Заходи охорони земельних і біологічних ресурсів Закарпатської області

Відокремлений підрозділ Національного університету біоресурсів та природокористування України

«Боярський коледж екології і природних ресурсів»

Циклова комісія еколого-природничих дисциплін КУРСОВА РОБОТА з дисципліни «Охорона навколишнього середовища»

на тему:"Заходи охорони земельних і біологічних ресурсів Закарпатської області"

Студентки IV курсу Е-42 групи напряму підготовки 6.40 106 Екологія, охорона навколишнього середовища та збалансоване природокористування спеціальності5.4 010 602 Прикладна екологія Молдаван В.О.

Керівник: Чорна О.П.

м. Боярка — 2014

ВСТУП

1. Загальна характеристика регіону

1.1 Природно-кліматичні умови

1.2 Демографічна ситуація

1.3 Основні галузі народного господарства

1.4 Природно-ресурсний потенціал

2. Стан природних ресурсів та екологічна ситуація в регіоні

3. Охорона та раціональне використання земельних ресурсів

3.1 Загальна характеристика грунтового покриву

3.2 Джерела забруднення грунтів та проблема відходів

3.3 Основні заходи з охорони та раціонального використання земельних ресурсів

4. Охорона та раціональне використання біологічних ресурсів (лісових та рекреаційних) в регіоні

4.1 Загальна характеристика лісових та рекреаційних ресурсів

4.2 Стан лісових насаджень та місць рекреації на території регіону

4.3 Заходи з охорони лісових та рекреаційних ресурсів

4.4 Заповідні території регіону

5. Екологічна політика області. Заходи з охорони навколишнього середовища

6. Розрахунок зборів за забруднення навколишнього сердовища ВИСНОВКИ СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ ДОДАТКИ

ВСТУП Охорона навколишнього середовища являє собою форму відносин між суспільством і природою.

Охоромна довкімлля — система заходів щодо раціонального використання природних ресурсів, збереження особливо цінних та унікальних природних комплексів і забезпечення екологічної безпеки. Це сукупність державних, адміністративних, правових, економічних, політичних і суспільних заходів, спрямованих на раціональне використання, відтворення і збереження природних ресурсів землі, обмеження негативного впливу людської діяльності на навколишнє середовище.

Це більше ніж наукова дисципліна, перш за все — екологія, з якою її найчастіше розуміють чи плутають. Визначною особливістю є практичний напрям діяльності і широкий спектр соціально-культурних і природних відносин, яких вона стосується.

В загальному випадку проблема охорони навколишнього середовища зводиться до вирішення двох завдань:

¦ організації раціонального природокористування;

¦ забезпечення чистоти природних (екологічних) систем.

При здійсненні різних видів економічної діяльності суб'єкти господарювання використовують різноманітні природні ресурси: землю, воду, корисні копалини тощо. Проте ресурси ці обмежені. Обмеженість природних ресурсів була і залишається головною і дуже жорсткою умовою, що накладається на розвиток економіки і відповідно зростання суспільного добробуту.

Наслідком обмеженості природних ресурсів є конкуренція за їх застосування, тобто суперництво між альтернативними цілями використання ресурсів. Адже майже всі ресурси можуть використовуватися для задоволення найрізноманітніших потреб.

Раціональне природокористування означає розробку та здійснення концепції і конкретних заходів щодо раціонального використання і відтворення природних ресурсів, гармонічну взаємодію суспільства і природи, людини і навколишнього природного середовища.

Іншим, не менш важливим, завданням охорони навколишнього середовища є забезпечення чистоти природних екологічних систем, тобто водного середовища, повітряного басейну, ґрунтових покровів тощо, з тим, щоб забезпечити населення екологічно чистими продуктами харчування, водою, повітрям і, в остаточному підсумку, зберегти високий рівень здоров’я населення та його активного довголіття.

Економічна діяльність у всіх її проявах здійснює забруднення навколишнього середовища. У процесі цієї діяльності забруднюються і стають дефіцитними ресурси повітря, води, територій, що здавалися нескінченними. Нині рівень забруднення досяг загрозливих розмірів, набувши по суті кризового характеру.

Однією з причин забруднення навколишнього середовища є збільшення обсягу відходів та викидів. До них відносять: не використані у виробництві матеріали, що не підлягають подальшій переробці, або продукти, що відслужили свій термін споживання, різні пакувальні матеріали, всілякі відвали та терикони породи тощо.

Величезна кількість відходів є результатом значного збільшення обсягів виробництва. За підрахунками фахівців, за останнє століття світове промислове виробництво збільшилося більш як у 50 разів, причому 4/5 цього приросту припадає на кінець XX століття. Як слушно зазначають американські економісти, збільшення валового національного продукту є одночасно збільшенням «валового національного сміття». Проблема утилізації відходів стала сьогодні проблемою глобального масштабу.

Не менш значною причиною забруднення є широке використання забруднюючих технологій, які для багатьох підприємств є вигіднішими, ніж екологічно чисті, в силу більшої дешевизни виробництва продукції і менших витрат товарообігу.

Для підприємців, що прагнуть мінімізувати свої витрати, здійснювати природоохоронні заходи не вигідно. Так, набагато простіше скинути відходи або викиди, ніж будувати дорогі очисні споруди. Тому стати на захист суспільних інтересів з охорони навколишнього середовища покликана держава.

Завданням держави є розробка на основі наукових досліджень програми заходів у галузі охорони навколишнього середовища і формування достатніх фінансових коштів на екологічні потреби й покриття екологічних витрат. В Україні функції з охорони природи і контролю за дотриманням екологічних нормативів здійснює Міністерство екології, а також Державна екологічна інспекція.

За порушення у сфері охорони природи, незаконне використання природних ресурсів законодавством України передбачена адміністративна (статті 52−92 Кодексу про адміністративні правопорушення) та кримінальна (статті 236−254 Кримінального кодексу) відповідальність.

1. Загальна характеристика регіону

1.1 Природно-кліматичні умови Закарпатська область розташована на крайньому заході України. Площа території Закарпаття становить 12,8 тис. км². Область розташована на південно-західних схилах Українських Карпат (біля 80% області займають гори) і на прилеглій до них Закарпатській низовині, яка є частиною Середньодунайської низовини. На сході області в районі Свидовця і Чорногори, розташовані найвищі вершини Українських Карпат, серед яких і найвища гора Говерла (2061 м).

Клімат. Для Закарпаття характерний помірно континентальний клімат з достатнім і надлишковим зволоженням, нестійкою весною, не дуже спекотним літом, теплою осінню і м’якою зимою.

Весна характеризується значним впливом циклонів з Середземного моря і частим вторгненям континентальних тропічних повітряних мас. Це спричиняє часту зміну погоди. На рівнині весна починається в кінці лютого — на початку березня і триває близько 80 днів. У горах вона значно триваліша (до 180 днів). В цей час можна спостерігати як різкі підвищення температури повітря (до +15⁰ … +18⁰ С), так і велике зниження (до -5⁰ … -10⁰ С).

Літо у низинно-передгірних районах триває в середньому 130 днів (з першої декади травня до середини вересня). Найвища температура повітря становила тут 41⁰С, а в горах 37⁰С. На висоті 400−600 м літній сезон триває всього 60−70 діб, а вище 1000 м — літо короткотривале. В цей час переважають потоки повітряних мас із південно-західного та західного напрямків. Континентальні тропічні повітряні маси, вторгаючись сюди, зумовлюють найбіль високі температури.

Осінь триває 80−100 днів. З другої половини вересня до першої-другої декади грудня на низині і з кінця серпня до кінця листопада в горах. В цей період температура повітря значно знижується, в кінці жовтня починаються приморозки, збільшується кількість днів з туманами, тривалими опадами.

Зима в низинних районах триває близько 2 місяців, в передгір'ї біля 3 місяців, а в горах 4−5 місяців. Найнижча температура становила 33оС на низині і -36 оС в горах. В цілому зима у Закарпатті м’яка, із частими і тривалими відлигами та ожеледицями.

Опади по території області і протягом року розподіляються дуже нерівномірно. Максимум опадів припадає на тепліші літні місяці, інколи на осінні. З ростом висоти місцеположення території кількість опадів зростає. Наприклад, у середньому в Ужгороді за рік випадає 805 мм, в Хусті - 1095 мм, в Рахові - 1122 мм, а в Руській Мокрій — 1499 мм. Сумарні середньорічні опади в низинній зоні області становлять 600−800 мм, а в горах — 1000−1500 мм. Бувають роки високої водності, коли за рік випадає 1600−2400 мм при середній багаторічній нормі 1000−1200 мм. Для Закарпаття характерні осінні паводки. Територія області є водозбором р.Тиса.

Радіаційний режим. В Українських Карпатах Закарпатська низовина одержує найбільше сонячного сяйва (до 2025 год. при максимально можливих 4450 год.). Гірська зона — на 30% менше. Сумарна радіація в залежності від місцеположення змінюється в межах 3110−4370 МДж/м² за рік.

Води. Висока вологість та наявність гірського рельєфу на території області зумовили розвиток густої річкової мережі. Гідрографічна мережа області налічує 9 426 річок і водотоків різного рівня із загальною їх довжиною — 19 793 км.

На території Закарпаття налічується: 4 великі річки з протяжністю по території регіону від 106 до 262 км — Тиса (262 км), Латориця (144 км), Уж (107 км), Боржава (106 км); 67 середніх з протяжністю по території регіону від 15 до 92 км, 54 малі з протяжністю по території регіону від 2,5 до 14 км.

Живлення річок дощове (40% річного стоку), снігове та ґрунтове. Для річок характерні паводки після злив (в окремі роки 8—10 паводків на рік). Головною водною артерією є р. Тиса, яка збирає воду з усього південно-західного макросхилу Українських Карпат. Найбільші притоки р. Тиси: Боржава, Ріка, Тересва, Теребля, Уж та Латориця. Всі вони беруть початок на висоті близько 1000 і більше метрів і належать до гірських річок з нестійким гідрологічним режимом, швидкою течією (0,8−1,2 м/с і більше.

В області налічується 137 озер, ставків і водосховищ. Озера невеликі за площею. Серед них найбільше озеро Українських Карпат — Синевир. Озеру надано міжнародного статусу. Найпоширенішими є озера льодовикового походження — Верхнє, Нижнє, Бребенескул, Несамовите, Ворожеська, Марічейка та ін.

Збудовано 50 ставків і водосховищ загальною площею водного дзеркала 1,4 тис. га. Водні ресурси, якими область забезпечена достатньо, використовуються для водопостачання, одержання гідроенергії, зрошування полів, рибного господарства, рекреації тощо.

Болота займають незначні площі. Вони лежать в улоговинах і живляться підземними водами. Більшість боліт на низовині осушено і перетворено в культурні угіддя.

Закарпаття має значні запаси підземних вод, які складаються з ґрунтових і власне підземних вод. Область — найбагатший регіон України за складом і запасами мінеральних вод. Відомо понад 360 їх джерел. Виділяються вуглекислі, сульфідні, залізисті та миш’яковисті, бромні, йодні, йодно-бромні, радонові води, а також води неспецифічного складу.

Флора. В Закарпатській області загальна кількість видів флори становить — 2027 од., що відповідає 50% до загальної чисельності видів України. З них 237 видів флори занесені до додатків Конвенції про охорону дикої флори і фауни та природних середовищ існування в Європі, 22 види флори занесені до додатків Конвенції про міжнародну торгівлю видами дикої фауни і флори, що перебувають під загрозою зникнення (CITES).

Рослинний покрив утворюють переважно ліси дуба звичайного та скельного, змішані дубово-грабові, ялицево-дубові, буково-дубові. У лісах поширені також трав’яний покрив та чагарники. Останні включають ліщину звичайну, крушину ломку, бузину чорну, кизил справжній тощо.

Також зустрічаються цінні широколистяні породи явора, клена гостролистого, ясена, в’яза гірського. Ліси характеризуються високою повнотою деревостанів. М’який клімат Закарпаття найбільш оптимальний для букових лісів. Тут вони мають найбільшу продуктивність, щорічний приріст запасу може сягати — 10 і більше м³/га.

Чагарники сформовані заростями із сосни гірської, вільхи зеленої, ялівця сибірського, рододендрона східно карпатського. Значні площі області представлені субальпійськими луками, вторинними луками та чорнично-моховими пустощами. У трав’янистому субальпійському покриві переважають чорниця, брусниця, зелені мохи та луки, в яких наявні рідкісні та зникаючі види рослин: жовтець карпатський, королиця круглолиста, борщівник, тощо. Своєрідною рослинністю представлені найвищі гори Закарпаття, а саме чагарниками рододендрона, чорниці та буяхи, деякими реліктами льодовикового періоду (верби трав’янистої, списовидної та сітчастої), а також лишайниками і луками із вівсяниці лежачої, лохини, ситника три розрядного, осоки вічнозеленої та зігнутої тощо. Рідко зустрічається едельвейс.

Специфічна рослинність представлена на площах гірських боліт Закарпаття, які мають різне походження в залежності від розташування. Більшість гірських боліт Закарпаття мають малопотужні або зовсім відсутні поклади торфу. Частина гірських боліт має статус природоохоронних об'єктів, а частина боліт низинної зони осушена для розширення сільгоспугідь.

У лісах області зосереджена третина флори України, половина червонокнижних видів рослин і тварин Українських Карпат особливо в гірських масивах.

Фауна.Загальна кількість видів фауни на території області становить — 30 428 од., що становить 68% від загальної чисельності видів України. З них 117 занесені до Червоної книги України, 12 до додатків Конвенції про міжнародну торгівлю видами дикої фауни і флори, що перебувають під загрозою зникнення (CITES), 237 до додатків Конвенції про охорону дикої флори і фауни і природних середовищ існування в Європі (Бернської конвенції), 21 до додатків Конвенції про збереження мігруючих видів диких тварин (Боннської конвенції, CMS) і 21 вид охороняється відповідно до Угоди про збереження кажанів в Європі (EUROBATS).

На території області поширені як безхребетні, так і хребетні тварини. Серед безхребетних області є представники понад 20 типів організмів, з яких більшість — найпростіші. Найвища різноманітність спостерігається серед комах. На них суттєво впливають кліматичні умови, тобто в різні пори року вони поширені неоднаково.

З найбільш давніх груп комах виділяють бабки, які в личинковій стадії - водні хижаки, що живляться різними водними організмами. У лісах поширені дуже корисні комахи-мурашки, які поїдають гусениці листокруток, п’ядунів та інших. Тому мурашки мають статус локалітетів під охороною. Своєрідними представниками є прямокрилі, до яких відносяться саранові та коники. У високогір'ї типовим представником коників є ендемічна безкрила — ізофія бревипеніс. Розповсюджені у високогір'ї також туруни і жуки-довгоносики, а також рідкісні представники пластинчатовусих — 2−3 види восковиків. Особливим для високогір'я є тип безхребетних — тихохідки, які, окрім водойм населяють сухі мохи на скелях та зволожені улоговини. У букових лісах Закарпаття дуже рідко зустрічається жук альпійський вусач, а в дубових — великий дубовий вусач західний, яких занесено до Міжнародної Червоної книги.

У заплавах і забруднених водоймах інтенсивно розвиваються найпростіші - раковинні амеби, гетеротрофні джгутиконосці, вільноживучі інфузорії. Останніх в області відомо близько 350 видів (реально їх значно більше). Серед них виявлено такі, що можуть бути індикаторами ступеня забрудненості водойми органічними речовинами, а також сигналізувати про наявність розчинених у воді металів та газів (зокрема сірководню).

У чистих гірських джерелах і струмках зустрічаються рачки-гирпактикоїди та бокоплави, серед яких багато ендемічних для Карпат видів. У чистих текучих гірських та передгірних водоймах водяться аборигенні десятиногі раки (широкополі або благородні), вони надзвичайно чутливі до забруднення водойм. Широкополий рак занесений до Червоної книги України.

Хребетні в сучасній фауні Закарпаття налічують понад 400 таксонів, зокрема риб (57видів), круглоротих (1), земноводних (16), плазунів (11), птахів (280) та ссавців (69).

Більшість риб у водоймах Закарпаття є зообентофагами, тобто такими, що поїдають безхребетних. Це: короп, лящ, рибець, карась, в’юн, щипавка, підуст, плітка, марена та інші.В гірських водоймах зустрічаються лососеві, зокрема: форель струмкова та інтродукована райдужна, харіус, лосось дунайський. Останній, як і харіус занесений до Червоної книги України. В низинній частині річок водиться окунь, лящ, гунтера, йорж смугастий, судак, лин, в’юн.Із осетрових риб у водоймах області зрідка зустрічається стерлядь, яка також занесена до Червоної книги України.

Земноводні (або амфібії) у Закарпатті представлені різновидами хвостатих та безхвостих амфібій. Із хвостатих у лісах зустрічається саламандра плямиста, у передгірній зоні - тритон звичайний і гребінчастий, у гірській — тритон карпатський та альпійський.

Плазунів у області налічується до 10 видів, вони менш залежні від водного середовища, ніж амфібії. Серед них; 1 вид черепах (болотяна черепаха), 4 види ящірок (веретільниця, зелена прудка та живородна), 5 видів змій (звичайний та водяний вужі, лісовий полоз, мідянка звичайна та гадюка звичайна. Гадюка звичайна є єдиною отруйною змією на Закарпатті.

Птахи в Закарпатті представлені понад 280 видами, підвидами і расами. З них гніздові (44%), осілі (23%), пролітні (17%), залітні (13%), зимуючі (3%). Тільки осілі круглий рік живуть на території області, їх близько 60 видів. Серед них: рябчик, тетерев, глухар, куріпка, фазан, горлиця, яструб малий, яструб великий, беркут, сова, пугач, сич, дятел, сойка, горіхівка, щиглик, чиж, снігур, шишкар ялиновий, зяблик, жайворонок, синиця, оляпка та інші.

Ссавці в області представлені понад 70 видами, до яких відносяться комахоїдні, гризуни, кажани, зайцеподібні, хижі та парнокопитні.

Із комахоїдних ссавців у області поширені кріт та їжак, різні види буро зубок, білозубок, кутора водяна і мала.

З хижих звірів у області водяться рись, лісовий кіт, лисиця, по два види норок та куниць, вовк, ведмідь бурий, ласка, тхір звичайний, видра, горностай, борсук. Із них три останні занесені до Червоної книги України. Ведмідь бурий, зображення якого прикрашає герб Закарпатської області, крупний хижак (вагою до 400 кг), має чисельність у Закарпатті понад двісті особин екземплярів.

Парнокопитні в області представлені 5 видами: свиня дика, олень карпатський, козуля європейська й інтродуценти лань і муфлон, які не присутні в природних лісах. Свиня дика поширена у всіх лісових угіддях. Олень благородний зустрічається практично в усіх висотних поясах від полонин до річкових долин.

Різноманітний рослинний і тваринний світ області є одним з найважливіших чинників з формування екомережі, особливо в частині збереження біологічного різноманіття.

Закарпатська область також представляє низку геоекологічних інтересів для транскордонної природоохоронної співпраці. Область відноситься до найбільш чистих в екологічному плані серед регіонів України. Переважно гірська і вкрита лісами територія Закарпаття відіграє важливу роль, як водозбірний басейн верхів'я р.Тиса. Наявність унікальних, подекуди єдиних в Європі, здебільшого природних ландшафтів, а також багатого біологічного і ландшафтного різноманіття з високою часткою заповідних територій (13,4% від площі області) є значним резервом природи, як для регіону, так країни і світу.

1.2 Демографічна ситуація Закарпаття посідає 17-те місце серед регіонів України за чисельністю населення. На 1 січня 2012 р. в області проживало, за попередніми даними, 1244,8 тис. осіб. У загальній чисельності населення України на область припадає 2,6%. Серед інших регіонів меншими по чисельності, за даними Всеукраїнського перепису населення є Волинська (1066,6), Кіровоградська (1128,7), Рівненська (1173,1), Тернопільська (1142,0), Херсонська (1173,7), Чернівецька (922,7) тис. осіб.

Переважна більшість жителів області — 62,9% проживає в сільській місцевості. Чисельність населення одного села на Закарпатті в середньому становить 1,4 тисячі осіб (середній показник в Україні — 0,7 тис.). Найбільшим за чисельністю населення не тільки в області, а і в Україні є Тячівський район, на території якого проживає 13,7% мешканців краю. Найменший — Воловецький район, чисельність якого становить 2,1% загальнообласної.

П’ята частина населення проживає в 192 населених пунктах області, які мають статус гірських. Область є багатонаціональною. Основним і корінним населеннямє українці (80.5%).

Проживаютьтакож угорці (12.1%), румуни (2.6%), росіяни (2.5%), цигани (1.1%), словаки (0.5%), німці (0.3%), всього понад 30 національностей.

1.3 Основні галузі народного господарства закарпатський природний рекреація забруднення Народне господарство Закарпаття розвинулося залежно від природних умов та від господарської політики тих держав, до складу яких воно входило. Гірська частина Закарпаття, що займає 80% краю, є країною лісового і тваринницького господарства, низовина і підгір'я — рільничою країною з садівництвом і виноградництвом. Закарпаття славиться виноробством. Насадження виноградної лози на Закарпатті почалося з III ст. Сьогодні нараховується понад 60 сортів винограду.

До корисних копалин належать насамперед сіль, буре вугілля, ртуть, поліметали, золото, будівельні матеріали (алуніти, доламіт, каолін, барит, бентоніт, цеоліт, діорит, андезит, мармур, перліт, мінеральні фарби), багато мінеральних джерел.

Сільське господарство нині є основним зайняттям населення (близько 70%), хоч рілля займає лише 21% всієї площі Закарпаття; 23% припадає на сіножаті й пасовища, 50% на ліс. В горах рілля становить ледве 30%, сіножаті й пасовища 27%, а ліс аж 58%; для низовини відповідні числа — 42%, 27%, 24%. Низовина і підгір'я — це країна пшениці й кукурудзи, в горах мають перевагу овес, жито і картопля.

Велике значення має виноградництво, яке постачає на експорт виноград і білі вина (гол. осередки — Берегове, Ужгород, Мукачеве, Середнє, Виноградів); площа виноградників збільшилася з 2 900 га 1936 р. до 6 700 га 1956 р. На експорт працює також садівництво; сади займали в 1956 році 18 500 га (1936 р. лише 4000 га). З промислових культур найбільше значення має тютюнництво (3 000 га).

Порівняно з довоєнним періодом збільшилося поголів'я продуктивної худоби: коней — 41 300, 244 000 голів великої рогатої худоби, 196 000 свиней, 254 000 овець і 55 000 кіз.

Одночасно інтенсифікувалося тваринництво шляхом запровадження найкращих порід. Тваринництво низовини і передгір'я тісно пов’язане з хліборобством, в горах його кормовою базою єполонини і природні сіножаті.

Ліс і деревообробна промисловість — це основна промисловість краю, яка дає 53% валової продукції і працю 29 000 особам (57% всіх зайнятих в промисловості). Майже вся продукція деревини перероблялася на місці, на численних, здебільшого деревообробних, підприємствах, розвинених по всьому Закарпаттю; найбільші деревообробні комбінати є в Сваляві, Тересві, Рахові; лісохімічні заводи в Сваляві, Великому Бичкові, Перечині; картонний завод в Рахові. Меблева промисловість (сировиною є переважно букове дерево) розвинена головно в Ужгороді, Мукачеві й Берегові.

Виробництво електроенергії мало розвинене, зокрема зовсім недостатньо використані багаті водні ресурси (найважливіші гідроелектростанції — Ужгородська і з 1956 р. Теребле-Ріцька). Тільки після другої світової війни розпочато видобуток бурого вугілля і 1955 р. досягнуто досить високої продукції — 460 000 т (с. Ільниця в Іршавському районі).

Досить велике значення має промисловість будівельних матеріалів (видобуток андезитів, туфів, мармору; цегляно-черепична промисловість).

Дрібна харчова промисловість і легка промисловість (швейна, трикотажна, взуттєва) розвинені в більших містах (найважливіші об'єкти — тютюнова і трикотажна фабрики в Мукачеві).

Ще й нині має значення кустарна промисловість, зокрема художня — вишивкарство, дереворізьба на Гуцульщині. Промисловість скупчена переважно в південно-західній частині Закарпаття, через що ще більше поглиблюється різниця між цією багатшою частиною краю і біднішою — гірською. Головні промислові осередки Закарпаття: Мукачево, Ужгород, Берегово, Хуст.

1.4 Природно-ресурсний потенціал Паливно-енергетичний потенціал Закарпаття в частині власних традиційних джерел (нафти, газу, вугілля тощо) незначний. Розвідано родовища бурого вугілля, загальні запаси яких складають? 80 млн. тонн. Його видобуток здійснюється тільки на Ільницькому родовищі. Останніми роками він знижений до 1 тис. тонн на рік. Це вугілля має невисоку теплотворну здатність і високу зольність. Тому доцільніше його було б переробляти в майбутньому на місці з метою виробництва електроенергії.

Мінерально-сировинний потенціал Закарпаття унікальний. В області розвідано 217 родовищ, в яких 30 різноманітних корисних копалин, зокрема: 2 — дорогоцінних металів (золото, срібло), 3 — кольорових металів (свинець, цинк), 4 — ртуті, по 4 — газу та вугілля, по 1 — гірничорудної сировини (глина бентонітова, каоліти) та гірничо-хімічної сировини (сіль кухонна), 3 — цеоліту, а також значну кількість родовищ різноманітних будівельних матеріалів (андезиту, андезито-базальту, мармуру, перліту, глини тугоплавкої, сировини цегельно-черепичної тощо).

У Закарпатті - понад 360 джерел різних за хімічним складом і цілющими властивостями мінеральних вод, чимало перспективних для використання джерел термальних вод із різним ступенем мінералізації, аж до розсолів. З останніх можна (і доцільно б) добувати окремі корисні елементи або сукупність наявних в них солей, наприклад для бальнеологічних цілей.

2. Стан природних ресурсів та екологічна ситуація в регіоні

Закарпаття досить багате на природні ресурси різного походження, найбільше біологічного. Мінерально-сировинна база дуже значна. Особливе місце посідають мінеральні води лікувального значення. Проте для розвитку області необхідна добре підготовлена сировинна база, що проявляється різними видами природних ресурсів.

Нафта та газ. Нафтогазові прояви розвідані тільки частково. Із розвіданих газових родовищ експлуатуються Русько-Комарівське, яке введено в експлуатацію весною 2003 року з проектною потужністю 1.5 млн. м³ на місяць, та менш потужні Королівське та Станівське родовища. Русько-Комарівське родовище з запасом понад 2 млрд. м³ є найбільшим із нині відомих у області. Однак невисока якість газу та високий вміст азоту в ньому (45%) вказують на більш раціональний спосіб його використання через виробництво електроенергії.

Дорогоцінні, кольорові і рідкісні метали. Золото і срібло геологи відкрили у Мужіївському золотополіметалічному родовищі (Берегівський р-н) і в золоторудному родовищі «Сауляк» (Рахівський р-н). Це єдине в Україні золотодобувне підприємство. За час роботи у державну скарбницю надійшло понад 736 кг золота. Із грудня 2006 р. підприємство припинило виробничу діяльність. Недоліком розробки Мужіївського родовища є те, що на об'єкті накопичувалося хвостосховище використаної руди, у якій залишається 20−25% золота і багато інших цінних металів. Поліметалічна руда в родовищі містить свинець, золото, індій, телур, галій, германій, сурму, кобальт, барій, ртуть, селен, питома вага яких становить 32%. Золото в цій руді має в середньому вміст 5−6 грамів на тонну. Технологія, яка використовувася, не давала змоги добути з руди всі цінні елементи. Рідкісні метали, а саме ртуть і алуніт (з якого отримують глинозем і металічний алюміній), відкрито в 4-х родовищах кіноварі по ртуті (поблизу с Дубриничі і с. Тур’я Бистра Перечинського р-ну, с. Вишково Хустського р-ну) і в 2 родовищах алунітової руди (Берегівському і Біганському). Всі ці родовища не експлуатуються.

Гірничо-хімічні корисні копалини представлені в області Солотвинським родовищем кам’яної солі; двома родовищами сировини для вапнування кислих ґрунтів (Новоселицьким родовищем мергелю і Свалявським родовищем вапняку); родовищем бариту; шістьма родовищами білих і забарвлених глин (експлуатуються тільки два з них, а саме: Оноцьке родовище білих глин (Виноградівський р-н), в якому добувається сировина для виготовлення кахельних камінів та Малоком’ятське родовище забарвлених глин, де виготовляється мінеральна фарба і кахель).

Геотермальна енергетика у світовій практиці займає друге місце (після гідроенергетики) серед відновних джерел. В Закарпатті необхідно вважати геотермальну енергетику також другою за значимістю. Цей вид ресурсу не є залежним від кліматичних умов, як більшість відновних ресурсів, що сприяє стабільності у часі роботи електростанцій. До того ж є світовий досвід використання таких ресурсів. Нарешті, ми маємо уже розвідані перспективні для використання родовища з відомими характеристиками по дебіту ресурсу, температурі і якості води на виході свердловин (зокрема Берегівське, Косинське, Залузьке. Тереблянське, Велятинське, Паладське. Велико-Бактянське, Ужгородське родовища).

Геліоенергетика також має перспективу розвитку у Закарпатті. Умови для використання енергії сонячного випромінювання особливо сприятливі в низинній зоні. Кількість сонячного сяйва в Закарпатській низовині в середньому на рік — 2025 год. тобто майже половина максимально можливої (4450 год.). Це на 30% більше, ніж у гірській зоні. Правда, середня тривалість дня взимку 8.5 год., тоді як влітку — 15,5 години. Отже, розвиток сонячної енергетики в області перспективний, насамперед, для потреб населення і комунального сектора, які є найбільшими споживачами тепла і електроенергії.

Вітроенергетика в Закарпатті має перспективу для розвитку, хоча на сьогодні практичний досвід її використання відсутній. Місцевості, які придатні для розміщення потужних вітрових енергоагрегатів наявні, зокрема, на горах Гимба, Яворник, Менчул та інших, де середньорічна швидкість вітру — 5−7,5 м/с, а також в низинних районах (Ужгород, Берегово та інші), де впродовж року найбільша сила вітру з швидкістю понад 4 м/с[1].

Біоенергетика в Закарпатті також ще не отримала розвитку, якщо не браги до уваги рослинне паливо, яке традиційно тут використовується.

За даними Державного балансу запасів, тільки в Закарпатті сконцентровані затверджені запаси таких копалин стратегічного значення, як золото, срібло, цинк, свинець і германій. Закарпаття має єдині в Україні родовища цеолітів, а їх запаси є одними з найбільших у світі. Тільки в Закарпатті наявна цінна руда бариту, який Україна нині купує за кордоном; ще Закарпаття стовідсотково в Україні володіє колосальним сировинним потенціалом для оздоблення і будівництва (мармури, мармуризовані вапняки, декоративні туфи, андезити і андезито-базальти, вапняки тощо). Закарпаття не випадково називають Срібною Землею.

Отже, якщо з природними ресурсами у Закарпатті немає жодних проблем, то екологічна ситуація регіону залишає бажати кращого.

За останні 25−35 років ступінь еродованості орних земель збільшилась на 10−25% в межах гірсько-передгірних районів і на 3−10% на рівнинах. Карпатський регіон в цілому характеризується високим рівнем небезпеки сукупного прояву небезпечних геологічних процесів, таких як зсуви, селі, бічна річкова і площинна ерозія, карст, підвищена сейсмічність та інші. Закарпатська область є найбільш ураженою зсувними, селевими та ерозійними процесами (61% загальної площі області).

В області залишається на обліку 37.2 тис. га еродованих сільськогосподарських угідь, що становить 8% від загальної площі сільгоспугідь, і потребує на майбутнє нових підходів до використання сільгоспугідь у гірській місцевості.

На сьогодні в області відсутні підприємства, які б займалися знешкодженням, утилізацією та захороненням токсичних відходів. Непридатні, нерозпізнані та заборонені до використання отрутохімікати становлять 237,6 тон і зберігаються у 71 складському приміщенні.

Рівень забезпеченості населення централізованим питним водопостачанням и особливо каналізацією залишається низьким. В області лише міста, в осно-вному, забезпечені централізованим водопостачанням та водовідведенням. У системах каналізації замортизовано і перебуває в аварійному стані 30% мереж. Майже половина існуючих очисних споруд потребує реконструкції із збі-льшенням пропускної спроможності та введення більш передової технології очищення стічних вод.

Ряд екологічних проблем залишається у веденні комплексу лісового господарства. Ліс є основним ресурсом області. Площа лісового фонду складає біля 51% її території, що і визначає основний напрямок розвитку економіки області - лісоексплуатація. Окрім деревини в області активно використовуються лісові ресурси місцевого значення — гриби та ягоди.

В області розміщено 15 екологічно небезпечних об'єктів, які визначені у відповідності до Постанови Кабінету Міністрів України від 27.07.1995р. № 554, з них один об'єкт загальнодержавного значення ВАТ «Свалява-ЛХК» м. Свалява. Вони знаходяться під систематичним контролем по заходах зменшення їх впливу на навколишнє природне середовище.

Проблемою залишається екологічний стан у водоохоронних зонах і прибережних смугах на потоках і річках області.

Значна частина цієї проблеми є наслідком іншої — відсутності у сільській місцевості комунальних служб з організованого збору, утилізації і захоронення (складування) побутових відходів, що є основною причиною повсюдного забруднення ними берегів річок та усіх видів угідь навколо населених пунктів.

3. Охорона та раціональне використання земельних ресурсів

3.1 Загальна характеристика грунтового покриву Сучасний ґрунтовий покрив Закарпатської області сформувався під впливом ґрунтотворних порід, рельєфу, клімату, рослинного покриву та господарської діяльності людини. Процеси грунтотворення мають значні відмінності в гірській і рівнинній частинах області. Грунти в гірських районах відносно молоді, мають незначну потужність, людська діяльність прискорює їх площинну та лінійну ерозію. В рівнинній частині вони утворилися як на давніх, так і на сучасних річкових відкладах. Неглибоке залягання ґрунтових вод сприяє їх оглеєнню, а наявність ділянок лісу — опідзоленню.

Для грунтів гірської частини області характерна вертикальна (висотна) поясність. Найпоширенішими є бурі гірсько-лісові грунти (буроземи). Вони вкривають схили гір до висоти 1100−1500 м, тобто в межах лісового поясу. Всі шари грунту гумусовані, вміст гумусу знижується вглиб від 10−15% до 3−5%. Кислотність буроземів дуже висока.

На виположених схилах гір і на високих терасах рік поширені буроземно-підзолисті грунти. Гумусовий горизонт залягає до глибини 15−20 см, вміст гумусу 1−3%. Мають незадовільний водоповітряний режим, внаслідок чого оглеюються. Вони найбільше піддаються водній ерозії, густо порізані ярковою мережею. Щоб попередити це, особливого значення набувають протиерозійні заходи — відведення води зі схилів спеціальними каналами, закріплення схилів тощо.

На висотах понад 1200−1500 м під гірськими луками і високогірним рідколіссям сформувались гірсько-лучно-буроземні грунти полонин. Вони добре забезпечені азотом, недостатньо — калієм і фосфором, потребують внесення добрив, зменшення кислотності (вапнування, гіпсування).

На крутих схилах і вершинах гір переважають скелетні, кам’янисті грунти. Тут часто утворюються великі осипи. Найкращими за родючістю в гірській частині області є лучно-буроземні грунти, які поширені на нижніх терасах гірських рік. Вони мають бурувато-темно-сірий колір, грудкувато-зернисту структуру, є добре гумусовані. Гумусовий горизонт має потужність 25−30 см, вміст гумусу 1,7−3,5%. Ці грунти мають нормальну кислотність, добре насичені поживними речовинами, використовуються під зернові й технічні культури.

На території Закарпатської низовини найпоширенішими є дерново-підзолисті, дернові, лучні та болотні грунти. Вони утворились переважно на супіщаних і суглинкових відкладах алювіального і делювіального походження. Найкращими за своїми фізичними властивостями в області є дернові грунти, які утворились в заплавах Тиси і Латориці на піщаних і супіщаних річкових відкладах. Гумусовий горизонт — 25−30 см, вміст гумусу — 1,4−2,6%. Мають нормальну кислотність, грудкувато-зернисту структуру, добру водопроникність, легко піддаються обробітку.

У зниженнях заплав рік поширені лучні й болотні грунти. Вони утворились під впливом значного поверхневого зволоження і неглибокого залягання підземних вод. Лучні грунти мають грудкувато-зернисту структуру, темно-сіре забарвлення. Вміст гумусу — 4,1−7,6%; вони добре забезпечені поживними речовинами. Після осушення використовуються як кормові угіддя; рідше — як орні землі. Болотні грунти поширені менше. Мають зверху намулистий, глибше — торфовий горизонт товщиною до 15 см. Грунти в області найбільш інтенсивно використовуються на низовині і в передгір'ях.

3.2 Джерела забруднення грунтів та проблема відходів закарпатський природний рекреація забруднення Сільськогосподарські угіддя займають 36% від земельного фонду області. Ліси та інші лісовкриті площі складають 57% території області. На інші види земель та угідь припадає 7% території області.

За останні роки в області спостерігається тенденція до погіршення агрохімічних властивостей ґрунтів. Середньозважений показник вмісту гумусу за останні 5 років зменшився на 0,14%, площа ґрунтів з низьким і дуже низьким вмістом калію збільшилася на 11%, вмістом фосфору — на 1% від загальної. Спостерігається тенденція до збільшення площі земель з кислими ґрунтами та підвищення кислотності ґрунтів.

В області нараховується 8,4 тис. га деградованих та 14,9 тис. га малопродуктивних земель, які потребують консервації. До деградованих відносяться землі, зайняті зсувами, кам’янистими місцями, ярами. До малопродуктивних — змита рілля (9,8 тис. га) та орні землі на схилах більше 10° (5,1 тис. га).

Закарпатський регіон в цілому характеризується високим рівнем небезпеки сукупного прояву небезпечних геологічних процесів, таких як зсуви, селі, бічна річкова і площинна ерозія, карст, підвищена сейсмічність та інші. Закарпатська область є найбільш ураженою зсувними, селевими та ерозійними процесами (61% загальної площі області).

Значної шкоди завдає ґрунтова ерозія. За останні 25−35 років ступінь еродованості орних земель збільшилась на 10−25% в межах гірсько-передгірних районів і на 3−10% на рівнинах.

Найбільш гострою проблемою для Закарпатської області є захист населених пунктів, виробничих об'єктів та сільськогосподарських угідь від затоплення паводковими та повеневими водами р. Тиси та її приток. Паводки та повені на річках Закарпаття відбуваються від 3 до 8 разів на рік, а паводки в листопаді 1998 року та березні 2001 року мали екстремальний характер.

Останнім часом частота високих паводків невпинно зростає внаслідок збільшення водності, посилення антропогенного навантаження на водні екосистеми, порушення водоохоронного режиму в процесі господарювання, зміни інженерної інфраструктури та забудови території Закарпатської області

Особливу небезпеку становлять зсуви в зоні Тереблянського водосховища, при сходженні яких може бути пошкоджена гребля, що загрожує знесенням більше тисячі житлових будинків, які знаходяться в селах нижче за течією. Сходження зсувів на трасах трубопроводів загрожує руйнуванням останніх і, як наслідок, потраплянням до навколишнього природного середовища значної кількості органічних забруднювачів.

В період інтенсивних дощів значну шкоду наносять селі. Селенебезпечними є практично всі притоки основних річок Закарпаття в приводороздільній частині Карпат.

Також гострою є проблема забруднення та вилучення земель під кар'єри та шахти. Важливим еколого-економічним чинником, який в не повній мірі враховується при обґрунтуванні доцільності видобутку сировини, є вилучення під гірничі відводи сільськогосподарських земель. Втрати цих земель в більшості випадків незворотні. Внаслідок розробок, під кар'єрами та шахтами в області нараховується 730 га порушених земель, з них 500 га відпрацьованих земель, що підлягають рекультивації.

Відходи.Розміщення токсичних відходів у навколишньому середовищі є суттєвим чинником негативного впливу на земельні та інші природні ресурси області та здоров’я людей, а також одним із потенційних джерел забруднення довкілля. Проблема поводження з токсичними відходами потребує особливої уваги. Найбільшу питому вагу займають відходи 4 класу небезпеки (80,6% від загальної кількості наявних відходів).

На сьогодні в області відсутні підприємства, які б займалися знешкодженням, утилізацією та захороненням токсичних відходів. Непридатні, нерозпізнані та заборонені до використання отрутохімікати становлять 237,6 тонн і зберігаються у 71 складському приміщенні. Проте є підприємства які можуть знешкоджувати деякі види відходів, наприклад відходи ІV-го класу небезпеки — гній, металобрухт, макулатура, автомобільні шини. На даний час питання збору та утилізації більшості цих відходів в області вирішено (ТОВ «Закарпатбумага» м. Свалява; ВАТ «Закарпатоблтара» м. Ужгород). Не вирішеним залишається збір та відправка на утилізацію відпрацьованих автомобільних шин, гуми.

Відходи І-го класу небезпеки — це невідомі, непридатні або заборонені до використання хімічні засоби захисту рослин (ХЗЗР), відходи гальванічного виробництва, відходи з вмістом сурми, відходи формальдегіду, які через відсутність технологій переробки або утилізації під контролем держуправління зберігаються на території власників відходів. Відпрацьовані люмінесцентні, ртутні лампи й ліхтарі, що містять ртуть, систематично збираються та вивозяться з області до Микитівського ртутного комбінату Донецької області для наступної утилізації.

Відходи ІІ-го класу небезпеки — це знову таки невідомі, непридатні та заборонені до застосування ХЗЗР, гальванічні шлами, свинцеві акумулятори, відпрацьований електроліт з цих акумуляторів, просочене машинною оливою ганчір'я, оливові фільтри транспортних засобів, відпрацьовані нафтооливи.

На території області вирішено питання збору та відправки на подальшу утилізацію відпрацьованих нафтоолив (ВАТ «Нафтопродукт-Мукачеве», м. Мукачеве; ТОВ «Галсана» разом з ВАТ «Львівський дослідний нафто-маслозавод» м. Львів), свинцевих акумуляторів (ДП «Закарпаття-вторкольормет» м. Ужгород), штучного хутра (ВАТ «Хутро» смт. Ясіня, Рахівський район).

Інші види відходів, такі як відпрацьований електроліт, відходи гальваніки, охолоджуюча рідина та інші відходи даного класу в зв’язку з відсутністю технологій по утилізації знаходяться на території власників під контролем держуправління. У 5-ти районах області з 13-ти організовано централізоване зберігання ХЗЗР. Перевірка стану зберігання та інвентаризація ХЗЗР проводиться держуправлінням щорічно.

Відходи ІІІ-го класу небезпеки складає сміття побутове, намул каналізаційних споруд, тирса та відходи деревообробного виробництва, відходи вигребів, осад відстійників. Побутове сміття вивозиться на полігони твердих побутових відходів, а намул зберігається на мулових майданчиках каналізаційних очисних споруд. В області частково налагоджено збір та відправка на утилізацію відходів пластмаси, поліетилену (плівка, ПЕТ-пляшки): ВАТ «Закарпатоблтара» м. Ужгород, ПП Кошеля м. Свалява. У Воловецькому районі на ЗАТ «Воловецький лісокомбінат» налагоджено утилізацію власних відходів деревообробки шляхом спалюванням в котлах, як додаткового енергетичного ресурсу. На ЗАТ «Свалявському лісохімічному комбінаті» тирса утилізується шляхом виробництва брикетів для подальшого спалювання в котлах.

В умовах малоземелля виділення земельної ділянки під сміттєзвалище, особливо у гірській місцевості є проблематичним. Незважаючи на заходи, що постійно вживаються як з боку держуправління екоресурсів, так і місцевих органів влади, на місці ліквідованих стихійних сміттєзвалищ виникають нові.

В містах Мукачеве, Чоп, Виноградове, Берегове та селищі Перечин існуючі полігони твердих побутових відходів відпрацювали свій ресурс і виникла потреба створення в цих населених пунктах нових сміттєзвалищ, облаштованих згідно з вимогами екологічної безпеки та санітарно-гігієнічними нормами.

3.3 Основні заходи з охорони та раціонального використання земельних ресурсів Раціональне землекористування означає максимальне залучення до господарського обігу всіх земель та їх ефективне використання за основним цільовим призначенням, створення найсприятливіших умов для високої продуктивності сільськогосподарських угідь і одержання на одиницю площі максимальної кількості продукції за найменших витрат праці та коштів.

Охорона земельних угідь — сукупність науково обгрунтованих заходів, спрямованих на ліквідацію надмірного вилучення земельних фондів із сільськогосподарського обігу внаслідок промислового, транспортного, міського і сільського будівництва та видобутку корисних копалин, запобігання підтопленню, заболоченню засобом гідротехнічного й меліоративного будівництва, підвищення фізико-хімічних властивостей, знищення в них отруйних хімічних речовин при застосуванні мінеральних добрив та засобів захисту рослин від шкідників і хвороб, запобігання забрудненню грунту відходами промислового виробництва, паливом і мастильними матеріалами при виконанні сільськогосподарських робіт, захист від водної та вітрової ерозії, раціональне регулювання грунтотворчого процесу в умовах інтенсифікації сільськогосподарського виробництва та його індустріалізації.

Раціональне використання й охорона земель — два взаємопов'язаних процеси, спрямованих на підвищення продуктивних сил землі.

Вони передбачають:

· оптимізацію розподілу земельного фонду між галузями народного господарства і якомога ефективніше його використання у кожній з них;

· оптимізацію структури окремих видів земельних угідь (ріллі, багаторічних насаджень, сіножатей, пасовищ, лісів, земель під водою тощо) відповідно до природно-економічних зон і районів;

· розробку і впровадження раціональної системи землеробства, яка включає ґрунтозахисний обробіток, удобрення; вапнування кислих та гіпсування засолених і солонцюватих грунтів, технологію вирощування сільськогосподарських культур, систему сівозмін тощо;

· осушення заболочених і перезволожених земель та зрошення і обводнення посушливих;

· запобігання затопленню, підтопленню, заболоченню земель, погіршенню їх фізико-хімічних властивостей;

· широке використання ґрунтових мікроорганізмів для створення високородючих і стійких до ерозії грунтів;

· розробку і впровадження науково обгрунтованої системи луківництва;

· розробку і впровадження раціональної системи розселення, забудови сільських та міських населених пунктів, розміщення каналів для перекидання води з багатоводних у маловодні райони, великих водосховищ, шляхів сполучення, ліній електропередач, нафтогазопроводів;

· розробку і впровадження еколого-економічної оцінки земель та використання її для планування розміщення і спеціалізації сільськогосподарського виробництва, визначення обсягу державних закупівель рослинницької і тваринницької продукції, витрат на виробництво і доходності сільськогосподарських підприємств, встановлення правильних, науково обгрунтованих цін.

Одніє з характеристик ґрунтів є їх родючість. Під родючістю ґрунту розуміють здатність ґрунту задовольняти потреби рослин в елементах живлення, воді, повітрі і теплі в достатніх кількостях для їх нормального розвитку.

Оцінка родючості земель та визначення ефективності використання земель характеризується виходом продукції з одиниці земельної площі. Економічна ефективність збільшується внаслідок запобігання збитків в аграрному секторі, зменшення витрат на ліквідацію наслідків забруднення виробничих об'єктів в сільському господарстві, зменшення витрат сировини, енергії та витрат, пов’язаних із забезпеченням нормального стану природного середовища.

Деградація грунтів є неминучий процес і залежить від рівня розвитку суспільства, економічного стану країни. Україна мас впровадити високу культуру землекористування, вжити необхідних заходів, що попереджають деградацію ґрунтів. Для збереження ґрунтів важливим є підвищення рівня знань про ґрунти та їх властивості керівників підприємств аграрного сектору, окремих користувачів земельних ресурсів, які розглядають ґрунти винятково як засіб задоволення споживчих функцій, як джерело для одержання сільськогосподарської продукції. Недостатніми знаннями володіють користувачі земель стосовно екологічної функції ґрунтів, від якої залежить водно-сольовий баланс, умови функціонування великої кількості організмів, склад повітря, обмін газів між ґрунтом і атмосферою.

Відчутної шкоди земельним ресурсам надає застосування отрутохімікатів, що використовують для боротьби з сільськогосподарськими шкідниками.

Останнім часом заборонено застосування ДДТ, албрину, меркаптафосу, обмежено застосування препаратів ртутно-органічних і миш’якових. Якщо чітко наслідувати агротехнічні прийоми, то застосування хімічних засобів можна значно скоротити. Вдалося поставити перепону, наприклад, хлібній жужелиці, хлібним пильщикам.

Новий напрям біологічної науки—алелопатія — вивчає вплив одних рослин на інші. Виявилось, окремі сорти сонго, суданки, соняшника нагромаджують в собі хімічні речовини, згубно діючі на деякі бур’яни. Треба тільки висіяти і не збирати їх після визрівання, а весною посіяти тут, скажімо, овочеві культури. Дослідження тривають. Слід визначити склад «живих гербіцидів» для сорго, суданки й соняшника, вивести сорти цих та інших культур з більшим вмістом необхідних речовин.

Науково обґрунтовані сівозміни, сучасний і правильний обробіток Грунту, підбір сортів з урахуванням господарської цінності та стійкості проти шкідників і хвороб, додержання норм і строків посіву, забезпечуючи швидкі, дружні сходи,—ці та інші заходи приносять незаперечну користь.

Особливого значення набуває селекція нових сільськогосподарських культур, таких, як стійкі до соняшникової молі панцирні сорти соняшника, витривалі сорти пшениці «Безоста-1″ тощо. Успішно протистоїть хворобам високоврожайний сорт ярового ячменю „Джерело“. Біологічним засобом захисту рослин від хвороб та шкідників є також хвороботворні мікроорганізми, хижі, паразитичні комахи (ентомофаги)» бур’яни.

В результаті порушення режиму поливу, незадовільного стану дренажу значні площі зрошувальних земельна півдні України засолюються, що негативно позначається на родючості. Частота та інтенсивність поливу при зрошуванні повинні здійснюватися з урахуванням типу грунту, погодних умов, виду рослин, рівня та хімічного складу ґрунтових вод. На практиці врахувати все надзвичайно складно, тому трапляється надмірна зволоженість, що погіршує меліоративний стан полів.

Збереження земельних ресурсів безпосередньо пов’язане із захистом їх від підтоплення. Площі природного та техногенного підтоплення охоплюють 12% території держави, головним чином на території Степового регіону, в зоні зрошувального землеробства та великих водосховищ. Підтоплюються населені пункти, сільськогосподарські угіддя, погіршуються умови функціонування господарських об'єктів, знижується родючість земель, виникають надзвичайні ситуації.

З метою визначення придатності земель для використання встановлюються норми гранично допустимого забруднення грунтів щодо гранично допустимої концентрації у ґрунтах хімічних речовин, залишкових кількостей пестицидів і агрохімікатів, важких металів тощо, максимально допустимого рівня забруднення грунтів радіоактивними речовинами. Для здійснення контролю за якісним станом ґрунтів встановлена норма максимального рівня забруднення, щодо оптимального вмісту поживних речовин, фізико-хімічних властивостей ґрунтів тощо. Важливими є рекомендації стосовно встановлення оптимального співвідношення земельних ресурсів сільськогосподарського, природно-заповідного та іншого природоохоронного, оздоровчого, історико-культурного, рекреаційного призначення, а також оптимального співвідношення земель лісового та водного фондів; оптимального співвідношення ріллі та багаторічних насаджень, сіножатей, пасовищ, а також земель під полезахисними лісосмугами в агроландшафтах. Показники гранично допустимого погіршення стану і властивостей земельних ресурсів внаслідок антропогенного впливу та негативних природних явищ, а також норми інтенсивності використання земель сільськогосподарського призначення дозволяють оцінити деградацію земель, запобігти погіршенню їх стану в процесі використання.

Держава здійснює економічне стимулювання заходів щодо охорони та використання земель і підвищення родючості грунтів землевласникам та землекористувачам.

4. Охорона та раціональне використання біологічних ресурсів (лісових та рекреаційних)

4.1 Загальна характеристика лісових та рекреаційних ресурсів Для економічного потенціалу регіону ліси мають надзвичайно важливе значення. Ліси використовують як ресурсний матеріал для розвитку різних галузей економіки, створюють придатні умови для життя людини.

Лісові ресурси — це і деревина, і технічна сировина, і харчові та кормові ресурси. Важливого значення набувають ліси як засіб охорони навколишнього середовища. Завдяки захисним властивостям ліси сприяють поліпшенню водного режиму територій, підвищенню врожайності сільськогосподарських культур.

У сукупності з іншими природними ресурсами лісові ресурси являють собою складову частину продуктивних сил країни безпосередньо беруть участь в економічному розвитку, у забезпеченні соціальних потреб суспільства, виступають одночасно як засіб виробництва, предмет і продукт праці.

Ліси є найбільшим багатством області, близько 55% території області покрито лісами (687,000 га), з яких близько 65% листяні та 35% хвойні. Загальний запас лісу оцінюється у 160 млн. м3.

Площа земель лісового фонду Закарпаття складає 54,2 відсотка. Із загальної площі лісів 48 відс. складають експлуатаційні ліси. Всі ліси області знаходяться у державні власності та розподілені між постійними користувачами земельних ділянок лісового фонду де: 71,5 відс. — знаходиться в постійному користуванні Державного комітету лісового господарства; 10,9 відс.? Головне державне спеціалізоване лісогосподарське агропромислове підприємство «Закарпатагроліс» (Міністерство аграрної політики України); 1,4 відс.? Ужгородське військове лісництво (Міністерство оборони України); 0,5 відс. — Закарпатський лісотехнікум (Міністерство освіти і науки України); 11,4 відс. — заповідні зони, парки підпорядковані Мінекоресурсів; 4,6 відс. — землі запасу органів місцевого самоврядування.

Основна частина обсягів продукції та послуг лісового господарства припадає на лісозаготівлю. Ділова деревина в загальних обсягах заготівлі складає близько 48,0 відсотків. Постійними лісокористувачами вироблено продукції, виконано робіт та надано послуг на 120,8 млн грн, з них продукція лісозаготівель склала 114,5 млн грн.

Обсяг реалізації продукції зріс на 8,0 відс. у порівнянні з відповідним періодом минулого року і становив 112,4 млн грн. У структурі реалізації продукції переважала деревина у круглому вигляді (95,0 відс.).

Лісовідновлення за 9 місяців 2013 року проведено на площі 2327,7 га (103,0 відс. від планових обсягів). З яких шляхом посадки лісових культур на площі 1361,0 га та за рахунок природного поновлення на площі 710,7 га. Крім цього створено 3,8 га нових лісових насаджень.

За рахунок коштів державного бюджету в обсязі 8,2 млн грн лісогосподарськими підприємствами проводиться будівництво лісових доріг. Заплановано збудувати 35 км нових лісових автошляхів.

Лісовий комплекс Закарпатської області має значну сировинну базу продукції побічного користування лісом. В цілому на території лісогосподарських підприємств та природно-заповідному фонду області зосереджено лісових угідь з білими грибами понад 10,5 тис. га, біологічний і експлуатаційний запаси яких при середній врожайності складають відповідно 660 т і 330 т; малинники складають площу в 6,5 тис. га, ожинники — 13 тис. га, чорничними — понад 2 тис. га (з експлуатаційним запасом відповідно 1000 т, 1300 т, і 647 т.).

Мисливське господарство області як складова частина побічного користування лісом надає можливість отримання цінних харчових продуктів, трофеїв, ведення мисливського собаківництва, розвитку мисливського стрілкового спорту та задоволення потреб населення у полюванні. Існуючі в області структури мисливського господарства не в повному обсязі виконують покладені на них функції з профілактики мисливських угідь від зоонозних захворювань, заборони випасу великої рогатої худоби у відтворюючих ділянках, створення біотехнічних комплексів, організації відтворюючих вольєрів для диких тварин тощо.

Не використовується цінна сировина дарів лісу виробничими потужностями підприємств переробної і харчової промисловості області (обсяги заготівлі недеревних продуктів лісу використовується в межах 30 відс.) На внутрішньому ринку практично відсутні екологічно чисті березові, шипшинові та інші ягідні натуральні соки та напої, вироби з грибів, фруктові та овочеві порошки з вичавок та не стандартної сировини для кулінарних та кондитерських виробів.

Рекреаційні ресурси. Закарпаття, завдяки вигідному, географічному розташуванню, наявності унікальних рекреаційних ресурсів є одним із найпопулярніших регіонів санаторного лікування, туризму і відпочинку.

В області виявлено і досліджено 360 джерел мінеральних вод, з яких 62 у Свалявському, Міжгірському, Мукачівському, Хустському, Рахівському, Ужгородському районах мають експлуатаційне значення.

На зазначеній основі функціонують (станом на 1 січня 2006 р.) 17 санаторіїв, 14 санаторіїв-профілакторіїв, 3 пансіонати та будинки відпочинку, 26 інших баз відпочинку та 15 туристичних баз. їх кількість та рівень комфортності за аналізований період суттєво не змінилися, хоча й відбулися організаційні зміни управління галузями.

Найбільш відомі родовища лікувальних мінеральних вод — це Поляна Квасова, Голубине, Сойми, Келечин, Кваси, Шаян та інші.

На даний момент на території Закарпаття функціонують понад 50 зареєстрованих та ліцензованих туристичних фірм (35 з них знаходиться в м. Ужгороді та Ужгородському районі, 7 — у м. Мукачеві, інші - в Рахівському, Іршавському, Перечинському, В. Березнянському та Хустському районах), які займаються обслуговуванням туристів, що прибувають з різних куточків України, а також з-за кордону.

Карпатські ріки придатні для сплавлення на байдарках і каное, а також для купання. Область відзначається особливими умовами для організації зимового відпочинку, туризму та гірськолижного спорту. Період, сприятливий для проведення зимових видів спорту і відпочинку, триває 4−5 місяців — з кінця листопада до середини березня. Так, лише система «Закарпаттурист» приймає клієнтів у 4-х туркомплексах та 10-ти туристичних базах, які вміщують 3200 відпочиваючих. Для гірськолижників — траси маршрутів обладнано 29 канатними дорогами протяжністю від 200 до 1400 метрів.

Мінеральні води Закарпаття різні за хімічним складом і лікувальними властивостями. Із 207 родовищ, занесених до Кадастру мінвод України, 18,8 відсотка становлять закарпатські. Із досліджених 30 типів мінеральних вод 27% становлять вуглекислі хлоридні натрієві, 22% - вуглекислі хлоридно — гідрокарбонатні і гідрокарбонатно-хлоридні натрієві, 18% - вуглекислі гідрокарбонатні натрієві, 15% - вуглекислі гідрокарбонатні натрієво-кальцієво-магнієві, по 6% - сульфідні, миш’яковисті, кремнисті.

Ряд родовищ є унікальними, їх води відповідають типу Єсентуки, Боржомі та Арзні і не поступаються відомим водам Чехії, Польщі, Франції. Із загальної кількості мінеральних вод 21 внесені до державного стандарту України «Води мінеральні питні» .

4.2 Стан лісових насаджень та місць рекреації регіону Карпатський регіон в межах України — унікальна природна гірсько-лісова екосистема, яка займає 37,0 тис, км², або 6,1% від усієї території країни. Це своєрідні ''легені", де формуються три чверті стоків Дністра, Прута, Тиси та інших великих європейських рік. Найціннішим природним ресурсом регіону є ліс, який займає особливе місце. Це найдосконаліший природний комплекс, який продукує понад 20 тисяч видів продукції. Він є регулятором клімату, має незамінне водоі ґрунтозахисне значення, є місцем рекреації, туризму, оздоровлення людей та ін.

Ліси Українських Карпат характеризуються високою продуктивністю. Середньорічне нагромадження біомаси лише стовбурової деревини і гілок, без врахування органічної маси кореневих систем, підросту, підліска і трав’яного покриву, становить для окремих деревних порід 5,8—8,2 м³/га. Лісові насадження Карпат щороку поглинають 12,8 млн. т вуглекислого газу і виділяють 9,8 млн. т кисню. В середньому 1 га лісу поглинає за рік 8 т вуглекислого газу і виділяє 6,1 т кисню. Для порівняння можна відмітити, що в Свердловській області 1 га лісу через значно менше нагромадження органічної маси виділяє за рік близько 2 т кисню, або втричі менше.

Біологічна активність кисню залежить від ступеня його іонізації, Іонізоване повітря підвищує активність дихальних ферментів, сприяє лікуванню бронхіальної астми, гіпертонічної хвороби, атеросклерозу, легеневого туберкульозу. В лісовому повітрі іонізація кисню і 2−3 рази більша ніж в морському, і в 8−10 разів — ніж в атмосфері промислових міст.

Мікроклімат лісу вигідно відрізняється від мікроклімату міста перш за все тим, що під його намет проникає мало сонячної радіації. Більше половини її відбивається кронами дерев в атмосферу, частина поглинається листям і хвоєю для фотосинтезу і транспірації і тільки 4−12% досягає поверхні ґрунту.

В Карпатах у кожному лісовому масиві є насадження з різним складом деревних порід, з густими і зрідженими деревостанами, під кронами яких створюються різні мікрокліматичні умови. Відвідувачі без особливих зусиль можуть завжди знайти для відпочинку місця з відповідними для них умовами.

Проте не тільки фізіологічний комфорт важливий для людини. Не менше значення має емоційний і психологічний вплив лісу. При сучасному розвитку науки і техніки деякі санітарно-гігієнічні функції лісу можуть замінити технічні засоби, наприклад, кондиціонер повітря, озонатор (створення штучного мікроклімату тощо). Але нічим не можна замінити позитивного емоційного та психологічного впливу, який одержує людина від спілкування з живою природою. З розвитком індустріалізації та урбанізації естетична роль лісових насаджень істотно зростає.

Емоційний та психологічний вплив лісу зумовлюється його естетичними якостями. Проявляються вони через сприйняття людиною краси і динамічності лісових пейзажів, різноманітності характеристик лісових насаджень. З якою б метою не прийшла людина до лісу, свій перший погляд вона завжди зупиняє на його загальному вигляді, на оточуючих деревах і кущах, на багатстві трав’яного покриву.

Анкетне опитування в Карпатах показало, що 65% відпочиваючих приваблюють шпилькові насадження, 35% -листяні. Майже 50% опитаних віддають перевагу старим насадженням, 40% - середньовіковим і лише 10% - молодим.

Українські Карпати характеризуються багатими рекреаційними ресурсами. Найбільш поширеними видами лісової, рекреації в Карпатах є лікувальна, оздоровча, спортивноуристична, утилітарна та пізнавальна.

Особливе значення має лікувальна рекреація, головна мета якої — лікування і профілактика захворювань. Вона базується на використанні оздоровчих властивостей лісів у комплексі з мінеральними водами, грязями, ваннами та кліматотерапією. Так, у Закарпатській області на базі використання гідрокарбонатно-натрієвих, натрієво-кальцієвих та хлоридно-натрієвих вод функціонують бальнеологічні санаторії «Синяк», «Сонячне Закарпаття», «Поляна», «Квітка полонини», «Шаян», «Гірська Тиса», «Верховина» та кліматична здравниця «Карпати».

Не менш важливе значення має оздоровча рекреація, яка базується виключно на використанні цілющих властивостей лісів, її мета — відновлення працездатності людей, зняття фізичних і нервових навантажень. Здійснюється як у стаціонарній, так і в нестаціонарній формах.

Для стаціонарного оздоровлення людей у Карпатах функціонують близько З0 санаторіїв-профілакторіїв, понад 50 баз і будинків відпочинку, 75 дитячих таборів та інші заклади, які розташовані в лісах або поблизу них. Вони дають можливість щорічно оздоровлювати більше 100 тис. чоловік.

Проте найбільш масовим є нестаціонарний, або самодіяльний відпочинок у лісі. Влітку десятки тисяч людей у вихідні виїжджають у приміські ліси, з якими є добре транспортне сполучення.

Як правило, оздоровча рекреація до деякої міри поєднується з утилітарною та пізнавальною. Використання лісів для масового відпочинку населення невпинно зростає, удосконалення руху громадського транспорту, збільшення кількості транспортних засобів в індивідуальному користуванні, будівництво нових доріг — все це значно розширює можливості нестаціонарної оздоровчої рекреації.

Провідне місце в займає спортивно-туристична рекреація, яка поєднує заняття спортом, туризмом, мисливством і рибальством. До послуг спортсменів і туристів — «Світанок», «Латориця», «Нарцис», «Трембіта», «Тиса», «Говерла» — на Закарпатті, Туристичні маршрути державного значення проходять через мальовничі гірські ліси до найвищої гори Говерла.

Найбільш масовою і неорганізованою є утилітарна рекреація, яка поєднує аматорський збір грибів дикоростучих ягід, горіхів, лікарських рослин і квітів з відпочинком у лісі. Цим видом рекреації охоплені практично всі ліси — від передихних до високогірних районів.

Курортні ліси. У Карпатах курортні ліси виділені навколо всіх санаторіїв та санаторно-курортних комплексів загальною площею 34,5 тис.

На закарпатті курортні ліси санаторіїв «Поляна», «Сонячне Закарпаття» та «Квітка полонини», розташованих на відстані 3—5 км один від одного, займають площу 2,6 тис, га, в основному схили крутизною від 10 до 23° з абсолютними висотами від 300 і 650 м над рівнем моря. Ліси цікаві породним складом, віковою і просторовою структурою. Тут зустрічаються дубово-букові, чисті букові, ялиново-букові, ялинові, березові, вільхові насадження. За останні десятиріччя на значних площах створено лісові культури дуба звичайного, бука лісового, ялини звичайної, явора, сосни звичайної та інших порід. В урочищі Лиса створено дендрарій на площі 3,3 га, плодовий сад загальною площею 62,9 га, плантації горіха волоського (5,4 га) та каштана їстівного (2 га).

4.3 Заходи з охорони лісових та рекреаційних ресурсів Лісові ресурси підлягають охороні і захисту, що передбачає здійснення комплексу заходів спрямованих на їх збереження від знищення, пошкодження, ослаблення та іншого шкідливого впливу, на їх захист від шкідників і хвороб. Важливого значення набувають заходи по збереженню лісових ресурсів в процесі їх використання.

Ліси відносяться до категорії екологічно вразливих ресурсів. На них негативно впливають люди в процесі виробничої діяльності; ліси знищуються при пожежах, різними шкідниками та іншими негативними явищами. Тому використання та відтворення лісів має бути організовано таким чином, щоб найбільш повно задовольнити соціальні, економічні, культурні потреби людей.

Забезпечення охорони та захисту лісів має загальнодержавне та регіональне значення, покладається на центральні та місцеві органи державної виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, постійних лісокористувачів.

Для покрашення стану лісів і лісових земель необхідно застосовувати такі технології, прийоми та методи, які дозволили б зберегти продуктивність, життєдіяльність, відтворення лісів. Заходи мають бути спрямовані на підвищення родючості ґрунтів (меліорація земель, запобігання водній і вітровій ерозії ґрунтів, заболоченості, засоленості земель та іншими процесами, що погіршують стан ґрунтів), на своєчасний та ефективний догляд за лісовими культурами, важливого значення набуває повне та ефективне використання земельних ділянок лісового фонду для вирощування лісів, поліпшення їх вікової структури, зменшення площі земель, не вкритих лісовою рослинністю, стійкими деревостанами, охорона лісів від пожеж та самовільних порубів, захист від шкідників і хвороб — обов’язкова складова цих заходів.

Охорона лісів здійснюється в процесі спеціального використання лісових ресурсів, при заготівлі деревини. Заготівлю деревини проводять при наявності пильного контролю, тільки в межах розрахункової лісосіки.

Розрахункова лісосіка — це щорічна норма заготівлі деревини в процесі рубок, що обчислюється під час лісовпорядкування і затверджується для кожного лісокористувача з врахуванням групи порід лісів.

З метою охорони лісових ресурсів проводять такі види рубок: санітарні рубки, рубки догляду за лісом, рубки, пов’язані з реконструкцією малоцінних молодняків і похідних деревостанів, прокладанням просік, створенням протипожежних розривів тощо, лісовідновні рубки в дерево станах, що втрачають захисні, водоохоронні та інші корисні властивості.

Санітарні рубки проводять у лісах заповідників, заповідних і рекреаційних зон національних природних і регіональних ландшафтних парків, пам’яток природи, заповідних урочищ для на лаштування протипожежних розривів та реконструкції малоцінних дерево станів.

У лісах, що захищають нерестовища цінних промислових риб, лісах зон господарської діяльності і господарських національних природних парків, у лісах регіональних ландшафтних парків, а також у гірських лісах проводять рубки, що спрямовані на збереження захисних, протиерозійних, водорегулюючих та інших корисних властивостей лісів.

Рубки догляду, як виняток, допускаються у лісах на лікувально-оздоровчих територіях, у лісах населених пунктів, лісопаркових зон, державних лісових смугах тощо. В деяких випадках, в особливо захисних ділянках лісу може бути повністю або частково заборонено застосування окремих видів рубок.

Значна увага приділяється відновленню лісів та лісорозведенню, що спрямовується на поліпшення навколишнього природного середовища. Відновлення лісів забезпечується на землях, що були вкриті лісовою рослинністю (зруби, згарища тощо). Роботи, пов’язані з відновленням лісів, провадяться способами, що забезпечують створення в найкоротші строки високопродуктивних лісів з господарсько цінних деревних і чагарникових порід за спеціальними програмами і проектами, що розробляються державними органами лісового господарства.

На землях, призначених для насадження лісів, а також землях, непридатних в сільському господарстві (яри, балки, піски тощо) займаються лісорозведенням. Лісорозведення проводиться способами, що забезпечують створення лісових насаджень з високими продуктивними і захисними властивостями з метою підвищення лісистості території, запобігання ерозійним процесам, поліпшення навколишнього природного середовища.

Обсяги і способи робіт щодо відновлення лісів та лісорозведення визначаються на підставі спеціальних обстежень, враховують при цьому фактичні зміни у лісовому фонді та стан земель, що підлягають залісенню.

Місцеві органи влади сумісно з працівниками лісового господарства з метою забезпечення охорони лісів в процесі їх використання надають земельні ділянки лісового фонду у тимчасове спеціальне користування, для здійснення культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних, заходів проведення науково-дослідних робіт. Впроваджують заборону на відвідання лісів населенням і в'їзду до них транспортних засобів у період високої пожежної небезпеки. Одночасно організовують благоустроєні земельні ділянки для культурно-побутового обслуговування відпочиваючих у лісах зелених зон відпочинку.

Природні рекреаційні ресурси є незамінною умовою і матеріальною базою розвитку рекреаційного природокористування, а їх охорона від забруднення і руйнування — найважливіше завдання суспільства. Охорона природи важлива не тільки в економічному відношенні, але і як засіб захисту здоров’я людини. Ступінь задоволення рекреаційних потреб залежить від якості оточуючого середовища в тому чи іншому регіоні.

Основні екологічні цілі рекреаційного природокористування включають:

— попередження деградації природних рекреаційних комплексів та їх компонентів під впливом антропогенної діяльності, в тому числі і рекреаційної;

— збереження нормального функціонування екосистем рекреаційного комплексу. Підтримання нормального гідрологічного режиму, оптимальної лісистості, сприятливого існування курортних, заповідних територій із зонами господарського освоєння та регуляція антропогенних навантажень можуть гарантувати нормальне відновлення природних ресурсів рекреації;

— збереження максимальної різноманітності екосистем. Це одна з важливих умов стійкості біотопів в межах природних рекреаційних комплексів.

Розробка родовищ корисних копалин в більшості випадків приводить до зниження рекреаційного потенціалу території, яка втрачає свою привабливість, не говорячи про якісний стан природних компонентів.

Щоб оптимізувати процес гірськопромислового рекреаційного використання таких територій, необхідно освоювати родовища корисних копалин, розробка яких завдає найменшої шкоди рекреаційному потенціалу; розробку родовищ вести із застосуванням найпрогресивнішої переробки сировини; втілювати повну комплексну переробку основної і супутньої сировини, використання порід покришки; проводити рекультивацію всіх вироблених площ з метою відновлення їх природного, в тому числі природно-рекреаційного потенціалу; виявляти і використовувати з господарською і рекреаційною метою деякі гірські виробки.

Наприклад, в Карпатському регіоні (смт. Солотвино Закарпатської області) створений санаторій для хворих на астму у підземному просторі вироблених соляних шахт.

Дуже важлива охорона повітряного басейну. Основними забруднювачами повітря звичайно є ТЕС, підприємства хімічної промисловості, транспорт. Забруднене повітря не тільки негативно впливає на здоров’я людини, але і порушує функціональну діяльність рослин, погіршує санітарний стан води і ґрунту Серйозну небезпеку для рекреаційного потенціалу територій становить забруднення вод, особливо рік і озер. Головними джерелами забруднення рік є промислові підприємства, комунальне господарство, тваринницькі ферми. Ця проблема повинна вирішуватись шляхом вдосконалення технологічних способів очистки води, впровадження у виробництво маловодних і безводних технологій.

На природні рекреаційні комплекси сильно діють технологічні процеси рекреаційної діяльності: вилучення мінеральних вод, забруднення морських вод, атмосфери і т.д.

Основні напрями охорони рекреаційних ресурсів — створення раціональної технологічної схеми їх споживання, контроль за нормами витрати (на багатьох курортах встановлені автоматичні дозатори бальнеологічних ресурсів), поповнення запасів за рахунок додаткової розвідки ресурсів, прийняття раціональних планувальних рішень і функціональне зонування рекреаційних територій.

Крім того, на природу діють і самі рекреанти, особливо неорганізовані відпочиваючі (автотуристи). Для зменшення такого впливу слід перш за все створювати розгалужену мережу кемпінгів і обладнаних стоянок.

Природні комплекси і об'єкти природи, які є цінними в науковому, культурному, оздоровчому відношеннях, з урахуванням їх значення охороняють шляхом організації заповідників, заказників, природних (національних) парків і пам’яток природи.

В умовах інтенсифікації рекреаційної діяльності охорона природи на рекреаційних територіях є складовою частиною раціонального природокористування, яке включає комплекс заходів з вилучення, використання і відновлення природних ресурсів, у тому числі і рекреаційних. Тому за рахунок створення різноманітних природоохоронних територій при, безумовно, позитивному їх значенні не у всіх випадках можливо комплексно вирішити проблему збереження природного середовища.

Для практичної реалізації раціонального природокористування в рекреаційному районі необхідні нові форми взаємодії суспільства і природи, наприклад, створення регіонів особливого природокористування. Основна мета режиму особливого природокористування — комплексний розвиток виробничих сил регіону і повне збереження існуючих особливо цінних об'єктів, якщо з ряду причин їх не можна оголосити заповідником або іншою територією, що охороняється.

4.4 Заповідні території регіону В Українських Карпатах, які займають значну частину області, збережені найбільші в Європі ділянки пралісів. Ліс є основним ресурсом області. Площа лісового фонду складає біля 51% її території, що й визначає основний напрямок розвитку економіки області - лісоексплуатація. Окрім деревини в області активно використовуються лісові ресурси місцевого значення — гриби та дикорослі ягоди.

До Червоної книги України занесені 144 види рослин, що знаходяться на території Закарпатської області. 33% видового складу віднесено до раритетного фітогенофонду. Близько 56 рослинних угрупувань увійшло до Зеленої книги України.

До найбільших та найцікавіших об'єктів природно-заповідного фонду України належить Карпатський біосферний заповідник, створений постановою уряду України в 1968 році. Екосистеми заповідника віднесені до найцінніших на нашій планеті і з 1993 року входять до міжнародної мережі біосферних резерватів ЮНЕСКО. Загальна площа заповідника становить 53 630 га, налічує 6 відокремлених масивів: Чорногірський (найвища вершина г. Говерла), Мармароський (г. Піп Іван — 1940 м н. р. м.), Свидовецький (г. Близниці та Драгобрат), Кузійський, Угольсько-Широколужанський (найбільший осередок букових пралісів у Європі), «Долина нарцисів».

Карпатський біосферний заповідник є одним з найбільших наукових та еколого-освітніх центрів Карпатського регіону. За визначні здобутки в збереженні природної, культурної та історичної спадщини Рада Європи вперше в Україні нагородила Карпатський біосферний заповідник Європейським дипломом.

Ужанський національний природний парк розташований у північно-західній частині області і є невід'ємною складовою частиною єдиного у світі тристороннього польсько-словацько-українського Міжнародного Заповідника «Східні Карпати», що підтверджено сертифікатом МАБ ЮНЕСКО. На території парку росте понад 200 видів цінних лікарських рослин, 40 з яких включено до Червоної Книги України.

Угольський тисово-буковий масив Карпатського державного заповідника розташований в центральній частині Полонинських Карпат між річками Теребля й Тересва довжиною близько 25 км. Найвищі його вершини Топаш (1552 м), Грона (1568 м), Руса (1498 м), Климова (1495 м).

З лівого боку до Угольського масиву примикає затверджений Закарпатським облвиконкомом Широколужанський фауно-флористичний заказник площею 5616 га, а справа розкинулися мальовничі, слабоокультурені ландшафти навколо штучного водоймища Теребля-Ріцької ГЕС та Синевирського озера. Наявність цінних в естетичному відношенні гірських ландшафтів цього району (Синевирський ландшафтний парк) у поєднанні з унікальними для Центральної Європи пралісами на південних мегасхилах згаданого гірського масиву дозволяє організувати в недалекому майбутньому національний парк Красна на площі понад 40 тис. га. Основою парку можуть бути заповідні угольські та широколужанські праліси, що збереглись на площі понад 10 тис. га.

В Угольському масиві охороняється одне з найбільших на Україні місцезростань третинного релікту тису ягідного.

Багата й різноманітна за географічними елементами флора вапнякових скель Великої й Малої Угольки. Там відмічені такі рідкісні види рослин, як в’язіль стрункий, молодило шорстке, ломикамінь живучий, вероніка зубчаста, кортуза Маттіолі, клопогін смердючий, перлівка трансільванська, порізник гірський, кадило мелісолисте, квітучий плющ, дзвоники карпатські та багато інших, серед яких чимало реліктових. Трохи нижче трапляється середземноморський вид — еритроній собачий зуб.

Дещо відрізняються у типологічному відношенні ліси Широколужанського фауно-флористичного заказника, що пояснюється холоднішими кліматичними умовами та перевагою пісковиків (іноді крупнозернистих) серед материнських порід. Тому поруч з чистими бучинами тут є і хвойно-букові ліси.

Угольський та Широколужанський заповідні масиви відносно бідні на фауну. З ссавців поширені бурий ведмідь, вовк, рись, кіт лісовий, горностай, куниця кам’яна й лісова, благородний олень, козуля, дика свиня. У вапнякових печерах Великої і Малої Угольки живуть колонії кажанів. У вологих біотопах масово поширені саламандри плямисті, що збереглись з третинного періоду і в Радянському Союзі відомі лише з Карпат.

Національний природний парк «Синевир» створено 1989 року у верхів'ях річки Тереблі. Тут на площі 40,4 тис. га збереглися праліси і високогірні луки, де охороняються близько 100 видів рідкісних та зникаючих рослин. У парку охороняються благородний олень, бурий ведмідь, рись, глухар, форель, плямиста саламандра.

Ужанський ландшафтний парк охоплює басейн мальовничої долини Ужа від Жорнавського перевалу до села Кам’яниці. Тут зональне поширені дубові ліси з дуба скельного, дубово-букові, букові та ялицево-букові ліси, що мають рекреаційне значення. Кліматичні умови сприятливі для масового туризму у всі пори року. Ландшафтний парк уже тепер користується великою популярністю у відвідувачів.

Шаянський ландшафтний парк. Його потрібно організувати навколо Шаянського санаторно-курортного комплексу. Крім лікувальних мінеральних джерел та сприятливих кліматичних умов, приваблюють відвідувачів мальовничі ландшафти вулканічних гір, покритих природними дубовими, дубово-буковими та буковими лісами. На деяких вершинах добре збереглись вулканічні кратери. В них зростає скельна флора.

Флористичне дуже цікаві вапнякові скелі — стрімчаки Світле Бердо та Соколове Бердо в долині річки Кісви — правого притоку Тиси. На них зростають такі рідкісні види, як листовик сколопендровий, блехнум колосистий, багаторядник Брауна, аспленій зелений, порізник гірський та інші. Поодиноко трапляється смерека звичайна реліктового характеру.

Чудова пам’ятка природи в урочищі Борсучина в околицях Ростоки Костринського лісництва (0,15 га). Тут на висоті 520 м зростає унікальний ендемічний чагарник, бузок угорський, що в карпатській гірській системі відомий тільки в Південних та Східних Карпатах. Правдоподібно бузок мігрував на територію Закарпаття у теплий польодовиковий період і зберігся як релікт до наших часів. Зростає він у бузковій ясенині кременевій. Резерват має значення для збереження цього цінного декоративного чагарника, відомого в СРСР тільки з Карпат.

Памятка природи Соколів Камінь у Лужанському лісництві Великобичківського лісокомбінату (1 га). Тут на висоті 690 м на виходах вапняків зберігся цікавий осередок тисової бучини переліскової. На скелях багато кальцефільних і рідкісних рослин, таких як квітучий плющ, листовик сколопендровий, в’язіль стрункий та інші. Пам’ятка має й геологічне значення.

Наукове та ландшафтно-естетичне значення має ландшафтний резерват Зачарована долина в околицях Ільниці Іршавського району. В ній на поверхню виходять юрські вапняки — останці, що придають естетичність ландшафту.

Цікава геоморфологічна пам’ятка — карстові воронки та печера Жолоб в урочищі Чертеж в селі Крігчеві Тячівського району, куди сягає гряда угольських вапняків.

На північ від Рахова над потоком Тростянець на поверхню виходять вулканічні породи. Це цінна ботаніко-геологічна пам’ятка. На південь від міста над струмком Кам’яний Потік розташована геологічна пам’ятка кам’янопотіцької світи.

В області практично не проводиться селекція дикої фауни. Відсутнє штучне переселення фауни. Переселення має особливо важливе значення у низинних та передгірських районах області, оскільки більшість популяцій існує на суцільно оточених населеними пунктами ділянках.

В області тільки одне господарство — мисливське господарство «Нове село» Берегівського району — проводить штучне розведення дикої фауни та переселення. На території цього господарства утримується єдина в області популяція лані європейської - перспективного для полювання виду копитних.

Станом на 01.01.2011 р. в Закарпатській області взято на облік 454 об'єкти природно-заповідного фонду загальною площею 171 420,272 га, з них загальнодержавного значення — 34 об'єкти загальною площею 155 609,51 га, місцевого значення — 416 об'єктів загальною площею 15 810,762 га.

Розподіл територій та об'єктів ПЗФ в Закарпатській області за їхнім значенням, категоріями та типами станом на 01.01.2011 р.

1. Біосферні заповідники (1 шт. на площі 58 035,8га)

2. Національні природні парки (3 шт. на площі 87 964,3 га)

3. Регіональні ландшафтні парки (1 шт. на площі 10 330,66 га)

4. Заказники (64 шт. на площі 13 255,5 га)

5. Пам’ятки природи (338 шт. на площі 659,67 га)

6. Заповідні урочища (9 шт. на площі 881,3 га)

7. Ботанічні сади (1 шт. на площі 86,41 га)

8. Дендрологічні парки (4 шт. на площі 37,9 га)

9. Парки-пам'ятки садово-паркового мистецтва (33 шт. на площі 168,732га).

5. Екологічна політика регіону Заходи з охорони навколишнього природного середовища Регіональний план дій з охорони навколишнього природного середовища Закарпатської області на 2013;2015 роки було розроблено Держуправлінням ОНПС в Закарпатській області на основі Національного плану дій з охорони навколишнього природного середовища на 2011;2015 роки, враховуючи цілі Стратегії державної екологічної політики України на період до 2020 року та пропозиції управлінь облдержадамінстрації, громадських організацій природоохоронного спрямування та природоохоронних установ краю. Держуправління охорони навколишнього природного середовища в Закарпатській області організовуватиме та забезпечуватиме контроль за його виконанням.

Таким чином протягом наступних трьох років у рамках РПД передбачена реалізація природоохоронних заходів на загальну суму близько 421 млн. грн. відповідно до цілей :

1. Підвищення рівня суспільної свідомості.

2. Поліпшення екологічної ситуації та підвищення рівня екологічної безпеки.

3. Досягнення безпечного для здоров’я людини стану навколишнього природного середовища.

4. Інтеграція екологічної політики та удосконалення системи інтегрованого екологічного управління.

5. Припинення втрат біологічного та ландшафтного різноманіття і формування екологічної мережі.

6. Забезпечення екологічного збалансованого природокористування.

7. Удосконалення регіональної екологічної політики.

Обласні екологи очікують високі результати від виконання Плану. Зокрема, зменшення обсягів викидів від стаціонарних джерел до 2015 року на 10 відсотків, зменшення обсягів викидів забруднених зворотних воду у поверхневі водойми у населених пунктах області, зменшення обсягів утворення відходів та їх утилізація, створення територій та об'єктів природо-заповідного фонду, зниження інтенсивності ерозійних процесів, підвищення родючості ґрунтів, удосконалення системи моніторингу довкілля тощо.

6. Розрахунок зборів за забруднення навколишнього середовища Метою системи платежів за викиди і розміщення забруднюючих речовин у навколишньому середовищі є відшкодування народногосподарських екологічних втрат, акумулювання коштів і упорядкування джерел фінансування, кредитування і стимулювання природоохоронної діяльності, ефективного використання матеріальних і фінансових ресурсів. Проте, економічні проблеми забруднення набувають невизначеного характеру, оскільки невідомі ні терміни, ні масштаби дії забруднення.

Набагато ефективнішим є впровадження в економіку прогресивних безвідхідних технологій, удосконалення заходів щодо утилізації відходів, прийняття і дотримання міжнародних норм з охорони навколишнього середовища.

6.1 Розмір платежу за викиди в атмосферу забруднюючих речовин стаціонарними джерелами забруднення (П_ас)

визначається за формулою де, H_бі. — базовий норматив плати за викиди в атмосферу 1 тони і-тої забруднюючої речовини в межах ліміту, грн/т;

М _лі — маса річного викиду і-тої забруднюючої речовини в межах ліміту, т;

К_п — коефіцієнт кратності плати за понадлімітний викид в атмосферу забруднюючих речовин;

М_пі — маса понадлімітного річного викиду в атмосферу і-тої забруднюючої речовини, т;

К_т — коефіцієнт, що враховує територіальні соціально-екологічні особливості; К_інд — коефіцієнт індексації = 1,8.

Коефіцієнт, що враховує територіальні соціально-екологічні особливості (К_т), залежить від чисельності жителів населеного пункту, його народногосподарського значення і розраховується за формулою:

Де, К _нас — коефіцієнт, що залежить від чисельності жителів населеного пункту і визначається за табл. 1;

К_ф — коефіцієнт, що враховує народногосподарське значення населеного пункту і визначається за табл. 2 Додатку 3.

Базові нормативи плати за викиди в атмосферу і-тої забруднюючої речовини стаціонарними джерелами забруднення (Н_бі) встановлюються на підставі їхньої гранично допустимої концентрації, відносної та оцінки економічного збитку від шкідливої дії викидів і затверджуються Міністерством охорони навколишнього природного середовища України за погодженням з Міністерством економіки України та Міністерством Фінансів України (Додаток 4, табл. 1).

Якщо забруднююча речовина не має затвердженої середньодобової гранично допустимої концентрації, базові нормативи плати визначаються в залежності від її класу небезпечності (Додаток 4, таб 2).

Для забруднюючих речовин, на які не встановлені класи небезпечності, за норматив плати береться ставка, що дорівнює базовому нормативу плати за викид забруднюючої речовини 1 класу небезпечності.

Значення показника М_лі береться рівним річному обсягу викиду і-тої забруднюючої речовини в межах ліміту, а показника М_пі — річному обсягу понадлімітного викиду (фактичний викид мінус ліміт).

Розмір платежу за викиди в атмосферу забруднюючих речовин пересувними джерелами забруднення встановлюється на підставі базових нормативів плати за ці викиди та кількості використаного палива.

Індивідуальне завдання: Ужгородський машинобудівний завод.

Умжгород — адмінцентр Закарпатської області та Ужгородського району. Місто розташоване на висоті приблизно 120 м в передгір'ях Карпат на річці Уж (105 км в межах України). Територія міста становить 41,56 кмІ. Населення Ужгорода приблизно 117 тисяч чоловік різних національностей (українці, росіяни, угорці, словаки, та рн.)

Розрахунок збору за забруднення навколишнього середовища Назва та адреса підприємства: Ужгородський машинобудівний завод. Закарпатська область, м. Ужгород.

За ______________________20 року

(за перший квартал, півріччя, 9 місяців, рік)

Директор ___________________________________________(підписується студент)

(підпис, ініціали, прізвище)

*Згідно з додатком до постанови КМУ від 01.3.99р № 303;

** для обладнання та приладів, що містять ртуть, елементи з іонізуючим випромінюванням, люмінесцентних ламп.

***використовуються при розрахунку суми збору за скидання забруднюючих речовин в озера, ставки та інші непроточні водні об'єкти та за захоронення забруднюючих рідинних речовин, відходів виробництва та стічних вод у глибокі підземні водоносні горизонти, що не містять прісних вод.

Колонка 6 — коригуючий коефіцієнт, який враховує чисельність мешканців населеного пункту, де розташоване підприємство Колонка7 — коригуючий коефіцієнт, що визначає господарський статус населеного пункту. якщо населений пункт розташований на березі річки чи моря, то перевага віддається регіональному басейновому коефіцієнті.

Розрахунки:

К_п — коефіцієнт кратності плати за понадлімітний викид в атмосферу забруднюючих речовин = 3;

К_нас = (116 408 тис. чол) = 1,2;

К_ф = 1,25;

К_т = 1,2•1,25 = 1,5.

П_{(тверді частки)} = (10•15+10•5,5•3) •1,5•1,8 = (150+165) •2,7 = 850,5грн;

П_{(ангідрид сірчаний)} = (53•37+122,9•53•3) •1,5•1,8 = (1961+19 541,1) •2,7 = 58 055,67грн;

П_{(окис вуглицю)} = (2•3,2) •1,5•1,8 = 17,28грн;

П_{(діоксид азоту)} = (132•5,6+132•2,8•3) •1,5•1,8 = (739,2+1504,8) •2,7 = 6058,8грн;

Загальна сума виплат за забруднення атмосфери стаціонарними джерелами забруднень становить:

П_ас = 850,5+58 055,67+17,28+6058,8 = 64 982грн.

6.2 Розмір платежів за викиди в атмосферу забруднюючих речовин пересувними джерелами забруднення (П,)

визначається за формулою:

де, Н_бі — базовий норматив плати за викиди забруднюючих речовин, що утворюються в результаті спалювання 1 тонни і-го пального грн./т (додаток 4, табл. 4);

М_і — річний обсяг використання пального і-го виду, т;

К_т — коефіцієнт, що враховує територіальні соціально-екологічні особливості. Використаємо попредні розрахунки і отримуємо = 1,5;

К_інд — коефіцієнт індексації = 1,8.

П_{(дизельне паливо)} = 632•3•1,5•1,8 = 5119,2грн;

П_{(зріджений газ)} = 4•3,85•1,5•1,8 = 41,58грн;

Загальна сума: П = 5119,2+41,58 = 5160,78грн.

6.3 Визначення розмірів платежів за розміщення відходів у навколишньому природному середовищі

Розмір платежу за розміщення відходів у навколишньому природному середовищі (П_рв) визначається за формулою:

де: Н_бі — базовий норматив плати за розміщення 1 тонни і-го виду в межах ліміту (згідно з дозволами на розміщення) грн./ т;

М_лі — річна маса відходів і-ro виду в межах ліміту (згідно з дозволами на розміщення), т;

К_п — коефіцієнт кратності плати за понадлімітне розміщення відходів у навколишньому природному середовищі;

М_пі — маса понадлімітного річного розміщення відходів і-го виду, т;

К_т — коефіцієнт, який враховує розташування місця (зони) розміщення відходів = 1,5;

К_о — коефіцієнт, який враховує характер обладнання місця розміщення відходів = 1;

К_інд — коефіцієнт індексації = 1,8.

Базові нормативи плати за розміщення 1 тони відходів і-го виду у навколишньому природному середовищі (Н_6і) встановлюється з урахуванням їхньої небезпечності для навколишнього природного середовища і оцінки економічних збитків від розміщення відходів у природному середовищі та затверджуються Міністерством охорони навколишнього природного середовища України за погодженням з Міністерством економіки України та Міністерством фінансів України (таб.1, додатка 5)

Значення показника М_лі береться рівним річному обсягу розміщення відходів і-го виду у навколишньому природному середовищі в межах ліміту (згідно з дозволами на їхнє розміщення), а показника М_пі — річному обсягу понадлімітного розміщення відходів і-го виду у навколишньому природному середовищі (фактичний обсяг мінус ліміт).

Коефіцієнт К_м який враховує розташування місця (зони) розміщення відходів у навколишньому природному середовищі, визначається за табл.2. додатка 5.

Коефіцієнт К_о, який враховує характер облаштування місця розміщення відходів у навколишньому природному середовищі, визначається за табл.3. додатка 5.

Розрахунки:

П_{рв (зола)} = (0,5•416+3•0,5•186) •1,5 •1 •1,8 = 753,3грн.

Висновок: Провівши оцінку забруднення машинобудівним підприємством навколишнього середовища було визначено, що дане підприємство у місті Ужгороді за забруднення навколишнього середовища стаціонарними джерелами забруднення повинно сплатити 64 982 грн; за забруднення пересувними джерелами забруднення — 5161 грн; за розміщення відходів — 754 грн. Всього за забруднення навколишньг середовище підприємство повинно сплатити — 70 897 грн. В тому числі до державного бюджету — 14 179,4 грн; до місцевого бюджету — 49 627,9 грн; залишається в розпорядженні підприємства — 7089,7 грн.