Показники економічної ефективності виробництва зерна і методика їх визначення

Економічна ефективність визначається відношенням результату до понесених витрат на його досягнення і характеризується системою натуральних та вартісних показників. Система показників економічної ефективності виробництва зерна охоплює урожайність, продуктивність праці, собівартість, ціну реалізації, прибуток на 1 ц зерна, рівень рентабельності.

Водночас при визначенні економічної ефективності виробництва продовольчого та фуражного зерна є певні особливості. Система показників економічної ефективності першого включає урожайність, затрата праці на 1 ц зерна, собівартість 1 ц зерна, ціна реалізації 1 ц, прибуток з розрахунку на 1 ц, рівень рентабельності; другого — урожайність, вихід кормових одиниць та перетравного протеїну з 1 га посіву, затрати праці на 1 ц зерна та на 1 ц корм. од., собівартість 1 ц зерна та 1 ц корм. од., чистий дохід на 1га посіву кормових культур.

Зернове господарство є галуззю рослинництва, де практично впроваджена комплексна механізація виробничих процесів, проте рівень затрат праці на 1 ц зерна ще високий і становить в середньому по роках 1.4 люд.-год.

Собівартість 1 ц зерна останніми роками має тенденцію до зростання.

Виробництво зерна в Україні є досить рентабельною галуззю сільського господарства і основний вплив на формування її рівня мають собівартість 1 ц зерна і ціни реалізації.

Суттєве збільшення обсягів виробництва зерна та підвищення економічної ефективності зернового господарства є необхідною умовою забезпечення населення продуктами харчування, а також піднесення ефективності виробництва інших видів продукції сільського господарства та зміцнення фінансового стану підприємств.

Досягнутий рівень виробництва не повністю забезпечує потреби країни в зерні та її експортній можливості. Поряд з невисоким рівнем урожайності зернових культур допускаються значні витрати зерна при збиранні, транспортуванні, зберіганні, переробці та використанні. Внаслідок незбалансованості кормових раціонів, невідповідності структури виробництва зерна потребам тваринництва та під впливом багатьох інших, в тому числі і організаційних чинників щорічні перевитрати зерна досягають значних обсягів. Незабезпечення відповідного рівня годівлі сільськогосподарських тварин зумовлює зниження їхньої продуктивності, зменшення обсягів виробництва тваринницької продукції, зниження рівня споживання продуктів харчування населенням країни. Зниження обсягів виробництва зерна змушує підприємства і власників зменшувати поголів'я худоби та птиці, що, в свою чергою, також впливає на зниження обсягу виробництва тваринницької продукції, гальмує розвиток цієї галузі.

Важливим організаційно-економічним заходом відновлення і розвитку зернового виробництва в Україні є Державна цільова програма «Зерно 2008;2015», В ній визначені основні напрями та параметри розвитку зернового господарства, обсяги потреб у матеріально-технічних ресурсах, намічені канали реалізації зерна на внутрішньому ринку та можливості його експортних поставок.

При цьому один з важливих чинників конкурентоспроможності зернової продукції - це зниження її собівартості, рівень якої характеризується значною відмінністю по регіонах України.

Визначальним чинником розвитку зернового господарства має бути інтенсифікація галузі на основі впровадження сучасних інтенсивних технологій.

За результатами наукових досліджень і практики встановлено, що за рахунок внесення добрив озима пшениця може забезпечити 41% приросту урожаю, кукурудза — 53, ячмінь — 49%, за рахунок сорту — відповідно 27; 34 і 34%,.

Суттєво впливає на підвищення врожайності зернових культур впровадження у виробництво з урахуванням ґрунтово-кліматичних умов високо інтенсивних сортів озимої пшениці та гібридів кукурудзи вітчизняної селекції. Широка сортозміна у виробництві зерна пшениці була започаткована створенням нових сортів Миронівської селекції, серед яких вагому роль відіграв сорт Миронівська 808, сучасні сорти — «Крижинка», «Вікторія», «Селянка» тощо.

Одним з недоліків формування структури посівних площ і валових зборів зернових є слабке розмежування виробництва зерна на продовольчі, фуражні й репродукторні цілі. Тому у посівах зернових повинні бути високобілкові і високоенергетичні зернові культури для кормових цілей.

Нині далеко не повністю використовуються великі потенційні можливості кукурудзи, як цінної високоенергетичної кормової культури. Надто повільно освоюються ефективні індустріальні технології її вирощування і збирання.

Для вирощування кукурудзи більш сприятливі кліматичні умови склались у лісостеповій зоні. Як підтверджує практика низки господарств Черкаської, Київської та інших областей, у найближчі роки середня її урожайність може бути доведена до 60−65 ц/га, що дасть змогу значно зміцнити і поліпшити якісний склад кормової бази для розвитку тваринництва.

Слід більше приділити уваги ячменю як важливого джерела виробництва високопоживного корму, як сировини для пивоварної та круп’яної промисловості і для експортних цілей. Розміщення його посівів слід зосередити у лісостеповій та поліській зонах України з прохолодним кліматом і достатньою сумою річних опадів для одержання високих врожаїв цієї культури.

Одночасно із збільшенням обсягів виробництва зернової продукції важливе значення має покращення якості зерна. Це висока агротехніка вирощування, яка сприяє збільшенню білка в зерні.

Для кожного сільськогосподарського підприємства важливо знати його фінансовий стан у майбутньому, виходячи з передбачуваних витрат і кон’юнктури ринку на зерно. Насамперед важливо знати, за якого обсягу реалізації зернової продукції досягається беззбитковість виробництва.

Визначення обсягу виробництва продукції, за якого досягається його беззбитковість, ґрунтується на використанні принципу класифікації витрат залежно від їхнього зв’язку з обсягом виробництва на постійні їм змінні.

Розрахунок рівня беззбитковості проводять як в натуральному так і вартісному виразі. Для розрахунку необхідно знати пропоновану ціну продажу одиниці продукції, змінні витрати на одиницю продукції та постійні витрати на весь обсяг виробництва продукції.

Співвідношення між ціною та повною собівартістю дає змогу визначити необхідний (мінімальний) обсяг продажу, за якого покриваються умовно-змінні витрати, а отже, підприємство починає отримувати прибуток. В практиці для визначення цієї точки продажу застосовують графічний прийом.

Значне збільшення виробництва зерна та підвищення його економічної ефективності є необхідною умовою не тільки поліпшеним забезпечення населення продуктами харчування, а й підвищення ефективності виробництва інших видів продукції сільського господарства.