Структура ринку і функціонування його основних елементів

СТРУКТУРА РИНКУ І ФУНКЦІОНУВАННЯ ЙОГО ОСНОВНИХ ЕЛЕМЕНТІВ

1. Структура ринку

У ринковій системі є 2 основних типи ринків — ринок ресурсів і ринок продуктів. Модель кругообігу ресурсів, продуктів і доходу демонструє складне, взаємозв'язане переплетення процесів прийняття рішень та економічної діяльності. Домогосподарства і підприємства виступають на обох основних ринках, але у кожному випадку на протилежних сторонах. На ресурсному ринку підприємства виступають як покупці, тобто на стороні попиту, а домогосподарства, як власники ресурсів і постачальники, виступають продавцями, тобто на стороні пропозиції. Взаємодія попиту і пропозиції на величезну множину людських і матеріальних ресурсів встановлює ціну на кожен з них. Платежі, які проводять підприємства, купуючи кожен з ресурсів, є витрати цих підприємств, але одночасно вони утворюють потоки заробітної плати, ренти, відсотка і прибутків у домогосподарства, що поставляють ресурси.

На ринку продуктів вони міняються положеннями: домогосподарства як споживачі виявляються покупцями, тобто на стороні попиту вони витрачають свій грошовий дохід, одержаний від продажу ресурсів, на покупку товарів і послуг. А підприємства вже стають продавцями, тобто на стороні пропозиції вони продають готові вироби домогосподарствам в обмін на споживчі витрати останніх або, з погляду підприємств, в обмін на одержувану ними виручку.

Ці потоки є одночасними і такими, що нескінченно повторюються.

Дана модель має ряд обмежень, пов’язаних з тим, що вона не розкриває суть процесів, які відбуваються на окремих ринках, і формування цін на них, не висвітлює роль міжнародних ринків, коливання в рівнях виробництва і зайнятості, проблему виникнення відходів тощо. Проте, вона розкриває фундаментальні принципи функціонування ринкової економіки і сприяє розумінню цих складних процесів.

Основними суб'єктами ринкової економіки є домашні господарства, організації бізнесу і уряд. Такий розподіл відображає 2 головні сфери економічної активності людей.

Домашнє господарство — це узагальнений елемент споживчої сфери економіки, його основна економічна функція — споживання кінцевих товарів і послуг, які виробляються бізнесом.

Домогосподарства відіграють подвійну роль в економіці. Вони є основними постачальниками всіх економічних ресурсів і одночасно основною групою, що витрачає в національному господарстві.

Організації бізнесу і урядові інститути є структурними елементами другої головної сфери людської діяльності в області економіки — сфери ділової активності людей. Саме в результаті цієї діяльності домашні господарства одержують доходи.

Основна функція організацій бізнесу — це виробництво всієї маси товарів і послуг для домашніх господарств і уряду, тобто задоволення всієї гамми індивідуальних і суспільних потреб нації.

Урядові інститути — це, як правило, неприбуткові бюджетні організації, які реалізовують функції державного управління країною і регулювання економіки на різних рівнях.

Наведена структуризація господарських суб'єктів відображає не відособлені сфери участі людей у суспільному виробництві, а розподіл економічних функцій кожного члена суспільства у різних сферах економічного життя. Не існує людини, яка б тільки працювала і не брала участь у споживанні. Також практично не існує дорослих людей, окрім, можливо, тих, що живуть на допомогу, які б тільки споживали, не брали жодної участі у суспільному виробництві і не мали б доходу. Більшість же працездатного населення або служать у державних установах, або працюють за наймом на фірмах, або зайняті бізнесом, забезпечуючи собі і своїй сім'ї дохід, необхідний для споживання. Таким чином, практично будь-який дорослий член суспільства є, з одного боку, членом домашнього господарства, реалізовуючи функцію споживання, а з іншого — учасником організації бізнесу або уряду, реалізовуючи функцію виробництва або управління.

2. Ринок товарів і послуг

На ринку товарів і послуг діють всі 3 типи господарських суб'єктів. При цьому бізнес виступає як виробник і продавець товарів, а уряд і домашні господарства є покупцями.

Незважаючи на те, що всі 3 суб'єкти взаємодіють на одному ринку, характер взаємин бізнес — домашні господарства і бізнес — уряд різний.

На споживчому ринку взаємодія класичного типу — товари спочатку виробляються бізнесом, потім надходять на ринок, залишаючись власністю бізнесу, і тільки потім купуються домашніми господарствами, переходячи у їхню власність. Характерною ознакою споживчого ринку є те, що ціни на ньому фактично формуються після виробництва товарів. Саме такий ринок схильний до кризових явищ, оскільки розраховане на передбачуваний попит виробництво може не збігатися з фактичним попитом (і цінами), внаслідок чого доходи бізнесу будуть нижчі передбачуваних.

Бізнес не може примусити домашні господарства купувати все, що він виробляє. Він може або зацікавити покупців нижчими цінами чи різними пільгами, або переконати купувати за допомогою реклами, що вимагає чималих витрат. Тому на споживчому ринку, незважаючи на різні прийоми торгівлі, основний ризик бере на себе бізнес.

На відміну від споживчого ринку, основна маса покупок уряду на ринку товарів і послуг здійснюється у контрактній формі. Природно, коли уряд виплачує заробітну плату численним чиновникам урядових установ, то ці витрати уряду виявляються у вигляді попиту на споживчому ринку. Проте переважна частина урядових витрат виступає у формі урядових замовлень бізнесу на виробництво різної продукції і послуг загальнонаціонального значення. В цьому випадку робота здійснюється відповідно до контракту, в якому до виробництва продукції оговорюються її ціни, кількість та умови постачання.

Таким чином, ринок продуктів і послуг уряду, це по суті ринок контрактів, тобто істотно стійкіший ринок з розділенням ризику між бізнесом та урядом. Таким самим по суті ринком контрактів є величезний за масштабами ринок проміжних продуктів і послуг між організаціями бізнесу.

Визначальною характеристикою ринку товарів і послуг є перехід продукції із власності виробника у власність споживача в результаті акту купівлі-продажу.

3. Ринок факторів

В умовах свободи приватного підприємництва фактори виробництва (праця, земля, капітал, підприємницька здатність), будучи власністю домашніх господарств, виступають на ринку факторів як специфічні товари, що купуються бізнесом для виробництва всієї маси продуктів і послуг за цінами, які формуються під впливом попиту на фактори з боку бізнесу і пропозиції з боку домашніх господарств.

Організаційно ринок факторів є розосередженим ринком, який визначається правовою та інформаційною структурою економіки. По суті це 3 основних взаємозв'язаних ринки — ринок праці, ринок землекористування і ринок капіталу. Взаємозв'язок між ринками обумовлений залежністю попиту і пропозиції на одному ринку від ситуації на інших, що пов’язано з відомою замінністю факторів виробництва для бізнесу.

Основною відмінною рисою ринку факторів є те, що товар-фактор у результаті акту купівлі-продажу не переходить у власність покупця, тобто фірм, а залишається власністю продавців, тобто домашніх господарств. Іншими словами, характер залучення до виробництва факторів, що належать домашнім господарствам, носить скоріше характер оренди факторів у тимчасове користування їх бізнесом за певну плату, ніж продажі факторів у власність бізнесу.

Специфічний характер використання факторів обумовлений фундаментальними економічними принципами ринкової економіки — правом приватної власності громадян на фактори і обмеженою тільки законом свободою підприємництва. Кожен член суспільства, кожне домашнє господарство вільне у виборі способу використання факторів, що належать йому: або використовувати у власному бізнесі, або надати за плату в розпорядження іншого приватного бізнесу чи державної організації. При цьому розмір поточного доходу має важливе, але не завжди вирішальне значення при виборі характеру економічної активності окремою людиною. Часто люди, маючи можливість отримання значних доходів під час роботи за наймом, проте відкривають власний бізнес, що обіцяє менші доходи, але надає істотно більшу свободу підприємницької діяльності.

Попит на ресурси є похідним, вторинним або породженим попитом від попиту на готові товари і послуги, які виробляються за допомогою даних ресурсів. Ресурси задовольняють потреби споживача не прямо, а побічно, через виробництво товарів і послуг. Домогосподарства бажають споживати різні товари, виготовлені за допомогою ресурсів, а не самі ресурси.

Похідний характер попиту на ресурси означає, що стійкість попиту залежатиме від:

— продуктивності ресурсу при створенні товару;

— ринкової ціни товару, виготовленого за допомогою даного ресурсу.

Еластичність попиту на ресурс залежатиме від легкості ресурсозаміщення, еластичності попиту на продукт і співвідношення витрат на ресурс і загальних витрат.

4. Ринок землекористування

Під фактором виробництва «земля» в широкому сенсі розуміються не тільки земельні ділянки, але і корисні копалини, які знаходяться в надрах, сировинні ресурси, а також ліси, що ростуть на поверхні, луки тощо.

Оскільки земля знаходиться у приватній власності домашніх господарств, власники земельних ділянок надають їх у тимчасове користування бізнесу, особливо у сільськогосподарському виробництві, за певну плату — ренту. Величина ренти встановлюється на ринку землекористування під впливом попиту на використання землі з боку фірм і пропозиції на надання землі з боку землевласників.

Рента, як ціна фактора виробництва — землі, принципово відрізняється від ціни землі, як об'єкта купівлі-продажу з переходом земельних ділянок у власність покупця. В цьому випадку земля є звичайним товаром, що має ціну, яка формується на ринку землі.

Якщо промисловий бізнес для розміщення виробництва купує землю у землевласників у свою власність, то він тим самим набуває певної капітальної власності, що до того ж не підлягає зносу. Виняток складають родовища корисних копалини і сировинних ресурсів, виснаження яких враховується в їх капітальній вартості. При володінні власною землею дохід від неї виступає не у вигляді ренти, а у вигляді відповідного відсотка на капітал.

Пропозиція землі абсолютно нееластична, оскільки вона має природну обмеженість у просторі. Загальна кількість землі не може збільшуватися під впливом зростання цін на неї і зменшуватися при зниженні цін. Тому попит є єдиним дієвим чинником, що визначає земельну ренту.

Чинники, що визначають попит на землю:

— ціна продукції, яка вирощена на цій землі;

— продуктивність землі, яка залежить від кількості і якості ресурсів, у поєднанні з якими використовується земля, і цін на них.

5. Ринок капіталу

Під капіталом на ринку факторів виробництва розуміють засоби виробництва, що є власністю домашніх господарств і що залучаються бізнесом для виробництва всієї маси кінцевих і проміжних товарів і послуг. Капітал — це використовувані у сфері бізнесу будівлі, споруди, машини, устаткування, запаси матеріальних цінностей у їх вартісному вимірюванні.

Фізично, як набір засобів виробництва, капітал знаходиться в рамках структури фірми, економічно у формі вартості вкладених у бізнес коштів він є власністю домашніх господарств, що стало можливим завдяки існуванню інституту пайової власності або у формі партнерства, або у формі акціонерного капіталу.

Природно, коли деяке домашнє господарство володіє власною фірмою, тобто є власником капіталу фірми, то проблем розділення капіталу за власниками не виникає - весь набір капітальних засобів належить даній сім'ї або даній особі. Якщо ж сотні або навіть тисячі громадян внесли кожен свою частку в загальний капітал фірми, то в принципі неможливо визначити, кому особисто або якій групі власників належить будівля, а кому — устаткування.

В цьому випадку кожен з акціонерів володіє лише відповідною частиною загальної вартості капіталу фірми і має право на отримання частини загального доходу пропорційно своїй частці. Саме тому частина загального доходу фірми, яка виділяється як оплата за користування капіталом, розподіляється пропорційно частці кожного власника капіталу. Практично така оплата виступає або у формі залежних від комерційного успіху фірми дивідендів у разі звичайних акцій, або у формі фіксованого відсотка у разі привілейованих акцій. Але у будь-якому випадку вони є деяким відсотком на вкладений капітал.

Таким чином, на ринку факторів виробництва домашні господарства, що володіють капіталом у формі вкладених грошових коштів, надають капітал у користування бізнесу у формі матеріальних засобів і одержують дохід у вигляді відсотка на вкладені кошти.

Як і у разі земельної ренти, відсоток на капітал, тобто ціну використання капіталу, слід відрізняти від ціни купівлі-продажу капітальних засобів з переходом їх у власність покупця. В останньому випадку капітальні засоби (машини, устаткування, будівлі) є звичайним товаром, що має ціну. Але на відміну від споживчих товарів, цінність капіталу-товару визначається його здатністю приносити дохід, будучи залученим до економічного обороту. Тому ціна капіталу-товару і ціна капіталу-фактора виробництва тісно пов’язані.

6. Ринок праці

Зазвичай під час розгляду фактора праці мають на увазі безпосередню участь людей у виробничому процесі або управлінні, тобто певні фізичні і психічні зусилля при виконанні певної роботи або виконання відомих обов’язків. При цьому вельми важливим є те, що характер роботи або обов’язків у принципі визначений, тобто процес виконання роботи достатньо структурований, а витрати праці тією чи іншою мірою нормовані. При цьому характер процесу може бути вельми складним, таким, що вимагає високої кваліфікації виконавця.

Фактично у разі роботи за наймом члени домашніх господарств надають бізнесу власну здатність виконувати цілком певну роботу, характер якої і умови оплати обумовлюються при наймі.

Заняття власним бізнесом припускає, що дохід, який залишається після вирахування витрат і оплати праці найнятих робітників, є власністю власника і може бути витрачений ним за власним розсудом. Проте власник встановлює собі оплату праці, як правило, на рівні окладу найманого службовця відповідного рангу, що управляє, якщо він виконує у власному бізнесі подібну роботу. Частина доходу, що залишилася, складає прибуток на вкладений капітал і підприємницький прибуток.

Прибуток на вкладений капітал зазвичай нараховується у розмірі деякої прийнятої в даній галузі норми прибутку від загального капіталу фірми і розподіляється серед власників капіталу пропорційно їх пайовій участі, вкладу. Для власників фірми, які беруть участь у бізнесі за допомогою вкладення капіталу, це забезпечує так званий відсоток на капітал.

Умови існування ринку праці:

— єдність правових умов функціонування ринку на основі вільного обрання виду діяльності і конкурентності;

— організація єдиної, замкнутої за територією та ефективно функціонуючої системи бірж праці;

— наявність єдиного економічного простору і можливості вільного переміщення громадян;

— відсутність обмежень на заробітну плату, а також наявність ринку житла і робочих місць.

Пропозиція робочої сили визначається різними факторами: рівнем заробітної плати, культурою і релігією, податковою системою, силою профспілок, еміграцією та іміграцією тощо.

Крива ринкової пропозиції праці зазвичай має позитивний нахил, але може бути і кривою, що згинається у зворотному напрямі, коли при певному рівні ставки заробітної плати позитивний нахил змінюється негативним. Це пов’язано з тим, що працівник здійснює вибір між роботою і дозвіллям.

У міру збільшення розмірів оплати праці зростає ціна дозвілля. При низьких ставках заробітної плати ефект заміщення спонукає працівників заміщувати дозвілля роботою. При високих ставках вплив ефекту доходу стає сильнішим, ніж вплив ефекту заміни. Це спонукає працівників більше часу приділяти дозвіллю, що є нормальним благом, і скорочувати пропозицію своєї праці.

Деякі ринки праці можуть приймати форму монопсонії - коли багато продавців і лише один покупець.

Попит на робочу силу визначається потребою працедавців при наймі людей для виробництва товарів і послуг відповідно до попиту в економіці. Це означає, що попит на робочу силу визначається як загальним тиском попиту в економіці, так і технічним озброєнням виробництва.

Ті, кого прийняли на роботу, вважаються зайнятими.

Безробіття визначається як різниця між кількістю осіб, що знаходяться в даний момент у складі робочої сили, і кількістю зайнятих.

Рівень безробіття визначається як процентне відношення безробіття до робочої сили і має недоліки:

— часткова зайнятість, тобто зайнятими вважаються і ті, хто зайнятий неповний робочий день. Фактично ж вони частково зайняті і частково безробітні;

— працівники, які втратили надію на отримання роботи (у сільській місцевості навіть немає бірж праці, щоб реєструватися як безробітний);

— помилкова інформація щодо пошуку роботи, яка не відповідає дійсності (добра допомога з безробіття, різні соціальні виплати);

— наявність тіньової економіки і рівень її розповсюдження теж може сприяти спотворенню офіційного рівня безробіття.

Типи безробіття — фрикційне, структурне і циклічне.

Повна зайнятість не означає відсутності безробіття. Економісти вважають фрикційне і структурне безробіття абсолютно неминучими. Таким чином, рівень безробіття при повній зайнятості дорівнює сумі рівнів фрикційного і структурного безробіття і називається також природним рівнем безробіття, а реальний об'єм національного продукту, який пов’язаний з природним рівнем безробіття — виробничим потенціалом економіки.

Природний рівень безробіття є при збалансованості ринків робочої сили, тобто коли кількість тих, що шукають роботу, дорівнює кількості вільних робочих місць.

Цей термін не означає, що економіка завжди функціонує при природному рівні безробіття і тим самим реалізує свій виробничий потенціал. Рівень фактичного безробіття часто перевищує природний рівень. З іншого боку, в окремих випадках в економіці може виникнути такий рівень безробіття, який буде нижче за природний (наприклад, під час війни і загальної трудової повинності).

Природний рівень безробіття сам по собі не обов’язково є постійним, він піддається перегляду внаслідок змін у законах і звичаях суспільства.

Головна «ціна» безробіття — невипущена продукція, що відображає дію закону Оукена, який говорить про те, що якщо фактичний рівень безробіття перевищує природний рівень на 1%, то відставання об'єму валового національного продукту складає 2,5%.

Мають місце також позаекономічні витрати безробіття, які відображуються в тому, що втрата роботи приводить до депресії, а та в свою чергу — до бездіяльності, втрати кваліфікації, втрати самоповаги, занепаду моральних засад, розпаду сім'ї, а також до суспільного і політичного безладдя, зростання злочинності.

У кожен даний період в різних країнах рівні безробіття істотно відрізняються один від одного. Ці відмінності пояснюються тим, що у різних країнах існують різні природні рівні безробіття, а також тим, що ці країни можуть знаходитися в різних фазах економічного циклу.

Державне регулювання ринку праці здійснюється за трьома основним напрямами:

— працевлаштування незайнятого населення і надання допомоги у професійній підготовці і перепідготовці;

— стимулювання утворення гнучкого ринку праці, правове забезпечення трудових відносин;

— соціальний захист постраждалих від безробіття людей.