Матеріалістична картина світу очима астрономії

Матеріалістична картина світу очима астрономії.

.

.

Метагалактика і космологія. Галактики, подібно до зір, бувають подвійними, кратними, утворюють групи і скупчення. Більшість галактик зосереджено в скупченнях. Скупчення галактик, як і скупчення зір, бувають розсіяними і кульовими, містять десятки, іноді тисячі членів. Найближче до нас скупчення галактик знаходиться в сузір «ї Діви (мал.) на відстані близько 20 млн. пк (20 Мпк).

Найбільший каталог (складений в Росії) містить близько 30 000 галактик, яскравіших від 15-ї зоряної величини. За допомогою потужного телескопа можна сфотографувати багато сотень мільйонів галактик до 23—25-ї зоряної величини, з яких найвіддаленіші важко відрізнити від слабких зір; відстань до них — мільярди світлових років.

В останні роки з «ясувалося, що в просторовому розподілі галактик і їхніх скупчень спостерігається певна закономірність — чарунково-стільникова структура. Стінки цих чарунок, які складаються з безлічі галактик, мають товщину 3—4 Мпк, а розміри самих чарунок близько 100 Мпк. Великі скупчення галактик утворюють вузли цих чарунок.

Уся спостережувана система галактик і їхніх скупчень називається Метагалактикою. Метагалактика — частина безмежного Всесвіту.

У Метагалактиці діє закон червоного зміщення Хаббла, і визнано, що таке зміщення справді відображає особливості руху галактик, неперервне збільшення відстаней між ними. Це означає, що галактики віддаляються від нас (і одна від одної) в усі сторони й тим швидше, чим далі вони від нас. Цей процес охоплює всю спостережувану частину Всесвіту, а можливо, і весь Всесвіт, тому його назвали розширенням Всесвіту. На можливість розширення Всесвіту вперше вказав у своїх працях радянський учений О. О. Фрідман (1888—1925) на основі загальної теорії відносності А. Ейнштейна (1879—1955). Зроблено це за кілька років до відкриття закону Хаббла.

.

Мал. Частина скупчення галактик у сузір «ї Діви.

Наука, що вивчає Всесвіт як єдине ціле, називається космологією. Більшість існуючих космологічних теорій грунтується на теорії тяжіння, фізиці елементарних частинок, загальній теорії відносності та інших фундаментальних фізичних теоріях і, звичайно, на астрономічних спостереженнях. У космології широко використовується метод моделювання, вчені будують теоретичні моделі Всесвіту, шукають спостережні факти, на основі яких можна перевірити правильність теоретичних висновків. Застосування ЕОМ дає змогу виконувати потрібні при цьому розрахунки. Зокрема, такі розрахунки показали, що під дією гравітаційних сил практично однорідне на самому початку середовище кінець кінцем за мільярди років набуло структури, яка спостерігається у Всесвіті в наш час. Реальний Всесвіт, як виявилося, добре описується моделями розширюваного Всесвіту, з яких випливає, що раніше галактики були в середньому ближче одна до одної, ніж тепер, а 10—15 млрд. років тому середня густина матерії у Всесвіті була настільки великою, температура настільки високою, що речовина могла існувати тільки у вигляді елементарних частинок. У процесі розширення утворювалися хімічні елементи й поступово формувалися галактики, зорі та інші об «єкти. Теорія розширення Всесвіту дає змогу пояснити спостережуване співвідношення вмісту водню й гелію в зорях. Випромінювання, здійснене гарячим газом мільярди років тому, ще до утворення галактик, доходить до нас з великих відстаней і досі, тому й назване реліктовим. Існування його було теоретично передбачене задовго до виявлення. Енергія реліктового випромінювання максимальна в ділянці дуже коротких (міліметрових) радіохвиль. Це випромінювання надходить рівномірно з усіх напрямів неба. Приймаючи його за допомогою радіотелескопів, ми дістаємо інформацію про фізичні властивості речовини на ранніх етапах розширення Всесвіту, коли її густина була в сотні мільйонів разів вища, ніж у наш час. Відкриття реліктового випромінювання підтвердило висновки теорії про те, що речовина тоді була гарячою і розподілялась рівномірно.

Що являв собою Всесвіт до початку розширення, на найраніших його етапах, і чи зміниться в майбутньому розширення стисканням? Це дуже складні питання, над розв «язанням яких працюють нині вчені.

Ідеалісти і богослови поспішають скористатися тим, що природа зазначеного явища поки що не вивчена. Вони квапляться зробити вигідний для релігії висновок про те, що початок розширення Всесвіту був породжений надприродним «божественним актом». Така нічим не обгрунтована вигадка потрібна противникам матеріалізму для нібито наукового підтвердження біблійної легенди про створення світу. Однак усе величезне різноманіття якісних змін матерії, що спостерігаються в процесі розширення Метагалактики, відбувається без порушення законів збереження і не потребує ніяких надприродних сил. Відкриття еволюції нашої Метагалактики є грандіозною перемогою людського розуму. Це досягнення означає проникнення людини в глибини Всесвіту, в його далеке минуле і розбиває міф про обмеженість людського пізнання.

На противагу релігії, яка приписує все, що відбувається, волі бога і твердить, що світ непізнаванний, наука крок за кроком пізнає Всесвіт, спираючись на здобуті знання, а не на догму чи сліпу віру. Наука строго розмежовує відоме й гадане, гадане і невідоме. Сила науки в її русі вперед. Вона поступово замінює гадане твердо встановленим, а невідоме замінює гаданим. Цим наука постійно доводить необмежені можливості пізнання природи.

Матеріалістична наука вважає безглуздим питання про початок світу і про походження Всесвіту. Весь досвід людства показує, що матерію не можна ні створити, ні знищити. Вона лише змінює форму свого існування. У Всесвіті відбуваються безперервний розвиток і зміна не тільки органічної, а й неорганічної речовини твічний кругообіг її, а не просто повторення вже пройдених етапів. Сучасні уявлення про Всесвіт спираються не тільки на всю сукупність наук про природу, а й на філософію.

Всесвіт безмежний у часі й просторі. Він ніколи не мав початку і ніколи не матиме кінця, він завжди існував і буде існувати. Все це стосується Всесвіту в цілому, точніше, матерії, з якої він складається. Окремі ж його частини, наприклад Земля, Сонячна система, зорі й навіть зоряні системи — галактики, виникають, проходять довгий час розвитку і колись припинять своє існування, з тим щоб матерія, яка їх утворює, набула нової форми. Повільно змінюється і весь навколишній Всесвіт. Про це свідчить, наприклад, триваюче збільшення відстаней між галактиками. На зміну віджилим світам виникають нові. На них з часом за сприятливих умов може виникнути життя, яке, поступово ускладнюючись, відтворює свій найвищий вияв — розумні мислячі істоти.

У наш час ми не можемо ще навіть приблизно оцінити, у якої кількості зір є планети (поки в інших зір «планет не виявлено), на скількох з них могло зародитися життя, де воно встигло відтворити розумних істот і техніку, що допускає можливість обміну інформацією з іншими цивілізаціями. Ми знаємо, що центральне тіло нашої планетної системи — Сонце — звичайна зоря. І Сонце, й Земля, й інші члени Сонячної системи складаються з тих самих хімічних елементів і підлягають тим же законам фізики, що й інші тіла, які спостерігаються на найрізноманітніших відстанях. Тому умови, які колись привели до зародження життя на Землі, повинні реалізовуватися і в інших ділянках Всесвіту, навіть коли ці умови пов «язані з рідкісним збігом обставин. Осередки життя, а тим більше розумного, можуть бути віддаленими один від одного дуже великими відстанями, що дуже ускладнює їх пошук. Розвиток науки й техніки дасть змогу у майбутньому відповісти на питання про поширення життя у Всесвіті.

Можлива унікальність земної цивілізації підвищує відповідальність людства за збереження природи нашої планети й життя на ній в ім «я миру і прогресу.

.

.

_.

.