Причини та умови злочинності неповнолітніх, запобігання злочинам, що скоїли неповнолітні

Зміст

Вступ Розділ 1. Кримінологічна характеристика злочинів, вчинюваних неповнолітніми

1.1 Загальна характеристика особи неповнолітнього злочинця та злочинності неповнолітніх

1.2 Кримінологічна характеристика насильницьких злочинів, що вчиняються неповнолітніми

1.3 Кримінологічна характеристика групової злочинності неповнолітніх Розділ 2. Віктимологічні аспекти злочинності неповнолітніх

2.1 Поняття віктимної поведінки неповнолітнього

2.2 Роль віктимної поведінки неповнолітнього в механізмі скоєного ним злочину Розділ 3. Причини та умови злочинності неповнолітніх, запобігання злочинам, що скоїли неповнолітні

3.1 Соціально-економічні та побутові причини та умови злочинності неповнолітніх

3.2 Особливості кримінальної відповідальності та покарання неповнолітніх

3.3 Запобігання злочинам, що вчинюються неповнолітніми Висновки Список використаних джерел

Вступ

Актуальність теми. Необхідність виділення злочинності неповнолітніх в окремий об'єкт дослідження обумовлена низкою причин. По-перше, суттєвістю та масштабністю завдань щодо охорони життя і здоров’я підростаючого покоління і формуванням у зв’язку з цим державної політики захисту прав та законних інтересів дітей та підлітків як самостійного напряму діяльності державних органів, так і суспільства в цілому. По-друге, особливостями генезису та мотивації злочинів, що скоюються неповнолітніми. Ці особливості обумовлені специфікою виховання і життєдіяльності, соціально-психологічними характеристиками та статусом, який займають неповнолітні у суспільстві. По-третє, специфікою рівня, структури, динаміки, причин злочинності, що пов’язані з зазначеними вище особливостями, високою злочинною активністю підлітків.

Поняття злочинності неповнолітніх можна визначити, виходячи з ст. 22 Кримінального кодексу України. Цією статтею встановлюється вік, з якого може настати кримінальна відповідальність, а точніше у п. 1 говориться про те, що кримінальній відповідальності підлягають особи, яким на момент вчинення злочину виповнилося 16 років. У п. 2 зазначеної статті передбачається, що особи, які вчинили злочин у віці від 14 до 16 років, підлягають кримінальній відповідальності лише за вчинення злочинів, встановлених ст. 22 ККУ. Отже, злочинність неповнолітніх — це сукупність злочинів і осіб, які їх скоюють, у віці від 14 до 18 років. Але встановлені таким чином вікові межі мають досить умовний характер, оскільки багато чинників, які впливають на злочинність неповнолітніх, мають місце і серед підлітків молодшого віку (10−13 років) та молодіжного віку (18−21 та 22−25 років). Тому поряд із поняттям «злочинність неповнолітніх» у науковій літературі зустрічаються терміни «підліткова злочинність», «молодіжна злочинність» .

Зазначене вище створює певні труднощі при аналізі процесів і обставин, що впливають на злочинну поведінку неповнолітніх, виявлення тенденцій і закономірностей їх злочинності. Тому вивчення особливостей цієї злочинності, особи неповнолітнього злочинця, розроблення заходів щодо профілактики злочинності неповнолітніх має відбуватися з урахуванням даних про правопорушення серед дітей і підлітків (вікова група від 10 до 14 років) і осіб молодіжного віку (18−21 рік). Також слід мати на увазі, що на стан, рівень, структуру та динаміку злочинності неповнолітніх специфічно впливають демографічні, психолого-побутові характеристики регіонів, життєдіяльність в них (наприклад, кількість неповнолітніх у регіоні, кількість неповнолітніх і неблагополучних сімей, кількість дітей у сім'ї, умови проведення дозвілля тощо). Стан злочинності неповнолітніх багато в чому залежить і від якості діяльності усіх суб'єктів профілактики злочинів неповнолітніх.

У силу характеру злочинності неповнолітніх на перше місце при вивченні даного явища висувається проблема особистості злочинця. Успіх профілактичної діяльності органів внутрішніх справ багато в чому залежить від того наскільки всебічно і глибоко вивчена особистість неповнолітнього злочинця. Можна було б уникнути багатьох помилок, якби практичні органи в центр своєї уваги і професійних зусиль завжди ставили особистість, а не тільки умови її життя чи інші впливи на неї. Це повною мірою відноситься до неповнолітніх злочинців.

Одним з головних завдань дослідження злочинності неповнолітніх є вивчення стану, рівня, структури та динаміки злочинності неповнолітніх, а також причин та умов, що сприяють скоєнню неповнолітніми злочинів, та інших правопорушень для розроблення профілактичних заходів, для правильного вибору їх напряму, об'єму і характеру.

Аналіз злочинності неповнолітніх як особливого об'єкта кримінологічного дослідження містить вивчення характеристик:

а) скоєних злочинів (види, форми, мотиви);

б) особи (з урахуванням обмеженого періоду її формування, обмеженої дієздатності, рухомий динаміки змісту соціальних функцій);

в) причин і умов злочинності;

г) результативності заходів профілактичного впливу.

Комплексне дослідження проблеми злочинності неповнолітніх може проводитись як самостійно органами, на які законодавством покладено здійснення профілактики цієї злочинності, так і з залученням громадських об'єднань та організацій.

Загальні причини та умови злочинності досліджували багато вчених: А. Долгова, В. Номоконов, В. Кудрявцев, І. Карпець, Н. Кузнецова, О. Джужі, І. Дольшик, А. Закалюк, О. Костенко, О. Литвин, В. Шакун та ін. Але особливості впливу загальних причин злочинності на злочинність неповнолітніх спеціально не вивчались, хоча зазначена проблема є актуальною для розроблення заходів запобігання злочинності неповнолітніх на загальносоціальному рівні.

Соціальні аспекти злочинності, в тому числі і злочинності неповнолітніх, розглянуто в роботах Ю. М. Антоняна, І.П. Васильківської, А.І. Долгової, Г. М. Міньковського, Т.Г. Перепелиці, В.Я. Рибальської, С.А. Тарарухіна, А. П. Тузова та інших вітчизняних і зарубіжних вчених, в тому числі психологів і соціологів.

Проблемі призначення покарання, в тому числі й неповнолітнім, приділялося багато уваги з боку науковців. Вона розглядалася в роботах М.І. Бажанова, Г. С Гаверова, І.І. Карпеця, Г. А. Кригер, Л.Л. Круглікова, Н.Ф. Кузнєцової, Н.С. Лейкіної, П. П. Осипова, М.А. Скрябіна, К. К. Флоря та деяких інших авторів.

Мета роботи полягає в тому, щоб на основі доступної літератури проаналізувати та з’ясувати основні риси злочинності серед неповнолітніх.

Для досягнення цієї мети у роботі вирішується ряд задач:

· визначити поняття злочинності серед неповнолітніх;

· охарактеризувати причини та умови злочинності неповнолітніх;

· дослідити віктимологічні аспекти злочинності неповнолітніх;

· проаналізувати роль віктимної поведінки в механізмі злочину;

· охарактеризувати злочини, вчинювані неповнолітніми;

· дослідити особливості кримінальної відповідальності та покарання неповнолітніх;

· виявити основні заходи щодо запобігання злочинів, що вчинюються неповнолітніми.

· виявити актуальні проблеми і тенденції розвитку злочинності неповнолітніх.

Об'єктом дослідження є основи та загальні риси злочинності серед неповнолітніх.

Предметом дослідження виступає аналіз основних причин злочинності неповнолітніх, характеристика злочинів вчинюваних неповнолітніми та особливості кримінальної відповідальності та покарання неповнолітніх.

Розділ 1. Кримінологічна характеристика злочинів, вчинюваних неповнолітніми

1.1 Загальна характеристика особи неповнолітнього злочинця та злочинності неповнолітніх

Перш ніж перейти до розгляду досліджуваної теми треба дати чіткі визначення таким термінам: особа злочинця, його особистість, неповнолітній та злочинність неповнолітніх.

Отже, особа злочинця — це сукупність негативних особистісно-структурних психічних якостей, характерних для злочинців певної кримінальної спрямованості. «Кримінологія. Навчальний посібник» О.Є. Михайлов, А. В. Горбань, В.В. Міщук, Київ «Знання» 2012 р.

Особа злочинця - це абстрактнее поняття, за допомогою якого в кримінологічній практиці створюється загальний портрет людини, яка вчинила злочин, та яке дає змогу:

1) визначити найбільш типові риси які характерні конкретним злочинцям за основними кримінологічними показниками;

2) побачити, які з цих рис є найбільш поширеними в особі та безпосередньо пов’язаними зі злочинною поведінкою та її мотивацією;

3) встановити причини формування негативних властивостей та якостей особи, під впливом яких вона вчинила злочин;

4) дослідити взаємозв'язок загально-соціалних детермінантів з біологічними особливостями особи на різних етапах її соціалізації;

5) навести типологію злочинців.

У формуванні особи неповнолітніх злочинців вирішальну роль відіграють:

1). Негативний вплив сім'ї:

а) кожна восьма (за вибірковими даними) сім'я, яка виховує дітей, виявилася неблагополучною в кримінальному плані;

б) в 30−40% випадків злочинів неповнолітніх встановлено прямий негативний вплив з боку батьків та інших старших членів сім'ї (зловживання алкоголем, грубість, жорстокість, безкарність, наркоманія, проституція тощо);

в) типовими для батьків неповнолітніх злочинців є низька культура і безвідповідальне ставлення до дітей;

г) відсутність (тимчасова чи тривала) у батьків можливості мінімально забезпечувати необхідні потреби дітей.

2). Негативний вплив з боку однолітків та дорослих у найближчому середовищі - побутовому, навчальному, виробничому.

3). Підбурювання з боку дорослих злочинців, яке, за даними вибіркових досліджень, має місце в 30% випадків.

4). Тривала відсутність певних занять у неповнолітніх, які залишили навчання, що тягне за собою, як правило, втягнення у злочинну діяльність.

5). Проникнення по різних каналах у середовище підлітків кримінальних традицій і «законів» — культу сили, жорстокості, наркотиків, статевої розбещеності.

6). Низький рівень роботи навчально-виховних закладів (формалізм, непрофесіоналізм, відсутність індивідуального підходу).

7). Розпад системи працевлаштування неповнолітніх і виховання у трудових колективах.

8). Формуванню кримінальної мотивації і її прояву в поведінці неповнолітніх багато в чому сприяють упущення в правовиховній та правоохоронній діяльності.

Всебічний підхід до оцінки особи, яка вчинила злочин, необхідний не тільки для об'єктивного розслідування кримінальної справи і визначення найбільш доцільних заходів впливу на винного, а й для виявлення та усунення причин та умов злочину, а також правильного вибору заходів для його перевиховання.

Успішне попередження злочинів можливо лише в тому випадку, якщо увагу буде сконцентровано на особистості злочинця, оскільки саме особистість є носієм причин їх вчинення. Можна тому сказати, що ця особистість — основна і найважливіша ланка всього механізму злочинного поводження. Ті її особливості, що породжують таке поводження, повинні бути безпосереднім об'єктом попереджувального впливу. Тому проблема особистості злочинця є головною і водночас найбільше складною проблемою кримінології.

Особистість злочинця — це система взаємопов'язаних біологічних, психофізіологічних, психологічних і соціальних властивостей і якостей, притаманних більшості осіб, які вчинили злочини. «Кримінологія. Навчальний посібник» А. Ф. Зеленський — Х. Рубікон 2000 р.

Особистість злочинця завжди була однієї з центральних проблем усіх наук кримінального профілю й у першу чергу кримінології. У залежності від соціально-історичних умов, вимог соціальної практики і рівня розвитку науки по-різному ставилося і вирішувалося питання, що таке особистість злочинця, чи є вона взагалі, у чому її специфіка, яка її роль у вчиненні злочину, як впливати на неї, щоб не допустити більше злочинних дій.

Особистість злочинця являє собою сукупність соціально значимих негативних властивостей, що утворилися у неї в процесі різноманітних і систематичних взаємодій з іншими людьми.

Соціальний характер особистості злочинця дозволяє розглядати його як члена суспільства, соціальних груп або нових спільностей, як носія соціально типових рис. Включення злочинця в активне і корисне групове спілкування — важлива умова його виправлення.

Поняття особистості злочинця у визначеній мірі умовне і формальне, оскільки віднесення визначених дій до числа злочинних залежить від законодавця. Він же, як відомо може скасувати кримінальну відповідальність за вчинки, що раніше їм розглядалися як злочинні. Не можна не визнати також, що в багатьох осіб, що учинили, наприклад, необережні злочини можуть бути відсутні риси, типові для злочинців.

Поняття особистості злочинця не може бути ярликом для позначення найбільше небезпечних і злісних правопорушників. Це поняття — початкова позиція кримінологічної теорії особистості, уявне відтворення реального об'єкта і не має сили і змісту поза ним.

Наявність відмітних рис особистості злочинця не варто розуміти так, що вони властиві усім без винятку особам, що вчинили злочин. Відсутність їх у деякої частини злочинців не знімає питання про необхідність вивчення і їхньої особистості як носія причин злочинного поводження. Проте основна маса злочинців відрізняється визначеними особливостями.

Саме даний факт дозволяє говорити про особистість злочинця як про окремий, самостійний соціальний і психологічний тип. Його специфіка визначає особливості духовного світу злочинців, їхньої реакції на вплив соціального середовища.

Неповнолітні — за законодавством України особи від 14 до 18 років, що мають неповну цивільну дієздатність. «Юридичний словник», Академія адвокатури України, за редакцією професора В. Г. Гончаренка, Київ «Форум» 2005 р.

Вік неповнолітніх злочинців зумовлений правовими чинниками — від 14 років (вік, з якого починається кримінальна відповідальність практично за всі діяння, які реально вчиняють неповнолітні) до 18 (вік юридичного повноліття), що зазначено в ст. 6 Сімейного кодексу України Головне при розгляді особистості неповнолітнього злочинця — вік. З цим зв’язані визначені біологічні, психологічні і психічні зміни в структурі особистості. Як відзначав дослідник М. Н. Гернет, віком обумовлений визначений рівень розвитку сил, інтелекту, мотивів, оскільки «фізично» стає можливим здійснення визначених злочинів. Процес соціалізації людини починається з раннього віку. Людина із самого раннього дитинства починає засвоювати ролі, які формують її особистісні якості. У дитинстві людина складається як суспільна істота, у неї розвиваються інтелект, уміння аналізувати й узагальнювати навколишні явища, здатність передбачати можливі наслідки своїх вчинків; виробляються вольові якості: наполегливість, цілеспрямованість, самоконтроль, активність, ініціатива; формуються самосвідомість, почуття власної гідності, прагнення до самостійності. Усе це зв’язано з кримінологічним вивченням особистості неповнолітнього.

Визначаючи вікові особливості злочинців, кримінологи звичайно поділяють неповнолітніх на наступні групи: 14−15 років — підлітково-малолітні, 16−17 років — неповнолітні.

Кримінологічні, соціологічні і психологічні особливості поведінки контингенту у віковому інтервалі 14−17 років свідчать, що на поведінку підлітків зазначеної вікової групи впливають як умови їх життя і виховання в попередні роки, так і «молоді дорослі». Звідси випливає висновок, що злочинність неповнолітніх варто розглядати в контексті з правопорушеннями осіб у віці до 14 років і осіб старше 17 років.

Статистичні дані показують, що більше половини неповнолітніх, які вчинили злочини, відносяться до вікової категорії 16−17 років. Підлітки 14−15 років роблять 30−32% злочинів. Причому, питома вага злочинів, чинених 14−15-літніми підлітками, щорічно росте приблизно на 0,6−0,7%.

У групі 14−15-літніх вища частка осіб, які скоїли крадіжку, грабіж, заподіяння шкоди середньої тяжкості. Серед 16−17-річних — вища частка осіб, які скоїли вбивство, зґвалтування, умисне спричинення тяжкої шкоди здоров’ю, розбій, неправомірне заволодіння автомобілем чи іншим транспортним засобом без цілі розкрадання.

Розглядаючи особистості неповнолітніх і дорослих злочинців, можна говорити про їх спільність. Межа, що визначає різницю між злочинцями різних віків, власне кажучи стирається, коли порівнюються дві вікові групи: 16−17 років і 18−20 років. У даному випадку цілком припустимо вести мову про єдину вікову групу, якщо використовувати поняття неповного повноліття.

Серед неповнолітніх злочинців, переважають особи чоловічої статі. Це пояснюється насамперед розходженням соціальних зв’язків із середовищем, у якій розвивається особистість. Перевага серед неповнолітніх правопорушників осіб чоловічої статі зв’язано з психічними і психологічними особливостями статі, з історично сформованим розходженням поведінки, виховання хлопчиків і дівчат, з більшою активністю, заповзятливістю й іншими загальними властивостями чоловіків.

Відповідно до статистики в загальній масі неповнолітніх, які зробили злочини, переважають особи чоловічої статі, на долю дівчат перепадає близько 8%. У той же час число зареєстрованих злочинів, скоєних неповнолітніми з жіночою статтю, в 1997;2000 рр. зростала з року в рік і в 2000 р. їх питома вага в загальному числі неповнолітніх становив 8,6%. Кількість дівчаток, які перебувають на обліку в підрозділах щодо попередження правопорушень неповнолітніх, зросло в 1997;2000 рр. в 1, 3 рази, а доставлених до органів внутрішніх справ — у 1,7 рази. Проведені дослідження показують, що значно збільшується частка дівчат, що скоїли злочини, в деяких регіонах цей показник дорівнює частці жіночої злочинності - до 13−17%. Пізніше помітних змін на краще не спостерігалося. Неповнолітні жіночої статі не стільки беруть участь у «традиційних» злочинах (крадіжки, шахрайство), скільки стають учасницями стійких груп корисливо-насильницької спрямованості. Фіксуються специфічні особистісні характеристики неповнолітніх злочинниць. Вони більшою мірою, ніж підлітки чоловічої статі, вчиняють злочини брехливі, потайливі, розв’язні, егоїстичні.

Наприклад, у Росії процент злочинів скоєних дівчатами збільшився з 11% до 14%, а кількість дівчат — підлітків, які перебувають на обліку в міліції - 50,6 тис.; в Італії 14% усіх скоєних неповнолітніми злочинів перепадає саме на дівчат.

Щодо кримінологічної характеристики осіб неповнолітніх злочинців, то можна сказати, що їм властиві певні біологічні та психологічні особливості. До них належать:

1) відсутність життєвого досвіду, незавершеність формування соціальних установок;

2) підвищена навіюваність, високий рівень конформізму;

3) орієнтація на неформальну групу, прагнення у ній самоутвердитися;

4) демонстрування своєї незалежності;

5) підкреслено зневажливе ставлення до моральних і правових норм;

6) злочинна «романтика», готовність «взяти на себе» чужу провину (самообмова);

7) плазування перед авторитетом рецидивістів;

8) втрата почуття відповідальності за свої вчинки;

9) орієнтування на хвилинну втіху.

У кримінологічній літературі виокремлюють такі основні типи неповнолітніх злочинців:

1) особи, які в цілому мають позитивну спрямованість і вчинюють злочини через легковажність, непідготовленість до правильного виходу зі складної ситуації, а також через випадковий збіг обставин;

2) особи, яких до злочину приводить ситуація, але які характеризуються нестійкою соціальною спрямованістю;

3) особи з негативною спрямованістю, що не досягла рівня усталення, і з перед-кримінальним досвідом;

4) особи, що характеризуються сформованою, антисоціальною спрямованістю і мають кримінальний досвід.

У виробничій сфері цих підлітків характеризують:

· відсутність інтересу до виконуваної трудової діяльності;

· ставлення до професії тільки як до можливості отримати матеріальну та іншу споживчу вигоду;

· відсутність пов’язаних з нею планів;

· відчуженість від колективу.

Наявність явно виражених, негативних по своїй соціальній сутності, потреб та інтересів до вживання алкоголю, безцільного перебування на вулиці, в під'їздах зафіксовано не менше, ніж у 2/3 осіб, які вчинили злочини та інші правопорушення. У відповідному мікросередовищі високою оцінкою користуються азартні ігри, випивка, демонстрація зневаги до норм суспільної поведінки, ворожнеча до певних груп своїх однолітків.

До числа характерних особистісних особливостей неповнолітніх, які вчиняють злочини, відносяться й істотну деформацію їхніх моральних і правових ціннісних орієнтацій:

— тлумачення совісті, виходячи з особистих бажань або групової солідарності;

— орієнтація на швидке отримання задоволення;

— послаблення почуття сорому, нестриманість, брутальність і жорстокість, нестійкість та несамокритичність;

— байдужість до переживань і страждань інших людей;

— прагнення самоствердитися за рахунок більш слабких;

— погляд на законодавчі заборони як формальні;

— ігнорування соціальної ролі закону, він протиставляється доцільності, а групові норми — нормам закону;

— неадекватне розуміння дозволеної та недозволеної поведінки;

— формування вороже-недовірливого ставлення до правоохоронних органів;

— значне послаблення вольових якостей;

— поширена переконаність у можливості уникнути по карання за вчинене тощо.

В якості соціально — обтяжуючих дефектів психофізичного та інтелектуального розвитку та стану, що мають більш високу ступінь серед неповнолітніх злочинців, дослідники зафіксували:

· різні порушення психофізичного розвитку, що відбулися в період внутрішньо-утробного розвитку, пологів, дитячому і ранньому дитячому віці (у тому числі від черепно-мозкових травм, загально соматичних та інфекційних захворювань);

· яскраво виражені, починаючи з дитячого віку, невропатологічні риси і патохарактерологічні реакції (надмірна крикливість і плаксивість, підвищена образливість, примхливість, афективність, дратівливість, постійне занепокоєння, крайні форми рухової активності, порушення сну, мови);

· захворювання на алкоголізм;

· явища фізичного інфантилізму (млявість, швидка стомлюваність, знижена працездатність) або виражене відставання у фізичному розвитку;

· знижений рівень інтелектуального розвитку, що створює труднощі в спілкуванні з однолітками, вихователями, у навчанні та праці, що утруднює придбання необхідної інформації.

В юридичній літературі часто вказується на взаємозв'язок освітнього рівня й особистості злочинця. За цією ознакою можна судити про потенційні можливості особистості неповнолітнього правопорушника у виконанні ним своїх соціальних функцій, які залежать деякою мірою від рівня його культури, інтересів. Говорячи про рівень освіти неповнолітніх злочинців, треба помітити, що він більш низький, ніж в однолітків. Серед них часто зустрічаються другорічники, які кинули навчання в школах, ПТУ, а деякі - у допоміжних школах.

У 2004 р. в Україні структура контингенту неповнолітніх злочинців була такою: які не працюють і не вчаться — 45%; учні шкіл та інших освітніх установ — 43%; ті, що працюють -12%; в Росії 295 тис. — ті, що не навчаються та не працюють, 45 тис. взагалі неграмотні.

Проблема трудової зайнятості підлітків у країні залишається досить напруженою, і прогноз у цьому напрямку не втішний. У зв’язку з цим частка непрацюючих і підлітків, які не навчаються, у структурі злочинності неповнолітніх буде зростати.

З кримінологічної точки зору, особливе значення має вивчення родинного стану неповнолітніх злочинців. Це цілком зрозуміло, тому що в родині формуються соціально значимі якості особистості і властиві їй оцінні критерії.

Дослідження показують, що більше 2/3 неповнолітніх злочинців виховувалися в родинах, де постійно були присутні сварки, скандали, взаємні образи, пияцтво і розпуста. Кожного 8−10 рецидивіста, який встав на злочинний шлях у ранньому віці, у пияцтво і здійснення злочинів втягнули батьки, старші брати, близькі родичі.

Крім того, неблагополучна родина впливає не тільки на власних членів, але і на інших підлітків, з якими дружать їхні діти. Таким чином, відбувається процес «зараження» підлітків, які не належать безпосередньо до даної родини.

Неменьш важливими для характеристики особистості неповнолітніх злочинців є особливості їх правової свідомості. У цілому для них характерні глибокі дефекти правосвідомості, які у відомій мірі пояснюються двома факторами: загальною правовою неграмотністю як усього населення в цілому, так і неповнолітніх; негативним соціальним досвідом самого неповнолітнього.

Дефекти правової свідомості в неповнолітніх, які здійснюють злочини, виражаються в негативному відношенні до норм права, небажанні дотримуватися даних норм. Істотні пробіли в правових знаннях неповнолітніх приводять до міркувань про «несправедливість» законів, про «незаконне» осудження.

Характерні риси має і коло спілкування неповнолітніх правопорушників. В основному це — раніше засуджені, які зловживають спиртними напоями, наркотиками.

Важливою є і проблема дозвілля. Вільного часу в неповнолітніх правопорушників у 2−3 рази більше, ніж у їхніх законослухняних однолітків. У той же час відповідно до результатів окремих досліджень у міру збільшення вільного часу інтереси підлітків деформуються і здобувають негативний відтінок. У сфері дозвілля і побуту у більшості неповнолітніх злочинців переважає безцільне проводження часу (так звані «тусовки»). Нерідко роль лідерів у таких групах займають особи з негативною направленістю. За даними досліджень, з числа підлітків, які мають 2−3 години вільного часу, на обліку в міліції складалося 18%, 5−7 годин — 53%. Саме в дозвільній сфері підлітки роблять більшість злочинів.

Також одним з факторів який підвищує зростання злочинності неповнолітніх і збільшує жорстокість є «синдром страху смерті», тобто страх за своє життя який викликає жорстокість, озлобленість, насильство. Його викликає перегляд трилерів, зарубіжні мультиків і комп’ютерних ігор.

Злочинність неповнолітніх це:

1) сукупність злочинів, вчинених на певній території за певний період, відповідальність за які настає у віці від 14 до 18 років;

2) сукупність осіб у віці від 14 до 18 років, які вчинили злочини на певній території за певний період.

У деяких країнах (Велика Британія, США, низка держав Азії, Африки і Латинської Америки) вік настання кримінальної відповідальності за окремі злочини значно нижче 14 років. «Кримінологія. Навчальний посібник» О.Є. Михайлов, А. В. Горбань, В.В. Міщук, Київ «Знання» 2012 р.

Неповнолітніми або за їх співучасті, за даними карної статистики, скоюється кожний 11-й розслідуваний злочин.

Новим було поширення в середовищі неповнолітніх таких злочинів, як розбійні напади на підприємців та іноземців, посягання на життя і здоров’я з особливою жорстокістю, участь у кримінальному бізнесі (причетність до незаконного обігу зброї та наркотиків, рекет відносно своїх однолітків, більш часта участь у бандитських нападах та ін.) У 1997;1999 рр. зафіксовано зростання числа неповнолітніх:

§ причетних до незаконного обігу зброї (+4,6%);

§ вчинили вбивства (+11,8%);

§ навмисне заподіяння тяжкої шкоди здоров’ю (+9,5%);

§ крадіжку (+18,8%);

§ грабіж (6,5%);

§ розбій (9,7%);

§ хуліганство (+2,7%) '.

Для чималої частини неповнолітніх характерна висока кримінальна активність. Проведеними дослідженнями встановлено, що неповнолітніми до притягнення їх до кримінальної відповідальності здійснюються 5−10 злочинів (поширені багатоепізодні крадіжки, пограбування) .

Проблема злочинності неповнолітніх, як і раніше залишається актуальною. Криміналізація є загрозою неповнолітніх молодому поколінню, а разом з тим і загрозою перспективам нормального розвитку громадянського суспільства та національної безпеки.

Відзначається втягнення неповнолітніх у такі сфери кримінальної діяльності, які до недавнього часу були в основному долею дорослих осіб.

1.2 Кримінологічна характеристика насильницьких злочинів, що вчиняються неповнолітніми

Для злочинності неповнолітніх властива підвищена латентність Частка злочинності, яка не одержує відображення в кримінальній статистиці та не стає предметом кримінального судочинства. — http://uk.wikipedia.org, оскільки багато їх діянь сприймаються як пустощі, викликані недостатньою соціальною зрілістю (крадіжки у сім'ї, сусідів, навчальному закладі; хуліганські бійки, відбирання грошей та речей у молодших тощо). Про такі вчинки, як правило, не повідомляють до органів внутрішніх справ. Тому реальнішим є облік тяжких насильницьких і насильницько-корисливих злочинів, які скоюють неповнолітні - убивства, тяжкі тілесні ушкодження, зґвалтування, злісне хуліганство, грабежі та розбійні напади.

Вивчаючи злочинність неповнолітніх, треба також ураховувати, що окремі їх групи істотно різняться. Ось чому значно відрізняється злочинність неповнолітніх віком 14−15 і 16−17 років. Різняться (як кількісно, так і якісно) також злочини, які скоюють учні загальноосвітніх шкіл, технікумів, професійних училищ, ті, хто працює, і ті, хто не має певного заняття.

У структурі злочинності неповнолітніх переважають:

· крадіжки приватного майна (45%);

· крадіжки державного і колективного майна (26%);

· грабежі (6%);

· розбійні напади (2%);

· злісне хуліганство (6%).

Міністерство внутрішніх справ України констатує збільшення кількості злочинів, скоєних неповнолітніми, у 2010 році на 22,3% порівняно з 2009 роком. Як зазначив заступник начальника Департаменту кримінальної міліції у справах дітей МВС України Віктор Суранович у інтерв'ю для газети «ZN UA», статистичні дані за 2010 рік у цілому свідчать про скорочення кількості таких видів злочинів, вчинених дітьми, як умисне вбивство — на 3,8%, згвалтування — на 51,1%, грабіж — на 40,8%, розбій — на 34,1%, вимагання — на 22,4%, хуліганство — на 39,4%. Віктор Суранович пояснив, що загальна кількість злочинів підвищилася в основному за рахунок збільшення числа крадіжок з 3403 (2009 рік) до 7056 (2010 рік). Стаття в газеті «ZN UA» — «Ранняя преступность» від 1 квітня 2011 р.

У Казахстані злочини вчинені молодими людьми у віці від 14 до 29 років нараховують 57%.

Чимало також убивств, тілесних ушкоджень і зґвалтувань. Майже 10% злочинів пов’язані з незаконним вживанням наркотиків.

Частка злочинів неповнолітніх у загальній злочинності становить 10%. Жіноча злочинність неповнолітніх співвідноситься із чоловічою у пропорції 1:15, міська до сільської - 3:1, молодшої вікової групи (14 — 15 років) до старшої (16 — 17 років) — 1:3. Групові злочини серед неповнолітніх становлять 60 — 70%; 15% усіх злочинів вчиняється у стані алкогольного чи наркотичного сп’яніння, 80% злочинів неповнолітні вчинюють неподалік від свого місця проживання, навчання чи роботи.

Зазначимо, що частка осіб чоловічої статі серед неповнолітніх злочинців перевищує її питому вагу серед населення цієї вікової групи. Частка дівчат-злочинців, навпаки, значно менша. Суттєвим є і те, що питома вага осіб жіночої статі в злочинності неповнолітніх у 3 — 4 рази менша порівняно з аналогічними показниками дорослої жіночої злочинності.

Вкажемо на негативні тенденції у сучасній злочинності неповнолітніх:

1) її кількісні показники зростали в середині 90-х років минулого століття, потім намітилася стабілізація;

2) спостерігається все більша орієнтація на корисливі та корисливо-насильницькі злочини (крадіжки, грабежі, розбійницькі напади);

3) збільшення кількості злочинів, що потребують кримінальної «кваліфікації» (квартирні крадіжки, викрадання автомототранспорту, рекет та ін.;)

4) подальше «омолодження» злочинності. Так, 1/5 злочинів вчиняються підлітками, які не досягли 14-річного віку, тобто не є суб'єктами злочину;

5) зростання питомої ваги дівчат серед злочинців, їх участі у тяжких злочинах (розбійницьких нападах, зґвалтуваннях і, навіть, убивствах);

6) вчинення тяжких злочинів з незначних приводів, а то й взагалі без приводу, їх виняткова жорстокість і зухвалість;

7) поява «нетрадиційних» для неповнолітніх злочинів (ритуальних убивств, самозахоплень, вандалізму тощо);

8) збільшення так званих «фонових» проявів (вживання наркотиків, пияцтво, токсикоманія, проституція, небажання займатися суспільне корисною працею, поширення венеричних хвороб та СНІДу);

9) зростання кількості осіб, що мають психічні відхилення від норми, перебувають у пограничному з неосудністю стані;

10) часті випадки злиття неповнолітніх злочинців з дорослими, які виступають у ролі організаторів злочинів;

11) посилення групового характеру злочинності неповнолітніх, яка набуває дедалі більшої організованості.

Боротьба зі злочинністю неповнолітніх — одна з центральних проблем боротьби зі злочинністю загалом. Показники злочинності неповнолітніх відбивають певною мірою ситуацію в суспільстві не тільки сьогодні, а й в майбутньому.

Проблема тяжкої насильницької злочинності проти життя та здоров я людини завжди була й залишиться однією з найзлободенніших і болісних проблем суспільства, гострим соціальним фактором його дестабілізації. Як свідчить історія людства, ці діяння завжди викликають негативний соціальний резонанс. Ступінь цивілізованості суспільства вимірюється саме ставленням однієї людини до життя та здоров я іншої, оскільки це не швидкоплинні цінності, а всі інші є похідними від них. Але ціна розуміння такої простої істини іноді ні з чим незрівнянна.

На найвищому законодавчому рівні - в Конституції України — зазначено, що людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Помітна поширеність злочинів насильницької спрямованості проти життя та здоров’я людини у структурі всієї злочинності, нестабільність їх динаміки, набуття нових негативних якісних характеристик, гранично високий рівень суспільної небезпеки, труднощі їх подолання — це лише небагато з того, що зумовлює нагальну потребу в поглибленому дослідженні насильницьких проявів, їх кримінально-правовому і кримінологічному аналізі, оцінці комплексу чинників, що їх викликають, розробці шляхів боротьби з ними.

Простежується стійка тенденція до зростання кількості умисних убивств і тяжких тілесних ушкоджень в Україні. Число таких злочинів, починаючи з 1972 р., зросло більше ніж у 3,5 разів. Щорічно виявляється у середньому понад 4, 5 умисних вбивств і близько 7 тис. тяжких тілесних ушкоджень. Найбільша кількість цих діянь зареєстрована органами офіційної статистики України у 1995 — 1996 рр. Число умисних убивств у 1996 р. становило 4896, а тяжких тілесних ушкоджень в 1995 р. — 8800. У 2003 р. їх зареєстровано відповідно 4041 і 6294, у 2007р. — 4296 і 6032.

Стан злочинності неповнолітніх багато в чому залежить від стану боротьби з нею і ставлення працівників правоохоронних органів до обліку її проявів. Тому у схожих за багатьма демографічними, економічними, територіальними та іншими показниками регіонах можуть бути значні розбіжності щодо показників розглядуваної злочинності.

Структура злочинності неповнолітніх в Україні має зараз такий вигляд: частка неповнолітніх у загальній злочинності становить 8−9%, серед них:

1) злочини проти особи — 2,1%;

2) грабежі і розбої - 9,0%;

3) крадіжки державного майна — 20,5%;

4) крадіжки індивідуального майна — 50%;

5) хуліганство — 6,2%.

За вибірковими даними, до 70−80% злочинів учиняється поблизу місця проживання, навчання, безпосередньо у навчальних закладах і гуртожитках.

Майже 50% злочинів вчиняється внаслідок відсутності батьківського контролю.

Злочини неповнолітніх носять, як правило, в більшості випадків груповий характер (у трьох випадках з п’яти). Більшість груп є нечисленними за своїм складом (дві-три особи нестійкі (тобто існують менше трьох місяців)) іноді групи змішані - в їхньому складі є дорослі і неповнолітні злочинці.

Інтенсифікація насильства виражається в більше високих темпах росту найнебезпечніших насильницьких злочинів і їхньої частки в загальному статистичному масиві виявлених злочинів неповнолітніх. Якщо загальне число виявлених неповнолітніх, що зробили злочини в 2006р. у порівнянні з 1991 р., скоротилося на 4,7%, а в порівнянні з 1997 р. — на 6,2%, то число неповнолітніх, що зробили за цей період:

Ю навмисне вбивство, — виросло відповідно в 3,7 і в 1,5 рази;

Ю навмисне заподіяння тяжкої шкоди здоров’ю, — виросло в 4,2 і 2,1 рази;

Ю розбій, — виросло в 2,2 і 1,3 рази.

Оскільки ці види злочинів є найменш латентними із чинених підлітками злочинів, те їхня тенденція швидше за все відбиває реальну тенденцію злочинності неповнолітніх.

Сучасну ситуацію з убивствами неповнолітніх можна охарактеризувати як незначне скорочення на рівні найвищих показників (за останні чотири роки зареєстровані найвищі (з моменту утворення єдиного обліку злочинів в 1961 р.) показники числа підлітків, що зробили навмисні вбивства: 2001р.-2126,2002р.-2118,2003р.-2057, 2004 р.-2021).

Високий рівень активності неповнолітніх у здійсненні навмисних убивств і його відносна стійкість свідчать, очевидно, про те, що вбивство як прояв властивості суспільства породжувати найнебезпечніші форми насильства неповнолітніх, починає в останні чотири роки наближатися до межі свого можливого насичення, тобто до границі, за якої кризова ситуація (важке положення), уже переходить у критичну криміногенну ситуацію (небезпечне положення).

Статистичне вираження поширеності насильства в середовищі неповнолітніх підтверджується даними соціологічного дослідження. Підлітки схвалюють:

Ю насильство як спосіб вирішення конфлікту (18,7% опитаних);

Ю насильство як спосіб досягнення мети (21,4%).

49% опитаних, що вчаться у школі, і 18% з вищих професійних училищ (ВПУ) заявили, що в їхніх освітніх установах існує вимагання грошей або речей одними учнями в інших. Про те, що це явище існує, підтвердили батьки учнів і їхніх педагогів. Але значно частіше поширене насильство й приниження одних учнів іншими. На це вказали понад 70% учнів шкіл і понад 60% - ВПУ, 56% - батьків, 78% - викладачів шкіл і 84% - педагогів і вихователів ВПУ.

Школу насильства неповнолітні проходять у бійках, які, на думку більшості всіх груп респондентів, у середовищі підлітків — явище розповсюджене.

З багатьох факторів, що чинять вплив на поширеність насильства, відзначимо два. Перший фактор — у суспільстві не сформовані установки толерантної свідомості. Поки не прийнято вирішувати конфлікти шляхом компромісу, договору, згоди, важко сподіватися на зниження рівня насильства. Другий — у суспільстві поширилася «соціалізація на насильство», що істотно міняє «кодекс» поводження підлітків. Застосування сили в середовищі неповнолітніх стає нормою й престижним засобом досягнення успіху. Зрозуміла для підлітків, і не тільки їм, воля включає жорстокість і насильство як атрибути її реального буття.

Одним з показників, що свідчать про розширення бази злочинного поводження неповнолітніх, є число осіб, що вперше зробила злочини. Сформувавши основний статистичний масив виявлених неповнолітніх злочинців (1997 р. — 81,2%, 2003 р. — 84,4%, 2004 р. — 85,4%), сукупність підлітків, що вперше скоїла злочин, «демонструє» більше несприятливу тенденцію зміни в порівнянні з особами, що раніше скоїли злочин.

На тенденцію до розширення соціальної бази злочинності неповнолітніх великий вплив робить криміногенно-віктимогенне середовище, що оточує підлітків. Глибоке вивчення цього середовища показує, що найбільш сильними підкріплюючими факторами злочинного поводження виступають насильницьке підпілля, наркотичне підпілля, сексуальне підпілля, економічне підпілля.

1.3 Кримінологічна характеристика групової злочинності неповнолітніх

Злочинні групи створюються, як правило, не одразу. Спочатку вони мають перед-кримінальний характер, культивуючи аморалізм та його прояви. В цьому разі йдеться про групи кримінального ризику, члени яких балансують на грані злочинів. На відміну від попередніх років, такі групи мають в основному корисливу спрямованість. Члени цих груп усю свою поведінку підкоряють інтересам, де і як дістати гроші, вживають наркотики, спиртне, займаються груповим сексом, цинічно ставляться до людей, у тому числі своїх близьких. Вони намагаються будь-якою ціною довести свою зверхність над іншими, найчастіше шляхом приниження людської гідності та фізичної розправи.

Будь-яке спільне здійснення злочину двома чи більше особами є злочином, зробленим у групі. Підлітки молодшої вікової групи, як правило, роблять злочини в складі групи.

У певній мірі це пов’язано з особливостями фізіологічного і психічного стану осіб даної вікової групи (11−15 років — період, пов’язаний зі змінами в організмі гармонійного балансу, зі створенням і перебудовою роботи залоз внутрішньої секреції. Цей період характеризується підвищеної уразливістю нервової системи). Становлення особистості - через самоствердження.

Провідний мотив — прагнення знайти своє місце серед однолітків.

Серед неповнолітніх злочинців більше всього учнів загальноосвітніх шкіл і ПТУ; менше — учнів середніх спеціальних навчальних закладів і вузів.

Більшість досліджуваних підлітків мали конфліктні відносини з батьками, однак мали нормальні житлові умови і матеріальне положення.

Також серед тих, хто приймав участь у груповій злочинності більшість були на обліку в інспекціях по справах неповнолітніх.

Кримінологічна характеристика злочинних груп неповнолітніх:

1. Перший тип: традиційні злочинні групи неповнолітніх, які відносять до «ситуативних» — нечисленні і нестійкі, перевага загальнокорисливих злочинів. Злочини є лише окремими епізодами в життєдіяльності підлітків і не можуть розглядатися в якості основної характеристики цих груп. Невисокий рівень організації злочинної діяльності в «ситуативних» групах. Відсутність тісних міжособистісних зв’язків у підлітків, які входять у ці групи. Віковий рівень 14−15 років.

2. Другий тип: злочинні групи неповнолітніх, «перехідні» від груп «ситуативних» до злочинних груп високого рівня розвитку. Характеризується великою чисельністю учасників, більш тривалим періодом існування і злочинної діяльності, наявністю окремих елементів стійкості, великою кількістю зроблених злочинів, зміною їх характеру, більш сильним впливом на моральну сферу підлітків. Кожна група складається з мікрогруп (емоційна основа утворення). Віковий рівень 16−17 років і вище (14-літніх мало). Статева структура — підлітки чоловічої статі основа, зростання активної участі дівчин (майже кожна третя займає положення «опущених», «загальних» дівчат, які задовільняють статеві потреби членів груп чоловічої статі, інші - в ролі «матрьон», тобто учасниць, які користуються в групі визначеним авторитетом і правом вибору статевого партнера. Склад учасників — учні ПТУ, а також працюючі неповнолітні. Зменшується чисельність загальноосвітніх шкіл, які навчаються. Злочини в основному відбуваються під впливом криміногенної (провокуючої) конкретної життєвої ситуації.

3. Третій тип: стійкі підлітково-молодіжні угрупування, що представляють собою найбільш високий рівень розвитку злочинних груп. Характеризується: розробленою структурою внутрігрупових зв’язків, встановлені фінансові «повинності», вікова структура — юнаки 16−17 років, багато дорослих, 14−15-літніх — незначна кількість; наявністю чітко визначеного лідера; «закритий» характер угруповання, відносно стабільний склад учасників; стійка спрямованість на здійснення злочину визначеного виду.

Стійкість угруповань третього типу залежить від: 1) інтенсивності діяльної злочинної групи (кожний новий вдало здійснений злочин зміцнює групу і підвищує її стійкість); 2) задоволення через ієрархізацію особистого інтересу кожного члену групи (чим більше група орієнтована на формування особистісних зв’язків, тим більше вона стійка); 3) наявності психологічної захищеності кожного члена групи (що дуже важливо для більшості підлітків. Відносини захисту і взаємодопомоги обумовлені бажанням зберегти і зміцнити злочинну групу.

Фактори, що сприяють формуванню злочинних груп неповнолітніх:

1. Економічні (сукупність конкретних явищ громадського життя).

2. Сім'я: неповна родина, малодітність родин, велике число розлучень, аморальна поведінка батьків та інших членів родини, пияцтво й алкоголізм, систематичні конфлікти, що виливаються у сварки, скандали, бійки, розпусна поведінка батьків, відсутність у батьків бажання піклуватися про своїх дітей, відсутність емоційних зв’язків між батьками і дітьми і т.д.).

3. Конкретні недоліки в організації навчально-виховного процесу в загальноосвітній школі, що обумовлює протиправну поведінку неповнолітніх: 1) недоліки організаційного характеру; 2) недоліки, зв’язані з неправильним психологічним підходом до учнів, схильним порушувати встановлені правила і норми поведінки; 3) недоліки, обумовлені невисоким професійним рівнем деяких учителів, їх психологічною непідготовленістю до роботи з дітьми.

Кількість злочинів, що вчиняються групами неповнолітніх осіб, за останні роки значно зросла і охоплює всі види злочинів і сфери злочинної діяльності. Групова злочинна діяльність неповнолітніх являє собою підвищену суспільну небезпеку, адже в процесі її здійснення об'єднуються зусилля кількох осіб з метою досягнення злочинних наслідків, які є більш значними, ніж у результаті дій однієї особи. Вивчення групової злочинної діяльності ще не призвело до створення загальноприйнятної концепції групової злочинності, адже не збігаються цілі та завдання, що стоять перед різними науками, які вивчають ти чи інші аспекти даного явища.

Рівень групової злочинності неповнолітніх при вчиненні різних злочинів неоднаковий, а отже, це є проблемою, яка потребує глибокого кримінологічного дослідження. У літературі немає єдиного розуміння термінології, що використовується, відсутній уніфікований підхід при виборі критеріїв класифікації групової злочинності. Недостатнє дослідження кримінологічних аспектів групової злочинності чи їх помилкова інтерпретація позначаються на якості кримінально-правового регулювання.

Переважну більшість злочинів скоєно в групах. Суспільна небезпечність цих груп пояснюється тим, що в них активну роль відіграють дорослі, які вже встигли побувати в місцях позбавлення волі й мають достатній злочинний досвід.

Злочинність молоді щороку зростає на 15−20%. І не останнє місце в ній належить молодим людям, що вживають наркотики і алкоголь.

Дуже складні криміногенні наслідки може мати втягнення молоді в групові злочинні акти із застосуванням зброї. Відсоток таких збройних нападів поки що незначний. Але з часом за певної тенденції до зростання наслідки можуть бути дуже серйозними.

Особливого загострення набуває проблема учнівської бездоглядності та безпритульності. Вдаючись до бродяжництва й жебрацтва, учні юнацького віку нерідко скоюють крадіжки самі, або їх залучають до кримінальних груп дорослі.

Аналіз причин зростання юнацької злочинності свідчить, що послаблення виховної ролі сім'ї, кризовий стан освіти, занепад культури за втрати суспільних цінностей призводять до різкого зменшення, а то й утрати зацікавленості до знань і праці, зростання невпевненості в собі, в завтрашньому дні, виникнення почуття роздратування й агресивності.

Попередження групової злочинної діяльності неповнолітніх значною мірою залежить від зусиль працівників правоохоронних органів. Але вивчення практики свідчить, що у цій роботі є істотні недоліки. Так, з 132 груп, які перебували на обліку, лише стосовно 14,2% здійснювались спеціальні заходи по їх роз'єднанню та переорієнтації, і тільки в половині випадків відбулися позитивні зміни. Основними причинами низької ефективності є:

1. індивідуально-профілактична робота здійснюється формально, без врахування особливостей особистості неповнолітніх та молоді, їх зв’язків, специфіки групування, положення в групі і т. ін.;

2. відсутня цілеспрямована робота щодо групи, яка стала для підлітка референтною, на яку він орієнтується, думку якої особливо цінує;

3. недостатньо надається допомога в адаптації до життя, налагоджуванні позитивних зв’язків і стосунків.

Звертаючи основну увагу на виховання в молоді поваги до закону, почуття непримиренності до зла й насильства, важливо перейти від адміністративно-правового впливу до надання учнівській молоді педагогічної допомоги.

Кримінальні групи створюються, як правило, не одразу, не на порожньому місці. Спочатку вони мають так званий передкримінальний характер, дедалі більше культивуючи аморальність, фонові прояви. У такому разі кажуть про створення групи кримінального ризику. Її члени балансують на грані скоєння тяжких злочинів. Причому такі групи, як правило, мають корисливу спрямованість (раніше вони значною мірою мали хуліганський характер). Члени таких груп підкоряють свою поведінку спільним корисливим інтересам: де і як добути гроші; готовність до насильницьких дій; пристрасть до наркотиків, спиртного; відвертий цинізм, який виявляється у спільних «приятельках», груповому сексі, гомосексуальних зв’язках; зневажливе ставлення до суспільства взагалі, до проблем, що стоять перед ним, до проблем окремих людей, у тому числі близьких, а в кінцевому підсумку — до членів своєї групи; бажання будь-що довести власну зверхність, найчастіше шляхом жорстокості, приниження людської гідності, фізичної розправи.

Як свідчить статистика, понад 70% злочинів неповнолітні вчиняють у групі. Враховуючи неповноту статистичної інформації (окремі учасники групових злочинів не притягаються до кримінальної відповідальності або ж залишаються невідомими правоохоронним органам), можна стверджувати, що вчинення злочину підлітком-одинаком — швидше виняток, аніж правило, але і в таких випадках завжди наявний вплив на неповнолітнього правопорушника найближчого соціального оточення, групи з антисоціальною спрямованістю, до якої він належить чи належав раніш. Слід особливо відзначити, що участь у групі і співучасть у вчиненні злочину звичайно не співпадають. Не виключена також різниця ролі, виконуваної в групі та при вчиненні конкретного злочину, що необхідно враховувати у роботі з неповнолітніми.

Це свідчить, що злочинні групи неповнолітніх і молоді виникають, переважно, на основі неформальних груп або «груп дозвілля». Це пов’язано з такими елементами підліткової психології, як підвищена схильність до навіювання та наслідування, несталість емоційно-вольової сфери, орієнтованість на групу (конформізм), домінування потреби у спілкуванні з однолітками та переоцінка значимості їх схвалення, некритичність оцінки своїх переваг і недоліків та ін.

Звичайно, криміногенну значимість мають не перераховані вікові особливості самі по собі, а їх зміст та спрямованість. Соціальні властивості особистості у підлітків ще тільки починають формуватись. Окрім вже зазначеної недостатньої самокритичності при оцінці своєї поведінки, у них може бути навіть знижена здатність до вибірковості свідомих дій. Але особливу увагу слід приділити домінуючій у цьому віці потребі в спілкуванні та схильності до групування. Саме тут підлітки мають можливість виявити себе та самоствердитись як особистість.