Лекція 18. Аскаридатози тварин: аскароз свиней, параскароз коней, неоаскароз телят, аскаридатози м'ясоїдних та аскаридіоз птахів. 
Визначення хвороб. 
Характеристика збудників. 
Епізоотологічні дані, клінічний прояв. 
Діагностика та лікувально-профілактичні заходи

Аскаридатози — група нематодозів, що спричиняються гельмінтами з підроду Ascaridata. На аскаридатози хворіють усі види сільськогосподарських та домашніх тварин, а також людина. Особливо важко перехворівають молоді тварини, яким спричиняються значні збитки.

Статевозрілі гельмінти локалізуються у тонкому кишечнику, де виділяють яйця з товстою багатошаровою оболонкою, гладенькою або горбистою. Це великі нематоди, ротові отвори яких оточені трьома губами. Особливістю збудників аскаридатозів є те що у своєму розвитку вони проходять гепато-пульмональну міграцію.

Первинне зараження тварин відбувається в підсосний період через забруднену молочну залозу. Звільнившись від яйцевих оболонок у травному тракті тварини, личинки проникають у кровоносні та лімфатичні судини, і здійснюють гепато-пульмо-ентеральну міграцію. При цьому личинки проникають у стінки кишечника, і по кишкових та ворітній венах потрапляють у печінку. Звідти через порожнисту вену вони заносяться у праву половину серця, звідти по легеневій артерії до капілярів легень. Далі по легеневим альвеолам личинки потрапляють у бронхіоли і трахею, а потім із слизом у ротову порожнину. Під час міграції личинки линяють і дещо збільшуються в розмірах. Після повторного заковтування вони затримуються у тонкому відділу кишечнику і досягають там статевої зрілості. Личинки через 24−48 годин після виходження з яйця харчуються тільки плазмою крові, а в період локалізації в дихальних шляхах, при розриві ними стінок капілярів — еритроцитами.

Аскароз свиней. Хвороба викликається гельмінтом Ascaris suum із родини Ascaridae, підряду Ascaridata і проявляється виснаженням, прогресуючим схудненням, ознаками бронхопневмонії, проносом, нервовими розладами.

Збудник. A. suum — це порівняно велика нематода веретеноподібної форми, рожевувато-білого кольору. Самці в довжину 12−25 см, самки — 20−35 см. Кутикула покреслена в поперечному і поздовжньому напрямках неглибокими борозенками. Ротовий отвір оточений трьома губами, озброєними зубчиками по краях. У самців є дві короткі (1,5−2 мм довжиною) рівні спікули.

Самка збудника виділяє яйця сірого кольору, середніх розмірів (0,05−0,087 мм у довжину і 0,04−0,05 мм шириною). Останні в кишечнику свиней просочуються пігментами фекалій і набувають темно-коричневого кольору. Вони овальної форми, не зрілі, покриті товстою шкаралупою, що складається із чотирьох оболонок. Зовнішня горбиста.

Яйця Ascaris suum.

Цикл розвитку. Самки після запліднення відкладають в просвіт кишечнику за добу 100−200 тис. яєць, котрі перемішуються з фекаліями і виділяються у зовнішнє середовище, забруднюючи свинарники, вигульні площадки, пасовища. Свіжовиділені яйця паразита не інвазійні і вміщують зародок на стадії одного або декількох бластомірів. У зовнішньому середовищі при доступі кисню, вологи і при температурі від +18 до 38 °C вони дозрівають протягом 15−30 днів. Свині заражаються при заковтуванні з кормом інвазійних яєць. В тонкому кишечнику із них виходять личинки, активно проникають в кровоносні судини і током крові заносяться в портальну систему печінки. Під час міграції вони линяють і дещо збільшуються у розмірах. Через кровоносну систему печінки личинки заносяться в праву половину серця, а звідти рухаються по легеневій артерії до капілярів легень. Із останніх вони проникають в легеневі альвеоли, потім бронхіоли, бронхи, трахею, із слизом при кашлі - в ротову порожнину і заковтуються. Паразитують збудники у тонкому кишечнику. Для розвитку гельмінта з моменту зараження до статевозрілої стадії необхідно 1,5−3 місяці. Тривалість їх життя 5−7 місяців.

Епізоотологічні дані. Аскароз — один із найпоширеніших гельмінтозів свиней. Джерелом інвазії служать хворі поросята та підсвинки, а також дорослі свині-гельмінтоносії. Первинне зараження поросят відбувається в підсосний період через забруднене вим’я свиноматки і уже в 1,5-місячному віці в їх фекаліях виявляють яйця паразитів. Зараження поросят частіше відбувається в стійловий період у свинарниках з дерев’яною підлогою і рідше на пасовищах. Найбільш висока екстенсивність та інтенсивність інвазії у тварин 2−4- місячного віку, менша — у свиней на відгодівлі і ще менша — у дорослих. Дощові черв’яки служать резервуаром, оскільки в їх організмі скупчується велика кількість личинок нематоди. Тому свині можуть заражатись на вигулах та пасовищах, поїдаючи безхребетних. Деяку роль в механічному розповсюдженні паразитів відіграють комахи, особливо мухи, які на своїх лапках переносять яйця гельмінтів.

Яйця досить стійкі до умов зовнішнього середовища і дії хімічних речовин. Так, в умовах свиноферм вони не втрачають життєздатності до 5 років, на глибині орного шару ґрунту за сприятливих умов зберігаються до 2,5 років. Короткочасна дія 3−5%-них розчинів формаліну не гальмує розвиток зародка і не вбиває його. При експозиції в 4−5%-ному розчині їдкого калі чи натру протягом 24 днів гине тільки до 45% зародків всередині яєць.

Патогенез та імунітет. Патогенність збудника змінюється залежно від стадії його розвитку і інтенсивності інвазії. Личинки більш небезпечні, ніж дорослі паразити. Патогенна дія в період міграції личинок складається із трьох факторів: механічного, алергічного, інокуляторіюго. личинки після виходу із оболонок яйця проникають в стінку кишечнику, травмують його слизову оболонку і тим самим відкривають ворота для бактерій та вірусів. Потрапляючи з током крові в печінку, вони застряють в кровоносних капілярах і служать причиною крововиливів, а також некрозу і дегенерації печінкових дольок. Рухаючись із легеневої капілярної сітки в альвеоли, личинки розривають судини, внаслідок чого легені в перші дні після зараження мають плямистий вигляд з багаточисельними крововиливами. Локалізація в них паразитів супроводжується явищами пневмонії і часто закінчується летально.

Міграція личинок нематоди продовжується 2−3 тижні. В цей період часто спостерігають явища алергічної природи: шкірні висипання, еозинофільні інфільтрати в легенях, задишку, блювоту. Сенсибілізація організму відбувається за рахунок продуктів обміну і розпаду личинок. Тяжче інвазію переносять поросята, що знаходяться в стані гіповітамінозу і особливо при недостатку вітаміну А.

Патогенна дія в період розвитку збудника в кишечнику виражена значно слабше. Відмічають випадки проникнення паразитів із кишечнику в крупні жовчні ходи печінки, в проток підшлункової залози, що викликає різноманітні патологічні процеси в органах. В статевозрілій стадії паразити можуть спричинювати закупорку кишечнику, а іноді і розрив кишкової стінки, пригнічують кишкову та панкреатичну секрецію. Вони викликають також запалення слизової оболонки кишечнику, атрофію ворсинок.

Свині, що перехворіли на аскароз, набувають імунітету. Він направлений головним чином проти личинок. Організм свиней реагує на подразнення посиленням реактивності, що супроводжується виробленням антитіл і інших захисних пристосувань. В крові поросят антитіла реакцією преципітації виявляються через 5−10 днів після зараження. Найвища їх концентрація спостерігається на 20−30-й день, а через 90−100 днів вони зникають.

Клінічні ознаки. Клінічний прояв аскарозу умовно розділяють на дві фази: легеневу, що пов’язана з міграцією личинок і відповідає гострому перебігу хвороби і кишкову — паразитування статевозрілої стадії в кишечнику.

На 6−7-й день після зараження з’являється кашель, хрипи, утруднене і прискорене дихання, блювота. У більшості тварин піднімається температура тіла, поросята відмовляються від корму, лежать, зариваються в підстилку. Можуть бути нервові приступи. На шкірі з’являються висипання, кропивниця, папули, що через 5−6 днів перетворюються в струпи. Нерідко поросята гинуть. Одужання настає поступово і продовжується 2−3 тижні.

Кишкова форма аскарозу проявляється невиразно. Більшість уражених підсвинків недорозвинуті, погано ростуть. У них порушується функція шлунково-кишкового каналу, буває пронос, блювота, апетит понижений і мінливий, у деяких тварин розвивається рахіт. М’ясо від таких свиней низької якості.

У дорослих свиней аскароз клінічно не проявляється. Вони можуть бути носіями збудника інвазії.

Патологоанатомічні зміни. При розтині трупів поросят, що загинули в гострий період інвазії, основні зміни виявляють в печінці та легенях. Печінка повнокровна, її поверхня покрита багаточисельними білуватими вогнищами від 1 до 5 мм в діаметрі, що придають їй білоплямистий вигляд. Гістологічним дослідженням процес в печінці характеризується як гострий інтерстиціальний еозинофільний гепатит. В перші дні після зараження легені набувають плямистого вигляду, помітні крововиливи. Пізніше вони набувають темно-червоного кольору.

При кишковій формі відмічають катаральне запалення слизової оболонки тонкого кишечнику, атрофію ворсинок, скупчення в ньому великої кількості гельмінтів, що можуть викликати непрохідність і навіть його розрив.

Діагностика. Діагноз ставлять комплексно з урахуванням епізоотологічних даних, клінічних ознак, патологоанатомічних змін. Зажиттєва діагностика легеневої форми аскарозу складна, оскільки паразити не досягли статевої зрілості і не виділяють яйця. Запропонований алергічний метод, пов’язаний із внутрішньошкірним введенням антигену, отриманого із збудників. Але цей метод не знайшов широкого застосування в практичній ветеринарії. Можна досліджувати мілко подрібнені легені від трупа чи забитої тварини за методом Бермана-Орлова з метою виявлення личинок збудника. Діагностика кишкової форми аскарозу не викликає труднощів. Досліджують фекалії за методом Фюллеборна і виявляють характерні яйця гельмінтів.

Лікування. Високоефективними є переважна більшість препаратів групи бензимідазолів:

альбендазол задають індивідуально або груповим методом у дозі 7,5−10 мг/кг одноразово. Препарат діє як на статевозрілі форми, так і на мігруючих личинок;

камбендазол — доза 20 мг/кг, одноразово;

мебендазол призначають одноразово індивідуально і груповим методом у дозі 20 мг/кг;

фенбендазол дають індивідуально і груповим методом у дозі 15 мг/кг щоденно протягом 5 днів.

Фебантел застосовують орально у дозі 7,5 мг/кг протягом двох днів.

Левамізол застосовують у вигляді розчину для ін'єкцій у дозі 7,5 мг/кг одноразово. Препарат з обережністю слід застосовувати поросятам, оскільки можливі ускладнення у вигляді збудження, тремору, проносу, гіперсалівації, блювоти, задишки. У разі їх виникнення рекомендується застосовувати атропін.

Препарати групи макроциклічних лактонів у вигляді 1%-них розчинів вводять підшкірне у дозі 1 мл на 33 кг маси тіла одноразово або задають з кормом у вигляді порошків типу івомек 0,6% премікс .

Препарати піперазину (адипінат, гексагідрід, дигідрохлорід, дітіокарбомат, моногідрохлорид, сульфат, фосфат, цитрат) призначають груповим методом після голодної дієти у суміші з половинною кількістю корму у дозах: поросятам масою до 50 кг — 0,3 г/кг, а свиням масою понад 50 кг — 15 г на тварину. Препарат дають два рази (вранці і увечері). Поросят з пониженим апетитом дегельмінтизують невеликими групами. Слід мати на увазі, що піперазин не діє на мігруючих личинок.

Профілактика та заходи боротьби. Заходи по профілактиці аскарозу на фермі слід починати із налагодження умов утримання та годівлі свиней і особливо поросят. Приміщення для утримання тварин постійно підтримують у належному санітарному стані, підлога повинна бути із твердим покриттям, регулярно прибирають фекалії. Слід упорядкувати водопій. Поїти свиней необхідно водою із артезіанських свердловин чи глибоких криниць.

У неблагополучних по аскарозу господарствах проводять профілактичні та преімагінальні дегельмінтизації переважно препаратами фенбендазолу. Свиноматок дегельмінтизують за місяць до опоросу. Поросят влітку перший раз у віці 33−40 днів; другий — 50−55 днів; третій — 90 днів. Взимку — перший раз у віці 50−55 днів; другий — 90 днів. У відгодівельних групах проводять гельмінтокопрологічні дослідження і при необхідності тварин дегельмінтизують.

Одним із важливих заходів профілактики аскарозу є дезінвазія об'єктів навколишнього середовища. Для знищення яєць гельмінтів та їх личинок в приміщеннях використовують 5%-ний гарячий (70−80 °С) розчин їдкого натру чи калі із розрахунку 0,5 л на 1 м при дворазовій обробці через 1 год. та експозиції не менше 6 год.; 10%-ний гарячий розчин ксилонафту при дворазовій обробці через ЗО хв. і експозиції 3 год.; 3%-ний розчин однохлористого йоду при температурі 15−18 °С з витратою 1л на 1 м².

НЕОАСКАРОЗ (NEOASCAROSIS). Хвороба телят спричинена нематодою Neoascaris vitulorum родини Аnisakidae і характеризується запаленням кишечнику, проносами, періодичними судомами, паралічем задніх кінцівок, схудненням.

Збудник. Нематода жовто-білого кольору з прозорою кутикулою. Довжина самців 11−15 см, самок — 14−30 см. Ротовий отвір оточений трьома широкими губами. Краї губ мають зубчики. Характерною морфологічною ознакою є розширення стравоходу (шлуночок) у місці переходу його в кишечник. У самця дві майже рівні спікули. Яйця середні, розміром 0,075…0,095×0,06…0,075 мм, округлі, жовтого кольору, мають комірчасту зовнішню оболонку. Паразитують гельмінти в тонкому кишечнику, інколи у сичузі.

Яйця Neoascaris vitulorum.

Цикл розвитку. Паразити — геогельмінти. Самки відкладають яйця, які з фекаліями тварин виділяються назовні, де при 28−30 °С розвиваються до інвазійної стадії протягом 12−15 діб, а при 15−18 °С — більше місяця. Новонароджені телята заражаються у перші два тижні життя при заковтуванні інвазійних яєць, а також личинок паразитів з молозивом і молоком матері. Більш старші телята — при заковтуванні інвазійних яєць разом з кормом і водою. У шлунку і кишечнику тварин з яєць вилуплюються личинки і проходять гепатопульмональний шлях міграції. Через 1,5 міс. вони досягають статевої зрілості.

Встановлено, що основний шлях зараження телят — утробний. В організмі корови личинки мігрують по кровоносній системі, двічі линяють, потрапляють у капілярну систему матки, через плаценту проникають у навколозародкову рідину, нагромаджуються і зберігаються до кінця тільності корови. За тиждень до пологів плід заражується при заковтуванні з плодовими водами личинок четвертої стадії. Вони не мігрують по крові. Через 2−4 тижні в тонкому кишечнику телят досягають статевої зрілості. Живуть гельмінти в кишечнику 3 — 4 міс.

Епізоотологічні дані. Неоаскароз поширений у країнах з теплим і вологим кліматом. В Україні захворювання реєструють переважно в південних районах протягом року. Молодняк хворіє весною і восени з максимальним зростанням екстенсивності інвазії в червні-липні. Джерелом інвазії є телята до 4 міс. віку та інвазовані тільні корови. Хворіють буйволенята і зебу. Личинки збудників виділяються з молоком дійних корів. Яйця гельмінтів не витримують тривалого висихання. При температурі вище 32 °C вони гинуть.

Інвазійні яйця і личинки гельмінтів небезпечні для людей. При заковтуванні яєць в кишечнику людини, як неспецифічного хазяїна, виходять личинки і мігрують по крові. Заносяться вони в органи й тканини і викликають патологічні зміни в організмі (хворобу називають «lагva migrans»).

Патогенез та імунітет. Характерна механічна дія личинок під час міграції та дорослих гельмінтів, які паразитують у порожнині тонкого кишечнику. При інтенсивному скупченні нематод виникає закупорка кишечнику, що може обумовити розрив його стінки. Крім механічної дії, гельмінти на різних стадіях розвитку проявляють токсичну, трофічну та інокуляторну дії. Личинки, які проходять через плацентарний бар'єр і судини вимені здатні викликати патологічні зміни в організмі плода і тільної корови.

Продукти метаболізму паразитів є антигенами, тому спостерігають зміни в крові (еозинофілія — від 9 до 16%, нейтрофілія та лімфоцитоз). У хворих тварин порушуються травлення, робота серцево-судинної та нервової систем.

Існує набутий віковий імунітет, про що свідчить несприйнятливість до неоаскарозу дорослих тварин та самовідходження гельмінтів у телят одномісячного віку.

Клінічні ознаки хвороби залежать від інтенсивності інвазії і загального стану тварин. Захворювання телят і буйволенят спостерігається вже через тиждень після народження. У хворих відзначають втрату апетиту, розлад функції травного каналу, що виражається у виникненні тимпанії відразу після прийому молока, виділенні із рота характерного запаху ацетону, ефіру або хлороформу. З’являється кашель, пронос. Фекалії бурого, майже чорного кольору, з неприємним запахом. Тварини швидко худнуть і нерідко гинуть.

При важкому перебігу хвороби відзначають здуття черева, часте сечовипускання, задишку, тремор м’язів, параліч задніх кінцівок, судоми. Може підвищуватися температура тіла. Телята гинуть протягом 2−3 діб.

Патологоанатомічні зміни. Труп виснажений. Слизові оболонки анемічні. Живіт сильно здутий. При розтині черевної порожнини спостерігають розрив тонкого кишечнику. На його слизовій оболонці помітне геморагічне запалення, місцями некроз. У печінці відмічають жирову дистрофію та ділянки некрозу, в легенях — катаральне або фібринозне запалення, в черевній і перикардіальній порожнинах — ексудат.

Діагностика. Враховують епізоотологічні дані, характерні клінічні ознаки хвороби та проводять лабораторне дослідження фекалій методами Фюллеборна, Дарлінга, Щербовича або методом нативного мазка. Виявляють яйця паразитів.

Диференціюють неоаскароз від криптоспоридіозу і еймеріозу методами виявлення специфічних збудників.

Лікування. Для дегельмінтизації призначають антгельмінтики широкого. спектру дії з преімагінальною й імагінальною діями. Це майже всі препарати групи бензимідазолу, також різні форми макроциклічних лактонів на основі:

абамектину (дуотин);

аверсектину (універм, фармацин);

дорамектину (дектомакс);

івермектину (бровермектин, баймек, біомектин, івермектин, івомек, інтермектин);

моксидексину (цайдектин).

Всього відомо понад сто препаратів макроциклічних лактонів, які виготовляються у вигляді 1% розчинів для парентерального введення. Застосовують їх жуйним тваринам у дозі 1 мл/50 кг маси тіла, що відповідає 0,2 мг/кг ДР. Є препарати у вигляді порошків, мазей, паст, болюсів та розчинів, які наносяться на шкіру тварин.

Ефективне парентеральне введення препаратів з вмістом левамізолу (альфамізол, бровалевамізол, вермізол, дево, кодиверм, нематовет, урсолевамізол та ін.). їх вводять із розрахунку 7,5 мг/кг. Застосовують також антгельмінтики, які діють тільки на імагінальну (статевозрілу) стадію паразита: солі піперазину (адипінат, фосфат, сульфат, гексагідрат) у дозі 500 мг/кг живої маси з молоком одноразово.

При високій інтенсивності інвазії після введення антгельмінтиків призначають проносне (касторову олію). Виснажених і тяжко хворих тварин лікують симптоматично. Вводять глюкозу, фізіологічний розчин, серцеві, сульфаніламіди, антибіотики тощо. Випоюють чай з трав (ромашки, звіробою, календули, деревію та ін.).

Профілактика та заходи боротьби. В неблагополучних господарствах організовують ізольоване утримання тільних корів від телят до 4−5-міс. віку і від інших тварин. Телят дегельмінтизують з 20-денного віку, їх утримують протягом 5 діб у приміщенні, яке щоденно чистять, а гній біотермічно знезаражують. Корів випасають на пасовищах, де протягом останнього року не випасали телят до 5-міс. віку. Проводять регулярне очищення і дезінвазію телятників, корівників, вигульних дворів. Приміщення обробляють гарячою 10%-ною емульсією ксилонафту, 5%-ним гарячим водним розчином їдкого натру; 3%-ним розчином однохлористого йоду тощо.

ПАРАСКАРОЗ (PARASCAROSIS). Хворіють коні та осли. Хвороба спричиняється круглими гельмінтами з родини Ascaridae підряду Ascaridata. Параскароз проявляється розладами травлення та бронхопневмонією. Збудники локалізуються переважно в тонкому кишечнику.

Збудник. Parascaris equorum — великих розмірів, веретеноподібної форми, жовто-білого кольору нематода. Ротовий отвір оточений трьома губами. Самки досягають 40 см завдовжки, а самці - 28 см. Хвіст у самця загнутий і має невеликі бокові крила, статеві сосочки та дві однакові тонкі спікули.

Самка виділяє незрілі круглі великі (0,09−0,10 мм в діаметрі) яйця. Вони вкриті товстою гладкою оболонкою. З фекаліями виділяються переважно темно-коричневі, рідше — світло-сірі яйця, в яких знаходяться зародкові клітини. Необхідно відзначити високу плодючість статевозрілих самок. Деякі хворі лошата щодня виділяють з фекаліями мільйони яєць P. equorum.

Яйця Parascaris equorum.

Цикл розвитку. Паразити — геогельмінти. Вони розвиваються прямим шляхом без проміжних хазяїв. Яйця нематоди у зовнішньому середовищі досягають інвазійної стадії (формуються личинки другої стадії) протягом 10−14 днів. При сприятливих умовах (20−25 °С) їх розвиток завершується за 7−8 діб, при менш сприятливих умовах строк розвитку яєць збільшується до одного місяця.

Зараження відбувається аліментарним шляхом при заковтуванні інвазійних яєць з кормом або водою. Личинки проникають в стінку кишечника і через 48 год. досягають печінки. Протягом двох тижнів вони мігрують в легені, бронхи, трахею, знову заковтуються і потрапляють в тонкий кишечник. Паразити досягають статевої зрілості в організмі тварин за 2−2,5 міс.

Епізоотологічні дані. Хвороба зустрічається повсюди. Переважно хворіє молодняк поточного року народження. Іноді спостерігається загибель тварин. Рідше уражуються дорослі коні. Зараження відбувається у будь-яку пору року як при стійловому утриманні, так і на пасовищах. Пік інвазії припадає на осінньо-зимові місяці. Основний шлях зараження-аліментарний, особливо коли корм дають з підлоги. Лошата можуть заражатися також в період смоктання молока у кобил. Екстенсивність та інтенсивність інвазії в значній мірі залежить від умов утримання і годівлі коней.

Яйця збудника на всіх стадіях розвитку добре переносять низькі температури і не втрачають життєздатності на пасовищах протягом декількох років. В той же час при температурі повітря вище 40 °C у короткий строк настає масова загибель яєць.

Патогенез та імунітет. Патогенний вплив на організм заражених тварин зумовлюють личинки в період міграції і паразити, що знаходяться в кишечнику.

Продукти обміну речовин збудників токсично діють на організм. Вони є антигенами, які викликають алергічну реакцію у коней. Крім того, личинки під час міграції травмують слизову оболонку кишечнику, кровоносні судини окремих органів. Макроскопічні зміни виявляються в печінці і легенях. Зокрема, в цих органах личинки спричиняють вогнищеві геморагії. В період міграції личинок можливе занесення патогенних мікроорганізмів в різні тканини та органи коней. Дорослі паразити призводять до порушення цілісності слизової оболонки кишечнику. При високій інтенсивності інвазії зареєстровані випадки закупорювання та розривів кишечнику.

В крові зменшується кількість еритроцитів, заявляється лейкоцитоз, еозинофілія, прискорюється ШОЕ, знижується вміст гемоглобіну. Набутий імунітет проявляється зниженням сприйнятливості до інвазії з віком тварин.

Клінічні ознаки. Найрізкіше клінічні ознаки виражені у лошат. В перші дні після зараження спостерігаються розлади травлення, що проявляються проносами. Пізніше розвивається бронхопневмонія, що супроводжується кашлем, прискоренням дихання, короткочасним підвищенням температури тіла, серозно-слизовими виділеннями з носових отворів. Тварини прогресивно худнуть, швидко втомлюються, пригнічені, у них можуть з’являтися коліки. Слизові оболонки анемічні. Іноді виникають судороги, парези кінцівок. У дорослих тварин параскароз має, як правило, субклінічний перебіг.

Патологоанатомічні зміни. Труп виснажений, слизові оболонки блідого кольору. Катаральне запалення слизової оболонки кишечнику, наявність на ній крововиливів та виразок. У серці та легенях багаточисельні крапкові крововиливи. Після загибелі частини личинок, що мігрують, утворюються паразитарні вузлики з вогнищами некрозу в центрі, їх можна виявити в печінці, легенях, рідше — в лімфатичних вузлах, нирках. З часом навколо цих вузликів утворюється сполучнотканинна капсула і вони звапнюються. Спостерігається гіперплазія лімфатичних вузлів, селезінки.

Діагностика. Основним методом зажиттєвої діагностики інвазії є дослідження фекалій коней за методом Фюллеборна і знаходження під мікроскопом яєць збудників. У лошат такі дослідження проводять не раніше ніж через 2 міс після народження. В період, коли статевонезрілі паразити локалізуються в кишечнику, рекомендується проводити діагностичну дегельмінтизацію.

Посмертно діагноз ставлять при розтині трупа, виявленні характерних патологоанатомічних змін та збудників хвороби. На початковій стадії інвазії з метою виявлення личинок гельмінтів здійснюють дослідження шматочків легенів за методом Бермана.

Лікування таке ж, як при оксиурозі.

Профілактика та заходи боротьби. З метою профілактики інвазії лошат поточного року народження перший раз дегельмінтизують у серпні-вересні, вдруге — у листопаді - грудні. Молодняк у віці 1−2 роки і дорослих коней — відповідно у березні-квітні та жовтні-листопаді.

На іподромах в разі необхідності коней дегельмінтизують під час карантину. З метою профілактики проводять обробку мебендазолом або тетрамізолом через кожні 2−3 міс. Коней для біологічних підприємств дегельмінтизують в господарствах-поставщиках перед вивезенням, а потім — в карантині.

При стійловому утриманні проводять дезінвазію конюшень водними розчинами фенольних препаратів. Гній з ферми щодня вивозять для біотермічного знезаражування. Забороняється згодовувати корми з підлоги.

Аскаридіоз курей. Захворювання, що спричинюються нематодом Ascaridia galli з родини Ascaridiidae. Крім курей, гельмінт може паразитувати у інших птахів з родини курячих.

Характеристика збудника. Самка довжиною 6−12 см, самці 2−7 см. Яйця овальні, буруватого кольору, з товстою гладенькою оболонкою.

Цикл розвитку прямий, без міграції. Птиця заражується аліментарним шляхом. З заковтнутих яєць в залозистому і м’язовому шлунках вилуплюються личинки, заглибляються у ліберкюнові залози, там ростуть, після чого виходять у кишечник і досягають статевої зрілості через 1−2 місяці.

Епізоотологічні дані. Найбільш важко і часто заражуються аскаридами молодняк птиці від 2 до 6 місячного віку.

Скупчене утримання птиці сприяє інтенсивному перезараженню.

Клінічні ознаки. Загальне пригнічення, кволість, відмова від корму, птиця малорухома, сидить з опущеними крилами.

Токсокароз і токсаскароз — захворювання м’ясоїдних тварин, що спричиняються нематодами видів Toxocara canis i Toxocara mystax з родини Anisakidae i Toxascaris leonine з родини Ascaridae.

Toxocara canis і Toxascaris leonine паразитує у тварин родини собачих, а Toxocara mystax — родини котячих.

Toxocara canis i Toxocara mystax світло-жовтого кольору, розмір 10−18 см. Яйця круглі, зовнішня оболонка комірчаста, у токсаскарид — овальні, оболонка поверхні гладенька.

Яйця Toxocara canis.

Яйця Toxocara mystax.

Яйця Toxascaris leonine.

Цикл розвитку токсокар відбувається прямим шляхом за аскарид ним типом з гепато-пульмональною міграцією. Зараження на токсокароз може відбуватись трансплацентарно.

Toxascaris leonine розвивається прямим шляхом, без міграції личинок в організмі хазяїна.

Епізоотологічні дані. На токсокароз частіше хворіють цуценята і кошата до 6 місячного віку. У тварин більшого віку частіше паразитують токсаскариси.

Джерелом інвазії є хворі тварини-паразитоносії.

Клінічні ознаки. Блювота, схуднення, нервові явища.

Діагностика.

Діагноз встановлюють з урахуванням епізоотологічних даних, клінічних ознак, патологоанатомічних змін. Зажиттєву діагностику здійснюють шляхом дослідження фекалій флотаційним методом з подальшим мікроскопуванням зразків. Знаходять характерні яйця аскарисів.

Личинкову стадію гельмінту діагностують ларвоскопічним методом Бермана. Матеріалом для досліджень є легені і печінка.

Лікування. Для дегельмінтизації призначають антгельмінтики широкого. спектру дії з преімагінальною й імагінальною діями. Це майже всі препарати групи бензімідазолу, також різні форми макроциклічних лактонів на основі:

абамектину (дуотин);

аверсектину (універм, армацин);

дорамектину (дектомакс);

івермектину (бровермектин, баймек, біомектин, івермектин, івомек,інтермектин);

моксидексину (цайдектин).

Всього відомо понад сто препаратів макроциклічних лактонів, які виготовляються у вигляді 1% розчинів для парентерального введення. Застосовують їх жуйним тваринам у дозі 1 мл/50 кг маси тіла, що відповідає 0,2 мг/кг ДР. Є препарати у вигляді порошків, мазей, паст, болюсів та розчинів, які наносяться на шкіру тварин.

Ефективне парентеральне введення препаратів з вмістом левамізолу (альфамізол, бровалевамізол, вермізол, дево, кодиверм, нематовет, урсолевамізол та ін.). їх вводять із розрахунку 7,5 мг/кг. Застосовують також антгельмінтики, які діють тільки на імагінальну (статевозрілу) стадію паразита: солі піперазину (адипінат, фосфат, сульфат, гексагідрат) у дозі 500 мг/кг живої маси з молоком одноразово.