Особливості кваліфікації діянь співучасників у межах окремих форм співучасті у злочині

КурсоваДопомога в написанніДізнатися вартістьмоєї роботи

Особливості кваліфікації діянь співучасників у межах окремих форм співучасті у злочині (реферат, курсова, диплом, контрольна)

Зміст Вступ Розділ І. Поняття співучасника злочину Розділ ІІ. Кримінальна відповідальність співучасників відповідно до статті 29 Кримінального кодексу Розділ ІІІ. Проблема підстави кримінальної відповідальності співучасника злочину Розділ IV. Особливості кваліфікації діянь співучасників у межах окремих форм співучасті у злочині

4.1 Кваліфікація діянь співучасників за елементарної форми співучасті у злочині

4.2 Кваліфікація діянь співучасників при вчиненні злочину групою осіб

4.3 Кваліфікація діянь співучасників при вчиненні злочину групою осіб за попередньою змовою

4.4 Кваліфікація діянь співучасників при вчиненні злочину організованою групою

4.5 Кваліфікація діянь співучасників при вчиненні злочину злочинною організацією Висновок Список використаних джерел Вступ В Стародавньому Римі вважалося, що природа наділила людину прагненням поступати справедливо та заради загального блага. Але, будучи наділеною цим прагненням, людину завжди цікавило що ж знаходиться по той бік, за межею справедливого. Тож для людства, схильного до трансгресії, незабаром настав і момент, коли в сутності індивіда утворилося і деструктивне, що поклало початок спершу аморальним, а потім, з виникненням законів, і протиправним діянням. Тому можна сказати що споконвічно існували люди, які зневажали моральні устої суспільства, і люди, що їх відновлювали; споконвічно існували поняття «злочину» та «покарання», які були нерозривно пов’язані між собою як дія та протидія.

Але протягом всієї історії людства, далеко на завжди суворість покарання відповідала суворості злочину. Закони архонта Драконта, гоніння та винищення інакодумців в середньовіччі, політично вмотивовані вироки суддів часів СРСР є підтвердженнями даної тези. Парадоксально, але завжди одна гріховна істота визначала покарання для іншої. Тож не дивно, що помилки допускалися і особами, на яких було покладено обов’язок захищати права та інтереси людей від злочинних посягань, відновлювати порушені права потерпілих — справедливість, в цілому. На жаль, не зважаючи на абсолютно новий цивілізаційний рівень людства, ця проблема залишається актуальною і в наш час.

Забезпечення захисту інтересів громадян і держави в процесі здійснення правосуддя є пріоритетним завданням правоохоронних органів та судів, яке не є можливим без точної, відповідної до вимог закону кваліфікації скоєних злочинів. Корупція в правоохоронних органах та серед суддів, їхня некомпетентність або недбале ставлення до виконання своїх обов’язків та звичайна людська наївність перешкоджають правильній кваліфікації тих чи інших ознак суспільно небезпечних діянь, а надто злочинів, скоєних у співучасті. Це, в свою чергу, не дає можливості відправляти правосуддя в його істинному сенсі, оскільки неправильне оперування фактами призводить до винесення рішень, далеких від справедливості.

Відповідно до статті 26 Кримінального кодексу України, співучасть визначається як умисна спільна участь кількох суб'єктів злочину у вчиненні умисного злочину. Такі злочини становлять підвищену суспільну небезпеку, оскільки наявність кількох учасників злочину підвищує рівень як самого злочинного посягання, так і успішності його виконання, а при притягненні до відповідальності, покарання несуть не всі учасники злочинного посягання.

Метою даною курсової роботи є дослідження кримінального законодавства в частині, що стосується злочинів, скоєних в співучасті; особливостей кримінальної відповідальності кожного з видів співучасників, а також особливостей кваліфікації злочинних дій залежно від форми співучасті особи, оскільки вивчення проблеми кваліфікації злочинів, вчинених в співучасті, зокрема, у складі організованих груп і злочинних організацій — це насущна потреба правозастосовчої діяльності правоохоронних органів, включаючи органи внутрішніх справ.

Завдання дослідження полягали в тому, аби:

— визначити поняття співучасника та видів співучасті

— з'ясувати основні аспекти проблематики підстави притягнення до відповідальності співучасника злочину

— проаналізувати особливості кваліфікації діянь співучасників в залежності від форми, використовуючи національне законодавство, наукові погляди та практику Верхновного Суду України.

Об'єктом дослідження є чинне кримінальне законодавство та судова практика Предметом дослідження є власне сама кваліфікація в межах окремих форм співучасті та те, які особливості лежать в основі кваліфікації кожної з форм.

Актуальність дослідження даного питання зумовлена, перш за все, тим, що в умовах постійної загрози дефолту, масового безробіття, а також психічно нестійкої ситуації серед населення, криміногенна ситуація в Україні має можливість зрости. А оскільки злочини, як з практичної, так і з психологічної точки зору, легше здійснювати у співучасті, то виникає необхідність дослідження проблеми кваліфікації таких злочинів, діянь кожного із співучасників. Також дослідження цього питання зумовлене тим, що в правозастосовчій практиці часом простежується нездатність уповноваженими особами правильно або ж однозначно кваліфікувати ознаки злочину вчиненого у співучасті, що часто призводить до зміни або ж скасування рішень судів нижчої інстанції судами вищої. Нерідко співучасть вбачається там, де мав зміст всього лише випадок або ж збіг у часі чи в місці. Таким чином, нерідко до відповідальності притягується особа, що не тільки не брала участі в злочинному діянні, але й не мала наміру скоювати його.

Серед вчених, які досліджували проблематику кваліфікації злочинів скоєних у співучасті, зважаючи на її різновиди, можна виділити: Квашу О. О, Навроцького В. О., Нікіфорова В.Ю., Єфремова С.О., Козлова А. П., Бурчака Ф.Г.

Методи і прийоми дослідження визначаються метою та завданнями.

Метод наукового опису дозволив провести комплексний аналіз матеріалу.

В рамках цього методу використані були прийоми суцільної вибірки, інвентаризації (для відбору матеріалу), систематизації, кількісної обробки (для узагальнення результатів дослідження), інтерпретації зіставного аналізу (для опису матеріалу).

Висновки про типовість тих чи інших мотиваційних процесів ґрунтуються на даних кількісного та структурно-семантичного аналізу.

Порівняльно-правовий метод дослідження дозволив здійснити порівняння правозастосовчої практики в аспекті кваліфікації злочинів, скоєних у співучасті та зробити відповідні висновки.

Структура курсової роботи. Відповідно до поставлених завдань, робота складається зі вступу, чотирьох розділів, п’яти підрозділів, висновку та списку використаних джерел.

Повний обсяг курсової роботи становить 31 сторінку.

Список використаних джерел налічує 29 найменувань.

Розділ І. Поняття співучасника злочину Як вже зазначалося раніше, співучасть, або ж залучення до скоєння злочину кількох осіб, зумовлена тим, що співпрацюючи один з одним, такі особи значно підвищують ймовірність успішності та, часом, безкарності своїх діянь. Законодавцем визначена мінімальна кількість осіб, при якій має місце співучасть. Для того, аби злочин вважався скоєним у співучасті, необхідно встановити принаймні факт співпраці двох осіб.

Співучасником є особа, яка свідомо, за власною волею надає допомогу іншій особі або групі осіб у вчиненні умисного злочинного діяння, виконуючи відведену їй роль. Співучасником вважається не тільки особа, яка безпосередньо скоює злочин, але й та, яка скоювала його опосередковано, шляхом участі і наданні своєї допомоги для успішного результату як під час скоєння злочину, так і на стадії готування до нього. Тобто, незалежно від ролі співучасника, його діяння в будь-якому випадку є злочинними і підлягають кримінальному покаранню.

Також слід зазначити, що особа співучасника характеризується кількома аспектами. В інтелектуальному аспекті, співучасником є особа, яка усвідомлює суспільну небезпечність не тільки своїх дій, але й дій виконавця та інших осіб, що разом з нею беруть участь в скоєнні злочину. Обов’язковою ознакою, в такому випадку, є поінформованість такої особи про дії її співучасників. Вольовий же аспект, полягає в тому, що дія або дії співучасника направлені на настання суспільно небезпечного наслідку.

Співучасником де-факто є особа, яка могла не брати участі у злочині від початку, але, знаючи про факт скоєння злочину, або ж володіючи будь-якою інформацією про нього, перешкоджала правоохоронним органам у встановленні повної картини злочину, шляхом приховування відомих їх фактів, або ж введення слідчих, суддів в оману.

Тут також слід наголосити на тому, що має місце і помилкове визнання особи співучасником. Як зазначалося раніше, в правоохоронній практиці бувають випадки, коли збіг обставин, таких як перебування особи в той самий час і в тому самому місці, де відбувалося скоєння злочину, а також певним чином підозріла поведінка цієї особи, підтверджена свідками, яка може бути викликана будь-якими іншими причинами, дають підставу правоохоронним органам затримати таку особі за підозрою у співучасті в злочині.

Також, як свідчить професор Навроцький та й сам аналіз кримінального закону, характер взаємодії між співучасниками відіграє важливу роль при кваліфікації їхніх дій, оскільки, чим вищим є рівень їхньої взаємодії, тим менше значення має характер дій кожного із учасників спільного злочину для оцінки суспільної небезпеки його посягання. Важливим стає сам факт належності до певної злочинної групи. Тож в ряді випадків, законодавцем передбачена кримінальна відповідальність осіб лише за саме об'єднання в злочинну групу, незалежно від того, вчинено було злочинне посягання, чи ні.

Слід також наголосити на тому, що співучасть є відсутньою в тих злочинах, в яких особи, що виконують відведені в посяганні ролі, не є суб'єктами злочину. Наприклад, злочин, скоєний із залученням неповнолітніх або малолітніх, відповідно до п. 6 Постанови Пленуму Верхновного Суду України «Про застосування судами законодавства про відповідальність за втягнення неповнолітніх у злочинну чи іншу антигромадську діяльність» не вважається таким, що скоєний у співучасті, а суб'єктові злочину, окрім статті, яка передбачає відповідальність за скоєні ним дії, окремо інкримінується ще й Стаття 304 Кримінального Кодексу.

Розділ ІІ. Кримінальна відповідальність співучасників відповідно до статті 29 Кримінального кодексу Як визначено законодавцем в статті 29 Кримінального кодексу України, виконавець (співвиконавець) підлягає кримінальній відповідальності за статтею Особливої частини цього Кодексу, яка передбачає вчинений ним злочин, оскільки він безпосередньо виконує об'єктивну сторону злочину, а отже і не потребує окремого посилання на статтю 27, окремого визначення його ролі. Зазначення в формулі кваліфікації будь-якої з частин статті 27 Кримінально кодексу також є зайвим. При кваліфікації діянь виконавця, врахування положень таких інститутів як стадії злочину, множинність, конкуренція кримінально-правових норм робиться за такими ж правилами, як при кваліфікації злочину, вчиненого за відсутності ознак співучасті. Також на кваліфікацію діянь співучасника поширюються такі правила:

1. при вчиненні злочину за попередньою змовою групою осіб (у співвиконавстві за попередньою змовою) діяння кожного співвиконавця кваліфікується з інкримінуванням йому кваліфікуючої ознаки (особливо кваліфікуючої) ознаки «за попередньою змовою групою осіб», якщо така ознака передбачена у юридичному складі відповідного злочину. Аналогічно слід кваліфікувати і при вчиненні злочину у співучасті з розподілом ролей, якщо її елементом є співвиконавство за попередньою змовою.

2. при вчиненні злочину за попередньою змовою групою осіб, якщо у відповідному юридичному складі злочину передбачена лише кваліфікуюча ознака вчинення його «групою осіб», діяння кожного співвиконавця має кваліфікуватись без інкримінування йому кваліфікуючої ознаки «групою осіб», оскільки відсутність попередньої змови передбачена у ч.1 статті 28 як обов’язкова ознака при вчиненні злочину групою осіб, а у випадку вчинення злочину групою осіб за попередньою змовою така змова наявна.

Інші ж співучасники, такі як організатор, підбурювач, пособник підлягають кримінальній відповідальності за відповідною частиною статті 27 і статтею Особливої частини, яка передбачає злочин, вчинений виконавцем.

При кваліфікації дій організатора, підбурювача чи пособника існують певні правила:

1. формула кваліфікації передбачає необхідність окремого посилання на відповідну частину статті 27 та на ту статтю Особливої частини, яка представляє юридичний склад злочину безпосередньо скоєного виконавцем;

2. стадія злочину, вчиненого виконавцем, визначається стадією злочину і для організатора, підбурювача та пособника. Таким чином, якщо виконавцем було вчинено незакінчений злочин, то незалежно від ступеню виконання дій інших співучасників, їхні діяння також визначаються незакінченим злочином, що передбачено ч. 4 статті 29 КК. В таких випадках, в юридичному формулюванні обвинувачення слова «організація», «підбурювання», «пособництво» текстуально узгоджуються з «закінчений замах на…», «незакінчений замах на…». Наприклад, підбурювання до закінченого замаху на таємне викрадення чужого майна — крадіжки.

Від співучасті у незакінченому злочині слід відрізняти так звану невдалу співучасть — невдалу організацію чи невдале підбурювання. Як свідчить аналіз правозастосовної практики, такі діяння розглядаються як підшукування співучасників за відсутності ознак співучасті і кваліфікуються як готування до відповідного злочину без посилання у формулі кваліфікації на статтю 27 КК України.

Особливої уваги заслуговує проблема ексцесу виконавця.

Згідно з п. 3 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про злочини проти життя та здоров’я особи», при ексцесі виконавця, тобто коли один із співучасників вийшов за межі попередньої домовленості щодо обсягу злочинних дій і вчинив більш тяжкий або інший злочин, за цей злочин повинен відповідати лише його виконавець, а інші особи — за злочини, вчинені ними в межах домовленості.

Кузнєцов В.В. зазначає, що в теорії кримінального права розрізняють два види ексцесу: кількісний та якісний.

Кількісний ексцес має місце тоді, коли виконавець, почавши вчиняти злочин, який був задуманий співучасниками, вчиняє дії такого ж самого характеру, але більш тяжкі. Як приклад, крадіжка могла перерости у розбій, оскільки виникли обставини, за яких виконавець був змушений застосувати насилля.

Якісний ексцес має місце тоді, коли виконавцем вчиняється злочин неоднорідного характеру на додаток до вже задуманого. При такому ексцесі виконавцеві інкримінують як той злочин, який було задумано і вчинено за домовленістю із іншими співучасниками, так і той, який є ексцесом.

Але слід наголосити на тому, що незалежно від того, яким саме є ексцес в діях виконавця, співучасники не несуть за нього жодної відповідальності з огляду на відсутність умислу з їхнього боку. Це передбачено положенням ч. 5 статті 29 КК України.

Також незайвим є зазначити, що поняття ексцесу виконавця трактують по-різному і існує два підходи до його визначення. Одні вчені вважають, що є можливим говорити про ексцес не тільки виконавця, але й будь-якого іншого співучасника. Так, відповідно до цього підходу, вважається, що при співучасті з розподілом ролей ексцес з боку організатора, підбурювача та пособника також може мати місце і в такому випадку також інкримінується лише тому з них, чиї дії не охоплювалися умислом решти співучасників.

Інші ж науковці вважають, що при ексцесі будь-який співучасник прирівнюється до виконавця, оскільки сам вчиняє дії, що утворюють об'єктивну сторону злочину, який є наслідком ексцесу. Саме цей підхід, на думку Кузнєцова В.В., є істинним, оскільки говорити про ексцес співучасника є не доцільним.

Розділ ІІІ. Проблема підстави кримінальної відповідальності співучасника злочину Успішне відправлення правосуддя передбачає з’ясування ролі кожного із співучасників у вчиненому ними злочині і покарання, тотожного вчиненим особою діям.

Питання підстави кримінальної відповідальності співучасника злочину є надзвичайно важливим та дискусійним в межах кримінального права. Панівним підходом до цієї проблеми серед науковців є визнання складу злочину підставою кримінальної відповідальності співучасників. Але оскільки співучасть передбачає об'єднання зусиль кількох осіб задля вчинення одного злочину, а дії співучасників, окрім виконавця, індивідуально не утворюють складу злочину, то це передбачає низку особливостей.

Неможливість індивідуальних дій співучасників утворити склад злочину стало передумовою до виділення вченими так званого «загального складу злочину», що, в свою чергу, обумовило виділення співучасті в окремий інститут. Одним із перших ідею «загального складу злочину» обстоював Таганцев М. С., наголошуючи на солідарній відповідальності співучасників: кожен відповідає за дії всіх, і всі відповідають за дії кожного відповідно. Згідно концепції «загального складу злочину», дії кожного із співучасників, лише у своїй сукупності здатні утворити склад злочину. Цієї ж думки притримуються такі вчені як О. А. Арутюмов та Абакумова.

Але така позиція суперечить українському законодавству, перш за все, Конституції, в Ст. 61 якої вказано, що юридична відповідальність особи носить індивідуальний характер, а отже, кожна особа несе відповідальність лише за дії, вчинені нею безпосередньо. Але стосовно співучасті це положення можна застосувати лише до виконавця.

Тим не менш, це ж положення закріплено і в ст. 29 Кримінального кодексу України, де конкретизується характер відповідальності кожного із співучасників: виконавець несе відповідальність лише за вчинені ним дії, в той час як організатор, підбурювач та пособник несуть відповідальність як за свої дії, так і за дії, скоєні виконавцем. Також, в ст. 29 законодавець стверджує, що в разі вчинення виконавцем незакінченого злочину інші співучасники підлягають кримінальній відповідальності за співучасть у незакінченому злочині.

Раніше вже зазначалося, що відносно підстави кримінальної відповідальності співучасників існує дві теорії: акцесорна та теорія самостійної відповідальності кожного із співучасників за вчинене.

В першій теорії увага акцентується на тому, що склад злочинів за співучасті виконується саме і лише виконавцем. При цьому склад злочинів іншими учасниками не виконується. Тобто підставою відповідальності співучасників є дії, скоєні виконавцем за їхньої допомоги.

Щодо іншої теорії, то ключовим моментом в ній є те, що співучасть розглядається як окрема інституція, виражена в Кримінальному кодексі та ст. 61 Конституції України. Згідно з цією теорією, кожен співучасник злочину своїми власними діями формує індивідуальну підставу для притягнення до кримінальної відповідальності. Кожна особа, що діє спільно з іншими особами при вчиненні злочину, створює підставу лише для особистої кримінальної відповідальності. Тому для притягнення співучасника до відповідальності необхідно довести наявність у його діях складу злочину залежно від тієї ролі, яку він виконує у злочині.

У вітчизняному законодавстві та кримінальному законі превалює позиція, згідно якої усі співучасники (організатори, пособники і підбурювачі) несуть відповідальність за злочин, скоєний виконавцем, при чому їхні дії належить кваліфікувати за тією ж статтею Особливої частини, що і дії виконавця, але з обов’язковим посиланням на відповідну частину ст. 27.

Проте теорія загального складу злочину давала б можливість притягнути співучасників до кримінальної відповідальності при ексцесі виконавця — скоєння злочину, що не є охопленим умислом інших співучасників. За цим же принципом, в разі не притягнення до відповідальності виконавця, інших співучасників також не можна притягнути до неї. Прихильники цієї акцесорної теорії також вважають, що моментом вчинення злочину кожним із співучасників є вчинення виконавцем дії, яка спрямована на злочинний наслідок. Але слід зазначити, що дана теорія не є основою кримінального закону. Кримінальне законодавство України виходить із принципу індивідуальної відповідальності.

Теорія індивідуальної відповідальності дозволяє співучасникам уникнути відповідальності при ексцесі виконавця. Також за цією теорією всі ознаки, які характеризують особу співучасника, ставляться у вину лише йому навіть за умови, що вони були відомі іншим співучасникам злочину. Обставини, що обтяжують відповідальність і передбачені Особливою частиною КК України, як ознаки злочину, що впливають на кваліфікацію дій виконавця, ставляться у вину лише співучаснику, якому було про них відомо. Співучасники, яким про них не було відомо і які не усвідомлювали їх існування відповідальності за них не несуть. Стосовно ж моменту вчинення злочину кожним із співучасників, то згідно з теорією індивідуальної відповідальності, ним є час, коли кожен із співучасників здійснив дію чи дії, передбачені їхньою роллю у злочині.

Якщо ж за добровільної відмови співучасників від виконання своєї ролі у запланованому злочинному діянні, даного діяння та його потенційних наслідків вдалося уникнути, то ці особи звільняються від кримінальної відповідальності. Добровільна відмова може бути здійснена як за допомогою активних дій, так і пасивним чином (невиконання своєї ролі). У випадку, коли один із співучасників повідомляє правоохоронні органи про те, що готується або вчиняється певний злочин, також має місце добровільна відмова співучасника (ст. 31 КК України).

Розділ IV. Особливості кваліфікації діянь співучасників у межах окремих форм співучасті у злочині

4.1 Кваліфікація діянь співучасників за елементарної форми співучасті у злочині

Одним із перших, проблему співучасті досліджував А.Н. Трайнін, виділивши чотири її форми:

1) без попередньої змови (проста співучасть);

2) з попередньою змовою;

3) співучасть особливого роду (злочинну організацію і злочинне співтовариство);

4) організована група.

Але розподіл Трайніна не враховував ступінь організованості та координації дій злочинців і розмір небезпеки окремих випадків спільної злочинної діяльності в цілому.

Саме тому вченими Грішаєвим та Крігером, внаслідок їх досліджень, було виділено також два види співучасті:

1) проста співучасть (співвиконання);

2) складна співучасть (співучасть з розподілом ролей).

Цей же підхід зберігся і в сучасній кримінальній науці. Умисна спільна злочинна діяльність двох і більше осіб, залежно від характеру співучасті, може виявлятися у формах простої та складної співучасті.

Проста форма співучасті передбачає:

1) співвиконавство без попереднього порозуміння;

2) співвиконавство з попереднім порозумінням.

Складна форма співучасті включає:

1) співучасть у вузькому розумінні цього слова (кожен зі співучасників виконує певну роль у вчиненні злочину);

2) злочинне угруповання (банда, організована група, незаконне воєнізоване формування чи група);

3) злочинна організація.

Нерідко трапляється так, що співучасники злочину повністю виконують його об'єктивну сторону, тобто, характер їх дій є тотожним діям виконавця. Отже, можна стверджувати, що в злочині є кілька виконавців де-факто, дії кожного з яких повністю охоплюються нормою Особливої частини КК, причому наявність кількох учасників злочину не обов’язково є передбаченою диспозицією відповідної статті КК. Саме такі випадки злочинних посягань і прийнято іменувати елементарною співучастю, або ж співвинністю. Особливість даного виду співучасті полягає в тому, що серед співучасників немає чіткої диференціації ролей та завдань, що і робить його простим або «елементарним». В таких злочинах не можна говорити про підготовку, планування.

Зокрема, при кваліфікації дій осіб, що вчинили злочин за елементарної співучасті, застосовують Загальну частину кримінального закону, з метою з’ясувати роль кожного із співучасників. В разі кваліфікації такої співучасті, окрім посилання на конкретну статтю, якою регламентується те чи інше злочинне посягання, слід обов’язково також посилатися на відповідну частину статті 27 КК України. В усіх інших випадках, коли співучасть передбачена нормою Особливої частини Кримінального кодексу, йдеться мова про так звану співучасть особливого роду співучасник злочин кваліфікація суд

4.2 Кваліфікація діянь співучасників при вчиненні злочину групою осіб Співучасть у складі групи осіб передбачена 12 статтями Кримінального кодексу, в переважній більшості яких факт наявності злочинної групи є кваліфікуючою або ж особливо кваліфікуючою ознакою. При цьому, співучасть може бути вказаною і як основна ознака (стаття 258−3 КК України).

Незайвим буде наголосити на тому, що злочин вчинений групою осіб передбачає наявність кількох ознак:

1. злочинною є група, що складається з двох або більше учасників;

2. роль виконавця є спільною для всіх співучасників;

3. відсутній факт попередньої змови між співучасниками.

Для учасників групи характерною є, насамперед, узгодженість дій. В п. 13 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 березня 1992 р. (з наступними змінами) «Про судову практику в справах про зґвалтування та інші статеві злочини» підкреслюється, що необхідною умовою для кваліфікації зґвалтування як злочину вчиненого групою осіб є погоджена діяльність групи осіб з метою вчинення насильницького статевого акту. У випадку, коли потерпілих при зґвалтуванні декілька, і кожен із співучасників мав на меті і зґвалтував лише одну потерпілу, дії кожного з них кваліфікуються як зґвалтування, вчинене групою осіб. Тому можна зробити висновок, що простий збіг у місці та часі не дає підстав кваліфікувати посягання як таке, що було вчинене групою осіб.

Варто зазначити, що виконання об'єктивної сторони кожним із співучасників є обов’язковою ознакою злочину вчиненого групою осіб. Ця теза знаходить своє вираження як у правозастосовчій практиці, так і в кримінальному законі, статті Особливої частини якого, що регламентують злочини вчинені групою осіб, інкримінують лише тим особам, хто повністю або частково виконував дії, передбачені диспозицією відповідної статті, тобто лише виконавцям або співвиконавцям злочину.

Виходячи з наведеного, видається можливим сформулювати наступні правила кваліфікації злочинів, вчинених групою осіб:

Діяння групи осіб, які діють погоджено та виконують об'єктивну сторону злочину, слід кваліфікувати за відповідною статтею Особливої частини, що передбачає відповідальність групи осіб за конкретний злочин.

Посягання всіх, хто не є учасником злочинної групи (підбурювача, пособника, організатора) кваліфікуються з посиланням на відповідну частину ст. 27 КК та статтю Особливої частини, яка передбачає злочин, вчинений групою осіб.

Якщо групою виконується злочин, який не передбачений статтею відповідною статтею Кримінального кодексу, то скоєне кваліфікується з посиланням на відповідну частину ст. 27 та ч. 1 ст. 28 КК. При цьому діяння виконавців або співвиконавців кваліфікуються з посиланням на ч. 2 ст. 27 КК, а діяння інших співучасників — з посиланням на ч. 3, 4 або 5 ст. 27 КК.

4.3 Кваліфікація діянь співучасників при вчиненні злочину групою осіб за попередньою змовою В ч. 2 ст. 28 Кримінального кодексу законодавцем викладено чітке визначення поняття вчинення злочину за попередньою змовою групою осіб. Злочин визнається вчиненим за попередньою змовою групою осіб, якщо його спільно вчинили декілька осіб (дві або більше), які заздалегідь, тобто до початку злочину, домовилися про спільне його вчинення. Даний спосіб вчинення злочину в законодавстві виступає кваліфікуючою ознакою.

Особливістю кваліфікації діянь вчинених такою групою є те, що наявність попередньої змови, по суті, нівелює значення окремої ролі кожного співучасника, дозволяючи кваліфікувати кожного із них як виконавця, незалежно від того, чи виконувалася ними об'єктивна сторона злочину. Тобто кожен відповідає як виконавець, але при цьому важливо, аби співучасник перебував на місці злочину.

Дискусійним є питання, до якої з форм співучасті слід віднести групу осіб за попередньою змовою — простої чи складної. Такі вчені як В.А. Владіміров та П. С. Матишевський обстоювали думку, що дану кваліфікуючу ознаку слід віднести до простої форми, яка охоплює вчинення злочинів у співучасті за попереднім розумінням і виключає можливість завчасного планування. Інша група вчених, такі як М.Г. Іванов та А.О. Пінаєв займали протилежну позицію, відносячи дану кваліфікуючу ознаку до складної форми співучасті.

Перший підхід ґрунтувався на тому, що таку групу може утворювати декілька осіб-співвиконавців. Другий же підхід ґрунтувався на тому, що «група осіб» є значно ширшим поняттям і включає не тільки співвиконавців, і цілком може бути застосоване до випадків вчинення злочинів з розподілом ролей.

З прийняттям Кримінального кодексу 2001 року ця проблема набула більш чітких обрисів. Якщо звернути увагу на ч. 1та ч. 2 ст. 28, то можна побачити, що в частині першій законодавець дає визначення поняттю злочину вчиненого групою осіб як діянню, що здійснюється кількома виконавцями, роблячи акцент на характері їхніх дій. В той же час, частина друга передбачає вчинення злочину кількома особами, з відсутньою вказівкою на характер їхньої діяльності, дозволяючи зробити припущення, що законодавець передбачає можливість кваліфікації за цією частиною і тих злочинів, де мав місце розподіл ролей серед співучасників.

Повертаючись до особливостей кваліфікації таких злочинів, то тут слід наголосити на тому, що існує певна специфіка залежно від того, як викладена стаття Особливої частини. Якщо в диспозиції статті передбачене вчинення злочину за попередньою змовою групою осіб, (тобто статтею передбачається співучасть особливого роду) то окремого посилання на ст. 28 робити не варто. Участь же тих осіб, які не входять до складу групи, кваліфікується також за ч.ч. 3, 4, 5 ст. 27 КК.

Якщо ж в диспозиції статті вчинення злочину за попередньою змовою групою осіб не передбачене, то окрім статті Особливої частини, яка передбачає вчинений групою злочин, діяння співучасників кваліфікуються за ч. 2 ст. 28 КК. Стосовно осіб, які не є учасниками групи, то їхні діяння також кваліфікуються відповідними частинами ст. 27 КК.

Якщо має місце випадок, коли диспозицією статті передбачається особливо кваліфікуюча ознака — вчинення злочину організованою групою, а вчинення злочину групою осіб за попередньою змовою не передбачається, то діяння співучасників кваліфікуються як вид злочину, вчиненого однією особою, з обов’язковим посиланням на ч. 2 ст. 28 КК. Участь у вчиненні злочину осіб, які не є учасниками групи, кваліфікується з посиланням на ч.ч. 3, 4, 5 ст. 27, ч. 2 ст. 28 КК та норму Особливої частини про відповідний вид злочину, вчиненого однією особою.

4.4 Кваліфікація діянь співучасників при вчиненні злочину організованою групою Згідно з чинним кримінальним законодавством, вчинення злочину організованою групою є кваліфікуючою ознакою. Активного застосування поняття організованою групи набуло ще в 80-х роках минулого століття, коли громадськістю та правознавцями злочини вчинені такою групою були визнані як такі, що становлять підвищену суспільну небезпеку посягань. Тому в Кримінальному кодексі 1960 р. вже 17 статей передбачали наявність організованої групи як кваліфікуючу ознаку злочину.

Єфремов С.О. у віснику «Право України» звертається до питання організації таких злочинних угрупувань. На його думку, перш за все, це закріплення за окремими членами угруповання функцій, необхідних для забезпечення його розвитку та здійснення злочинної діяльності на постійній основі. Поряд з функцією забезпечення керівництва угрупованням та його діяльністю, з’являються і такі функції як: охорони керівника організованої групи, підтримання зв’язків між окремими членами угруповання, переховування здобутого злочинним шляхом майна, розвідки та контррозвідки тощо. Єфремов вважає, що злочинні угрупування відрізняються від груп, які вчиняють злочини за попередньою змовою чи без такої саме наявністю даних функцій, які спрямовані на підвищення спільної ефективності злочинної діяльності.

Сергій Олександрович Єфремов також вважає слушним розподіл рівнів організованої злочинності, запропонований І. Гуровим, який виділяє три таких рівні: примітивний, середній та високий.

Примітивний рівень передбачає організацію за структурою «ватажок—учасники». При середньому рівні має місце виділення таких підрозділів як бойовики, розвідники, виконавці, охоронці і нерідко пов’язані корупційними зв’язками з чиновниками органів влади та управління. Високий рівень утворюють кримінальні організації з мереживною структурою, які мають дві та більше ланок управління, їх характеризує наявність матеріальної бази (спільних грошових фондів, банківських рахунків, нерухомості); легального прикриття у вигляді зареєстрованих фондів, спільних підприємств, кооперативів, ресторанів тощо; колегіального органу управління; функціонально-ієрархічної побудови з розподілом організації на окремі групи; міжрегіональних зв’язків; статуту у формі певних правил поведінки, традицій, «законів» та санкцій за їх порушення; жаргону; інформаційної бази, створюваної, зокрема, шляхом здійснення розвідки та контррозвідки; своїх людей в органах влади, судових та правоохоронних органах.

При кваліфікації злочинів, вчинених організованою групою, з огляду на підвищений характер небезпеки вчинюваних співучасниками дій та дедалі більшу ступінь згуртованості, на перше місце виходить не індивідуальна роль кожного учасника у посяганні, характер виконуваних ним дій, а сама участь у групі, яка вчиняє злочин.

Варто мати на увазі, що кожен співучасник злочину, вчиненого організованою групою, прирівнюється до виконавця, а сама група виступає колективним виконавцем. Таким чином, до уваги не береться характер вчинюваних особою дій, її роль злочинному діянні, а кожному із співучасників інкримінується спільний злочинний результат, якого досягнула організована група.

У випадку, коли саме по собі створення організованої групи передбачене у КК як окремий вид злочину, вчинення злочину в складі такої групи також потребує додаткової кваліфікації. Не можна погодитися з висловленою в літературі думкою, що, оскільки у ч. 2 ст. 258 КК вже передбачена відповідальність за терористичний акт, учинений групою осіб за попередньою змовою, то вчинення терористичного акту організованою групою повністю охоплюється цією нормою і не потребує ніякої додаткової кваліфікації. За такої кримінально-правової оцінки скоєного до уваги не береться той факт, що це призводить до виникнення ситуації, коли менш небезпечна форма співучасті (група осіб за попередньою змовою) ніби поглине більш небезпечну її форму (організовану групу).

4.5 Кваліфікація діянь співучасників при вчиненні злочину злочинною організацією Організована злочинність — складне явище, невід'ємна складова криміногенної ситуації в будь-якій державі, що є чинником як політичної, так і економічної нестабільності в суспільстві. Організоване злочинне середовище ще інколи називають «п'ятою владою» держави.

Для українського суспільства проблема організованої злочинності має ще гостріше вираження, оскільки в нашій державі спостерігається незмінне явище зрощення організованої злочинності з ешелонами влади, що, як факт, перешкоджає належному здійсненню правосуддя.

Своє законодавче вираження поняття організованої злочинності знаходить в ч. 3 ст. 28 Кримінального кодексу, відповідно до якої злочин визнається вчиненим організованою групою, якщо в його приготуванні або вчиненні брало участь декілька осіб (три і більше), які попередньо зорганізувалися в стійке об'єднання для вчинення цього або іншого (інших) злочинів, об'єднаних єдиним планом з розподілом функцій учасників групи, спрямованих на досягнення цього плану, відомого всім учасникам групи.

Сергій Олександрович Єфремов, при визначенні характерних для злочинної організації (угрупування) ознак, звертається до Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про корисливі злочини проти приватної власності», де однією із таких ознак зазначена «стійкість об'єднання», яку професор розуміє як тривалу спільну злочинну діяльність, пов’язану швидше всього із вчиненням низки злочинів, та ще й з перспективою розвитку, що забезпечується самими членами цього угруповання (прикриття своєї діяльності, вербування нових членів угруповання).

При цьому, С.О. Єфремов абсолютно не згоден з тими вченими, які розглядають організовану групу як ту ж саму групу за попередньою змовою, тільки на більш високому рівні організаційного розвитку. Серед таких вчених, зокрема, є і Т. Хмельовська. Єфремов вважає, що зміст поняття «організована група» набагато ширший порівняно зі змістом поняття «група осіб, які вчиняють злочин за попередньою змовою», а тому організовану групу помилково вважати різновидом групи, яка вчиняє злочин за попередньою змовою.

В теорії кримінального права та на практиці існує позиція, відповідно до якої норми, які передбачають відповідальність за діяльність злочинних організацій (їх організацію, участь у окремих посяганнях, вчинюваних такими організаціями) охоплюють і всі злочини, вчинені в їх складі. Таким чином кваліфікуватися за сукупністю мають лише більш небезпечні злочини, такі як умисне вбивство при кваліфікуючих ознаках. Але дана позиція є хибною, оскільки раціональніше буде злочини, вчинені в складі злочинної організації кваліфікувати самостійно, за сукупністю з нормами, які передбачають відповідальність за створення, злочинних організацій, участь у них чи в скованих ними злочинах.

На користь останнього існує кілька підтверджень. По-перше, згідно з принципом невідворотність кримінальної відповідальності, а також вимогою повноти кримінально-правової кваліфікації, необхідно щоб оцінці підлягали всі злочинні діяння, а не лише якась їх частина. Оскільки саме створення злочинної організації є самостійним видом злочину, то не зазначати при кваліфікації дій злочинної організації статтю, якою регламентується даний злочин було б грубою помилкою.

По-друге, зазначення поряд зі статтею, яка передбачає відповідальність за саме злочинне посягання з особливо кваліфікуючою ознакою ще й статті, якою передбачається відповідальність за створення або участь у злочинній організації дозволяє краще індивідуалізувати відповідальність між учасниками злочинної організації, оскільки можуть бути і особи, які обмежилися вступом до організації, не вчинивши жодних інших злочинних діянь чи посягань.

По-третє, вказівка в статті 30 Кримінального кодексу на те, що організатор підлягає кримінальній відповідальності за всі злочини, вчинені злочинною організацією, якщо вони охоплювалися його умислом, а інші учасники — за злочини, у підготовці або вчиненні яких вони брали участь може бути реалізована лише за умови, що такі злочини будуть кваліфіковані окремо.

По-четверте, злочини, які полягають у створенні чи участі в злочинній організації, з одного боку, та злочини, які вчиняються в складі такої організації, з другого боку, звичайно, посягають на різні родові та безпосередні об'єкти. Громадська безпека і право власності, наприклад, є два різними об'єктами злочину, посягання на які вимагають окремої кваліфікації.

В пункті 15 Постанові Пленуму Верховного Суду «Про практику розгляду судами кримінальних справ про злочини, вчинені стійкими злочинними об'єднаннями» зазначається, що при кваліфікації злочинів, учинених організованою групою або злочинною організацією, суди повинні дотримуватися положень ч. 1 ст. 30 КК про умови відповідальності організаторів та учасників таких об'єднань. Акцентується увага і на тому, що судам слід враховувати і те, що зазначені умови є неоднаковими і залежать від того, у складі якого об'єднання особа вчиняла злочини, — організованої групи чи злочинної організації.

Якщо в першому випадку відповідальність настає тільки за злочинні дії осіб, які зорганізувалися, то в другому — і за саму організацію для злочинної діяльності, тобто злочинами визнаються і створення злочинної організації та (або) вступ до неї, безвідносно до того, чи розпочали її учасники вчинювати конкретні злочини. Тому злочини, вчинені у складі злочинної організації, належить самостійно кваліфікувати за відповідними нормами за сукупністю з нормою, яка передбачає відповідальність за створення такої організації, участь у ній чи у вчинюваних нею злочинах (ч. 1 ст. 255 КК).

Відповідно до ч. 2 Статті 255 Кримінального Кодексу 2001 р., будь-який із учасників злочинної організації, крім організатора або керівника злочинної організації, звільняється від кримінальної відповідальності за вчинення злочину, передбаченого частиною першою цієї статті, якщо вона добровільно заявила про створення злочинної організації або участь у ній та активно сприяла її розкриттю.

Висновок Отже, для відправлення правосуддя на засадах справедливості та відповідності покарання скоєному, з’ясування особливостей злочинів вчинених у співучасті має надзвичайно велике значення.

Існують чотири форми співучасті: без попередньої змови (проста співучасть); з попередньою змовою; співучасть особливого роду (злочинну організацію і злочинне співтовариство); організована група. Співучасть буває простою, якщо не має чіткої диференціації ролей і дії співучасників можна прирівняти до виконання об'єктивної сторони злочину, і складною, якщо передбачена наявність організатора, підбурювача, пособника та виконавця.

Стосовно підстави притягнення співучасників до відповідальності, то існують дві теорії: «загального складу злочину», де індивідуальні дії співучасників не розглядаються як злочинні, та «індивідуальної відповідальності», згідно з якої кожен із співучасників, навіть не виконуючи об'єктивну сторону злочину, своїми індивідуальними діями утворюють підстави для притягнення їх до відповідальності. Саме остання є закріплена в Статті 61 Конституції України.

Як визначено законодавцем в статті 29, виконавець (співвиконавець) підлягає кримінальній відповідальності за статтею Особливої частини цього Кодексу, яка передбачає вчинений ним злочин, оскільки він безпосередньо виконує об'єктивну сторону злочину, а отже і не потребує окремого посилання на статтю 27, окремого визначення його ролі.

Окремої уваги заслуговує аналіз поняття ексцесу виконавця.

Кузнєцов В.В. зазначає, що в теорії кримінального права розрізняють два види ексцесу: кількісний та якісний.

Елементарна співучасть. При кваліфікації дій осіб, що вчинили злочин за елементарної співучасті, застосовують Загальну частину кримінального закону, з метою з’ясувати роль кожного із співучасників. В разі кваліфікації такої співучасті, окрім посилання на конкретну статтю, якою регламентується те чи інше злочинне посягання, слід обов’язково також посилатися на відповідну частину статті 27 КК України.

Співучасть у складі групи осіб. Діяння осіб, які скоїли злочин у складі групи погоджено та виконали об'єктивну сторону злочину, слід кваліфікувати за відповідною статтею Особливої частини, що передбачає відповідальність групи осіб за конкретний злочин. Посягання всіх, хто не є учасником злочинної групи (підбурювача, пособника, організатора) кваліфікуються з посиланням на відповідну частину ст. 27 КК та статтю Особливої частини, яка передбачає злочин, вчинений групою осіб. Якщо групою виконується злочин, який не передбачений статтею відповідною статтею Кримінального кодексу, то скоєне кваліфікується з посиланням на відповідну частину ст. 27 та ч. 1 ст. 28 КК. При цьому діяння виконавців або співвиконавців кваліфікуються з посиланням на ч. 2 ст. 27 КК, а діяння інших співучасників — з посиланням на ч. 3, 4 або 5 ст. 27 КК Співучасть у складі групи осіб за попередньою змовою. Перш за все, роль співучасника за такої форми співучасті значення не має. Дії кожного з таких осіб, незалежно від того чи виконувалася об'єктивна сторона злочину, кваліфікуються як дії, вчинені виконавцем злочину. Існує певна специфіка залежно від того, як викладена стаття Особливої частини. Якщо в диспозиції статті передбачене вчинення злочину за попередньою змовою групою осіб, (тобто статтею передбачається співучасть особливого роду) то окремого посилання на ст. 28 робити не варто. Участь же тих осіб, які не входять до складу групи, кваліфікується також за ч.ч. 3, 4, 5 ст. 27 КК.

Співучасть у складі організованої групи. Всі співучасники за такої форми співучасті прирівнюються до виконавців, а злочином є сама участь або ж перебування в організованій злочинній групі. Сама група виступає колективним виконавцем. Таким чином, до уваги не береться характер вчинюваних особою дій, її роль злочинному діянні, а кожному із співучасників інкримінується спільний злочинний результат, якого досягнула організована група.

Вищезазначене має місце як тоді, коли дана кваліфікуюча ознака не передбачена диспозицією статті Особливої частини, так і тоді, коли законодавець не передбачає вчинення злочину організованою групою як ознаку основного чи кваліфікованого (особливо кваліфікованого) складу злочину. В разі настання останнього випадку, відповідальність співучасників не підсилюється, але, тим не менш, кожен з них, незважаючи на свою роль у вчиненні злочину, виступає виконавцем і несе відповідальність як особа, що виконала об'єктивну сторону злочину Співучасть у складі злочинної організації. Існують дві позиції: позиція, відповідно до якої норми, які передбачають відповідальність за діяльність злочинних організацій (їх організацію, участь у окремих посяганнях, вчинюваних такими організаціями) охоплюють і всі злочини, вчинені в їх складі, яка є хибною, і позиція, відповідно до якої злочини, вчинені в складі злочинної організації слід кваліфікувати самостійно, за сукупністю з нормами, які передбачають відповідальність за створення, злочинних організацій, участь у них чи в скованих ними злочинах. Всі аргументи на користь останньої перелічено раніше.

Список використаних джерел

1. Accomplices, Accessories, Aiders, and Abettors [Електронний ресурс] - Режим доступу до ресурсу:

http://www.nolo.com/legal-encyclopedia/accomplices-accessories-aiders-abettors-30 145.html.

2. Бажанов М.І. Кримінальне право України: Загальна частина / М.І. Бажанов. — Київ: Юрінком Інтер, 2005. — 480 с. — (2-ге)

3. Мельников В. О. Особистість лжесвідка (кримінологічний аспект) [Електронний ресурс] / В. О. Мельников. — 2005. — Режим доступу до ресурсу: http://visnyk.univd.edu.ua/?controller=service&action=download&download=10 294.

4. Поняття та форми співучасті у злочині. Характеристика та відповідальність співучасників [Електронний ресурс] - Режим доступу до ресурсу: http://ru.osvita.ua/vnz/reports/law/9479/.

5. Кримінальний кодекс України — Київ: Паливода В. А., 2014. — 209 с.

6. Вереша Р. В. Кримінальне право України. Загальна частина. Навч. посіб. 2-ге вид. перероб. та доп. — К.: Центр учбової літератури, 2012. — 320 с

7. Українське кримінальне право. Загальна частина: підручник / за заг. ред. В. Навроцького. — К.: Юрінком Інтер, 2013. — 711 с

8. Кваліфікація дій виконавця [Електронний ресурс] - Режим доступу до ресурсу: http://www.naiau.kiev.ua/books/mnp_tkz/Files/L3/L3₂.htm

9. Нікіфоров В. Ю. Проблеми кваліфікації співучасників в організованій групі та злочинній організації [Електронний ресурс] / В. Ю. Нікіфоров

10. Постанова Пленуму Верховного Суду «Про практику розгляду судами кримінальних справ про злочини, вчинені стійкими злочинними об'єднаннями» [Електронний ресурс] - Режим доступу до ресурсу: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/v0013700−05.

11. Іваненко В.Л. Особливості кримінальної відповідальності організатора злочину [Електронний ресурс] / В.Л. Іваненко — Режим доступу до ресурсу: http://www.rusnauka.com/4_SWMN_2010/Pravo/58 772.doc.htm.

12. Харко Д. М. Окремі питання відмежування виконавця злочину від підбурювача до злочину [Електронний ресурс] / Д.М. Харко

13. Яценко С. С. Науково-практичний коментар до Кримінального кодексу / С. С. Яценко. — Київ: А.С.К., 2005. — 841 с. — (4-те).

14. Григор'єва М.Є. Деякі питання дійового каяття при співучасті [Електронний ресурс] / М.Є. Григор'єва — Режим доступу до ресурсу: http://www.pap.in.ua/4_2013/80.pdf.

15. Кваша О. О. Підстава кримінальної відповідальності співучасників злочину [Електронний ресурс] / О. О. Кваша — Режим доступу до ресурсу: http://history.org.ua/JournALL/mgumstud/mgumstud_2014₁_¼.pdf.

16. Конституція України [Електронний ресурс] - Режим доступу до ресурсу: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/4371.

17. Анохіна Л. С. Проблеми класифікації форм співучасті у злочині [Електронний ресурс] / Л.С. Анохіна

18. Навроцький В. О. Основи кримінально-правової кваліфікації [Електронний ресурс] / В. О. Навроцький — Режим доступу до ресурсу: http://weblibrary.at.ua/load/12−1-0−106.

19. Ус О. В. Правила кваліфікації злочинів, вчинених у співучасті / О. В. Ус. // Вісник Національної академії правових наук України. — 2014. — № 1. — С. 149−158

20. Постанова Пленуму Верховного Суду «Про судову практику у справах про згвалтування та інші статеві злочини» [Електронний ресурс] - Режим доступу до ресурсу: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/v0004700−92.

21. Ільїна О.В. Особливості тлумачення кваліфікуючої ознаки «вчинення злочину за попередньою змовою групою осіб «корисливих злочинів проти власності [Електронний ресурс] / О.В. Ільїна — Режим доступу до ресурсу: http://kul.kiev.ua/images/chasop/2009₄/287.pdf.

22. Криміналістична характеристика злочинів, що вчиняються організованими злочинними групами [Електронний ресурс] - Режим доступу до ресурсу: http://www.e-reading.link/chapter.php/1 001 853/215/Shepitka_-_Kriminalistika.html.

23. Постанова Пленуму Верховного Суду України «Про застосування судами законодавства про відповідальність за втягнення неповнолітніх у злочинну чи іншу антигромадську діяльність»

24. Яценко С. С. Науково-практичний коментар до Кримінального кодексу / С. С. Яценко. — Київ: А.С.К., 2005. — (4-те).

25. Постанова Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про корисливі злочини проти приватної власності»

26. Єфремов С.О. Організовані злочинні угруповання в теорії вітчизняного кримінального права / С.О. Єфремов. // Вісник прокуратури. — 2001. — № 3. — С. 28−34.

27. Єфремов С.О. Організованість у злочинності та рівні організованої злочинності / С.О. Єфремов. // Право України. — 2003. — № 1. — С. 54−57.

28. Постанова Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про злочини проти життя та здоров’я особи»

29. Кузнєцов В.В. Теорія кваліфікації злочинів / В.В. Кузнєцов, Т. А. Савченко. — Київ: КНТ, 2007. — 300 с. — (2-ге).

Показати весь текст

Заповнити форму поточною роботою