Розвиток науки у міжнародному приватному праві

ДЕРЖАВНА ПОДАТКОВА АДМІНІСТРАЦІЯ УКРАЇНИ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ДЕРЖАВНОЇ ПОДАТКОВОЇ СЛУЖБИ УКРАЇНИ

РЕФЕРАТ

на тему: РОЗВИТОК НАУКИ У МІЖНАРОДНОМУ ПРИВАТОНОМУ ПРАВІ

Робота виконана студентом Групи _ПСФЗ -42 В Белей В.В.

Науковий керівник Анісімова М.Ф.

ІРПІНЬ 2012

План ВСТУП РОЗДІЛ 1. ПОНЯТТЯ, ПРЕДМЕТ ТА СИСТЕМА МІЖНАРОДНОГО ПРИВАТНОГО ПРАВА

1.1 Поняття та предмет науки міжнародного приватного права

1.2 Система міжнародного приватного права РОЗДІЛ 2. РОЗВИТОК НАУКИ МІЖНАРОДНОГО ПРИВАТНОГО ПРАВА

2.1 Засновники доктрини міжнародного приватного права

2.2 Еволюція терміну «міжнародне приватне право»

РОЗДІЛ 3. ТЕНДЕНЦІЇ РОЗВИТКУ ТА ОСОБЛИВОСТІ ПРЕДМЕТА МІЖНАРОДНОГО ПРИВАТНОГО ПРАВА ЗАРУБІЖНИХ КРАЇН

3.1 Особливості предмета міжнародного приватного права зарубіжних країн ВИСНОВОК СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

ВСТУП У кожній державі найважливішим регулятором суспільних відносин є право. Це система юридичних норм, які фіксують певні відносини; охороняють загальнообов’язкові правила поведінки;закріплюють права і обов’язки осіб. У сукупності ці норми, а також інші джерела складають національну систему права. У світі існує більше двохсот національних систем права (стільки, скільки держав).

Часто між ними виникають відносини, які викликають безліч взаємних прав і обов’язків. Тому розвиток економіки, політики, культури, засобів комунікації, транспорту вимагають правового оформлення такого типу відносин, як міжнародні. Останні умовно можна поділити на дві великі групи: міждержавні та не міждержавні. Перша група становить сферу міжнародного публічного права, друга є предметом регулювання міжнародного приватного права.

Суб'єктами відносин у міжнародному публічному праві виступають держави як такі, а також міжнародні організації, членами яких є ті ж держави.

Суб'єктами відносин у міжнародному приватному праві є, перш за все, фізичні та юридичні особи, іноді - держави. Специфікою відносин є наявність «іноземного елементу». Під «іноземним елементом» розуміють: суб'єкт, який має іноземну належність (громадянство, місце проживання — щодо фізичних осіб; «національність» — щодо юридичних осіб); об'єкт, який знаходиться на території іноземної держави; юридичний факт, який відбувся за кордоном.

Міжнародне приватне право — це система юридичних норм, спрямованих на регулювання міжнародних не властних відносин з

«Іноземним елементом». Завданням міжнародного приватного права є регламентація вказаних відносин для всебічного захисту прав та інтересів суб'єктів права, створення єдиного правового простору для здійснення ними своїх прав і обов’язків, зміцнення співпраці держав, які відносяться до різних економічних, правових, соціальних, культурним системам.

Міжнародне приватне право нерозривно пов’язано з розширенням міжнародного торгово-економічного, науково-технічного та культурного співробітництва. Важливу роль у правовому регулюванні цього співробітництва покликані грати норми міжнародного приватного права, значення якого зростає в міру поглиблення міжнародних господарських зв’язків, розвитку нових організаційних форм у різних областях міжнародної ділової співпраці.

У цій роботі я розгляну історію розвитку науки міжнародного приватного права, а також тенденції розвитку.

1. Поняття, предмет та система міжнародного приватного права

1.1 Поняття та предмет науки міжнародного приватного права У кожній державі найважливішим регулятором суспільних відносин є право. Це система юридичних норм, що фіксують певні відносини; охороняють загальнообов’язкові правила поведінки; закріплюють права та обов’язки осіб. У сукупності ці норми (разом з іншими джерелами) становлять внутрішньодержавну (національну) систему права. Вона спрямована на врегулювання певного кола суспільних відносин, має загальний метод правового регулювання та фіксує правові норми у певній формі. Відомо, що таких національних правових систем у сучасному світі налічується близько двохсот. Часто між ними виникають відносини, що зумовлюють чимало взаємних прав та обов’язків. Тому розвиток економіки, політики, культури, засобів комунікації, транспорту тощо потребують правового оформлення такого типу відносин, які виходять за межі однієї держави. Останні умовно можна поділити на дві великі групи: міждержавні та не міждержавні. Перша група становить сферу міжнародного права, друга є предметом регулювання міжнародного приватного права.

Норми міжнародного приватного права застосовуються для так званого міжнародного спілкування. Національне право та міжнародне право, незважаючи на свою самостійність, у низці випадків взаємодіють, утворюючи полісистемний комплекс норм міжнародного приватного права. Водночас норми цих двох правових систем не полишають меж останніх, хоч і регулюють, з одного боку, міжнародні, а з іншого — невладні відносини, майнові та немайнові, що мають цивілістичну природу і виникають у сфері міжнародного спілкування. Поділяючись на матеріально-правові (такі, що регулюють і, конкретне правовідношення) та колізійні норми (такі, що відсипають до законодавства іншої держави), вони створюють певний комплекс у кожній правовій системі. Іноді вказують, що міжнародне приватне право — це право колізійне. Наявність колізійних норм становить особливість міжнародного приватного права. Як матеріально-правові, так і колізійні норми можуть міститись у національних джерелах права, міжнародних угодах.

30 січня 1996 р. у м. Львові польський водій не впорався з управлінням великогабаритного фургона. Внаслідок дорожньо-транспортної пригоди одна особа загинула, кілька — госпіталізовано, пошкоджено сім автомобілів. У даному випадку виникли правовідносини з делікту з «іноземним елементом». До них необхідно було, щонайперше, застосувати колізійну норму, викладену, зокрема, у ч. 1 cm. 569 чинного на той час Цивільного кодексу України, а також узяти до уваги норми cm. 35 («Зобов'язання, що не виникають з договірних відносин») Договору між Україною і Республікою Польща про правову допомогу та правовідносини у цивільних і кримінальних справах від 27 травня 1993 р.

Суб'єктами відносин у міжнародному приватному праві є, передусім, фізичні та юридичні особи, іноді - держави. Специфікою відносин є наявність «іноземного елементу». Під «іноземним елементом» розуміють: 1) суб'єкт, який має іноземну належність (громадянство, місце проживання — щодо фізичних осіб; «національність» — щодо юридичних осіб; це також іноземна держава); 2) об'єкт, який знаходиться на території іноземної держави (пошкоджена у дорожньо-транспортній пригоді автомашина знаходиться за кордоном; спадкове майно знаходиться за кордоном); 3) юридичний факт, що мав чи має місце за кордоном (наприклад, відкрилася спадщина за кордоном; музичний, вокальний чи інший твір виконано за кордоном; виконання роботи у іноземного працедавця; укладений контракт на виконання роботи у іноземного працедавця, проте працівник не може переїхати у іноземну державу для виконання умов контракту у встановлені контрактом строки через хворобу).

23 червня 2005 р. в Україні було прийнято Закон «Про міжнародне приватне право», який містить чимало норм, що є новими для правової системи держави. Серед них визначення «іноземного елементу» у приватноправових відносинах. Насамперед, у Законі зазначено, що приватноправові відносини — це відносини, які ґрунтуються на засадах юридичної рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності, суб'єктами яких є фізичні та юридичні відносини (п. 1 ч. 1 ст. 1). «Іноземним елементом», згідно із Законом України «Про міжнародне приватне право», вважається ознака, яка характеризує приватноправові відносини, що регулюються цим Законом, та виявляється в одній або кількох з таких форм: 1) хоча б один учасник правовідносин є іноземцем, особою без громадянства або іноземною юридичною особою; 2) об'єкт правовідносин знаходиться на території іноземної держави; 3) юридичний факт, який впливає на виникнення, зміну або припинення правовідносин, мав чи має місце на території іноземної держави (и. 2 ч. 1 ст. 1).

Серед переліку суб'єктів, які створюють поняття «іноземний елемент», наведене у зазначених нормах Закону, відсутня вказівка на державу, яка хоч і не часто, проте є учасницею приватноправових відносин. Проте розширити цей перелік дає можливість ст. 30 цього ж Закону. У ній міститься правило, відповідно до якого, до приватноправових відносин з «іноземним елементом» за участю держави застосовуються правила цього Закону на загальних підставах, якщо інше не передбачено законом.

Ось приклад, що демонструє складне поєднання «іноземного елементу» у правовідношенні. Напередодні 1996 р. затонуло судно «Сімба-1». Власником його була турецька фірма «Сімбашиппінг енд трейдінг», яка зареєструвала судно. Вона передала оперативне управління судном турецькій компанії «Кнідос». Місце реєстрації судна — Мальта. Ліцензована крюінгова компанія «Євромарін сервіс», зареєстрована в Одесі, найняла екіпаж, до складу якого входило 12 моряків — громадян України, що загинули внаслідок аварії. Трудові контракти з ними було укладено за законодавством Великобританії. Судно перевозило вантаж (1800 тонн металу) з російського порту Таганрог до турецького порту Деліскелесі .

До сфери міжнародного приватного права належать питання цивільної право та дієздатності іноземних фізичних та юридичних осіб, держави, її імунітету; відносин по зовнішньоторговельних угодах; прав авторі" на твори, видані за кордоном; трудо-правового та соціального статусу осіб, які знаходяться на території іноземної держави, працювали на такій території тощо. Регулюючи вказані та інші відносини, норми міжнародного приватного права утворюють систему, яка відображає упорядковану сукупність норм національного права.

Отже, міжнародне приватне право — це система юридичних норм, спрямованих на регулювання міжнародних невладних відносин з «іноземним елементом». Завданням міжнародного приватного права є регламентація вказаних відносин для всебічного захисту прав та інтересів суб'єктів права, створення єдиного правового простору щодо здійснення ними своїх прав та обов’язків, укріплення співпраці держав, які належать до різних економічних, правових, соціальних, культурних систем.

1.2 Система міжнародного приватного права Міжнародне приватне право має власну систему, її можна розглядати як систему навчального курсу та як галузі правничої науки. Навчальний курс прийнято поділяти на дві частини: Загальну та Особливу. Загальна частина охоплює питання, які мають методологічне значення для міжнародного приватного права в цілому, а саме: поняття, система та зміст міжнародного приватного права, його джерела, методи регулювання; вчення про колізійні та матеріально-правові норми; правові режими (національний, найбільшого сприяння та ін.); взаємність, реторсія, інші загальні положення щодо суб'єктів міжнародного приватного права. Особлива частина охоплює питання про право власності і речові права; зобов’язальне право; зобов’язання з правопорушень; відносини у сфері авторського, винахідницького, патентного, сімейного, спадкового права; трудових відносин; питання, що належать до міжнародного цивільного процесу.

Система Загальної та Особливої частини є відносно стабільною. Відносність полягає у тому, що внаслідок суспільного розвитку з’являється необхідність звернути більше уваги на правову регламентацію зовнішньоекономічних відносин, інвестиційної діяльності, перевезень, нових сфер господарювання, зокрема комерціалізації космічної діяльності, створення нових технічних засобів у різних сферах зв’язку (наприклад, застосування Інтернету в комп’ютерному спілкуванні).

Система міжнародного приватного права як юридичної науки майже збігається із системою навчального курсу. Крім того, ця правнича наука: 1) охоплює питання історичного розвитку доктрини права, її теорій, концепцій; 2) визначає підходи, способи розв’язання проблем міжнародного приватного права. Це сприяє вирішенню питань кваліфікації, тлумачення норми та правовідношення, а також визначенню правового статусу рухомого та нерухомого майна; визнанню імунітету і т. д.

У багатьох державах світу міжнародне приватне право знайшло своє місце в системі права, в одних воно вважається галуззю права, в інших — ні. В Україні початок XXI ст. для міжнародного приватного права характеризується необхідністю постановки низки науково-практичних питань та проблем, вирішення яких істотно вплине на формування її правового поля. Одним із таких є можливість ствердження, що міжнародне приватне право України є галуззю права. Поки що воно не обговорюється вітчизняними вченими. Тільки один з них — В. І. Кисіль — вказує, що міжнародне приватне право є специфічною галуззю приватного права. У сучасній науковій літературі України відсутні обґрунтування природи та місця міжнародного приватного права у вітчизняній системі права. Виняток становить дисертаційне дослідження В. І. Кисіля. Такий стан справ зумовлений з-поміж іншого теоретичним спадком, що залишився в Україні після розпаду СРСР. З цієї ж причини спостерігається неоднаковість з’ясування суті, природи та місця міжнародного приватного права в державах СНД. Наприклад, у Російській Федерації переважно обґрунтовується думка про те, що міжнародне приватне право є самостійною галуззю права (Г. К. Дмитрієва, В. Г. Єрмолаєв, О. В. Сиваков). Водночас деякі вчені не поспішають робити таких висновків, зазначаючи тільки, що міжнародне приватне право є комплексною правовою системою (О. С. Скаридов). Вчені деяких західних держав є достатньо категоричними у твердженні, відповідно до якого кожна держава має своє міжнародне приватне право, яке відображає конкретні умови і ситуацію у цій державі (Т. Бендевський — Республіка Македонія). Навряд чи це твердження є справедливим стосовно правових систем усіх держав.

Відомо, що для виокремлення правових норм, які регулюють певний вид суспільних відносин, у галузь права, до уваги беруть предмет та метод правового регулювання. Очевидно, що існує відособлена група суспільних відносин, а саме приватні (цивілістичні) відносини за участю «іноземного елементу», стосовно якої проводиться регулювання з допомогою певної сукупності правових норм (мова йде про предмет). Сформовано й особливі регулятивні режими (методи). Серед них виділяється колізійний (з його допомогою визначається право країни, яке підлягає застосуванню). Не поступається йому у важливості й матеріально-правовий метод (з його допомогою безпосередньо регулюються відносини з вказаної групи, норми спеціально створюються для регулювання цих відносин і не застосовуються до приватних відносин без «іноземного елемента»). Таким чином, міжнародне приватне право має свій предмет та методи регулювання, тобто с галуззю права. Крім того, міжнародне приватне право є насамперед внутрішнім правом держави. Тому можна зробити остаточний висновок: функціонує галузь права міжнародне приватне право України.

2. Розвиток науки міжнародного приватного права міжнародне приватне право

2.1 Засновники доктрини міжнародного приватного права Міжнародне приватне право, починаючи свій розвиток з колізійного, пройшло тривалий шлях, сприйнявши стародавнє, зокрема староримське, право. Проте останньому так і не була відома розгорнута система колізійних норм. Вона починає формуватися в епоху раннього середньовіччя внаслідок потреби врегулювати торговельні відносини. Такі норми містилися, зокрема, у договорах, укладених із греками 911р. князем Олегом і 944 р. князем Ігорем, у «Руській правді», інших джерелах. Значно пізніше, з кінця середніх віків, почала формуватися практика й доктрина про колізії статутів (місцевих законів). Із статутних теорій і виникло колізійне право. Поступово виникала назва нового вчення — міжнародне приватне право.

Вважається, що засновниками доктрини міжнародного приватного права були Бартол (1314−1357, Італія), Бальд (1327−1400, Італія), які коментували тексти римського права. В основному ці коментарі стосувалися контрактів, деліктів і заповітів.

Згодом доктрину міжнародного приватного права доповнили: вчення про «автономію волі» сторін, за яким сторони могли застосовувати до договорів обрані ними звичаї (Шарль Дюмулен, 1500−1566, Франція); твердження про безумовне застосування закону місцезнаходження речі щодо нерухомості (Бертран д’Аржантре, 1519−1590, Франція); теорія про застосування територіального принципу та принципу «ввічливості» («comitas»), яка полягає у тому, що дія іноземних законів відбувається завдяки «міжнародній ввічливості» (Ульрік Губер, 1634−1694; Павло Вут, 1619−1667; Йоганнес Вут, 1647−1714; усі - Голландія).

У XIX ст. вказані теорії, зокрема вчення про «comitas», підтримав Джозеф Сторі (1779−1845, США). У його «Коментарях конфліктного права» (1834 р.) було вжито термін «міжнародне приватне право», який і донині викликає заперечення. Вказувалось, наприклад, що термін «міжнародне» не відображає характеристики джерел цієї галузі права, які в Америці мали переважно внутрішній, міжштатний характер. Важко заперечити несправедливість цих зауважень. Водночас інші терміни: «конфліктне право», «колізійне право» у правовій системі США та інших країн зазвичай повністю не охоплюють предмета галузі.

Не відповідала реальності й критика терміна «приватне» з боку радянських вчених, які вважали, що радянське право не знало поділу на публічне та приватне. Проте такий поділ об'єктивно існує у будь-якій правовій системі, хоч може не проводитись формально та не відображатись доктриною права.

2.2 Еволюція терміну «міжнародне приватне права»

Вчені не згідні з терміном «право», стверджуючи, що мова йде винятково про технічні правила вибору застосовуваного права, яке регулює конкретні цивілістичні відносини з «іноземним елементом».

У зв’язку з такою критикою, яка іноді лунає й сьогодні, у другій половині XIX ст. розпочинається еволюція цього терміна. Пропонується використовувати, наприклад, терміни «право приватних відносин» — Зітельман (Zitelmann), «право меж» — Ленхард (Leonhardt) і Франкенштейн, «зовнішнє приватне право» — Раапе і Шнітцер. Але вживання цих термінів не було тривалим. Внаслідок творчих пошуків у європейських державах: Франції, Бельгії, Італії, Іспанії та інших, — у державах Латинської Америки все ж поширився термін «приватне міжнародне право». Використовується він і в Австралії. У США поряд з цим терміном все частіше вживаються і стають загальновизнаними терміни «колізійне право» та «конфліктне право». Проте ця термінологія є коректною, якщо, по-перше, не йдеться про матеріально-правові норми, наявність яких необхідна відповідно до деяких концепцій про джерела міжнародного приватного права; по-друге, якщо брати до уваги лише відмінність між правом двох країн з одного й того ж питання. Недоречно, наприклад, вживати ці терміни у разі однаковості норм права двох держав, однакового їх тлумачення, однакового результату кваліфікації норм права чи правовідношення.

У Росії з кінця XIX ст. і до сьогодні переважно використовується термін «міжнародне приватне право». У науковій літературі України термін «міжнародне приватне право» з’явився лише у XX ст. В Україні, як і в Росії, терміни «колізійне» та «конфліктне» право менш поширені.

Загалом юристами було запропоновано понад 20 термінів, якими позначалося поняття «міжнародне приватне право». Проте вони так і не отримали широкого визнання. Водночас, хоч назви «приватне міжнародне право», «колізійне право», «конфліктне право» не є повністю вичерпними і коректними в усіх випадках, все ж вони стали загальновідомими та зрозумілими усім. При цьому найчастіше доводиться приймати умовний термін «міжнародне приватне право» [3, c.60].

У зв’язку з пошуком термінології та з інших причин, учені активно розвивали доктрину міжнародного приватного права. Визначний внесок у її розвиток зробив Альберт Дайсі (1835−1922, Англія), деякі інші вчені. Доктрина права була доповнена, зокрема, теорією Фрідріха-Карла фон Савіньї (1779−1861, Німеччина), за якою кожне правовідношення можна тісно пов’язати з певним місцем. Паскуале Манчіні (1817−1888, Голландія) вважав, що «власний» національний закон повинен слідувати за кожною особою, яка перебуває у межах іноземної держави. Згодом важливе місце у розвитку доктрини права посідають праці Е. Бартена (1897, Франція), Ф. Кана (1891, Німеччина). Розвивається доктрина міжнародного приватного права в західних державах і нині. Так, у сучасній правовій доктрині держав Східної Європи важливе місце посіли праці Ж. Сталева (Болгарія) — зокрема, про природу та функції міжнародного приватного права; І. Сассі (Угорщина) — щодо колізійних норм у міжнародному приватному праві, питань міжнародного трудового права, міжнародного цивільного процесу, М. Сосняка (Польща) — щодо відповідальності; В. Кнаппа (колишня Чехо-Словаччина) — питання загальної частини вказаної галузі права. Доктрину міжнародного приватного права держав колишньої СФРЮ представляють Б. Айзнер. Т. Бендевський, Б. Благоєвич, Т. Вараді, Н. Катічич, М. Рочкоманович, К. Сайко, М. Єздич та деякі інші.

У Росії наприкінці XIX — на початку XX ст. великою популярністю користувалися праці Д. Мейєра, Н. Іванова, К. Малишева, Ф. Мартенса, А. Пиленко, П. Казанського, Б. Нольде, М. Бруна. Радянський період у розвитку доктрини міжнародного приватного права ознаменований творчим доробком С. Б. Крилова, І. С. Перетсрського, JI. А. Лунца, М. М. Богуславського.

Українську доктрину розвивали В. М. Корецький, Г. К. Матвєєв, Ю. Г. Матвєєв, праці яких є актуальними й нині. В останні десятиріччя XX ст. проблеми уніфікації колізійних норм правових актів нашої держави досліджував А. Г. Хачатурян. Питання кодифікації міжнародного приватного права, шлюбно-сімейних відносин з «іноземним елементом», комерційних з виходом за межі однієї держави та деякі інші є предметом дослідження В. І. Кисіля; проблеми іноземних інвестицій — В. М. Коссака; трудові правовідносини з «іноземним елементом» — А. С. Довгерта. Вітчизняна доктрина вказаної галузі права збагачена також працями О. А. Підопригори, О. О. Підопригори, М. М. Сибільова, В. Л. Мусіяки. Незважаючи на чималу кількість наукових досліджень, доктрина правової системи нашої держави потребує вивчення та аналізу багатьох питань, актуальних для суверенної України.

3. Тенденції розвитку та особливості предмета міжнародного приватного права зарубіжних країн

3.1 Особливості предмета міжнародного приватного права зарубіжних країн Міжнародне приватне право є внутрішнім правом держав. Тобто кожна з них має своє міжнародне приватне право. Тому можна констатувати існування німецького, швейцарського, українського, російського тощо міжнародного приватного права. Єдиного для усіх держав міжнародного приватного права не існує.

У зарубіжних державах, як і в Україні, міжнародне приватне право регламентує майнові та немайнові відносини. Проте для цієї галузі характерними є певні тенденції та особливості, зумовлені історичним розвитком держав. Наприклад, Велика французька революція створила багатьом країнам необхідні умови для розвитку приватної ініціативи, капіталістичних відносин. Це виразилося, зокрема, у недоторканності необмеженої приватної власності, свободі договору. Створювалися правові умови регламентації міжнародних приватноправових відносин у цивільному й торговельному обігу.

Починаючи з XIX ст. у торговельному праві зарубіжних держав виявилися нові тенденції, наприклад, розширення правоздатності торгових товариств. У XX ст. суттєво змінюється призначення деяких інститутів торговельного права. Так, інститут банкрутства, який традиційно застосовувався для стягнення боргів, набув нових функцій, спрямованих на збереження діяльності та рентабельності підприємств.

Вказані та інші аспекти розвитку цивільного й торговельного, а нині переважно комерційного права, викликають уніфікаційні процеси як у внутрідержавному законодавстві, так і в міжнародних угодах. Ці процеси відображають інтеграцію господарства зарубіжних держав (наприклад, у межах Європейського Союзу, далі - ЄЄ). Зазначені тенденції є загальними для іноземних правових систем. Тому можна констатувати, що на початку XXI ст. характер міжнародного приватного права як юридичної дисципліни значно змінився. Сьогодні велика кількість норм міжнародного приватного права є уніфікованими в рамках права ЄС.

Цредмет міжнародного приватного права іноземних держав, на відміну від вітчизняної концепції в цій галузі права, має особливості. Так, французька доктрина (А. Батіффоль, П. Саватьє), яка вплинула й на формування деяких інших правових систем, передовсім зосереджує увагу на вченні про громадянство та питаннях правового статусу іноземців (у широкому розумінні слова). Тобто, йдеться не тільки про питання цивільної правосуб'єктності, а й про в'їзд, виїзд, вільне пересування у межах іноземної держави, вільний вибір професії тощо. Тільки після цього розглядаються питання колізії законів та міжнародного цивільного процесу.

У міжнародному приватному праві Італії, Іспанії та латиноамериканських держав крім колізій юрисдикцій і законів до предмета міжнародного приватного права належать питання про правовий статус іноземців.

Немає однозначності у з’ясуванні змісту предмета міжнародного приватного права серед вчених колишньої СФРЮ. Так, одні з них вважають, що міжнародне приватне право охоплює питання колізії законів та колізії юрисдикцій (Б. Благоєвич), інші додають ще й питання про колізію громадянств (Б. Айзнер). Деякі вчені достатньо широко тлумачать зміст предмета міжнародного приватного права, вважаючи, що міжнародне приватне право складають норми, які визначають право, що підлягає застосуванню. До предмета, на їх думку, належать також цивільно-процесуальні відносини з «іноземним елементом», права іноземців вступати у приватноправові відносини у державі, право якої застосовується, та права громадян держави, право якої застосовується, вступати у приватноправові відносини з «іноземним елементом» (Т. Вараді).

У Македонії міжнародне приватне право крім традиційних питань про поняття, джерела та колізії права, охоплює також питання громадянства, надання правової допомоги, визнання й виконання іноземних судових рішень, зовнішньоторговельного арбітражу (Т. Бендевський).

Вчені Польщі (К. Пшибиловський, М. Сосняк, В. Валашек) вважають, що міжнародне приватне право повинно включати колізійні норми та норми міжнародного цивільного процесу. Цю думку поділяють і угорські вчені (JI. Рецеї, І. Сассі).

Німецька доктрина (Л. Раапе, Г. Кегель) обмежує предмет міжнародного приватного права колізійним правом. Німецькі правники Г.-А. Любхен та М. Пош уважають колізійне право (згідно із їхньою термінологією — «право застосування права») самостійною правовою матерією з власними загальними правовими принципами та узагальнюючими визначеннями, тобто з відособленою Загальною частиною. Деякі інші вчені (Бар, Нуссбаум) включають до міжнародного приватного права й питання міжнародного цивільного процесу.

Міжнародне приватне право Данії регулює такі основні питання: екстериторіальну юрисдикцію національних судових органів; колізії права, тобто вибір застосовуваного судом права; визнання й виконання рішень іноземних судів; міжнародний арбітраж.

У болгарській доктрині (В. Кутиков, І. Алтинов) вважається, що міжнародне приватне право охоплює матеріально-правові та колізійні норми. Ці ж погляди поділяють учені Китаю.

В англо-американській доктрині (А. Дайсі, Дж. Чешир, Д. Біль, Г. Гудрич) вважають міжнародне приватне право колізійним і таким, що включає вирішення питань підсудності. Дж. Чешир та Р. Норт, крім вказаних питань, аналізують питання прийняття і виконання рішень іноземних та арбітражних судів.

Та частина англійського права, що називається міжнародним приватним правом, застосовується завжди, коли суд розглядає позов стосовно правовідносин з «іноземним елементом». Норми міжнародного приватного права застосовують тільки для:^{створення} умов, на підставі яких суд є компетентним приймати рішення стосовно певного позову; 2) визначення у кожній конкретній справі тієї правової системи, на підставі якої будуть з’ясовуватися права сторін; 3) вказівки на обставини, на підставі яких може бути визнане рішення іноземного суду, що регулює конкретне спірне питання, а також право кредитора, визнане на підставі рішення іноземного суду, може бути реалізоване в Англії примусово.

ВИСНОВОК Міжнародне право тісно пов’язане з розширенням міжнародного торгівельно-економічного, науково-технічного і культурного співробітництва. Важливу роль в правовому регулюванні цього співробітництва мають норми міжнародного приватного права, значення якого постійно зростає. Ці норми у сукупності з нормами інших галузей права складають внутрішньо державну (національну) систему права. Вона спрямована на врегулювання певного кола суспільних відносин, має загальний метод правового регулювання та фіксує правові норми у певні форми. Відомо, що таких національних правових систем у сучасному світі налічується більше двохсот.

Суб'єктами відносин у міжнародному приватному праві є, передусім, фізичні та юридичні особи, іноді — держави. Специфікою відносин є наявність «іноземного елементу». Під «іноземним елементом» розуміють:

1) суб'єкт, який має іноземну належність (громадянство, місце проживання — щодо фізичних осіб; «національність» — щодо юридичних осіб);

2) об'єкт, який знаходиться на території іноземної держави;

3) юридичний факт, що мав чи має місце за кордоном.

міжнародне приватне право — це система юридичних норм, спрямованих на регулювання міжнародних невладних відносин з «іноземним елементом». Завданням міжнародного приватного права є регламентація вказаних відносин для всебічного захисту прав та інтересів суб'єктів права, створення єдиного правового простору щодо здійснення ними своїх прав та обов’язків, укріплення співпраці держав, які належать до різних економічних, правових, соціальних, культурних систем.

Предмет міжнародного приватного права іноземних держав, на відміну від вітчизняної концепції в цій галузі права, має особливості. Так, французька доктрина (А. Батіффоль, П. Саватьє), яка вплинула й на формування деяких інших правових систем, передовсім зосереджує увагу на вченні про громадянство та питаннях правового статусу іноземців (у широкому розумінні слова). Тобто, йдеться не тільки про питання цивільної правосуб'єктності, а й про в'їзд, виїзд, вільне пересування у межах іноземної держави, вільний вибір професії тощо. Тільки після цього розглядаються питання колізії законів та міжнародного цивільного процесу.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Богуславський М. М. Международное частное право. — М.: Международные отношения, 2004. — С. 414.

2. Кисиль В. Й. Правовая реформа в СССР и некоторые аспекты международного частного права // Советское государство и право. — 1990. — № 1. — С. 98−104.

3. Лебедев С. Н. О природе международного частного права // Ежегодник международного права. — 2009. — М., 2010. — С. 61−80.

4. Макоеский А. Л. Проблемы природы международного частного права в советской науке // Труды ВНИИСД 29. — М, 1984 — С. 206−224.

5. Матвеев Г. К. Предмет, система и задачи дальнейшего развития международного частного права // Советский ежегодник международного права. — 1978. — М., 1980. — С. 285−297.

6. Мюллерсон Р. А. О соотношении международного публичного, международного частного и национального права. — 2002. № 2. — С. 80−90.

7. Фединяк Г. С. Міжнародне приватне право. — К.: Юрінком Інтер, 1997.

8. Вишневський О. Я. «Міжнародне приватне право», «Міжнародні відносини», М., 1996.

9. Наукова бібліотека. — Міжнародне приватне право (контрольна). — Режим доступу до журн.: http://pulib.if.ua/referat/view/38 615

10. Освіта.ua. — Історія та розвиток науки міжнародного приватного права (стаття). — Режим доступу до журн.: http://osvita.ua/vnz/reports/law/9822/

11. Правознавець. — Міжнародне приватне право. Навчальний посібник 2-ге видання, стереотипне (книга). — Режим доступу до журн.: http://www.pravoznavec.com.ua/books/144/32/