Загальнообов"язкове пенсійне страхування: проблеми впровадження

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

«ОДЕСЬКА ЮРИДИЧНА АКАДЕМІЯ»

Соціально-правовий факультет

Курсова робота на тему

«ЗАГАЛЬНООБОВ’ЯЗКОВЕ ПЕНСІЙНЕ СТРАХУВАННЯ: ПРОБЛЕМИ ВПРОВАДЖЕННЯ»

Виконала: студентка ІII курсу, 3 групи Ляшенко Дар’я Олександрівна Науковий керівник: Тарасенко В. С.

ОДЕСА 2011

План

Вступ

1. Загальна характеристика становлення пенсійного страхування та його проблеми

2. Загальна характеристика реформи пенсійного законодавства в Україні

3. Перспективи реформування пенсійного страхування Висновки Список використаної літератури

Вступ

Інститут загальнообов’язкового державного пенсійного забезпечення, як механізм реалізації права на пенсію, був і є предметом дослідження багатьох вчених. Конституцією проголошено право громадян на соціальний захист, яке гарантується загальнообов’язковим державним пенсійним страхуванням, державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ та організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення. Актуальність даної теми підтверджується сучасною нормативною базою, що слугує для забезпечення функціонування пенсійного страхування громадян. Та не тільки це є підставою для розгляду цієї теми. Дана сфера дослідження є певною проблемою, що існує, адже економічна та демографічна ситуація в країні слугує каталізатором для проведення пенсійної реформи.

Ситуація, що склалась у сфері пенсійного забезпечення, не дозволяє відкладати процес її реформування. Низький рівень пенсійного забезпечення, несвоєчасна сплата страхового збору, наявність значних переваг та пільг у пенсійному забезпеченні окремих категорій працівників — усе це не відповідає проголошеному курсові на соціально орієнтовану ринкову економіку. Все це створює певні проблеми функціонування системи пенсійного забезпечення.

В даній роботі висвітлюються проблеми впровадження загальнообов’язкового пенсійного страхування з огляду його історичних передумов становлення, розвитку, реформування в Україні, світі та вирішення проблем. Певні аспекти, що висвітлені в роботі є проблемним питанням і потребують більш детальному розгляду — питання щодо впровадження недержавного пенсійного страхування та проріхи введення накопичувальної системи пенсійного страхування.

Науковою основою написання даної роботи стали праці таких вітчизняних вчених як Сироти М. І., Сташківа Б. І., Ярошенко І. С., Шумної Л. П. та багатьох інших, праці яких я використовувала для написання роботи. Нормативною базою стали такі нормативні акти як Конституція України, закон України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» № 1058−15 від 09 липня 2003 року та закон України «Про недержавне пенсійне забезпечення» № 1057-IV вiд 09 липня 2003 року.

Метою дослідження є вивчення нормативної бази, напрямків реформування системи та виведення автором найкращих методів та напрямків розвитку в цій сфері. Слід сказати, що певні висновки, які було досягнуто по вивченню цієї теми слугують підставами для подальшого розгляду проблеми через наявність певних конкурентних між собою положень, які можуть братися за основу для подальших дискусій вчених.

На основі всього вищевикладеного цілком можна стверджувати, що дана тема залишається актуально, а тому потребує подальшого всебічного та глибокого дослідження.

1. Загальна характеристика становлення пенсійного страхування та його проблеми

загальнообов’язкове пенсійне страхування

Актуалізація цього питання ставить вимоги до більш ретельного його вивчення та розширення. Хотілося б почати розгляд цього питання з огляду історичних моментів, що передували та вплинули на становлення пенсійного страхування, що діє на сьогодні в Україні.

Україна з початку становлення державності мала багато змін та реформ у своїй законодавчій системі. Становлення системи пенсійного забезпечення бере початок з часу набуття незалежності Україною, але, безперечно, політика соціального захисту була присутня ще за часів СРСР. Наприклад, згідно зі ст. 4 Закону Української Радянської Соціалістичної Республіки «Про Державний бюджет Української РСР на 1984 рік» № 6423-X від 13 січня 1984 року в Державному бюджеті Української РСР встановлювались асигнування на пенсії та соціально-культурні заходи. Про Державний бюджет Української РСР на 1984 рік: Закон Української Радянської Соціалістичної Республіки № 1480-I від 15 травня 1990 року // Відомості Верховної Ради (ВВР) — 1984. — № 4. Отож, бюджет був обтяжений додатковими виплатами пенсій.

У зв’язку з потужними перетвореннями в соціальній та політичній сферах, а також кризою в економічному розвитку, держава змушена була шукати додаткові альтернативні джерела фінансування для виплати пенсій. В результаті такого стану речей Верховна Рада Української Радянської Соціалістичної Республіки змушена була прийняла Закон СРСР «Про пенсійне забезпечення громадян СРСР» № 1480-I від 15 травня 1990 року, що став вихідним у процесі формування системи пенсійної системи як окремої сфери соціального забезпечення в країні. В ст. 8 вищезазначеного закону було дано визначення Пенсійному фондові СРСР, який виступав як «самостійна фінансово-банківська система, що не входить до складу державного бюджету СРСР, формується за рахунок коштів, які відраховуються підприємствами та організаціями на цілі соціального страхування». Про пенсійне забезпечення громадян СРСР: Закон СРСР № 1480-I від 15 травня 1990 // Відомості Верховної Ради (ВВР) — 1990 — № 23.

Така зміна засвідчувала не просто появу нової установи в державі, але відносно великий крок уперед щодо вдосконалення фінансування регулювання сфери пенсійного забезпечення громадян за рахунок внесків самих же громадян. До 1993 року Пенсійний фонд функціонував як господарська установа — кошти, що надходили до нього розміщувалися на банківських рахунках для отримання прибутку. Після 1994 року Пенсійний фонд перетворився в державну установу, який також залучав свої активи для інвестиційної діяльності, проте мав певні відмінності в структурі, а отже і в процедурі виплаті пенсій.

Згідно з Постановою Кабінету Міністрів України «Питання Пенсійного фонду» від 01 червня 1994 року № 345 затверджується Положення про Пенсійний фонд України, де в пункті 1 вказується, що «Пенсійний фонд України є центральним органом державної виконавчої влади, підвідомчим Кабінету Міністрів України». Питання Пенсійного фонду: Постанова Кабінету Міністрів України від 01 червня 1994 року. — Інтернет ресурс. — 2011. — http://zakon1.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=345−94-%EF. З цього моменту робота Пенсійного фонду ґрунтувалась на засадах вертикального розподілу повноважень: район, місто, район у місті. Завдяки цьому було спрощено порядок надходження пенсій до громадян шляхом акумулювання їх в місцевих осередках.

До моменту розколу СРСР виплати пенсій здійснювались разом з дотаціями інших країн-членів союзу. Така політика давала змогу контролювати профіцит та дефіцит коштів, що надходили, виходячи з особливостей демографічної ситуації в кожній країні. З виділенням України в окрему державу ситуація змінилася та Пенсійний фонд почав зазнавати певного дефіциту у коштах. Слід зауважити, що завдяки становленню солідарної системи територіальні представництва Пенсійного фонду мали змогу отримувати кошти з тих регіонів, де був їх профіцит. Адже солідарна система припускає перерозподіл коштів між галузями економіки та регіонами-донорами, але в 90 роках спостерігалась більше криза, аніж перенасичення грошовими масами.

Отже, з моменту становлення Пенсійного фонду як окремої інституції для виконання функцій по акумулюванню та перерозподілу пенсійних виплат було покладено початок встановлення солідарної системи пенсійного страхування.

Цьому напрямку реформування в законодавстві приділяють значну увагу вчені сучасності та радянських часів. Проте, попри доволі активні дискусії щодо даної проблеми, законодавче регулювання цього питання не поліпшилося.

З 1991 року почалося перетворення пенсійної системи на першому етапі. Було введено формулу диференційованого нарахування пенсій в залежності від рівня прибутків у період трудової діяльності і тривалості трудового стажу. Проте як зазначає Шумна Л. П. у своїй праці: «пенсійна реформа 1991 року була проведена на перерозподільних засадах і тому вона виявилась нестабільною та неефективною» Шумна Л. П. Пенсійна система України: зміст та правове регулювання.// Актуальні проблеми держави і права. — 2007 — № 30 — ст. 47.

Таким чином, протягом всього періоду становлення можна прослідкувати основну суть пенсійного забезпечення — виплати населенню по досягненню ними певного страхового віку, по інвалідності, у зв’язку з втратою годувальника та в інших випадках задля підтвердження суті соціальної держави. Пенсійне забезпечення також характеризується виплатою пенсій як щомісячних грошових виплат, які здійснюються застрахованим громадянам при досягненні ними пенсійного віку, встановленні інвалідності чи у зв’язку з втратою годувальника за рахунок коштів соціальних страхових фондів у порядку і розмірах, визначених законами України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» № 1058−15 від 09 липня 2003 року та «Про недержавне пенсійне забезпечення» № 1057-IV вiд 09 липня 2003. Право соціального забезпечення: Навч. посіб. для студ. юрид. спец, вищ. навч. закл. / П. Д. Пилипенко, В. Я. Бурак, С. М. Синчук та ін. / За ред. П. Д. Пилипенка. — К.: Видавничий Дім «Ін Юре», 2006. — с. 140.

Щодо проблем, які виділяють в цій сфері, то, безперечно їх безліч, адже пенсійне страхування як і будь-який вид соціальних виплат має свої недоліки в практичному застосуванні. Серед найвагоміших виділяють залежність від демографічної ситуації, що виражалось у вигляді старіння нації. Ще на початку державотворення усвідомлювалося, що характерний соціальний феномен повинен бути урахований при реформуванні будь-якої сфери державного регулювання, та в нашому випадку це не було достатньо усвідомлено та виважено.

Ще одним недоліком слід визнати й те, що за попередньої системи існували певні нерівності при виплаті пенсій. Згідно тодішньому законодавству за загальними умовами пенсійного страхування за ст. 20 закону України «Про пенсійне забезпечення громадян СРСР» № 1480-I від 15 травня 1990 «Пенсії за віком призначаються в розмірі 55 процентів заробітку (статті 76 і 96). За кожний повний рік роботи понад 25 років чоловікам і 20 років жінкам пенсія збільшується на 1 процент заробітку.» Про пенсійне забезпечення громадян СРСР: Закон СРСР № 1480-I від 15 травня 1990 // Відомості Верховної Ради (ВВР) — 1990 — № 23. А якщо звернутися до ст. 31 закону України «Про державну службу» № 3723-XII вiд 16 грудня 1993 «На одержання пенсії державних службовців мають право особи, які досягли встановленого законодавством України пенсійного віку, за наявності загального трудового стажу для чоловіків — не менше 25 років, для жінок — не менше 20 років, у тому числі стажу державної служби — не менше 10 років. Зазначеним особам призначаються пенсії в розмірі 80 відсотків суми їх посадового (чинного) окладу з урахуванням надбавок, передбачених цим Законом, без обмеження граничного розміру пенсії.» Про державну службу: Закон України 3723-XII вiд 16 грудня 1993.// Відомості Верховної Ради України (ВВР), 1993, N 52. Таким чином це можна вважати відступом від єдиних принципів та норм пенсійної політики, що призвело до соціальної несправедливості, коли окремі категорії громадян, що сплачували протягом трудової діяльності пенсійні внески за однаковою з рештою працівників ставкою (або за них сплачували підприємства і організації), отримують значно вищі пенсії.

Безумовним чинником, що сприяли низькому рівню пенсій та незадовільній ситуації в рамках пенсійної політики були загальні гіперінфляційні тенденції, коли протягом 1992;1995 рахунки в банку знецінювались, а підприємці «виходили в тінь» задля того, щоб здобути більше прибутку та не сплачувати страхові внески.

Проаналізував та усвідомивши все вищесказане, можна зробити висновок, що стан пенсійного забезпечення у період 90-х років був далеко не ідеальним навіть як для періоду формування державності та пенсійної системи, що спричинило проблеми та недоліки, що ми маємо натепер. Стає зрозумілим, що потрібно рухатися далі та реформувати стан законодавства та всю систему пенсійного забезпечення. Ці реформування будуть висвітлені у наступному розділі моєї роботи.

2. Загальна характеристика реформи пенсійного законодавства в Україні

Із прагненням розвиватися та відповідними реформами України як держави з ринковою економікою, на тлі «старіння нації», актуальна на той час система пенсійного страхування не була спроможна в повному обсязі задовольняти потреби населення. А отже настав час для введення нової системи пенсійного страхування шляхом проведення відповідних реформ.

«Реформування національної пенсійної системи є надзвичайно складним завданням як з технічної, так і з політичної точки зору». Поліщук В. О. Становлення системи недержавного пенсійного забезпечення в Україні// Актуальні проблеми держави і права. — 2005 — № 25. — ст. 366. Безперечно я з цим погоджуюсь. Україна вже зробила перші кроки на шляху до встановлення нової системи пенсійного страхування. Висхідною точкою цього є прийняття закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» № 1058−15 від 09 липня 2003 року, де передбачається перехід на трирівневу систему пенсійного забезпечення населення. Нова пенсійна реформа представляє собою синтез солідарної, накопичувальної системи та недержавного страхування. У одній із своїх наукових робот Сирота М. І. дає характеристику прийняттю цього закону, а також висвітлює окремо розпорядження Кабінету Міністрів України «Про схвалення стратегії розвитку пенсійної системи» від 15 грудня 2005 року № 525-р Розпорядження Кабінету Міністрів України «Про схвалення стратегії розвитку пенсійної системи» від 15 грудня 2005 року № 525-р. Режим доступу: http://zakon1.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=525−2005;%F0 (на сьогодні втратив чинність). До його думки ми звернемось дещо пізніше.

Почнемо аналіз змісту реформи пенсійного страхування, що пропонується з 2004 року. Перший рівень — солідарна система пенсійного забезпечення.

Якщо розглядати солідарну система пенсійного страхування з етимологічної точки зору, то по визначенню науковців термін «солідарність», що лежить в основі солідарної системи, походить від лат. solidare, «що в перекладі означає пов’язувати, з'єднувати, наповнювати. У найповнішому значенні „solidare“ — монолітне ціле, що утворилося з пов’язаних між собою елементів.» Клименко М. І. Поняття, показники і етапи формування соціальної солідарності// Вісник НТУУ «КПІ». Політологія. Соціологія. Право. — 2008 — Випуск. — ст. 2. Виходячи із суті головного терміну в цьому словосполученні, можна сформулювати значення солідарної системи пенсійного страхування. Сирота І. М. в своїй науковій праці також визначає сутність солідарної системи через сам термін «солідарність». «Солідарність, як етичний принцип, вимагає від працюючих фінансового забезпечення тих, хто вже втратив працездатність. Своєю чергою, нове покоління працюючих відраховуватиме кошти на пенсійне забезпечення громадян, яких воно змінило на виробництві». Сирота І. М. Право пенсійного забезпечення в Україні: Курс лекцій. З-К.: Юрінком Інтер, 1998. — ст.54. Виходячи із суті головного терміну в цьому словосполученні, можна сформулювати значення солідарної системи пенсійного страхування.

Коробенко Н. визначає солідарну систему як «пенсійні правовідносини, що є двосторонніми, вольовими правовідносинами, що виникають на умовах, визначених актами пенсійного страхування, між правомочною особою, яка реалізує право на конкретний вид пенсії та уповноваженим органом у сфері пенсійного забезпечення, який наділяється компетенцією щодо призначення та виплати цього виду пенсій». Коробенко Н. Пенсійні правовідносини у солідарній системі загальнообов’язкового страхування; поняття та особливості// Підприємництво, господарство і право. — 2007 — № 7. — ст. 114. Двосторонність їх полягає в тому, що вони виникають між правомочними особами, тобто тими, що сплачували або за яких сплачували страхові внески та які підлягають державному пенсійному страхуванню, та уповноваженим суб'єктом — конкретним територіальним управлінням Пенсійного фонду. Основною підставою реалізації права на пенсійне страхування в солідарній системі є також наявність юридичного складу, тобто наявність пенсійних ризиків — наявність страхового стажу, досягнення пенсійного віку, непрацездатність та інше. Але зміст солідарної системи не закінчується на цьому. Солідарна система припускає перерозподіл коштів між галузями економіки та регіонами-донорами. Умовно солідарну систему пенсійного страхування можна зобразити у вигляді схеми (рис. 1.1.)

За цією системою виплат Пенсійний фонд України здійснює моментальні виплати коштів на потреби пенсійних виплат. Наразі за рахунок виплат працюючих і здійснюється пенсійне забезпечення того населення, яке має на це право згідно діючого законодавства. З одного боку це безумовна перевага цієї системи над накопичувальною, але з іншої - «працівники не зацікавлені в збільшенні та систематичності своїх внесків до державного Пенсійного фонду». Ярошенко І. С. Право соціального забезпечення: Навч. посіб. — К.: КНЕУ, 2005. — ст. 46.

Рис. 1.1. Солідарна система пенсійного страхування.

Куліков Ю. та Михайленко Н. зазначають, що «ця система зазнає впливу багатьох внутрішніх та зовнішніх факторів, серед яких головними є демографія, зайнятість, податкова система, фінансовий ринок, грошовий обіг, стратегія розвитку.» Куліков Ю., Михайленко Н. Механізм вдосконалення пенсійної системи в контексті побудови соціальної держави// Україна: аспекти праці. — 2006. — № 3. — ст. 23. Демографічний фактор проявляється в збільшенні навантаження на працююче населення, адже співвідношення людей працездатного та пенсійного віку визначається як 1:2,5. Щодо економічної неефективності, то тут ми маємо наглядну проблему з тим, що забезпечення мінімальних потреб літнього населення є важким тягарем для працівників, підприємств, організацій, адже сплачуючи значний відсоток податку на пенсійне забезпечення, підприємства гальмують значною мірою свій розвиток.

Тим не менш не слід досить критично відноситись до існування вищезгаданої системи в державі, адже в Конституції України від 28 червня 1996 року в статті 46 закріплено право громадян на соціальний захист: «Громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. … Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.» Конституція України // Відомості Верховної Ради України (ВВР) — 1996 — N 30. А окрім Конституції України, як основного джерела права, існує актуальний на наш час закон України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» № 1058−15 від 09 липня 2003 року, згідно з яким законодавчо закріплюється система пенсійного забезпечення в Україні. Тут солідарна система визначається як перший рівень загальнообов’язкового державного пенсійного страхування, «що базується на засадах солідарності і субсидування та здійснення виплати пенсій і надання соціальних послуг за рахунок коштів Пенсійного фонду на умовах та в порядку, передбачених цим Законом.» Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування: Закон України № 1058−15 від 09 липня 2003 року // Відомості Верховної Ради України (ВВР). — 2003. — N 49.

А тому солідарна система повинна мати місце в нашій державі для забезпечення мінімуму захисту громадян. Однак, зважаючи на розвиток ринкової економічної системи в державі час на вдосконалення, що зумовлює потреби проведення пенсійної реформи в Україні.

Наступним рівнем, який передбачений пенсійною реформою є накопичувальна система пенсійного страхування.

Згідно із ст. 2 закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» № 1058−15 від 09 липня 2003 року «накопичувальна система загальнообов’язкового державного пенсійного страхування (далі - накопичувальна система пенсійного страхування), базується на засадах накопичення коштів застрахованих осіб у Накопичувальному фонді та здійснення фінансування витрат на оплату договорів страхування довічних пенсій і одноразових виплат на умовах та в порядку, передбачених законом». Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування: Закон України № 1058−15 від 09 липня 2003 року // Відомості Верховної Ради України (ВВР). — 2003. — N 49. Та положення, що зазначене в законі не обов’язково повинно мати характер припису. В даному випадку норма є ціллю, яку потрібно досягти. Згідно з розпорядженням Кабінету Міністрів України «Про схвалення Концепції подальшого проведення пенсійної реформи» № 1224-р від 14 жовтня 2009 року «для забезпечення стабільного функціонування пенсійної системи необхідно: здійснити заходи щодо запровадження накопичувальної системи загальнообов’язкового державного пенсійного страхування; здійснити додаткові заходи щодо захисту коштів учасників системи накопичувального пенсійного забезпечення від знецінення, втрат та інших ризиків з метою посилення довіри населення до системи накопичувального пенсійного забезпечення та інше» Розпорядження Кабінету Міністрів України «Про схвалення Концепції подальшого проведення пенсійної реформи» № 1224-р від 14 жовтня 2009 року. — Електронний ресурс. — http://zakon1.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=1224−2009;%F0

Проте Сирота М. І. зазначає, що «реалізація другого рівня можна буде здійснити лише за умови успішного економічного розвитку країни протягом останніх років: якщо за кожний наступний рік буде спостерігатися зростання валового продукту не менше ніж на 2%.» Сирота М. І. Три рівні пенсійного забезпечення в Україні.//Актуальні проблеми держави і права — 2007 — № 30 — ст. 23. Зважаючи на реальний стан актуального економічного стану, реформування підлягає сумніву з практичної точки зору.

На сьогодні пенсія передбачає мінімальні виплати. Згідно ст. 28 закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» № 1058−15 від 09 липня 2003 року передбачено, що «мінімальний розмір пенсії за віком за наявності у чоловіків 25, а у жінок — 20 років страхового стажу встановлюється у розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом». Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування: Закон України № 1058−15 від 09 липня 2003 року // Відомості Верховної Ради України (ВВР). — 2003. — N 49. За ст. 21 закону України «Про Державний бюджет України на 2011 рік» № 2857-VI вiд 23 грудня 2010 прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність він становить з 1 квітня — 764 гривні, хоча прожитковий мінімум з 1 квітня становить 911 гривень. Про Державний бюджет України на 2011 рік: Закон України № 2857-VI вiд 23 грудня 2010 року// Відомості Верховної Ради України (ВВР) — 2011. N 7−8.

Мачульська Є.Є. виражала свою думку стосовно суті накопичувальної системи пенсійного страхування. «Що стосується забезпечення більш, аніж прожитковий мінімум, то ринкова економіка передбачає індивідуальну відповідальність людини за особисте забезпечення, персональну участь її в створенні фінансової бази соціального забезпечення. Ця ідея покладена в основу пенсійної реформи у вигляді накопичувальної частини пенсії». Мачульська Є.Є., Горбачова Ж. А. Право соціального забезпечення. — М. -с. 57.

Схематично роль накопичувального пенсійного страхування в поєднанні з солідарною системою можна зобразити таким чином. (рис. 2.1.)

На прикладі бачимо, що шляхом введення накопичувальної системи ми матимемо більшу забезпеченість пенсіонерів та підвищення їх матеріального стану пенсійним виплатам за рахунок коштів Накопичувального фонду Рис. 2.1. Накопичувальна, солідарна система пенсійного страхування.

присвячений розділ VII у законі України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» № 1058−15 від 09 липня 2003 року. Згідно нього застрахована особа, що сплачувала внески в Накопичувальний фонд має право на отримання довічної пенсії або одноразової виплати за рахунок коштів Накопичувального фонду, облікованих на її накопичувальному пенсійному рахунку. Довічна пенсія виплачується все життя починаючи з досягнення особою пенсійного віку, а одноразова виплата представляє собою видачу застрахованій особі або членам її сім'ї, якщо вони мають на те право, у разі смерті першого, певної суми, що накоплена на рахунку застрахованої особи. Щомісячний платіж до Накопичувального фонду не може перевищувати 7% від заробітної плати. Ці кошти використовуються в інвестиційній діяльності для забезпечення зростання кількості виплат та забезпечення в подальшому застраховане населення. Ці дії вчиняє зберігач — це «банк, який здійснює свою діяльність відповідно до законодавства про банки і банківську діяльність та відповідає вимогам цього Закону щодо зберігання та обслуговування коштів Накопичувального фонду». Ярошенко І. С. Право соціального забезпечення: Навч. посіб. — К.: КНЕУ. — 2005. — с. 74.

Разом із введенням накопичувальної системи пенсійного страхування ми можемо сподіватися на ріст середнього розміру пенсій та стимулювання зацікавленості працюючого населення до здобування та накопичення більшої кількості коштів. Окрім вищезазначених наслідків введення накопичувальної системи Сташків Б. І. виділяє принцип особистої відповідальності працівника за рівень свого матеріального забезпечення при виході на пенсію. «Людина, виходячи на пенсію, бажає нести звичні для неї витрати, а розмір призначеної пенсії часто буває набагато нижчий від раніше отримуваного заробітку. Це змушує її на початку трудової діяльності думати про своє матеріальне забезпечення в старості. Вона прагне, перш за все, заробити максимальну пенсію, що залежить від тривалості трудового (страхового) стажу і розміру заробітної плати (сплати страхових внесків), бере участь у недержавних пенсійних програмах, заощаджує кошти на „чорний“ день». Сташків Б. І. Теорія права соціального забезпечення: Навч. посіб. — К.: Знання. — 2005. — с. 143. Та не слід ідеалізувати цю систему.

Пропоную прислухатися до думки Сивак С. М. яка у своїй дисертації співвідносить вищезазначені системи — солідарну та накопичувальну. «Зваживши переваги та недоліки цих методів, а також соціальну функцію пенсійних систем відстоюється думка, що в основі державної пенсійної системи повинен лежати перерозподільний метод, а накопичувальний доцільно використовувати лише в рамках додаткових і, як правило, добровільних пенсійних систем.» Сивак С. М. Правові проблеми пенсійного забезпечення в Україні. Автореф. дис… к.ю.н: 12.00.05. — Київ, 1999. — с. 11. Я погоджуюсь з нею та свої «за» і «проти» наведу в наступному розділі.

Надалі розглянемо недержавне пенсійне забезпечення як складову пенсійної реформи.

«Реформування нинішньої пенсійної системи передбачає поступову відмову держави від виплат пенсій у повному обсязі всім без винятку категоріям громадян. Це пов’язано з погіршенням демографічної ситуації в Україні, тож вирішення проблем виплати пенсій тільки за рахунок держави являється проблематичним». Денисенко М. Недержавне пенсійне забезпечення. // Ринок цінних паперів України. — 2002. — № 7. — C.47.

«Створення системи добровільних пенсійних заощаджень, її органічне поєднання з обов’язковими складовими нової трирівневої пенсійної системи дозволить розподіляти між її складовими ризики, пов’язані із змінами в демографічній ситуації (до яких більш чутлива солідарна система) та з коливаннями в економіці і на ринку капіталів (що більше відчувається у накопичувальній системі). Такий розподіл ризиків дозволить зробити пенсійну систему більш фінансово збалансованою та стійкою». Колбун, В. Характеристика законопроекту «Про недержавне пенсійне забезпечення» .// Вісник пенсійного фонду України. — 2003. — № 3. — с. 24.

На думку Моргана Д. «найефективніший та швидкий спосіб нормалізувати ситуацію на ринку недержавних пенсійних фондів — реалізувати накопичувальний рівень через недержавні фонди. Без цього всі дії матимуть половинчастий характер та не сприятимуть поліпшенню ситуації». Морган Д. Перспективи розвитку недержавного пенсійного страхування в Україні. // Соціальна політика: проблеми, коментарі, відповіді: Щомісячний журнал. — 2010. — № 3 — 4. — с. 36.

Згідно із законом України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» № 1058−15 від 09 липня 2003 року «третій рівень — система недержавного пенсійного забезпечення, що базується на засадах добровільної участі громадян, роботодавців та їх об'єднань у формуванні пенсійних накопичень з метою отримання громадянами пенсійних виплат на умовах та в порядку, передбачених законодавством про недержавне пенсійне забезпечення». Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування: Закон України № 1058−15 від 09 липня 2003 року // Відомості Верховної Ради України (ВВР). — 2003. — N 49. — ст.2.

Згідно зі ст. 2 закону України «Про недержавне пенсійне забезпечення» № 1057-IV вiд 09 липня 2003 «система недержавного пенсійного забезпечення — це складова частина системи накопичувального пенсійного забезпечення, яка ґрунтується на засадах добровільної участі фізичних та юридичних осіб, крім випадків, передбачених законами, у формуванні пенсійних накопичень з метою отримання учасниками недержавного пенсійного забезпечення додаткових до загальнообов’язкового державного пенсійного страхування пенсійних виплат». Про недержавне пенсійне забезпечення: Закон України № 1057-IV вiд 09 липня 2003.// Відомості Верховної Ради України (ВВР), 2003, N 47−48. — ст.2.

На думку Богославця С. В. «система недержавного пенсійного забезпечення України — це своєчасний та виправданий ситуацією у суспільстві крок.» Богославець С. В. Недержавне пенсійне забезпечення як один із напрямів реалізації соціальної функції держави. Автореф. дис… к.ю.н: 12.00.05. — Луганськ, 2009. — с.12. Безперечно це великий крок вперед. На користь такого рішення говорить і досвід цивілізованих розвинутих держав, де недержавне пенсійне забезпечення давно вже є складовою частиною компенсаційного пакету, що надається персоналу підприємств і організацій поряд із заробітною платнею, а також заходами щодо їх соціального захисту. Та чи потрібен він саме у наш час — не зрозуміло.

Розглядаючи питання актуальності, тобто важливості саме цієї системи, потрібно добре розібратися із самою суттю цього виду забезпечення. Для себе я зрозуміла недержавне пенсійне забезпечення як таке, в якому особа протягом всього свого життя вносить кошти до недержавних пенсійних фондів (трастів, страхових компаній, недержавних громадських організацій), які при настанні страхового ризику — досягнення пенсійного віку зобов’язуються виплачувати певну суму за пенсійним договором. З першого погляду ця система мала б підтримувати достатній прожитковий рівень пенсіонера та при введенні в Україні знайшла б одностайну підтримку з боку народних мас та страховиків. Але слід враховувати досвід впровадження цієї системи з початку становлення держави. «Формування системи недержавного пенсійного забезпечення в Україні розпочалося в 1992 році. В цей час декілька громадських організацій, трастів, акціонерних компаній оголосили про заснування перших недержавних пенсійних фондів з метою доповнення існуючої системи державного пенсійного страхування». Якимів А. Формування системи недержавного пенсійного забезпечення в Україні. // Регіональна економіка. — 2001. — № 4. — C.200. Та впродовж другої половини 1995 року ці фонди почали поступово зникати та припинили всі свої операції. Побоюючись того, що організації такого типу будуть зловживати пенсійними коштами громадян був виданий закон України «Про усунення зловживань у процесі залучення суб'єктами підприємницької діяльності грошових коштів громадян» № 491/95-ВР вiд 22.12.1995: «заборонити довірчим товариствам у процесі своєї діяльності залучати грошові кошти громадян». Про усунення зловживань у процесі залучення суб'єктами підприємницької діяльності грошових коштів громадян: Закон України № 491/95-ВР вiд 22.12.1995. // Відомості Верховної Ради України (ВВР). — 1996. — N 2. — ст. 1. Після цього всю діяльність щодо недержавного пенсійного страхування було припинено, а організації оголосили себе банкрутами, тож кошти, які громадяни вклали в ці організації на майбутнє для себе зникли, що спричинило недовіру громадськості до установ подібного типу.

Але спираючись на зарубіжний досвід Україна все-таки повинна розробляти та втілювати в життя недержавне пенсійне страхування. Для цього потрібно впевнитися, що кошти громадян будуть надійно захищені від збанкротування підприємств та інфляційних тенденцій. Тому в ст. 6 (недержавні пенсійні фонди та їх види) закону України «Про недержавне пенсійне забезпечення» № 1057-IV вiд 09 липня 2003, пенсійний фонд не може бути проголошений банкрутом та ліквідований за законодавством про банкрутство. Про недержавне пенсійне забезпечення: Закон України № 1057-IV вiд 09 липня 2003. // Відомості Верховної Ради України (ВВР). — 2003. — N 47−48. — ст.6. Якщо проаналізувати закон України «Про недержавне пенсійне забезпечення» № 1057-IV вiд 09 липня 2003, то можна виокремити, що передбачається державний нагляд та контроль в системі недержавного пенсійного забезпечення, а також зберігач банківських активів — банківська установа, обрана на конкурсних засадах з числа комерційних банків, які відповідатимуть певним вимогам. Отже, гроші громадян будуть в певній мірі застраховані від ризику «зникнення».

Більш того Козлов С. зазначає, що компанії з управління активами (самі зберігачі коштів) будуть обмежені певною мірою. Наприклад, «унеможливлюється існування фонду як транзитної структури (йдеться про певні обмеження щодо фінансових інструментів інших фінансових установ — банківські депозити), і диверсифікацію ризиків (більші нормативи вкладів у менш ризиковані активи, а менші - у більш ризиковані). Позаяк у даному випадку необхідно зберегти кошти, а лише потім — збільшити їх кількість.» Козлов С. Недержавне пенсійне забезпечення: чергова «країна чудес» або шанс для «бідного Піноккіо». // Юридична газета. Юр. газета: Юридичні питання: практика. — 2004. — 28 вересня (№ 18). — с.6.

У висновок можу сказати, що становлення в Україні недержавної системи пенсійного страхування є формально непоганою ідеєю, яка потребує суттєвих практичних вдосконалень. Найбільш впливовими факторами на її функціонування, на мою думку є довіра населення, свідомість страховиків у особі відкритих, корпоративних та професійних фондів та, безперечно, стабільність національної економіки, адже не буде мати сенсу відкладати певну кількість грошей на майбутнє, якщо через певну кількість років вони знеціняться.

Щодо висновку стосовно загальної характеристики реформи пенсійного законодавства в Україні, то тут моя думка є однозначною. Наразі Україна знаходиться в стані реформування та становлення усіх галузей права. Зміни щодо пенсійного страхування громадян потрібні та є вимушеними, адже теперішня система не виправдовує себе через демографічну кризу. Більш того набагато розвинутіші країни вже перейшли до трирівневої системи пенсійного страхування. В залежності від країни та ступіню розвитку синтез цих рівнів є різним, але практичне втілення та розповсюдження має кожен рівень пенсійноо страхування.

3. Перспективи реформування пенсійного страхування

У даному розділі хотілося б висвітлити ті моменти, що мають безпосереднє відношення до подальшого реформування та становлення системи пенсійного страхування в Україні. Зважаючи на різні думки юристів-практиків та політологів з приводу реформування теперішньої системи, неможливо виокремити єдиної позиції - за чи проти реформи. Всі дії, що вчиняються владою, піддаються критиці з боку політологів та практиків щодо політичних та ідеологічних мотивів, а також результатів практичного втілення політики реформування. Безумовно, не залишаються поза увагою погляди вчених теоретиків таких як Папієва М. М., Сироти М. І., Нікітчиної О.В. та інших.

На мою думку було б вдалим розглядати впровадження пенсійної реформи в аспекті зарубіжного досвіду. Зараз Японія відома у світі своїми темпами розвитку. Пенсійна система в них почала встановлюватися з 1958 року, а зараз вона складається з двох основних рівнів. Перший рівень складають базові пенсії, другий — державні та професійні. Базові пенсії дотуються з державного бюджету, отже держава лише на третину «фінансує старість» громадян. Пенсії державні та професійні фінансуються за рахунок роботодавців та працюючих порівну. Слід зазначити, що пенсійне забезпечення з бюджету є превалюючим, а фінансування з інших недержавних джерел не є основним, а лише частково доповнює державне фінансування.

В Італії ж існує трирівнева система, яка складається з державної системи пенсійного страхування, що є політизованою та залежною від демографічних ризиків, та недержавних двох рівнів, що не залежать від зазначених факторів, але не мають досить великого розповсюдження як в інших країнах. Недержавні пенсійні фонди фінансуються за рахунок роботодавців та працюючих, а також інвестиційного доходу коштів. Потреба в недержавних пенсійних фондах з’явилася через демографічні проблеми, коли на два працюючих було три пенсіонера. Відмінність недержавних пенсійних фондів заклечається в тому, що на третьому рівні вкладник має право добровільно вносити будь-яку суму на рахунок, а на другому рівні є фіксована невелика ставка окремо для роботодавця та працюючого. Пенсійні фонди Італії: стан та перспективи розвитку. — Режим доступу: http://www.pac.kiev.ua/files/fd₀₉_2007pfi.pdf

Отже бачимо, що в деяких країнах (а їх більшість) існує кількарівнева система пенсійного страхування. Та чи спроможна Україна на сьогодні змінити курс розвитку та вдосконалити свою систему пенсійного страхування — питання, що хвилює всіх.

Найбільш вдалу та влучну думку щодо пенсійного реформування висловлює Папієв М. М., який у своєму дослідженні наголошує, що «нові соціально-економічні умови потребують радикального перетворення діючої системи пенсійного забезпечення.» На думку автора дисертації, нині «головною загрозою для пенсійної системи є не демографічний чинник (хоча він досить суттєвий, і його значущість зростатиме), а низький рівень заробітної плати, істотне відставання від соціальних стандартів, що діють у цій сфері.» Папієв М. М, Рeформування пeнсiйної систeми в Українi. Автореф. дис… к.ю.н: 08.09.01. Київ, 2004. — с.12. Його думка щодо перспективи реформування пенсійного законодавства є досить цікавою. Він наголошує на необхідності остаточного розв’язання проблем розмежування джерел фінансування витрат на виплату пенсій, призначених за різними пенсійними програмами з Державного бюджету та Пенсійного фонду. Тобто ним пропонується стимулювання протидії та запобігання нецільовому використанню пенсійних коштів, а також формуванню пенсійної культури у населення.

Не можна не обминути увагою Нікітчину О. В., яка зазначає, що «потрібно якнайшвидше впровадити в життя обов’язкову накопичувальну систему, яка дозволить більш адекватно розраховувати розмір пенсії. Крім того, необхідно заохочувати громадян приймати учать в недержавному пенсійному забезпеченні (третій рівень). Кожний громадянин має право скористатися пенсійною програмою недержавного пенсійного фонду, банку чи страхової компанії й отримати додаткове джерело доходів». Нікітчина О. В. Реформування пенсійної системи України в аспекті зарубіжного досвіду.// Економіка. Управління. Інновації. — Електронне наукове фахове видання. — Режим доступу: http://www.nbuv.gov.ua/e-journals/eui/2009₁/09novazd.pdf.

Перспектива реформування пенсійної системи — є перспектива розвитку та зростання добробуту країни в умовах становлення ринкової економічної системи. Проект закону України «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи» загалом непоганий, але при вивченні його практиками виділяють певні неточності. Приміром, у зв’язку з тим, що цей закон не був вчасно прийнятий та не вступив в силу з 1 січня 2011 року, як вказано в п. 1 Перехідних положень Проект закону «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи». — Режим доступу: http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/ed_2010₁₂_13/JF5R300A.html., потрібно відредагувати строки виходу на пенсію. Якщо той, хто був народжений з 1 лютого по 31 серпня 1956 року, то він зможе вийти на пенсію до набрання закону чинності, а після вступу в силу — повинен буде ще робити, адже не матиме права на отримання пенсії за віком.

Окрім того в запропонованому законопроекті є п. 6 згідно якого «з метою недопущення зменшення заробітної плати найманих працівників у зв’язку з перерахуванням страхових внесків до Накопичувального пенсійного фонду підприємства, установи і організації незалежно від форми власності та фізичні особи, які використовують найману працю, провадять збільшення суми фактичних витрат на оплату праці, визначених законом України „Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування“, за рахунок зменшення нарахувань на зазначені суми для роботодавців. Тобто той відсоток, що вираховувався із зарплати працівника буде йому виплачуватися, для компенсації відрахувань у вищезазначені фонди». Проект закону «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи». — Режим доступу: http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/ed_2010₁₂_13/JF5R300A.html. Проте є ризик того, що працедавець буде використовувати ці кошти на свої потреби та не буде дотримуватися цього правила, адже прямого обов’язку для роботодавця не встановлено.

За досвідом зарубіжних країн накопичувальна система, яку зараз намагаються ввести, вичерпує себе аналогічно солідарній. Більш того, накопичувальна система не підходить для нашої економіки, адже в наш час ми спостерігаємо галопуючу інфляцію та нестабільність існування фінансових установ. Побоюючись того, що вкладені, наприклад, 2500 грн. знеціняться через певну кількість років та не будуть вже здатні забезпечувати місячні потреби людини, я не підтримую запропоновану схему реформування системи пенсійного забезпечення.

Окрім інфляційних процесів мінусом нашої економіки є нестабільність фінансових установ та їх незмога забезпечити та гарантувати збереження коштів на рахунках, не говорячи вже про розмірне їх зростання в своїй кількості через інфляцію.

Введення нової пенсійної системи передбачається на 2013 рік. Передбачається одночасне функціонування солідарної та накопичувальної системи пенсійного страхування. Але, на мою думку, це не вирішить питання підвищення пенсії. У зв’язку з переважною кількістю населення пенсійного віку на наш час вони не збільшать свої пенсії, а працююче населення лише збільшить виплати страхових внесків для пенсіонерів та для себе на майбутнє.

Виникає питання необхідності введення додаткових рівнів страхування, адже з середнім розміром доходу це не є економічно вигідним. Основною метою реформування є погашення дефіциту по виплатам пенсій та пошук нових коштів для забезпечення пенсіонерів. На сьогодні є заборгованість Пенсійного фонду. Якщо намагатися її погасити за рахунок внесків до Накопичувального фонду, то виникає питання звідки в майбутньому взяти ці кошти для того населення, що їх відкладало. Єдиним вирішенням цієї проблеми, на мою думку, є підвищення віку виходу на пенсію не тільки для жінок, але і для чоловіків. Але разом з цим, для забезпечення великої кількості робочих місць і приросту внесків соціального страхування, потрібно зобов’язати громадян обирати між отриманням пенсії та отриманням заробітної плати. Інший варіант — зобов’язати перейти на роботу менш напружену та менш оплачувану та встановити максимум, який людина може отримувати у розмірі мінімальної заробітної плати. Тоді людей, що отримують пенсії стане менше, а тих, хто працює - більше, а отже і внесків до Пенсійного фонду більше.

Отже, зробивши висновок з діяльності керуючої політичної партії спрямованої на вдосконалення існуючої системи, можна сказати, що ці дії безперечно спрямовані на покращення функціонування пенсійного страхування, але мають дещо популістичний характер з політичним підґрунтям. На мою думку, на наш час недоречні зміни та ні до яких позитивних результатів вони не приведуть, адже є маса факторів, що заторможує розвиток, зокрема, економічні та різного роду соціальні фактори.

Висновки

Конституцією України зазначено, що Україна є суверенна і незалежна, демократична, соціальна, правова держава. Її соціальна сутність закріплена в тому, що громадяни мають право на соціальний захист, що також зазначається статтею 46 Конституції України. Це право гарантується загальнообов’язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Тобто держава позиціонує себе як гарант механізму підтримки населення, яке має право на соціальну підтримку.

Дана робота віддзеркалює сучасний стан реформування пенсійної системи для кращого її функціонування з призми розвитку інституту соціального захисту населення. Розглянувши точки зору різних вчених та практиків щодо самого розвитку загальнообов’язкового пенсійного страхування, проблем у цій сфері та шляхів їх вирішення, були зроблені загальні висновки та запропоновані свої методи подолання проблем та становлення нормативної бази, наближеної до ідеальної. Більш того в роботі присутня описова частина пенсійної реформи, запропонована сьогоденним Урядом.

На жаль на сьогодні система загальнообов’язкового пенсійного страхування не задовольняє проблеми населення.

Перш за все, це проявляється в демографічній проблемі України. На даний момент населення пенсійного віку в значній кількості перевищує працююче населення. Це є передумовою для збільшення дефіциту бюджету Пенсійного фонду. Тож, спираючись на досвід західних країн було прийнято рішення по реформуванню діючого механізму виплат пенсій.

Але існують і певні проблеми впровадження запропонованих нововведень. Серед них виокремлюють економічну неспромогу держави гарантувати стабільність валюти, що буде відкладена на рахунках для забезпечення громадян в старості. До економічних факторів також відносять і невисокі заробітні плати, що робить фактично неспроможним сплату великої кількості податків. Окрім того є певна недовіра до накопичувальних фондів, що зумовлюється досвідом започаткування таких фондів — трастові, некомерційні організації, страхові організації та установи.

Єдиним вирішенням цієї проблеми, на мою думку, є підвищення віку виходу на пенсію не тільки для жінок, але і для чоловіків. Але разом з цим, для забезпечення великої кількості робочих місць і приросту внесків соціального страхування, потрібно зобов’язати громадян обирати між отриманням пенсії та отриманням заробітної плати. Інший варіант — зобов’язати перейти на роботу менш напружену та менш оплачувану та встановити максимум, який людина може отримувати у розмірі мінімальної заробітної плати. Тоді людей, що отримують пенсії стане менше, а тих, хто працює - більше, а отже і внесків до Пенсійного фонду більше.

Щодо висновків, що були зроблені, то слід зазначити, що вони направлені на практичне вдосконалення функціонування системи. Спираючись на них можна сказати, що становлення загальнообов’язкового пенсійного страхування саме на наш час не є необхідним та необов’язково призведе до позитивних змін.

Список використаної літератури

1. Конституція України від 28 червня 1996 року // Відомості Верховної Ради України (ВВР) — 1996 — № 30.

2. Про Державний бюджет Української РСР на 1984 рік: Закон Української Радянської Соціалістичної Республіки № 1480-I від 15 травня 1990 року // Відомості Верховної Ради (ВВР). — 1984. — № 4.

3. Про пенсійне забезпечення громадян СРСР: Закон СРСР № 1480-I від 15 травня 1990 // Відомості Верховної Ради (ВВР). — 1990 — № 23.

4. Про державну службу: Закон України № 3723-XII вiд 16 грудня 1993. // Відомості Верховної Ради України (ВВР). — 1993. — № 52.

5. Про усунення зловживань у процесі залучення суб'єктами підприємницької діяльності грошових коштів громадян: Закон України № 491/95-ВР вiд 22.12.1995. // Відомості Верховної Ради України (ВВР). — 1996. — № 2.

6. Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування: Закон України № 1058−15 від 09 липня 2003 року // Відомості Верховної Ради України (ВВР). — 2003. — № 49.

7. Про недержавне пенсійне забезпечення: Закон України № 1057-IV вiд 09 липня 2003. // Відомості Верховної Ради України (ВВР). — 2003. — № 47−48.

8. Про Державний бюджет України на 2011 рік: Закону України № 2857-VI вiд 23 грудня 2010 року // Відомості Верховної Ради України (ВВР) — 2011. № 7−8.

9. Питання Пенсійного фонду: Постанова Кабінету Міністрів України від 01 червня 1994 року. — Режим доступу: http://zakon1.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=345−94-%EF.

10. Про схвалення стратегії розвитку пенсійної системи: Розпорядження Кабінету Міністрів України № 525-р від 15 грудня 2005 року. — Режим доступу: http://zakon1.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=525−2005;%F0.

11. Про схвалення концепції подальшого проведення пенсійної реформи: Розпорядження Кабінету Міністрів України № 1224-р від 14 жовтня 2009 року. — Режим доступу: http://zakon1.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=1224−2009;%F0.

12. Проект Закону про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи № 7455 від 13 грудня 2010 року — Режим доступу: http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/ed_2010₁₂_13/JF5R300A.html.