Діяльність соціального педагога по формуванню у студентів мотивації професійного становлення (на прикладі Хмельницького національного університету)

Зміст

Вступ Розділ 1. Мотивація професійного становлення студентів як соціально-педагогічна проблема

1.1 Мотивація професійного становлення як наукове поняття

1.2 Критерії і рівні сформованості мотивації професійного становлення студентської молоді

1.3 Роль соціального педагога у формуванні мотивації професійного становлення студентів

1.4 Характеристика сформованості мотивації професійного становлення студентської молоді

Висновки до першого розділу Розділ 2. Організація експериментального дослідження

2.1 Педагогічні умови ефективного впливу соціального педагога на процес формування мотивації до професійного становлення

2.2 Організація і проведення формувального експерименту

2.3 Аналіз результатів проведеного дослідження

2.4 Методичні рекомендації для соціальних педагогів вищих навчальних закладів щодо формування мотивації професійного становлення студентів Висновки до другого розділу Висновки Список використаних джерел Додатки

Вступ

професійний студентський мотивація педагог Актуальність та доцільність дослідження. Тенденції розвитку сучасного суспільства вимагають вирішення багатьох проблем, зокрема у середовищі студентської молоді. Студентська молодь важлива не тільки за кількісними ознаками, але й з огляду на те, що вона є політичним, інтелектуальним, науковим, духовним, культурним потенціалом суспільства. Представники студентства є резервом національної еліти, мають реальні шанси на досягнення найвищого соціального статусу у майбутньому. Крім того, студентська молодь завжди була й залишається носієм, провідником нових поглядів, світогляду, способу життя та поведінки, рушійною силою соціальних змін у суспільстві. Зважуючи на це, в усіх розвинених країнах одним із провідних завдань молодіжної політики є вдосконалення навчально-виховного процесу у вищих навчальних закладах, сприяння професійному та соціальному становленню молоді, включаючи можливості соціально-педагогічної роботи з цією категорією.

У вітчизняних вищих навчальних закладах ще не сформовано концепції та відповідної системи соціально-педагогічної роботи. Її необхідність тільки розпочинає усвідомлюватись; з’явилися лише перші вітчизняні моделі. Недостатньою є забезпеченість науково обґрунтованими рекомендаціями, методичними розробками практичної соціальної та соціально-педагогічної роботи зі студентами у вищій школі.

Вченими розроблено велика кількість наукових праць (Л. Божович, О. Леонтьєв та ін.) присвячена дослідженню природи, детермінації, структури мотиваційної сфери особистості та закономірностей її формування, окремим аспектам мотивації діяльності людини: психологічної теорії професійного становлення (Т.В. Кудрявцев, Є.О. Климов, Е.Ф. Зеєр, Л.М. Мітіна та ін.).

Дослідження окремих аспектів професійного становлення особистості (Е.Ю. Акимова, А.К. Маркова), розвитку особистості як суб'єкта професійної діяльності і розвитку (О. Пєхота, Г. Аксьонова).

Таким чином, значущість вирішення проблеми соціально-педагогічної діяльності по формуванню мотивації професійного становлення студентської молоді в умовах вищого навчального закладу та її недостатня наукова розробленість зумовили вибір теми нашого дослідження — «Діяльність соціального педагога по формуванню у студентів мотивації професійного становлення» .

Об'єкт дослідження — особливості діяльності соціального-педагога по формуванню мотивації професійного становлення у студентської молоді.

Предмет дослідження — педагогічні умови ефективного впливу соціального педагога на процес формування мотивації професійного становлення студентської молоді.

Мета дослідження — теоретичного обґрунтувати та експериментально перевірити ефективність педагогічних умов формування мотивації професійного становлення студентської молоді.

Гіпотеза дослідження полягає у припущенні, що процес формування мотивації до професійного становлення у студентів буде успішним за таких умов:

1) забезпечення соціально-педагогічного супроводу студентів;

2) надання конструктивної соціально-педагогічної допомоги по формуванню емоційно-ціннісного ставлення до себе як до професіонала;

3) забезпечення посилення ціннісно-смислового спрямування навчально-виховного процесу.

Поставлена мета та висунута гіпотеза обумовили такі завдання дослідження:

1. Виявити зміст та структуру мотивації професійного становлення студентів.

2. Визначити критерії та рівні сформованості мотивації професійного становлення у студентів.

3. Теоретично обґрунтувати та експериментально перевірити педагогічні умови діяльності соціального педагога по формуванню мотивації професійного становлення студентської молоді.

4. Розробити методичні рекомендації для соціальних педагогів та викладачів вищих навчальних закладів щодо формування мотивації професійного у студентів.

Для розв’язання поставлених завдань та перевірки гіпотези дослідження були використані наступні методи:

Теоретичні методи: теоретичний аналіз та синтез психолого-педагогічної літератури; порівняння, конкретизації й моделювання, систематизації й узагальнення наукової інформації.

Емпіричні методи: методи анкетування, тестування, бесіди, педагогічного спостереження, експертної оцінки, педагогічного експерименту (констатуючого і формувального), кількісної та якісної обробки експериментальних даних, статистичного аналізу.

Дослідження проводилося на базі Хмельницького національного університету, а саме серед студентів першого, третього та п’ятого курсів гуманітарно-педагогічного факультету. В дослідженні взяло участь 96 студентів гуманітарно-педагогічного факультету спеціальностей Соціальна педагогіка та Соціальна робота.

Практична значущість дослідження полягає у тому, що матеріали наукової роботи можуть використовуватись при викладанні дисциплін Соціальна педагогіка та Етика соціально-педагогічної діяльності студентам соціального профілю; розроблено методичних рекомендації для соціальних педагогів та викладачів вищих навчальних закладів щодо роботи по формуванню мотивації до професійного становлення студентів.

Про матеріали дослідження доповідалось на методичному семінарі кафедри соціальної роботи та соціальної педагогіки і отримали позитивну оцінку.

Розділ 1. Мотивація професійного становлення студентів як соціально-педагогічна проблема

1.1 Мотивація професійного становлення як наукове поняття

У даний час в психолого-педагогічній літературі спостерігається тенденція переходу від розробки описово-нормативних моделей особистості і діяльності фахівця, на основі яких формулювалися вимоги до змісту її професійної підготовки, до дослідження професійної свідомості і самосвідомості суб'єкта діяльності - його цінностей, смислових утворень, рефлексії.

Проблема мотивації професійного становлення, та й вибору майбутньої професії та професійної діяльності, надзвичайно важлива. Як відомо, на продуктивність будь-якої діяльності значною мірою впливає характер мотивації. Внутрішня позитивна мотивація підвищує продуктивність діяльності, сприяє отриманню людиною задоволення, а негативна й зовнішня — знижують, і тоді діяльність сприймається як примус. Причому внутрішню позитивну мотивацію до навчання, самовдосконалення та професійного становлення саму по собі можна розглядати як професійно значущу якість, особливо у тих випадках, коли йдеться про творчі професії.

Розглядаючи поняття мотивації до професійного становлення студентів логічним є розділення його на такі взаємодоповнюючі складові як «мотивація», «становлення» та «професійне становлення». Отже, розглянемо їх.

Мотивація — це те що змушує суб'єкт діяти [54, 71]. Мотивація — це система мотивів, або стимулів, яка спонукає людину до конкретних форм діяльності або поведінки [54, с. 91]. За всю історію вивчення природи мотивації існує два напрями до її пояснення. Перший ґрунтується на дослідженні змістовної сторони теорії мотивації, відповідно теорії цього напряму базуються на вивченні потреб людини, які і є основними мотивом діяльності. До прихильників такого підходу можна віднести американських психологів Абрама Маслоу [40], Фредеріка Герцберга і Девіда Мак Клелланда.

За другим напрямом мотивація базується на процесуальних теоріях, на засадах про розподіл зусиль особистості і вибір певного типу поведінки для досягнення конкретних цілей. До таких теорій відносяться теорія очікувань, або модель мотивації по В. Вруму, теорія справедливості і теорія або модель. Портеру-Лоулера [24, 71].

В основі мотивації лежить два таких поняття як потреба та мотив. Потреба, — це особливий стан психіки індивіда, усвідомлена ним незадоволеність, відчуття нестачі чогось, відображення невідповідності між внутрішнім станом і зовнішніми умовами. При цьому потреби поділяють на [18]: потреби першого роду, або фізіологічні потреби (їжа, сон, безпека, тощо) та потреби другого роду, несуть соціально-психологічний характер (повага, влада, схвалення, тощо).

Потреби першого роду закладені в людину генетично, а другого — є наслідком її соціального життя. Потреби неможливо безпосередньо спостерігати або вимірювати. Про їх існування можна судити лише спостерігаючи поведінку особистості. Потреба, яка реально відчувається людиною, викликає у неї стан спрямованості здійснити конкретну дію спрямовану на задоволення цієї потреби. Такий процес і являє собою спонукання. Отже, спонукання — це потреба, усвідомлена з точки зору необхідності здійснення конкретних цілеспрямованих дій. При цьому конкретні дії, поведінка особистості буде засобом задоволення потреби. Коли людина досягає поставленої мети, її потреба може бути: задоволена, частково задоволена або незадоволена.

Мотив — це будь-яке внутрішнє або фізіологічне, за своєю природою, джерело поведінки, що відповідає за його активність та цілеспрямованість. Таким чином під мотивом ми будемо розуміти внутрішню потребу особистості до того чи іншого виду активності (діяльність. спілкування, поведінка), що пов’язана із задоволенням потреби.

Мотивація — це сукупність причин психологічного характеру, тобто система мотивів, які зумовлюють поведінку і вчинки людини [71, с. 267].

Отже, спрощену модель процесу мотивації можна представити у вигляді такої схеми (Рис. 1.1):

Рис. 1.1 Спрощена модель процесу мотивації.

Отже, під мотивацією ми розуміємо чинники, що викликають активність особистості і визначають її спрямованість. Мотивація обумовлює поведінку, вчинки та діяльність, і здійснює вплив на професійне самовизначення, на задоволеність людиною своєю працею.

Професія (слово латинського походження, що офіційно визначає знання, фах) — це вид трудової діяльності людини, яка володіє комплексом спеціальних теоретичних знань та практичних навичок набутих в результаті фахової підготовки, досвіду роботи. Професіонал — це особистість, що розвивається, яка володіє високою професійною кваліфікацією і компетентністю, різноманітністю навичок і вмінь, а також включає у себе високий рівень професійно важливих якостей чи особистісно-ділових якостей, мотиваційну сферу і ціннісні орієнтації, спрямовані на прогресивний розвиток.

У поєднанні мотивація та професія формують професійну мотивацію, яка являє собою дію конкретних чинників, які обумовлюють вибір професії і тривале виконання обов’язків, що пов’язані із даною професією.

Зазначимо, що поняття «становлення» належить до категоріального апарату філософії, психології, соціології, педагогіки та інших галузей знань. У філософських літературних джерелах це поняття розглядають як одну з форм розвитку, набуття якісної визначеності тощо.

Зокрема, становлення трактують як філософську категорію, яка виражає спонтанну мінливість речей і явищ, їхній неперервний перехід, перетворення з одного в інше. Класичним представником концепції становлення вважають Геракліта, який сутність цієї категорії виразив відомою формулою «все тече, все змінюється» .

Становлення є філософською категорією, яку використовують для позначення процесу набуття предметом, що виникає, якісної визначеності. Воно являє собою єдність буття й небуття, виникнення і знищення. Категорія «становлення» виявляється як форма відображення одного з моментів об'єктивно-реального розвитку, коли нове явище вже почало існувати, але ще не набуло завершеної форми.

Якщо процес становлення зумовлений причиною, яка його спричинила, то спрямовується він іншою причиною — метою [87], тобто мотивом.

Зміни, які відбуваються із особистістю у процесі підготовки, оволодіння професійною діяльністю і її самостійне виконання, призводять до становлення особистості як спеціаліста та професіоналу. Професійне становлення у вітчизняній психологічній та педагогічній літературі визначається як тривалий, цілісний, динамічний процес, в основі якого лежить механізми залучення людини до праці, вибору професійного шляху і побудови кар'єри, формування відношення особистості до праці і до себе як до професіоналу. Професійне становлення наповнює життєдіяльність людини особливим змістом, розвиває його здібності та особистісні якості.

Під професійним становленням фахівця, загалом, розуміють прогресивної зміни його особистості внаслідок соціальних впливів, професійної діяльності і власної активності, спрямованої на самовдосконалення та самоздійснення [23, 34].

Е.Ф. Зеєр [28−31] визначає професійне становлення як процес формування професійної спрямованості, компетентності, соціально значущих та професійно важливих якостей та їх інтеграція, готовність до професійного зростання, пошук оптимальних прийомів якісного і творчого використання діяльності у відповідності до індивідуально-психологічних особливостей людини. Т. В. Кудрявцев розглядає «професійне становлення» як тривалий процес розвитку особистості з початку формування професійних намірів до повної реалізації себе у професійній діяльності. Центральне ланка цього процесу — професійне самовизначення. К.М. Левітан досліджує цей термін як рішення професійно значущих, все більш ускладнюються завдань — пізнавальних, морально-етичних і комунікативних, в процесі чого професіонал опановує необхідним комплексом пов’язаних з його професією ділових і моральних якостей.

На наш погляд, у психолого-педагогічних дослідженнях сутність поняття «професійне становлення» найбільш обґрунтовано розкрив В. Ф. Орлов [53, 58], професійне становлення фахівців різних спеціальностей та кваліфікаційних рівнів В. Ф. Орлов визначає як [83]: виникнення в особистості тих професійних рис, яких у неї не було і які відповідають суттєвим вимогам професії; психолого-педагогічне явище, що відображає ситуацію об'єктивно-реального розвитку, коли професійні риси сформувалися, але професійна діяльність не набула завершеної форми; рух до розв’язання суперечності між наявними рефлексивними уявленнями, способами мислення, знаннями, вміннями і навичками професійної діяльності та відсутністю досвіду їх реалізації на практиці, між минулим досвідом особистісного розвитку (набуття знань, умінь і навичок, техніки виконання професійних дій) і майбутнім розвитком професійної майстерності, культури праці, між двома етапами усвідомлення власного «Я»: «Я-студент», що оволодіває професією, і «Я-фахівець» .

За Є.І. Пассовим, професійне становлення особистості - це свідома діяльність людини, котра вибрала професію. У професійному становленні особистості все залежить від ставлення до професії, від рівня особистої відповідальності за неї, за себе як працівника.

С.Г. Вершловський розглядає становлення молодого спеціаліста як ланку в системі його неперервної освіти, органічно пов’язану з вузівським періодом і наступним організованим підвищенням його кваліфікації.

Цікавим для нашого дослідження є також підхід С. Д. Максименка. На нашу думку, вчений слушно акцентує на тому, що проблему професійного становлення молодого спеціаліста доцільно розглядати не лише з боку наявних недоліків і прорахунків у їхній вузівській підготовці, а передусім через призму внутрішніх суперечностей етапу професійного становлення. Сутність професійного становлення, за С. Д. Максименком, полягає в тому, що індивід, прийнявши на себе професійну роль, лише розпочинає освоєння функціонального змісту професійної діяльності [41, с. 14].

На кожному з етапів становлення особистості професіонала присутній компонент, який є внутрішнім спонуканням людини до діяльності - її мотивація. Мотивація спрямовує людину, рухає її до мети, сприяє її розвитку. А. А. Бодальов відзначає, що «справжній професіонал завжди зустрічається з сильною і стійкою мотиваційною сферою на здійснення певної діяльності і на досягнення в ній унікального, неординарного результату» .

Підсумовуючи, зазначимо, що аналіз професійного становлення студентів як філософської, психолого-педагогічної та соціально-педагогічної проблеми засвідчує її багатоаспектність, а тому не обмежується вище розглянутими питаннями. У дослідженні цієї проблеми можна виділити психологічний, психолого-педагогічний, соціально-педагогічний та власне педагогічний аспекти.

Професійне становлення в своєму розвитку проходить чотири стадії [22]: формування професійних намірів, професійне навчання, професійна адаптація та часткова або повна реалізація особистості в професійній праці.

Р. Хейвігхерст зазначав, що набуття установок і трудових навиків, є критеріями визначення етапів професійного шляху:

1. Ідентифікація з працівником.

2. Набуття основних трудових навиків і формування працьовитості. 3. Набуття конкретної професійної ідентичності (від 15 до 25 років). Людина вибирає професію і починає себе до неї готувати. Вона набуває певний трудовий досвід, який допомагає їй зробити вибір в почати кар'єру.

4. Становлення професіонала.

5. Робота на благо суспільства.

6. Роздуми про продуктивний період професійної діяльності.

Е.А. Клімовим виділено фази розвитку професіонала, які дають уявлення про цілісний життєвий шлях і про системні відносини, що характеризують особистість.

Оптант у цей період, особистість заклопотана питаннями вибору професії і робить цей вибір, і фазі оптації передує професійна орієнтація; адепт — людина, яка стає на шлях прихильності до професії і освоює її. Адаптант (або фаза пристосовування, звикання), молодий фахівець пристосовується до норм колективу, в який він потрапить, звикає вирішувати різноманітні професійні задачі; інтернал (або фаза інтернала) — це вже досвідчений, може самостійно справлятися з основними професійними функціями; майстер (або фаза майстерності) — працівник може вирішувати і прості, і найважчі професійні задачі. Він виділяється спеціальними якостями, уміннями, широким орієнтуванням в професійній області, або тим і іншим. Він знайшов свій індивідуальний, неповторний стиль діяльності, його результати стабільно хороші, і він має підстави вважати себе в чомусь незамінним. Авторитет (або фаза авторитету) -майстер своєї справи, вже добре відомий, як мінімум, в професійному колі або навіть за його межами.

Наставник (фаза наставництва) -в широкому значенні слова як людини, у якої колеги готові повчитися, перейняти досвід.

Згідно з Т. В. Кудрявцевим [37], професійне становлення є достатньо складним, тривалим, вельми мобільним, багатоплановим і часом суперечливим процесом, який в своєму розвитку проходить наступні стадії [38]: формування професійних намірів, що виникає вже на етапі старшокласника, професійне навчання, професійна адаптація, та в більш пізньому періоді становлення, часткова чи повна реалізація особистості в професійній праці.

Перша стадія професійного становлення особистості пов’язана із зародженням і формуванням професійних намірів під впливом загального розвитку особистості і первинної орієнтації в різних сферах трудової діяльності, в світі праці і в світі професій.

Друга стадія — це період професійного навчання і виховання, тобто цілеспрямованої підготовки за обраною професійною діяльністю і оволодіння всією тонкістю професійної майстерності.

Третя стадія — активне входження в професійне середовище, що відображає перехід студента до нового типу діяльності - до професійної праці в різних його формах в умовах реального виробництва, виконання службових обов’язків і т.п.

Четверта стадія припускає повну або часткову реалізацію професійних прагнень і можливостей особистості в самостійній праці [30, 31].

Досить поширеними в останні роки виступають періодизації професійного розвитку, що базуються у першу чергу на досягненні особистістю рівня професіоналізму. Серед таких класифікацій треба у першу чергу назвати класифікацію О.К.Маркової [44], яка в якості критеріїв визначення етапів розвитку й становлення професіонала визначає рівні професіоналізму, а саме: допрофесіоналізм, що містить етап первинного ознайомлення з професією; професіоналізм, що містить етапи адаптації до професії, самоактуалізації у професії, вільного володіння професією у формі майстерності; суперпрофесіоналізм, що містить етапи вільного володіння професією у формі творчості, оволодіння низкою близьких професій, творчого самопроектування себе як особистістю; непрофесіоналізм, що обумовлює виконання праці за професійно деформованими нормами й деформацією особистості; післяпрофесіоналізм, який зумовлює завершення професійної діяльності.

Зауважимо також, що у психолого-педагогічних дослідженнях немає чіткої визначеності й щодо етапів становлення студента у перші роки його самостійної професійної діяльності. Зокрема, В. Ф. Орлов, порівнюючи професійне становлення з навчанням, яке обмежене певними часовими межами, зауважує, що воно не має і не може мати чітко визначеного і заздалегідь спланованого початку або кінця. Початок професійного становлення може бути зафіксований на будь-якому етапі професійної підготовки і навіть у допрофесійний період, а закінчитися тоді, коли людина, яка одержала спеціальну підготовку, відчула себе і виявила як професіонал, або тоді, коли людина втратила бажання вдосконалювати свою професійну майстерність.

Ми погоджуємося з думкою С. Г. Вершловского про те, що професійне становлення молодого спеціаліста має свої етапи, що відрізняються цілями, які ставить він перед собою. Їхня часова тривалість і характер перебігу зумовлені поєднанням ціннісно-мотиваційних чинників і конкретних умов діяльності. Керівництво становленням ефективне тією мірою, якою воно, з одного боку, сприяє оволодінню навичками звичайної, «чорнової роботи», а з іншого — забезпечує розвиток особистості педагога, його здатності до саморегуляції. Результатом успішного професійного становлення спеціаліста є формування творчого стилю діяльності.

Окрім того, вчені вважають, що рушійними силами професійного становлення є суперечності між зовнішніми і внутрішніми (особистісними) чинниками. До зовнішніх чинників, які ініціюють професійне становлення, науковці відносять соціально-економічні умови, зміст і технології виконання діяльності, систему стимулювання розвитку особистості.

Наприклад, такою системою стимулювання студента, отже, і вагомою мотивацією у його професійному становленні може бути оцінка його професійної майстерності, підвищення рівня кваліфікації.

У вузівський період професійного становлення особистості ми виділяємо кілька рівнів за концепцією В.О. Сластьоніна [39]:

Рівень становлення — адаптивний. Стадія пристосування до професійної діяльності: адаптація до нових життєвих реалій соціокультурним; професійна діяльність відбувається за відпрацьованою схемою, творча активність слабка, на побутовому рівні; стимулювання різних форм самостійності та активності; формування навичок емоційної саморегуляції; прийняття суб'єкт-суб'єктних взаємин; знаходження прямих та альтернативних способів вирішення життєвих і професійних проблем.

Рівень становлення — професійно-репродуктивний. Стадія освоєння професійних знань і умінь: розвиток потреби у професійній реалізації; актуалізація пізнавальної рефлексії; оволодіння цінностями і смислами професійної діяльності; розвиток первинних умінь створювати проекти життєвого шляху; розвиток мислення, розуміння.

Рівень становлення — особистісно-продуктивний. Стадія прийняття особистісного сенсу професійної діяльності: розвиток регулятивних механізмів діяльності, спілкування, творчості; пошук і стимулювання індивідуального стилю професійної діяльності; готовність до професійного вирішенню теоретичних і практичних проблем; вироблення адекватного комунікативної поведінки майбутнього фахівця у професійній діяльності життєвому шляху.

Рівень становлення — суб'єктно-креативно-професійний. Практична реалізація професійного становлення майбутнього спеціаліста: суб'єктна реалізація особистісно-професійного становлення фахівця; вміння здійснювати необхідну корекцію на основі самоаналізу професійної і життєвої діяльності; посилення ролі професійних знань в особистісному, життєвому і професійному плані; систематизація поглядів і установок відносно життєвого і професійного шляхів; знаходження свого власного індивідуального стилю професійної діяльності; повна готовність до професійної діяльності.

Таким чином, — професійне становлення майбутніх спеціалістів, що здійснюється під час навчально-виховного процесу у вищому навчальному закладі відбувається безперервно, послідовно і проходить у своєму розвитку наступні стадії: формування професійних намірів (що виникає вже на етапі старшокласника), професійне навчання, професійна адаптація, а в більш пізньому періоді становлення, по завершенню навчального закладу відбувається часткова чи повна реалізація особистості в професійній праці.

Отже, професійне становлення студентів — це інтегративне поняття, що відображає продуктивний, обумовлений професійною специфікою процес професійного розвитку особистості, який спонукає до професійної діяльності. Професійне становлення майбутніх працівників соціальної сфери під час навчально-виховного процесу у вищому навчальному закладі здійснюється безперервно, послідовно, характеризується не лише накопиченням знань, але і придбанням досвіду практичної діяльності, придбання професійної майстерності, формування відношення до професії. В цьому взаємозв'язку операційних і особистісних компонентів провідна роль, поза сумнівом, належить спрямованості свідомості: те, як усвідомлює особа свою спрямованість, своє місце і роль в майбутній діяльності.

Тому під мотивацією професійного становлення ми розуміємо чинники, що випливають на активність особистості студента і визначають її професійну спрямованість.

Мотивація до професійного становлення студентів — це система емоційно-ціннісних відношень, що визначають відповідну їх змісту ієрархічну систему домінуючих мотивів особистості студента та спонукають до самоствердження у професійній діяльності.

Процес формування мотивації професійного становлення полягає у формуванні системі професійних цінностей, які виступають фундаментом для професійної спрямованості, компетентності, соціально значущих та професійно важливих якостей та їх інтеграція, готовність до професійного зростання, пошуку оптимальних прийомів якісного і творчого використання діяльності у відповідності до індивідуально-психологічних особливостей особистості.

1.2 Критерії і рівні сформованості мотивації до професійного спрямованості студентської молоді

Набутий у навчальному закладі теоретичний потенціал молодого спеціаліста має бути реалізований у його практичній діяльності [75, с. 14]. З огляду на це важливо виявити ті рушійні сили у вигляді низки суперечностей та мотиваційних установок, які ефективно впливають на його професійне становлення.

Для визначення структури, критеріїв та рівнів сформованості мотивації до професійного становлення студентської молоді ми вважаємо за необхідне розглянути підходи вітчизняних та зарубіжних науковців, які досліджували питання структури професійної спрямованості.

Розроблена П. Горностаєм [26, с. 12] структура професійної готовності дає змогу розглянути професійну спрямованість як один із основних структурних елементів мотивації до професійного становлення та психологічної готовності особистості до професійної діяльності. Професійна спрямованість у структурі професійної готовності за П. Горностаєм поділа відповідності на довготривалу і короткотривалу професійну готовність:

Довгострокова: ціннісні орієнтації; потреба у праці; мотиви праці; інтереси та здібності; установки.

Короткотривала: розуміння цілей діяльності; розуміння значущості праці; почуття відповідальності; емоційно-ціннісні відношення; настрій на роботу.

Аналіз наукових джерел дає змогу зробити висновок про ще значна кількість науковців, які розглядають питання структури професійної спрямованості відштовхуються від структури розробленої К. К. Платоновим, який у своїх працях виділив п’ять властивостей спрямованості особистості: рівень, об'єм, інтенсивність, стійкість і дієвість.

На його думку, рівень професійної спрямованості визначається місцем соціальних мотивів в ієрархії мотивів вибору професії, тому рівень спрямованості буде високим, якщо основні мотиви вибору професії мають високу суспільну значимість, особливості і співвідношення перерахованих компонентів суттєво впливають на вибір молодими людьми професії, навчального закладу, на їх професійне становлення, професійну адаптацію.

Зазначені властивості (за К.К. Платоновим) знайшли підтвердження у багатьох роботах. Зокрема, С. С. Мартинова розглядає в структурі професійної спрямованості такі компоненти: рівень — ступінь переваги суспільно значимих мотивів над іншими мотивами вибору професії; широту — інтеграція професій, що не виключає однієї як домінанти; інтенсивність — перехід від невизначених бажань та потягів пізнання про професію до професійного інтересу, переконання оволодіння нею; стійкість — тривалий інтерес, схильність до професії у поєднанні із сильною волею та стійкими моральними якостями; дієвість — намагання в активній діяльності, на практиці проявити своє ставлення до вибраної професії; динамізм — зміна одного з домінуючих мотивів вибору професії, зміна під впливом умов соціального середовища, виховання та самовиховання.

На підставі аналізу наукових досліджень О.І. Москалюк з питання структури професійної спрямованості майбутніх соціальних педагогів, нами буде розглядатися структура професійної спрямованості з позиції системного підходу, яка має такі складники: нормативно-оціночний, мотиваційно-стимулюючий та практично-дієвий.

Аналізуючи результати процесу формування професійної спрямованості, Є.М. Павлютєнков відокремив три рівні її сформованості: високий середній та низький.

Високий рівень: загальні і професійні інтереси мають стійкий характер; ведучим є інтерес до обраної професії.

Психологічна готовність до праці визначається зібраністю і активністю, розвитим почуттям вимогливості до себе. Ціннісні орієнтації характеризуються глибоким розумінням суспільної значущості своєї праці. Відношення до професії відрізняється розумінням її значення, прагненням до самовдосконалення, самопізнання.

Середній рівень: загальні і професійні інтереси мають обмежений характер; достатньо стійкий інтерес виявляється до спеціальних знань, але вони не завжди сполучаються з інтересом до професії. Психологічна готовність до праці визначається, в основному, сумлінним відношенням, хоча іноді трудова діяльність потребує спонукання до дії з боку іншої людини. Ціннісні орієнтації виявляються позитивним відношенням до свого професійного обов’язку. Відношення до обраної професії характеризується проявою працьовитості, прагненням до вдосконалення, але самостійність в роботі недостатня; в складних ситуаціях учень розгублюється.

Низький рівень: студент не має стійких інтересів до спеціальних знань, не сполучає загальні інтереси з інтересами майбутньої практичної діяльності, не спостерігається інтерес до самовдосконалення та самопізнання. Психологічна готовність до праці визначається тим, що трудова діяльність потребує спонукання з боку інших, немає зацікавленості в праці. Відсутня система суспільно значущих цінностей, що відображає суспільну цінність трудової діяльності. Відношення до обраної професії характеризується тим, що студент не виявляє любові, самостійності та прагнення до вдосконалення та самопізнання; для нього характерне недостатнє розуміння значення професії.

Отже, професійну спрямованість, як правило, розглядають у контексті формування певних якостей та властивостей характеру, розвитку мотиваційної, операційної (володіння способами діяльності), вольової (уміння регулювати свою діяльність) та оцінної (самооцінка підготовленості до професійної діяльності) сфер. Зазначимо, що саме під час отримання вищої освіти найбільш повно проявляються та формуються всі названі компоненти, тому мотивація професійного становлення являє собою особливий прояв потреби у навчальній діяльності (що є передумовою професійної), досягненнях, самоактуалізації, професійних інтересах, прагненнях, що переростають у професійні наміри (коли осягаються умови та засоби досягнення цілей).

Теоретичний аналіз психолого-педагогічної літератури дає змогу визначити когнітивний (пізнавальний), емоційно-ціннісний та діяльнісний критерії мотивації професійного становлення студентів (див. Рис. 1.2.1).

Пізнавальний критерій мотивації професійного становлення студентів виражається в таких показниках: успішне оволодіння знаннями основ наук, представлених спеціальними предметами; виявлення інтересу до навчальних предметів; здатність до творчого мислення; бажання займатися самоосвітою; усвідомлення особистих професійних і життєвих цілей; мотивація до навчання; мотивація на досягнення успіху та самореалізації.

Рис. 1.2.1 Критерії розвитку професійного становлення студента.

Емоційно-ціннісний критерій виявляється в таких показниках: емоційно-ціннісне ставлення до себе як до професіонала; позитивне ставлення до професії; сформовані цінності професії; здатність керувати емоціями та долати стресові ситуації.

Діяльнісний критерій визначається в таких показниках: активність при оволодінні професією; дисциплінованість; організованість; вимогливість до себе; ініціативність і самостійність; рішучість і наполегливість; прагнення самоствердитись у професії.

Відповідно до критеріїв передбачено три рівні професійного становлення, а саме: високий, середній, низький.

Зважаючи на теоретичний огляд, за умови визначення професійної спрямованості як мотиваційного компонента професійного становлення, мотивація до професійного становлення характеризується: предметом професійної спрямованості, у якості якого виступає обрана професія (вид діяльності); мотиви навчання; сформована ієрархія ціннісних орієнтацій та мотивів самоактуалізації (самоствердження); сила (рівень) професійної спрямованості. Як вже було визначено, мотивація до професійного становлення має три компоненти: когнітивний, діяльнісний та емоційно-ціннісний та наступні рівні сформованості:

Перший рівень — це прийняття рішення щодо освоєння конкретної професії, характеризується відповідним емоційним настроєм, епізодичністю та ситуативністю інтересу, предметною установкою, деякими трудовим навичками, проте відсутністю провів самостійності та ініціативи.

Другий рівень відзначається фіксованою установкою на професії і більш стійкими інтересам, проявами схильності до даної професії; формується відчуття впевненості, самостійності та почуття відповідальності.

На третьому рівні вже можна говорити про сформованість трудової установки на оволодінні професією, що сформована на основі професійних цінностей, зміною системи термінальних цінностей, більш активна участь у суспільній діяльності. Йде процес самоствердження через освоєння професійних знань, можливості використання їх на практиці.

Четвертий рівень характеризується бажанням досягти професіоналізму, що формується за умови достатньо високого рівня професійних знань, умінь та навичок, виробленого професійного ідеалу, ствердження переконань у особистісній та суспільній значимості професійної діяльності.

Саме тому, орієнтуючись на теоретичну основу, враховуючи складові та компоненти структури професійного становлення та професійної спрямованості, вважаємо за необхідне розглянути співвідношення мотиваційних компонентів вибору професії, зіставлення соціальних та пізнавальних мотивів навчання та ступінь виявлення мотивації досягнень, особливостей ціннісних орієнтацій та спрямованості особистості з метою вивчення стану професійного становлення студентської молоді.

Актуальним, на наш погляд, є теоретичне обґрунтування обов’язків та ролі соціального педагога у процесі формування мотивації професійного становлення студентів та й взагалі у системі вищої освіти, тому розглянемо це питання більш детально.

1.3 Роль соціального педагога у формуванні мотивації до професійного становлення студентів

Професійна діяльність соціального педагога у вищому навчальному закладі наразі не є нормативно обґрунтованою. Тому описуючи мету, види, функції та особливості професійної діяльності соціального педагога як співробітника вищого навчального закладу ми опирались на Освітньо-кваліфікаційну характеристику магістра «Соціальна педагогіка» Хмельницького національного університету.

Соціальний педагог — це спеціаліст, котрий здійснює соціально-педагогічну діяльність, об'єктом якої є діти, молодь, що потребують підтримки і допомоги у процесі соціалізації як основної умови самореалізації, самокорекції, самоствердження [78, с. 6].

Метою діяльності соціального педагога є створення умов для психологічного комфорту та забезпечення існування людини, що досягається реалізацією основних функцій професійної діяльності. Соціальний педагог здійснює педагогічну, методичну, дослідницьку діяльність яка направлена на захист прав особистості у суспільстві, сприяння їй у період соціального та професійного становлення, а також у взаємодії з надання соціальної допомоги [89, с. 5].

Відповідно до освітньо-кваліфікаційної характеристики [56]: мета діяльності - продукування та застосування нових знань для створення умов життєдіяльності, позитивно орієнтованої соціалізації особистості та вирішення практичних завдань у сфері соціальної педагогіки.

Предмет діяльності - результат завдань і функцій процесу формування і розвитку особистості, обумовлення характеристик та спрямованістю соціальних процесів. Засоби — правові та економічні засоби і організаційні інструменти органів державної влади і місцевого самоврядування в соціальній сфері життєдіяльності людини, організаційно-розпорядчі та консультативно-дорадчі дії. Процедури — підготовка проектів нормативних, інформаційних, комунікаційних, соціально-педагогічних документів, забезпечення реалізації і контролю з метою задоволення соціальних потреб громадян, здійснення дослідницької і наукової діяльності. Соціальний педагог виконує наступні виробничі функції.

Діагностична — вивчення, аналіз та оцінка життєвих полів об'єктів соціально-педагогічної діяльності, особливостей проблематики їх соціального функціонування, результативності процесу співпраці.

Правозахисна — відстоювання прав клієнта на одержання необхідних послуг. Використання всіх правових норм для захисту інтересів клієнта. Організація громадського захисту особистості. Застосування заходів державного примусу і реалізація юридичної відповідальності щодо осіб, які вдаються до прямих чи опосередкованих протиправних діях щодо клієнта.

Превентивна — вибір методів та форм соціально-профілактичної роботи. Підготовка методичних матеріалів щодо організації здорового способу життя. Викорінення джерел стресу у самої людини і у довколишньому середовищі.

Консультативна — надання консультацій з різних питань. Використання інформації, спеціальних знань для надання людям допомоги у розв’язанні їх життєвих проблем, а також організація і установам, під час роботи і реалізації соціально-педагогічних програм.

Комунікативна — забезпечення смислового аспекту, стратегії і тактики співробітництва соціального педагога з потенційним клієнтом. Встановлення, продовження і припинення необхідних професійних контактів, пошуки та вибір стилів спілкування.

Прогностична — встановлення пріоритетів, надання допомоги у формулюванні планів, виборі варіантів його виконання. Аналізування та прогнозування ситуацій, особливостей та виду діяльності соціального педагога. Планування і прогнозування впливу на об'єкти соціальної роботи. всіх соціальних інститутів суспільства.

Організаційна — забезпечення узгодженої взаємодії елементів системи соціальних послуг у комплексному обслуговування клієнтів. Зміна неефективних сторін функціонування соціальних агенцій. Створення, розвиток і координація соціальної мережі, організація досліджень.

Дозвіллєво-виховна — реалізація і розвиток потенціалу різнобічних людських можливостей у сфері вільного часу. Створення можливостей для спільних розваг.

Методична — розробка, адаптація та впровадження інноваційних технологій соціально-педагогічної діяльності. Розробка та впровадження програм соціальної роботи, у соціальному самовизначенні, самоосвіті, саморозвитку.

Просвітницько-координаційна — виявлення шляхів та змісту взаємодії профільних установ при вирішенні соціально-виховних проблем.

Керівна — розробка форм та методів кадрової роботи та соціального розвитку колективу. Якісне кадрове забезпечення поліфункціональної діяльності соціальних установ. Налагодження зв’язків з іншими соціальними установами, навчальним закладами які готують соціально-педагогічних працівників, оптимізація процесів прийняття управлінських рішень, організація праці в соціальній сфері.

Аналітична — аналіз основних закономірностей, тенденцій розвитку і вирішення соціальних проблем на основі соціальних емпіричних даних. Забезпечення збору та обробки інформації щодо соціальних процесів.

Дослідницька — розробка методології вивчення соціальних проблем. Моніторинг професійної підготовки соціальних педагогів та різних аспектів їх професійної діяльності. Експериментальна апробація інноваційних технологій соціальної роботи.

Адміністративно-управлінська — формування позитивних суджень відносно своєї роботи і відповідальність за неї. Досягнення оптимістичності у забезпеченні клієнта необхідними послугами. Підбір і підготовка соціальних педагогів. підбір, розстановка та раціональне використання кадрів. Перевірка посадових осіб та документів громадян, що засвідчують особу, якщо вони причетні до процесу надання соціальної допомоги.

Контрольно-наглядова — контроль за цільовим використанням коштів. Перевірка достовірності та повнота інформації, доцільності надання соціальної допомоги.

Інформаційно-пропагандиська — Поширення ідеї соціального захисту людини, надання достовірної та повної інформації про стан осіб, які потребують соціально-педагогічної допомоги. Розробка і впровадження соціальної реклами. Впровадження інформаційно-просвітницьких програм.

Наукова — особистий внесок у розвиток науки «Соціальна педагогіка». Організація та проведення пошукових та навчальних семінарів. Викладання соціально-педагогічних дисциплін у навчальних закладах.

Нормотворча — розробка програм підготовки соціальних педагогів. Підготовка нормативних документів щодо організації управління в соціальній сфері.

Таким чином, виходячи із аналізу особливостей діяльності соціального педагога, що передбачена освітньо-кваліфікаційною характеристикою спеціальності, можна скомпонувати технологію роботи соціального педагога у вищому навчальному закладі, для цього необхідно розглянути типові соціально-педагогічні проблеми сфери освіти та розглянути сутність поняття «технологія» .

Під час аналізу соціально-педагогічної літератури ми зустрілись із такими визначеннями технології, як: В. Безпалько — система знань про засоби обробки якісного перетворення об'єкта [6, 7]; А. Кушнір — оптимальний засіб досягнення рішення педагогічних завдань у визначених умовах; Е. Холостова — практична діяльність, яка охарактеризована раціональною послідовністю використання інструментарію для досягнення якісних результатів праці.

Таким чином, технологія — це одночасно система сукупності знань, умінь, навичок, методів. засобів діяльності й алгоритм, наукова розробка рішення будь-якої проблеми.

Щоб оцінити специфіку технології роботи соціального педагога у вищому навчальному закладі, необхідно розкрити соціально-педагогічні проблеми сфери вищої освіти, які поділено на кілька рівнів.

Первинні проблеми — проблеми, які породжує сама система освіти. Рівень вимог суспільства до знань, професійної підготовки, ступеня оволодіння професійними навичками постійно зростає, ще більш швидкими темпами зростають обсяг знань, необхідних для адекватного існування у суспільстві, поширення функцій освіти. Це призводить до того що освітні програми ускладнюються, поширюються за рахунок нових предметів та зростання обсягу самостійної роботи студента. Зростають вимоги до студентів і у кількісному і у якісному відношенні. При цьому, не зважаючи на збільшення вимог, зникає контроль над якістю та глибиною засвоєння знань, ступеня їх використання майбутніми спеціалістами. Інтенсивне навантаження викликає стресовий стан.

Другий рівень — соціальні проблеми студентів із неблагополучних сімей, соціально незахищених та студентів із особливими потребами. Хоча причини цих проблем різного характеру, проте наслідки є схожими: нервовий чи психічний розлад, залежна поведінка, нездатність до роботи у навчальному закладі, взаємодії із студентським та викладацьким колективом.

Третій рівень — проблеми, які породжені засобами взаємодії різних учасників у навчальному процесі (студентів та викладачів, внутрішні взаємовідносини в колективах студентів, серед членів колективів).

Для того щоб описати роль соціального педагога у процесі формування мотивації професійного становлення студентів, як проблеми першого рівня та відповідно до проблем які виникають у навчальній діяльності, ми розробили загальну схему діяльності соціального педагога у вищому навчальному закладі (див. рис. 1.4.1) та підемо від загального.

Так основними напрямами діяльності соціального педагога у відповідності до поставлених завдань є: управління та контроль, навчання та виховання та організаційна робота. Описуючи роль діяльності соціального педагога ми зупинимось на навчально-виховній роботі, а саме внутрішньому моніторингу та соціально-педагогічній підтримці. Розглянемо їх детально.

Внутрішній моніторинг включає у себе поточне спостереження, забезпечення збору та обробки інформації щодо соціальних процесів, розвитку та вирішення соціально-педагогічних проблем.

Соціально-педагогічна підтримка являє собою роботу по наданню соціальної допомоги, проведення превентивної та консультативної роботи серед студентського та викладацького колективів, соціальний контроль, педагогічна реабілітація та психопрофілактика, та завдання, які виникають:

1. Рання діагностика та виявлення труднощів, пов’язаних із протіканням процесу професійного становлення студентів у період навчання у ВНЗ, виникнення кризових станів, відсутності мотивації до професійного становлення та мотивів навчання в цілому, проблем у соціальної та професійній адаптації.

2. Визначення умов щодо послаблення та подолання недоліків навчального процесу.

3. Надання допомоги та рекомендацій викладачам щодо удосконалення дидактичного та навчально-виховного процесу з урахуванням наявних недоліків.

4. Проведення спеціальної групової та індивідуальної роботи зі студентами, у яких виявлено проблеми.

Поставлені завдання визначають уточнення напрямів діяльності їх досягнення: соціально-педагогічна та соціально-психологічна діагностика; соціально-педагогічний супровід та соціально-психологічна підтримка; соціальний контроль за умовами навчально-виховного процесу; соціальна та професійна адаптація.

Принципи за якими здійснюється діяльність: пріоритет інтересів особистості; непереривність соціально-педагогічного супроводу; дорадчий характер; зв’язку змісту і форм соціально-педагогічної діяльності з конкретними умовами життєдіяльності особистості.

Загалом, зважаючи на особливості своє діяльності, соціальні педагоги мають сприяти розвитку, а точніше саморозвитку особистості, створенню умов найбільшого психологічного комфорту. Працюючи із студентами вони, так би мовити, допомагають жити, забезпечують консолідацію усіх сил та можливостей суспільства стосовно конкретного клієнта, розвиваючи активність самого клієнта, особистості як суб'єкта цього процесу.

Треба зазначити, що вони не повчають, не командують, не наказують, не забороняють, вся їх енергія спрямована на те, щоб надихнути студента, допомогти спільній діяльності, встановити гуманні, доброзичливі стосунки. А це можливо здійснити лише в процесі безпосереднього спілкування із студентами, відчуваючи їх настрій, інтереси, проблеми, реально оцінюючи можливості конкретної особистості, визначаючи складну систему взаємовідносин та знаходячи кожного разу етично доцільну міру втручання у життя особистості, її найближче оточення.

Отже, роль соціального педагога у процесі формування мотивації професійного становлення студентів полягає у безпосередній особистісній взаємодії із студентами, своєчасній діагностиці, моніторингу та простежуванні динаміки розвитку соціально-психологічних особливостей студентів на протязі навчання у вищому навчальному закладі з метою визначення оптимальних та ефективних шляхів впливу та корекції процесу формування мотивації професійного становлення.

Розглянемо стан сформованості мотивації до професійного становлення у студентів сьогодні для того, щоб більш детально сформулювати особливості створення педагогічних умов для ефективного впливу соціального педагога у вищому навчальному закладі на підвищення ефективності протікання цього процесу.

1.4 Діагностика сформованості мотивації професійного становлення студентської молоді

Орієнтуючись на теоретичну основу, враховуючи складові та компоненти структури професійного становлення та професійної спрямованості, вважаємо за необхідне розглянути співвідношення мотиваційних компонентів вибору професії, зіставлення соціальних та пізнавальних мотивів навчання та ступінь виявлення мотивації досягнень, особливостей ціннісних орієнтацій та спрямованості особистості з метою вивчення стану професійного становлення студентської молоді.

До експериментальної перевірки особливостей сформованості мотивації до професійного становлення студентів ми ставимо такі завдання:

1. Вивчити особливості мотиваційної сфери студентів.

2. Дослідити ціннісні орієнтації студентів.

3. Дослідити особливості професійної спрямованості, як мотиваційного компоненту професійного становлення студентів.