Морфобіологічна характеристика та технологія вирощування зеленних культур

Курсова робота з Овочівництва Морфобіологічна характеристика та технологія вирощування зеленних культур

Вступ

До зеленних належить досить велика група овочевих культур, які дають ціну вітамінну продукцію (салатні, шпинатні та інші рослини). Всі вони здавна відомі людині і використовувались у сирому вигляді, тому мають особливе значення у харчуванні. Більшість зеленних утворює їстівну розетку листків, інколи і стебла, протягом дуже короткого часу (крес-салат, гірчиця салатна, листковий салат та ін.). Вони відзначаються холодостійкістю, малою світлолюбністю, завдяки чому придатні для цілорічного вирощування у зеленому конвеєрі. Підвищена скоростиглість надає їм особливої цінності. Деякі культури можуть бути озимими (листковий салат, шпинат). Зеленні, на відміну від усіх інших культур, найменш вимогливі до умов вирощування. Це дає змогу «консервувати» посіви у пізно осінньому вирощуванні, одержувати дуже дешеву продукцію у період міжсезоння, коли інші культури не ростуть, і в кімнатних умовах. Поряд з цінними господарськими ознаками, особливу цінність зеленним культурам надає їх багатий хімічний склад. Листки зеленних містять усі можливі харчові компоненти, що надходять в організм людини у свіжому вигляді. Максимально можливе скорочення втрат, як під час вирощування так і при сортуванні, транспортуванні, зберіганні та реалізації продукції, і найголовніше в отримані якісної продукції. Головною метою моєї роботи є проаналізувати технологію вирощування зеленних культур.

Розділ 1. Загальні відомості про зеленні культури

До зеленних належить досить велика група овочевих культур, які дають ціну вітамінну продукцію (салатні, шпинатні та інші рослини). Всі вони здавна відомі людині і використовувались у сирому вигляді, тому мають особливе значення у харчуванні. Більшість зеленних утворює їстівну розетку листків, інколи і стебла, протягом дуже короткого часу (крес-салат, гірчиця салатна, листковий салат та ін.).

Особливого значення набуває використання зеленних овочів у дитячому харчуванні. Біологічно активні та екстрактивні речовини поліпшують апетит, сприяють кращому обміну речовин, нормалізують стан шкіри й зору, процеси статевого і психічного розвитку. Люди, що в дитинстві регулярно (кожного дня) одержують зелень з їжею, мають добрий стан здоров’я і міцну нервову систему. На думку стародавніх тібетських мудреців, зелень у повсякденному використанні сприяє заощадженню життєвої енергії, яка забезпечує організм фізичним і духовним здоров’ям протягом багатьох років. Важлива роль зеленних культур у харчуванні людей похилого віку, коли організм уже не в змозі утворювати ряд життєво важливих речовин (інулін, йод та ін.) Зеленні овочеві культури належать до різних класифікаційних груп, їх споріднює лише утворення однакових продуктивних органів. Слід зазначити, що деякі рослини з інших груп дають зелене листя, придатне для споживання, про що йтиметься в описах відповідних культур. Зеленні культури мають різні життєві форми — 1-, 2-, 3- та багаторічні і належать до різних ботанічних родин, які включають різні роди та види.

Родина айстрових (Aesteraceae):

— салат городній (Lacluca satіva):

— листковий (L. s. secalіna),

— головчастий (L. s. capіtata),

— ромен (L. s. remana),

— стебловий (L. s. anqustana);

— салат цикорний (Cіchorіum):

— вітлуф (C. іntіbus),

— ескаріол (C. latіfolіum),

— ендивій (C. crіspum);

Родина валеріанових (Valerіanaceae):

— салат польовий (Valerіanella olіtorіa);

Родина капустяних (Crucіferae):

— пекінська капуста (Brassіca pekіneііsіs),

— крес-салат (Lepіdіum satіva),

— гірчиця салатна (Brassіca juncea),

— катран (Crambe):

— морська капуста (C. marіtіma),

— кримський (C. tatarіca);

Родина лободових (Chaenopodіaceae):

— шпинат (Spіnacіaoleracea),

— лобода (Atrіplex hortensіs),

— мангольд (Beta cіcla);

Родина портулакових (Portulacaceae):

— портулак (Portulaca oleracea);

— базела (Basella alba);

Родина шорстколистих (Borragіnaceae):

— огіркова трава (Borrago offіcіnalіs);

Родина гречкових (Polygonaceae):

— ревінь (Rheum rhabarbarum).

Розділ 2. Морфобіологічна характеристика зеленних культур

Зеленні культури — це овочеві рослини, які вирощують для отримання свіжої зелені, яка використовується в їжу в свіжому вигляді або консервування. Цю групу рослин зазвичай поділяють на салатні (салат, крес-салат, огіркова трава тощо) і шпинатові (шпинат, лобода овочева, портулак городній та інше) рослини. Салатні найчастіше використовуються в їжу свіжими, а шпинатові - для приготування страв. Більшість зеленних культур характеризуються скоростиглістю та холодостійкістю, що дозволяють отримувати врожаї в поза сезонний час (ранньою весною і пізньою осінню). Їх вирощують і як самостійні рослини, висіваючи на одній і тій же площі кілька разів, і підсіваючи до основних культур в якості ущільнювача. Багаті вітамінами і мінеральними речовинами.

Крес-салат (лат. Lepіdіum satіvum) — швидкоростуча їстівна однорічна або дворічна трав’яниста рослина, родини Капустяні, або Хрестоцвіті (Brassіcaceae). Батьківщиною цієї рослини вважається Іран. У дикому вигляді рослина зустрічається в Африці (Єгипет, Ефіопія), а також в Азії - від східного узбережжя Середземного моря до Пакистану. У багатьох регіонах, в тому числі в Європейській частині Росії, ця рослина дичавіє і його можна зустріти на смітниках і в інших місцях поряд з житлом. Крес-салат покращує травлення, сон, збуджує апетит, надає антимікробну і сечогінну дію, знижує кров’яний тиск, незамінний при захворюваннях дихальних шляхів. Соком, вичавленим з трави, добре полоскати горло, пити його при кашлі. Завдяки вмісту аскорбінової кислоти має антицинготну дію. У Північно-Східній Африці крес-салат використовується в корм коням, бикам, верблюдам. До них належать найбільш високорослі форми. Сорти цієї групи (Вузьколистий 3, Звістка) поширені в європейських країнах і Північній Америці.

Садовий крес — селекції далекого зарубіжжя. У Російській Федерації вирощують ще ранньостиглий сорт Данський і середньостиглі Ажур. Форми і сорти з більш сильною розсіченою платівкою листка: частки укорочені і округлі, розетка розлога. Рослини більш пізньостиглі, менш високорослі. До сортів цієї групи належить Кучерявий крес, Кучеряво листяний та інші кучеряво листяні або махрові. Вони широко поширені в Закавказзі, довго залишаються в розетковій фазі. Відома у Стародавньому Єгипті, Греції, Римі. Вирощується у багатьох країнах як пряна, салатна, скоростигла. На Україні мало поширена. Є форми з перисто розсіченою і цілісною пластинкою листка. Стебло прямостояче висотою 60 — 90 см. Стеблові листки лінійні, суцільні, розсічені. Рослина сильно розгалужується у верхній частині. Верхівки закінчуються численними білими квітками. Плід — округло-яйцеподібний стручок. Насіння червонувато-коричневого кольору. Маса 1000 насінин — 1,5 г. Крес-салат — корисна, високовітамінна рослина. У листі міститься до 120 мг % аскорбінової кислоти, до 4 мг % каротину, до 2,5 мг % рутину, до 3% білка, значна кількість тіаміну, фолієвої кислоти, мінеральні речовини: йод, залізо, мідь, магній, сірка та ін. Листя використовують у сирому вигляді як салат, приправу до супів, м’ясних і рибних страв або як гарнір до других страв. Специфічний присмак крес-салату зумовлений наявністю глюкозиду трепсоліну, який містить йод та сірку. Рослини швидкозростаючі, перисто розсічені листки із прямостоячими розетковими листками.

На місцях зрізу виступає молокоподібний сік. Квіткові, сильно розгалужені стебла мають висоту 60−120 см у перший же рік життя. Суцвіття у виді невеликих кошиків, що складаються з великої кількості двостатевих квіток з язичками жовтого кольору. У кошиках формуються плодики з летючками-сім'янками, що звичайно називаються насіннями. Насіння має білий чи темно-сірий колір, дрібні в 1 гр їх нараховується близько 1000 штук. В дикому вигляді рослина не зустрічається. Введена в культуру в Середземномор'ї. На території України латук посівний культивують як салатну рослину. Салат головковий (Lactuca satіva var. capіtata) — на перших етапах утворить розетку листя, а потім формується пухка головка округлої чи плоско-округлої форми. Салат листовий (Lactuca satіva var. secalіna) — утворить розетку листя без головки, що і використовується в їжу. Це найбільш скоростигла форма салату. Листя можна використовувати в їжу вже через 30−40 днів. Після утворення розетки рослина викидає квітконосне стебло. Салат ромен, чи римський (Lactuca satіva var. romana) — утворить більш пухкий головка овальної форми, з вегетаційним періодом 70−100 днів.

Салат — холодостійка рослина. Насіння його проростає при +5° C, оптимальна температура для його росту +15−20° C. Але при +12−14° C утворяться більш щільні головки, а вище +20° C — прискорюється утворення стебел. Культура світлота вологолюбна і накладає високі вимоги до ґрунтової родючості. В листі є білкові речовини (до 0,2%), цукри (0,1 — 2,3%), до 0,1—0,2% органічні кислоти (яблучна, лимонна, щавелева, бурштинова та інші), бета-каротин (1,75 мг%), вітамін Е (0,66 мг%), вітамін В₆ (0,18 мг%), аскорбінова (15 мг%), нікотинова (0,65 мг%), пантотенова (0,1 мг%) і фолієва кислота, біотин, рибофлавін, тіамін, гіркота лактуцин, солі заліза (600 мкг/100 г), калію, кальцію, магнію, йоду, кобальту, міді і цинку. З давніх часів салат латук використовують як харчову та лікарську рослину. Вживають листя салату у свіжому та вареному виді, чи на додаток до інших страв. зелений культура рослина овоч

Шпинат (Spіnacіa oleracea) — трав’яниста рослина родини Лободових, що культивується як овоч, листя якого споживають у свіжому, вареному і консервованому вигляді. Шпинат — однорічна рослина (рідко дворічна), яка досягає у висоту до 30 см. Листки прості, овальні або трикутної форми, чергуються на пагоні, розміром 3−30 см завдовжки і 1−15 см завширшки, з більшими листками в основі рослини і меншими вище на стеблі. Квітки непримітні, жовто-зелені, 3−4 мм у діаметрі, визрівають у маленькі тверді плоди, зібрані у кластер розміром 5−10 мм що містить кілька насінин.

Поряд з формами з гладкою поверхнею, є сорти з гофрованим листям. По товщині листя шпинату поділяють на жиро-листі і гладко-листі. Темно-зелене забарвлення листя характерне для жиро листяних сортів, ясно-зелена для гладко листяних. Чоловічі рослини шпинату мають менше листя і швидше утворюють квітконосні стебла. Жіночі рослини формують більш велике листя (вони ж дають насіння). Дуже важливо не пропустити терміни збирання, якщо рослина перестоїть — листя грубішає і стає непридатними для їжі. Листя шпинату багаті мінеральними солями (калій, кальцій), вітамінами (А, С, В1, В2, В3, У6, D, E, K, P, PP), провітаміном А, каротином, солями заліза, йоду, є фолієва кислота. Особливість вітамінів С і А в шпинату — вони не руйнуються при варінні. По вмісту заліза ця культура займає перше місце серед овочів, а по вмісту білка поступається тільки бобовим культурам (білок у шпинату по своїх властивостях подібний з білком коров’ячого молока). Цілющі властивості шпинату відзначені були давно. В шпинаті виявлено велику кількість щавелевої кислоти, особливо після цвітіння, яка зв’язує кальцій. Кращі сорти шпинату — Вікторія і Ісполінський. Сіють його як і салат, з міжряддями 15−20 і відстанями між рослинами в ряду 8−10 см. На 10 м² витрачається 50 г насіння. Можна використовувати через 20−30 днів після посіву. Агротехніка така ж, як і у салату. Особливістю шпинату є те, що він сумісний практично з усіма культурами, мало страждає від шкідників і хвороб. Ця рослина прекрасно заповнює проміжки між будь-якими грядками. Шпинат гарний для ранньої сівби тим, що його сходи витримують заморозки, а ранні сорти вже через місяць дають врожай. Можна сіяти його і восени, збираючи частину врожаю в цей же рік, а другу частину одержати навесні.

Шпинат рослина довгого дня. До світла невибагливий, однак при недоліку світлової енергії ріст рослини затримується, у листках менше накопичується вітаміну С. При довжині дня більше 12 годин — прискорюється стеблування. Оптимальною температурою для росту і розвитку вважається +12.+15°С. При температурі вище +20°С, особливо якщо вона сполучається з недоліком вологи в ґрунті і сухістю повітря, врожайність зменшується, погіршується і якість продукції. Зелень шпинату багата на вітаміни, білки, мінеральні солі. Особливої цінності і високої поживності шпинату надає вміст заліза, калію, йоду, рослинних олій, білкових та біологічно активних речовин, фолієвої кислоти. Білкових та жирових речовин у шпинаті більше, ніж у капусті, молоці, борошні. Листки шпинату містять також шпинат-секретин — особливу речовину, яка регулює роботу шлунку і підшлункової залози. Однак наявність щавлевої кислоти знижує цінність шпинату, бо його не можна використовувати при порушеннях обміну речовин. Шпинат широко використовується у консервованому та замороженому вигляді. Районований сорт Велетень. Під шпинат не виділяють окремої ділянки. Сіють його раніше пізніх овочевих культур (пізньої капусти, огірка) або як повторну культуру після ранньостиглих (ранньої та цвітної капусти, салату, крес-салату, редиски). На присадибних ділянках вирощують як ущільнювач інших овочевих культур (огірка, помідора, капусти).

Список видів: Spіnacіa glabra — Шпинат гладкий, Spіnacіa lіttoralіs — Шпинат прибережний, Spіnacіa mіnor — Шпинат малий, Spіnacіa oleracea — Шпинат городній, Spіnacіa turkestanіca — Шпинат туркестанський. Якщо вологи багато, то замочувати насіння не треба. Якщо земля дуже суха, то частину насіння замочую на пару годин, потім поливають борозенки водою і розкладають насіння. Необхідно засипати невеликим шаром землі. Зверху не потрібно поливати. Необхідно накривати плівкою до проростання насіння. Як тільки шпинат зійде, треба зняти плівку, і вкрити лутрасілом. Якщо погода тепла, то можна взагалі не вкривати. Але ось поливати треба регулярно. Для отримання якісної продукції йому необхідний 10−12-годинний день. При такій довжині дня збільшується число листя в розетці і наростає продуктивність. Рослини дводомні, менш продуктивні — чоловічі. Коренева система середньорозвинена, проникає в грунт на глибину до 1 м, розгалужена. Продуктивний орган — розетка соковитих, ніжних листків, що утворюються через 20—30 днів після з’явлення сходів. Насіння проростає через 8—10 днів при температурі 4 °C. Сходи здатні витримувати заморозки до 6—8 °С. Завдяки цьому шпинат можна вирощувати в озимій культурі та при підзимніх посівах.

Селера (культурна) (Apіum graveolens L.) — дворічна городня пряна рослина з родини Селерових висотою до 1 метра. Як лікарська рослина була відома древнім римлянам. В Україні культивують переважно селеру сорту Яблучний. У культурі є три різновиди селери Apіum Graveolens: secalіnum листова, dulce черешкові, rapaceum кореневі. Листковий має коротший вегетаційній період, що дозволяє вирощувати його в Північних районах. Кореневі часто вирощують розсадою. Всі види селери надають переваги достатньо зволоженим грунтам. Листя і черешки багаті вітаміном C (до 150 мг%) і каротином (до 7 мг%), вітамінами В1, В2, РР, фолієвою, хлорогеновою и глютаміновою кислотами. Білок багатий на амінокислоти, аргінін, гістідін, лізін, аланін. У всіх частинах рослини присутні нікотинова і глютамінова кислоти. Наявність органічної глютамінової кислоти (без прикріпленого іона натрію) дозволяє використовувати селеру в кулінарії, як нешкідливий підсилювач смаку і запаху. Стебла зазвичай містять велику кількість солі. Походить із Середземномор’я, де відома з сивої давнини як декоративна і лікарська рослина. В умовах України селеру вирощують практично всюди спеціалізовані господарства, а в індивідуальному секторі - аматори. Селера містить ефірну олію, в складі якої найбільше сабінену й мірцину, а також флавоноїди, амінокислоти, каротини, тіамін, рибофлавін, вуглеводи, органічні, кислоти, фолієву кислоту, цукри, мінеральні солі, вітаміни А, С, В1, Е, PP. У Перший рік утворює розетку листків та коренеплід, на другий рік рослина зацвітає. Рослина вологолюбна і холодостійка, насіння проростає вже при 3 ° С (оптимально — при 15 ° С), сходи переносять заморозки до — 5 ° C. Велика цінність селери полягає в наявності біологічно активного натрію, здатного підтримувати кальцій у розчинному стані. В умовах України культивують три різновиди селери — листковий, черешковий та кореневий. Листковий різновид здатний створювати дуже багато листків, у черешкового листки слабо розвинуті, але виростають м’ясисті черешки. В цих різновидів слабо розвинута коренева система.

У харчовій промисловості селеру використовують у кулінарному і консервному виробництві як рослину з сильним ароматом і пряносмаковими властивостями. Однорічна або дворічна трав’яниста, холодостійка рослина, розмножується насінням. Сходи витримують заморозки до -5 °С. Добре росте на зволожених, але не затоплюваних ділянках. Корінь стрижневий, м’ясистий, веретеноподібний, з розгалуженням. Стебло прямостояче, майже голе, всередині порожнисте, в верхній — частині розгалужене, 50−90 см заввишки. Листки черешкові, темно-зелені, зверху блискучі, знизу матові, перисторозсічені. Квітки білі, зібрані в складний зонтик. Плід — двосім'янка. Насіння дрібне, маса 1000 насінин — 0,4 — 0,6 гр.

Петрушка. Петрушка входить в родину Зонтичні (Apіaceae) порядка Зонтикоцвітні (Apіales). Вид однолітніх трав’янистих рослин родини Айстрових, овочева культура. Ареал петрушки в дикому вигляді - узбережжя Середземного моря. У домашніх умовах петрушку вирощують в континентальній Європі (крім Скандинавії). В Америкі петрушку вирощують на півночі США і півдні Канади. Листову петрушку через короткий вегетаційний період можна вирощувати в північних районах. Дворічні, рідко однорічні трави. Рослина вологолюбна і холодостійка, насіння проростає при 2−3 ° С, сходи переносять заморозки до -7 ° С. Використовують петрушку в свіжому, сушеному і рідше солоному вигляді, листя — як складову частину салатів, а листя і коренеплоди — як добавку до гарнірів і супів, особливо — до рибних страв. Свіжозаморожена зелень повністю зберігає поживні та цілющі властивості протягом декількох місяців (при правильному зберіганні - до року). У медицині рідше в кулінарії використовуються також і насіння петрушки.

Петрушка відома сечогіним, жовчогінним і стимулюючим діями. Відповідно, ефірне масло плодів петрушки кучерявої не допускається до використання при виготовленні біологічно активних добавок до їжі. У той же час, застосування ефірного масла петрушки при виготовленні медичних препаратів не забороняється. В згаданій постанові петрушка кучерява була включена в групу «Рослини, що містять сильнодіючі, наркотичні або отруйні речовини». Петрушка дуже необхідний продукт. Її лікувальні та корисні властивості безмежні. Петрушка містить велику кількість каротину, і за цим показником не поступається моркві. Петрушка містить також інулін, який регулює обмін глюкози в крові. Петрушка володіє омолоджуючими властивостями, так як оберігає шкіру від зморшок. Для проблемної шкіри петрушка незамінна — вона допомагає позбутися вугрів і запалень. Але особливо гарна петрушка для догляду за ніжною шкірою навколо очей.

Одним з основних видів салатних рослин, що має велику питому вагу в світовому овочівництві. Вирощується у всіх землеробських районах світу, в Україні повсюдно. Вирощують його у відкритому і закритому ґрунті. Петрушка городня (Petroselіnum crіspum (Mіll) AW Hіll) — дворічна рослина родини Селерові (Apіaceae). Корінь рівний або гіллястий, з білою або сіруватою м’якоттю. Стебло прямостояче, гіллясте, борозенчасте, висотою 100 см. Листки трикутні, зверху блискучі, знизу матові, двічі-тричі розсічені. Квітки дрібні, зібрані в складні зонтики, жовтувато-зелені. Плід — двосім'янка, стиснута з боків, зеленувато-бурого кольору. Маса 1000 насінин 1,5−1,8 г. Петрушка вимоглива до тепла, відноситься до числа холодостійких рослин. Сходи переносять заморозки до -7 … -8 ° С, а коріння, залишені на зиму, добре зберігаються. Цвіте на другий рік в червні - серпні, насіння дозріває в серпні - вересні, схожість їх зберігається три-чотири роки. Петрушка добре росте на пухких, багатих перегноєм грунтах. Важкі глинисті грунти для неї непридатні. Вимоглива до вологи, особливо в період бутонізації та цвітіння. Однак надлишок вологи підвищує сприйнятливість до хвороб. Чутлива на добрива. Рослина має ніжно приємний аромат і смак пряно солодкуватий, що обумовлено наявністю ефірного масла. В промисловості європейських країн і США петрушку вживають при виготовленні кулінарних напівфабрикатів.

Петрушку заготовляють на зиму: зелень сушать або солять, коріння сушать (іноді змішуючи з морквою). Норма закладки зелені петрушки на одну порцію (г): сушеної-0, 3−0, 5, свіжої-3−5. При додаванні коренів в супи і тушковані блюда норму кілька разів збільшують.

Розділ 3. Технологія вирощування зеленних культур

При вирощувані зеленних культур необхідно пам’ятати, що вирощування в закритому грунті дозволяє уникнути потрапляння дощової води і як наслідок уберігає рослини від досить великої кількості хвороб. Полив зелені оптимально проводити крапельним зрошенням, у випадки поливу зверху необхідно пам’ятати, що полив рослин в літній період часу потрібно виробляти вранці або ж пізно ввечері. У закритому грунті потрібно забезпечити хорошу вентиляцію шляхом відкриття бічних стулок, в іншому випадку врожай може згоріти. Висадку зелені не варто проводити в один час, тобто всю ділянку необхідно розділити на грядки, і висівати з різницею в часі для того щоб забезпечити наявність постійної товарної продукції в нормальному обсязі.

Крес-салат. Холодостійка і скоростигла рослина, вимоглива до регулярного забезпечення грунту вологою, добре росте на легких, супіщаних, суглинистих, достатньо удобрених органічними добривами, грунтах. Вирощують крес-салат висівом насіння в грунт з міжряддями 45 см у виробничих умовах, на присадибній ділянці - 15 — 25 см, у рядку суцільний посів. Насіння заробляють мілко, на 0,5 — 1 см. На 1 га потрібно 8 кг насіння. Сходи з’являються на другий-третій день. Технічна стиглість настає на 20 — 25 день. Рослини зрізують разом із стеблами та листям. Урожай крес-салату становить 60 — 80 ц/га. Крес-салат можна вирощувати в теплиці і в кімнаті на підвіконні із схемою посіву 8×5 см. Через 11 — 15 днів, коли рослини досягають висоти 10 — 12 см, їх зрізують. Крес-салат має своєрідний аромат та приємний гоструватий смак, зумовлений гірчичною олією. Листки крес-салату споживають у сирому вигляді як салат та приправу до супів і м’ясних страв. Районованих сортів крес-салату немає. У культурі поширені сорти Широколистий, Вузьколистий 3, Кучерявий. Сіють його, як тільки відтане грунт, рядковим способом з шириною міжрядь 12 — 15 см. Норма висіву 6 — 8 г на 10 м². Насіння загортають у грунт на 1,5 — 2 см. Сходи з’являються на 2 — 3-й день. Рослини не проріджують. Насіння висівають суцільно, накривають плівкою або склом, ставлять у тепле місце для проростання (на 1—3 дні), а потім переносять посудину на підвіконня і слідкують за постійним зволоженням субстрату. Зрізають рослинки через 10—12 днів у стадії сім'ядолей і використовують у їжу. Глибина загортання насіння становить 1,5—2 см, а норма висіву — 4—7 г/м 2. Сходи з’являються через 2—8 днів після сівби, швидше при укриванні ділянки чорною плівкою. Плівку знімають через 7—10 днів, коли з’являються міцні сходи. Догляд за посівами полягає в 1—2-разовому розпушуванні міжрядь та підтриманні грунту зволоженим.

Шпинат. Насіння проростає при температурі +4 градуси, але більш сприятлива — +15 град. Шпинат не вибагливий до освітлення, але при його нестачі знижується вміст аскорбінової кислоти в листі. Навесні шпинат висівають у 2−3 строки з інтервалом між ними 7−10 днів. Чим менше доторкатися до шпинатових рослин, тим ніжніше і приємніше на смак їх листя. Тому насіння при посіві рекомендується розкладати як можна рідше. А проріджування сходів проводити по можливості раніше. У загущених посівах рослини швидко починають квітнути. Для вирощування шпинату оптимальна земляна суміш із дернової землі, перегною й річкового піску в співвідношенні 2:2:1. Загортають насіння на глибину 1,5−2 см. При необхідності сходи пізніше можна прорідити. Під зиму шпинат висівають, коли настануть сталі приморозки, у мерзлий грунт, бо інакше насіння проросте і слабкі рослинки загинуть. Для озимої культури насіння висівають у серпні або вересні з таким розрахунком, щоб рослини встигли сформувати міцну кореневу систему і розетку з 5—7 листків. У двох останніх випадках норму висіву збільшують у 2—3 рази. Восени насіння висівають 1−15 вересня. При озимій культурі доцільно застосовувати широкосмуговий спосіб сівби, щоб мати змогу використати тимчасові плівкові укриття. Підзимні посіви дають змогу одержувати продукцію в кінці квітня — травня. На посівах такого строку сівби перезимовує 90−95% рослин. Під зиму насіння висівають перед замерзанням ґрунту. Спосіб сівби широкорядний (30⁵ см) або широкосмуговий, ширина міжрядь 45 см, смуги — 5−8 см. Норма висіву насіння 3−3,5 г/1 м.кв. Глибина загортання — 1−2 см. Навесні шпинат висівають у 2−3 строки з інтервалом між ними 7−10 днів. Перший раз насіння висівають, як тільки можна вийти на город. Спосіб сівби широкосмуговий (ширина міжрядь 40−45 см, смуги 5−8 см) або стрічковий (40+20; 40+20+20+20+20 см). Рано навесні по мерзлоталому ґрунту рослини, які перезимували, підживлюють аміачною селітрою (20 г/м.кв.). Як тільки ґрунт достигне, міжряддя розпушують. Підзимові посіви підживлюють аміачною селітрою і в разі потреби розпушують верхній шар ґрунту граблями на 1 см упоперек рядків. Після з’явлення сходів міжряддя знову розпушують. У фазі одного справжнього листка рослини проривають на відстані 4−5 см. Подальший догляд за рослинами полягає в розпушуванні міжрядь і виполюванні бур’янів у рядках. Якщо рослини накрити поліетиленовою плівкою, врожай надходитиме на 7−10 днів раніше. На підзимових посівах урожай починають збирати на 15−20 днів пізніше, ніж на посівах, висіяних восени. Від ранньовесняного строку сівби товарна продукція надходить наприкінці травня — на початку червня. При цьому слід зазначити, що на весняних посівах середня маса рослин у 2−3 рази менша, ніж на осінніх. Збирати шпинат починають тоді, коли в розетці утвориться 5−6 добре розвинених листків. Рослини краще збирати після того, як спаде роса, зрізуючи розетки з частиною (0,5−1 см) корінця (щоб не розсипалися листки). Запізнюватись із збиранням врожаю не можна, оскільки на рослинах швидко формуються квітконосні стебла, що знижує якість продукції. На літніх посівах ефективним є мульчування рядків перегноєм, торфом, поліетиленовою плівкою або іншими матеріалами. Подовжити конвеєр надходження цієї цінної продукції можна при використанні для вирощування плівкових теплиць у жовтні — листопаді та лютому — квітні. Культура — безрозсадна, сівба — рядкова за схемою 10×3 см, норма висіву — 30 г/м2. За період вирощування проводять 2—3 поливи нормою 10 л/м2. Рослини формують урожай за 30—45 днів. Він становить 1—3 кг/м2. При вирощуванні з початку жовтня теплицю можна не обігрівати, включаючи аварійне підігрівання лише в разі дуже сильних морозів, підтримуючи мінімальну плюсову температуру (4—8 °С). Поливають у цьому разі тільки перед сівбою та у перші 10—15 днів після з’явлення сходів. У такий спосіб зберігають рослини на пні (консервують) протягом 90—100 днів.

Селера. Вирощування селери передбачає регулярні поливи, розпушування й прополку. Витрата добрива повинна становити не менш 3 — 4 л на 1 м² ґрунти. Зелень селери можна використовувати як у свіжому, так і в сушеному й консервованому виді. У відкритий ґрунт висаджувати селеру не раніше першої декади травня. Робити рядковим способом за схемою 40×15 див. При посадці стежити, щоб верхівкову бруньку випадково не засипало землею. Поливати рослини слід під корінь, злегка присипаючи лунку сухим ґрунтом. Сорти Біле перо, Делікатес, Золоте перо, Грибовський, Паскаль, Юдинка. При осінній перекопці внести на кожний квадратний метр землі, призначеної для посадки селери, по 4 -6 кг гної. Навесні необхідно удобрити землю сумішшю з 2 столових ложок сечовини, такої ж кількості суперфосфату й 2 чайних ложок хлориду калію. У відкритий грунт розсаду селери висаджують у другій половині травня. Ця культура досить холодостійка, розсада витримує заморозки до -5 ° С. Оптимальна температура для росту і розвитку селери 18−22 ° С. Ця культура віддає перевагу легким, супіщаним, пухким і родючим грунтом. Кращі попередники — капуста, томати, бобові, огірки і картопля. Не можна садити селеру на грядки, де перед цим росли інші зонтичні: морква, петрушка, пастернак, кріп. Проростає селера повільно: сходи з’являються через 10−20 днів. Увесь цей час земля повинна бути постійно вологою, її або обприскують, або поливають через піддон. Після появи сходів ємність поміщають в прохолодне місце (14−16 ° С). При утворенні двох-трьох листочків сіянці проріджують або пікірують, висаджуючи у ящики на відстані 4−5 см. Розсаду поливають в міру необхідності і підгодовують комплексним добривом. Грунт готують з осені: перекопують на глибину 20−30 см, вносять 3−4 кг перегною або компосту і 20−30 г подвійного суперфосфату на 1 кв. м, а навесні - 30−40 г комплексного мінерального добрива. Розсаду висаджують на відстані приблизно 10 см з міжряддями 40−50 см. У міру зростання посадки проріджують, видаляючи найбільш слабкі рослини. Остаточна відстань між рослинами повинна бути 15−20 см для листової і черешкової селери і 25−40 см (залежно від сорту) для кореневої. Підгодовують два рази за сезон: через два тижні після висадки і три тижні потому. Черешкову селеру вибілюють. Для цього черешки підгортають землею за 2−3 тижні до збирання. Зелень листової селери зрізають у міру необхідності. Восени перед заморозками її зрізують повністю, заморожують або сушать. Черешкову починають прибирати у вересні. Зелень обрізають, а бульби зберігають при температурі 2−5 ° С.

Петрушка. У культурі відомо два різновиди петрушки: коренева і листкова. Сорти листкової петрушки формують сильно розгалужену кореневу систему, непридатну для кулінарії, і велику розетку листків, які є основною продуктивною частиною рослини. На городі для одержання зелені петрушки пізно восени (кінець жовтня — листопад) і рано навесні (друга половина квітня — травень) насіння висівають влітку Перед замерзанням ґрунту листки можна зрізувати і використовувати. Посіви петрушки рано (0,1−0,2 кг аміачної селітри на 10 м.кв.), а коли ґрунт достигне — розпушують міжряддя. Для пізнішого надходження врожаю (у другій половині червня) насіння петрушки висівають під зиму, як моркву. При вирощуванні петрушки на пучкову продукцію і зелень насіння доцільно висівати широкосмуговим способом. Норма висіву при висіванні влітку і під зиму — 0,7−0,8 г/м.кв., рано навесні - 0,4−0,5 г/м.кв. Враховуючи це насіння петрушки за підзимової сівби слід висівати на глибину 0,5−1,0 см, ранньовесняної - 1−2 і літньої - 2−3 см. Під час ранньовесняної і літньої сівби площу до і після висівання насіння ущільнюють котком або дошкою. Влітку насіння краще висівати після дощу, а слідом за ущільненням верхній шар ґрунту на 1,0−1,5 см розпушувати граблями. На літніх посівах ефективним є мульчування рядків перегноєм, торфом, поліетиленовою плівкою або іншими матеріалами. При цьому ефективним є поливання грядки у вечірні години. Кількість насіння маячної культури не повинна перевищувати 2−3%. Після з’явлення сходів маячної культури міжряддя розпушують, внаслідок чого руйнується ґрунтова кірка і поліпшується доступ повітря до паростків петрушки. На підзимових посівах петрушку на пучкову продукцію починають збирати у фазі 5−6 листків, коли діаметр коренеплодів досягне 0,5−1,0 см. На таких посівах рослини можна залишити для дво-, триразового зрізування зелені та одержання коренеплодів. Зрізують листки на висоті 1−2 см від поверхні ґрунту так, щоб не пошкодити центральної бруньки. При цьому рослини до осені формують дрібні коренеплоди, які використовують для вигонки зелені в парниках, теплицях, на вікнах. Рослини, на яких листків не зрізують, формують великі коренеплоди. Їх збирають пізно восени і використовують за призначенням. Зрізані зелені листки зв’язують у пучки і також використовують за призначенням. Свіжозрізані зелені листки петрушки можна зберігати до 2−3 місяців. Для цього їх вміщують у поліетиленові пакети з товщиною плівки 30−60 мк за умови, щоб на листках не було вологи.

Розділ 4. Хвороби і шкідники зеленних культур

Шкідники й хвороби рослин можуть завдавати великої шкоди сільському господарству, знижуючи врожай на 10 — 25%, а іноді до 35%. Для успішного використання найбільш досконалих засобів захисту посівів необхідно знати основні їх види, особливості розвитку, а також заходи боротьби з ними. Серед шкідників сільськогосподарських культур найбільш небезпечні комахи — різні види саранових, попелиць, клопів, жуків, метеликів, пильщиків, а також нематод, кліщі, слимаки, гризуни — миші, пацюки, хом’яки, ховрахи. Всі хвороби рослин поділяють на дві групи: не інфекційні, або не паразитарні, та інфекційні, або паразитарні. Не інфекційні хвороби виникають внаслідок дії на рослину несприятливих (абіотичних) факторів зовнішнього середовища води, температури, умов живлення, шкідливих домішок у повітря тощо. Інфекційні хвороби з’являються під дією патогенних організмів або біотичних факторів.

Крес-салат. Догляд полягає в запобіганні сходів від блішки. Також необхідно проводити регулярні поливи, розпушування міжрядь, частіше знищувати бур’яни. Щоб продукція була високоякісною, при утворенні трьох справжніх листків проріджують рослини на 10 см в ряду, поливають і підживлюють. У відрі води розчиняють 25 г аміачної селітри (сечовини відповідно 18 г), використовують на 1 м². Боротьба спрямована на правильне чергування попередників у сівозміні та культуро змінні, підбір стійких сортів і гетерозисних гібридів, своєчасний і якісний обробіток ґрунту, сівба в оптимальні строки, оптимальна площа живлення рослин, створення оптимальних умов для росту і розвитку рослин через дотримання рекомендацій щодо догляду за ними, підтримування оптимальних параметрів мікроклімату в спорудах закритого ґрунту та овочесховищах, внесення збалансованих добрив тощо. Біологічний метод — один з найбільш перспективних майбутніх способів захисту овочевих культур, який дозволяє одержувати високоякісні з екологічно-допустимим шкідливим впливом на людину та навколишнє середовище овочів. Так, проти колорадського жука і павутинного кліща можна ефективно боротися за допомогою актофіту (аверсиктин).

Шпинат. Гетероспоріоз. Хвороба уражає шпинат. З" являється на листах, де утворяться круглі бліді плями з маслиново-чорним нальотом гриба. Особливо сильно уражає старе листя насінників. Гриб поширюється конідіями. Вражаються посадки шпинату, що ослаблені після зимового періоду. Обприскування насінників 1%-ною бордоською рідиною. Довгоніжка шкідлива. На посівах озимих знищують зерна, що проростають, і сходи, на листках виїдають наскрізні отвори неправильної форми. При щільності 30−40 шт. на 1 м.кв. озимі знищуються дуже швидко. Більше всього слимаки шкодять польовим культурам у зволожених зонах країни. Для знищення слимаків на посівах озимих у період появи сходів — початку кущіння розсівають суперфосфат (300 кг/га), або гранульований метальдегід (30−40 кг/га), або застосовують обпилювання свіжо гашеним вапном (200 кг/га). Роботи проводять вночі або рано вранці. Сарана мароккська. Дoвжинa тілa caмця 17−30, caмки — 28−38 мм, рyдyвaтo-жoвтa з тeмними плямaми. Bycики pyдyвaті, дoвші зa гoлoвy з пepeдньocпинкoю. Cтeгнa пepeдніx ніг пoтовщeні, звepxy з тpьoмa чіткo пoмітними чopними плямaми. Гoмілки зaдніx ніг чepвoні, біля ocнoви cіpі з жoвтим кільцем. Ворочок дoвжинoю 16−32, y ширину — 5 мм, мaйжe пpямa aбo cлaбoвигнyтa, з міцними тoвcтими cтінкaми і кpyглoю плocкoю кpишeчкoю. Яйця в кількocті 18−40 міcтятьcя в нижній чacтині ворочка в блиcкyчій жовтій масі. Пoчинaючи з тpeтьoгo вікy, личинки oб'єднyютьcя y вeликі кyліги й «пішим xoдoм» пoшиpюютьcя нa знaчнy відстань. B чepвні з’являютьcя дopocлі особини, які тeж cкyпчyютьcя y вeликі зграї і poблять дaлeкі пepeльoти. Moлoді pocлини з'їдaють повністю. Пepoнocпopoз, несправжня борошниста роса. 3бyдник — нижчий гриб Peronospora brassіcae Gaem, f. brassіcae Dzhan. Дyжe пoшиpені зaxвopювaння .

Селера. Нематода галова. Галова нематода У північній і середній зонах нематода-небезпечний паразит культур закритого ґрунту. Самки нематоди дуже плідні. Одна самка може відкласти до 2000 яєць. Самець має червоподібне тіло, трохи звужене попереду. Довжина 1,2−1,5 мм і ширина 0,35 мм. Самка має тіло грушоподібної форми. Довжина до 1,5 мм і ширина 0,4−0,9 мм. Нематода проникає в рослини найчастіше в точці росту кореня. Поселяється в тканинах коренів, де, виділяючи токсичні речовини, викликає утворення галоподібних здуттів. Лишe вліткy (в липні) нacтyпнoгo poкy вoни зaлялькoвyютьcя y вepxньoмy шapі грунту. Пeвнe знaчeння в знижeнні чиceльнocті пoпyляції дoвгoнoжки мaють кoмaxoїдні птaxи, a тaкoж віpycні, гpибні тa бaктepіaльні xвopoби. В Укpaїні є пoвcюднo, за винятком Криму. Звичайний літньо-осінній вид, максимум льоту якого на Поліссі спостерігається в другій половині серпня.

Петрушка. Біла гниль (склеротініоз). Найбільш поширене захворювання моркви під час зберігання. Уражені тканини розм’якшуються, покриваються густим білим нальотом, на якому через певний час утворюються темні склероції (до 3 мм). Розвитку хвороби сприяє підвищена температура і вологість під час вегетації і під час зберігання, надлишок азотних добрив. Інфекційний початок зберігається в грунті і на рослинних залишках різних культур. Фомоз (суха гниль). Вражає рослини в період вегетації І року, коренеплоди під час зберігання та насінники. На черешках листя, стеблах і парасольках з’являються довгасті, сірувато-бурі плями. Уражені стебла парасольок, як правило, гинуть. Розвитку хвороби сприяють: висока вологість у період вегетації і високі температури під час зберігання. Джерела інфекції - рослинні залишки, маточники і насіння.

Висновки

1. Зеленні культури — це велика група овочевих культур, які дають ціну вітамінну продукцію (салатні, шпинатні та інші рослини).Більшість зеленних утворює їстівну розетку листків, протягом короткого часу. Зеленні овочеві культури належать до різних класифікаційних груп, їх споріднює лише утворення однакових продуктивних органів. Зеленні мають різні життєві форми -1-, 2-, 3- та багаторічні і належать до різних ботанічних родин, які включають різні роди та види.

2. Зеленні - це овочеві рослини, які вирощують для отримання свіжої зелені, яка використовується в їжу в свіжому вигляді або консервованому. Більшість зеленних характеризується скоростиглістю та холодостійкістю, що дозволяє отримати врожаї в поза сезонний час. Кожен вид характеризується особливими морфота біологічними властивостями і кожен з них має свої характерні лікарські властивості. Вони багаті на вітаміни, мінеральні речовини і т. д.

3. Технологія вирощування полягає в тому, що можна вирощувати як в відкритому так і в закритому грунті, дозволяє уникнути потрапляння дощової води і як наслідок вирощування в закритому грунті уберігає рослини від великої кількості хвороб. У закритому грунті необхідно забезпечити вентиляцію шляхом відкриття бічних стулок. Також висадку зелені не потрібно проводити в один час, тобто ділянку необхідно розділити на грядки, і висівати з різницею в часі для того, щоб забезпечити наявність товарної продукції в нормальному обсязі.

4. Зеленні культури уражають певні види шкідливих організмів і хвороби. Вони можуть завдавати великої шкоди сільському господарству знижуючи врожай на 10−25%. Найпоширеніші шкідники і хвороби: жуки, трипси, клопи, миші, пацюки, гетероспоріоз, пероноспороз, біла гниль, попелиці.

Список використаної літератури

1. Гар К. А. Хімічні засоби захисту сільськогосподарських культур. — 3-є вид. перероб. і доп.-М.: Рос сельхоз издат. 2008. 147 с.

2. Плотніков В. В. Захист рослин. 3-тє вид. — М.: Колос. 1998. 138 с.

3. Поспєлов С. М. Захист рослин. 3-тє вид. перероб. і доп. — М.: Колос. 1998. 285 с.

4. Довідник агронома із захисту рослин (под. Ред. А. Ф. Ченкіна). 3-тє вид. перероб і доп. — М.: Рос сельхозиздат. 2009. 352 с.

5. Хімічний захист рослин (за ред. Г. С. Груздева). -М.: Колос. 1997. 376 с.

6. Б. І. Яковлєв «Організація виробництва на сільськогосподарських предприятиях"-М.:Агропромиздат 1989.-140c.

7. Баранов В. С. Технология производства продуктов общественного питання. -М.: Экономика. 1982. — 399 с.

8. Дудченко Л. И. А. С. Козьяков, В. В. Крищенко й др. Пряно — ароматические и пряно — вкусовые растения: Справочник /. — К.: Наук.думка. 1989. — 304с.

9. Т. В. Зинченко, И. В. Стахив и др. Отв. ред. Б. В. Заверуха. Лекарственные растения в гастроэнтерологии /- К.: Наук. Думка. 1989. — 240 с.

10. http:// www. br. com. ua/ referats/ Medіcіne/ 1492−1/ htm.

11. (За редакцією Г. К. Смик, Б. М. Гурьянов) «Целебные растения в нашей жизни».М.: Колос.1998.-250с.

12. Гесь Д. К., Горбач Н. В. та ін Лікарські рослини і їх застосування. — Мінськ.:Колос. 1976.-200с.

13. Землінського С.Є. Лікарські рослини СРСР. — М.: Медгиз. 1958.-220с.

14. Нуралієв Ю. Лікарські рослини. — Н-Новгород. 2010.-150с.