Становлення сільськогосподарської освіти в контексті всесвітньої історії (реферат)

Реферат на тему:

Становлення сільськогосподарської освіти в контексті всесвітньої історії.

Витоки аграрної освіти і науки йдуть із далекої глибини. Набуття численних ремесел, розвиток сільського господарства відбувалися передачею знань від покоління до покоління усно і виробничою практикою. Тільки в ХVІІІ ст. стали утворюватися спеціальні освітні сільськогосподарські школи.

Раніше за інші європейські країни становлення сільськогосподарської освіти відбулося у Німеччині. Початок викладанню сільського господарства як навчального предмета був покладений у 1727 р., коли прусський король Фрідріх Вільгельм І заснував кафедру економії в Галльському університеті [4, с. 627]. Сільське господарство складало основну частину курсу лекцій з економії. Впродовж XVІІІ ст. подібні кафедри створилися майже у всіх інших університетах Німеччини.

Нову епоху сільськогосподарської освіти відкрив учений-педагог Альбрехт Теєр. Саме він обґрунтував необхідність вивчення сільськогосподарських дисциплін у тісному зв’язку з практичним закріпленням у господарстві. За його ініціативою та під його керівництвом була створена в 1806 р. перша сільськогосподарська академія у Меглині. Як наслідок, аналогічні заклади були створені в Гогенгеймі, Шлейсгеймі, Тарантьє, Регенвальді, Эльдені, Проскау, Поппельсдорфі, Вільдау [5, с. 560−561]. Наявність такої великої кількості спеціальних навчальних закладів зіграла свою визначальну роль у науковій розробці сільськогосподарських питань, розвитку великих приватновласницьких господарств Німеччини. У 60-і рр. ХІХ ст. більшість із цих навчальних закладів була закрита.

Подальшою науковою розробкою питань сільського господарства займалися кафедри університетів. Видатну роль у цьому зіграв Ю. Кюн, що зайняв у 1862 р. кафедру сільського господарства в Галльському університеті [6, 7]. Під його керівництвом при університеті, де студенти вивчали повний обсяг природничих наук (чого не було в спеціальних академіях), був створений сільськогосподарський інститут — цілий комплекс установ для наочного і практичного закріплення теоретичного матеріалу [8].

Подібні інститути були засновані при університетах у Лейпцизі, Гіссені, Геттінгені, Кенігсберзі, Кілю, Бріславлі, Гейдельберзі. Довгий час ці інститути були головними вищими навчальними закладами Німеччини [9]. Як самостійний навчальний заклад існувала сільськогосподарська вища школа у Берліні [5, с. 628].

До 1900 р. у Німеччині існувало 22 середні сільськогосподарські навчальні заклади, 3 із них були пов’язані з реальними гімназіями. На підставі п. 2 Баварського училищного закону в програму загальноосвітніх училищ були введені основи сільськогосподарських знань [5, с. 558].

Німецькі нижчі землеробські школи мали нетривалий курс навчання (від 2 років до 1,5 року) і відрізнялися широкою розмаїтістю організації навчання. У 1900 р. нараховувалася 51 нижча школа, 7 із них існували при середніх школах. Після 1900 р. одержали велике поширення зимові школи для селянства. При порівняно високому рівні загальної освіти в селах зимові школи і додаткові класи з сільського господарства, створені при загальноосвітніх школах, отримали поширення у Німеччині та Австрії [10, с. 34].

У Франції вищим навчальним закладом був національний агрономічний інститут у Парижі. При проходженні дворічного курсу навчання, крім спеціальних предметів, читалися основні цикли природничих наук. В історії сільськогосподарської освіти Франції важлива роль належала Ровільскій школі Домбаля [11, с. 1416].

Крім цього, на 1900 р. нараховувалося 5 середніх сільськогосподарських навчальних закладів, 3 — загальних і 2 — спеціальних. При середніх навчальних закладах існували практичні господарства. Тривалість навчання була 2,5 роки.

Нижчим типом була практична школа землеробства, яких у Франції нараховувалося 44. Ці школи належали місцевим адміністративним одиницям: департаментам і округам або приватним особам. Усі навчальні заклади нижчого типу мали урядові дотації, були пов’язані з практичними господарствами і були розраховані на навчання дрібних виробників.

В Англії сільськогосподарська освіта у ХІХ ст. була розвинута досить слабко. До заснування в 1845 р. Чиренчестерської академії в Англії не було спеціальних сільськогосподарських шкіл. Однак поширенням сільськогосподарських знань у першій половині ХІХ ст. займалися сільськогосподарські товариства, наприклад Эдінбурзьке. З’явилися перші відомі вчені цієї галузі (Артур Юнг), перші зразкові господарства і перші найпростіші практичні сільськогосподарські школи [12, с. ІІІ].

Практично всі сільськогосподарські навчальні заклади Англії були приватними і не користувалися фінансовою підтримкою уряду. До 1900 р. нараховувалося 10 коледжів, які надавали фахову освіту, тільки 3 з них були цілком сільськогосподарськими, 7 — мали відповідні відділення. Крім спеціальних шкіл із вивчення основ молочного господарства, в Англії не було сільськогосподарських шкіл нижчого типу, але лекції з сільського господарства читалися у всіх коледжах і деяких університетах.

У Сполучених Штатах Америки розвиткові сільськогосподарської освіти сприяло прийняття у 1862 р. закону, за яким кожний навчальний заклад, що включав у свою програму сільськогосподарську або технічну освіту, отримував у своє розпорядження ділянку землі. До 1900 р. нараховувалося 64 коледжі, в яких викладалося сільське господарство, і тільки один коледж мав спеціальне сільськогосподарське призначення. Багато коледжів були складовими частинами університетів. Дослідні поля, де відбувалися основні наукові дослідження з рільництва, знаходилися в тісному зв’язку з коледжами [13, с. 1293].

Поширення сільськогосподарських знань серед сільського населення в широких масштабах відбувалося через заходи позашкільної освіти завдяки просвітницькій роботі сільськогосподарських фермерських товариств і веденню численних лекторських занять у них.

Історія сільськогосподарських шкіл Західної Європи першої половини ХІХ ст. довела, що успіх закладів у значній мірі забезпечувався людським фактором викладацького складу. Меглінська академія всесвітньою популярністю була зобов’язана успіху відомого сільськогосподарського просвітителя ТеэраГогенгеймська академія — Шварцу, Векерлину, ПабстуЭльденаська академія — ШульцуПоппельсдорфська — ГарштейнуГаалльський інституту — Кюне [5, с. 566]. Усе це видатні діячі аграрної справи, відомі вчені сільськогосподарської галузі свого часу. Саме на основі їхнього вчення згодом створювали свої програми перші професори вітчизняних сільськогосподарських шкіл [14, с. 308].

У Російській імперії ще до появи сільськогосподарських центральних органів імперії правлячими монархами підписувалися закони про створення перших сільськогосподарських шкіл. І якщо перші закони, що регламентували діяльність держави в галузі сільського господарства, належать до правління Петра І і Катерини ІІ, видання законодавчих актів, пов’язаних з введенням сільськогосподарської освіти, відноситься до правління Павла І. Його розпорядженням у 1797 р. поблизу м. Павловська була заснована перша урядова сільськогосподарська школа. Однак через невизначеність задач, поставлених перед навчальним закладом, а також через різницю у попередній освіті учнів, що мало величезне значення для побудови навчальних програм, школа у 1803 р. була закрита [15, с. 250−269].

Після першого невдалого досвіду наступний крок в організації сільськогосподарського освіти належить першим сільськогосподарським товариствам: Імператорському вільному економічному (ІВЕТ) (1765) та Імператорському московському сільського господарства (1819). Завдяки їхній ініціативі в 20-х рр. ХІХ ст. були відкриті Московська (1822) і Санкт-Петербурзька (1825) землеробські школи [16, с. 78]. Школа, заснована Московським товариством, була перетворена у перше російське сільськогосподарське училище, яке проіснувало до 1917 року. Санкт-Петербурзька спроба Вільного економічного товариства виявилася менш удалою — у 1844 р. школа була закрита. Після першої невдачі товариство відкрило сільськогосподарський навчальний заклад на півдні. Так, завдяки ініціативі ІВЕТ у 1854 р. було відкрито перше сільськогосподарське училище на українських територіях поблизу м. Харкова [17, с. 269]. Як бачимо, на початку ХІХ ст. мали місце поодинокі спроби відкриття сільськогосподарських навчальних закладів. Але вони відкривалися безсистемно, їх кількість була дуже незначною, термін існування — нетривалим.

Значний крок у поширенні шкільної сільськогосподарської освіти був зроблений під впливом висновків роботи «Комісії з удосконалення землеробства в імперії», створеної у 1833 р. з ініціативи президента ІВЕТ Н.С. Мордвіна. Діяльність комісії сприяла розробці цілої низки питань, що привели до прийняття систематичних заходів із розповсюдження сільськогосподарських знань. До цього часу належить і утворення кафедр сільського господарства при вищих навчальних закладах Міністерства народної освіти — університетах і ліцеях, що було закріплено університетським статутом 1835 року. За пропозицією комісії Московське товариство і ІВЕТ одержали від уряду значні кошти на організацію та утримання своїх сільськогосподарських навчальних закладів. Крім того, було прийняте рішення про відкриття ще двох фахових навчальних закладів: у м. Горках (Могильовської губ.) та у м. Юр'єві [15, с. 261].

Систематичні заходи з поширення сільськогосподарської освіти було запроваджено Департаментом землеробства, який діяв як підрозділ Міністерства державних маєтностей (1837). У 1837 р. були прийняті перші законодавчі акти, що стосувалися сільськогосподарської освіти: «Положення про землеробські училища» [18] і «Статут для землеробських училищ» [19]. Надалі було прийнято рішення про заснування в м. Горках землеробської школи (1840) і створення в імперії мережі зразково-освітніх ферм. Наказ про створення навчальних ферм було підписано у 1841 р.

Необхідно зауважити, що до другої половини ХІХ ст. розвиток мережі фахових освітніх закладів у Росії залишався дуже низьким і не відповідав нагальним потребам часу. Про незадовільну роботу уряду в цьому напряму свідчать слова відомого педагога-аграрія І.А. Стебута, сказані ним у 1867 р.: «Росія дотепер підтримувала свої сільськогосподарські школи більш з бажання не відставати від інших країн, ніж із загальної свідомості їхньої необхідності для сільськогосподарської справи» [5, с. 544].

Переважна більшість українських земель входила до складу Російської імперії. Відповідно історія виникнення сільськогосподарських навчальних закладів в Україні тісно пов’язана з розвитком аграрної освіти в Росії. На сучасних українських територіях на початку XIX ст. вищі заклади загальної освіти були створені спочатку в Харкові, потім у Києві, Одесі та Катеринославі, де на відповідних кафедрах розвивалась і сільськогосподарська наука. І тільки у 1898 р. був відкрий Київський політехнічний інститут з спеціальним сільськогосподарським відділенням, де готували фахівців аграрної справи. У 1914 р. до Харкова був переведений Ново-Олександрійський сільськогосподарський інститут. Середній рівень сільськогосподарської освіти був представлений Харківським (1855), а потім Уманським (1859), Херсонським (1888) землеробськими училищами Міністерства державних маєтностей.

На українських землях, які входили до складу Австро-Угорщини, в цілому проявлялися тенденції, що були притаманні Західній Європі. Вищу сільськогосподарську освіту можна було отримати на аграрному факультеті Краківського університету та в Аграрній академії у Дублянах поблизу Львова. У 1801 р. у Львівському університеті була заснована кафедра сільського господарства. Середній рівень був представлений сільськогосподарською школою, що була розташована біля Кракова у Черняхові [20, с. 57].

Висновки. Вищенаведені факти показують, що в Росії, як і в країнах Європи, становлення закладів сільськогосподарської освіти належить до першої половини ХІХ ст. Систематичні заходи зі створення спеціальних сільськогосподарських навчальних закладів стали впроваджуватися тільки з часу заснування Міністерства державних маєтностей (1837 р.). Необхідно вказати, що в Російській імперії впродовж ХІХ — початку ХХ ст. створювалася єдина розгалужена багаторівнева система професійної освіти, яка регулювалася законодавчо. Заклади фахової освіти, що розташовувалися на українських територіях, були складовими загальнодержавної системи двох імперій, до складу яких вони входили. Все це мало свій негативний відбиток у справі навчання.

В історії розвитку сільськогосподарської освіти сучасної України особливий інтерес викликає друга половина ХІХ — поч. ХХ ст. У цей період вітчизняною сільськогосподарською освітою було досягнуто значних успіхів, накопичено цінний досвід, що тривалий час не досліджувався, а тому й недооцінювався. У сучасних умовах є всі підстави та можливості поновити аналіз спадку українських учених, у тому числі й тих, що працювали в аграрних науково-освітніх закладах.

Список літератури:

1. 1.Національний аграрний університет. 1898−1998: Національному аграрному університету України 100 років / Уклад. Д. О. Мельничук, А. Г. Сердюк, В.І. Рябченко та ін. — К., 1998. — 112 с.

2. 2.Діденко В. В. Нарис історії національного аграрного університету. (До сторіччя заснування). — К.: Аграр. наука, 1998. — 175 с.

3. 3.Київський політехнічний інститут: нарис історії / Авт. кол.: Г. Ф. Бєляков, Є.С. Василенко, М.Ф. Вілков та ін. — К.: Наук. думка, 1995. — 320 с.

4. 4.Богданов С. М. Иллюстрированный сельскохозяйственный словарь. Энциклопедия сельского хозяйства. — К., 1895. — 1446 с.

5. 5.Стебут И. А. Избранные сочинения. — Т. 2.: Вопросы земледелия, растениеводства и сельскохозяйственного образования — М.: Сельхосгиз, 1957. — 613 с.

6. 6.Богданов С. М. Сельскохозяйственный институт при университете в Галле // Журнал М-ва народ. просвещения. — 1889. — № 5. — С. 35−37.

7. 7.Стебут И. А. Юлиус Кюн и университетский сельскохозяйственный институт в Галле // Русские ведомости. — 1888. — № 95.

8. 8.Кюн Ю. Влияние «нитрагена» по опытам, произведенным в с.-х. институте при университете в Галле // Земледелие. — 1898. — № 42. — С. 660−667.

9. 9.Вешняков В. Обзор сельскохозяйственных учреждений в Англии, Франции, Бельгии, Голландии, Германии и Италии. — СПб, 1866. — 787 с.

10. 10.Шнейдер В. Распространение низшего сельскохозяйственного образования посредством учебных заведений и внешкольным путем в Германии, во Франции, в Италии, в Бельгии и в России. — СПб.: Изд-е А. Ф. Девриена, 1911. — 6, 142 с.

11. 11.Школы сельскохозяйственные // Энцикл. словарь / Сост. Ф. А. Брокгауз, И. А. Ефрон. — СПб, 1903. — Т. ХХХІХ а, кн. 78. — С. 626−633.

12. 12.Мещерский И. И. Высшее сельскохозяйственное образование в России и за границей. — СПб., 1893. — 24, 403, 37 с.

13. 13.Образование сельскохозяйственное // Полная энцикл. русского сел. хоз-ва и соприкасающихся с ним наук. — Т.VI. — СПб, 1902. — С. 1292−1294.

14. 14.Ходецкий С. М. Очерк современного состояния учебных заведений по сельскому хозяйству в Германии // Журн. М-ва государственных имуществ. — 1844. — № XIII, Р. ІІ. — С. 308−314.

15. 15.Распространение сельскохозяйственных знаний // Агрономическая помощь в России / Департамент ЗемледелияПод ред. В. В. Морачевского. — Петроград: Тип. В. Ф. Киршбаума, 1914. — С. 259−345.

16. 16.Университет и агрономия: Сб. ст. и материалов. Ч.1.: Вопросы сельскохозяйственного образования / Московское о-во сел. хоз-ва. — М., 1916. — 102, 2 с.

17. 17.История Императорского Вольного экономического общества с 1765 до 1865 года / Сост. секретарем А. И. Ходневым. — СПб.: Тип. т-ва «Общественная польза», 1865. — 667 с.

18. 18.Положение о земледельческих училищах. — ЦДІА України. — Ф. 1191. — Оп.1. — Спр. 189. — Арк. 1−4.

19. 19.Устав для земледельческих училищ. — ЦДІА України. — Ф. 1191. — Оп.1. — Спр.189. — Арк. 13.

20. 20.Рева-Родіонова Л. Українське товариство «Сільський господар». 1899−1944 рр. Історія. Досвід. — Тернопіль: Підручники і посібники, 2000. — 283 с. Зміст Видання.

21. 21.© Рибченко Дмитро Вікторович, 2006.