Світоглядне протистояння: атрибути та форми

Світоглядне протистояння: атрибути та форми

Висвітлено сутність, основні атрибути та форми світоглядного протистояння як необхідної передумови філософського усвідомлення світоглядних чинників соціально-політичних конфліктів. Розглянуто сучасний стан досліджень проблематики світоглядного протистояння. Обґрунтовано необхідність доповнення існуючих досліджень із зазначеної проблематики розглядом базових елементів світоглядного протистояння, а також його основних форм. Проведено критичний аналіз основних концептів, за допомогою яких експлікується світоглядне протистояння. Основні атрибути (симетричність, ексклюзивність, редукціонізм, ригідність, радикалізм) та форми (невійськові і військові) світоглядного протистояння встановлюються за допомогою методів філософської герменевтики та історико—філософського аналізу Досягнуті результати дозволяють сформувати теоретичне підґрунтя для подальших досліджень світоглядних засад сучасних конфліктів.

Ключові слова: світогляд, конфлікт, протиріччя, протилежність, світоглядне протистояння, інформаційна війна.

світоглядний протистояння філософський конфлікт Конфлікт світоглядних уподобань і, відповідно, базових соціокультурних і політичних орієнтацій, є невід'ємним елементом будь-якого сучасного суспільного устрою. Це обумовлено зокрема тим, що сьогодні, коли процес глобалізації призвів до безпрецедентної «прозорості» будь-яких кордонів, фактично не залишилося соціумів, які могли б існувати в непорушних межах своєї ідентичності (будь-то етнічної, релігійної, чи будь-якої іншої) — замість цього, ми маємо сукупність комплексних (тобто, мультиетнічних, мультикультурних, багатопартійних та ін.) соціально-політичних утворень, яким — хоча б внаслідок власної складності та неоднорідності - властиві природні внутрішні суперечності. Зокрема, щодо українського контексту, тут ми маємо справу з прикладом того, до яких драматичних наслідків може призвести внутрішня неоднорідність соціокультурних контекстів, яку зовнішні політичні сили сусідньої держави використовують для дестабілізації ситуації в Україні та порушення її суверенітету. Ця ескалація політичного і громадянського конфлікту відбувається переважно через навмисне загострення і поляризацію світоглядних моделей, що репрезентують різні соціокультурні контексти (умовно кажучи, «західний» та «східний») і відповідні ментальні паттерни. Отже, очевидно, що питання світоглядного протистояння набуває сьогодні (особливо, для України) нечуваної гостроти.

Метою даної статті є визначення основних атрибутів і форм світоглядного протистояння. Ми вважаємо, що таке визначення є необхідною передумовою подальшого соціально-філософського аналізу та усвідомлення світоглядних чинників сучасних конфліктів.

Незважаючи на виключну важливість для сучасного суспільства, тема світоглядного протистояння ще не отримала належного висвітлення у науковій літературі. При цьому, окремо взяті теми «світогляду» та «протистояння» мають досить тривалу історію осмислення у різних напрямках соціогуманітарної думки.

Рубрика світоглядних студій представлена величезною кількістю робіт, що належать до різних галузей філософського знання. Залежно від предмета дослідження, проблема світогляду висвітлюється у відповідних аспектах аналізу: будь то формування світоглядних орієнтацій, або аксіологічний вимір світогляду, або його когнітивні аспекти. Розглядаючи стан досліджень світогляду в розрізі, що нас цікавить, ми можемо констатувати майже повну відсутність вітчизняних праць подібної спрямованості (за виключенням хіба що поодиноких спроб [1], які ані окремо, ані за своєю сукупністю ще не сформували належного теоретичного базису, який дозволяв би претендувати на системність такого роду досліджень). Якщо ж ми звернемося до міжнародного досвіду осмислення зазначеної проблематики [4], стан її розробленості теж може бути кваліфікований як далекій від завершеності, хоча й більш розвинений, ніж у вітчизняному дослідницькому контексті. Для переважної більшості закордонних опрацювань теми світоглядного конфлікту властивий характер так званих «case studies», тобто вони спрямовані на досконале вивчення світоглядних протиріч у різноманітних контекстах конкретних предметних областей дослідження: наприклад, у сфері міжнародних відносин, або навпаки, у сімейному колі, або у сфері надання соціальних послуг, та ін. Звичайно, така орієнтація на докладність вивчення окремих аспектів проблеми надає цим дослідженням практичної значущості та безперечної емпіричної валідності та релевантності, але це має і свій очевидний «зворотній бік», а саме: сучасній західній гуманітаристиці вочевидь бракує робіт, у яких були б здійснені справді переконливі дослідження фундаментальних філософських засад світоглядних протиріч. У такій ситуації ми ризикуємо «за деревами загубити ліс».

В цілому, проблематика протистояння зазвичай артикулюється не у зв’язку зі світоглядними розбіжностями, а скоріше як окремий предмет спеціальної галузі соціогуманітарних знань, а саме, конфліктології. Звичайно, конфліктологічні студії мають величезний евристичний потенціал, а також неабияку соціальнополітичну значущість, і тому їхній подальший розвиток неминучий і дуже важливий як у теоретичному, так й у практичному відношеннях. Але очевидно, що будьякі конфліктологічні концепції, за великим рахунком, втрачають свій сенс, коли ігнорується їхнє світоглядне підґрунтя. Тому дослідницька увага до світоглядних засад соціальних конфліктів є необхідною передумовою їхнього справжнього усвідомлення та системного осягнення.

Ми вважаємо, що першими кроками на цьому шляху засвоєння глибинних передумов соціальних і політичних конфліктів можуть (і навіть повинні!) стати розвідки щодо базових атрибутів і форм світоглядного протистояння. Для цього, у свою чергу, необхідно визначитися із дефініціями основних понять, що направляють і структурують відповідну рефлексію. Такими поняттями в даному випадку виявляються концепти «світогляду» та «протистояння» (в свою чергу, останнє доречно було б розглянути в асоціації з добре розробленими у логіці поняттями «протиріччя» та «протилежності»). Саме на основі аналізу характерних особливостей їхнього співвідношення та взаємного сполучення в межах обраної для дослідження теми і має, на наш погляд, бути визначеним концепт «світоглядного протистояння», а також виявлені його основні атрибути та форми. Отже, спробуємо якомога більш послідовно і логічно викласти всі відповідні міркування з цього приводу.

По-перше, визначимо поняття світогляду: згідно з однією із найбільш загальновживаних академічних дефініцій, це «система принципів та знань, ідеалів і цінностей, надій та вірувань, поглядів на сенс і мету життя, котрі визначають діяльність індивіда, або соціального суб'єкта, й органічно входять до його вчинків і норм мислення» [2, с. 31]. Звичайно, ця дефініція не позбавлена власних недоліків, головним з яких, на наш погляд, є дещо надмірна фіксація на когнітивних аспектах світогляду, в той час як вольові імплікації світоглядних питань, а також відповідні ціннісні вподобання суб'єктів світоглядного протистояння виявляються, на нашу думку, більш релевантними щодо обраної для дослідження теми. Тим не менш, вищенаведене визначення, з урахуванням відповідного переносу акцентів (з когнітивного на ціннісно-вольові компоненти світогляду) може вважатися цілком задовільним для нашої дослідницької мети.

По-друге, визначимо поняття протистояння. Як вже було нами зазначено, це доречно робити через асоціацію з поняттями «протиріччя» та «протилежності». У логіці під протиріччями розуміються висловлювання, одне з яких є запереченням іншого. В одному з суперечних висловлювань щось стверджується, в іншому — це ж саме заперечується. На перший погляд, може здаватися, що поняття «протиріччя» може бути замінено поняттям «протилежності», тому що останнє, нібито, є тотожним попередньому. Але це не так, тому що вони характеризують два різних види (з трьох можливих) відношень логічної несумісності понять, коли їх об'єми не співпадають ані повністю, ані частково: це, зокрема, протиріччя (або контрадикторність), коли «одне з понять містить певні ознаки, а інше заперечує (виключає) ці ознаки, не замінюючи їх іншими… У зв’язку із цим два видові поняття, що знаходяться у відносинах протиріччя, займають весь об'єм поняття, що є для них родовим»; інший випадок логічної несумісності понять визначається як їх протилежність (або контрарність), коли їх об'єми містять у своїй сукупності лише частку об'єму загального для них родового поняття, видами якого вони є і якому вони співпідпорядковані. Відмінність між відносинами протиріччя і протилежності можна продемонструвати на прикладі: відношення між поняттями «біле» — «чорне» буде контрарним, а відношення між поняттями «біле» — «небіле» — контрадикторним.

Застосувавши ці логічні розрізнення у контексті нашої дослідницької теми, ми можемо пересвідчитися, що відносини протистояння властиві обом зазначеним випадкам несумісності, але найбільшої напруги і поляризації вони набувають насамперед у випадку протилежності (контрарності). Тому саме останній тип відносин має бути перш за все виділеним і підданим аналітичному розгляду при дослідженні окремих випадків світоглядних протистоянь у різних політичних і соціокультурних контекстах. Безперечно, протистояння може асоціюватися також і з відносинами контрадикторності, однак у цьому випадку воно має скоріше нейтрально-термінологічний характер і в цілому не передбачає войовничості та полемічного загострення — це скоріше незворушна констатація об'єктивного status quo, аніж пристрасне відчуття несумісності різних світоглядних позицій.

Отже, протистояння як суто логічний термін може застосовуватися у якості змістової характеристики як відношень протилежності (контрарності), так і протиріччя (контрадикторності). Але коли мова йде про застосування терміна «протистояння» в соціальнофілософському контексті, доречно було б обмежити область його значень лише відношеннями протилежності (контрарності), коли несумісність позицій соціальних акторів не просто констатується, але й — головне — набуває певного ступеню поляризації та відповідного афективного забарвлення з боку самих соціальних акторів. Звичайно, таке семантичне звуження поняття «протистояння» в соціально-філософському контексті його вживання не позбавлено певного схематизму, але останній в даному випадку виявляється не стільки ознакою слабкості теоретичного осягнення, а скоріше, навпаки — вказує на сутнісну і визначальну особливість саме соціальнофілософського виміру протистояння.

Виходячи з вищенаведених міркувань, можна спробувати дати власне визначення світоглядного протистояння як такого випадку несумісності базових когнітивно-ціннісних засад і відповідних поведінкових схем, коли кожен із протагоністів не просто констатує наявність цих розбіжностей, але ще й поляризує їх, наполягаючи при цьому на виключній значущості й праведності саме власної світоглядної орієнтації.

Які наслідки може мати таким чином визначене світоглядне протистояння? Очевидно, що тоді воно мусить трактуватися як явище виключно соціальнодеструктивне: справді, коли самі основи спілкування (яке є необхідною передумовою будь-якого соціального утворення) заперечуються, і можливість встановлення (відновлення, підтримання) діалогу проблематизується, рветься комунікативна «тканина» соціального життя, руйнуються засадничі принципи суспільного устрою. Ситуація гобсівського «природного стану» як «війни всіх проти всіх» перетворюється з умоглядної теоретичної конструкції на фактичну тенденцію, яка посилюється по мірі того, як світоглядне протистояння, згідно із власною динамікою, набуває розмаху і радикальності.

Світоглядне протистояння як апріорно деструктивний феномен не підпадає під дію гегелівської діалектики з її постулатом про «єдність та боротьбу протилежностей» як джерело будь-якого розвитку. В даному випадку протистояння породжує не творче «зняття» (Aufhebung) протилежностей у їхньому діалектичному синтезі, а навпаки — лише ескалацію та прогресуючу поляризацію сторін світоглядного протистояння. Замість того, щоб розкриватися назустріч одна іншій у пошуках компромісу, ці сторони (тією мірою, якою вони підтримують свій стан світоглядного протистояння), навпаки, все більш замикаються — кожна у власній непримиренності щодо протилежної світоглядної позиції. Звичайно ж, напруженість світоглядного протистояння може бути послаблена (і справді, якщо будь-який такий випадок призводив би до самих екстремальних і катастрофічних наслідків, людське суспільство, мабуть, вже давно би зникло!) — але не завдяки конструктивному потенціалу самого світоглядного протистояння, а лише «ззовні», через дію якихось інших механізмів соціальної саморегуляції і стабілізації. Щодо останніх, зараз вони не є предметом нашого дослідницького інтересу, тому залишимо аналіз їхнього втручання у деструктивну дію світоглядного протистояння для окремого дослідження.

Отже, давши визначення світоглядного протистояння та проаналізувавши основні його імплікації, ми, згідно із власним планом, викладеним раніше, дійшли до заключної фази нашого поточного розгляду і маємо тепер визначити основні атрибути та форми світоглядного протистояння. Встановлення атрибутів дозволить з’ясувати субстанціальну (сутнісну) особливість світоглядного протистояння, в той час як визначення його форм допоможе нам усвідомити його видову специфіку.

Щодо атрибутів світоглядного протистояння, на нашу думку, вони можуть бути охарактеризовані наступним чином:

«Симетричність». Дана ознака вказує на таку особливість світоглядного протистояння, що обидві його сторони тотожні в своїх сутнісних особливостях по відношенню одна до одної. Ми вважаємо, що у будь-якому випадку світоглядного протистояння з обох його боків простежується, за великим рахунком, єдиний комплекс паттернів, чия сукупність характеризує саме відношення світоглядного протистояння у всій специфічності його сутнісних рис. Наступні аспекти виділені нами як наша власна спроба визначити неодмінні (а отже, сутнісні) особливості цієї специфічності.

«Ексклюзивність». Під цією ознакою світоглядного протистояння ми розуміємо взаємну монологічність конкуруючих дискурсів його суб'єктів, кожен з яких виявляється зосередженим переважно на зміцненні власних світоглядних уподобань, і водночас, на знеціненні, перекручуванні або цілковитому ігноруванні позиції іншої сторони протистояння. Звичайно, такий однобічний характер комунікації спотворює її та робить проблематичним (або взагалі неможливим) встановлення діалогічних відношень, без яких врегулювання світоглядного протистояння стає, в свою чергу, дедалі все більш проблематичним. Справді, як домовлятися з тим, хто тебе не чує і не хоче чути?

«Редукціонізм». Цей атрибут апелює не стільки до певного статичного стану речей при світоглядному протистоянні, скільки до певної його тенденції, до якої, за нашим переконанням, тяжіє будь-яке подібне відношення у своїй внутрішній динаміці. Ми маємо на увазі тенденцію до редукування будь-яких складних, неоднозначних характеристик до однозначних. При цьому характеристики позитивні зазвичай асоціюються із власною стороною, у той час як негативні характеристики, навпаки, приписуються іншій стороні світоглядного протистояння. Через це відбувається формування спотвореного (а саме, спрощеного, «чорно-білого») сприйняття дійсності, притаманного будь-якій ідеології. Зокрема, важливим випадком такого деструктивного редукування виявляється відмова (далеко не завжди свідома) від розрізнення між відносинами протиріччя (контрадикторності) та протилежності (контрарності): перше зводиться до другого, а будь-які «півтони» і опосередковуючі поняття ігноруються, ніби їх взагалі не існує. Все це природно і неминуче призводить до посилення напруги між суб'єктами світоглядного протистояння, при тому, що можливість «зворотного руху» стає дедалі все більш проблематичною — внаслідок цієї ж самої фатальної тенденції до невиправданого спрощення дійсності та редукування її до набору жорстких дихотомій.

«Ригідність». Цей атрибут характеризує властивість світоглядного протистояння, що полягає у порушенні (частковому або, у крайніх випадках, повному) здатності його суб'єктів змінювати власні світоглядні орієнтації відповідно до вимог дійсності та резонів здорового глузду. На наш погляд, такий стан справ багато в чому обумовлюється вищезазначеною монологічністю дискурсів, що продукуються суб'єктами світоглядного протистояння, їхньою закритістю перед світом, а також вже згаданою тенденцією до редукування складної соціальної дійсності (комплексної за самою своєю природою) до занадто спрощених та ідеологізованих її копій, створених зі стереотипних наборів жорстко фіксованих дихотомій. Однак, при всьому цьому, ми все ж не вважаємо, що даний атрибут (позначений нами як «ригідність») може бути дедукованим із попередніх двох (позначених відповідно як «ексклюзивність» і «редукціонізм»). Відношення між вже встановленими атрибутами — це відношення рівноправного і взаємного доповнювання, а не тавтології або підпорядкування.

«Радикалізм». Цей останній з виявлених нами атрибутів світоглядного протистояння також може і повинен бути розглянутий як самостійний елемент його інваріантної структури, яка не залежить принципово від історико-культурного і політичного контексту. Звичайно, конкретні обставини можуть мати — і мають — певний вплив на кожен з атрибутів, але цей вплив завжди залишається частковим і стосується лише кількісної міри його проявлення, не відміняючи наявності того чи іншого атрибуту світоглядного протистояння, яке завжди може розглядатися у його незмінній базовій структурі. Повертаючись до стислої характеристики останнього її елемента, можемо зауважити, що він (як і розглянутий вище «редукціонізм») вказує в першу чергу на тенденцію світоглядного протистояння до обопільної радикалізації світоглядних позицій його протагоністів, що призводить до їхньої прогресуючої поляризації, а значить, до посилення дестабілізаційних процесів у суспільстві.

Нарешті, стосовно форм світоглядного протистояння, на наш погляд, всі вони, незважаючи на свою різноманітність, можуть бути розподілені між двома основними рубриками невійськових та військових протистоянь. В межах кожної з цих рубрик можна виділити нові, більш вузькі класифікаційні одиниці, кожна з яких, у свою чергу, може містити в собі ще більш спеціалізовані підрозділи, які, у разі потреби у ще більшій диференціації, мають бути розділені - аж допоки наша класифікаційна сітка не набуде потрібної щільності та повноти.

Не маючи можливості розглянути величезне різноманіття всіх існуючих форм світоглядного протистояння хоча б навіть й у самому стислому вигляді, обмежимося в даному випадку вищенаведеними загальними міркуваннями щодо розбудови їхньої класифікації, доповнивши це згадкою про найбільш релевантні для сучасного соціуму форми світоглядного протистояння. На нашу думку, тут доречно було б вказати на інформаційні та психологічні війни, чия значущість стрімко зростає в інформаційну добу (незважаючи на їхню спрямованість на нематеріальну сферу людської свідомості, ми все ж-таки вважаємо доречним включити їх у категорію військових протистоянь, тому що вони позиціонуються як сучасні різновиди війн), міжконфесійне протистояння (що може асоціюватися у залежності від ситуації як з невійськовими, так і з військовими формами світоглядного протистояння), різні форми цивілізаційного зіткнення [3] (які також можуть бути пов’язані як з військовими, так і з невійськовими видами протистоянь). Окремої уваги заслуговує дослідження тероризму (як на ґрунті релігійного фундаменталізму, так і на інших засадах — наприклад, міжетнічних конфліктів, або революційних рухів, і т.д.), який навряд чи може бути однозначно асоційований виключно з якоюсь однією з двох виділених категорій світоглядного протистояння (військові або невійськові) і тому, цілком імовірно, заслуговує на те, щоб бути виділеним в окрему категорію — це потребує окремого аналізу.

Нарешті, слід зауважити, що у даному випадку нами не розглядаються такі форми соціально-політичних протистоянь, як ненасильницький спротив (демонстрації, страйки та ін.), або парламентські дебати, або громадянські ініціативи, спрямовані на те, щоб привернути увагу суспільства до окремих питань соціально-політичного устрою. Причинами такої вибірковості можуть бути різні приводи: або невідповідність обраним раніше критеріям (зокрема, як у вищезазначених випадках, коли світоглядні розходження узгоджуються в межах усталених інститутів демократичного (само)врядування), або коли приводи для протесту не досягають світоглядного рівню (наприклад, як у випадку профспілкових страйків, обумовлених зазвичай боротьбою за покращення економічних та соціальних умов робітників).

Таким чином, завершивши розгляд обраної для аналізу теми, можемо резюмувати: через визначення атрибутів (симетричність, ексклюзивність, редукціонізм, ригідність, радикалізм) та форм (невійськові і військові) світоглядного протистояння нами встановлені, відповідно, його базові субстанціальні (сутнісні) та видові ознаки. Разом узяті, ці характеристики визначають фундаментальний філософський зміст концепту світоглядного протистояння і дозволяють на цьому теоретичному ґрунті будувати подальше соціально-філософське дослідження феномену соціального протистояння з належним ступенем чіткості та усвідомленості.

Список використаних джерел

Пелагеша Н. Україна у смислових війнах постмодерну: трансформація української національної ідентичності в умовах глобалізації / Н. Пелагеша. — К.: НІСД, 2008. — 288 с.

Хайрулліна Ю. О. Світоглядна культура особистості: структурно-функціональний аналіз. — К.: Вид-во НПУ ім. М. П. Драгоманова, 2011. — 235 с.

Хантингтон С. Столкновение цивилизаций / С. Хантингтон; Пер. с англ. Т. Велимеева, Ю. Новикова. — М.: ООО «Издательство АСТ», 2003. — 603 с.

Galanc T., Kolwzan W., Pieronek J. Theoretical and Methodological Bases of Threats. The Method of Security Management Support // Operations Research & Decisions, 2014. — no.3. — P.5−21.