Внутрішньо-європейські міграційні процеси

Внутрішньо-європейські міграційні процеси

В умовах розвитку глобальної економіки, політичних змін, поглиблення нерівності країн за рівнем добробуту, воїн, екологічних катастроф та інших явищ міграція постала як комплексна глобальна проблема, що торкається інтересів усіх країн світу, незалежно від того чи це є країни походження, транзиту або місця призначення міграційних потоків. На глобальному рівні міжнародна міграція все більше сприймається як невід'ємна частина процесу глобального розвитку.

Початок ХХІ ст. в Європі відзначається двома основними демографічними тенденціями: зростанням кількості країн, де зменшується кількість місцевого населення, і зростанням кількості країн з позитивним міграційним балансом.

Якщо розглядати Європейську територію, як єдину глобальну міграційну систему, то в ній існують дві субрегіональні міграційні системи (одна — ЄС, з ядром у країнах старого ЄС і друга — Євразійська система, яка включає всі країни СНД і як центр тяжіння — Росію. Можна говорити про дві міграційні системи, оскільки обидві мають певну ступінь внутрішньої зв’язності (не менше 60−70% усіх пересувань відбувається в межах кожної системи). Країни ЄС мають єдину економічну і політичну зону з вільним переміщенням.

Основою західноєвропейської міграційної системи є «країни-отримувачі старого ядра» (Франція, Великобританія, Люксембург, Нідерланди, Німеччина, Швейцарія, Бельгія і Скандинавські країни). Вони почали формування економічного і політичного єдиного просторів з вільним пересуванням, ринком праці та громадянством Євросоюзу, особливо, після Маастрихтського договору. Всередині ядра існують свої власні зв’язки. Сусідні країни характеризуються також інтенсивним міграційним обміном. Саме у цьому ядрі формується в даний час мегалополіс, який починається на північно-заході Англії (Лондон, Бірмінгем, Манчестер, Ліверпуль) і включає основні міста Голландії (Амстердам, Роттердам, Утрехт, Гааги), далі йде на Рейн і Рур, охоплюючи більше 60 міст і 60 млн. осіб.

Зона «периферії країн старого ядра» (південь Західної Європи — країни середземноморського узбережжя) приєдналася до ЄС пізніше і тривалий час самі були джерелом гастарбайтерів для країн «ядра». Ця традиція зберігається до цих пір, хоча і в меншій мірі, оскільки з вирівнюванням економічного розвитку країн ЄС «периферійна зона» в даний час переживає імміграційний бум. В останні три роки в них спостерігається найбільший міграційний приріст (до півмільйона людей на рік). Дані країни є також транзитними країнами для мігрантів, які бажають потрапити до країн «старого ядра ЄС».

Третя зона — країни, що приєдналися до Євросоюзу в 2004 році (Угорщина, Польща, Чехія, Словаччина, Словенія, Естонія, Литва, Латвія, Мальта, Кіпр). У 90-х роках вони в основному втрачали населення, як за рахунок природного спаду, так і за рахунок міграційного відтоку. В даний час, починаючи з кінця 90-х років, половина з них характеризується невеликим позитивним міграційним сальдо (за винятком країн Балтії та Польщі). Ці країни є транзитними для мігрантів, і не випадково рівень нелегальної міграції в них за останні 5 років зріс у кілька разів і становить близько 80% від усіх перетинань їх кордонів.

По відношенню до країн самого Євросоюзу, країни що приєдналися, є і відправником, і транзитними, особливо для мігрантів з країн СНД і далекої периферії ЄС. Як країни прийому вони цікаві для своїх східних сусідів (наприклад, Україна) або для своїх діаспор, що проживають у сусідніх країнах, що не входять в ЄС (у Румунії, країнах колишньої Югославії). З формуванням буферної зони з нових «країн — кандидатів», «вступили» країни все більше перетворюються в приймаючі країни по відношенню до зовнішніх країнам і будуть виконувати роль периферії центрального ядра (країни ЄС).

Внутрішньо-європейські міграційні процеси пов’язані насамперед із переміщенням трудових кадрів. Одним з чинників зростання трудової міграції в ряді європейських держав стали нові можливості працевлаштування для деяких категорій мігрантів, особливо для висококваліфікованих фахівців. Намітився зростання потоку трудящих мігрантів до Ірландії, Італії і Португалії.

На рух кваліфікованого персоналу впливає цілий ряд факторів. По-перше, в країнах-джерелах наука стає більш інтернаціоналізованою, ніж раніше. Участь у міжнародному освіті та підготовці, включаючи різні схеми міжнародного обміну та стажування, стимулювало інтерес молодих вчених до роботи за кордоном і відкрило перед випускниками вузів широкі міжнародні перспективи. Невеликі країни, як, наприклад, Швеція, Голландія і Ірландія прагнуть, зокрема, випускати більше фахівців, придатних для роботи за кордоном, здатних йти в ногу з посилюється міжнародною активністю підприємств у цих країнах.

По-друге, зростає потреба у висококваліфікованому персоналі з міжнародним досвідом у приймаючих країнах. Локальний дефіцит у фахівцях певного профілю — один з головних мотивів для запрошення іноземців, підприємці особливо наполегливо шукають кандидатів вищої якості. Стимулююча імміграційна політика належить також до істотних факторів у багатьох країнах.

Отже, внутрішньо-європейська міграція є складним і мінливим явищем, що охоплює велику чисельність людей.

Попри брак повноцінних і надійних даних про масштаби міграції можна стверджувати, що основними тенденціями внутрішньо-європейської міграція міграції на сучасному етапі є:

ь щорічне збільшення кількості мігрантів;

ь розширення діапазону країн, які є активними учасниками європейських міграційних процесів;

ь спрямованість і концентрація висококваліфікованих трудових мігрантів у найбільш розвинуті регіони світу.

стан процес міграція європейський союз

Список використаної літератури

1. Гнатюк Т. О. Сучасні міграційні процеси: світові тенденції, європейські та українські особливості. // Наукові праці: Політичні науки. Правознавство. — 2007. — Том. 69. — Выпуск. 56. — С. 105 — 112.

2. Малиновська О. А. Україна, Європа, міграція: міграції населення України в умовах розширення ЄС. — К.: Бланк-Пресс, 2004. — 171 с.

3. Касмарчик П., Окольски М. Международная миграция в Центральной и Восточной Европе — современные и будущие тенденции. // Заседание группы экспертов ООН по вопросам международной миграции и развития. Отдел народонаселения, Управление по экономическим и социальным вопросам. Секретариат ООН. — Нью-Йорк. — 2005. — 6−8 июля. — С.4.