Конституційно-правовий статус іноземців та осіб без громадянства в Україні
Примусове повернення. Згідно ст. 26 ЗУ іноземець або особа без громадянства можуть бути примусово повернуті в країну походження або третю країну, якщо їх дії порушують законодавство про правовий статус іноземців та осіб без громадянства або суперечать інтересам забезпечення національної безпеки України чи охорони громадського порядку, або якщо це необхідно для охорони здоров’я, захисту прав і… Читати ще >
Конституційно-правовий статус іноземців та осіб без громадянства в Україні (реферат, курсова, диплом, контрольна)
Зміст
- Вступ
- 1. Поняття «іноземця» та «особи без громадянства», конституційно-правове регулювання їх статусу
- 2. Принципи правового статусу іноземців та осіб без громадянства
- 3. Основні права, свободи та обов’язки іноземців та осіб без громадянства в Україні
- 4. Гарантії прав і свобод іноземців та осіб без громадянства в Україні
- 5. Відповідальність іноземців та осіб без громадянства. Правові підстави їх видворення з України
- Висновок
- Список використаної літератури
Вступ
Питання правового статусу іноземців та осіб без громадянства, на мою думку, завжди буде актуальним, як у нашій країні, так і за кордоном, так як міграційні процеси із року в рік проходять більш інтенсивно, у зв’язку з чим в Україні проживають також іноземні громадяни та особи без громадянства. Міжнародні зв’язки України, співробітництво з іншими державами лише розширюється, тому останнім часом питання правового статусу іноземців та осіб без громадянства набуло загальносуспільного масштабу і політичного значення. Тому ця тема все частіше розглядається в науковій літературі і є досить дискусійною.
Актуальність теми пояснюється також тим, що інтеграція України в низку міжнародних організацій, збільшення інтенсивності зовнішніх відносин за участю українців та іноземних громадян потребують адаптації національного законодавства до міжнародних норм і перегляду найбільш важливих питань, що стосуються правового статусу іноземців.
Іноземні особи у будь-якій державі наділяються певним правовим статусом. У цілому правовий статус приватного суб'єкта — це система визнаних і закріплених державою у законодавчому порядку його прав, свобод та обов’язків. Правовий статус фізичних осіб визначається в національному законодавстві держави перебування з дотриманням загальновизнаних принципів і норм міжнародного права стосовно прав та обов’язків людини. Це положення є принциповим, адже ставлення в Україні до іноземних громадян відповідно впливає на ставлення інших країн як до українських громадян, так і до України в цілому. І навпаки, сприймання громадян України в інших країнах може породжувати відповідні зміни у законодавстві України щодо статусу іноземних громадян.
Під час виконання даної роботи, за мету покладено всебічний юридичний аналіз та узагальнення нормативно-правової бази, що визначає правовий режим для перебування іноземців та осіб без громадянства на території України, визначення характерних особливостей правового статусу даних осіб.
Предметом дослідження є норми внутрішнього законодавства України і чинних міжнародних договорів, які визначають статус іноземців і осіб без громадянства.
іноземець громадянство конституційний правовий
1. Поняття «іноземця» та «особи без громадянства», конституційно-правове регулювання їх статусу
Питання правового статусу іноземців останнім часом все частіше розглядаються в науковій і навчальній літературі, що пов’язано з великою значущістю даної проблеми. До складу населення України як сукупності людей, що проживають у межах території України і підлягають її юрисдикції, крім громадян України входять також іноземці та особи без громадянства, тому Правовий статус іноземців та осіб без громадянства — це частина загального правового становища в суспільстві.
Правовий статус іноземців, як і правовий статус апатридів, встановлює держава, на території якої вони перебувають, але з урахуванням відповідних загальновизнаних норм міжнародного права, зокрема що стосується можливості захисту державою їх прав і національної належності. [18, c.179]
Відповідно до чинного законодавства України, «Іноземець — особа, яка не перебуває у громадянстві України і є громадянином (підданим) іншої держави або держав». В свою чергу, «Особа без громадянства — особа, яку жодна держава відповідно до свого законодавства не вважає своїм громадянином». [9]
Основою регулювання правового статусу іноземців та осіб без громадянства є Конституція України. Вона закріплює загальні принципи громадянства, встановлює, що всі люди мають рівні права, свободи та обов’язки. Не може бути розходжень у правах і свободах за расою, кольором шкіри, за політичними, релігійними переконаннями, соціальним походженням, місцем проживання та іншими ознаками. Крім того стаття 26 Основного Закону зазначає, що «Іноземці та особи без громадянства, що перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов’язки, як і громадяни України, — за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України. Іноземцям та особам без громадянства може бути наданий притулок у порядку, встановленому законом». [17]
Законодавче регулювання статусу іноземців та осіб без громадянства в Україні окрім Конституції здійснюється безліччю нормативно-правових актів. Основними серед них є: Закон України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» від 22 вересня 2011 року, Закон України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» від 8.07.2011 року, Закон України «Про режим іноземного інвестування» від 19.03.1996 року, Закон України «Про громадянство» від 18.01.2001 року, Закон України «Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України» від 21.01.1994 року, Кодекс законів про працю України від 10.12.1971 року, Цивільний кодекс України від 16.01.2003 року, Закон України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» від 11.12.2003 року тощо. Також до цієї системи належить велика низка підзаконних актів: Постанов Кабінету Міністрів України, положень, інструкцій, наказів.
Серед інших нормативно-правових актів, що регулюють дане питання, визначальним є Закон України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» від 22 вересня 2011 року.
У статті 3 даного закону визначено основні засади правового статусу іноземців та осіб без громадянства:
1. Іноземці та особи без громадянства, які перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов’язки, як і громадяни України, за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України. Тобто дія національного режиму щодо іноземців та осіб без громадянства має певні межі: вони повністю не прирівнюються у правах та обов’язках до громадян України.
2. Іноземці та особи без громадянства зобов’язані неухильно додержуватися Конституції та законів України, інших нормативно-правових актів, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей, інтереси суспільства та держави. [9]
3. Іноземці та особи без громадянства, які перебувають під юрисдикцією України, незалежно від законності їх перебування, мають право на визнання їх правосуб'єктності та основних прав і свобод людини.
Розвиток міжнародних зв’язків України, її успішне входження у світову спільноту має суттєве значення для гуманітарного співробітництва з іншими країнами і, насамперед у сфері забезпечення прав і свобод громадянина. Статус іноземців та осіб без громадянства в Україні визначається та конкретизується не тільки національним законодавством, а і правовими засадами, визначеними у міжнародних договорах.
Результатом активної співпраці сучасних держав з питань захисту прав людини є цілий ряд документів: Міжнародні пакти про права людини, Конвенція про ліквідацію усіх форм расової дискримінації, Конвенція про статус апатридів, Конвенція про статус біженців, Декларація про права людини у відношенні до осіб, що не є громадянами держави та багато інших. [4, c.286] В Україні також визнаються міжнародні принципи правового становища іноземців, багато з них знайшли своє втілення у національному законодавстві.
2. Принципи правового статусу іноземців та осіб без громадянства
Україна прагне будувати відносини з іншими країнами на основі пріоритету загальнолюдських інтересів і цінностей. В бурхливо змінюваному світі все більш інтенсивно розвиваються взаємні політичні, економічні, науково-технічні і культурні зв’язки України з зарубіжними країнами, які в сфері забезпечення прав людини базуються на дотриманні певних принципів, які є першоосновою конституційно-правового статусу іноземців.
Насамперед, слід відзначити, що сучасні науковці та юристи дають різні визначення даному поняттю. Найбільш вдалим, на мою думку, є твердження, що принципи — це найбільш загальні вимоги до суспільних відносин і їх учасників, а також як вихідні керівні засади, відправні установлення, що виражають сутність права і випливають з ідей справедливості й свободи, а також визначають загальну спрямованість і найістотніші риси чинної правової системи [6, с. 197].
Проблема правового статусу іноземців в країні перебування виникла майже три тисячі років тому назад, у той час, коли з’явилися перші країни, коли населення розділилося по територіальному принципу і з’явилися іноземці. Відповідно і принципи правового регулювання статусу іноземців також формувалися протягом тривалого часу з початку виникнення цієї проблеми і є наслідком раціонального осмислення закономірностей розбудови правової системи.
Важливо зазначити, що принципи, які склалися на сьогоднішній день, діють у стійкому взаємозв'язку.
Принципи правового статусу іноземців та осіб без громадянства, що діють в Україні, склалися на основі синтезу міжнародного і національного законодавства. Основними серед них є такі:
1. Принцип пошани прав і основних свобод людини, обов’язкової для всіх держав.
Даний принцип зазначений в ст. 3 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», де в ч.2 визначено, що «іноземці та особи без громадянства, які перебувають під юрисдикцією України, незалежно від законності їх перебування, мають право на визнання їх правосуб'єктності та основних прав і свобод людини». [9]
Згідно з цим положенням, на іноземців та апатридів поширюється юрисдикція держави перебування, обов’язок дотримуватися законодавства даної держави, яка в свою чергу має обов’язок захищати права цих осіб.
2. Принцип єдності прав і обов’язків іноземців. Важливим є положення про те, що іноземці в Україні мають не тільки велике коло прав і свобод, але одночасно і несуть обов’язки. Принцип єдності прав, свобод і обов’язків, який характеризує правовий статус особи в сучасному суспільстві, розповсюджується в Україні в рівній мірі як на громадян, так і на іноземців. Причому він послідовно проводиться через увесь текст Закону «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства». Встановлення такого принципу в Законі і необхідність його дотримання усіма — як громадянами, так і іноземцями, особами без громадянства — природно і справедливо.
В першу чергу, ці обов’язки стосуються поваги до порядку держави, на території якої вони перебувають. Конституція України, закон «Про статус іноземців та осіб без громадянства» та інші нормативно-правові акти України визначають, що здійснення іноземцями своїх прав і свобод не повинні завдавати шкоди національним інтересам України, правам, свободам і законним інтересам її громадян і інших осіб, які проживають в Україні. Закон України «Про статус іноземців та осіб без громадянства» у ч.3 ст. 3 зазначає, що «Іноземці та особи без громадянства зобов’язані неухильно додержуватися Конституції та законів України, інших нормативно-правових актів, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей, інтереси суспільства та держави». [9]
3. Принцип реалізації юридичних гарантій їх прав і свобод
Згідно з цим принципом, іноземці та особи без громадянства мають право на звернення до суду та до інших державних органів для захисту їхніх особистих, майнових та інших прав. Зокрема, за статтями 147, 150 Конституції України, статтями 42,43, Закону України «Про Конституційний Суд України» вони, як і громадяни України, можуть звертатися з письмовими клопотаннями до Конституційного Суду України за необхідності тлумачення Конституції та законів України з метою забезпечення реалізації чи захисту своїх конституційних прав і свобод.
Цей принцип також передбачає вільний доступ іноземця до дипломатичного представництва і консульських установ держави його громадянства. Ст. 10 Резолюції 40/144 Генеральної Асамблеї ООН від 13.12.1985 року «Декларація про права людини щодо осіб, які не є громадянами країни, в якій вони проживають» зазначає, що кожному іноземцю повинна надаватися можливість в будь-який час зв’язатися з консульством або дипломатичним представництвом держави, громадянином якої він є, або, за при відсутності таких, з консульством чи дипломатичним представництвом будь-якої іншої держави, якій надано право захищати інтереси держави, громадянином якої є іноземець, в державі, якій він проживає.
4. Принцип їх рівності перед законом.
Цей принцип у прямому зв’язку зі статусом іноземців та осіб без громадянства відображений в Ст. 26 Конституції України: «Іноземці та особи без громадянства, що перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов’язки, як і громадяни України, за винятками встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України» .
Цей принцип є один із основоположних принципів конституційного ладу України і світового конституціоналізму: всі особи незалежно від громадянства мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Задля забезпечення загальнодоступності цього принципу на державу також покладається обов’язок гарантувати іноземцям право знати свої права і обов’язки та можливість їх використовувати в межах закону.
З аналізу даної статті Конституції України також випливає можливість доповнення, конкретизації даного принципу як в законодавчому порядку, так і за допомогою міжнародних договорів.
Зокрема, Загальна декларація прав людини 1948 року у статті 2 (1) визначає, що «кожна людина повинна мати всі права і свободи, проголошені цією Декларацією, незалежно від раси, кольору шкіри, статі, мови, релігії, політичних або інших переконань, національного чи соціального походження, майнового, станового або іншого становища. Крім того, не повинно проводитися ніякого розрізнення на основі політичного, правового або міжнародного статусу країни або території, до якої людина належить, незалежно від того, чи є ця територія незалежною, підопічною, несамоврядованою або як-небудь інакше обмеженою у своєму суверенітеті». З аналізу цієї статті стає зрозуміло, що ні в якому разі права і свободи іноземців та апатридів не можуть потерпати від дискримінації, так як положення цієї статті застосовуються до «кожного», а тому включають також іноземців та осіб без громадянства.
Крім цього, забороняється будь-яке незаконне незаконного обмеження прав та свобод іноземців. Відповідно до ст. 29 Конституції України кожна людина (в тому числі іноземець) має право на свободу та особисту недоторканість. Тобто іноземці не можуть бути заарештовані або триматися під вартою інакше як за вмотивованим рішенням суду і тільки на підставах та в порядку, встановлених законом, не можуть бути піддані тортурам, жорстокому поводженню та без їх згоди медичним або науковим експериментам чи будь-яким незаконним обмеженням прав та свобод.
Слід зазначити, що в Конституцією України, а саме частиною 2 статті 22 встановлене положення, яке лежить у прямому взаємозв'язку з правовим статусом іноземців і осіб без громадянства: «При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод». Лише в порядку винятку права і свободи людини і громадянина можуть бути обмежені у випадку воєнного або надзвичайного стану з зазначенням строку дії таких обмежень. Але навіть за таких умов є недопустимим скорочення таких прав і свобод як право на життя, на повагу до гідності, право на свободу та особисту недоторканність, право на житло, на правову допомогу та інше.
Виходячи з аналізу вищерозглянутих принципів можна зробити висновок, що принципи конституційно-правового статусу іноземців та осіб без громадянства — це ті керівні положення, які визначають права та обов’язки цих осіб. Ці принципи як фундамент для демократичного регулювання правового статусу зазначених осіб захищаються та охороняються державою.
3. Основні права, свободи та обов’язки іноземців та осіб без громадянства в Україні
Іноземці та особи без громадянства в Україні перебувають на національному правовому режимі, тобто володіють тими ж правами і обов’язками, що і громадяни України, але за певними винятками. Відповідно до статті 26 Конституції України іноземці й апатриди, що перебувають в Україні на законних підставах, користуються такими ж правами і свободами, а також несуть таку ж відповідальність і мають такі ж права, як і громадяни України — за винятками встановленими Конституцією, закон ми або міжнародними договорами України. [17]
Безумовно, здійснення іноземцями та особами без громадянства своїх прав і свобод не повинно завдавати шкоди національним інтересам України, правам, свободам і законним інтересам її громадян та інших осіб, які проживають в Україні. Відповідно вони зобов’язані поважати й дотримуватися Конституції і законів України, шанувати традиції та звичаї народу України.
Відповідно до керівних принципів конституційно-правового статусу іноземців та осіб без громадянства, зазначені особи є рівними перед законом та судом незалежно від походження, соціального і майнового стану, расової та національної належності, статі, мови, ставлення до релігії, роду і характеру занять, інших обставин.
Серед основних прав і свобод іноземців та осіб без громадянства можна зазначити насамперед основоположні невіддільні (природні) права і свободи:
— право на життя;
— право на повагу до гідності;
— право на свободу та особисту недоторканність;
— право на недоторканність житла;
— право на таємницю листування та іншої кореспонденції;
— право на свободу пересування та вибір місця проживання;
— право на свободу думки і слова тощо.
Усі ці права зазначені в Конституції України і цей перелік не є вичерпним.
Щодо інших прав, то за загальним правилом іноземці та особи без громадянства користуються тими ж правами, що і громадяни України за винятками встановленими Конституцією, закон ми або міжнародними договорами України. Це означає, що іноземці та особи без громадянства користуються в Україні численними економічними, соціальними та культурними правами і свободами. Як суб'єкти права приватної власності вони можуть володіти, користуватись і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. У їх власності можуть перебувати житлові будинки, квартири, предмети особистого користування, засоби виробництва, кошти тощо. Вони також є суб'єктами підприємницької діяльності, права на працю, права на страйк, права на відпочинок, права на соціальний захист, права на житло, права на достатній життєвий рівень, права на охорону здоров’я, медичну допомогу та медичне страхування, права на сприятливе навколишнє середовище і екологічну безпеку тощо.
Разом з тим, дія національного режиму щодо іноземців має певні межі: вони повністю не прирівнюються у правах та обов’язках до громадян України. Серед основних обмежень можна виділити такі:
— обмеження у політичній сфері. Так, іноземці не користуються в Україні більшістю політичних прав (не можуть об'єднуватися в політичні партії, не можуть обирати і бути обраними в органи державної влади і місцевого самоврядування, а також брати участь у референдумах, не мають права рівного доступу до державної служби);
— обмеження у доступі до військової служби (на іноземців не поширюється загальний військовий обов’язок, вони не проходять військову службу в Збройних силах України й інших військових формуваннях, створених відповідно до законодавства України);
— обмеження у праві вільного пересування територією України (вони можуть пересуватися на території України й обирати місце проживання в ній відповідно до порядку, встановленого Кабінетом міністрів України; такий порядок може містити певні обмеження в пересування і виборі місця проживання, що допускаються, коли це необхідно, для забезпечення безпеки України, охорони суспільного порядку, охорони здоров’я, захисту прав і законних інтересів її громадян та інших осіб, які проживають в Україні; також може встановлюватися безвізовий режим в'їзду-виїзду іноземців, або навпаки, дозвільний порядок в'їзду-виїзду громадян певної держави);
— встановлення меж кримінальної, цивільної й адміністративної юрисдикції (іноземці, не можуть бути суб'єктами деяких правопорушень, наприклад, зрада Батьківщині, ухилення від військового обов’язку тощо). [18, c.180]
На іноземців та осіб без громадянства також накладаються обов’язки, які вони повинні виконувати. Конституція України визначає такі обов’язки:
неухильно додержуватися Конституції та законів України, інших
нормативно-правових актів, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей, інтереси суспільства та держави. (ст.68КУ, ч.3 ст. 3 ЗУ);
не заподіювати шкоду природі, культурній спадщині, відшкодовувати завдані збитки (ст.66);
шанувати державні символи (ст.65);
неухильно сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом. [17]
Питання обов’язків іноземців та осіб без громадянства конкретизується також у інших законодавчих актах. Зокрема відповідно до ст. 5 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» іноземці та особи без громадянства, які перебувають в Україні на іншій законній повинні отримати посвідку на постійне проживання. Порядок отримання даної посвідки визначено у статті 11 Закону України «Про імміграцію». [11]
Отже, можна зробити висновок, що іноземці та особи без громадянства користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов’язки, як і громадяни України, за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України. Насамперед необхідно зазначити, що особливості правового статусу іноземців та апатридів ні в якому разі не мають за мету утиск прав і свобод іноземців та осіб без громадянства, вони спрямовані на захист їх правового статусу та громадян держави перебування, на забезпечення цілісності правового режиму цієї держави. Цілком очевидно, що можливість кожної особи впливати на державний лад країни перебування незалежно від статусу громадянства є неприпустимим, адже це може призвести до серйозних порушень законних прав та інтересів громадян цієї держави. Відокремлення від прав людини прав громадянина є своєрідним порушенням принципу рівності усіх людей перед законом, оскільки прав громадянина позбавлені особи, які живуть у державі, але не мають громадянства. Громадянство, членство у політичних партіях, участь в управлінні державними справами та референдумах, державна, публічно-громадська й військова служба тощо — це та сфера, яка зарезервована виключно для громадян, вона складає для будь-якої держави основу суверенітету і незалежності, інтересів національної безпеки, територіальної цілісності, громадського порядку, гідних умов життя, тому обмеження іноземців та осіб без громадянства у цих правах є цілком виправданим.
4. Гарантії прав і свобод іноземців та осіб без громадянства в Україні
Гарантії прав і свобод людини і громадянина є незамінним елементом їх конституційного статусу, адже зрозуміло, що вони потребують високого рівня захищеності для ефективного впровадження в життя.
Конституція України у ч.2 ст. 3 проголошує, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов’язком держави. Тобто, закріпивши на найвищому нормативному рівні це положення, держава створює основу, на базі якої права людини не лише утверджуються, але і створюються дієві механізми забезпечення прав, метою яких виступає можливість кожної окремою людини ефективно втілювати у повсякденне життя свої права.
Під гарантіями конституційних прав і свобод людини і громадянина прийнято розуміти систему умов і засобів, юридичних механізмів забезпечення належної реалізації визначених Конституцією та законами України прав і свобод людини і громадянина. Поняття гарантій забезпечення прав і свобод людини і громадянина стосується також іноземців і осіб без громадянства. Адже ці основоположні поняття слугують першоосновою добробуту кожної людини. Тому я розгляну це поняття у єдності та у відношенні до кожної людини загалом.
Система забезпечення прав і свобод людини і громадянина, як і будь-яка інша система, має певну структуру. Тобто, система забезпечення прав і свобод людини та громадянина складається з чотирьох підсистемних елементів, а саме:
1. Інституційне забезпечення.
2. Правове забезпечення.
3. Ресурсне забезпечення.
Система гарантій прав і свобод людини і громадянина діє тільки за умови взаємодії усіх її елементів, тобто їхня діяльність відбувається в чіткій залежності один від одного, тобто без ефективного функціонування одного з цих елементів усі інші не мають можливості виконувати покладені на них функції. Враховуючи взаємовплив елементів системи, при наявності певних змін в одному з них, усі інші теж змінюються. Кожен з цих елементів має свої особливості:
Інституційне забезпечення прав і свобод людини та громадянина включають у себе діяльність державних і недержавних органів та організацій, які створюють сприятливі умови, охороняють, захищають від правопорушень конституційні політичні права і свободи та беруть участь у відтворенні порушеного права. До органів державної влади загальної компетенції, що організаційно забезпечують реалізацію прав людини, відповідно до конституції України належать: Верховна Рада як представницький та єдиний орган законодавчої влади (ст. 75, 85 КУ); Президент України, який є гарантом додержання Конституції України, прав та свобод людини і громадянина (ст. 102 КУ); Кабінет Міністрів України, що вживає заходів щодо забезпечення прав і свобод людини і громадянина (п. 2 ст.116 КУ); суди загальної юрисдикції (Розділ VІІІ), які мають бути надійним гарантом праві і свобод особи, у тому числі у конфліктних ситуаціях, що виникають між громадянином і державою; Уповноважений Верховної Ради України з прав людини, який здійснює парламентський контроль за додержанням конституційних прав і свобод людини і громадянина (ч.3 ст. 55, ст. 101 КУ), сферою діяльності якого є відносини між громадянином і державою; прокуратура України здійснює представництво інтересів громадян у суді у випадках, визначених законом (п. 2 ст.21 КУ); місцеві державні адміністрації на відповідній території забезпечують додержання прав і свобод громадян (п. 2 ст.119 КУ); особливу роль у процесі гарантування прав і свобод Конституційний Суд України (ст. 147 КУ), міжнародні судові установи (ч.4 ст. 55 КУ).
— Основи правового забезпечення прав і свобод людини і громадянина закріплені насамперед в Конституції України, крім того воно включає в себе законодавчі акти України, які закріплюють права і свободи людини і громадянина, та міжнародно-правові акти в галузі прав людини, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України. Крім того цей вид гарантій поділяється також на матеріальні (закріплення основних принципів правового статусу особи, окремих прав та свобод людини і громадянина, конституційних гарантій їх здійснення і Основному Законі) та процесуальні (включають особливий нормативно-правовий засіб забезпечення прав особи — юридичну відповідальність). [16, С. 204]
— Ресурсне забезпечення прав і свобод людини та громадянина складається з таких елементів як матеріально-технічне, фінансово-економічне, кадрове, наукове та інформаційне забезпечення.
Гарантії прав і свобод людини і громадянина являють собою сукупність різних факторів в економічній, політико-правовій, культурній та інших сферах життя суспільства, що створюють максимум можливих на даному етапі розвитку суспільства і держави умов та передумов для реальної реалізації прав і свобод людини та громадянина. Вони тісно взаємодіють між собою і взаємодоповнюють один одного, саме тому забезпечення прав і свобод людини та громадянина доцільно розглядати через систему, яка спрямована на досягнення забезпечення прав і свобод людини і громадянина.
5. Відповідальність іноземців та осіб без громадянства. Правові підстави їх видворення з України
Відповідальність іноземців та осіб без громадянства в України є невід'ємною частиною їх правового статусу, адже незважаючи на всі зусилля держави для забезпечення благополуччя її населення (включаючи і негромадян) неможливо зовсім уникнути такого негативного суспільного явища як правопорушення. Законотворчі органи держави постійно, протягом тривалого часу фіксують у законах, інших нормативно-правових актах ознаки різних видів правопорушень. Це вказує на певну закономірність у динаміці, інтенсивності поширення шкідливих (небезпечних) для суспільства вчинків, що негативно позначаються на його розвиткові. Тому законодавець має вчасно реагувати на це, змінювати «межу», яка відділяє за формальними ознаками правомірну і протиправну поведінку, керуючись інтересами і правами суспільства та людини. Будь-які правопорушення є закономірним наслідком розвитку суспільства. Суперечності та конфлікти між людьми та соціальними групами, які є нескінченними у будь-якому суспільстві, завжди здатні зумовлювати різні посягання на громадський та державний порядок.
Правопорушення серед іноземців та осіб без громадянства, які навіть на законних підставах перебувають в Україні також є досить розповсюдженим явищем, але цих осіб не можна притягувати до відповідальності на загальних підставах, зважаючи на особливості їх правового статусу.
Юридична відповідальність — це передбачені нормами права і здійснювані в правових відносинах у процесуальному порядку уповноваженими державою суб'єктами засоби державного примусу до особи, яка вчинила правопорушення, що тягне для неї обов’язок зазнавати несприятливих наслідків особистого, майнового або організаційного характеру, вид і міра яких передбачені санкціями правових норм.
Основою регулювання питання про юридичну відповідальність іноземців і осіб без громадянства закладає Конституція. Так відповідно до ст. 26 Конституції України: «Іноземці та особи без громадянства, що перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов’язки, як і громадяни України, за винятками встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України». З цієї статті можна зробити висновок, що іноземці є рівними перед законом і на загальних підставах притягуються до юридичної відповідальності.
За своєю сутністю юридична відповідальність — це обов’язок правопорушника зазнати негативних наслідків особистого, майнового, організаційного характеру, вид і міра яких передбачені законом. Її головна мета — охорона правопорядку, правове виховання і покарання винних за скоєне.
Але основним принциповим положенням є те, що примус як засіб охорони права не повинен порушувати саме право, а здійснюватися лише на підставі і в межах права. Одним з відображень цього стала відома формула — без закону немає ні злочину, ні покарання. Це означає, що правопорушенням визначається лише таке діяння, яке до його звернення було заборонено законом, що набрав чинності і був доведений до відома населення в порядку, встановленого законом. (ч.2 ст 57 КУ) У законі мають бути визначені межа покарання, яке застосовується до конкретного виду правопорушення.
Слід також відзначити, що основні положення, принципи юридичної відповідальності поширюються як на громадян України так і на іноземців та осіб без громадянства, які перебувають в Україні на законних підставах.
Так, стаття 58 Конституції встановлює, що ніхто не може відповідати за свої діяння, які на час їх вчинення не визнавалися законом як правопорушення. Закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної сили у часі, крім випадків, коли вони пом’якшують або скасовують відповідальність особи. Відповідно до Рішення Конституційного Суду України № 1-рп від 9 лютого 1999 року положення ч.1 ст. 58 Конституції України треба розуміти так, що воно стосується також іноземця та особи без громадянства.
Згідно з ч.2 ст. 68 Конституції України, незнання законів не звільняє від юридичної відповідальності. Цей припис також поширюється на іноземців та осіб без громадянства. Зазначені особи також повинні орієнтуватися на здобуття юридичних знань, підвищення своєї правової культури задля визначення меж допустимої поведінки, що існують у нашій державі.
Підставою притягнення до юридичної відповідальності є вчинення особою правопорушення, склад якого закріплено у нормативно-правовому акті. Проте кожен, кого обвинувачено у вчиненні правопорушення, вважається невинуватим доти, доки його вину не буде доведено у встановленому законом порядку. До іноземців та осіб без громадянства так як і до громадян України застосовується презумпція невинуватості.
Відповідно до статті 61 Конституції України громадянин України, іноземець, особа без громадянства не можуть бути двічі притягнені до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення, оскільки юридична відповідальність має індивідуальний характер.
Відповідно до п. 22 ч.1 ст. 92 Конституції України виключно законами України визначаються засади цивільно-правової відповідальності; діяння, які є злочинами, адміністративними або дисциплінарними правопорушеннями, та відповідальність за них. У разі порушення іноземцями, особами без громадянства норм національного законодавства України вони також притягуються до юридичної відповідальності, але лише у певному порядку встановленому процесуальним законодавством.
Основні приписи юридичної відповідальності зазначених осіб повною мірою визначені в Розділі ІІІ Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» .
Відповідно до цього закону відповідальність, яку несуть іноземці та апатриди, поділяється на два види: загальну та спеціальну.
Стаття 23 зазначеного закону регламентує сутність загальної відповідальності: «Нелегальні мігранти та інші іноземці та особи без громадянства, які вчинили злочин, адміністративні або інші правопорушення, несуть відповідальність відповідно до закону. «
Стосовно спеціальних видів відповідальності, то їх визначає і вичерпно регламентує закон:
1. Скорочення строку перебування. Згідно ст. 24 Закону якщо в іноземця або особи без громадянства немає підстав для тимчасового проживання, або для тимчасового перебування на території України, строк їх перебування скорочується.
Рішення про скорочення строку тимчасового перебування іноземця та особи без громадянства на території України приймається центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції, або органами Служби безпеки України.
Порядок прийняття рішення та процедура скорочення строку тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства на території України визначаються Кабінетом Міністрів України. Положення цієї статті не застосовуються до осіб, які мають статус біженця.
2. Примусове повернення. Згідно ст. 26 ЗУ іноземець або особа без громадянства можуть бути примусово повернуті в країну походження або третю країну, якщо їх дії порушують законодавство про правовий статус іноземців та осіб без громадянства або суперечать інтересам забезпечення національної безпеки України чи охорони громадського порядку, або якщо це необхідно для охорони здоров’я, захисту прав і законних інтересів громадян України за рішенням центрального органу виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері міграції, органу Служби безпеки України або органу охорони державного кордону, з подальшим повідомленням протягом 24 годин прокурору про підстави прийняття такого рішення. У рішенні про примусове повернення зазначається строк, протягом якого іноземець або особа без громадянства повинні виїхати з України. Зазначений строк не повинен перевищувати 30 днів з дня прийняття рішення. Рішення про примусове повернення може бути оскаржено до суду.
Іноземець або особа без громадянства зобов’язані самостійно залишити територію України у строк, зазначений у рішенні про примусове повернення. У разі прийняття рішення про примусове повернення в паспортному документі іноземця або особи без громадянства скасовується віза і вилучаються документи, що підтверджують законні підстави перебування в Україні.
Примусове повернення не застосовується до іноземців та осіб без громадянства, які не досягли 18-річного віку, до іноземців та осіб без громадянства, на яких поширюється дія Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» .
3. Видача іноземців та осіб без громадянства. Особа без громадянства, яка постійно проживає в Україні і вчинила злочин поза межами України, не може бути видана іншій державі для притягнення до кримінальної відповідальності чи для виконання вироку суду.
Питання стосовно видачі іноземців, які перебувають в Україні і вчинили злочин поза межами України, регулюється законодавчими актами України та міжнародними договорами України. (ст. 27 ЗУ)
4. Передача іноземців та осіб без громадянства для відбування покарання. Іноземці, які вчинили злочини на території України і засуджені за них відповідно до законодавчих актів України, можуть бути передані для відбування покарання тим державам, громадянами яких вони є, якщо така передача передбачена міжнародними договорами України. (ст. 28 ЗУ) Це питання більш детально регулюється Угодою між Україною та Європейським співробітництвом про реадмісію осіб, яка ратифікована Законом України від 15 січня 2008 року. Дана Угода регулює процедури, пов’язані з ідентифікацією та поверненням громадян третіх країн та осіб без громадянства, які незаконно в'їхали на територію України або держави-члена ЄС, до держав їхнього походження або постійного проживання.
Загальне поняття реадмісії визначають, як передачу за території України або прийняття на територію України іноземців та осіб без громадянства на підставі та в порядку, встановленими міжнародними договорами України.
Зазначена Угода закладає принцип, згідно з яким особи, які без законних підстав перебувають на території України, попередньо прийняті відповідно до цієї Угоди, підлягають примусовому видворенню у разі, якщо між Україною і країною громадянської незалежності чи країною попереднього постійного проживання таких іноземців або осіб без громадянства відсутній договір про реадмісію.
5. Примусове видворення іноземців та осіб без громадянства. Центральний орган виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері міграції, органи охорони державного кордону або органи Служби безпеки України можуть лише на підставі винесеної за їх позовом постанови адміністративного суду примусово видворити з України іноземця та особу без громадянства, якщо вони не виконали в установлений строк без поважних причин рішення про примусове повернення або якщо є обґрунтовані підстави вважати, що іноземець або особа без громадянства ухилятимуться від виконання такого рішення, крім випадків затримання іноземця або особи без громадянства за незаконне перетинання державного кордону України поза пунктами пропуску через державний кордон України та їх передачі прикордонним органам суміжної держави. Рішення суду про примусове видворення іноземців та осіб без громадянства може бути оскаржено в порядку, передбаченому законом.
Контроль за правильним і своєчасним виконанням рішення про примусове видворення здійснюється органом, за чиїм позовом суд прийняв рішення про примусове видворення. З метою контрою цей орган здійснює супровід такого іноземця або особи без громадянства. (ст. 30 ЗУ)
Іноземці та особи без громадянства, які відповідно до рішення суду підлягають примусовому видворенню за межі України, відшкодовують витрати, пов’язані з видворенням, в установленому законом порядку.
Якщо зазначені іноземці та особи без громадянства не мають коштів для відшкодування витрат, пов’язаних з видворенням їх за межі України, видворення здійснюється за рахунок державного бюджету. (ст. 32 ЗУ)
Незважаючи на законодавче закріплення даного виду юридичної відповідальності, ЗУ «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» не містить визначення і переліку його застосування.
В Кодексі України про адміністративні правопорушення законодавцем встановлюється термін «адміністративне видворення». Зокрема, ч.3 ст. 24 Кодексу визначає, що Законами України може бути передбачено адміністративне видворення за межі України іноземців і осіб без громадянства за вчинення адміністративних правопорушень, які грубо порушують правопорядок. Отже, відповідно до Кодексу основними ознаками адміністративного видворення є:
а) установлення його виключно Законами України;
б) застосування тільки до іноземців та осіб без громадянства;
в) вчинення зазначеними особами адміністративних правопорушень, які грубо порушують правопорядок. Інших норм, які б урегульовували порядок реалізації цього адміністративного заходу або конкретизували підстави його застосування, КпАП України не містить.
Але виникає питання: «Чи однаковий зміст законодавець заклав у поняття «адміністративне видворення» та «примусове видворення?»
Крім того у Розділі ІІІ зазначеного закону законодавець визначає такий інститут, як добровільне повернення на батьківщину. Він передбачає те, що іноземці та особи без громадянства, які отримали повідомлення про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, що втратили або позбавлені статусу біженця або додаткового захисту і не використали права на оскарження таких рішень, а також особи, які отримали повідомлення про відхилення скарги про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, і не використали права на його оскарження до суду, особи, які отримали рішення суду про підтвердження рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в Україні, повинні добровільно повернутися в країну походження або третю країну.
Але, на мою думку, добровільне повернення іноземця або особи без громадянства не можна віднести до видів юридичної відповідальності, оскільки виникає питання: «Як термін „добровільне“ може співвідноситися з адміністративним примусом?»
Таким чином, можна сказати, що види юридичної відповідальності іноземців та осіб без громадянства складають цілісну систему заходів примусу, яка має на меті охорону правопорядку, правове виховання і покарання винних за скоєне. Та проблемою даного інституту є недосконала регламентація у законі основних його положень, що, як наслідок, тягне за собою масу законодавчих колізій.
Висновок
На міграційні процеси в Україні істотно впливає визначення правового статусу іноземців та осіб без громадянства, оскільки від цього залежить передусім суспільно-політична стабільність країни. Державна політика щодо цієї категорії осіб є складовою зміцнення міжнародного авторитету України, налагодження контактів між народами і країнами.
Відповідно до чинного законодавства України, «Іноземець — особа, яка не перебуває у громадянстві України і є громадянином (підданим) іншої держави або держав». В свою чергу, «Особа без громадянства — особа, яку жодна держава відповідно до свого законодавства не вважає своїм громадянином». Правовими засадами, якими визначається та конкретизується статус іноземців та осіб без громадянства в Україні, являються міжнародні договори та національне законодавство. Національний режим визначає за можливе існування такого обсягу прав і обов’язків в іноземців, що практично не відрізняється від обсягу прав і обов’язків наданих державою своїм громадянам. Природні права і свободи іноземців та осіб без громадянства, як і будь-якої людини і громадянина, не є вичерпними, вони гарантуються і не можуть бути скасовані. Права і свободи іноземців та осіб без громадянства гарантуються певною системою умов і засобів, юридичних механізмів забезпечення належної реалізації визначених Конституцією та законами України прав і свобод людини і громадянина.
Таким чином, можна сказати, що види юридичної відповідальності іноземців та осіб без громадянства складають цілісну систему заходів примусу, яка має на меті охорону правопорядку, правове виховання і покарання винних за скоєне. Та проблемою даного інституту є недосконала регламентація у законі основних його положень, що, як наслідок, тягне за собою масу законодавчих колізій.
Нова правова система, встановлена Конституцією України та законами України, стає реальною базою подальшого вдосконалення державно-правового статусу особи, включаючи мігранта, що, в свою чергу, має принципове значення для зміцнення демократії, гарантування конституційних прав і свобод людини.
Список використаної літератури
1. Адміністративне видворення іноземців та осіб без громадянства. Проблеми правового регулювання в Україні [Текст] /Є.С. Герасименко. // Бюлетень Міністерства юстиції України. — № 1 (87). — 2009. — С.54−60
2. Адміністративно-правовий статус пунктів тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають на території України [Текст] / Д. Б. Муратова // Держава і право. Юридичні і політичні науки. Вип.37. — К.: Ін-т держави і права НАН України/ голова ред. Ю. С. Шемшученко, 2007. — С.325−332
3. Видворення іноземних громадян як міра відповідальності за порушення порядку перебування в Україні [Текст] / Т. Мінка // Право України. — 2001. — 9. — с.70−72
4. Відображення в законодавстві України положень міжнародно-правових актів, що стосуються правового статусу іноземців [Текст] / К. Є. Щукіна // Конституційне будівництво в Україні: теорія та практика. Матеріали міжнародної науково-практичної конференції, присвяченої 4-й річниці Конституції України 1−3 червня 2000 року. — Ужгород: Закарпаття / голов. ред.Г.М. Курій; орг. комітет В.Я. Тацій, 2000. — С.283
5. Еволюція поняття іноземців та осіб без громадянства в Україні [Текст] / С.Ф. Константінов // Держава і право. Юридичні і політичні науки. Ви.13. — К.: Ін-т держави і права НАН України/ голова редкоп. Ю. С. Шемшученко, 2001. — С. 209−214
6. Загальна теорія держави та права: (Підручник для студентів юридичних вищих навчальних закладів) /Цвік М.В., Петришин О. В., Авраменко Л. В. та ін.; За ред.. д-ра юрид. Наук, проф., акад. АПрН України Цвіка М.В., д-ра юрид. наук, проф., акад. АПрН України Петришина О. В. — Харків: Право, 2009. — 584 с.
7. Закон України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» від 11.12.2003 року [Електронний ресурс] // Режим доступу: http://zakon2. rada.gov.ua/laws/show/1382−15
8. Закон України «Про громадянство України» від 18.01.2001 року [Електронний ресурс] // Режим доступу: http://zakon1. rada.gov.ua/laws/show/2235−14
9. Закон України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» від 22.09.2011 року оку [Електронний ресурс] // Режим доступу: http://zakon1. rada.gov.ua/laws/show/3773−17
10. Закон України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» від 8.07.2011 року [Електронний ресурс] // Режим доступу: http://zakon2. rada.gov.ua/laws/show/3671−17
11. Закон України «Про імміграцію» від 07.06.2001 року [Електронний ресурс] // Режим доступу: http://zakon2. rada.gov.ua/laws/show/2491−14
12. Інститут права притулку як конституційно правова-гарантія захисту прав людини [Текст] / С. Чехович // Право України. — 2000. — 4. — С.14−17
13. Конвенція про статус апатридів від 28.09.1954 року [Електронний ресурс] // Режим доступу: http://zakon2. rada.gov.ua/laws/show/995232
14. Конвенція про статус біженців від 28.07.1951 року [Електронний ресурс] // Режим доступу: http://zakon1. rada.gov.ua/laws/show/995011
15. Конституционно-правовой статус иностранцев и беженцев в Украине [Текст]: учеб. пособие / Ю. Н, Тодыка; Национальная юридическая академия Украины имения Ярослава Мудрого. — Х.: Факт, 1998. — 104 с.
16. Конституційне право України. Посібник для підготовки до іспиту / Ю. Г Барабаш, Л. К. Байрачна, ІІ Дахова та ін.; за заг. ред.. Ю. Г. Барабаша. — Х.: Право, 2012. — С.49−59, С. 203−205
17. Конституція України від 28.06.1996 року [Електронний ресурс] // Режим доступу: http://zakon2. rada.gov.ua/laws/show/254к/96-вр
18. Кримінально-правовий статус іноземців відповідно до законодавства європейських країн [Текст] / В. Барановський // Проблеми розбудови громадянського суспільства в Україні: Матеріали міжвузлю наук. — прак. конф. у 2-х кн., 5 черв. 2008р. Кн.2. — К.: Ун-т економіки та права «Крок», 2—8. — С.178−182
19. Ляшко І.В. Поняття адміністративно-правового статусу іноземних громадян та осіб без громадянства: питання теорії [Текст]. — 2010. — (Держава та регіони. Сер. Право)
20. Поняття та особливості адміністративно-правового статусу іноземців в Україні [Текст] / О.Л. Гамалій // Право і Безпека: Науковий журнал. — 2011. — № 2. — С.112−126
21. Порядок продовження строку перебування та продовження або скорочення строку тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства на території України / Затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 15.02.2012 року № 150 [Електронний ресурс] // Режим доступу: http://zakon2. rada.gov.ua/laws/show/150−2012;п
22. Права і свободи людини і громадянина [Текст]: навчальний посібник / О.Г. Кушніренко, Т.М. Слінько. — Х.: Факт, 2001. — 440с.
23. Правове регулювання перебування іноземців та біженців в Україні [Текст] / В. Зарубей // Право України. — 1999. — 8. — с.52−53
24. Правовий статус іноземців в Україні [Текст] / Наталія Погорецька // Вісник Національної академії прокуратури України. — 2012. — № 4. — С.24−25
25. Правовий статус іноземців та осіб без громадянства в Україні [Текст] / С. Б. Чехович // Адвокат. — 1999. — 4. — С.27−31
26. Правовий статус іноземців та осіб без громадянства: питання правового регулювання [Текст] / Г. Г. Москаль // Науковий вісник Юридичної академії Міністерства внутрішніх справ / Юридична академія Міністерства внутрішніх справ — Д.: Б. в., 2005. — 2005р. № 2 (21). — С.110−115. — Бібліограф.: 115
27. Правосуб'єктність іноземних громадян в Україні [Текст] / К. М. Соколецька // Вісник Національного університету внутрішніх справ Вип.18. — 2002. — С.118−121
28. Принципи конституційно-правового статусу іноземців в Україні [Текст] /Є.Ю. Петров // Форум права. — 2012. — № 1. — С.767−775
29. Про деякі організаційно-правові аспекти забезпечення прав іноземців, що навчаються в Україні [Текст] / О. В. Михайлов // Сучасні проблеми юридичної науки та практики: Тези доп. та наук. повідомл. всеукр. наук. — практ. конф. молодих учених та здобувачів. — Х.: Нац. юрид. акад. України ім.Я. Мудрого/ Національна юридична академія України ім.Я. Мудрого, Академія правових наук України, 2007. — С.278−280.
30. Резолюция 40/144 Генеральной Ассамблеи ООН: от 13.12.1985 года «Декларация о правах человека в отношении лиц, не являющихся гражданами страны, в которой они проживают» [Електронний ресурс]. — Режим доступу: http://zakon1. rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main. cgi? nreg=995227
31. Система забезпечення прав і свобод людини та громадянина в Україні [Текст] /А.А. Романова // Форум права. — 2012. — № 2. — С.599−602
32. Сучасні проблеми правової системи України [Текст]: зб. матеріалі ІІІ Міжнар. наук. — практ. конф.24 лист. 2011 р. Вип.3/ Київ. ун-т права, Нац. акад. наук України; редкоп. Ю. С. Шемшученко [та ін.]. — К.: Вид-во Європ. ун-ту, 2011. — 414 с.
33. Угода між Україною та Європейським Співтовариством про реадмісію осіб від 11.12.2003 року, ратифіковано Законом від 15.01.2008 [Електронний ресурс] // Режим доступу: http://zakon4. rada.gov.ua/laws/show/994851
34. Цивільний кодекс України від 16.01.2003 року [Електронний ресурс] // Режим доступу: http://zakon2. rada.gov.ua/laws/show/435−15
35. Щодо правосуб'єктності іноземців та осіб без громадянства [Текст] / Т. М. Алфьорова // Актуальні проблеми розвитку законодавства про працю та соціальне забезпечення: Тези допов. та наук. повідомл. сучасн. Міжнар. наук. — практ. конф. (22−23 квіт. 2009 р.). — Х.: Нац. юрид. акад. України ім.Я. Мудрого / за ред. .В. В. Жернаков, 2009. — С.272−273
36. Юридична відповідальність іноземців та осіб без громадянства за порушення законодавства України [Текст] / С. Б. Чехович // Бюлетень Міністерства Юстиції України. — 2003. — 8. — С.41−50