Співвідношення та розмежування понять особистого селянського господарства та домогосподарства в чинному законодавстві України

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАІНИ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ «ЮРИДИЧНА АКАДЕМІЯ УКРАЇНИ імені ЯРОСЛАВА МУДРОГО

ІНДИВІДУАЛЬНА РОБОТА з дисципліни «Аграрне право України «

Співвідношення та розмежування понять особистого селянського господарства та домогосподарства в чинному законодавстві України Виконав:

Студент 5 курсу 7 групи

ІПСК для МВС України Кобець В.С.

Перевірив Корніенко Г. С.

ХАРКІВ-2013

Вступ Перехід від командної до ринкової системи принципово змінює роль окремих складових національної економіки та взаємозв'язки між ними. Важливі структурні зрушення відбуваються у секторі домогосподарств. Зниження реальних доходів населення унаслідок стрімкого звуження зайнятості, падіння реальної ціни праці, знецінення заощаджень у перші роки ринкових перетворень помітно погіршили умови відтворення людського капіталу, негативно позначилися на споживанні і заощадженнях домогосподарств. Відновлення зростання вітчизняної економіки до певної міри активізувало виконання домогосподарствами властивих їм функцій. Водночас економічне піднесення та схожість мети, завдань і функцій з особистим селянським господарством зумовило актуальність вивчення та розкриття даної теми.

Метою дослідження є комплексне вивчення співвідношення правового статусу домогосподарства та особистого селянського госодарства та виявлення іх відмінностей. Питання про місце і роль домогосподарства у національній економіці завжди перебували у полі зору дослідників. Окремі його функції досліджували класики економічної науки — А. Сміт, Т. Мальтус, Д. Рікардо, К. Маркс, Г.Ґосен, А. Маршал, М. Туган-Барановський, Дж.М.Кейнс, А. Пігу та інші. А вже наприкінці ХХ — початку ХХІ століття економічна наука приділяє значну увагу сектору домогосподарств у перехідних економіках. Серед вітчизняних дослідників цієї проблеми варто назвати І.Бондар, С. Злупка, Т. Кир'ян, І.Крючкову, А. Колота, Е. Лібанову, М. Лощініна, В. Мандибуру, І.Малого, В. Новікова, О. Онищенка, І.Радіонову, А. Ревенка, С. Реверчука, М. Шаповала та ін.

Співвідношення та розмежування понять особистого селянського господарства та домогосподарства в чинному законодавстві України При ретельне вивчення чинного законодавства постає проблематика розуміння співвідношення понять особистого селянського господарства та домогосподарства на сьогодні, тому постає необхідність виявлення спільних або відмінних рис одного та другого поняття.

Спочатку буде доцільним висвітлити їх правове закріплення в чинному законодавстві та виділити окремі ознаки кожного. Розпочнемо з поняття особистого селянського господарства, яке міститься у Законі України «Про особисте селянське господарство» від 09 грудня 2012 року. За цим законом особистого селянського господарство — це господарська діяльність, яка проводиться без створення юридичної особи фізичною особою індивідуально або особами, які перебувають у сімейних чи родинних відносинах і спільно проживають, з метою задоволення особистих потреб шляхом виробництва, переробки і споживання сільськогосподарської продукції, реалізації її надлишків та надання послуг з використанням майна особистого селянського господарства, у тому числі й у сфері сільського зеленого туризму.

Із законодавчо закріпленого визначення випливають такі основні ознаки особистого селянського господарства:

являє собою форму виробничої діяльності яка базується на родинних стосунках, а це передбачає що діяльність особистого селянського господарства має трудовий характер, де використовується особиста праця громадян, що ведуть таку діяльність та праця членів їх сімей. А наймані працівники можуть знаходитись у відносинах з особистим селянським господарством тільки на цивільно-правовій основі.

сукупність майна, що належить громадянам на праві приватної власності та використовується для здійснення своєї діяльності в режимі сумісної часткової або спільної сумісної власності.

не являє собою підприємницьку діяльність, тому що не підлягає на даний час державної реєстрації як юридичної особи або фізичної особи — підприємця як суб'єкта підприємницької діяльності, а тільки обліку. Згідно зі ст. 4 Закону України «про особисте селянське господарство» даний суб'єкт підлягає обліку у відповідних сільських, селищних, міських радах в порядку визначним центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері статистики, а саме державним комітетом статистики України.

хоч і має на меті задоволення особистих потреб при здійсненні господарської діяльності, але можливості такої діяльності значно розширені спроможністю реалізації надлишків виробленої продукції на ринку та наданням послуг у сфері сільського земельного туризму.

Згідно з аналізом форм господарювання, домогосподарство можна визначити як економічну одиницю, що складається з однієї або більше осіб, постачає економіку ресурсами і використовує отримані кошти для купівлі товарів і послуг, які задовольняють потреби людини. Поняття сім'ї (родини) і домогосподарства близькі, але не тотожні. Сім'я здебільшого є соціальною основою домогосподарства, проте домогосподарство може складатися і лише з однієї особи. Сім'я — це двоє або більше людей, пов’язаних родинними зв’язками, які об'єднані спільністю побуту, взаємною моральною відповідальністю і взаємодопомогою. Сім'я є первинною суспільною одиницею, натомість домогосподарство — одиниця економічна. Термін сімейне господарство власне наголошує і на тісній спорідненості понять сім`я та домогосподарство, і на відмінності між ними. І це є першою відмінністю від особистого селянського господарства, адже там як ми вже розглянули родинні зв’язки є базисом будови такої форми господарської діяльності.

Наука аграрного права використовує повніше визначення поняття домогосподарства: невелика група людей, що проживають в одному помешканні, повністю або частково об'єднують свої доходи і майно, спільно споживають певні види товарів та послуг. Це тлумачення акцентує увагу на таких важливих аспектах, як спільне житло, спільні бюджет і ведення господарства, узгоджене ухвалення економічних рішень. А законодавство у ст. 1 Закону України «Про сільськогосподарський перепис «від 23 вересня 2008 року містить поняття домогосподарства і визначає його як сукупність осіб, які спільно проживають в одному житловому приміщенні або його частині, забезпечують себе всім необхідним для життєдіяльності, ведуть спільне господарство, повністю або частково об'єднують та витрачають кошти. Ці особи можуть перебувати в родинних стосунках або стосунках свояцтва, не перебувати у будь-яких із цих стосунків, або перебувати і в тих, і в інших стосунках. Домогосподарство може складатися з однієї особи.

В Україні налічується близько 17,5 млн домогосподарств. З них понад дві третини (понад 12 млн.) проживає в містах, і лише 5,5 млн — у сільській місцевості. Цікаво зауважити, що попри тривалий процес скорочення чисельності населення в Україні кількість домашніх господарств збільшується. Ймовірно, це відображає тенденції до відокремлення молодих сімей, зростання кількості розлучень і, як наслідок, зменшення кількості осіб в одному домогосподарстві.

Як ми бачимо, особи можуть перебувати не тільки в сімейних, родинних відносинах, а й у стосунках свояцтва, а це відносини між родичем одного з подружжя і другим з подружжя, а також між родичами кожного з подружжя. Свояцтво поділяється на дві категорії: до першої належать відносини, що складаються між чоловіком (зятем) і тещею, дружиною і свекрухою, між вітчимом і пасинком (мачухою і падчеркою) та ін.; до другої - відносини, що складаються між братом жінки і братом чоловіка, матір'ю дружини і матір'ю чоловіка та ін. Тобто свояцтво не ґрунтується ані на походженні, ані на кровному спорідненні. .

Основним завданням домогосподарства є задоволення особистого споживання. Тут вироблена продукція остаточно знаходить своє призначення виключно для задоволення індивідуальних потреб членів сім'ї або інших осіб що ведуть спільне господарство.

Домогосподарства можна класифікувати за низкою демографічних та економічних ознак. Важливими демографічними характеристиками домогосподарств є їх чисельність, склад та місце проживання. Основним економічним критерієм, за яким поділяють домогосподарства, є рівень їхніх доходів та багатства. Отже, на основі вище викладеного виділимо декілька основних ознак: особисте селянське господарство домогосподарство являє собою організацію споживання та побуту, а не формую виробництва продукції.

особливої ознакою є склад домогосподарства. Законодавець надає багатоманітні варіанти взаємозв'язку осіб, що ведуть спільне господарство:

а) особи, які перебувають в родинних зв’язках або стосунках свояцтва;

б) особи, які не зв’язані жодними стосунками, а саме ні в родинних зв’язках, ні в стосунках свояцтва;

в) особи, що перебувають і в тих, і в інших стосунках одночасно;

г) може складатись з однієї особи.

3) головною ознакою є спільне проживання цих осіб в одному житловому приміщенні або його частині та разом забезпечують себе всім необхідним для життєдіяльності.

4) фінансове забезпечення господарства, що розуміє під собою будь-який прибуток осіб, що ведуть спільне господарство. Наприклад, це може бути заробітна плата та інші види законних доходів громадян. Взагалі фінансовою основою домогосподарства є бюджет, який відображає обсяг і структуру всіх доходів і видатків сім'ї за певний період часу, формує стиль споживання і життя.

Стає очевидним, що особисте селянське господарство та домогосподарство виконують свої, притаманні тільки їм функції. Наведемо чотири основні функції у національній економіці, що виконує домогосподарство: 1) постачальника ресурсів; 2) споживача ресурсів; 3) заощадника доходів; 4) інвестора доходів. Домогосподарство постачає ресурси на ринок для їх власного споживання та забезпечує себе фінансами задля подальшого їх використання у господарстві теж цілком самостійно і це суттєво виділяє його серед інших суб'єктів аграрного виробництва.

Висновки У сучасній науці аграрного права домогосподарство часто ототожнюють із близькими за змістом суб'єктами виробництва, а саме з особистим селянським господарством. Проте, такий підхід не завжди є продуктивним. Адже від правильного визначення змісту діяльності суб'єкта агровиробництва залежить обсяг прав якими може користуватись товаровиробник при здійсненні своєї діяльності у відносинах з іншими суб'єктами господарювання. А також це впливає на обсяг обов’язків, що можуть покладатись на товаровиробника з боку держави шляхом закріплення в чинному законодавстві спеціальної норми, що регулює відповідну сферу суспільних відносин.

Головні ознаки домогосподарства — спільне (повне або часткове) використання бюджету його членами, постійне спільне їх проживання та ведення діяльності з метою задоволення особистих потреб. Останнім, а саме такою ознакою як мета діяльності принципово відрізняється від особистого селянського господарства. Адже мета діяльності особистого селянського господарства законодавчим розширена і передбачає ще можливість реалізації надлишків своєї продукції та/або ведення сільського зеленого туризму з метою задоволення спільних потреб шляхом надання й інших послуг в межах своєї діяльності.

Перелік використаних джерел:

В. С. Гопанчук, «Сімейне право України», Підручник, Київ., Вид-во: Істина, 2002 р., ст. — 124.;

Соціально-демографічні характеристики домогосподарств України у 2010 році // Держкомстат У країни. — К., 2010. — 80 с.

Крупка Ю. М. «Аграрне право України» Навчальний посібник / К.: Університет «Україна», 2006., — 160 c.

Господарське право — Вінник О. М, Вид-во: Атіка, 2008 р., ст. 87;

Мельник А., Ціщик Н. Сектор домогосподарств у сучасній економічній системі: теоретичні та емпіричні аспекти // Вісник ТНЕУ. — 2008. — № 3. С. 7 — 21;

Аграрне право\ В. П. Жушман, В. М Корнієнко; за ред. В. П. Жушман та А.М. Статівки. — Харків.: Право, 2010. — 296 с.

Закон України «Про особисте селянське господарство» від 09 грудня 2012 року\ Відомості Верхонної Ради № 54, ст. 48

Закону України «Про сільськогосподарський перепис «від 23 вересня 2008 року\ Відомості Верхонної Ради № 39, ст. 102;

Політична економія: Навч. посіб. / Г. А. Оганян, В. О. Паламарчук, А. П. Румянцев та ін.; За заг. ред. Г. А. Оганяна. — К.: МАУП, 2003. — 520 с.: іл. — Бібліогр.: с. 515−517.;