Розвиток сільських територій в Україні: проблеми та перспективи

Постановка проблеми. Понад 20 років аграрних трансформацій не принесли простим селянам очікуваного підвищення добробуту. Сьогодні сільські території знаходяться в катастрофічному стані: відбувається погіршення стану природніх ресурсів та екологічної ситуації, прийшли в занепад інженерна та соціальна інфраструктура, система соціальних послуг (медицина, культура, дошкільна освіта) та сфера побуту, знижується людський потенціал, процвітає безробіття й бідність, що стимулює трудову міграцію та від'їзд молоді із села.

Рівень оплати праці в сільському господарстві залишається одним з найнижчих серед інших галузей економіки (69% від середньої в економіці). При цьому, офіційно працевлаштовані в сільському, лісовому та рибному господарстві тільки 661,4 тис. осіб, превалює зайнятість в особистих селянських господарствах. Грошові доходи сільських домогосподарств, із яких 34,8% складають соціальні виплати, в розрахунку на члена домогосподарства — на чверть нижчі, ніж міських, частка доходів від особистого селянського господарства постійно знижується, 23% сільських домогосподарств мають середньодушові грошові доходи, нижчі за прожитковий мінімум (10,2% - у містах). Серед жителів сільської місцевості рівень бідності в 1,7 разу вищий, ніж в містах як за відносним, так і за абсолютним критерієм. Серед сільських домогосподарств є бідними за умовами життя 39% проти 19% міських домогосподарств.

До цього часу законодавчо не визначено поняття «сільські території», «сільський розвиток».

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Вивченню проблем розвитку сільських територій присвячено праці українських вчених: Бидика А., Бондар Т., Борщевського В. [1], Важинського Ф., Гончаренко І., Девко С., Мазура А. 8], Мазура С. [9], Лісового А., Коваліва В. 5], Лесів М., Маліка М., Онищенко О., Павлова О., Писаренка С., Поленкова М., Станкевича О., Уркевича Ю.

Різні аспекти державної аграрної політики щодо підвищення ефективності сільськогосподарського виробництва та розвитку сільських територій досліджували: Калетнік Г. [3], Кірєєва Е. [4], Кафлевська С., Петрова О., Скорук О., Фіщук Н., Токарчук Д. та інші.

Формулювання цілей статті. Метою дано публікації є дослідження деяких проблем розвитку сільських територій України, та у деяких аспектах розглянутий досвід Польші для подальшої імплементації.

Виклад основного матеріалу Законом України «Про сільськогосподарську дорадчу діяльність» дається визначення «сільська місцевість» — території, що знаходяться за межами міст і є переважно зонами сільськогосподарського виробництва та сільської забудови. Вітчизняні науковці поняття «сільські території» тлумачать як складну багатофункціональну природну, соціальноекономічну й виробничо-господарську систему з властивими їй кількісними, структурними, природними й іншими характеристиками.

За Мазуром А. сільські території включають в себе: населення, сільськогосподарські та інші угіддя поза межами сільських поселень, органи самоврядування та громадянські організації. Поняття ж «сільська місцевість» доцільно використовувати щодо кожного окремого населеного пункту, але не сільських територій як їх сукупності. Суперечність сільських територій і промислово орієнтованої інфраструктури формує поняття «місцева економіка», в якій вже можуть вироблятися продукція і послуги (рис.1).

Класифікація сільської місцевості на «сільські регіони», «значною мірою сільські регіони» застосовується, головним чином, для запровадження різних підходів до їх фінансування із централізованих фондів CAP ЄС. Цей підхід не несе в собі методологічного навантаження при визначенні сутності поняття сільського розвитку в європейській науці і практиці, а застосовується з міркувань диференційованого розподілу коштів із центрального рівня до регіонів [8].

Сільський розвиток означає цілеспрямовану зміну інституційних, економічних, екологічних, демографічних, соціальних, культурних, побутових та інших найважливіших факторів, що визначають напрямки та безпосередньо впливають на зростання рівня і якості життя сільського населення та забезпечують недопущення чи подолання бідності, а не просто більш комфортне існування в умовах бідності. Сільський розвиток відбувається на основі повноцінного здійснення прав власності/користування, ефективного використання і контролю місцевих громад над місцевими локальними ресурсами.

Рис 1. Фрагментація понять села, сільської місцевості, сільських територій та місцевого економічного регіону [8].

Основним способом організації сільськогосподарського, лісового, рибного, пасовищного та аквакультурного виробництва, що здійснюється і управляється сім'єю і спирається переважно на працю членів сім'ї є сімейне селянське фермерське господарство. В Україні функціонує 40,7 тис. фермерських господарств (з них 20%, або 8,1 тис. з площею до 10 га) та 4,2 млн. особистих селянських господарств з середнім розміром земельної площі 1,5 га. Вони забезпечують виробництво понад 50% валової продукції сільського господарства, в тому числі 97% картоплі, 82−86% овочів, плодів і ягід, майже 80% молока, понад 40% м’яса. Задовольняючи потребу внутрішнього ринку у трудомістких і комерційно непривабливих для інших виробників продовольчих товарах, вони також дають змогу підприємствам корпоративного сектору нарощувати виробництво експортоорієнтованих видів сільськогосподарської продукції. Фермерські та особисті селянські господарства є місцем прикладання праці для 80% осіб, зайнятих у сільському господарстві [2].

Досвід багатьох європейських країн доводить, що перевагою сімейного фермерського господарства є також те, що в процесі виробництва чи надання послуг постійно нагромаджується і передається від більш досвідчених до менш досвідчених або молодих працівників досвід та навички сільськогосподарського виробництва. Це є підставою для формування стабільності зайнятості у сільській місцевості та розвитку сільської економіки. фермерський господарство обслуговування фінансування Дослідники справедливо наголошують на «двоїстості» господарств населення в сімейній економіці в залежності від масштабів виробництва продовольчої продукції. В одному випадку об'єми виробництва задовольняють потреби сім'ї і не більше того, в іншому — об'єми виробництва продовольчої продукції є більшими за потреби і перетворюється в товарну продукцію [8].

Однією із проблем розвитку сільських території є відсутність доступу селян до послуг культури. Бородіна І. та Прокопа О. поділяють населені пункти на 7 характерних груп за рівнем забезпеченості об'єктами сфери обслуговування. Наочно цей поділ продемонстрував Мазур С. (табл. 1).

Як видно із даних таблиці, нині 25,4% усіх сільських населених пунктів України не мають жодного об'єкта сфери обслуговування і тут проживає 2,5% сільського населення. Низький рівень забезпеченості згаданими об'єктами характерний для другої і третьої груп (25,8%), середній — у четвертій і п’ятій групах (28,0%), а більш-менш достойний показник забезпеченості в шостій-сьомій групах (30,3%), в яких проживає 48,6% сільського населення.

Таблиця 1 Розподіл сільських населених пунктів України за рівнем забезпеченості об'єктами сфери обслуговування у відсотках [9]

У світлі входження України в Європейський Союз постають нові проблеми розвитку сільських територій, однією з яких є відповідність стандартів української сільськогосподарської продукції нормам Європейського Союзу. Ретельний аналіз узгодженості національного та європейського законодавства з системою санітарних і фітосанітарних заходів (СФЗ), проведений в рамках проекту ЄС «Вдосконалення системи контролю безпеки харчових продуктів в Україні» (IFSSU), показав, що ступень наближеності до європейських норм більшості з діючих сьогодні в Україні законів, які у тій чи іншій мірі стосуються санітарних та фітосанітарних заходів (за винятком рибної промисловості) має оцінку «В» — «часткова наближеність» за трьохбальною шкалою (А, В, С). З метою підняття рівня наближеності законодавства, на разі розробляються інші ключові закони (в даний момент перебувають на різних етапах підготовки), включаючи закони у сфері офіційного контролю кормів, карантину рослин, побічних продуктів тваринного походження, що не призначені для споживання людиною.

На думку Коваліва В. потрібно використовувати досвід Польщі щодо формування механізмів забезпечення підприємств фінансовими ресурсами з державних джерел. Цей процес є відкритим, публічним, загальнодоступним, одним із його напрямів є стимулювання розвитку поряд із аграрними підприємствами сільських територій, які є підґрунтям відповідного виробництва. Якщо витрачати кошти на дотування наявності тварин, будувати за рахунок бюджету (не зважаючи на рентабельність) тваринницькі комплекси та при цьому не розвивати соціальну інфраструктуру, то в один день може виявитися, що на них нема кому працювати [5].

Основна мета заходів з адаптації має бути сконцентрована на встановленні зі сторони Держави мінімальних необтяжливих вимог до критеріїв, яким має відповідати відповідна продукція, що знаходиться на внутрішньому ринку, а також пропонується до експорту, зокрема, на ринок ЄС [7].

В той же час у країнах ЄС ідея модернізації та інноваційності розвитку аграрного сектору останніми роками активно впроваджується на практиці. У Стратегії розвитку Європи до 2020 року наголошується на важливості досліджень та інновацій як ключових елементів у підготовці ЄС до майбутніх викликів. Орієнтирами «САП 2020» (Спільна аграрна політика) також є незамінність інновацій у підготовці європейського сільського господарства до майбутнього. В рамках бюджету Європи — 2020 передбачається виділення 4,5 млрд. євро на дослідження та інновації в області продовольчої безпеки, біо-економіки та сталого розвитку сільського господарства. Однією з останніх таких ініціатив стало створення Європейською комісією (29 лютого 2012 року) Партнерства Європейських Інновацій (EIP) «Продуктивність у сільському господарстві та його сталий розвиток». Передумовами введення цієї ініціативи стали проблеми формування продовольчої безпеки (згідно існуючих прогнозів попит на продовольчу продукцію до 2050 року зросте на 70%), сповільнення зростання продуктивності праці у аграрному секторі та незадовільний агроекологічний стан галузі. Падіння інвестицій у дослідницькій сфері аграрного сектору, зростання навантаження на середовище та природні ресурси (близько 45% європейських ґрунтів стикаються з проблемами якості, 40% сільськогосподарських земель є вразливими до забруднення нітратами, популяція птахів зменшилась на 20−25% за останні 20 років). Тому ключовим викликом для сільського господарства Європи у майбутньому буде не лише зростання обсягу виробництва, але і його розвиток на засадах сталого зростання. На думку Європейської Комісії ці виклики не можуть бути розв’язані без потужного поштовху до активного впровадження наукових досліджень та інновацій, в результаті чого між вченими, фермерами й іншими гравцями налагоджується тісна співпраця, що дозволяє прискорити швидкість передачі технологій від науки у сільськогосподарське виробництво, а також забезпечити більш систематизований зворотний зв’язок практичних потреб від сільського господарства до науки [1].

Висновки

Створення нової форми господарювання — сімейних селянських фермерських господарств має відбуватися на добровільній основі, ніхто не повинен зобов’язувати ОСГ реєструватися без їх бажання, переконання та економічної вигоди. Виокремлення в сільському господарстві саме сімейного фермерського господарства необхідне ще й через те, що рівень ефективності його функціонування значно залежить від природних чинників, а це вимагає особливої (першочергової) постійної допомоги з боку держави на адресу сімейного фермерського господарства. Отже, виділення цієї форми сімейного фермерства є об'єктивно необхідним і практично значущим.

Одним із основних напрямів державної підтримки в Україні має стати фінансування структурних перетворень у сільських територіях. Слід врахувати досвід Польщі, сільське господарство якої покликане виконувати цілу низку функцій, зокрема економічну (розбудова стабільного розвитку), соціальну (зайнятість, збереження культури, традицій), туристичну (пошук можливих додаткових доходів для селян), екологічну (екологічне виробництво, підтримання природних умов відтворення земель) та регіональну (формування інфраструктури у співпраці з іншими регіонами).

Список використаних джерел

• 1. Калетнік Г. М. Науково-теоретичні засади формування та розвитку людського капіталу в сільських територіях. / Г. М. Калетнік, А.Г. Мазур// Економіка. Фінанси. Менеджмент. — 2016.
• 2. Кірєєва Е. А. Розробка комплексу підготовки висококваліфікованих кадрів у сільському господарстві України. [Електронний ресурс]/ Е.А. Кірєєва, Самборська О. Ю. Халамендик М.В.// Вісник Хмельницького національного університету. — 2013. — № 1(196). — С. 76 — 81
• 3. Ковалів В.М. Модернізація системи державної підтримки сільськогосподарських підприємств./ В.М.Ковалів, В.І.Волохов// Фінансово-економічне регулювання. — 2014. — № 9. — с. 52−64

Анотація

РОЗВИТОК СІЛЬСЬКИХ ТЕРИТОРІЙ В УКРАЇНІ: ПРОБЛЕМИ ТА ПЕРСПЕКТИВИ

В умовах вступу України до Європейського Союзу розвиток сільських територій залишається одним із оновних викликів у політиці нашої держави. У статті розглянуто трактування понять «сільські території» та «сільська місцевість». Окреслено, що основним способом організації сільськогосподарського виробництва є сімейне фермерське господарство. Наведена класифікація сільських населених пунктів за рівнем забезпеченості об'єктами сфери обслуговування. Порушено питання відповідності стандартів української сільськогосподарської продукції нормам Європейського Союзу. Визначено, що у Стратегії розвитку Європи до 2020 року наголошується на важливості досліджень та інновацій як ключових елементів у підготовці ЄС до майбутніх викликів.

Запропоновано використовувати досвід Польщі щодо формування механізмів забезпечення підприємств фінансовими ресурсами з державних джерел. Висунуто думку, що одним із основних напрямів державної підтримки в Україні має стати фінансування структурних перетворень у сільських територіях.

Ключові слова: розвиток сільських територій, сільські райони, програма розвитку.

RURAL DEVELOPMENT IN UKRAINE: PROBLEMS AND PROSPECTS

In the conditions of Ukraine’s entering the European Union the rural development remains one of the main challenges in the policy of our country. The article deals with the interpretation of the concepts of «rural areas» and «countryside». The main way oforganizing the agricultural production on a family farm has been outlined. The classification of the rural areas in terms of security facilities service sector has been considered. The compatibility standards of Ukrainian agricultural products in the European Union norms has been rised. It was determined that the Europe Development Strategy 2020 emphasizes the importance of research and innovation as key elements in preparing the EU for future challenges.

Using Poland experience of in forming mechanisms of enterprises with financial resources from public sources has been proposed. The view that one of the main directions of state support in Ukraine wich has based finance structural changes in rural areas has been presented.

Key words: rural development, rural areas, development program.