Головна » Реферати » Реферати 1 курс » Культурологія та релігієзнавство

Християнство: передумови виникнення, історія, символи, свята



Зміст

1. Вступ
2. Історичні передумови виникнення
3. Біблія – священна книга християн
4. Хрест – священний знак християн
5. Утворення християнської церкви
6. Розкол у християнстві
7. Особливості календаря християнських свят
8. Християнське віровчення
9. Християнські таїнства
10. Християнські свята
11. Храмові свята

Уривки

Вступ

Християнство є однією з найпоширеніших релігій світу, яка має до 1,5 млрд. послідовників у Європі, Америці, Африці, на Близькому Сході та в інших регіонах. Це — друга за часом виникнення (після буддизму) світова релігія, яка охоплює три головні напрями — православ'я, католицизм, протестантизм.

Історичні передумови виникнення

Зародилося християнство в середині І ст. н.е. у східних провінціях Римської імперії серед єврейського населення Палестини у процесі злиття іудаїстських сект, існуючи на перших порах як сектантське утворення в межах іудаїзму. Різні чинники прислужилися до його виникнення. Одним із найвпливовіших серед них був соціально-політичний, що виявився у глибокій кризі Римської імперії, супроводжу-ваній невдоволенням населення існуючими порядками, повстаннями і навіть громадянськими війнами.
Особливо глибокою була криза в палестинській провінції Іудеї, яка гостро переживала втрату незалежності. Однак серед іудейського народу не було єдності в оцінках свого соціально-політичного становища і в поглядах на майбутнє, що засвідчувало спрямування різних суспільно-політичних рухів. Активну непримиренність, що передбачала необхідність збройної боротьби, виявляв рух зелотів, який об'єднував соціальні низи суспільства. Значно консервативнішу позицію займали саддукеї, до яких належала іудейська знать, а також фарисеї, до яких входили торгівці, лихварі, середні землевласники, середні та нижчі служителі культу. Осібною була позиція есеїв — здебільшого знедолених людей, які жили общинами, вели спільне господарство, мали спільне майно. Багато представників цієї течії дотримувалися аскетизму, безшлюбності, ритуальної чистоти (перед спільними трапезами здійснювали обмивання, носили білий одяг), дотримувалися суботи. Вони вірили у всевладність Бога, безсмертя душі, потойбічне життя, обов'язковим вважали вивчення священних книг. Саме в річищі ортодоксального іудаїзму були започатковані витоки християнства.
Тоді палестинськими землями бродило немало проповідників, які віщували наближення приходу месії, що, ставши царем іудейським, врятує народ. Довкола них формувалися сектантські утворення.
Подібні процеси відбувалися і в інших землях Римської імперії, в якій усе гострішало протистояння між рабами і вільними громадянами, між населенням Риму і провінцій, між спадковою знаттю і новою соціальною силою — розбагатілими вершниками (вошами імперії). Усе це відбувалося на фоні занепаду античних порядків, уже нездатних згармонізувати суспільне життя. Утвердження нових норм внутріполітичного життя, які спиралися на військо, бюрократію, місцеву знать, населення сприймало зі значними переживаннями^Різноманітні форми протесту проти нових відносин зосередило в собі християнство, яке, за-перечуючи рабовласницькі порядки, проголошуючи рівність усіх людей, вселяло сподівання на подолання гніту, здобуття свободи.і
У формуванні християнства відіграла помітну роль і централізація державної влади, що потребувала відповідної релігійної опори, якою було уявлення про єдиного Бога. Економічне, політичне спілкування народів Римської імперії живило у їх свідомості уявлення про наднаціонального Бога-спасителя всіх людей незалежно від національності.,
Головними ідейними джерелами християнства були іудаїзм, релігійно-філософські вчення Філона та Сенеки (стоїцизм), ідеологія кумранської общини есеїв, релігії східних народів Римської імперії.
Християнство тісно пов'язане з іудаїзмом, від якого воно успадкувало найдавнішу частину Біблії — Старий Завіт (в іудеїв він називається Танах), вчення про єдиного Бога, пришестя месії, створення світу за шість днів, кінець світу, а також багато сюжетів та образів для створення життєпису Ісуса Христа. Навіть найважливіша частина імені — Христос — є перекладом грецькою мовою іудейського релігійного терміна «месія» (букв, помазаник, у перекладі — посланець Божий, рятівник людей).
Іудео-елліністичний філософ Філон (прибл. 25 до НіЄ. _ прибл. 50 н.е.) висунув ідеї про вроджену гріховність людини, необхідність спасіння душі за допомогою аскетизму та страждання, розробив учення про логос («Боже слово»), «Сина Божого» як посередника між Богом і людьми, що розвивало погляд іудейської релігії на месію. Він твердив, що месія є Богом. Християни теж визнали свого месію Богом. У Сенеки (4 до н.е. — 65 н.е.) християни запозичили етичні ідеї про рівність людей перед Богом, спасіння душі як мету життя, презирство до земного життя, любов до ворогів, покірність долі.
Кумранською общиною називали іудейську релігійну секту есеїв, яка діяла в місті Кумран. Кумраніти вважали, що месія є людиною. Перше пришестя, під час якого він постраждав за людей, вже відбулося, і тому потрібно чекати другого пришестя, з яким пов'язаний кінець світу. Відомості про це містять давні рукописи кумранської секти есеїв, знайдені у 1947 р. у місцевості Хірбет-Кумран, на узбережжі Мертвого моря.
Творення християнської ідеології відбувалося не без впливу культів східних богів: Осіріса (Єгипет), Мітри (Персія), Адоніса (Фінікія), Аттіса (Фригія), Будди (Індія) та ін., адже на початку нашої ери східні релігії мали значне поширення в Римській імперії. У міфах про східних богів, які виникли набагато раніше за християнство, простежується разючий збіг подій з тими, що викладені в оповідях про Христа (переслідування немовляти злим царем, зцілення хворих та воскре-сіння мертвих, смерть і воскресіння Бога та ін.).
Згідно з християнським вченням засновником його є Ісус Христос — Син Божий, який з волі Бога-Отця зійшов на землю, олюднився через народження Дівою Марією, дав людям заповіді Нового Завіту, прийняв страждальницьку смерть, воскрес і вознісся на небо.
Ісус Христос (давньоєвр. іепзиа — спасіння, грец. Спгіозіоз — помазаник). За християнською традицією, він вважається боголюдиною, що поєднує божественні та людські начала, постаючи як друга іпостась Святої Трійці — Бог-син.
Згідно з Біблією народився він у розташованому на південь від Єрусалиму іудейському містечку Віфлеємі (це узгоджується з твердженнями єврейського пророка Міхея про те, що у Віфлеємі народиться вождь, який врятує народ Ізраїлю) внаслідок непорочного зачаття від Святого Духа Діви Марії, яка була дружиною тесляра Йосипа. Сталося це 750 р. за римським літочисленням. З цього моменту християни ведуть своє літочислення. Народження немовляти відбулося у пастушій стайні, бо у Віфлеємі, куди Йосип і Марія прибули для перепису населення, не знайшлося їм іншого пристановища. Першими вклонилися йому місцеві пастухи. Восьмого дня після народження немовля було названо Ісусом і над ним було здійснено обряд обрізання. Сорокового дня в Єрусалимському храмі відбулося його ритуальне посвячення Богові. Мав Ісус чотирьох братів і сестер, але їхніх імен у Євангеліях не названо. Дізнавшись про народження Бога (а це передрікали і східні волхви), іудейський цар Ірод наказав знищити у Віфлеємі всіх новонароджених хлопчиків. Тому Йосип і Марія змушені були втекти з маленьким Ісусом у Єгипет, звідки повернулися лише після смерті Ірода, оселившись у своєму містечку Назареті, де Ісус прожив до тридцяти років, нікуди не вибираючись звідти. Щорічно на Пасху відвідував він Єрусалимський храм. Мабуть, знав грамоту, бо часто цитував Старий Завіт. Не маючи систематичної іудейської освіти, він усе-таки привернув до себе увагу служителів храму. Коли Ісусові виповнилося тридцять літ, відбулися надзвичайно важливі події його життя. Він залишив сім'ю, отримав у водах Йордану хрещення проповідником Іоанном, який, очевидно, був фундатором нової релігії, ще до Христа проповідував прихід месії, закликав жити доброчесно, практикував ритуальне обливання новонароджених. Після цього Ісус більше місяця провів у пустелі, віддаючись молитві й посту, пе-ремігши в духовному поєдинку спокусника Диявола. Невдовзі почав свою трирічну проповідницьку діяльність у розташованих на узбережжі Галілейського моря містах Капернаум, Харазин, Магдала. У його проповідях ішлося про те, що ось-ось настане царство Боже. А щоб увійти до цього царства, необхідно повірити в Єдиного Бога, покаятися у своїх гріхах і слідувати за Сином Божим, яким Ісус називав себе. Слово Ісуса знайшло багатьох прихильників, які повірили йому, пішли за ним. Дванадцять його учнів і послідовників стали апостолами. Ширилася навколишніми місцями слава про нього і як чудотворця, який лікує хворих, воскрешає мертвих, перетворює воду на вино...
Своєю діяльністю Ісус порушував багато іудейських культових норм: спілкувався з грішниками, яких ортодоксальні іудеї вважали мало не недоторканими, сам відпускав гріхи, що в іудаїзмі міг робити тільки Бог, порушував вимоги щодо святкування суботи. Це виклакало в релігійних колах значне невдоволення. Релігійні ортодокси, забувши про взаємний розбрат, ополчилися проти Ісуса.


Як скачати роботу?



Повна інформація про роботу

курсова робота "Християнство: передумови виникнення, історія, символи, свята" з предмету "Культурологія та релігієзнавство". Робота є оригінальною та абсолютно унікальною, тобто знайти її на інших ресурсах мережі Інтернет просто неможливо. Дата та час публікації: 30.08.2010 в 22:30. Автором даного матеріалу є Олег Вернадський. З моменту опублікування роботи її переглянуто 717 та скачано 42 раз(ів). Для ознайомлення з відгуками щодо роботи натисніть [перейти до коментарів]. По п'ятибальній шкалі користувачі порталу оцінили роботу в "5.0" балів.

Олег Вернадський...

Виконував дуже старанно, намагався детально розкрити всі пункти. Наш найвимогливіший викладач в університеті (Віктор Анатолійович) оцінив на 100 балів...


Чи справді характеристика роботи відповідає її змісту? Прокоментуй...