Новые реалії і стратегія організації

Новые реалії і стратегія організації

Питер Ф. Друкер

Введение

Чому стратегія ?

Каждая організація діє підставі своєї теорії бізнесу, інакше кажучи, на підставі низки уявлення про те, у чому її бізнес, які її мети, як визначаються результати, хто її споживачі, що це споживачі цінують і невтомно внаслідок чого платят.

Стратегия є спосіб втілення теорії бізнесу у практичної діяльності. Мета практичної діяльності - забезпечити організації можливість досягти бажаних успіхів у неконтрольованої середовищі. Бо стратегія дозволяє організації усвідомлено шукати і використовувати собі на користь будь-які сприятливі збігу обстоятельств.

Кроме того, стратегія — це найкращий спосіб перевірки теорії бізнесу. Якщо стратегія не забезпечує досягнення запланованих результатів, це перший ознака те, що настав час переглянути теорію бізнесу. Це ж стосується й несподіваного успіху: то найчастіше зазначає, що теорія бізнесу потребує доопрацювання. Бо лише стратегія дозволяє очікувати, в ніж, в організацію полягає. Якщо ні стратегії, то немає і способу визначити, що насамперед і рішення організації сприяють досягненню бажаних результатів, а які ведуть у фальшивому. напрямку і лише розпорошують ресурсы.

Но тоді можуть грунтуватися стратегія під час швидких зміні та повної невизначеності, приміром у такі умови виявився світ одразу на порозі XXI століття? Чи є якісь уявлення, у яких може будуватися стратегія організації загалом і комерційне підприємство зокрема? Чи є якась опора?

Да, є п’ять явищ, які можна повністю відповідними дійсності. Але вони категорично не вписуються до рамок стратегій майже всіх сучасних організацій. Насамперед, вони, за своєю сутністю, немає ставлення до економіці, це стосується швидше соціальної і політичною сфере.

Вот нові реалии.

Резкое зниження народжуваності в розвинених країн.

Изменения у розподілі наявного доходу.

Изменение визначення ефективності.

Глобализация конкуренції.

Растущее невідповідність між економічної глобалізацією і політичною разобщенностью.

I. Різке зниження рождаемости

Самая характерна риса сьогодення — хоча в силу абсолютної безпрецедентність у світовій історії - цю різку зниження народжуваності в розвинених країн. У Західної та Центральної Європі й у Японії коефіцієнт народжуваності які вже упав нижче краю, який буде необхідний простого відтворення населення, точніше нижче 2,1 дитини однією жінку дітородного віку. У деяких найбагатших регіонах Італії, наприклад, у Болоньї, коефіцієнт народжуваності 1999 року знизився до 0,8, у Японії він становив 1,3. Можна сміливо сказати, ж Японія і весь Південна Європа (Португалія, Іспанія, Південна Франція, Італія, Греція) рухаються прямісінько до загальнонаціональному самогубству, які мають. Наступити разів у кінці ХХІ сторіччя. На той час населення, скажімо, Італії, що становить сьогодні 60 мільйонів, може знизитися до 20−22 мільйонів, населення Японії, що становить сьогодні 125 мільйонів, впаде до 50−55 мільйонів. Та й у Західної і Північної Європі коефіцієнт народжуваності становить сьогодні 1,5 і меньше.

В США коефіцієнт народжуваності також перевищує показник 2, більше, він стійко знижується. Додайте до цього те, що сьогоднішній дуже низький коефіцієнт досягається з допомогою значної частини недавніх іммігрантів, які поки що, будучи американцями у першому поколінні, за інерцією підтримують високий рівень народжуваності, властивий їхньою рідною країнам, наприклад Мексике.

В Японії у Європі чисельність населення сягнула свого максимуму, як і у Німеччині. У вона зростатиме у найближчі 20−25 років, щоправда, після 2015 року більшості населення вже становитимуть в віці 55 років і старше.

Но важлива навіть чисельність населення як така, а співвідношення людей різних вікових груп у межах популяції. До 2080 року серед приблизно 20 мільйонів італійців буде, дуже мало літніх людей до 15 років, але дуже багато — як мінімум одна третину — тих, кому за 70. У Японії співвідношення між молоддю і людьми традиційного віку приблизно настільки ж, а то й гірше. У кількість молоді вже нині збільшується повільніше, ніж кількість осіб похилого віку, переваливших за пенсійний вік. І все-таки приблизно до 2015 року чисельні показники кількості молодих людей США збільшуватися. Щоправда, у наступні років вони стануть знижуватися, причому дуже быстро.

Уровень народжуваності може змінитися, і досить стрімко, — це свідчить досвід США після Другої Першої світової. Але якщо рівень народжуваності в розвинених країнах різко підвищиться, пройде незгірш від 20 років, поки новонароджені досягнуть у віці. Немає нічого — крім безпрецедентно масової імміграції, — що могла б запобігти сильну брак робочої сили традиційного у віці (точніше, віку нижче 60−65 років) а розвинених країн. У цей нестача стане гостро відчуватися приблизно після 2015 року, а більшості розвинутих країн — і ще раньше.

История не знає чого. У деяких регіонах Римська імперія між 200 і 250 роками від Р.Х. простежувалося зниження народжуваності, але точних цифр ми, зрозуміло, немає. З іншого боку, історія був випадку, щоб кількість літніх людей, досягли традиційного віку, перевищувало чисельність молоді, саме таку картину спостерігаємо ми сьогодні у деяких країнах Європи, саме до цього неминуче прийдуть все розвинених країн ще до його середини XXI века.

На протязі щонайменше двох століть все інститути сучасного нашого суспільства та, в особливості, все комерційні установи виходили своєї діяльності з уявлення, що кількість населення стабільно зростає. Їх зростання населення розпочалося XV столітті. А починаючи з XVIII століття населення почало зростати нас дуже швидко — до періоду, що відбувся за закінченням Другої світової війни. Зростання чисельності населення Японії почався приблизно XVII столітті - по закінченні періоду громадянські війни. На початку ХІХ століття він прискорився, і підвищення рівня народжуваності тривало також до закінчення Другої світової війни. Але сьогодні стратегії всіх громадських інституцій у розвинених країн мають грунтуватися на іншому поданні: чисельність населення — і особливо молодого — снижается.

В старінні населення — демографічному феномен, якому стільки уваги приділяють сьогодні економісти, політики та творча громадськість розвинутих країн, — немає жодних знахідок. У найрозвиненіших країнах, починаючи з XVIII і особливо ХІХ століття, спостерігається стійке зростання тривалість життя. Темпи зростання кількості тривалість життя протягом 50 років ледь перевищують темпи зростання, зафіксовані протягом попередніх 150 років. І тому ми знаємо, як упоратися з цим проблемою. Безумовно, рішення цей важкий, хворобливе, спірне і з надзвичайно непопулярне. Полягає він у тому, щоб у найближчі 20−30 років збільшити пенсійний вік приблизно до 79 років у більшості розвинутих країн. Саме вік 79 років із погляду тривалість життя і стан здоров’я відповідає сьогодні віку 65 років, що у 1936 року визнано пенсійним, коли США, останній з країн західного світу, прийняла загальнонаціональний план пенсійного забезпечення (у межах програми соціального обеспечения).

Аналогичным чином, нічого немає особливо нового континенту в зростанні населення країнах такі званого третього світу. Цей процес відбувається відповідає зростанню населення розвинених країн, що був століття тому, зростання населення країнах третього світу ледь перевищує тодішній зростання населення сучасних розвинених країн. До до того ж збільшення кількості населення країнах третього світу сповільнюється так швидко, які можна відповідально передбачити, що третього світу — крім, мабуть, Індії, стабілізується колись, ніж досягне критичної цифри. Відомо, що продовольства та сировини цілком досить, і кризи у цій галузі нічого очікувати. Інша річ, що сьогодні існують величезні проблеми, пов’язані з забрудненням води та повітря, людська діяльність мусить бути врегульовано в такий спосіб, ніж погіршувати стан довкілля. Але це така нова проблема, якою її вважає громадськість. У деяких регіонах Західної Європи (наприклад, в Рурської області у Німеччини), екологічна проблема виникла з початку XX століття і тоді була і вирішена, і вельми задовільно. Єдине, що справді безпрецедентно, то це, повторимо, різке зниження народжуваності в розвинених країн. Деякі із наслідків цього процесу очевидны.

В найближчі 20−30 років демографічна ситуація у розвинених країн буде визначати політичну. І політика буде дуже нестабільною. Жодна із багатьох країн неготовим до проблем, яких призведе зниження чисельності населення. Про цьому можна зважити на те, що ні країні світу немає політичних партій чи рухів, які метою своєї діяльності порушили б розв’язання проблеми, пов’язаних з демографічним кризою. Справді, підвищення віку — це гасло чи? Заохочення осіб похилого віку у тому прагнень продовжувати роботу після досягнення віку, звільняючи з податків весь отримуваний ними дохід, — це політика чи, чи ?

Не менш складний — можливо, навіть більше складним, — буде політичного аспекту імміграції. Зниження чисельності населення розвинених країн і багатих країнах супроводжується зростанням населення сусідніх бідних країнах третього світу. Для США у ролі країн світу виступають країн Центральної Америки і Карибського басейну, Південної Європи — це Північна Африка, для Німеччини — Росія, для Японії - Філіппіни, Індонезія і материкові держави Південно-Східної Азії вже. Намагатися подолати імміграцію звідти — все одно що намагатися подолати земне тяжіння. Ні більш гострого політичного питання, ніж масштабна імміграція, особливо із багатьох країн з іншою культурою і релігією. Найбільшою гостроти проблема імміграції досягне, мабуть, у Японії, частиною через найнижчого віку, частиною через негнучкості ринку праці, частиною тому, ж Японія ніколи колись — по крайнього заходу, протягом історичного періоду, який залишив по собі письмових свідчень, — не допускала імміграції, в жодному вигляді. І навпаки, найменш гострої проблема імміграції буде зацікавлений у США, оскільки, по-перше, США — це країна іммігрантів, а по-друге, ринок праці США відрізняється дуже високою гнучкістю. Але навіть у США нові демографічні тенденції можуть створити непередбачені політичні емоції, і викликати цілком нові і непередбачувані політичні зміни.

На протязі найближчих 20−30 років одне з розвинутих країн — з причин, викладеним вище, — це не матиме сильного уряду та стабільної політику. Найімовірніше, нормою стане політична нестабільність.

Понятие придбає дві різні сенсу. Не виключено, що тенденція збережеться. Але за рахунок пенсій нічого очікувати означати, що пенсіонер припиняє трудитися. Це означатиме, що пенсіонер большє нє зобов’язаний працювати повний робочого дня і повний робочий рік, як звичайний службовець, пенсіонер отримає право працювати тільки кілька місяців у році. Трудові відносини — традиційно найбільш підкована відсталі і формалізовані, — скоріш всього, набудуть нові й стануть гнучкішими, по крайнього заходу, по відношення до літнім працівникам. Зміна трудових взаємин почне особливо актуальним по тому, як «більшість літніх співробітників становитимуть не працівники фізичного праці, а люди, що ніколи не заробляли життя фізичним працею, і особливо високоосвічені працівники розумової праці. У США це буде приблизно 2010 року, коли, народжені період (розпочатого в 1948 року), досягнуть традиційного віку. Річ у тім, що — перша група у історії група населення, представники якої у основному вибрали не фізичний, а інтелектуальні зусилля. З цієї причини вони почали першою у історії групою населення, яка за 30−40 років повноцінного праці не втратила здоров’я на важкої фізичної роботі, здебільшого вони можуть працювати й далі - їх фізичну й розумовий стан дозволяє это.

Поэтому кардинальні нововведення у створенні праці та питаннях зайнятості особливо необхідні у Європі Японії. У поки що досить молоді, отже радикальні зміни можна відкласти до приблизно 2010 року. І все-таки, а більшої ймовірністю можна передбачити, нові трудові відносини з’являться спочатку саме у США, причому за тим самим згадуваним причин: найгнучкіший і найменш обмежений ринок праці, разом із стійкою, традицією експерименту як в роботодавців, і у работников.

Поэтому організації США, використовують найманої праці, — і надто невчасно тільки комерційних підприємств, — повинні якомога швидше розпочати впровадженню нових трудових відносин, у яких активна роль відводиться літнім працівникам і особливо, літнім працівникам розумової праці. Організація, яка першою процвітає залучення й утриманні фахівців, які переступили традиційний пенсійний вік, і який зуміє домогтися від нього максимальної продуктивності, отримає неймовірне конкурентна перевага. Так чи інакше, сьогодні стратегія будь-який організації має базуватися на цілий ряд нового бачення: зокрема, що за 20−30 років великий і при цьому постійно збільшуваний обсяг робіт — включаючи виконання життєво важливих для організації функцій — виконуватиметься співробітниками, вік яких перевищить традиційний пенсійний, що це співробітники ні ні, ні , — просто більше не матимуть ніякого рангу, що це співробітники, передусім, взагалі будуть звичному значенні цього слова ні працювати повний робочого дня, як звичайні службовці, які щодня ходять працювати.

Конечный висновок у тому, що у всіх розвинених країн необхідно вирішувати якомога скоріш підвищити продуктивності праці працівників, як працюючих повний робочий день, і зайнятих частково, і особливо продуктивність працівників розумової праці. Інакше країна — і її організації - втратить свій потенціал і став беднеть.

Какие ж висновки з усього вищесказаного можуть зробити себе, окремі компанії, у розвинених странах?

Для початку спробуємо вирішити таке питання: було б стійке зростання числа осіб похилого віку і далі створювати нові маркетингові можливості і як? У розвинених країнах похилого віку є найбільш процвітаючу частину майна товариства, причому їх дохід після виходу пенсію майже завжди значно вище, ніж у передпенсійний період. Кількість осіб похилого віку зростатиме. Там їх дохід? Залишиться він такий високим чи знизиться? І чи пенсіонери витрачати гроші ж охоче, як нині? І, насамкінець, найважливіше запитання: будуть вони далі хотіти залишатися і відповідно розподіляти свої витрати? Відповіді ці запитання значною мірою формують споживчий ринок розвинутих країн разом із ним — всю экономику.

Что означає для економіки загалом і окремо взятих компаній скорочення чисельності молодих людей особливо молоді до 18 років, тобто. дітей, підлітків і юнацтва? Чи становить собою той процес виключно загрозу? Або він може у однаковою мірою започаткувати нові змогу певних отраслей?

Уменьшение кількості дітей у сім'ях можна як виключно сприятливу змога вищій школі - практично в усіх країнах. Щоправда, до нашого часу Японія залишається єдиною країною, у якій розуміють, що найважливішим елементом, які забезпечують зростання продуктивність праці в масштабах країни, є освіту, розпочате від юного віку. Тож у нашій країні вчитель початкової школи грає справді значної ролі становлення процесу творення, а держава забезпечує йому відповідні підготовку, ставлення з боку нашого суспільства та оплату труда.

Для компаній, що спеціалізуються з виробництва товарів для дітей, різке зниження народжуваності також відкриває нові маркетингові можливості. Зрозуміло, що менше дітей у сім'ї, то більше — у будь-якому значенні - кожен дитина тим більше грошей витрачають нею родители.

Это можна спостерігати з прикладу країни, яка розглядає зниження народжуваності в ролі державної завдання першорядної важливості. Йдеться Китаї. Китайська політика, що обмежує число дітей у сім'ї однією дитиною, вже дала результати у містах, де більшість сімей мають за одним дитині. Попри нестатки, ці сім'ї витрачають на єдине чадо набагато більше, ніж витрачали на трьох-чотирьох. Подібну ситуацію можна поспостерігати на Німеччини, та й у Італії. Навіть у США у сім'ях середнього класу, де традиційно висока народжуваність вже значно знизилася, на одного-двох дітей витрачається вулицю значно більше грошей. Компанія Mattel, яка випускає дорогі ляльки Барбі, вчасно зрозуміла це, і саме це пояснюється її успіхом рынке.

Снижение народжуваності несе з собою також гігантські політичні та соціальні наслідки, ми доки маємо жодного уявлення. Але це процес неминуче позначиться економіки та бізнесі - деякі аспекти впливу сьогодні вже вивчаються, і деякі результати досліджень навіть застосовуються на практиці. З іншого боку, будь-який вид підготовки сьогоднішніх ресурсів та можливостей, що потенційно можуть відкритися о майбутньому, — що якраз, дозволю собі нагадати, і називається стратегією, — має починатися з демографії, а з розгляду проблеми падіння народжуваності в розвинених країн. З усіх сучасних процесів це найбільш помітний, непередбачуваний й цілком беспрецедентен.

II. Розподіл дохода

Распределение наявного доходу змінюється як і кардинально, як і структура населення, але не хто це звертає увагу. Тим часом зміна у розподілі наявного доходу, мабуть, — і навіть, мабуть, напевно, — гратиме у перше десятиріччя ХХІ сторіччя щонайменше значної ролі, ніж зміни у демографічної ситуации.

Коммерческие структури та промисловість багато уваги приділяють сьогодні своєму становищу на ринку. Вони постійно відстежують обсяги продажу своїх товарів хороших і можуть сказати, збільшується збут чи зменшується. Будь-який керівник точно знає, перебуває його компанія перебуває на піднесенні чи спаді. Але практично одній з компаній ніхто не знає по-справжньому важливий показник, саме — яку частку свого наявного доходу покупці (чи це інші компанії, державних установ чи кінцевий споживач) витрачають на товари та даної компанії. І вже тим паче жодна з компаній не знає, зростає ця частка чи уменьшается.

Доля наявного доходу — це фундамент всієї економічної інформації. По-перше, з всієї необхідної інформації, необхідної бізнесу, саме цю найпростіше отримати. Ця інформація — найнадійніша база і розробити стратегії. Бо, зазвичай, тенденції у розподілі наявного доходу з певних категоріям товарів чи послуг, якось установивши, зберігаються протягом тривалого часу. Вони можуть залишатися незмінними протягом цілих економічних циклов.

Поэтому організація просто зобов’язана знати тенденції у розподілі наявного доходу. Це, мабуть, найважливіша тенденція з усіх, які потрібно враховувати у діяльності організацій, як комерційних, і некомерційних. Так само істотні зміни всередині тенденції, наприклад, перехід споживачів від однієї виду товару або ж послуги до іншого у межах однієї товарної категории.

В перші десятиліття ХХІ сторіччя спостерігатимуть два явища — зміна в тенденції розподілу наявного прибутку і зміни у цієї тенденції. Але керівники компаній, ні економісти не приділяють належної уваги розподілу наявного доходу споживачів. Понад те, далеко не всі взагалі підозрює про наявність як і информации.

Почти все економісти та керівництво більшості банків компаній вважають, наприклад, що гігантський економічного зростання, що простежувався в XX столітті, була викликана економічними чинниками. І це негаразд. Навпаки, в розвинених країн частка наявного доходу, спрямовуваного задоволення потреб у економічній сфері, протягом усього століття снижалась.

В XX столітті стійке зростання зафіксований у чотирьох секторах:

правительственные витрати,.

здравоохранение,.

образование,.

досуг.

В останньої сфері спостерігалося таке бурхливе зростання продуктивності і обсягів своєї продукції, що він зовсім можна з трьома іншими разом взятыми.

В 1900 року величезне більшість трудящих в розвинених країн працювали більш як 60 години на тиждень 51 тиждень тому у рік (з однією восьмидневным відпусткою на рік) при шестиденної робочої тижню. Наприкінці століття більшість трудящих працює менше сорока години на тиждень (у Німеччині - 34−35 годин), максимум 47 тижнів протримала у рік (США) при п’ятиденної робочої тижню (з відпусткою о 12-й днів). Кількість робочого дня скоротилася з 3000 годин на рік до її менш як 1500 годин (в Німеччини) чи до 1850 годин на рік у самої з розвинених країн — США.

Изо всіх чотирьох секторів зростання ХХ століття найбільший вплив щодо розподілу наявного доходу справила уряд. Не що це головний покупець чи споживач товарів та послуг, швидше, навпаки: крім війни навіть найбільше уряд у розвинених країн є досить скромного споживача. Але головну економічну функцію уряду розвиненою країни і становить перерозподіл 30−50% національного доходу країни. Отже, ніщо інше не надає такого істотного впливу щодо розподілу часткою національного доходу, як в державної политике.

Три інших сектора зростання — охорону здоров’я, освіту, дозвілля — самі є найбільшими споживачами товарів та послуг, інакше кажучи, матеріальних благ. Але жоден їх не забезпечує матеріального (себто) удовлетворения.

Все цих чотири сектори не підпорядковуються правилам й фактично економічним законам попиту й пропозиції, немає високої цінової чутливістю, безсилі під стандартні економічні моделі, які поведінка не відповідає економічним теориям.

И, тим щонайменше, вони є понад половину економіки розвинутих країн, навіть самих .

Поэтому розробки стратегії необхідна за першу чергу враховувати зміна тенденцій у тих чотирьох секторах, оскільки всі чотири сектори майже напевно зазнають серйозні зміни у найближчі ж десятилетия.

Можно очікувати, що традиційна функція уряду — збирання та перерозподіл національного доходу — почне слабшати (хоча наявні нині факти не підтверджують цих сподівань, по крайнього заходу до й Великобританії). Щоправда, у всіх розвинених країнах уряду, всю, швидко освоюють новий термін і дуже потужний інструмент впливу (ніж сказати контролю) щодо розподілу наявного доходу. Маю на увазі то регулятивних нормах, з допомогою яких контролюються і виділяються економічні ресурси для нових цілей, наприклад, на охорони навколишнього середовища. Тому, за формулюванні політики організація повинна розглядати дії уряду як чинник впливу своєї стратегії і стратегію всієї индустрии.

Досуг належить швидше галузям, і очікується скорочення виробництва товарів у цій галузі. У найрозвиненіших країнах процес скорочення робочого тижня, схоже, вичерпався. Понад те, є всі ознаки, що його робочих години на тиждень скоро знову стане зростати, особливо у США і у Великобританії. Ринок дозвілля, за ринком озброєння, самим быстрорастущим в XX столітті, вже демонструє ознаки скорочення, стрімко зростає конкуренція під час споживача, яким над ринком дозвілля виражається, різко знизився розмір прибутку, практично зникла диференціація товарів (наприклад, споживачеві сьогодні байдуже, де дивитися фільм — у кінотеатрі або в своїй оселі по видеомагнитофону).

И охорону здоров’я, й освіту залишатимуться найбільшими — демографічна ситуація є гарантією цього. Але всередині обох цих секторів відбудуться істотні зміни. Наприклад, освіти, як говорилося, замість молоді дедалі ширше поширюватиметься безупинне навчання фахівців, котрі вже отримали вищу освіту. Що й казати стосується охорони здоров’я, то тут (у всіх розвинених країнах) що чекає нас зміни, можливо, будуть навіть більше радикальними, ніж ми можемо собі уявити, і відбудуться набагато раньше.

Как всі ці процеси в секторах зростання ХХ століття вплинуть на формулювання стратегій ХХІ сторіччя, виходячи з яких працюватимуть вся індустрія і окремі організації, чи це комерційне підприємство, університет, лікарня чи церковь?

Ответ це питання вимагає насамперед визначення стадії, де перебуває ця галузь — є вона, чи. Дедалі більша галузь — це те, у якій попит продукції (товари або послуги) зростає швидше, ніж національний дохід і/або чисельність населення. Галузь, у якій попит їхньому товари або ж послуги зростає зі тієї ж швидкістю, як і національний дохід і/або чисельність населення, вважається. Нарешті, галузь, у якій попит на товари або ж послуги зростає повільніше, ніж національний дохід і/або чисельність населення, є, навіть якщо абсолютні показники її продажів стабільно увеличиваются.

Мировое виробництво легкових авто у, наприклад, впродовж останніх 30−40 років перебуває у стані згасання. Зростання ця галузь до 1960 року — навіть, мабуть, до 1970. Сьогодні Європи та Японія повністю моторизованими. Загальний обсяг продажу легкових авто у в усьому світі продовжує зростати, хоча й повільно. Але зростання це набагато відстає від подальшого зростання як національного доходу, і чисельності населения.

Аналогичным чином, з часів Першої Першої світової - можливо, і з 1900 року, — частка наявного доходу на розвинених країн (а водночас в усій світової економіці), що на різноманітних споживчі товари, повільно знижувалася зі швидкістю піввідсотка щорічно, крім військових років. Це відбувалося із продовольчими товарами, і з сировиною для промислових підприємств. Це означає, що з 1900 року ціни все споживчі товари мають стійку тенденцію знижуватися щороку. І ця тенденція сохраняется.

Впрочем, зрілі і згасаючі галузі можуть відродитися і знову стати растущими.

Это може трапитись із галузями, що виробляють кошти транспортування, наприклад, локомотиви чи обладнання будівництва залізниць. У розвинених країн існуюча транспортна інфраструктура не може задовольнити наявний попит. У країн і країнах третього світу стан транспортних магістралей десятки років відстає від сьогоднішніх вимог економіки та кількості населення. Найяскравіший приклад у цій галузі - Китай. Чи може таке стан справ породити новий транспортний бум, аналогічний тому, що дало поштовх економічного зростання в середині ХІХ століття? Поки що говорити про це, проте тенденція налицо.

Ибо, повторюся, мало знайдеться так само важливих розробки стратегії явищ, які мають як загрозу, і можливості, яким зміна тенденції у розподілі наявного доходу. Для окремих галузей він буде означати справжній переворот.

Современные ростучі отрасли

Какие ж із сучасних галузей може бути ростучими і ми про неї знаем?

Самой швидкому зростанні в усьому світу і найбільш квітучою галуззю останній третині ХХ століття є індустрія інформації. Це ж можна сказати й про індустрії фінансових послуг — щоправда, йдеться про принципово нових фінансові послуги. Я маю у вигляді надання заможній і старіючому сектору населення розвинутих країн індивідуальних фінансових послуг, які допомагають гарантувати високий і стабільний прибуток після виходу пенсію. Причиною виникнення цих фінансових послуг послужили зміни у демографічній ситуації, про які йшла мова вище у цій главе.

В розвинених країн представники розбагатілого середнього класу, особливо ті їх, якою довелося заробляти собі життя фізичним і які працюють у сфері послуг чи зайняті інтелектуальним працею, по досягненні віку 45−50 років усвідомлюють, що рівень пенсійного забезпечення навряд чи влаштує їх, коли настане час відмовитися від роботою. Тож у такому віці майбутніх пенсіонерах починають шукати можливостей інвестувати свої гроші в такий спосіб, щоб забезпечити фінансове добробут на 30 років вперед.

Новая зросла галузь, індустрія фінансових послуг, істотно відрізняється від традиційної фінансової індустрії, виступає у ролі, якими є, наприклад, J.P.Morgan, Citibank чи Goldman Sachs. Нові інвестори (майбутніх пенсіонерах) найбільше стурбовані не тим, щоб чи здійснювати. Їх головна завдання — зберегти ті невеликі заощадження, якими вони мають, про те, щоб отримати гарантований дохід після виходу пенсію. Нові фінансові інститути, які це — фонди взаємного страхування, пенсійні фонди й кілька (здебільшого нових) брокерських компаній, — постійно покращують своє становище. Спочатку вони з’явились США, потім у Великобританії, а останнє короткий час вони поширилися й у в континентальній Європі і Японии.

Однако більшість традиційних фінансових гігантів не розуміє, що змінився сам поняття. Єдине, що вони бачать, що це в розвинених країн на тепер йде велика — незрівнянно велика — частка наявного доходу. Тому поспішають розширити свій набір традиційних послуг. У цьому частка їх звичайних фінансових послуг — корпоративні позички чи публічне пропозицію корпоративних цінних паперів — не зростає, а зменшується, причому нас дуже швидко. Річ у тім, що які ці послуги пропонуються, насамперед, над ринком великих компаній. На протязі останніх 20 років сектором зростання в всіх розвинених країн, навіть у Японії, став бізнес, середніх розмірів, а частка компаній-гігантів постійно зменшується. А компанії середнього розміру, зазвичай, не входить до числа споживачів традиційних фінансових услуг.

Неудивительно, що традиційні фінансові гіганти надзвичайно активно відкривають сьогодні свої філії в усіх країнах світу. Принаймні того як його традиційний корпоративний бізнес стає менш прибутковим (частиною тому, що галузь його застосування постійно скорочується, частиною через посилення конкуренції за шматки зменшуваного, у результаті розмір прибутку знижується до крайнього краю) корпоративні банки-гиганты — американські, британські, японські, німецькі, французькі, швейцарські - вдаються до, тобто. до відвертої спекуляції, щоб підтримувати свої надмірні накладні витрати. Проте, як знаємо з історії фінансових установ (починаючи з діяльності сімейства Медічі у Європі на XV столітті), це закінчується у тому ж — катастрофічними втратами. І саме ця втрати, зумовлені неправильним поданням про індустрії фінансових послуг, як про зростання галузі, значною мірою спровокували фінансову кризу, який розпочалося середині 1990;х років в Азії, і загрожує захопити усю світову экономику.

Несмотря на криза, тенденція розвитку нового виду і збільшення кількості нових інвесторів (майбутніх пенсіонерів) буде, очевидно, посилюватися і далі. Принаймні, ця тенденція посилюватиметься до тих пір, поки розвинених країн не адаптують свої системи пенсійного забезпечення до новим демографічним реаліям, про які я докладно говорив у початку главы.

А ось іще одна приклад — і іще одна урок.

Всем відомо, що найбільшої з зростаючих галузей є, яку ми називаємо, правильніше був б називати. У всіх розвинених країн — і навіть у цілком нерозвинених країнах третього світу — темпи зростання цій галузі значно вищий, ніж темпи зростання національного доходу чи чисельності населення. Коли говоримо, на думку спадають таке слово, як і .- Тим часом кількість звичайних друкованих книжок, видаваних і які й у всіх розвинених країнах, протягом 30−40 років збільшується як і швидко, як і обсяги продажу нової електронної техніки. Можливо, провідні видавничі компанії світу ростуть негаразд швидко, як лідери у виробництві електроніки на кшталт Intel чи Microsoft США чи SAP у Німеччині, проте швидше, ніж уся электронно-информационная галузі у цілому, і консультації безумовно, приносять більш високий прибуток. Зверніть увагу: США є дуже великим і швидко мерехтливим ринком друкованої продукції (книжок), і жоден з американського книговидавців цього зауважив. Через війну багато американські книговидавничі компанії перейшла до рук не-американцев (однією з найбільших може бути Bertetemann, Holtzbrinck і Murdoch). Ці компанії вже домінують на книжковому ринку під весь світ і завойовують ринки Японії Європи так само швидко, як і ринок США (навіть у Китаї, наприклад, з’явилися клуби книжок видавництва Bertebmann).

Менеджмент індустрії, як і комерційної, і у некомерційної сферах, може бути різним залежно від стадії, де перебуває ця галузь, тобто. від того, є вона зростання, зрілої чи гаснучої. Менеджмент зростання індустрії, яка може розраховувати попит за свої товари або ж послуги і розвивається швидше, ніж економіка чи чисельність населення, має бути зорієнтований у майбутнє. Керівництву слід вести активну інноваційну діяльність й сміливо на ризик. Менеджмент зрілої індустрії необхідно націлювати на на завоювання провідних позицій у кількох (можливо, двох-трьох) ключових сферах і особливо у сферах, де попит можна задовольнити за значно більш низькій ціні з допомогою впровадження: передових технологій чи досягнення більш високої якості. Керівництво має бути максимально гнучким мобільним (під мобільністю у разі розуміється здатність до швидкого зміни). Стиглі індустрії переходять сьогодні з одних способів задоволення потреб інші. Тому менеджмент в зрілої індустрії має здійснюватися з допомогою спілок, різних видів партнерства і спільних підприємств, дозволяють швидко адаптуватися зміну форм задоволення потребностей.

Один із прикладів зрілої індустрії - фармацевтична промисловість. Починаючи з винаходи лікарських сульфамидных препаратів і антибіотиків до початку Другої світової війни і по недавніх часів це був найбільший з зростаючих індустрії. У 90-ті роки вона, до стадії зрілості. Це означає, що у найближчому майбутньому станеться, мабуть, швидке й кардинальний перехід до нових способам задоволення старих потреб, наприклад, від хімічних препаратів до медичним технологіям, використовує досягнення генетики, .молекулярної біології та медичної електроніки, або навіть змусити методам .

В гаснучої індустрії менеджмент має здійснюватися, передусім, виходячи з постійного, систематичного і цілеспрямованого зниження витрат виробництва з безупинному поліпшенні якості товарів хороших і обслуговування. Іншими словами, менеджмент потрібно орієнтувати зміцнення становища компанії, у галузі, а чи не до зростання обсяги виробництва, якого досягти хіба що для з допомогою зниження обсяги виробництва компаніями-конкурентами. Бо чим ближче гаснуча індустрія до свого занепаду, важче досягти скільки-небудь значної диференціації товарів. Продукція в гаснучої індустрії має тенденцію перетворюватися на, як і відбувається очах з легковиками (крім — поки що — кількох моделей підвищеної комфортности).

В висновок як і раніше, що установи, комерційні фірми та некомерційні, повинні навчитися базувати своєї стратегії на знанні тенденцій розподілу наявного доходу, вони мають навчитися пристосовуватися до цих тенденціям, насамперед це теж стосується будь-яких змін — у розподілі доходів. Тут необхідна кількісна інформація, і якісний анализ.

III. Визначення ефективності производства

Джеймс Харрінгтон (1611−1677), батько англійської політичної філософії, з якої вийшли Джон Локк (1632−1704), Девід Юм (1711−1776) й Едмунд Берк (1729−1797), а також автори збірника статей, у своїй книжці стверджував, що. Він доводив, що прагнення англійських сквайрів одержати частину власності, якої колись володіла виключно аристократія, спричинилося до Англійської Революції 40-Х роках 15 століття, повалення абсолютистського уряду та заміна його парламентської системою нових власників — дрібнопомісних дворян.

На протязі останніх 50 років через зміни в демографічній ситуації переважають у всіх розвинених країн відбувалося перерозподіл власності. Нині ми спостерігаємо результат цього процесу у вигляді перерозподілу влади. Два явища — виникнення численного (і консультації безумовно, багатого) класу працівників інтелектуальної праці та збільшення тривалість життя — сприяли виникненню таких інститутів, як пенсійні фонди й фонди взаємного страхування. Нині саме вони почали в сучасному розвиненому суспільстві законними ключового виду власності - корпорацій, що у громадському владении.

Этот процес розпочалося США (вперше він був описаний у моїй книжці The Unseen Revolution, що вийшла 1975 року і перевиданої в 1993 року під назвою The Pension Fund Revolution). У результаті утворилося отож у США установи, які мають майбутніх пенсіонерів, володіють сьогодні 40% всіх американських зареєстрованих корпорацій і як 60% великих корпорацій. Приблизно така сама картина зокрема у Великобританії. Майбутні пенсіонери поступово корпорації і всіх інших розвинених країн — Німеччини, Франції, Японії т.д. За такої зміні володіння власністю неминучі й в власти.

Именно цю концепцію є основою які нині у США дебатів про управління корпораціями, що зводяться переважно до спору про те, у чиїх інтересах має здійснюватися діяльність компаній. Ця концепція пояснює різкий зрушення до домінування. Аналогічні дискусії починаються і всіх інших розвинених странах.

До цього часу немає жодної країни, яка виходила із уявлення, що бізнес, особливо великий, повинен працювати переважно — і навіть виключно — на індивідуальних вкладників. У з 1920 року домінувала, хоч і неявно, теорія, яка стверджувала, що підприємницька діяльність має здійснюватися з консенсусу інтересів — споживачів, працівників, вкладників та т.д., що насправді означало, що працює. У Великобританії спостерігалося приблизно таке саме становище. У Японії, Німеччини) і країнах Скандинавії діяльність великих підприємств розглядалася — і розглядається сьогодні - як спрямована, насамперед, створення і підтримку соціальної гармонії. Реально це означає, що підприємства вже повинні працювати у інтересах працівників фізичного труда.

Эти традиційні погляди цілком застаріли. Але й нарождающаяся американська теорія у тому, що повинен працювати лише в сьогохвилинних інтересах вкладників, також вельми переконлива і консультації безумовно вимагає пересмотра.

Будущее економічне становище величезної кількості людей, причому людей, які з усіма те що підставами розраховують прожити дуже довго, дедалі більше залежить від своїх економічних інвестицій, тобто. від інвестування доходів, які вони мають як власники. Тому значення, що надається ефективності діяльності компаній, як елементу, що приносить найбільшу прибуток вкладникам, у майбутньому лише зростати. Сьогоднішні доходи, чи це зарплата чи ринкові ціни акцій, негаразд важливі для вкладників. Їх більше цікавлять прибуток, що вони отримають через 20−30 років. У той самий саме час компанії мають докладати всіх зусиль задоволення інтересів своїх високоосвічених фахівців. Принаймні бізнесу доведеться навчитися ставити інтереси працівників інтелектуальної праці досить висока, щоб зуміти залучити й утримати цих таких необхідних компаніям фахівців, в компаніях також потрібен створювати такі умови, щоб спеціалісти працювали з максимальної эффективностью.

В цілому, можна сказати, що сьогодні типова німецька чи Японська компанія трудиться заради працівника фізичного праці. Але з вищесказаного, можна також припустити, що працівник фізичного праці буде поступово втрачати своє значення для компанії - і водночас із цим знижуватиметься традиційне значення як мети діяльності комерційного підприємства, особливо крупного.

Поэтому сьогоднішні дебати щодо управління корпораціями — лише пробний камінь. Ми повинні по-новому визначити даного підприємства, особливо великого і що у громадської власності. На нас чекає навчитися врівноважувати найближчі завдання, а саме це мають на увазі, коли йдеться про, з довгостроковими цілями виживання і процвітання підприємства. Адже ми маємо працювати з цілком новим явищем — новим і з суто фінансової точки зору: необхідністю підприємствам вижити протягом 30−40 років, інакше кажучи, доти, коли нинішні інвестори досягнуть віку. Це чудова мета, але ще досить утопічна. Середня тривалість життя комерційне підприємство, по крайнього заходу періоду процвітання, минулих років будь-коли перевищувала 30 років. Тож нас доведеться виробити нові концепції і підприємства, навчитися вимірювати ці показники і т.д. Але водночас ефективність яких і продуктивність нічого не винні виражатися в фінансові показники, інакше: вони ні не матиме значення до працівників розумової праці і отримають їх підтримки. А ефективність у розумінні - це споживацька ценность.

Следовательно, всім організаціям вирішувати, що означає їм ефективність яких і продуктивність. Визначення цих понять має бути очевидним і простим. Поки таких визначень немає. Тим часом стратегія у майбутньому^{базуватиметься} саме у новому визначенні производительности.

IV. Глобальна конкуренция

Глобальная конкуренція має стати стратегічною метою всіх медичних закладів. Жодна установа, чи це комерційне підприємство, університет чи лікарня, не може розраховувати виживання, а про успіх, якщо його відповідати стандартам, які лідери індустрії, як і частини миру б не находились.

Вывод один: неможливо далі будувати підприємницьку діяльність й економічного розвитку країни на використанні дешевого праці. Хай мало компанії ні витрачали на зарплату своєму персоналу, вони — крім самих малих та найбідніших, наприклад, місцевих ресторанів, — навряд чи зможуть вижити (не кажи вже процвітанням), а то й досягнуто найближчим часом рівня продуктивності лідерів індустрії, як і частини світу ті перебували б. Особливо це стосується промисловості. Позаяк у більшості промислових галузей розвиненого світу видатки оплату ручної праці постійно знижуються, досягнувши вже рівня однієї восьмий собівартості товару (або навіть менше). Низька продуктивності праці загрожує існуванню компанії. А низькі робочу силу не забезпечують цінового переваги, компенсуючого низьку продуктивність труда.

Это також означає, що модель економічного розвитку ХХ століття — модель, вперше запропонована у Японії в 1955 року і потім успішно скопійована Південної Кореєю і Таїландом, — большє нє працює. Сьогодні у країнах спостерігається надлишок молоді, придатних лише у неквалифицированному фізичному праці. Проте сьогодні ці країни повинні будувати свій економічного зростання на лідерство у сфері технологій (як і робили навіть Німеччина під другої половини ХІХ століття) і високої продуктивність праці. Причому продуктивність мусить бути непросто високої, тобто. не поступається рівню продуктивності у країнах, лідируючих в даної індустрії, а й самим високої, лише цього разі країна може зі часом стати світовим лідером у тих чи інших отраслях.

То ж можна сказати й щодо інженерно-технічної діяльності, маркетингу, фінансову сферу, інноваційної діяльності, тобто. про все менеджменті загалом. Продуктивність праці, якщо вона сягає вищих світових рівнів, гальмує розвиток підприємства, навіть за умови мінімізації витрат виробництва та істотних урядових субсидій. Політика протекціонізму большє нє захищає вітчизняних виробників, навіть за встановленні високих мит і максимальному зниженні квоти на импорт.

И тим щонайменше, у найближчі кілька десятиріч ми, певне, станемо свідками справжньої хвилі протекціонізму в усіх країнах світу. Бо першої реакцією на неспокійну середу буває спроба вибудувати стіну, яка захистила б власний затишний садок від який гуляє всюди холодного вітру. Але це стіни не зможуть захистити організації - особливо комерційні, — якщо не досягають рівня світових рівнів. Ці стіни лише роблять їх понад уязвимыми.

Лучшим підтвердженням того служить приклад Мексики, що протягом 50 років, починаючи з 1929 року, вела цілеспрямовану політику такий внутрішньої економіки, яка залежала від решти світу. Ця політика передбачала як створення економічних бар'єрів, захищають мексиканську економіку від іноземних конкурентів, а й — у тому приклад Мексики абсолютно унікальний для XX століття — практично забороняла мексиканським компаніям експортувати свою продукцію. Ця спроба створити сучасну і навіть суто мексиканську економіку повністю провалилася. Через війну залежність Мексики від імпорту як продовольчих, і промислові товари невпинно зростає. Адже результаті розширення зрештою країна була змушена відкрити свій ринок для зовнішнього світу, оскільки виявилася просто більше не може передплачувати необхідні імпортні товари Після цього з’ясувалося, що дуже багато галузей промисловості геть у стані вижити за умов. Так само і навіть Японія намагалася захистити від іноземців якомога більший частину власних компаній, і галузей, створивши кілька надзвичайно висококонкурентних індустрій, працюючих експорту, та був надаючи цим индустриям субсидії на надзвичайно вигідні умови чи взагалі задарма. Такий їхній підхід забезпечував компаніям величезне конкурентна перевага. Ця політика також провалилася. Нинішній (1999 року) криза у Японії великою мірою обумовлений невдалої спробою зробити численні японські компанії та індустрії (особливо фінансові) конкурентоспроможними на світовому рынке.

Итак, стратегія змушена рахуватися з новий принцип. Будь-яка організація — і лише комерційна — має дорівнювати на стандарти, досягнуті світовими лідерами даної індустрії у країні мира.

V. Що Зростає невідповідність між економічними і політичними реалиями

Последний чинник, який має враховуватися під час вироблення стратегії під час світових структурні зміни та соціальної невизначеності, — це що зростає невідповідність між економічними і з політичними реалиями.

Мировая економіка стає дедалі глобальної. Національні кордону стають лише перешкодами і аналітиків створюють додаткові видатки. Комерційні підприємства, а і багатьох інших установи, большє нє можуть обмежувати масштаби своєї діяльності національної економікою й участі національними межами. Їх масштаби повинні відповідати діяльності відповідні галузі і нафтопереробних компаній в усьому мире.

Но до того ж час політичні кордону зовсім не від збираються зникати. Понад те, дуже сумнівне, щоб такі нові регіональні економічні об'єднання, як Європейське економічне співтовариство, NAFTA (Північноамериканську угоду про вільної торгівлі, укладене 1994 року між США, Канадою та Мексикою) чи Mercosur (у майбутньому — Загальний ринок країн Південної Америки (Аргентини, Бразилії, Парагваю і Уругваю)), послабили політичні кордону, а про їхнє повної отмене.

С 1918 року припиняються розмови про. Але що винайдено нічого, що могла б замінити національне уряд і національний суверенітет у сфері. Понад те, починаючи з 1914 року постійно спостерігається тенденція посилення роздробленості. Ідуть до минулого імперії, які політично об'єднували величезні території. Це було з Австро-Угорщиною й Оттоманської імперією, з Британської імперією, Францією і Нідерландами, з Португалією і Бельгією, з царської і комуністичної Росією. Одночасно зростає економічна життєздатність малих спілок, оскільки гроші ж й інформація стають (на ділі це означає, що просто немає ніякої національності). Починаючи з 1950 року одне одним з’являються держави, кожне зі своїми урядом, збройних сил, дипломатичної службою, податкової і фінансово-бюджетної політикою, та т.д. Поки що немає ніяких ознак виникнення яких би не пішли глобальних, установ, навіть у економічній сфері, — наприклад, якогось за Центральний банк, котра взялася б контролювати стихійні грошові потоки в усьому світі, а про глобальних установах, які координували б в усьому світі податкову і кредитно-грошову политику.

Даже у межах транснаціональних економічних співтовариств національна політика все ще спрацьовує економічним раціональністю Ось приклад, з діяльності ЄЕС: якась транснаціональну компанію окремо не змогла (з політичних причин) закрити абсолютно збиткову справу у Бельгії та передати його замовлення французькому підприємству, приналежному тієї ж компанії та розташованому лише у тридцяти миль від бельгійського заводу, але території Франции.

На справі ми маємо справу із трьома взаимовлияющими чинниками. Існує справді глобальна економіка, у якій вільно циркулюють гроші й інформація. Є регіональні економіки, у межах яких вільно циркулюють товари та де зведені до мінімуму, хоча й усунуті повністю, все обмеження на переміщення послуг робочої сили. І є зростання національної та локальної відособленості, яка обумовлена економічно, а насамперед — політично. Усі три чинника швидко набирають вагу. Отже в бізнесу — і всіх інших установ, наприклад університетів, — просто немає вибору. Доводиться існуватиме й працюватиме з урахуванням всіх трьох чинників одночасно. Це реальність, з урахуванням якого має формуватися стратегія. Але з менеджерів доки знає, що ця реальність означає насправді. Весь менеджмент поки що рухається на ощупь.

Многие — мабуть, навіть більшість, — великі багатонаціональні компанії, у сфері виробництва, фінансів, страхового бізнесу перетворилися на єдині, котрим немає національних кордонів. Наприклад, компанії із фінансового обслуговування пропонують зовсім однакові послуги в усьому світі, чи це Іспанія чи Гонконг. Кожен вид діяльності повністю відділений решти діяльності тієї ж компанії, у тієї ж Іспанії чи Гонконгу, наприклад, обслуговування оренди від валютних операцій. Але сьогодні компанії, одна одною, почали усвідомлювати, що з місцевого уряду, профспілки й іншого політичного установи — це не пустопорожнє слово. Їх Іспанія чи Гонконг суть єдина осмислена реальність, і тому іспанський чи гонконзький філії компанії - єдині організації, що вони приймають і розуміють і із якими згодні мати справу. Жодної з відомих мені компаній зірвалася ще визначити заздалегідь, яке його виконання чи дію буде як що йде від, а яке — як. Тим паче будь-коли вдається визначити, як треба приймати рішення і діяти, аби відповідати обом реальностям — економічної реальності транснаціонального бізнесу і політичною реальності іспанського чи гонконгівського .

Но деякі висновки вже зрозумілі. По-перше, ясно, чого не робити, — наприклад, уникати хабарів, що це спроба підпорядкувати економічних рішень місцевої політичної кон’юнктурі. Оскільки політичних структур втрачають економічні важелі впливу, вони дедалі більше виникає спокуса пропонувати дуже витончені види хабарів — звільнення від податків, наприклад, чи, що полягає у впровадженні спеціальних митних тарифів, чи гарантія монопольного становища, чи різновиди субсидій тощо. Типовий приклад — щедрі субсидії, надані європейським і японським автомобільним компаніям деякими південно-східними штатами США з наміром схилити компанії до розміщення їх нових заводів у тих штатах. Таких прикладів можна навести сотні, а то й тысячи.

Немало прикладів гірше. У європейських і японських автомобільних компаній, по крайньої мері, є вагомі економічну причину будувати свої заводи у США (чи їм здається, що є). Багато інших випадках — наприклад, у разі підкупу зі боку маленькій країни, — хабар єдина причиною, що змушує компанію починати роботу у країні або помагати своєї місцевої компанії, у разі труднощів. Неважко передбачити, проте, що ухвалено рішення, прийняте допомогою хабарі, а чи не під впливом економічної реальності, загрожує неминучої катастрофой.

Именно це й сталося, наприклад, з усіма машинобудівними заводами, відкритими одній американській компанією в 60−70-ті роки у невеличкий латиноамериканської країні. Американська компанія пішла цього, тому що уряд латиноамериканської країни пообіцяла надати компанії монополію на національному рынке.

 — говорить відомий вислів. Перше правило менеджменту компанії, яка працює у умовах розбіжності між економічної і політичною реальностями, говорить: не робити нічого, що суперечило б економічної реальності. Перше питання, що йде поставити собі у такі умови, таке: Якщо відповіддю служить тверде, то ми не робіть цього, хіба що спокусливо виглядала б запропонована хабар. Тому що на результаті - ви отримаєте збиткове підприємство. Але якщо відповідь позитивний, однаково майже завжди мудрішим відмовитися від сумнівного пропозиції. Досвід численних компаній, яке, повірте, предосить, показує, що в рахунку за хабар доводиться платити, причому за високої цене.

С цим принципом пов’язане й іще одна, який з частки. Не розширювати масштаб роботи і не переходити на глобальний рівень, приєднуючись до діяльності інший компанії, — особливо коли приєднання відбувається внаслідок придбання, — якщо це входить у теорію бізнесу компанії та у її стратегию.

В різних регіонах і різних країнах різні товари і/або послуги поводяться по-різному. У Франції компанія Coca-Cola, наприклад, набагато краще продає фруктові соки, ніж свій фірмовий газований напій. У Японії одне із найбільш популярних товарів виробництва Coca-Cola — кави з автомата. Але й фруктові соки, і кави укладаються у теорію бізнесу і стратегію компанії Coca-Cola. Фізично ці напої немає нічого спільного з фірмовим напоєм Coca-Cola. Але в інших аспектах, зокрема як вид бізнесу, вони цілком одинаковы.

А тепер повторимо те, що йшлося у цієї главі. Стратегія дозволяє компанії цілеспрямовано шукати і використовувати у своїх інтересах сприятливі можливості. Коли на те, що у перший погляд видається сприятливою можливістю, не сприяє досягненню стратегічних цілей організації, це не можна вважати можливістю. Намагаючись її реалізувати, тільки даремно розтратите сили. Навіть якщо взяти таку можливість узгоджується — чи здається, що узгоджується, — з якимись національними, тобто. політичних реалій, однак це даремна витрата зусиль і коштів, від цього треба відмовитися. Інакше рано чи пізно це скінчиться крахом. Орієнтуватися слід лише з економічні реалии.

Мы багато те, чого не робити. Нині ж поговоримо, що делать.

Компании у різних частинах світу дедалі рідше будуть розширити діяльність підставі зливань і придбань, рідко навіть починатимуть новий бізнес у чужих країнах. Дедалі частіше компаніям доведеться використовувати союзи, партнерські відносини, спільні підприємства, й інші форми співробітництва про організаціями, мають іншу політичного забарвлення. Інакше кажучи, їм довелося б спиратися на економічних структур, а чи не на юридичні, отже, й не политические.

Существует багато інших причин (окремі обговорювалися вище), пояснюють, чому надалі запорукою зростання буде партнерство різних типів, а чи не пряме володіння і примус контроль. Тож компаній дуже важливо навчитися працювати одночасно у двох вимірах — у системі глобальної світової економіки та роз'єднаного світу політики. За такого стану партнерство, безумовно, — найкращий варіант. Зрозуміло, й тут замало безборонно. Зате ймовірність конфлікту між економічної і з юридичної складовими значно знижується, коли економічне об'єднання перестав бути політичним, а є вид партнерства (союз, спільне підприємство і), тобто. вид взаємовідносин, у якому політична й юридична складові може бути відділені від економічної реальности.

Конечный висновок: всіх компаніях доведеться навчитися управляти своїми валютними запасами. Кожна компанія, навіть діюча лише з локальному рівні, сьогодні є частиною світової економіки. Отже, її піддають ризику коливань валютного курсу, навіть, а то й продає і купує продукцію поза страны.

Даже провінційні і що виключно на місцевому рівні мексиканські компанії сильно постраждали кілька років тому я від раптового падіння мексиканського песо. Навіть абсолютно локальні індонезійські компанії понесли втрати від обвалу індонезійської валюти 1998;го году.

Сегодня немає країни, яка б імунітет від раптових стрибків валютного курсу по простої причини, що затоплений, тобто. такими, які забезпечують прийнятного поєднання прибутковості і ліквідності. Тож у всіх країнах спостерігається надлишок грошей, не інвестованих у власність, бізнес, виробництво чи обслуговування, а які у легко реалізованих і нестабільних інвестиціях. І лише одиниці країні мають на балансах платежів досить надлишків, щоб обслуговувати відсоткові ставки цих, що вже казати вже у тому, щоб виплачувати із них у разі фінансових катаклізмів. Іншими словами, валюта кожної країни ще знаходиться залежно від короткострокових переміщень готівки, яким немає не може бути раціонального економічного объяснения.

Совсем не цього чекали економісти в 1973 року, коли президент Ніксон відмовився від фіксованого курсу долара, і відпустив його. Передбачалося, після цього коливання валютного курсу зменшаться до мінімуму. Але те, що уряди — й у першу чергу американське — усе разом ополчилися з цього нову, валюта стала виключно нестійкою. Очікується, що вона така вона й надалі. Немає жодних причин на те, політичні установи різних країн своєї бюджетно-денежной, податкової та кредитної політиці підпорядковуватимуться комусь, крім своїх політичних інтересів. Хочеться вірити, новий Європейський банк у змозі підтримувати стабільний курс євро як регіональної валюти. Але очікувати, що окремі Європейського союзу будуть підкоряти своє внутрішнє політику мети збереження стабільності євро — то це вже слишком.

Другими словами, стратегію треба будувати, з уявлення, що валюти, і надалі будуть нестабільними і непостійними. Один із наслідків можна сформулювати так: всі представники топ-менеджменту повинні навчитися управляти власні запаси іноземної валюти (поки що далеко не всі це умеет).

Новые реалії, обговорюваних вище, власними силами не підказують організації, який курс їй вибрати, а у тому, як курс реалізувати. Ці реалії ставлять питання, куди кожна окрема організація повинна самостійно знайти відповіді, ці відповіді й будуть підставою стратегії. Питання, про які йде мова, досі рідко розглядалися під час вироблення стратегії, якщо взагалі розглядалися. Але спочатку організація не розпочне дослідженню нових реалій, в неї нічого очікувати адекватної стратегії. Отже, вона готова розв’язувати проблеми, які у найближчими десятиліттями — а то й роки. Якщо організація зможе гідно ці проблеми, їй нічого прогнозувати добробут, а процвітанням, у період бурхливих змін, структурні зміни та його економічної, соціальної, політичної й технологічної трансформації, одразу на порозі котрого ми сьогодні стоим.

Список литературы

Для підготовки даної роботи було використані матеріали із сайту internet.