Основні принципи і способи забезпечення життєдіяльності

Основні принципи і способи забезпечення життєдіяльності

До категорії основних принципів забезпечення життєдіяльності відносяться:

1. Безперервне забезпечення фізіологічних процесів організму людини, що залежить від таких факторів: повітря; питна вода; продукти харчування; тепло; світло; предмети споживання (оселя, одяг, взуття та ін.).

2. Принципи взаємозв'язку і взаємозалежності з навколишнім середовищем. Життєдіяльність забезпечується такими факторами навколишнього середовища, як параметри споживання, енергоресурси, корисні копалини, продукти харчування, елементи штучного середовища та ін.

З іншого боку, життєдіяльність впливає на середовище життя: змінює (регулює) параметри споживання, виснажує енергоресурси, корисні копалини, видозмінює клімат, рослинний і тваринний світ, забруднює навколишнє середовище.

Унаслідок того, що науково-технічний прогрес ще не досяг такого розвитку, щоб усі технологічні процеси були безпечними, безвідходними і безаварійними, вірогідність виникнення техногенних і технологічних криз не виключається.

3. Принцип раціональної організації праці за ціллю, часом, місцем і нормами. Грамотна організація праці включає управління, принципи

організації, цілі і завдання, засоби праці, виробничу діяльність і результати

праці. Порушення норм праці, технологічних процесів, моральне і фізичне зношення засобів виробництва, як правило, призводять до аварійних ситуацій.

4. Принцип матеріального заохочення при організації життєдіяльності, що безпосередньо пов’язаний з продуктивністю праці, яка визначається:

— людським фактором (способом матеріального заохочення);

— працездатністю виробничого персоналу;

— ступенем підготовленості до праці (професійним, фізіологічним, психологічним).

Певний вплив на продуктивність праці мають також індивідуальні особливості працівників, їхні фізіологічні і психологічні можливості, параметри навколишнього середовища, технічні та організаційні умови.

Порушення уваги, послідовності виконання технологічних операцій, норм і вимог до технічної документації, низький рівень професійної підготовки також можуть призвести до виникнення надзвичайних ситуацій.

5. Принцип захисту здоров’я, меж і умов життєдіяльності. Для реалізації цього принципу людство створило спеціальні інститути: медичного забезпечення, оборони, екологічного захисту, моралі та ін.

Окремі інститути як структурні частини життєдіяльності можуть створюватись для захисту людей і народного господарства в особливих (надзвичайних) ситуаціях. До них можна віднести: цивільну оборону, міністерство з надзвичайних ситуацій, комісії з питань техногенно-екологічної безпеки і надзвичайних ситуацій, штаби цивільної оборони.

6. Принцип ліквідації негативних наслідків життєдіяльності.

При розгляді вищеназваних принципів були зазначені випадки, при яких життєдіяльність окремих груп людей і населення Землі в цілому супроводжується надзвичайними ситуаціями техногенного, екологічного, промислового, стихійного та воєнного характеру.

Роботи по зменшенню риска Роботи по запобіганню надзвичайних ситуацій і зменшенню їх негативних наслідків в наший країні ведуться в двох напрямах. У — перших, проводяться різні технічні і організаційні заходи, які винні або повністю запобігти виникненню техногенної надзвичайної ситуації, або істотно зменшити її (або виникнення природної надзвичайної ситуації) масштабів.

Для цього в першу чергу удосконалюють і забезпечують сучасними захисними пристроями існують технічні системи. Їх оснащують засобами попередження і захисту від пожеж, вибухів, ударів, блискавок та інше.

По-друге, спеціально готують персонал, обслуговуючий конкретні об'єкти, і самі объекти до дій в умовах вже виниклої надзвичайною ситуації. Для цього здаются детальні плани (сценарії) дії окремих співробітників і їх груп при різних аваріях на конкретних промислових і сільськогосподарських об'єктах, а також в різних установах. При цьому необхідно прогнозування ступеню порушення безпеки життєдіяльності і його розмірів залежно від дії різних видів вражаючих чинників.

З метою забезпечення якісного виконання перечисленных робіт і контролю за ними урядом було підготовлено ухвалу № 675 від 1 липня 1995 р. «Про декларацію безпеки промислового об'єкту». Його виконання обов’язкове для підприємств будь-якої форми власності, що можуть сприяти збільшенню небезпеки в процесі роботи і особливо при надзвичайних ситуаціях.

Фізіологічні критерії здоров’я За визначенням ВООЗ здоров’я — це не тільки відсутність хвороб, але й певний рівень фізичної тренованості, підготовленості, функціонального стану організму, який є фізіологічною основою фізичного і психічного благополуччя.

Виходячи із концепції фізичного здоров’я, основним його критерієм слід вважати енергопотенціал біосистеми (ґрунтовний виклад такого підходу подано в монографії Г. Л. Апанасенка «Эволюция биоэнергетики и здоровье человека» СПб., 1992), оскільки життєдіяльність будь-якого живого організму залежить від його акумуляції і мобілізації для забезпечення фізіологічних функцій.

Позаяк частка аеробної енергопродукції є найбільшою у сумі енергопотенціалу, то якраз максимальна величина аеробних можливостей організму є основним критерієм його фізичного здоров’я і життєдіяльності. Отже, основним критерієм здоров’я слід вважати МСК, а його величину за кількісний вираз стану здоров’я.

Зв’язок між аеробними можливостями організму і станом здоров’я вперше відкрив американський лікар К. Купер (1970). Він довів, що люди, які мають рівень МСК 42 мл/хв/кг і вище, не страждають хронічними захворюваннями і мають показання АТ в межах норми. Гранична (порогова) величина МСК для чоловіків становить 42 мл/хв/кг, для жінок — 35 мл/хв/кг, що характеризує безпечний рівень соматичного здоров’я. Відомий 12-хвилинний тест Купера для визначення орієнтовного рівня МСК за максимальною відстанню, яку обстежувана особа здатна пробігти з максимальною швидкістю. Однак широкого застосування він не знайшов через його небезпечність для осіб із прихованими формами серцево-судинних захворювань.

Хоч показники фізичної працездатності найбільш об'єктивно відображають рівень фізичного здоров’я, для його оцінки можуть використовуватися і інші методи, які базуються на кореляційній залежності між величиною МСК та основними функціональними показниками систем життєдіяльності організму. Вартий уваги простий і доступний метод експрес-оцінки рівня фізичного здоров’я за Г. Апанасенко і Р. Науменко (1988).

Енергетичні градації фізичного стану людини. Поділ на категорії фізичної придатності вкрай необхідний для вибору методики визначення інтенсивності фізичних тренувань, для виробничих рекомендацій, оцінки ступеня функціональної недостатності. Для оцінки функціонального стану організму за значенням МСК запропоновані різні градації. Наприклад, К. Купер, залежно від МСК і віку, виділяє п’ять категорій фізичного стану (табл. 1). Така система може здатися надто деталізованою, однак вона відповідає практичним вимогам і дає змогу враховувати динаміку фізичного стану.

Таблиця 1 Оцінка фізичного стану за величиною МСК (в мл/хв/кг)

М.М. Амосов підвів енергетичний еквівалент під «кисневі» градації К.Купера. Енергетичні межі для різних груп фізичного стану в розрахунку на людину з масою тіла 70 кг наведені в табл. 2

Таблиця 2

Енергетичні межі різних груп фізичного стану, (в) ккал/хв

Граничні енергетичні можливості для різних груп функціонального стану, які використовуються до градації К. Купера, коливаються у широких межах із врахуванням віку від менше 36,4 кДж/хв (8,7 ккал/хв) до більше 63−75 кДж/хв (15−18 ккал/хв). Учені довели неприпустимість перевищення 33−40% максимальної аеробної здатності при фізичних навантаженнях протягом певного робочого дня. Тому орієнтовно можна вважати, з врахуванням вікових коливань, що для осіб І групи фізичного стану 8-годинні трудові енергетичні затрати не повинні перевищувати 15 кДж/хв (3,5 ккал/хв), II групи — 15−19кДж/хв (3,5−4,5 ккал/хв), НІ групи -19−23 кДж/хв (4,5−5,5 ккал/хв), IV групи — 23,4−27 кДж/хв (5,6−6,5 ккал/хв), для осіб V групи вони можуть бути вищі.

Отже, знайшовши за допомогою субмаксимального навантажувального тесту МСК, можна встановити групу фізичного стану обстежуваного, на цій основі враховувати динаміку функціонального стану і вивести практичні рекомендації щодо праці, занять спортом та відпочинку з урахуванням енергетичних затрат на різні види діяльності.

Розумова діяльність людини Широко розповсюджене помилкове уявлення про розумову працю як працю легку. Таке уявлення ґрунтується на тому, що при розумовій праці енергетичні затрати значно нижчі, ніж при фізичній. У фізіологічному відношенні головною особливістю розумової праці є те, що при ній мозок виконує функції не тільки координаційні, але основного працюючого органу. При цьому значно активізуються аналітичні і синтетичні функції ЦНС, ускладнюється прийом і переробка інформації, виникають нові функціональні зв’язки, нові комплекси умовних рефлексів, зростає роль функцій уваги, пам’яті, напруження зорового і слухового аналізаторів та навантаження на них.

Незважаючи на суттєві фізіологічні відмінності, поділ трудової діяльності на фізичну і розумову досить умовний. З розвитком науки і техніки межа між ними все більш згладжується.

Тим не менше, деякі види трудової діяльності можна віднести переважно до розумової: управлінська праця, творча діяльність наукових працівників, письменників, художників, композиторів, конструкторів, праця операторів, учителів і викладачів, медичних працівників тощо. Одну з найбільш чисельних груп, де переважає розумова праця, становлять учні та студенти. Для їх трудової діяльності характерні напруження пам’яті, уваги, сприйняття, часті стресові ситуації (контрольні заняття, заліки, іспити), більшою мірою малорухливий спосіб життя.

Фізіологічні особливості розумової праці. Мала рухливість, вимушена одноманітна поза при розумовій праці ослабляють обмінні процеси і зумовлюють застійні явища у м’язах ніг, органах черевної порожнини і малого тазу, погіршують постачання мозку киснем. Становлячи лише 1,2−1,5% маси тіла, мозок споживає понад 20% його енергетичних ресурсів. Приплив крові до працюючого мозку збільшується в 8−10 разів порівняно зі станом спокою, зростає потреба його в кисні та глюкозі.

Вміст глюкози в крові збільшується на 18−36%, підвищується концентрація в крові адреналіну, норадреналіну і вільних жирних кислот. В мозковій тканині посилюється втрата глюкози, метіоніну, глютаміну та інших незамінних амінокислот, вітамінів групи В. Погіршуються функції зорового аналізатора — гострота зору, стійкість ясного бачення, контрастна чутливість, зорова працездатність. Збільшується час зорово-моторної реакції.

Розумовій праці притаманний і найбільший ступінь напруження уваги: при читанні спеціальної літератури напруження майже удвічі вище, ніж при водінні автомобіля у місті, і в 5−10 разів вище, ніж при виконанні багатьох видів механізованої фізичної роботи.

Формальне завершення робочого дня часто не перериває процес професійно спрямованої розумової діяльності. Кажуть, думку неможливо скласти як руки, вона й уві сні не спить. Розвивається особливий стан організму — втома, яка може перейти у перевтому. Цей стан слід вже розглядати як серйозне порушення нормального фізіологічного функціонування організму, як передпатологію, а часом і патологію. При розумовій праці стан перевтоми характеризується відсутністю повного відмовлення працездатності до чергового робочого дня, порушенням сну (аж до стійкого безсоння), зниженням опору до дії несприятливих факторів навколишнього середовища, підвищенням нервово-емоційної збудливості.

При розумовій праці стан перевтоми не такою мірою демонстративний, як при фізичній. Люди, які займаються розумовою працею, навіть у стані перевтоми здатні довгий час виконувати свої професійні обов’язки без помітного зниження рівня трудової активності і продуктивності праці.

Напруженість праці. Розробляючи критерії професіографічної оцінки ступеня нервового напруження в процесі праці, користуються характеристиками, які відображають напруження сенсорного апарату, вищих нервових центрів, які забезпечують функції уваги, мислення, регуляції рухів. Складені спеціальні таблиці класифікації праці за ступенем нервово-емоційного напруження на основі 14 показників (інтелектуальне навантаження; тривалість зосередженого спостереження, кількість виробничо-важливих «об'єктів одночасного» спостереження; число сигналів на годину; число сигналів до дії на годину; кількість аварійних сигналів; темп; час активних дій; необхідність самостійного пошуку неполадок; монотонність; напруження зору; точність роботи; змінність; режим праці і відпочинку). Користуючись такими таблицями, санітарні лікарі та інші спеціалісти можуть визначити ступінь напруження за окремими різновидами трудової діяльності в різних галузях виробництва.

У фізіологічному відношенні сприятливими є види робіт, які належать до I ступеня напруженості праці, однак при такій мобілізації функцій не можна досягти високої продуктивності й ефективності праці. Більш ефективною є праця при II ступені напруженості, роботу можна виконувати тривалий час. При IIІ ступені напруженості необхідні додаткові заходи по коректуванню режиму праці (додаткові перерви чи скорочення робочого дня тощо), IV ступінь напруженості праці може допускатися тільки епізодично і на короткий час.

Сучасні інформаційні технології, інформаційні небезпеки. Нові види небезпек, що породжуються науково — технічним прогресом Ультразвуковими вважають коливання з частотою понад 16- 20 кГц, але нормами встановлена більш низька частота (11,2 кГц) з метою поступового переходу від звукових до ультразвукових коливань. При тривалій роботі з ультразвуковими установками, що перевищують граничнодопустимі рівні, можуть статися функціональні зміни центральної і периферійної нервової систем, серцево-судинного, слухового і вестибулярного апаратів.

Ультразвуковий діапазон частот поділяється на низькочастотні коливання (1,12×10⁴ — 1, О х 1О⁵ Гц), що поширюється повітряними і контактними шляхами, а також високочастотні (1,0×10⁵ -1,0×10⁹ Гц), що передаються контактними шляхами. Низькочастотні коливання ультразвуку характеризуються рівнем звукового тиску. Характеристикою ультразвуку, що передається контактними шляхами, є пікове значення віброшвидкості (м/с) в частотному діапазоні від 1×10⁵ до 1×10⁹ Гц або його логарифмічні рівні (дБ).

Колективний захист від дії підвищених рівнів ультразвуку полягає у зменшенні шкідливого рівня в джерелі виникнення (підвищення робочих частот джерел ультразвуку), в локалізації дії ультразвуку конструктивними і організаційними заходами (застосування звукоізолюючих екранів, кожухів, розміщення установок в окремих приміщеннях), проведенні організаційно-профілактичних заходів (інструктаж працівників, встановлення раціональних режимів праці і відпочинку).

Контактна дія ультразвуку повинна виключатися засобами автоматизації та дистанційним керуванням. В разі необхідності застосовують спеціальний інструмент з віброізолюючою рукояткою та захисні рукавиці. Допустимі рівні ультразвуку у зонах контакту працюючого з приладами або обладнанням не повинні перевищувати 110 дБ. До роботи з ультразвуковим обладнанням допускаються особи віком від 18 років.

Електромагнітне випромінювання Електромагнітні поля (ЕМП) невидимі, і їх дія не виявляється органами чутні, що може призвести до небажаного опромінення робітника. Первинним проявом дії електромагнітного випромінювання на організм людини є нагрівання тканин та органів, що є функцією інтенсивності і частоти поля, а також тривалістю опромінювання. Біологічна активність ЕМП зростає із збільшенням частоти коливань і є найбільшою в області надвисокої частоти. Функціональні зміни проявляються в передчасній втомлюваності, порушенні сну, нервових та серцево-судинних захворюваннях.

Інтенсивність дії ЕМП з частотами від 60 кГц до 300 МГц оцінюється напруженістю їх електричних та магнітних складових, відповідно у вольтах на метр (В/м) та ампер на метр (А/м), а в діапазоні 300 МГц — 300 ГГц — щільністю потоку енергії у ватах на квадратний метр (Вт/м²).

Напруженість електромагнітного поля у діапазоні частот 60 кГц — 300 МГц на робочих місцях персоналу протягом робочого дня за ГОСТ 12.1.006−84 не повинна перевищувати граничнодопустимих рівнів за електричною складовою, В/м:

50 — для частот від 60 кГц до 3 МГц;

20 — для частот більше 3 МГц до 3О МГц;

10 — для частот більше 30 МГц до 50 МГц;

5 — для частот більше 50 МГц до 300 МГц;

за магнітною складовою, А/м:

5 — для частот від 60 кГц до 1,5 МГц;

0,3 — для частот від 3О МГц до 50 МГц.

Допускаються рівні, вищі за наведені, але не більше як у 2 рази, у випадках, * коли час дії ЕМП на персонал не перевищує 50% тривалості робочого часу. Гранично допустиму щільність потоку енергії ЕМП встановлюють, виходячи з допустимого значення енергетичного навантаження на організм людини і часу її перебування у зоні опромінювання, однак у всіх випадках це навантаження не повинно перевищувати 10 Вт/м², а при наявності рентгенівського випромінювання або високої температури в робочих приміщеннях (понад 28°С) -1 Вт/м².

Для захисту людини від дії ЕМП використовують такі засоби:

зменшення напруженості й щільності потоку енергії шляхом використані узгоджених навантажень і споживачів потужності;

екранування робочого місця за допомогою матеріалів з великою електричною провідністю (мідь, латунь, алюміній та його сплави, сталь). Ефективній екранування, тобто ступінь послаблення ЕМП, збільшується із збільшенням частоти коливань ЕМП і практично не залежить від того, чи екран виконаний суцільним, а чи з металевих сіток. Екрани повинні бути заземленими;

віддалення робочого місця від джерела випромінювання;

раціональне розміщення в робочих приміщеннях обладнання, яке випромінює електромагнітну енергію;

застосування засобів індивідуального захисту (спецодяг, виготовлений із металізованої тканини у вигляді комбінезонів, халатів, курток із капюшонами вмонтованими у них окулярами);

— обладнання попереджувальної сигналізації (світлової, звукової). Інфрачервоне випромінювання За фізичною природою інфрачервоне випромінювання (ІЧВ) являє собою потік частинок матерії, що має хвильові та квантові властивості. ІЧВ охоплює ділянку спектра з довжиною хвилі від 760 нм до 540 мкм.

Відносно людини джерелом випромінювання є усяке тіло з температурою понад 36−37 °С, і чим більша різниця, тим більша інтенсивність опромінювання.

Вплив інфрачервоного опромінювання на організм проявляється в основному тепловою дією. Ефект дії інфрачервоних випромінювань залежить від довжини хвилі, яка зумовлює глибину їх проникнення. В зв’язку з цим інфрачервоне випромінювання поділяється на три групи (згідно з класифікацією Міжнародної комісії по освітленню): А, В і С.

Група Авипромінюванняздовжиноюхвилівід0,76до 1,4 мкм, В-від 1,4 до 3,0 мкм і С — понад 3,0 мкм. Інфрачервоне випромінювання групи, А більше проникає через шкіру і позначається як короткохвильове інфрачервоне випромінювання, а групи В і Сяк довгохвильове. Довгохвильове інфрачервоне випромінювання більше поглинається в епідермісі, а видимі і ближчі інфрачервоні випромінювання в основному поглинаються кров’ю в шарах дерми і підшкірної жирової клітковини.

Пропускання, поглинання і розсіювання променистої енергії залежить як від довжини, так і від тканин організму. Вплив інфрачервоних випромінювань при поглинанні їх в різних шарах шкіри призводить до її нагрівання, що обумовлює переповнення кровоносних судин кров’ю та посилення обміну речовин.

Довгохвильові інфрачервоні випромінювання поглинаються сльозою і поверхнею роговиці та викликають теплову дію. Таким чином, інфрачервоні випромінювання, діючи на око, можуть викликати рад патологічних змін. До найбільш важких пошкоджень призводить коротке інфрачервоне випромінювання. При інтенсивній дії цих випромінювань на незахищену голову може статися так званий сонячний удар.

Тепловий ефект дії випромінювання залежить від багатьох факторів: спектру, тривалості й переривчатості випромінювання, інтенсивності потоку, кута падіння променів, величини поверхні, яка випромінює, розмірів ділянки організму, одягу тощо.

Інтенсивність інфрачервоного випромінювання необхідно вимірювати на робочих місцях або в робочій зоні поблизу джерела випромінювання.

На непостійних робочих місцях при стабільних джерелах доцільно замірювати інтенсивність випромінювання на різних відстанях від джерела випромінювання з однаковими інтервалами і визначати тривалість опромінювання. Оскільки інфрачервоне випромінювання нагріває навколишні поверхні, створюючи вторинні джерела, які виділяють тепло, то необхідно вимірювати інтенсивність випромінювання не тільки на постійних робочих місцях або в робочій зоні, але й в нейтральних точках та інших місцях приміщення. Сумарна допустима інтенсивність випромінювання не повинна перевищувати 350 Вт/м².

Інтенсивність сумарного теплового випромінювання вимірюється актинометром, а спектральна інтенсивність випромінювання — інфрачервоними спектрометрами ИКС- 10; ИКС-12; ИКС-14. Для вимірювання малих величин (1400−2100 Вт/м²) інтенсивності випромінювання (від слабо нагрітих тіл або від джерел, розміщених далеко від робочої зони) застосовують срібно-вісмутовий термостовпчик Молля.

Ультрафіолетове випромінювання Ультрафіолетовим випромінюванням (УФВ) називають електромагнітне випромінювання в оптичній зоні, що примикає з боку коротких хвиль до видимого світла і має довжину хвиль в діапазоні 200- 400 нм. Природним джерелом УФВ є сонце, штучними — газорозрядні джерела світла, електричні дуги, лазери тощо. Енергетичною характеристикою УФВ є щільність потоку потужності (Вт/м²).

Вплив УФВ на людину кількісно оцінюється еритемною дією, тобто почервонінням шкіри, що надалі (як правило, через 48 год.) спричиняє пігментацію шкіри (загар). Дня біологічних цілей потужність УФВ оцінюється еритемним потоком (Ер), який відповідає потоку випромінювання з довжиною хвилі 297 нм і потужністю 1 Вт. Еритемна освітленість (еритемне випромінювання) вимірюється в Ер/м², а еритемна доза (еритемна експозиція) -Ер год/м².

Тривала дія великих доз УФВ може призвести до серйозних уражень очей та шкіри. Для захисту від надмірного УФВ застосовують протисонячні екрани: хімічні (хімічні речовини, креми, що поглинають УФВ) і фізичні (перешкоди, що випромінюють, поглинають або розсіюють промені). Добрим захистом є одяг, виготовлений із тканин, що найменше пропускають УФВ. Для захисту очей застосовують окуляри із захисним склом. Повний захист від УФВ усіх хвиль забезпечує флінтглас (скло, що вміщує окис свинцю) товщиною 2 мм.

медичний допомога небезпека життєдіяльність

Лазерне випромінювання Лазером називають оптичний квантовий генератор. Основного особливістю лазерного випромінювання є його гостра направленість (куг розходження становить менше 1), що дозволяє одержати на відносно малій площині енергію великої щільності. Щільність енергії лазера досягає 10^і'-10¹⁴ Вт/см², тоді як випарювання найтвердіших матеріалів відбувається при щільності потоку потужності 10⁹ Вт/см². Такий потужний потік енергії, потрапляючи на біологічні тканини, може спричинити серйозні ураження. Опромінювання лазерними променями може порушити діяльність центральної нервової і серцево-судинної системи, пошкодити очі, шкіру.

За характером генерації випромінювання лазери поділяються на імпульсні (тривалість випромінювання 0,25 с) і безперервної дії (тривалість випромінювання більше 0,25 с).

Енергетичні параметри лазерів залежать від їх типів. Генератори неперервної дії характеризуються вихідною потужністю (Вт), імпульсні - енергією (Дж). Нормованими параметрами лазерного випромінювання є відношення потужності до площини поверхні (Вт/м²), або щільність енергії на одиницю поверхні(Дж/см²).

Надання першої медичної допомоги В медичній аптечці мають бути: валідол, перманганат калію, 10-процентний розчин аміаку, 5%-ний розчин аміаку, 5%-ний розчин йоду, таблетки анальгіну, сода питна, бинт, лимонна кислота, вата медична, джгут кровозупинний, лейкопластир.

Рятування потерпілого у більшості випадків залежить від швидкості і правильності надання першої медичної допомоги. Затримка у наданні допомоги може призвести до загибелі потерпілого.

Послідовність надання першої допомоги:

Усунути дію на організм ушкоджуючи факторів, які загрожують здоров’ю та життю потерпілого, — звільнити від дії електричного струму, винести з отруєної атмосфери, загасити палаючий одяг. Витягти з води і т. ін., оцінити стан потерпілого.

Визначити характер та тяжкість травм, найбільшу загрозу для життя потерпілого та послідовність дій його рятування.

3. Виконати необхідні дії з рятування потерпілого у порядку терміновості — відновити проходження дихальних шляхів, провести штучне дихання, зовнішній масаж серця, зупинити кровотечу, мобілізувати ушкоджені частини тіла, накласти пов’язку.

Підтримувати основні життєві функції потерпілого до прибуття лікаря.

Викликати швидку медичну допомогу тел. 03 чи вжити заходів щодо транспортування потерпілого у найближчий лікувальний заклад.

Перша медична допомога включає:

Тимчасову зупинку кровотечі на 1,5−2,0 год. за допомогою джгута.

Накладання стерильних пов’язок на рани.

Фіксацію кінцівок при переломах за допомогою шин.

Введення протибольового засобу.

Прийом радіозахисного засобу.

Проведення штучного дихання.

Дуже важливо, щоб перша медична допомога була надана ураженим якнайшвидше, але не пізніше, як через 10 год. В осередку ураження її мають надавати санітарні пости. Для цього у кожного працівника є медичні засоби індивідуального захисту (аптечка АІ-2 ПП, стерильний бинт).

Для зупинки кровотечі потрібно притиснути пальцями артерію до кістки вище рани в місцях, найзручніших для цього, потім зверху на одяг накласти джгут, не слід закривати його бинтом. Вказати час накладання джгута. Краще це зробити хімічним олівцем на одязі або на шкірі.

Перев’язати рану за допомогою перев’язочного пакета. Пов’язка захистить рану від додаткових травм і забруднень.

У разі травматичних пошкоджень кісток і суглобів потрібно накласти шину для забезпечення нерухомості. Шину слід бинтувати так, щоб вона охопила два суміжні суглоби вище і нижче місць переломів. Накласти шину на зламану кінцівку, надати найбільш зручну позу, а при вивихах зафіксувати те місце, в якому кінцівка опинилась після травми. У місцях кісткових виступів між тілом і шиною покласти щось м’яке.

При наданні допомоги потерпілому потрібно негайно докласти усіх зусиль, щоб зупинити дію шкідливого фактора: при опіках зняти з потерпілого палаючий одяг, загасити вогонь водою або цупкою тканиною. Добре промити шкіру та очі при потраплянні на них кислот. На опікові рани накласти пов’язку. Ні в якому разі не можна віддирати одяг, який прилип до шкіри.

При обмороженні слід доставити потерпілого у приміщення і напоїти його теплим чаєм, розтерти спиртом. Бажано помістити потерпілого у ванну з теплою водою.

У разі ураження електричним струмом не можна торкатись потерпілого, бо він перебуває під напругою. Слід негайно відкинути електричний провід дерев’яною палицею в бік.

У разі нещасного випадку на воді потрібно витягнути потерпілого з води й очистити ротову порожнину від сторонніх тіл, видалити воду з дихальних шляхів, пригнувши голову потерпілого, — покласти на спину, максимально відкинути його голову назад, підклавши під лопатки згорнутий одяг. Нижню щелепу потерпілого слід висунути уперед і, натискаючи на підборіддя, відкрити йому рот. На відкритий рот покласти хусточку, затиснути потерпілому ніс і, зробивши глибокий вдих, щільно притискаючи свій рот до рота потерпілого, вдихнути весь об'єм повітря в легені потерпілого. Повітря потрібно вдихати до відновлення самостійного дихання. Якщо штучне дихання проведено правильно, то грудна клітка потерпілого повинна піднятися. Для проведення непрямого масажу серця потерпілого слід покласти на тверду поверхню і натискати долонями обох рук, покладених одна на одну на нижню частину грудної клітки. Повторювати це натискання потрібно кожної секунди. Проведення штучного дихання та непрямого масажу серця чергується з 4−5-разовими натисканнями на грудну клітку з одним вдуванням повітря в легені.

Сонячний тепловий удар. Ознаки: кровотеча з носа, блювання, непритомність.

Потерпілого потрібно негайно покласти в тінь так, щоб голова була вища за тулуб. Роздягнути, напоїти холодною водою, дати валідол. При знепритомнінні дати понюхати нашатирний спирт.

Харчове отруєння. Ознаки: нудота, блювота, болі в животі, головний біль, загальна слабість, підвищення температури.

Передусім необхідно промити шлунок: випити 5−6 склянок теплої води і викликати блювоту. При необхідності процедуру повторити.

Отруєння грибами. Симптоми отруєння проявляються через певний час, залежно від виду грибів. Так, після мухомора— через півгодини, після блідої поганки — через сім годин та ін. Загальними ознаками отруєння грибами є: нудота, блювання, понос, судороги. В усіх випадках отруєння слід негайно звернутись до лікаря. До прибуття медичної допомоги необхідно штучно викликати блювоту, дати послаблююче, тіло розтерти шматою. Давати багато пити міцного чаю, на живіт покласти грілку, на голову — холодний компрес.

Укус змії. Ознаки: різка слабість, нудота, блювота.

Сильніше дія отрути проявляється через 12 годин після укусу. Як поводитися при укусі змії?

По-перше, постаратися отруту витиснути з кров’ю або відсмоктати ротом (якщо немає тріщин на губах). По-друге, промити ранку розчином марганцівки або перекисом водню і перев’язати. По-третє, забезпечити потерпілому повний спокій і дати велику кількість теплого пиття. Якомога швидше відвезти потерпілого в лікарню.

Правові основи захисту безпеки життєдіяльності

Законодавство в області забезпечення безпеки життєдіяльності базується на відповідних статтях Конституції — Основного закону держави. Всі правові акти, включаючи закони, не повини суперечити Конституції, гарантом якої является Президент.

Управління безпекою життєдіяльності ведется по 3 напрямам: 1 — управління охороною праці, 2 — управління охороною навколишнього середовища, 3 —управління захистом населення і територій від надзвичайних ситуацій.

Управління охороною праці. проізводится на підставі цілого ряду законів. Основними з них можна рахувати Федеральний закон «О основах охорона праці» і Кодекс законів про працю. З найважливіших прав громадян на охорону праці, сформульованих в Законе «О основах охорона праці», відзначимо наступні:

1. Робоче місце повинне бути захищене від воздействій чинників, що викликають травми, профессиональниє захворювання і ін. У випадку підлозіченія на роботі перерахованої шкоди для здоров’я громадянам обеспечує відповідневідшкодування.

2. Працює може відмовитися від виконання робіт, якщо вони загрожують його життю і здоров’ю, до усунення такой загрози.

3. Громадяни мають право на достовірну інформацію, від працедавця (незалежно від форми власності підприємства, організації, установи) про існуючий ризик для здоров’я при виконанні робіт, і про заходи по захисту працюючих.

4. Що працюють мають право на забеспечення засобами колективного і індивідуального захисту за рахунок працедавця відповідно до вимог законів про охорону праці.

Серед великого числа, розділів КЗОТа відзначимо такі:

У колективному договорі, що приймається загальним зборами трудового колективу, обмовляються взаємні умови працедавця і працівників. Особливе місце в договорі приділяється охороні праці жінок і підлітків. У розділі Кодексу «Трудова дисципліна» мовиться, що невиконання працівниками вимог по охороні праці спричиняє за собою вживання административних заходів: від зауважень і до звільненя з роботи.

Охорона праці регламентується в конкретних випадках (на певних підприємствах і установах) нормативними правовими актами, з яких відзначемо найбільш часто встречаєміє:

— Санітарні норми (СН);

— Санітарні правила і норми;

— Правила безпеки (ПБ);

— Правила пристрою електроустановок (ПУЕ);

— Правила техніки безпеки при експлуатації електроустановок (ПТБ);

— Існує також державна система стандартизації, дозволяюча стандартизувати всі види проектної документації на серийну продукцию, що випускається.

Управління охороною навколишнього середовища. Правова основа виконання цієї частини обеспечення безпеки життєдіяльності базується на наступних найважливіших законах:

1. «Про санітарно-епідеміологічне благополуччя населення» (1991);

2. «О охороні здоровья громадян» (1993);

3. «О охороні навколишнього природного середовища» (1991);

4. «О охороні атмосферного повітря» (1982);

5. «О використанні атомної енергії"(1995);

6. «О екологічній експертизі» (1995). .

Безпосереднє управління охороною тієї, що оточує середовища в наший країні здійснюється Міністерством природних ресурсів і підвідомчими йому організаціями. Ці організації проводять державний екологічний контроль. Сам екологічний контроль можна розділити на наступні складові:

1 — державну службу спостереження за станом навколишнього природного середовища (моніторинг); 2 — державний виробничий і суспільний контроль.

Залежно від масштабу оцінки, що проводяться, можна виділити такі види моніторингу, як глобальний (охоплює всю земну кулю), національний (проводиться на території однієї держави), региональний, або дрібномасштабний, среднемасштабниї і локальний, або великомасштабний (проводиться на території міста, одного водного об'єкту і навіть окремого підприємства).

Про проведення державного екологічного контролю написане вищим, а відомчий контроль здійснюють служби охорони природи міністерств і відомств. Суспільний екологічний контроль проводиться профспілками і іншими суспільними організаціями і об'єднаннями.

Вимоги до збереження незабруднених окремих частин біосфери (атмосфери, гидросфери, грунтів) визначаються системою державних стандартів «Охорона природи». Вона включає більш 200 стандартів, що об'єднуються в декілька груп.

Враховуючи глобальний, міжнаціональний характер багатьох проблем охорони навколишнього середовища, був узгоджений і ряд міжнародних угод. З них слід зазначити Декларацію Стокгольмської конференції ООН по проблемам середовища, що оточує людину (1972 р.). У ній зафіксовано 26 принципів, покладених в основу міжнародної екологічного співпраці.

Управління захистом населення і територій від надзвичайних ситуацій. Загальні організаційно-правові норми в області захисту населеня, різних частин біосфери, а також об'єктів виробничого і социального призначення від природних і технологічних надзвичайних ситуацій викладені в Законі «Про захист населення і територій від надзвичайних ситуацій природного і техногенного характеру».

Основні цілі цього закону — продумане створення умов, застережливих виникнення надзвичайних ситуацій, або сприяючих зменшенню розмірів збитку і втрат від цих надзвичайних ситуацій. Для забезпечення виконання цих цілей закон визначає підготовку населення до надзвичайних ситуацій, порядок фінансування і материального забезпечення населення і територій по захисту від цих ситуацій; принципи державного управління в області захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій і дає обгрунтування для виконання інших робіт в цій області.

Державне управління в умовах надзвичайних ситуацій визначається Положенням про єдину державну систему попередження і ліквідації надзвичайних ситуацій. Ця система дозволяє об'єднати дії органів управління суб'єктів Федерації, федеральних органів виконавчої власності, органів місцевого самоврядування і органів управління окремими організаціями в боротьбі з виникненням і ліквідацією наслідків надзвичайних ситуацій.

Дана система складається з 5 рівнів від нижчого до вищого: 1 — об'єктовий, 2 — місцевий, 3 — територіальний, 4 — регіональний, 5 — федеральний. Головним органом федерального уровня є Міністерство у справах надзвичайних сітуаций.

Література

1. Піступ І.П. Безпека життєдіяльності: Навчальний посібник Суми: видавництво «Університетська книга «, 2000 — 301 с.