Золота булла

План

Вступ

1. Передумови створення «Кароліни» у 1356 році

2. Зміст «Золотої булли»

3. Історичне значення документа Висновки Література Додаток 1

Додаток 2

Вступ

«Золота булла» — законодавчий акт Священної Римської імперії, прийнятий імперським рейхстагом в 1356 році. Текст документа, складений латиною, затверджений імператором Карлом IV Люксембурзьким. Дія булли припинилася з закінченням існування імперії (1806 року). Але її вивчення дає можливість виявити які-небудь нові деталі, можливість по новому їх тлумачити чи почати розглядати давно вивчений документ під новим кутом бачення.

Вивчення цього документа є актуальним в наш час. По-перше, в «Золотій буллі» у кожного архієпископа, курфюрста, князя-виборця та інших було своє місце та свої права у державі, навіть за столом по цьому документу вони сиділи у певній послідовності. А це свідчить про порядок та певну стабільність в країні. По-друге, документ закріплював права, обов’язки та привілеї кожного, тобто в якійсь мірі забезпечував спокій у Німеччині. По-третє, після дії «Кароліни» влада стала стабілізуватися. А все це для нашого часу є дуже важливим, тому що при створенні будь-якої конституції опираються на попередні документи.

1. Передумови створення «Кароліни» у 1356 році

Для середньовічної Німеччини ХІV — XV століть стали часом найвищого розквіту її міст, бурхливого розквіту ремесел та торгівлі, особливо посередницької, між різними країнами. Всьому цьому сприяло вигідне положення країни на шляху міжнародної торгівлі.

В другій половині XIV ст. ремісники працювали у великих містах Німеччини більш ніж у 50 галузях виробництва. В господарському та соціальному житті теж відбулися деякі позитивні зрушення.

Подальший розквіт німецької економіки та зародження в ряді галузей виробництва нових форм його організації зустрічали на своєму шляху серйозні перешкоди. Головними з них були нерівномірність господарського розвитку окремих регіонів та їх слабкий взаємозв'язок один з одним, політична роздрібненість країни. Її характерною проявою було відсутність єдиної системи монет, міри та ваги, небезпека доріг та чисельні митні збори на торгівельних шляхах [5, 388−394].

Не дивлячись на підйом, економічний розвиток Німеччини відставав від розвитку інших країн. Крім того, сам по собі підйом не сприяв розвитку економічних зв’язків у всій країні.

Зміни в економіці несли за собою відповідні зміни в класовій структурі Німеччини.

З середовища вищої знаті виокремилися князі. Вони стали майже незалежними від імператора і значною мірою володіли верховними правами.

Поява вогнепальної зброї та внаслідок цього удосконалення військової справи підірвали значення рицарів та знищили неприступність замків феодалів, а загальний розвиток товарно-грошового господарства негативно відбилося на їх матеріальному положенню. Для того, щоб вдовольнити свої потреби, лицарі посилювали експлуатацію селянства [2, 422−424].

Послаблення кріпацького права в Німеччині було тимчасовим явищем. З другої половини XIV ст. почала спостерігатися феодальна реакція, яка виражалася в прагненні поміщиків відновити барщину та посилити різноманітні натуральні та грошові побори. Одночасно феодали захопили общинні землі і таким чином підривали ресурси кріпосного господарства.

В протилежність політичному розвитку Франції, Англії та Іспанії, Германія в ХІІІ - ХV ст. не тільки не досягла політичної централізації, але й ще більше роздробилася на вільні феодальні князівства [8, 257].

Починаючи з ХІІІ ст. центральний апарат імперії на чолі з імператором лише номінально був носієм державної влади, а фактично знаходився у руках чи під контролем курфюрстів. Його діяльність на місцях була в значній мірі паралізована реальною владою територіальних кнізів, які поступово перетворювалися в справжніх монархів.

Після остаточного встановлення верховенства римських пап над церквою імператор втратив положення голови церкви і перестав наділяти єпископів та абатів церковними повноваженнями. По Вормському конкордату 1122 р. духовну інвеституру віднині виконував папа, який наділяв канонників символами духовної влади. Імператор мав право бути присутнім на виборах церковників, але здійснював лише світську інвеституру — наділяв кононника земельним володінням з відповідними васальними обов’язками. Правління Карла ІV, яке лише ненадовго посилило центральну владу, заклало традиції для подальшої політики династії Люксембургів, яка приділяла велику увагу своїм спадковим землям та йшла заради цього на чергові поступки князям та римській курії[1, 414−415]. Але згодом відбулися великі зміни в положенні духовенства. Юристи витіснили духовенство з державного апарату. Зменшився склад духовного дворянства, одна частина якого піднеслася до положення князів, інша — розорилася, а третя — була в феодальній залежності від князів та імператора. Духовенство розділилося на дві групи. Перша група складалася з вищих ієрархів — великих землевласників. До другої групи належало нище духовенство — сільські та міські священики [2, 422−424].

Обирання імператора стало виконуватися вузькою колегією князів, яка при обранні перестала враховувати права спадкоємців померлих імператорів. Таким чином, міг бути обраний будь-який кандидат княжого роду, який був бажаний колегії.

Імператор продовжував залишатися верховним суддею в імперії, що було зв’язано з традиційними обов’язками королівської влади підтримувати «мир» та здійснювати правосуддя. Але згодом імператор практично позбувся можливості обкладати підданих податками та отримував доходи тільки зі своїх власних земель.

Імператорська влада не змогла створити систему центральних імперських установ і «виростити» королівську бюрократію. Імперія фактично не мала столиці, казначейства, професійної канцелярії, професійного центрального суду [3, 323−324].

Слабкість центральної влади та посилення феодального свавілля приводили до того, що міста мусили самі захищати свої інтереси в Німеччині і за її межами, об'єднуючись в союзи. Найбільшим з них в історії середньовічної Європи стало північнонімецьке торгівельне «товариство» — Ганза.

Ганза грала подвійну роль: вона сприяла розвитку посередницької торгівлі на великій території, але й душила конкуренцію купців інших країн; вона відстоювала комунальні свободи своїх членів від домагань феодальних властителів, але й подавляла внутрішньо міські виступи проти засилля патриціату; вона об'єднувала міста Північної Німеччини, але й від'єднувала їх від інтересів інших частин країни [5, 388−394].

Наслідком посилення князів було зростання політичної роздробленості Німеччини. Із закінченням правління династії Гогенштауфенів відбулося послаблення імперської влади, тому що була підірвана економічна основа. Фактично Німеччиною з кінця ХІІІ ст. керувала група, яка складалася із семи найбільш великих князів: маркграф Бранденбургський, герцог Саксонський, пфальцграф Рейнський, король Чеський та три єпископи — Кельнський, Майнцський та Трирський [2, 422−424].

Після загибелі династії Штауфенів у боротьбі з папами в Німеччині з 1250 до 1273 роки не було імператора. В цей період міжцарствія було втрачено багато коронної землі та регалій, які відійшли до князів. В подальшому до 1356 року імператорський титул по черзі переходив до представників багатьох династій, поки в 1438 році остаточно не закріпилася за Габсбургами. Імператор продовжував залишатися главою держави, втілював єдність імперії, але не мав реальної влади. Він виконував в основному функції військового та зовнішньополітичного координатора дій німецьких феодалів. Це положення було юридично санкціоноване «Золотою буллою» 1356 року [3, 324], яка залишалася ядром імператорського законодавства до припинення існування Священної Римської імперії [5; 395]. Цей документ був виданий Карлом IV (1346 — 1378), за якого дім Люксембургів досяг найбільшої могутності [8, 258].

Таким чином, все свавілля, яке існувало до правління династії Люксембургів: розлад в економіці, роз'єднаність міст, неправильна політика, верховенство папської влади над імператорською — привело б, на мою думку, чи до розпаду імперії, чи до повної самостійності міст в Німеччині. Але Карл IV відкрив нову сторінку в історії Германської імперії, видавши «Золоту буллу», яка формально закріпила монархічне правління імператорів та дещо централізувала владу.

2. Зміст «Золотої булли»

золотий булла римський король Карл IV, обраний в 1346 році імператором при підтримці папи та французького короля, спираючись на силу Чехії, прагнув зміцнити положення чеського королівства, здолати претензії Австрії, Баварії та папи римського на рішучу роль в Германській імперії. Для цього він був змушений закріпити владу курфюрстів, об'єднати їх в якійсь мірі, послабити ворожість між ними. Карл скликає Нюрнбергський сейм у 1355 році [10], а згодом у Меці [9, 639]"щоб порадитися для загальної користі про мир та походи в країні". На основі постанови цього сейму Карл IV видав «Золоту буллу» для того, щоб не було роздору «між сімома князями-виборцями Священної імперії, якими вона повинна освічуватися, як сімома сяючими світильниками в єдності семи образного духа», щоб «протидіяти майбутнім небезпекам роздорів та суперечок між князями-виборцями».

Спочатку буллу називали то «Кароліною» (за ім'ям самого імператора), то «курфюрстською буллою» (за змістом, бо з 31 глави акта 21 було присвячено самим курфюрстам), і лише з 1366 року за нею утвердилася назва «Золота булла» (за підвішеною золотою печаткою) [9, 639].

Глава ІІ. Про обрання римського короля.

1. Після того, як … князі-виборці чи їх посли увійдуть у місто Франкфурт, вони повинні негайно на інший же день, зранку прослухати в присутності їх всіх в церкві святого апостола Варфоломія замовлену ними месу… І архієпископ Майнцський дасть їм форму присяги, і він з ними та вони або, у випадку їх відсутності, їх посли з ним принесуть на народній мові присягу… Нарешті, по принесенні князями-виборцями чи їх послами… присяги… нехай приступлять вони до обирання та ніяк вже названого міста Франкфурта не залишають, перш ніж більша частина їх не обере тимчасову голову миру чи християнського народу, тобто римського короля, який мусить стати імператором…

Після того, як в цьому ж місці вони чи більша по кількості частина їх обере, таке обрання повинне вважатися та розглядатися так, якби воно було всіма ними прийняте як єдине та узгоджене без якої-небудь незгоди. Та так, як те, про що нище пишеться, по давньому, встановленому та похвальному звичаю завжди до цих пір нерухомо було придержано, чому і ми постановляємо та предписуємо всією повнотою, яку нам надано імператорською владою, що той, хто вищевказаним способом буде обраний римським королем, в той же час по закінченні обрання, перед тим він в силу влади Священної імперії буде займатися якою-небудь іншою справою чи підприємствами, повинен всім разом та кожному окремо князям-виборцям, духовним та цивільним, які вважаються найближчими членами Священної імперії, негайно підтвердити та одобрити своїми грамотами та печатками всі їх привілеї, грамоти, права, вольності, жалування, старинні звичаї, а також почесні сани та все, що вони від імперії отримали і чим володіли до дня виборів, і все перераховане повторити їм ще раз, після того як буде імператор коронований короною. Таке підтвердження обраний сам зробить і повторить кожному князю-виборцю особисто, спочатку від свого королівського імені, а потім під імператорським титулом, і у всьому цьому буде забов ^, язаний всім цим князям-виборцям разом та кожному з них окремо не спричиняти ніяких перешкод, а навпаки, без злих намірів допомагати.

4. Ми постановляємо, нарешті, що у випадку, якщо три князі-виборці, які є присутніми на виборах, чи їх посли, за їх відсутністю, оберуть у римські королі четвертого серед них чи з їх середовища, тобто князя-виборця, який є присутнім або відсутнім, то голос цього обраного, якщо він буде присутнім, або його послів… повинен мати повну силу, збільшуючи число обираючих та створюючи більшість разом з голосами інших князів-виборців.

Глава ІІІ. Про міста, які зайняті архієпископами Трирським, Кельнським та Майнцським.

Щоб між поважними архієпископами Трирським, Кельнським та Майнцським, князями-виборцями Священної імперії припиненні були на вічні часи приводи до всіляких суперечок та підозр, які в майбутньому могли б виникнути у відносно першості чи рангу їх місць на імператорських та королівських зборах… можуть, в змозі і повинні сидіти так: (архієпископ) Трирський — прямо навпроти лиця імператора, Майнцський — в своєму архієпископстві та в своїх областях, і за межами своїх областей в межах канцлерства по Німеччині, за виключенням лише Кельнської області, а Кельнський — в своєму архієпископстві та в своїх областях по всій Італії та Галлії - по правий бік римського короля…

Глава ІV. Про князів-виборців загалом.

1. Поверх всього ми постановляємо: кожен раз, як від нині в подальшому відбудуться імператорські святкові збори… щоб по правому боці імператора чи римського короля, за архієпископом Майнцським чи Кельнським, а саме за тим з них, якому прийдеться на той час, в силу його привілеїв, сидіти з указаного правого боку від імператора, відповідно до того, в якій це буде місцевості та в якій з областей, — повинні займати місця: перше — король Богемії, як правитель, коронований та помазаний, а за ним друге — пфальцграф Рейнський; з лівого же боку, за тим з названих архієпископів, якому доведеться сидіти з лівого боку, перше місце зайняте герцогом Саксонським, а за ним друге — маркграф Браденбургський.

Глава ІХ. Про золоті та срібні та іншого виду рудники.

Справжньою постановою, яке повинно зберігати силу на вічні часи, ми встановлюємо та по потрібному розгляді об’являємо, що наші наступники, королі Богемії, а рівно королі-виборці, всі разом та кожний окремо, які коли-небудь будуть (духовні та цивільні), всіма копами, золотими та срібними, та рудниками олова, міді, заліза, свинцю та інших будь-яких металів, а також солі як знайденими, так і ті, які можуть бути знайдені коли-небудь з часом у згаданому королівстві, в землях, які йому належать, та у володіннях, які належать тому самому королівству, можуть повністю користуватися та законно володіти зі всіма без всякого виключення правами, як такі речі можуть знаходитися та звичайно знаходяться в володінні.

Глава Х. Про монети.

Окрім цього ми постановлюємо, щоб кожному майбутньому королю Богемії, нашому спадкоємцю, надано було наступне право, яке, як відомо, надавалося з давніх часів нашим спадкоємцям, великим королям Богемії, та яким вони мирно та безперервно володіли, а саме право виробляти та дозволяти виробляти чеканку монет із золота та срібла у всіх містах та частинах свого королівства, підпорядкованих йому земель та володінь, які він мав, де король захоче та де йому заманеться, — всіляким способом та у всілякій формі, які до цього часу здійснювалися у самому королівстві Богемії та в цих його землях…

Рівним чином ми бажаємо, щоб ця постанова та пожалування, в силу дійсного імператорського закону, повністю було розповсюджено на всіх князів-виборців, як духовних, так і цивільних, на їх спадкоємцях у всіх тих видах та у всіх тих умовах, як повідомляється вище.

Глава ХІ. Про імунітет князів-виборців.

Ми постановлюємо також, що ніякі графи, синьйори, барони, лінники, васали, володарі замків, лицарі, прислуга, міщани, міські жителі та ніякі (взагалі) лиця, які піддаються церквам кельнської, майнцської та трирської, якого би положення, стану ти сана вони не були як в попередні часи не могли бути покликані, так і віднині на вічні часи не повинні і не можуть бути покликані за потребою якого би не було істця поза територією і за межами цих церков та володінь, які до них належали, в який бу то не було і в чий бу то не було суд, окрім як в суд архієпископа майнцського, трирського та кельнського та їх суддів, як це було виконано, на скільки нам відомо, на попередні часи.

Ми бажаємо, щоб ця постанова в силу дійсного нашого імператорського закону повністю було розповсюджено на світліших: пфальцграфа рейнського, герцога саксонського та маркграфа браденбургського, князів-виборців цивільних, чи не духовних, на їх спадкоємців, приємників та підданих — у всіх тих видах та на всіх цих умовах [7, 43−37].

3. Історичне значення документа

Цікаво, що в середні віки не знали писаного загального законодавства. Юридичне положення інститутів та персон визначалося правом на індивідуальні привілеї. В цілому до ХІІ ст. були відсутні закони з устрою Імперії. До того ж, якщо робилися які-небудь спроби їх створення, то епізодичні. Так, можна сказати «Союз з духовними князями» (1220 р.), або ж «Licet juris» (1338 р).

Карл ІV отримавши імператорську корону, робить крок до систематизації законів держави, з переглядом того, який вже є. Коли він покращив своє положення, він прагнув враховувати реальне співвідношення сил Імперії. І у 1356 році він видав Золоту Буллу, яка до самого кінця Германської імперії (1806 рік) складала основний закон її організації, її строю, а тому поклала у багатьох відносинах кінець свавіллю.

Вона закріпила всілякі втручання пап в обрання королів. Містам «Золота булла» забороняла прийом громадян ззовні, а також обмежувала їх права на союзи та коаліції. З іншого боку, були точно вказані права князів стосовно по відношенню до різних категорій їх підданих. Головним чином зміст булли стосувався обрання римських королів, а також прав та майна курфюрстів. У ній перераховуються всі сім головних виборців: три архієпископа — Майнцський, Трирський та Кельнський, король Чехії, пфальцграф Рейнський, герцог Саксонський, маркграф Бранденбургський. Обрання вирішувалося більшістю членів. Скликаються курфюрсти архієпископом Майнцським через місяць після смерті імператора. А якщо б такого скликання не відбулося, то вони без запрошення з'їжджалися у Франкфурд-на-Майні.

Виборчі права курфюрста тісно пов’язані з його землею, яка, як нерушиме ціле, переходить у спадок до його первенця, причому всі піддані курфюрста, по їх особливим важливим привілеям, судяться виключно в місцевих судах. В силу привілею про невиклик ніхто не має право апелювати рішення цих судів у вищі інстанції. Курфюрстам на їх територіях приналежать так звані «регалії» — право чеканити монету, назначати пошлини, витуряти або не витуряти у себе євреїв [6, 478−479]. Їм було надано також ряд широких прав в області юрисдикції та право участі у спільноімерському суді [2, 425]. Таким чином, на основі цієї булли вони ставали повними господарями своєї землі та складали в якомусь роді олігархію, яка різко виділялася з-поміж інших князів та в сильнішій ступені закріпляла їх залежність [6, 479]. Васалам було заборонено вести війну проти синьйорів, містам — підписувати союзи проти курфюрстів [2, 425]. Цей пункт, який захищає інтереси князів, був викликаний потягом німецьких міст грати самостійну політичну роль незалежно від князівської влади [4, 436]. Але приватні війни між феодалами не були заборонені. Для них були встановлені деякі межі [2, 425].

Крім того, булла передписувала голові держави кожного року в визначені строки зустрічатися з курфюрстами для вирішення найважливіших державних справ: важливішою землею курфюрстів, Чеською, володів сам Карл, та, судячи по тодішньому положенню справ, мав право надіятися, що йому вдасться те, чого не вдалося його попередникам: вдержати імператорську владу в своєму домі та таким чином, хоча і за допомоги деякого обходу — через олігархії - створити для Німеччини монархію в лиці представників Люксембургської династії [6, 478−479].

Германська імперія не зробилася, таким чином, централізованою державою. Вона представляла собою конгломерат самостійних та фактично не пов’язаних між собою «імперських чинів», які вважалися обов’язковими членами імперії Правління Карла ІV, яке лише ненадовго посилило центральну владу, заклало традиції для подальшої політики династії Люксембургів, яка приділяла велику увагу своїм спадковим землям та йшла заради цього на чергові поступки князям та римській курії[4, 436].

Отже, історичне значення «Золотої булли» не в тому, що вона стала новим конституційним правом, а класифікувала вже діюче право, передусім звичаєве, яке сформувалося на основі традиції обирання королів, різноманітних правових випадків та привілеїв та формально завершила перехідний етап від спадково-виборної влади імператора в Х-ХІ ст. до виборної імператорської влади.

До наших днів збереглося сім рукописів «Золотої булли», написаних латинською мовою. Залишається спірним питання авторства (називаються імена Карла IV, італ. юриста Бартоло та ін.). «Золота булла» вплинула на розвиток державно-правової системи в Німеччині, де вона вважалася основним законом конституційного рівня до 1806 року, тобто до скасування імператора Священної Римської імперії германської нації. Вона мала загальноєвропейське правове значення у розумінні становлення виборчих засад у формуванні найвищої державної влади.

Історично значущою була мета, передусім політична, коли виникло питання про прийняття цього документа. Звичаєві права отримали в буллі не просте законодавче ствердження — вони вносилися імператором для обговорення з метою зміцнити імператорське законодавство, зберегти єдність імперії, внутрішній мир, суверенітет, заборонити роздори та їх погані наслідки для держави.

Висновки

Середньовічна Німеччина ХІV — XV століть розквітала в усіх сферах. Але, не дивлячись на це економічний розвиток відставав від розвитку інших країн. До того ж слабкою була влада королів, а роль духовенства посилювалася, що не сприяло поліпшенню ситуації. Карл ІV вирішив покласти всьому свавіллю в Германській державі кінець і в 1356 році видав документ, який закріплював права, обов’язки та привілеї архієпископів, курфюрстів, короля, державний устрій, було звернуто увагу на економічні та соціальні проблеми — «Золоту буллу».

До створення «Золотої булли» було багато передумов, які згодом відобразилися в документі: неправильна та роз'єднана політика всіх органів влади та самих представників цієї влади, не було єдиної монети, порядку, законодавства та ін. Карл за допомогою цього документу оформлює олігархію, яка була ще в зародку, створює певну послідовність обрання та подальшого правління майбутнього короля Германської держави, кожного з трьох архієпископів наділяє землею та частиною королівства для уникнення подальшої боротьби між ними.

Що стосується значення для історії цього документа, то воно велике, тому що саме ця історична пам’ятка класифікувала вже діюче право та з неї можна вилучити багато цікавого та корисного при створенні нових документів.

Отже, прийняття «Золотої булли» 1356 року в Німеччині мало дуже велике значення, тому що закріплювало законодавство, права та привілеї, посприяло вдосконаленню в сфері економіки, а відповідно в торгівлі та міждержавних відносинах.

Література

1. Глиняный В. П. История государства и права зарубежных стран. — Харьков: Одиссей, 2005. — 832 с.

2. История государства и права зарубежных стран / Под общ. ред. проф. П. Н. Галанза. — М.: Юридическая литература, 1963. — 600 с.

3. История государств и права зарубежных стран/Под общ. ред. д.ю.н., проф. Н. А. Крашенниковой. — М.: Норма, 2002. — 624 с.

4. История средних веков / Под ред. акад. Е. А. Косминского и гл. корресп. АН СССР С. Д. Сказкина. — М.: Государственное издательство политической литературы, 1952. — 748 с.

5. История средних веков / Под ред. С. П. Карпова. — М.: Издательство МГУ, 2001. — 744 с.

6. Оскар Егер. Средние века. — М.: Издательство АСТ, 1999. — 696 с.

7. Сборник документов по всеобщей истории государства и права / Под ред. А. С. Пашкова. — Ленинград: Издательство Ленинградского университета, 1997. — 144 с.

8. Семенов В. Ф. История средних веков. — М., 1970. — 610 с.

9. Юридична енциклопедія / Редкол.: Ю. С. Шемищченко (гол. редкол.) та ін. — К.: Українська енциклопедія, 1998. — 744 с.

Додаток 1

Зміст «Золотої булли»

Глава II. Об избрании римского короля

1. После же того, как… князья-избиратели или их послы вступят в город Франкфурт, они должны немедленно, на другой же день, рано утром прослушать в присутствии их всех в церкви св. апостола Варфоломея заказанную ими мессу… И архиепископ майнцский даст им форму присяги, и он с ними и они или, в случае их отсутствия, (их) послы с ним принесут на народном языке присягу…

3. Наконец, по принесении князьями-избирателями или (их) послами… присяги… пусть приступят они к избранию и никак уже названного города Франкфурта не покидают, прежде чем большая часть их не выберет временного главу мира или христианского народа, то есть римского короля, долженствующего стать императором. Если же они не успеют это сделать в течение 30 дней, считая без перерыва со дня принесения упомянутой присяги, то после этого, по прошествии этих 30 дней, пусть они питаются лишь хлебом и водою и никоим образом не выезжают из вышеназванного города до тех пор, пока ими или большею частью их не будет избран правитель или временный глава верующих, как об этом сказано выше.

4. После же того, как в том же месте они или большая по числу часть их совершит избрание, такое избрание должно считаться и рассматриваться так же, как если бы оно было совершено ими всеми единодушно без чьего-либо несогласия. И так как-то, о чем ниже пишется, по древнему, установленному и похвальному обычаю всегда до селе нерушимо было соблюдаемо, посему и мы постановляем и предписываем всей полнотой данной нам императорской власти, что тот, кто вышеуказанным способом будет избран римским королем, тотчас же по окончании избрания, прежде чем он в силу власти Священной империи займется какими-нибудь другими делами или предприятиями, должен всем вместе и каждому в отдельности князьям-избирателям, духовным и светским, которые считаются ближайшими членами Священной империи, незамедлительно и беспрекословно подтвердить и одобрить своими грамотами и печатями все их привилегии, грамоты, права, вольности, пожалования, старинные обычаи, а также почетные саны и все, что они от империи получили и чем обладали вплоть до дня выборов, и все перечисленное повторить еще раз им, после того как будет коронован императорской короной. Такое подтверждение избранный сам сделает и повторит каждому князю-избирателю особо, сперва от своего королевского имени, а затем под императорским титулом, и во всем этом будет обязан всем этим князьям-избирателям вместе к каждому из них в отдельности не чинить никаких препятствий а, наоборот, без злого умысла оказывать милостивую поддержку.

5. Мы постановляем, наконец, что в случае, если три князя-избирателя, присутствующие (на выборах), или (их) послы за (их) отсутствием, изберут в римские короли четвертого среди них или из их среды, то есть князя-избирателя, присутствующего или отсутствующего, то голос этого избранного, если он будет присутствовать, или его послов, в случае его отсутствия должен иметь полную силу, увеличивая число избирающих и образуя большинство вместе с (голосами) прочих князей-избирателей…

Глава III. О местах, занимаемых архиепископами Трирским, Кёльнским и Майнцским.

…Красе и славе Священной римской империи, чести императора и желанному благу государства благоприятствует единодушие достопочтенных и светлейших князей-избирателей, которые, как высокие столпы, с ревностным благочестием и предусмотрительной мудростью поддерживают собою священное здание и помощью коих укрепляется десница императорской власти; и чем более полной благодатью взаимного благоволения связываются они между собою, тем более обильные блага мира и спокойствия счастливо изливаются на христианский народ.

Поэтому, чтобы между достопочтенными архиепископами майнцским, кёльнским и трирским, князьями-избирателями Священной империи пресечены были впредь на вечные времена поводы ко всяческим спорам и подозрениям, которые в будущем могли бы возникнуть относительно первенства или ранга их мест на императорских и королевских собраниях; и чтобы сами они, пребывая в спокойствии сердец и душ, лучше, в полном единодушии и со рвением действенной любви могли размышлять на утешение христианскому народу о делах Священной империи, мы, по обсуждении со всеми князьями-избирателями, как духовными, так и светскими, и по их совету постановляем и полнотой императорской власти настоящим законным эдиктом, долженствующим сохранять силу на вечные времена, утверждаем, что вышеназванные достопочтенные архиепископы при всех публичных императорских актах, как-то, в судах, при наделении ленами, на званых обедах, а также на совещаниях по всяким прочим делам, ради которых случится, что они должны будут собраться для обсуждения вопросов, касающихся обоюдной пользы и чести их и империи, — могут, в праве и должны сидеть так: (архиепископ) трирскийпрямо против лица императора; майнцский — в своем архиепископстве и в своих областях, и за пределами своих областей в пределах канцлерства по Германии, за исключением лишь Кёльнской области, а Кёльнский — в своем архиепископстве и в своих областях и за пределами своих областей во всей Италии и Галлии — по правую сторону римского императора…

Глава IV. О князях-избирателях вообще.

1. Сверх сего мы постановляем: всякий раз, как отныне впредь случится проводить имперское торжественное собрание (curiam), при любом заседании, как в совете, так и за (обеденным) столом, и в любых иных местах, где императору или римскому королю случится заседать вместе с князьями-избирателями, — чтобы по правую сторону императора или римского короля, непосредственно за архиепископом майнцским или кёльнским, а именно, за тем (из них), которому придется в то время, в силу его привилегии, сидеть с указанной правой стороны от императора, сообразно с тем, в какой это будет местности и в какой из областей, — должны занимать места: первое — король Богемии, как государь, коронованный и помазанный, а непосредственно за ним второе — пфальцграф рейнский; с левой же стороны, непосредственно за тем из названных архиепископов, которому придется сидеть с левой стороны, первое место займет герцог саксонский, а за ним второе — маркграф бранденбургский.

2. Далее, когда бы и сколько бы раз в будущем ни случалось (престолу) Священной империи быть вакантным, архиепископ майнцский будет тогда иметь власть, — как он имел (эту) власть, насколько известно, сыздавна, — созывать письменными извещениями прочих вышеупомянутых князей, своих соучастников по упомянутым выборам; когда же они все или те, которые смогут и пожелают присутствовать (на выборах), соберутся к назначенному дню выборов, названный архиепископ майнцский — и никто другой — должен будет опросить голоса своих соизбирателей, каждого в отдельности, в следующем порядке: первого, разумеется, он опросит архиепископа трирского, коему мы предоставляем первый голос, который, как нам известно, принадлежал ему до сих пор; второго — кёльнского архиепископа, коему по рангу и должности присвоено первому возлагать королевскую корону на римского короля; третьего — короля Богемии, коему, среди светских князей-избирателей, по его королевскому сану, по праву и по заслугам принадлежит первенство; четвертого — пфальцграфа рейнского; пятого — герцога саксонского; шестогомаркграфа бранденбургского; о голосах их всех названный архиепископ майнцский расспросит в указанном порядке. После этого названные князья-избиратели, его соучастники (по выборам), спросят, в свою очередь, его, чтобы и он сам выразил свое мнение и объявил им, (за кого подаст) свой голос.

3. Сверх того, на торжественных имперских собраниях (curus) маркграф бранденбургский будет подавать воду для омовения рук императора или римского короля, а король Богемии — первый кубок, который, однако, он, в силу привилегии своей королевской власти, не будет обязан подавать, имея королевскую корону (на голове), если только не пожелает (сделать это) по доброй воле; затем пфальцграф (рейнский) будет обязан подносить блюдо, а герцог саксонский, как это повелось исстари, исполнять обязанности маршала.

Глава V. О праве пфальцграфа (Рейнского), а также герцога Саксонского.

1. Далее, сколько бы раз, как сказано выше, ни оказывался престол Священной империи вакантным, светлейший пфальцграф рейнский, эрцтрухзес (верховный стольничий) Священной империи на основании своего княжеского достоинства или пфальцграфской привилегии должен до принятия власти будущим римским королем быть временным правителем (provisor) этой империи в рейнских землях, в Швабии и в областях, где действует франконское право, с властью творить суд, предоставлять церковные бенефиции, собирать налоги и доходы, раздавать лены, принимать присяги на верность вместо (императора) и от имени Священной империи…

И мы желаем, чтобы в тех местах, где действует саксонское право, этим же правом временного правления (provisionis) пользовался светлейший герцог Саксонский эрц-маршал Священной империи, таким же образом и на таких же условиях, как это изображено выше.

2. И хотя император или римский король по тем делам, за которые его могут призвать к ответу, должен, как это говорят установлено по обычаю, держать ответ перед пфальцграфом рейнским, эрцтрухзесом, князем-избирателем Священной империи, однако сам пфальцграф не будет вправе производить этот суд ни в каком другом месте, кроме как при императорском дворе, то есть (там), где на ту пору император или римский король окажется пребывающим.

Глава VII. О наследовании князей-избирателей.

Среди тех бесчисленных забот, которыми ежедневно утруждается сердце наше ради благосостояния Священной империи, коей мы благополучно, по воле божьей, правим, наши помыслы направлены главным образом на то, как бы всегда соблюдалось желанное и благотворное единение между князьями-избирателями Священной империи, и (как бы) сердца их в согласии искреннего благорасположения пребывали. Их заботливостью тем легче и тем скорее может быть оказана помощь колеблющемуся миру, чем менее в их среду будет закрадываться какое-либо недоразумение и чем чище будет сберегаться их (взаимное) благорасположение после того, как будут устранены (всяческие) сомнения, и право каждого будет с полной ясностью провозглашено…

Для того чтобы между сыновьями этих светских князей-избирателей в будущем не могли возникать поводы к беспорядкам и несогласиям по вопросам указанного права, голоса и власти, и (чтобы), таким образом не мог быть опасными проволочками (dilationibus) нанесен ущерб общему благу, — мы с божьей помощью, желая наилучше предотвратить будущие опасности, устанавливаем и императорской властью постановляем настоящим законом, долженствующим иметь силу на вечные времена, чтобы после того, как кто-либо из этих светских князей-избирателей скончается, право, голос и власть, в этих выборах переходили беспрекословно к его законному первородному сыну недуховного звания…

Глава VIII. Об иммунитете короля Богемии и обитателей (его) королівства.

В бозе почившими императорами и римскими королями, нашими предшественниками, некогда всемилостивейше было предоставлено и пожаловано светлейшим королем Богемии, нашим прародителям и предшественникам, а равно королевству Богемии и этого королевства короне, и по похвальному обычаю с незапамятных времен нерушимо и долговременно соблюдаемому и предписанному теми, кто его соблюдает без возражений и без перерывов, установлено, что никакой князь, барон, сеньор, рыцарь, слуга, городской обитатель, горожанин, одним словом никто из этого королевства и всех принадлежащих ему земель, где бы они ни находились, — какого бы положения, звания, ранга или состояния он ни был, — не может впредь на вечные времена быть вызываем и привлекаем, по настояниям какой-нибудь из сторон ни в какой суд за пределами этого королевства и ни в чей-либо иной суд, кроме как в суды короля Богемии и судей его королевской курии. Посему, по надлежащем рассмотрении, возобновляя и вместе с тем подтверждая императорским авторитетом и полнотой императорской власти эту привилегию, обычай и пожалование, — мы этим нашим настоящим императорским постановлением, долженствующим сохранять силу на вечные времена, устанавливаем, что если, вопреки указанной привилегии, обычаю или пожалованию, кто-либо из вышеназванных, как-то: князь, барон, сеньор, рыцарь, слуга, обитатель города, горожанин или крестьянин или иной кто-либо из ранее упомянутых лиц, по какому-либо делу, уголовному, гражданскому, или смешанному, или по какому бы то ни было процессу, в какое бы то ни было время вызван будет в чей бы то ни было суд за пределами названного королевства Богемии, то он ни в малейшей мере не будет обязан являться (туда) или давать ответ на (этом) суде.

Поэтому, если случится, что против таких не являющихся будут каким-либо судьей за пределами Богемии, именем чьей бы власти он ни действовал, возбуждаться каким-нибудь образом судебные дела, вестись процессы или выноситься и объявляться приговоры, предварительные (по частному вопросу) или окончательные (по основному делу), один или несколько, по каким бы то ни было делам или процессам, — (в таком случае) мы нашей волей и вышеназванной полнотой императорской власти признаем совершенно ничтожными и отменяем такого рода вызовы, предписания, процессы, приговоры, а равно их (принудительные) исполнения и все, что могло бы на основании их или части их воспоследовать, быть потребовано или совершено. К этому мы в особенности добавляем и императорским эдиктом, долженствующим сохранять силу на вечные времена, нашей волей и упомянутой полнотой власти постановляем, чтобы, как в названном королевстве Богемии с незапамятных времен непрестанно соблюдалось, так и впредь не дозволялось бы никакому князю, барону, сеньору, рыцарю, слуге, обитателю города, горожанину или крестьянину, словом, никакому лицу или обитателю часто упоминавшегося королевства Богемии, какого бы положения, ранга, сана или состояния они ни были или он ни был, — апеллировать к какому бы то ни было иному суду на какие бы то ни было процессы, приговоры, предварительные (по частному вопросу) или окончательные (по основному делу) или на предписания короля Богемии или каких бы то ни было его судей, а также на принудительные исполнения этих (приговоров), состоявшихся или вынесенных в королевском суде, или в присутствии короля королевства, или (в суде) вышеназванных судей, исполненных или подлежащих исполнению…

Глава IX. О золотых и серебряных и иного вида рудниках.

Настоящим постановлением, долженствующим сохранять силу на вечные времена, мы устанавливаем и, по надлежащем рассмотрении, объявляем, что наши наследники, короли Богемии, а равно князья-избиратели, все вместе и каждый в отдельности, которые когда-либо будут, — духовные и светские, — всеми копями, золотыми и серебряными, и рудниками олова, меди, железа, свинца и других любых металлов, а также соли, как найденными, так и могущими быть найденными когда-нибудь впоследствии в указанном королевстве, в землях, ему принадлежащих и во владениях, подвластных тому же королевству, — могут полностью обладать и законно владеть со всеми, безо всякого исключения, правами, как таковые (вещи) могут находиться и обыкновенно находятся в (чьем-либо) владении…

Глава X. О монетах.

Кроме того, мы постановляем, чтобы каждому будущему королю Богемии, нашему преемнику, (предоставлено было) следующее право, которое, как известно, предоставлялось с древнего времени нашим предшественникам, достославным королям Богемии, и которым они мирно и беспрерывно обладали, а именно (право) производить и разрешать производить чеканку золотых и серебряных монет во всяких местах и частях своего королевства, подчиненных ему земель и принадлежащих (ему владений), где король предпишет и где ему заблагорассудится, — всяким способом и во всякой форме, которые до сего времени соблюдались в самом королевстве Богемии и в этих (его землях).

Равным образом мы желаем, чтобы настоящее постановление и пожалование, в силу настоящего нашего императорского закона, полностью было распространено на всех князей-избирателей, как духовных, так и светских, на их преемников и законных наследников во всех тех видах и на всех тех условиях, как говорится выше.

Глава XI. Об иммунитете князей-избирателей.

Мы постановляем также, что никакие графы, бароны, сеньоры, ленники, вассалы, владельцы замков, рыцари, слуги, горожане, городские Обитатели и никакие (вообще) лица, подданные церквей кёльнской, майнцской и трирской, какого бы положения, состояния и сана они ни были, (как) в прежние времена не могли быть вызываемы, (так) и отныне впредь на вечные времена не должны и не могут быть привлекаемы и вызываемы по требованию какого бы то ни было истца вне территории и за границами и пределами этих церквей и владений, к ним принадлежащих, в какой бы то ни было и в чей бы то ни было суд, кроме как в суд архиепископов майнцского, трирского и кёльнского и их судей, как это и было соблюдаемо, насколько нам известно, в прежние времена…

Мы желаем, чтобы это же постановление в силу настоящего нашего императорского закона полностью было распространено на светлейших: пфальцграфа рейнского, герцога саксонского и маркграфа бранденбургского, князей-избирателей светских, или недуховных, на их наследников, преемников и подданных — во всех тех видах и на всех тех условиях, как говорится выше…

Глава XII. О собрании князей-избирателей.

Среди тех многообразных забот о государстве, которыми беспрестанно занимается наша мысль, наше величество по многом размышлении усмотрело, что необходимо будет, чтобы князья-избиратели Священной империи для обсуждения (вопросов, касающихся) блага самой империи и земного мира, собирались чаще, чем это принято, так как они — (эти) прочные основы и незыблемые столпы империи, — живя в землях, далеко отстоящих друг от друга, имеют возможность сообщать друг другу и вместе с тем обмениваться друг с другом мнениями о наиболее тягостных недостатках (настоятельных нуждах) знакомых им областей и способны благотворными, предусмотрительными решениями своими умело содействовать надлежащему исправлению таковых. И вот на торжественном сейме (curia) нашем, проведенном в Нюрнберге нашим величеством вместе с достопочтенными духовными и светлейшими светскими князьями-избирателями и многими другими князьями и сеньорами, мы, переговорив с этими князьями-избирателями и по их совету, сочли за нужное вместе с названными князьями-избирателями, как духовными, так и светскими, к общей пользе и благу установить, что эти князья-избиратели должны впредь лично съезжаться ежегодно один раз, спустя четыре, считая непрерывно, недели после праздника Пасхи, (то есть) воскресения Господня, в каком-либо из городов Священной империи…

Глава XV. О заговорах.

Кроме того, проклятые и священными законами порицаемые заговоры и (тайные) сходки или недозволенные сообщества (лиги) в городах или за их пределами, между городом и городом, между лицом и лицом, либо между лицом и городом, — под предлогом ли покровительства или принятия в граждане, — или заговоры какой бы то ни было окраски, а также союзы и соглашения и заведенный насчет этого обычай, который мы рассматриваем скорее, как пагубу, — мы отвергаем, осуждаем и по надлежащем рассмотрении объявляем лишенными силы; (а именно те соглашения и союзы), которые города или лица какого бы то ни было сана, состояния, или положения до настоящего времени устраивали или в будущем вздумают устраивать, как между собой, так и с другими без одобрения сеньоров, подданными или слугами коих они (являются) или на землях коих они пребывают, даже если они (эти соглашения) и не направлены против этих сеньоров; поскольку не подлежит сомнению, что (эти заговоры и сообщества) признавались священными законами в бозе почивших августейших предшественников наших недопустимыми и подлежащими отмене. Отсюда, конечно, исключаются те союзы и лиги, о которых известно, что их заключили между собою князья, города и другие ради общего мира провинций и земель…

Глава XVI. О пфальбюргерах.

Далее, так как некоторые граждане и подданные князей, баронов и других (лиц), — как на это до нас доходяг частые жалобы, — стремясь сбросить с себя узы исконного подданства и даже с безрассудной дерзостью пренебрегая им, добиваются, чтобы их приняли в число граждан других городских общин; и довольно часто в прошлом добивались этого; и, однако, в действительности продолжают проживать в землях, в больших и малых городах и селениях прежних сеньоров, которых они осмелились или осмеливаются так коварно покинуть, претендуя (в то же время) на пользование вольностями и защитой тех городских общин, к которым они так переходят, — их в областях Германии обыкновенно называют пфальбюргерами; -то, поскольку не должно потворствовать ничьему коварству и обману, мы полнотой императорской власти, находя поддержку в мудром совете князей-избирателей духовных и светских, по надлежащем рассмотрении постановляем и настоящим законом, долженствующим сохранять силу на вечные времена, утверждаем, что отныне и впредь упомянутые граждане и подданные, издевающиеся так над теми, кому они подчинены, ни в коем случае не должны ни в каких землях, местностях и провинциях Священной империи получать права и вольности тех городских общин, принятия в гражданство которых они столь коварно добиваются и доселе добивались, — разве только они, переселяясь на самом деле со всем своим имуществом в эти городские общины, имея там свои очаги и постоянно и действительно, а не фиктивно, там проживая, принимают в них на себя полагающиеся налоги и муниципальные повинности…

Глава XVII. Об объявлениях частных войн (файдах).

Относительно тех, которые под предлогом, что у них имеется законное основание к объявлению частной войны (файды) каким-либо лицам, объявляют (эту) войну в местах, где те не имеют жилищ (domicilia) или обычно не проживают, и заранее их не предупреждают, мы объявляем бесчестным нанесение всякого ущерба, причиняемого поджогами, расхищениями или грабежами тех, которыми объявлена война. И так как нельзя брать под защиту ничей обман или коварство, то настоящим постановлением, долженствующим сохранять вечную силу, мы определяем, что такого рода объявления частных войн, таким путем совершенные и готовящиеся в будущем быть совершенными против каких бы то ни было сеньоров или лиц, с которыми (дотоле) поддерживалось общение, знакомство или добрая дружба, не имеют законной силы; и никому не дозволяется под предлогом объявления частной войны нападать на кого-либо, производя поджоги, расхищения или грабежи, если об объявлении войны не будет послано извещение за три полные дня (до начала ее) лично тому, против кого объявляется война; или об этом не будет публично объявлено в том месте, где последний обычно проживает, и если (факт) посылки такого рода извещения не сможет быть полностью подтвержден достоверными свидетелями. Всякий же, кто иначе вздумает объявлять войну и нападать на кого-нибудь не так, как упомянуто, должен без судебного разбирательства (lo ipso) лишиться чести, как если бы не было сделано никакого объявления войны. Также мы предписываем подвергнуть его, как изменника, через любых судей установленным наказаниям. Мы запрещаем и осуждаем незаконные войны и раздоры, все вместе и каждую в отдельности, также все незаконные поджоги, расхищения и грабежи, непричитающиеся и необычные пошлины, навязанные конвои и обычные вымогательства платы за эти конвои, — под страхом наказаний, которыми священные законы повелевают карать все вышеуказанные (деяния) и каждое из них.

Глава XX. О неотделимости курфюршеств от прав, с ними связанных.

Так как все княжества и каждое (из них) в отдельности, в связи с которыми светские князья-избиратели получают, как известно, права и голос на выборах римского короля, долженствующего потом стать императором, до такой степени сопряжены и неразрывно соединены с этим правом, должностями, санами и с другими правами, с ними связанными и от них проистекающими, что право, голос, должность и сан, а также другие права, относящиеся к какому-либо из этих княжеств, не могут доставаться никому другому, кроме того, о ком известно, что он владеет самим курфюршеством с его территорией, вассально-зависимьгми землями, ленами и доменами и со всем к нему относящимся, — то настоящим императорским эдиктом, долженствующим сохранять силу на вечные времена, мы предписываем, что каждое из названных курфюршеств должно в такой степени оставаться и быть навеки нераздельно соединенным и связанным с избирательным правом, голосом, должностью и всеми прочими санами, правами, и всем к нему относящимся, что владетель какого-либо курфюршества должен также пользоваться спокойным и свободным обладанием правом, голосом, должностью, саном и всем к нему относящимся и почитаться всеми за князя-избирателя; и сам, а не (кто-либо) иной, должен быть без всяких возражений приобщаем и допускаем прочими князьями-избирателями к выборам и ко всем иным актам, которые надо будет совершать ради чести и блага Священной империи; и ничто из вышеизложенного никогда не должно быть отделяемо либо обособляемо от другого, так как все это нераздельно и должно быть нераздельным; и ни в судах, ни вне (их) не может быть ни требуемо, ни получаемо, ни даже судебным решением отделяемо; и никто, заявляющий притязание на одно без другого, не должен быть выслушиваем…

Глава XXII. О местах князей-избирателей в процессиях и кому надлежит вести инсигнии.

Для определения же порядка следования в процессиях (светских) князей-избирателей в присутствии шествующего императора и римского короля, о чем мы упомянули выше, мы постановляем, чтобы всякий раз, как на торжественном императорском собрании князьям-избирателям придется вместе с императором или римским королем шествовать в процессиях при каких-либо актах или торжествах, и нужно будет нести императорские инсигнии, — герцог саксонский, несущий императорский или королевский меч, должен шествовать непосредственно перед императором или королем и находиться между ним и архиепископом трирским; а пфальцграф рейнский, несущий императорскую державу, должен шествовать от герцога саксонского с правой стороны, маркграф же бранденбургский, несущий скипетр, — с левой по прямой линии; король же Богемии должен следовать непосредственно за самим императором или королем, не имея никого посередині.