Схема терміналу мобільного зв'язку. 
Космічний елемент супутникових систем. 
Інформаційне суспільство і іноваційна економіка

Зміст

• 1. Структурна схема терміналу мобільного зв’язку
• 2. Космічний елемент супутникових систем персонального зв’язку
• 3. Інформаційне суспільство і інноваційна економіка, нова економіка. ІС та соціальна енергія (проблеми становлення нової економіки)
• Список використаної літератури
• 1. Структурна схема терміналу мобільного зв’язку

Центр комутації мобільного зв’язку забезпечує керування системою мобільного радіозв'язку і є сполучною ланкою між мобільними станціями і телефонною мережею загального користування. Кожен MSC обслуговує групу базових станцій, сукупність яких утворює його зону обслуговування (на рис. 1.1 зони обслуговування виділені сірим кольором).

Система спроектована таким чином, що, у залежності від типу абонентів, вона може надавати їм деякі переваги в обслуговуванні, наприклад, пріоритет виклику, скорочений набір і т.п.

Канали зв’язку кожної базової станції підрозділяються на розмовні канали і канали керування (виклику). По каналу керування передається спеціальний сигнал упізнання. По вільних розмовних каналах транслюється інший сигнал упізнання, що підтверджує, що канал вільний і може бути використаний для ведення переговорів. Усі мобільні станції, що знаходяться в зоні дії базових станцій, постійно працюють на прийом на частоті каналу керування. У випадку, коли всі розмовні канали зайняті, допускається використання каналу керування для ведення розмови.

Рис. 1.1. Структурна схема станції стільникового мобільного зв’язку стандарту NMT

У системі мобільного зв’язку NMT для обміну службовою інформацією між MSC, BTS і MS, крім службових сигналів, що визначають канали керування і розмовні канали, використовуються сигнали, що визначають зону обслуговування, країну, у якій знаходиться мобільний абонент, а також сигнали, що позначають номер каналу. Усі ці службові сигнали є цифровими і формуються за допомогою швидкої частотної маніпуляції FFSK (Fast Frequency Shift Keying). Принцип формування FFSK сигналу представлений на рис. 1.2. З цього рисунка видно, що цифровий сигнал, визначений як логічна одиниця, являє собою один період коливання частотою 1200 Гц, а сигнал логічного нуля — 1,5 періоду коливання частотою 1800 Гц. Таким чином, можна сказати, що цифровий сигнал передається по каналу зв’язку зі швидкістю 1200 біт/с.

Рис. 1.2. Принцип формування FFSK-сигналу Рис. 1.3. Структура робочого кудру NMT

Службова інформація в системі NMT передається в 64-розрядному пакеті і розташовується в середині повного робочого кадру. Кожен такий пакет містить п’ять полів (рис. 1.3):

— Номер каналу N1N2N3, по якому передається дане повідомлення.

— Префікс Р, що характеризує тип кадру.

— Номер району обслуговування Y1Y2, де розташована базова станція з номером каналу N1N2N3.

— Номер мобільної станції XI — Х7.

— Інформаційне поле.

При передачі в напрямку MSC — MS інформаційне поле містить 12 біт; у напрямку MS — MSC номер району обслуговування Y1Y2 не передається, інформаційне поле містить 20 біт. У системі NMT як керуючий може використовуватися кожен з розмовних радіоканалів, що, на думку фахівців, підвищує ефективність керування стільниковою системою зв’язку.

Протокол установлення вхідного виклику в системі NMT побудований у такий спосіб. У початковому стані мобільна станція MS налаштована на частоту канала керування, що має максимальний рівень сигналу. Виклик абонента відбувається центром комутації MSC через усі базові станції BTS, що відносяться до так називаної зони виклику, у якій розташований мобільний абонент у даний момент часу (рис. 1.4).

Рис. 1.4. Діаграма встановлення вхідного виклику Під час подачі виклику базова станція (по команді MSC) постійно випромінює контрольний сигнал (тональний сигнал частотою близько 4 кгц) і посилає його убік мобільної станції, що ретранслює цей сигнал по каналі керування на базову станцію .Ретрансльований сигнал приймається, детектується та оцінюється базовою станцією (визначається відношення сигнал/шум у каналі передачі, усереднене за визначений проміжок часу). Базові станції посилають інформацію про результати оцінки відношення сигнал/шум у MSC. Якщо якість передачі сигналу відповідає нормі, то встановлюється з'єднання по цьому каналі. Апаратурою MSC виділяється розмовний радіоканал, номер якого повідомляється по каналу керування на MS, після чого канал керування звільняється. У противному випадку MSC приймає рішення про підключення іншої базової станції чи про закінчення розмови.

2. Космічний елемент супутникових систем персонального зв’язку

Космічним елементом супутникових систем персонального зв’язку, являються у першу чергу супутникове сузір'я. На сучасному етапі (період до 2010 року) создаются для систем зв’язку у межах програм СНД «Глонасс», «Компас-Сарсат», глобальних програм зв’язку:

— система фиксированной космической связи и телевещания в составе 13 — 18 космических аппаратов;

— система подвижной спутниковой связи в составе 6 космических аппаратов.

Ці системи дозволяють замінювати телефонні радіорелейні лінії на супутникові засоби зв’язку.

У системі «ГЛОНАСС» на навколоземних орбітах в робочому стані зі 18 ІСЗ знаходяться (за різними джерелами) від 12 до 14 ІСЗ.

В Україні, як і в країнах членах НАТО, Японії, РФ інтенсивно ведуться роботи щодо створення апаратури користувачів (АК), яка приймає сигнали СРНС «NAVSTAR» і «ГЛОНАСС» геодезичної і навігаційної точності. Апаратура СРНС може встановлюватися на різні типи рухомих об'єктів і застосовуватись в носимому варіанті.

25 грудня 2007 року з Байконуру були запущені ще 3 космічних апарати системи ГЛОНАСС. Таким чином, їхня загальна кількість на орбіті досягла 18. Саме така кількість супутників було потрібно для покриття системою ГЛОНАСС усієї території Росії. До кінця 2009 року на орбіті, як передбачається, будуть працювати 24 супутника ГЛОНАСС, і тоді її послугами можна буде скористатися по усьому світі.

Функціональні доповнення системи ГЛОНАСС включають системи моніторингу, системи диференціальної корекції і так називані беззапитальні технології.

Згідно новим ТТХ ГЛОНАСС, системи моніторингу забезпечують можливість, протягом 10 секунд розпізнати ознаки невірогідності даних, що надходять від маяку апарата, з яким відбулися якісь неполадки.

Для досягнення координатної сумісності зі супутниковою системою телефонії й навігації просторові властивості об'єктів в базі геопросторових даних навігаційних ГІС мають бути подані в системі координат WGS₈₄, що дасть можливість без додаткових перетворень відображати на електронних картах місцезнаходження споживачів та їх транспортних засобів та забезпечити супутникове інформаційне супроводження водіїв транспортних засобів в масштабі реального часу.

Вимоги до точності подання координат об'єктів визначаються в залежності від класу задач телефонії і ГІС, серед яких, зокрема, можна виділити такі:

— задачі організації зв’язку і перевезень пасажирів та вантажів (планування маршрутів, моделювання транспортних потоків тощо) потребують точності 50−100 м, яка може бути забезпечена цифровими даними в масштабах 1:50 000−1:200 000;

— спеціальні транспортно-навігаційні задачі, названі задачами «повздовжнього керування» (стеження за небезпечними та важливими вантажами, бортові навігаційні та протиугінні комплекси), потребують точності 5−10 м, яка відповідає масштабам 1:5 000−1:10 000 цифрових картографічних даних;

— спеціальні навігаційні задачі, названі задачами «поперечного керування» (бортові інтелектуальні навігаційні системи, які гарантують інформаційне забезпечення водія на маршруті з урахуванням конкретних смуг дорожньої розмітки, ухилів та криволінійності ділянок дороги), вимагають точності 1−0,2 м, яка досягається використанням цифрових планів в масштабі не більше 1:2 000.

Вимоги до складу, структури та рівнів геопросторових моделей дорожньої інфраструктури визначені в специфікаціях проекту міжнародного стандарту ISO/GDF (Geographic Data File — файл географічних даних) [3−5], який розроблено за проектом Європейського Союзу по створенню цифрових карт Європи (European Digital Road Map — EDRM).

Відповідно до стандарту GDF в залежності від деталізації подання даних про основні дорожні елементи моделі даних дорожньої інфраструктури розглядаються на трьох рівнях (рис. 1.1):

Рис. 1.1.

— модель рівня 0 — деталізоване подання моделі дорожніх елементів на рівні планарного графа, який відображає повну топологію просторових відношень дорожніх елементів між собою та іншими об'єктами;

— модель рівня 1 — деталізована сегментно-вузлова модель з дорожніми елементами на рівні осьових ліній ділянок окремих проїздів вулиць (шляхів) для задач «повздовжнього керування» ;

— модель рівня 2 — узагальнена сегментно-вузлова модель з дорожніми елементами на рівні осьових ліній ділянок вулиць (шляхів) для задач планування маршрутів, моделювання транспортних потоків з елементами «повздовжнього керування» .

Сегментно-вузловим моделям ставиться у відповідність математична модель графа дорожньої мережі, яка використовується програмами розрахунку оптимальних маршрутів та моделювання транспортних потоків. Ділянки (сегменти) у таких моделях виділяються за конструктивними ознаками (від перехрестя до перехрестя, зміна типу дорожнього покриття, переїзди, мости, тунелі тощо) та/або за технологічними особливостями організації дорожнього руху (напрямки та рядність руху, обмеження швидкості та ін.). З вузлами моделі логічно пов’язуються дані про дозволені маневри (повороти, розвороти або їх заборона тощо).

Така базова модель дорожньої мережі доповнюється цифровими даними про об'єкти дорожньо-транспортної інфраструктури (маршрути руху міського громадського транспорту, зупинки міського транспорту, транспортні парки та підприємства, залізниці; станції метро; мости та транспортні розв’язки; транспортні стоянки та місця для паркування, автозаправні та сервісні станції; світлофори регулювання руху на перехрестях та переходах; місцезнаходження знаків організації дорожнього руху тощо), а також просторово локалізованою оперативною інформацією про стан дороги, стан руху транспорту на окремих ділянках (затори, місця дорожньо-транспортних подій тощо). Природно, що база геопросторових даних дорожньої інфраструктури формується з використанням загальної моделі цифрової картографічної основи, яка містить просторові дані про об'єкти гідрографії, зелені насадження, будівлі та споруди з їх адресною прив’язкою, межі адміністративно-територіальних утворень, а також місцезнаходження основних об'єктів можливого масового відвідування та культурно-побутового обслуговування (готелі, лікарні, адміністративні установи, музеї, пам’ятки історії та архітектури, концертні зали, стадіони, торгові центри тощо).

Інтероперабільність баз геопросторових даних з програмно-технічними засобами навігаційних систем досягається шляхом дотримання специфікацій щодо складу, структури наборів даних та форматів їх експорту/імпорту, що прийняті провідними виробниками бортових навігаційних комплексів та систем типу АМТЗ. Але перспективним шляхом вирішення проблеми інтероперабільності є прийняття та дотримання міжнародного стандарту на подання геопросторових даних для транспортних ГІС, наприклад GDF.

3. Інформаційне суспільство і інноваційна економіка, нова економіка. ІС та соціальна енергія (проблеми становлення нової економіки)

В умовах нової економіки закрита технологія так само небезпечна, як і обмеженість розуму. Єдиний спосіб виграти в таких умовах — бути готовим до змін. Не можна стати заручником застарілих, вузькоспеціалізованих технологій, у той час, коли зміни відбуваються щодня, оскільки в умовах нової економіки недалекоглядне мислення може призвести до сумних наслідків.

Саме у такому контексті має розвиватися стратегія включення України до сучасної глобальної неоекономіки. Основним фактором розвитку стають відкриті комплексні технології, що використовуються як у соціальних, так і в економічних галузях, виступаючи визначальними складовими елементами комплексної гуманітарної економіки. Формування нової економічної стратегії нашої країни має відбуватися на новому пріоритетному рівні — орієнтуватися не тільки на національні умови, а й на глобальний контекст.

За таких умов наздоганяючи та мобілізаційні стратегії економічного зростання, що домінували досі, стали неефективними і не релевантними. Виникла гостра необхідність переформулювання основних перспективних завдань з метою адаптації національної специфіки країни до нових глобальних умов. Тобто ми маємо перейти до принципово нової моделі національного економічного зростання — відкритої комплексної інноваційно-випереджаючої форвардної стратегії.

Останнє десятиріччя XX століття, та перше XXІ характеризувалося значними змінами у світовій економіці. Нова фаза науково-технічної революції та інтернаціоналізації потоків капіталу трансформувала головні моделі економічного розвитку. Цільовою моделлю, яку намагається впровадити більшість країн, є економіка зростання. Але на цей час такі показники, як динаміка інновацій, обсяг інвестиційних потоків, поступилися місцем у рейтингах економічних оцінок факторам технологічної швидкості і концентрації, що визначають ступінь високотехнологічності зростання сучасної економіки. Найважливішими тенденціями, які визначають перспективи будь-якої економіки, стали гуманітарні фактори — гуманітарна складова економічної моделі. У світі відбувається не просто поступовий еволюційний перехід до нового економічного укладу, а глобальна неоекономічна революція, зумовлена технологічними, фінансовими та екологічними змінами, переходом на новітні ринковоємні, високопродуктивні та гнучкі види виробництва, що свідчить про домінування у світі гуманітарної економіки.

Визначальними векторами зростання гуманітарної економіки стали високоінтелектуальні галузі і новітні типи виробництва, що базуються на інтелекті як основному виробничому ресурсі новітнього технологічного укладу.

Наприклад, уже зараз такі країни, як Норвегія, Канада, Німеччина, Ірландія та Австрія, переорієнтували свою економіку на створення і використання сучасних знань, що більш ніж на 50% забезпечує зростання національного багатства.

Найстабільніше підвищення науково-технічного потенціалу демонструють США: загальні витрати на НДДКР за останні роки становлять тут у середньому 220,6—225,0 млрд. доларів на рік. За рівнем інтернетизації перше місце сьогодні посідають Ісландія (44,6%), Швеція (40,4%), Норвегія (36,2%) та США (21%). Зі 100 компаній, що мають найвищі світові економічні індекси, 99 працюють у галузі Інтернету та фармакології.

У нашій країні зараз налічується від 20 000 до 70 000 користувачів Інтернету. Але за останні роки виділення коштів на науку скоротилося з 3,5% ВВП до 0,15%, а загальна кількість наукових кадрів зменшилася протягом 1991—1999 рр. більш як удвічі.

Як відомо, протягом останніх століть в історії технологічно-інноваційної еволюції було п’ять хвиль, які зумовили утворення п’яти технологічних укладів. Економічні перспективи кожного з них визначалися домінуванням певного типу ключового виробничого ресурсу.

П’ята хвиля, започаткована в середині 80-х років, ґрунтується на досягненнях у сфері мікроелектроніки, інформатики, біотехнологій, фармакології, медичної діагностики, генної інженерії, нових видів енергії, супутникових технологій та телекомунікацій і використовує принципово новий тип виробничих ресурсів — гуманітарний (інтелектуальний). Основна його характеристика — висока продуктивність, мобільність, невичерпність і регенеративність.

Україна включилася у загальносвітову ритміку техніко-економічного розвитку наприкінці ХХ століття на рівні третього техноукладу. Нові уклади формувалися шляхом наздоганяючої органічної модернізації, яка генерується завдяки швидкому створенню нових виробництв за допомогою економічної політики мобілізаційно-адміністративного типу. В результаті нові технологічні уклади співіснували (і співіснують зараз) з попередніми, використовуючи дефіцитні ресурси, і тим самим гальмують становлення передових відтворювально-технологічних контурів і завершення нормального циклу технологічного розвитку.

Технологічна різноукладність вітчизняної економіки, наявність різних техноекономічних секторів, ринкових і галузевих сегментів — особливість перехідного етапу її розвитку у технологічному і структурному вимірах. Наслідки застосування «наздоганяючої» моделі значною мірою зумовили змішаний характер техноекономічної моделі української економіки, де існують сектори різної конкуренто спроможності: для деяких з них характерна низька конкурентоспроможність галузей і технологій масового використання; для других — значний потенціал перспективних напрямів фундаментальних і прикладних досліджень у ряді виробництв; для третіх — великі експортні можливості традиційно-індустріальних і сировинно-транзитних галузей.

Нині в Україні розпочався новий етап економічної трансформації, точкою відліку якого стало підключення країни до процесів глобалізації. За таких умов наздоганяючі та мобілізаційні стратегії економічного зростання, що домінують у другому і третьому укладах, стали неефективними. Виникла необхідність переформулювання основних завдань розвитку з метою адаптації національної специфіки країни до нових глобальних умов. Тобто для п’ятого технологічного укладу ми маємо знайти принципово нову модель національного економічного зростання — інноваційно-форвардну стратегію.

Для галузей національної постіндустріальної економіки, що розвиваються найдинамічніше, я пропоную використовувати назву «інноваційні кластери» і ввести у науковий обіг термін «кластерна економіка». Йдеться про змістовну й організаційну характеристику розвитку п’ятого економічного укладу в Україні, що визначається сегментарним маневруванням у рамках різноукладної транзитарної економіки.

Дехто стверджує, що неможливо побудувати гуманітарну постіндустріальну економіку в індустріальному суспільстві за умов домінування мобілізаційної моделі, стримування заробітної платні, прямих та опосередкованих державних дотацій, вузькості національних ринків, залежності від припливу іноземних інвестицій і відсутності високого рівня споживання населення та поширення постматеріалістичної мотивації як фундаменту переходу до постіндустріального типу розвитку. Основною проблемою конструювання засад нового економічного укладу в сучасних умовах стає фактор адаптації його внутрішніх характеристик до національного характеру індустріальної економіки. Новітні галузі є специфічними за своїми ознаками елементами національної економіки, бо вони безпосередньо підпорядковуються законам глобальних економічних потоків. Проблеми і перспективи їх функціонування — це складноструктурний комплекс глобальної й національної економік. Основним проблемним вузлом постіндустріального дизайну, що був концептуально визначений останнім часом, стала необхідність розробки моделі розбудови постіндустріальної гуманітарної економіки в окремій країні.

Загалом на фоні стрімкого зростання значущості інформаційної складової зменшується вагомість індустріальних форм організації економіки. Новітні технології дають унікальну можливість країнам з обмеженими ресурсами «перестрибнути» цілі цикли промислового розвитку, які ще кілька років тому треба було пройти, щоб досягти сьогоднішнього рівня економічного розвитку західного суспільства.

Якщо XX ст. було епохою галузей, котрі базувалися на використанні природних ресурсів і ефективних технологій, то у XXI пануватимуть «штучні інтелектуальні галузі», економіка інтелектуальних активів, головним чинником розвитку яких є не виробництво та впровадження, а наявність ідеї, проекту, програми.

Для України необхідне не тільки утвердження галузей глобальної економіки як домінуючих сегментів національного розвитку, а й визначення оптимальної форвардної стратегії економічного розвитку держави.

Треба усвідомлювати, що включення до глобальної економіки — це сегментарний та різноциклічний процес, який відбувається за кластерним принципом. Зокрема, стратегія загального державного реформування має бути зорієнтована на створення «кластерів сполучених структур» — таких, що забезпечуватимуть потреби розбудови інноваційної неоекономіки в Україні. Наприклад, під час проведення адміністративної реформи треба враховувати фактор необхідності формування інноваційно-територіальних зон, а реформа системи освіти має бути спрямована на її трансформування в індустрію знань. Освіта повинна перетворюватися на галузь постіндустрійної економіки, стати «економікою знань», що забезпечуватиме «виробництво інтелекту» для hi-teсh-галузей національної економіки.

Одним з визначальних напрямів формування загальнонаціональної стратегії розвитку має стати пошук оптимальної моделі інституційно-адміністративних структур включення до новітніх постіндустрійних стандартів. У цьому контексті позиція МВФ щодо скорочення органів адміністративного управління інноваційно-технологічною політикою, наукою та освітою є досить згубною для перспектив успішного розвитку України в рамках глобальної неоекономіки.

Глобальна гуманітарна економіка не має тих самих ознак монолітності, що й національна. Саме тому реалізацію форвардної стратегії потрібно розпочинати зараз, не чекаючи, коли в нашій країні з’явиться масштабний народногосподарський комплекс гуманітарної економіки і коли до цього процесу приєднається більшість країн, що розвиваються.

Сьогодні ми маємо унікально сприятливий момент для формулювання та втілення в життя основ нової стратегії включення до глобальної гуманітарної економіки — attachment strategy. Головними характеристиками цієї стратегії мають стати структурованість та поетапність.

Перший етап — «втілення». Йдеться про організацію спеціальної загальнонаціональної інноваційно-технологічної системи, до складу якої входитимуть технологічні та інноваційні науково-виробничі зони, технопарки, технополіси і техноінкубатори.

Другий етап — «сегментування». Це етап створення інноваційних портів, іннотер (інноваційних територій), економічних інноваційних груп як базових елементів адаптації та впровадження новітніх високотехнологічних потоків і структур, орієнтованих на залучення закордонних приватних інвестицій. Інноваційні порти стануть своєрідними «технологічними коридорами», через які українська економіка приєднається до глобальної світової економіки.

Третій етап — «експансія». На цьому етапі має бути створена загальнонаціональна іnnо-hi-tech-мережа, що забезпечить адекватний зворотний зв’язок між усіма складовими національної неоекономіки. Адже за сучасних умов ключовим фактором розвитку є ефективність інформаційно-комунікативних зв’язків між структурами та сегментами неоекономічної системи.

Створення неоекономічного кластеру української економіки вже розпочалося на базі спеціальних економічних та інвестиційних зон. Перший досвід реалізації даної стратегії має Харків, де відпрацьовується модель перетворення міста на «іннотеру» — територію інноваційного прориву. Створена робоча група з керівників області й міста, виробничих, наукових і навчальних установ, представників національного технопарку. Наша країна має мобілізувати та структуризувати свої інтелектуальні та інноваційні активи, розпочати процес капіталізації, глобалізації та гуманітаризації новітніх галузей економіки. Ми маємо визначити свої вектори включення — розвивати власний фондовий ринок hi-teсh-компаній, приєднатися до мережі міжнародних фондових ринків програмного забезпечення, капіталізувати основні українські виробничі та торговельні бренди, пристосовувати їх до ринкових стандартів неоекономіки, надати якостей мережності, інформаційності та відкритості українському споживчому ринку. Новітні широкі інформаційні технології, що застосовуються у неоекономіці, стимулюють збільшення обсягів фінансових потоків через фондовий ринок за рахунок залучення індивідуальних капіталів міноритарних вкладників і надають економіці стабільної динаміки зростання. Для України ці процеси не тільки стануть фактором включення до світових глобальних процесів, а й забезпечать можливість динамізації розвитку національної економіки, переведення пасивного капіталу в новий якісний стан.

Головним «стикувальним модулем» стратегії включення сьогодні є створення національного технологічного майданчика в глобальній економіці. Враховуючи масштабність, складність і багатобюджетність глобальних економічних процесів, у рамках створення національного технологічного майданчика ефективною буде реалізація цільових партнерських проектів. Настає час інтернаціонального проектного технологічного, інноваційного та інвестиційного менеджменту.

Державна економічна стратегія — «національний інвестиційний фронт» — має бути сконцентрована у високоприбуткових та короткострокових проектах: інтернет-технологіях і високоприбуткових галузях неоекономіки (фармакології, космічних технологіях, генетиці).

На графіку (рис. 3.1) показано тенденції розвитку Інтернет-простору, які гарантують високі прибутки для всіх фінансових і технологічних інвесторів без огляду на загальний стан національної економіки.

Рис. 3.1. Показники світової інтернетизації.

Головним гальмом економічного прориву сьогодні виступає дефіцит інвестиційного обігу. Тому, можливо, слід запропонувати ризикований, фактично ва-банковий план, проекцію якого спостерігаємо в американській стратегії фінансування hi-tech-галузей. Йдеться про економічні пільги для іноземного і національного приватного капіталу в обмін на партнерську відповідальність та інвестиції у новітні технології.

Як приклад втілення стратегії включення для нашої країни можна назвати Індію, яка 40 років поступово і цілеспрямовано готувала власний економічний прорив. За спрямованістю і методами ця підготовка мала, по суті, глобалізаційний характер. Концептуальний зміст індійської стратегії полягає у формулюванні засад довгострокової державної політики синхронізації промислового, наукового й освітянського розвитку. Індія активно делегувала перспективну молодь у провідні навчальні заклади Заходу і Радянського Союзу і водночас ретельно розбудовувала власну науково-промислову і освітянську інфраструктури. Країна протягом 40 років постійно інвестувала кошти в провідні науково-навчальні заклади, переважно в індійські технологічні інститути. Це фактично був власний шлях Індії до глобалізації з використанням випереджаючих технологій економічного розвитку. В результаті було сформовано інтелектуальний фонд країни, потужний середній клас, що складався з кваліфікованих спеціалістів у галузі високих технологій.

І от наслідки. Експорт лише програмного продукту у 2000 р. склав 10% від загального обсягу експорту і приніс країні понад 4 млрд. доларів, зростання ВВП досягло 6%. 180 з 500 провідних комп’ютерних компаній світу під час кадрового відбору кандидатів на провідні посади віддали перевагу саме індійським спеціалістам у галузі програмних технологій.

Таким чином, базовим визначальним елементом нової національної стратегії включення до світової глобальної економіки є формула «трьох і» — інновації, інвестиції та інформаційні технології.

Важливо зрозуміти, що в сучасних умовах єдино правильною стратегією для України має стати не наздоганяюча і не випереджаюча моделі розвитку, а стратегія «перехоплення» основних тенденцій глобальної неоекономіки та їх «підключення» до національних процесів неоекономічної трансформації. Саме цей шлях має забезпечити домінування інноваційної складової державної економічної політики над застарілими мобілізаційними індустріальними елементами.

Список використаної літератури

1. Карпінський Ю. О., Лященко А. А., Кібець О. Г., Рябчій В. В. Функції та геоінформаційне забезпечення інтелектуальних транспортних систем. // Вісник геодезії і картографії. — 2004. — № 3. — С. 71−79.

2. Harley J. Miller, Shih Lung Shaw. Geographic information systems for transportation: principles and applications. — USA, NY, Oxford University Press, Inc. — 2001. — 460 p.

3. ISO/TR 14 825. Geographic Data Files (GDF) — ISO/TC 204/WG3. — 1996. — Р. 11−15.

4. ISO/Draft International Standard: GDF — Geographic Data Files. — Version 4.0 — ISO/TC 204/WG3: CD. — 2001. — Р. 02−14.

5. Карпінський Ю. О., Дроздівський О. П. Основні принципи побудови базової моделі дорожньої мережі в міжнародному стандарті GDF 4.0. // Зб. наук. праць. Сучасні досягнення геодезичної науки та виробництва. -Львів: НУ «Львівська політехніка», 2005. — С. 302−306.

6. Карпінський Ю. О., Лященко А. А. Формування національної інфраструктури просторових данихпріоритетний напрям топографо-геодезичної та картографічної діяльності. // Вісник геодезії і картографії. — 2001. — № 3. — С. 65−73.

7. Карпінський Ю. О., Лященко А. А. Стратегія формування національної інфраструктури геопросторових даних в Україні. Серія: Геодезія, картографія, кадастр. К.: — НДІГК, 2006. — 108 с.

8. PierreYves Gillieron, Jan Skaloud, David Brugger, Bertrand Merminod. Development of a low cost Mobile Mapping System for Road Data Base Management System. — Swiss Federal Institute of Technology, 2006. -http://topo.epfl.ch/publications/cairoepfl_mms.pdf.

9. Ayman F. Habib. Mobile Mapping System. — Department Geomatics Engineering, University of Calgary, Canada. — http://:www.geomatics.ucalgary.ca/~habib/tutorials/MMS.pdf.

10. Парійчук М., Волосович А. Великомасштабний проект — Українські транспортні коридори. // Геодезія, картографія і аерофотознімання. — Вип. 63. — Львів, 2003. — С. 231−237.