Освітній портал MyReferatik

В документі 60 тем

Уривки

1. Первіснообщинний лад на території України

Найперші сліди людських поселень на Україні сягають за 150 тис. років. Близько 10 тис. років до н. е., коли відступив останній льодовик, лишивши після себе характерний для сучасної України ландшафт, людина стала мінфятися дедалі швидше. Вважають, що землеробство вперше виникло на Україні у межиріччі Бугу та Дністра, коли на рубежі V і IV тисячоліть до н. е. розвинулися перші у Східній Європі землеробські общини. Найбільш відомі ранні землеробські племена на території сучасної України пов'язують з так званою трипільською культурою, що розвинулася у долинах Дністра, Бугу і Пруту, сягнувши згодом Дніпра. Трипільську культуру відкрив історик Вікентій Хвилько у 1896р. Але, як пізніше доводив антрополог Ф.Вовк – трипільці із слов’янами нічого спільного ніколи не мали. У період свого розквіту між 3500 та 2700 рр. до н. е. трипільці жили великими селами по 600—700 чоловік. Родовід вони вели по лінії батька. Велике значення мало впровадження дерев'яного плуга, завдяки чому землеробство стало більш надійним, ніж мисливство, способом добування поживи. Ще одним нововведенням, ймовірно, запозиченим із Азії, було застосування першого металу — міді. На 2000 р. до н. е. трипільська культура як виразне ціле перестала існувати.

Не знаете, как похудеть быстро? Все предельно просто - правильное сбалансированное питание и регулярные физические тренировки. Для начала диетологи рекомендуют очистить кишечник от шлаков. В Asia Center есть все, что для этого нужно, в частности биологические добавки.

Скотарство, що спиралося на вигодівлю стад одомашнених тварин, остаточно сформувалося в степах близько 3000 р. до н. е. Лише десь між 1500 і 1000 рр. до н. е. людина опанувала просту, на перший погляд, техніку їзди верхи. Кіммерійці — перші кочові вершники, що з'явилися в Україні, є також і першими її жителями. Багато вчених тримаються думки, що кіммерійці вийшли із своїх прабатьківських земель у нижньому Поволжі, перекочували низовинами Північного Кавказу й десь близько 1500 р. до н. е. з'явилися на Україні. Проте інші відкидають гіпотезу про міграцію й стверджують, що кіммерійці були корінним населенням України. Вичерпний аналіз небагатьох наявних нині джерел схиляє істориків до цілого ряду висновків стосовно цих «споживачів кобилячого молока», як їх називали греки:
1) кіммерійці були першими на Україні скотарями, що перейшли до кочового способу життя;
2) вони опанували мистецтво їзди на конях і їхнє військо складалося з вершників;
3) завдяки контактам із майстерними оброблювачами металів на Кавказі вони започаткували на Україні добу заліза;
4) зростання ролі кінних воїнів зумовило занепад великих родів і виникнення військової знаті.

2. Скіфо-сарматський період

Скіфи, без сумніву, були індоєвропейці, представники іраномовних кочовиків. На правому березі Дніпра мешкали скіфи-орачі — землеробські племена, що були корінними мешканцями цього краю і, напевно, взяли собі назву від кочовиків, котрі їх підкорили. Крім того існували ще скіфи-скотарі та скіфи-землероби. Деякі історики вважають, що вони були предками слов'ян. Політична влада зосереджувалася в руках «царських» скіфів, що змушували інших скіфів та нескіфські племена України сплачувати їм данину. Це був доволі жорстокий народ. Родовід ішов по батьківській лінії. Разом із померлим чоловіком часто вбивали й ховали його молодших жінок. Суспільно-економічне розшарування стало досить помітним явищем серед «царських» скіфів. Крім награбованого у війнах, основним джерелом багатств для них слугувала торгівля з грецькими колоніями у Причорномор'ї. Продавали: збіжжя, віск, мед, хутра, рабів. За це вони отримували вина, ювелірні вироби, інші предмети розкошів. Скіфи швидко завойовували нові і нові території. Початком кінця стала поразка у 339 р. до н. е., яку завдали македонці кочовикам. Десь через 100 років більшу частину скіфів завоювали й асимілювали сармати — інше могутнє плем'я кочовиків зі сходу. Тільки залишкам удалося сховатися в Криму, де їхні нащадки прожили до 3 ст. н. е.
Сармати. Майже протягом 400 років, від 2 ст. до н. е. до 2 ст. н. е.. у степах Північного та Східного Причорномор'я панували сармати, які прийшли з Волги. Спочатку вони мирно змішувалися з такими ж іраномовними скіфами, а також греками, але зрештою вони підкорили скіфів, поглинувши у своїй масі велике число простого люду. Велика роль відігравали в їхньому суспільстві жінки. За легендою, сармати походять від союзу амазонок зі скіфами. Але точно відомо, що сарматські жінки були воїнами. Дані археології свідчать про те, що сарматських жінок часто ховали разом зі зброєю і що вони нерідко виконували функції жриць. Сармати займались торгівлею. Їхні каравани мандрували у найдальші краї, з яких везли китайський шовк, кавказький кришталь, напівкоштовне каміння і дуже швидко звикли до розкоші. Не знаючи міри у задоволенні своїх бажань. Як і всі кочові володарі українських степів, сармати становили не єдине однорідне плем'я, а слабо пов'язаний союз споріднених і часто ворогуючих між собою племен, таких як язиги, роксолани та алани. Кожне з цих сарматських племен прагнуло до панування на Україні. Однак намагання ці співпали з тривалими й всеохоплюючими переміщеннями племен, що йшли через Україну і сарматам було важко втримувати владу над своїми територіями. Нарешті, у II ст. н. е., їх остаточно знищили страшна навала гунів зі сходу, наскоки германських готів і вперта оборона римлян на заході.

3. Східні слов’яни в Ітис. до н.є

Більшість учених додержується думки, що прабатьківщина слов'ян охоплювала північні схили Карпат, долину Вісли та басейн Прип'яті. Звідси на початку VII ст. вони стали розселятися в усіх напрямах предками нинішнього населення України. На початок VI ст. із спільної мови слов'ян сформувалися три підгрупи: західнослов'янська, з якої згодом розвинулися такі мови, як польська, чеська та словацька; південнослов'янська, з якої постали болгарська, македонська та сербохорватська; східнослов'янська, що з неї розвинулися українська, російська та білоруська мови.
Протягом VII та VIII ст.. східні слов'яни продовжували розселятися. Згодом вони налічували близько 14 великих племінних союзів, що заселяли землі України, Білорусії та Росії. Найважливішими серед них були поляни, що жили в Центральній Україні на берегах Дніпра. До інших східнослов'янських племен України належали древляни — на північному заході, сіверці — на північному сході, уличі й тиверці — на півдні. У західній частині країни жили волиняни та дуліби.
Східнослов'янських поселень існувало багато, вони будувалися недалеко одне від одного. У центрі зводилися укріплені фортеці, що служили для захисту, проведення племінних сходів і культових обрядів. Східнослов'янські землі рясніли сотнями таких обнесених частоколом населених пунктів. Торгівля у східних слов'ян почала розвиватися у VIII ст. Їй дали поштовх купці зі Сходу й зокрема араби-мусульмани, що стали проникати у східнослов'янські землі. В обмін на дорогоцінні метали, тонкі сукна, ювелірні вироби східні слов'яни могли запропонувати традиційні плоди своєї землі: мед, віск, хутра, а також рабів.
Не мали верховних правителів чи якоїсь централізованої влади. Племена й роди, на чолі яких стояли патріархи, об'єднувало поклоніння спільним богам, а важливі питання життя вирішувалися шляхом загальної згоди. Хоч пізніше й з'явився клас племінної знаті, або князів, соціально-економічне розшарування племені було незначним, а земля й худоба вважалися спільною власністю численних сімей. Впертість і витривалість були їхніми найбільшими перевагами як у війні, так і під час миру.

4. Передумови створення східнослов’янської держави. Політика перших київських князів

Існує декілька теорій з приводу того, що лежало в основі створення держави слов’ян. Однією з них була норманська теорія. В ній доводилося, що Київську Русь заснували варяги (або нормани). Слово «Русь» походить від фінської назви шведів.
Михайла Ломоносова, а пізніше Грушевський та Костомаров відхиляли цю теорію і у відповідь створили анти норманську теорією за якою Київську Русь заснували східні слов'яни, а слово «Русь» пов'язується з назвами річок Рось і Русна в Центральній Україні.
Ці гіпотези мають серйозні недоліки, жодна з них не дістала загальної підтримки.
важко заперечувати участь, варягів у політичному житті Вони відігравали роль каталізатора політичного розвитку слов’н. Та не слід перебільшувати їх участь. Варяги швидко засвоювали східнослов'янську мову та культуру й через свою малочисельність навряд чи могли серйозно вплинути на спосіб життя місцевого населення. Щоправда, у ряді випадків інтереси східних слов'ян і варягів співпадали. Це:
1. обмеження впливу хозарів,
2. протистояння нападам кочовиків,
3. забезпечення й охорони дніпровського торговельного шляху на Візантію.
Тому існують вагомі підстави вважати виникнення Києва досягненням не якоїсь окремої етнічної групи, а результатом складної слов'яно-скандінавської взаємодії.
Міста, що входили у склад молодої слов’янської держами були мало між собою пов’язані. Князі, намагалися підтримувати хочаб якись порядок. Але загалом займалися збиранням данини з підвладних племен і торгували отриманими товарами з іншими країнами, зокрема Візантією.
Першим князем був Олег (правління: 882-912).
Завоювавши у 882 р. Київ і підкоривши собі полян, він силою поширив своє володіння (тобто право збирати данину) на сусідні племена, найважливішим із яких були древляни. Це втягнуло його у війну з хозарами, яка закінчилася тим, що Олег зруйнував хозарські порти на Каспії. У 911 р., напав на Константинополь і греки мусили піти на укладення дуже вигідної для київського князя торговельної угоди.

5.Київська Русь під управлінням Ігоря, Ольги та Святослава

Ігор (912—945). Ігор князював не так вдало, як його попередник Олег. Кілька років виснажливих походів пішло у нього на те, щоб знову примусити племена дулібів. Полянів та інші сплачувати данину. Лише після відновлення влади у своїх землях Ігор зміг узятися за далекі торговельні поход.
Коли у 941 р. розпалася мирна угода з Візантією, укладена Олегом, Ігор вирушив у морський похід на Константинополь. Для нього він закінчився. Внаслідок цього у 944 р. Він мусив укласти дуже невигідну угоду з візантійським імператором. Того ж року велике руське військо, зійшовши Волгою, пограбувало багаті мусульманські міста на Каспії та зі здобиччю повернулось до Києва. Однак розлючені частими походами за даниною, древляни влаштували засідку, в якій і загинув Ігор зі своєю невеликою дружиною.
Ольга (945—962). Ольга швидко й жорстоко помстилася древлянам за чоловіка. Разом із тим вона розуміла, що необхідно змінити довільний та безладний спосіб збирання данини, який став причиною смерті Ігоря. Тому Ольга впроваджує перші в Київській Русі «реформи», чітко встановлюючи землі, з яких через певні проміжки часу мала збиратися означена кількість данини.
Вона також стежила за тим, щоб її підлеглі не позбавлялися всіх засобів до існування й відтак могли знову сплачувати данину. Частина данини шла в казну. В такий спосіб забезпечиласебе постійним притоком прибутків. У зовнішніх зносинах вона віддає перевагу дипломатії перед війною. У 957 р. Ольга їде до Константинополя для переговорів із візантійським імператором. Все цесвідчить про зростаюче значення Києва.
Святослав (962—972). У 964 р. Святослав розпочинає війну на сході. Його безпосередньою метою є підкорення в’ятичів. Після цього, він громить волзьких булгар. Це призводить до гострої сутички з могутніми хозарами, в якій він перемагає. Тоді він вирушає на завоювання Північного Кавказу. Розгромивши хозарів, Київ поставив під контроль Русі великий торговий шлях Волгою. Проте це дало можливість кочовикам зі сходу, таким як печеніги, проникати в українські степи.
У другій половині свого князювання Святослав цілком зосереджує увагу на Балканах. У 968 р. він погоджується допомагати візантійцям у війні з Болгарським царством. На чолі величезного війська він вдирається до Болгарії, знищує своїх противників і оволодіває багатими придунайськими містами, вибравши собі опорним пунктом місто Переяславець. Залишившись в переяславці він заливає свого старшого сина Ярополка в Києві, середнього сина Олега — у древлян, а молодшого, Володимира — в Новгороді, Святослав повертається до Болгарії.
Занепокоєна новим агресивним сусідством, Візантія виступила проти київського князя й після тривалих та жорстоких сутичок змусила його відступити. По дорозі до Києва на сили русичів напали печеніги і вбили Святослава.