Скульптура ХІХ ст
В Галичині в кінці XIX ст. підтримував традиції доброго мистецтва доби класичності Петро Війтович, якого поляки прозвали «нашим Фідієм». Він працював у Відні та Будапешті, а у Львові декорував своїми скульптурами фасади великого львівського театру, головного залізничого палацу, Промислового музею та костьолу св. Галжбети. Який десяток років молодший від Війтовича Григорій Кузневич більше відчув… Читати ще >
Скульптура ХІХ ст (реферат, курсова, диплом, контрольна)
В шестидесятих роках минулого століття проти класичності почалася сильна реакція. Оскільки класичного стилю мистецтва найбільше трималися академії, то скульптуру та малярство доби класичності прозвали «академізмом», і в мистецтві молоді майстри почали завзяту боротьбу проти академізму під прапором нових тоді в мистецтві ідей реалізму. Під впливом реалістичних поглядів майстри другої половини XIX ст. стреміли якнайдокладніше наподоблювати реальне життя, відходили від величавості класичних та стреміли віддавати дійсні живі форми, незалежно від того, наскільки вони пластичні. Рельєфи також перестали трактувати як скульптуру на гладкому, рівному тлі, але, наподоблюючи натуру, опрацьовували їх, наче мальовані образи — переднє тло горельєфом, а далі, віддаючи й лінійну, й повітряну перспективу, переходили в намічений барельєф. Цей реалістичний напрям на перших початках, поки пластика класичності ще не зовсім зникла, давав добрий ефект, скульптури виходили живі, а в талановитіших майстрів — і досить пластичні та монументальні. В цьому сенсі найвидатнішим українським майстром був Пармен Забіла (1830 — 90; народився в м. Монастирище Ніжинського повіту, помер у Лос-Анжелесі в Америці; був небожем українського поета Віктора Забіли). Хоч Пармен Забіла вже був ворогом академізму й класики, але з науки в академії все ж таки виніс знання класичної форми й чуття шляхетних пропорцій.
В Галичині в кінці XIX ст. підтримував традиції доброго мистецтва доби класичності Петро Війтович, якого поляки прозвали «нашим Фідієм». Він працював у Відні та Будапешті, а у Львові декорував своїми скульптурами фасади великого львівського театру, головного залізничого палацу, Промислового музею та костьолу св. Галжбети. Який десяток років молодший від Війтовича Григорій Кузневич більше відчув подихи реалізму, що виявилося в нього в певнім нахилі до жанровості скульптурної здрібнілості. В цьому сенсі Кузневич має дещо спільного з Позеном. Він учився в Італії й виконав у Римі статую «Перший хлібороб», а у Львові для Промислового музею — свою найкращу працю «Гончар», що представляє старогрецького майстра скульптурно спрацьованих ваз. На українські теми працював у Львові ще Роман Левандовський, але його погруддя Шевченка й особливо «Запорожець» виглядають дуже сполонізовано.