Основи мікроекономіки

МІКРОЕКОНОМІКА

Курс лекцій та вправи для студентів

Рецензенти:

доктори економічних наук, професори

А.А.Покотилов, В.М.Тарасевич

Автори:

проф., д.е.н. А. О. Задоя; доц., к.е.н. О. М. Кірієнко,

доц., к.е.н. Г. М. Пилипенко, Т. В. Нікеєнко

Книга знайомить читача з основними проблемами мікроекономічного аналізу. Вона містить викладення теорії споживацького вибору та поведінки споживача, розкриває модель досягнення його рівноваги. Значна увага приділяється теорії виробництва та механізму вибору його обсягів, які максимізують прибуток виробника в умовах різних моделей ринку. Дана характеристика поведінки фірми на ринку товарів та ресурсів. До кожної теми додається набір вправ, що можуть використовуватися як для контролю, так і самоконтролю знань. В основу книги покладено курс лекцій, який читається для студентів економічних спеціальностей Національної гірничої академії України та Дніпропетровської академії управління, бізнесу та права.

Для студентів економічних спеціальностей, викладачів, усіх тих, хто цікавиться проблемами економіки

Мікроекономіка: Вправи для студентів: Навчальний посібник/ Під ред. А.О. Задої. — К.: Знання, 2001. — ____ с.

ББК 65.05я73

Передмова

Сучасна ринкова економіка вимагає від економіста широких знань не тільки основ економічної теорії, але й поглибленого пізнання їх окремих спеціальних розділів. Мікроекономіка, як особлива складова економічної теорії, вивчається у навчальних закладах України порівняно недавно. В основному і студенти, і викладачі користуються навчальною літературою, яка видана в нашій країні та за її межами на базі перекладу американських та німецьких підручників. Останнім часом з’явилися і вітчизняні навчальні посібники, на мій погляд, досить цікаві.

Однак відчувається гостра потреба у такому виданні, де, з одного боку, містилися б грунтовні положення мікроекономіки, а з іншого — не було б зайвої деталізації, яка не дає можливості починаючому економісту охопити поглядом мікроекономічну систему в цілому. За своїм обсягом та ціною воно повинне бути доступним кожному студенту. Усвідомлення цієї потреби і підштовхнуло автора до підготовки видання книги, яку ви тримаєте у руках.

В основу книги покладено курс лекцій, який читається для студентів економічних спеціальностей Національної гірничої академії України та Дніпропетровської академії управління, бізнесу та права. Тому мова книги — це мова живого аудиторного спілкування. Автор намагався знайти стиль викладення, зрозумілий для читача, а приклади для демонстрації тих чи інших мікроекономічних закономірностей брав з повсякденного життя.

Запропонований курс мікроекономіки складається з вступної лекції та п’яти розділів. Вступна лекція знайомить читача з мікроекономікою як складовою частиною економічної теорії та як певною системою економічних відносин, що становить предмет вивчення цієї дисципліни. Два перших розділи присвячені теорії поведінки основних контрагентів мікросистеми: споживача та виробника («Теорія поведінки споживача» та «Теорія поведінки виробника»). Тут розкрита теорія споживацького вибору, модель досягнення рівноваги споживачем, механізм формування ринкового попиту та його еластичність. При аналізі теорії виробництва особлива увага звертається на формування затрат та залежність динаміки продукту від динаміки затрат факторів виробництва. Проаналізовано також закономірності формування витрат виробництву у короткотерміновому та довготерміновому періодах.

Третій розділ «Ринок товарів» розкриває поведінку виробника на ринках готової продукції. Чотири теми, що їх включає в себе цей розділ, присвячені, відповідно, прийняттю рішення фірмою про ціни та обсяги виробництва в умовах різних моделей ринку: чистої конкуренції, чистої монополії, монополістичної конкуренції та олігополії.

Оскільки фірма виступає не тільки виробником продукції, але й споживачем ресурсів, то спеціальний розділ курсу («Ринок факторів виробництва») розкриває походження попиту на ресурси та механізм формування цін на них.

Завершує книгу п’ятий розділ «Аналіз загальної рівноваги та ефективність», у якому розглядається механізм досягнення загальної рівноваги та дана оцінка ефективності функціонування ринкової системи на мікрорівні.

Запропонований курс лекцій в основному відповідає типовій програмі з дисципліни «Мікроекономіка», що викладається для студентів економічних спеціальностей в усіх навчальних закладах України. Він розрахований на 36 лекційних годин та призваний дати лише базові знання з мікроекономіки, які будуть поглиблюватися при вивченні інших курсів та дисциплін.

Розділ 1. Теорія поведінки споживача

Тема 1. Предмет і метод мікроекономіки

Мета вступної лекції з курсу «Мікроекономіка» полягає в з’ясуванні особливостей того об'єкту, який є предметом вивчення цього розділу економічної теорії, та специфіки методів пізнання, що використовуються в ньому.

1.1 Мікроекономіка в системі економічних наук

Мікроекономіка — це розділ економічної теорії, який вивчає діяльність окремих економічних суб'єктів. Ними можуть виступати окремі споживачі, робітники, вкладники капіталу, фірми тощо. З одного боку вона пояснює як і чому приймаються рішення окремими господарюючими суб'єктами, а з іншого вивчає взаємодію суб'єктів в процесі утворення більших структур — галузевих ринків.

Як самостійний розділ економічної теорії мікроекономіка сформувалася в кінці Х1Х — на початку ХХ століття. Однак його становлення пройшло довгий етап еволюційного розвитку. Засади мікроекономічного аналізу виявляються ще в класичній політичній економії. Так, використовуючи подвійну методологію економічного аналізу, Адам Сміт досліджує зовнішні форми прояву економічних явищ, визначає функціональну залежність багатьох величин і тим самим закладає основи функціонального аналізу. В період пізнього класицизму багато економістів використовують цей метод, що часто приводить до фундаментальних відкриттів в мікроекономіці. Такі вчені, як Т. Мальтус та Дж.Б.Сей по праву вважаються пращурами мікроекономіки. Закон спадаючої дохідності Мальтуса та теорія трьох факторів виробництва Сея досі використовуються в мікроекономічному аналізі. Однак при всій значущості відкриттів мікроекономічного характеру представниками пізнього класицизму, становлення науки «мікроекономіка» здійснювалося значно пізніше і пов’язується, перш за все, з неокласикою.

У другій половині ХІХ століття завершується становлення економіки з переважно ринковим механізмом її регулювання. За цих умов особливо актуальним стає дослідження практичних питань, що послужило причиною зміщення аспектів із з’ясування загальних принципів політичної економії до аналізу проблем господарської практики. Якісний аналіз, як правило витісняється кількісним.

Розвиток мікроекономічного аналізу можна представити через виділення етапів його еволюції:

— 1 етап (1845−1990 рр.). У його рамках закладаються основи мікроекономіки, формуються основні методологічні принципи дослідження. Найвідомішими представниками цього етапу є:

а) Генріх Госсен, який вперше використав психологічний фактор аналізу економічної поведінки суб'єктів і сформулював закони насичення потреб людини;

б) Австрійська школа (Карл Менгер, Фрідріх Візер, Ойген Бем-Баверк), представники якої збагатили економічну науку відкриттям принципу граничної корисності і запропонували кількісний (кардиналістський) підхід до її визначення;

в) Джон Бейтс Кларк, представник американської школи, який поставив питання про необхідність визначення граничної корисності не лише стосовно предметів споживання, але і факторів виробництва, тим самим модифікував теорію граничної корисності у теорію граничної продуктивності факторів виробництва.

— ІІ етап (1890−1933 рр). На цьому етапі мікроекономіка виділяється в окремі область економічних досліджень на основі систематизації і узагальнення ідей пізньої класики, австрійської та американської шкіл. Після виходу у світ роботи А. Маршалла «Принципи економіки» (в оригіналі «Principals of Economics», 1890 р.) наука одержала свою першу назву — «Economics». Представниками другого етапу можна вважати:

а) Альфреда Маршалла, який запропонував компромісний варіант визначення ринкової ціни — граничною корисністю та витратами виробництва; сформулював закони попиту та пропозиції; значну частину своїх досліджень присвятив вивченню мотивів поведінки окремих господарюючих суб'єктів;

б) математимну школу (Вільям Стенлі Джеванс, Френсіс Еджоурт, Леон Вальрас, Вільфредо Парето). Ця школа вперше широко використала апарат математики як інструмент економічних досліджень і здійснила спробу опису ринку конкурентних товарів як замкнутої системи жорстких кількісних взаємозалежностей. Вона запрононувала якісний (ординалістський) підхід до визначення граничної корисності і обгрунтувала теорію загальної економічної рівноваги.

— ІІІ етап (1933 р. — по теперішній час). Мікроекономіка розвивається на власній основі і поповнюється такими відкриттями: ефект доходу і заміщення (Є. Слуцький, Д. Хікс, П. Самуельсон); теорія недосконалої конкуренції (Дж. Робінсон); теорія монополістичної конкуренції (Е. Чемберлін); теорія ігор (Дж. Неш, О. Моргенлітерн, Дж. фон Нейман).

Однак, навіть сьогодні, коли мікроекономіка визнана в усьому світі, з цієї дисципліни написані мабуть десятки тисяч досліджень та сотні підручників, слід розуміти, що поділ на мікроекономіку та макроекономіку дещо умовний. Пізнання кожного розділу економічної теорії передбачає розуміння взаємозв'язку та взаємозалежності мікрота макроявищ. Скажімо, ринок праці є ринком одного з ресурсів, а тому досліджується в мікроекономіці. Разом з тим — це одна з основних проблем макроекономіки, оскільки вона пов’язана з безробіттям та соціальною стабільністю суспільства в цілому.

Досить поширеним серед неспеціалістів є ототожнення мікроекономіки з економікою підприємства. Насправді ж ці науки лише частково перехрещуються: обидві вивчають прийняття рішення підприємствами відносно своєї ринкової поведінки. Разом з тим, кожна з них має свої специфічні проблеми, яких значно більше. Наприклад, мікроекономіка вивчає поведінку домогосподарств, споживацькі переваги, ринковий попит та ринкову пропозицію, залишаючи поза увагою питання самого організаційного механізму прийняття рішення на підприємствах, їх організаційні форми, показники фінансового стану підприємства тощо, які вивчаються в курсі економіки підприємства.

Як і всяка інша економічна наука, мікроекономіка шукає відповіді на основні питання, що постають перед будь-якою економічною системою. Це, перш за все, питання «що виробляти?». У виробника завжди є можливість альтернативного виробництва. Тому для вибору прийнятного варіанту виробництва необхідно пізнати потреби споживача. Адже кінцевою метою всякого виробництва є задоволення потреб. Тому однією з ключових проблем мікроекономіки є вивчення мотивів поведінки споживачів, теорія споживацького вибору.

Інше питання, на яке намагається відповісти мікроекономіка, — «як виробляти?». Виробник повинен вирішити які ресурси та в якій кількості залучати до виробничого процесу. Досліджуючи теорію виробництва, мікроекономіка допомагає з’ясувати механізм розподілу ресурсів між підприємствами та галузями виробництва.

Не залишається поза увагою мікроекономіки й питання «кому і які результати принесе виробництво?». Це пов’язане з вивченням доходів та їх розподілом на поточне та перспективне споживання.

Пошук відповідей на перелічені питання дозволяє мікроекономіці реалізувати свої функції, серед яких слід виділити такі:

1. Пояснення явищ, які спостерігаються. Всяка наука має свої теоретичні постулати, як вихідні позиції, прийняті за аксіоми. Скажімо, для математики це поняття точки, відштовхнувшись від якого можна визначити що таке лінія, площина, фігура тощо. Для мікроекономіки такою «точкою» є теза, що при виборі варіантів поведінки економічні суб'єкти переслідують мету максимізації свого зиску. Звичайно, у житті ми зустрічаємося і з ірраціональною поведінкою суб'єктів. Однак її можна розглядати як відхилення від норми. Для більшості ж господарюючих суб'єктів властива раціональна поведінка.

Слід зауважити, що зиск може бути як поточним, так і перспективним. Для економічного життя характерною є суперечність між поточним та перспективним зиском. Це отримало назву «ефекту Робін Гуда». Грабуючи багатих купців та роздаючи їх майно бідним, Робін Гуд поліпшував життя останніх. Однак, в кінцевому рахунку, купці перестали взагалі постачати товари в цю місцевість, що призвело до різкого зростання цін та погіршення життя бідних.

2. Прогнозування поведінки економічних суб'єктів. Результативність реалізації цієї функції мікроекономіки залежить від точності вихідних положень, які покладено в основу прогнозу. Ними виступають сформульовані в ході досліджень економічні закономірності. Користуючись закономірностями, вивченими в курсі мікроекономіки, для прогнозування поведінки економічних суб'єктів, необхідно розуміти, що ці закономірності діють як тенденції і не обов’язково спрацюють в кожному конкретному випадку.

Пояснення економічних явищ та прогнозування поведінки відносяться до так званого позитивного аналізу. Можливий підхід до мікроекономічних проблем і з позиції нормативного аналізу, що передбачає оцінку вірності чи невірності дій і відповідає на питання «як повинно бути?». Однак такий підхід тісно пов’язаний з економічною політикою і виходить за рамки завдань навчального курсу мікроекономіки.

мікроекономіка ринок споживач виробник рівновага

1.2 Методологія мікроекономіки: теорії і моделі

В мікроекономічних дослідженнях використовуються як загальнонаукові методи, так і спеціальні. Кінцевим завданням таких досліджень є розробка теорій та моделей.

Мікроекономічні дослідження, як правило, розпочинаються з збору та вивчення фактів економічного життя. Їх узагальнення, виділення найсуттєвіших та абстрагування від другорядних, дослідження причинно-наслідкових зв"язків дозволяє встановити мотиви поведінки економічних суб'єктів та побудувати модель. Економічна модель — це система взаємозв"язків між економічними змінними, яка дозволяє прогнозувати результат. Іншими словами, вона використовується для передбачення того, як зміни економічних умов призведуть до зміни економічних результатів. Економічні змінні — це натуральні величини, які можуть якимось чином вимірюватися, або суми грошей, що можуть набувати ряд можливих значень.

Висновки з економічних моделей виражаються в формі гіпотез, тобто тверджень про причини і наслідки, які потребують підтвердження чи заперечення фактами.

Метою економічного моделювання є намагання допомогти зрозуміти, як функціонує той чи інший сектор економіки. Буде помилково вважати, що чим більше модель схожа на реальний процес, тим вона краща. Критерієм корисності економічної моделі є не ступінь її відповідності реальним економічним процесам, а відповідність отриманих за її допомогою прогнозів реальним подіям. Тому модель повинна бути максимально спрощена, що дозволить розширити масштаби та ефективність її використання. Скажімо, якщо зарево при заході сонця дозволяє з значною вірогідністю прогнозувати вітряну погоду на наступний день, то така проста модель набагато корисніша, ніж побудована на складному вивченні напрямків руху повітряних потоків за допомогою зондів, супутників тощо.

Побудова моделі пов’язана з втратою частини інформації про об'єкт, який досліджується. Це дозволяє абстрагуватися від його другорядних елементів, сконцентруватися на головних складових системи та їх взаємозв'язках. Відомі величини, що вводяться в модель в готовому вигляді, називаються екзогенними; величини, які отримують в рамках моделі при вирішенні поставленого завдання, називаються ендогенними.

Найпростішим видом економіко-математичного моделювання є моделювання в двомірному просторі - за допомогою графіків. Якраз цей метод найчастіше використовується в мікроекономіці.

Ключовою передумовою побудови економічних моделей є посилання на те, що економічні суб'єкти намагаються максимізувати свій зиск. При цьому мова йде про чистий виграш, як різницю між загальним виграшем та витратами, які були понесені на його досягнення. Слід звернути увагу, що для економіста витрати — це не просто суми грошей чи години роботи, а ті не отримані вигоди від можливих альтернативних варіантів використання ресурсів.

В побудові мікроекономічних моделей широко використовується технічний прийом, отримавший назву «граничний аналіз». Це дослідження того, яким чином кожна додаткова операція, яка здійснена за певний період, впливає на мету, досягти якої прагне людина. Прикладами таких граничних величин можуть бути граничні витрати (витрати, що необхідні для збільшення результату на одиницю) чи гранична корисність (корисність, що її приносить споживання додаткової одиниці блага). Раціональний суб'єкт повинен продовжувати пошук кращих рішень до того часу, поки гранична вигода не зрівняється з граничними витратами. Якраз в цьому випадку він досягне максимальної реалізації своєї мети.

Велике значення в мікроекономіці має функціональний аналіз. В ході його здійснення в досліджуваному явищі виділяється характерна риса, яка нас цікавить, а потім розпочинається пошук факторів, що на неї впливають. Після того, як такі фактори встановлені, визначаються спосіб їх взаємодії з виділеною характеристикою, тобто функція. Варто підкреслити, що з’ясування функціонального взаємозв'язку важливо навіть в тих випадках, коли чітке визначення причинно-наслідкових зв"язків між досліджуваними явищами ускладнено.

Ще одна важлива риса мікроаналізу — рівноважний підхід до дослідження динамічних явищ та процесів. Розглядаючи постійну динаміку економічних явищ, мікроекономіка намагається вивчити такий їх стан, який характеризується відносною стабільністю, тобто рівновагою. Рівновага означає, що відсутні внутрішні тенденції до зміну існуючого стану. Якщо при незначних змінах зовнішнього середовища ситуація докорінно змінюється, така рівновага називається нестійкою. Якщо ж при виникненні таких зовнішніх змін, в самій системі заявляються сили, що відроджують рівновагу, вона називається стійкою. Звичайно, зміни зовнішніх умов можуть виявитися значними. Тоді така економічна система перейде від одного рівноважного стану до іншого аналогічного стану. Встановлення способу взаємодії безпосередньо контактуючих в цій взаємодії сил, аналіз результатів їх взаємовпливу та стійкого функціонування в зовнішньому середовищі, яке динамічно змінюється, а потім передумов виникнення та розпаду таких систем і перехід до нових — один з ключових напрямків розвитку мікроекономіки.

Особливо широкого використання в мікроекономічних дослідженнях набули метод статики та метод динаміки. Метод статики передбачає співставлення різних рівноважних станів, при цьому перехід від однієї рівноваги до іншої залишається поза аналізом. Метод динаміки, навпаки, вимагає аналізу власне процесу переходу від одного стану рівноваги до іншого.

1.3 Мікросистема та її основні характеристики

Об'єктом мікроекономічних досліджень є мікросистема. Оскільки мікросистема виступає яв система економічних відносин між господарюючими суб'єктами, то аналізувати її можна в трьох аспектах: через з’ясування того, які суб'єкти вступають в ці відносити, з приводу чого ці відносини складаються та який основний зміст цих відносин.

До основних суб'єктів мікросистеми належать:

а) домогосподарства. Це група людей, які об'єднують свої доходи, мають спільну власність та разом приймають економічні рішення. Найхарактернішим прикладом домогосподарства є сім'я. Однак роль домогосподарства в мікроекономіці може виконувати і окрема людина, яка самостійно формує та використовує свої доходи, не вступаючи в які-небудь об'єднання з іншими громадянами. Роль домогосподарств в мікроекономічній системі двояка. З одного боку, вони є споживачами кінцевих товарів та носіями кінцевих потреб. Власне заради задоволення цих потреб і функціонує економічна система. Тому на ринку кінцевих товарів домогосподарства виступають на стороні попиту як покупці. З іншого ж боку, домогосподарства — це власники ресурсів, які постачають їх для виробничих цілей. Тому на ринку ресурсів домогосподарства перетворюються у продавців, формують пропозицію;

б) підприємства (фірми). До них відносять будь-які господарюючі суб'єкти, що займаються виробничим споживанням ресурсів та виробляють товари чи послуги заради отримання прибутку. Слід звернути увагу, що поняття «підприємство» у мікроекономіці значно ширше, ніж, скажімо, це визначено у законодавстві, зокрема у Законі України «Про підприємства». Якщо для законодавця важливо, щоб підприємство було обов’язково юридичною особою, пройшло державну реєстрацію, тощо, то для дослідника мікроекономічних проблем все це не має суттєвого значення. Головним для нього є те, що підприємство самостійно приймає рішення про випуск продукції, придбання ресурсів, ціни та ринки збуту і керується при виборі альтернативних варіантів метою максимізації прибутку;

в) держава. Вона у мікросистемі розглядається як сукупність органів влади, що здійснює роль координатора та регулятора економічного життя. Дослідник мікросистеми абстрагується від того, що держава є власником значної кількості підприємств, організує виробництво товарів громадського користування, тощо. Найсуттєвішим для нього є її координаційна роль.

Об'єктами, з приводу яких складаються відносини у мікросистемі, є ресурси виробництва та його результати. Як і в інших розділах економічної теорії, у мікроекономіці аналізуються як ресурси праця, капітал, природні ресурси (земля) та підприємницькі здібності. Праця — це цілеспрямована діяльність людини, здатна видозмінювати природну речовину для надання їй необхідної для споживання форми. Під капіталом у мікроекономіці розуміють всі засоби виробництва, створені людиною у попередніх виробничих процесах. До природних ресурсів відносяться ті групи предметів праці, що раніше не піддавалися обробці або сили природи, що використовуються у виробничому процесі. Найчастіше їх називають узагальнюючим словом «земля». Підприємницькі здібності — це особливі здібності окремих людей свідомо йти на ризик, мобілізацію ресурсів, їх організацію у виробничому процесі та творче використання заради отримання прибутку.

Особливе значення для розуміння мотивів поведінки економічних суб'єктів та побудови відповідних моделей має врахування таких властивостей ресурсів:

— обмеженість. Як правило, мікроекономіка має справу не з абсолютною, а з відносною обмеженістю ресурсів. Це не означає, що того чи іншого ресурсу взагалі немає, а те що відсутня можливість його отримання на попередній умовах. Збільшення ж залучення цього ресурсу до виробництва обійдеться фірмі дорожче. Хоча в окремих випадках мікроекономіка спеціально досліджує ситуації, які виникають у результаті абсолютної обмеженості ресурсів;

— взаємозаміщуваність (субституційність). Це означає, що до певної міри одні види ресурсів можуть бути замішені іншими. Скажімо, канаву можна вирити за допомогою екскаватора при незначній кількості праці чи лопатами вручну, але в останньому випадку потрібна значно більша кількість праці. Найчастіше в мікроекономіці розглядається заміщення двох видів ресурсів: капіталу та праці;

— взаємодоповнюваність (компліментарність). Ефективне використання кожного ресурсу можливе лише за певного співвідношення з іншими. Хоча ресурси й здатні замінити один одного, але така здатність обмежена: повністю замінити працю капіталом чи навпаки практично неможливо.

Як результат виробничої діяльності у мікроекономіці розглядається річ (матеріальний продукт) або ж послуга. Кількісно його можна характеризувати як за допомогою натуральних показників, так і у вартісному виразі. Вартісний вираз значною мірою залежить від цін, в яких розраховується результат. Вони можуть бути поточними, тобто такими, що склалися на момент розрахунку, або ж співставними, що зафіксовані на певному рівні. У мікроекономіці застосовується як перший, так і другий варіант.

Якщо розглядати мікроекономічну систему з точки зору змісту економічних відносин, які складаються в ній, то виявляється, що мікросистема — ринкова система. Ринок — це спосіб взаємодії економічних суб'єктів, який грунтується на ціновій системі та конкуренції. Це особливий механізм координації економічних дій.

Ринковий зв’язок, що встановлюється між продавцем та покупцем, має деякі відмінні риси:

— рівноправне положення учасників. Це означає, що ні продавець, ні покупець не повинен мати можливостей позаекономічного примусу контрагента до вступу у відносини обміну. Звичайно, це не виключає монопольного положення когось з учасників ринкового зв’язку, але у цьому випадку примус буде мати економічний характер;

— використання принципу економічного зиску як основного критерію доцільності вступу у ринковий зв’язок. Можна виділити три основні правила, якими керуються учасники обміну: 1) обмін повинен приносити зиск; 2) кожний намагається здійснити угоду з максимальним зиском для себе; 3) краще здійснити угоду з меншим зиском, ніж взагалі відмовитися від неї;

— повна економічна відповідальність учасників за свої дії. Якщо свобода — це одна сторона ринкового положення суб'єкта, то повна самовідповідальність — зворотна. Коли економічний суб'єкт обирає контрагента без примусу, за власною волею, то, звичайно, сам повинен нести відповідальність за свій вибір.

Сферу обміну можна уявити собі як рух двох зустрічних потоків: товарів та грошей. Наглядна схема кругообігу товарів та грошей (рис. 1.1) допоможе краще уявити в узагальненому вигляді ринкову систему та зрозуміти логіку побудови курсу мікроекономіки.

ресурси витрати доходи ресурси кінцеві товари виручка споживацькі кінцеві товари

витрати

Рис. 1.1. Кругообіг товарів і грошей Поведінка економічних суб'єктів на ринку багато у чому залежить від стану конкурентного середовища. Тому у мікроекономічному аналізі особливу увагу приділяють конкуренції, окремо розглядаючи ринки чистої конкуренції, монополістичної конкуренції, олігополії та чистої монополії.

Нормальним станом мікросистеми є її спрямованість на досягнення рівноваги як окремих суб'єктів, перш за все споживача та виробника, так і системи в цілому. З’ясування механізмів встановлення та відновлення стану рівноваги мікросистеми і є головним завданням розділу економічної теорії, що називається «мікроекономіка».

Вправи

Вправа 1. Для кожного положення, що наводиться далі, знайдіть відповідний йому термін або поняття серед запропонованих.

Частина теоретичної науки, яка визначає економіку як цілісну систему, формує цілі економічної політики, визначає інструменти, необхідні для її реалізації.

Розділ теоретичної науки, який визначає взаємодію відокремлених економічних одиниць на рівні окремих локальних ринків.

Окремі суб'єкти або групи, що поєднують свої доходи і спільно приймають рішення про витрати.

Наука, що вивчає економічні відносини, які складаються між людьми з приводу виробництва, розподілу, обміну та споживання матеріальних благ та послуг.

Економічна одиниця, яка самостійно приймає рішення про виробництво та реалізацію продукції.

Пізнання, пояснення і прогнозування об'єктивно існуючих економічних явищ і процесів.

Виявлення умов досягнення економічно максимального результату при існуючих затратах, оцінка правильності рішень, що приймаються.

Система взаємозв'язку між економічними змінними, яка дозволяє прогнозувати той чи інший результат.

Наукове припущення, яке використовується для пояснення якого-небудь явища, що потребує перевірки на практиці і теоретичного обґрунтовування для того, щоб стати достовірною теорією.

Суперечність між проміжними і кінцевими результатами.

Терміни і поняття

а) політекономія; б) ефект Робін Гуда;

в) домогосподарство; г) позитивний аналіз;

д) макроекономіка; е) економічна модель;

є) мікроекономіка; ж) гіпотеза;

з) фірма; и) нормативний аналіз.

Вправа 2. Знайдіть єдину вірну відповідь:

1. Економічна модель не є:

а) ідеальним типом економіки або політики;

б) інструментом для економічних прогнозів;

в) комплексом економічних принципів;

г) пояснення, як функціонує економіка та її окремі сектори.

2. Що з перерахованого нижче вивчає мікроекономіка :

а) виробництво в масштабі всієї економіки;

б) чисельність зайнятих в господарстві;

в) загальний рівень цін;

г) виробництво молока та динаміку цого ціни.

3. Який з етапів побудови моделі є першочерговим:

а) пізнання мотивів поведінки суб'єктів;

б) кількісний виклад взаємозв'язків;

в) збір та обробка фактів;

г) пізнання взаємодії суб'єктів.

4. Основним мотивом поведінки економічних суб'єктів є:

а) максимізація вигоди; б) допомога ближньому;

в) мінімізація ризику; г) виробництво споживчих товарів.

5. Загальний рівень цін та безробіття вивчається у курсі:

а) мікроекономіки; б) макроекономіки;

в) менеджменту; г) міжнародних фінансів.

6. Нормативний аналіз це:

а) пояснення вірності та помилковості економічних дій;

б) пояснення і прогнозування економічних дій;

в) вивчення законодавчих актів;

г) правільна відповідь відсутня.

7. Макроекономіка — це наука, що вивчає:

а) поведінку і взаємодію окремих суб'єктів;

б) економічні відносини між людьми;

в) економіку в цілому;

г) як раціонально управляти домашнім господарством.

8. Структуру сучасної економічної науки формують:

а) мікроекономіка, економічна теорія, макроекономіка;

б) мікроекономіка, політична економія, макроекономіка;

в) політична економія, макроекономіка, економіка;

г) мікроекономіка, макроекономіка, економікс.

9.Суб'єктами макроекономіки не є:

а) домашнє господарство; б) міністерства та відомства;

в) фірми; г) держава.

10.Мікросистема — це:

а) система відносин; б) система поглядів;

в) система економічних питань; г) система законодавчих актів.

11.Мікроекономіка як самостійний розділ економічної науки з’явилася:

а) в кінці ХХ століття; б) в кінці ХІХ століття;

в) в ХVІ столітті; г) в ХVІІ столітті.

12.Представником школи фізіократів є:

а) Антуан де Монкрет'єн; б) Адам Сміт;

в) Франсуа Кене; г) Давид Рікардо.

13.Наука про зростання дохідності домогосподарств — це:

а) ойкономія; б) хрематистика;

в) мікроекономіка; г) макроекономіка.

14.Термін «економікс» одержав загальне визнання після того, як був використаний у назві роботи:

а) Ж .Б. Сея; б) Дж. С. Мілля;

в) А. Маршалла; г) Дж. М. Кейнса.

15.Макроекономіка визначається як наука що вивчає:

а) роль держави в економіці;

б) глобальні тенденції економічного розвитку людства;

в) економічні процеси, що відбуваються в національній економіці;

г) ті ж проблеми, що і політична економія.

16.Якщо вивчається економіка як цілісна система, то це аналіз:

а) макроекономічний; б) мікроекономічний;

в) позитивний; г) нормативний.

17.Що не можна віднести до методів мікроекономіки:

а) рівноважний аналіз; б) граничний аналіз;

в) моделювання; г) контактний аналіз.

18.Мікроекономічний аналіз є характерним для:

а) неокласичної теорії; б) кейнсіанської теорії;

в) інституціалізму; г) марксизму.

Вправа 3. Визначте, яке з положень вірне, а яке помилкове:

Мікроекономіка — галузь економічної науки, яка вивчає поведінку самостійних господарчих одиниць.

Політична економія вивчає теоретичні проблеми функціонування ринкової економіки.

Нормативний аналіз — це дослідження взаємозв'язків між економічними явищами і поведінкою економічних об'єктів.

Економічна модель — це не пов’язані між собою економічні зміни, які впливають на прогноз діяльності.

Теоретична економіка є загальною методологічною основою всіх економічних досліджень.

Ефект Робін Гуда — це повна взаємодія між проміжними та кінцевими результатами.

Фірма — це суб'єкт, що займається виробничим споживанням ресурсів.

Відправним моментом в мікроекономіці є теза про раціональність поведінки економічних суб'єктів.

Мікроекономіка — це наука, яка вивчає економічну поведінку окремих господарчих суб'єктів.

Держава в мікроекономіці розглядається тільки як виробник деяких товарів.

Тема 2. Теорія споживацького вибору

Кожен з нас, як споживач, щодня зіштовхується з проблемою вибору: як укомплектувати свій обід у студентській їдальні, їхати до академії тролейбусом, автобусом та маршрутним таксі, яку придбати книгу з економіки? Часом ми робимо вибір, зовсім не замислюючись, чому він виявився якраз таким. Це відбувається ніби-то підсвідомо. Насправді ж споживацький вибір піддається досить вірогідному моделюванню, і існує цілий розділ мікроекономіки, що пояснює поведінку споживача, механізм вибору ним того чи іншого набору продуктів, який він готовий придбати на ринку. Завдання цієї теми — викласти основні положення теорії споживацького вибору, тобто дати наукові пояснення тому, як споживач витрачає свій дохід для максимізації задоволення.

2.1 Споживацькі переваги

Чи спостерігали ви, як відвідувачі читають меню у ресторані, кафе чи барі? Як правило, спочатку вони звертають увагу на ліву частину, де йде перелік запропонованих блюд, і зупиняються на якихось з них. Потім співставляють свій попередній вибір з правою частиною, де вказані ціни, та хоча б приблизно визначають, чи дозволяє їм зробити відповідне замовлення та сума грошей, що є в їх розпорядженні. Це маленьке спостереження дає ключ до розуміння досить складного процесу споживацького вибору, загальна схема якого зображена на рис. 2.1.

Перш за все слід мати на увазі, що споживач буде обирати лише те, у чому в нього є потреба. Можна з повною впевненістю заявити, що в основі споживацького вибору лежать потреби людей. Потреби — це стан задоволення, який споживач хотів би зберегти, або стан незадоволення, який він хотів би змінити.

Задовольнити свої потреби споживач може за допомогою різного набору продуктів. Скажімо, вгамувати голод можна як бутербродом з ковбасою, так і бутербродом з сиром. У залежності від смаків споживач віддає свої переваги якомусь з них. Тому потреби людини, накладаючись на специфіку особистості, трансформуються у переваги. Споживацькі переваги — це ранги, які споживач встановлює для альтернативних варіантів задоволення потреб. Ті варіанти, які на думку споживача здатні краще задовольнити його потреби, будуть займати більш високі місця у цьому «табелі про ранги». Таким чином, з’являючись на ринку, споживач повинен вибирати, як найкраще задовольнити свої потреби, не витрачаючи більше, ніж дозволяє його бюджет.

Зроблені вище зауваження дають достатньо підстав для побудови моделі споживацького вибору. Однак, як і будь-яка інша, ця модель передбачає прийняття певних допущень, вихідних посилань, що дозволяють краще її зрозуміти та обмежують умови, за яких висновки, зроблені за її допомогою, будуть найвірогіднішими. Такими допущеннями є наступні:

1. Здатність споживача ранжирувати альтернативи задоволення своїх потреб. Якщо є два набори товарів (А та В), то споживач може віддати перевагу якомусь з них, або визнати, що вони для нього рівноцінні:

А>B; A

2. Переваги споживача транзитивні. Це означає, що якщо споживач віддає перевагу набору товарів, А порівняно з набором В, а набору В порівняно з набором С, то він віддає перевагу набору, А порівняно з набором С:

якщо А>B, a B>C, то і А> C.

3. Більша кількість товару привабливіша для споживача, ніж менша. Це посилання передбачає, що при побудові моделі поведінки споживача ми виходимо з того, що його потреби в тому чи іншому продукті не задоволені повністю, оскільки після досягнення повної насиченості потреб певним товаром, він перетворюється в антиблаго і спрацьовує інша залежність: чим менше антиблага, тим краще для споживача.

2.2 Функція корисності та криві байдужості

Присвоюючи ті чи інші ранги альтернативним варіантам задоволення потреб, споживач виходить з свого суб'єктивного уявлення про корисність для себе різних благ. Корисність — це задоволення, яке споживач отримує від споживання товарів чи послуг або ж від якої-небудь діяльності. На думку більшості сучасних дослідників корисність не підлягає кількісному виміру (ординалістська точка зору). Тому блага, як носії певної корисності для споживача, можуть бути виміряні тільки порядково: споживач здатний визначитися з черговістю, послідовністю, в якій він обирав би ці блага для задоволення своїх потреб. Справедливості ради, слід відзначити, що існує інша точка зору (кардиналістська), яка допускає кількісне вимірювання корисності. Звичайно, таке вимірювання буде досить умовним, оскільки не існує чітко визначеної одиниці виміру. Тому в подальшому ми будемо використовувати для співставлення різних корисностей умовні бали, що їх присвоює благам споживач.

Корисність — поняття виключно індивідуальне: те що для одного споживача може мати високу корисність, іншим може сприйматися взагалі як антиблаго. Хтось понад усе цінує зранку чашку міцної кави, а хтось за будь-яких умов її не питиме.

Економічна теорія виходить з того, що між корисністю та кількістю продуктів, що споживається, існує певний функціональний зв’язок. Його відображає функція корисності, як співвідношення між обсягами спожитих товарів та послуг і рівнем корисності, що його досяг споживач:

, де (2.1)

U — корисність; Qx, Qy, Qn — обсяги відповідних спожитих товарів.

Для побудови моделі поведінки споживача введемо ще одне припущення: нехай споживач формує свій набір лише за рахунок двох товарів (Х та У). Тоді у спрощеному вигляді функція корисності може бути представлена так:

. (2.2)

Якщо тижневе споживання студента формується за рахунок пиріжків (товар у) та котлет (товар х), то можна знайти такі їх набори, що мають однакову корисність для споживача. Перелік таких наборів утворює сітку споживача:

Табл. 2.1

Сітка споживача

Ґрунтуючись на даних табл.1, можна побудувати відповідний графік. Крива на цьому графіку отримала назву кривої байдужості. Крива байдужості для певного споживача — це всі ті комбінації товарів, які забезпечують однаковий рівень задоволення. Між наборами товарів N1, N2, N3 та N4 споживач не вбачає ніякої різниці.

Рис. 2.2. Крива байдужості

Набір товарів, що відповідає координатам точки N5 на рис. 2.2 забезпечує рівень задоволення споживача більший, ніж будь-який набір, що належить кривій байдужості. Однак можна знайти інші набори, що мають таку ж корисність, як і набір в точці N5. Тому через будь-яку точку, що відповідає певному набору товарів, можна провести криву байдужості. Ці криві утворюють карту кривих байдужості, що зображена на рис. 2.3.

Карта кривих байдужості має певні властивості:

1. Набори товарів на кривих, що більш віддалені від початку координат, відповідають вищому ступеню споживацьких задоволень, ніж ті, що знаходяться на менш віддалених кривих.

2. Криві байдужості не перетинаються. Якщо припустити, що криві байдужості U1 та U2 перетнулися, то вони мають спільну точку А. Тоді набір товарів, А має таку ж корисність, що і набір В, що знаходиться на кривій U1, і набір С, що знаходиться на кривій U2. Згідно з принципом транзитивності В=С. Однак це неможливо, оскільки ці точки належать різним кривим байдужості.

Qу

U3

U2

U1

Q х Рис. 2.3. Карта кривих байдужості

Аналізуючи криві байдужості слід звернути увагу на здатність товарів замінювати один одного. Зменшення споживання котлет на певну кількість може бути компенсовано збільшенням споживання пиріжків і навпаки. При цьому споживач буде знаходитися на одній і тій же кривій байдужості, тобто отримувати однакове задоволення. Гранична норма заміщення (субституції) — це кількість товару У, від якого споживач відмовився б, щоб отримати ще одну одиницю товару Х, залишаючись на даній кривій байдужості.

Qy

Qy1

Qy2

Qx1 Qx2 Qx

Рис. 2.4. Гранична норма заміщення

Як видно на рис. 2.4, зменшення обсягу споживання товару У на Qy (Qy2 — Qy1) компенсується збільшенням споживання товару Х на Qx (Qx2 — Qx1). Тому граничну норму заміщення (MRSxy) можна розрахувати так:

MRSxy = - (Qy/Qx) (2.3)

Не важко помітити, що при пересуванні вниз по кривій байдужості гранична норма заміщення зменшується. В основі цього процесу лежить дія закону спадаючої граничної корисності. Гранична корисність (MU) — це приріст задоволення, який отримує споживач при споживанні додаткової одиниці товару. Граничну норму заміщення можна легко виразити через співвідношення граничної корисності товару Х та У:

(2.4)

MRSxy = - (Qy/Qx) = (MUx/MUy) (2.5)

Оскільки при збільшенні обсягів споживання якогось товару ступінь задоволення потреб споживача зростає, то кожна нова порція буде приносити йому менше задоволення, ніж попередня. Цю залежність і відображає закон спадаючої граничної корисності. При пересуванні по кривій байдужості вниз споживання товару Х зростає і його гранична корисність зменшується, а споживання товару У зменшується і його гранична корисність зростає. Тому дріб у формулі 2.5 буде зменшуватися.

2.3 Бюджетні обмеження

Як уже відзначалося, вибір споживача залежить не тільки від його вподобань та переваг, але й від бюджету. Бюджет — це кількість грошей, яка доступна для витрат споживача в певний період часу. Дохід споживача та купівельна сила грошей (тобто ціни товарів) визначають бюджетні обмеження споживача.

Для аналізу впливу бюджетних обмежень на вибір споживача введемо деякі обмеження:

— весь дохід споживач витрачає тільки на придбання товарів Х та У. У нашому випадку — це котлети та пиріжки;

— споживач не робить заощаджень та не залучає до витрат попередні заощадження;

— споживач не дає та не бере кредитів.

У такому випадку весь дохід споживача (І) буде дорівнювати всім його витратам:

I = PxQx + PyQy, де (2.6)

Рх та Ру — ціни, відповідно, котлет та пиріжків.

Рівняння 2.6 дозволяє знайти такі набори товарів Х та У, для придбання яких споживач витратить однакові кошти. За умови, що І=10 грн., Рх = 1 грн., а Ру = 0,5 грн. варіанти можливих наборів представлені в табл.2.2.

Таблиця 2.2

Набори товарів, що можуть бути придбані за певних бюджетних обмежень

Цю залежність можна зобразити графічно (рис. 2.5). Лінія бюджетних обмежень, що міститься на цьому графіку, показує всі ті набори товарів Х та У, які бюджет споживача дозволяє йому придбати. Якщо споживач захоче придбати набір, що відповідає координатам точки N7, то бюджет не дозволить йому цього зробити; якщо ж він зупиниться на наборі N8, то не витрать всі кошти, що у нього є.

Qy

І/Рy N1

N2

N8 N3 N7

N4

N5

І/Qx Qx

Рис. 2.5. Лінія бюджетних обмежень Оскільки лінія бюджетних обмежень пряма, то вона має постійний нахил, який можна виразити через граничну норму заміщення (MRS):

MRS = - Qy/Qx = Px/Py (2.7)

Чим крутіша лінія бюджетного обмеження, тим більшою кількістю товару У треба пожертвувати для отримання додаткової одиниці товару Х.

Зміна доходу та зміна цін на товари змінює положення лінії бюджетного обмеження. Якщо змінюється дохід, то крива пересувається вправо (збільшення доходу) чи вліво (зменшення доходу). При цьому кут нахилу лінії залишається незмінним. Навпаки, якщо змінюється ціна на продукт, то це призводить до зміни кута нахилу лінії: він збільшується при зростанні цін на товар Х та зменшенні цін на товар У і зменшується, якщо на ринку складається протилежна ситуація (рис. 2.6).

Qy Qy Qy

Qx Qx Qx

а) зміна доходу; б) зменшення цін в) зростання цін

на товар Х на товар У

Рис. 2.6 Вплив змін доходу та цін на положення лінії бюджетних обмежень Побудова кривої байдужості споживача та лінії його бюджетних обмежень дозволяє визначитися з положенням рівноваги споживача.

2.4 Рівновага споживача

Споживач максимізує корисність при наявності певних бюджетних обмежень. Тому завданням моделі поведінки споживача є пояснення того, як на його вибір впливають вподобання, дохід та ціни на товари. Для наглядної демонстрації процесу вибору сумістимо на одному графіку карту кривих байдужості та лінію бюджетних обмежень якогось споживача. Як бачимо (рис. 2.7), лінія бюджетних обмежень перетинає криву байдужості, що відповідає корисності U1 в точках А1 та А2. Це означає, що дохід споживача дозволяє при його максимальному використанні придбати як перший, так і другий набір. Чи буде це означати, що в точках А1 та А2 споживач отримає максимальну корисність, яка доступна для нього при існуючих бюджетних обмеженнях? Очевидно, що ні. Адже всяка точка, що лежить на відрізку А1А2 буде доступна для споживача і матиме корисність більшу, ніж U1, оскільки більш віддалена від початку координат. Максимальна корисність, яка доступна при заданому бюджеті, досягається тоді, коли споживається комбінація товарів, що відповідає точці, де бюджетна лінія дотикається до найвіддаленішою від початку координат кривої байдужості.

Qу

А1

А3

U3

U2

А2 U1

І1 Q х Рис. 2.7. Рівновага споживача

Рівновага споживача відповідає такій комбінації придбаних товарів, яка максимізує корисність при заданому бюджетному обмеженні. Як тільки споживач отримує такий набір, у нього зникають стимули замінювати його на інший.

Рівновазі споживача можна дати геометричне тлумачення. Якщо рівновага досягається в точці дотику лінії бюджетних обмежень І1 до кривої байдужості U2, то це означає, що в точці А3 нахил ціх двох ліній співпадає (довідково: нахил кривої в будь-якій точці відповідає нахилу дотичної, проведеної до неї в цій точці). Тоді можна скласти таке рівняння:

MUx/MUy= Px/Py. (2.8)

Або

MUx/Px=MUy/Py. (2.9)

Споживач, який максимізує свою корисність, придбаватиме два товари таким чином, що їх граничні корисності в розрахунку на грошову одиницю ціни будуть рівні. Цей підхід отримав назву еквімаржинального принципу.

Рівновага споживача, при якій він придбає обидва товари, називається внутрішньою. Однак може скластися так, що споживач буде максимізувати свою корисність, зупинившись на придбанні лише одного товару. Така рівновага вважається кутовою. Наприклад, хтось із студентів вирішив обмежити споживання борошняних виробів. Тоді кут нахилу кривої байдужості значно зросте і в жодному місці лінія бюджетних обмежень не зможе бути дотичною. Рівновага буде досягатися в точці, яка відповідає максимально можливому обсягу котлет, що дозволяє придбати бюджет студента (рис. 2.8).

Qy

U1 U2

I1

I2

Qx

Рис. 2.8. Кутова рівновага споживача В наведеному прикладі кутова рівновага може перетворитися у внутрішню, коли ціни значно зменшаться на пиріжки чи значно зростуть на котлети. Якщо ж споживач взагалі не бажатиме відмовлятися від котлет заради пиріжків, то крива байдужості матиме вигляд вертикальної прямої, і перехід від кутової рівноваги до внутрішньої буде взагалі неможливий.

Виключно кутовою рівновага споживача буде і в тому випадку, коли один з товарів є антиблагом, тобто таким, що має від'ємне значення корисності для споживача. В цьому випадку зміниться сам характер кривої байдужості: замість спадаючої вона стане зростаючою. Наприклад, якесь захворювання взагалі не дозволяє споживати м’ясо. Тоді для споживача привабливішим буде той набір, де менше котлет, а рівновага (максимізація корисності) досягатиметься в точці, що відповідає максимальній кількості пиріжків, яку дозволяє придбати його бюджет. Адже споживач ніколи добровільно не придбає антиблаго. Зауважимо, що практично кожний товар може перетворитися в антиблаго, коли він стає доступним в такій кількості, що повністю задовольняє потреби споживача. Точка, в якій споживач перестає розглядати додаткове споживання як таке, що приносить йому користь, називається точкою насичення.

Слід особливо звернути увагу на випадок споживання товарів, що ідеально доповнюють один одного, тобто ефективне споживання одного товару без певної кількості іншого взагалі неможливе. Це можуть бути автомобілі та номерні знаки, черевики та шнурки до них, тощо. В цьому випадку ні зміна співвідношення цін, ні дохід споживача не впливатимуть на співвідношення цих товарів в наборі, який вибирає споживач (рис. 2.9).