Конституційні гарантії захисту прав споживачів

Вступ

законодавство право споживач

Актуальність теми. Дана тема обрана мною не випадково, адже саме в теперішній час споживач майже немає захисту від неякісною продукції, яка заполонила наш ринок. З розвитком науки людство зробило значний крок вперед, але що ж стосується якості виготовляємої продукції, то науковці просто здешевили процес виготовлення її, але не підвищілі її якості. Заміна натуральних продуктів синтетичними добавками губить наше здоровя. Генна інженерія робить приголомшуючі відкриття в різних галузях нашого життя, але в харчовій промисловості (генно-модифіковані продукти) призводить до мутацій та понівеченню генофонда нації. Держава на теперішній час не може захистити свого споживача, адже стандарти якості для продукції та послуг майже тіж самі які діяли за часів СРСР. Вступ України до Європейського співтовариства ще більше погіршив ситуацію. З першого погляду нібито ми отримали від цього певні переваги: вступ до європейських ринків, міжнародне співробітництво…але на справді для нас це обернулось лавиною неякісної імпортної продукції, від якої не можуть захистити діючи вітчизняні стандарти якості. Ми ж зі своєю продукцією не можемо конкурувати на світовому ринку. Для вступу в світове співтовариство Україна зробила та продовжує робити багато поступок, однією з таких обов’язкових «поступок» була ліквідація контролю за якістю продукції яка випускається в Україні та ввозиться з-за кородону, передбачалось, що функцію контролерів за якістю, та відповідно відповідальних за цю якість візьмуть на себе реалізатори.

Здавалося б, новий закон мав би працювати на посилення авторитету споживача та державної системи захисту його законних прав. Реалії ж виявилися іншими: завдяки новому Закону, споживач в Україні став менш захищеним перед суб'єктами недобросовісного бізнесу, обмеженим у своїх правах на якісну та безпечну продукцію. Нова редакція Закону є фактично дискримінаційною по відношенню до споживача, суттєво звужує його права. Вперше в історії в законі, що захищає права споживачів, закріплені обов’язки споживача, що суперечить основним принципам європейського законодавства. Дана версія Закону робить майже неможливим обмін товару неналежної якості, залишає прогалини в регулюванні сфери робіт та послуг; створює сприятливі умови для діяльності недоброчесних виробників та продавців товарів, розквіту фальсифікації та зловживанням незахищеним становищем споживача на ринку. Непрозорість та нечіткість, неузгодженість законодавства про захист прав споживачів з європейським дискредитує наміри держави щодо турботи про своїх громадян.

Існуюче законодавство не взмозі захистити споживача, адже відповідальність за порушення його норм не еквівалента тієй шкоді, яку несе в сеобі неякісні товари та послуги.

Відповідно до Конституції України, право громадянина на отримання безпечної та якісної продукції є невід'ємним правом людини, яке повинно гарантуватись державою. Також конституційним обов’язком держави є захист правв споживачів та здійснення контроль за якістю і безпечністю продукції, робіт та полсуг. Ефективною правовою гарантією захисту прав споживачів може стати впровадження у вітчизняну економіку в якості національних міжнародних та європейських стандартів, але лише за умови необхідної адаптації національного законодавства Метою роботи є дослідження забезпечення захисту прав споживачів в Україні, як реалізація гарантованих Конституцією прав та свобод людини та громадянина.

За для досягнення поставленої мети, нами були визначені наступні завдання:

v визначити поняття та сутність прав споживача,

v аналіз сучасного законодавства України в сфері захисту прав споживача;

Об'єктом дослідження є правовідносини в сфері прав споживачів та механізм державної реалізації захисту цих прав.

1. Історія виникнення захисту прав споживачів

1.1 Історія виникнення руху щодо захисту прав споживачів, та розвиток його в Україні

Ще в Стародавні часи, люди почали захищати свої права — права споживачів. Залишились історичні пам’ятки, які свідчать про цей процес.

Ще в IV столітті до н.е. в стародавньому Херсонесі існував метрологічний нагляд, а наглядачі на ринках слідкували за торгівлею та захищали права споживачів. В Англії у 1200 році король карав за нечесну практику в торгівлі. В Росії засновником в певній мірі захисту прав споживачів вважається Петро І. В його Указі «Про якість» від 11 січня 1723 року зазначається про наступне: «Повелеваю хозяина Тульской фабрики Корнилу Белоглазова бить кнутом и сослать на работу в монастыри, понеже он, подлец, осмелился войску государства продать негодные пищали и фузеи. Старшину Фрола Фукса бить кнутом и сослать на Азов, пусть не ставит клейма на плохие ружья».

У 1936 році була заснована спілка споживачів США. Аналогічні організації виникли в 1951 році - у Франції та Німеччині, в 1957 році - у Великобританії, в 1960 році - в Канаді.

15 березня 1962 року Президент Сполучених Штатів Америки Джон Кеннеді вперше офіційно окреслив права людини як споживача, ухваливши «Білль про права споживачів». В ньому визначено чотири права:

Ш на безпеку товарів та послуг, Ш на інформацію, Ш на вибір, Ш бути вислуханим у суді, якщо першими трьома правами нехтують.

День проголошення Білю у всьому світі відзначається як Всесвітній день прав споживача.

У 1960 р. засновано «Consumer International» — Міжнародну Організацію Споживчих товариств. Сьогодні до цієї організації входить більше 200 національних державних, громадських, регіональних та інших консумерських організацій країн світу.

В 1973 році ХХV сесія Консультативної Асамблеї Євросоюзу ухвалила «Хартію захисту споживачів», а в 1985 році Генеральна Асамблея ООН затвердила «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів. Названі три документи лягли в основу адміністративно-правового механізму захисту споживачів в усьому світі.

Ці три документи лягли в основу адміністративно-правового механізму захисту споживачів в усьому світі [6,1 ].

Розвиток ринкових відносин в Україні на початку 90-х років обумовив необхідність розроблення ефективного механізму захисту прав і законних інтересів громадян — споживачів. Цей механізм передбачав розроблення і прийняття спеціального законодавства у сфері захисту прав споживачів, а також організаційно-управлінських засобів у цій галузі.

Здійснення державної споживчої політики неможливе без відповідного правового регулювання. На сьогодні можна з впевненістю сказати, що в Україні створена і постійно удосконалюється законодавча база в сфері захисту прав споживачів. її розвиток умовно можна поділити на три етапи.

Перший етап розвитку законодавства України про захист прав споживачів розпочався з прийняттям Верховною Радою УРСР 16 липня 1990 р. Декларації про державний суверенітет України, яка заклала основоположні принципи побудови незалежної Української держави, її соціально-економічної та правової системи. 12 травня 1991 р. Україна першою серед колишніх республік СРСР прийняла Закон України «Про захист прав споживачів» (нині діє в редакції Закону від 15 грудня 1993 р.).Наступного року постановою Кабінету Міністрів України від 1 червня 1992 р. «Про створення Державного комітету України у справах захисту прав споживачів» Державну інспекцію України по захисту прав споживачів при Кабінеті Міністрів України було перетворено на Державний комітет України у справах захисту прав споживачів. Саме він до 15 грудня 1999 р. виконував функції спеціалізованого органу із захисту прав споживачів, призначенням якого були розробка і втілення в життя державної політики із захисту прав споживачів.

У липні 2000 р. відповідно до Указу Президента України № 926/2000 «Про Державний комітет стандартизації, метрології та сертифікації України» Державний комітет стандартизації, метрології та сертифікації України став правонаступником ліквідованого Державного комітету України у справах захисту прав споживачів. З метою підвищення ефективності реалізації державної політики у сфері захисту прав споживачів та відповідно до ст. 106 Конституції України Держкомстандарт України було перетворено у Державний комітет України з питань технічного регулювання та споживчої політики — Держспоживстандарт України. Держспоживстандарт є центральним органом виконавчої влади зі спеціальним статусом та правонаступником вищевказаних двох органів.

Суттю споживчої політики нашої держави, яку здійснюють Держспоживстандарт України і його територіальні органи, є забезпечення високого правового рівня захисту прав споживачів саме з боку держави, забезпечення реалізації їхніх прав на безпеку, поінформованість, вибір, відшкодування збитків, здійснення контролю за якістю та безпекою товарів, продукції (робіт, послуг), сприяння діяльності громадських організацій споживачів.

Другий етап розвитку споживчого законодавства пов’язаний з прийняттям Основного Закону — Конституції України. З цього моменту право споживача стало одним з основних прав людини, яке гарантоване Конституцією України. Так, згідно зі ст. 42 Конституції держава захищає права споживачів, здійснює контроль за якістю і безпечністю продукції та усіх видів послуг і робіт, сприяє діяльності громадських організацій споживачів. Одним із основних конституційних прав громадянина, реалізація якого вимагає встановлення певних гарантій, є право споживачів-громадян на придбання товарів належної якості. Так, відповідно до ст. 50 Конституції України кожен має право на безпечне для життя і здоров’я довкілля та на відшкодування завданої порушенням цього права шкоди. Кожному гарантується право вільного доступу до інформації про стан довкілля, про якість харчових продуктів і предметів побуту, а також право на її поширення. Така інформація ніким не може бути засекречена. Право громадянина на безпечне для життя довкілля і на інформацію про якість товарів зазвичай є соціально-економічним правом, оскільки його реалізація можлива, насамперед, завдяки відповідному рівню матеріального виробництва та соціальних відносин в суспільстві. Держава бере на себе обов’язок встановлювати для виробників певні вимоги щодо якості товарів та зобов’язати виробників, продавців надавати громадянам всю інформацію щодо властивостей запропонованого споживачам товару. Це вона робить шляхом прийняття відповідних законів, створення спеціальних органів з контролю за якістю продукції та захисту прав потерпілих тощо.

Отже, в останні роки в Україні простежується тенденція посилення захисту прав споживачів, забезпечення ефективного контролю за якістю і безпекою продукції та усіх видів робіт і послуг, вдосконалення чинного законодавства про захист прав споживачів. З початком нового століття в Україні розпочався та діє третій етап розвитку законодавства про захист прав споживачів.

Перед Україною постала задача формування соціально — орієнтованої економіки, що висуваю на перший план захист прав громадян — споживачів товарів, робіт, послуг. Рішення даної задачі безпосередньо пов’язано з забезпеченням захисту прав необмеженого кола споживачів [13, с. 15].

1.2 Сучасний стан розвитку захисту прав споживачів в різних його аспектах

Якщо говорити про сучасний стан розвитку законодавства у сфері захисту прав споживачів, то мають тенденції розвитку регулювання фінансової сфери (банківських послуг, небанківських послуг). Так, наприклад, 3 вересня 2009 року було видано Розпорядження Кабінету Мінснтрів України «Про схвалення Концепції захисту прав споживачів небанківських фінансових послуг в Україні». Протягом останніх років спостерігається зростання кількості споживачів небанківських фінансових послуг (далі - споживачі) та установ, що надають такі послуги. Так, за період 2004 — 2008 років кількість небанківських фінансових установ у Державному реєстрі фінансових установ зросла у півтора рази, при цьому кількість фінансових компаній та недержавних пенсійних фондів — у 4 рази.

Як свідчить досвід інших країн, стрімкий розвиток пропозицій ринків фінансових послуг в умовах недосконалої правової бази та відповідно недостатнього забезпечення захисту прав споживачів може призвести до недовіри до таких ринків і, як наслідок, зниження попиту на запропоновані ними послуги.

У період фінансової кризи проблема захисту прав споживачів набула особливої гостроти і актуальності. Зростання кількості та характер звернень громадян до органів, що здійснюють державне регулювання ринків фінансових послуг, свідчать, що заходи до забезпечення захисту прав споживачів, здійснювані зазначеними органами, об'єднаннями учасників ринків фінансових послуг та громадськими об'єднаннями, не відповідають вимогам часу і недостатньо ефективно впливають на запобігання недобросовісному наданню небанківських фінансових послуг.

Мета Концепції полягає в удосконаленні системи захисту прав споживачів та забезпеченні її ефективності.

Що ж стосується банківських послуг, то під час кризи реалізувалися багато нормальних ризиків банків і багато ненормальних ризиків позичальників. Саме тут виникає необхідність більш досконалого врегулювання на законодавчому рівні питання щодо захисту прав споживачів банківських послуг (громадян — позичальників). Вирішення цієї проблеми багато юристів бачать в посилені відповідальності банків та обмежень їх прав (наприклад, щодо зміни умов договору в односторонньому порядку та ін.).

Зміни, що мають місце в державі та суспільстві (поява нових сфер та аспектів регулювання) зумовлюють зміни в законодавстві, а саме прийняття нових нормативно — правових актів або вдосконалення вже раніше прийнятих нормативно — правових актів. Так розповсюдження продуктів харчування, які містять генетично модифіковані організми викливає необхідність врегулювання законодавчо даного питання. Кабінет Міністрів України врегулював дане питання Постановою від 13 вересня 2009 року «Про затвердження Порядку етикетування харчових продуктів, які містять генетично модифіковані організми або вироблені з їх використанням та вводяться в обіг»

З приводу розвитку захисту прав споживачів в нашій державі проводяться різноманітні програми, конференції, заходи, спрямовані на вдосконалення законодавства в даній сфері та більш чіткого врегулювання важливих питань. Ці заходи проводяться громадськими організаціями. Так, наприклад, Всесвітній день прав споживача 2009 проходив під лозунгом «Протидія просуванню на ринку нездорового харчування для дітей». Проблема популярності нездорової їжі - вуличної, швидкої, що здобула в усьому світі назву «джанк фуд» (junk-food, англ.) — серед дітей та молоді стосується усіх країн, не оминула вона і Україну. Усвідомлюючи загрозу здоров’ю підростаючому поколінню, нагальною стає проблема вирішення питань, що мають на меті:

Також, Українська асоціація якості проводить різноманітні кругли столи, конференції, конкурси з приводу посилення захисту прав споживачів.

Проаналізувавши вище сказане, можна зробити наступний висновок, що в нашій країні спостерігаються тенденції розвитку захисту прав споживачів саме в напрямку його вдосконалення. На законодавчому рівні вносяться відповідні зміни в нормативно — правові акти, що регулюють дане питання. Інші заходи, спрямовані на вирішення проблеми у сфері захисту прав споживачів вносять значний вклад у розвиток захисту прав споживачів в Україні, оскільки вони значно розширяють суспільну правосвідомість стосовно поставленого питання.

Але підводячи підсумки аналізу розвитку захисту прав споживачів в Україні, не можна не зазначити про проблеми, які мають місце. Всеодно законодавство України в даній сфері не має необхідного механізму реалізації на даний момент. Багато норм мають лише декларативний характер, оскільки відсутні реальні гарантії забезпечення їх дій. Якщо з реальної точки зору підійти до цього питання, то свідотством вище зазначених проблем є низький рівень якості наших продуктів, який далекий від європейських стандартів. Хочу зазначити, що саме це також являється причиною гальмування розвитку економіки. Потребує вдосконалення питання реального захисту прав споживачів на державному рівні (засобів відповідальності за порушення в даній сфері та ін.).

2. Законодавче врегулювання захисту прав споживачів

2.1 Конституційне забезпечення захисту прав споживачів

Статтею 3 Конституції України визначено, що людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю, а утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов’язком держави. Головний зміст та спрямованість діяльності держави — права і свободи людини та їх гарантії. Саме за допомогою гарантованості, права і свободи людини та громадянина набирають реального змісту.

Розділ II «Права, свободи та обов’язки людини і громадянина» Конституції України визначає права людини, закріплені національним законодавством нашої країни.

Відповідно до міжнародних правових документів, права та інтереси споживача визнаються невід'ємною складовою загальновизнаних прав людини. Захист прав споживачів безсумнівно є складовою частиною захисту прав людини. Право громадян — споживачів на придбання товарів належної якості в Україні є одним з основних конституційних прав громадянина, реалізація якого потребує встановлення певних гарантій. Так у статті 42 Конституції України зазначено, що держава захищає права споживачів, здійснює контроль за якістю і безпечністю продукції та усіх видів послуг і робіт, сприяє діяльності громадських організацій споживачів [1], також, у статті 50 Конституції України зазначено, що кожен має право на безпечне для життя і здоров’я довкілля та на відшкодування завданої порушенням цього права шкоди. Кожному гарантується право вільного доступу до інформації про стан довкілля, про якість харчових продуктів і предметів побуту, а також право на її поширення. Така інформація ніким не може бути засекречена.

Ідею про перелік прав споживачів уперше запропонував Президент Кеннеді у своєму зверненні до Конгресу США у 1962 році. Це сталося 15-го березня — цю дату міжнародний споживчий рух згодом прийняв як Міжнародний день прав споживачів, а ЄС ухвалив її як День споживача у Європі.

В 1985 році Генеральна Асамблея ООН затвердила «Керівні принципи захисту інтересів і прав споживачів». Дані принципи підписані Україною. Україна першою серед колишніх республік СРСР 12 травня 1991 року прийняла Закон України «Про захист прав споживачів» (нині діє в редакції Закону від 15 грудня 1993 р.) — це являється практичним втіленням керівних принципів захисту інтересів і прав споживачів.

Захист прав споживачів здійснюють: місцеві ради, державні адміністрації, Державний комітет України з питань технічного регулювання та споживчої політики та його територіальні органи, органи і установи державного санітарного нагляду Антимонопольний комітет України, Державна житлово-комунальна інспекція Споживачі під час придбання, замовлення або використання продукції, яка реалізується на території України, для задоволення своїх особистих потреб мають право на:

1. захист своїх прав державою;

2. належну якість продукції та обслуговування;

3. безпеку продукції;

4. необхідну, доступну, достовірну та своєчасну інформацію про продукцію, її кількість, якість, асортимент, а також про її виробника (виконавця, продавця);

5. відшкодування шкоди (збитків), завданих дефектною чи фальсифікованою продукцією або продукцією неналежної якості, а також майнової та моральної (немайнової) шкоди, заподіяної небезпечною для життя і здоров’я людей продукцією у випадках, передбачених законодавством;

6. звернення до суду та інших уповноважених органів державної влади за захистом порушених прав;

7. об'єднання в громадські організації споживачів (об'єднання споживачів).

Зараз у світі відбувається процес глобалізації. Він в значній мірі торкнувся виробничої сфери та сфери обміну товарами, які, в свою чергу, безпосередньо пов’язані із споживанням. Зокрема, постає важливе питання щодо безпеки продукції, яку ми споживаємо.

В 2008 році Україна вступила до СОТ. Цей факт значно вплинув на ситуацію, що зараз відбувається у сфері експорту та імпорту. Адже в наш час до країни імпортуються дешеві продукти харчування сумнівної якості, з якими вкрай важко конкурувати вищим не тільки за ціною, але і за якістю, продуктам вітчизняного виробника. Тому держава повинна відігравати домінантну роль у формуванні та проведенні ефективної політики захисту споживача.

Здійснюючи контроль за якістю і безпечністю продукції та усіх видів послуг і робіт, наша держава гарантує споживачам продукцію, яка є безпечною для їх життя, здоров’я, навколишнього природного середовища, а також, яка не завдає шкоди їхньому майну.

Визначення змісту права на споживання якісної та безпечної продукції (товару) неможливе без розкриття змісту самого поняття якості продукції (товару). Якість продукції відповідно до Міжнародного стандарту — це сукупність властивостей і характеристик продукції або послуги, які надають їм здатність задовольняти обумовлені або передбачувані потреби.

Технічний рівень продукції - система показників, що характеризують якісні властивості вироби та їх відповідність кращим світовим зразкам. Оцінка технічного рівня продукції повинна вестися на протязі усього життєвого циклу виробу: дослідження і конструкціювання (проектування), виробництво, обіг і реалізація, експлуатації і споживання.

2.2 Закон України " Про захист прав споживачів" - основа законодавства про захист прав споживачів в Україні

Питання щодо захисту прав споживачів регулюється багатьма нормативно — правовими актами в нашій державі. До цього списку входять як законодавчі акти національного законодавства, так й міжнародні.

Закон «Про захист прав споживачів» є основоположним нормативно — правовим актом, регулюючим дану сферу суспільних відносин в Україні. Він прийнятий 12 травня 1991 року (нині діє в редакції Закону від 01 грудня 2005 р.).

Закон «Про захист прав споживачів» містить низку основних положень та принципів захисту прав споживачів, які повинні застосовуватися до всіх відносин за участю споживачів.

Згідно з цим Законом споживачам гарантуються права на безпеку товарів, робіт, послуг для їх життя та здоров’я, на достовірну та необхідну інформацію про товари, роботи, послуги, що придбаваються, їх належну якість, відшкодування завданих їм збитків, на судовий захист у разі порушення їхніх прав.

Він також передбачає засоби захисту, які застосовуються до порушників державними органами та громадськими організаціями.

Споживачем відповідно до Закону є фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов’язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов’язків найманого працівника Якщо особа лише цікавиться у продавця відносно властивостей якогось товару, але не купує його, така особа також вважається споживачем.

Як випливає із Закону про захист прав споживачів, споживачем є не тільки особа, яка прибуває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити товари (роботи, послуги), але й особа, яка ними безпосередньо користується. Тому, якщо особа отримала товар в якості подарунка, вона стає споживачем.

Споживач має наступні права:

1) захист своїх прав державою;

2) належну якість продукції та обслуговування;

3) безпеку продукції;

4) необхідну, доступну, достовірну та своєчасну інформацію про продукцію, її кількість, якість, асортимент, а також про її виробника (виконавця, продавця);

5) відшкодування шкоди (збитків), завданих дефектною чи фальсифікованою продукцією або продукцією неналежної якості, а також майнової та моральної (немайнової) шкоди, заподіяної небезпечною для життя і здоров’я людей продукцією у випадках, передбачених законодавством;

6) звернення до суду та інших уповноважених органів державної влади за захистом порушених прав;

7) об'єднання в громадські організації споживачів (об'єднання споживачів) [3, 8].

Головні вимоги до товарів (робіт, послуг). Права споживача на належну якість та безпеку товарів (робіт, послуг) Споживач повинен знати, що придбаний ним товар (робота чи послуга) повинен відповідати певним вимогам.

По-перше, товар повинен бути якісним.

Відповідно до Закону споживач має право на те, щоб якість придбаного товару (виконаної роботи, наданої послуги) відповідала вимогам нормативно-правових актів та нормативних документів, умовам договору, а також інформації про товар, яку надав продавець (виконавець, виробник). Гарантією забезпечення цього права є стаття 6 пункт4 та 5 вище зазначеного закону [3, 11].

Згідно з Законом України «Про стандартизацію», прийнятим 17 травня 2001 року, вимоги до якості товарів (робіт, послуг) визначаються у нормативних документах по стандартизації.

Зараз у діють міждержавні стандарти (ГОСТ), державні стандарти України (ДСТУ), технічні умови України (ТУУ), галузеві стандарти України (ГСТУ). Товар може вироблятися за будь-яким з цих документів.

Якщо у договорі не передбачені умови щодо якості товару, продавець зобов’язаний передати покупцеві товар, придатний для мети, з якою цей товар звичайно використовується. Це означає, якщо споживач придбав телевізор, то останній повинен передавати зображення та звук, бути придатним для перегляду телевізійних передач.

Якщо споживач при укладанні договору попередив продавця про конкретну мету придбання товару, то переданий товар повинен бути придатним для використання за цією метою.

Споживач має право ознайомитися з документами, що підтверджують відповідність товару вимогам законодавства.

На ряд товарів виробник або продавець встановлюють гарантійний термін. Цей термін можна визначити як період часу, протягом якого виробник (продавець) відповідає за недоліки товару перед споживачем. До більшості товарів, на які встановлений гарантійний термін, прикладається спеціальний гарантійний талон, в якому вказується строк гарантії, адреси сервісних центрів та інше.

По-друге, придбані товари (роботи, послуги) за звичайних умов їх використання, зберігання, транспортування повинні бути безпечними для життя та здоров’я споживача, навколишнього середовища, а також повинні не завдавати шкоди майну споживача.

Якщо для безпечного використання товару необхідне додержання спеціальних правил, то виробник зобов’язаний довести ці правила до відома споживачів.

На товари (наслідки робіт), використання яких понад визначений термін є небезпечним, встановлюється термін придатності. Наприклад, такі терміни придатності встановлюються на всі харчові продукти, косметичні вироби, лікарські засоби та інші товари, які в процесі споживання споживаються повністю.

Виробник зобов’язаний попереджати споживача про наявність терміну придатності, про обов’язкові умови використання товару, а також про необхідні дії після закінчення терміну придатності.

Термін придатності звичайно вказується на етикетках, ярликах, упаковках або в інших документах, що додаються до товару при його продажу. Термін придатності обчислюється днями, місяцями, роками від дня виготовлення, який теж повинен бути зазначений на етикетці, ярлику, упаковці тощо.

Продаж товарів, на яких термін придатності не зазначений або термін придатності яких минув, забороняється. За продаж таких товарів суб'єкти господарювання несуть відповідальність у вигляді штрафу.

Закону «Про захист прав споживачів» закріпляє права споживача у разі виявлення недоліків або фальсифікації товару протягом гарантійного терміну.

Якщо на товар не встановлений гарантійний термін, вимога у зв’язку з його недоліками відповідно до статті 680 Цивільного кодексу може бути пред’явлена споживачем за умови, що недоліки були виявлені протягом розумного строку, але в межах двох років, а щодо нерухомого майна — в межах трьох років від дня передання товару споживачу [2, 210].

Під недоліками розуміється будь-який зовнішній прояв невідповідності якості придбаного товару якості, визначеній державними стандартами та умовами договору, а при їх відсутності - вимогам, що звичайно пред’являються, а також інформації про товар, наданій продавцем.

Недоліки можуть бути явними та прихованими. Явні недоліки можуть бути виявлені при прийнятті (передачі) товару, наприклад, шляхом огляду, примірки тощо або для їх виявлення встановлені спеціальні правила, наприклад, підключення до мережі і т.п.

Приховані недоліки проявляють себе в процесі експлуатації (споживання) або зберігання.

При продажу товарів продавець повинен попередити споживача, як про явні недоліки товару, так і про приховані, якщо вони йому відомі.

Якщо продавець не попередив споживача про вищеназвані недоліки, то настають правові наслідки, передбачені в Законі.

Споживач, який придбав товар з недоліками, вправі за своїм вибором (а не за вибором продавця) вимагати одного з наступного:

1) пропорційного зменшення ціни;

2) безоплатного усунення недоліків товару в розумний строк;

3) відшкодування витрат на усунення недоліків товару

4) розірвання договору та повернення сплаченої за товар грошової суми;

5) вимагати заміни товару на такий же товар або на аналогічний, з числа наявних у продавця (виробника), товар [3, 15].

Доставка великогабаритних товарів і товарів вагою понад п’ять кілограмів продавцю, виробнику та їх повернення споживачеві здійснюються силами і засобами продавця, виробника (підприємства, що виконує їх функції).

У разі невиконання цього зобов’язання, а також відсутності продавця, виробника (підприємства, що виконує їх функції) у місцезнаходженні споживача доставка і повернення товарів можуть бути здійснені споживачем за їх рахунок.

Недоліки товару усуваються шляхом ремонту товару, заміни його частин, агрегатів, які вийшли з ладу.

У цьому випадку споживач не повинен сплачувати за ремонт товару, заміну його частин і т.п., а також їх вартість. Термін, протягом якого повинні бути усуненні недоліки, складає 14 днів, за згодою сторін він може бути іншим.

На письмову вимогу споживача на час ремонту йому надається (із доставкою за рахунок продавця) товар аналогічної марки. Перелік товарів, які надаються споживачу на час ремонту, визначений Кабінетом Міністрів України. При виконанні гарантійних ремонтів гарантійний термін збільшується на час перебування товару в ремонті. Зазначений час обчислюється від дня, коли споживач звернувся з вимогою про усунення недоліків.

У разі порушення строків усунення недоліків товару та ненадання товару аналогічної марки споживачеві виплачується неустойка у розмірі 1% вартості товару за кожен день затримки усунення недоліків понад встановлений термін (14 днів).

Споживач сам вправі усунути недоліки товару (наприклад, замість неякісної деталі придбати справну) або доручити усунути недолік третій особі з відповідним відшкодуванням витрат на їх виправлення. Слід мати на увазі, що розмір відшкодування не повинен перевищувати вартості товару. Для того, щоб одержати відшкодування витрат, споживач повинен, по-перше, надати докази відносно того, що у товарі були недоліки. Тому, напевне, доцільно пред’явити товар продавцю або виробнику (підприємствам продавця, виробника), які засвідчать цей факт. По-друге, споживач повинен надати документ, якій підтвердить розмір його витрат на усунення недоліків [8, 25].

Споживач має право на заміну неякісного товару на товар аналогічної марки (моделі, артикулу, модифікації) належної якості або на такий самий товар іншої марки (моделі, артикулу, модифікації) .

Під час заміни товару з недоліками на товар аналогічної марки, ціна на який змінилася, перерахунок не провадиться.

Під час заміни товару з недоліками на такий же товар іншої марки перерахунок вартості провадиться виходячи з цін, що діяли на час обміну.

За наявності товару вимога споживача про його заміну підлягає негайному задоволенню, а в разі необхідності перевірки якості - протягом 14 днів або за домовленістю сторін.

Уразі відсутності товару вимога споживача про заміну підлягає задоволенню у двомісячний термін з часу відповідної заяви. Якщо задовольнити вимогу споживача про заміну товару у встановлений термін неможливо, споживач вправі за своїм вибором пред’явити продавцю, виробнику інші вимоги.

При обміні товару його гарантійний термін обчислюється заново від дня обміну. Про це варто пам’ятати, вирішуючи, який засіб захисту споживацьких прав обрати: безоплатне усунення недоліків товару чи його заміну.

Вимоги щодо відповідного зменшення купівельної ціни товару пред’являються, якщо товар, незважаючи на недоліки, придатний до споживання, та ціна, за якою був придбаний товар споживачем, була встановлена без урахування зниження його якості. Товар повинен бути придатний до використання без усунення в ньому недоліків, оскільки споживач водночас не може заявити вимоги про безоплатне усунення недоліків товару та про відповідне зменшення ціни Знижка купівельної ціни здійснюється продавцем. Споживач має право оскаржити результат знижки ціни.

У разі розірвання договору товар з недоліками повертається продавцю, виробнику, а сплачена за нього грошова сума — споживачу.

У разі підвищення ціни на товар розрахунки провадяться виходячи з його вартості на час пред’явлення відповідної вимоги, а у разі зниження ціни — виходячи з вартості товару на час купівлі. Гроші повертаються споживачеві у день розірвання договору, а у разі неможливості повернути гроші у день розірвання договору — в інший термін за домовленістю сторін, але не пізніше ніж протягом 7 днів.

Крім цього споживач має право на відшкодування збитків, понесених ним у зв’язку із розірванням договору (наприклад, вартість перевезення товару), у тому числі усі витрати на утримання товару (наприклад, витрати на технічне обслуговування машини і т.п.). Розмір збитків підраховується споживачем та підтверджується документами (договором, квитанціями і т.п.). У разі придбання споживачем продовольчих-товарів неналежної якості продавець зобов’язаний замінити їх на якісні товари або повернути споживачеві сплачені ним гроші, якщо вказані недоліки виявлені у межах терміну придатності.

Під час продажу товару продавець зобов’язаний видати споживачеві розрахунковий документ (товарний, касовий чек тощо), що засвідчує факт купівлі з позначкою про дату продажу.

Вимоги (усні або письмові претензії) споживача розглядаються після пред’явлення споживачем розрахункового документу, а щодо товарів, на які встановлено гарантійні терміни, — технічного паспорта чи іншого документа, що його замінює, з позначкою про дату продажу.

Якщо продавець, виробник доведуть, що недоліки товару виникли внаслідок порушення споживачем правил користування товаром або його зберігання, вимоги споживача не підлягають задоволенню. Споживач має право брати участь у перевірці якості товару особисто або через свого представника.

Законодавством також визначено право споживача на отримання послуг (робіт) відповідної належної якості.

У разі виявлення недоліків у виконаній роботі (наданій послузі) споживач має право на свій вибір вимагати:

1) безоплатного усунення недоліків у виконаній роботі (наданій послузі) у розумний строк;

2) відповідного зменшення ціни виконаної роботи (наданої послуги);

3) безоплатного виготовлення іншої речі з такого ж матеріалу і такої ж якості чи повторного виконання роботи;

4) відшкодування завданих йому збитків з усуненням недоліків виконаної роботи (наданої послуги) своїми силами чи із залученням третьої особи;

5) реалізації інших прав, що передбачені чинним законодавством на день укладення відповідного договору [3, 16].

Аналізуючи детально чинне законодавство прав споживачів требі зазначити про істотні зміни в ньому. Це, по-перше, що стосується самого визначення поняття «споживача» (зміна поняття його як громадянина на фізичну особу). Нововведенням в Закону також є питання врегулювання споживчого кредитування, укладення договору поза торговельним чи офісним приміщенням, укладення договору на відстані.

Щоб достатньо зрозуміти в чому саме полягають дані зміни, що собою являє споживчий кредит, укладення договору поза торговельним чи офісним приміщенням, укладення договору на відстані

Споживчий кредит — це кредит, який надається фізичним особам на придбання споживчих товарів тривалого користування та послуг і який повертається в розстрочку. Сутнісна ознака споживчого кредиту — кредитування кінцевого споживання. Споживчий кредит дає змогу населенню споживати товари і послуги до того, як споживачі спроможні їх оплатити. Тим самим споживчий кредит забезпечує підвищення життєвого рівня споживачів. У макроекономічному плані споживчий кредит збільшує сукупний платоспроможний попит на предмети споживання і послуги, що стимулює розширення обсягів їх виробництва. о договорів із споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема положення, згідно з якими:

1) для надання кредиту необхідно передати як забезпечення повну суму або частину суми кредиту чи використати її повністю або частково для покладення на депозит, або викупу цінних паперів, або інших фінансових інструментів, крім випадків, коли споживач одержує за таким депозитом, такими цінними паперами чи іншими фінансовими інструментами таку ж або більшу відсоткову ставку, як і ставка за його кредитом;

2) споживач зобов’язаний під час укладення договору укласти інший договір з кредитодавцем або третьою особою, визначеною кредитодавцем, крім випадків, коли укладення такого договору вимагається законодавством та/або коли витрати за таким договором прямо передбачені у складі сукупної вартості кредиту для споживача;

3) передбачаються зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки;

4) встановлюються дискримінаційні стосовно споживача правила зміни відсоткової ставки.

Споживач має право протягом чотирнадцяти календарних днів відкликати свою згоду на укладення договору про надання споживчого кредиту без пояснення причин. Перебіг цього строку розпочинається з моменту передачі споживачеві примірника укладеного договору.

Аналізуючи дану відносно нові зміну, треба зазначити про появу обов, язків зі сторони споживачів (що не спостерігалось в старій редакції Закону), а саме обов, язки, що стосуються виплати споживчих кредитів. Якщо кредитодавець згідно з договором про надання споживчого кредиту одержує внаслідок порушення споживачем умов договору право на вимогу повернення споживчого кредиту, строк виплати якого ще не настав, або на вилучення продукції чи застосування іншої санкції, він може використати таке право лише у разі:

1) затримання сплати частини кредиту та/або відсотків щонайменше на один календарний місяць; або

2) перевищення сумою заборгованості суми кредиту більш як на десять відсотків; або

3) несплати споживачем більше однієї виплати, яка перевищує п’ять відсотків суми кредиту; або

4) іншого істотного порушення умов договору про надання споживчого кредиту [3, 20].

Що стосується укладення договору поза торговельним чи офісним приміщенням, то існують Правила продажу товарів на замовлення та поза торговельними або офісними приміщеннями, затвердженні Наказом Міністерства економіки України від 19 квітня 2007 р. N 103, які регулюють всі важливі аспекти укладання даного виду договору та відповідальності.

Ці Правила визначають відносини між споживачем і суб'єктом господарювання — продавцем товарів на замовлення та поза торговельними або офісними приміщеннями на підставі договору купівлі-продажу, укладеного на відстані чи поза торговельними або офісними приміщеннями, а також регламентують вимоги в дотриманні прав споживачів щодо належної якості, безпеки і належного торговельного обслуговування [4,1]. Захист прав споживачів у разі укладення договору поза торговельними або офісними приміщеннями передбачено ст. 12 Закону України «Про захист прав споживачів» та «Правилами продажу товарів на замовлення та поза торговельними або офісними приміщеннями»

Договір купівлі-продажу, укладений на відстані - письмовий правочин між суб'єктом господарювання — продавцем товарів поштою і споживачем про якість, строки, ціну та інші умови, за яких реалізується товар, укладений за допомогою засобів дистанційного зв’язку. Підтвердження вчинення правочину оформляється відповідним розрахунковим документом.

Міністерством економіки України та Міністерством транспорту та зв, язку України виданий Наказ від 11.06.2008 N 206/699 «Про затвердження Правил продажу товарів поштою» регулюють відносини між споживачем, суб'єктом господарювання — продавцем товарів поштою на підставі договору купівлі-продажу, укладеного на відстані, та оператором поштового зв’язку, а також визначають вимоги в дотриманні прав споживачів щодо якості, безпеки товарів і належного торговельного обслуговування [5, 1].

Правове регулювання даного питання відображено також в інших законодавчих актах нашої країни. Вище зазначений акт є прикладом підзаконного акта, регулюючого даний аспект.

Споживач має право розірвати укладений на відстані договір шляхом повідомлення продавця (виконавця) про це протягом чотирнадцяти днів з моменту підтвердження інформації або з моменту одержання товару чи першої поставки товару.

Підтвердження інформації не вимагається споживач може розірвати договір протягом чотирнадцяти днів з моменту його укладення.

У разі продажу матеріальних речей їх повернення також свідчить про розірвання договору.

Якщо підтвердження інформації не відповідає вимогам частини третьої цієї статті, строк, протягом якого споживач має право розірвати договір, становить дев’яносто днів з моменту одержання такої інформації, або у разі продажу матеріальних речей — з моменту одержання товару або першої поставки товару. Якщо протягом цього строку підтвердження інформації було виправлене, споживач має право розірвати договір протягом чотирнадцяти днів з моменту одержання виправленого підтвердження [3, 24].

Споживач має право на те, щоб продукція за звичайних умов її використання, зберігання і транспортування була безпечною для його життя, здоров’я, навколишнього природного середовища, а також не завдавала шкоди його майну.

У разі відсутності нормативних документів, нормативно-правових актів, що містять обов’язкові вимоги до продукції, використання якої може завдати шкоди життю, здоров’ю споживача, навколишньому природному середовищу, а також майну споживача, відповідні органи виконавчої влади, що здійснюють державний захист прав споживачів, зобов’язані негайно заборонити випуск і реалізацію такої продукції [3, 27].

Споживач має право на одержання необхідної, доступної, достовірної та своєчасної інформації про продукцію, що забезпечує можливість її свідомого і компетентного вибору. Інформація повинна бути надана споживачеві до придбання ним товару чи замовлення роботи (послуги). Інформація про продукцію не вважається рекламою.

Інформація про продукцію повинна містити:

1) назву товару, найменування або відтворення знака для товарів і послуг, за якими вони реалізуються;

2) найменування нормативних документів, вимогам яких повинна відповідати вітчизняна продукція;

3) дані про основні властивості продукції, а щодо продуктів харчування — про склад (включаючи перелік використаної у процесі їх виготовлення сировини, в тому числі харчових добавок), номінальну кількість (масу, об'єм тощо), харчову та енергетичну цінність, умови використання та застереження щодо вживання їх окремими категоріями споживачів, а також іншу інформацію, що поширюється на конкретний продукт;

4) відомості про вміст шкідливих для здоров’я речовин, які встановлені нормативно-правовими актами, та застереження щодо застосування окремої продукції, якщо такі застереження встановлені нормативно-правовими актами;

5) позначку про наявність або відсутність у складі продуктів харчування генетично модифікованих компонентів; 6) дані про ціну (тариф), умови та правила придбання продукції;

6−1) виробник (продавець) у разі виявлення недостовірної інформації про продукцію (якщо вона не шкодить життю, здоров’ю або майну споживача) протягом тижня вилучає цю продукцію з продажу та приводить інформацію про неї до відповідності;

7) дату виготовлення;

8) відомості про умови зберігання;

9) гарантійні зобов’язання виробника (виконавця);

10) правила та умови ефективного і безпечного використання продукції;

11) строк придатності (строк служби) товару (наслідків роботи), відомості про необхідні дії споживача після їх закінчення, а також про можливі наслідки в разі невиконання цих дій;

12) найменування та місцезнаходження виробника (виконавця, продавця) і підприємства, яке здійснює його функції щодо прийняття претензій від споживача, а також проводить ремонт і технічне обслуговування [3, 31].

Законодавством також визначено випадки, коли виробник не несе відповідальність:

1) шкоду завдано з вини споживача внаслідок порушення ним встановлених правил користування, зберігання чи транспортування продукції або дії непереборної сили,

2) він не вводив продукцію в обіг,

3) дефект у продукції виник внаслідок додержання виробником вимог законодавства або виконання обов’язкових для нього приписів державної влади. Згідно з п. 6 ст. 10 Закону виконавець не несе відповідальності за невиконання, прострочення виконання або інше неналежне виконання зобов’язання та недоліки у виконаних роботах або наданих послугах, якщо доведе, що вони виникли з вини самого споживача чи внаслідок непереборної сили. Ці положення закону слід враховувати при з’ясуванні питання щодо наявності підстав для звільнення від відповідальності за порушення зобов’язання.

Отже, Закон України «Про захист прав споживачів» є одним з основних нормативно — правових актів, регулюючих дану сферу суспільних відносин. Він також, є основною гарантією захисту прав споживачів (реалізації всіх прав, передбачених вище зазначеним Законом).До основних прав споживача належать :

Ш захист своїх прав державою;

Ш належну якість продукції та обслуговування;

Ш безпеку продукції;

Ш необхідну, доступну, достовірну та своєчасну інформацію про продукцію, її кількість, якість, асортимент, а також про її виробника (виконавця, продавця);

Ш відшкодування шкоди (збитків), завданих дефектною чи фальсифікованою продукцією або продукцією неналежної якості, а також майнової та моральної (немайнової) шкоди, заподіяної небезпечною для життя і здоров’я людей продукцією у випадках, передбачених законодавством;

Ш звернення до суду та інших уповноважених органів державної влади за захистом порушених прав;

Ш об'єднання в громадські організації споживачів (об'єднання споживачів) [3, 8].

2.3 Відповідальність за порушення законодавства про захист прав споживачів

Важливою гарантією здійснення прав споживачів є їх судовий захист.

Захист прав споживачів є невід'ємною складовою частиною такої категорії, як «права людини». Основний закон нашої держави — Конституція України — у ст. 42 передбачає, що держава захищає права споживачів, здійснює контроль за якістю і безпечністю продукції та усіх видів послуг і робіт.

Згідно зі ст. 4 Закону України «Про захист прав споживачів», захист прав людини як споживача, може здійснюватися як спеціально уповноваженими органами виконавчої влади у сфері захисту прав споживачів, так і судом. При задоволенні вимог споживача суд водночас вирішує питання про відшкодування моральної (немайнової) шкоди.

Доречно нагадати, що споживачам законодавство надає право пред’являти позови до суду на свій вибір:

· за місцем свого проживання;

· за місцезнаходженням відповідача;

· за місцем заподіяння шкоди;

· за місцем виконання договору.

При цьому споживачі звільняються від сплати державного мита за позовами, що пов’язані з порушенням їхніх прав.

Вище зазначене право гарантується державою шляхом встановлення в стандартах обов’язкових вимог до товарів (робіт, послуг).Але, на жаль, не всі товари, які реалізуються торговельними підприємствами, мають сертифікати, які підтверджують їх безпеку для життя і здоров’я споживачів. Велика кількість фальсифікованих товарів, товарів із простроченими термінами придатності, без відповідних інструкцій реалізуються через торговельну мережу. Придбання споживачем товару неналежної якості тягне небажані негативні наслідки для нього.

Для особи, чиє право порушено, першочергового значення набуває можливість якнайшвидшого відновлення порушеного права та усунення негативних наслідків, спричинених недоліками речі. Звичайно, дисциплінований та добросовісний продавець (виробник, виконавець) може сам оперативно усунути негативні наслідки придбання споживачем товару неналежної якості. Для інших продавців необхідні заходи примусового впливу. Тому важливе значення для споживачів має встановлення ефективного механізму відновлення їх порушених прав. Для цього в законодавстві передбачаються відповідні санкції щодо продавців (виробників, виконавців) та певний порядок задоволення вимог споживачів [7, 65].

У разі порушення прав споживачів законодавством нашої держави передбачено:

v цивільно-правову відповідальність

v адміністративно-правову відповідальність

v фінансово-економічну відповідальність

v кримінальну відповідальність

v інші примусові заходи, спрямовані на захист прав споживачів-покупців.

Статтею 14 Закону України «Про захист прав споживачів» передбачена можливість відшкодування збитків, завданих дефектною чи фальсифікованою продукцією, або продукцією неналежної якості, а також майнової та моральної (немайнової) шкоди, заподіяної небезпечною для життя і здоров’я людей продукцією у випадках, передбачених законодавством.

Статтею 15 Закону передбачено можливість відшкодування збитків, завданих недостовірною або неповною інформацією (зокрема рекламою). Продавець не звільняється від відповідальності у разі неодержання ним від виробника (імпортера) відповідної інформації про товар.

Статтею 8 Закону передбачено право споживача вимагати безоплатного усунення недоліків придбаного товару у розумний строк, відшкодування витрат на усунення недоліків товару як спосіб відшкодування збитків.