Ремонт сільськогосподарської техніки

Зміст

• Вступ
• 1. Розрахункова частина
• 1.1 Розрахунок кількості технічних обслуговувань і ремонтів машинно-тракторного парку
• 1.2 Розрахунок трудомісткості робіт по технічних обслуговуваннях і ремонту
• 1.3 Складання плану завантаження майстерні
• 1.4 Побудова графіка завантаження майстерні
• 1.6 Розрахунок кількості працівників майстерні
• 2. Організаційна частина
• 2.1 Організація робіт в майстерні
• 2.2 Організація робіт на дільниці
• 2.3 Організація охорони навколишнього середовища
• 2.4 Безпека життєдіяльності і заходи техніки безпеки
• 2.5 Протипожежна безпека
• 2.6 Розрахунок вентиляції
• 2.7 Розрахунок освітлення
• 3. Технологічна частина
• 3.1 Значення і завдання технічного обслуговування машин
• 3.2 Технологія проведення технічного обслуговування трактора Т-25А
• 3.3 Складання операційно-технологічної карти ТО-2 трактора Т-25А
• 3.4 Підбір обладнаним дільниці ТО і діагностування
• 3.5 Розрахунок площі ковальсько-зварювально ї дільниці
• 3.6 Побудова плану дільниці з розміщенням технологічногообладнання
• 4. Економічна частина
• 4.1 Розрахунок собівартості ТО — 2 трактора Т-70C
• 4.2 Розрахунок загальних річних витрат
• Висновки
• 5. Література

Вступ

Ефективне використання машин великою мірою залежить від своєчасного і якісного проведення технічного обслуговування (ТО), діагностування і ремонту.

В багатьох господарствах повільно впроваджується комплекс науково обґрунтованих заходів до вдосконалення ТО і ремонту. Незважаючи на те, що витрати на забезпечення роботоздатності техніки великі, проте, в наслідок недостатньої якості ремонту та надійності машин їх простій з технічних причин у господарствах становлять 15.20% змінного часу, а в ряді випадків досягають З0.40%. В цілому в країні це призводить до щорічних збитків, а також до істотних втрат сільськогосподарської продукції.

Ремонтно обслуговуюча база агропромислового комплексу (АПК) поки що не забезпечує високоякісного виконання всіх операцій ТО і ремонту в приміщеннях для закритого зберігання машин.

Потребують вдосконалення організаційні форми ТО і ремонту с/г. техніки. Не з повною ефективністю використовуються наявні засоби ТО, досвід та кваліфікації інженерно технічних працівників АПК, недостатньо розроблена технологічна документація, не завжди обґрунтовані нормативи періодичності та витрати на технічні обслуговування.

Тому перед молодими інженерно-технологічними працівниками стоїть важливе завдання усунути всі вище перелічені проблеми та недоліки і підняти рівень агропромислового комплексу країни.

Прискорення науково-технічного прогресу в застосуванні, обслуговуванні, експлуатації та ремонті різноманітної сільськогосподарської техніки.

1. Розрахункова частина

1.1 Розрахунок кількості технічних обслуговувань і ремонтів машинно-тракторного парку

Розрахунок річної кількості ремонтів і технічних обслуговувань у господарстві можна проводити трьома способами:

за плановим наробітком на кожну окрему машину з урахуванням наробітку від останнього ремонту і технічного обслуговування (ТО);

за плановим середньорічним наробітком на одну машину даної марки;

за коефіцієнтом охоплення ТО і ремонтом.

Першим способом розрахунок кількості ремонтів і ТО виконують за формулами:

(1)

(2)

(3)

(4)

(5)

де N_кр, N_пр, N_3, N₂, N_{1 -} відповідно кількість капітальних, поточних і ТО-3, ТО-2, ТО-1;

W_кр, W_пр, W₃, W₂, W_{1 -} відповідно наробіток даної машини від останнього капітального, поточного ремонтів і ТО-3, ТО-2, ТО-1;

М_кр, М_пр, М₃, М_{1 -} відповідно міжремонтний наробіток до капітального і поточного ремонтів та періодичність технічних обслуговувань (норма наробітку) до ТО-3, ТО-2, ТО-1.

Другим способом розраховують кількість ремонтів і технічних обслуговувань за плановим середньорічним наробітком на одну машину даної марки. У даному випадку річну кількість ремонтів і ТО для тракторного парку доцільно визначити лише цим способом.

Кількість капітальних ремонтів (N_кр) визначають із виразу:

(6)

де

W_p — запланований середньорічний наробіток на одну машину даної марки по господарству;

n — кількість машин даної марки;

М_кр — наробіток до капітального ремонту.

Визначаємо кількість капітальних ремонтів для тракторів на прикладі однієї марки, підставляючи числові значення у формулу 6, наприклад: для одного трактора Т — 25А:

приймаємо N_кр = 0;

Для решти марок тракторів ведемо аналогічні розрахунки кількості капітальних ремонтів, записуючи тільки результати в таблицю 1.

Кількість поточних ремонтів (N_пр) визначаємо за формулою:

технічне обслуговування трактор собівартість

(7)

де М_пр — наробіток до поточного ремонту.

Підставляючи у формулу 7 числові значення і визначаємо кількість поточних ремонтів для трактора Т — 25А. Аналогічно ведемо розрахунок кількості поточних ремонтів для всього парку тракторів по марках, заносячи результати в таблицю 1.

приймаємо N_пр = 1;

Визначаємо кількість технічних обслуговувань № 3 (N₃) за формулою:

(8)

де М_{3 -} наробіток до ТО-3 трактора даної марки.

Підставивши у формулу 8 числові значення, визначаємо кількість ТО-3 для одного трактора марки Т-25А. Аналогічно розраховуємо кількість ТО-3 для всіх інших марок тракторів, заносячи результати в таблицю 1.

Кількість технічних обслуговувань № 2 (N₂) і № 1 (N₁) визначаємо за формулами:

(9)

(10)

де

М₂, М₁ — відповідно наробіток до ТО-2 і ТО-1.

Підставивши числові значення у формули 9 і 10 визначаємо кількість ТО-2 і

ТО-1 для всього складу тракторів по марках, заносячи результати в таблицю 1.

приймаємо 2

приймаємо 12

Кількість сезонних технічних обслуговувань (СТО) для тракторів кожної марки визначаємо з розрахунку, що кожний трактор за рік проходить два обслуговування: осінньо-зимове та весняно-літнє.

Кількість сезонних технічних обслуговувань (N_cто) визначаємо за формулою:

(11)

Підставивши числові значення у формулу 11, виконуємо розрахунок кількості СТО всього складу тракторного парку, заносячи результати до таблиці 1.

Після сезонне технічне обслуговування (ПСТО) для тракторів не проводиться.

Для комбайнів і простих сільськогосподарських машин розрахунок кількості ремонтів і ТО краще проводити лише третім способом — за коефіцієнтом охоплення.

Кількість капітальних і поточних ремонтів (N_кр та N_пр) для комбайнів визначаємо із виразів:

(12)

(13)

де К_кр і К_пр — відповідно коефіцієнт охоплення капітальних і поточних ремонтів;

n — кількість машин даної марки.

Визначаємо кількість капітальних і поточних ремонтів для чотирьох комбайнів Дон — 1500, підставивши числові дані у формули 12 і 13, дані розрахунків кількості ремонтів парку заносимо в таблицю 1:

Не приймаємо КР

_,

приймаємо N_пр = 2

Технічне обслуговування № 3 (N₃) для комбайнів не виконується.

Кількість технічних обслуговувань № 2 і № 1 (N₂і N₁₎ для комбайнів визначають за формулами:

(14)

(15)

де К₂ і К₁ — відповідно коефіцієнт охоплення ТО-2 і ТО-1.

Підставивши числові значення в формули 14 і 15 знаходимо кількість ТО-2 і ТО-1 для комбайнів, результати розрахунків зводимо до таблиці 1;

Сезонне технічне обслуговування для комбайнів не проводиться. Зернозбиральні комбайни та інші сільськогосподарські машини, які працюють посезонно підлягають після сезонному технічному обслуговуванні (ПСТО), яке виконується не пізніше, як через 10 днів після закінчення сезонних робіт, у більшості випадків 1 раз на рік.

Кількість після сезонних технічних обслуговувань (N_псто) відповідає кількості машин даної марки, тобто визначають за формулою:

(16)

Визначивши числове значення кількості після сезонних технічних обслуговувань для чотирьох машин марки Дон — 1500, данні заносимо до таблиці 1:

Таблиця 1. Розрахункова кількість ремонтів і технічних обслуговувань машинно-тракторного парку

1.2 Розрахунок трудомісткості робіт по технічних обслуговуваннях і ремонту

Річна трудомісткість — це час, який необхідно витратити виробникам на виконання ремонтно-обослуговуючих робіт протягом року в даній майстерні. Трудомісткість виражається в годинах (год).

Річна трудомісткість ремонтів і ТО визначається для машини кожної назви і марки окремо. Загальна річна трудомісткість робіт в майстерні складається з трудомісткості всіх видів ремонтів і ТО всього складу машинно — тракторного парку (МТП), а також трудомісткості усунення відмов у машині під час експлуатації і додаткових робіт.

Річна трудомісткість ремонтів (Т_кр, Т_пр) визначається із виразів:

(16)

(17)

де t_кр,t_пр — трудомісткість відповідно капітального і поточного ремонтів однієї марки, год;

N_кр,N_пр — кількість відповідно капітальних і поточних ремонтів (див. табл.1)

Підставивши числові значення у формули записуємо розрахунок трудомісткості для трактора Т-25А. Результати розрахунку трудомісткості ремонтів всього складу МТП заносимо в таблицю 2.

Річна трудомісткість технічних обслуговувань № 3 (Т₃), № 2 (Т₂), № 1 (Т₁) визначається за формулами:

(18)

(19)

(20)

де t_3,t₂, t_{1 -} трудомісткість відповідно ТО-3, ТО-2, ТО-1 однієї машини даної марки, год;

N_3,N₂, N_{1 -} відповідно кількість ТО-3, ТО-2, ТО-1 однієї марки машин (див. табл.1).

Знаходимо величину річної трудомісткості технічних обслуговувань підставивши числові значення у формули 19, 20, 21. Результати розрахунків заносимо в таблицю 2.

Річну трудомісткість сезонних технічних обслуговувань (Т_сто) для тракторного парку і після сезонного технічного обслуговування (Т_псто) для комбайнів і с/г машин визначаємо за формулами:

(21)

(22)

де t_сто,t_псто — трудомісткість відповідно СТО для одного трактора даної марки і ПСТО для одного комбайна, год;

N_сто,N_псто — кількість відповідно СТО тракторів і ПСТО комбайнів однієї марки машин (див. табл. 1).

Результати розрахунків трудомісткості СТО і ПСТО подаємо в таблиці 2.

Під час використання сільськогосподарської техніки можливі відмови машини в процесі роботи через недостатню надійність. Тому під час планування ремонтно-обслуговуючих робіт враховуємо трудомісткість усунення відмов.

Річна трудомісткість усунення відмов (Т_в) для тракторів визначається із виразу:

(23)

де

t_{в -} трудомісткість усунення відмов однієї машини даної марки, год;

n — кількість машин даної марки, шт. (див. табл.1)

Трудомісткість усунення експлуатаційних відмов комбайнів приймають 20% від річної трудомісткості поточних ремонтів комбайнів даної марки, тобто:

де Т_пр — річна трудомісткість поточних ремонтів комбайнів даної марки, год.

Підставивши числові значення у формули 24 і 25 визначаємо величину річної трудомісткості усунення відмов для марок тракторів і комбайнів. Аналогічно визначаємо річну трудомісткість усунення відмов для всього МТП по марках, заносячи результати в таблицю 2

Річна трудомісткість номенклатурних робіт (Т_н) тракторів і комбайнів по марках визначається за формулами:

(24)

(25)

де Т_нт, Т_нк — відповідно річна трудомісткість номенклатурних робіт тракторів та комбайнів даної марки, год.

Підставивши числові значення визначаємо річну трудомісткість номенклатурних робіт по марках машин для всього складу МТП, заносячи результати в таблицю 2.

люд. год (26)

Трудомісткість додаткових робіт обчислюється у відсотках від трудомісткості всіх номенклатурних робіт (Т_n).

Річна трудомісткість додаткових робіт складається із трудомісткості:

— ремонту обладнання майстерні - 5…8%

— ремонту і виготовлення пристроїв на інструменту — 0,5…1%

— виготовлення деталей у фонд запасних частин — 3…5%

— інші непланові роботи — 8%

Загальна трудомісткість додаткових робіт (Т_д) складає 16…24% загальних номенклатурних робіт.

Це можна подати у вигляді формули:

(27)

люд. год

Визначивши числове значення додаткових робіт, визначаємо загальну трудомісткість всіх робіт які виконують в майстерні (Т_м) за формулою:

(28)

люд. год

Таблиця 2. Розрахункова трудомісткість ремонтів і технічних обслуговувань в майстерні

1.3 Складання плану завантаження майстерні

Річний план роботи майстерні повинен забезпечити рівномірне і найдоцільніше її завантаження на протязі року. Ремонт машин і їх технічне обслуговування необхідно планувати за річним графіком експлуатації з урахуванням їх участі в сільськогосподарських роботах.

Виконання регламентних технічних обслуговувань слід проводити з урахуванням наробітку машин по місяцях на протязі всього річного періоду експлуатації, дотримуючись періодичності ТО (ТО-1 — ТО-1 — ТО-1 — ТО-2 — ТО-1 — ТО-1-ТО-1-ТО-З).

Сезонні ТО виконуються двічі на рік: під час переході на зимовий період експлуатації - осінньо-зимове, і на літній період — весняно-літнє, при проходженні межі середньодобової температури +5°С.

Після сезонне технічне обслуговування для комбайнів і с/г. машин необхідно проводити не пізніше 10 днів після закінчення сезонних польових робіт.

Трудомісткі роботи по ремонту машин краще планувати в зимовий період, коли трактори не задіяні на виконанні польових робіт, а майстерня не завантажена технічними обслуговуваннями.

Під час експлуатації слід передбачати витрати часу на усунення відмов в залежності наробітку машин по місяцях.

При плануванні, по можливості, слід добиватися найбільш рівномірного завантаження майстерні номенклатурними роботами.

Виконання додаткових робіт можна передбачити на ті місяці, які менш завантажені номенклатурними роботами. За допомогою додаткових робіт можна вирівняти загальну трудомісткість робіт в майстерні по місяцях.

1.4 Побудова графіка завантаження майстерні

Для наочного зображення річного плану завантаження майстерні, а також здійснення контролю за його виконанням складають графік завантаження майстерні, який виконують у формі рисунка на міліметровому папері формату А4 чи A3 або на креслярському папері формату А1.

При побудові графіка завантаження майстерні на лівій осі ординат, у відповідному масштабі відкладають місячну трудомісткість робіт майстерні (Т_мс) в годинах, на правій кількість машин, що перебувають на технічному обслуговування і ремонті в даному місяці (N) і середній коефіцієнт завантаження майстерні номенклатурними роботами (з_сер)

Середній коефіцієнт завантаження майстерні номенклатурними роботами визначається відношенням річної трудомісткості номенклатурних робіт (Т_н) до загальної річної трудомісткості майстерні (Т_м).

(29)

Підставивши числові значення розраховуємо формулу З1:

На осі абсцис відкладають час у місяцях.

Трудомісткість робіт кожного виду ремонту і технічного обслуговування для тракторів і комбайнів відкладають по кожному місяцю, використовуючи дані річного плану завантаження майстерні і відокремлюють умовними позначеннями.

Трудомісткість кожного виду ремонту і ТО визначають у вигляді площі прямокутника.

Під графіком подаємо пояснення умовним позначенням.

1.5 Режим роботи майстерні і розрахунок фондів часу

Режим майстерні характеризуються: тривалістю робочої зміни; кількістю робочих змін, тривалістю відпустки працівників, часом початку і кінця зміни, обідньої перерви.

Згідно трудового законодавства тривалість робочого тижня не повинна перевищувати 41 год.

Тривалість робочої зміни становить 7 годин з одним вихідним днем на тиждень, або 8 годин з двома вихідними днями на тиждень.

Кількість робочих змін майстерні встановлюється залежно від умов виробництва і програми ремонту. Сільськогосподарські майстерні працюють, зазвичай, в одну зміну, а в період напружених сезонних робіт окремі дільниці (слюсарно-механічна, ковальсько-зварювальна); при необхідності, переходять на двох змінну роботу.

Тривалість відпустки працівників встановлена трудовим законодавством. Для робітників основних професій вона становить — 24 робочі дні.

Час початку, кінця зміни, обідньої перерви встановлюються залежно від кліматичних умов, зони розташування майстерні, роботи транспорту та інших місцевих умов.

Приймаємо для проектованої нами майстерні:

роботи проводимо в одну зміну;

тривалість робочої зміни 7 год з одним вихідним днем на тиждень;

початок робочої зміни о 8⁰⁰;

обідня перерва з 12⁰⁰ до 14⁰⁰;

закінчення робочої зміни о 17⁰⁰.

Розрізняють фонди часу: робітника, обладнання, майстерні.

Дійсний фонд часу робітника — це час в годинах, який витрачається протягом запланованого періоду одним робітником. Дійсний річний фонд часу робітника (Ф_р) визначається за формулою:

(30)

де

d_к, d_в,d_с,d_від — кількість днів відповідно календарних, вихідних, святкових відпустки;

t₃ — тривалість зміни, год;

з₃ — коефіцієнт використання робочого часу зміни, (з₃=0,95);

n₃ — кількість змін на добу.

Фонд часу обладнання (Ф_об) визначаємо із виразу:

(31)

де з_р — коефіцієнт простою обладнання в ремонті (з_р = 0,95).

Фонд часу майстерні, дільниці або цеху розраховуємо за формулою:

(32)

1.6 Розрахунок кількості працівників майстерні

Кількість виробничих робітників для майстерні і кожної дільниці визначаємо за формулою:

(33)

де Р_в — кількість виробничих працівників;

Т_м — загальна річна трудомісткість робіт в майстерні, год;

Ф_р — річний дійсний фонд часу робітника, год;

а — коефіцієнт перевиконання норми (h = 1,3)

приймаємо Р_в = 4

Визначаємо кількість виробничих працівників відповідно розрядів. При ремонті і ТО в майстерні приймаємо: І розряду — 4%; ІІ - 9%; ІІІ - 36%; ІV — 41%; V — 7%; VI — 3%; виробничників. Виходячи з цього кількість виробничих працівників по розрядах визначаємо за формулами:

(34)

(35)

(36)

(37)

(38)

(39)

де

Р_вI, Р_вII, Р_вIII, Р_вIV, Р_вV, Р_вVI — кількість виробничих працівників відповідного розряду І, ІІ, ІІІ, ІV, V, VI.

не приймаємо робітників І розряду;

приймаємо одного робітника ІІ розряду;

приймаємо одного робітника ІІІ розряду;

приймаємо двох робітників IV розряду;

не приймаємо робітників Vрозряду;

не приймаємо робітників VІрозряду.

Знаходимо середній розряд виробничих працівників (R_c) із виразу:

(40)

де R1, R2, R3, R4, R5, R6, — число відповідного розряду.

У майстернях по ТО і ремонту крім виробничих працівників, які безпосередньо виконують технологічні операції, використовуються й інші категорії працівників. Для ремонтно-обслуговуючих майстерень встановленні норми для визначення інших категорій робітників;

допоміжні робітники — робітники, зайняті обслуговуванням основного виробництва (інструментальник, кочегар, робітники по догляду за обладнанням) — 5% від кількості виробничих і допоміжних робітників;

інженерно — технічні працівники — керівний склад майстерні (завідуючий майстернею, інженер по ремонту, технолог) — до 10% від загальної кількості виробничих і допоміжних робітників;

службовці - обліково-конторський персонал (бухгалтер, обліковець, рахівник, диспетчер) — до 7% загальної кількості виробничих і допоміжних робітників;

молодший обслуговуючий персонал (охоронники, двірники, прибиральники, вахтери, учні виробничих працівників) — 4% від загальної робітників.

Виходячи з цих норм, кількість інших категорій працівників визначаємо за формулами:

(41)

(42)

(43)

(44)

де Р_Д — кількість допоміжних робітників;

Р_ітр — кількість інженерно-технічних працівників;

Р_ок — кількість обліково-конторських працівників;

Р_моп — кількість молодшого персоналу;

Приймаємо одного допоміжного працівника, який по сумісництву буде виконувати обов’язки молодшого обслуговуючого персоналу, та одного інженерно-технічного працівника на посаду завідуючого майстернею, який буде виконувати обов’язки обліковця.

Загальний штат майстерні визначаємо із виразу:

(45)

Під час жнив і інших інтенсивних польових робіт технічне обслуговування виконується безпосередньо в полі пересувними засобами. Для виконання цих робіт організовують спеціальні ланки, які виконують операції ЩТО, ТО-1, а інколи і ТО-2 для тракторів і комбайнів

Трудомісткість польових робіт (Т_п) визначаємо по формулі:

(46)

де Т₁ — загальна річна трудомісткість ТО-1 всього складу МТП (див. табл.2), год.

Визначаємо кількість робітників, які працюють на пересувних засобах в полі за формулою:

(47)

де Р_п — кількість робітників пересувної ланки;

Ф_р — річний дійсний фонд часу робітника, год;

а — коефіцієнт, який враховує витрати часу на непередбачені операції ТО, усунення аварійних відмов;

з_п — коефіцієнт використання робочого часу, який враховує витрати часу на переїзди.

Приймаємо одного робітника на пересувні засоби технічного обслуговування, так як в нас передбачено виконання ТО в польових умовах під час напружених сільськогосподарських робіт.

2. Організаційна частина

2.1 Організація робіт в майстерні

Діагностування, ТО та ремонт всього складу МТП господарства повинно бути організоване таким чином, щоб у першу чергу забезпечити основні показники:

високий коефіцієнт технічної готовності машин, своєчасне виконання всього комплексу робіт з технічного обслуговуванням машин, передбаченого відповідними правилами та стандартами;

виконання робіт та операцій, пов’язаних з технічним обслуговуванням та діагностуванням, при найнижчих затратах і в мінімальні стислі строки:

запобігання простою як агрегатів в цілому, так і окремих машин через технічні несправності;

безперервність виконання механізованих робіт, особливо у період виконання інтенсивних польових робіт.

У загальному обсязі робіт по технічному обслуговуванню роботи, пов’язані з усуненням технічних несправностей в основному виконуються в процесі експлуатації машин. Тому вибір методу організації виконання робіт по технічному обслуговуванню та усуненню несправностей машин є основою організації виконання робіт на дільницях та майстерні в цілому.

Технічне обслуговування машинно-тракторного парку може здійснюватися за трьома формами.

Бригадно-індивідуальна форма організації технічного обслуговування машин передбачає виконання всіх робіт трактористами-машиністами, за якими закріплена та чи інша машина або агрегат. Лише при виконанні складних регулювальних та діагностувальних операцій їм допомагають бригадир чи механік. Однак для цієї форми організації обслуговування характерними є низька якість робіт та великі втрати робочого часу, а відповідно і простої агрегатів.

Постова форма організації технічного обслуговування характеризується тим, що за робітником закріпляється постійна технологічно подібна робота. Для виконання за робітником закріплюється спеціальне робоче місце, обладнане потрібною ремонтно-технологічною оснасткою та відповідною технічною документацією.

Бригадно-постова організація технічного обслуговування є поєднанням бригадної і постової. При цій формі нескладні роботи, такі як розбирально-мийні, ремонт простих деталей, загальне складання машин виконує бригада. Ремонт складальних одиниць, а також спеціальні роботи (ковальсько-зварювальні, верстатні, технічне обслуговування і діагностика) виконують постійні робітники відповідної кваліфікації на спеціалізованих постах (робочих місцях).

2.2 Організація робіт на дільниці

Кожна з цих форм організації праці спрямована на поліпшення якості технічного обслуговування, зменшення витрат трудових і матеріальних ресурсів, скорочення простоїв машин при технічному обслуговуванні. Та чи інша форма має застосуватись при наявності відповідних умов для її впровадження: необхідної матеріально-технічної бази кваліфікованих кадрів, відповідної структури машинно-тракторного парку господарства.

Але все ж спеціалізоване технічне обслуговування є більш прогресивною формою організації робіт. Тому для дільниці ковальсько-зварювальної краще застосовувати саме таку форму організації технічного обслуговування. Тобто технологічні операції будуть проводити кваліфіковані спеціалісти відповідних розрядів та кваліфікації на спеціально обладнаних і укомплектованих робочих місцях.

Така організація робіт підвищить продуктивність праці та значно прискорить технологічні процеси на виробництві. Працівники досконаліше та швидше зможуть виконувати операції по ковальсько-зварювальних роботах. За рахунок цього можна домогтися значного скорочення затрат трудових ресурсів, а відтак і матеріальних, що зможе дати перспективи для розвитку та розширення матеріально-технічної бази окремо та всього господарства в цілому.

2.3 Організація охорони навколишнього середовища

У господарстві обов’язково повинні проводитися в установленому порядку регламентовані стандартами заходи спрямовані на охорону навколишнього середовища. При проведенні робіт у господарстві необхідно обов’язково передбачити нейтралізацію, утилізацію чи захоронення різних шкідливих речовин, активних лугів, миючих речовин, використаного обтирального матеріалу, відпрацьованих паливно-мастильних матеріалів, що застосовувалися при технічному обслуговуванню, діагностуванні та ремонті машин і сільськогосподарської техніки.

Не допускається, щоб стічні води заносили вказані шкідливі речовини та хімічно активні речовини на дитячі майданчики, житлові масиви, поля та водойми.

2.4 Безпека життєдіяльності і заходи техніки безпеки

Заходи по збереженню безпеки життя та здоров’я можуть бути поділені на такі основні підгрупи:

організаційні - заходи по своєчасному обслуговуванню обладнання дільниці для підтримання їх в технічно-справному стані; забезпечення робітників спецодягом та індивідуальними засобами захисту, пам’ятками та інструкціями з техніки безпеки; - заходи по поліпшенні умов праці - нормалізація вологості в дільниці,

ліквідація — протягів; зниження запорошеності тазагазованості повітря, поліпшення освітленості робочих місць, зниження шумів та вібрацій;

удосконалення техніки безпеки — передбачає поліпшення огорож, огляд та випробування парових котлів, повітрезабірників та вентиляційних засобів, встановлення запобіжних засобів, утримання інструменту та пристроїв у технічно справному стані, забезпечення надійності індивідуальних засобів захисту.

Усі вище перелічені заходи з техніки безпеки повинні мати місце під час функціонування майстерні, проводитися належним чином та в установлені строки.

2.5 Протипожежна безпека

Основні заходи протипожежної безпеки зводяться до:

встановлення і дотримання протипожежного режиму; забезпечення дільниці первинними засобами пожежогасіння; проведення контролю за станом електрообладнання та заземлення.

У майстерні повинні бути встановлені спеціальні сигналізатори пожежі та різноманітні заходи її попередження.

Майстерня повинна бути забезпечена протипожежними обладнанням та інвентарем, в число яких входять вогнегасники, ящики з піском, відра тощо.

Інвентар розміщується на різних дільницях майстерні в пожежо-небезпечних місцях. Для розміщення протипожежного інвентарю використовують дерев’яні щити, пофарбовані в червоний колір.

Усе електрообладнання повинне бути заземленим та обладнане засобами протипожежної безпеки. Необхідно своєчасно та у встановлені періоди проводити перевірку та обслуговування електропроводки, електрообладнання та засобів заземлення.

2.6 Розрахунок вентиляції

Вентиляційне обладнання відділення центральної ремонтної майстерні призначене для видалення газів, парів, пилу, а також різних шкідливих речовин, які з’являються в процесі виробництва.

Вентиляція відділення може бути природною і механічною. Для ковальсько-зварювальної дільниці застосовуємо природну і механічну вентиляцію, адже кратність обміну повітря (число, що показує скільки разів повинен відбутися обмін повітря в приміщенні за одну годину) К = 2−4, і в приміщенні утворюються шкідливі випаровування, а на одного робітника припадає понад 50 м повітря. Вентиляція буде здійснюватися через наскрізне природне провітрювання і механічну вентиляцію.

Площа перерізу фрамуг або квартирок F_к приймаємо в розрізі 4% від площі підлоги F_Д.

(48)

Прийнявши довжину, а = 0,8 м, висоту h= 0,4 м, визначаємо площу однієї квартирки (), м²;

(49)

Розраховуємо кількість квартирок (n_к):

(50)

Розраховуємо кубатуру дільниці (V_Д) за формулою

(51)

Визначаємо продуктивність Припливного — витяжного вентилятора (W_в) м³/год

(52)

Приймаємо відцентрований вентилятор серії ЕВД-3, частота обертання якого 1000 обертів на хвилину, напір вентилятора 26 кг/м³, ККД 53%, експлуатується з двигуном А-41−6

2.7 Розрахунок освітлення

Розрахунок природного освітлення полягає у визначенні світлової площі вікон та їх кількості. Його проводимо за формулою:

(53)

де

F_o — площа освітлення, тобто площа всіх вікон, м²;

F_Д — площа підлоги, м²;

а — коефіцієнт природного освітлення, (а = 0,25).

За нормами будівельного проектування треба взяти стандартні норми вікон. Для ковальсько-зварювальної дільниці приймаємо вікна шириною 1,5 і висотою 2,4 м.

визначаємо площу вікна за формулою:

(54)

де, а — ширина вікна, м;

b — висота вікна, м.

Знаходимо кількість вікон (n) за формулою:

(55)

де F₀ — площа освітлення, м².

Розрахунок штучного освітлення полягає у визначенні кількості і потужності електроламп.

Визначаємо потужність штучного освітлення, за формулою:

(56)

де W_Д — потужність штучного освітлення у ватах на 1 м² площі підлоги.

Приймаємо потужність однієї лампи (N₁) — 150 Вт.

Визначаємо кількість ламп (m) за формулою:

(57)

Приймаємо три лампи по 150 Вт.

3. Технологічна частина

3.1 Значення і завдання технічного обслуговування машин

На даному етапі матеріально-технічна база сільського господарства знаходиться в досить скрутному становищі. Відсутність дотацій з боку банків держави, диспаритет цін, висока вартість запасних частин і матеріалів, відсутність паливо-мастильних матеріалів та високі ціни на них поставили ремонтно-обслуговуючу базу сільського господарства на межі безслідного та неминучого знищення.

Тому надзвичайно важливо підтримати у робото спроможному, готовому до виконання робіт стані ту техніку агропромислового комплексу, яка ще лишилась в господарствах в робочому стані.

Системне проведення технічного обслуговування машин, механізмів, знарядь та обладнання, своєчасний високоякісний ремонт техніки забезпечить постійну готовність її до роботи, високу техніко-економічну ефективність виконання технічних процесів та операцій.

Покращенню технічного стану машин допоможе заснування засобів технічної діагностики. Завдяки застосуванню діагностики, як комплексу методів по визначенню технічного стану машин, знарядь та механізмів і виникає можливість запобігти передчасному їх розбиранню та ремонту, аварійному спрацюванню, чітко визначити обсяг робіт під час технічного обслуговування і першого ремонту, більш повно використовувати ресурс складових частин машин на основі прогнозування залишкового ресурсу.

3.2 Технологія проведення технічного обслуговування трактора Т-25А

Заміна масла:

В картері основного двигуна: зливаємо масло після зупинки двигуна. Промиваємо двигун за допомогою промивочних установок після чого заливаємо нове масло до верхньої поділки на масло покажчику.

В корпусі паливного насоса зливаємо старе масло, промиваємо картер дизельним паливом і заливаємо нове масло контролюючи його рівень через контрольний отвір.

Перевірити рівень масла та при необхідності долити в:

картер коробки передач. Доливаємо масло контролюючи його рівень через контрольний отвір

Провести обслуговування:

— повітроочисника. Прочистити сітку повітроочисника, промити касету та змастити її у маслі. В піддоні повітроочисника замінити масло.

Перевірити та вразі необхідності відрегулювати:

форсунки на тиск впорскування. Перед початком форсунки знімаємо. Зняті форсунки очищаємо від бруду. З розпилювача зчищаємо нагар мідними або дерев’яними скребками. Встановлюємо форсунки на пристрій МП — 1613 А. відкручують ковпачок форсунки та відпускають копір гайку — гайку регульованого гвинта. Регулювання форсунок та перевірку їх в роботі здійснюється на приладі типу КИ — 362. Форсунку встановлюють на прилад, доводячи тиск до 21 — 23 МПа і перевіряють гідравлічну щільність форсунки шляхом засікання часу падіння тиску на МПа. Потім регулюють тиск впорскування за допомогою прокручування регулювального болта. Тиск повинен бути 17,5 МПа. Після чого перевіряють якість розпилу.

Перевірка стану АКБ полягає у контролю рівня електроліту, який повинне бути на 10 — 15 мм вище пластин, а також перевіряють щільність електроліту у банках, різниця не повинна перевищувати 0,2г/см³.

Перевірка стартера та генератора полягає у перевірці напруги на клемах генератора під навантаженням, очищення генератора та стартера від бруду, а також змащування підшипників.

3.3 Складання операційно-технологічної карти ТО-2 трактора Т-25А

Під технологічною картою обслуговування розуміють набір різних операцій, які забезпечують справність і робото здатність машин або дають можливість оцінити технічний стан машини. Технологію проведення ТО зазвичай представляють технологічними картами, в яких викладений процес ТО, вказуються необхідні операції, матеріали, інструмент, прилади і обладнання для виконання, режими і технічні вимоги на їх виконання.

Крім того в технологічних картах приводиться кваліфікація персоналу; середня трудомісткість виконання окремих виду-ТО-в цілому. Операції, які позначені в технологічній карті і роботи по кожній технологічній карті виконуються обов’язково в технологічній послідовності, яка забезпечує високу якість результатів праці і повне завантаження персоналу.

3.4 Підбір обладнаним дільниці ТО і діагностування

При виборі устаткування слід враховувати економічну доцільність його застосування в майстернях сільськогосподарських підприємств. Недопустиме установлення зайвого обладнання, а також дорогоцінного, яке мало використовується і може бути замінене більш простим пристосуванням.

При курсовому проектуванні основне і допоміжне обладнання дільниці ковальсько-зварювальної приймаємо без розрахунків користуючись переліком типового устаткування. Підібране обладнання заносимо до таблиці 4, вказуючи марку обладнання, їх кількість, габаритні розміри, площу під устаткування.

Таблиця 4. Перелік обладнання для дільниці ковальсько-зварювальної

3.5 Розрахунок площі ковальсько-зварювально ї дільниці

Для розміщення ремонтно-технологічного обладнання і створення нормальних умов роботи кожна дільниця та кожне робоче місце повинні мати достатню виробничу площу. Необхідну площу для встановлення прийнятого обладнання знаходять по площі основного обладнання, або по регламентованій питомій площі на одного робітника. Якщо робітник обслуговує декілька робочих місць, то загальну площу розраховують по площі, що займає все обладнання, а для дільниці зовнішньої очистки і миття, розбирально-мийної, складання машин, фарбування, технічної діагностики — по площі, яку займає обладнання і машини, що знаходяться на обслуговуванні.

Для дільниці ковальсько-зварювальної площу дільниці розраховуємо за формулою:

(58)

де F_об — площа, яку займає виробниче обладнання, м" ;

— Площа яку займають машини, що знаходяться на обслуговуванні.

К — коефіцієнт, що враховує проходи, проїзди, робочі зони.

Приймаємо площу ковальсько-зварювальної дільниці 48 м²

3.6 Побудова плану дільниці з розміщенням технологічногообладнання

Проектування дільниці та майстерні ПТО здійснюється на основі типових проектів центральних майстерень, які можуть забезпечити виконання складного технічного обслуговування і ремонту тракторів та інших с/г. машин.

Усі виробничі приміщення слід проектувати в одному приміщення, тому що при цьому скорочуються витрати на будівництво.

При розміщенні обладнання на дільниці необхідно враховувати характер робіт на дільниці та вимоги з охорони праці, напрям технологічного процесу, розміри проїздів, проходів, робочих та зручність при виконанні ремонтно-обслуговуючих робіт. Відстань між машинами, обладнанням і елементами будівлі в приміщеннях для ТО і ремонту вказуємо в таблиці 5.

Таблиця 5. Вимоги до розміщення обладнання

Верстати, стелажі, шафи, для інструменту потрібно розміщувати щільно до стін. Обладнання слід ближче розміщувати до вікон, щоб світло падало спереду або збоку. Витяжні зони слід монтувати в один ряд, щоб їх можна було приєднати до одного колектора вентиляції.

Приймаємо ширину дільниці 6 м, що відповідає довжині плит перекриття.

Товщину цегляних стін приймаємо:

— капітальних стін — 510 мм (у дві цеглини);

— брандмауерних — 380 мм (у півтора цеглини);

— простінки 120 та 250 мм (в одну цеглини та півтори цеглини)

— Ширина одинарних дверей — 1000 мм;

— Ширину воріт — 2000 мм;

— Ширина віконних прорізів — 1500 мм.

— При плануванні робочих місць використовуємо контурне зображення обладнання в масштабі

4. Економічна частина

4.1 Розрахунок собівартості ТО — 2 трактора Т-70C

Собівартість — це грошовий вираз затрат матеріальних засобів на одиницю ремонту, в даному випадку на одне технічне обслуговування трактора.

Собівартість складається з затрат по заробітній платі, витрат на миючі засоби і паливно-мастильні матеріали, затрат на придбання матеріалів і запасних частин для проведення ТО витрат на амортизацію основних засобів ТО, загально виробничих і загальногосподарських витрат, відрахувань у фонд соціального страхування, відрахувань в пенсійний фонд зайнятості.

Технічне обслуговування проводять майстри — наладчики і оператори машин.

Основна заробітна плата майстра — наладчика і тракториста складається з оплати праці на основний час роботи, тобто виконання ТО.

Основний час оплачується по відрядно преміальній системі, використовуючи відрядні тарифні ставки тракториста і машиніста I, II, III, IV, V, VI, розрядів.

Затрати праці на основну заробітною плату визначаємо за формулою:

(59)

де К_r1, К_r2, …, К_rn — час затрачений на виконання 1-ї, 2-ї,., n-ї операції ТО трактора;

Т_с1, Т_с2,., Т_сn — тарифна ставка взята відповідно розряду роботи кожної операції з операційно-технологічної карти.

Додаткова заробітна плата встановлюється в процентному співвідношенні до основної і складається з:

— доплати за класність % І розряду 20%, ІІ розряду — 10%;

— доплати і премії за вироблену с/г продукцію — 10%;

— премії за своєчасне і якісне ТО машин — 15%;

— надбавка за стаж — 12% від суми доплат всіх видів.

Доплату за класність визначаємо за формулою:

(60)

Доплати і премії за вироблену с/г продукцію розраховуємо за формулою:

(61)

Премію за своєчасне і якісне ТО машин розраховуємо з виразу

(62)

Надбавку за стаж розраховуємо за формулою:

(63)

Затрати на додаткову оплати праці становлять:

Затрати по заробітній платі на ТО — 2 трактора Т — 70C знаходимо по формулі

(64)

Вартість миючих засобів і ПММ визначається із виразу;

(65)

де

П_п — потреба в миючих засобах і ПММ на одне ТО-2 трактора Т-70С (3л)

Ц_п — вартість однієї літри миючого засобу та ПММ (5,10)

Розраховуємо вартість матеріалів і запасних частин для проведення ТО;

(66)

де П_м — потреба в матеріалах і запасних частинах;

Ц_{м -} ціна матеріалів і запасних частин.

Для ТО — 2 трактора Т — 70С необхідно:

— масло моторне М10Г₂ГОСТ 8581–78 — 13.83 кг по 5,47 грн.;

— масло трансмісійне ТАП — 15 В ГОСТ 23 652–79 — 3,23 кг по 6,1 грн.;

— Литол — 24 — 1.04 кг по 9,05 грн.;

— Матеріал обтиральний — 0,5 кг по 1,2 грн.;

Витрати на амортизацію основних засобів ТО визначаємо за балансовою вартістю обладнання, становлять 10% вартості основних засобів.

(67)

де

В_об питома вартість обладнання, приладу, інструментів, що припадає на 1 м² виробничої площі.

Витрати на амортизацію основних засобів визначаємо із виразу

(68)

де t₂ — трудомісткість одного ТО-2 трактора Т-70С, год;

Т_н — трудомісткість номенклатурних робіт в майстерні, год.

Витрати на технічне обслуговування основних засобі визначається за формулою;

(69)

Загальновиробничі витрати визначаємо у відсотках від затрат по основній заробітній платі та амортизації основних засобів. Приймаємо, що вони становлять 15%

(70)

Загальногосподарські витрати приймаємо рівними 18% Загальногосподарські витрати становлять;

(71)

Відрахування у фонд соціального страхування становить 2,9% від фонду оплати праці і визначають за формулою;

(72)

Відрахування у пенсійний фонд знаходимо з виразу:

(73)

Визначення відрахування у фонд зайнятості

(74)

Відрахування у фонд страхування від нещасних випадків складає 0,2% від фонду оплати праці:

(75),

Собівартість ТО машини — це сума витрат всіх затрат, яку визначаємо за формулою;

(76)

4.2 Розрахунок загальних річних витрат

Розрахунок загальних річних затрат (В_р) на технічне обслуговування трактора Т — 70С проводимо за формулою:

(77)

де N — річна кількість ТО — 2 тракторів Т — 70С

Висновки

В результаті виконання курсового проекту з предмету «Ремонт сільськогосподарської техніки», ми розрахували кількість технічних обслуговувань і ремонтів та їх трудомісткість для заданого складу машинно-тракторного парку; розподілили технічні обслуговування і ремонти по місяцях року, склавши план завантаження майстерні; побудували графік завантаження майстерні номенклатурними роботами; прийняли порядок роботи та кількість робітників планованої майстерні; склали операційно технологічну карту для проведення ТО-2 для заданого в умові трактора Т-70C.

5. Література

1. Агулов П. та ін. Довідник по технічному обслуговуванню сільськогосподарських машин. — К.: Урожай, 1989, 256 с.

2. Водолазов Н. К. курсовое и дипломное проектирование по механизации сельского хазяйства. — М.: Агропромиздат, 1991, 216 с.

3. Вознюк Л. Ф. та ін. Технічне обслуговування і діагностування сільськогосподарських машин. — К.: Урожай, 1988, 237 с

4. Гуревич Д. Ф., Цырин А. А. Ремонтные мастерские совхозов и колхозов: Справочная книга. — Л.: Агропромиздат, 1988, 336 с.

5. Дацишин О. В. та ін. Дипломне та курсове проектування. — К.: Урожай, 1996, 192 с.

6. Калашников А. Г. та ін. Експлуатація і ремонт машинно-тракторного парку (курсове і дипломне проектування). — К.: Вища школа, 1983, 360 с.

7. Лауш Т. В. та ін. Ремонт машин. — К.: Вища школа, 1984, 205 с