Регіональні особливості розвитку й розміщення харчової промисловості України

Курсова робота з курсу «Регіональна економіка»

«Регіональні особливості розвитку й розміщення харчової промисловості України»

Зміст

• Перелік умовних позначень
• Вступ
• 1. Особливості сучасного розвитку агропромислового комплексу України
• 2. Харчова промисловість як основна ланка агропромислового комплексу України
• 3. Структура харчової промисловості
• 4. Регіональні особливості харчової промисловості України
• 5. Зовнішньоекономічна діяльність підприємств харчової промисловості в Україні
• 6. Проблеми і перспективи розвитку харчової промисловості в Україні
• 7. Харчова промисловість у момент кризи в Україні
• Висновок
• Список літературних джерел
• Додатки

Перелік умовних позначень

СОТ — світова організація торгівлі

АПК — агропромисловий комплекс США — сполучені штати Америки

ЄС — європейський союз

Вступ

Однією зі складових промисловості України є агропромисловий комплекс, а однією зі складових агропромислового комплексу є харчова промисловість. Вона представляє собою важливу частину господарства, вносить значний внесок у створення суспільного виробництва й створює продукти для задоволення потреб населення.

Кожна держава намагається забезпечити суспільство якісним товаром. Україна не є винятком. Вона має усі передумови для створення якісної, високорозвиненої промисловості продуктів харчування, яка зможе задовольнити потреби кожного українця. Це є внутрішній аспект. А зовнішній полягає у в змозі забезпечити валютні надходження від реалізації на світовому ринку.

Розвиток харчової промисловості повинен стати одним з провідних напрямів економічної політики країни.

Об'єкт дослідження в курсовій роботі виступає харчова промисловість України.

Предмет дослідження курсової роботи є вивчення розвитку і розміщення харчової промисловості в Україні.

Основними завданням є дослідження історичних умов розвитку, факторів розміщення галузей харчової промисловості, сучасний розвиток ланки, територіальна організація економічних районів галузі.

Методи дослідження: літературний, порівняльний, балансовий, картографічний.

Відповідно до теми, завдань та предмета дослідження курсова робота складається зі вступу, із семи відповідних пунктів плану, переліку умовних позначень, висновку, списку літературних джерел, додатків.

1. Особливості сучасного розвитку агропромислового комплексу України

Агропромисловий комплекс — один із найважливіших секторів народного господарства країни, в якому економічно, технологічно та організаційно взаємопов'язано багато галузей і виробництв. Від рівня його розвитку, стабільності функціонування залежить стан економіки і рівень продовольчої безпеки країни та рівень життя населення.

До його складу входять:

1. Галузі, що створюють матеріально-технічні засоби для галузей АПК. Це — сільськогосподарське машинобудування, виробництво засобів захисту рослин, мінеральних добрив, комбікормів, мікробіологічна промисловість, виробництво тари та ін.

2. Сільськогосподарське виробництво — рослинництво і тваринництво, що виробляють продукти харчування і сировинну базу для переробної промисловості.

3. Галузі, що забезпечують переробку і зберігання сільськогосподарської продукції.

Основу сільськогосподарського виробництва творять земельні ресурси. Землі, придатні для ведення сільського господарства, одержали назву сільськогосподарських угідь.

В Європі оброблювальні землі мають найбільшу питому вагу, що пояснюється історично тривалим землеробським освоєнням даної території, щільністю населення та сприятливими природними умовами.

В Азії середній показник освоєності землі досить високий: розорані максимально можливо рівнини сходу, півдня, південного-сходу. У Північні Америці, Росії, Білорусії, Казахстані показники розораності змінюються. Територія Австралії слабко розорана, що пояснюється посушливістю клімату та незначною мережею внутрішніх вод. У Латинській Америці та Африці показники розораності майже однакові. У Південній Америці показник припадає на найбільш зволожену територію — басейн річки амазонки, а в Африці - на най посушливу частину — пустелю Сахара.

За кiлькiстю зайнятих та за обсягом валової продукції харчова промисловicть належить до найважливіших галузей господарства у більшості країн світу. Її розміщення тісно пов’язане з сільським господарством та меншою мірою, з промислом риби. Їй властива вельми складна структура: понад двадцять підгалузей, шо виробляють як готову продукцію, так i, напiвфа6рикати. Основними факторами її розмiщення вважаються сировинний та споживчий. Найбiльшi ареали сучасної харчової промисловостi — Європа та Пiвнiчна Америка. Їхнi пiдприємства 6азуються як на місцевій, так i на iмпортнiй сировині. Так м' ясна промисловість Франції та Данії, маслопереробна Нідерландів, виноробна Франції та Icпанiї працюють на власній сировині.

У більшості країн, що розвиваються, промислову переробку проходить незначна частина сільськогосподарської продукції. Високий рівень розвитку харчової промисловості є в небагатьох країнах, що розвиваються: Аргентині, Бразилії, Уругваї, Індії та ін. В інших країнах є тільки первинні стадії переробки, часто — не промислової, а ручної, завершальні стадії розташовуються у Північній Америці, Західній Європі, Японії.

Забезпечення населення якісними продуктами харчування є одним з головних напрямів соціально-економічного розвитку будь-якої держави. В Україні є всі об'єктивні передумови для створення високорозвиненої індустрії продуктів харчування, спроможної задовольнити внутрішні потреби в продовольстві та забезпечити значні валютні надходження від його реалізації на світовому ринку.

Для України характерні досить значні за світовими мірками обсяги виробництва різних видів продовольчої продукції. Україна входить до першої десятки країн світу за показниками окремих видів зернових і зернобобових культур, цукрових буряків та цукру, соняшнику і соняшникової олії, картоплі, окремих видів плодоовочевої продукції, молока та деяких молочних, меду (див. дод. А).

У системі національної економіки одним з найважливіших, багато галузевих і територіально поширених є агропромисловий комплекс. Сільськогосподарське виробництво в Україні має давні традиції. Цьому сприяють ґрунтово-кліматичні передумови, ментальність, господарський досвід населення. Сучасне сільське господарство взаємодіє з іншими галузями економіки, внаслідок чого розвиваються його міжгалузеві пропорції. В Україні агропромисловий комплекс міг би стати основою соціально-економічного розвитку, визначити структурну перебудову економіки, експортний потенціал, рівень достатку і життя народу. Однак наявність природних передумов, ресурсів та інших можливостей ще не дає гарантій високого рівня продуктивних сил цього сектора економіки. Необхідний відповідний економічний механізм функціонування залучених чинників виробництва.

Продуктивні сили агропромислового комплексу України досить потужні. У ньому зосереджено приблизно третину основних виробничих фондів країни, стільки ж працівників, але створюється лише третина національного доходу, що засвідчує низький показник віддачі залученого капіталу в агропромисловому комплексі, оскільки продуктивна сила виражається не лише кількістю капіталу, а і його віддачею.

Сучасний агропромисловий комплекс України є складним комплексом, де економічно, технологічно та організаційно взаємопов'язані багато галузей і виробництв:

1. сільськогосподарське виробництво, тобто сектори рослинництва і тваринництва, які створюють сировинну базу агропромислового комплексу.

2. галузі агропромислового комплексу, які створюють матеріально-технічну основу системи, тобто сільськогосподарське машинобудування, виробництво засобів захисту рослин, мінеральних добрив, комбінованих кормів, тари, спеціального устаткування.

3. галузі, які переробляють сільськогосподарську сировину в готові продукти харчування, одяг, взуття, тобто харчова і легка промисловості.

4. виробнича і соціальна інфраструктура, тобто транспорт, матеріально-технічне постачання, інженерні споруди, які забезпечують заготівлю, складування сільськогосподарської продукції, інформаційне забезпечення, спеціалізовану торгівлю, житлово-комунальне господарство, культурне та методично-оздоровче обслуговування.

У територіальній структурі агропромислового комплексу виокремлюють:

· Агропромисловий пункт — локальна форма агропромислового комплексу, яка здійснює в населеному пункті переробку кількох видів сільськогосподарської сировини.

· Агропромисловий центр — локальна форма агропромислового комплексу, яка здійснює в населеному пункті переробку кількох видів сільськогосподарської сировини, а більшість населення обслуговує його виробництво.

· Агропромисловий кущ — локальна форма агропромислового комплексу, яка характеризується компактним розташування на невеликій території агропромислових пунктів і центрів з їх сировинними зонами.

· Агропромисловий вузол — складне територіальне агропромислове утворення, система компактно розташованих агропромислових пунктів, центрів і кущів навколо адміністративного обласного чи районного центру.

У межах природно-кліматичних зон виділяють зональні АПК, які формуються під впливом природних умов відповідної зони. Вони розташовані у межах Полісся і Степу України.

На сучасному етапі, усі суб'єкти агропромислового комплексу почали освоєння ринкових методів господарювання, що передбачає:

· Створення форм сільськогосподарського виробництва, які забезпечують ефективне використання залученого капіталу, землі та праці зайнятих, тобто економічну самостійність виробників.

· Вільний вибір виробничої діяльності, встановлення горизонтальних зв’язків і пошук партнерів для взаємовигідної праці.

· Вільне ціноутворення на продукцію, реалізацію її на внутрішньому та зовнішньому ринках тощо.

До складу АПК входять: сільське господарство, харчова, комбікормова, мікробіологічна промисловості, а також ряд обслуговуючих підрозділів машинобудування, виробництво мінеральних добрив і хімікатів, сільське будівництво та допоміжні галузі, котрі забезпечують спорудження об'єктів, транспортування, зберігання й реалізацію сільськогосподарської продукції. За сучасних умов для успішного розвитку всіх галузей АПК створюються нові форми організації агропромислового виробництва — агропромислові об'єднання, агрокомбінати, агрофірми, асоціації, виробничі й науково-виробничі системи.

Сьогодні в окремих областях України створені і успішно діють агропромислові об'єднання. До їх складу входять на добровільних засадах радгоспи, міжгосподарські підприємства, підприємства й організації по обслуговуванню сільськогосподарського виробництва і переробці сировини, а також підприємства торгівлі, які реалізують вироблену об'єднанням продукцію. При цьому підприємства зберігають свою господарську самостійність і юридичні права. Агропромислові комбінати являють собою виробничо-економічні формування, головне завдання яких полягає в об'єднанні зусиль усіх підприємств і організацій, котрі входять до їх складу, по забезпеченню виробництва, заготівлі, переробки й реалізації сільськогосподарської продукції та високо якісних продовольчих товарів.Вони можуть створюватися або завдяки інтеграції всіх технологічно взаємозв'язаних виробничих підрозділів одного адміністративного району, або входженням до складу агропромислового комбінату та організацій, які розміщені в кількох районах.

Конструктивно новою формою організації агропромислового виробництва є агрофірми. Вони забезпечубть виробництво, зберігання, проектування і будівництво об'єктів виробничого та соціального призначення, виступають як єдиний організаційно-економічний комплекс.

За сучасних умов розвитку науково-технічного прогресу здійснюється інтеграція науки й виробництва на базі створення науково-виробничих систем.

2. Харчова промисловість як основна ланка агропромислового комплексу України

Харчова промисловість — одна з найбільших та найважливіших галузей промисловості України. Від рівня її розвитку, стабільності функціонування залежить стан економіки і продовольча безпека держави, розвиток внутрішнього і зовнішнього ринків, рівень життя населення.

Основна частина продукції сільського господарства реалізується на підприємства харчової промисловості.

Харчова промисловість входить до продуктивних комплексів агропромислового комплексу. Її сировинна база досить поширена в Україні (див. дод. Б). Ще більш широкі межі розміщення споживачів продукції цієї галузі. Саме через це розміщення харчової промисловості має таку особливість, що виділяє її серед інших галузей, — її підприємства розміщуються повсюдно: скрізь, де є населений пункт, існує те чи інше виробництво харчової продукції. Проте розміщення окремих галузей цього виробництва має свої особливості залежно від ступеня впливу на них сировинного чи споживчого фактора. У відповідності з цим виділяються три групи галузей харчової промисловості:

1. Група галузей, що переробляє нетранспортабельну (або малотранспортабельну) сировину при високих нормах її витрат й обмежених строках зберігання і виробляє транспортабельну продукцію, здатну до зберігання. Ці галузі орієнтуються на джерела відповідної сировини. До складу цієї групи галузей входять цукрова, спиртова, крохмале-патокова, консервна, маслоробна, олійножирова.

2. До другої групи належать галузі, що переробляють транспортабельну сировину і випускають малотранспортабельну продукцію, або продукцію з обмеженими строками її зберігання. Такі галузі розміщуються в районах споживання готової продукції. Це — хлібопекарська, кондитерська, пивоварна, макаронна, молочна, безалкогольних напоїв.

3. Третю групу становлять галузі, що можуть бути розміщені як в районах зосередження сировини, так і в районах споживання готової продукції (м'ясна, борошномельна). До цієї групи входять і ті галузі, в яких стадії технологічного процесу можуть бути територіально відокремленими. Зокрема, в районах виробництва сировини здійснюються первинні стадії переробки сировини, а в районах споживання — стадії, що завершують процес переробки напівфабрикатів (тютюнова, виноробна).

У харчовій промисловості розвинена спеціалізація за стадіями технологічного циклу, коли перші стадії наближені до сировини, а подальші - до споживача. Прикладом може служити овочеконсервна галузь: виробництво пульпи з томатів безпосередньо у сільськогосподарському районі та виготовлення з неї пасти, соків у центрі споживання. У виноробстві: первинне та повторне, у тютюновій промисловості - ферментаційне та тютюнове виробництво.

Харчова промисловість поступається тільки чорній металургії, даючи більше 17% промислової продукції України.

Вироблена у результаті господарської діяльності сільськогосподарська продукція потребує раціонального використання. У межах 15−20% продукції використовується безпосередньо к сільському господарстві (корми і насіння, частково молоко та м’ясо), 25−30% - споживається у свіжому вигляді, і 50−60″ надходить на промислову переробку. Із тієї продукції, що підлягає переробці, 80−85% направляється на підприємства харчової промисловості, а 15−20% на підприємства легкої промисловості.

Питома вага продукції харчової промисловості у структурі виробництва предметів споживання сягає 52,8%, а у загальному обсязі промислової продукції агропромислового комплексу — 33,5%.

Продовольчі товари становлять понад 68% загального виробництва товарів народного споживання, 63% загального обсягу роздрібного товарообороту та понад 61% у структурі особистого споживання благ населення.

Переробні підприємства агропромислового комплексу розміщенні:

§ Виробництво цукру-піску — провідними центрами є Вінницька, Хмельницька, Тернопільська обл.

§ Виробництво м’яса — в усіх областях, однак провідними центрами є Дніпропетровська, Одеська, Полтавська, донецька обл.

§ Виробництво молока та молочної продукції - провідна роль належить Київській, Чернігівській, Одеській, Сумській обл.

§ Хлібопекарська промисловість — вулику підприємства у Києві та Львові.

§ Виробництво олії - потужні комбінати у Дніпропетровську, Полтаві, Львові, Вінниці, Чернівцях.

§ Виробництво овочевих консервів — Крим, Одеса, Вінниця, Херсон, Черкаси.

Харчова промисловість відіграє важливу роль у вирішені продовольчої безпеки України. Вона є не тільки завершальною ланкою виробництва харчових продуктів, а й інтегратором ефективного функціонування всього продовольчого комплексу.

В Україні промислове виробництво харчових продуктів здійснюють понад 22 тисячі підприємств, де працює близько мільйона осіб.

Динаміка темпів росту виробництва харчових продуктів, напоїв та тютюнових виробів (див. дод. В).

Номенклатура продукції перевищує 4тис. найменувань.

Галузь у цілому працює стабільно, нарощує обсяги виробництва. Щорічно реалізується продукція виробництва харчових продуктів, напоїв та тютюнових виробів на суму близько 65 млрд.грн.

Харчова індустрія значною мірою визначає розвиток української економіки в цілому, вона виробляє майже п’яту частину загального обсягу промислового виробництва в країні, робить важливий внесок у формуванні державного бюджету.

Харчова промисловість здатна забезпечити продуктами харчування внутрішній ринок, має значний експортний потенціал.

На сьогодні харчова промисловість України вже має конкурентні на зовнішніх ринках цілі підгалузі.

Харчова промисловість займає одне з перших місць за обсягом іноземних інвестицій в економіку України.

У галузі велика увага приділяється підвищенню технічного рівня промисловості. Розроблені та реалізуються міжгалузеві та галузеві програми науково-технічного забезпечення виробництва, які передбачають розробку й впровадження ресурсо та енергозберігаючих технологій та високопродуктивного устаткування, розширення випуску імпортозамінюючої сировини й прогресивних таропакувальних матеріалів, збільшення виробництва продовольчих товарів з нетрадиційної харчової сировини. Здійснюється розробка та гармонізація вітчизняних стандартів до європейських і міжнародних, що є обов’язковою умовою вступу нашої країни до СОТ.

Разом з тим, у харчовій промисловості є багато складних проблем. Перш за все, потребує удосконалення система контролю за якістю і безпекою харчових продуктів (з урахуванням прогресивного досвіду країн Європейського союзу) та постійного моніторингу ситуації на ринках продовольства, що дозволить ефективно забезпечувати збут на ринках харчової продукції, як на внутрішньому, так і на ринках інших країн.

3. Структура харчової промисловості

Провідними галузями харчової промисловості України є цукрова, м’ясна, молочна, олійножирова, плодово-овочеконсервна, борошномельно-круп'яна, кондитерська, спиртова, виноробна та соляна.

Цукрова промисловість — одна із найважливіших галузей харчової промисловості. До 1990 р. від реалізації бурякового цукру Україна отримувала близько 70% прибутку, який отримували від реалізації продовольчих товарів.

Спочатку основними традиційними регіонами вирощування цукрового буряку були Вінницька, Хмельницька, Черкаська, Полтавська та південні регіони Київської, Житомирської і Чернігівської областей.

Специфічною особливістю цукрової промисловості є сезонне виробництво, що обумовило неповне використання основних фондів і трудових ресурсів на протязі року.

Одним з важливих напрямків пом’якшення наслідків сезонності виробництва і підвищення на цій основі ефективності галузі є переробка на цукробурякових заводах у міжсезонний період тростинного цукру-сирцю.

Після 1990 р. замість того, щоб уводити ринкові відносини, створювати нові організаційно-економічні механізми, в Україні був упроваджений дикий ринок. Держава відмовилась від своєї регулюючої функції. У результаті цього виникла глибока системна криза, відбулося різке скорочення виробництва цукру. В 1999 р. уперше, Україна перейшла до імпорту цукру для поповнення навіть свого внутрішнього ринку.

В останні роки різко скоротились площі посівів і валові збори цукрових буряків. І як результат зменшилось виробництво цукру-піску із цукрових буряків (див. дод. Г). Зруйнована і третина цукрових заводів, яких уже відродити практично неможливо.

З метою відродження цукробурякового комплексу України необхідно поетапно здійснити комплекс першочергових заходів, що включають законодавче, нормативне та організаційне забезпечення ринку цукру і формування його економічного механізму.

Молокопереробна промисловість. До її складу входять маслоробна, сироробна, молочноконсервна галузі, а також виробництво продукції з незбирного молока. Розміщення підприємств галузі залежить від наявності сировини і масового споживача.

В Україні працює понад 500 молокозаводів. Найбільші комбінати та заводи розміщені у Києві, Харкові, Дніпропетровську, Одесі, Львові.

В Україні працює 10 молоко консервних заводів, всі вони розміщені в районах зосередження сировини. У Бахмачі (Чернігівська обл.), Смілі (Черкаська обл.), Куп’янську (Харківська обл.), Первомайську (Миколаївська обл.) діють великі заводи консервованого молока, на яких випускають згущене молоко з цукром, згущені вершки, сухе молоко тощо (див. дод. Ґ).

М’ясна промисловість є однією з основних у харчовій індустрії. М’ясна промисловість забезпечує населення свіжим та мороженим м’ясом, ковбасними виробами та м’ясними напівфабрикатами. За 1990;2006 рр. виробництво м’яса в країні зменшилось майже у 2,5 рази (див. дод. Д).

Виділяють три основні напрями виробництва м’ясної промисловості — м’ясне, ковбасне і м’ясоконсервне. У структурі цих продуктів провідне місце у 2007 р. займало м’ясо птиці — 34,2%, друге — яловичина і телятина — 32,9%, третє — свинина — 30,5% (див. дод. Е).

Найбільші м’ясокомбінати розміщені у Києві, Дніпропетровську, Луганську, Полтаві, Одесі, Харкові, Запоріжжі, Вінниці, Черкасах, Донецьку, Миколаєві, Львові та інших містах. Великі птахокомбінати, орієнтовані на виробництво м’яса, розміщені поблизу найбільших міст у промислових центрах України, а також у курортних зонах. Виробництво ковбасних виробів розміщується в районах зосередження міського населення — Донбасі, Придніпров'ї, Києві, Ялті тощо. М’ясоконсервне виробництво зосереджене переважно в сировинних районах — Київ, Вінниця, Полтава.

Олійно-жирова промисловість об'єднує переробку насіння соняшнику, сої, ріпаку, льону з метою виробництва олії, маргарину, мила та інших похідних від насіння та олії продуктів: оліфи, соняшникового та соєвого борошна, харчового білка, мильної пасти, емульсолу, кулінарних жирів тощо. Вона представлена олійними заводами, які виробляють декілька видів рослинної олії — соняшникову (90% виробництва), кукурудзяну, лляну, ріпакову, конопляну.

В Україні існує 30 великих державних олійних комбінатів та заводів. Найвища концентрація таких підприємств у Дніпропетровській, Донецькій та Запорізькій областях, де виробляється більше половини виробленої в Україні олії. Найбільшими центрами виробництва олії є Дніпропетровськ, Маріуполь, Запоріжжя, Полтава, Кіровоград, Вінниця. Щороку в Україні виробляється понад 900 тис. т олії (див. дод. Є).

Складні часи переживає олійножирова галузь, оскільки на підприємства надходить половина насіння соняшнику, а решта вивозиться за межі держави.

Борошномельно-круп'яна промисловість являється проміжною ланкою між системою зберігання зерна та виробництвом хлібних продуктів і забезпечує потребу країни у борошні і крупах.

Незважаючи на те, що на вироблення 1 т борошна потрібно 1,3 т зерна, борошномельні підприємства тяжіють до районів споживання готової продукції, оскільки перевезення зерна обходиться значно дешевше, ніж перевезення борошна, а також раціонально використовуються відходи. Тому в районах виробництва товарного зерна потужність млинів повинна відповідати не наявним ресурсам зерна, а місцевим потребам у борошні.

Переважаючими потужностями є млини, здатні переробити 50−60 т. на добу. Найкращою організаційною формою є хлібокомбінати. Такі підприємства є в усіх обласних центрах і містах обласного підпорядкування.

Борошномельні заводи малої потужності доцільно будувати в сільській місцевості, що дасть змогу виробникам зерна вийти на ринок не з сировинною, а з готовою продукцією.

Круп’яна індустрія виділяє ядро з гречки, проса, робить крупу, шліфований рис, горох, а також харчові концентрати, геркулес, толокно тощо.

Отже головним принципом розміщення круп’яних заводів є орієнтація на райони товарного виробництва круп’яних культур (виняток становлять крупи пшениці і ячменю, що виробляються разом з борошном). Вихід крупів становить 50−65% від маси зерна. Значні виробники крупів в Україні — Київська, Полтавська і Вінницька області.

Хлібопекарська промисловість задовольняє щоденні потреби населення в хлібобулочних виробах, бубликах, сухарях, дієтичних сортах хліба, тортах, тістечках, пиріжках. У зв’язку з тим, що маса хліба на 35% більша від маси борошна, то головним фактором розміщення хлібопекарних заводів є споживчий, або свіжий хліб, що доставляється споживачеві в радіусі не більше 50 км. Тому хлібозаводи і макаронні фабрики розміщуються відповідно до розселення людей. Найбільші заводи розташовані в містах і поселеннях міського типу. Потужності хлібозаводів — 5−250 т на добу. Наприклад, у Києві, є 5 хлібозаводів, 128 хлібних магазинів, 482 хлібних відділи у гастрономах та універсамах.

Комбікормова промисловість. Завдяки їй раціонально використовується зерно. Близько 80% вмісту в комбікормах становлять зернові концентрати, а решта макуха, шроти, трав’яне і рибне борошно, кормові дріжджі, білково-вітамінні домішки. Виробництво комбікормів в Україні за 1990;2007 рр. зменшилось з 16,7 до 9,7 мли т. Зараз зерно в основному використається в недостатньо переробленому виді, тобто не раціонально. Тому слід різко скоротити витрати зерна в не переробленому вигляді для фуражу, припинити згодовувати тваринам продовольче зерно, вдвічі зменшити частку зерна в структурі комбікормової сировини (у Франції, наприклад, вона становить 46%).

Консервна промисловість включає виробництво консервів із овочів, плодів, м’яса і риби. Виробництво зосереджено переважно у Степовій та частково у Лісостеповій зонах. З розвитком та поглибленням спеціалізації сільського господарства ця галузь може стати галуззю експортного призначення. Винятково важлива роль цієї галузі полягає в тому, що консервування плодів та овочів забезпечує тривале їх зберігання. Найважливішим фактором розміщення консервної промисловості є наявність сировини, яку постачає овочівництво і садівництво. Сировина для овочеконсервної промисловості мало транспортабельна, тому переробка її здійснюється біля місць вирощування. Найбільша концентрація плодо-овочеконсервного виробництва спостерігається на півдні України. Головні центри — Одеса, Херсон, Сімферополь, Ізмаїл, Мелітополь, Бердянськ. Розміщене це виробництво і в районах Поділля (Камянець-Подільський, Могилів-Подільський), а також в Черкасах, Житомирській, Полтавській та Донецькій областях. Є консервні та овочесушильні підприємства також у Кіровоградській, Полтавській, Черкаській, Вінницькій, Закарпатській та в Чернігівській (Ніжин) областях.

За роки незалежності виробництво овочевих і фруктових консервів скоротилось відповідно у 5,3 і у 10,7 рази, м’ясних в 4 рази, рибних — у 43 рази.

Виробництво консервів із риби в основному «прив'язано» до портів Керчі, Бердянська, Маріуполя, Одеси, Херсона, Ізмаїла та Кілії. В цих портах побудовані заводи, які перероблюють рибу, виловлену у Світовому океані та у Чорному і Азовському морях.

Крохмале-патокова промисловість виробляє крохмаль, що використовується в основному в харчовій промисловості. У цей галузі сировинний фактор є вирішальним. Для одержання 1 т крохмалю необхідно майже 6 т картоплі. Найбільшими виробниками картопляного крохмалю були Чернігівська і Житомирська області. Останнім часом виробляють крохмаль з пшениці, кукурудзи, рису. На переробці кукурудзи на крохмаль у Дніпропетровській області спеціалізується Верхньодніпровський комбінат.

Виноробна промисловість як сировину використовує виноград, фрукти, ягоди. Первинне виробництво розміщене у районах виробництва сировини, а вторинне виробництво та розлив вина розміщені як у районах виробництва сировини, так і у місцях споживання. Найбільшими виробниками різних виноградних вин та коньяків є майже всі міста Криму, Одеської, Херсонської, Миколаївської та Закарпатської областей. У Донбасі, Придніпров'ї і деяких обласних центрах Лісостепової зони, де багато садів та ягідників, виробляються плодово-ягідні вина.

Залишається високою заборгованість заводів вторинного виробництва за отримані виноматеріали від торгових підприємств. Ці фінансові затримки призводять до економічного спаду на підприємствах первинного виробництва і ніякі механізми повернення коштів не спрацьовують.

Негативно впливає на конкурентоспроможність наших підприємств наводнення споживчого ринку неякісною та фальсифікованою виноробною продукцією. Необхідне вирішення цієї проблеми на державному рівні можливо шляхом прийняття Закону України, який би регламентував виробництво виноробної продукції від сировини до готової продукції.

Спиртове і лікеро-горілчане виробництво використовує відходи цукрової промисловості, сокового виробництва, зерно та картоплю. Виготовленням горілки і лікеро-горілчаних напоїв займається 260 підприємств, 19 з яких входить до переліку підприємств, які не підлягають приватизації.

Спиртові заводи є в усіх областях України, але найбільше їх у Вінницькій, Черкаській, Кіровоградській, Житомирській і Київській областях.

Внутрішня потреба в спирті становить близько 20 млн. дол. при загальній потужності заводів 68 млн. дол. Враховуючи те, що спиртова промисловість традиційно мала високий експортний потенціал і залишається однією з бюджето формуючих галузей, нагального вирішення потребує питання пошуку нових зовнішніх ринків збуту цієї продукції або часткового перепрофілювання підприємств на випуск паливного еталону, технологію якого розроблено в УкрНДІспиртбіопроді. Посилення державного контролю за виробництвом лікеро-горілчаних виробів дало змогу минулого року збільшити випуск алкогольних напоїв майже на 13%. Протекціоністська політика щодо вітчизняного товаровиробника, яка здійснюється в Україні протягом останніх років, дала змогу відчутно скоротити імпорт горілчаних виробів і створила умови для нарощування випуску тих продуктів, які можна в достатніх обсягах виробляти в Україні (див. дод. Ж).

Проведений аналіз дотримання законодавства щодо забезпечення контролю за обігом спирту, алкогольних напоїв засвідчив наявність серйозних недоліків у цій сфері.

За оцінками експертів, досі у тіньовому обігу перебуває 25−30 відсотків ринку алкоголю. Більше третини алкогольних напоїв, що реалізуються через торговельну мережу, не відповідають вимогам щодо якості та безпеки продукції.

У зв’язку з недотриманням багатьма суб'єктами господарювання державних стандартів і технічних умов виробництва спирту та алкогольних напоїв, порушенням санітарних, пожежних та екологічних норм під серйозну загрозу ставиться життя і здоров’я значної кількості людей.

Пивобезалкогольна промисловість — це майже 300 заводів, що виробляють пиво, плодово-ягідні напої, мінеральні води.

Важливим сировинним компонентом для виробництва пива є ячмінний солод. Щоб виробити 1 т солоду, потрібно 1,4 т ячменю. Пивоварні заводи максимально наближені до споживача.

Найбільші пивзаводи розміщені у Києві, Харкові, Донецьку, Чернігові, Миколаєві, Запоріжжі, Луганську.

Потужності з виробництва безалкогольних напоїв розміщені у Києві, Донецьку, Черкасах, Одесі, Полтаві, Харкові, Запоріжжі. Мінеральна вода розливається на заводах у Миргороді, Києві, Сваляві, Ужгороді, Одесі, Харкові, Саках, Чернігові, Запоріжжі, Чернівцях та ін.

Значні досягнення є і у виробництві безалкогольних напоїв.

Тютюнова промисловість України складається з 11 тютюнових фабрик, семи ферментаційних заводів, одного заводу ацетатних фільтратів. Центри тютюнової промисловості: Київ, Черкаси, Львів, Кременчук, Прилуки, Харків, Дніпропетровськ, Одеса, Камянець-Подільський, Феодосія.

За 1990;2006 рр. виробництво цигарок та сигарет зросло із 69,4 млрд шт. до 120 млрд шт., або у 1,7 рази.

Рівень продовольчого споживання продукції населенням

Сільське господарство і галузі, що забезпечують переробку сільськогосподарської продукції, спрямовані на забезпечення населення країни продуктами харчування. Результати їх роботи віддзеркалюються у рівні продовольчого споживання продуктів харчування в розрахунку на одну особу. За останні роки населення України на 50% споживає від науково-обґрунтованої норми м’яса і м’ясопродуктів, на 38,2% — молока і молокопродуктів, на 14,0% — яєць і на 30% риби і рибопродуктів (див. дод. З).

4. Регіональні особливості харчової промисловості України

Враховуючи необхідність здійснення державної регіональної економічної політики, Кабінет Міністрів України у 1998 р. вніс на розгляд Верховної Ради України проект Закону України «Про концепцію державної регіональної економічної політики», в якому пропонується мережа економічних районів України в такому складі:

· Донецький (Донецька і Луганська обл.);

· Придніпровський (Дніпропетровська, Кіровоградська і Запорізька обл.);

· Східний (Полтавська, Сумська, Харківська обл.);

· Центральний (Київська, Черкаська обл. та м. Київ);

· Поліський (Волинська, Житомирська, Рівненська, Чернігівська обл.);

· Подільський (Вінницька, Тернопільська і Хмельницька обл.);

· Причорноморський (Автономна Республіка Крим, Одеська, Миколаївська та Херсонська обл.);

· Карпатський (Львівська, Івано-Франківська, Закарпатська і Чернівецька обл.).

Донецький економічний район

До складу Донецького економічного району входять Донецька і Луганська області. За розмірами території це найменший регіон в Україні, проте для нього характерна висока територіальна концентрація соціально-економічного потенціалу. У регіоні проживає 7,9 млн осіб, або 15,3 відсотка населення України. На території регіону розташовано 88 міст і 243 селища міського типу. Донецька і Луганська області — одні з найбільш розвинених в економічному відношенні областей України. Загальна вартість основних виробничих фондів двох головних галузей матеріального виробництва — промисловості та сільського господарства — становить понад 20 відсотків загальноукраїнської.

У харчовій промисловості провідними є м’ясна, молочна, олійно-жирова, кондитерська, борошномельно-круп'яна галузі. М’ясопродукти високої якості виготовляють: ОП «Делікатес» (м. Донецьк), АТЗТ «Луганськм'ясо» (м. Луганськ), ДП «Аграрник», АТВТ «Ковбасна фабрика» (м. Костянтинівка), АТЗТ «М'ясокомбінат» (м. Артемівськ), м’ясопереробне АТ (м. Краматорськ). Виділяється соляна промисловість: ВО «Артемсіль», «Словсіль».

Придніпровський економічний район

До складу Придніпровського економічного району входять: Дніпропетровська, Запорізька, Кіровоградська області. Це п’ятий район України за площею, але за рівнем промислового розвитку він знаходиться на другому місці після Донецького і є одним з найбільших індустріальних районів України.

Харчова промисловість району за вартістю виробленої продукції посідає третє місце після машинобудування і металургії. На неї припадає 18% валової продукції промисловості Придніпров'я. Численні підприємства харчової промисловості працюють переважно на місцевій сировині. Найбільш розвинені борошномельно-круп'яна, олійна, цукрова, маслоробна, м’ясна, кондитерська галузі. Підприємства цієї галузі розташовані практично у всіх міських населених пунктах. Збудований найбільший у Європі Верхньодніпровський крохмале-патоковий комбінат, м’ясокомбінати у Токмаку, Бердянську, Пологах, м’ясокомбінат і рибний завод у Нікополі.

Східний економічний район

До Східного економічного району відносять Полтавську, Сумську, Харківську області. Східний соціально-економічний район належить до найбільш індустріально розвинене них районів України, характеризується вигідним економіко-географічним положенням, розташований на важливих шляхах сполучення з сусідньою Російською Федерацією.

Харчова промисловість району за обсягом виробництва займає друге місце після машинобудування. Вона переробляє місцеву сільськогосподарську сировину — зерно, цукрові буряки, насіння олійних культур, продукцію тваринництва. В районі діють підприємства цукрової, м’ясної, молочної, борошномельно-круп'яної, олійної, і жирової, спиртово-горілчаної, кондитерської та інших галузей харчової промисловості. Тут виробляється 10,3% найважливіших продуктів харчування від загального обсягу їх виробництва в Україні(див. дод. И).

Найбільше значення має цукрова промисловість, яка виробляє понад 18% цукру в Україні. На території Східного економічного району є 39 цукрових заводів.

Район випускає 16,3% вершкового масла в Україні. Маслоробна промисловість представлена значною кількістю підприємств, розміщених по всій території району, та молочноконсервними заводами у Харківській (Куп'янськ) і Полтавській (Кобеляки) областях. У районі працює мережа консервних заводів. В Харкові освоїли випуск відмінної якості пива «Рогань», яке досить успішно конкурує з київським «Оболонь» і впевнено завоювало ринок не тільки Харківщини та України в цілому, але й країн ближнього зарубіжжя.

Центральний економічний район

До складу Центрального економічного району входять Київська, Черкаська області та м. Київ. У районі розвинуті майже всі галузі харчової промисловості. Вони переважно переробляють місцеву сільськогосподарську сировину. Виділяється цукрова промисловість, особливо в Черкаській області, де працює 24 цукрових заводи. Є численні підприємства молочної, маслосироробної та м’ясної промисловості. Розвиваються борошномельно-круп'яна, ефіроолійна, спиртова, кондитерська та інші галузі.

На Черкащині працюють 24 заводи з виготовлення цукру-піску й один рафінадний завод (Верхняцький, Цибулівський, Шполянський, Черкаський, Городищенський, Жашківський, Кам’янський та ін.).

М’ясна промисловість має високий рівень концентрації виробництва. Більшість м’ясної продукції виробляється на м’ясокомбінатах Києва, та в Черкасах.

Підприємства молочної промисловості є в кожному адміністративному районі, всього їх близько 50. Вони виробляють кефір, молоко, сир, сметану, сухе молоко, молочні консерви та ін. За обсягом виробництва вершкового масла (24,9 тис. т) район займає провідне місце в Україні. Серед найбільших підприємств галузі не тільки району, а й країни слід виділити молочноконсервні комбінати в Бахмачі та Овручі.

Подільський економічний район

До Подільського економічного району входять Вінницька, Тернопільська і Хмельницька області. Галузева структура її включає цукрову, молокопереробну, м’ясну, консервну, кондитерську, спиртово-горілчану та інші галузі. В районі діють 64 цукрових заводи, найбільші серед яких: Гайсинський, Кирсанівський-2, Бершадський, Погребищенський (Вінницька область).

Відходи цукроваріння використовують 23 заводи спиртово-горілчаної промисловості. Спиртові заводи виробляють спирт, етиловий спирт, сухий лід, тверду вуглекислоту, етанол, мелясовий і картопляний спирт, горілку. Через труднощі зі збутом спиртової продукції нині вони переходять на виробництво таких товарів народного споживання, як крохмальне борошно, картопляний крохмаль, фруктові та овочеві консерви в бляшаних і скляних банках.

Найважливіші види вироблюваних у районі харчових продуктів (див. дод. І) — борошно, м’ясо, масло, жирні сири, хліб і хлібобулочні вироби, продукти з незбираного молока. Обсяг їх виробництва, крім хліба і хлібобулочних виробів, значно перевищує середньо республіканський показник, особливо це стосується виробництва м’яса, масла та сирів жирних.

М’ясна промисловість представлена Вінницьким, Тростянецьким, Гайсинським, Тульчинським (Вінницька область), Шепетівським (Хмельницька область), Тернопільським м’ясокомбінатами, а також птахокомбінатами в Барі, Козятині (Вінницька область). Деякі м’ясокомбінати виробляють також яєчний порошок, яєчний сушений жовток і білок, яєчний рідкий жовток для виробничих цілей, олію, гідрогенізовані жири, мило, гематоген, шлунковий сік, білкові кровозамінники, займаються загальною торгівлею.

В економічному районі діють 10 підприємств з виробництва сухого знежиреного молока, 7 з яких є у Вінницькій області.

Потужні консервні заводи й комбінати є у Вінниці, Могилеві-По-дільському, Барі, Гайсині, Тульчині (Вінницька область). Вони виготовляють консерви фруктові та овочеві у бляшаних та скляних банках.

Олійна промисловість району представлена 21 підприємством з виробництва олії, які розташовані переважно в містечках і селах Вінницької області. Найбільшим у виробництві олії й жирів є Вінницький олійно-жировий комбінат. На ньому переробляють місцеве та привізне насіння соняшнику.

Карпатський економічний район

До Карпатського економічного району входять Львівська, Івано-Франківська, Закарпатська та Чернівецька області.

Харчова промисловість - одна з провідних у районі, орієнтується переважно на переробку місцевої сировини.

Молочна промисловість. Найбільші підприємства є у Львові (молочні завод і комбінат, жировий комбінат), у Дрогобичі, Яворові, Миколаєві, Мукачевому, Ужгороді, Чернівцях, Долині, Івано-Франківську.

Борошномельно-круп'яна промисловість відіграє провідну роль у забезпеченні населення та інших галузей харчової промисловості борошном і крупами. Борошно продукують «Харчопродукт» (Львів), завод продтоварів (Стрий). Макаронні фабрики у Львові та Стрию. З цією галуззю тісно пов’язана хлібопекарська й кондитерська промисловість. Найбільшими підприємствами є «Львівхліб», КФ «Світоч», кондитерська фабрика, «Хлібопром» (Івано-Франківськ), харчосмакова фабрика (Чернівці).

Розвинена цукрова промисловість, що зумовлено тяжінням переробки сировини до сировинних баз. Найбільші цукрові заводи в Городенці, Самборі, Ходорові, Красному, Чернівцях.

Плодоовочевоконсервна промисловість зорієнтована на виробництво продукції овочівництва і садівництва. Фрукти й овочі сушені, а також консервовані в бляшаних та скляних банках випускають консервні заводи (Берегове, Виноградів, Тячів, Ужгород, Мукачеве). Соки фруктові, овочеві, напої з молочної сироватки та мінеральну воду виробляють і коркують: завод безалкогольних напоїв (Львів, Галицький район); харчосмакові фабрики (Снятин, Калуш); завод безалкогольних напоїв Воловець; заводи мінеральних вод (Свалява, Рогатин).

Причорноморський економічний район

До Причорноморського економічного району входять Автономна Республіка Крим, Одеська, Миколаївська та Херсонська області.

Харчова промисловість району працює на місцевій сировині. Широко розвинені консервна, молочна, ефіроолійна, рибна, м’ясна, тютюнова галузі. На харчову промисловість припадає майже половина продукції промисловості району. М’ясна промисловість представлена м’ясокомбінатами в Одесі, Миколаєві, Херсоні, Ізмаїлі, Сімферополі, Керчі, Первомайську, Вознесенську. Маслопереробна, сироварна галузі розміщені рівномірно по всій території регіону. В Одесі працює потужний олійно-екстрактовий завод та єдиний в Україні завод олій з кісточок фруктів. Рибоконсервні заводи є в Керчі, Генічеську, Ялті, Юлії, Білгород-Дністровському, Херсоні, Красноперекопську, Севастополі. У районі виробляється більшість вин України. Найбільші й найвідоміші підприємства в Ялті, Алушті, Судаку, Сімферополі, Феодосії, Старому Криму, Одесі, Ізмаїлі, Білгород-Дністровському, Херсоні та ін.

У районі є великі елеватори (Миколаїв, Херсон, Одеса). Менше розвинена цукрова промисловість, що зосереджена переважно в Первомайському, Вознесенському, Одеському районах. Кондитерська промисловість розвинена в Одесі, Сімферополі, Миколаєві, Херсоні.

Виробництвом тютюнових виробів займається Феодосійська тютюнова фабрика.

Поліський економічний район

До Поліського економічного району входять Волинська, Житомирська, Рівненська, Чернігівська області. Природно — кліматичні умови сприятливі для ведення як сільського господарства, так і лісівництва. Проживає 93 — 94% етнічних українців.

Найважливішою галуззю є харчова промисловість, яка в структурі виробництва товарів народного споживання становить понад 57% продукції. Це такі галузі, як цукрова, м’ясна, плодоконсервна, маслосироробна і молочна. Найпотужнішою галуззю харчової промисловості є цукрова. Найбільші підприємства розміщені в сировинних районах: Володимир-Волинський, Іваничівський, Гнідавський (Луцьк), Горохівський (Мар'янівка) у Волинській області та Дубнівський, Андрушівка, Яготин, Рокитне, Парафіївка, Новий Биків, Острозький і Шпанівський заводи у Рівненській області. Подібне розміщення мають найбільші заводи, що виготовляють овочеві консерви: Луцький, Іваничівський, Голобський, Радивилівський, Рівненський, Житомирі, Бердичеві, Овручі. М’ясна промисловість орієнтується, крім сировини, і на споживача. Молочні підприємства поширені по всій території району: Луцьк, Рівне, Дубно, Бердичева, Чернігова .

Кондитерська промисловість району не виділяється значними обсіосягами продукції, але кондитерські фабрики Житомира, Че-рняігова відомі своєю продукцією у всій державі.

5. Зовнішньоекономічна діяльність підприємств харчової промисловості в Україні

Експорт товарів — це продаж товарів українськими суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності іноземним суб'єктам господарської діяльності (у тому числі з оплатою не у грошовій формі) з вивезенням або без вивезення цих товарів через митний кордон України.

Імпорт товарів — купівля (у тому числі з оплатою не у грошовій формі) українськими суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності в іноземних суб'єктів господарської діяльності товарів із вивезенням або без ввезення цих товарів на територію України, включаючи купівлю товарів, призначених для власного споживання установам та організаціям України, розташованим за її межами.

У травні 2008 року Україна набула повноправного членства у Світовій організації торгівлі.

Членство України в СОТ сприяє:

· розширенню експортних поставок та поліпшенню умов торгівлі;

· пожвавленню виробництва в експортоорієнтованих галузях аграрної економіки;

· прискоренню структурних і виробничих трансформацій в аграрному секторі за рахунок вільного доступу до іноземних технологій, ефективного менеджменту та маркетингу;

· стимулюванню вітчизняних виробників до розширення асортименту якісних товарів на продовольчому ринку;

· захисту вітчизняних експортерів на зовнішніх ринках.

Експорт

Україна успішно нарощує експортний потенціал сільського господарства. У 2000;2007 рр. обсяги експорту продукції аграрного сектора збільшилися майже у 4,3 раза. У структурі експорту переважає сільськогосподарська продукція. Загальний зовнішньоторговельний обіг України за 9 місяців 2009 року склав 62,8 млрд. дол. США або 16% загального зовнішньоторговельного обігу України. При цьому експорт продукції аграрного сектора становив 6,79 млрд. дол. США, або 13,8% від загального експорту України; імпорт & 4,35 млрд. дол. США, або 7% від загального імпорту України; сальдо позитивне 2,44 млрд. дол. США.

У структурі експорту переважає зерно та продукція олійножирового комплексу. Конкурентними на зовнішньому ринку є кондитерська, пивобезалкогольна, лікеро-горілчана та соледобувна промисловість.

Україна має визнані у світі торгові марки: «Немиров», «Союз Віктан», «Хортиця», «Оболонь», «Славутич», «Рогань», «Миргородська», «Олейна», «Чумак», «Рошен», «Світоч», «Харківська бісквітна фабрика», «А.В.К.», «Артемсіль», «Сандора», «Ясен» та інші.

Головним пріоритетом зовнішньоекономічної діяльності харчової промисловості є поступова інтеграція у світову економіку, нарощування та ефективне використання експортного потенціалу, подальше збереження позитивного зовнішньоторговельного сальдо, забезпечення захищеності внутрішнього ринку, виходячи з інтересів держави.

Починаючи з 1992 р., в агропромисловий комплекс було залучено 2,1 млрд. дол. США, що становить 7,8% від загального обсягу прямих іноземних інвестицій в українську економіку:

· Нідерланди (443,1 млн. дол. США);

· Кіпр (200,9 млн.),

· США (145,4 млн.);

· Швеція (140,6 млн.);

· Великобританія (140,4 млн.);

· Німеччина (59,9 млн.);

· Швейцарія (79,3 млн.);

· Франція (63,9 млн.).

Імпорт

Доля імпорту в загальному обсязі зовнішньої торгівлі продукції аграрного сектору складає 37,5%. При цьому, найбільшу питому вагу в структурі основних видів продукції аграрного сектору імпортних надходжень припадає на: м’ясо та субпродукти (12,48%), рибу та ракоподібні, молюски (9,13%), плоди, горіхи та цедра (8,61%), різні інші харчові продукти (8,57%), олія (7,28%), тютюн та вироби з нього (6,77%), шоколад, какао (5,31%), продукти переробки овочів, плодів (4,65), кава, чай, прянощі (3,18%), зернові злаки (2,17%), молокопродукти (1,59%), цукор, меляса та кондвироби (0,99%) тощо.

В структурі імпорту українських молокопродуктів значна частка припадає на кисломолочну продукцію — 35,3 млн. дол. США (39%) або 23,7 тис. тонн (зменшившись на 28% порівняно з відповідним періодом 2007 року). Імпорт сира за 12 місяців 2008 року склав 53 млн. дол. США (49%) або 13,1 тис. тонн (збільшившись на 43% порівняно з відповідним періодом 2007 року).

Імпорт за 2008 рік порівняно з відповідним періодом 2007 року має тенденцію росту по таким видам продукції як: свинина свіжа, охолоджена чи морожена — на 321 млн. дол. США (у 4,4 рази); м’ясо та субпродукти домашньої птиці - на 290 млн. дол. США (у 6,1 рази); олія пальмова — на 174 млн. дол. США (на 71%); цитрусові, свіжі або сушені - на 109 млн. дол. США (у 2,3 рази); риба морожена — на 90 млн. дол. США (на 33%); шкіра із шкур інших тварин — на 61 млн. дол. США (у 22,5 рази); банани свіжі або сушені - на 55 млн. дол. США (на 66%); мило на 32 млн. дол. США (у 2 рази).

6. Проблеми і перспективи розвитку харчової промисловості в Україні

У розв’язанні продовольчої проблеми значне місце займає харчова промисловість, яка є заключним ланцюгом у виробництві продовольчої продукції. Вона має розгалужену структуру, потужний виробничий потенціал і може практично повністю забезпечити потреби населення у високоякісних продуктах харчування в широкому асортименті.

Проте внаслідок загострення економічної кризи виробничий потенціал харчової промисловості повністю не використовується. Вона зазнає великих труднощів у своєму дальшому розвитку та вдосконаленні.