Державна охорона сім'ї, материнства, батьківства

Державна охорона сім'ї, материнства, батьківства

ПЛАН Вступ

1. Основні принципи сімейного права України

2. Державна охорона сім'ї, материнства, батьківства Висновки Задача Використана література

ВСТУП Принципи сімейного права — це закріплені чинним законодавством основні засади, ідеї, керівні положення, відповідно до яких нормами сімейного права регулюються особисті та майнові відносини, які виникають між подружжям, батьками і дітьми, іншими членами сім'ї.

Нормативно-правова конструкція будь-якого законодавчого акта відтворює ті базові принципи, які мають відповідати менталітету народу. В юридичній науці прийнято вирізняти конституційні та галузеві принципи. Останнім часом на законотворення істотно впливають принципи, закладені в міжнародно-правових актах.

Так, в Європейській конвенції з прав людини проголошені положення, що мають пряме відношення до регулювання сімейних відносин:

— кожна людина має право на свободу й особисту недоторканність;

— кожна людина має право на поважання її особистого та сімейного життя;

— держава поважає право батьків відповідно до їх власних релігійних та філософських переконань забезпечувати освіту і навчання дітей.

Всесвітня декларація про забезпечення виживання, захисту і розвитку дітей взяла зобов’язання:

— забезпечувати сім'ю всіма можливими видами захисту і допомоги;

— виявляти піклування і надавати підтримку дітям-інвалідам, а також іншим дітям, які перебувають у вкрай важких умовах;

— приділяти увагу свідомому плануванню чисельності сім'ї;

— забезпечити всім дітям можливість визначити себе як особистість і реалізувати можливості в безпечних і сприятливих умовах, у середовищі сім'ї або опікунів.

Усе це має враховуватись при регулюванні сімейних відносин.

1. Основні принципи сімейного права України На формування галузевих принципів сімейного права вплинули основні принципи державної сімейної політики, закріплені постановою Верховної Ради України «Про Концепцію державної сімейної політики» (17.09.1999). У Концепції визначаються шляхи розв’язання однієї з найважливіших загальносуспільних проблем України — стабільного існування та розвитку сім'ї, поліпшення її життєвого рівня, створення соціально-економічних, політичних, організаційних, правових умов і гарантій для життєвого визначення, інтелектуального, духовного, фізичного розвитку особистості, починаючи з дитячого віку. Вона грунтується на визнанні пріоритету сім'ї у житті демократичного суспільства, її ролі у гуманістичному вихованні підростаючого покоління.

Концепцією закріплені такі принципи державної сімейної політики:

— суверенітет і автономія сім'ї у прийнятті рішень щодо свого розвитку (забезпечується зведенням до мінімуму втручання у суто сімейні справи органів державної влади, органів місцевого самоврядування, політичних партій, громадських організацій, крім випадків, передбачених законом);

— диференційований підхід до надання державою гарантій соціального захисту сім'ї, який гарантує сталий рівень життя сім'ї шляхом створення для працездатних її членів належних умов і робочих місць для економічного забезпечення благополуччя своєї сім'ї та соціально гарантований рівень життя непрацездатним її членам, пенсіонерам та інвалідам, рівні права сімей і всіх її членів на підтримку держави;

— паритетна рівновага та партнерство між жінками і чоловіками в усіх сферах життя — надання жінкам і чоловікам рівних можливостей для повної реалізації у трудовій та суспільній діяльності, виявлення здібностей і талантів, виховання дітей і вільний та справедливий розподіл сімейних відносин;

— соціальне партнерство сім'ї та держави, що здійснюється на основі розподілу відповідальності за сім'ю між батьками, дітьми, іншими членами сім'ї та державою, сприяння захисту сім'ї від злиденності й обмежень, пов’язаних з вимушеною міграцією, надзвичайними ситуаціями техногенного та природного характеру, військовими конфліктами;

— пріоритетність інтересів кожної дитини незалежно від того, в якій сім'ї вона виховується, забезпечення виживання і захисту дитини, її повноцінного, фізичного, психічного, інтелектуального та соціального розвитку;

— наступність поколінь, що забезпечується передачею нащадкам сімейних, національних і культурних здобутків, традицій та звичаїв.

Декларацією про загальні засади державної політики України щодо сім'ї та жінок, затвердженої постановою Верховної Ради України від 05.03.1999 закріплені такі зобов’язання держави:

— забезпечити чоловікам і жінкам рівні права і можливості відповідно до основних прав та свобод людини;

— захищати права сім'ї як основної ланки суспільства;

— захищати материнство та дитинство, визнання пріоритетності інтересів матері та дитини у суспільстві;

— забезпечити жінці можливість поєднувати професійні та сімейні обов’язки;

— забезпечити неухильне додержання законодавства України та норм міжнародного права щодо сім'ї та жінок.

До галузевих принципів сімейного права віднесені:

1) державна охорона сім'ї, материнства, батьківства;

2) свобода і добровільність укладення шлюбу та добровільність його розірвання; моногамність (одношлюбність);

3) визнання шлюбу, укладеного лише у державних органах реєстрації актів цивільного стану;

4) рівність учасників сімейних відносин;

5) вирішення внутрішньосімейних питань за взаємною згодою;

6) моральна та матеріальна підтримка учасників сімейних відносин та взаємна турбота один про одного;

7) недопустимість державного або будь-якого іншого втручання у сімейне життя;

8) пріоритет сімейного виховання;

9) пріоритет захисту прав та інтересів дітей і непрацездатних членів сім'ї.

2. Державна охорона сім'ї, материнства, батьківства Сімейне право покликане зміцнювати сім'ю, як важливий соціальний інститут і забезпечувати можливість виконання сім'єю її функцій, однією з яких є продовження роду. Турбуючись про здоров’я матері, держава тим самим створює умови для виконання сім'єю цієї важливої функції. На додержання і реалізацію цього принципу в Україні прийнято ряд законодавчих актів, серед яких слід виокремити такі: закони України «Про охорону дитинства»; «Про державну допомогу сім'ям з дітьми»; «Про державну соціальну допомогу інвалідам з дитинства та дітям-інвалідам»; «Про державну соціальну допомогу малозабезпеченим сім'ям»; постанови Верховної Ради України «Про Концепцію державної сімейної політики»; «Про Декларацію про загальні засади державної політики України стосовно сім'ї та жінок»; укази Президента України «Про заходи щодо заохочення народжуваності в Україні»; «Про додаткові заходи щодо вдосконалення соціальної роботи з дітьми, молоддю та сім'ями» та багато інших.

У цих нормативних документах задекларовано такі завдання:

— сприяти забезпеченню життєвого рівня членів сім'ї не нижче, ніж прожитковий мінімум, встановлений законом;

— забезпечити безоплатне медичне обслуговування вагітних жінок, породіль та дітей у державних і комунальних закладах охорони здоров’я;

— створити систему закладів соціального обслуговування сім'ї з метою надання послуг з догляду за дітьми, особами похилого віку та хворими членами сім'ї вдома;

— забезпечити охорону прав і свобод дитини в усіх сферах її життєдіяльності;

— зберегти та вдосконалити мережу дитячих дошкільних та позашкільних закладів усіх форм власності тощо.

Відповідно до ст. 3 Конституції України, права та свободи людини є вищою соціальною цінністю, а їх визнання, виконання та захист — обов’язком держави. Цей конституційний принцип втілений та дістає відображення і розвиток у статтях 5, 7 СК України, в яких зазначено, що учасники сімейних правовідносин на власний розсуд розпоряджаються належними їм сімейними правами, у тому числі й правом на захист цих прав.

Держава охороняє сім ю, дитинство, материнство, батьківство, створює умови для зміцнення сім'ї. Держава створює людині умови для материнства та батьківства, забезпечує охорону прав матері та батька, матеріально та морально заохочує і підтримує материнство та батьківство.

Держава забезпечує пріоритет сімейного виховання дитини. Держава бере під свою охорону кожну дитину, яка позбавлена належного батьківського піклування. Ніхто не може зазнавати втручання в його сімейне життя, крім випадків, встановлених Конституцією України.

Відповідно до ст. 18 СК України способами захисту сімейних прав та інтересів є:

— встановлення правовідносин;

— примусове виконання добровільно не виконаного обов’язку;

припинення правовідносин, а також їх анулювання; припинення дій, що порушують сімейні права; відновлення правовідносин, які існували до порушення права;

— відшкодування матеріальної та моральної шкоди, якщо це передбачено СК України чи договором; зміна правовідносин;

— визнання незаконними рішень, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки.

Захист сімейних прав здійснюється також органами опіки та піклування. Так, участь органу опіки та піклування є обов’язковою при розгляді судом спорів щодо:

— участі одного із батьків у вихованні дитини; місця проживання дитини; позбавлення та поновлення батьківських прав; побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав;

— відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе не на підставі закону або рішення суду; управління батьками майном дитини; скасування усиновлення та визнання його недійсним.

— Важливу роль у захисті сімейних прав та інтересів відіграють органи нотаріату, оскільки саме за їх допомогою захищаються насамперед майнові права як подружжя, так і дітей.

У сімейному законодавстві передбачена спеціальна вказівка на те, що батьки мають право на самозахист своєї дитини (ст. 154 СК). Якщо, на думку батьків, дитині загрожує небезпека, вони можуть здійснити певні фактичні дії, спрямовані на її захист: змінити місце проживання дитини; припинити її спілкування з певною особою тощо.

Закріплення у законодавстві досить широкого кола способів захисту сімейних прав та інтересів є гарантією дотримання цих прав, а також надає можливість втручання певних компетентних органів в особисте сімейне життя громадян, якщо цього потребують виявлені факти порушення законних прав та інтересів учасника сімейно-правових відносин.

За законодавством України, громадяни України, у сім'ях яких виховуються та проживають неповнолітні діти, мають право на державну допомогу, розмір якої призначається залежно від складу сім'ї, її доходів та віку дітей. Іноземці та особи без громадянства, які постійно проживають в Україні, а також особи, яким надано статус біженця в Україні, мають право на державну допомогу на рівні з громадянами України.

Відповідно до ст. 3 Закону України «Про державну допомогу сім'ям з дітьми» призначаються такі види державної допомоги сім'ям з дітьми:

— допомога у зв’язку з вагітністю та пологами;

— одноразова допомога при народженні дитини;

— допомога по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку;

— допомога на дітей, які перебувають під опікою чи піклуванням; допомога на дітей одиноким матерям.

Відповідно до ч. 2 ст. 5 СК України, держава створює людині умови для материнства та батьківства, забезпечує охорону прав матері та батька, матеріально та морально заохочує і підтримує материнство та батьківство.

ВИСНОВКИ Принципи сімейного права — це закріплені чинним законодавством основні засади, ідеї, керівні положення, відповідно до яких нормами сімейного права регулюються особисті та майнові відносини, які виникають між подружжям, батьками і дітьми, іншими членами сім'ї.

Сімейне право покликане зміцнювати сім'ю, як важливий соціальний інститут і забезпечувати можливість виконання сім'єю її функцій, однією з яких є продовження роду. Турбуючись про здоров’я матері, держава тим самим створює умови для виконання сім'єю цієї важливої функції.

Відповідно до ст. 3 Конституції України, права та свободи людини є вищою соціальною цінністю, а їх визнання, виконання та захист — обов’язком держави. Цей конституційний принцип втілений та дістає відображення і розвиток у статтях 5, 7 СК України, в яких зазначено, що учасники сімейних правовідносин на власний розсуд розпоряджаються належними їм сімейними правами, у тому числі й правом на захист цих прав.

Держава охороняє сім ю, дитинство, материнство, батьківство, створює умови для зміцнення сім'ї. Держава створює людині умови для материнства та батьківства, забезпечує охорону прав матері та батька, матеріально та морально заохочує і підтримує материнство та батьківство.

Держава забезпечує пріоритет сімейного виховання дитини. Держава бере під свою охорону кожну дитину, яка позбавлена належного батьківського піклування. Ніхто не може зазнавати втручання в його сімейне життя, крім випадків, встановлених Конституцією України.

Задача сімейний право дитина захист До органу РАЦС звернулася громадянка Мельниченко із заявою про реєстрацію шлюбу з громадянином Шевцовим, який проживає в місті Луцьку. У зв’язку з тим, що Шевцов не має змоги виїхати до міста Києва для подання заява, Мельниченко подала до органу РАЦСу складену ним заяву, яка була завірена керівником підприємства, де працює Шевцов. Завідувач органу РАЦСу відмовив Мельниченко у прийнятті цієї заяви.

Чи необхідна присутність осіб, які укладають шлюб при поданні заяви про реєстрацію шлюбу до органу РАЦСу?

Жінка та чоловік, які бажають зареєструвати шлюб, подають особисто письмову заяву за встановленою формою до будь-якого органу реєстрації актів цивільного стану за своїм вибором (ч.1 ст. 28 СК України).

У яких випадках заява про реєстрацію шлюбу може бути подана однією з осіб, які бажають укласти шлюб?

Якщо жінка і (або) чоловік не можуть через поважні причини особисто подати заяву про реєстрацію шлюбу до державного органу реєстрації актів цивільного стану, то таку заяву, нотаріально посвідчену, можуть подати їх представники. Повноваження представника теж мають бути посвідчені нотаріально.

Особа, яка бажає зареєструвати шлюб із засудженим, заповнює заяву про одруження за встановленою формою (у частині, яка торкається її) і представляє її до відділу реєстрації актів цивільного стану. Відділ реєстрації актів цивільного стану звіряє зазначені в заяві відомості з паспортом або паспортним документом, який посвідчує особу заявника, його підпис та правильність зазначених у заяві відомостей і повертає її заявнику, який направляє цю заяву адміністрації виправно-трудової установи для передачі її засудженому.

При надходженні заяви про одруження із засудженим адміністрація виправно-трудової установи передає її засудженому для заповнення тієї частини, яка торкається засудженого. Правильність зазначених у заяві відомостей та підпис засудженого перевіряються та засвідчуються підписом начальника виправно-трудової установи і гербовою печаткою установи, в якій засуджений відбуває покарання, після чого заява надсилається до державного органу реєстрації актів цивільного стану, який проводитиме реєстрацію шлюбу.

Якщо про реєстрацію шлюбу клопоче засуджений, то адміністрація виправно-трудової установи забезпечує його бланком заяви про одруження за встановленою формою. Після заповнення засудженим тієї частини заяви, яка стосується його, адміністрація виправно-трудової установи звіряє зазначені в заяві відомості з паспортом або паспортним документом, що міститься в особовій справі засудженого, засвідчує його підпис і правильність зазначених у заяві відомостей та направляє цю заяву особі, з якою засуджений бажає одружитися. Одночасно цій особі повідомляються найменування та адреса відділу реєстрації актів цивільного стану, в якому може бути проведена реєстрація.

Які роз’яснення слід дати Мельниченко?

Якщо Шевцов не є засудженим він повинен особисто приїхати до Києва і подати заяву до РАЦСу.

Якщо Шевцов не може через поважні причини особисто подати заяву про реєстрацію шлюбу до державного органу реєстрації актів цивільного стану, то таку заяву, нотаріально посвідчену, можуть подати його представники. Повноваження представника теж мають бути посвідчені нотаріально.

Використана література

1. Дякович М. М. Сімейне право: навч. пос. [для студ. вищ. навч. закл.] / [М. М. Дякович]. — К.: Правова єдність, 2009. — 512 с.

2. Мироненко В. П. Сімейне право України: підручник [для студ. вищ. навч. закл.] / В. П. Мироненко, С. А. Пилипенко. — К.: Правова єдність, 2008. — 477 с.

3. Ромовська З. В. Сімейний кодекс України: Науково-практичний коментар. — К.: Видавничий Дім «Ін Юре», 2003.

4. Фурса С. Я., Драгнєвіч Л.Ю., Фурса Є.І. Настільна книга нотаріуса: Сімейні відносини в нотаріальному процесі. — К.: Концерн «Видавничий Дім «Ін Юре», 2003.