Значення правосвідомості в сучастному середовищи

МІНІСТЕРСТВО ВНУТРІШНІХ СПРАВ ОДЕСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ВНУТРІШНІХ СПРАВ КРИМСЬКИЙ ЮРИДИЧНИЙ ІНСТИТУТ кафедра державно-правових дисциплін

КУРСОВА РОБОТА

з ТЕОРІЇ ДЕРЖАВИ ТА ПРАВА

на тему:

Значення правосвідомості у суспільному житті

Виконав:

курсант 1-го курсу факультету № 2

14 — го взводу Нелепенко Сергій Андрійович Науковий керівник:

к.ю.н., доцент кафедри Амєтка Фатма Аблямітівна Оцінка «___________»

«_____» ______________ 200__г.

дата захисту Сімферополь 2008 р.

Зміст

Вступ Розділ 1. Сутність понятя правосвідомість

1.1. Основні елементи і структура правосвідомості

1.2. Підходи до класифікація форм правосвідомості. Функції правосвідомості і Ії призначення у праві

1.3. Аналіз філософсько-психологічних теорій правосвідомості

Розділ 2. Стан і перспективи розвитку сучасної правосвдомості громадян України

2.1. Основні риси сучасної масової правосвідомості в Україні

2.2. Оптимізація процесів вдосконалення сучасної правосвідомості українського суспільства Висновки Список джерел Додаток

ВСтуп

Актуальність даної теми пов’язана с тим що радикальні зміни, які відбуваються в політичному, економічному і соціальному житті України та інших постсоціалістичних країн, активізація політичного життя, глобальна зміна стереотипів свідомості оголили приховані досі закономірності розвитку суспільства, що по-новому розкривають взаємозалежність багатьох соціальних феноменів. Не тільки перед вченими, але й перед іншими, схильними до спостереження і об'єктивного аналізу, членами суспільства, стала цілком нова картина соціальних процесів, що вражає своєю несподіваністю і не вкладається в існуючі десятиліттями уявлення і стереотипи. Але, на жаль, багато людей не в змозі дати правильну оцінку подіям, що відбуваються. Все це обумовлено характером виховання в попередні роки, особливостями трудової діяльності, соціальним оточенням, неадекватними інтересами. Цим пояснюється нерівномірність розвитку суспільної свідомості, різнотемповість динаміки її прошарків. Деякі з них досить щільно відбивають соціальні процеси й активно впливають на них у прогресивному напрямку, також існують інертні прошарки свідомості; і, нарешті, прошарки, що впливають деструктивно на соціальний організм — екстремістські, вкрай консервативні або навіть свідомість злочинних елементів. Останнім часом з’явилася така кількість друкованих видань, телеі радіопрограм різноманітного політичного напрямку, що викликає просто розгубленість у людей. Політичні партії і суспільні об'єднання, намагаючись залучити на свою сторону більшу кількість людей, не зупиняються ні перед якими засобами. Використовуючи саме різноманітні політичні впливи і маніпуляції на масову свідомість, а знаряддям цього маніпулювання є ЗМІ, як сполучна ланка об'єкта і суб'єкта маніпуляції. За часів соціалізму сформувався ще один феномен, який і досі панує у політичній свідомості - вивчена безпомічність — нездатність брати на себе відповідальність не тільки за суспільство, а й за власне життя.

В сучасних умовах нестабільності суспільства люди, навіть не стикаючись безпосередньо з порушенням своїх прав, заздалегідь не вірять, що у випадку необхідності суспільство гарантує захист їх прав та інтересів. Це свідчить про низькій рівень правосвідомості і правової культури населення України.

Ступінь вивченості. До дослідження даної теми привертали свою увагу різні експерти і вчені. Розробка даної теми представлена в роботах таких авторів, як Алексеев Н. [3], Вольтман Л. [7], Графский В. Г. [8], Дмитрієнко Ю.М. [10, 11], Марченко М. Н. [19], Нерсесянц В. С. і інші.

Об'єктом даного дослідження є значення правосвідомості у сучасному суспільстві.

Метою курсової роботи є досліджування сутніти правової свідомості і характерних рис її розвитку у сучасної Україні.

Для досягнення поставленої мети необхідно вирішити наступні задачі:

— розглянути сутність поняття правосвідомість, дати опис головних елементів і структури правосвідомості;

— визначити підходи до класифікація форм правосвідомості;

— розглянути функції правосвідомості і Ії призначення у праві;

— провести аналіз філософсько-психологічних теорій правосвідомості;

— проаналізувати стан і перспективи розвитку сучасної правосвідомості громадян України.

Методи дослідження. Методи аналізу та синтезу були найбільш використовуваними серед загальнонаукових методів. Широко використовувався також критико-конструктивний метод при аналізі сприйняття й оцінки правосвідомості громадян України.

Практична значущість дослідження полягає в тому, що визначені фактори і умови, які безпосередньо впливають на формування масової правосвідомості в сучасної України, а також здійснена спроба осмислення і оптимізації сучасного змісту процесу соціалізації, механізму оновлення правових норм.

Розділ 1. Сутність понятя правосвідомість

1.1 Основні елементи і структура правосвідомості

Свідомість людини, відображаючи об'єктивні потреби суспільного розвитку, є передумовою і регулятором поведінки людини.

Свідомість включає різні форми відображення суспільних відносин: політичні, правові, етичні, філософські, релігійні. Всі форми суспільної свідомості є взаємозалежними і справляють взаємний вплив одна на одну. Правосвідомість — це система ідей, уявлень, емоцій і почуттів, які виражають ставлення індивіда, групи, суспільства до чинного, минулого та бажаного права, а також до діяльності, пов’язаної з правом Потопейко Д. А. Правосознание как особое общественное явление.- Киев, 1970. — с. 15.

Ключовий пункт правосвідомості — усвідомлення людьми цінностей природного права, прав і свобод людини і оцінка чинного права з погляду його відповідності загальнолюдським цінностям, що знайшли закріплення в міжнародних документах про права людини. Правосвідомість не тільки виражає ставлення індивіда до правової дійсності, а й спрямовує її на певні зміни в правовому середовищі, прогнозує і моделює їх. На рис. 1.1. розглянемо різновиди свідомості Марченко М. Н., ред., Под ред. Марченко М. Н. Теория государства и права: Учебник — М: Зерцало 2009 г.- с. 296.

Рис. 1.1. Разновіди правосвідомості

В правосвідомості відображена правова дійсність у вигляді знань про право, осмислення того, що є правом, яким воно було (ставлення до права минулих років) і яким має бути (ставлення до майбутнього права), а також у вигляді правових настанов поведінки як реакції на оцінку чинного права, роботу правозастосовних органів. У структурі правосвідомості суспільства виділяють такі елементи (рис. 1.2) Марченко М. Н., ред., Под ред. Марченко М. Н. Теория государства и права: Учебник — М: Зерцало 2009 г.- с. 297.

Рис. 1.2. Структура правосвідомості

Розглянемо перелічені на рис. 1.2. елементи ширше.

Правова психологія — це сукупність почуттів і емоцій, що виражають ставлення індивіда, групи, суспільства до права, правових явищ. Це неусвідомлене або не до кінця продумане ставлення до права, правових явищ, що й є правосвідомістю, яка походить з повсякденної практики у процесі зіткнення з конкретними юридичними ситуаціями, а тому формується здебільшого стихійно, спорадично, безсистемне, тобто правова психологія не осмислена теоретично, не упорядкована логічно. В ній провідним елементом є емоції, а не понятійні форми відображення правової дійсності.

Правова ідеологія — це система правових принципів, ідей, теорій, концепцій, що відображають теоретичне (наукове) осмислення правової дійсності, усвідомлене проникнення в сутність правових явищ. Це концептуально оформлена, логічно систематизована, теоретично і науково осмислена правосвідомість. Інтелект є провідним елементом правової ідеології. Сучасна правова ідеологія ґрунтується на системі теорій, ідей і принципів: теорії соціальної правової держави, принципу поділу влади, теорії народного суверенітету, визнання пріоритету загальнолюдських цінностей над класовими, принципу верховенства права, переваги загальновизнаних норм міжнародного права над нормами національного права та ін.

Правова ідеологія в свою чергу мистить такі найважливіші елементи, як (рис. 1.3.) Теорія держави і права: Навч. посіб. / А. М. Колодій, В. В. Копєйчиков, С. Л. ЛисенковК.: Юрінком Інтер, 2003. C. 273.

Рис. 1.2. Елементи правової ідеології

Правова ідеологія і правова психологія можуть містити в собі інтелектуальні та емоційні елементи, але в різних пропорціях, а також як істинні, так і помилкові (міфологізовані) знання про правову дійсність. Було б невірним принижувати значення емоцій і почуттів (правову психологію) порівняно з інтелектом (правовою ідеологією). Емоції та почуття — необхідне тло, на якому виявляються (складаються, реалізуються) правові погляди, ідеї, теорії. Емоції — сліпі, поки вони не зливаються з об'єктивним підходом до дійсності, її раціональним освоєнням. На рівні правової ідеології це усвідомлення реальності виражається в мотивах, які формуються через цілі. Ціль вплітає усвідомлені інтереси в зміст свідомої діяльності (інтереси служать джерелом цілей), сприяє формуванню правової настанови на правову (правомірну, неправомірну) поведінку.

Правова поведінка — вольовий бік правосвідомості, який являє собою процес переведення правових норм у реальну правову поведінку. Вона складається із елементів, що визначають її напрямок (характер), — мотивів правової поведінки, правових настанов. Правова поведінка в свою чергу мистить такі найважливіші елементи, як (рис. 1.4.). Мотиви правової поведінки і правові настанови, які відображають готовність до певної правової поведінки в результаті оцінки правових явищ, впливають на всі основні функції правосвідомості Теорія держави і права: Навч. посіб. / А. М. Колодій, В. В. Копєйчиков, С. Л. ЛисенковК.: Юрінком Інтер, 2003. C. 275.

Рис. 1.2. Елементи правової поведінки Правова поведінка проявляється у формі дій (вчинків), які впливають на стосунки суб'єктів, або у формі бездіяльності, яка, навпаки, ніяких змін у стані суспільних відносин не спричиняє. Правова поведінка це всебічне осмислення ситуації, невидимий процес розщеплення свідомості на правомірну і протиправну. Правова настанова — готовність особи проявити активність у сфері пізнання і реалізації права. Вона становить конкретну програму поведінки у певних умовах, яка формується з усіх належних суб'єкту правових (правомірних і протиправних) знань, оцінок, думок, настроїв, звичок, навичок, сподівань, ставлень до кого-небудь і до чого-небудь, котрі переходять в інтереси і прагнення. Перш ніж правова поведінка зовні виразиться у вигляді правового вчинку, повинна виникнути правова настанова, мотив правової поведінки у правосвідомості суб'єкта. Від поведінкового елемента правосвідомості залежить ступінь її якісного стану (правомірна поведінка, правова активність, правове порушення та ін.).

Таким чином, свідомість відображає об'єктивні потреби суспільного розвитку, а правосвідомість в свою чергу розглядається як система ідей, уявлень, емоцій і почуттів, які виражають ставлення індивіда, групи, суспільства до чинного, минулого та бажаного права, а також до діяльності, пов’язаної з правом. У структурі правосвідомості суспільства виділяють такі елементи, як правова психологія, правова ідеологія і правова поведінка.

1.2 Підходи до класифікація форм правосвідомості. Функції правосвідомості і Ії призначення у праві

За суб'єктами правосвідомості розрізняють такі форми правосвідомості (рис. 1.5) Нерсесянц В. С. Проблемы общей теории права и государства. М.: ИнфраМ.- 2002. — с.54 .

Рис. 1.5. Класифікація правосвідомості за суб'єктами правосвідомості

Розглянемо форми правосвідомості, які представлені на рис. 1.5.

Індивідуальна правосвідомість — сукупність правових поглядів, почуттів, настроїв і переконань конкретного індивіда. Групова правосвідомість — виражає ставлення до права, правових явищ, їх оцінку з боку соціальних груп, формальних і неформальних колективів, відображає їх загальні інтереси і потреби, їх співвідношення з інтересами всього суспільства (наприклад, вимоги страйкуючих шахтарів);

Суспільна правосвідомість — виражає ставлення до права всього суспільства, відображає його інтереси.

Суспільна і групова правосвідомість виражає найзагальніші, такі, що збігаються оцінки права і правових явищ членами соціальних спільнот.

Суспільна і групова правосвідомість проявляється не інакше як через індивідуальну правосвідомість, і в кожній людині вона проходить крізь призму особистих інтересів, рис характеру.

За глибиною відображення правової дійсності правосвідомість може бути (рис. 1.6.) Нерсесянц В. С. Проблемы общей теории права и государства. М.: ИнфраМ.- 2002. -59 с. .

Рис. 1.6. Класифікація правосвідомості за глибиною відображення правової дійсності

Розглянемо форми правосвідомості, які представлені на рис. 1.6.

Повсякденна, непрофесійна правосвідомість — являє собою життєві, часом поверхневі судження про право людини, яка стикається з правом у повсякденній трудовій, сімейній, суспільній та інших сферах життя.

Вона створюється насамперед як результат того юридичного виховання, що вона одержує, будучи членом упорядкованого суспільства.

Професійна правосвідомість — спеціалізовані правові знання, що використовуються в роботі професіоналами-юристами (у суді прокурор — обвинувачує, адвокат — захищає та ін.). Вона включає:

Наукова (теоретична) правосвідомість це правосвідомість учених, викладачів вузів. Практична правосвідомість це правосвідомість суддів, юрисконсультів, адвокатів, прокурорів та ін. Правосвідомість юриста припускає високий рівень правового мислення, багато в чому є детермінованою чинним правом.

Звернемося також до змісту функцій правосвідомості. Функції правосвідомості — це основні напрямки її впливу на правові явища, правову систему в цілому Байниязов Р. С. Правосознание: Психологические аспекты // Правоведение. 1998. № 3. С. 18−19.

Основні функції правосвідомості представлені на рис. 1.7.

Рис. 1.7. Функції правосвідомості

Розглянемо докладніше функції правосвідомості, які представлені на рис. 1.7. Там же

Когнітивна (пізнавальна, інформаційна) функція правосвідомості припускає знання права, поінформованість про нормативні акти, зміст юридичних норм; без інформації про закон не може бути і ставлення до нього.

Правостворююча (ціннісна, емоційна) функція правосвідомості припускає ціннісне ставлення до законодавства, співвіднесення правових норм зі своїми поглядами на правове, обов’язкове, необхідне. Ця функція свідчить про те, що нормативно-правові акти виступають як зовнішнє вираження правосвідомості суспільства і законодавчих органів держави;

Регулююча (настановна) функція правосвідомості припускає співвідношення поведінки людей з чинною в суспільстві системою правових розпоряджень; мотиви і настанови стосовно поведінки, врегульованої правом відповідно до правових дозволень і заборон.

Правова інформація — це сукупність документованих або публічно проголошених відомостей про право, його систему та джерела реалізації, юридичні факти, правовідносини, правопорядок, правопорушення і боротьбу з ними, їх профілактику та ін. Джерела правової інформації складаються з документованих юридичних актів і правових принципів (конституція, законодавчі і підзаконні акти, міжнародні договори і угоди, норми і принципи міжнародного права, а також ненормативні правові акти), а також повідомлень преси, телебачення, радіо, публічні виступи та інші засоби інформації з правових питань («Офіційний вісник України», газети «Голос України», «Урядовий кур'єр», «Юридичний вісник України», телерадіоканал «Право» та ін.).У правосвідомості особи кожній із функцій відповідають такі блоки (рис. 1.8) Лейст О. Э. Проблемы теории государства и права. М.: Юрист.- 2005. — с. 171.

Рис. 1.8. Головні блоки правосвідомості людини Роз’яснимо значення кожного блоку представленого на рис. 1.8. Необхідність і обсяг правових знань особи обумовлені тим, наскільки особа залучена до системи правових відносин. Набуття і засвоєння правових знань здійснюються за допомогою соціального і правового досвіду особи. Пройшовши через свідомість особи, правові явища викликають ціннісне до себе ставлення: оцінюються як правові знання, так і правова дійсність з погляду цих знань. Відбувається процес не прямого відтворення в діях особи до одержаних знань, а виникає їх переосмислений варіант, співвіднесений з поглядами на правове, обов’язкове. Після цього виробляється правова настанова, яка відображає готовність до певної правової поведінки. Блок правових настанов містить також схильність до оцінки правових явищ, виходячи з напрямку правової поведінки. Він впливає як на регулюючу (настановну), так і на пізнавальну (когнітивну) і правостворюючу (ціннісну) функції правосвідомості Лейст О. Э. Проблемы теории государства и права. М.: Юрист.- 2005. — с. 172.

Правосвідомість є необхідною умовою створення норм права, їх точної та повної реалізації. Роль правосвідомості в процесі правотворчосі і правореалізації виражається у нижчевикладеному на рис. 1.9 Додатка, А Там же.

Таким чином, має місто певна класифікація правосвідомості. Експерти показують важлива значення індивідуальної групової і суспільної правосвідомості. Кожна з форм має своє призначення і зміст, при цьому суспільна і групова правосвідомість виражають найзагальніші оцінки права і правових явищ членами соціальних спільнот. Право впливає на правосвідомість тим, що воно є найважливішим джерелом її формування, перетворення і розвитку. Серед функції правосвідомості найважливішими є когнітивна (пізнавальна, інформаційна), правостворююча (ціннісна, емоційна) і регулююча (настановна).

1.3 Аналіз філософсько-психологічних теорій правосвідомості

Правосвідомість є особливий різновид, особлива форма соціальної свідомості. Під свідомістю як таким розуміють людську здатність ідеального відтворення дійсності в плотських і розумових образах. З позицій традиційної для радянської Росії філософії (діалектико-матеріалістичною) свідомість є суб'єктивний образ об'єктивного світу, який виходить шляхом відображення об'єктивної дійсності у вигляді уявлень, думок, переживань, споглядань, ідей і інших духовних феноменів, з яких і складається зміст свідомості. Проте таке трактування свідомості зовсім не є єдино можливим Алексеев Н. Н. Основы философии права. Изд. Юридический институт МВД. СПб., 1998. — с.105.

Свідомість включає і ціннісний аспект, в якому виявляється вибірковість свідомості, його орієнтація на вироблені суспільством і прийняті суб'єктом свідомості цінності - філософські, релігійні, політичні, етичні і ін., у тому числі і правові. Тому під правосвідомістю слід розуміти усвідомлення правової дійсності, тобто її відображення в плотських і розумових образах. Сукупність найбільш характерних, типових образів правової дійсності утворює систему суспільної правосвідомості, або систему правосвідомості суспільства. Цінності, на відміну від знання, не підлягають раціональній, доказовій перевірці і обгрунтуванню. Вони є якимись нерозкладними (первинні) інтелектуально-емоційно сприймані даності, які спонукають суб'єктів до їх збереження, до володіння ними, до діяльності на їх основі, оскільки сприймаються як різноманітні блага. Всі цінності, які існують в суспільстві, розрізняються по своїй значущості і в сукупності складають ієрархічну систему, яка може в значній мірі відрізнятися від систем цінностей інших суспільств і від цінностей різних класів і груп усередині суспільства. Наприклад, в традиційних суспільствах, в яких релігія є центром соціального життя, саме релігійні цінності, якось: Бог, віра, заповіді і т.д., складають вищі цінності, що підпорядковують і визначають всі інші. У матеріалістичних суспільствах такими верховними цінностями можуть бути гроші, слава, задоволення, свобода і т.д. У всіх ієрархіях цінностей своє місце займає і право. Залежно від типу суспільства, це місце може бути першорядним або другорядним, але у будь-якому випадку сприйняття має рацію як цінності є необхідною умовою самого його (має рацію) існування. Правові цінності також різноманітні, як і інші соціальні цінності. Зокрема вони можуть зачіпати глибини емоційною, етичною, тобто духовному життю людини, і можуть залишатися на периферії його емоційної сфери, впливаючи головним чином на сферу інтелекту. У першому випадку правові цінності можна характеризувати як змістовні, а в другому — як цінності формальні. Формальні цінності не залежать від конкретного змісту розпоряджень і дозволів правових норм і властиві будь-якому праву як такому, оскільки визначаються його іманентними цілями і способом функціонування. Така цінність порядку, що встановлюється правом. Впорядкованість суспільних відносин завжди безладу і хаосу. Така цінність свободи, що гарантовано надається на основі існуючого правопорядку суб'єктам. Але зміст таких цінностей може бути різним. Рівність в праві може розповсюджуватися як на всіх, так і лише на окремі групи або соціальні шари. Свобода може розумітися як свобода для індивідуума і як свобода для суспільства, нації, або, знову-таки, класу. Відмінність в поглядах на меті і завдання права пояснюється відмінністю в ціннісних орієнтаціях членів суспільства Алексеев Н. Н. Основы философии права. Изд. Юридический институт МВД. СПб., 1998. -с.107−108.

Історичний шлях розвитку людського суспільства свідчить, що право, дійсно, не всесильно.

«Наївно вимагати від нього більшого, ніж воно свідомо може дати, йому необхідно відводити те місце і ту роль, які витікають з об'єктивних можливостей даного інституту. Непосильні завдання можуть тільки скомпрометувати право. Тому його не можна зводити в абсолют».

Суспільну правосвідомість характеризує правосвідомість суспільства в цілому і саме в нім «живе» право. Воно відрізняється стабільністю, формується протягом тривалого часу і має складну структуру. Найбільш консервативними елементами в суспільній правосвідомості є правова ідеологія і правова психологія. Вони відображають об'єктивні умови життя суспільства і постійно репродукуються як на свідомому, так і несвідомому рівнях. При цьому в одному і тому ж суспільстві може одночасно існувати декілька правових ідеологій, але носити не груповий, а суспільний характер буде тільки та, яка відображає онтологічні умови правового життя конкретного соціуму. Цим зумовлюється можлива ситуація конфлікту між офіційною правовою ідеологією, що насаджується «зверху», і суспільною правосвідомістю, що є в цьому випадку опозиційним Данилов С. Ю. Правовые демократические государства. — М: «Маркетинг». -1999. — с. 125. .

В сучасній науковій літературі звертається увага на необхідність розрізняти об'єктивне дійсне знання від знання ідеологічного, в основі якого лежать ті або інші цінності, що віддаються перевага.

Все різноманіття правових ідеологій може бути зведене до декількох типів, які визначаються пріоритетом тих або інших цінностей, лежачих в їх основі. Так теорії, що зводять право до прав і свобод людини, незалежно від того, як конкретно розуміються ці права і обов’язки, можна віднести до антропоцентрістському типу правової ідеології. Ті теорії, в яких домінуючою цінністю і джерелом права визнається Бог, відносяться до теоцентрічеськім правовим ідеологіям.

Якщо ж основними правовими цінностями визнаються права яких-небудь груп, класів, народів, націй, то такі погляди відносяться до колективістського типу правової ідеології.

Названі типи зустрічаються не тільки в «чистому» вигляді. Нерідко вони включають елементи інших типів правової ідеології, утворюючи досить суперечливі поєднання.

Розглянемо домінуючі в сучасному суспільстві базові ідеології Данилов С. Ю. Правовые демократические государства. — М: «Маркетинг». -1999. -с. 126−127.

Ліберальна правова ідеологія. Закон як договір між людьми, направлений на захист особистих прав, — така, якщо вірити Арістотелю, позиція софіста Лікофрона, що виражає ліберальну правову ідеологію. Ця ідеологія на Заході переживає свій розквіт з 17 в. і в даний час є там домінуючою. Лібералізм виходить з основоположної цінності індивідуальної свободи, розуміючи її як свободу від якого б то не було втручання в самовизначення вчинків людини. В той же час багато лібералів, визнаючи недостатність такої «негативної» свободи, вимушено говорити і про необхідність свободи в «позитивному» сенсі, як підпорядкуванні своїх дій загально соціальним обмеженням.

Теоцентрічеській тип правосвідомості органічно пов’язаний з консервативними поглядами і реалізується, перш за все, у вигляді консервативної правосвідомості. якого б то не було втручання в самовизначення вчинків людини. На відміну від лібералізму, характерною межею консервативного світогляду є визнання Бога вищою цінністю і підпорядкування цій цінності всіх прав і свобод людини, які розуміються історично і грають службову роль на шляху людського служіння Добру. Консерватизм інакше, ніж лібералізм відноситься не тільки до релігії, але і до такої важливої не тільки юридичної, але і етичної проблеми як покарання.

У правових ідеологіях колективістського типу виділяються такі різновиди як солідарізм, комунізм, націоналізм.

Солідарізм грунтується ідеї соціальної солідарності, усвідомлення якої породжує норму соціальної солідарності: не робити нічого, що порушує соціальну солідарність, і робити все, щоб її укріпити. Соціальна норма солідарності складає основу об'єктивного права, обмежуючи можливість державного свавілля. Суб'єктивне право солідарізмом заперечується або розуміється як рефлекс обов’язку. Його місце займають юридичні обов’язки, що є вимогою виконання певної соціальної функції. В зв’язку з цим право, наприклад, власності «социалізіруєтся», перестає бути абсолютним правом і трансформується для власника в соціальну функцію, направлену на підтримку суспільної солідарності. Солідарізм припускає і ідею синдикалізму, тобто професійно-корпоративного представництва в державній владі всіх шарів і груп населення. От як писав про це засновник солідарізма французький правознавець Л. Дюги (1859 — 1928): «Людина живе в суспільстві і може жити лише в суспільстві; суспільство існує лише завдяки солідарності, що сполучає між собою складових його індивідів. Отже, самою силою речей для людини в суспільстві робиться обов’язковим правило поведінки, яка може бути сформуліровано таким чином: не робити нічого, що завдає збитку соціальної солідарності в одному з двох її видів, і робити все, що в змозі здійснити і розвинути механічну і органічну соціальну солідарність».

Для комуністичної ідеології характерне визнання має рацію відносною і скороминущою цінністю, існування якою обумовлено класовою структурою суспільства. Право з цієї точки зору завжди виражає волю економічно пануючого класу і лише в другу чергу виконує загально соціальні функції. Ліквідація класового суспільства можлива лише з ліквідацією приватної власності на засоби виробництва, досягши чого зникає і об'єктивна потреба суспільства в праві.

Націоналізм на противагу правам індивідуума (людини і громадянина) висуває ідею прав нації, яка розуміється як єдиний соціальний організм, об'єднуючий людей за ознакою єдиної мови, єдиної культури.

Крайня форма націоналізму — расизм — вважає, що весь розвиток культури обумовлюється перш за все расою, об'єднуючою людей за ознакою крові, і тому найголовнішим завданням держави і права є збереження і поліпшення раси.

Одним з найважливіших елементів правової психології є правове відчуття, або як його ще називають — «правова совість». От як описує її суть сучасний автор в контексті «заходу» і «сходу»: «Правова «совість» интуітивнє розуміння, прагнення до справедливого життєвого, етичного права. Відчуття совісті в праві є постійна спрямованість суб'єкта на наближення об'єктивного права, його іманентної відповідності вимогам трансцендентального, ідеального права. Для західної юридичної психології характерний більший акцент на формально-юридичних, політичних, а не на духовних чинниках (релігія, моральність і ін.). Цю закономірність на змогла подолати навіть велика Реформація з її релігійно-етичною переоцінкою людського буття. В ході проникнення протестантського віровчення у всі сфери життєдіяльності суспільства мінялися світогляд, світовідчування, світосприймання, ідеологія людей буржуазного миру. Але правова психологія, на відміну від трудової, релігійної, етичної, не була так сильно зачеплена, не піддалася кардинальним змінам. У ній не знайшлося гідного місця релігійному і етичному відчуттю правової совісті, що, поза сумнівом, звузило її можливості Исаев И. А. История политических и правовых учений России XI—XX вв.отв. ред. Н. И. Химичева. М: Юрист. -2003 г.-с. 56−57.

Досі своє образним комплексним утвореннями, що включають в свій склад і правову ідеологію, і правову психологію, виступає юридичний світогляд (правовий ідеалізм) і правовий нігілізм. Юридичний світогляд є особливим уявленням про право, коли воно розуміється як вища цінність, що підпорядковує собі всі інші цінності. Право при цьому сприймається як фетиш, як якийсь чудодійний засіб, здатний змінити мир, зробити суспільство і державу здійсненим, а людей щасливими. Досі своє образним комплексним утворенням, що включають в свій склад і правову ідеологію, і правову психологію, виступає юридичний світогляд (правовий ідеалізм) і правовий нігілізм. Основи для подібного зору були закладені в ХVI-ХVIII столітті. Успіхи природних наук створювали ілюзію, що не тільки мир природи, але і мир соціальний можна раціонально пізнати і раціонально ж облаштувати. Досить написати розумні закони, щоб усунути всі суспільні суперечності і створити довершений політичний устрій. Найбільш яскраво це уявлення про право був відображено в ідеології французької освіти ХУ111 в., але в тому або іншому ступені їм пройняті всі суспільства, що відносяться до західноєвропейської культури. Право в них зайняло місце Бога і отримало цьому теоретичне виправдання в протестантській філософії, зокрема у Канта. Звідси і знамените тепер затвердження Канта про те, що найсвятіше, що є у Бога на землі, це право людини Исаев И. А. История политических и правовых учений России XI—XX вв.отв. ред. Н. И. Химичева. М: Юрист. -2003 г.-с.58.

Правовий нігілізм є крайність іншого роду. Слово «нігілізм» в перекладі означає заперечення. Відповідно правовий нігілізм є теорією і практикою заперечення має рацію як позитивно-ціннісного явища. У своєму теоретичному дискурсі правовий нігілізм спирається на певне праворозуміня і, заперечуючи цінність створюваного таким чином уявлення про право, обґрунтовує необхідність відмови від нього. Зрозуміло, створюваний при цьому образ права позбавлений привабливості. Найчастіше право асоціюється з насильством, з державним примушенням, з свавіллям влади. Іншими словами, право в цьому випадку представ негативною цінністю, і тому його неприйняття є цілком природним і етично необхідним. При цьому він акцентує увагу принциповій протилежності західної «правової держави» євразійській (і іконному російському) «обов'язковій державі». Філософія євроазійців, по Дугину, базувалася на зіставленні органіцистського, холістського підходу до суспільства і підходу механіцистського, «атомарного», «індивідуалістичного», «контрактного». При цьому органіцизм (холізм) бачить історичні народи, держави і суспільства як органічна суть, як цілісні природні істоти, що народжуються спільно «з духу і з грунту, з органічного поєднання суб'єктних і об'єктних аспектів».

Атомарний підхід, навпаки, розглядає всі соціально-історичні утворення — етноси, держави, класи — як наслідок довільного об'єднання в групи окремих атомарних осіб, індивідуумів, яке фіксується в яких-небудь формах «контракту», «договори». При цьому неделімим, «константним» є тільки індивідуум, а решта всіх утворень кінець кінцем є історичним свавіллям і не володіє ніякою самостійною онтологією.

Концепції має рацію в альтернативних соціальних моделях протистоїть, як вважає Дугин, концепція обов’язку. Н. Алексеев для цього використовує термін «тяглова держава». «У найбільш чистій формі така „тяглова система“ взагалі не знає і не визнає ніяких прав, але всюди затверджує тільки обов’язки. Це витікає з філософської установки традиційного суспільства, яка розглядає індивідуума як частина цілого, як несамостійну і не самодостатню проекцію на одиничне загального. Звідси індивідуум представляється лише частинкою єдиного цілого — церкви, держави, народу, нації, общини. Це — громадський принцип, принцип передування загального у формуванні цілого» Марченко М. Н., ред., Под ред. Марченко М. Н. Теория государства и права: Учебник — М: Зерцало 2009 г.- с. 156.

Величезне значення правосвідомості для нормальної дії має рацію в суспільстві і державі підкреслювалося багатьма правознавцями. Але особливого значення ця тема набула в творчості Ільіна. От як він формулював три аксіоми правосвідомості, без засвоєння яких не може бути повноцінного правового суб'єкта: перша аксіома правосвідомості - відчуття духовної гідності. Форма людського життя визначається тим, що людина є не просто жива істота, але є істота духовне, тобто здібне до сприйняття об'єктивно цінного змісту і що має можливість вибрати для цього необхідний спосіб життя. Саме цим визначається його духовна гідність. Тому відчуття власної гідності - знак духовного самоствердження душі в абсолютно-цінному предметі (Бозі). Здорова правосвідомість цілком покоїться на відчутті власної духовної гідності. Тільки суб'єкт, що відчуває свою духовну гідність, може поважати право і в той же час створювати право, яке не було б принизливе для людини. Громадянин, що володіє зрілою духовною самосвідомістю, осмислює і освячує всі елементи свого суб'єктивно-правового статусу: всі свої повноваження, обов’язку і забороненій і не принижує себе злочином. Ще необхідно відчуття власної гідності для всякої державної влади. Якщо гідність держави визначається його метою, то гідність влади — її суспільним рангом Марченко М. Н., ред., Под ред. Марченко М. Н. Теория государства и права: Учебник — М: Зерцало 2009 г.- с.159−160.

Людина, що поважає себе лише постільки, поскільки його поважають інші, — не поважає себе, його томить відчуття власної малоцінності, пихатість і жадання зовнішнього успіху. Той, хто поважає себе за силу, красу, багатство — поважає не себе, а випадкові і скороминущі акциденциі своєї особи. Душевний устрій раба — людина, звикла не поважати себе. Своє уявне звільнення він здійснює через зовнішній бунт. Тому політичний режим, що не вирощує в народі відчуття власної гідності, приречений на розкладання.

Друга аксіома правосвідомості - автономія або самозаконність духу. Бути духом — означає визначати себе і управляти собою, тобто мати силу, що направляє життя до благих цілей. Але внутрішня автономія повинна знаходити необмежений зовнішній прояв. Людина, позбавлена права на зовнішнє самовизначення, ніколи не стане громадянином. Автономною є така правосвідомість, яка, виконуючи вимоги закону, не насилує себе, тому що шукає тієї ж мети, якою служить закон.

Третя аксіома правосвідомості - взаємне духовне визнання. Кожний з суб'єктів, вступаючи в правовідносини, визнає право як основу своїх дій; визнає свою гідність і свою автономію; визнає гідність і автономію іншого.

Таким чином, аналіз правосвідомості з філософської і психологічної позиції доповнює поняття суспільної правосвідомості і дає підстави зрозуміти велике значення цієї категорії в теорії держави і права.

Розділ 2. Стан і перспективи розвитку сучасної правосвдомості громадян України

2.1 Основні риси сучасної масової правосвідомості в Україні

З моменту набуття незалежності до сьогодення пройшло вже 18 років. Але українська держава продовжує формування і правова свідомість суспільства в постійних змінах.

Життя суспільства залежить від взаємодії багатьох різноманітних чинників — зовнішніх і внутрішніх, історичних і сучасних, об'єктивних і суб'єктивних, матеріальних і духовних.

Масова свідомість визначається загальним рівнем розвитку засобів виробництва, характером суспільних відносин і рівнем усієї культури суспільства. Активна, свідома участь громадян у суспільному житті вимагає, у свою чергу, наявності таких факторів: політичної інформованості і компетентності, як показників загального ставлення до правових знань і можливості свідомо оцінювати ті чи інші альтернативи; активності і власне залучення, як міри участі населення у різних формах громадсько-політичного життя (членство у партіях, громадських рухах, участь у виборах, контактах із представниками влади та опозиційних сил, причетність до впливу на еліти тощо) Дмитрєнко Ю.М., Підходи до дослідження української правосвідомості в перехідний період розвитку суспільства// Харків: ХДУХТ, 2007. — 15 с…

Одним з основних факторів, що вплинули на свідомість громадян сьогоднішньої України, є наслідки ідеологічної обробки населення колишнього СРСР інституціями політичної соціалізації (від дитсадка і школи до вузу і парткому) та ЗМІ. Як відомо, у СРСР існувала розгалужена система комуністичного виховання, головний принцип якої полягав у невідворотності й усеохопленності всіх і кожного єдиним ідеологічним впливом. Ця система, зазнаючи деяких організаційних змін, проіснувала впродовж усієї історії СРСР і підготувала не одну ідейно витриману генерацію радянських людей, політична свідомість яких навіть за нових, посткомуністичних умов зберігає чимало стереотипів ідеологічного минулого. Розчарування у парадигмах призвело до підсилення підозрілості і критицизму у сприйнятті людьми дійсності, цинізму у ставленні до ідеалів.

З 1994;го по 2004;ій роки відбувалося накопичення протестного потенціалу. Тільки об'єктивні економічні зміни в країні перевели цей протест з соціального в політичне русло. В кінці 2003;го — початку 2004;го на перші позиції в системі особових цінностей вишли правосвідомість, цивільні права (свобода, справедливість, рівність), законопокірність, доступ до участі в політичному житті, а також демократичність державного пристрою. Респонденти стверджували, що їм важливо розуміти, якою буде їх держава (демократичним або авторитарним) і як вони в нім житимуть. Для них велику роль грали самостійність і упевненість у власних силах, що, на їх думку, краще всього може забезпечити демократичну державу. Більшість громадян усвідомівали, що Україна ще не стала такою державою Дмитрєнко Ю.М., Підходи до дослідження української правосвідомості в перехідний період розвитку суспільства// Харків: ХДУХТ, 2007. — 16 с…

Тому вибори-2004 вони сприйняли як унікальну можливість змінити ситуацію в країні до кращого. А спроби фальсифікацій і маніпулювання розцінювалися як замах на їх майбутнє. За даними моніторингових досліджень Інституту соціальної і політичної психології, вперше з 1997 року восени 2004;го перше місце серед чинників, здатних підштовхнути людину до участі в масових акціях протесту, зайняв мотив «порушення прав людини». На той час рівень громадянськості українського суспільства завдяки зростанню матеріального добробуту громадян підвищився настільки, що забезпечення комфортних умов для самореалізації і бажання жити в гідній країні піднялися в шкалі пріоритетів над завданням фізичного виживання. Відмічений останніми роками президентство Леоніда Кучми інтенсивне економічне зростання виявилося не бар'єром, а стимулом до боротьби з існуючим політичним режимом.

По структурі політичної культури і політичній поведінці населення в той час (2004 рік) в термінології Карла Поппера Україна наблизилася до стандарту відкритого суспільства, тобто суспільства, де політична еліта може бути усунена від влади без кровопролиття. При цьому низький рівень довіри до державних структур свідчить про відсутність механізмів обліку вимог суспільства Волочай С. Волочай Е. Права и свободы человека в Украине // Материалы II Межрегиональная конференция «Доступ к правосудию» -с.7.

Оскільки демократичні перетворення не привели одразу до очікуваного негайного зростання добробуту, в суспільстві поширюється ностальгія за минулим зумовлена, зокрема, особливістю людської пам’яті зберігати з минулого здебільшого саме позитивні моменти. В Україні сталося те, що є своєрідною реакцією на невиправдані очікування — одночасне існування суспільства, яке намагається перейти до якісно іншої форми — від маси до громадянського суспільства, і особистості на яку тиснуть соціальні негаразди і яка сподівається знайти хоч би який захист від них у різних ціннісно-нормативних вимірах.

Парадоксальність української свідомості полягає в тому, що з погіршенням життя населення, з поглибленням незадоволення громадян своїм становищем, посиленням конфліктних очікувань реальна готовність особисто взяти участь у соціальних конфліктах, акціях протесту не тільки не зростає, але й істотно зменшується. Характер взаємодії держави та масової свідомості значною мірою визначає стан суспільної стабільності й безпеки, впливає на засади і підйоми авторитетності й легітимності влади.

Особливе місце серед чинників, що істотно впливають на масову свідомість, займають процеси масової комунікації, що є одним із найважливіших інститутів сучасного суспільства. Вони виконують різноманітні функції: інформують, рекламують, розважають і маніпулюють. Очевидно, що вони відіграють важливу роль у формуванні, функціонуванні й еволюції суспільної свідомості в цілому. Більш того, сприйняття й інтерпретація масовою свідомістю найважливіших явищ і подій, що відбуваються в країні й у світі в цілому, здійснюється через і за допомогою ЗМІ. Наявність розвинутих, демократично організованих засобів масової інформації, що об'єктивно висвітлюють події в Україні й за рубежем, формують культуру, сприяють утвердженню ринкової економіки — це одна з гарантій демократизації нашої держави, ефективності управління суспільством. і навпаки, невиконання ЗМІ своїх функцій у суспільно-політичному житті здатне суттєво спотворити суспільні цілі і цінності, послабити і підірвати життєздатність держави, перетворити демократію в ілюзію, в засіб для зміцнення панування правлячої еліти і кланів Дуже багато експертів вважають, що соціальні чинники процесу зміну чинної форми правосвідомості українців завжди мають ціннісний-зорієнтований характер. Але негативні зміни в системі соціальних цінностей не є самостійним чинником зміни правосвідомості. Панування ринку, фактичне визнання суспільної нерівності, суперечність цієї нерівності з визнанням пріоритету гуманістичних і демократичних принципів розвитку суспільства, тільки загострили раніше існуюче протиборство цінностей, яке, проектуються на правосвідомість, будучи основою її суперечностей. Розвиток внутрішніх суперечностей в правосвідомості, який зумовлений різними соціальними чинниками, за умов перехідного періоду розвитку суспільства найбільш рельєфно виявляється в розвитку феномена соціальної аномії, який є і як наслідок суперечностей в правосвідомості, і як умова збільшення цих суперечностей Волочай С. Волочай Е. Права и свободы человека в Украине // Материалы II Межрегиональная конференция «Доступ к правосудию» — с. 8.

Експерти припускають, що наступна «революція» (тобто масова громадська активність) буде пов’язана із забезпеченням вже не свободи, а верховенства має рацію і боротьбою з корумпованістю вищих державних структур — парламенту, уряду, президента. Проте не можна ігнорувати і ризики, що виникають із-за збереження величезного майнового розриву між окремими соціальними стратами. Кількість людей, що рахують себе знедоленими, ще достатньо велика, щоб популістські політичні сили могли розраховувати на успіх http://deyure.com.

Таким чином, одним з основних факторів, що вплинули на свідомість громадян сьогоднішньої України, є наслідки ідеологічної обробки населення колишнього СРСР інституціями політичної соціалізації (від дитсадка і школи до вузу і парткому) та ЗМІ. З 1994;го по 2004;ій роки відбувалося накопичення протестного потенціалу. Вибори-2004 суспільство сприйняло як унікальну можливість змінити ситуацію в країні до кращого. По структурі політичної культури і політичній поведінці населення в той час (2004 рік) в термінології Карла Поппера Україна наблизилася до стандарту відкритого суспільства, тобто суспільства, де політична еліта може бути усунена від влади без кровопролиття. Дуже багато експертів вважають, що соціальні чинники процесу зміну чинної форми правосвідомості українців завжди мають ціннісний-зорієнтований характер. Але негативні зміни в системі соціальних цінностей не є самостійним чинником зміни правосвідомості.

2.2 Оптимізація процесів вдосконалення сучасної правосвідомості українського суспільства

Дослідження показали, що право, не задовільняючи потреби людей, не здатне бути цінністю, незалежно від рівня декларування цієї цінності. Отже, в межах вибраної демократичної моделі розвитку немає альтернативи обов’язковому співвіднесенню правових норм і тих потреб, які з їх допомогою задовільняються. Слід зазначити, що та або інша тенденція розвитку правосвідомості зумовлена і зростанням невизначеності соціальної системи за мірою її ускладнення. Правосвідомість, як більш інертний елемент правової системи включається в процес соціальних змін пізніше, ніж інші елементи системи права та значно пізніше, ніж різноманітні системи соціально-економічних відносин. Правосвідомість розвивається у меншій мірі завдяки своїм внутрішнім механізмам, більшою мірою — під впливом зовнішніх умов. Індивідуальний і колективний вибір правового орієнтиру більшою мірою носить ірраціональний характер, оскільки буденна правосвідомість не в змозі осмислити специфіку нестійкого функціонування правової системи за умов масштабних соціальних змін.

Основним психолого-правовим чинником, що пріоритетно впливає на типову зміну форм індивідуальної і групової правосвідомості, є колективно-психологічні процеси. Колективно-психологічний чинник зміни пріоритетной форми правової свідомості здійснює свій істотний вплив через правовий менталітет. Сучасні дослідженя показали, що в правовому українському менталітеті юридичні цінності не сприймалися і не сприймаються до цих пір як вкрай необхідні для його існування. Зазначено, що правосвідомість українців за низкою позицій ближче до ідеалів правової держави і цивільного суспільства, ніж діюча система позитивного права та чинна суб'єктивно-правова (позитивно-правова) форма державної правосвідомості Дмитрієнко Ю.М., Дмитрієнко І.В. Конкретно-історичні напрямки еволюціонування та диференціації філософської, позитивної, об'єктивної форми правосвідомості та правової культури співробітників підприємств харчових виробництв, ресторанного господарства та торгівлі // У двох частинах: Частина 2. — Харків: ХДУХТ, 2007. — С. 247.

Один з найбільш активних експертів української свідомості висловлює думку, що за умов істотної стабілізації соціальних відносин, за 2−3 року суспільство в структурному відношенні набуде більш впорядкованого характеру, досить чітко визначиться потенціали різних соціальних груп і страт в можливості задоволення своїх потреб, що постійно змінюються та збільшуються. Відповідно до таких змін приходить все більше та більше правоусвідомлення того, на задоволення яких потреб в рамках якого соціального прошарку можна розраховувати. При цьому чинне законодавство все більш впевнено закріплює ряд істотних соціальних гарантій за тією або іншою соціальною групою, а процес їх здійснення безпосередньо пов’язується з правомірними юридично-значущими відносинами між особою і суспільством. За всієї можливої недосконалості правових норм і механізмів їх реалізації, альтернатива вибору між правовими і не правовими засобами задоволення суспільно-зумовлених потреб втрачає свою колишню актуальність. Особливу увагу необхідно приділити такому чиннику змін форм правосвідомості, як розвиткова динаміка системи позитивного права.

Є істотні підстави говорити про пристосовну тенденцію розвитку правосвідомості, яка за умов жорсткої суперечності між неправовою реальністю соціальної практики та ідеалами правової держави, що офіційно визнаються, вимушена вдаватися до використання подвійної стандартизації. Традиційною тенденцією розвитку правосвідомості громадян України, яка проходить в своєму розвитку спіралевидний шлях, є зростання її суперечностей, де найважливіша суперечність формується між соціально-правовим ідеалом і соціально-правовою дійсністю. При цьому, виходячи з оцінки стійкого зростання управлінських можливостей держави, за умов стабільного розвитку соціальної системи, протиріччя, що знаходяться в основі цієї тенденції, повинні вирішуватися державою досить ефективно задля створення істотних передумов для адекватного управлінського впливу на становлення та розвиток української правосвідомост Дмитрієнко Ю.М., Дмитрієнко І.В. Конкретно-історичні напрямки еволюціонування та диференціації філософської, позитивної, об'єктивної форми правосвідомості та правової культури співробітників підприємств харчових виробництв, ресторанного господарства та торгівлі // У двох частинах: Частина 2. — Харків: ХДУХТ, 2007. — С. 248і.

Окрім теоретичного, має істотне практичне значення використання спіралевидної моделі правосвідомості, що дозволяє з більшою або меншою часткою вірогідність прогнозувати розвиток правової системи суспільства, враховуючи не тільки циклічність, але й поступальність соціально-правового процесу.

Автор Дмітренко наголошує на тому, що право і соціальне життя є слабо інтегрованими сферами буття, в правосвідомості українців сформований і продовжує розвиватися алгоритм ухилення від актуальних правовідносин. Але сучасна правова політика в змозі оптимізувати існуючу систему соціально-правових відносин.

Оптимізація правової системи буде успішною у разі обґрунтованого цілями та цінностями сучасної демократії впливу на процес формування і розвитку правової соціалізації громадян України, тобто здійснення такої правової політики, яка буде націлена на задоволення зростаючих потреб людини і громадянина. Непослідовність і безсистемність правової політики, домінанта ідеологічної правосвідомості, загрожує самому існуванню правової системи, проте в даний час, за умов відносної стабілізації соціальної системи сучасного українського суспільства, створена значна кількість передумов для визначення найважливіших орієнтирів в правовій політиці, одним з яких повинна стати систематизований управлінський вплив на процес формування і розвитку нової деократичної української правосвідомості. В першу чергу правова політика в галузі вдосконалення правосвідомості повинна спиратися на принципи і закони управління. Потрібно формування спеціалізованої державної структури (державну службу, що здійснює роботу зі здійснення правової освіті і виховання населення), необхідно створювати нові методи та методології правової соціалізації, враховуючи, що існуючі державні структури в даний час цей вид управлінської діяльності виконують тільки в межах своєї юрисдикції. Закон інтеграції управління також зумовлює необхідність формування нової державної служби реалізації правової освіти та виховання, яка буде в змозі інтегрувати зусилля сім'ї, трудових та навчальних колективів, правозахисних та інших громадських організацій в справі опитмального формування і розвитку правосвідомості громадян. Ігнорування законів, що очевидно спостерігається за нашого часу, істотно знижує можливість управління індивідуальною і масовою правосвідомістю, ставлячи під загрозу правову політику сучасної української держави, яка переживає стадію свого перехідного, маргінально-правового становлення Дмитрієнко Ю.М., Дмитрієнко І.В. Конкретно-історичні напрямки еволюціонування та диференціації філософської, позитивної, об'єктивної форми правосвідомості та правової культури співробітників підприємств харчових виробництв, ресторанного господарства та торгівлі // У двох частинах: Частина 2. — Харків: ХДУХТ, 2007. — С. 249.