Інтелектуальна власність: документне забезпечення

Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України Тернопільський національний економічний університет Факультет економіки та управління Кафедра документознавства, інформаційної діяльності та українознавства

Інтелектуальна власність: документне забезпечення Курсова робота з дисципліни:

Документне забезпечення діяльності організацій Тема: Інтелектуальна власність: документне забезпечення Студентки групи ДІД-31

Жуковської Уляни Михайлівни Науковий керівник:

к. іст. н., доцент Цуп О.В.

Тернопіль — 2012

ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. ПОНЯТТЯ ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОЇ ВЛАСНОСТІ

1.1 Сутність та значення інтелектуальної власності

1.2 Об'єкти та суб'єкти інтелектуальної власності

РОЗДІЛ 2. ДОКУМЕНТИ, ЩО ЗАБЕЗПЕЧУЮТЬ ІНТЕЛЕКТУАЛЬНУ ВЛАСНІСТЬ

2.1 Охоронні документи

2.2 Зміст і порядок проведення патентних досліджень

2.3 Патентний формуляр

2.4 Класифікація договорів РОЗДІЛ 3. ВДОСКОНАЛЕННЯ СИСТЕМИ ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОЇ ВЛАСНОСТІ

3.1 Способи захисту прав інтелектуальної власності

3.2 Проблеми і перспективи розвитку системи охорони інтелектуальної власності України ВИСНОВКИ ДОДАТКИ СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

ВСТУП

Актуальність теми. У всьому світі дедалі більшого значення набуває інтелектуальна власність, тому що питома вага прав на інтелектуальні продукти у внутрішньому і зовнішньому товарному обігу не припиняє збільшуватися. Практично будь-який товар і будь-яка послуга, так чи інакше, як одну із своїх складових мають інтелектуальну власність.

Питання, які стосуються охорони інтелектуальної власності, сьогодні вийшли на перший план, тому що у сучасному світі об'єкти права інтелектуальної власності відіграють значну роль у забезпеченні конкурентоспроможності товарів і послуг і стають вирішальним фактором економічного розвитку.

Сьогодні в основному вже сформувалася глобальна система правової охорони інтелектуальної власності. Україна адаптується до неї через намір розвиватися як складова частина світового співтовариства. За останні роки Україна значно активізувала процес входження в світові структури, які регулюють інтелектуальну власність, і вже є учасницею понад десяти міжнародних конвенцій і договорів у цій сфері.

Водночас у цій сфері накопичилось чимало проблем, які потребують розв’язання. Серед них суттєве зменшення кількості винахідників та раціоналізаторів в Україні, призупинення отримання сучасної патентної інформації з інших країн, значні строки видачі патентів, існування деклараційних патентів, які не забезпечують на необхідному рівні захист винаходів, відсутність валютних коштів для патентування українських винаходів за кордоном тощо.

Таким чином, велика практична значимість вказаних проблем в житті суспільства зумовлює актуальність теми дослідження курсової роботи.

Мета курсової роботи - проаналізувати та з’ясувати основні риси документального забезпечення інтелектуальної власності та ознайомитися з формою і метою проведення патентних досліджень.

Для досягнення цієї мети у роботі вирішуються наступні завдання:

· зробити загальну характеристику інтелектуальної власності;

· визначити вимоги, що пред’являються до складання та оформлення охоронних та інших документів;

· визначити сутність та важливість системи правової охорони інтелектуальної власності ;

· охарактеризувати порядок і зміст проведення патентних досліджень;

· дослідити вдосконалення документного забезпечення інтелектуальної власності;

· дослідити шляхи і методи захисту прав інтелектуальної власності;

Об'єктом дослідження є загальне визначення інтелектуальної власності та її документальне забезпечення.

Предметом дослідження виступають охоронні та інші документи, що забезпечують інтелектуальну діяльність.

В науці про інтелектуальну діяльность є чимало досліджень, присвячених проблемам захисту прав інтелектуальної власності викладені у працях: В.О. Потєхіна, О.Л. Підопригора, В. О. Жарова, Т. О. Захарчука, І.О Кулика, С. Т. Гончарука та інші.

Структура роботи: курсова робота складається із вступу, трьох розділів і восьми параграфів, висновків, списку використаних джерел (33 найменування) та 11 додатків.

РОЗДІЛ 1. ПОНЯТТЯ ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОЇ ВЛАСНОСТІ

1.1 Сутність та значення інтелектуальної власності

Термін «власність» щодо результатів творчої діяльності у законодавстві і спеціальній літературі використовується уже давно. Патентний закон Франції (1791 р.) і закон штату Масачусетс США (1789 р.) свідчать про те, що результати творчої діяльності уже в ті часи визнавалися об'єктами власності і, отже, права власності.

Термін і поняття «інтелектуальна власність» виникли порівняно недавно. Проте у спеціальній літературі поняття «власність» і «інтелектуальна власність» використовуються як однозначні [28, с. 66].

Походження виразу «інтелектуальна власність» звичайно пов’язують з французьким законодавством кінця XVIII ст. і, зокрема, з теорією природного права, яка набула свого найбільш послідовного розвитку у працях французьких філософів-просвітителів (Вольтера, Дідро, Гельвеція, Гольбаха, Руссо) і згідно з якою право творця будь-якого творчого результату, хай то буде літературний твір або винахід, є його невід'ємним природним правом, виникає з самої природи творчої діяльності «й існує незалежно від визнання» цього права державною владою.

Під «власністю», в звичайному значенні цього слова, розуміють суспільні відносини, що історично склалися, щодо привласнення або розподілу речей, матеріальних предметів, які й є об'єктами власності [11, с. 16].

Найважливішою характеристикою власності є те, що її власник може використати свою власність так, як він бажає, і ніхто інший не може законним чином використати його власність без його дозволу. Законодавче врегулювання таких економічних відносин утворює «право власності», яке авторитетом держави гарантує відповідне привласнення речей.

У загальновживаному розумінні «інтелектуальна власність» - це права на результати розумової діяльності людини в науковій, художній, виробничій та інших сферах, які є об'єктом цивільно-правових відносин у частині права кожного володіти, користуватися і розпоряджатися результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності, які, будучи благом нематеріальним, зберігаються за його творцями і можуть використовуватися іншими особами лише за узгодженням з ними, крім випадків, зазначених у законі. Це результат творчої діяльності, об`єктами якої є не матеріальні носії, а ті ідеї, думки, міркування, образи, символи і т.д., які реалізовуються в певних матеріальних носіях. Це нематеріальна субстанція. Її неможливо відчути на дотик; вона немає довжини, ширини та висоті; вона немає ваги і не створює тіні; вона немає кольору, смаку або запаху [27, с. 11].

Важливою складовою рівня інтелектуальної діяльності є освіта, зміст якої також визначається рівнем науки, культури і мистецтва.

У недалекі минулі часи розвиток науки, техніки і виробництва називали науково-технічним прогресом. У найменуванні цього процесу також відобразилися наслідки тієї давньої дискусії між ліриками і фізиками. Культуру і мистецтво, які зверхньо називали лірикою, до уваги не брали взагалі. На думку тодішніх «верхів», лірика ніяким чином не могла впливати на соціально-економічний розвиток суспільства і її просто зневажали. Це і дістало своє відображення в акцентах розвитку складових, із яких складався науково-технічний прогрес.

Отже, поняття інтелектуальної діяльності і науково-технічного прогресу ні в якій мірі не збігаються. Поняття науково-технічного прогресу стосувалося лише розвитку науки, техніки і на цій основі - виробництва. Поза межами цього поняття залишалися література, культура і мистецтво. Поняття інтелектуальної діяльності охоплює весь комплекс складових, що складають основу соціально-економічного розвитку будь-якого суспільства [28, с. 25].

Поняття інтелектуальної власності неможливе без понять інтелект та творчість. Інтелект — це здатність людини до мислення, особливо до його вищих теоретичних рівнів, здатність до раціонального пізнання. Творчість — це цілеспрямована пошукова діяльність людини, результатом якої є щось якісно нове, що відрізняється неповторністю, оригінальністю і унікальністю [19, с. 4].

Творча діяльність — поняття більш широке ніж інтелектуальна діяльність. До поняття «результати творчої діяльності» чи просто «результати творчості» або «творчі результати» належать будь-які результати творчості. Результати інтелектуальної діяльності - це результати творчої діяльності. Але результати інтелектуальної діяльності обов’язково мають відповідати встановленим вимогам закону. Лише за цієї умови результати інтелектуальної діяльності можуть стати об'єктами інтелектуальної власності. У разі їх невідповідності вимогам закону вони не можуть стати об'єктами правової охорони.

Інтелектуальна діяльність і творча діяльність — це розумова діяльність. У цьому аспекті ці два види діяльності збігаються. Але не всяка розумова діяльність є інтелектуальною чи творчою. Людина може розумово працювати, але творчого результату не досягти.

Інтелектуальна діяльність відрізняється від творчої тим, що її результати неодмінно стають об'єктами правової охорони. Далеко не всі результати творчої діяльності стають об'єктами інтелектуальної власності і, отже, об'єктами правової охорони.

Отже, творчі результати — це результати творчої діяльності, що можуть бути об'єктами правової охорони, а можуть і не бути. Ті результати творчої діяльності, що наділяються правовою охороною і визнаються об'єктами інтелектуальної власності, і є результатами інтелектуальної діяльності [28, с. 29].

Як і матеріальний ресурс, інтелектуальну власність можна купити, продати та орендувати. Також як і матеріальний ресурс, її можуть втратити або ліквідувати при необережному або неуважному догляді. її можна застрахувати або використати в якості застави. Вона може з’явитися на світ в результаті моментального спалаху натхнення або багатьох років клопіткої праці. Вона може зникнути в одну мить або існувати вічно [19, с. 4].

При всіх своїх характеристиках інтелектуальна власність має економічну вартість (в багатьох випадках дуже високу), яку частіше не згадують в звітності, недовраховують та недооцінюють. З точки зору введення бізнесу вона відкриває нову ринкову можливість або являє загрозу — в залежності від того, хто нею розпоряджається.

Вважається, що «знання - сила». Потрібно додати, що знання - це ще й багатство. Дійсно, в економічному сьогоденні, заснованому на знаннях, інтелектуальна власність стає частіше за все найважливішим активом підприємства [20, с. 13].

Інтелектуальна власність має подвійну природу. Право, що виникає у творця на досягнутий результат інтелектуальної, творчої діяльності, подібне до права власності, яке виявляється в особи, працею якої створено матеріальну річ. Право на результат творчої діяльності забезпечує його господарю виняткову можливість розпоряджатися цим результатом на свій розсуд з усуненням третіх осіб від втручання у виняткову сферу правоволодіння, може передаватися іншим особам (або надавати дозвіл на його використання) і за цілим рядом ознак належить до майнових прав і справді подібне до права власності [28, с. 11].

Паралельно з економічним привласненням результатів інтелектуальної праці існують відносини духовного привласнення, які дістають юридичне вираження у праві авторства. Автор володіє сукупністю особистих немайнових (моральних) прав, які не можуть відчужуватися від їх власника внаслідок самої їх природи. І якщо у відносинах економічного привласнення визначається «Кому дозволено використати даний твір промисловим або комерційним чином? «, то у відносинах духовного привласнення міститься відповідь на питання «Хто творець цього твору?».

Майнові та особисті права взаємопов'язані і якнайтісніше переплетені, тобто утворюють нерозривну єдність. Цей зв’язок виявляється в тому, що внаслідок використання об'єктів інтелектуальної власності з’являються матеріальні об'єкти, тобто майно і право власності на нього [11, с. 17].

Якщо є поняття інтелектуальної власності, то є поняття права інтелектуальної власності. Не може бути власності без права власності. Будь-які результати інтелектуальної діяльності визначаються об'єктами права власності. Цивільний кодекс України дає таке визначення: «Право інтелектуальної власності - це право особи на результат інтелектуальної, творчої діяльності або на інший об'єкт права інтелектуальної власності, визначений цим кодексом та іншим законом».

Право власності прийнято розглядати в об'єктивному і суб'єктивному значенні.

В об'єктивному значенні права інтелектуальної власності - це сукупність правових норм, які регулюють суспільні відносини в процесі створення і використання результатів інтелектуальної діяльності.

В суб'єктивному значенні права інтелектуальної власності - особисті немайнові і майнові права, що відповідно до чинного законодавства належать авторам того чи іншого результату інтелектуальної діяльності [27, с. 11].

1.2 Об'єкти та суб'єкти інтелектуальної власності

Чинний нині перелік об'єктів права інтелектуальної власності був легалізований на міжнародному рівні у 1967 р. у Конвенції, якою засновувалася Всесвітня організація інтелектуальної власності (ВОІВ).

Відповідно до ст. 2 цієї Конвенції про заснування Всесвітньої організації інтелектуальної власності інтелектуальна власність містить права щодо:

літературних, художніх і наукових творів;

виконавської діяльності артистів, звукозапису, радіота телевізійних передач;

винаходів у всіх галузях людської діяльності;

наукових відкриттів, промислових зразків;

товарних знаків, знаків обслуговування, фірмових найменувань та комерційних позначень;

захисту проти недобросовісної конкуренції, а також усі іншіправа щодо інтелектуальної діяльності у виробничій, науковій, літературній і художній галузях [19, с. 21].

Загальний перелік об'єктів права інтелектуальної власності у національному законодавстві закріплений у ст. 420 ЦК України. Проте зазначена стаття ЦК України не містить виключного переліку та визначення категорії «об'єкт права інтелектуальної власності», а наводить лише їх перелік [25, с. 68].

Відповідно до ст. 420 ЦК до об'єктів права інтелектуальної власності, зокрема, належать:

літературні та художні твори;

комп’ютерні програми;

компіляції даних (бази даних);

виконання;

фонограми, відеограми, передачі (програми) організацій мовлення;

наукові відкриття;

винаходи, корисні моделі, промислові зразки;

компонування (топографії) інтегральних мікросхем;

раціоналізаторські пропозиції;

сорти рослин, породи тварин;

комерційні (фірмові) найменування, торговельні марки (знаки для товарів і послуг), географічні зазначення;

комерційні таємниці [19, с. 22].

Можна виділити наступні групи об'єктів права інтелектуальної власності, об'єднаних на підставі спільних ознак: об'єкти промислової власності, нетрадиційні об'єкти інтелектуальної власності, об'єкти авторського права і суміжних прав (див. Додаток А).

Об'єкти промислової власності:

Винахід (корисна модель) — це результат інтелектуальної діяльності

людини в будь-якій сфері технології.

Промисловий зразок — це результат творчої діяльності людини у галузі художнього конструювання.

Під торговельною маркою розуміють позначення, за яким товари і послуги одних осіб відрізняються від товарів і послуг інших осіб.

Географічне зазначення — це назва географічного місця, яке вживається для позначення товару, що походить із цього географічного місця та має певні якості, репутацію або інші характеристики.

Сутність фірмового найменування витікає з самої назви цього об'єкту. Але, на відміну від попередніх об'єктів, поки що не існує закону, який би охороняв права на нього.

Нетрадиційні об'єкти інтелектуальної власності:

Сорт рослин — це окрема група рослин в рамках нижчого із відомих ботанічних таксонів. Під породою тварин зазвичай розуміють селекційні досягнення у тваринництві.

Зафіксоване на матеріальному носії просторово-геометричне розміщення сукупності елементів інтегральної мікросхеми та з'єднань між ними визначене законом як топографія інтегральної мікросхеми.

Комерційна таємниця — це технічна, комерційна, організаційна та інша інформація, що здатна підвищити ефективність виробництва або іншої соціально доцільної діяльності або забезпечити інший позитивний ефект.

Відкриттям визнається встановлення невідомих раніше закономірностей властивостей і явищ матеріального світу.

Раціоналізаторською пропозицією є визнана юридичною особою пропозиція, яка містить технологічне (технічне) або організаційне рішення у будь-якій сфері її діяльності.

Об'єкти авторського права і суміжних прав:

Ці об'єкти права інтелектуальної власності, у свою чергу, поділяються на дві групи — власне об'єкти авторського права, твори літератури і мистецтва, комп’ютерні програми, компіляції данихі об'єкти суміжні з авторськими правами, до яких відносяться виконання творів, фонограми і відеограми, програми (передачі) організацій мовлення.

Твір — це результат творчої праці, комплекс ідей, образів, поглядів тощо.

Виконання — це представлення творів, фонограм, відеограм, виконань шляхом гри, декламації, співу, танцю в живому виконанні або за допомогою технічних засобів, а також показ кадрів аудіовізуального твору в їх послідовності (із супроводом або без супроводу звуком).

Фонограма — це будь-який виключно звуковий запис виконань або інших звуків.

Відеограма — це відеозапис на відповідному матеріальному носії виконання або будь-яких рухомих зображень, крім зображень у вигляді запису, що входить до аудіовізуального твору.

Програма (передача) організації мовлення — програма (передача), створена самою організацією мовлення, а також на її замовлення і за рахунок її коштів іншою організацією.

Суб'єктами права інтелектуальної власності є творець (творці) об'єкта права інтелектуальної власності (автор, виконавець, винахідник тощо) та інші особи, яким належать за заповітом або за договором особисті немайнові та майнові права інтелектуальної власності [33, с. 30].

У статті 421 ЦК України визначення суб'єкта права інтелектуальної власності подане через вживання законодавцем терміна «творець об'єкта права інтелектуальної власності». Термін «творець» у вищезазначеній статті за своїм змістом є аналогічним терміну «автор об'єкта права інтелектуальної власності». Творець (автор) — це фізична особа, творчою працею якої створюється об'єкт права інтелектуальної власності. Результат інтелектуальної, творчої діяльності може створити лише фізична особа [25, с. 73].

Суб'єктами права на винаходи, корисні моделі, промислові зразки є автори або фізичні чи юридичні особи, до яких право авторів перейшло за договором чи заповітом.

Суб'єктами права на торговельні марки, зазначення походження товарів можуть бути юридичні особи, а також фізичні особи, якщо вони здійснюють підприємницьку діяльність.

Суб'єктом правовідносин, що виникають у процесі створення і використання сортів рослин, може бути будь-яка юридична чи фізична особа Суб'єктом права на раціоналізаторську пропозицію є раціоналізатор, тобто автор раціоналізаторської пропозиції, що створив його своєю творчою працею [33, с. 30].

Суб'єктами права інтелектуальної власності на компонування (топографію) інтегральних мікросхем, відповідно до змісту ст. 473 ЦК України є її автор та інші особи, які набули право на компонування інтегральних мікросхем на підставі договору або закону.

Суб'єктами права інтелектуальної власності на комерційну таємницю, відповідно до змісту ст. 505 ЦК України, є особи, які займаються підприємницькою діяльністю та мають юридичний статус підприємців.

Суб'єктами права інтелектуальної власності на наукові відкриття є лише фізичні особи — автори, інтелектуальною, творчою діяльністю яких зроблене наукове відкриття .

Суб'єктом суміжних прав згідно зі ст. 450 ЦК України є виконавець, виробник фонограми, виробник відеограми, організація мовлення. Суб'єктами суміжних прав є також інші особи, які набули таких прав відповідно до договору чи закону у первинних суб'єктів суміжних прав.

До суб'єктів авторського права відносяться: автори творів; спадкоємці й інші правонаступники; організації, що керують майновими правами авторів на колективній основі.

Із практичної точки зору всіх суб'єктів права інтелектуальної власності можна поділити на дві групи — первинних та вторинних суб'єктів права інтелектуальної власності. До першої групи належать первинні суб'єкти, які набули право інтелектуальної власності в результаті створення або державної реєстрації прав на об'єкт права інтелектуальної власності. До цієї групи слід, у першу чергу, віднести автора (творця), оскільки саме його інтелектуальний, творчий потенціал є тим джерелом, з якого народжується об'єкт права інтелектуальної власності.

Друга група суб'єктів права інтелектуальної власності - це вторинні суб'єкти права інтелектуальної власності. Вони самі нічого не створюють, але на підставі закону або договору набувають у встановленому порядку майнових прав інтелектуальної власності і, відповідно, визнаються суб'єктами права інтелектуальної власності [25, с. 74].

Отже, суб'єктом права може бути будь-яка людина незалежно від громадянства, постійного місця проживання, роду занять та інших її особистих чинників. Це може бути громадянин України, громадянин іншої держави і особа без громадянства. Суб'єктами права можуть бути і юридичні особи, і держава в тому числі. Перелік об'єктів права інтелектуальної власності, не є вичерпним. З розвитком людської цивілізації будуть з’являтися все нові й нові об'єкти права інтелектуальної власності, насамперед у галузі інформаційних технологій, генної інженерії тощо.

Двадцять перше століття є століттям економіки, заснованої на знаннях, у якій інтелектуальна власність є основною рушійною силою.

У наш час роль і значення інтелектуальної власності інтенсивно зростають, вона давно вже стала найбільш цінним капіталом людства. В усьому світі інтелектуальна власність є об'єктом цивільного обороту. У міру істотного значення інтелектуальної діяльності, особливо її результатів для соціально-економічного розвитку будь-якого суспільства, попит на неї також інтенсивно зростає. Вона часто стає об'єктом неправомірних дій, зловживання, недозволеного використання, тому потребує надійної й ефективної правової охорони.

Таким чином, сутність права інтелектуальній власності полягає в нематеріальній природі її об'єктів.

РОЗДІЛ 2. ДОКУМЕНТИ, ЩО ЗАБЕЗПЕЧУЮТЬ ІНТЕЛЕКТУАЛЬНУ ВЛАСНІСТЬ

2.1 Охоронні документи

Будь-яка власність має потребу в охороні. Інтелектуальна власність не є виключенням. Однак способи охорони права на об'єкти інтелектуальної власності відрізняються від таких для матеріальних об'єктів. Якщо матеріальний об'єкт власності досить помістити під «замок» чи приставити до нього охоронця, то для охорони об'єктів інтелектуальної власності такі засоби непридатні. Основним способом охорони в цьому випадку є видача автору або іншому суб'єкту права об'єкта інтелектуальної власності охоронного документа: патенту чи свідоцтва.

Суть охорони прав на об'єкти інтелектуальної власності полягає в тім, що автор (розроблювач) об'єкта інтелектуальної власності або інша визнана законом особа одержує від держави виключні права на створений об'єкт інтелектуальної власності на визначений період часу. Ці права регламентуються охоронним документом, що видається власнику об'єкта інтелектуальної власності [33, с. 43].

Автор, що одержав охоронний документ, наприклад патент, почуває себе впевнено, оскільки його права охороняються законом. Тепер він може розкрити даний винахід для широкого кола осіб на предмет використання ними цього об'єкту на законних підставах. Якби автор не мав охоронного документа, то він, швидше за все, не розкрив би даний винахід, ніхто б не зміг скористатися ним і предмет винаходу залишився б невідомим [28, с. 228].

Патент є основним охоронним документом на винаходи, корисні моделі та промислові зразки, що засвідчує пріоритет, авторство і набуття права інтелектуальної власності на винахід, корисну модель чи промисловий зразок. Саме він підтверджує визнання державою результату творчої діяльності об'єктом патентного права.

Термін «патент» латинського походження («патент» — відкритий).

Протягом століть він застосовувався в різних країнах у торговельній, фінансовій і юридичній термінологіях. Його сутність розкривається в законодавстві кожної окремої країни, де є свої особливості в деталях побудови патентних систем. Але одночасно існують деякі спільні ознаки, що дають змогу визначити поняття патенту незалежно від того, у якій країні мдіють правила щодо нього [14, с. 49].

Законодавством передбачені такі його різновиди: патент на винахід, патент на корисну модель, патент на секретний винахід, патент на секретну корисну модель, патент на промисловий зразок.

Патент на винахід видається за результатами кваліфікаційної експертизи заявки на винахід (див. Додаток Б). Патент на корисну модель видається за результатами формальної експертизи заявки на корисну модель. Патент на секретний винахід видається на винахід, віднесений до державної таємниці. Патент на секретну корисну модель видається на корисну модель, віднесену до державної таємниці. Патент на промисловий зразок видається за результатами експертизи заявки на промисловий зразок [13, с. 447].

Стаття 465 ЦК та спеціальні закони передбачають, що строк чинності виключних майнових прав інтелектуальної власності на винахід спливає через двадцять років, що відраховується від дати подання заявки. Цей строк може бути продовжений у встановленому законом порядку щодо винаходу, використання якого потребує спеціальних випробувань та офіційного дозволу. Зокрема, строк дії патенту на винахід, об'єктом якого є лікарський засіб, засіб захисту тварин, засіб захисту рослин тощо, використання якого потребує дозволу відповідного компетентного органу, може бути продовжено за клопотанням власника цього патенту на строк, що дорівнює періоду між датою подання заявки та датою одержання такого дозволу, але не більше ніж на п’ять років.

Строк чинності виключних майнових прав інтелектуальної власності на корисну модель спливає через десять років, а на промисловий зразок — через п’ятнадцять років від дати подання заявки в установленому законом порядку. Строк дії патенту на секретний винахід і патенту на секретну корисну модель дорівнює строку засекречування об'єкта, але не може бути довшим від строку дії охорони винаходу (корисної моделі).

Охоронним документом, що підтверджує реєстрацію Установою топографії інтегральних мікросхем і засвідчує право власності на дану топографію, є свідоцтво. Реєстрація здійснюється шляхом занесення Установою топографії до Державного реєстру України топографій інтегральних мікросхем.

Авторське свідоцтво — документ, що засвідчує юридичне право автора. Найбільш розповсюджений був у СРСР (див. Додаток В).

Автори, які працюють на підприємствах, у науково-дослідних установах та інших організаціях, подавали заявки на одержання Авторського свідоцтва, як правило, через підприємство чи організацію, де вони працюють. У випадках, коли робота здійснена в порядку виконання службового завдання, керівники підприємств і організацій оформляли заявки на видачу авторського свідоцтва на ім'я підприємства (організації) із зазначенням автора (авторів). Якщо винахід є результатом колективної творчості і при цьому неможливо встановити авторство окремих осіб, Авторське свідоцтво видавалося на ім'я того підприємства (організації), де працює автор. За автором зберігалися повні особисті й майнові права, а також пільги (право авторства, право на присвоєння імені автора, права на першочергове здобуття посад наукових працівників за своїм фахом тощо). В Україні Авторське свідоцтво, видавав Комітет у справах винаходів та відкриттів при Кабінеті Міністрів України.

Свідоцтво також видається Установою на компонування інтегральних мікросхем, торговельні марки, географічне зазначення походження товарів. Воно засвідчує факт державної реєстрації засобів індивідуалізації учасників цивільного обороту, товарів і послуг, а також право інтелектуальної власності на компонування інтегральної мікросхеми і торговельних марок. Свідоцтво на торговельну марку видається будь-якій особі, яка має право на її одержання, строком на 10 років. Проте Закон надає право власнику свідоцтва на торговельну марку продовжити чинність свідоцтва на кожні наступні 10 років після закінчення попередніх 10 років. Продовження чинності свідоцтва здійснюється Установою за клопотанням власника свідоцтва, що подається протягом останнього року його чинності. Порядок та умови продовження чинності свідоцтва на торговельну марку визначаються Установою [33, с. 44].

Свідоцтво на компонування інтегральної мікросхеми — документ, що засвідчує факт реєстрації Установою зазначеного компонування і право інтелектуальної власності на неї. Строк чинності свідоцтва 10 років обчислюється від дати подання заявки до Установи або від дати першого використання компонування інтегральної мікросхеми, за умови, що від дати першого використання і дати подання заявки пройшло не більше двох років.

Свідоцтво на географічне зазначення походження товару — це документ, що посвідчує право на кваліфіковане зазначення походження товару та (або) право особи на використання зареєстрованого географічного зазначення походження товару чи зареєстрованого географічного зазначення походження товару.

Строк чинності свідоцтва на географічне зазначення походження товару обчислюється від дати подання заявки до Установи і діє без обмеження строку.

2.2 Зміст і порядок проведення патентних досліджень

Нормативним документом, що регламентує патентні дослідження і Україні, став стандарт ДСТУ 3575−97 «Патентні дослідження. Основні положення і порядок проведення» (набув чинності з 01.01.1998 р.).

Під патентним дослідженням розуміють комплекс робіт з пошуку, добору й аналізу патентної і науково-технічної інформації, що містять дані про технічні рішення, складання аналітичних оглядів, що відображають патентну ситуацію, рівень техніки і тенденцій її розвитку.

Патентні дослідження — складова частина науково-дослідних, проектно-конструкторських і технологічних робіт, передбачених стандартами й іншими нормативними документами, що регламентують розробку, виробництво і реалізацію об'єктів техніки — машини, прилади, устаткування, матеріали, штами, інші види промислової продукції і технологічні процеси, а також об'єкти капітального будівництва. Патентні дослідження виконуються з метою виявлення актуальності і наукового обґрунтування, доцільності проведення науково-дослідних робіт, дослідно-конструкторських робіт, забезпечення високого науково-технічного рівня, патентоспроможності, патентної чистоти об'єктів техніки, а також з’ясування можливості комерційної реалізації їх за кордоном [23, с. 180].

Патентні дослідження — системний науковий аналіз властивостей об'єкта господарської діяльності протягом його життєвого циклу, які випливають з правової охорони об'єктів промислової власності.

Стандарт ДСТУ 3575−97 містить 7 розділів:

1. Галузь використання

2. Нормативні посилання

3. Визначення і скорочення

4. Загальні положення

5. Види робіт під час проведення патентних досліджень

6. Порядок проведення патентних досліджень

7. Порядок оформлення, викладання та зберігання звіту про патентні дослідження Патентні дослідження виконують на всіх етапах життєвого циклу об'єкта господарської діяльності.

Патентні дослідження на кожному етапі проводять з урахуванням результатів патентних досліджень попереднього етапу, а також з урахуванням нових джерел інформації, що стали відомі на момент початку цього етапу.

Патентні дослідження проводить суб'єкт господарської діяльності.

Мета патентних досліджень — визначення патентної ситуації щодо об'єкта господарської діяльності [10, с. 5].

Вхідним документом для проведення патентних досліджень, згідно із ДСТУ 3575−97, є завдання на їхнє проведення, затверджуване керівництвом організації.

Порядком проведення патентних досліджень передбачено розробку регламенту пошуку інформації, пошук, обробка інформації та оформлення довідки про пошук, систематизація та аналіз інформації.

Результатом є звіт про патентні дослідження, форма титульного листа.

Матеріали звіту використовують під час розробки документів, які пов’язані з діяльністю суб'єкта господарської діяльності, в тому числі:

— прогнозів, програм, планів створення та розвитку виробництва об'єкта господарської діяльності та надання послуг;

— тематичних карток;

— заявок на розробку та освоєння об'єкта господарської діяльності;

— вихідних вимог замовника на виконання науково-дослідних робіт, дослідно-конструкторських робіт;

— технічних та тактико-технічних завдань на виконання науково-дослідних робіт, дослідно-конструкторських робіт;

— звітів про проведення науково-дослідних робіт, дослідно-конструкторських робіт;

— технічних умов на розроблений об'єкта господарської діяльності;

— стандартів на розроблений об'єкта господарської діяльності;

— карт технічного рівня та якості об'єкта господарської діяльності;

— заявок на видачу охоронних документів на об'єкти промислової власності;

— патентних формулярів згідно з ДСТУ 35−74;

— інформаційних карт державної атестаційної комісії [10, с. 5].

Порядок проведення патентних досліджень такий:

1. Розробка завдання на проведення патентних досліджено (див. Додаток Д).

2. Розробка регламенту пошуку інформації на проведення патентних досліджень щодо об'єкта господарської діяльності, його складових частин (див. Додаток Е):

— визначення предмета пошуку;

— зазначення мети пошуку інформації;

— визначення держав пошуку інформації;

— визначення класифікаційних індексів;

— визначення ретроспективності пошуку;

— вибір джерел інформації.

3. Пошук, обробка інформації та оформлення довідки про пошук (див. Додаток Ж).

4. Систематизація та аналіз інформації.

5. Оформлення звіту про патентні дослідження.

Звіт про патентні дослідження вміщує такі структурні елементи:

— титульний лист;

— загальні відомості про об'єкт дослідження;

— список виконавців;

— зміст (перелік документів);

— основну частину;

— додатки.

Титульний лист звіту про патентні дослідження заповнюють за формою, що наведена в додатку И.

Загальні відомості про об'єкт дослідження містять:

— найменування суб'єкта господарської діяльності;

— дату початку та дату закінчення розробки (рік, місяць);

— призначення, галузь використання, стислий опис об'єкт дослідження.

Загальні вимоги до оформлення звіту, правила оформлення списку виконавців установлює ДСТУ 3008−95 «Документація. Звіти у сфері науки і техніки. Структура і правила оформлення» [23, с. 189].

Основна частина звіту містить такі розділи:

— визначення патентоспроможності об'єкта господарської діяльності;

— визначення ситуації щодо використання прав на об'єкти промислової власності;

— виявлення порушення прав власників чинних охоронних документів та заявників на об'єкти промислової власності.

До основної частини звіту додають:

— завдання на проведення патентних досліджень;

— регламент пошуку;

— довідку про пошук [10, с. 7].

2.3 Патентний формуляр

Патентний формуляр — офіційний інформаційний документ, який визначає стан об'єкта господарської діяльності - об'єкта техніки як товару стосовно охорони промислової власності. Він використовується для подання його організаціям, які вирішують питання реалізації об'єкту в країні і за кордоном, у тому числі можливості і умови експорту, капітального будівництва, продажу ліцензій, передачі технічної документації за кордон, а також експонування на міжнародних виставках і ярмарках.

Докладне викладення про порядок укладання і оформлення патентного формуляру міститься в ДСТУ 3574−97 «Патентний формуляр. Основні положення і порядок розробки», що набрав чинності з 1.01. 1998 р. замість ГОСТ 15.012−82.

У патентному формулярі, який складає і оформляє суб'єкт господарської діяльності, містяться відомості, що відображають патентну чистоту об'єкта.

Патентна чистота — оцінка об'єкта, чи не попадає він під чинність патенту на винахід, свідоцтв і патентів на промислові зразки, виданих патентними відомствами країни і їхніх воло дарів, що забезпечують виняткові в даній країні права на використання зареєстрованого винаходу або промислового зразка [23, с. 194].

Мета складання та оформлення патентного формуляра — засвідчення стану об'єкта господарської діяльності щодо порушення прав власників чинних охоронних документів та заявників на об'єкти промислової власності і правової охорони об'єкта господарської діяльності для використання його шляхом продажу, видачі ліцензій, показу на виставках та ярмарках.

Патентний формуляр входить до комплекту технічної документації на об'єкт господарської діяльності.

Патентний формуляр складає та оформлює (вносить зміни) суб'єкт господарської діяльності - власник оригіналу технічної документації на основі звіту про патентні дослідження, що провадяться згідно з ДСТУ 3575−97.

Відомості, що наведені у патентному формулярі на момент його подання, повинні відображати результати патентних досліджень на дату останніх за хронологією джерел інформації про об'єкти промислової власності.

Патентний формуляр затверджує керівник суб'єкта господарської діяльності - власника оригіналу технічної документації.

Облік та зберігання патентних формулярів, а також внесення до них змін провадять у порядку, що встановлений суб'єктом господарської діяльності - власником оригіналу технічної документації [9, с. 3].

Патентний формуляр містить розділи:

· загальні відомості (форма Б1);

· результати перевірки порушення прав власників чинних охоронних документів на об'єкти промислової власності (форма Б2);

· відомості про чинні охоронні документи, під дію яких підпадає об'єкт господарської діяльності, та опубліковані заявки на об'єкти промислової власності (форма Б3);

· правова охорона об'єкта господарської діяльності (форма Б4).

Титульний лист патентного формуляра виконують за формою, що наведена у додатку К [23, с. 195].

Патентний формуляр виконують на аркушах білого паперу формату А4 згідно з ГОСТ 9327.

Патентний формуляр складають та оформлюють згідно з додатком Л машинописним або машинним способом на одній стороні аркуша.

За машинописного способу виконання основний текст друкують через два інтервали, а текст шапки-головки форми — через один інтервал.

За машинного способу патентний формуляр виконують згідно з ГОСТ 2.004, з інтервалом між рядками з розрахунком не більше 40 рядків на сторінці за умови рівномірного її заповнення та висотою літер і цифр не менше, ніж 1,8 мм [9, с. 3].

2.4 Класифікація договорів

У правовому регулюванні майнових відносин договір у будь-якому суспільстві є не просто найбільш ефективним засобом такого регулювання, а й найбільш поширеним засобом.

Передусім основні договори у сфері інтелектуальної діяльності можна поділити на договори, спрямовані на створення об'єктів інтелектуальної власності, і на договори, що регулюють порядок використання об'єктів інтелектуальної власності.

Зазначені договори можна поділити за змістом інтелектуальної діяльності. Велику групу складають договори у галузі наукової, літературної, художньої та мистецької діяльності. Останнім часом інтенсивно зростає значення договорів, пов’язаних із використанням об'єктів суміжних прав — виконавської діяльності, виробництва фонограм, відеограм та сфери мовлення [23, с. 366].

У Цивільному кодексі серед договорів у сфері інтелектуальної власності виокремлено групу договорів щодо розпоряджання майновими правами інтелектуальної власності.

Договори щодо розпоряджання майновими правами інтелектуальної власності - це група договорів у сфері інтелектуальної власності, спрямованих на набуття, зміну або припинення майнових прав на об'єкти інтелектуальної власності.

У ст. 1107 Цивільного кодексу закріплює такі види договорів щодо розпоряджання майновими правами інтелектуальної власності:

1) ліцензія на використання об'єкта права інтелектуальноївласності;

ліцензійний договір;

договір про створення на замовлення і використання об'єкта права інтелектуальної власності;

договір про передання виключних майнових прав інтелектуальної власності;

5) інший договір щодо розпоряджання майновими правами інтелектуальної власності.

Є певні особливості і щодо суб'єктів договірних відносин у сфері інтелектуальної діяльності. За загальним правилом сторонами в такому договорі можуть бути будь-які фізичні і юридичні особи. До фізичних осіб відносяться громадяни України, громадяни зарубіжних країн, а також особи без громадянства. Стороною в такому договорі може бути будь-яка юридична особа незалежно від форм власності.

Особливістю договорів у сфері інтелектуальної діяльності є те, що в передбачених законом випадках стороною в такому договорі може бути неповнолітня особа. Як відомо, авторами творів науки, літератури й мистецтва, а також винаходів та інших об'єктів промислової власності можуть бути неповнолітні особи віком від 15 до 18 років.

Відповідно до ст. З чинного Цивільного кодексу такі неповнолітні особи можуть самостійно здійснювати весь комплекс авторських або патентних прав, починаючи від оформлення прав на об'єкти промислової власності, укладення авторських договорів та договорів на створення й використання об'єктів промислової власності. Зазначені особи мають право на авторську винагороду, а також винагороду за використання об'єкта промислової власності, і право розпоряджатися нею [28, с. 369].

Стосовно всіх договорів у сфері інтелектуальної власності законодавством України встановлена вимога письмової форми. До того ж, на відміну від загального правила щодо недотримання письмової форми, для розглядуваних договорів передбачені спеціальні правові наслідки: при недодержанні письмової форми договори у сфері інтелектуальної власності є нікчемними, тобто не породжують жодних правових наслідків. Таким чином, із 1 січня 2004 р., у випадку відсутності у письмовому вигляді договору у сфері інтелектуальної власності, між суб'єктами не виникають правовідносини, оскільки відсутня можливість доказувати існування договору іншими способами.

Як виняток, законом можуть бути встановлені випадки, в яких зазначений договір може укладатися усно. Так, в усній формі може укладатися договір про використання твору в періодичних виданнях (газетах, журналах тощо) (п. 1 ст. 33 Закону України «Про авторське право і суміжні права») [25, с. 572].

Законодавством України закріплено значний перелік договорів у сфері авторського права та суміжних прав. Так, Законом України «Про авторське право і суміжні права» передбачено такі договори:

Ш договір про розподіл майнових прав на службовий твір (ст. 16 Закону);

Ш договір між співавторами твору (ст. 13 Закону);

Ш договір про передачу (відчуження) майнових прав суб'єктів авторського права (ст. 31 Закону);

Ш договір про передачу виключного (невиключного) права на використання об'єктів авторського права (ст. 32 Закону);

Ш договір замовлення (ст. 33 Закону);

Ш договір про колективне управління майновими правами суб'єктів авторського права і суміжних прав (ст. 48 Закону);

Ш договір між організацією колективного управління та особою, яка використовує об'єкти авторського права і суміжних прав (статті 32, 48 Закону);

Ш договір про виплату відрахувань виробниками та імпортерами обладнання і матеріальних носіїв, із застосуванням яких у домашніх умовах можна здійснити відтворення творів і виконань, зафіксованих у фонограмах та відеограмах (ст. 42 Закону);

Ш договір про виплату винагороди за використання опублікованих з комерційною метою фонограм, відеограм, їх примірників та зафіксованих у них виконань (ст. 43 Закону);

Ш інші договори у сфері авторського права і суміжних прав.

Ліцензійний договір — це договір, за яким одна сторона (ліцензіар) надає другій стороні (ліцензіату) дозвіл на використання об'єкта права інтелектуальної власності (ліцензію) на умовах, визначених за взаємною згодою сторін з урахуванням вимог законодавства (див. Додаток М).

Предметом ліцензійного договору є ліцензія (дозвіл на використання об'єкта права інтелектуальної власності), а об'єктом — винахід, корисна модель, промисловий зразок, торговельна марка, компонування інтегральної мікросхеми, сорт рослин чи порода тварин, об'єкт авторського права чи суміжних прав [25, с. 583].

Усі цивільно-правові відносини, що складаються у процесі створення й використання численних об'єктів авторського права і суміжних прав мають бути урегульовані такими ж численними договорами, які об'єднані одним поняттям «авторські договори». За авторським договором автор передає або зобов’язується створити і в установлений договором строк передати свій твір замовнику для використання обумовленим договором способом, а замовник зобов’язується здійснити або почати використання твору.

Особливість авторських договорів полягає в тому, що предметом таких договорів є твори науки, літератури й мистецтва [28, с. 374].

Договір про створення за замовленням і використання об'єкта права інтелектуальної власності - це договір, за яким одна сторона зобов’язується створити об'єкт права інтелектуальної власності відповідно до вимог другої сторони (замовника) та в установлений строк.

Договір про передання виключних майнових прав інтелектуальної власності - це договір, за яким одна сторона передає другій стороні частково або у повному складі ці права відповідно до закону та на визначених договором умовах.

Договір комерційної концесії - це договір, за яким одна сторона (правовласник) зобов’язується надати другій стороні (користувачеві) за плату право користування відповідно до її вимог комплексом належних цій стороні прав з метою виготовлення та (або) продажу певного виду товару та (або) надання послуг.

Отже, існує невичерпний перелік зазначених договорів зумовлений неможливістю законодавчого врегулювання всіх договірних відносин у сфері інтелектуальної власності.

А також не всі об'єкти інтелектуальної власності охороняються охоронними документами. На об'єкти авторського права і об'єкти суміжних прав спеціальні охоронні документи не видаються. Правова охорона зазначених об'єктів виникає з моменту надання твору чи об'єкту суміжних прав об'єктивної форми.

Правова охорона інших результатів інтелектуальної діяльності здійснюється у формі патенту або свідоцтва. Патентами охороняються винаходи, корисні моделі, промислові зразки, селекційні досягнення. Свідоцтва видаються на компонування інтегральних мікросхем, торговельних марок, на географічне зазначення походження товарів і послуг.

РОЗДІЛ 3. ВДОСКОНАЛЕННЯ СИСТЕМИ ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОЇ ВЛАСНОСТІ

3.1 Способи захисту прав інтелектуальної власності

Адміністративно-правовий спосіб захисту прав Адміністративний спосіб полягає в розгляді та вирішенні суперечки органом державного управління.

У галузі авторського права і суміжних прав адміністративний спосіб захисту прав передбачено тільки за публічний показ, порушення умов публічного демонстрування і тиражування кіноі відеофільмів без прокатного посвідчення.

Здійснення дій, обумовлених законодавством України як недобросовісна конкуренція, спричиняє накладення Антимонопольним комітетом України штрафів, а також адміністративну і цивільно-правову відповідальність. До таких дій відносяться:

— неправомірне використання чужого імені, фірмового найменування, торговельних марок;

— введення в обіг під своїм позначенням товару іншого виробника;

— відтворення зовнішнього вигляду виробу іншого суб'єкта господарської діяльності і введення його в господарський оборот;

— неправомірний збір, розголошення і використання комерційної таємниці, а також інші протиправні дії.

Типовими видами адміністративних стягнень можуть бути: попередження, штраф, виправні роботи, адміністративний арешт тощо [33, с. 95].

Цивільно-правовий спосіб захисту прав Суперечки, що пов’язані з порушенням прав інтелектуальної власності, підвідомчі судам загальної юрисдикції і вищому господарському суду. Якщо хоча б однією зі сторін у суперечці є фізична особа, то зазначена суперечка підвідомча суду загальної юрисдикції.

У випадку порушення прав потерпілий подає позов — заяву, звернену до суду, про відправлення правосуддя з метою захисту особистих чи майнових прав.

У будь-якому судовому розгляді про порушення прав інтелектуальної власності зважуються два основних питання. Перше пов’язане зі встановленням чи не встановленням факту використання об'єкта інтелектуальної власності., що охороняється. Друге — з визначенням розміру збитків, що підлягають стягненню з відповідача на користь позивача [31, с. 327]. документний правовий патентний інтелектуальний Власник прав на об'єкт інтелектуальної власності, має право вимагати від порушника:

— визнання прав власника;

— відновлення положення, що існувало до порушення права,

— припинення дій, що порушують право чи створюють погрозу його порушенню;

— відшкодування збитків, включаючи втрачену вигоду тощо.

Якщо одночасно з порушенням майнових прав порушені особисті немайнові права автора, то він може зажадати майнову компенсацію за нанесення йому морального збитку, розмір якої визначається судом.

Застосування цивільно-правових санкцій за порушення прав на об'єкт інтелектуальної власності можливо в межах загального терміну позову, тобто протягом трьох років з дати, коли власник права довідався чи повинний був довідатися про порушення свого права.

В Україні поки що немає патентного суду, але існує практика створення судових колегій з інтелектуальної власності, наприклад, при Вищому господарському суді України [12, с. 241].

Кримінальна відповідальність за порушення прав Поряд з нормами цивільно-правового захисту прав на об'єкт інтелектуальної власності, чинним законодавством передбачена також кримінальна відповідальність. Кримінальна відповідальність наступає тільки тоді, коли матеріальна шкода у 200 і більше разів перевищила неоподатковуваний мінімум доходів громадян. Якщо матеріальна шкода у 1000 і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян, то матеріальна шкода вважається заподіяною в особливо великому розмірі. Так, незаконний випуск під своїм ім'ям чи присвоєння авторства на чужий твір науки, літератури чи мистецтва, а також незаконне відтворення чи поширення такого твору, присвоєння авторства на чужі об'єкти промислової власності чи розголошення без згоди автора змісту винаходу, корисної моделі чи промислового зразка до офіційної публікації про них визнається карним злочином.