Складносурядні речення з часовими семантичними відношеннями

Складносурядні речення з часовими семантичними відношеннями

Складносурядні речення з часовими семантичними відношеннями.

Автори перших посібників української мови для вищої школи вважали, що складносурядні речення складаються з простих речень, які об'єднуються як рівноправні, незалежні одиниці. Спочатку складносурядні речення так і називалися — рівнорядними, або рівно рядносполучниковими, бо вважалося, що складносурядні речення можуть бути і безсполучникові. Пізніше було доведено, що складносурядні речення необхідно відмежувати від безсполучникових, і що складові частини їх «утворюють структурно-синтаксичну і смислову єдність, у якій окремі частини взаємопов'язані» [26, с.106].

Виходячи з поняття про незамкнені і замкнені структури, В. А. Бєлошапкова відроджує положення про те, що частина безсполучникових речень також належить до складносурядних. Їх об'єднує незамкненість структури.

Проти поняття про незамкнені та замкнені структури виступив Л. Ю. Максимов. Він зазначає, що «речення незамкненої структури виділяються не шляхом констатації реальних фактів природньої мови, а шляхом штучних перетворень (визначається, можна чи можна додати ще одну частину). При такому підході, очевидно, велика можливість довільних тлумачень» [43, с.22].

Автори «Русской грамматики» характеризують складносурядні речення за наявністю сполучників. Автори цієї праці відновлюють поняття про рівноправність частин складносурядних речень. Якщо відкинути з визначення «Русской грамматики» тлумачення про граматичну незалежність, то воно набере більш точного змісту. Саме таке визначення подає Л. Ю. Максимов: «Складносурядними називаються такі речення, предикативні частини яких пов’язуються сурядними сполучниками» [43,с.11].

Отже, складносурядні речення складаються не з простих речень, а з предикативних частин. Наявність сполучників свідчить про те, що до складносурядних речень не належать безсполучникові конструкції.

Історія вивчення складносурядних речень досить тривала і складна. В українському мовознавстві можна виділити три більш-менш чітко окреслених напрями досліджень складносурядних речень української мови — за характером аспектів, на які акцентувалась увага. Складносурядні речення розглядались також з боку відкритості / закритості структури і ролі модально-часових відношень (А. П. Грищенко, К. Ф. Шульжук). Певна увага була приділена дослідженню відношень, що формуються на основі взаємодії семантики компонентів складносурядного речення (І. Р. Вихованець, К. Г. Городенська, А. Г. Кващук).

Загальновизнані класифікації складних речень (традиційна структурно-семантична і функціональна) не виключають, а доповнюють одна одну, привертаючи увагу до різних аспектів складносурядних речень.

У нашій роботі ми не будемо розглядати окремі типи складносурядних речень (єднальні, розділові, зіставлювально-протиставні, пояснювальні, градаційні), а зосередимо увагу на речення (будь-якого типу), загальний зміст яких зводиться до повідомлення про одночасність чи послідовність певних подій, станів, явищ об'єктивної дійсності.

2.3.1. Складносурядні речення зі значенням одночасності.

До цієї групи входять складносурядні речення, загальний зміст яких зводиться до повідомлення про паралельне тривання (співіснування) певних подій, станів, явищ об'єктивної дійсності в одному з трьох часів: теперішній, минулий, майбутній. Складові частини таких речень синтаксично рівнозначні. Поширеність таких речень пояснюється насамперед значними стилістичними можливостями названих речень.

Цілковиту рацію має Я. Бауер, ставлячи на перше місце у визначенні єднальних складносурядних речень (з огляду на їх семантику), здатність змальовувати яку-небудь одну картину, подію завдяки специфічному поєднанню окремих думок, які становлять складові частини цієї картини або події.

Єднальні сполучники виражають найбільш широке й абстрактне значення при сурядному зв’язку. Основну форму моделі одночасності подій у творах Ольги Кобилянської створюють речення з недиференційованим сполучником і. Найголовніший засіб створення одночасності - вживання в обох частинах однакових форм присудків, теперішнього часу, минулого часу доконаного і недоконаного виду. Збіг видо-часових характеристик присудків складових частин у межах кожного окремо взятого єднального речення зі значенням одночасності свідчить про те, що, не порушуючи в принципі системи граматичних зв’язків, властивих реченню, до нього можна додавати інші структурні частини, але обов’язково з присудками, які абсолютно сполучаються з попередніми.

Я іду до бідної, несу їй їстки, і вона жде мене [2, с.441]. Ніч була літня, ясна, спокійна, і темні заліснені гори здіймалися велетами під небеса [2, с.300]. Грало так звучно й рівно, і не мало нічого спільного з оцею заметільницею [1, с.491]. Сонце стояло вже високо, і був уже пізній поранок [2, 203]. Мавра слухає, і її думки летять кудись в минулість [2, с.403].

У зв’язку з однотипністю складових частин ці речення мають зворотний характер, тобто припускають транспозицію частин.

Вона жде мене, і я іду до бідної…

Був уже пізній поранок, і сонце стояло вже високо.

Не мало нічого спільного з оцею заметільнецею, і грало так звучно і рівно.

У значенні і Кобилянська вживає сполучник та. Значення одночасності у реченнях із сполучником та проявляється конкретніше, цей сполучник тісніше пов’язує складові частини, ніж сполучник і. Сполучник і має ширше значення і може заміняти та як при вираженні одночасності, так і послідовності подій. Сполучник та у творах Ольги Кобилянської поєднує, як правило, дві предикативні частини.

Був саме гострий грудень, та прониклива студінь в’ялила все довкола [2, с.124]. Крем’яниста земля роздроблювалась під їх ногами, та вони ранили собі руки [1, с.382].

Сполучник та дуже часто не може довільно замінити сполучник і. Обмеження щодо цієї заміни в першу чергу поширюється на ті складносурядні речення, у яких часова залежність між складовими частинами є іррелевантною, тобто часовий зв’язок не виступає як обов’язковий у значеннєвому плані речення. Такі речення можна назвати узагальнено-кваліфікаційними.

Несамовита сила вступила в неї, і вона утікала [1, с.492]. Вона тягнулася довго в скрутах межи двома пасмами гір, і сумно було на неї подивитися [1, с.384]. Настала дальша неділя, і Тетяна йде знов лісом, як звичайно [2, с.362].

Як видно з наведених прикладів, поняття одночасності, як елемент значеннєвого плану речення не обов’язково випливає із часових форм присудків, або іншими словами: з граматично вираженої одночасності, не завжди випливає семантична одночасність. У складносурядних реченнях, яким властиве насамперед граматичне вираження одночасності, як засіб поєднання складових частин використовується найабстрактніший щодо свого значення сполучник і.

У творах Ольги Кобилянської зустрічаються речення із спільним для кількох складових частин членом.

Надвечір згубилася десь мряка і густий дощ спустився на землю [2, с.103]. Того вечора зайшов Сава до Рахіри і так пересиділи обоє до опівночі [1, с.184].

Перебуваючи у препозиції щодо складових частин, спільний член не перешкоджає їх транспозиції у межах складносурядного речення.

Окрім єднальних складносурядних речень, значення одночасності можуть передавати зіставлювальні речення, що мають своєрідний зміст, внутрішню будову, позиційну пов’язаність і видо-часові форми присудків. Є підстави серед зіставлювального значення розрізняти певні відтінки. Найтиповіше — це власне-зіставлювальне значення, яке А. П. Грищенко називає нейтрально-зіставлювальним. Основним засобом вираження цього значення є сполучник а, який має широкий семантичний спектр. Нас цікавлять ті випадки, коли він наближається до сполучника і.

Власне-зіставлювальні речення виступають із значенням «тим часом», «у той же час» і характеризуються однотипністю будови предикативних частин.

Настала вже чи не сама північ, а Іваниха Дубиха лежала обезсилена на своїй постелі [2, с.468]. Сонце то сходить, то заходить, а дні міняються з ночами [2, с.475]. Але одна однина по другій минає, один тиждень по другім стелиться, а він не звикає тут і все однаково [2, с.114].

Такі речення припускають транспозицію складових частин.

Іваниха Дубиха лежала обезсилена на своїй постелі, а настала вже чи не сама північ.

Це споріднює власне-зіставлювальні речення з єднальними.

Похідні форми парадигми зіставлювальних речень створюються у творах Ольги Кобилянської поєднанням сполучника, а з конкретизаторами (а тим часом, а в той же час, а поки що).

Я не відповіла нічого і лиш здвигнула плечима, а тим часом по моїх устах пролетів гіркий, ледве замітний усміх [1, с.219]. Вона завзялася на мене пригадувати мені його раз по раз, а тим часом я тону у всякій праці [1, с.211].

— І чому ти властиво смієшся, моя кохана? — спитав вуйко в заостренім тоні (дивна річ), а тим часом тітка звузила уста [1, с.35]. Я веду також із собою боротьбу, яку? — скажу колись пізніше, а поки що дайте ліпше мені щось оживляюче до думання [1, с.132]. Деколи бачу, що я його умом перегнала, а в той же час корюсь я перед ним [1, с.125].

2.3.2. Складносурядні речення зі значенням послідовності.

У зв’язку з тим, що речення цієї групи повідомляють про послідовність протікання кількох дій або тривання станів, зовсім зникає можливість транспозиції складових частин у межах складносурядного речення. Значеннєві зв’язки між частинами речень полягають лише в часовій залежності між діями або станами, про які повідомляють частини складносурядного речення, жодних інших зв’язків нема. Цим реченням властива повна відповідність між формою та змістом.

Сполучник і недиференційований. Він створює основну форму в єднальних реченнях з відтінком послідовності. Складові частини таких речень характеризуються незворотністю частин. Сам сполучник і передати значення послідовності не може, йому допомагає певна лексика, форми присудків, зміст складових частин тощо.

Чи не найяскравіше послідовність дій або станів у часі виражається у реченнях, де перша частина містить у собі дієслова — присудки у формі минулого часу доконаного виду, які, як відомо, означають результативність, завершеність дій або станів (прийшов, побачив, розсталися). Сполучник і виступає у таких реченнях зі значенням «і потім», «і після цього», «і вслід за цим».

Він побачив одного дня сонця, і його випустили [2, с.472]. Прийшов хлопець, мов місяць зійшов в її хаті, і важкий смуток викликав у душі [2, с.435]. Трохи згодом розсталися ми, і я лишилася знов сама [1, с.255]. Кинув грім вікном, і вони його зручно зловили [1, с.473].

Після присудків у формі минулого часу доконаного виду, звичайно, можливі всі інші часові форми в межах значення послідовності. У другій частині речення дуже часто письменниця вживає сполучникові поєднання і потім, і відтак, і тоді. Отже, у опосередкованих засобах вираження часу вживаються і безпосередні (див. розд. 1).

Я мовчала довший час, і відтак почала півголосом майже несміло [1, с.129]. Місяць пронизав її своїм лагідним сяєвом, і відтак заховався на хвилину за хмари… [1, с.493]. Небо затьмилося грізно-чорною барвою, і відтак почалася вона, гірська буря [1, с.380]. В мені скипіло, і тоді я усміхнувся лиховісно [2, с.334]. Але то все минулося, і потім я стала спокійна [1, с.30].

Дії, що виражаються присудками других складових частин, наступають тільки після дій першої частини, хоч між ними (діями) немає обов’язкової причиново-наслідкової залежності. Доказом того, що у цих реченнях виражена послідовність дій, є також неможливість транспозиції складових частин.

Власне-зіставлювальні речення також передають значення часової послідовності (а потім, а відтак, а опісля, а пізніше).

Через хвилинку дивилася на мене довгим смутним поглядом, а потім впустила вільним рухом арфу в воду [1, с.41]. На моїх устах грав якусь хвилину глумливий усміх, а опісля глянула я знов на зім'яте письмо [1, с.213]. Воно тривало кілька хвиль, а відтак розійшлося в тишині ночі [2, с.108]. Вона не відповіла зразу, а пізніше сказала [2, с.160]. Я ледве доторкнулася їх, склонившись майже незамітно, а відтак і віддалилася до своєї кімнати [1, с.175].

Отже, складові частини складносурядного речення повідомляють про одночасність або часову послідовність кількох дій, станів, процесів, які своєю сукупністю створюють яку-небудь картину, образ тощо. Наголошення на дієсловах-присудках складносурядного речення важливе тому, що кожна складова частина, як відомо, має власний присудок. Таким чаном, можна спостерігати формально-граматичну взаємодію двох або й більше присудків, що належать до різних складових частин — предикативних одиниць.

Фактором, який спричиняється до певних значеннєвих зв’язків між складовими частинами складносурядного речення, насамперед є загальний зміст складових частин. Сполучник же, наприклад і, потрапляючи в поле семантичної взаємодії частин речення виступає в ролі формально-граматичного показника зв’язку цих складових частин. Отже, функція сполучника щодо семантичної взаємодії складових частин, так би мовити, факультативна, в той час як для визначення формально-граматичних властивостей складносурядного речення вона обов’язкова. Внутрішня залежність між частинами сурядної конструкції фіксується у порядку її компонентів, наявності займенників, співвідношенні виду, часу, способу, модальності дієслів-присудків тощо.

В переважній більшості єднальних складносурядних речень можна вжити сполучник і, який є формально-граматичним показником зв’язку їх частин. Пояснюється це тим, що основних різновидів граматичного зв’язку між складовими частинами порівняно небагато, але кількість відтінків значеннєвих відношень набагато більша. Тому важко уявити, щоб для поєднання складових частин з метою вираження кожного відтінку вживався окремий формальний показник зв’язку — сполучник. Це мабуть одна з яскравих ілюстрацій принципів економії в мові.

У системі складносурядних речень виділяються такі різновиди модифікаційних співвідношень:

співвідношення на основі використання синонімічних функтивів часових відношень.

Сполучники і (й), та вважаються семантично близьким, проте мають певні відмінності. Функтив і (й) ширший за значенням і через те частіше вживаний. Сполучник та вживається переважно в розмовному мовленні в тих значеннях, в яких повідомляється про одночасність подій.

Був саме гострий грудень, та прониклива студінь в’ялила все довкола [2, с.124].

співвідношення на основі ускладнення сполучних засобів.

— тим часом, а в той же час, а поки що — підсилюють відтінок одночасності якоїсь дії з тією, про яку повідомлювалось в першій предикативній одиниці.

Деколи бачу, що я його умом перегнала, а в той же час корюсь я перед ним [1, с.125].

співвідношення на основі подвійного сполучникового сурядоного зв’язку.

Цей тип співвідношень близький до попереднього, тому що більшість сполучних елементів, які розглядались як підсилювальні, можуть виступати як самостійні сполучники. У творах О. Кобилянської зустрічаються такі подвійні сполучникові елементи: і відтак, і потім, і тоді, а опісля, а пізніше.

Я мовчала довший час, і відтак почала півголосом майже несміло [1, с.129].

Прислівники відтак, потім, опісля, пізніше належать до безпосередніх засобів вираження часу, та, поєднуючись із сполучниками сурядності, вживаються у складносурядних реченнях на позначення послідовності подій, явищ і входять тоді у систему опосередкованих засобів вираження часу.

співвідношення складносурядних речень на основі багатозначності сполучників.

Причиною часових модифікаційних співвідношень є багатозначність деяких єднальних і зіставних, єднальних і приєднувальних сполучників.

Сонце то сходить, то заходить, а (і) дні міняються з ночами[2, с.475].

Цікавим є виявлення співвідношень окремих складнопідрядних та складносурядних речень (належать до транспозиційної парадигми складних речень), заснованих на різних типах синтаксичного зв’язку між предикативними частинами та різними формальними засобами вираження. Так, наприклад, складносурядні речення закритої структури зі сполучниками і, та (в значенні і) виражаються значення одночасності подій, подібно до складнопідрядних речень часу із сполучниками коли, як, поки, доки, в той час як.

Сонце стояло вже високо, і був уже пізній поранок [2, с.203] //В той час як сонце стояло вже високо, був уже пізній поранок.