Проблеми кваліфікації зґвалтування

ЗМІСТ ВСТУП РОЗДІЛ І. Загальна характеристика злочинів проти статевої свободи та статевої недоторканості особи

1.1 Поняття злочинів проти статевої свободи та статевої недоторканості особи

1.2 Види злочинів проти статевої свободи та статевої недоторканості особи РОЗДІЛ ІІ. Проблеми кваліфікації зґвалтування

2.1 Кримінально-правова характеристика зґвалтування

2.2 Кримінологічна характеристика зґвалтування

2.3 Загальна характеристика обставин, що обтяжують зґвалтування в кримінальних кодексах різних країн світу ВИСНОВКИ СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ТА ЛІТЕРАТУРИ ВСТУП Проблема насильства існує стільки ж часу, скільки розвивається людство. Насильство є невід'ємною частиною життя людей і тварин. Однак вбивство однією твариною іншої не сприймається нами так, як насильство серед людей. Яким би жорстоким не було насильство у природі, воно не підпадає під жодні правові норми. Будь-яке насильство у тваринному світі відповідає природним нормам, є цілком нормальним явищем. Насильство у людському середовищі тісно пов’язане з проблемою моралі, тобто сукупності звичаєвих норм, усталених поглядів, пов’язаних з різними аспектами людського життя.

Саме керуючись мораллю, людина може встановити, що треба вважати насильством. Хоч моралі притаманно багато консервативних рис, вона зазнає істотних змін з розвитком людського суспільства.

Людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. [1,ст. 3] Зґвалтування, як найбільш небезпечний серед злочинів проти статевої свободи і статевої недоторканості особи, порушує вказані природні права, які за Основним Законом України визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Недопущення вчинення цього суспільно небезпечного діяння — одна з передумов фізичного й морального здоров’я нації й окремого громадянина. Однак сьогодні, коли Україна активно включилась у процес побудови демократичної, соціальної, правової держави, спостерігається загострення низки економічних, соціальних, політичних, правових і моральних проблем. Відбуваються не тільки зміни в суспільстві, а й у ставленні людей до певних цінностей, зокрема, до статевого насильства. Насторожує те, що воно нерідко вважається безкараним або взагалі не сприймається як злочин. Ця позиція притаманна ґвалтівникам, яких майже у 100% становлять чоловіки, хоча Кримінальний кодекс України 2001 р. відніс до них і жінок. Жертви ж цього злочину у своїй більшості інакше сприймають учинене, тому що напад ґвалтівника, як правило, залишає негативні фізичні, моральні, психологічні і психічні наслідки. А іноді відбувається й убивство потерпілої особи. [14,ст.326]

Актуальність теми. Зґвалтування належить до найбільш небезпечних злочинів проти статевої свободи та статевої недоторканості особи. Небезпечність його визначається тим, що воно може потягнути за собою тяжкі наслідки, шкідливо впливає на психіку і здоров’я потерпілої особи, нерідко призводить до розірвання шлюбу, сприяє розповсюдженню розпусти, знижує культурний рівень суспільства. На проблему викорінення насильства, в тому числі у сфері статевих відносин, звертають увагу міжнародні організації.

Питаннями боротьби зі злочинністю взагалі і зґвалтуваннями, зокрема, займалися в різні часи такі вчені, як Г. В. Антонов-Романовський, П. П. Андрушко, Ю. М. Антонян, Л. М. Балабанова, В.І. Борисов, В.В. Голіна, Б.М. Головкін, Б. Л. Гульман, О. М. Джужа, Л. В. Дорош, В.М. Дрьомін, О. П. Дяченко, А. О. Едельштейн, Г. Б. Єлемісов, А. П. Журавльов, А. П. Закалюк, А.Н. Ігнатов, О. Г. Кальман, М. М. Корчовий, С. С. Косенко, О. М. Костенко, В. М. Кудрявцев, Ю. Н. Кудряков, І.І. Лановенко, П. В. Мельник, П.І. Орлов, Є.П. Побєгайло, Д. В. Ривман, О.В. Синєокий, В. В. Сташис, В.Я. Тацій, В. О. Туляков, А.М. Яковлєв та ін. Висвітлювалася вказана проблематика і в роботах психіатрів і сексопатологів, серед яких Г.Є. Введенський, М. В. Дворянчиков, Р. Крафт-Ебінг, В. В. Кришталь, А. Нохуров, А. А. Ткаченко, А. П. Чуприков та ін.

Мета і завдання. Виходячи із сутності зазначених проблем, метою курсової рооти є здійснення комплексного системного порівняльно-правового аналізу кримінально-правових норм, що встановлюють відповідальність за зґвалтування.

Для досягнення даної мети мною визначені такі основні завдання:

1) проаналізувати концептуальні аспекти порівняльного правознавства, класифікувати та дати загальну характеристику основних правових сімей сучасності;

2) визначити методику порівняльно-правового дослідження особливостей відповідальності за зґвалтування за кримінальним правом окремих держав;

3) дослідити основні термінологічні та змістовні аспекти зґвалтування як окремого виду (різновиду) злочину за кримінальним правом України та окремих зарубіжних держав;

4) зробити порівняльно-правовий аналіз змісту окремих об'єктивних та суб'єктивних ознак зґвалтування;

5) дослідити обставини, що обтяжують зґвалтування у порівняльно-правовому аспекті та розкрити особливості змісту окремих з них;

6) дослідити особливості караності зґвалтування за кримінальним правом України та окремих зарубіжних держав;

7) сформулювати конкретні пропозиції щодо вдосконалення кримінального законодавства, що регламентує відповідальність за вчинення зґвалтування.

Об'єктом дослідження курсвої роботи є законодавство України та окремих зарубіжних країн, що встановлює відповідальність за зґвалтування.

Предметом дослідження курсової роботи є кримінальна відповідальність за зґвалтування (порівняльно-правовий аналіз).

Структура курсової роботи. Курсова робота складається із вступу, двох розділів, висновків та списку використаних джерел та літератури.

зґвалтування злочин статева РОЗДІЛ І. Загальна характеристика злочинів проти статевої свободи та статевої недоторканості особи

1.1 Поняття злочинів проти статевої свободи та статевої недоторканості особи Статевими злочинами називають передбачені кримінальним законом сексуальні посягання на статеву волю, статеву недоторканість, умови нормального розвитку неповнолітніх та на нормальний уклад у галузі статевих відносин.

Родовим об'єктом статевих злочинів є чинний у демократичному суспільстві уклад у галузі статевих відносин. Він має такі головні норми-вимоги:

Статеві відносини допускаються між особами різної статі, кожна з яких досягла певного віку та фізичної і психічної зрілості;

Статеві відносини виникають і ґрунтуються на підставах взаємної поваги, добровільності і рівноправності;

Переважаючою формою статевих стосунків є шлюб.

Характерна особливість статевих злочинів полягає в тому, що вони мають сексуальні мотиви, спрямовані на збудження чи задоволення статевого інстинкту. Сексуальні дії, які утворюють об'єктивну сторону цих злочинів, завжди спрямовані на конкретного потерпілого. Всі вони навмисні, бо вчинюються з певною метою — порушити чи задовольнити статеву потребу.

Статева свобода — це право повнолітньої та психічно нормальної особи самостійно обирати собі партнера для статевих зносин і не допускати у сфері статевого спілкування будь-якого примусу;

Статева недоторканість — це абсолютна заборона вступати у сексуальні контакти з особою, яка в силу певних обставин не є носієм статевої свободи, всупереч її справжньому волевиявленню. Ці два поняття притаманні всім статевим злочинам, які передбачені ККУ, оскільки являються об'єктом цих суспільно небезпечних діянь. [7,ст.184]

1.2 Види злочинів проти статевої свободи та статевої недоторканості особи Злочини проти статевої свободи та статевої недоторканості особи, які у стовідсотковій формі не мають будь якої мети, крім жорсткого задоволення злочинцем своїх сексуальних, низьких потреб. У більшості випадків свої тваринні інстинкти злочинець реалізує за допомогою фізичного чи психологічного насильства. І саме такі дії злочинця — фізичний чи психологічний вплив, сексуальне насильство — впливають на свідомість потерпілої особи не менше ніж скоєний злочин. Зрозуміло, що час та кваліфікована допомога відповідних спеціалістів допоможуть потерпілій особі позбутися принаймні видимих наслідків злочину але те, що залишиться в свідомості людини не вилікує ні хто, і ці жахливі думки та спогади можуть докорінно змінити життя людини, звичайно не в кращий бік.

Статевими злочинами необхідно розуміти передбачене кримінальним законом суспільно небезпечне діяння, яке має сексуальний характер, посягає на нормальний устрій статевих зносин, скоєне умисно з метою задоволення своєї статевої пристрасті. До таких злочинів, відповідно, відносяться: Зґвалтування (ст. 152 ККУ); Насильницьке задоволення статевої пристрасті неприроднім способом (ст. 153 ККУ); Примушування до вступу в статевий зв’язок (ст. 154 ККУ); Статеві зносини з особою, яка не досягла статевої зрілості (ст. 155 ККУ); Розбещення неповнолітніх (ст. 156 ККУ).

Не зупиняючись докладно на характеристиці зґвалтування, тому що про нього ми поговоримо пізніше, обмежимось розглядом специфічних ознак інших статевих злочинів. [4,ст.97]

Насильницьке задоволення статевої пристрасті неприродним способом Згідно ст. 153 ККУ насильницьке задоволення статевої пристрасті неприродним способом утворює злочин, якщо воно вчинене із застосуванням фізичного насильства, погрози його застосування або з використанням безпорадного стану потерпілої особи.

Об'єкт цього злочину є статева свобода, а якщо потерпіла особа не досягла статевої зрілості - її статева недоторканість. Кримінальна караність даної поведінки визначається не так званою неприродністю способів задоволення статевої пристрасті, можливою гомосексуальною спрямованістю чи аморальністю дій, описаних у ст. 153 ККУ, а їх насильницьким характером.

Потерпілим від злочину є особа жіночої або чоловічої статі, яка всупереч своїй волі виконує роль сексуального партнера винного. Об'єктивна сторона злочину полягає у задоволенні статевої пристрасті неприродним способом із застосуванням фізичного насильства, погрози його застосування або з використанням безпорадного стану потерпілої особи.

Під задоволенням статевої пристрасті неприродним способом потрібно розуміти будь-які дії сексуального характеру незалежно від їх гетеро — або гомосексуальної спрямованості (крім природного статевого акту), які здатні задовольнити статеву пристрасть чоловіка або жінки. Злочин визнається закінченим з моменту початку вчинення дії сексуального характеру, спрямованої на задоволення статевої пристрасті. При цьому не вимагається, щоб сексуальний контакт був завершений у фізіологічному розумінні.

Добровільна згода потерпілого на здійснення з ним дій, описаних в ст. 153 ККУ, виключає кримінальну відповідальність. Однак, якщо таку добровільну згоду дала потерпіла особа, яка не досягла 16-ти років, особі, яка вже досягла повноліття, вчинене кваліфікується за ст. 156 ККУ. Так само кваліфікується добровільне мужолозтво повнолітньої особи з підлітком, який не досяг 16-ти років.

З суб'єктивної сторони цей злочин вчинюється лише з прямим умислом і з метою задоволення статевої пристрасті.

Суб'єкт злочину — особа чоловічої або жіночої статі, яка досягла 14-ти років, залежно від характеру вчинюваних дій. Так, наприклад, при мужолозтві — це чоловік, при лесбіянстві — жінка, а в інших випадках можуть бути як жінка, так і чоловік.

У частині 2 ст. 153 ККУ встановлена відповідальність за цей злочин, якщо він вчинений повторно або групою осіб або особою, яка раніше вчинила будь-який із злочинів, передбачених статтями 152 ККУ або 154 ККУ, а також вчинене щодо неповнолітньої чи неповнолітнього.

Частина 3 ст. 153 ККУ передбачає кваліфікуючі ознаки цього злочину:

повторно;

групою осіб;

особою, яка раніше вчинила один із злочинів, передбачений статтями 152 ККУ або 154 ККУ;

щодо неповнолітнього або неповнолітньої (ч. 2 ст. 153 ККУ).

Особливо кваліфікуючі:

вчинення злочину щодо малолітньої чи малолітнього;

спричинення особливо тяжких наслідків. [12,ст.314]

Примушування до вступу в статевий зв’язок Ст. 154 ККУ визначає примушування до вступу в статевий зв’язок, як протиправний вплив на жінку чи чоловіка для того, щоб примусити їх проти власної волі вступити в природний або неприродний статевий зв’язок.

Основний безпосередній об'єкт злочину — статева свобода особи. Його додатковим факультативним об'єктом можуть бути право власності, честь і гідність особи.

Потерпілим від цього злочину є особа жіночої або чоловічої статі. У разі, коли до вступу в статевий зв’язок примушувалась особа, яка не досягла статевої зрілості, дії винного, крім ст. 154 ККУ, кваліфікуються за статтями 14 ККУ і 155 ККУ як готування до статевих зносин з особою, яка не досягла статевої зрілості.

Матеріальна залежність передусім означає, що матеріальна допомога з боку суб'єкта злочину виступає єдиним, основним або істотним джерелом існування потерпілої особи і позбавлення такої допомоги здатне поставити жінку або чоловіка у скрутне становище. Матеріальна залежність має місце, зокрема, тоді, коли жінка або чоловік перебувають на повному або частковому утриманні винного, проживають на його житловій площі, а також коли дії винного спроможні іншим чином викликати істотне погіршення матеріального становища потерпілої особи (йдеться, наприклад, про відносини цивільного боргу, відносини між спадкодавцем і спадкоємцем).

Службова залежність означає, що:

а) потерпіла особа є підлеглою винного по роботі;

б) потерпіла особа підлягає службовому контролю з боку винного;

в) реалізація істотних інтересів потерпілої особи залежить від поведінки винного по службі (наприклад, науковий керівник і аспірант).

З об'єктивної сторони злочин виражається у примушуванні особи жіночої або чоловічої статі до вступу у статевий зв’язок.

Статевий зв’язок природним або неприродним способом охоплює як одноразові, так і неодноразові статеві контакти незалежно від їх гетеро або гомосексуальної спрямованості. Якщо потерпіла особа добровільно погоджується на одні форми сексуальних контактів, але заперечує проти інших, її примушування до них за наявності до цього підстав утворює об'єктивну сторону злочину, передбаченого ст. 154 ККУ.

Як протиправний психічний вплив примушування за своїм змістом включає відкриту або завуальовану погрозу настання для потерпілої особи небажаних для неї наслідків матеріального, службового або особистого характеру (позбавити утримання або можливості проживати на житловій площі, звільнити з роботи, зменшити зарплату тощо Відповідальність за ч. 1 ст. 154 ККУ настає лише за умови, що вплив на потерпілу особу здійснювався з використанням її матеріальної або службової залежності від винного, яка відіграє роль своєрідного засобу досягнення бажаного злочинного результату.

Діяння, передбачене ст. 154 ККУ, сконструйоване законодавцем як злочин з усіченим складом, який визнається закінченим з моменту учинення на волю потерпілої особи психічного тиску у формах, висвітлених вище. Злочин вважається закінченим з моменту самого примушування до вступу в статевий зв’язок. Потерпілими є жінка чи чоловік, які знаходяться від винного в матеріальній або службовій залежності.

З суб'єктивної сторони цей злочин може бути вчинений лише з прямим умислом.

Суб'єкт злочину спеціальний — це особа, щодо якої потерпіла особа є матеріально або службово залежною. Цим суб'єктом може бути жінка чи чоловік, які примушують до вступу в статевий зв’язок, як з тим, хто примушує, так і з третіми особами.

Частина 2 ст. 154 ККУ передбачає такі кваліфікуючі ознаки цього злочину: це примушування, поєднане з погрозою знищення, пошкодження або вилучення майна потерпілої (потерпілого) чи її (його) близьких родичів або розголошування відомостей, що ганьблять її (його) чи близьких родичів. [11,ст.182]

Статеві зносини з особою, яка не досягла статевої зрілості

Статеві зносини з особою, яка не досягла статевої зрілості полягають у добровільних природних статевих зносинах чоловіка або жінки з особою протилежної статі, яка не досягла статевої зрілості, відповідальність за цей злочин визначає стаття 155 ККУ. Такі статеві зносини можуть мати місце і внаслідок фактичного шлюбу. Добровільним визнаються такі статеві зносини, які вчинені без застосування фізичного насильства, погроз його застосування або використання безпорадного стану потерпілої особи. Добровільність статевих зносин повинна визначатися в кожному випадку тим, чи могла потерпіла особа внаслідок свого віку і розвитку або психічного стану розуміти характер і значення дій, що вчиняються над нею.

Основний безпосередній об'єкт злочину — нормальний фізичний, психічний і соціальний розвиток неповнолітніх, а також статева недоторканність особи. Додатковим факультативним об'єктом може виступати здоров’я особи Потерпілими від цього злочину є підлітки як чоловічої, так і (у більшості) жіночої статі, які не досягли статевої зрілості. Такими завжди вважаються особи, які не досягли 14-ти років. Питання про досягнення статевої зрілості потерпілої у віці від 14-ти до 17-ти років вирішується за допомогою експертизи. Вступ в добровільний статевий зв’язок з жінкою, яка досягла шлюбного віку, не карається.

Статева зрілість полягає у завершенні формування організму чоловіка чи жінки, коли статеве життя, а для жінок, крім того, запліднення, вагітність, пологи та годування дитини є фізіологічно нормальною функцією і не завдає шкоди подальшому розвиткові організму.

При встановленні статевої зрілості враховується сукупність таких ознак:

а) загальний фізичний розвиток;

б) розвиток зовнішніх і внутрішніх статевих органів;

в) для особи жіночої статі - здатність до статевих зносин, запліднення, виношування плоду, розродження (пологів) і годування дитини, а для особи чоловічої статі - здатність до статевих зносин та запліднення.

Об'єктивна сторона злочину полягає у вчиненні природного статевого акту з особою, яка не досягла статевої зрілості. Статеві зносини у даному разі не поєднуються із застосуванням фізичного насильства, погрозою його застосування або з використанням безпорадного стану потерпілої особи.

Злочин визнається закінченим з початку вчинення хоча б одного статевого акту. На кваліфікацію діяння за ст. 155 ККК не впливає те, були статеві зносини одноразовими, неодноразовими або тривали більш-менш значний проміжок часу, набувши, скажімо, форми фактичного шлюбу.

Суб'єкт злочину — особа чоловічої або жіночої статі, якій виповнилося 16 років. Стать винного завжди протилежна статі потерпілої особи.

Суб'єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом. Психічне ставлення до стану статевої зрілості потерпілої особи може бути і необережним — коли винний знав або допускав, що потерпіла особа не досягла статевої зрілості, або коли він міг і повинен був це передбачати. Це питання вирішується у кожному конкретному випадку з урахуванням обізнаності винного про вік потерпілої особи, її зовнішнього вигляду і поведінки, інших факторів. Сумлінна помилка щодо досягнення статевої зрілості особою, з якою мали місце статеві зносини, відповідальність за ст. 155 ККУ виключає.

У частині 2 ст. 155 ККУ встановлена відповідальність за ті самі дії, вчинені батьком, матір'ю або особою, що їх замінює, або якщо вони спричинили безплідність чи інші тяжкі наслідки (наприклад, самогубство потерпілої особи, тяжку хворобу тощо. Окрім того, ч. 2 ст. 155 ККУ вказує також на спеціальний суб'єкт злочину, виходячи з родинних зв’язків з потерпілим.

Безплідність — це нездатність особи жіночої або чоловічої статі до запліднення, а в особи жіночої статі це також нездатність до виношування плоду та розродження (пологів). Безплідність особи встановлюється судово-медичною експертизою. Крім безплідності, до інших тяжких наслідків, за наявності хоча б одного з яких дії винного кваліфікуються за ч. 2 ст. 155 ККУ, потрібно відносити, зокрема, тяжке тілесне ушкодження, смерть або самогубство потерпілої особи, зараження вірусом імунодефіциту людини чи іншої невиліковної інфекційної хвороби. [8,ст.281]

Розбещення неповнолітніх Згідно ст. 156 ККУ розбещення неповнолітніх полягає у вчиненні розпусних дій щодо особи, яка не досягла 16-річноіго віку. Розпусні дії носять сексуальний характер і спрямовані на задоволення статевої пристрасті винного або на збудження статевого інстинкту у потерпілої особи. Вони, проте, не можуть полягати в природних або неприродних статевих зносинах, відповідальність за них встановлена в статтях 152 ККУ, 155 ККУ і 154 ККУ.

Об'єкт злочину — статева недоторканність і нормальний фізичний, психічний і соціальний розвиток неповнолітніх.

Потерпілими від цього злочину є особи чоловічої або жіночої статі, які не досягли 16-річного віку. Відповідальність за ст. 156 ККУ не виключається і при згоді потерпілої особи на вчинення розпусних дій з нею. Не має також значення, чи досягла потерпіла особа статевої зрілості, чи ні. Добровільна згода, проте, може мати значення для оцінки неприродних статевих зносин з дівчиною, яка не досягла 16-ти років. Вчинення таких дій підпадає під ознаки ст. 156 ККУ лише за наявності добровільної згоди на це потерпілої. За цією самою статтею кваліфікується добровільне мужолозтво з особою, яка не досягла 16-ти років. За відсутності такої згоди винний відповідає за статтями 152 ККУ чи 153 ККУ.

З об'єктивної сторони злочин виражається у вчиненні розпусних дій сексуального характеру, здатних викликати фізичне і моральне розбещення неповнолітніх.

Розпусні дії можуть бути як фізичними, так і інтелектуальними.

Фізичне розбещення — це, зокрема, оголення статевих органів винної або потерпілої особи, мацання їх, інші непристойні дотики, які викликають статеве збудження, навчання онанізму, вчинення у присутності потерпілого статевого акту, акту онанізму, задоволення статевої пристрасті неприродним способом, схилення або примушення потерпілих до вчинення певних сексуальних дій між собою або щодо винного тощо. Диспозицією ст. 156 ККУ охоплюється також задоволення статевої пристрасті винного неприродним способом (наприклад, оральний або анальний секс), якщо при цьому щодо особи, яка не досягла 16-річного віку, не застосовується фізичне чи психічне насильство та не використовується безпорадний стан потерпілої особи.

Природні статеві зносини з особою, якій не виповнилось 16 років і яка не досягла статевої зрілості, за її згодою кваліфікуються за ст. 155 ККУ.

Інтелектуальне розбещення може полягати, наприклад, у цинічних розмовах з потерпілим на сексуальні теми, розповіді відвертих, натуралістичних сексуальних історій, фотографуванні потерпілих у різних сексуальних позах, демонстрації порнографічних предметів. Використання в процесі вчинення розпусних дій творів, зображень або інших предметів порнографічного характеру, а також примушування до участі у їх створенні потребує додаткової кваліфікації за відповідною частиною ст. 301ККУ.

Розбещення неповнолітніх є закінченим злочином з моменту вчинення розпусних дій. Згода потерпілого на вчинення щодо нього таких дій на кваліфікацію за ст. 156 ККУ не впливає.

Суб'єктом злочину виступає особа чоловічої або жіночої статі, яка досягла 16-річного віку. Винний і потерпілий можуть бути особами як однієї, так і різної статі.

З суб'єктивної сторони цей злочин може бути вчинений лише з прямим умислом.

Розпусні дії, передбачені ст. 156, звичайно спрямовані на задоволення винним статевої пристрасті, на збудження у неповнолітньої особи статевого інстинкту або його задоволення. Але мотиви цього злочину не впливають на його кваліфікацію. Винний може керуватись не лише сексуальними, а й іншими спонуканнями (помста близьким, наступне втягнення у проституцію тощо).

У частині 2 ст. 156 КК встановлена відповідальність за наявності таких кваліфікуючих ознак: якщо потерпілий є малолітнім або такі дії вчинені щодо сина або дочки батьком, матір'ю або особою, що їх замінює. В останньому випадку в законі вказаний спеціальний суб'єкт злочину за родинною ознакою. [4,ст.88]

РОЗДІЛ ІІ. Проблеми кваліфікації зґвалтування

2.1 Кримінально-правова характеристика зґвалтування Зґвалтування — це статеві зносини із застосуванням фізичного насильства, погрози його застосування або з використанням безпорадного стану потерпілої особи. [2,ст.51]

Основним безпосереднім об'єктом злочину є статева свобода, а у разі зґвалтування особи, яка в силу певних обставин не є носієм статевої свободи (наприклад, є психічно хворою або дитиною), — статева недоторканість особи. Додатковим об'єктом може бути нормальний фізичний і психічний розвиток неповнолітнього (за наявності відповідного потерпілого) та здоров’я особи (у разі зґвалтування, поєднаного з фізичним насильством).

Потерпілим від цього злочину може бути й особа, яка перебуває з винним в офіційно зареєстрованому або фактичному шлюбі. На кваліфікацію за ст. 152 не впливає моральний аспект характеристики потерпілої особи (наприклад, вона є повією, веде безладне статеве життя), наявність попередніх статевих зносин з тим, хто притягується до відповідальності за її зґвалтування, досягнення нею шлюбного віку або статевої зрілості,

З об'єктивної сторони зґвалтування полягає у статевих зносинах, які поєднуються із:

застосуванням фізичного насильства;

погрозою його застосування (воля потерпілого придушується) ;

з використанням безпорадного стану потерпілої особи (її воля ігнорується). [6,ст.225]

Під статевими зносинами розуміється природний (гетеросексуальний) статевий акт між особами протилежної статі. Йдеться про коїтус — сполучення чоловічих і жіночих статевих органів, яке може викликати вагітність. Злочин вважається закінченим з моменту початку статевого акту всупереч волі потерпілої особи. При цьому не вимагається обов’язкової еяколяції (закінчення статевого акту у фізіологічному розумінні).

Перелік способів, за наявності хоча б одного з яких статеві зносини між особами жіночої і чоловічої статі визнаються зґвалтуванням, є вичерпним.

Фізичне насильство при зґвалтуванні може полягати у нанесенні потерпілій особі удару, побоїв, у заламуванні рук, позбавленні або обмеженні особистої волі, заподіянні тілесних ушкоджень різного ступеня тяжкості, спричиненні смерті.

Нанесення під час зґвалтування або замаху на нього удару, побоїв, заподіяння легких або середньої тяжкості тілесних ушкоджень потрібно кваліфікувати лише за ч. 1 ст. 152.

Погроза — це залякування потерпілої особи застосуванням фізичного насильства. Вона може виявитися у формі висловлювань, жестів, інших дій (наприклад, демонстрації зброї). У будь-якому разі погроза повинна сприйматись як реальна, тобто у потерпілої особи має скластись враження, що, якщо вона буде протидіяти ґвалтівникові й не виконає його вимог, ця погроза буде негайно реалізована. При цьому для визнання психічного насильства способом вчинення зґвалтування не має значення те, чи мав ґвалтівник насправді намір і фактичну можливість реалізувати заявлену ним погрозу.

Зґвалтування визнається вчиненим з використанням безпорадного стану потерпілої особи у тих випадках, коли вона за своїм фізичним або психічним станом не може розуміти характеру й значення вчинюваних з нею дій (психічна безпорадність) або, усвідомлюючи це, не може чинити опір ґвалтівникові (фізична безпорадність). Поняттям безпорадного стану не охоплюється вкрай несприятливе майнове становище особи, потреба у засобах до існування. Примушування до вступу у статевий зв’язок особою, від якої жінка або чоловік залежать матеріально, за наявності до цього підстав треба кваліфікувати за ч. 1 ст. 154. [17,ст.283]

Причинами фізичної безпорадності потерпілої особи виступають, зокрема, її фізичні вади (наприклад, відсутність кінцівок або їх параліч, сліпота), малолітній або, навпаки, похилий вік, тяжке захворювання, яке не є психічним, сильне сп’яніння. Психічна безпорадність, за наявності якої воля потерпілої особи на вступ у статеві зносини взагалі відсутня або є неповноцінною, недійсною, може бути викликана, наприклад, психічним захворюванням, малолітнім віком, непритомним станом, застосуванням сильнодіючих або інших речовин.

Для інкримінування ст. 152 потрібно, щоб винний, вступаючи у статеві зносини з потерпілою особою, усвідомлював, що вона перебуває у безпорадному стані, або міг і повинен був усвідомлювати, що потерпіла особа перебуває саме у такому стані.

Стан сп’яніння може бути визнаний безпорадним станом лише у тому разі, коли внаслідок вживання алкоголю, наркотичних засобів або токсичних речовин особа не усвідомлювала навколишню обстановку або була позбавлена фізичної можливості протидіяти ґвалтівникові. Слід мати на увазі, що згода на спільне вживання алкоголю чи інших речовин, знаходження в інтимній обстановці, яка сприяє фізичному зближенню, ще не є згодою на статеві зносини.

Юридична оцінка природного статевого акту з малолітньою особою за умови її згоди на це залежить від того, усвідомлювала вона чи ні характер і значення вчинюваних з нею дій. Взятий сам по собі малолітній вік особи, тобто недосягнення нею 14-річного віку, не завжди свідчить про наявність безпорадного стану як ознаки зґвалтування. Питання про наявність або відсутність цього стану та кваліфікацію дій винного за ст. 152 або ст. 155 необхідно вирішувати у кожному конкретному випадку з урахуванням індивідуальних особливостей розвитку і виховання малолітньої особи. В сучасних умовах вирішальну роль при цьому, очевидно, повинен відігравати не стільки певний вік як своєрідна презумпція наявності безпорадного стану, скільки ступінь обізнаності та інформованості конкретної малолітньої особи у питаннях статевого життя.

Суб'єктом розглядуваного злочину є осудна особа чоловічої або жіночої статі, яка досягла 14-річного віку. При цьому стать безпосереднього виконавця злочину має бути протилежна статі потерпілої особи. При так званому посередньому вчиненні злочину стать ґвалтівника може збігатися зі статтю потерпілої особи. Співвиконавцем злочину — учасником групового зґвалтування може бути особа, яка фізіологічне неспроможна вчинити природний статевий акт, а також особа однакової статі з потерпілим.

Суб'єктивна сторона зґвалтування характеризується прямим умислом.

Кваліфікуючими ознаками зґвалтування є вчинення його повторно або особою, яка раніше вчинила один із злочинів, передбачених статтями 153−155 (ч. 2 ст. 152), групою осіб або зґвалтування неповнолітньої чи неповнолітнього (ч. З ст. 152), а особливо кваліфікуючими ознаками — спричинення особливо тяжких наслідків та зґвалтування малолітньої чи малолітнього (ч. 4 ст. 152).

Зґвалтування, вчинене повторно, має місце у тому разі, коли його скоїла особа, яка раніше вже вчинила злочин, передбачений ст. 152, або один із злочинів, передбачених статтями 153, 154, 155. На кваліфікацію за цією ознакою не впливає те, була особа засуджена за раніше вчинений злочин або ні, була вона виконавцем чи іншим співучасником злочину, скоїла вона раніше закінчений злочин або замах на нього. [5,ст.302]

Вчинення двох або більше природних статевих актів з однією й тією ж потерпілою, коли винний діє без значної перерви у часі з єдиним злочинним наміром, є одиничним злочином і не утворює повторності зґвалтування.

При вчиненні двох або більше зґвалтувань, відповідальність за які передбачена різними частинами ст. 152, а також при вчиненні в одному випадку замаху на зґвалтування або співучасті у цьому злочині, а в іншому — закінченого зґвалтування, дії винного слід кваліфікувати за сукупністю вказаних злочинів. Якщо перше і друге зґвалтування, вчинені винним, не містять кваліфікуючих ознак, то остаточна кваліфікація дій особи здійснюється лише за ч. 2 ст. 152 за ознакою повторності.

Неповнолітніми потерпілими від зґвалтування слід вважати осіб віком від 14 до 18 років, а малолітніми — осіб, яким на момент вчинення злочину не виповнилось 14 років.

Зґвалтування, вчинене групою осіб, має місце тоді, коли група з двох або більше осіб — співвиконавців діє узгоджено з метою вчинення насильницького статевого акту з однією або декількома потерпілими особами. Група осіб відсутня, якщо декілька суб'єктів ґвалтують одну потерпілу особу, однак не узгоджують при цьому свої дії і не сприяють один одному. Кожен з винних несе у такій ситуації самостійну відповідальність за тією чи іншою частиною ст. 152.

Як співвиконавство зґвалтування розглядаються дії особи, яка не вчинила і не мала наміру вчинити статевий акт, але безпосередньо застосувала фізичне насильство, погрозу чи довела потерпілу особу до безпорадного стану з метою зґвалтування її іншою особою. Тобто учасником групового зґвалтування визнається і той, хто нездатен бути суб'єктом індивідуального зґвалтування (імпотент, жінка при зґвалтуванні особи жіночої статі тощо), однак може виконати частину об'єктивної сторони злочину.

Від зґвалтування, вчиненого групою осіб, потрібно відрізняти співучасть у цьому злочині, яка не є спів виконавством. Особливо тяжкими наслідками зґвалтування (оціночне поняття) можуть бути визнані, зокрема, смерть або самогубство потерпілої особи, втрата будь-якого органа чи його функцій, психічна хвороба або інший розлад здоров’я, поєднаний зі стійкою втратою працездатності не менше ніж на одну третину, непоправне знівечення обличчя, переривання вагітності, зараження вірусом імунодефіциту людини або сифілісом. [10,ст.208]

У судовій практиці визнається, що психічне ставлення винного до особливо тяжких наслідків може характеризуватися як умисною, так і необережною формою вини.

Заподіяння при зґвалтуванні тяжкого тілесного ушкодження, що спричинило смерть потерпілого, охоплюється ч. 4 ст. 152 і додаткової кваліфікації за ч. 2 ст. 121 не потребує.

Водночас умисне вбивство потерпілої особи, вчинене в процесі зґвалтування чи замаху на цей злочин або відразу після нього, потрібно кваліфікувати за п. 10 ч. 2 ст. 115 (вбивство, поєднане із зґвалтуванням) і відповідно ст. 15 та ч. 4 ст. 152 або ч. 4 ст. 152 (за ознакою особливо тяжких наслідків).

Цей злочин визначається законом як статеві зносини із застосуванням фізичного насильства, погрози його застосування або з використанням безпорадного стану потерпілої особи. [14,ст.930]

Безпосереднім об'єктом є статева свобода, а якщо потерпіла особа не досягла статевої зрілості - її статева недоторканість.

Об'єктивна сторона зґвалтування полягає у статевих зносинах із застосуванням фізичного насильства, погрози його застосування або з використанням безпосереднього стану потерпілої особи.

Зґвалтування вважається з моменту початку статевих зносин.

З суб'єктивної сторони зґвалтування відбувається лише з прямим умислом, за якого винний усвідомлює, що застосовує насильство, погрозу або використовує безпорадний стан потерпілої особи до вступу з нею в статеві зносини і бажає цього.

Мотив зґвалтування виявляється в прагненні задовольнити статеву пристрасть, тобто це мотив сексуальний. Він може поєднуватися з іншими побічними мотивами — хуліганським, спонуканням, бажанням принизити потерпілу особу, помсту тощо.

Суб'єкт: фізична особа, яка досягла 14-річного віку.

Обтяжуючими обставинами в даному злочині є:

1) зґвалтування, вчинене повторно або особою, яка раніше вчинила будь-який із злочинів, передбачених ст.ст. 153−155 КК.

2) зґвалтування, вчинене групою осіб або зґвалтування неповнолітньої чи неповнолітнього.

3) Зґвалтування малолітньої особи. [16,ст.313]

2.2 Кримінологічна характеристика зґвалтування Закон визначає зґвалтування як статеві зносини із застосуванням насильства чи загрози його застосування до потерпілої або до інших осіб або з використанням безпорадного стану потерпілої. Своєрідність розслідування цього виду злочинів обумовлено необхідністю глибокого дослідження та аналізу даних про особливості особистості насильника і потерпілої (потерпілого), характеру їх взаємин, способу, обстановки і механізму сексуального посягання. У своїй сукупності зазначені відомості в основному і утворюють криміналістичну характеристику зґвалтувань та інших насильницьких сексуальних посягань. Вибір злочинцем конкретного способу насильницького сексуального посягання досить часто залежить від його особистісних особливостей, а також від того, відбувається злочин у групі або поодинці, знайомий він з потерпілою (потерпілим) чи ні, а якщо знайомий, то в яких з нею (ним) взаєминах знаходиться. Спосіб насильницьких дій може зумовлюватися місцем, часом та іншими обставинами його вчинення.

По-перше, по тому, як ґвалтівник використовував вже наявну ситуацію для зазіхання або створив для цього сприятливі умови, розглядаються діяння діляться на вчинені:

раптово — на вулиці, в малолюдних, глухих місцях;

після попередньої спроби познайомитися, безуспішних домагань статевого якого іншого сексуального зближення за згодою;

з використанням обману, коли потерпіла (потерпілий) шляхом різних хитрувань заманювати в відокремлене місце (наприклад, злочинець пропонує покатати потерпілу (потерпілого), підвезти її (його) до певного місця, піти на вечірку і т.п.) або коли злочинець обманним шляхом проникає в приміщення (під виглядом працівника міськгазу, сантехніка, лікаря і т.п.).

По-друге, за способом впливу на потерпілу (потерпілого) та подолання її (його) опору розглядаються злочини поділяються на вчинені:

з використанням безпорадного стану потерпілої (потерпілого) — фізичної недуги, хвороби, старечого або малолітнього віку, алкогольного або наркотичного сп’яніння і т.п.;

шляхом приведення потерпілої (потерпілого) в безпорадний стан (в результаті використання наркотиків, снодійного, алкоголю тощо);

шляхом різного роду фізичного та психічного впливу. [12,ст.318]

У літературі виділяються наступні риси морально-психологічної характеристики сексуальних злочинців і в першу чергу ґвалтівників: грубість, часто переходить у жорстокість, цинізм, відсутність почуття сорому, неповага до людей, егоїзм, споживацьке ставлення до оточуючих; крайній примітивізм у поглядах на взаємини статей, що зводить їх до фізіологічного акту; погляд на жінку як на нижча істота, покликане служити чоловікові знаряддям статевої насолоди; розгнузданість, що не визнає ніяких перешкод на шляху до задоволення статевого потягу; моральна розбещеність, яку деякі з ґвалтівників, що потрапили під вплив буржуазної пропаганди «сексуальної революції» і «солодкого життя», навіть розцінюють як елемент «ультрасучасності»

Насильницькі дії сексуального характеру можуть бути вчинені в різних формах. Насильству можуть передувати спеціальні підготовчі дії злочинця — вибір їм часу посягання, зброї, підручних і маскувальних засобів, вистежування або причісування жертви в певному місці. Специфічними можуть бути і дії з приховування слідів злочину. Дані про спосіб вчинення насильницького статевого посягання дозволяють судити про деякі особливості особи, яка його вчинила (його віці, злочинному досвіді, характері, професії, дефектах психіки). Про психічних аномаліях насильника, наприклад, свідчать сліди укусів, викрадення у жертви інтимних предметів туалету. Насильник, як правило, вибирає найбільш сприятливу для посягання обстановку (темне, глухе місце, вночі або пізно ввечері). Напад на потерпілу (потерпілого) на вулиці, недалеко від жвавих магістралей і площ, в години, коли можлива поява перехожих, свідчить про підвищену суспільну небезпеку злочинця і при деяких обставинах про патологію яких істотних відхилень у його псіхіки. У порівнянні з іншими тяжкими злочинами проти особистості зґвалтування володіють високим рівнем латентності. Це пояснюється в першу чергу тим, що потерпілі часом самі не бажають повідомляти про подію, щоб уникнути розголосу. У меншій мірі латентність зґвалтувань формується у зв’язку зі зловживаннями з боку правоохоронних органів, насамперед міліції, яка іноді вкриває ці злочини від обліку.

Зґвалтування займають стійке місце в ряду насильницьких злочинів. Їх кількість зростає. Збільшується і кількість осіб, які вчиняють зґвалтування. Серед злочинців стає все більше і більше неповнолітніх. Жертвами зґвалтувань все частіше стають також неповнолітні. Нерідко зґвалтування пов’язані з іншими тяжкими злочинами. Попередження цієї форми злочинного насильства все ще залишається неефективним. Іноді йдеться навіть про те, що зґвалтування, як і деякі інші насильницькі злочини, вийшли з під контролю держави і суспільства. Необхідно, однак, вести активну боротьбу зі зґвалтуваннями, попереджати їх, не допускати настання їх тяжких наслідків. Потрібні відповідні наукові розробки. Важливо активізувати і практичну діяльність, забезпечити її організаційно і законодавчо. [13,ст.115]

2.3 Загальна характеристика обставин, що обтяжують зґвалтування в кримінальних кодексах різних країн світу Кримінальні кодекси більшості зарубіжних держав крім основного складу зґвалтування містять ряд кваліфікованих (особливо кваліфікованих) складів, що утворені за допомогою обтяжуючих (особливо обтяжуючих) обставин, розміщених у певному послідовному порядку. Вони пов’язані між собою та утворюють певну систему.

Під системою у загальнотеоретичному аспекті слід розуміти об'єднання певних різноманітних явищ в єдине і чітко розділене ціле, елементи якого по відношенню до цілого і інших частин займають відповідні їм місця.

Системоутворюючим критерієм обставин, що обтяжують зґвалтування, є тяжкість вчиненого злочину, який обумовлений наявністю цієї обтяжуючої обставини. У КК України законодавець розмістив склади зґвалтування послідовно, від менш тяжкого (ч.1 ст. 152 КК України — простий склад злочину) до найбільш тяжкого (ч.4 ст. 152 КК України — особливо кваліфікований склад злочину).

Ст. 152 КК України складається із чотирьох частин. Так, ч.2 ст. 152 КК містить такі обтяжуючі обставини: зґвалтування, вчинене повторно або особою, що раніше вчинила будь-який злочин, передбачений статтями 153−155 КК України; ч.3 ст. 152 КК — зґвалтування, вчинене групою осіб, або зґвалтування неповнолітньої чи неповнолітнього; ч.4 ст. 152 КК — зґвалтування, що потягли особливо тяжкі наслідки, а так само зґвалтування малолітньої чи малолітнього.

КК зарубіжних держав містять різноманітні обтяжуючі чи особливо обтяжуючі зґвалтування обставини, які іноді суттєво відрізняються від тих, що містяться у КК України.

Наприклад, КК РФ до обставин, що обтяжують кримінальну відповідальність за зґвалтування, відносить зґвалтування, вчинене групою осіб, групою осіб за попередньою змовою або організованою групою (п. «б» ч. ст.131); вчинене з погрозою вбивством або завдання тяжкої шкоди здоров’ю, а також вчинене з особливою жорстокістю щодо потерпілої або інших осіб (п. «в» ч.2 ст. 131); таке, що потягло зараження потерпілої венеричним захворюванням (п. «г» ч.2 ст. 131); завідомо неповнолітньої (п. «д» ч.2 ст. 131); таке, що потягло смерть потерпілої через необережність (п. «а» ч.3 ст. 131); таке, що потягло завдання потерпілій тяжкої шкоди здоров’ю потерпілої через необережність, зараження її ВІЛ-інфекцією або інші тяжкі наслідки через необережність (п. «б» ч.3 ст.131); потерпілої, що завідомо не досягла 14-річного віку (п. «в» ч.3 ст. 131).

З найбільш розповсюджених обтяжуючих обставин, що містяться у кримінальному законодавстві зарубіжних країн, у КК України мають місце лише спричинення смерті чи інших тяжких наслідків, що охоплюється поняттям «особливо тяжкі наслідки», зґвалтування малолітньої (малолітнього) (ч.4 ст. 152 КК), вчинення злочину групою осіб, зґвалтування неповнолітньої (неповнолітнього) (ч.3 ст. 152 КК України), вчинення злочину повторно або особою, що раніше вчинила інший статевий злочин (ч.2 ст. 152 КК України). Деякі з наведених вище найбільш поширених обтяжуючих обставин національним законодавством не враховані (вчинення зґвалтування із застосуванням або погрозою застосування зброї чи інших предметів, що схожі на зброю, вчинення зґвалтування з особливою жорстокістю, тортурами, таке, що носить характер мучення або вчинене особливо принизливим способом, вчинення зґвалтування зловживаючи владою чи посадовим становищем, щодо родичів, використанням наркотиків), інші не конкретизовані, що призводить до віднесення до поняття «особливо тяжкі наслідки» різних за ступенем суспільної небезпечності обтяжуючих обставин (наприклад, зараження венеричною хворобою, ВІЛ-інфекцією, самогубство потерпілої особи).

У КК Бельгії передбачено, що якщо зґвалтуванню передувало або супроводжувало його незаконне позбавленням свободи (секвестр), винний підлягає підвищеній кримінальній відповідальності (№ 2 ст. 376 КК).

Досить оригінальним є положення КК ФРН, де вказано, що особливо тяжкі випадки зґвалтування мають місце, якщо особа спів мешкає з жертвою (абз.2 № 177 КК).

У більшості кримінальних кодексів передбачено, що простий склад зґвалтування охоплює окремі прояви фізичного насильства аж до умисного завдання тілесних ушкоджень середньої тяжкості включно. Це є характерним для більшості держав, що належать до постсоціалістичної сім'ї права. Натомість, у КК Республіки Болгарія завдання тілесних ушкоджень середньої тяжкості віднесено до особливо кваліфікованого виду зґвалтування (п. 2 ч.3 ст. 152 КК).

Досить цікавим є положення ст. 179 КК Іспанії, де вказано, що кримінальну відповідальність обтяжує вчинення сексуальної агресії, що супроводжується фізичним статевим актом, який вчиняється шляхом введення предмету, ротового чи анального проникнення. У п. «а» абз.3 № 192 КК Норвегії вказано, що у випадку, коли зґвалтування супроводжувалось статевим актом, кримінальна відповідальність посилюється (слід мати на увазі, що поняття зґвалтування за КК Норвегії є ширшим, включає будь-які дії сексуального характеру).

У КК Таїланду передбачено, якщо вчинення зґвалтування не відбувається публічно, не призводить до серйозних фізичних ушкоджень або смерті потерпілої, або не вчиняється щодо осіб, вказаних у ст. 285 (йдеться про власних дітей, учнів, осіб, що знаходяться під контролем чи опікою винного), кримінальне переслідування може бути припинене за примиренням сторін. Таким чином, законодавцем врахована можливість вчинення злочину публічно, при цьому вважаємо, що ця обставина погіршує становище винного, позбавляє його можливості скористатись спеціальним видом звільнення від кримінального переслідування.

Відповідно до ст. 339 КК Республіки Корея, посилену кримінальну відповідальність несуть особи, які в процесі викрадення потерпілої особи вчиняють її зґвалтування.

Таким чином, система обставин, що обтяжують зґвалтування, представляє собою широкий спектр окремих, конкретно передбачених кримінальним законом, ознак, що знаходяться у певному строго визначеному порядку. [14,ст.935]

ВИСНОВКИ Отже, у демократичному суспільстві взаємини між людьми повинні ґрунтуватися на невід'ємних правах людини. За сучасних умов головним їх регулятором і гарантом виступає держава. Проте вона не може виконувати свої функції, не застосовуючи тією або іншою мірою насильства. Держава повинна вдаватись до насильства, щоб підтримувати лад у суспільстві. Державне (політичне) насильство ґрунтується на законодавстві. Воно необхідне для нормального функціонування усіх державних інститутів, додержання законності. Варто нагадати, що згідно з однією з теорій держава виникла внаслідок насильства — підкорення одного народу іншим. Оскільки держава не тільки надає особі права, а й покладає на неї певні обов’язки, в разі їх невиконання вона вправі обмежити права особи.

Саме на державні органи і посадових осіб, які здійснюють кримінальне судочинство, покладається обов’язок попередження злочинів і саме вони наділяються для цього відповідною процесуальною компетенцією. [7,ст.182]

Попередження злочинів значною мірою залежить від встановлення перешкод антигромадським впливам на формування особистості. Тому в попереджувальній діяльності важливе значення мають норми адміністративного та інших галузей права, які повинні забезпечити в подальшому правомірну поведінку особистості. Попереджувальна роль норм адміністративного права полягає в тому, що вони виконують ці функції в боротьбі зі злочинністю на спеціально-кримінологічному рівні — для попередження конкретних видів злочинів — і на індивідуально-кримінологічному рівні, для профілактичних дій щодо конкретних осіб, які за певних умов можуть скоїти злочини.

Не лише закони регулюють попереджувальну діяльність. Питання конкретної її організації і компетенція осіб, що безпосередньо цим займаються, визначається відомчими наказами, що мають обов’язковий характер тільки для співробітників даної установи.

Правова профілактика є тим напрямком попереджувальної соціальної діяльності, яка покликана не допустити порушення соціального механізму правової регуляції, усунути чинники, які породжують правопорушення. Попередження правопорушень і є основною метою правової політики.

Стати жертвою сексуального насильства це велике горе, яке крім можливих фізичних вад залишить психологічну травму на все життя. Звичайно, як і від будь-яких інших злочинів від сексуального насильства ні хто не застрахований, навіть при максимально обережній поведінці та правильному образу життя у суспільстві.

Злочини, метою яких є сексуальне насильство, звичайно, мають статус кримінальних, важких злочинів та виділені в окремий розділ Кримінального кодексу України. Законодавство України відносить до злочинів проти статевої свободи та статевої недоторканості особи п’ять злочинних діянь:

1) зґвалтування (ст. 152 ККУ);

2) насильницьке задоволення статевої пристрасті неприродним способом (ст. 153 ККУ);

3) примушування до вступу в статевий зв’язок (ст. 154 ККУ);

4) статеві зносини з особою, яка не досягла статевої зрілості (ст. 155 ККУ);

5) розбещення неповнолітніх (ст. 156 ККУ). [6,ст.228]

В курсовій роботі описані загальні риси принизливих та бездушних злочинів проти статевої свободи та статевої недоторканості особи. Ці головні риси та кваліфікацію злочинів повинен знати кожен обачний громадянин нашої держави. Необхідно також застерегти, що немалий відсоток таких злочинів здійснюється в зв’язку з віктимними, необачливими та можливо розпусними діями жертви сексуального насильства, від яких бажано утримуватися.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ТА ЛІТЕРАТУРИ Конституція України. — С.: ТОВ «ВВП Нотіс», 2014 — 48 с.

Кримінальний кодекс України — С.: «ВВП Нотіс», 2012 — 132 С.

Кримінально-процесуальний кодекс України — С.: «ВВП Нотіс», 2014 — 156 с.

Андрусів Г. В. та ін. Кримінальне право України: Особлива частина: Посібник. — К.: Видавництво Паливода А. В., 2002. — 292 с.

Коржанський М.Й. Кваліфікація злочинів: Навчальний посібник. — 2-е вид. — К.: Атіка, 2002. — 640 с.

Коржанський М.Й. Кримінальне право і законодавство України: Особлива частина. — К.: Атіка, 2001. — 544 с.

Кримінальне право і законодавство України. Курс лекцій / За ред. М. Й. Коржанського. — К.: Атіка, 2005. — 432 с.

Кримінальне право України. Особлива частина./ За ред. М.І.Бажанова, В. В. Сташиса, В.Я.Тація. — Київ — Харків: Юрінком Інтер, 2003. — 496 с.

Кримінальне право України. Особлива частина./ За ред. М.І.Мельника, В. А. Клименка. — Київ: Юридична думка, 2004. — 656 с.

Кримінальне право України: Особлива частина: Підручник / М.І. Бажанов, Ю.В. Баулін, В.І. Борисов та ін.; За ред. проф. М.І. Бажанова, В. В. Сташиса, В.Я. Тація. — 2-ге вид., перероб. і допов. — К.: Юрінком Інтер, 2005. — 544 с.