Митно-тарифне регулювання зовнішньоекономічної діяльності в Україні

http://www.ru/

Магістерська робота на тему:

«МИТНО — ТАРИФНЕ РЕГУЛЮВАННЯ ЗОВНІШНЬОЕКОНОМІЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ В УКРАЇНІ»

(на прикладі сільськогосподарської продукції)

ЗМІСТ ВСТУП РОЗДІЛ 1. СУТНІСТЬ МИТНО-ТАРИФНИХ ІНСТРУМЕНТІВ ДЛЯ ДЕРЖАВНОГО РЕГУЛЮВАННЯ ЗОВНІШНЬОЕКОНОМІЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

1.1 Оптимальна митно-тарифна політика як регулятор співвідношення умов розвитку діяльності підприємств України на внутрішньому та зовнішньому ринках

1.2 Тарифні та нетарифні методи митного регулювання ЗЕД підприємств України

1.3 Трансформація митних тарифів України в контексті вступу до СОТ

РОЗДІЛ 2. АНАЛІЗ МИТНО-ТАРИФНОГО РЕГУЛЮВАННЯ ЗЕД ПІДПРИЄМСТВ УКРАЇНИ НА РИНКУ ЕКСПОРТУ ТА ІМПОРТУ СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКИХ КУЛЬТУР У 2005 -2011 РР

2.1 Динаміка впливу експортно-імпортних митних тарифів України по пшениці на конкурентоспроможність на зовнішньому ринку

2.2 Динаміка впливу експортно-імпортних митних тарифів України по насінню соняшника на конкурентоспроможність на зовнішньому ринку

2.3 Динаміка впливу експортно-імпортних митних тарифів України по насінню сої на конкурентоспроможність на зовнішньому ринку РОЗДІЛ 3. ВПЛИВ МИТНО-ТАРИФНОГО РЕГУЛЮВАННЯ ЕКСПОРТУ НАСІННЯ СОЇ В УКРАЇНІ НА ЕФЕКТИВНІСТЬ ТА ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ ЗЕД ТОВ «АГРОЕКСПОРТ»

3.1 Основні характеристики діяльності ТОВ «Агроекспорт»

3.2 Стан та динаміку ринку експорту соєвих бобів з України

3.3 Аналіз організації здійснення операцій ТОВ «Агроекспорт» при експорті

3.4 Оцінка доходності пропозицій конкурентного листа та перспективи розвитку експорту соєвих бобів в умовах законодавчого захисного регулювання експорту зернових культур з України у 2011 — 2012 рр

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

ДОДАТКИ

ВСТУП Актуальність теми магістерського дослідження полягає в аналізі ефективності державного регулювання збільшення обсягів міжнародної торгівлі, яке зафіксовано у всіх країнах, що вступили до СОТ. Одна з основних переваг членства в СОТ — можливість отримати кращий доступ на експортні ринки. До нових членів зазвичай застосовується принцип режиму найбільшого сприяння, і учасники ухвалених раніше угод не можуть здійснювати до них таку дискримінаційну політику, як раніше.

Вступ до СОТ забезпечує лібералізацію доступу українських товарів на ринки світу шляхом зменшення тарифних і нетарифних обмежень доступу українських товарів практично на всі найважливіші товарні ринки розвинених країн світу і, відповідно, сприятиме збільшенню валютних надходжень від експорту вітчизняної продукції. Це забезпечено отриманням режиму найбільшого сприяння у торговель-ному просторі всіх країн — членів СОТ, тобто одночасне покращання умов торгівлі з 150-ма країнами світу, на долю яких припадає понад 95% світової торгівлі.

Митні тарифи, що застосовуються до нечленів СОТ, можуть змінюватись й переглядатись кожен рік. СОТ забороняє таку практику відносно своїх членів і цим покращує економічну стабільність. В той же час, кожен член СОТ має право корис-туватися перевагами системи й одночасно має можливість тимчасово цілком легаль-но відступити від своїх зобов’язань. Така можливість існує у рамках захисних захо-дів, обговорення та перегляду тарифів, обмежень щодо торговельного балансу тощо

Практичні проблеми регулювання міжнародних економічних відносин за допомогою митно-тарифної політики знайшли відображення у світовій економічній теорії. Перші спроби осмислення та обгрунтування доцільності застосування митно-тарифних регуляторів як заходів впливу на зовнішньоекономічні зв’язки були здійснені у працях меркантилістів, засновників класичної економічної теорії А. Сміта та Д. Рікардо, представників неокласичної теорії міжнародної торгівлі Дж.Ст.Мілля, А. Маршалла, Ф. Еджворта та дослідників державної економічної політики Дж. Кейнса, В. Ойкена, Я. Тінбергена. Вагомий внесок у дослідження ролі митної системи та її використання в зовнішньоекономічній політиці держави зробили відомі вчені Е. Хекшер, Б. Олін, В. Столпер, П. Самуелсон, В. Леонтьєв, Р. Болдвін, Б. Джагдіш, П. Ліндерт, П. Кругман, М. Обстфельд, М. Корден, Дж. Вінер, А. Гамільтон, Ф. Ліст, Ф. Рут, Г. Флемм.

У сучасній економічній літературі проблеми теорії та практики митно-тарифної політики висвітлюються у працях російських вчених Є.Авдокушина, Е. Бабіна, І.Балабанова, М. Богуславського, К. Борисова, Б. Габричидзе, Л. Стровського, С. Сильвестрова, І.Дюмулена, В. Драганова, А.Єршова, О. Киреєва, А. Козиріна, І.Фамінського та ін.

Використання інструментів митно-тарифної політики в умовах трансформування економічної системи розглянуто у наукових працях українських авторів: В. Андрійчука, І.Г.Бережнюка, В. Будкіна, І.Бураковського, Бутинця Ф. Ф, А. Гальчинського, В. Гейця, О. П. Гребельника, М. Дудченка, Г. Климка, О. Кириченка, С. Ківалова, А. Кредісова, Д. Лук'яненка, Ю. Макогона, В. Оніщенка, В. Сіденка, К. Сандровського, Ю. Пахомова, О. Поручника, А. Румянцева, В. Рокочої, О. Рогача, А. Філіпенка, О. Шниркова, С. Юрія та ін.

Проведений аналіз джерел вищенаведених авторів показав, шо митно-тарифна політика — це система орієнтирів (рамкових стандартів) митного регулювання, зорієнтована на забезпечення економічних інтересів і цілей держави. Механізм формування та реалізації митної політики працює таким чином. На етапі формування митної політики суспільні уявлення про митне регулювання та митну справу у взаємозв'язку та взаємозалежності з економічними інтересами і цілями держави впливають на визначення орієнтирів (рамкових стандартів) митного регулювання. У межах визначеної митної політики формується система митного регулювання, яка, окрім механізмів митно-тарифного та нетарифного регулювання, включає в себе митну систему. Механізм формування та реалізації митної політики працює таким чином. На етапі формування митної політики суспільні уявлення про митне регулювання та митну справу у взаємозв'язку та взаємозалежності з економічними інтересами і цілями держави впливають на визначення орієнтирів (Рамкових стандартів) митного регулювання. У межах визначеної митної політики формується система митного регулювання, яка, окрім механізмів митно-тарифного та нетарифного регулювання, включає в себе митну справу. Вплив держави в особі митних органів на інших суб'єктів митних відносин, причетних до переміщення товарів та транспортних засобів, з метою підпорядкування їхніх дій своїм економічним інтересам, запускає механізм митного регулювання, який реалізовується через митну справу.

Зовнішньоекономічна діяльність — це діяльність суб'єктів господарської діяльності України та іноземних суб'єктів господарської діяльності, побудована на взаємовідносинах між ними, що має місце як на території України, так і за її межами.

В зв’язку з вступом у 2008 році України в СОТ та прийняттям Закону України «Про ратифікацію Протоколу про вступ України до Світової організації торгівлі» від 10 квітня 2008 року N 250-VI, Указом Президента України від 05.08.2008 N 686/2008 «Про визнання таким, що втратив чинність, Указу Президента України від 10 лютого 1996 року N 124» режим індикативного обмеження цін в зовнішньоекономічній діяльності скасований. Таким чином, з 15 серпня 2008 року Україна в зовнішньоекономічній діяльності вступила в нову фазу регулювання цін в ЗЕД кон’юнктурою попиту та пропозиції вільного світового торгового ринку.

Предмет магістерської роботи — митно-тарифна політика України як вагомий чинник становлення й стабілізації національного ринку, структурної перебудови економіки та макроекономічного зростання в цілому, дослідження впливу митно-тарифного регулювання на ефективність зовнішньоекономічних операцій експорту товарів між українськими та турецькими суб'єктами підприємницької діяльності (на прикладі експорту соєвих бобів, на які пропонується введення обмежувальних ставок вивізного експортного мита) після фактичного вступу України в СОТ.

Об'єкти дослідження магістерської роботи — система митно-тарифних відносин як регулятивний механізм функціонування міжнародних економічних зв’язків між країнами, українське підприємство ТОВ «Агроекспорт» (м. Київ) та його комісійні експортні операції з комісійним посередником-нерезидентом при поставці соєвих бобів з України в Турцію.

Мета магістерської роботи — аналіз впливу митно-тарифного регулювання на розвиток виробництва та експорту соєвих бобів в Україні, аналіз доцільності та прогнозної ефективності експорту соєвих бобів із України у Турцію у 2011; 2012 рр. в умовах введення експортного мита на соєві боби, виявлення захисної чи бюджетно-доходної функції введення експортного мита і його можливий вплив на розвиток виробництва соєвих бобів в Україні.

Практична цінність отриманих результатів дипломного дослідження полягає в систематизації економіко-технологічних операцій при експорті соєвих бобів із України та виявленню ризику розбалансування доходності експортного ринку «виробникзернотрейдер» при спробах отримати додатковий дохід в Державний бюджет України за рахунок введення експортного мита, яке не має захисного характеру, оскільки врожай соєвих бобів в 2011 році перевищив 1 млн. тон, в той час як внутрішнє споживання ринку України застабілізувалось на рівні 400 тис.тон. у 2010 — 2011 рр. Підтвердженням зробленим висновкам є результати аналізу негативної ефективності введення експортного мита на пшеницю в 2011 році та його термінового скасування, оскільки дохід в 700 млн.грн. в Державний бюджет від експортного мита привів до бізнес-втрат розрегулювання ринку експорту пшениці у 18 млрд.грн. для виробників та зернотрейдерів України.

РОЗДІЛ 1. СУТНІСТЬ МИТНО-ТАРИФНИХ ІНСТРУМЕНТІВ ДЛЯ ДЕРЖАВНОГО РЕГУЛЮВАННЯ ЗОВНІШНЬОЕКОНОМІЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

1.1 Оптимальна митно-тарифна політика як регулятор співвідношення умов розвитку діяльності підприємств України на внутрішньому та зовнішньому ринках

Економічні перетворення, які відбуваються в Україні, мають на меті поступо-ву інтеграцію українських підприємств до системи міжнародних економічних зв’яз-ків, з одного боку, і залучення іноземних підприємців до діяльності в Україні - з дру-гого.

Зовнішньоекономічна діяльність сприяє розвитку перспективних напрямів ек-спортного потенціалу; саме за рахунок зовнішньоекономічної діяльності наша кра-їна вирішує проблему нестачі енергоносіїв, новітніх машин та устаткування, техно-логій, деяких товарів народного споживання.

Економічна сутність зовнішньоекономічної діяльності (ЗЕД) виявляється в такому:

— це важливий і потужний фактор економічного зростання і розвитку кожної країни (національний аспект ЗЕД);

— це спосіб включення економіки кожної країни до системи світового госпо-дарства, а отже, і до процесів міжнародного поділу праці та міжнародної кооперації, що особливо актуально в умовах зростаючих тенденцій до глобалізації (регіональ-ний і глобальний аспект ЗЕД).

Зовнішньоекономічна діяльність як економічна категорія висвітлює передусім відповідні (пов'язані зі здійсненням міжнародного бізнесу) функції виробничих структур (фірм, організацій, підприємств, об'єднань та ін.). Згідно з Законом України «Про зовнішньоекономічну діяльність» поширеним є таке визначення: зовніш-ньоекономічна діяльність (ЗЕД) — це діяльність суб'єктів господарської діяльності України та іноземних суб'єктів господарської діяльності, побудована на взаємовід-носинах між ними, що має місце як на території України, так і за її межами.

ЗЕД в усіх країнах спрямована на:

— реалізацію переваг міжнародного поділу праці, що сприяє зростанню ефек-тивності національних економік;

— сприяння вирівнюванню темпів економічного розвитку;

— порівнянність витрат виробництва на національному і світовому рівнях.

Основні функції ЗЕД:

— організація міжнародного обміну природними ресурсами і результатами пра-ці в їх матеріальній та вартісній формах;

— міжнародне визначення споживної вартості продуктів, що виготовляються відповідно до міжнародного поділу праці;

— організація міжнародного грошового обігу.

Зовнішньоекономічна діяльність підприємства ґрунтується на можливості одержання економічних вигод виходячи з переваг міжнародного поділу праці, між-народних ділових відносин. Це пов’язано з тим, що виробництво певного товару, йо-го збут або надання певного виду послуг в іншій країні має більше переваг, ніж така діяльність всередині країни. Таким чином, ЗЕД здійснюється в тій країні і з тими партнерами, які є найвигіднішими Зовнішньоекономічна діяльність підприємства (ЗЕДП) — це сфера господарсь-кої діяльності, пов’язана з міжнародною виробничою і науково-технічною коопера-цією, експортом та імпортом продукції, виходом підприємства на зовнішній ринок.

Зовнішньоекономічна діяльність підприємства є складовою загальної діяль-ності, а отже, взаємопов'язаною з нею і спільно вмотивованою підприємства; водно-час зовнішньоекономічна діяльність має суттєву специфіку, яка полягає у тому, що здійснюється на іншому, міжнародному, рівні, у взаємозв'язку з суб'єктами господа-рювання інших країн.

Основні мотиви розвитку ЗЕД:

— розширення ринку збуту своєї продукції за національні межі з метою збіль-шення прибутку;

— закупка необхідної сировини, комплектуючих виробів, нових технологій і об-ладнання;

— залучення інжинірингових та інших послуг для потреб виробництва, з ураху-ванням їх унікальності, вищої якості і нижчих цін порівняно з внутрішнім ринком;

— залучення іноземних інвестицій з метою модернізації виробництва, зміцнен-ня експортного потенціалу і конкурентних позицій на світових товарних ринках;

— участь у міжнародному поділі праці, спеціалізації і кооперуванні виробницт-ва з метою успішного розвитку своєї економіки.

Структурною одиницею ЗЕД є зовнішньоекономічна операція.

Зовнішньоекономічна операція (ЗЕО) — це комплекс дій контрагентів різних країн з підготовки, укладання і виконання торгової, інвестиційної чи іншої угоди економічного характеру.

ЗЕО можуть здійснюватися за такими основними напрямами:

— міжнародна торгівля (експортно-імпортні операції, включаючи реекспорт та реімпорт, операції зустрічної торгівлі, торгові операції суперницького типу);

— міжнародний трансфер технологій (укладання ліцензійних і франчайзинго-вих угод, інжиніринг, реінжиніринг, консалтинг тощо);

— міжнародні інвестиції (створення спільних підприємств з іноземним капіта-лом, інвестиції в межах вільних економічних зон).

Регулювання світогосподарських зв’язків являє собою рівневу систему ціле-спрямованої дії суб'єктів регулювання на основі певних принципів з використанням деяких інструментів регулювання та інституційно-правових структур (рис. 1.1).

Рис. 1.1. Система регулювання світогосподарських зв’язків [28]

Завдяки тісному взаємозв'язку зазначених елементів таку систему регулюван-ня іноді називають механізмом, маючи на увазі внутрішню будову як сукупність взаємопов'язаних і взаємозалежних елементів, які, передаючи рух від одного еле-мента до іншого, працюють на досягнення певної мети. Для позначення такої систе-ми використовують також синоніми: механізм регулювання міжнародних економіч-них відносин, механізм функціонування зовнішньоекономічної діяльності. Отже, на кожному рівні регулювання є суб'єкти, які використовують певні принципи, інстру-менти та інститути для досягнення поставленої мети.

Існують різні підходи до визначення рівнів системи регулювання світогоспо-дарських зв’язків. Наприклад, виокремлюють варіанти таких рівнів: 1) національний і міжнародний рівні; 2) фірмовий, національний, міжнародний і наднаціональний; 3) корпоративний, національний, міждержавний, наднаціональний і глобальний.

Доцільним, на наш погляд, є визначення трьох рівнів, які враховують особли-вості вже існуючих в літературі варіантів рівневих структур, що відповідають виді-леним в економічній теорії основним рівням економіки, а також є необхідними і достатніми для системного висвітлення рівневої структури регулювання світогоспо-дарських зв’язків (табл. 1.1).

Таблиця 1.1

Рівнева структура системи регулювання світогосподарських зв’язків [27]

Кожен із зазначених рівнів функціонує порівняно самостійно. Так, з огляду на сутність регулюючого впливу, на мікрорівні фактично відбувається саморегулюван-ня суб'єктів цього рівня, яке здійснюється у вигляді менеджменту зовнішньоеконо-мічної діяльності підприємств, створення ними правового поля через укладення між собою зовнішньоекономічних угод і виконання їх умов, коригування власних дій під регулюючим впливом з боку інших суб'єктів та рівнів, які стосовно даного підпри-ємства є зовнішніми.

Так, за сучасних умов на рівні великих національних і транснаціональних кор-порацій одним із таких регулюючих впливів є обмежувальна ділова (або торговель-на) практика, сутнісною ознакою якої є обмеження свободи підприємництва інших учасників ринку, примушення їх до застосування небажаних методів господарюван-ня в комерційній або виробничій сферах діяльності.

На макроекономічному (національному) рівні регулювання відбувається через встановлення основним його суб'єктом — державою, правил гри, які б відповідали на-ціональним інтересам та були адекватні режиму міжнародної економічної діяльнос-ті. Характер і напрями регулюючого впливу держави на ЗЕД визначаються багатьма факторами, зокрема, рівнем розвитку та масштабами національного господарського комплексу, ступенем його інтеграції до світового господарства тощо.

Держави можуть бути різними за соціально-економічними системами, полі-тичними режимами, формами правління і державного устрою, але кожна з них на основі суверенітету має право бути суб'єктом міжнародних економічних відносин. При цьому держава як суб'єкт міжнародних економічних відносин виконує подвійну роль: 1) через уповноважені органи може бути безпосереднім учасником міжнарод-них операцій; 2) через нормативно-законодавче регулювання, розвиток інфраструк-тури може опосередковано впливати на міжнародну діяльність інших суб'єктів. На-ціональний рівень характеризується розгалуженою системою інструментів держав-ного регулювання.

Мегаекономічний рівень у свою чергу містить два рівні регулювання: міжна-родний і наднаціональний. Міжнародний (або міждержавний, міжнаціональний) рі-вень являє собою систему узгодженого впливу двох або більше держав, які не є чле-нами інтеграційного угруповання, на міжнародні економічні відносини взагалі чи на їх конкретні сфери (міжнародну торгівлю, експорт та імпорт капіталу, міжнародну міграцію робочої сили). Прикладом такого регулювання слугує визначення певних міжнародних економічних режимів — комплексу правил, регламентацій і звичаєвих норм, що утворюються на базі міжнародних угод та встановлюють передумови між-народної господарської діяльності та співробітництва щодо міжнародної економіч-ної діяльності.

Міжнародні режими можуть бути зафіксовані у формі багатосторонніх угод, які регулюють певну сукупність економічних взаємовідносин між державами і за своїм змістом можуть бути преференційними або дискримінаційними. Міжнародні режими відіграють значну роль у регулюванні міжнародних економічних відносин, здійснюючи комплексний вплив на систему економічної взаємодії.

На наднаціональному рівні регулювання ЗЕД здійснюється за допомогою спільних заходів країн, які є учасниками інтеграційних угруповань, зокрема, є чле-нами міжнародних організацій. За економічною сутністю інструменти наднаціональ-ного регулювання ідентичні заходам національних зовнішньоторговельних політик, але їх особливістю є колективний, узгоджений характер і спільні дії щодо досягнен-ня економічних, соціальних і політичних інтересів країн-учасниць, що збігаються. Міжнародні економічні організації займаються координацією економічних процесів, узгодженням певних інструментів регулювання, цілей національних економічних політик з метою регулюючого впливу на світові господарські зв’язки, тому даний рівень включає широкий спектр принципів, правил, міжнародних договорів та угод, що розробляються міжнародними організаціями.

Усі зазначені вище рівні регулювання світогосподарських зв’язків є взаємопо-в'язаними і взаємозалежними, а межі між ними — умовними. Так, через розвиток ін-тернаціоналізації капіталу і виробництва та зростання потужностей транснаціональ-них та багатонаціональних компаній віднесення їх до мікрорівня викликає певні сумніви, оскільки відомо, що за масштабами діяльності такі корпорації досягають рівня ВВП окремих країн.

Досить тонкою є також межа між наднаціональним і міжнаціональним рівнем регулювання, оскільки визначення міжнародного режиму дає змогу віднести його до міжнародної організації, хоча ці поняття і не зовсім збігаються. Водночас досить тіс-ним є взаємообумовленість понять, що розглядаються, а саме: міжнародні організа-ції являють собою інструмент сприяння функціонуванню міжнародних режимів, а міжнародні режими, в свою чергу, впливають на створення і діяльність міжнародних організацій.

Незважаючи на таку відносну автономність та одночасну взаємообумовленість кожного із розглянутих рівнів, провідне місце в системі регулювання світогосподар-ських зв’язків посідає макроекономічний рівень, тобто державне регулювання зов-нішньоекономічної діяльності, що випливає передусім із тієї значної ролі, яку відіг-рає держава у регулюванні економіки.

Такий переважаючий рівень впливу держави на міжнародні економічні відно-сини пояснюється її особливими характеристиками як суб'єкта міжнародних еконо-мічних відносин: статусом основного адміністративного утворення у світі, наявніс-тю економічного суверенітету і правового імунітету, верховенством законодавства даної держави, впливом на товарні потоки національного походження, можливістю прямої та опосередкованої участі у ЗЕД інших суб'єктів, значними можливостями реалізації принципів міжнародних економічних відносин. Саме такими особливос-тями обумовлена пріоритетність держави серед інших суб'єктів регулювання ЗЕД і висхідний рівень державного регулювання ЗЕД у формуванні механізму регулюван-ня міжнародних економічних відносин.

Державне регулювання ЗЕД слід розглядати у двох аспектах: у широкому пла-ні - з позицій регулюючого впливу держави на ЗЕД взагалі, та у вузькому значенні - як вироблення і реалізацію певної зовнішньоекономічної політики.

Зовнішньоекономічна політика держави — важлива складова зовнішньої полі-тики держави і являє собою систему принципів і методів, що визначають діяльність органів державної влади та державного управління, спрямованих на забезпечення національних економічних інтересів у сфері розвитку та взаємодії національних еко-номік у цілому і національних суб'єктів міжнародного бізнесу зокрема.

Державна зовнішньоекономічна політика є певною відповіддю на посилення впливу світового господарства на національний економічний розвиток. Залежно від системи пріоритетів окремої держави в галузі зовнішньоекономічних зв’язків розріз-няють такі різновиди зовнішньоекономічної політики (табл. 1.2).

Таблиця 1.2

Види зовнішньоекономічної політики держави (за пріоритетами) [31]

За економічною природою, цілями і впливом на структуру, обсяги та динаміку зовнішньої торгівлі прийнято виокремлювати два основні типи зовнішньоекономіч-них політик — протекціоністську і ліберальну. Протекціонізм як державна політика захисту внутрішнього ринку від іноземної конкуренції протягом історії розвитку міжнародних торговельно-економічних відносин еволюціонував від простих дер-жавних заходів до складних систем регулювання торгівлі, що застосовуються інтег-раційними угрупованнями.

Крайнім виявом протекціонізму є автаркія (від гр. аutarkeia — самовдоволення) — політика відособлення країни від економіки інших країн з метою створення замк-неного національного господарства, що характеризується самозабезпеченням. Про-текціонізм виник як державна політика, і тривалий час його інструменти застосову-вались тільки національними урядами. Розвиток інтеграційних процесів зумовив появу протекціонізму, який провадять інтеграційні угруповання стосовно третіх країн, тобто за кількістю суб'єктів.

Так, країни ЄС вже на початку 90-х років мали єдину зовнішньоторговельну політику з неприхованими елементами колективного протекціонізму. У таких ви-падках протекціонізм називається або наднаціональним (за назвою типу міжнарод-ної організації, що керує інтеграційним угрупованням), або колективним (за озна-кою кількості суб'єктів протекціоністських заходів), або протекціонізмом інтегра-ційних угруповань.

У разі застосування інструментів протекціонізму одним суб'єктом — державою, протекціонізм набуває форми державного, або національного. З огляду на об'єкт за-хисту розрізняють селективний (захисний), наступальний (агресивний) і тотальний (суцільний) протекціонізм. З огляду на спрямованість заходів протекціонізм поділя-ють на обмежувальний (імпортний) і стимулюючий (експортний). За терміном дії протекціоністські заходи умовно поділяються на довгострокові, короткострокові та одноразові.

Ліберальна зовнішньоторговельна політика — це політика розширення свободи економічних дій і зняття обмежень на діяльність у сфері міжнародної торгівлі для національних суб'єктів господарювання, а також спрощення доступу на внутрішній ринок для зарубіжних суб'єктів. Відомо, що чим динамічнішим є процес лібераліза-ції торгівлі, тим більше потерпають від іноземної конкуренції галузі, які не можуть швидко адаптуватися до нових реалій міжнародного поділу праці. Тому сама лібе-ралізація породжує протекціоністські вимоги та настрої виробників і населення в цілому.

Лібералізація торгівлі є віддзеркаленням об'єктивного процесу інтернаціона-лізації національних економік. У наш час виокремлюють такі її типи: двостороння; багатостороння (наднаціональна); глобальна. Двостороння лібералізація міжнарод-ної торгівлі відбувається у разі надання країнами одна іншій торговельних префе-ренцій, що знижують кількість і рівень обмежень на проведення експортно-імпорт-них операцій. Багатостороння лібералізація зумовлена укладанням багатосторонньої угоди про зону вільної торгівлі, вступом до митного союзу або іншого економічного інтеграційного угруповання. Саме тому цей тип лібералізації можна назвати надна-ціональним. Глобальна лібералізація зовнішньоторговельної політики країни здійс-нюється у разі вступу до системи ГАТТ-СОТ та мірою участі в діяльності цієї між-народної організації.

Цілі регулювання зовнішньоекономічної діяльності реалізуються кожною кра-їною в певних пропорціях, з певними акцентами у певних історичних етапах. Так, у Законі України «Про зовнішньоекономічну діяльність» [ ], який є основним норма-тивно-правовим документом у цій сфері, зафіксовані цілі регулювання зовнішньо-економічної діяльності в Україні:

— забезпечення збалансованості економіки та рівноваги внутрішнього ринку України;

— стимулювання прогресивних структурних змін в економіці, у тому числі зовнішньоекономічних зв’язків суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності України;

— створення найбільш сприятливих умов для долучення економіки України до системи світового поділу праці та її наближення до ринкових структур розвинених зарубіжних країн.

Разом з цілями регулювання зовнішньоекономічної діяльності названий Закон визначає таке: суб'єктів, інструменти, правові режими, систему та структуру держав-ного регулювання ЗЕД. Перелік і повноваження органів державної влади, що здійс-нюють регулювання зовнішньоекономічної діяльності, а також форми її державного регулювання та контролю визначаються Господарським кодексом України [2], законом про зовнішньоекономічну діяльність та ін.

Суб'єктами регулювання зовнішньоекономічної діяльності в Україні згідно з відповідним законом є:

— Україна як держава в особі її органів у межах їх компетенції;

— недержавні органи управління економікою (товарні, фондові, валютні біржі, торговельні палати, асоціації, спілки та інші організації координаційного типу), що діють на підставі їх статутних документів;

— суб'єкти зовнішньоекономічної діяльності на підставі відповідних координаційних угод, що укладаються між ними.

Для регулювання зовнішньоекономічної діяльності в Україні використовують-ся певні інструменти, а саме:

— закони України;

— передбачені в законах України акти тарифного і нетарифного регулювання, які видаються державними органами України в межах їх компетенції;

— економічні заходи оперативного регулювання (валютно-фінансового, кредит-ного та іншого) в межах законів України;

— рішення недержавних органів управління економікою, які приймаються за їх статутними документами в межах законів України;

— угоди, які укладаються між суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності і не суперечать законам України.

Для регулювання господарської діяльності іноземних підприємців, суб'єктів бізнесу встановлюються такі правові режими: національний режим, який означає, що іноземні суб'єкти господарської діяльності мають такі права і обов’язки, як і місцеві підприємці; режим найбільшого сприяння надається іноземним суб'єктам підприємницької діяльності на основі взаємних угод і застосовується у сфері зовнішньої торгівлі; спеціальний режим, який застосовується на територіях спеціальних економічних зон, а також митних союзів, до яких входить Україна, та у випадках встановлення спеціального режиму згідно з міжнародними угодами.

Структура органів державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності, як для розвинених країн, так і для інших груп країн, не має принципових розбіжнос-тей і містить такі інституції, як показано у табл. 1.3.

Таблиця 1.3

Система органів державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності в Україні [6]

1.2 Тарифні та нетарифні методи митного регулювання ЗЕД підприємств України Під методами державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності слід розуміти способи впливу держави в особі законодавчих і виконавчих органів на сферу зовнішньоекономічної діяльності з метою створення або забезпечення умов діяльності суб'єктів ЗЕД відповідно до національної економічної політики.

Державне регулювання ЗЕД здійснюється за допомогою низки методів. Відпо-відно до загальної класифікації методів державного регулювання економіки розріз-няють такі методи державного регулювання ЗЕД (табл. 1.4).

Таблиця 1.4

Класифікація методів державного регулювання ЗЕД [22]

Механізм поєднання методів прямого і непрямого регулювання, правових, ад-міністративних і економічних може бути різним залежно від розвитку ринкових від-носин, фінансової та економічної ситуації в країні. З розвитком ринкових відносин, залученням до процесу регулювання інститутів ринку методи прямого впливу (адмі-ністративні), як правило, поступаються місцем опосередкованим (економічним) і відіграють другорядну роль. Використання їх стає доцільним тоді, коли ринковий механізм та економічні засоби державного регулювання економіки виявляються недостатніми або діють надто повільно.

З позицій конкретних засобів державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності наведена класифікація методів державного регулювання умовна, а зазна-чені методи є скоріше не альтернативними, а взаємодоповнюючими, тобто можуть поєднуватися, нашаровуватись один на одного, оскільки один і той самий засіб (або здійснений за його допомогою захід державного регулювання) може входити до складу різних методів. Наприклад, експортне мито одночасно входить до складу економічних і тарифних методів регулювання економіки, а підвищення його ставки належить до обмежувальних методів державного регулювання зовнішньоекономіч-ної діяльності.

Правове регулювання — це діяльність держави щодо встановлення обов’язко-вих для виконання юридичних норм (правил) поведінки суб'єктів права. Необхідний у цьому разі примус забезпечується розвитком громадської свідомості та силою дер-жавної влади. Предметом правового регулювання економіки такі: відносини між державою (державними органами) і суспільством, громадянами суб'єктами госпо-дарської діяльності; відносини всередині держави, між її органами з приводу розпо-ділу повноважень, визначення їхнього правового статусу; відносини між суб'єктами господарської діяльності тощо.

Адміністративне регулювання — це прямий впливу держави на діяльність суб'-єктів ринку, з характерним прямим впливом державного органу або посадових осіб на дії виконавців через встановлення певних обов’язків, норм поведінки та віддаван-ня команд (наказів, розпоряджень); а також безальтернативний вибір способів розв'-язування завдань, варіанта поведінки; обов’язковість виконання наказів, розпоряд-жень; відповідальність суб'єктів господарювання за ухиляння від виконання наказів. Адміністративні методи випливають із необхідності регулювати деякі види еконо-мічної діяльності з метою захисту інтересів громадян, суспільства, природного сере-довища.

Економічне регулювання зорієнтоване на досягнення поставлених цілей за до-помогою притаманних управлінню економічних засобів та стимулів, які впливають на економічні інтереси суб'єктів господарювання. Застосування економічних мето-дів державного регулювання дає змогу створювати економічні умови, які спонука-ють суб'єктів ринку діяти у необхідному для суспільства напрямі, вирішувати ті чи інші завдання згідно з загальнодержавними і приватними інтересами. Регулювання за допомогою економічних методів дає змогу суб'єктам ринку зберегти право на вільний вибір своєї поведінки.

Ліцензування (ліцензійний порядок імпорту) і контингентування є основними формами кількісних обмежень імпорту. Ліцензування — це система письмових дозво-лів, які видаються державними органами на експорт та імпорт товарів.

Відповідно до Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність» (розд. 2, ст. 16) в Україні запроваджуються такі види експортних (імпортних) ліцензій: гене-ральна; разова (індивідуальна); відкрита (індивідуальна); антидемпінгова (індиві-дуальна); компенсаційна (індивідуальна); спеціальна (індивідуальна). За кожним видом товару встановлюється лише один вид ліцензії. Рішення про встановлення режиму ліцензування та квотування експорту (імпорту) приймається Верховною Ра-дою України за поданням Кабінету Міністрів України з визначенням списку конк-ретних товарів, що підпадають під режим ліцензування та квотування, і строків дії цього режиму по кожному товару.

Контингентування — це обмеження державною владою ввозу товарів певною кількістю або сумою на встановлений період часу. Контингенти можуть установлю-ватися через укладення двосторонніх угод. Такі контингенти дійсні тільки для країн, що уклали угоду. В іншому випадку уряд країни встановлює загальний (глобальний) контингент, який можуть використовувати всі країни.

Загальний контингент дає імпортеру країни свободу вибору контрагента серед тих країн, на які поширюється дія контингенту, тоді як двосторонній контингент об-межує вибір імпортера тільки тією країною, котрій цей контингент надано. Від кон-тингентів, що встановлюють кількість товарів, які дозволено імпортувати в країну, слід відрізняти так звані тарифні контингенти, які дозволяють ввозити певну кіль-кість товарів за зниженим митом або безмитне. Товар, що ввозиться понад тарифно-го контингенту, оподатковується звичайним митом, установленим у митному тари-фі. Тарифні контингенти широко використовують країни Європейського Співто-вариства і СІЛА. За ліцензійної системи вільний ввіз тих або інших товарів заборо-няється. Імпорт таких товарів може здійснюватися тільки за спеціальним дозволом — ліцензією.

Квотування — кількісне або вартісне обмеження експортно-імпортних опера-цій. Розрізняють глобальні, групові та індивідуальні квоти. Глобальні квоти — визна-чаються за товарами без зазначення конкретних країн, куди товар експортується (ім-портується). Групові квоти — визначаються за товарами із зазначенням групи країн, куди вони експортуються або з яких вони імпортуються. Індивідуальні квоти — виз-начаються за товарами із зазначенням конкретної країни, куди вони можуть експор-туватися або з якої вони можуть імпортуватися.

В Україні квотування здійснюється встановленням режиму видачі індивіду-альних ліцензій згідно з цією статтею, причому загальний обсяг експорту (імпорту) за цими ліцензіями не повинен перевищувати обсягу встановленої квоти. Запровад-жуються такі види експортних (імпортних) квот (контингентів): глобальні; групові; індивідуальні; антидемпінгові; компенсаційні; спеціальні. За кожним видом товару може встановлюватись лише один вид квоти.

Разом із зазначеними засобами адміністративного регулювання зовнішньоеко-номічної діяльності, які відносять до прямих обмежень ввозу товарів, розвинені кра-їни широко використовують цілу систему заходів непрямих обмежень, або непря-мого протекціонізму. До них відносять різні види технічних бар'єрів, система внут-рішніх податків і зборів, різноманітні адміністративні правила, що стосуються вико-ристання іноземних товарів, та ціла низка інших положень, які прямо не перешкод-жають імпорту, але створюють приховані перешкоди для ввозу іноземних товарів.

Технічні бар'єри — комплекс заходів з перевірки відповідності продукції, що імпортується, вимогам міжнародних і національних стандартів. Різновидами техніч-них бар'єрів є технологічні, технічні, санітарні, радіаційні норми, та сертифікація. Такі бар'єри є перешкодами для імпорту іноземних товарів, що виникають у зв’язку з їх невідповідністю національним стандартам, системам виміру та інспекції якості, вимогам технічної безпеки, санітарно-ветеринарних нормам, правилам упаковки, маркування та іншим подібним вимогам.

Санкції - заходи економічного впливу, що застосовуються державою до суб'-єктів зовнішньоекономічної діяльності, що порушили Закон України «Про зовніш-ньоекономічну діяльність» та пов’язані з ним закони України. Зокрема, у разі пору-шення суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності валютного, митного, податко-вого, іншого законодавства, пов’язаного з їх зовнішньоекономічною діяльністю, та в разі проведення ними дій, які можуть зашкодити інтересам національної економіч-ної безпеки. Спеціальними санкціями є індивідуальний режим ліцензування чи тим-часове зупинення зовнішньоекономічної діяльності.

Індивідуальний режим ліцензування зовнішньоекономічної діяльності україн-ських суб'єктів ЗЕД та іноземних суб'єктів господарської діяльності передбачає здій-снення Міністерством економіки України індивідуального ліцензування кожної ок-ремої зовнішньоекономічної операції певного виду зовнішньоекономічної діяльнос-ті, що зазначена в статті 4 Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність» .

Тимчасове зупинення зовнішньоекономічної діяльності щодо українських суб'єктів ЗЕД та іноземних суб'єктів господарської діяльності визначає позбавлення права займатися всіма видами зовнішньоекономічної діяльності, передбаченими ст. 4 Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність», за винятком завершення розрахунків по раніше (до санкції) розпочатим зовнішньоекономічним операціям. Для завершення таких операцій українському суб'єктові зовнішньоекономічної діяльності слід у встановленому порядку одержати разову (індивідуальну) ліцензію Мінекономіки України.

Ембарго — державна заборона на імпорт-експорт певних товарів, технологій і капіталу у окремі країни. Умовно ембарго поділяють на три різновиди: 1) політич-ного характеру (введені рішенням ООН або однією державою та здійснення ідеоло-гічного тиску на іншу державу (здебільшого ембарго на поставки зброї); 2) еконо-мічного характеру (санкції, пов’язані з вирішенням проблем у сфері економіки; 3) тимчасового характеру (введене на певний час, здебільшого пов’язане з вирішенням проблем охорони здоров’я, екології, а також клімату.

Індикатори планування зовнішньоекономічної діяльності пов’язані із системо-ю регулювання цін, спрямованою на досягнення стабілізації цін, уникнення їх різких коливань, підтримки цін на рівні, який дозволяє суб'єктам ЗЕД вести розширене від-творення, регулювання обсягів і структури виробництва. Регулювання цін передба-чає запровадження верхніх і нижніх меж коливання цін, введення індикативних та умовних цін, здійснення товарних інтервенцій.

Важливим напрямом державного регулювання ЗЕД є регулювання ввезень і вивезень капіталу, яке здійснюється переважно методами адміністративного регу-лювання.

Регулювання руху капіталу — комплекс заходів для залучення і використання іноземних інвестицій на території держави та регулювання вивезення інвестицій за кордон. Таке регулювання спрямоване на ефективне використання іноземного капі-талу для розвитку національної економіки.

Регулювання ввезень капіталу з-за кордону має подвійний характер. З одного боку, держава заінтересована у залученні іноземного капіталу, особливо інвестицій, а тому створює для цього відповідний клімат за допомогою гарантій від націоналіза-ції, переведення прибутків, репатріації капіталу, надання різних пільг, а з другого — провадить політику обмеження впливу закордонного капіталу на національну еконо-міку. Заходи державного регулювання руху капіталу стосуються таких аспектів руху капіталу:

— визначення іноземного інвестора, видів і форм іноземних інвестицій;

— участі у власності;

— репатріації прибутку;

— вимог до результатів діяльності та гарантії щодо прав іноземного інвестора;

— системи інвестиційних пільг та обмежень.

Зниження податків з експортерів здійснюється двома способами: прямим та непрямим. Пряме зниження податків з експортерів — зменшення рівня податкових відрахувань залежно від частки експорту у загальному обсязі виробництва. Непряме зниження податків з експортерів — державний дозвіл відраховувати частину прибут-ку до фонду розвитку експортного виробництва з неоподаткованої частини прибут-ку.

Фінансування експортного виробництва буває пряме і непряме. Пряме фінан-сування експортного виробництва — субсидування експортного виробництва. Непря-ме фінансування експортного виробництва здійснюється через мережу комерційних банків, яким держава надає спеціальні дотації на зменшення кредитних ставок екс-портерам.

Податкові пільги — це непрямі експортні премії, коли експортерам надаються різноманітні фінансові пільги. Часто це звільнення компаній, що експортують товар, від сплати внутрішніх податків або надання податкових пільг.

Одна з форм непрямих експортних премій, що давно застосовується, — це сис-тема звільнення від мита або його повернення компаніям, що використовують ім-портну сировину для виготовлення експортних товарів (так званий умовно безмит-ний ввіз і повернення мита). Сутність цієї системи полягає в тому, що з метою роз-ширення вивозу товарів експортерам повертають мито при вивозі товарів, які були сплачені за ввіз імпортної сировини або напівфабрикатів, використаних для виго-товлення цих товарів.

Кредитування експортного виробництва поділяють на внутрішнє та зовнішнє. Внутрішнє кредитування експортного виробництва — здійснюється через державні банки наданням середньострокових та довгострокових кредитів на розвиток експор-тного виробництва. Зовнішнє кредитування експортного виробництва — надання фінансових та комерційних кредитів імпортерам для закупок у фірми або країни — кредитора. При цьому держава субсидує такі кредити з бюджету.

До кредитування експорту входять такі засоби: експортні кредити, державні гарантії щодо експортних кредитів, державні методи фінансування вивозу товарів за програмами допомоги іноземним державам. Інший напрямок у розвитку торговель-но-політичних засобів розширення експорту — продаж товарів на експорт за цінами нижчими, ніж ціни, встановлені конкуруючими монополіями, і нижчими, ніж світові ціни, у підсумку — за демпінговими цінами.

Страхування експорту поділяється на внутрішнє і зовнішнє. Внутрішнє - дер-жава бере частину ризиків під час великих капіталовкладень в експортне виробницт-во. Зовнішнє - прийняття державою на себе частини комерційних та політичних ри-зиків під час здійснення ЗЕД.

Субсидування експорту — це форма державної політики, яка дає змогу прода-вати на зовнішньому ринку товари вітчизняного виробництва за нижчими цінами, часто нижчими від цін внутрішнього ринку, а іноді навіть і від витрат виробництва. Така практика застосування субсидій може призвести до гострих торговельно-полі-тичних конфліктів.

Експортні премії також є одним із торговельно-політичних засобів розширен-ня експорту. Експортні премії можуть бути у прямій і непрямій формах. Прямі екс-портні премії застосовуються у формі надання експортерам прямих разових субси-дій при експорті товарів. Вони виплачуються з фондів державного бюджету і дають можливість експортерам знижувати ціни товарів, що вивозяться, і в такий спосіб розширювати експорт.

Тарифне державне регулювання зовнішньоекономічної діяльності - комплекс заходів фінансово-економічного характеру, що впливають на економічні інтереси суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності, перешкоджаючи проникненню інозем-них товарів на внутрішній ринок країни.

Митний тариф будь-якої країни являє собою перелік товарів, що обкладаються митом. Ці товари об'єднані в групи за ознакою походження (рослинні, тваринні, про-мислові тощо) і за ступенем обробки товару. Навпроти кожного товару (чи товарної позиції) вказується розмір мита, яким товар оподатковується. Для групування товар-них позицій застосовуються класифікації, розроблені 00Н. Іншими словами, митний тариф є систематизованим переліком мита.

Функціями митного тарифу є: 1) захист національного товаровиробника; 2) сприяння розвитку національного виробництва та експорту; 3) одержання торгово-політичних уступок від партнерів; 4) контроль за проходженням товарів через кор-дон; 5) фіскальна.

Цілі митного тарифу:

— раціоналізація товарної структури імпорту та експорту;

— підтримка раціонального співвідношення імпорту та експорту товарів, ва-лютних доходів та витрат на території країни;

— створення умов для прогресивних змін у структурі виробництва та спожи-вання товарів в країні;

— захист економіки країни від несприятливого впливу іноземної конкуренції;

— забезпечення умов для ефективної інтеграції країни до світової економіки.

Тарифне (митне) регулювання передбачає введення певних видів мит і розгля-дає та надає детальну характеристику дії таких митних режимів, як [21]:

— випуск для вільного обігу;

— реімпорт;

— транзит;

— митний склад;

— вільний склад, магазин безмитної торгівлі;

— переробка на митній території;

— тимчасовий ввіз (вивезення);

— вільна митна зона;

— переробка поза митною територією;

— експорт;

— реекспорт;

— знищення;

— відмова на користь держави.

Структура митних тарифів включає прості (одноколонні) і складні (багатоко-лонні) тарифи. Прості митні тарифи встановлюють одну ставку мита для кожного товару незалежно від походження цього товару. Складний митний тариф передбачає для кожного товару дві та більше ставок мита. Як правило, найвища ставка склад-ного тарифу називається максимальною, або генеральною, і застосовується щодо товарів тих країн, з якими немає торговельних угод. Більш низька, мінімальна, став-ка, як правило, застосовується до товарів тих країн, з якими підписані торговельні договори та угоди і (це особливо важливо), яким надано режим найбільшого спри-яння.

Кожна держава має національну структуру тарифу. Протягом багатьох років держави намагалися уніфікувати митні тарифи. До уніфікації тарифів спонукали численні багатосторонні угоди. У 1950 р. у Брюсселі була підписана конвенція про уніфікацію номенклатури митних тарифів і створена так звана брюссельська схема митного тарифу, яка одержала назву Брюссельська товарна номенклатура. Відповід-но до неї в основу уніфікації було покладено поділ товарів за виробничим принци-пом, а сама номенклатура містила 21 розділ та 99 більш вузьких угрупувань для опи-су товарів. Але, незважаючи на існування певних єдиних міжнародних номенклатур для статистичних і тарифних цілей, з різних причин один товар у рамках однієї між-народної угоди міг бути віднесеним до кількох угруповань у ході руху до кінцевого споживача. Такий перебіг подій завдавав певні збитки споживачам і виробникам то-варів.