом по відкритому рахунку, а друга — документальною вимогою, втіленою у письмовій формі (договір, вексель, розписка тощо).

В основному автори займають одну з чотирьох позицій:

1) не розглядають зобов" язання взагалі - у зв" язку з цим джерела залучених коштів вчені поділяють на кредити, позики, розрахунки та іншу кредиторську заборгованість або на довгостроковий і короткостроковий залучений капітал,.

2) окремо розглядають кредиторську заборгованість та зобов" язаннянаприклад, деякі вчені в цьому випадку джерела утворення засобів підприємства поділяють на: власний капітал, позикові (залучені) джерела та зобов" язання, під якими розуміють «своєрідне джерело, що виникає при розрахункових відносинах з іншими організаціями і особами (кредиторами)», одразу зазначаючи, що друга частина залученого капіталу — позикові (залучені) кошти поділяються на кредити банків, позикові кошти і кредиторську заборгованість. Цікаво, хто ж тоді виступає суб" єктами кредиторської заборгованості, якщо кредитори — суб" єкти зобов" язань? Але ще цікавішім є той факт, що, розглядаючи структуру пасивів підприємства, автори поділяють джерела утворення майна підприємства (капітал) на власні і залучені (позикові) кошти, які, в свою чергу, містять кредити та позики, кредиторську заборгованість і кошти в розрахунках,.

3) розглядають кредиторську заборгованість та зобов" язання по розподілу суспільного продукту у складі кредиторської заборгованості. На нашу думку, цього робити не слід, оскільки саме зобов" язання є значно ширшим поняттям, ніж кредиторська заборгованість,.

4) до складу зобов" язань відносять кредиторську заборгованість і зобов" язання — найбільш правильний, на нашу думку, варіант.

Ми вважаємо, що зобов" язання включають в себе кредиторську заборгованість, яка є Його складовою частиною.

Борг боржника за цінності також є зобов" язанням, отже — кредиторська заборгованість виступає складовою частиною зобов" язань. Зобов" язання — сукупність фінансових вимог до підприємства, що належать погашенню в майбутньому періоді. Кредиторська заборгованість — можливі майбутні втрати економічних доходів внаслідок наявності прийнятих в минулому зобов" язань по передачі матеріальних цінностей або з надання послуг деякому суб" єкту в майбутньому. Які ж зобов" язання можна розглядати як кредиторську заборгованість? Хендріксен і Ван Бреда розрізняють наступні зобов" язання:

1. Зобов" язання повинно мати місце сьогодні і бути наслідком минулих фактів господарського життя, наприклад таких, як придбання товарів або послуг, нанесені або передбачувані збитки, за які підприємство несе відповідальність.

2. Зобов" язання виступають в якості кредиторської заборгованості, якщо вони пов" язані з необхідністю майбутніх платежів з метою збереження господарських зв" язків підприємства або у відповідності до нормальної підприємницької діяльності.

3. Зобов" язання практично повинно бути виконано, але це не означає, що воно повинно отримати точну оцінку, так як майбутні платежі носять вірогідний характер.

4. Строк виконання зобов" язання повинен бути визначений, хоча точна дата може бути невідомою. Він може бути продовжений завдяки прийняттю нових зобов" язань або зобов" язання може бути анульоване конвертацією в акції.

5. Суб" єкт, відносно якого виникло боргове зобов" язання, повинен бути ідентифікований як окрема особа або група осіб. Однак підприємство, що прийняло на себе зобов" язання, в момент реєстрації цього зобов" язання як кредиторської заборгованості може його не ідентифікувати.

З позиції користувачів фінансової звітності зобов" язання повинно бути кваліфіковане як кредиторська заборгованість, якщо воно вимірюється з відповідним ступенем достовірності. Однак момент здійснення угоди, що обумовлює виникнення кредиторської заборгованості, не завжди очевидний. Значна частина короткострокових зобов" язань представляє собою накопичені суми типу нарахованої заробітної плати, обчислених сум по відсотках та податках, що підлягають сплаті. З іншого боку, підприємство може укладати угоди про подальші (майбутні) угоди. Ці зобов" язання, що підлягають виконанню, не є заборгованістю, оскільки їх виконання відноситься до майбутніх, а не до прямих угод.

Тут потрібно мати на увазі, що у відповідності з бухгалтерською традицією, закріпленою в діючих нормативних документах, реєстрації в бухгалтерському обліку підлягають не всі зобов" язання, активним чи пасивним учасником яких виступає організація — суб" єкт обліку, а тільки ті зобов" язання, які випливають з виконання укладених нею договорів чи здійснення дій, з якими фінансове право пов" язує виникнення зобов" язань по внесенню платежів до бюджету і відповідних позабюджетних органів.

Бабенко І.П. виділяє три випадки, коли виникають, операції та угоди, з яких випливають розрахунки: одержання цінностей без їх готівкової оплати, надання цінностей без негайного відшкодування їх вартості І переказ власного або чужого боргу,.

Так, згідно із договором купівлі-продажу постачальник продає товари або послуги в обмін на грошову оплату. Причому, поки обмін не завершенонаприклад, оплата не надійшла, дебіторська (кредиторська) заборгованість залишається відображеною в обліку, тому що це випливає із договору, в якому зафіксовані обов" язки сторін — покупець повинен оплатити поставку в обумовлений термін.

Стаття 1 Закону України від 14.05.92 р. № 2343-ХП «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» дає такі визначення:

Кредитор — юридична або фізична особа, яка має у встановленому порядку підтверджені документами вимоги відносно грошових зобов" язань до боржника, відносно виплати заборгованості з заробітної плати працівникам боржника, а також органи державної податкової служби і Інші державні органи, що здійснюють контроль за правильністю і своєчасністю сплати податків І зборів (обов" язкових платежів).

Боржник — суб" єкт підприємницької діяльності, що не здатний виконати свої грошові зобов" язання перед кредиторами, в тому числі зобов" язання по сплаті податків і зборів (неподаткових платежів) протягом 3-х місяців після настання встановленого строку їх сплати.

Грошове зобов" язання — зобов" язання боржника заплатити кредитору відповідну грошову суму відповідно з цивільно-правовим договором, а також на інших підставах, передбачених законодавством України.

Так, наприклад, у підприємства можуть утворитися зобов" язання перед постачальниками за відвантажені ними на адресу даного підприємства сировину і матеріали, перед державним бюджетом — за ще не внесеними в бюджет відрахуваннями від чистого доходу, перед працівниками і службовцями — за нарахованою, але ще не виплаченого заробітною платою тощо.

В усіх випадках момент сплати коштів не завжди співпадає з моментом отримання матеріалів, проведенням відрахувань до бюджету та нарахуванням.

Тимчасове залучення коштів в такій формі носить назву кредиторської заборгованості. Сторона, перед якою виникло зобов" язаннякредитор.

Кредиторська заборгованість виникає не тільки при розрахунках між покупцями і постачальниками в процесі постачання тощо, але і в зв" язку і з іншими господарськими процесами, коли підприємство тимчасово залучає кошти інших підприємств.

Кредиторська заборгованість поряд з кредитами банку є джерелом залучених коштів підприємства. Вона, як і позики банку, погашається шляхом перерахування коштів з рахунків підприємства в банку.

Західні автори вважають, що підприємства купують товари та послуги в кредит без складання формальної кредитної угоди. Такі операції призводять до виникнення заборгованості, відомої як кредиторська заборгованість. В бухгалтерському балансі кредиторська заборгованість відображається як рахунки до сплати.

РОЗДІЛ 2.

ОРГАНІЗАЦІЯ БУХГАЛТЕРСЬКОГО ОБЛІКУ РОЗРАХУНКІВ ЗА ЕЛЕКТРОЕНЕРГІЮ.

2.1. Організаційно-економічна характеристика.

ВАТ ЕК «Житомиробленерго».

Відкрите акціонерне товариство «Енергопостачальна Компанія „Житомиробленерго“ (надалі - Компанія) заснована відповідно до Указу Президента України „Про структурну перебудову в електроенергетичному комплексі України“ № 282/95 від 04.04.95 р. та наказу Міністерства енергетика та електрифікації України від 04.07.95 р. № 117 шляхом перетворення державного енергопостачального підприємства „Житомиробленерго“ у державну акціонерну енергопостачальну компанію „Житомиробленерго“, а за рішенням Загальних зборів акціонерів від „30“ листопада 1999 року (протокол № 2) змінила назву і стала йменуватися Відкрите акціонерне товариство „Енергопостачальна Компанія“ Житомиробленерго» .

В даний час наша енергоКомпанія — основний постачальник електричної енергії в Житомирській області. Територія області складає 29,9 тис. кв. км, що складає 5,2% від всієї території України, населення — 1,626 млн. чоловік, густота — 54,4 чол. на 1 кв. км.

Компанія являється юридичною особою від дня її реєстрації. Враховуючи значну кількість споживачів, наявність 26 районів електричних мереж, достатньо велику територію. Компанія вибрала організаційну структуру, в якій клієнти і електричні мережі розділені між двома відособленими підрозділами: Житомирськими електричними мережами (ЖЕМ) та Коростенськими електричними мережами (КЕМ).

Акціонерами компанії являються особи, які набули право власності на акції компанії в процесі приватизації, випуску нових акцій та випуску їх на вторинному ринку цінних паперів.

Головною метою створення Компанії є передача та надійне постачання електричної енергії споживачам на умовах укладених договорів за тарифами, що регулюються відповідно до чинного законодавства в умовах функціонування єдиної енергосистеми України.

Метою діяльності Компанії є одержання прибутку для розвитку Компанії, забезпечення інтересів її акціонерів та задоволення економічних інтересів і соціальних потреб працівників та інші види діяльності з метою отримання прибутку, котрі можуть здійснюватися, якщо вони направлені на сприяння основній меті діяльності.

Предметом діяльності Компанії є:

постачання електричної енергії за регульованими тарифами,.

передача електричної енергії місцевими електромережами,.

розвиток електричних мереж в регіоні відповідно до перспективних планів розвитку мереж,.

нове будівництво, відновлення модернізація, реконструкція, технічне переозброєння та ремонтно-технічне обслуговування електричних мереж, будов, споруд, машин і механізмів,.

впровадження нової техніки і технологій, науково-пошукової роботи з предмету діяльності Компанії,.

проведення державного енергетичного нагляду за технічним станом електричних установок споживачів.

Власних потужностей Компанія не має.

Електрична енергія закуповується на Енергоринку. Закупівля здійснюється згідно з потребами споживачів області, потреби яких обумовлені договорами.

Організаційна структура ВАТ ЕК «Житомиробленерго», його структурної одиниці (ЖЕМ) та району електричних мереж (РЕМ) приведені в додатку 1.

Питання про доцільність суміщення діяльності по передачі та постачанню електроенергії споживачам районами електричних мереж і структурними одиницями компанії на сьогодні є дискусійним. Системи, як спільної, так і роздільної діяльності, по передачі та постачанню електроенергії успішно функціонують в енергопостачальних компаніях різних держав. У цьому питанні позиція Компанії наступна: на етапах, коли існують проблеми неплатежів, мало інформаційних систем, техніки, тощо, ефективнішою є спільна діяльність. Тому в організаційних структурах підрозділів компанії, закладена і реалізована саме така концепція.

Ліцензії на здійснення основних видів діяльності з передачі та постачання електричної енергії надані компанії національною комісією з регулювання електроенергетики України (НКРЕ).

Компанія являється монополістом по передачі електричної енергії в області по локальним лініям електропередачі.

Основне електропостачання споживачів Житомирської області здійснюється від ЧАЕС і Трипільської ДЕС по ПЛ — 330 кВ, для чого в області споруджено дві підстанції напругою 330 кВ — Житомирська — потужністю 600 МВа і Лісова — потужністю 400 МВа. Крім того, незначну частку електроенергії область одержує по ПЛ -35-ПОкВз Вінницької, Хмельницької і Київської областей.

Основні дані про електричні об" єкти компанії та споживачів електричної енергії станом на 01.06.2001 року приведені в таблиці 2.1.

Табл. 2.1.

№ з/п.

Назва даних.

Одиниця виміру.

Всього по ВАТ ЕК «Житомиробленерго».

1.

2.

3.

4.

1.

Основні об'єкти електричних мереж за класами напруг.

1.1.

Повітряні лінії електропередач по колах — всього:

км/%.

36 636,46/100.

в тому числі напругою.

110 кВ.

35 кВ.

6−10 кВ.

0,22−0,38 кВ.

км/%.

км/%.

км/%.

км/%.

1753,398/4,8.

2531,492/6,9.

14 512,6/39,6.

17 838,97/48,7.

1.2.

Підземні кабельні лінії - всього:

км/%.

1223,38/100.

в тому числі напругою.

6−10 кВ.

0,22−0,38 кВ.

км/%.

км/%.

766,39/62,6.

456,99/37,4.

1.3.

Трансформаторні підстанції - всього:

шт./мВа.

8767/3243,58.

в тому числі напругою.

110 кВ.

35 кВ.

6−10 кВ.

шт./мВа.

шт./мВа.

шт./мВа.

48/1259,2.

136/593,62.

8765/1390,76.

2.

Зона ліцензованої діяльності - територія Житомирської області.

тис.кв.км.

29,9.

3.

Населення регіону.

тис. осіб.

1626.

4.

Кількість споживачів електроенергії - всього:

спожив.

525 911.

4.1.

З них — побутових.

в тому числі сільське населення.

спожив.

спожив.

518 787.

5.

Корисний відпуск електроенергії споживачам (без транзиту) в тому числі:

млн.кВт.год.

%.

1463,3.

5.1.

не побутовим.

млн.кВт.год.

%.

1216,3.

82,1.

5.2.

побутовим.

млн.кВт.год.

%.

247.

16,9.

Основні показники по відособленим підрозділам за 5 місяців 2001 року.

Табл. 2.2.

№ з/п.

Назва даних.

Одиниця виміру.

Кількість одиниць по:

Всього по ВАТ ЕК «Житомир-обленерго».

В тому числі:

ЖЕМ.

КЕМ.

1.

2.

3.

4.

5.

6.

1.

Кількість районів електричних мереж.

шт.

26.

17.

9.

2.

Облікова кількість персоналу.

електромереж — всього:

В тому числі виконує збутову роботу станом на 01.16.2001 р.

чол.

%.

чол.

3389.

2087.

61,6.

1177.

34,7.

3.

Надходження електроенергії в мережу.

млн.кВт.год.

%.

976,4.

662,6.

67,9.

313,8.

32,1.

4.

Витрати електроенергії на її транспорт.

млн.кВт.год.

%.

528.

26,43.

174,6.

26,36.

83,4.

26,58.

5.

Транзит.

млн.кВт.год.

109,5.

30,7.

78,8.

6.

Корисний відпуск електроенергії без транзиту.

млн.кВт.год.

%.

608,8.

457,2.

151,6.

7.

Кількість точок обліку — всього.

шт.

591 212.

426 996.

164 216.

В тому числі:

7.1.

Не побутовий сектор

шт.

41 295.

29 610.

11 685.

7.2.

Побутовий сектор

шт.

549 917.

397 386.

152 531.

8.

Товарна продукція.

млн.грн.

88,4.

66,7.

21,7.

9.

Реалізація електроенергії.

млн.грн.

76,9.

56,5.

20,4.

10.

Оплата електроенергії від товарної продукції.

%.

87.

84.

94.

11.

Умовно-постійні витрати.

млн.грн.

20,3.

12,5.

7,8.

В компанії працює 3443 чоловіка, із них 25% керівники і спеціалісти. Із 972 чоловік керівників та спеціалістів 85% з вищою освітою. Середній вік керівного складу — 46 років.

Велика робота проводиться по покращенню якісного складу працівників, підвищенню кваліфікації, підготовки молодих спеціалістів.

Кожен рік більше ніж 250 чоловік проходить перепідготовку в учбовому комбінаті і на факультеті підвищення кваліфікації при Національному технічному університеті з тривалим відривом від виробництва.

По контракту 118 молодих людей оволодівають професією інженераелектрика, інженера — економіста, в тому числі 98 чоловік в Харківській державній академії міського господарства.

По підсумках роботи в 1998 році Компанія ввійшла в рейтинг 100 кращих підприємств України «ВАТ — 100», складених «Українською інвестиційною газетою.

ВАТ «ЕК «Житомиробленерго» купує електричну енергію на оптовому ринку електроенергії.

Оптовий ринок електроенергії України (ОРЕУ) являє собою систему відношень між суб" єктами підприємницької діяльності, які отримали від НКРЕ ліцензії на право здійснення підприємницької діяльності по виробництву, передачі та постачанню електричної енергії.

Організаційно ринок електроенергії України створено на підставі Договорі між його членами, тобто умовою участі в Оптовому ринку електричної енергії є згода кожного Учасника ОРЕ визнавати та виконувати всі умови Договору.

Цей договір визначає права, обов" язки та відповідальність членів ринку, сторін цього Договору, загальних зборів. Ради оптового ринку електроенергії і порядок вступу чи виходу із Оптового ринку електричної енергії.

Суб" єктами ринку являються виробники та постачальники, які підписали цей Договір. Управління ринком здійснюється Радою Оптового ринку, в яку входять представники генеруючих та енергопостачальних компаній, незалежних постачальників електроенергії. До складу Ради входять 10 Голосуючих Директорів, в тому числі 5 від Постачальників: 4 Голосуючі Директори від місцевих постачальників (в т.ч. від ВАТ ЕК «Житомиробленерго») і 1 Голосуючий Директор від незалежних постачальників. При Раді ринку діють тематичні робочі групи при участі членів ринку, спеціалістів і консультантів.

Враховуючи такі аспекти і особливості діяльності оптового ринку, як:

наявність на ринку єдиного виду товару — електроенергії, єдине загальне коло питань суб" єктів ринку, пов" язане з виробництвом, передачею і реалізацією електроенергії, існуюче документально оформлену згоду — у вигляді Договору між суб" єктами ринку — можна зробити висновок, що ОРЕУ представляє собою одну із форм монополій — легальний картель. Але завдяки відсутності встановленої законом структури ринку і правовідносин його суб" єктів діяльності картель носить напівлегальний характер. Цей картель контролює, взагалі і ту діяльність на ринку, яка являється природною монополією.

Державне регулювання природних монополій — альтернатива, яку широко застосовують в багатьох країнах світу для забезпечення споживачів відповідними пільгами і обслуговуванням відповідної якості при умові контролю за цінами і тарифами, рентабельністю і т.і. В нашій країні держава відмовилась від монополії на поставку газу, тепло І електроенергії, нафтопродуктів, а конкретно, на оптову торгівлю цими енергоносіями.

В той же час торгівля газом, електроі теплоенергією продовжує Існувати як державна монополія, але вона здійснюється від Імені держави окремими структурами і посадовими особами. Тому потрібен такий законодавчий документ, який би виявив види діяльності, які являються державною монополією, а також механізми і умови делегування прав державної монополії іншим суб" єктам.

Основні принципи роботи оптового ринку електричної енергії - рівні права і можливості для його членів, прозорість розрахунків, сумісна взаємодопомога, сумісна фінансова підтримка розвитку і функціонування оптового ринку електричної енергії і державне регулювання його діяльності з метою захисту прав споживачів, визначені Законом України «Про електроенергетику». Стаття 15 цього Закону передбачає, що «Оптовий ринок електричної енергії України створюється на підставі Договору». Договір між членами оптового ринку електричної енергії України визначив основні положення його функціонування, а саме:

збалансування попиту та пропозицій на електроенергію, яке здійснюється в масштабах всієї об" єднаної енергосистеми, і, відповідно, в границях України, формування єдиної оптової закупочної ціни. В межах* об" єднаної системи утворюється резерв потужності, регулюється частота струму, здійснюється централізоване диспетчерське управління, забезпечується його життєдіяльність. Тобто на базі єдиної енергосистеми може існувати тільки єдиний оптовий ринок електричної енергії,.

обов" язковий продаж всієї виробленої на електростанціях електричної енергії на оптовому ринку,.

купівля електричної енергії на оптовому ринку здійснюється по оптовій ціні, яка купляється на ринку енергопостачальниками (в тому числі незалежними), і ця ціна формується як середньозважена ціна дешевої електроенергії ГЕС і АЕС і відносно дорожчої електричної енергії теплових електростанцій, а також з врахуванням вартості послуг НЕК «Укренерго» і дотаційних сертифікатів,.

єдиний спеціальний розподільчий рахунок Оптового ринку електричної енергії України, на який повинні поступати всі кошти, які перераховуються за електричну енергію і з якого, згідно Інструкції про використання коштів оптового ринку електричної енергії (ІВКОР), по спеціальному алгоритму перераховуються на розрахункові рахунки енергопостачальних компаній, енергогенеруючих компаній і НЕК «Укренерго» кошти для їх власних потреб.

Фактично Оптовий ринок електричної енергії функціонує тільки з другої половини 1997 року після введення постанови КМУ № 487 від 21.05.97р. «Про удосконалення системи розрахунків за спожиту електричну і теплову енергію» .

Функціональна схема Оптового ринку приведена в додатку № 2.

З метою удосконалення механізму правого урегулювання взаємовідносин між учасниками ринку слід прискорити прийняття Верховною Радою:

Закону України «Про основи функціонування оптового ринку електричної енергії України» ,.

Закону України «Про природні монополії» ,.

Закону України «Про внесення змін в житловий кодекс України». Необхідно виключити поставку електричної енергії населенню і послуги, які надаються населенню при використанні електричної енергії, із категорії послуг, класифікованих в законі як комунальні послуги, тобто внести зміни в житловий кодекс відносно визначення електричної енергії, яка поставляється населенню товаром, а не послугами,.

Закону України «Про внесення змін в деякі законододавчі акти України відносно пільг по оплаті споживачів електричної енергії» .

На законодавчому рівні необхідно:

упорядкувати надання пільг по оплаті житлово-комунальних послуг, які надаються побутовим споживачам, визначити норми споживання, а також джерела фінансування витрат від надання цих пільг,.

передбачити відповідальність посадових осіб за втручання в енергозбутову роботу постачальників електричної енергії,.

прискорити прийняття КМУ положення про порядок стягнення з суб" єктів господарчої діяльності штрафів за правопорушення в електроенергетиці.

З метою забезпечення виконання Договору між членами Оптового ринку електричної енергії України (ДЧОРЕ), керуючись правилами функціонування Оптового ринку електричної енергії України Державне підприємство Національна енергетична компанія «Укренерго» (НЕК) в особі першого заступника директора — директора спеціалізованого відособленого підрозділу (СВП) «Енергоринок» та ВАТ ЕК «Житомиробленерго» (ЕК) в особі голови правління уклали Договір від 04.10.1999 року № 81/01 згідно якого НЕК продає, а ЕК купує електроенергію, здійснює її оплату та погашає заборгованість перед НЕК, що склалася на дату підписання Договору. Умовами цього Договору є те, що сторони зобов" язуються здійснювати продаж і купівлю електроенергії по погодинному сальдо перетоків на підставі показників розрахункових (комерційних) систем обліку через визначені точки поставки. Сторони мають рівні права щодо встановлення систем комерційного обліку на межах балансової належності електричних мереж та експлуатаційної відповідальності. Ціна на електроенергію, яку НЕК продає ЕК, визначається згідно з Правилами ОРЕ і затверджується Постановою —Національної комісії урегулювання електроенергетики (НКРЕ). Для визначення обсягів купівлі-продажу електроенергії ЕК надає НЕК електронною поштою повідомлення про замовлення добового споживання електричної енергії (по годинах) через центральну енергосистему до 9-ої години дня, попереднього до розрахункового. Добові (погодинні) фактичні дані за попередню добу закупівлі електричної енергії від НЕК надаються ЕК на адресу НЕК до 10-ої години дня, наступного за розрахунковим.

Розрахунок за отриману ЕК електроенергію здійснюється грошовими коштами, що перераховуються на розподільчий рахунок НЕК, та, за згодою сторін, іншими формами, що передбачені чинним законодавством. Платежі за отриману електричну енергію здійснюються кожного робочого дня відповідно до Інструкції про порядок використання коштів ОРЕ України (ІВКОР). Оплата коштами здійснюється ЕК зі свого розподільчого рахунку, відкритого відповідно до чинних нормативно-правових актів України, які регулюють порядок розрахунків за електроенергію. Погашення заборгованості ЕК перед НЕК також може здійснюватись з поточних розрахунків ЕК на розподільчий рахунок НЕК. Залишковий розрахунок за отриману ЕК у НЕК електроенергію здійснюється до 15 числа місяця, наступного за розрахунковим. У разі виникнення заборгованості за отриману електроенергію, зменшується обсяг перерахування коштів ЕК з розподільчого рахунку НЕК з урахуванням коефіцієнту, який враховує погашення зазначеної заборгованості.

ЕК здійснює розрахунки за куповану електричну енергію 100-відсотково.

В разі несплати за отриману електроенергію відповідно до встановлених термінів, з наступного дня після закінчення терміну сплати нараховується пеня у розмірі 0,2% від суми простроченого платежу (але не більше подвійної облікової ставки НБУ, яка діє на день розрахунку) за кожен день прострочення. З цього* питання Компанія зверталася з листом до Голови ради ОРЕУ з проханням передбачити в договорі сплату пені з обленерго не реальне, так як Постановою Верховної Ради України стягнення пені з населення заборонено, а заборгованість населення велика. Крім того фактично не можливо стягнути електричну енергію бюджетними організаціями, тому що прокуратура та судові органи захищають в першу чергу інтереси державного бюджету. Ще один переважний факт — необхідно рахувати, що Житомирщина найбільше постраждала від аварії на Чорнобильські АЕС та являється сільськогосподарською областю з ризикованими умовами землеробства, в зв" язку з чим визнана дотаційною.

Заборгованість ЕК перед ДП «Енергоринок» на 01.03.2002 року складає 62,1млн.грн. або 99 діб, на 01.05.2000 року — 42,9 млн.грн. це внаслідок того, що сплата за відпущену електроенергію споживачам проводиться не в повному обсязі.

Постачання електричної енергії від генеруючи компаній до енергопостачальних компаній проводить національна енергетична компанія НЕК «Укренерго», яка експлуатує мережі напругою 220 кВ і вище.

Таким чином ОРЕ — головний обліковець і рахівник країни за вироблену поставлену та спожиту електроенергію.

ОРЕУ (оптовий ринок електричної енергії України) — єдиний, створений на підставі договору, постійно діючий ринок, на якому здійснюється оптова торгівля електричною енергією. Оптовий ринок електричної енергії представляє собою взаємовідносини між наступними учасниками.

генерація: компанія «Енергоатом» (5 АЕС), 4 генеруючих компаній ТЕС (на базі теплових електростанцій «Дніпроенерго», «Донбасенерго», «Центренерго», «Західенерго»), 2 генеруючі компанії (на базі гідроелектростанцій «Дніпрогідроенерго», «Дністргідроенерго»), котрі продають електроенергію безпосередньо на енергоринок.

постачальники: 27 локальних енергопостачальних компаній, котрі займаються передачею та постачанням споживачам по регульованому тарифу електроенергії та незалежні постачальники котрі також поставляють електричну енергію по регульованому тарифу.

Існуюча схема взаєморозрахунків між суб'єктами виробництва, розподілу та споживання має такий вигляд:

2.2 Ціноутворення в енергетиці.

Ціноутворення являється важливим ключовим питанням. У зв’язку з тим, що ціна придає значення сукупної комбінації замінних маркетингу, які пропонується споживачам (такі як характеристика продукції, обслуговування споживачів та т.і.) рішення про ціну повинні прийматися в сукупності з планами продукції, розподіленню, збуту і просуванню здійснення державної політики ціноутворення в електроенергетиці забезпечує Національна комісія по регулюванню електроенергетики (НКРЕ). Тарифна політика базується на принципах відшкодування обґрунтованих витрат на виробництво, передачу та постачання електричної енергії, має гарантувати підтримання відповідного технічного стану електроенергетики та відтворення потужностей, надійне забезпечення споживачів електроенергією нормованої якості.

З прийняттям Закону України «Про електроенергетику» та розмежування сфер діяльності з виробництва, передачі та постачання електроенергії відбулися зміни підходів до формування тарифів на електричну енергію для споживачів.

Згідно з Законом України «Про електроенергетику», Умовами та Правилами здійснення підприємницької діяльності з постачання за регульованим тарифом та на виконання постанови КМУ від 18.04.98 р. № 508 «Про затвердження плану фінансового оздоровлення електроенергетичної галузі України» енергопостачальні компанії почали формування тарифів для споживачів за формулою наведеною в ліцензії на постачання електричної енергії за регульованим тарифом самостійно.

Постановою був визначений поетапний перехід обласних енергопостачальних компаній під контролем НКРЕ до ринкового формування тарифів із забезпеченням при цьому однакового по всій території України тарифу для населення.

Ринкове формування роздрібних тарифів на електричну енергію було започатковано з жовтня 1998 року і в 1999 році всі енергопостачальні компанії перейшли на розрахунки тарифів за ринковою формулою, яка включає оптову ціну, тариф на передачу та постачання:

Цр=Цопт+Тпр+Тп.

Оптова ціна на електроенергію формується на Оптовому ринку електричної енергії як середньозважена ціна електроенергії, яка закуплена від всіх виробників електроенергії, витрат на утримання НЕК «Укренерго» (диспетчеризація та утримання магістральних мереж) та надбавок до оптової ціни:

Цопт = Цек + Пнек + Пмм + Пкомп.

Де:

Цоптоптова ціна на електричну енергію,.

Цек — оптова ціна купівлі від виробників,.

Пнек — платежі за диспетчеризацію (на і кВт. г),.

Пмм — платежі на користування магістральними та міждержавними електромережами (на і кВт. г),.

Пкомп — компенсація збитків постачальників за регульованим тарифом від здійснення постачання побутовим споживачам, громадянам, що згідно з законодавством мають пільги в оплаті спожитої електроенергії, для яких не визначені законодавче джерела фінансування, а також сільськогосподарським споживачам-виробникам (на 1 кВт. г).

Встановлення загальнодержавної оптової ринкової ціни є особливо важливим, тому що за рахунок неї фінансується розвиток нетрадиційних джерел електричної енергії, компенсується знижений тариф для сільського господарства, пільгові тарифи для населення всієї країни, а також покриваються витрати на регулювання об" єднаної енергетичної системи України.

НКРЕ згідно з Законом України «Про електроенергетику» забезпечує порядок формування за затвердження тарифів для ліцензіатів, які здійснюють підприємницьку діяльність з виробництва, а саме:

НАЕК «Енергоатом» ,.

генкомпаній ТЕС,.

теплоелектроцентралей (ТЕЦ),.

генкомпаній ГЕС,.

вітрових електростанцій,.

блок-станцій та малих ГЕС і ТЕЦ.

На підставі Договору між членами Оптового ринку електроенергія, яка вироблена НАЕК «Енергоатом», генкомпаніями ГЕС, теплоелектроцентралями (ТЕЦ), вітровими електростанціями продається на Оптовий ринок за тарифами, затвердженими НКРЕ.

Генеруючі компанії теплових електростанцій (ТЕС) продають електроенергію в ринок за заявленими погодинними цінами на засадах конкуренції. При цьому насамперед завантажуються енергоблоки з найнижчими ціновими заявками.

При затвердженні тарифів на 1999 рік простежувалась тенденція до зростання тарифу у зв" язку із:

— зростанням ціни на паливо,.

— встановленням цільової надбавки до діючого тарифу на електричну та теплову енергію для фінансування витрат, пов" язаних із добудовою енергоблоків, на підставі постанови Кабінету Міністрів України.

Тарифи на передачу розподільчими мережами енергопостачальних компаній (напруга 0,4−154 кВ) і постачання електричної енергії встановлюються Національною комісією регулювання електроенергетики України на основі кошторисів витрат компаній.

Тарифи на передачу та постачання електроенергії розраховуються згідно з «Тимчасовою методикою розрахунку роздрібного тарифу на спожиту електроенергію, тарифу на передачу електроенергії місцевими (локальними) електромережами та тарифу на постачання електроенергію», затвердженою постановою НКРЕ від 06.05.98 № 564. Відповідно до цієї методики роздрібні споживачі об" єднані у дві групи:

1 група — споживачі промислові та прирівняні до них, комерційні, сільськогосподарські споживачі-виробники, непромислові,.

2 група — міське та сільське населення.

Крім того, роздрібні споживачі розподіляються за класами напруги, з шин якої вони живляться:

1 клас напруги — 154 — 35 кВ,.

2 клас напруги — 10 — 0,4 кВ.

Тарифи на передачу розраховуються для двох класів напруги, а тарифи на постачання для двох груп споживачів на підставі наданих обґрунтованих витрат енергопостачальних компаній на передачу та постачання з урахуванням необхідних витрат на розвиток виробництва.

На час введення методики для формування роздрібного тарифу на спожиту електроенергію, нашій компанії були затверджені:

Тариф на передачу для споживачів.

1 класу напруги — 10 грн/МВт.г,.

2 класу напруги — 23 грн/МВт.г.

Тариф на постачання для.

1 групи споживачів (крім населення) — 1,64 грн/МВт.г,.

2 групи споживачів — 8,64 грн/МВт.г.

Самостійне формування роздрібного тарифу для споживачів (крім населення) за формулою, наведеною в Умовах та Правилах здійснення підприємницької діяльності з постачання електричної енергії за регульованим тарифом наша Компанія почала здійснювати з 1 січня 1999 року.

Всі складові формули, задіяні в розрахунку роздрібного тарифу затверджуються постановами НКРЕ і доводяться до Компанії.

Тр=.

Цсз*Ккор

+Тj+Ti.

(1-Кр1)*(1-Кр2).

Де:

Цсз — прогнозована оптова ринкова ціна на електроенергію, яка затверджується НКРЕ і щомісячно після 20 числа поточного місяця доводиться компанії для розрахунку роздрібного тарифу на наступний місяць. Згідно п. 3.8.4. Умов та Правил здійснення підприємницької діяльності з постачання електроенергії середня закупівельна ціна електроенергії формується як середньозважена від прогнозованої оптово ринкової ціни та ціни електроенергії закупленої у незалежних виробників електроенергії.

Якщо компанія не здійснює закупівлю електроенергії від незалежних виробників електроенергії, тоді середня закупівельна ціна (Цсз) дорівнює прогнозованій оптовій ринковій ціні.

Величина прогнозованої ціни може щомісяця змінюватися, що залежить від структури продажу електроенергії, виробленої різними генеруючими потужностями (АЕС, ТЕС, ГЕС).

Ккор — коефіцієнт корекції дорівнює відношенню фактичних технологічних витрат електроенергії до затверджених нормативних технологічних витрат на передачу.

Тj та Ті - тарифи на передачу та постачання, які згідно з ліцензіями затверджуються постановами НКРЕ для кожної окремої компанії.

Кр1 та Кр2 — коефіцієнти нормативних технологічних витрат на різних класах напруги.

Слід зазначити, що особливості перехідного періоду не дозволяють відразу і в повному обсязі здійснювати розрахунок тарифів за формулою, наведеною в Умовах та Правилах здійснення підприємницької діяльності з постачання електричної енергії за регульованим тарифом.

При розрахунку роздрібного тарифу постачальник по регульованому тарифу повинен виходити із того, що вся закуплена електроенергія продається з врахуванням витрат. При цьому оптова ринкова ціна коригується на відповідні коефіцієнти технологічних витрат, які затверджуються НКРЕ щоквартально. Враховуються нормативні витрати для двох класів напруг. Таким чином від зниження рівня технологічних витрат залежить зниження величини роздрібного тарифу. Умовами ліцензії передбачено введення коефіцієнта корекції технологічних витрат після закінчення розрахункового місяця з врахуванням фактичних даних.

Однак, через високі фактичні понаднормативні витрати електроенергії (зокрема, внаслідок несплати і крадіжок електроенергії, не відображення дебіторської заборгованості населення, використання нераціональних схем живлення у зв" язку із зменшенням навантаження тощо) при розрахунках роздрібних тарифів не застосовується коефіцієнт корекції технологічних витрат електроенергії (він визначений на перехідний період у розмірі 1), з метою спрощення розрахунків середня закупівельна ціна електроенергії не корегується на розбіжність у планованих та фактичних обсягах купівлі електроенергії.

З 1 червня 2000 року постановою НКРЕ введено ринкове формування тарифів на всі групи споживачів (крім населення та сільськогосподарських споживачів), тобто роздрібні ціни на електроенергію формуються за повною формулою згідно з умовами та правилами здійснення підприємницької діяльності з постачання електроенергії, це значить відміну граничних рівнів тарифів. Така відміна дала змогу підвищити тарифи по першій групі споживачів на 4,8%.

Щодо тарифів на електричну енергію для населення. На кінець 1998 року склалася значна диспропорція між рівнем тарифів для побутових споживачів та тарифів для промисловості. У лютому 1999 року середньозважений для споживачів крім населення становив 12,15 коп. за 1 кВт. г. проти 10,65 коп. за 1 кВт. г. для побутових споживачів (враховуючи тих, проживають у сільській місцевості та в будинках, обладнаних електроплитами). Таким чином, на момент перегляду, тарифи на електроенергію для населення були у середньому на 20% нижчими за тарифи для таких груп споживачів. Враховуючи необхідність більш повного відшкодування населенням витрат з виробництва, передачі та постачання електроенергії, які були в середньому збільшенні на 20%, що відпускалася населенню та населеним пунктам (для міського населення з 11 коп. за 1 кВт. г. до 15 коп. за 1 кВт. г. (на 18,2%), для сільського — з 10 коп. до 12 коп. (на 20%), для міського населення в будинках, обладнаних електроплитами з 8 коп. до 10 коп., тобто — на 25%).

Ці тарифи для населення єдині на всій території України .

Постачання електроенергії пільговим категоріям споживачів, джерела компенсації пільг, які законодавчо не передбачені та електропостачання населенню за фінансовими тарифами зумовлює досить значні збитки компанії. З метою компенсації зазначених негативних наслідків та поліпшення економічного стану обласних енергопостачальних компаній НКРЕ на підставі відомчої статистичної звітності ліцензіатів проводить аналіз пільгового споживання і призначає відповідним постачальникам дотації на обсяг некомпенсованих витрат. У подальшому, сума дотаційних сертифікатів враховується НКРЕ при визначені ціни, за якою кожна окрема енергопостачальна компанія купує електроенергію на оптовому ринку. На цю суму збільшується оптова ринкова ціна електроенергії, яка є визначальною при розрахунку роздрібних тарифів для споживачів, крім населення. Таким чином, компенсація збитків від зазначених пільг (яка є безумовно необхідною) призводить до зростання тарифів для інших груп споживачів і як наслідок, до збільшення витрат підприємств на оплату електроенергії. Ця негативна тенденція може і має бути усунута шляхом перегляду на законодавчому рівні надто широкого кола споживачів, яким надано пільги, або визначенням джерел покриття додаткових витрат.

2.3 Первинний облік (документування розрахунків).

Документування — це відображення господарських операцій у визначених носіях інформації, письмове свідчення про здійснення господарської операції, що надає юридичної сили даним бухгалтерського обліку.

ВАТ ЕК «Житомиробленерго» проводить розрахунки за купівлю електроенергії з ДП «Енергоринок» за регульованим тарифом на основі укладеного договору, де обумовлені всі аспекти розрахунків згідно виставленому рахунку та оплата про прийняття електроенергії в мережі.

На основі рахунків та актів взаєморозрахунків, котрі проводяться кожні 5 днів ВАТ ЕК «Житомиробленерго» розраховується з ДП «Енергоринок» грошима на їх розрахунковий рахунок.

Отриману електричну енергію ВАТ ЕК «Житомиробленерго» передає своїм споживачам на основі договору на споживання електричної енергії та встановленої договірної величини споживання та потужності, керуючись Законом України «Про енергетику» від 22.06.2000 року та Постанови КМУ № 441 від 24.03.1999 року.

Споживачам, на основі знятих показників лічильника, виписується рахунок на фактичне споживання електричної енергії та відображається в особовому рахунку споживача. Споживачі в свою чергу повинні розраховуватися з енергопостачальною компанією коштами в повному обсязі на спеціальні розподільчі рахунки, які відкриті в кожному районі електромереж, для подальшого просування коштів на розподільчий рахунок ВАТ ЕК «Житомиробленерго».

Розрахунки за електричну енергію з населенням проводяться на основі «самоз'єму» по розрахункових квитанціях, деякі райони електромереж та місто Житомир, в зв’язку з відміною касового метода нарахування ПДВ проводять знімання показників щомісячно з подальшою відміткою в особовому рахунку споживача.

При сплаті споживачами ми маємо платіжні доручення банку або розрахункову квитанцію ощадбанку.

Таким чином в первинному обліку при розрахунках зі споживачами основним документом є рахунок на поставлену електричну енергію.

Тарифи на електричну електроенергію.

Відповідно до «Порядку визначення роздрібних тарифів на електричну енергію, тарифів на передачу електроенергії місцевими (локальними) електромережами та тарифів на постачання електричної енергії за регулювальним тарифом…», затвердженого постановою НКРЕ України від 02.04.2001р. № 309 із змінами, згідно з постановами НКРЕ України від 24.12.2001р. № 1251 і № 1252 та від 22.02.2002р. № 185 на березень по ВАТ ЕК «Житомиробленерго» діють такі роздрібні тарифи:

Тарифи для споживачів за класами напруги розраховані без врахування податку на додану вартість:

коп. за 1 кВт.год.

1 клас 35 кВ і вище.

2 клас до 35 кВ.

1. Промислові та прирівняні до них споживачі з приєднаною потужністю 750 кВА і більше.

14,16.

23,17.

2. Промислові та прирівняні до них споживачі з приєднаною потужністю 750 кВА.

14,16.

23,17.

3. Електрифікований міський транспорт.

14,16.

23,17.

4. Електрифікований залізничний транспорт.

14,16.

23,17.

5. Непромислові споживачі.

14,16.

23,17.

6. Сільськогосподарські споживачі-виробники.

14,16.

20,10.

Примітка:

Розрахунки с споживачами 1 і 2 класу напруги за електричну енергію, яка відпускається на потреби опалення та гарячого водопостачання. Здійснюється згідно постанови НКРЕ України від 11.01.2002р. № 40.

Категорії споживачів.

Тариф затверджений постановою НКРЕ № 309 від 10.03.99р. коп. за 1кВт-год.

ПДВ.

коп. за 1кВт-год.

Вартість.

1кВт-год ел. енергії з ПДВ коп.

1. Електроенергія що відпускається.

1.1. Населення.

13.

2,6.

15,6.

1.2. Населення яке проживає у сільській місцевості.

12.

2,4.

14,1.

1.3. Населення, яке проживає у будинках, обладнаних кухонними електроплитами, електроопалювальні установки (в т.ч. в сільській місцевості).

10.

2.

12,0.

2. Електроенергія що відпускається.

2.1. Населеним пунктам.

12,6.

2,5.

15,1.

2.2. Населеним пунктам у сільській місцевості.

11,6.

2,3.

13,9.

2.3. Населеним пунктам із будинками, обладнаними кухонними електроплитами, електроопалювальні установки (в т.ч. в сільській місцевості).

9,6.

1,9.

11,5.

Роздрібні тарифи розраховані на підставі таких даних:

Прогнозована оптова ціна на розрахунковий період, грн. за 1МВт-год.

112,11.

Постанова НКРЕ № 181 від 21.02.2002р.

Економічні коефіцієнти нормативних технологічних витрат.

1 клас.

2 клас.

4,69.

17,38.

Постанова НКРЕ № 1221 від 18.12.2001р.

Економічний коефіцієнт звітних понаднормативних технологічних витрат.

2 клас.

економічний коефіцієнт понаднормативних технологічних витрат.

2 клас.

5,26.

4,13.

Постанова НКРЕ № 744 від 23.07.2001р.

Згідно розрахунку на підставі постанови НКРЕ № 1062 від 23.10.2001р.

Тарифи на передачу електроенергії, грн./МВт-год.

1 клас.

2 клас.

22,73.

80,88.

Постанова НКРЕ № 1167 від 28.11.2001р.

Тариф на постачання електроенергії для всіх споживачів (крім населення), грн./МВт-год.

2,45.

Постанова НКРЕ № 1167 від 28.11.2001р.

2.4 Синтетичний та аналітичний облік розрахунків з постачальниками та покупцями електричної енергії.

Синтетичний облік — це облік кількості та змін сукупностей економічно однорідних господарських засобів і джерел їх перетворення в грошовому вимірнику. Узагальнюють синтетичний облік — синтетичні рахунки.

Для детальної характеристики об'єктів бухгалтерського обліку використовуються аналітичні рахунки, в яких крім вартісного (грошового) вимірника використовуються натуральні вимірники.

Таким чином, аналітичний облік, це облік кількості та змін окремих видів і об'єктів господарських засобів та джерел їх утворення з використанням різних вимірників.

Між синтетичними і аналітичними рахунками існує нерозривний зв’язок, тобто на аналітичних рахунках відображаються зміни, що й на синтетичних, але більш докладно. Значення дебету і кредиту кожного аналітичного рахунка те ж саме, що і синтетичного рахунка: сума сальдо, сума оборотів на дебеті, на кредиті всіх аналітичних рахунків відповідно дорівнюють сальдо оборотам синтетичного рахунка.

Облік розрахунків за куповану електричну енергію відображаються на рахунку 63 «Розрахунки з постачальниками та підрядниками» (субрахунок 612).

На дебеті цього рахунка відображаються суми сплачених рахунків ДП «Енергоринок», на кредиті цього рахунка обліковується сума рахунку за куповану електричну енергію від цього постачальника, що надійшла.

Аналітичний облік в розрізі цього постачальника — єдиного, створеного на підставі договору, постійно-діючого ринку, на якому здійснюється оптова торгівля електричною енергією — ведеться у відомості 3.3 та узагальнюється т/о п. 3.

Відвантажена електрична енергія відображається на синтетичному рахунку 36 «Розрахунки з покупцями та замовниками» (субрахунок 361).

На дебеті цього рахунка відображається вартість реалізованої електроенергії, яка включає податок на додану вартість.

На кредиті - сума платежів, що надійшла на наші розподільчі рахунки від споживачів. сальдо рахунка відображає заборгованість споживачів за одержану електричну енергію.

Аналітичний облік розрахунків зі споживачами ведеться за кожним споживачем, за кожним представленим до сплати рахунком та узагальнюється в облікових регістрах бухгалтерського обліку, а саме: журналі-ордері № 3, розділ І, та відомостях аналітичного обліку 3.1.

Відображення в обліку розрахунків за електричну енергію.

Дт.

Кт.

Зміст бухгалтерського запису.

ІІ.

361.

701.

Визначений дохід від відвантаження електроенергії.

701.

641/4.

Відображена сума податкових зобов’язань по ПДВ.

311.

361.

Отримана оплата від споживача.

701.

791.

Відображення фінансових результатів.

І.

230.

631.

Отримана покупна електроенергія від постачальника.

641.

631.

Відображена сума податкового кредиту по ПДВ на отриману електроенергію.

631.

311.

Перераховано за поставлену електроенергію.

2.5 Облікова політика підприємства.

Відповідно до закону України «Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 р. за № 996-ХIV та затверджених Положень (стандартів) бухгалтерського обліку (ПВО) з метою забезпечення єдиних методологічних засад і процедур при відображенні поточних операцій в бухгалтерському обліку в ВАТ «ЕК"Житомиробленерго» в 2002 році створений наказ «Про бухгалтерський облік, облікову та податкову політику», в якому відображена організація бухгалтерського обліку на підприємстві, сукупність принципів, методів, процедур, які використовуються підприємством для складання та подання фінансової звітності, створена постійно діюча комісія по обленерго для проведення інвентаризації.

Щодо проведення розрахунків за електроенергію:

дебіторська заборгованість визначається активом, якщо існує ймовірність отримання підприємством майбутніх економічних вигод, або її сума буде достовірно визначена.

поточна дебіторська заборгованість за електроенергію визначається активом одночасно з визначенням доходу від її реалізації.

визначати величину сумнівних боргів на підставі класифікації дебіторської заборгованості згідно ПБУ 10, установлена періодичність нагляду для визначення коефіцієнта сумнівності - 6 місяців, нарахування суми резерву сумнівних боргів відображати у фінансовій звітності у складі інших операційних витрат.

проводити тільки за рішенням правління компанії.

облік зобов’язань (кредиторська заборгованість) здійснювати відповідно до П© 60.11 і признавати їх у тому випадку, якщо товари, послуги або роботи одержані Компанією від постачальників.

Службова інструкція бухгалтера з розрахунків.

І.Загальні положення.

1.1. Ця посадова інструкція розрахована на бухгалтера 11 категорії.

1.2. Призначення на посаду бухгалтера ТІ категорії та звільнення його з посади проводиться директором підприємства по узгодженню з головним бухгалтером підприємства.

1.3. Бухгалтер Житомирських електричних мереж в своїй діяльності керується нормативними та Іншими законодавчими документами, що стосуються бухгалтерського та податкового законодавства.

II. Завдання і обов" язки бухгалтера.

II категорії має такі основні обов" язки :

2.1. Забезпечує ведення бухгалтерського обліку розрахунків з постачальниками та підрядниками і початкового податкового обліку з дотриманням вимог діючих нормативних документів.

2.2. Здійснює контроль за додержанням порядку оформлення первинних, бухгалтерських документів та доручень, за проведенням інвентаризацій, товарно-магістральних цінностей та обліком дебіторсько-кредиторської заборгованості.

2.3. Здійснює контроль за додержанням порядку оформлення.

первинних та бухгалтерських документів, а також доручень.

2.4. Забезпечує на основі даних первинних документів, бухгалтерських записів, своєчасне складання бухгалтерської та податкової звітності а також актів звірок з постачальниками .

2.5. Зобов’язаний:

знати і виконувати вимоги нормативних актів про охорону праці правила поводження з машинами, механізмами, устаткуванням та іншими засобами виробництва, користуватися засобами колективного та індивідуального захисту додержуватися зобов" язань щодо охорони праці .передбачених колективним договором та правилами внутрішнього трудового розпорядку підприємства проходити у встановленому порядку попередні медичні огляди,.

співробітничати з начальником у справі організації безпечних і нешкідливих умов праці, особисто вживати посильних заходів щодо усунення будь-якої виробничої ситуації, яка створює загрозу його життю чи здоров" ю або людей, які його оточують, і навколишньому середовищу, повідомляти про небезпеку свого безпосереднього керівника або іншу посадову особу,.

раціонально і ефективно організовувати працю на робочому місці ,.

додержуватись норм технологічного процесу,.

виконувати правила щодо здійснення діяльності, спрямованої на зміни або визначення стану предметів виробництва, технічне обслуговування чи ремонт засобів технологічного оснащення,.

сприяти ефективній діяльності виробничих і функціональних систем вищих рівнів (дільниці, відділу, іншого підрозділу підприємства, установи).

додержувати норм, методів і прийомів безпечного ведення робіт,.

виконувати заходи для поліпшення умов праці передбачені трудовим та колективним договорами і правилами внутрішнього трудового розпорядку.

2.6. Складає та обчислює відомість аналітичного обліку з поставщиками та підрядниками до рахунку 631.

2.7. Складає та обчислює загальну відомість рахунку 631 «Розрахунки з поставщиками та підрядниками» .

III. Права.

3.1. Має право відмовитися від доручення роботи, якщо створюється ситуація, небезпечна для його життя чи здоров" я або для людей які його оточують і навколишнього середовища.

3.2. Працівник має право розірвати трудовий договір за власним бажанням, якщо власник не виконує законодавства про охорону праці умови колективного договору з цих питань.

ІV.Відповідальність.

Бухгалтер електромереж несе відповідальність у випадках:

4.1. Неправильного ведення бухгалтерського обліку та податкового обліку, внаслідок несвоєчасного та неправильного відображення у бухгалтерській звітності.

4.2. Прийняття до виконання та о4юрмлення документів по операціях, які суперечать встановленому порядку прийняття на облік зберігання та витрачення грошових коштів товарно-матеріальних цінностей.

4.3. Порушень порядку списання з бухгалтерських балансів нестач, дебіторської заборгованості та Інших витрат.

4.4. Порушень Закону України «Про бухгалтерський облік та Фінансову звітність в Україні» № 996-ХІV від 16.07.1999р.

4.5. За порушення строків складання бухгалтерських та податкових звітів.

4.6. За порушення трудової та виробничої дисципліни.

4.7. За порушення законодавчих та інших нормативних актів про охорону праці, створення перешкод для діяльності посадових осіб державного нагляду за охороною праці і представників професійних спілок винні працівники притягуються до дисциплінарної, адміністративної, матеріальної, кримінальної відповідальності згідно з законодавством.

V. Повинен знати Бухгалтер повинен знати:

положення та інструкції з організації бух. обліку правила його ведення, порядок оформлення операцій і організацію документообігу за розділами обліку, форми І порядок фінансових розрахунків, методи аналізу господарсько-фінансової діяльності підприємства, виявлення внутрішньо — господарських резервів, порядок приймання, оприбуткування, зберігання і витрат коштів товарно-матеріальних та інших цінностей,.

правила розрахунків з дебіторами і кредиторами, порядок списання з бухгалтерських балансів нестачі дебіторської заборгованості та Інших витрат,.

виробничі інструкції, інструкції з охорони праці, пожежної безпеки та правила внутрішнього трудового розпорядку,.

норми ділової поведінки та етики професійних відносин,.

основні положення і порядок підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації працівників,.

застосування Кодексу законів про працю України та інших законодавчих актів, що регулюють професійну зайнятість громадян.

VI. Взаємовідносини з іншими посадовими особами.

Бухгалтер ЖЕМ в своїй роботі підпорядковується директору Житомирських електромереж та головному бухгалтеру Житомирських електромереж.

2.6 Аналіз зменшення дебіторсько-кредиторської заборгованості.

Дебіторська заборгованість — заборгованість споживачів за відпущену електроенергію перед ВАТ «ЕК"Житомиробленерго».

Райони електричних мереж (РЕМ) є основними виробничими підрозділами, які проводять роботу з споживачами.

Групи споживачів:

Промислові.

Сільськогосподарські.

Міськелектротранспорт.

Непромислові.

Населення.

Станом на 1.03.2002 року в області нараховується 517 436 побутових абонентів (з них 184 677 користуються пільгами). В даний час побутові абоненти сплачують за спожиту електроенергію за квитанціями через пошту, каси ощадного банку, через каси РЕМ. На підставі самозчитаних показів лічильника, чи на підставі рахунка РЕМ.

Стан розрахунків зі споживачами за електричну енергію ми бачимо з додатку № 3.

Рівень сплати споживачами дуже впливає на платежі Енергоринку України. Чим більше заборгованість споживачів за електричну енергію, тим більший борг компанії за куповану енергію, тим менше коштів поступає з ОРЕУ генеруючим компаніям за вироблену електроенергію, тим менше її буде вироблятися, так як немає достатньо коштів для купівлі палива т. т. і.

На приріст дебіторської заборгованості впливає також зростання тарифу купованої електроенергії.

В структурі тарифу 76% складають витрати на купівлю електроенергії, цим можна пояснити зростання середньо відпускного тарифу, тобто за рахунок якої складової він збільшується. Як би обленерго економно та раціонально не використовувало кошти не передачу та постачання електроенергії, це не дасть вагомих результатів для зменшення роздрібних тарифів.

Таким чином ми бачимо, що по ВАТ ЕК «Житомиробленерго» є тенденція росту дебіторської заборгованості за спожиту електричну енергію, яка пояснюється погіршенням платіжної дисципліни споживачів, зростання покупного тарифу. У споживача виробився менталітет «безкоштовного споживання». Таке враження, що переважна більшість споживачів не знають, що собою являє електроенергія і які колосальні засоби витрачаються на її виробництво і передачу до споживача.

Для того, щоб електроенергію сприймали як товар, необхідно постійна роз’яснювальна робота через засоби масової інформації. У цьому, на мій погляд, і полягає один із наших резервів покращення платіжної дисципліни. А також кількість грамотного кваліфікованого персоналу, що вміє аналізувати, забезпечення засобами обчислювальної техніки, найбільш повне забезпечення району засобами технічного обліку — це резерви для зменшення комерційних витрат і, відповідно, збільшення збору коштів за відпущену електричну енергію.

Кредиторська заборгованість — поточна заборгованість ВАТ ЕК «Житомиробленерго» перед ДП «Енергоринок» за отриману покупну електроенергію, яка рахується по середньо відпускному тарифу.

Стан кредиторської заборгованості за період 1.01.2001 — 1.01.2002 року.

1.01.2001.

50 266 972,69.

1.02.2001.

42 023 341,39.

1.03.2001.

59 569 671,90.

1.04.2001.

61 666 386,44.

1.05.2001.

65 062 062,89.

1.06.2001.

62 195 918,20.

1.07.2001.

63 717 271,73.

1.08.2001.

61 922 943,62.

1.09.2001.

62 243 972,60.

1.10.2001.

62 353 770,74.

1.11.2001.

62 861 643,50.

1.12.2001.

63 433 881,88.

1.01.2002.

61 866 386,44.

Кредиторська заборгованість зростає по мірі збільшення тарифу за покупку та залежить від сплати споживачами за отриманий товар. Чим менший збір коштів, тим більш росте кредиторська заборгованість перед ДП «Енергоринок».

Це показники, що постійно залежать один від другого.

ВІДОМОСТІ.

про розрахунки за отриману електричну енергію.

по ВАТ ЕК «Житомиробленерго» за 2001 рік.

№№ п/п.

Період.

кВт.г.

Отримано.

ел. енергії, сума.

Оплачено.

Тариф.

1.

Січень.

224 674.382.

22 150 244.86.

7 415 134.02.

82.16.

2.

Лютий.

211 390.235.

20 650 992.05.

17 761 535.63.

81.41.

3.

Березень.

205 448.340.

23 113 152.74.

17 710 596.39.

93.75.

І квартал.

641 512.957.

65 914 389.65.

42 887 266.04.

4.

Квітень.

157 182.804.

18 394 391.48.

15 198 715.03.

97.52.

5.

Травень.

142 233.933.

14 043 599.86.

23 027 123.61.

82.28.

6.

Червень.

135 934.441.

14 853 827.75.

13 252 474.22.

91.06.

ІI квартал.

435 351.178.

47 291 819.09.

51 478 312.86.

7.

Липень.

137 574.133.

15 049 726.13.

16 824 051.23.

91.16.

8.

Серпень.

138 451.079.

16 535 932.09.

16 214 903.12.

99.53.

9.

Вересень.

145 401.042.

17 497 273.74.

17 387 475.60.

100.28.

ІII квартал.

421 426.254.

49 082 931.96.

50 426 429.95.

10.

Жовтень.

174 360.399.

19 117 866.72.

18 609 993.96.

91.37.

11.

Листопад.

199 731.133.

20 335 768.87.

19 763 530.48.

84.35.

12.

Грудень.

230 027.301.

24 478 601.35.

24 478 601.35.

83.00.

ІV квартал.

604 118.833.

63 932 236.94.

62 852 125.79.

Рік.

2 102 409.222.

226 221 377.64.

207 644 134.64.

2.7 Роль автоматизації при проведенні розрахунків з дебіторами і кредиторам.

Успішний розвиток господарюючого суб" єкта в сучасних ринкових умовах значною мірою залежить від активної його співпраці з юридичними та фізичними особами, що виступають в якості ділових партнерів — контрагентів підприємства.

Донедавна як облік розрахунків, так і пошук контрагентів відбувався «вручну», що було досить складно особливо за умов незручного географічного розташування контрагентів. Однак час плине. Бухгалтерський облік постійно стає обліком комп" ютерним. Саме при автоматизації певної ділянки обліку основна задача підприємства зводиться до систематизації праці в цій області, При цьому принципово змінюються технологія відображення операцій, призначення та зміст облікових регістрів — з первинних форм узагальнення та групування інформації вони перетворюються у вихідні форми аналітичної направленості, що в свою чергу дозволяє вести облік розрахунків не тільки в синтетичних, але і аналітичних розрізах. Це значно покращило ситуацію, оскільки за умов використання комп" ютерних технологій є можливість робити вибірки відповідно до потреб керівника, як по кожному контрагенту окремо, так і попередньо згрупувавши їх за необхідними ознаками без зайвих втрат часу та зусиль облікових працівників.

Найчастіше неможливо реально оцінити взаємовідносини з партнерами, а також доцільність окремих угод, однак прослідкувати довгий ланцюг продажу та закупівлі кожного товару в розрізі постачальників та покупців під силу комп" ютеру.

Більше того, задача ускладнюється тим, що партнер одночасно може бути і постачальником і покупцем. За цих умов з" ясування таких питань, як заборгованість партнера, прострочені платежі, рентабельність окремих товарів та ін., може дати несподівану та дуже корисну інформацію — швидкість та достовірність якої забезпечить комп" ютер.

Важливу роль у автоматизації розрахунків відіграє звичайно світова павутина Internet, при допомозі якої підприємство може як отримати необхідні дані про рівень ризику і рентабельності, вивчивши розміщену на сайті контрагента звітну інформацію, так І безпосередньо проводити розрахунки з контрагентом використовуючи електронні документи та засоби електронної пошти.

Пристосованість програм ведення операцій з контрагентами.

При здійсненні операцій з контрагентами використання програмного забезпечення с просто необхідною умовою, оскільки дозволяє в повній мірі організувати управління матеріальними потоками, дає господарюючому суб" єкту здатність забезпечити своєчасне постачання у суворій відповідності до вимог замовника. А саме без добре організованого управління матеріальними потоками неможливо обійтись, якщо ми поставили перед собою задачу досягнути високоякісного сервісу при мінімальних витратах.

Важливою умовою нормальної господарської діяльності є виконання договорів і замовлень за строками, обсягом І комплектністю поставок. Порушення умов договорів породжує відповідальність постачальника у вигляді штрафних санкцій і відшкодування шкоди, понесеного покупцем, саме тому забезпечуючи нормальний хід господарської діяльності підприємства покупець повинен організувати контроль за виконанням договорів і замовлень на постачання матеріальних ресурсів, вести облік виконання договорів і замовлень.

Оперативний облік виконання договорів ведуть в спеціальних картках, в які заносять із договорів І замовлень строки, обсяги і асортимент поставок і на підставі одержаних від постачальників документів на відвантаження, рахунків-фактур, товарно-транспортних накладних щоденно відмічають фактичне виконання. Такий оперативний облік можна вести на ЕОМ, без складання карток або будь-яких інших паперових документів, здійснюючи контроль, читаючи інформацію безпосередньо з екрану дисплея.

Бухгалтерський облік виконання договорів можна організувати на позабалансових рахунках, на яких відображаються дані одночасно з проводками по рахунку обліку розрахунків з постачальниками. У позабалансовому обліку можна відкрити парні рахунки: «Надходження матеріальних ресурсів», «Договори на постачання матеріальних ресурсів». Деталізація виконання окремих договорів за строками, обсягом і асортиментом поставок деталізується на рахунках аналітичного обліку. Бухгалтерський облік цих операцій легко піддається комп" ютеризації.

Ринок програмного забезпечення достатньо наповнений програмами які направлені на ведення бухгалтерського обліку, причому значне місце тут відводиться програмам виготовленим в Росії. Так на сьогодні найбільш поширеною на теренах як України так і ряду країн СНД є програма 1: С «Бухгалтерия» .

Щодо розрахунків з дебіторами та кредиторами ця програма, дозволяючи користувачу створювати аналітичні відомості та звіти відповідно до своїх потреб все ж дає можливість створити звіти для перегляду операцій які проводились як з певним контрагентом так і всі операції з дебіторами та кредиторами. Є можливість також створювати документи які необхідні при розрахунках про що ми скажемо нижче.

В зв" язку з подальшим розширенням міжнародної кооперації, все більша номенклатура виробів виготовляється у суворій відповідності із замовленнями покупців і саме тому особливо гостро відчувається потреба у цілком інтегрованій системі управління збутом, постачанням та складами. Вона вкрай необхідна як для виробників, так і для оптових покупців.

Класифікація можливостей програм щодо ведення розрахунків з контрагентами.

Практично всі бухгалтерські програми дозволяють формувати регістри, зведені проводки, відомості залишків за синтетичними та аналітичними рахунками, контрольні відомості за станом розрахунків. Але все цеможливості, які властиві всім бухгалтерським продуктам і не залежать від бухгалтерського рахунку, по якому ведеться облік. Для ефективного обліку розрахунків цього недостатньо.

При комп" ютеризації розрахунків з дебіторами і кредиторами, на думку необхідно побудувати аналітичний облік таким чином, щоб можна було забезпечити можливість отримати необхідні дані за:

• постачальниками щодо акцептованих та інших розрахункових документів, строк оплати яких не настав, постачальникам по не оплаченим в строк розрахунковим документам,.

• постачальними за невідфактурованими поставками,.

• авансами виданими,.

• постачальниками по виданих векселях, строк оплати яких не настав,.

• постачальниками за простроченими оплатою векселями, постачальниках за отриманим комерційним кредитом тощо.

• покупцями і замовникам за розрахунковими документами, термін оплати яких не настав, постачальникам по не оплаченим в строк розрахунковим документам,.

• покупцями і замовникам за неоплаченими в строк розрахунковими документами,.

• авансами отриманими,.

• векселями, термін надходження грошових коштів за якими не настав,.

• векселями, дисконтованими (врахованими) в банках,.

• векселями, за якими грошові кошти не надійшли в строк.

Які ж потреби задовольняють існуючі найбільш поширені програми бухгалтерського обліку щодо операцій з дебіторами і кредиторами? Відповідь на це питання можна знайти в табл.1.

Таблиця 1. Можливості програмного забезпечення щодо обліку розрахунків з дебіторами і кредиторами.

№.

з/п.

Назва програми.

Модулі чи компоненти.

Загальна характеристика.

1.

БААН IV ;

Збут,.

постачання, склади.

«Управління закупками», «Управління продажем», «» Інформація по маркетингу та торгівлі", «Електронний обмін даними», «Управління замовленнями на поповнення», «Управління партіями виробів», «Управління зберіганням», «Планування потреб розподілу» .

Розроблена для вирішення задач управління та контролю та сферою постачання, збуту та за матеріальними потоками, які щоденно постають і перед товаровиробниками, і перед оптовиками.

2.

«1С:Бухгалтерия 7.5» .

*.

Завдяки вбудованій мові програмування дозволяє реалізувати складні алгоритми введення та обробки інформації з обліку розрахунків.

3.

«БЭСТ-ПРО» .

«Ведення договорів» .

Модуль, призначений для обліку договірної діяльності, що надає користувачеві наступні можливості:

введення та зберігання договорів і контрактів у первинному текстовому вигляді,.

підтримка наступних видів договірної діяльності, оренда, виставочна діяльність, купівля-продаж, товарообмін, консигнація, підряд,.

підтримка великої кількості шаблонів договорів за різними видами договірної діяльності, складання повної специфікації і розрахунок кошторису договору,.

ведення календарного плану виконання договорів, контроль поточної дебіторської або кредиторської заборгованості за викопаними договорами,.

розрахунок та нарахування штрафних санкцій,.

формування відомості сальдо розрахунків за договорами в цілому, за рахунками та етапами договору.

4.

«Конкорд» .

«Дебітори» / «Замовлення», «Кредитори» / «Закупівлі», «Склад» .

Використання в програмі окрім стандартних модулів різних доповнень, розширюють можливості існуючих модулів системи і розроблені з урахуванням специфіки конкретної галузі господарювання. Модулі системи щодо обліку розрахунків мають спеціальні бухгалтерські процедури для відображення рахунків для оплати, що надходять, і для проведення часткових платежів.

5.

«Галактика» .

«Управління маркетингом», «Управління документооборотом», «Управлінні закупками», «Постачальники, утримувачі», «Управління продажами», «Складський облік.

В системі «Галактика» функції по відстеженню пропозицій постачальників, плануванню закупівель та вибору постачальника можуть бути виконані засобами програмного модуля «Управління маркетингом». Отримання і відстеження заяв на придбання забезпечується модулем «Управління документообігом». Для контролю взаєморозрахунків з постачальниками рекомендується використовувати модуль «Постачальники, одержувачі». Безпосередньо в модулі «Управління закупівлями» зосереджені операції по роботі з конкретними документами на придбання. В модулі Управління продажами реалізована можливість ведення продаж наборами (комплектами) товарів, автоматичного або ручного резервування ТМЦ в розрізі складів і підприємств при виписці документу та гнучке управління резервом, прогнозування об" ємів закупівель і формування заявок на дефіцити. Тіснопов" язаний з задачами управління закупками і продажами програмний модуль «Складський облік.

6.

Х-DOOR.

«Випуск товару», «Складський облік», «Партнери», «Реалізатори» .

Модулі дозволяють повністю автоматизувати роботи, що пов" язані з відпуском товарів на підприємстві, відслідкувати ланцюг продаж і закупок товарів в розрізі постачальників та покупців.

7.

Scala.

«Книга закупок», «Книга продаж» .

Модулі програми дають багато можливостей щодо обліку розрахунків з дебіторами та кредиторами. Основними з них є: можливість виконання та імпорт автоматичних платежів, прогнозування платежів, припущення щодо платежів, автоматичний контроль кредитоспроможності, нагадування, реалізація звітів про виняткові ситуації,.

* - програма є без модульною.

1:С «Бухгалтерия»" .

Рахунки обліку постачальників ведуться в трьох розрізах: «Контрагенти», «Підстава» і «Варіанти реалізації» .

Список аналітичних об" єктів (субконто) «Контрагенти» представлений у вигляді трирівневого довідника. Його структура була визначена при реалізації операцій по розрахунках з засновниками. Заповнення цього довідника інформацією може здійснюватися раніше або безпосередньо в процесі введення операцій і документів.

Виду субконто «Підстава» відповідає довідник, який містить відомості про документи — підстави для розрахунків. Такими документами можуть бути договори, рахунки, акти та ін. Даний довідник має назву «Договори», але до нього можуть вноситися відомості і про будь-які інші види документів.

Наявність даного аналітичного розрізу дозволяє з" ясувати суму дебіторської (кредиторської) заборгованості за кожним документом, а також прослідковувати одночасне виникнення дебіторської та кредиторської заборгованості у одного й того ж контрагента.

Наявність третього субконто виду «Варіанти реалізації» зумовлене необхідністю вести окремий облік за варіантами реалізації для правильного вирахування податків.

Слід відзначити, що при обліку авансових платежів аналітичний облік ведеться у розрізі тих же видів субконто — «Контрагенти», «Підстава» та «Варіанти реалізації». Це означає, що всі отримані від покупця аванси враховуються не лише з деталізацією за договорами, а ще з деталізацією за варіантами реалізації, що дозволяє найбільш точно здійснювати його наступний залік. Цю особливість необхідно брати до уваги при оформленні документів та введенні бухгалтерських операцій.

Програмою передбачено здійснення кількох типів реалізації шляхом вибору з фіксованого переліку. Можливі варіанти видів реалізації подані у вигляді перерахунку «Тили реалізації» зі значеннями:

(виробництво,.

(виконання робіт,.

(надання послуг,.

(торгівля оптова,.

(торгівля роздрібна,.

(торгівля комісійна,.

(надання посередницьких послуг,.

(інше.

Програма також дає можливість користувачам вибирати вид платежів, для розрахунків з замовниками. До них можна віднести: передоплату (яка передбачає будь-які розрахунки в безготівковій формі), бартер (передбачає товарообмінні операції) та оплата через касу (оплата в готівковій формі).

Крім того в програмі реалізована можливість створення звітів та розрахунків відповідно до потреб користувачів, що може бути зумовлено як галуззю роботи господарюючого суб" єкта так і специфікою його діяльності.

БААН.

Призначення підсистеми «БААН IV — Збут, постачання, склади» полягає у встановленні повного контролю над сферою постачання, обліку та зберігання матеріальних ресурсів підприємства.

Підсистема надає детальну статистику по закупівлі та продажу, наділена комплексною методикою планування та прогнозування, інтегрована з графічною Інформаційною системою підприємства (Enterprise Information System): забезпечує електронний обмін даними, забезпечує підтримку даних у багатовалютному середовищі, забезпечує роботу одночасно з декількома складами, забезпечує роботу з декількома компаніями, в тому числі і управління ланцюгом постачання.

Оскільки дана підсистема є модульною, то функції які виконуються системою розділені за модулями.

Модуль «Управління закупками» допоможе мати під рукою всю необхідну інформацію відносно того, хто ж із постачальників у змозі надати ті чи інші товари з необхідними характеристиками.

Функціонально насичений модуль «Управління продажем» дозволяє реалізовувати електронний обмін даними по продажу, виконувати прямі поставки, складати комерційні пропозиції.

Модуль «Інформація по маркетингу та торгівлі» пропонує набір функцій для управління маркетинговою діяльністю, аналізу та звітності за нею (аналіз основного джерела, аналіз діяльності і т.д.), а також для прямого розсилання (аналіз цільових груп, маркетинговий відбір та підготовка пошти). Робота по маркетингу — це основа для управління діловими зустрічами (для персоналу / торгових представників) та взаємозв" язку з клієнтурою.

Модуль «Електронний обмін даними» дозволить Вам швидко зв" язуватися з постачальниками, що, в кінцевому результаті, посилить Ваші позиції в боротьбі з конкурентами. А це, в свою чергу, дозволить Вам знизити рівень складських запасів без шкоди для Вашого рівня обслуговування та надійності. Ефективність роботи складів та обробки замовлень може значно підвищена в результаті використання модуля «Електронний обмін даними» у поєднанні з інструментальними засобами обробки штрихових кодів. Типова структура модуля забезпечує максимальну гнучкість у діловому спілкуванні.

Модуль «Управління замовленнями на поповнення» є важливим інструментом для проведення операцій по переміщенню наявних запасів між складами та дистриб" юторськими центрами. Система «БААН IV» надає Вам повну свободу дій при завданні гнучких та ефективних процедур підготовки письмових підтверджень, відвантажувальної та приймальної документації. Замовлення на поповнення можуть бути видані в результаті розрахунку потреб в складських потужностях в модулі «Планування потреб для розподілу» або ж безпосередньо пов" язані з продажем.

Завдяки своєму модулеві «Управління партіями виробів» система «БААН IV» може успішно застосовуватися в оптовій торгівлі промисловими товарами, при укладанні угод по основних засобах (наприклад, при реєстрації серійних номерів), в оптовій торгівлі споживчими товарами, а також в промисловості будівельних матеріалів. Використання модуля полегшує сертифікацію за контролем якості (наприклад, на основі європейського стандарту ISO-9000).

Модуль «Управління зберіганням» сприяє більш ефективному та економічно доцільному поводженню з запасами, які треба зберігати, переміщувати та відпускати. Модуль може використовуватися для управління роботою складу, складськими запасами та їх місцезнаходженням. Проводиться реєстрація запасів по складських місцях, і при цьому є можливість контролювати вільні складські потужності (складський простір).

Модуль «Планування потреб розподілу» управляє поетапним поповненням складів Вашої дистриб" юторської мережі. Компаніям же, у яких є потреба у внутрішньо фірмових перевезеннях, система «БААН IV» надає великі можливості по управлінню запасами, які перевозять.

Конкорд.

Конкорд — фінансово-управлінська система. Як відмічалось вище для обліку розрахунків в ній використовують модулі: Дебітори/Продажі, Кредитори/Закупівлі, Склад.

Модуль Дебітори призначений для ефективного управління розрахунками з покупцями і замовниками, клієнтами та іншими типами дебіторів. Модуль дозволяє виставляти рахунки дебіторам, вести прейскуранти і визначати умови для надання різноманітних знижок. Зазначимо, що в програмі реалізовано можливість автоматичного розрахунку пені та штрафів та виставлення відповідних рахунків, нагадування про оплату, ведення і стеження за лімітами кредитування тощо.

Доповненням до модуля Дебітори є модуль Замовлення, призначений для обліку реалізації і управління продажами. Можливості цього модуля включають резервування товарів, контроль цін у різних валютах, заснований на торговій згоді, а також контроль замовлень по всіх етапах від пропозиції до виставлення рахунку. Цей модуль повністю інтегрований з такими модулями з обліку розрахунків як Склад та Дебітори.

Ефективно управляти розрахунками компанії з постачальниками, підрядниками та інтими кредиторами дозволяє модуль кредитори. Модуль підтримує різні умови поставки і оплати, дозволяє вести розрахунки в різних валютах і отримувати документи різними мовами. Цей модуль має спеціальні бухгалтерські процедури для відображення рахунків для оплати, що надходять, І для проведення часткових платежів.

Як і у випадку з модулем Дебітори модуль Кредитори для більш розширено та поглибленого обліку розрахунків також має доповненняЗакупівлі, саме він дозволяє ефективно управляти системою постачання. Система підтримує такі функції, як часткові поставки, замовлення-зразки, управління цінами та знижками, розподіл додаткових витрат. Цей модуль повністю інтегрований з такими модулями з обліку розрахунків як Склад та Кредитори.

Набір засобів для ведення складського обліку і управління запасами містить модуль Склад. Він включає такі можливості, як ведення списків комплектуючих, кількісного бюджету, необмеженої кількості складів, підрахунок необхідної кількості для закупівлі, слідкування за переміщенням ТМЦ з необмеженим рівнем деталізації.

Кожна з розглянутих нами програм має певні компоненти, щодо обліку розрахунків з дебіторами і кредиторами. Однак крім застосування програмного забезпеченні безпосередньо прив" язаного до виконання тих чи інших функцій щодо обліку розрахунків з дебіторами та кредиторами існує ще один шлях автоматизації підприємства — придбання програмного «конструктора» .

Для програмних продуктів цього класу характерною є наявність вбудованих засобів розробки, що дають можливість управляти структурою баз даних, створювати процедури щодо обробки та аналізу інформації відповідно до потреб користувачів.

Цю перевагу «програм конструкторів вже врахували в своїх програмах деякі розробники, які дають можливість користувачам самостійно створювати як потрібну документацію так і впроваджувати нові функції щодо певних розрахунків у вже існуючих програмах.

Створений під певне підприємство інструментарій забезпечує високий рівень адаптації програмного засобу як до особливостей суб" єкта господарювання, так і до змін в обліковій політиці та в діючому законодавстві, дасть змогу проводити ефективну реалізацію та цінову політику, спрямовану на збільшення прибутку. В той же час самостійне вивчення вищезгаданих засобів потребує досить високої кваліфікації користувачів, більше того багато підприємств просто не готові до продуктивного використання таких систем — детального вивчення вбудованих мов програмування, до розробки прикладних компонентів тощо. Це призводить до потреби даних підприємств у послугах спеціалістів, що загалом підвищить в кінцевому рахунку вартість програмного забезпечення.

Для удосконалення дебіторської і кредиторської заборгованості, при її автоматизації, необхідно:

• створити інформаційну базу кредиторської та дебіторської заборгованості учасників заліків,.

• звірити в електронній формі взаємні вимоги та зобов" язання й знайти найбільш раціональні способи погашення взаємної заборгованості,.

• провести взаємозаліки, поступово скорочуючи обсяги заборгованості,.

• вести облік та звітність проведених взаєморозрахунків. Досягнути цього автономно від фінансових та виробничих аспектів управління неможливо. Тісна інтеграція функціонального модуля, що забезпечує розрахунки з контрагентами з підсистемами, що безпосередньо пов" язані з фінансами та виробництвом системи дозволяє вирішити традиційні проблеми, які виникають при зіткненні матеріально-технічного постачання з управлінням, виробництвом та фінансами. Це дасть змогу скоординувати планову послідовність закупок і видачі дозволу, дасть свободу маневру у виборі способів платежу, спростить процедуру обліку для різних ставок ПДВ і податків з обороту, а також полегшить ведення офіційної звітності.

РОЗДІЛ 3.

МЕТОДИКА ТА ОРГАНІЗАЦІЯ АУДИТУ РОЗРАХУНКІВ.

3.1. Мета і завдання аудиту розрахунків з різними контрагентами.

Завдання аудиту.

Головними завдання аудиту дебіторської заборгованості є:

— перевірка наявності і правильності оформлення первинних документів, що є підставою для облікових записів по дебіторській заборгованості,.

— оцінка синтетичного та аналітичного обліку, правильне використання відповідних рахунків нового Плану рахунків,.

— контроль правильності перенесення вхідного сальдо при трансформації старої форми балансу в нову та при відкритті нових відповідних рахунків Головної книги,.

— оцінка стану дебіторської заборгованості за встановленими критеріями,.

— перевірка правильності розрахунків по дебіторській заборгованості (оплата грошовими коштами, векселями, іншими матеріальними цінностями, застосування бартерних операцій тощо),.

— правильність оцінки дебіторської заборгованості, розрахунок величини резерву сумнівних боргів,.

— перевірка належної класифікації дебіторської заборгованості і наявність відповідних необхідних роз" яснень у примітках до фінансової звітності,.

— впевнитися у відповідності показників фінансової бухгалтерської і не бухгалтерської звітності (звіт голови правління, директора компанії, фінансового огляду та ін.) щодо дебіторської заборгованості.

Завдання раціональної організації контролю за станом розрахунків полягає в зміцненні договірної та розрахункової дисципліни, виконанні зобов" язань з постачання продукції у заданому асортименті та якості, підвищенні відповідальності за дотримання платіжної дисципліни, скороченні дебіторської та кредиторської заборгованості, прискоренні обігу оборотних засобів. Прийняття цих заходів сприятиме покращанню фінансового стану підприємства взагалі.

Перевірку стану розрахунків рекомендується починати з аналізу матеріалів інвентаризації розрахунків та актів звірок взаєморозрахунків.

Інвентаризація розрахунків полягає у виявленні по відповідних документах залишків та ретельній перевірці їх достовірності та обґрунтованості. Самі підприємства в більшості випадків проводять інвентаризацію розрахунків з низькою якістю (або взагалі не проводять), тому аудитор повинен встановити строки виникнення заборгованості по рахунках дебіторів та кредиторів, її реальність та осіб, винних в пропущенні строків позовної давності.

Бувають випадки, коли необхідно провести звірку розрахунків з дебіторами та кредиторами із складанням актів звірок. Для проведення таких перевірок аудитор може залучати працівників бухгалтерії перевіряємого підприємства.

При перевірці стану розрахунків особливу увагу слід звернути на наступне:

на правильність оплати чи отримання сум за прийняті чи відвантажені матеріальні цінності,.

на наявність виправдовуючих документів при здійсненні цих операцій і правильність їх оформлення,.

на повноту оприбуткування і правильність списання отриманих цінностей,.

чи обліковується на рахунках прострочена заборгованість зі строком позовної давності, який минув.

3.2. Особливості нормативної бази.

Перевіряючи правильність бухгалтерського обліку в відображення у фінансовій звітності дебіторської заборгованості, аудитор повинен контролювати дотримання підприємством-клієнтом таких основних законодавчих та нормативних актів:

Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16 липня 1999 р. № 996-ХІУ,.

Положень (стандартів) бухгалтерського обліку, затверджених відповідними наказами Мінфіну України:

1 «Загальні вимоги до фінансової звітності» ,.

2 «Баланс» ,.

3 «Звіт про фінансові результати» ,.

4 «Звіт про рух грошових коштів» ,.

10 «Дебіторська заборгованість» ,.

15 «Дохід» ,.

16 «Витрати» ,.

Плану рахунків бухгалтерського обліку активів, капіталу, зобов" язань і господарських операцій підприємств І організацій, затверджений Наказом Міністерства фінансів України від ЗО листопада 1999 р. № 291.

Залежно від того, яким чином придбавалися цінності (за плату чи за бартером), їх первісна вартість (собівартість) буде складатися:

а) по матеріальних цінностях, придбаних за плату, із сум:

сплачених відповідно до договору поставки,.

сплачених за інформаційні, посередницькі послуги й інші подібні послуги у зв" язку з пошуком і придбанням матеріальних цінностей,.

ввізного мита,.

непрямих податків у зв" язку з придбанням матеріальних цінностей, які не відшкодовуються підприємству,.

витрат на заготівлю, вантажно-розвантажувальні роботи, транспортування запасів до місця їх використання, включаючи витрати на страхування ризиків транспортування запасів,.

інших витрат, безпосередньо пов" язаних з придбанням матеріальних цінностей і доведенням їх до стану, у якому вони придатні для використання в запланованих цілях (пункт 9 П (с)БО 9).

б) по матеріальних цінностях, придбаних в обмін на подібні цінності:

— з балансової вартості переданих матеріальних цінностей. Але якщо така балансова вартість перевищує справедливу вартість переданих матеріальних цінностей, то первісною вартістю (собівартістю) є справедлива вартість переданих запасів (різниця між ними відноситься в дебет субрахунку 946 «Витрати від знецінення запасів») (п. 13 П (с)БО 9),.

в) при обміні матеріальних цінностей на неподібні цінності:

із справедливої вартості отриманих цінностей (п. 13 П (с)БО 9).

Нормативні документи:

1. Інструкція № 63 — Інструкція Із застосування єдиної журнально-ордерної форми рахівництва, затверджена Міністерством фінансів СРСР 08.03.60 р. № 63.

2. 11(с)БО 9 — Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 9 «Запаси», затверджене наказом Міністерства фінансів України від 20.10.99 р. № 246, зі змінами і доповненнями.

3. Наказ № 193 — наказ Міністерства статистики України від 21.06.96 р. № 193 «Про затвердження типових форм первинних облікових документів з обліку сировини та матеріалів» .

3.3. Класифікація заборгованості.

У зв" язку з тим, що дебіторська заборгованість тепер поділяється на довгострокову та поточну, аудитор перевіряє правильність проведеної класифікації. Зокрема, до довгострокової дебіторської заборгованості (рядок 050 нового Балансу) потрібно віднести частину таких статей старого балансу, майно в оренді (довгострокова оренда) (рядок 050), інші необоротні активи (рядок 060) та дебіторська заборгованість по векселях одержаних (довгострокових) (рядок 160).

Аудитор повинен також з" ясувати, чи існує операційна дебіторська заборгованість, строк погашення якої перевищує один рік.

Особливу увагу слід приділити контролю розкриття інформації про дебіторську заборгованість у примітках до фінансової звітності, де наведено:

перелік дебіторів і суми довгострокової дебіторської заборгованості,.

перелік дебіторів і суми дебіторської заборгованості пов" язаних сторін з виділенням внутрішньогрупового сальдо дебіторської заборгованості,.

склад І суми статті Балансу «Інша дебіторська заборгованість» ,.

метод визначення резерву сумнівних боргів,.

сума поточної дебіторської заборгованості за продукцію, товари, роботи, послуги в розрізі її класифікації за строками непогашення.

У Звіті про фінансову результати аудитор перевіряє правильність заповнення рядка 090 «Інші операційні витрати» в частині віднесення сумнівних і безнадійних боргів, а у Звіті про рух грошових коштів рядка 080 «Зменшення (збільшення) оборотних активів» в частині зміни сальдо операційної поточної дебіторської заборгованості.

Аудитор повинен також переконатися у зіставності даних бухгалтерської і не бухгалтерської звітності по дебіторах (звіт директора, голови правління, фінансовий огляд).

Критерій законності передбачає перевірку законності операцій, що призвели до виникнення дебіторської заборгованості, відповідність її обліку чинним законодавчим актам і нормативним документам, як цього вимагає ННА 8 «Перевірка дотримання підприємствами вимог законодавчих та нормативно-правових актів України» .

Оцінка дебіторської заборгованості за критерієм постійності передбачає контроль додержання постійності обраної підприємством облікової політики щодо дебіторської заборгованості (наприклад, постійність застосування обраного методу створення резерву безнадійних боргів) та вплив дебіторської заборгованості на безперервність функціонування підприємства. Так, якщо дебіторська заборгованість становить значну частину активів підприємства і можливе її погашення може спричинити суттєві фінансові труднощі та стати загрозою банкрутства — така інформація повинна бути зазначена в примітках до фінансової звітності та бути підставою для застосування методів, відмінних від тих, які застосовуються при безперервності роботи підприємства. При цьому враховується дія ННА 20 «Події, які мають суттєвий вплив на аудиторський звіт і відбуваються після дати складання фінансової звітності підприємства та аудиторського висновку». Докладно про розкриття цих подій було опубліковано у журналі «Бухгалтерський облік і аудит». — 1999. -№ 5,.

Перевірка за критерієм відповідності передбачає контроль аудитором додержання меж звітного періоду. Відповідно до цього всі операції по виникненню, погашенню та списанню дебіторської заборгованості мають бути відображені в тому періоді, в якому вони були здійснені.

Найтиповіші помилки бухгалтерів і факти зловживань під час перевірки дебіторської заборгованості.

На основі узагальнення практичного досвіду обліку та аудиту дебіторської заборгованості вітчизняних і зарубіжних підприємств, виявлення пов" язаних з цим аспектом обліку та аудиту проблем, спричинених практичним застосуванням положень (стандартів) бухгалтерського обліку, кожна назвати найбільш типові помилки бухгалтерів або факти (види) зловживань, шахрайства, обману, виявлення Інформації щодо дебіторської заборгованості з корисливою метою, які виявляються аудиторами під час перевірки звітності підприємств-клієнтів. Наведені нижче основні види порушень повинні прийматись до уваги як бухгалтерами-практиками для їх уникнення, так і аудиторами — для виявлення в процесі аудиту:

заміна виписок банку іншими або виправлення відповідних сум, що свідчать про погашення дебіторської заборгованості (для виявлення цих фактів слід зробити запит у банк та до підприємств-дебіторів),.

зарахування отриманих сум дебіторської заборгованості на погашення заборгованості не відповідних дебіторів-платників,.

неправомірне здійснення бартерних операцій для погашення дебіторської заборгованості,.

списання недостач та крадіжок за рахунок збільшення дебіторської заборгованості,.

невідповідність даних синтетичного та аналітичного обліку дебіторської заборгованості,.

приховування дебіторської заборгованості відображенням у Балансі згорнутого залишку замість розгорнутого залишку замість розгорнутого (слід докладно вивчити склад таких статей балансу:

" Дебіторська заборгованість за товари, роботи І послуги" (рядки 160,161, 162), «Дебіторська заборгованість по розрахунках» (рядки 170−210) «Кредиторська заборгованість за товари, роботи та послуги» (рядок 350), «Поточні зобов» язання по розрахунках" (рядки 540−600), «Інші поточні зобов» язання" (рядок 610)),.

неправильне визначення (оцінка) суми дебіторської заборгованості у зв" язку з коливанням курсу валют на дату складання Балансу при розрахунках в іноземній валюті,.

неправильний розрахунок суми резерву безнадійної дебіторської заборгованості, що може бути спричинено:

відсутністю зіставної інформації за попередні звітні періоди,.

арифметичними неточностями,.

неправильним групуванням дебітором по періодах простроченості погашення заборгованості,.

не прийняттям до уваги вхідного сальдо по рахунку «Резерв сумнівних боргів» ,.

навмисним завищенням суми резерву сумнівних боргів або сум прямого списання дебіторської заборгованості з метою завищення величини загальних витрат звітного періоду і як наслідок зменшення суми оподатковуваного прибутку,.

відповідністю сум, зазначених у первинних документах, що е підставою виникнення дебіторської заборгованості,.

шахрайством із сумами дебіторської заборгованості підзвітних осіб (списання її без підстав і документального підтвердження на загальногосподарські витрати або за рахунок інших підприємств, прострочених сум депонованої заробітної плати та ін.),.

неправильним оформленням або відсутністю договорів, що стали підставою для відвантаження товару і виникнення дебіторської заборгованості,.

неправильною кореспонденцією рахунків при відображенні в обліку дебіторської заборгованості,.

відображена дебіторська заборгованість не належить підприємству,.

зарахування дебіторської заборгованості у валюту Балансу не за чистою реалізаційною вартістю, а за початковою вартістю виникнення (наслідком є завищення активів),.

неправильною класифікацією дебіторської заборгованості на довгострокову та короткострокову, внаслідок чого викривляється фінансове становище підприємства при аналізі показників, що Його характеризують,.

записом дебіторської заборгованості по фіктивних.

рахунках не існуючих клієнтів або по фіктивних, нетоварних операціях.

3.4. Етапи перевірки.

Як свідчить зарубіжний і вітчизняний досвід аудиторської практики, аудиторська перевірка складається з окремих послідовних етапів, які в узагальненому вигляді можна назвати так: підготовчий, проміжний, етап фізичної перевірки, основний (етап аудиту окремих статей звітності), заключний етан. Вважається, що аудитор повинен приступити до виконання аудиту ще до закінчення звітного періоду, який буде перевірятись. На жаль, цього правила не завжди додержують українські аудитори, що деякою мірою погіршує якість аудиту.

На підготовчому етапі аудитору потрібно отримати всю необхідну інформацію для загального знайомства з підприємством-клієнтом, в тому числі і загальні дані щодо реалізації продукції та дебіторської заборгованості. Така інформація може бути письмова чи усна, містить у різноманітних документах, облікових регістрах, звітах та надана керівництвом під час опитування, анкетування, листування (національний норматив аудиту (ННА) 22 «Інформація, яка надається аудитору керівництвом підприємства»).

Збираючи загальні відомості щодо виникнення, обліку дебіторської заборгованості, правильності її оцінки, аудитору необхідно визначити мінімальний перелік інформації, яка має бути надана клієнтом або отримана самим аудитором або його асистентом у ході опитування, спостереження, документальної перевірки при підготовці аудиту. Такий перелік може бути стандартним, розроблюватись аудиторською фірмою і доповнюватись аудитором (при потребі) з урахуванням специфіки клієнта (Рис. 3.1.).

Рис. 3.1. Послідовність проведення аудиторської перевірки дебіторської заборгованості.

Таблиця 3.1.

Досьє ________________________________.

Клієнт _______________________________.

Період перевірки ______________________.

Номер (шифр) документа _______________.

Аудиторська фірма ____________________.

Реєстраційний номер ліцензії ____________.

_____________________________________.

Аудитор (асистент) ____________________.

Перелік інформації, що належить до отримання при перевірці дебіторської заборгованості.

№ пор.

Перелік необхідних даних.

Посилання на досьє.

1.

Перелік видів або категорій продукції, яка реалізується в кредит, встановлення обороту по кожному виду.

2.

Кількість та адреси центрів (пунктів) по відвантаженню товарів.

3.

Характеристика клієнтів (придбання товарів) з метою продажу, для власних потреб, оптом, вроздріб, на експорт та ін.

4.

Список основних принципів (у порядку зменшення обсягу придбаних товарів).

5.

Обсяг реалізації та виставлених рахунків Всього.

У тому числі:

передоплата,.

— оплата готівкою або чеком,.

— продаж в кредит,.

— бартерні розрахунки,.

— оформлення векселями.

6.

Торгівельна та фінансова політика підприємства: — спосіб реалізації товарів, — система реклами, — тарифна цінова політика, — надання відстрочки платежів або знижок, — гарантійні зобов" язання, що надаються, — визначення безнадійних та сумнівних боргів.

7.

Загальна схема системи виставлення рахунків.

8.

Елементи системи внутрішнього контролю за станом дебіторської заборгованості.

Складено аудитором.

_________________________ _________________.

(підпис) (дата).

Перевірено та схвалено менеджером (партнером).

_________________________ _________________.

(підпис) (дата).

Наступним важливим кроком аудитора є оцінка надійності системи внутрішнього контролю дебіторської заборгованості. Цього вимагають положення ННА 12 «Оцінка системи внутрішнього контролю підприємства та ризику, пов» язаного з ефективністю її функціонування" та ННА 24 «Врахування роботи спеціалістів внутрішнього аудиту». Правильна оцінка системи внутрішнього контролю підприємства-клієнта дасть можливість аудитору розробити план аудиту, визначити кількість, види та обсяг аудиторських процедур. За наявності на підприємстві внутрішнього аудитора зовнішній аудитор може використовувати результати його роботи, попередньо перевіривши їх надійність.

Таблиця 3.2.

Досьє ________________________________.

Клієнт _______________________________.

Період перевірки ______________________.

Номер (шифр) документа _______________.

Аудиторська фірма ____________________.

Реєстраційний номер ліцензії ____________.

_____________________________________.

Аудитор (асистент) ____________________.

Оцінка стану внутрішнього контролю реалізації та дебіторської заборгованості.

Мета документа: з" ясувати, як підприємство визначає, що його продажі та суми дебіторської заборгованості відповідають встановленим вимогам.

№ пор.

Перелік необхідних даних.

Посилання на досьє.

1.

2.

3.

1.

Контроль повноти відображення:

на всі відвантажені товари встановлено рахунки і зареєстровано в обліку,.

— на всі повернені товари та визнані претензії покупців зроблено відповідні виплати та записи в обліку,.

— зареєстровані всі отримані аванси.

2.

Контроль реальності записів:

всі виставлені рахунки відповідають відвантаженим товарам,.

— всі виплачені компенсації відповідають здійсненим поверненням продукції або визнаним претензіям.

3.

Контроль правильності розрахунків:

рахунки виписано відповідно до затверджених цін, кількості відвантажених товарів, установлених законодавством податків та інших обов" язкових платежів,.

— рахунки, по яких оплата викликає сумнів, швидко виявляються,.

— рахунок за товари та самі товари відправлено на адресу одного і того самого підприємства (особи).

4.

Контроль відповідності та своєчасності облікової реєстрації:

всі рахунки зареєстровано бухгалтером одночасно із здійсненням поставки (в одному і тому самому обліковому періоді),.

бухгалтерські книги (журнали, відомості) правильно.

підраховано, — правильно розраховано резерв сумнівних боргів та списано безнадійні борги з віднесенням їх на витрати звітного (поточного) періоду.

5.

Контроль правильності розподілу функціональних обов" язків персоналу клієнта, пов" язаних з реалізацією та обліком дебіторської заборгованості.

6.

Результати внутрішнього аудиту дебіторської заборгованості.

Складено аудитором.

_________________________ _________________.

(підпис) (дата).

Перевірено та схвалено менеджером (партнером).

_________________________ _________________.

(підпис) (дата).

Результати оцінки стану внутрішнього контролю дебіторської заборгованості мають бути задокументовані аудитором і подані у вигляді робочого документу (табл. 3.2).

На підготовчому етапі аудиту крім зазначених вище дій аудитору слід оцінити величину аудиторського ризику в цілому і при перевірці дебіторської заборгованості зокрема, тобто з" ясувати величину ймовірності того, що суттєві помилки, які є в обліку дебіторської заборгованості, можуть залишитись не виявленими і вплинуть на достовірність всієї фінансової звітності. Аудитор повинен визначитись, які методи і підходи він буде застосовувати. На нашу думку, найдоцільнішим є застосування таких методів: запит, тестування, вибіркова документальна перевірка та аналітичний огляд. Після цього аудитор може приступити до складання плану та програми перевірки дебіторської заборгованості (ННА 9 «Планування аудиту»), до яких можуть бути включені такі процедури:

оцінка правильності оформлення договорів на поставку продукції та розрахунків за неї,.

перевірка поточного обліку дебіторської заборгованості і відображення її у звітності,.

проведення контролю даних інвентаризації розрахунків з покупцями і підтвердженням сум дебіторської заборгованості,.

перевірка розрахунків за претензіями і поверненню товарів покупцями,.

— перевірка правильності кореспонденції рахунків при відображенні дебіторської заборгованості та ін.

На проміжному етапі аудиту дебіторської заборгованості аудитор аналізує правильність складання фінансової звітності і відображення в ній дебіторської заборгованості за дев" ять місяців звітного періоду і при виявленні суттєвих недоліків у письмовому вигляді інформує про це підприємство-клієнта з рекомендаціями по виправленню помилок. На цьому ж етапі більш докладно вивчається система внутрішнього контролю клієнта.

На етапі фізичної перевірки головна мета аудитора — впевнитись у реальному існуванні залишків дебіторської заборгованості і з" ясувати, кому вона належить. Для цього вибірково окремим дебіторам надсилаються листи-запити з проханням підтвердити чи назвати суму заборгованості (відповідно запити бувають відкриті та закриті). Ці запита можуть бути стандартної форми (наведено нижче).

Зразок.

Лист-запит.

Назва та адреса дебітора __________________________________________.

Дата ___________________________________________________________.

Керівнику підприємства __________________________________________.

Відповідно до запиту наших аудиторів (____________________________.

_______________________________________________________________).

(назва аудиторської фірми).

просимо Вас направити на їх адресу підтвердження Вашої заборгованості перед нами станом на ______________________________________________________.

(дата).

яка за нашими даними складає _____________________________________ грн.

Якщо наведена вище сума відповідає Вашим обліковим записам, просимо підписати цей лист і відправити на адресу аудитора. Якщо зазначена сума не відповідає Вашим даним — зазначте Вашу інформацію, якщо можливо, з відповідними коментарями розбіжностей.

Даний лист не є вимогою платежу.

З повагою ______________________________________________________.

(керівник підприємства, що перевіряється).

Зазначена вища сума відповідає (не відповідає) нашим даним станом на _______________________________________________________________.

(дата).

Підприємство-дебітор ___________________________________________.

Відповідальна посадова особа ____________________________________.

(підпис).

Печатка.

Дата.

Отримані відповіді на запит аудитором узагальнюються і результати можуть бути задокументовані так, як це показано в табл. 3.3.

Таблиця 3.3.

Оцінка результатів відповідей від третіх осіб по підтвердженню дебіторської заборгованості.

№ з/п.

Назва покупця номер рахунку в банку, адреса.

Суми до підтвердження, грн.

Відправлено, дата.

Нагадування про надання відповіді.

Підтверджені суми третіми особами, гри.

Виявлені помилки та спірні суми, грн.

Відсутність відповіді, сума, грн.

примітка.

Виписані рахунки покупцям.

Отримані аванси.

Зареєстровані і не оплачені векселі.

Всього.

1.

2.

3.

4.

5.

6.

7.

8.

9.

10.

11.

12.

1.

ВАТ «Оріон».

21 000.

;

3000.

24 000.

14.12.99.

;

25 000.

+1000.

;

Підприємством списано 10 000 грн. як сумнівну заборгованість.

…

Відсотковий вираз.

100.

х.

х.

х.

Складено аудитором.

_________________________ _________________.

(підпис) (дата).

Перевірено та схвалено менеджером (партнером).

_________________________ _________________.

(підпис) (дата).

На основному етапі аудиту (аудиту рахунків), який проводиться після закінчення звітного періоду, аудитор здійснює конкретні аудиторські процедури щодо перевірки дебіторської заборгованості за встановленими критеріями оцінки фінансової звітності:

повноту,.

фактичну наявність,.

належність,.

обережність,.

коефіцієнт сумнівності,.

правильність відображення.

Величина резерву сумнівних боргів визначається як сума добутків поточної дебіторської заборгованості відповідної групи та коефіцієнта сумнівності, що склався по цій групі. При цьому може бути зроблено такий розрахунок (табл. 3.4.).

Таблиця 3.4.

Класифікація дебіторської заборгованості та визначення загальної суми резерву сумнівних боргів.

Покупці.

Кількість прострочених днів оплати.

0.

1−30.

31−60.

61−90.

Більш як 90.

1.

2.

3.

4.

5.

6.

Х.

600.

—.

—.

—.

—.

У.

—.

300.

—.

—.

400.

Z.

780.

—.

250.

—.

—.

Інші.

20 540.

18 720.

5400.

2000.

1500.

Разом.

21 920.

19 020.

5650.

2000.

1900.

Відсоток неоплачених рахунків виходячи з досвіду попередніх трьох років.

2.

4.

7.

15.

43.

Розрахункова сума резерву.

438,4.

760,8.

395,5.

300,0.

817,0.

3.5. Документальне оформлення аудиту розрахунків з різними контрагентами.

Отримана в ході аудиторської перевірки інформація повинна бути задокументована у вигляді робочих документів як складова частина аудиторського досьє (ННА 6 «Документальне оформлення аудиторської перевірки»). Це здійснюється з метою документального підтвердження виконаних аудитором процедур, збору необхідних даних для складання аудиторського висновку, здійснення контролю за ходом виконання перевірки як самим аудитором, так і керівником аудиторської фірми тощо. Кожен робочий документ має бути складений з додержанням установлених вимог і містити всі необхідні обов" язкові реквізити. Документи можуть бути стандартизовані і довільної форми та змісту. Приклад робочого документа по оформленню результаті аудиту дебіторської заборгованості наведено в таблиці 3.5.

Таблиця 3.5.

Досьє ________________________________.

Клієнт _______________________________.

Період перевірки ______________________.

Номер (шифр) документа _______________.

Аудиторська фірма ____________________.

Реєстраційний номер ліцензії ____________.

_____________________________________.

Аудитор (асистент) ____________________.

Результати перевірки стану дебіторської заборгованості.

Мета документа: визначення достовірності та реальності суми дебіторської заборгованості, відображеної підприємством у звітності.

№ з/п.

Інформація, що використовувалась і перевірялась.

Дт.

Кт.

1.

2.

3.

4.

1.

Сальдо по рахунку «Дебіторська заборгованість» :

по Головній книзі підприємства,.

— у бухгалтерському балансі підприємства.

2.

Сума виписаних рахунків на відвантажені товари та надані послуги.

3.

Оплачена клієнтами:

чеками або готівкою,.

перераховано на рахунки в банк,.

отримані векселі в рахунок погашення дебіторської заборгованості,.

зараховані аванси.

4.

Помилки, допущені підприємством (що підлягають виправленню підприємством).

5.

Сальдо по рахунку «Дебіторська заборгованість», отримане в результаті відповіді від третіх осіб.

6.

Помилки, допущені третіми особами (підлягають виправленню третіми особами).

7.

Уточнене (відкориговане) сальдо рахунку «Дебіторська заборгованість» .

Після цього аудитор повинен оцінити достатність зібраної інформації для того, щоб зробити висновок по статті «Дебітори».

3.6. Аудит розрахунків з постачальниками електричної енергії, дебіторами за отриману електричну енергію.

Перевірка по рахунках розрахунків повинна здійснюватися за наступними напрямками: наявність і правильність оформлення документів, які визначають права та обов’язки сторін по постачанню електричної енергії і правильність оплати чи отримання сум за отриману чи відвантажену електричну енергію, повнота оприбуткування та відвантаження електричної енергії.

При перевірці слід звернути увагу на наявність наступних характеристик:

чи є угода на постачання електроенергії, перевірити правильність їх оформлення,.

наявність дебіторської та кредиторської заборгованості, встановити дату і причини виникнення,.

чи є заборгованість зі строком позовної давності, який минув, чи приймаються заходи щодо їх ліквідації,.

чи проводилась інвентаризація розрахунків. Вивчити її результати, а при необхідності провести зустрічну перевірку розрахунків,.

повнота оприбуткування електроенергії, необхідно співставити дані про їх кількість і вартість по платіжних документах з даними документів на їх оприбуткування з показниками аналітичного обліку,.

правильність застосування тарифів на електроенергію (покупного на отриману, відпускного — на відгрузку споживачам різних категорій),.

правильність списання витрат з кредиту розрахунків з дебіторами та кредиторами на собівартість продукції, валові витрати,.

чи пред’являлись штрафні санкції постачальникам та покупцям під час порушення договірних зобов’язань,.

правильність списання дебіторської заборгованості зі строком позовної давності, який минув. Це списання проходить по рішенню правління ВАТ ЕК за рахунок резерву сумнівних боргів. Суми кредиторської заборгованості, за якими строк позовної давності минув, підлягають віднесенню на результати господарської діяльності.

Вивчаючи розрахунки, аудитор повинен встановити:

чи пред’являлись претензії постачальникам електричної енергії у випадку невідповідності тарифів, обумовлених договорами, а також при виявленні арифметичних помилок в рахунках,.

правильність ведення аналітичного і синтетичного обліку по розрахунках,.

відповідність даних облікових реєстрів по цих рахунках даним зазначеним в головній книзі і звітності,.

правильність бухгалтерських проводок.

РОЗДІЛ 4.

Охорона праці на підприємстві.

Енергетичне виробництво (роботи в охоронних зонах ліній електропередач, роботи на кабельних лініях та в діючих електроустановках) включені до «Переліку робіт з підвищеною небезпекою», затвердженого наказом Держнаглядохоронпраці України № 123 від 30.11.1993р. Для виконання таких робіт потрібне попереднє навчання та щорічна перевірка знань працівників з питань охорони праці.

Всі працівники при прийнятті на роботу і протягом трудової діяльності обов" язково проходять попередні та періодичні медичні огляди (включаючи наркологічний огляд) за рахунок власника.

Знов прийняті на роботу працівники до допуску до самостійної роботи, а працюючі робітники та спеціалісти — щорічно, проходять відповідне технічне навчання з відривом або без відриву від виробництва. Навчання без відриву від виробництва проводять керівники структурних підрозділів, а навчання з відривом від виробництва проводиться в учбовому комбінаті Обленерго.

Крім цього після навчання та складання іспитів в екзаменаційній комісії оперативно-виробничий та оперативний персонал обов" язково проходить стажування, а оперативний персонал проходить дублювання по займаній посаді. Допуск до самостійної роботи таких працівників здійснюється наказом або вказівкою по підрозділу тільки після складання екзаменів, проходження стажування та дублювання І успішного рішення проти аварійних та протипожежних тренувань.

Всі виробничі, оперативно-виробничі та оперативні працівники щомісячно Проходять повторні Інструктажі з охорони праці, пожежної безпеки та технології робіт згідно затвердженої тематики.

В ЖЕМ на підставі вимог «Типового положення про навчання з питань охорони праці», затвердженого наказом Держнаглядохоронпраці України № 27 від 17.02.1999р. та зареєстрованого в Мінгості України 21 квітня 1999р. за № 248/3541 щорічно видається наказ з перевірки знань працівників, призначаються екзаменаційні комісії, складається графік перевірки. Щорічні екзамени проводяться індивідуально з застосуванням комп" ютерного тестування та наступним опитуванням.

Всі роботи в діючих електроустановках проводяться за нарядами, розпорядженнями або в порядку поточної експлуатації згідно вимог «Правил безпечної експлуатації електроустановок», затверджених наказом Держнаглядохоронпраці України № 26 від 25.02.2000р., зареєстрованих в Мінюсті України 06.04.2000р. за № 213/4434. Роботи проводяться після відповідної підготовки робочих місць (виконання організаційних та технічних заходів, що забезпечують безпечні умови виконання робіт), проведення необхідних відключень, перевірки відсутності напруги та накладання переносних захисних заземлень,.

Для виробничих потреб персонал забезпечується електрозахисними засобами, що відповідають вимогам «Правил експлуатації електрозахисних засобів», затверджених наказом Міністерства праці та соціальної політики України № 253 від 05.06.2001р. та інструментом і пристосуванням, що відповідають вимогам «Правилам безпечної роботи з Інструментом та пристроями», затверджених наказом Міністерства праці та соціальної політики України № 252 від 05.06.2001р.

В 2001р. в обленерго проведена атестація робочих місць на відповідність вимогам охорони праці. За результатами атестації працівникам, що виконують роботи в шкідливих умовах, наказом по ЖЕМ призначено достроковий вихід на пенсію (для професій за списком № 2), призначені доплати до щомісячної тарифної ставки, додаткові дні відпуски та спеціальне харчування. Вищезгадані компенсації надаються за дні роботи в шкідливих умовах, що обліковуються в спеціальних журналах та табелях обліку робочого часу.

Для підвищення стану охорони праці в усіх підрозділах щомісячно Проводяться «Дні охорони праці» згідно розробленого Положення з проведенням практичного навчання персоналу на учбово-тренувальних полігонах або на діючому обладнанні.

Для контролю за станом охорони праці безпосередньо на робочих місцях в обленерго працює 4 ступеню оперативного контролю: майстер (інженер), керівники структурного підрозділу (РЕМ, служби), керівники електромереж, керівники обленерго. Всього за 2001 р. в ЖЕМ перевірено 9790 робочих місць на яких виявлено 8958 порушень. Працівники, що допускають грубі порушення заслуховуються на засіданнях штабу з охорони праці. Щомісячно видаються накази по електромережам та по обленерго по результатам проведених Днів охорони праці та оперативного контролю.

За порушення Правил та Норм з охорони праці в ЖЬМ в 2001р. звільнено з роботи 1 працівника, переведено на нижче оплачувану посаду 2 спеціаліста, винесено доган — 10 працівникам, призначено позачергову перевірку знань — 9 працівникам, позбавлено премії на 100% - 32 працівники, зменшено розмір премії -645 працівникам.

Витрачено на здійснення заходів з охорони праці 335 699грв., а з урахуванням заходів по покращанню умов праці (ремонт приміщень) — 1 482 199грв.

Охорона праці в ВАТ ЕК «Житомиробленерго».

Робота, яка пов’язана з експлуатацією та проведення державного енергетичного нагляду за технічним станом електричних установок споживачів, обслуговування електричних мереж, будівель, споруд, машин і механізмів потребує обов’язкового дотримання правил охорони праці, комплексу заходів щодо організації нормальних умов праці.

В ВАТ ЕК Житомиробленерго" передбачено:

організація за кошти компанії (протягом трудової діяльності) медичних оглядів працівників, які зайняті на важких роботах, роботах в шкідливих чи небезпечних умовах праці.

інформуються всі робітники про стан охорони праці на виробництві, причинах аварії, нещасних випадках, професійних захворюваннях.

забезпечення працюючих захисним обладнанням і засобами індивідуального захисту, необхідними для запобігання травм і дії шкідливих факторів на здоров’я згідно з нормами забезпечення і строками їх використання.

виділяються необхідні кошти для придбання літератури, навчальних і наочних приладів по охороні праці і техніці безпеки.

забезпечується належний стан санітарно-технічних приміщень.

своєчасно забезпечуються працівники милом, спецодягом, спецвзуттям та іншими засобами індивідуального захисту.

робітникам, які зайняті на роботах в шкідливих умовах видається молоко.

відшкодовується працівнику, якому заподіяна шкода, пов’язана з виконанням трудових обов’язків у повному розмірі втраченого заробітку, а також сплачується потерпілому одноразова допомога.

адміністрація відшкодовує потерпілому витрати на лікування (в тому числі санаторно-курортне), протезування.

За працівниками, які втратили працездатність у зв’язку з нещасним випадком на виробництві або професійним захворюванням зберігається місце роботи та середня заробітна плата на весь період до відновлення працездатності.

Висновки.

В дипломній роботі узагальнено досвід розв’язання проблем обліку дебіторської та кредиторської заборгованості і в результаті цього внесені власні пропозиції та розроблено рекомендації щодо удосконалення обліку та аналізу дебіторської та кредиторської заборгованості.

Одним з найбільш складних і суперечливих питань обліку є облік дебіторсько-кредиторської заборгованості, що пов’язано з існуванням проблеми неплатежів. В роботі розкрито взаємозв'язок між термінами «заборгованість», «зобов'язання», «розрахунки». Зобов’язання реєструються в обліку лише тоді, коли по них виникає заборгованість. Зобов’язання, які підлягають виконанню в майбутньому, не є заборгованістю і не відображаються в бухгалтерському обліку. Динаміка зобов’язань називається розрахунками з врахуванням вищесказаного схиляємось до думки, що розрахунки виступають як система відносин між підприємствами, що виникають внаслідок кругообігу господарських засобів. Тому їх можна розглядати більшою мірою як категорію політ економічну, а не як бухгалтерську, адже самі розрахунки як категорія відносин в бухгалтерському обліку не відображаються.

Теоретичні принципи, що складають основу визнання, оцінки і розкриття кредиторської заборгованості, ще недостатньо опрацьовані, і вони тривалий час розглядались як «зворотній бік» активів. Вважаємо, що зобов’язання визнається кредиторською заборгованістю, якщо воно відповідає наступним критеріям: 1) відповідає визначенню кредиторської заборгованості, 2) вимірюється, 3) є релевантним, 4) є достовірним.

В результаті дослідження також розглянуто дебіторську заборгованість і визначено, що дебіторська заборгованість — це частина оборотного капіталу, а також вимоги на його отримання у вигляді готівки, матеріальних та інших ресурсів від господарюючих суб'єктів, тому більш точніше: «Дебіторська заборгованість — це майно (матеріальні ресурси), що вилучено з кругообігу оборотних засобів.

Наведене визначення дає уявлення про економічну природу дебіторської заборгованості і визначає її місце в бухгалтерському обліку.

Розглянувши і вивчивши стан, який склався у електроенергетичній галузі України і збутової роботи ВАТ ЕК «Житомиробленерго», можна зробити такі висновки:

причина неплатежів за електричну енергію, в першу чергу, це відсутність законодавчої бази по адміністративній та кримінальній відповідальності споживачів за своєчасні розрахунки.

введення з 1.06.2000 року НКРЕ нового порядку розрахунків за куповану електричну енергію з ОРЕ (погодинний тариф) в якому відсутній принцип покриття умовно-постійних витрат компанії. Він призведе до збитків від реалізації електричної енергії, дефіциту обігових коштів, нестачі матеріалів для проведення необхідних ремонтно-експлуатаційних робіт і, як наслідок, погіршення і так досить складного фінансового і технічного стану енергопостачальної компанії.

Для покращення стану розрахунків за спожиту електричну енергію потрібні рішучі і конкретні дії, які потрібно вирішувати законодавчо, на урядовому рівні:

передбачає відповідність споживачів за несвоєчасні розрахунки за електричну енергію.

провести реструктуризацію боргів за спожиту електричну енергію з подальшим її погашенням будь-якими видами оплати, передбаченими діючим законодавством.

Скасувати пільги і субсидії з електроенергії. Компенсація цих витрат повинна проводитися за рахунок коштів бюджету, безпосередньо споживачу, а енергопостачальній Компанії споживач повинен сплачувати по повному тарифу.

На рівні енергопостачальної Компанії:

впровадити в кожному районі електромереж комп’ютеризований облік споживачів.

домагатися таких тарифів на електроенергію, які передбачали в прибуток.

застосовувати заходи щодо введення передоплати і абонентської плати за електроенергію, що реалізується.

З метою удосконалення обліку дебіторської і кредиторської заборгованості при її автоматизації пропонується здійснити наступні заходи:

створити інформаційну базу дебіторсько-кредиторської заборгованості учасників розрахунків,.

звірити в електронній формі взаємні вимоги та зобов’язання і знайти найбільш раціональні способи погашення взаємної заборгованості,.

провести взаємозаліки, поступово скорочуючи обсяги заборгованості,.

вести облік та звітність проведення взаєморозрахунків.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ.

Андросов А.М., Викулова Е. В. Бухгалтерский учет. — М.: Андросов, 2000. — 1024 с.

Антипят В. В. Основы бухгалтерского учета (практическое пособие). Серия «Учебники и учебные пособия». Ростов-на-Дону: «Феникс», 1998. — 320 с.

Астахов В. П. Теория бухгалтерского учета. — М.: «Экспертное бюро-М», 1997. — 351 с.

Большой бухгалтерский словарь / Под ред. А. Н. Азрилиана. — М.: Институт новой экономики, 1999. — 574 с.

Бутинець Ф. Ф. Історія розвитку бухгалтерського обліку. Ч. І. Навчальний посібник для студентів спеціальності 7.50 106 «Облік і аудит». Житомир: ЖІТІ, 1999. — 928 с.

Бутинець Ф. Ф. Теорія бухгалтерського обліку: Підручник для студентів вузів спеціальності 7.50 106 «Облік і аудит"/ Вид. 2-е, доп. і перероб. — Житомир: ЖІТІ, 2000. — 640 с.

Бухгалтерский словарь. — 2-е изд., доп. — М.: Финансы и статистика, 1996. — 208 с.ё.

Бухгалтерский учет: Учебник / П. С. Безруких, В. Б. Ивашкевич, Н. П. Кондраков и др., Под ред. П. С. Безруких. — 3- изд., перераб. и доп. — М.: Бухгалтерский учет, 1999. — 624 с.

Бухгалтерський фінансовий облік. Підручник / За ред. проф. Ф. Ф. Бутинця. — Житомир: ЖІТІ, 2000. — 608 с.

Договора в предпринимательской деятельности, 1998 р.

Жоров Ф. Что мешает ликвидации дебиторской задолженности // Деньги и кредит № 10, 1970 г.

Ковалев В. В. Анализ и управление дебиторской задолженностью // Бухгалтерский учет № 10, 1995 г.

Малишкін О. Резерв сумнівних боргів // Дебет-кредит № 13, 2001 р.

Малюга Н. М. Шляхи удосконалення оцінки в бухгалтерському обліку: теорія, практика, перспективи. — Житомир. ЖІТІ, 1998. — 384 с.

Международные бухгалтерские стандарты: Справочное пособие // Авт. — сост.: Кураков Л. П., Емельянова Г. А., Иванова М. А. — М.: Гелиос АРВ, 2000. — 267 с.

Новиков С. Понятие договора и отражение прав и обязательств в учете и отчетности // Аудитор. — 1998. — № 3. — С. 26−33.

Панченко Т. М. Порядок списания дебиторской задолженности // Аудиторский ведомости № 5, 1998 г.

Матеріали першої міжнародної енергетичної конференції года EMU-98. Крим, Форос. 25−31.05.1998 р.

Тимчасова методика розрахунку роздрібного тарифу за спожиту електроенергію, тарифу на передачу електроенергії місцевими (локальними) електромережами та тарифу на постачання електроенергії НКРЕ від 17.07.1997 р.

Річний звіт ВАТ ЕК «Житомиробленерго».

Умови та правила здійснення підприємницької діяльності з передачі електроенергії місцевими (локальними) електромережами. НКРЕ від 13.06.1996 р.