Навчально-виховний процес у загальноосвітній школі та особливості вивчення теми «Міжнародна валютна система. 
Міжнародні гроші»

Зміст Вступ Розділ 1. Теоретичні засади вивчення та характеристика методичного забезпечення теми ''Міжнародна валютна система. Міжнародні гроші''

1.1 Економіка як навчальна дисципліна у плані загальноосвітньої школи

1.2 Зміст матеріалу теми ''Міжнародна валютна система. Міжнародні гроші''

1.3 Методичне забезпечення з теми ''Міжнародна валютна система. Міжнародні гроші''

Розділ 2. Методичні особливості урочної діяльності з економіки

2.1 Підготовка вчителя до уроку економіки

2.2 План-конспект уроку з економіки на тему ''Міжнародна валютна система. Міжнародні гроші''

2.3 Мотиваційний компонент при вивченні теми ''Міжнародна валютна система. Міжнародні гроші''

Висновки Список використаної джерел

Вступ Актуальність. У зв’язку з розвитком міжнародного поділу праці, міжнародної торгівлі, туризму, інтеграції країн до світового співтовариства досить важливого значення набувають валютні відносини, оскільки їх функціонування і розвиток пов’язані з обслуговуванням усього комплексу економічних зв’язків, що складаються між окремими країнами. Перш ніж здійснити покупку на території іншої держави, потрібно обміняти гроші на національну валюту цієї держави, а для цього необхідно знати особливості функціонування валютної системи і принципи обміну однієї валюти на іншу. Тому вивчення теми ''Міжнародна валютна система. Міжнародні гроші'' і її методичного забезпечення є досить актуальним. Предметом дослідження виступає навчально-виховний процес у загальноосвітній школі та особливості вивчення теми ''Міжнародна валютна система. Міжнародні гроші''. Об'єктом дослідження є методичне забезпечення при вивченні теми ''Міжнародна валютна система. Міжнародні гроші''. Мета — розкрити необхідність і доцільність використання схем, таблиць, графіків, посібників, як методичних засобів навчання при опрацюванні теми ''Міжнародна валютна система. Міжнародні гроші''. Завдання: 1) розкрити основний зміст теми ''Міжнародна валютна система. Міжнародні гроші''; 2) розглянути зміст теми при вивченні складових елементів валютної системи, простежити періоди її історичного розвитку; 3) проаналізувати необхідність застосування різних методичних прийомів і засобів при опрацюванні теми ''Міжнародна валютна система. Міжнародні гроші''; 4) дослідити та вказати методи ефективного проведення уроків економіки у старшій школі.

Розділ 1. Теоретичні засади вивчення та характеристика методичного забезпечення теми ''Міжнародна валютна система. Міжнародні гроші''

1.1 Економіка як навчальна дисципліна Сьогодні економіка відіграє вирішальну роль у зміні людського світогляду на глобальному й особистісному рівні. Це навчальна дисципліна, яка вчить орієнтуватися в складних соціально-економічних процесах на рівні споживача та виробника, держави і світового господарства. Глобалізація і загострення соціально-економічних, природно-ресурсних та інших проблем підвищують роль і значення економічної освіти.

Вивчення економіки у загальноосвітніх навчальних закладах України здійснюється на основі Державного стандарту базової і повної середньої освіти України. Програма «Економіка» складена відповідно до Типового навчального плану (Наказ МОН України від 20.05.2003 р., № 306) і призначена для вивчення економіки у 10 (11) класах загальноосвітніх навчальних закладів універсального, фізико-математичного, філологічного, природничого, технологічного та художнього напрямків навчання.

З 2001;2002 навчального року предмет «Основи економіки» включено до індивідуальної складової типових навчальних планів загальноосвітніх навчальних закладів.

Мета і завдання вивчення економіки в навчальних закладах:

l формування системи економічних знань та умінь, необхідних у повсякденному житті та майбутній трудовій діяльності;

l розвиток економічного мислення, навичок раціональної економічної поведінки та адаптації до змін в економічному житті суспільства;

l розвиток здатності застосовувати економічні знання та набуті вміння для аналізу господарських процесів, подій, явищ;

l формування економічної культури, підготовку учнів до свідомої активної участі в суспільному житті української держави. 5]

Відповідно до мети та змісту програми основними завданнями навчального предмета «Економіка» є набуття учнями глибоких знань про:

· базові економічні категорії і закони, які становлять загальну основу економічної діяльності людей (потреби, виробництво, виробничі ресурси, економічний вибір, власність, економічні системи), об'єктивні чинники економічної поведінки споживачів та виробників;

· економічні категорії і явища, які становлять фундаментальні поняття ринкової економіки: ринок, товарне виробництво, товар, закон вартості. Гроші, ринкова ціна, ринок факторів виробництва, доходи суб'єктів економічного процесу, ринкова інфраструктура;

· економічну сутність підприємництва, організаційні форми підприємств, зміст та фінансування підприємницької діяльності, її економічні результати (підприємницький дохід), функції менеджменту та маркетингу;

· загальні риси та зміст основних макроекономічних явищ: макроекономічну рівновагу та механізми її забезпечення, загальні макроекономічні показники, явища макроекономічної нестабільності, регулюючу роль держави;

· світову економіку, форми міжнародних економічних відносин, міжнародну валютну систему, міжнародне підприємництво, міжнародні валютно-фінансові організації.

Мета економічної освіти — розвивати підприємницькі здібності у майбутніх громадян, які стануть носіями національної і людської гідності, патріотизму, порядності, ділової культури, активними творцями матеріальних і духовних цінностей, тобто підготувати відповідальних громадян, які зможуть приймати ефективні рішення за допомогою економічного знань. Ефективні економічні рішення приймаються тоді, коли крім знання основних понять учні вміють їх застосовувати у реальному житті.

Введення економіки в школах було викликано насамперед перетвореннями, які відбуваються в суспільстві, при переході до ринкових відносин, економізацією соціальних зв’язків, а також необхідністю формування свідомості населення з урахуванням ринкового досвіду багатьох розвинених країн світу. Особливо важливим завданням предмета є підготовка молоді до життя і праці в умовах ринкової економіки та розуміння економічних пріоритетів суспільства, виховання економічної культури.

Економіка як навчальна дисципліна — це широкий комплекс різнопланової інформації, що має свій понятійний матеріал, свої категорії, закони, власну систему алгоритмів розв’язування найрізноманітніших задач. Вона входить до гуманітарного блоку базових дисциплін.

Програма предмета «Економіка» охоплює 5 розділів системного курсу.

Перший розділ Окреслює коло знань про загальні основи економічного розвитку: визначення предмета і методу економіки. З’ясування фундаментальних засад економічного процесу (економічні потреби, виробництво та виробничі ресурси, відносини власності, основні типи економічних систем).

Другий розділ передбачає вивчення загальних основ ринкової економіки: поняття ринку, товарного виробництва, грошей, механізму утворення ринкової ціни, ринку виробничих ресурсів, ринкової інфраструктури, формування доходів.

Змістом третього розділу програми є проблеми мікроекономічного рівня ринкової економіки (деякі таємниці підприємницької діяльності - формування підприємницького доходу, фінансування діяльності підприємств).

Четвертий розділ включає проблематику макроекономічного рівня ринкової економіки: макроекономічна рівновага, загальний продукт національного виробництва, безробіття, інфляція, податково-бюджетна та грошово-кредитна політика.

П’ятий розділ присвячений вивченню проблем світового господарства, світової торгівлі, міжнародних валютних відносин. Міжнародного підприємництва.

Вивчення економіки сприяє досягненню таких цілей:

1. Забезпечення учням і студентам соціально необхідного мінімуму систематизованих економічних знань як бази формування сучасної економічної культури особистості;

2. Сприяння учням і студентам у набутті стійких навичок самостійного аналізу й оцінки найпоширеніших економічних явищ, зв’язків, принципів ефективного господарювання;

3. Формування і розвиток соціально зрілої творчої особистості, здатної до свідомого суспільного вибору, і збагачення на цій основі економічного потенціалу України.

Навчання на кожному рівні спрямовано на вивчення економіки, але відрізняється завданнями, змістом бази знань, методикою викладання.

Базовий зміст 5 комплексів, в яких концентруються основи сучасних економічних знань:

Вивчення економіки, її розуміння, виявляється у здатності приймати ефективні рішення з економічних питань. На вибір економічних рішень у ринковій економіці впливають такі основні соціальні цілі: економічна воля, економічна справедливість, економічна захищеність, економічна стабільність (повна зайнятість, відсутність інфляції), економічне зростання. Приймаючи рішення, дуже важливо вчитися робити компромісний вибір між цілями, поєднуючи власні та суспільні цінності.

Вивчення економіки дає тим, хто навчається, повніше уявлення про світ, в якому вони живуть, вчаться і працюють, забезпечує їх теоретичною основою, яка допомагає приймати деякі найважливіші в їхньому житті рішення.

Якщо виділити базові економічні поняття, без яких важко уявити собі формування економічного способу мислення і поглиблене вивчення економіки, то можна назвати таке.

1. Вся система сучасних уявлень про предмет і мету економічної науки базується на розумінні концепції обмеження ресурсів та проблеми вибору.

2. Для усвідомлення способу функціонування ринку необхідне розуміння механізму взаємодії попиту і пропозиції.

3. Для того, щоб випускник школи мав цілісне уявлення про економіку як систему, він має розуміти суть понять: «економічна система, економічні цілі, які суспільство ставить перед собою» і «методи, за рахунок яких досягаються економічні цілі».

У процесі викладання економіки особливу увагу слід приділити формуванню розуміння того, що:

основою матеріально процвітаючих країн є розвинені ринкові механізми, ринкова економіка — це не самоціль, не розкіш, не примха, а життєво необхідний засіб подолання нашої економічної катастрофи, створення ринкових механізмів в українській економіці — дуже важка, суперечлива і тривала справа,

— для створення ринкової економіки потрібні спеціалісти-професіонали, люди з економічним способом мислення.

Суть розуміння економіки полягає у вмінні осмислити безліч економічних подій, фактів та спостережень і здатності прийняти економічно грамотне рішення.

Економічні рішення можна приймати значно ефективніше, якщо замінити емоційні, неаргументовані твердження об'єктивним, послідовним і обгрунтованим підходом. Таким чином, мета економічної освіти: найдоступнішими і найцікавішими методичними засобами і прийомами розвинути в учнів основи раціонального (економічного) мислення і закріпити його (хоч би у формі гри) на рівні поведінки. Найважливішою функцією економічної освіти є створення та розвиток середовища малого і середнього бізнесу, яке може забезпечити поступове «взаємопроникнення капіталізму і соціалізму».

Розглянемо місце теми ''Міжнародна валютна система. Міжнародні гроші'' у навчальному плані та її значення у вихованні економічної культури особистості.

Тема ''Міжнародна валютна система. Міжнародні гроші'' входить до п’ятого розділу програми предмета «Економіка», який присвячений вивченню проблем світового господарства, світової торгівлі, міжнародних валютних відносин, міжнародного підприємництва. Ця тема вивчається в 11 класі і в календарно-тематичному плануванні з основ економіки за програмою І.Ф. Радіонової на вивчення цієї теми відводиться дві години (загальна кількість годин зазначена у тематичному плануванні для вивчення предмета «Економіка» складає 70 годин).

Програмовий зміст теми: Зміст міжнародних валютних відносин. Чинники попиту і пропозиції на іноземну валюту. Міжнародна валютна система. Міжнародна ліквідність, валютний курс, валютні ринки. Еволюція міжнародної валютної системи. Система золотого стандарту. Система золотовалютного (золотодоларового стандарту). Ямайська валютна система система плаваючих валютних курсів). Види світових грошей. Чинники впливу на валютний курс.

Після вивчення теми учні повинні:

· знати, що таке валютний курс; елементи міжнародної валютної системи; чинники попиту і пропозиції на іноземну валюту;

· розуміти зміст міжнародних валютних відносин; причини зміни однієї форми міжнародної валютної системи на іншу;

· розрізняти систему золотого, золотовалютного (золотодоларового стандарту) та систему плаваючих валютних курсів;

· наводити приклади основних валют;

· характеризувати переваги та недоліки валютних систем.

Як бачимо, вивчення економіки позитивно впливає на розвиток самодостатньої та соціально адаптованої та соціально адаптованої особистості учнів, формує в них такі якості, як ініціативність, відповідальність, шанобливе ставлення до праці.

1.2 Зміст матеріалу теми ''Міжнародна валютна система. Міжнародні гроші''

Тема ''Міжнародна валютна система. Міжнародні гроші'' входить до п’ятого розділу програми предмета «Економіка», який присвячений вивченню проблем світового господарства, світової торгівлі, міжнародних валютних відносин, міжнародного підприємництва. Програмовий зміст теми: Зміст міжнародних валютних відносин. Чинники попиту і пропозиції на іноземну валюту. Міжнародна валютна система. Міжнародна ліквідність, валютний курс, валютні ринки. Еволюція міжнародної валютної системи. Система золотого стандарту. Система золотовалютного (золотодоларового стандарту). Ямайська валютна система (система плаваючих валютних курсів). Види світових грошей. Чинники впливу на валютний курс.

Після вивчення теми учні повинні:

· знати, що таке валютний курс; елементи міжнародної валютної системи; чинники попиту і пропозиції на іноземну валюту;

· розуміти зміст міжнародних валютних відносин; причини зміни однієї форми міжнародної валютної системи на іншу;

· розрізняти систему золотого, золотовалютного (золотодоларового стандарту) та систему плаваючих валютних курсів;

· наводити приклади основних валют;

· характеризувати переваги та недоліки валютних систем.

1.3 Методичне забезпечення з теми ''Міжнародна валютна система. Міжнародні гроші''

Iнформацiйно-методичне забезпечення — це наявнiсть таких джерел iнформацiї, як текстовi (книги, брошури, газети, журнали), графiчнi матерiали (креслення, схеми, дiаграми, таблицi), аудiовiзуальнi засоби (звукозаписи, кiнофiльми, вiдеофiльми), програмнi продукти. Всi цi матерiали повиннi бути пiдiбранi з урахуванням фахової орiєнтацiї, що сприятиме розвитковi емоцiйно-мотивацiйної сфери сприйняття iнформацiйних матерiалiв, i мають забезпечувати всi види занять.

При опрацюванні теми ''Міжнародна валютна система. Міжнародні гроші'' доцільно використовувати інформаційні схеми (ІС). Які дозволяють стисло і у зручному для сприйняття і засвоєння вигляді відобразити основні поняття з теми. Так при розгляді …

Також доцільно використовувати таблиці і малюнки. Які дозволяють коротко відобразити основний зміст теми у стислому вигляді, що сприятиме швидкому сприйняттю і запам’ятовуванню матеріалу.

Розділ 2. Методичні особливості урочної діяльності з економіки

2.1 Підготовка вчителя до уроку економіки Підготовка до уроку потребує глибокого продумування кожного його структурного елемента і може відбуватися в такій послідовності:

Формулювання мети і завдань уроку. Мета уроку має бути: освітня — домогтися міцного засвоєння знань, формування практичних умінь і навичок з конкретного навчального матеріалу; розвиваюча — розвивати мовлення, пам’ять, увагу, уяву мислення, спостережливість, активність і самостійність учнів, прищепити їм способи пізнавальної діяльності та ін.; виховна — сприяти формуванню наукового світогляду, моральних, естетичних та інших якостей особистості кожного школяра, вихованню колективу класу.

Визначення обсягу і змісту навчального матеріалу. Опрацьовуючи програму, підручник і посібники, визначають провідні положення та ідеї і практичний матеріал для їх розкриття. Слід окреслити внутрішньопредметні та міжпредметні зв’язки, підібрати нові факти, приклади для наповнення теми новим змістом. Цей матеріал повинен мати належний виховний потенціал, сприяти формуванню навичок практичної роботи, розвивати інтереси і здібності учнів.

Вибір форм організації навчання. Підібравши тип уроку, слід попрацювати над раціональною його структурою, визначити тривалість кожного її елемента. Важливо продумати можливість поєднання на уроці фронтальної, групової, парної та індивідуальної роботи.

Вибір методів і прийомів навчання. Потрібно намітити, які методи використовуватимуться на кожному етапі уроку, їх поєднання, взаємодоповнення, виходячи з потреб максимальної пізнавальної діяльності учнів. При цьому слід зважати на: провідні мотиви, інтереси учнів до предмета, ставлення їх до уроків учителя; рівень сформованості вміння навчатися, працездатність, регулярність навчальної праці, виконання домашнього завдання; активність на уроках, уважність і дисциплінованість учнів; їх уміння застосовувати знання на практиці; здібності, потенційні можливості кожного.

Наочно-технічне оснащення уроку. Вчитель визначає, яку наочність або технічні засоби навчання і як буде використано на уроці.

Визначення змісту й методики виконання домашнього завдання. Обсяг домашнього завдання має бути таким, щоб не перевантажувати учнів. Учитель повинен продумати зміст інструктажу щодо його виконання.

Складання плану-конспекту уроку. Кінцевий результат підготовки вчителя до уроку на основі тематичного плану (з урахуванням його реальності під час вивчення теми). У ньому зазначають тему, мету й завдання уроку, його тип і структуру — послідовність навчальних ситуацій під час викладання навчального матеріалу та самостійної роботи учнів, перелік і місце навчальних демонстрацій, час на кожен етап уроку, необхідне для проведення уроку обладнання та навчальні посібники. Учителі математики, фізики, хімії записують до плану розв’язки задач, які будуть запропоновані на уроці.

Перевірка готовності вчителя до уроку. Визначення подумки міри володіння змістом навчального матеріалу, методами і прийомами його розкриття. Слід обов’язково передбачити труднощі, що можуть виникнути під час уроку, і способи їх подолання.

Перевірка готовності учнів до уроку. Здійснюється на організаційному його етапі й під час перевірки виконання учнями домашнього завдання.

Для успішного щоденного і перспективного планування необхідно:

1) урахування того, який матеріал є найскладнішим для засвоєння; з окремих тем програми доцільно мати резервні години за рахунок ущільнення доступнішої для учнів інформації;

2) добрі знання учнів, щоб уявляти рівень їхньої підготовленості до оволодіння програмою курсу;

3) осмислення внутрішньоредметних і міжпредметних зв’язків явищ, що вивчаються;

4) добір навчального матеріалу, що дає змогу успішно формувати в учнів світогляд, творчу активність і пізнавальну самостійність;

5) пошук і систематизація в матеріалі програми інформації, цікавої для учнів, яка б активізувала увагу, сприяла вихованню вольових зусиль;

6) продумування системи використання наочних посібників і додаткової інформації на кожному уроці, системи практичних і лабораторних робіт згідно з вимогами навчальних програм;

7) визначення системи категорій і понять, осмислення яких є підґрунтям для оволодіння матеріалом програми (засвоєння категоріального апарату для осмислення та розв’язання практичних завдань);

8) визначення обсягу знань та умінь, якими повинні оволодіти слабкий, середній та сильний учні.

2.2 План-конспект уроку економіки по темі: ''Міжнародна валютна система. Міжнародні гроші''

Тема уроку: Міжнародна валютна система. Міжнародні гроші.

Мета уроку: Ознайомити учнів з поняттям міжнародна валютна система, основними її елементами, з поняттями валютний курс, міжнародні гроші.

Простежити основні періоди історичного розвитку міжнародної валютної системи. Розвивати в учнів уміння розрізняти систему золотого, золотовалютного стандарту та систему плаваючих валютних курсів. Розвивати вміння визначити курс однієї валюти по відношенню до іншої. Виховувати зацікавленість учнів у вивченні основних законів економіки.

Обладнання: таблиці, схеми, методичні посібники.

Тип уроку: комбінований.

Хід уроку:

I.Актуалізація знань учнів Перевірка домашнього завдання

1) Що таке міжнародна торгівля? Назвати основні міжнародні торгівельні організації.

2) Що розуміють під терміном «міжнародна економічна інтеграція»?

3) Що розуміють під поняттям «експорт»?

4) Що розуміють під поняттям «імпорт»?

5) Що таке торгівельний баланс країни?

6) В яких випадках сальдо торгівельного балансу буде мати позитивне значення, а в яких негативне?

7) Що таке гроші?

8) Дайте визначення поняттю «валюта»?

II. Повідомлення учням теми, мети і завдання уроку

На сьогоднішньому уроці ми розглянемо тему ''Міжнародна валютна система. Міжнародні гроші''. Ви ознайомитесь з основними поняттями міжнародна валютна система, валютний курс, міжнародні гроші, СДР, ЕКЮ. Розвинете в собі вміння розрізняти систему золотого, золотовалютного стандарту та систему плаваючих валютних курсів. Навчитесь визначити курс однієї валюти по відношенню до іншої.

III. Мотивація учіння школярів Прокоментуйте вислів Цицерона: Немає нічого святого, чого б не спаплюжити гроші, нічого настільки сильного, чого не можна було б подолати грошима.

IV. Усвідомлення і сприйняття учнями нового матеріалу Кожна країна мав свою національну валюту.

Термін «валюта» вживають у таких значеннях:

1) грошова одиниця країни — її національна валюта;

2) грошові знаки іноземних держав, які використовують в міжнародних розрахунках.

У процесі поглиблення міжнародного поділу праці та розвитку економічних зв’язків відбувається інтеграція національних грошових і валютних відносин, функціональні відмінності між ними поступово звикають, розвивається світова валютна система.

Міжнародна валютна систем" виникла в XIX ст. на основі грошових систем, що існували в окремих країнах, пройшла складну еволюцію, стала формою організації міжнародних валютних (грошових) відносин, закріпленою міждержавними домовленостями, і нині являв собою сукупність способів, інструментів і міждержавних органів, за допомогою яких здійснюються платежі та розрахунки країн у межах світового господарства.

Елементами міжнародної валютної системи є: міжнародна ліквідність, валютний курс, валютні ринки, міжнародні валютно-фінансові організації Міжнародна ліквідність— це сукупність усіх платіжних інструментів, які можуть бути використані в міжнародних розрахунках. Її утворюють золото, кредитні гроші (векселі, банкноти, чеки, депозити), міжнародні, або композитні, гроші (СДР, ЕКЮ).

Вексель — цінний папір, який засвідчує безумовне грошове зобов’язання векселедавця сплатити після настання терміну визначену суму грошей власнику векселя, тобто вексель — це письмове боргове зобов’язання. Вексель має ряд специфічних ознак, які відрізняють його від інших боргових зобов’язань: строго встановлена форма, абстрактність, безспірність, конкретний строк платежу. Строго встановлена форма робить вексель універсальним, легко зрозумілим і доступним для використання широким колом суб'єктів грошових відносин. Абстрактність векселя означає, що в ньому не пояснюються конкретні причини виникнення боргу, а вказується лише сума платежу. Безспірність векселя означає, що суб'єкт, який його виписав чи акцептував, не має ніякого права відмовитися від сплати боргу. Безспірність передбачається законами країни і плата за векселем забезпечується примусово через судові органи. Конкретність строку платежу вносить конкретність у взаємовідносини між позичальником і боржником, робить вексель зручним для використання в економічних розрахунках на перспективу. Завдяки цим ознакам вексель набуває важливої властивості оборотності, що проявляється у використанні його як засобу обігу і платежу, а також як об'єкта застави чи дисконту в банках.

Банкнота — (в самому широкому розумінні є простим векселем емісійного банку. Особливо чітко спорідненість банкноти з векселем виявилася на першому етапі розвитку, коли вона мала форму так званої «класичної» банкноти. Характерними ознаками «класичної» банкноти є: 1) випуск її емісійним банком замість комерційних векселів; 2) обов’язковий обмін на золото за першою вимогою власників; 3) подвійне забезпечення: золоте (золотим запасом банку) і товарне (комерційними векселями, що знаходяться в портфелі банку). Завдяки цим ознакам банкнота істотно відрізняється від комерційного векселя. Якщо останній має приватну гарантію, що забезпечується капіталом одного чи групи підприємств, то банкнота (суспільну гарантію, яка базується на капіталах усіх підприємців, що зберігаються в банках. Банкнота на відміну від векселя є безстроковим зобов’язанням, не пов’язаним з конкретною торговою операцією. Вони можуть випускатися в будь-яких купюрах і знаходитися в обігу будь-який строк, що дає можливість розрахуватися ними по всіх можливих платежах. Це зняло ті обмеження, які стримувало розвиток обігу векселів. Вказані переваги надали банкноті особливої якості (загальної оборотності, якої не має вексель.

ек — документ, який містить безумовний наказ власника поточного рахунку (чекодавця) банку про виплату вказаної в ньому суми грошей певній особі або пред’явнику (чекодержателеві). Чек виник, як і банкнота із депозиту, коли власник депозиту дає письмовий наказ про виплату бенефіціору певної суми грошей. Власник рахунку, що підписав чек іменується трасантом, а банктрасат. Чек виписується на пред’явника або згідно наказу на поіменованого бенефіціара. Чек може бути: іменним (виписаний певній особі без права передачі; ордерним (виписаний на певну особу з обов’язковим застереженням про наказ оплатити; пред’явницьким (в якому не зазначене найменування одержувача, а зазначена сума виплачується пред’явителю чека. У внутрішньому господарському обороті чеки використовують юридичні та фізичні особи для безготівкових розрахунків (розрахункові чеки), а також при одержанні готівки з рахунків, відкритих у банках (грошовий чек). Акцептований (чек, який має акцепт банку, що гарантує зарахування коштів на рахунок одержувача. Основне призначення чека полягає в тому, що він слугує засобом одержання готівки в банку, виступає засобом обігу і платежу. І як форма безготівкових розрахунків. Незважаючи на спільність походження, чек має багато істотних відмінностей від банкноти як за формою, так і за роллю в обігу. Він виписується не банком, а його клієнтом і, отже, не повністю гарантує те, що чекодавець, дійсно, має вклад у банку і що банк обов’язково виконає його наказ про видачу грошей. Тому чек не став загальним засобом платежу, і участь його в грошовому обігу виявилась обмеженою.

Депозитні гроші — це також неповноцінні знаки вартості, але на відміну від готівкових не мають речового виразу й існують лише у вигляді депозитів на рахунках у банках («абстрактні гроші». На основі чеків виникла система безготівкових розрахунків, які проводяться без участі грошей готівкою, тобто шляхом переказу або списання банком певної суми з рахунку платника на рахунок одержувача, або заліком взаємних вимог суб'єктів господарської діяльності.

Валютний курс — це кількісне співвідношення обміну однієї національної грошової одиниці на грошові одиниці інших країн. Розрізняють фіксовані (тверді) та плаваючі (гнучкі) валютні курси.

Валютний ринок — це складний економічний механізм, який забезпечує купівлю та продаж окремих валют, формування валютних курсів. Існує три групи суб'єктів валютного ринку: а) фірми, організації та окремі особи, які займаються зовнішньоекономічною діяльністю; б) комерційні банківські установи та брокерські контори, які забезпечують валютне обслуговування зовнішніх зв’язків; в) державні установи, основне місце серед яких займають центральні банки та казначейства (державні скарбниці) окремих країн

Як ми вже зазначали, міжнародна валютна система пройшла тривалу еволюцію. За останні сто років вона існувала в таких системах: золотого стандарту; золотодоларового (золотовалютного) стандарту; плаваючих курсів. (див. рис. 1.1.)

Розглянемо детальніше ці етапи функціонування світової валютної системи.

Система золотого стандарту сформувалась у XIX ст. і проіснувала до

20—30-х років XX ст. Юридично вона сформувалася на Міжнародній конференції, що відбулась у Парижі в 1867 р.

Основними рисами системи золотого стандарту були:

1) наявність фіксованих валютних курсів;

2) встановлення певного золотого вмісту національних валют;

3) підтримка країнами жорсткого співвідношення між своїми запасами золота і кількістю грошей в обігу;

4) вільний експорт та імпорт золота.

За часів існування золотого стандарту обмін валют був украй простим, оскільки пропорції обміну залишалися незмінними, іншими словами, валютний курс був фіксованим. Уряди брали на себе зобов’язання гарантовано обмінювати за бажанням громадян паперові гроші на золоті монети. Обмінний валютний курс національних (паперових) грошей розраховувався на основі співвідношення їх золотого вмісту. Наприклад, якщо США прирівнювали вартість долара, припустимо, до 25 грамів золота, а Великобританія — вартість фунта стерлінгів до 50 грамів золота, то це означало, що британський фунт коштував 2 долари (50: 25).

Система золотого стандарту мала певні переваги. Стабільні валютні курси сприяли зниженню невизначеності та ризику в міждержавних відносинах. Це стимулювало міжнародну торгівлю. Крім того, ця система автоматично, без втручання держави, долала дефіцити платіжних балансів за рахунок міграції золота.

Водночас золотий стандарт мав і недоліки. Найбільший з них — це те, що окремі країни були позбавлені можливості проведення незалежної державної політики. Який" якась країна збільшувала паперову емісію грошей, то реакцією на їх інфляційне знецінення були відплив золота за кордон і зменшення золотих запасів. У цих умовах можливість впливати на інфляцію та безробіття в окремій державі була дуже незначною. Ще одним недоліком є те, що золотий стандарт може існувати доти, доки один з учасників не вичерпає своїх золотих запасів.

Система золотого стандарту почала руйнуватися під час першої світової війни. Уряди країн, які воювали, були змушені у відповідь на зростання своїх витрат збільшувати емісію паперових грошей, що негайно викликало інфляцію. Після війни були спроби відродити систему золотого стандарту. Але «велика депресія» 30-х років остаточно призвела до краху цієї системи. До початку другої світової війни практично всі країни Заходу припинили обмін паперових знаків на золото. Крім того, різні країни здійснювали спроби девальвувати (офіційно знизити кількість золота) свою валюту для того, щоб зробити свій експорт привабливішим, а імпорт менш бажаним. Ці девальвації остаточно підірвали внутрішні основи функціонування золотого стандарту й існуючу тоді міжнародну валютну систему.

Система золотовалютного (золотодоларового) стандарту почала своє існування після підписання угоди на міжнародній конференції в 1944 р. у Бреттон-Вудсі (США). Система золотовалютного стандарту є системою регульованих і пов’язаних між собою валютних курсів. За задумами засновників, нова система мала зберегти переваги попередньої й усунути її недоліки. На конференції було створено Міжнародний валютний фонд (МВФ), який ваяв на себе функцію управління Бреттон-Вудською системою, що з деякими модифікаціями проіснувала до початку 70-х років.

Принципи функціонування Бреттон-Вудської системи такі:

1. Основними інструментами міжнародних розрахунків є золото й американський долар. Кожна країна — член МВФ встановлювала золотий (доларовий) еквівалент своєї грошової одиниці. Отже, визначався валютний паритет між власною валютою і валютами інших держав.

2. Кожна країна зобов’язувалася зберігати курс валюти відносно будь-якої іншої. Курси національних валют твердо фіксувалися щодо долара, і їх ринкові відхилення не могли перевищувати 1%. Для підтримки цього обмеження центральні банки повинні бути продавати або викуповувати свою національну валюту за долар.

3. Якщо країна не утримувала свій валютний курс або мала дефіцит торговельного балансу, угодою дозволялося здійснювати девальвацію (зниження курсу валюти) або ревальвацію (підвищення курсу валюти), але не більше як на 10%. Отже, в межах системи здійснювалося періодичне регулювання курсів валют під контролем МВФ, за допомогою якого можна було подолати збалансованість платіжних балансів.

4. Купівлю-продаж золота здійснювали тільки центральні банки за фіксованою ціною (35 доларів за унцію). Долар прирівнювався до золота також фіксовано: 1 долар дорівнював 0,888 грамів золота.

Проте на шляху виконання доларом функцій світових грошей за правилами золотадоларового стандарту з часом виникли перепони. Серед них — зменшення золотих резервів США, нагромадження значних доларових запасів у інших країнах світу, виникнення дефіциту платіжного балансу США. В 1971 р. адміністрація Президента США Р. Ніксона заборонила обмін долара на золото. Це означало, що система золотодоларового стандарту припинила своє існування.

На зміну Бреттон-Вудській системі прийшла досить складна система плаваючих курсів, або Ямайська валютна система. На нараді представників країн — членів Міжнародного валютного фонду у Кінгстоні (Ямайка) було підписано угоду, що ознаменувала початок існування сучасної валютної системи (1976 р.).

Основні положення Ямайської валютної системи такі:

1. У сфері міжнародних валютних відносин — повна демонетизація золота і ліквідація офіційної ціни на золото. Золото стає звичайним товаром, ціна його на світовому ринку визначається під впливом попиту і пропозиції. Водночас золото залишається високоліквідним товаром, який можна продавати для стабілізації власного платіжного балансу з метою одержання валюти іншої країни.

2. Нова валютна система заснована на кільках ключових валютах. Проте долар у ній вберігає особливе місце. Нині ним здійснюється до 2/3 міжнародних розрахунків.

3. Обмін валют відбувається за плаваючим курсом. Пропорції обміну валют (їх курси) досить гнучкі і відображають внутрішній стан економіки окремих країн. Передбачено регулювання центральними банками валютних співвідношень шляхом купівлі та продажу іноземної валюти, у

4. Кожна країна сама вибирає валютний курс, який заборонено виражати в золотому еквіваленті, — фіксований або плаваючий. У наш час існує багато режимів валютних курсів. Наприклад, незалежне «плавання», коли курс складається під впливом попиту і пропозицій (США, Японія, Великобританія, Австралія, Гана та ін.); кероване «плавання», що передбачає формування курсу під впливом попиту і пропозицій, але здійснюється за умови втручання центрального банку країни (Греція, Туреччина, Індія, Республіка Корея та ін.). Деякі країни мають кілька видів валютних курсів, наприклад: курс для зовнішньоекономічних операцій, курс для фінансових операцій, курс для туристів. Країни Європейського співтовариства використовують спільне «плавания», яке передбачає два валютних режими: один — для операцій усередині співтовариства, другий — для відносин з Іншими партнерами. Деякі слаборозвинуті країни встановлюють курс своєї валюти відповідно до валютного курсу будь-якої розвинутої країни. Так, до американського долара «прив'язано» валюти 40 країн, до французького франка — 13 країн. Деякі країни «прив'язують» вартість своїх валют до «кошика» або групи інших валют — так званий кошиковий валютний курс (Австрія, Фінляндія, Швеція, Кіпр, Ізраїль, Угорщина та ін.). Як бачимо, існуюча валютна система досить складна.

Міжнародні гроші - гроші, створені міжнародними організаціями для здійснення розрахунків між країнами. До них належать: СДР — «спеціальні права запозичення», створені Міжнародним валютним фондом, та ЕКЮ — міжнародна розрахункова одиниця, створена Європейським фондом валютного співробітництва. Запитання: що визначає їх суспільну цінність, якщо сучасні гроші не мають золотого забезпечення. По-перше, гроші наділено феноменальною суспільною корисністю — здатність обмінюватись на товари та послуги, бути гарантом економічного кругообігу не лише у поточному періоді, а й у майбутньому. По-друге, гроші мають суспільну корисність тому, що вони визнане державою, тобто держава оголосила їх законним платіжними засобами. По-третє, цінність грошей визначається їх суспільною спроможністю.

5. Важливе місце в новій валютній системі займають спеціальні права запозичення (Special Drawing Rights) — СДР. СДР — це колективна міжнародна одиниця МВФ. СДР утворено у 1969 p. Саме на Ямайці (у Кінгстоні) було заплановано перетворити СДР у головний резервний та міжнародний розрахунковий і платіжний засіб, тобто СДР розглядалась як альтернатива долару в ролі світових грошей.

СДР випускається Міжнародним валютним фондом (МВФ). Це безготівкові гроші у вигляді запису на спеціальних рахунках країни в МВФ. СДР — наднаціональна валюта, яка діє тільки в межах Міжнародної валютної системи і на рівні міждержавних економічних відносин країн — членів МВФ. СДР використовується для: 1) регулювання сальдо платіжних балансів, тобто ліквідації дефіциту платіжного балансу країни за допомогою СДР; 2) міжнародних платежів: 3) придбання вільно конвертованої валюти.

Іншим проявом міжнародних штучних грошей є ЕКЮ (Europen Current Unit) — валюта, що функціонує в межах Європейського співтовариства. Для її створення центральні банки європейських країн виділили 20% своїх золотих запасів і 20% доларових активів. У обмін на це вони одержали спеціальні рахунки в ЕКЮ. Золото і доларові активи лише на половину покривають емісію ЕКЮ. Друга половина покривається за рахунок внесків країн-учасниць у їх національній валюті.

ЕКЮ має багато спільного з СДР, але є й істотні відмінності в її функціонуванні. Насамперед, ЕКЮ використовується як засіб кредитування не тільки країнами Європейського співтовариства, а й США, Японією, Канадою, країнами СНД, міжнародними організаціями. Крім того, ЕКЮ функціонує і в приватному обігу, тобто використовується не тільки юридичними, а й фізичними особами, які займаються приватним бізнесом.

Євро було впроваджено 1 січня 2002 року в 12 країнах Євросоюзу — Австрія, Бельгія, Німеччині, Голландії, Португалії, Греції, Ірландії, Іспанії, Італії. Фінляндії, Франції. Купюри в залежності від країн де вони видрукувані, розрізняються лише буквами в номерах, монети мають загальний реверс. Єдиним обов’язковим елементом національної сторони всіх монет є 12 зірок — за кількістю країн єврозони. Монети є обов’язковими для прийому в будь-якій з 12 країн.

Важливий елемент валютної системи — встановлення валютних курсів; воно відбувається двома шляхами:

1) через гнучкі, або плаваючі, валютні курси, коли пропорція обміну національних валют визначається під впливом попиту і пропозиції;

2) через фіксовані валютні курси, які офіційно встановлюються державою (див. табл. 1.1)

Розглянемо фактори, під впливом яких змінюються попит і пропозиція на валютному ринку:

1. Зміни в смаках споживачів на користь виробів іншої країни підвищують попит на валюту цієї країни. Отже, змінюється валютний курс. Наприклад, якщо британці стануть віддавати перевагу американським автомобілям, то, купуючи їх, вони постачатимуть більше фунтів стерлінгів на валютні ринки, і курс долара щодо фунта стерлінгів зросте. 1 навпаки, якщо англійський твід стане популярнішим у США, то попит на фунт зросте, а курс долара впаде.

2. Зростання національного доходу (а відповідно й доходів населення) даної країни порівняно з іншими країнами призводить до зниження курсу її валюти. Наприклад, якщо економіка США розвивається швидше, ніж британська, то американський імпорт британських товарів, отже, і попит у США на фунт стерлінгів зростатимуть. Ціна британського фунта стерлінгів у доларах підвищуватиметься, тобто долар знецінюватиметься.

3. Зміна внутрішніх цін у країні впливає на курс валюти. Якщо рівень внутрішніх цін у Великобританії швидко зростає, а в США залишається незмінним, то британський споживач купуватиме відносно дешеві американські товари, підвищуючи цим попит на долари. 1 навпаки, американці менше купуватимуть британські товари, знижуючи пропозицію доларів, що викличе знецінення фунту стерлінгів.

4. Якщо країна, з метою подолання інфляції, проводитиме політику «дорогих» грошей, підвищуючи процентні ставки, то це призведе до притоку іноземного капіталу в країну і підвищить курс національної валюти. 12]

V. Осмислення, узагальнення і систематизація знань учнів.

Практична робота Учні усно повинні закінчити речення:

1) Євро… замінили національні гроші країн-учасниць ЄС.

2) СДР випускається…Міжнародним валютним фондом

3) За Бреттон-Вудської системи… одночасно користувалися і золотом, і доларом США в міжнародних розрахунках

4) Із 2002 року міжнародні розрахунки в межах ЄС…здійснюється єдиною валютою — Євро.

5) У сучасній міжнародній валютній системі валютні курси визначаються… під впливом попиту і пропозиції

6) Важливою ознакою Ямайської валютної системи є…плаваючі валютні курси

Задачі

1 євро=1,2 долара. Обмінний курс становить 1,2 $ за €.

1. Визначити курс гривні по відношенню до долара США.

Гривня = 1дол. США: 8,00=0,125 дол. США

2. Ви хочете обміняти 50 євро на долари. Банк дає тобі по 1,2 долара за кожне євро. Визначити, скільки ви можете отримати доларів.

50 євро 1,2 долара=60 доларів

3. Споживчий кошик певного складу в Україні коштує 100грн. Ціна споживчого кошика=100грн. Той же споживчий кошик у США коштує 20 $. Знайти курс долара по відношенню до гривні.

Ціна споживчого кошика (У)= 100грн.

Ціна споживчого кошика (США)= 20 $

Ціна споживчого кошика (У) / Ціна споживчого кошика (США) =

=100грн. / 20 $=5грн.

VI. Підсумок уроку і повідомлення домашнього завдання

Конспект уроку. Повторення теоретичного матеріалу підручника Радіонова І.Ф. «Основи економіки» — розділ 5, § 3. Підготовка до короткого повідомлення.

2.3 Мотиваційний компонент при вивченні теми ''Міжнародна валютна система. Міжнародні гроші''

Під мотивацією розуміють застосування різних способів формування в учнів позитивних мотивів і ставлення до навчання. Мотивація здійснюється протягом усього заняття, на кожному з його етапів, різними способами залежно від дидактичної мети, логіки процесу засвоєння знань, типу уроку.

Основними способами мотивації є: показ практичного значення знань, наведення цікавих прикладів, створення ситуацій успіху, повідомлення учням теоретичної значущості навчального матеріалу, постановка близьких і далеких перспектив у навчанні. До важливих засобів формування в учнів мотивів та пізнавальних інтересів належать: чітка організація і логіка процесу навчання, авторитет вчителя, стиль спілкування, залучення учнів до самостійного здобування знань. Сучасних учнів найбільше цікавлять ті проблеми, з якими вони постійно стикаються у реальному житті: динаміка цін на товари, вплив курсів іноземних валют на зміну цін на імпортні товари, знецінення національної грошової одиниці, бізнес та інші. Тому для того, щоб коротко викласти суть певного економічного явища, процесу, проблеми і показати практичну значимість вивчення теми доцільно використовувати влучні цитати, вислови відомих людей, приклади з художніх творів. Нижче наведені вислови відомих економістів, письменників, філософів, які доцільно використовувати для мотивації учіння школярів при опрацювання теми ''Міжнародна валютна система. Міжнародні гроші''. Навіть любов не зробила дурнями стількох людей, скільки мудрування про природу грошей.

Уільям Ю. Гладстон

— Дайте мені керувати грішми країни, і мені байдуже, хто ухвалює закони.

М. Ротишильд

— Робити гроші коштує грошей. Гроші — це влада і захист.

Б. Ебботт

— Щастя не в грошах, а в їх кількості.

Ю. Вільям

— Ніщо так не б'є по кишені, як порожній гаманець.

Л. Леонідов

— Влада грошей грабує країну в мирний час і влаштовує змови у воєнні часи.

Авраам Лінкольн

— Час — це гроші… Гроші за своєю природою плодоносні і здатні приносити інші гроші.

Б. Франклін

— Потурбуйся за пенс, а фунт потурбується про себе сам.

Честерфилд

— Пам'ятайте: мільйон доларів тепер зовсім не те, що колись.

Пол Петті, мільйардер

— Придбання грошей потребує відваги; збереження грошей потребує розсудливості; витрачання грошей потребує мистецтва.

Авебах Бертольд

— Якщо в країні блукають якісь грошові знаки, то мають бути люди, у котрих їх багато.

І. Ільф і Є. Петров

— Не можливо боротися проти грошей без грошей.

Джон Стейнбек

— Того, хто говорить мовою грошей, зрозуміють у будь-якій країні.

Бен Афлек

— Є речі важливіші за гроші, але без грошей ці речі не купиш.

Проспер Меріме

— Гроші - це свобода, викувана із золота.

Єріх Марія Ремарк

— Добробут держави забезпечують не ті гроші, які вона щорічно відпускає чиновникам, а ті, що вона щорічно залишає у кишенях громадян.

Йожеф Етвеш

— Якби все, що блищить, було золото — золото коштувало б набагато дешевше.

Висновки Проведене в курсовій роботі комплексне дослідження дає підстави зробити такі висновки.

У зв’язку з розвитком міжнародного поділу праці, міжнародної торгівлі, інтеграції країн до світового співтовариства досить важливого значення набувають валютні відносини, оскільки їх функціонування і розвиток пов’язані з обслуговуванням сього комплексу економічних зв’язків, що складаються між окремими країнами Перший розділ є суто теоретичним, в ньому розглянуто місце предмета «Економіка» у плані загальноосвітньої школи, визначено основну мету і завдання економічної освіти, її важливість у практичному житті. Чітко окреслено коло понять, які обов’язково повинні бути розглянуті при вивченні даної теми, а майже: міхжнародна валютна система, міжнародна ліквідність, міжнародні гроші, валютний курс, валютний ринок, міжнародні гроші.

Другий розділ аналітичний

Список використаної літератури

1. Аксьонова О. В. Методика викладання економіки: Навч посібник. — К.:КНЕУ, 2006. — 280 с.

2. Вивчення розділу «Загальні основи педагогіки в педагогічному інституті». За редакцією О. А. Дубасенюк та А.В. Іванченка, Житомир, 1994.

3. Волкова Н. П. Педагогіка: Посібник для студентів вищих навчальних закладів. — К.: Видавничий центр «Академія», 2001. — 576с. (Альма-матер)

4. Галузинський В. М., Євтух М.Б. Педагогіка: теорія та історія: Навчальний посібник. — К.: Вища школа, 1995. — 237 с.

5. Грінченко О.І., Уткіна В. Б. Погляд на економічну освіту і сучасний урок економіки // Економіка в школах України. — 2006. № 10. с. 2−8

6. Івасів Б.С. Гроші і кредит: Підручник. — Тернопіль: Карт-бланш, К.: Кондор, 2008. — 528с

7. Ковальчук Г. О. Активізація навчання в економічній освіті: Навч. посіб. — Вид. 2-ге, доп. — К.: КНЕУ, 2005. — 298 с.

8. Мойсеюк Н.Є. Педагогіка. Навчальний посібник. 3-є видання, доповнене, 2001р. — 608с.

9. Оновлення змісту, форм та методів навчання і виховання в закладах освіти: Збірник наукових праць: Наукові записи Рівненського державного гуманітарного університету. Випуск 12. У 3-х частинах. Ч.3. Шлях становлення педагогічного професіоналізму у майбутніх вчителів. — Рівне РДГУ, 2000 рік, 235с.

10. Педагогіка: підручник. Кузьмінський А.І., Омелеченко В. Л. К.: Знання, 2007. — 447 с.

11. Професійна підготовка педагогічних працівників. Науково-методичний збірник. Київ-Житомир — 2000р.

12. Радіонова І.Ф. 3-те вид., доп і перероб. — Камянець-Под.: АбеткаНОВА, 2002. — 384 с.

13. Романенко В. П., Тименко М. П., Тезікова С.В. Зміст і форми орієнтації школярів на педагогічні професії. К., 1997.

14. Фібула Л.М. Педагогіка: Навч. посібник. Видання 2-ге, виправлене, доповнене. — К.: Видавничий центр «Академія». 2006р. — 560 с. (Альма-матер).

15. Ярмаченко М. Д. Актуальні питання педагогічної науки.-К.:Знання.225.-48с