Дитячий будинок сімейного типу

Курсова робота з дисципліни: «Цивільне та сімейне право»

на тему: «Дитячий будинок сімейного типу»

Зміст курсової роботи Вступ

1. Створення дитячого будинку сімейного типу

2. Влаштування дітей до будинку сімейного типу

3. Батьки-вихователі, їхні права та обов’язки

4. Матеріальне забезпечення дитячого будинку сімейного типу

5. Ліквідація дитячого будинку сімейного типу Висновок Список літератури

дитячий будинок сімейний Вступ Актуальність обраної теми. Я вважаю, що тема є дуже актуальною, тому що в останні роки в Україні катастрофічно зростає кількість дітей, які за певних обставин лишаються поза сімейним вихованням, позбавляються батьківської опіки. Причин тому безліч, і не обов’язково це смерть батька чи матері.Серед дітей, які перебувають на обліку в органах опіки і піклування, лише десяту частину становлять біологічні сироти, решта — це діти, які стають сиротами при живих батьках, так звані соціальні сироти. Не можна стверджувати, що феномен «виходу» дитини із рідної сім'ї виник лише останнім часом. Батьків позбавляли батьківських прав через асоціальні прояви, пияцтво, наркоманію, недостатню увагу до власних дітей і раніше. Та останнім часом, у переважної частини населення, загострюються кризові явища в сім'ях, особливо неповних, багатодітних, малозабезпечених.

Аналіз останніх досліджень і публікацій.Усиновлення дітей-сиріт та встановлення над ними опіки в Україні були і залишаються пріоритетними варіантами влаштування долі дитини, залишеної без батьківської опіки. Поряд з тим провадиться робота по створенню альтернативних закладів для дітей, позбавлених батьківського піклування. У першу чергу це стосується розвитку сімейних форм влаштування таких дітей: дитячих будинків сімейного типу та прийомних сімей.

На необхідності сімейного виховання як оптимальної умови гармонійного розвитку дитини свого часу постійно наполягали видатні педагоги-гуманісти — Г. Гмайнер, П. Ф. Лесгафт, О. С. Макаренко, Й. Г. Песталоцці, В. О. Сухомлинський, К. Д. Ушинський. Вони доводили, що сім'я є одним із найважливіших інститутів соціалізації дитини, персональним навколишнім середовищем її розвитку, оскільки саме в сім'ї беруть початок світогляд, морально-естетичні ідеали і смаки, норми поведінки, трудові навички, ціннісні орієнтири дитини, тобто усі ті якості, які згодом становитимуть її сутність як людини. На формування дітей також впливають і характер стосунків між батьками та між батьками і дітьми, іншими членами сім'ї і ставлення батьків до праці, і їхня участь у суспільному житті, і їхні інтереси, моральні цінності тощо. Проблемам соціальної адаптації, морально-правового, естетичного, статевого виховання вихованців дитячих будинків сімейного типу присвячені роботи українських науковців: Л. С. Дробот, Л. В. Єременко, Л. В. Кузьменко, Н. О. Рєпи, В. Г. Слюсаренко, Л. М. Смагіної, В. В. Чечет, В. С. Яковенко.

Мета курсової роботи: Зважаючи на актуальність проблеми виховання дітей-сиріт та дітей позбавлених батьківського піклування в умовах дитячого будинку сімейного типу, поставлено за мету визначити особливості функціонування такої специфічної сім'ї, створення та ліквідація дитячого будинку сімейного типу, влаштування дітей до будинку сімейного типу, права та обов’язки батьків-вихователів, а також матеріальне забезпечення дитячого будинку сімейного типу.

Завдання курсової роботи: Вивчення особливостей виховного процесу в дитячих будинках сімейного типу, розкриття специфіки взаємодії дітей і батьків-вихователів, аналіз основних її напрямків, сфер і засобів їх впливу на формування особистості вихованців є важливим напрямком у наукових пошуках оптимальних методик сімейної опіки над дітьми-сиротами та дітьми, позбавленими батьківського піклування, як органічної частини системи державного піклування.

1. Створення дитячого будинку сімейного типу Дитячий будинок сімейного типу — окрема сім'я, що створюється за бажанням подружжя або окремої особи, яка не перебуває у шлюбі, які беруть на виховання та спільне проживання не менш як 5 дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування.

Сім'я може отримати статус дитячого будинку сімейного типу лише за умови прийому на виховання п’яти та більше дітей, позбавлених батьківської опіки, що, безперечно, є досить доброю умовою для влаштування в родину більшої кількості дітей-сиріт. Але згідно з Положенням про дитячий будинок сімейного типу кількість дітей у сім'ї, як рідних, так і прийомних, не повинна перевищувати десяти осіб, зважаючи на необхідність створення оптимальних умов для їх повноцінного виховання та розвитку.

Можна зрозуміти прагнення батьків-вихователів та місцевих органів влади влаштувати долю якомога більшої кількості дітей-сиріт. Водночас необхідно враховувати, що це призводить до порушення соціальних вимог оптимального розвитку дітей, оскільки в такому разі дитячий будинок сімейного типу більше нагадує міні-інтернат, ніж родину. Переобтяженість батьків-вихователів як у фізичному, так і психолого-педагогічному плані не дозволяє приділити кожній дитині належні турботу та увагу. Чи є виправданим прийом на виховання великої кількості дітей? Безперечно, умови життя навіть у такій великій родині є кращими, ніж у державному закладі. Батьки-вихователі зазначають, що оптимальна кількість вихованців у родині залежить від особистості вихователів, їх індивідуальних здібностей вирішувати проблеми багатодітної родини. Це, безсумнівно, так, але неможливо визначити здібності вихователів на етапі створення дитячого будинку сімейного типу, коли батьки тільки добирають вихованців.Половина батьків вважає, що на вихованні в родині повинно перебувати не більше десяти дітей, саме така кількість є оптимальною і дозволяє створити оптимальні умови життєзабезпечення та виховання. Положенням про дитячий будинок сімейного типу визначено, що дитячий будинок комплектується дітьми поступово протягом трьох місяців, що безперечно є дуже обмеженим терміном. Прихід у родину одночасно п’яти і більше дітей, які потребують соціальної адаптації до умов родинного виховання, є складним випробуванням для батьків-вихователів, які не мають досвіду роботи. Батьки-вихователі, які мають досвід роботи більше десяти років, вважають, що дитячий будинок сімейного типу можна вважати «створеним» лише через рік-півтора, коли батьки «справляються» з першими вихованцями, родина призвичаюється до свого нового статусу — багатодітної сім'ї, в якій виховуються діти-сироти.Переважно сім'ї, що беруть на виховання дітей-сиріт, мають одну, дві або три рідних дитини, є окремі багатодітні родини, які мають 4−6 рідних дітей. В той же час, основною вимогою, яку називають батьки-вихователі для забезпечення нормального сімейного мікроклімату є відсутність поділу дітей на «рідних» і «вихованців». Діти-вихованці, особливо на початку перебування в родині, потребують значно більше уваги з боку батьків, ніж рідні. Це може провокувати дитячі ревнощі, агресивність, непокору з боку дітей, які не хочуть ділити увагу батьків з новими членами родини. Батькам-вихователям необхідно враховувати можливість виникнення конфліктних ситуацій у родині і бути готовими до прояву ревнощів як з боку рідних, так і прийомних дітей.

Не викликає сумніву, що дитина, яка потрапляє до сім'ї, легше адаптується за умови дитячого оточення. Поряд з тим турботи про нового вихованця покладаються не лише на батьків-вихователів, а й на дітей, які вже виховуються в родині. Діти в сім'ї, особливо у перші дні знайомства, повинні бути доброзичливо налаштовані на нового члена родини, не проявляти зверхності, агресивності, допомагати йому призвичаїтися до вимог, що сформувалися в сім'ї. Прихід нового вихованця потребує відповідної підготовки усієї родини, виваженого спільного рішення, не лише дорослих, а всіх членів родини. В дитячих будинках сімейного типу батьки-вихователі практикують проводити спільні обговорення проблем, які стосуються родини, разом, на так званих «сімейних радах». Це дозволяє залучити дітей до спільних справ, заручитися їхньою підтримкою і допомогою.

Батьки-вихователі не можуть чітко розмежувати своє особисте і професійне життя, свій робочий та вільний час. Лише поєднання цих сфер може дати плідні результати. Самі батьки не розглядають життя у дитячому будинку сімейного типу як професійний обов’язок, а дітей-вихованців — як об'єкт професійного впливу. Дитячий будинок є для них сім'єю, вони почувають себе батьками для всіх дітей, не поділяючи їх на рідних та прийомних.

До дитячого будинку сімейного типу потрапляють діти, позбавлені батьківського піклування, та ті, яких у даний час ніхто не може усиновити чи встановити над ними опіку. Перевага, звичайно, віддається дітям, у яких є проблеми щодо подальшого їх влаштування на виховання у сім'ю — діти раннього віку, з ослабленим здоров’ям, відносно яких не прийнято рішення щодо подальшого влаштування тощо. Діти потрапляють у родину різними шляхами: з державних установ для дітей-сиріт, з лікарень, направляє міліція, приводять родичі, які не мають змоги опікуватися дитиною. Є випадки, коли дитина сама приходить до батьків-вихователів і просить, щоб її взяли у сім'ю. Є діти, яких знайшли і привели самі вихованці дитячого будинку сімейного типу.

Рішення про створення дитячого будинку сімейного типу приймається районною, районною у містах Києві та Севастополі держадміністрацією, виконавчим комітетом міської ради (міст республіканського Автономної Республіки Крим і міст обласного значення) на підставі заяви осіб або особи, які виявили бажання створити такий будинок, та висновку відповідного відділу у справах сім'ї та молоді про наявність умов для його створення.

На підставі рішення про створення дитячого будинку сімейного типу між батьками-вихователями та органом, який прийняв рішення про його створення, укладається угода за формою згідно з додатком (далі - угода).

Відповідно до п. 4 Положення про дитячий будинок сімейного типу на підставі рішення про створення такого будинку між батьками-вихователями і органом, який ухвалив рішення про його створення, укладається Угода про організацію діяльності дитячого будинку сімейного типу. Слід зауважити, що законодавець пропонує оформляти правовідносини між батьками-вихователями і органом опіки та піклування Угодою, хоча фактично укладається договір, тобто двосторонній правочин. Крім того, слід звернути увагу на те, що у ЦК України застосовується термін не «угода», а «правочин», а коментована стаття також вживає термін «договір». Тобто доцільним є подальше використання терміна «договір» для позначення того факту, який має місце при організації діяльності дитячого будинку сімейного типу для того, щоб підкреслити правову природу цього юридичного факту.

Сторонами Договору є орган опіки та піклування і батьки-вихователі. Договір передбачає права і обов’язки сторін, порядок грошового забезпечення батьків-вихователів, соціального забезпечення вихованців та матеріального забезпечення діяльності дитячого будинку сімейного типу.

Договір про організацію діяльності дитячого будинку сімейного типу є підставою виникнення різноманітних особистих немайнових та майнових відносин між згаданими особами, які мають різногалузеву природу:

— адміністративні - щодо здійснення органом опіки та піклування контролю за виконання батьками-вихователями своїх обов’язків щодо виховання та утримання дітей;

— сімейні - щодо виховання та утримання батьками-вихователями дітей, взятих ними для вихованим та спільного проживання;

— трудові - щодо надання органами опіки та піклування грошового забезпечення батькам-вихователям;

— цивільні, які виникають між батьками-вихователями та дітьми щодо здійснення першими повноважень законних представників цих вихованців тощо.

Після прийняття рішення про створення дитячого будинку сімейного типу батькам-вихователям надається позачергово індивідуальний житловий будинок або багатокімнатна квартира за нормами, встановленими законодавством.

Надане в користування житлове приміщення повинне бути обладнане необхідними меблями, побутовою технікою та іншими предметами тривалого вжитку, перелік яких визначається органом, який прийняв рішення про створення дитячого будинку сімейного типу. Користування наданим житловим приміщенням здійснюється в порядку, встановленому законодавством для користування службовими приміщеннями.

Підставою виникнення правовідносин при створенні дитячого будинку сімейного типу є юридичний склад, який включає чотири елементи:

— письмову заяву особи або осіб, які виявили бажання створити дитячий будинок сімейного типу;

— проходження батьками-вихователями курсу відповідної підготовки;

— рішення про створення дитячого будинку сімейного типу;

— договір про організацію діяльності дитячого будинку сімейного типу.

Усі ці елементи в сукупності породжують виникнення правовідносин у дитячому будинку сімейного типу. Особливістю наведеного юридичного складу є те, що, по-перше, жоден з його елементів не може бути виключений з нього, а, по-друге, вони повинні мати чітку послідовність настання, визначену законодавством. Крім того, вказані юридичні факти мають бути закріплені у письмовій формі. Так, заява від потенційних батьків-вихователів має подаватися у письмовій формі; про проходження ними курсу відповідної підготовки їм видається довідка, а також рекомендація відповідного центру соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді; рішення про утворення дитячого будинку сімейного типу, а також договір укладаються у письмовій формі.

Відповідно до ст. 12 Закону України «Про забезпечення організаційно-правових умов соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування» служба у справах дітей має також право оформляти клопотання щодо переведення дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, на інші форми влаштування дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування.

Повноваження органу опіки і піклування щодо контролю за виконанням батьками-вихователями своїх обов’язків визначаються у ст. 11 Закону України «Про забезпечення організаційно-правових умов соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування». Відповідно до ч. 4 вказаної статті органи опіки та піклування мають право перевіряти умови влаштування, утримання, виховання, навчання дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, можуть переводити дітей, життю та здоров’ю (у тому числі психічному) яких загрожує небезпека, до інших форм влаштування дітей.

2. Влаштування дітей до будинку сімейного типу До дитячого будинку сімейного типу в першу чергу влаштовуються діти, які перебувають між собою у родинних стосунках, за винятком випадків, коли за медичними показаннями або з інших причин вони не можуть виховуватися разом.

На кожну дитину орган опіки та піклування зобов’язаний надати батькам-вихователям такі документи:

свідоцтво про народження дитини:

медичну довідку про стан здоров’я або витяг з історії розвитку дитини;

довідку (атестат) про освіту або висновок психолого-медико-педагогічної консультації про рівень розвитку дитини;

документи про батьків або осіб, які їх замінюють (свідоцтво про смерть, вирок або рішення суду, довідка про хворобу, розшук батьків та інші документи, що підтверджують відсутність батьків або неможливість виховання ними своїх дітей);

довідку про наявність та місцезнаходження братів і сестер чи інших близьких родичів дитини;

опис належного дитині майна, у тому числі житла, та відомості про осіб, які відповідають за його збереження;

пенсійну книжку на дітей, які одержують пенсію, копію ухвали суду про стягнення аліментів.

У разі коли на момент влаштування дитини до дитячого будинку сімейного типу деякі із зазначених документів відсутні, орган опіки та піклування зобов’язаний надати їх протягом трьох місяців. За достовірність документів наданих батькам-вихователям несуть відповідальність органи опіки та піклування і керівник закладу, в якому перебувала дитина.

Дитячий будинок сімейного типу комплектується дітьми протягом трьох місяців з дня створення. Контроль за його комплектуванням здійснює місцевий відділ у справах сім'ї та молоді.

За вихованцями зберігаються раніше призначені аліменти, пенсії, інші виплати, які перераховуються на їх особисті рахунки, відкриті в установах банку.

Батьки-вихователі мають право використовувати зазначені кошти за погодженням з органом опіки та піклування тільки для спеціального лікування (операція на серці, трансплантація тощо), придбання спеціальних інструментів для розвитку здібностей дитини і спеціальних допоміжних засобів для дитини з вадами фізичного розвитку.

Органи опіки та піклування забезпечують збереження майна, у тому числі житла, вихованців за місцем його знаходження і здійснюють контроль за його використанням.

Вихованці мають право підтримувати особисті контакти з батьками та іншими родичами, якщо це не суперечить їх інтересам і не заборонено рішенням суду. Форму такого спілкування визначають органи опіки та піклування за погодженням з батьками-вихователями.

Влаштовуючи життя дитини, необхідно створювати умови, які дали б змогу створити у дитини «почуття захищеності». Дитина повинна бути впевненою, що за будь-яких обставин вона отримає з боку батьків-вихователів та родини необхідний захист. Це формує у вихованців впевненість у майбутньому.

3. Батьки-вихователі, їхні права та обов’язки Батьки-вихователі - особи, які беруть на виховання та спільне проживання дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування.

Батьки-вихователі називають три основні положення, що, на їх думку, є основними критеріями створення дитячих будинків сімейного типу: ;

по-перше, прояв любові до дітей батьків-вихователів повинен бути активним, а не лише виражатися у співчутті і наріканні на їх проблеми, виявом такої активної позиції є офіційне звернення людини з приводу створення дитячого будинку сімейного типу; ;

по-друге, людина повинна бути працьовитою, без цієї якості існування великої сім'ї неможливе. Виховувати дітей — це велика і тяжка праця і батьки-вихователі повинні реально оцінювати власні можливості; ;

по-третє, в сім'ї не може існувати різниці між рідними та прийомними дітьми, щоб це була єдина родина. Діти не повинні відчувати себе зайвими, непотрібними, чужими. При цьому більше уваги необхідно приділяти саме вихованцям.

Батьками-вихователями можуть бути повнолітні особи, за винятком:

осіб, визнаних у встановленому порядку недієздатними або обмежено дієздатними;

осіб, позбавлених батьківських прав;

осіб, звільнених від обов’язків опікунів (піклувальників, усиновителів) за неналежне виконання покладених на них обов’язків;

осіб, які за станом здоров’я не можуть виконувати обов’язки щодо виховання дітей (інваліди I і II групи, особи, які мають глибокі органічні ураження нервової системи, алкогольну та наркотичну залежність, хворі на СНІД, відкриту форму туберкульозу, психічні розлади, в яких офіційно зареєстровані асоціальні прояви, нахили до насильства).

Не можуть бути батьками-вихователями особи, з якими проживають члени сім'ї, які мають глибокі органічні ураження нервової системи, алкогольну та наркотичну залежність, хворі на СНІД, відкриту форму туберкульозу, психічні розлади, в яких офіційно зареєстровані асоціальні прояви, нахили до насильства.

Кандидати у батьки-вихователі подають до органу, який приймає рішення про створення дитячого будинку сімейного типу, такі документи:

довідку про склад сім'ї (форма 3);

копію свідоцтва про шлюб (для подружжя);

довідку про проходження навчання;

копії паспортів;

довідку про стан свого здоров’я та осіб, які проживають разом з ними;

письмову згоду всіх повнолітніх членів сім'ї, які проживають разом з кандидатами у батьки-вихователі, якщо останні вирішили створити дитячий будинок сімейного типу на власній житловій площі, засвідчену нотаріально.

Батьки-вихователі в обов’язковому порядку проходять курс навчання попередньої та періодичної (раз на п’ять років) підготовки, проведення якого забезпечують місцеві відділи у справах сім'ї та молоді.

Батьки-вихователі несуть відповідальність за життя, здоров’я, фізичний і психічний розвиток вихованців.

Батьки-вихователі є законними представниками вихованців і захисниками їх прав та інтересів у всіх органах, установах та організаціях без спеціальних на те повноважень.

Загальнообов’язкове державне соціальне страхування на користь батьків-вихователів, сплата внесків на загальнообов’язкове державне соціальне страхування та збору на обов’язкове державне пенсійне страхування із сум їх грошового утримання здійснюється органом, який прийняв рішення про створення дитячого будинку сімейного типу, в порядку та розмірах, встановлених законодавством для найманих працівників.

Період, протягом якого особи вважалися батьками-вихователями у дитячому будинку сімейного типу, зараховується до їх загального трудового стажу.

Батькам-вихователям дитячого будинку сімейного типу виплачується грошове утримання, порядок визначення розміру якого встановлюється МОН.

Щороку батькам-вихователям надається матеріальна допомога на оздоровлення у розмірі їх місячного грошового утримання.

Питання захисту житлових прав батьків-вихователів та осіб, які проживають з ними, регулюються угодою.

Контроль за виконанням договору, а також за умовами проживання, виховання вихованців здійснюють місцеві служби у справах дітей і органи опіки та піклування районних, районних у містах Києві та Севастополі держадміністрацій, виконавчих комітетів міських рад.

Раз на рік місцева служба у справах неповнолітніх готує звіт про стан виховання, утримання і розвитку дітей в дитячому будинку сімейного типу на основі інформації, що надається соціальним працівником, який здійснює соціальне супроводження родини, вихователем дошкільного навчального закладу або класним керівником загальноосвітнього навчального закладу, де навчається дитина, дільничним лікарем-педіатром і дільничним інспектором місцевого відділу міліції. Батьки-вихователі обов’язково ознайомлюються зі складеним звітом, який затверджується начальником служби у справах неповнолітніх.

Успіх виховання, формування почуття довіри і любові у прийомної дитини багато в чому залежать від авторитету батьків-вихователів. Завоювання батьківського авторитету — справжньої поваги з боку дітей, духовної влади над їх свідомістю — складний і тривалий процес, що починається з першого дня появи дитини у дитячому будинку сімейного типу.

Спостерігаючи за дітьми, батьки підтверджують, той факт, що вчинки дорослих, методи вирішення проблем впливають на формування поглядів і свідомості дітей. Довіра до вихователя веде до наслідування його дітьми, підтверджуючи вислів польського педагога Я. А. Коменського, що «…дитячий вік взагалі виховується і направляється до дії більше прикладами, ніж правилами"15. Якщо дитині щось пояснювати, аби домогтися від неї дотримання певних вимог і правил поведінки, то це дуже слабо на неї впливає, але у випадку відповідних дій з боку оточуючих, дитина легко засвоює їх, навіть без вимог з боку вихователя.

В той же час процес виховання не можна звести до простого копіювання дітьми вчинків вихователів, дотримання схеми — «я є приклад». Батьки підкреслюють необхідність переосмислення вихованцями їхнього життєвого досвіду через свідоме сприйняття. Ефективні результати розвитку спостерігаються, якщо поряд з життєвим досвідом дорослого враховується ставлення і точка зору дитини. Тобто схема виховання повинна мати два складових компоненти.

Діти мають певний досвід і бачення проблеми. Бувають випадки, коли запропонований вихователем шлях, з точки зору дитини, вважається хибним, тоді дотримання принципу «я разом з ними» допомагає розібратися у ситуації, враховуючи обидві точку зору. А це дає підставу уникнути багатьох конфліктних ситуацій. Спілкування відбувається на рівні діалогу двох зацікавлених сторін, що робить можливим не тільки дітям приймати життєвий досвід дорослих, але й вихователям переглядати певні власні установки.

Емоційний тон, що встановлюється між батьками-вихователями та дітьми на основі почуття батьківської любові, веде до формування дуже близьких, теплих і доброзичливих стосунків між усіма членами дитячого будинку сімейного типу. Прояв батьківської любові є необхідною умовою формування самоповаги дитини, налагодження її добрих взаємин з іншими людьми, позитивної самооцінки. Відсутність же любові призводить до нервових та психічних розладів, викликає ворожість і агресивність, про що свідчить поведінка дітей, які тільки-но потрапляють на виховання до дитячого будинку.

4. Матеріальне забезпечення дитячого будинку сімейного типу Фінансування дитячого будинку сімейного типу на утримання батьків-вихователів та вихованців здійснюється за рахунок видатків з районних бюджетів та бюджетів міст республіканського Автономної Республіки Крим та міст обласного значення.

Дитячому будинку сімейного типу щомісяця виділяються кошти на харчування вихованців, придбання для них одягу, взуття, м’якого інвентарю, лікарських засобів, предметів особистої гігієни, іграшок, книжок тощо відповідно до норм для дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, встановлених МОН.

Для господарського обслуговування приміщення, оплати тепло-, електроі водопостачання, побутових послуг і послуг зв’язку виділяються бюджетні кошти за нормами і тарифами, що діють у відповідній місцевості, пропорційно кількості вихованців.

Заощаджені протягом року бюджетні кошти вилученню не підлягають і використовуються батьками-вихователями для задоволення потреб вихованців у наступному році.

За згодою сторін угоди дитячому будинку сімейного типу може надаватися у користування земельна ділянка для ведення садівництва та городництва поблизу місця його знаходження, а також транспортний засіб. На час навчання вихованців у професійно-технічних навчальних закладах, вищих навчальних закладах I-IV рівня акредитації після досягнення ними 18-річного віку кошти на їх утримання виділяються дитячому будинку сімейного типу з відповідного місцевого бюджету, якщо вихованці на час навчання проживають у цьому будинку.

Місцеві відділи у справах сім'ї та молоді за участю об'єднань громадян, професійних спілок щороку забезпечують безкоштовне оздоровлення вихованців.

Вихованці, які за медичними показаннями потребують санаторно-курортного лікування, забезпечуються путівками до санаторіїв.

Інші питання матеріального та фінансового забезпечення дитячого будинку сімейного типу вирішуються органом, який прийняв рішення про його створення.

Дитячому будинку сімейного типу може надаватися юридичними та фізичними особами благодійна допомога.

5. Ліквідація дитячого будинку сімейного типу П. 4 Положення про дитячий будинок сімейного типу містить перелік підстав припинення договору, а також вказівку на наслідки припинення його дії.

Дія договору припиняється у разі:

— невиконання батьками-вихователями обов’язків щодо належного виховання, розвитку та утримання дітей;

— важкої хвороби батьків-вихователів;

— відсутності взаєморозуміння між батьками-вихователями та дітьми;

— виникнення конфліктних стосунків між дітьми;

— повернення вихованців рідним батькам (опікуну, піклувальнику, усиновителю);

— досягнення дитиною повноліття;

— з інших причин, передбачених договором.

Аналіз Положення про дитячий будинок сімейного типу свідчить, що діяльність дитячого будинку сімейного типу може бути припинена у добровільному та примусовому порядку. У добровільному порядку діяльність дитячого будинку сімейного типу може бути припинено за рішенням органу опіки та піклування, а у примусовому — як за рішенням органу опіки та піклування, так і за рішенням суду.

Невиконання батьками-вихователями обов’язків щодо належного виховання, розвитку та утримання дітей є підставою припинення діяльності дитячого будинку сімейного типу у примусовому порядку.

Примусове припинення діяльності дитячого будинку сімейного типу пов’язане із застосуванням до батьків-вихователів заходів юридичної відповідальності, а припинення його діяльності в добровільному порядку пов’язане з певними правомірними діями або подіями, що є підставами припинення зобов’язальних правовідносин, які виникли під час діяльності дитячого будинку сімейного типу.

Підстави припинення дії договору про організацію діяльності дитячого будинку сімейного типу вказані у п. 4 Положення, крім того, способи припинення зобов’язань, незалежно від підстав їх виникнення, перелічені у глави 50 ЦК України. Але не всі з них можуть служити способами припинення тих зобов’язальних правовідносин, які виникають на підставі договору про організацію діяльності дитячого будинку сімейного типу. Так, не можуть бути припинені зобов’язання щодо виховання дитини шляхом передання відступного, зарахуванням, прощенням боргу, поєднанням боржника та кредитора в одній особі, ліквідацією юридичної особи. Це пояснюється особливою правовою природою дитячого будинку сімейного типу, а також специфікою об'єктів і предметів договору про організацію його діяльності. Крім того, комплексний характер договору обумовлює різні способи припинення різних зобов’язальних правовідносин, які виникають з цього договору.

Зобов’язальні правовідносини, що виникли в процесі діяльності дитячого будинку сімейного типу, можуть бути припинені: 1) шляхом виконання, проведеного належним чином; 2) за домовленістю сторін; 3) неможливістю виконання; 4) смертю боржника. Отже, до правовідносин, які виникають в процесі припинення дії договору про організацію діяльності дитячого будинку сімейного типу можуть бути застосовані відповідні норми глави 50 ЦК України.

Договір про організацію діяльності дитячого будинку сімейного типу може бути припинений його належним виконанням при досягненні всіма вихованцями дитячого будинку сімейного типу повноліття. При цьому припиняються всі правовідносини між батьками-вихователями і органами опіки та піклування, а між батьками-вихователями і вихованцями припиняються особисті немайнові та зобов’язальні правовідносини. Відносини власності, що виникають між батьками-вихователями і вихованцями, припиняються тільки за бажанням когось із названих осіб і не обмежені строком дії договору. У випадку ліквідації дитячого будинку сімейного типу питання подальшого влаштування вихованців вирішується органом опіки та піклування, причому мають бути вжиті заходи щодо подальшого сімейного влаштування дітей.

Зобов’язальні правовідносини між батьками-вихователями і органом опіки та піклування за домовленістю між цими суб'єктами можуть припинятися також шляхом заміни первісного зобов’язання, що виникає з договору про організацію діяльності дитячого будинку сімейного типу, новим зобов’язанням — новацією. Юридичним фактом, що є підставою такої заміни, може стати зменшення кількості вихованців у дитячому будинку сімейного типу.

Дія угоди припиняється у разі, коли в дитячому будинку сімейного типу виникають несприятливі умови для виховання та спільного проживання дітей (важка хвороба батьків-вихователів, відсутність взаєморозуміння з дітьми, конфліктні стосунки між дітьми), повернення вихованців рідним батькам (опікуну, піклувальнику, усиновителю), досягнення дитиною повноліття, за згодою сторін, з інших причин, передбачених угодою, та за рішенням суду.

У разі припинення дії угоди питання про подальше влаштування вихованців вирішується органом опіки і піклування.

Висновок Висновки з даного дослідження. Отже, дитячий будинок сімейного типу як інститут виховання дітей-сиріт є не дитячим закладом особливого типу, тобто дитячим будинком, а є багатодітною сім'єю, що забезпечує вихованцям сімейне оточення та виховання. Виховний потенціал дитячого будинку сімейного типу, як форми сімейного виховання дітей-сиріт та дітей позбавлених батьківського піклування, має об'єктивні переваги перед іншими соціальними інститутами, перш за все інтернатного типу, виходи із таких міркувань:

природність процесу виховання;

основою виховного впливу є емоційний контакт дитини із батьками-вихователями, який базується на довірі дітей та дорослих;

тривалість виховного впливу батьків-вихователів на прийомних дітей;

комплексний підхід у вихованні;

індивідуальний підхід до кожної дитини;

взаємозацікавлений характер стосунків вихователів та вихованців;

контроль за негативними проявами та негативними впливами як серед дітей, так і зовнішніх факторів (однолітки, засоби масової інформації, література тощо).

У дитячому будинку сімейного типу формування особистості дитини відбувається в природних умовах, вплив батьків-вихователів на світогляд і самоусвідомлення дитини виконує домінуючу роль. Сімейне оточення формує у дитини морально-етичні ідеали і смаки, норми поведінки, трудові навички, ціннісні орієнтації, тобто усі ті якості, які формують особисту індивідуальність. На формування особистості виховання впливають характер стосунків між батьками і дітьми, іншими членами родини, відношення батьків до праці, їх участь у суспільному житті, інтереси, ціннісні орієнтири, загальний культурний рівень тощо.

Досвід функціонування дитячих будинків сімейного типу в Україні засвідчує, що їхні соціальні функції як соціального інституту не відрізняються від функціонування звичайної біологічної сім'ї. Водночас є ряд особливостей, притаманних лише дитячому будинку сімейного типу: батьки біологічно не пов’язані з прийомними дітьми; батьки-вихователі повинні виконувати обов’язки не тільки вихователів, а й господарів великої родини; прояв проблем між рідними та прийомними дітьми.

Формування особистості дитини в умовах дитячого будинку сімейного типу значною мірою залежить від особистості батьків-вихователів. Основною рисою характеру батьків є альтруїстичне бажання допомогти дітям, які перебувають у складних умовах. Завдання, яке необхідно вирішити батькам-вихователям, щодо подальшого влаштування долі їх вихованців, — це забезпечення подальшого життєвого влаштування, формування навиків самостійності, набуття дитиною соціального досвіду вирішення життєво необхідних проблем.

Розширення мережі дитячих будинків, як необхідна умова захисту прав дітей, позбавлених рідної родини, на сімейне виховання, потребує формування системи спеціалізованих соціальних служб зорієнтованих на підготовку, підтримку та соціальний супровід сімейних форм опіки над дітьми-сиротами. А це, в свою чергу, потребує впровадження науково-методичних розробок щодо основних положень і вимог реалізації такого виду діяльності.

Список літератури

1. Конституція України. Прийнята на п’ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 року із змінами від 08.12.2004р. // Відомості Верховної Ради України. — 1996. -№ 30.

2. Сімейний кодекс України (станом на 5 червня 2012)

3. Цивільний кодекс України (станом на 1 грудня 2011)

4. Постанова Кабінету Міністрів України «Про затвердження Положення про дитячий будинок сімейного типу» від 26 квітня 2002 р. N 564 Київ

5. Закон України «Про забезпечення організаційно-правових умов соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування»

6. Дитячі будинки сімейного типу як особлива форма сімейної опіки над дітьми-сиротами, позбавленими батьківського піклування (І. В. Пєша) // Український соціум. — 2012. — № 1 (2). — C.72−80