Практична діяльність приватного адвоката

ЗМІСТ

ВСТУП РОЗДІЛ 1. АДВОКАТСЬКА ДІЯЛЬНІСТЬ

1.1 Організаційні форми

1.2 Нормативно-правова база, якою керується в адвокат

1.3 Завдання, права та обов’язки адвоката РОЗДІЛ 2. ПРАКТИЧНІ ЗАВДАННЯ, ЩО ВИКОНУВАЛИСЯ МНОЮ ПРИ ПРОХОДЖЕННІ ПРАКТИКИ В АДВОКАТА

2.1 Підготовка проектів документів

2.2 Правила оформлення документів, які мені доводилося готувати в процесі проходження практики ВИСНОВКИ ВИКОРИСТАНІ НОРМАТИВНО-ПРАВОВІ АКТИ ДОДАТКИ

ВСТУП

Згідно навчального плану з 13.06.2011 по 03.07.2011 я проходила навчальну практику у фізичної особи-підприємця, Семиряки Олександра Миколайовича, який займається економічною діяльністю за КВЕД — адвокатська діяльність.

Разом з керівником практики безпосередньо був складений план проходження практики, який я успішно виконала.

В процесі проходження навчальної практики я:

— ознайомилася з законодавством України, яке регулює діяльність суспільства;

— ознайомилася з основними положеннями Конституції України;

— ознайомилася з особливостями роботи адвоката;

— навчилася ефективно використовувати законодавчу та нормативно-правової базу;

— навчилася оформляти документи, підготовка яких входила до плану проходження практики;

— була присутньою на судових засіданнях;

— була присутньою при наданні юридичних консультацій.

Спочатку у своєму звіті я розповім взагалі про діяльність адвоката, про організаційно-правові форми його діяльності, адже це є також не менш важливим. Звичайно ж, потрібно знати до яких нормативно-правових актів повинен звертатися адвокат, які завдання складають його діяльність, які він має права і яких обов`язків повинен дотримуватися. Саме з цього я вирішила розпочати звіт, тому що це являє його основу і саме з цим мені довелося ознайомитися на початку проходження практики в адвоката.

Але, все наведене вище — теорія, і, як відомо, її доповнює практика, тому, відповідно до навчального плану головну частину змісту звіту складають практичні завдання, які я виконала у процесі проходження практики. Найбільше мені сподобалося бути присутньою під час судових засідань, але не менш цікавою була підготовка документів. Ці завдання для мене постали в образі своєрідного дослідження, дослідження аспектів діяльності не лише адвоката, а й юриста взагалі, тому що, перебуваючи на засіданні, я також спостерігала за частиною роботи судді, наприклад, за його промовою.

Саме проходження практики я описала у четвертому пункті плану.

Діяльність адвокатів відіграє важливу роль у вирішенні проблем країни. Під країною я розумію народ взагалі, громадян нашої держави. Мабуть не варто говорити про те наскільки гостро стоять перед Україною питання пов’язані з добробутом громадян і станом демократії в країні. Успіх країни залежить не тільки від правильних і ефективних дій уряду і мабуть і не стільки від них, скільки від сумлінного і всебічно-повного виконання законів та інших нормативно-правових актів всіма суб'єктами права на території України. Такі поняття як демократія і законність споріднені між собою, адже одне без іншого існувати не може. Єдиною запорукою його безпеки українського народу являється повне і неухильне дотримання конституції і законів України. Та це не означає, що в державі не порушуються норми законодавства і що правова санкція не відіграє стримуючої функції для потенційних порушників, проте суспільна думка, громадянська свідомість і людська гідність не лише нашої держави, а й переважної більшості громадян інших країн виросли до розуміння того, що всі здобутки і надбання в сфері політичного, соціального, економічного і культурного будівництва їх країн, залежать вже не стільки від тих чи інших політичних сил чи їх програм, а головним чином вони залежать від дотримання «режиму законності», і насамперед від якості виконання законів.

З часів проголошення своєї незалежності, Україна принаймні твердо проголосила курс в напрямку побудови сучасної європейської держави — держави з ринковою економікою, справжнім демократичним державним устроєм і громадянським суспільством. Вагомі реальні кроки в цьому напрямку пов’язуються з проголошенням Верховною Радою України «Декларації про державний суверенітет» 1991 року; з прийняттям парламентом нової Конституції України 1996 року; ну і як не згадати так звану «помаранчеву революцію» кінця 2004 року, яка до певної міри, стала великим підтвердженням народної довіри, правильності обраного шляху.

Та не дивлячись на це, важко дається Україні дотримуватися свого слова, тому, мабуть, не зустрінеш такого українця, що за останні півтора десятиліття не відчув би труднощів всього цього на собі. І як не прикро це визнавати, але все ж доводиться констатувати — правові прогалини, порушення законодавства і обсяги його не виконання в Україні, досягли масштабів, що давно вже загрожують національний безпеці держави.

Ось чому за даних обставин особливо гостро постає проблема вдосконалення роботи системи органів законодавчої, виконавчої і судової влади, збалансованої і ефективної співпраці між всіма її гілками, адже без вироблення такого механізму взаємодії, неможливо й досягти позитивного результату в роботі, стосовно створення і ефективного виконання законів, а в кінцевому підсумку, і поваги до них. У всьому, наведеному вище я згадала також і про вдосконалення діяльності адвокатури, адже адвокати відіграють не маленьку роль у становленні правової, демократичної держави.

РОЗДІЛ 1. АДВОКАТСЬКА ДІЯЛЬНІСТЬ

1.1 Організаційні форми

Конституція України кожному гарантує право захищати свої права й свободи від порушень і протиправних посягань шляхом оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Стаття 59 Конституції України проголошує наявність в Україні одного з найважливіших правових інститутів — адвокатури, основними завданнями якої є забезпечення права на захист від обвинувачення та надання правової допомоги. Значною мірою за станом адвокатури й ставленням до неї держави судять про демократичність самої держави. Престиж адвоката та ефективність його діяльності безпосередньо залежать від становища людини в суспільстві й державі, від ставлення до фундаментальних принципів демократії, законності, верховенства права.

У будь-якому правовому суспільстві адвокату належить особлива роль. Він має діяти не тільки в інтересах клієнта, а й у інтересах права в цілому. Основні положення про роль адвокатів, прийняті на VIII Конгресі ООН по запобіганню злочинам, що відбувся в серпні 1990 року, вказують на особливість адвокатської діяльності в суспільстві, яку має поважати й гарантувати уряд під час розробки національного законодавства та його застосування як адвокатами, так і суддями, прокурорами, членами законодавчої та виконавчої влади й суспільства у цілому.

Після здобуття Україною незалежності в українському законодавстві зроблено перші кроки на шляху створення самостійної, незалежної адвокатури. 19 грудня 1992 року був прийнятий Закон України «Про адвокатуру», за яким адвокатуру в Україні визначено як добровільне професійне громадське об'єднання, покликане згідно з Конституцією України сприяти захистові прав, свобод і представляти законні інтереси громадян, іноземних громадян, осіб без громадянства, юридичних осіб, надавати їм іншу юридичну допомогу (ст. 1 Закону).

Основні положення адвокатури регулює Закон України «Про адвокатуру» 1992 року, який відновив індивідуальну адвокатську діяльність, а також надав адвокатам право вільно обирати організаційну форму адвокатської діяльності. Адвокати, які обрали заняття адвокатською діяльністю індивідуально, повідомляють місцевий орган влади про одержання свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю; реєструються у податкових органах, стають на облік у Пенсійному фонді, сплачують відповідні податки, обов’язкові платежі, відкривають банківський рахунок у встановленому порядку, мають свою печатку; від свого імені укладають угоди з громадянами та юридичними особами на здійснення адвокатської діяльності.

Адвокатське бюро створюється одним адвокатом, який бажає користуватися статусом юридичної особи. Адвокат, який утворив адвокатське бюро, має право наймати технічних та інших (крім адвокатів) працівників і користуватися правами, що надаються юридичній особі. Законодавством про адвокатуру не визначено спеціального порядку реєстрації адвокатських бюро, отже, вони реєструються у загальному порядку, який встановлено для юридичних осіб.

Організаційною формою адвокатської діяльності є також адвокатські об'єднання (АО), тобто об'єднання адвоката з іншими адвокатами для здійснення адвокатської діяльності. Перелік видів адвокатських об'єднань не є вичерпним; закон конкретизує лише деякі з них — колегії, адвокатські фірми, контори. Добровільний вибір адвокатами складу адвокатського колективу, порядку, що встановлюється відповідно до принципу самоврядування, правил, яким адвокати в ньому підпоряд-ковуються, дисципліни, котра в адвокатському об'єднанні встановлюється, є суто добровільним вибором адвоката, який виявив бажання увійти до складу певного адвокатського об'єднання.

Реєстрація адвокатських об'єднань здійснюється відповідно до Положення про порядок реєстрації адвокатських об'єднань, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 27 квітня 1993 р. № 302 і провадить реєстрацію Міністерство юстиції України. Подаються такі документи для реєстрації: заява, підписана уповноваженим представником об'єднання; статут адвокатського об'єднання; установчий договір чи протокол зборів адвокатів про створення адвокатського об'єднання; дані про кількісний склад адвокатського об'єднання, наявність у його членів свідоцтв про право на заняття адвокатською діяльністю; документ, який свідчить про місцезнаходження адвокатського об'єднання; документ про внесення плати за реєстрацію.

Якщо заява про реєстрацію адвокатського об'єднання подана без цих документів, Міністерство юстиції повідомляє заявника. У разі усунення недоліків заява розглядається в установленому порядку.

Статтею 4 згаданого Закону передбачено, що адвокатські об'єднання після реєстрації в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, повідомляють місцеві органи влади про свою реєстрацію.

Щодо внесення змін і доповнень до статуту адвокатського об'єднання існує обов’язкова вимога їх реєстрації в Мін'юсті. Для внесення змін подаються: відповідна заява, оригінали свідоцтва про реєстрацію адвокатського об'єднання та статуту, зміни та доповнення у двох примірниках, протокол загальних зборів засновників щодо прийняття рішення про внесення змін. У разі зміни юридичної адреси додатково подається документ, який свідчить про місцезнаходження адвокатського об'єднання.

Міністерство юстиції може прийняти рішення про реєстрацію адвокатського об'єднання, відмову в реєстрації, залишення заяви без розгляду. Якщо адвокатське об'єднання зареєстроване, йому видається свідоцтво про реєстрацію; присвоюється відповідний номер, що вноситься до Реєстру адвокатських об'єднань. У разі припинення діяльності адвокатського об'єднання приймається рішення про виключення його з Реєстру адвокатських об'єднань. Про зміни в статутних документах, припинення діяльності, зміну адреси адвокатське об'єднання повідомляє Мін'юст у 5-денний термін для внесення відповідних змін до Реєстру.

Відповідно до Закону «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців», який вступив в дію 1 липня 2004 р., всі юридичні особи, незалежно від організаційно-правової форми, форми власності і підпорядкування набувають статусу юридичної особи лише з моменту їх державної реєстрації у порядку, встановленому цим Законом. Отже, на сьогодні фактично існує подвійна реєстрація адвокатських об'єднань, оскільки вони після їх реєстрації Мін'юстом звертаються до державного реєстратора щодо включення АО до Єдиного державного реєстру підприємств і організацій України.

Слід зазначити, що адвокати не можуть здійснювати адвокатську діяльність у інших, ніж вказано в Законі «Про адвокатуру», організаційних формах. На жаль, трапляються випадки, коли адвокати надають правову допомогу у громадських об'-єднаннях, до складу яких входять, або у створених ними товариствах з обмеженою відповідальністю тощо. Це є порушенням чинного законодавства, оскільки ст. 19 Закону України «Про адвокатуру» вичерпно визначає цілі і завдання громадських організацій адвокатів, серед яких відсутнє надання правової допомоги. Адвокатська діяльність не є підприємницькою, отже не може здійснюватися у формі товариства з обмеженою відповідальністю.

Свідченням значних змін у ставленні держави до адвокатури як до незалежної інституції стала принципова зміна стосунків адвокатури і Міністерства юстиції України. Скорочення повноважень Мін'юсту щодо управління адвокатурою та його контрольних функцій порівняно з законодавством про адвокатуру, що діяло в Україні до прийняття Закону «Про адвокатуру» в 1992 р., свідчить про розпочату цим Законом демократизацію адвокатури, її реформування відповідно до існуючих міжнародних стандартів втручання у вирішення внутрішніх, організаційних питань адвокатури.

Отже, коло повноважень Міністерства юстиції щодо адвокатури визначено, цей перелік є вичерпним:

— забезпечення необхідного фінансування оплати праці адвокатів за рахунок держави у разі участі адвоката в кримінальній справі за призначенням та при звільненні громадян від оплати юридичної допомоги;

— узагальнення адміністративних даних про адвокатську діяльність;

— сприяння проведенню заходів щодо підвищення професійного рівня адвокатів.

До завдань Міністерства юстиції України щодо адвокатури віднесено також реєстрацію адвокатських об'єднань, видачу Мін'юстом свідоцтв про їх реєстрацію і присвоєння відповідного номеру, що вноситься до Реєстру адвокатських об'єднань.

Функцією Мін'юсту є ведення Реєстру адвокатських об'єднань, прийняття рішень про виключення адвокатського об'єднання з Реєстру і, відповідно, анулювання відповідного свідоцтва.

Міністерство юстиції певним чином впливає на професійний стан адвокатури і дисциплінарну практику.

Згідно з визначеними ст. 18 Закону «Про адвокатуру» повноваженнями, місцеві органи влади сприяють адвокатам і адвокатським об'єднанням у вирішенні питань, пов’язаних з організацією надання правової допомоги. Адвокатам виділяються необхідні для роботи приміщення, в регіонах встановлюються пільги щодо орендної плати за їх використання.

На жаль, в багатьох регіонах місцеві органи влади не допомагають адвокатам у вирішенні проблем, що виникають стосовно соціального захисту, оренди приміщень тощо.

Також необхідно згадати про оподаткування адвокатської діяльності. Відповідно до ст. 65 Податкового Кодексу взяття на облік фізичних осіб — підприємців в органах державної податкової служби здійснюється за місцем їх державної реєстрації на підставі відомостей з реєстраційної картки, наданих державним реєстратором згідно із Законом України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб — підприємців». Облік самозайнятих осіб здійснюється шляхом внесення до Державного реєстру фізичних осіб — платників податків (далі - Державний реєстр) записів про державну реєстрацію або припинення підприємницької діяльності, незалежної професійної діяльності, перереєстрацію, постановку на облік, зняття з обліку, внесення змін стосовно самозайнятої особи, а також вчинення інших дій, які передбачені Порядком обліку платників податків, зборів. Згідно п. 3 ст. 65 Податкового Кодексу Для взяття на облік фізичної особи, яка має намір провадити незалежну професійну діяльність, така особа повинна подати заяву та документи особисто (надіслати рекомендованим листом з описом вкладення) або через уповноважену особу до органу державної податкової служби за місцем постійного проживання. Ст. 178 Податкового Кодексу говорить, що особи, які мають намір здійснювати незалежну професійну діяльність, зобов’язані стати на облік в органах державної податкової служби за місцем свого постійного проживання як самозайняті особи та отримати свідоцтво про таку реєстрацію згідно із статтею 65 Податкового Кодексу.

Тому, хочу зауважить, що діяльність адвоката також нерозривно пов`язана з Податковим Кодексом.

На адвокатів, які займаються індивідуальною практикою, поширюються положення Податкового кодексу, який відносить адвокатську діяльність до незалежної професійної діяльності, за умови, що особи, які здійснюють таку діяльність, не є найманими працівниками чи суб'єктами підприємницької діяльності.

У Кодексі не міститься спеціальних норм щодо особливостей оподаткування доходів осіб, які здійснюють незалежну професійну діяльність, зокрема, індивідуальну адвокатську діяльність. А відтак, порядок оподаткування доходів таких осіб охоплюється загальними нормами Закону, за винятком випадків, якщо ці особи на законних підставах зареєстровані суб'єктами підприємницької діяльності.

У розумінні кодексу особа, яка займається незалежною професійною діяльністю, відноситься до категорії самозайнятих. Самозайняті особи не є найманими працівниками та одержання ними доходів регламентується не трудовим, а цивільним законодавством. Доходи самозайнятих осіб, одержані ними в межах здійснення своєї незалежної професійної чи підприємницької діяльності, в цілях Закону, не розглядаються як заробітна плата.

Податковий кодекс визначає як дохід з джерелом його походження з України — будь-який дохід, одержаний платником податку або нарахований на його користь від здійснення будь-яких видів діяльності на території України, у тому числі, але не виключно, у вигляді доходів від здійснення підприємницької діяльності, а також незалежної професійної діяльності на території України.

Отже, всі доходи, одержані адвокатом (не від податкових агентів) протягом звітного податкового року, повинні бути включені до загального річного оподатковуваного доходу адвоката як платника податку, з якого сплачується податок з доходів фізичних осіб за ставкою податку у розмірі 15% від об'єкту оподаткування.

Крім того, згідно вимог Податкового Кодексу адвокати як самозяйняті особи повинні сплачувати страхові внески в Пенсійний фонд України в розмірі 33,2% від оподатковуваного доходу.

Сплата страхових внесків до інших фондів (на випадок тимчасової втрати працездатності, безробіття) згідно Податкового Кодексу для адвокатів не є обов’язковою, що, однак, не виключає можливості здійснювати їх сплату на добровільних засадах за ставкою 2,2% від оподатковуваного доходу — на загальнообов’язкове державне страхування на випадок безробіття та 1,9% - на загальнообов’язкове державне страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням.

Згідно з Податковим Кодексом фізичні особи-підприємці, в тому числі й адвокати, повинні сплачувати податки., отже, кожна фізична особа береться на облік.

1.2 Нормативно-правова база, якою керується адвокат

Відповідь на даний пункт можна черпати з таких питань як наприклад: види адвокатської діяльності, особливості виконання доручень у кримінальних та цивільних справах: прийняття доручення, встановлення розміру та порядку внесення гонорару, обрання правової позиції по справі та узгодження її з клієнтом.

Закон «Про адвокатуру» містить перелік видів адвокатської діяльності, але цей перелік не є вичерпним, оскільки законодавець встановив, що адвокати можуть здійснювати й інші види юридичної допомоги, передбачені законодавством.

У ст. 5 Закону названо основні види адвокатської діяльності:

1. Консультації та роз’яснення з юридичних питань, довідки щодо законодавства, складання документів правового характеру, посвідчення копій документів у справах, які вони ведуть, здійснення представництва в суді, інших державних органах, перед громадянами та юридичними особами;

2. Надання юридичної допомоги підприємствам, установам, організаціям; здійснення правового забезпечення підприємницької та зовнішньоекономічної діяльності громадян та юридичних осіб;

3. Виконання своїх обов’язків відповідно до кримінально-процесуального законодавства у процесі дізнання та досудового слідства.

Цей перелік, уведений в 1992 р., жодного разу не змінювався, що врешті призвело до невідповідності ст. 5 Закону «Про адвокатуру» чинній Конституції України, зокрема, визначеним у ст. 59 конституційним завданням адвокатури.

Відповідно до Закону «Про адвокатуру», надання правової допомоги здійснюється на підставі угоди між громадянином чи юридичною особою і адвокатським об'єднанням чи адвокатом. Регулювання питань, пов’язаних з прийняттям адвокатом доручення, знайшло детальне визначення у Правилах адвокатської етики (Див. також відповідь на питання 9 розділу «Правила адвокатської етики» цього посібника). Зокрема, вони роз’яснюють, у яких випадках угода про надання правової допомоги може укладатися в усній або письмовій формі (ст. 16). Вимагається, щоб в угоді було визначено головні умови, на яких адвокат приймає доручення: дані про тих, хто укладає угоду про надання правової допомоги. Обов’язково визначається зміст доручення, розмір, порядок обчислення та внесення гонорару і фактичних видатків, пов’язаних з виконанням доручення (ст. 17). У випадках, коли доручення приймається не від клієнта, адвокат зобов’язаний отримати підтвердження згоди клієнта на надання правової допомоги саме цим адвокатом.

Законодавством встановлено випадки, коли адвокат не має права приймати доручення. Наприклад, якщо він у даній справі надає або раніше надавав юридичну допомогу особам, інтереси яких суперечать інтересам особи, що звернулася з проханням про ведення справи або брав участь як слідчий, особа, що провадила дізнання, прокурор, слідчий, суддя тощо (ст. 7 Закону «Про адвокатуру») або адвокат, який є свідком і в зв’язку з цим допитувався або підлягає допиту по справі, у якій до нього звернулися щодо участі як захисника тощо (ст. 61 КПК).

Як зазначалося вище, однією із обов’язкових складових договору про надання правової допомоги є розмір гонорару, порядку його обчислення, внесення та списання. Статтею 33 Правил адвокатської етики гонорар проголошено єдино допус-тимою формою отримання винагороди за надання правової допомоги.

Внесення гонорару може відбуватися в різних формах — фіксована сума, погодинна оплата, доплата гонорару за позитивний результат по справі. Гонорар дозволяється вносити шляхом авансування чи проводити оплату за результатом то-що. Передбачається можливість наступної зміни гонорару, визначеного у фіксованій сумі, у зв’язку із суттєвим зростанням або зменшенням обсягу наданої правової допомоги. Однак, при недосягненні згоди з цього питання в договорі слід обов’язково передбачити наслідки такої ситуації.

У будь-якому разі гонорар має бути законним за формою і порядком внесення, а за розміром — розумно обґрунтованим. Правила адвокатської етики (ст. 33) встановлюють фактори для визначення обґрунтованого розміру гонорару (я не вважаю важливим зараз їх перечислення, це не так суттєво).

Отже, з вищесказаного можна зробити висновок, що, по-перше, адвокат керується Законом України «Про адвокатуру». Та, все-таки, на перше місце я вважаю за потрібне поставити Конституцію України, і не тому, що вона є найвищим законом юридичної сили, а тому, що всі нормативно-правові правові акти, в тому числі Закон України «Про адвокатуру» підпорядковуються саме Конституції України. Я не буду писати, що можна поставити на друге місце, адже всі інші нормативно-правові акти є потрібними в діяльності адвоката. Це такі як: Цивільний, Цивільно-процесуальний, Кримінальний, Кримінально-Процесуальний, Житловий, Адміністративний та всі інші кодекси, а також Закони України, Постанови Пленуму Верховного Суду України, Постанови Кабінету Міністрів. Саме всіма перерахованими нормативно-правовими актами керується адвокат, все залежить від справи, якою він займається в той чи інший час. Та ще можна згадати Правила адвокатської етики. Хоча це не є нормативно-правовим актом, але все-таки є необхідним матеріалом в діяльності адвоката.

1.3 Завдання, права та обов`язки адвоката

законодавство адвокат документ Головним завданням адвоката є захист прав людини. Це завдання можна розмежувати на велику кількість завдань, які виконує адвокат при здійсненні своєї діяльності. Адвокат надає консультації та роз`яснення з юридичних питань, усні і письмові довідки щодо законодавства; складає заяви, скарги та інші документи правового характеру; посвідчує копії документів у справах, які він веде; здійснює представництво в суді, інших державних органах, перед громадянами та юридичними особами; подає юридичну допомогу підприємствам, установам, організаціям; здійснює правове забезпечення підприємницької та зовнішньоекономічної діяльності громадян і юридичних осіб, виконує свої обов`язки відповідно до кримінально-процесуального законодавства у процесі дізнання і попереднього слідства та здійснює інші види діяльності, передбачені законом.

При здійсненні професійної діяльності адвокат має право:

— представляти і захищати права та інтереси громадян і юридичних осіб за їх дорученням у всіх органах, підприємствах, установах і організаціях, до компетенції яких входить вирішення відповідних питань;

— збирати відомості про факти, які можуть бути використані як докази в цивільних, господарських, кримінальних справах і справах про адміністративні порушення, зокрема: запитувати і отримувати документи або їх копії від підприємств, установ, організацій, об'єднань, а від громадян за їх згодою;

— ознайомлюватись на підприємствах, в установах і органі-заціях з необхідними для виконання доручення документами і матеріалами, за винятком тих, таємниця яких охороняється законом; отримувати письмові висновки фахівців з питань, що потребують спеціальних знань; застосовувати науково-технічні засоби відповідно до чинного законодавства;

— доповідати про клопотання і скарги на прийомі у посадових осіб та відповідно до закону одержувати від них письмові мотивовані відповіді на ці клопотання і скарги;

— бути присутнім при розгляді своїх клопотань і скарг на засіданнях колегіальних органів і давати пояснения щодо суті клопотань і скарг;

— виконувати інші дії, передбачені законодавством.

Адвокат може мати помічника або помічників.

При здійсненні своїх професійних обов’язків адвокат зобов’язаний неухильно додержувати вимог чинного законо-давства, використовувати всі передбачені законом засоби захисту прав і законних інтересів громадян та юридичних осіб і не має права використовувати свої повноваження на шкоду особі, в інтересах якої прийняв доручення, та відмовитись від прийнятого на себе захисту підозрюваного, обвинуваченого, підсудного.

Адвокат не має права прийняти доручення про подання юридичної допомоги у випадках, коли він у даній справі надає або раніше надавав юридичну допомогу особам, інтереси яких суперечать інтересам особи, що звернулася з проханням про ведення справи, або брав участь як слідчий, особа, що провадила дізнання, прокурор, громадський обвинувач, суддя, секретар судового засідання, експерт, спеціаліст, представник потерпілого, цивільний позивач, свідок, перекладач, понятий, а також коли в розслідуванні або розгляді справи бере участь посадова особв, з якою адвокат перебуває в родинних стосунках.

Відповідно до ст. 44 Кримінально-процесуального Кодексу як захисники допускаються особи, які мають свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю в Україні та інші фахівці у галузі права, які за законом мають право на надання правової допомоги особисто чи за дорученням юридичної особи. У випадках і в порядку, передбачених цим Кодексом, як захисники допускаються близькі родичі обвинуваченого, підсудного, засудженого, виправданого, його опікуни або піклувальники.

Повноваження захисника на участь у справі стверджується:

1) адвоката — ордером відповідного адвокатського об'єднання;

2) адвоката, який не є членом адвокатського об'єднання — угодою, інші фахівці у галузі права, які за законом мають право на надання правової допомоги особисто чи за дорученням юридичної особи або дорученням юридичної особи — угодою або дорученням юридичної особи;

3) близьких родичів, опікунів або піклувальників — заявою обвинуваченого, підсудного, засудженого, виправданого про їх допуск до участі в справі як захисників.

Захисник допускається до участі в справі в будь-якій стадії процесу. Близькі родичі обвинуваченого, його опікуни або піклувальники в якості захисників допускаються до участі в справі з моменту пред’явлення обвинуваченому для ознайомлення матеріалів досудового слідства. У випадках, коли відповідно до вимог статті 45 цього Кодексу участь захисника є обов’язковою, близькі родичі обвинуваченого, його опікуни або піклувальники в якості захисників можуть брати участь у справі лише одночасно з захисником — адвокатом чи іншим фахівцем у галузі права, який за законом має право на надання правової допомоги особисто чи за дорученням юридичної особи.

Про допуск захисника до участі в справі особа, яка провадить дізнання, слідчий, прокурор, суддя виносять постанову, а суд — ухвалу.

РОЗДІЛ 2. ПРАКТИЧНІ ЗАВДАННЯ, ЩО ВИКОНУВАЛИСЯ МНОЮ ПРИ ПРОХОДЖЕННІ ПРАКТИКИ В АДВОКАТА

2.1 Підготовка проектів документів

Організація і ведення діяльності адвоката регламентується Законом України «Про адвокатуру» від 19. 12. 1992 року, а також, на мою думку, Правилами адвокатської етики. Саме вони встановлюють загальні правила здійснення адвокатської діяльності.

Під час проходження практики у приватного адвоката мені неодноразово доводилося бути присутньою на судових засіданнях з розгляду цивільних і кримінальних справ і спостерігати за роботою адвоката. Попередньо перед судовими засіданнями я ознайомлювалася з матеріалами деяких з них, що в свою чергу було для мене певним практичним досвідом в розумінні механізмів здійснення, як правосуддя взагалі, так і цивільного і кримінального судочинства зокрема.

Також моїм завданням було підготовка проектів документів різного типу, як наприклад клопотання до слідчого, клопотання до суду, цивільний позов, апеляційна скарга, заперечення на цивільний позов, адміністративний позов.

В процесі проходження практики мені довелося познайомитися з оформленням вищевказаних документів. Наприклад, клопотання про приєднання письмових доказів до матеріалів цивільної справи подається до суду першої інстанції позивачем або представником позивача з прізвищем, ініціалами та адресою позивача або його представника, дивлячись, хто подає клопотання. Оригінали письмових доказів додаються до клопотання або можуть бути надані в судовому засіданні.

Ч. 1 ст. 64 ЦПК України визначено, що письмовими доказами є будь-які документи, акти, довідки, листування службового або особистого характеру або витяги з них, що містять відомості про обставини, які мають значення для справи. Ч. 2 ст. 64 ЦПК України передбачено, що письмові докази, як правило, подаються в оригіналі, а якщо подано копію письмового доказу, суд за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, має право вимагати подання оригіналу. Положення ст. 138 ЦПК України встановлюють, що оригінали письмових доказів до набрання судовим рішенням законної сили повертаються судом за клопотанням осіб, які їх додали, якщо це можливо без шкоди для розгляду справи. У справі залишається засвідчена суддею копія письмового доказу.

Підготовка всіх вищевказаних документів виявилася не такою складною, як я думала, враховуючи, що при цьому я користувалася порадами та вказівками досвідченого адвоката. Саме з його допомогою я опанувала і правила оформлення документів, про які я розповім в наступному пункті змісту свого звіту.

2.2 Правила оформлення документів, які мені доводилося готувати в процесі проходження практики

Як я вже зазначила в п. 2.2. цього звіту, при проходженні практики я готувала проект адміністративного позову. Як відомо, такий позов направляється до відповідного суду. Зміст позову має містити відомості про дії, які порушують права, свободи та законні інтереси громадянина, який подає адміністративний позов, а також час їх вчинення. Неправомірність таких дій підтверджується підставами, з яких заявник вважає дії неправомірними. До адміністративного позову додаються відповідні документи, такі як письмові докази, що підтверджують неправомірність дій службової особи чи органу державної влади, одним словом — відповідача, квитанцію про сплату державного мита. Позов підписується позивачем.

Ще такий документ як апеляційна скарга пишеться на рішення суду першої інстанції. В ній обов`язково повинні бути вказані підстави для скасування рішення суду першої інстанції, а також підстави непогодження апелянта з відповідним рішенням.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Апеляційна скарга на ухвалу суду першої інстанції подається протягом п’яти днів з дня її проголошення. У разі якщо ухвалу було постановлено без участі особи, яка її оскаржує, апеляційна скарга подається протягом п’яти днів з дня отримання копії ухвали.

(Текст статті 294 в редакції Закону N 2453-VI від 07.07.2010 — щодо набрання чинності зміни див. п. 1 розділу XII «Прикінцеві положення» Закону N 2453-VI від 07.07.2010).

До апеляційної скарги, поданих представником, повинна бути додана довіреність або інший документ, що посвідчує повноваження представника, якщо ці документи раніше не подавалися.

До апеляційної скарги додаються копії скарги та доданих письмових матеріалів відповідно до кількості осіб, які беруть участь у справі (ч.- ч. 4 — 7 ст. 295 ЦПК України).

Апеляційна скарга подається апеляційному суду через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення (ч. 1 ст. 296 ЦПК України).

Ще не менш важливою є промова захисника в судових дебатах, з підготуванням якої мені також довелося ознайомитися. План захисної промови повинен бути підпорядкований основній лінії захисту, яка обрана адвокатом по конкретній справі, і охоплювати те головне, що повинен сказати адвокат.

Підготовка захисної промови включає в себе:

— ретельне дослідження доказів, зібраних по справі після активної участі в їх перевірці, їх правильний аналіз в своєму виступі;

— уважний аналіз версії обвинувачення, протиставивши її версії захисту, показавши неспроможність першої і обґрунтованість другої;

— надання суду всіх, які є в розпорядженні захисту доказів необґрунтованого обвинувачення;

— підготовка аналізу юридичної кваліфікації дій підсудного, протиставивши свою точку зору точці зору обвинувачення;

— надання суду даних, які характеризують особу підзахисного;

— підготовка необхідних даних про судову практику, які можуть підтвердити міркування, які будуть вказані адвокатом в захисній промові;

Саме так поступово виробляються тези і план майбутньої промови, в якій в ході судового слідства, і навіть під час виступу державного обвинувача, вносяться необхідні зміни і доповнення. План захисної промови повинен містити перелік питань, які адвокат висвітлює в своїй промові, причому кожне з цих питань повинно бути детально розроблене в плані з вказівкою документів, на які адвокат буде посилатися, і тверджень, які він повинен навести. Для того, щоб зручніше користуватися планом промови під час виступу, його слід чітко написати на папері, виділивши вузлові питання, а також найбільш важливі докази і твердження, щоб не пропустити їх в промові.

При підготовці проектів всіх, вказаних вище документів я дотримувалася саме такої інструкції їх складання.

ВИСНОВКИ

Отже практика для мене, в приватного адвоката в м. Березань розпочалося з ознайомленням з роботою адвоката та з опрацювання законодавчої та нормативно — правової бази, якою він керується в своїй діяльності.

Під час проходження практики я мала змогу ознайомитись з процесуальними документами, попрацювати над їх складанням, що дало мені змогу набути певних практичного досвіду і закріпити ті теоретичні знання, які були набуті в ході навчання в університеті.

В ході практики я побачила як виглядає рішення суду і навчилася оформляти скарги на такі рішення. Мені довелося спостерігати за роботою адвоката і бути присутньою під час судового засідання, а також при наданні правової допомоги людям, які зверталися з різними, так би мовити, «юридичними» проблемами.

Робота адвоката заслуговує великої уваги з боку держави, саме тому, на мою думку потрібно вдосконалювати діючу в даний час систему адвокатури, покращити законодавство, врахувавши всі потреби адвоката.

Держава, вимагаючи від нас дотримання законів, повинна, в першу чергу, дотримуватися їх сама, адже, відповідно до ст. 18 Закону України «Про адвокатуру», місцеві органи влади сприяють адвокатам і адвокатським об'єднанням у вирішенні питань, пов’язаних з організацією надання правової допомоги. Адвокатам виділяються необхідні для роботи приміщення, в регіонах встановлюються пільги щодо орендної плати за їх використання.

На жаль, в багатьох регіонах місцеві органи влади не допомагають адвокатам у вирішенні проблем, що виникають стосовно соціального захисту, оренди приміщень тощо.

Я зрозуміла, що робота адвоката є не такою вже й легкою, як здається на перший погляд, адже вона потребує великих сил і необхідних знань, щоб вирішити всі важливі суспільні питання та надати кваліфіковану правову допомогу. Також потрібно обов’язково слідкувати за змінами в законодавстві, адже закони досить часто змінюються.

При проходженні практики у приватного адвоката я набула, нехай не великого, але все-таки досвіду практичної діяльності

ВИКОРИСТАНІ НОРМАТИВНО-ПРАВОВІ АКТИ

ЗАКОНИ

1. Конституція України від 28 червня 1996 (Відомості Верховної Ради України (ВВР), 1996, N 30, ст. 141).

2. Закон України «Про адвокатуру» від 19 грудня 1992 (Відомості Верховної Ради України (ВВР), 1993, N 9, ст.62)

3. Закон України «Про судоустрій та статус суддів» від від 7 липня 2010 (Відомості Верховної Ради України (ВВР), 2010, N 41−42, N 43, N 44−45, ст.529)

КОДЕКСИ

1. Цивільний кодекс України від 16. 01. 2003 (Відомості Верховної Ради (ВВР), 2003, NN 40−44, ст.356)

2. Цивільний процесуальний кодекс України від 18. 03 2004 (Відомості Верховної Ради (ВВР), 2004, N 40−41, 42, ст.492)

3. Господарський кодекс України від 16. 01. 2003 (Відомості Верховної Ради (ВВР), 2003, N 18, N 19−20, N 21−22, ст.144)

4. Господарський процесуальний кодекс України від 06. 11. 1991 (Відомості Верховної Ради (ВВР), 1992, N 6, ст.56)

5. Кодекс про адміністративні правопорушення від 07. 12. 1984 (Відомості Верховної Ради Української РСР (ВВР) 1984, додаток до N 51, ст.1122)

6. Сімейний кодекс від 10. 01 2002 (Відомості Верховної Ради (ВВР), 2002, N 21−22, ст.135)

7. Кодекс Адміністративного Судочинства від 6. 07. 2005 (Відомості Верховної Ради (ВВР), 2005, N 35−36, N 37, ст.446)

11. Податковий кодекс України від 22. 12. 2010 року, 627 с.

8. Кримінальний кодекс від 5. 04. 2001 (Відомості Верховної Ради (ВВР), 2001, N 25−26, ст.131)

9. Кримінально-виконавчий кодекс України від 11. 07. 2003 (Відомості Верховної Ради (ВВР), 2004, N 3−4, ст. 21)

10. Кримінально-процесуальний кодекс України від 21. 06. 2001 {Затверджений Законом від 28.12.60 (1000−05) ВВР, 1961, N 2 ст. 15 }

11. Бюджетний кодекс України від 21 червня 2001 (Відомості Верховної Ради (ВВР), 2001, N 37−38, ст. 189)

12. Податковий кодекс України від 2 грудня 2010 (Відомості Верховної Ради України (ВВР), 2011, N 13−14, N 15−16, N 17, ст.112)