Пенітенціарні системи України та Норвегії: порівняльно-правовий аналіз

ДЕРЖАВНА ПЕНІТЕНЦІАРНА СЛУЖБА УКРАЇНИ

Інститут кримінально-виконавчої служби Пенітенціарні системи України та Норвегії: порівняльно-правовий аналіз Посібник За загальною редакцією доктора юридичних наук, професора Джужі О. М.

Київ

ББК Х628.4

П-25

Рецензенти:

І. Г. Богатирьов, головний науковий співробітник наукового центру Інституту кримінально-виконавчої служби, доктор юридичних наук, професор;

О. Г. Колб, директор навчально-наукового інституту права та психології Національної академії внутрішніх справ, доктор юридичних наук, професор.

Рекомендовано до друку Вченою радою Інституту кримінально-виконавчої служби від 29 травня 2012 року (протокол № 9)

Богунов С. О., Копотун І. М., Пузирьов М. С.

П-25 Пенітенціарні системи України та Норвегії: порівняльно-правовий аналіз: посібник / за заг. ред. О. М. Джужі. — К.: Державна пенітенціарна служба України, 2012. — 52 с.

У посібнику відображено сучасні тенденції кримінально-виконавчої політики України та Норвегії через порівняльно-правовий аналіз порядку виконання і умов відбування кримінальних покарань, участі громадськості у виправленні і ресоціалізації засуджених, підготовки пенітенціарного персоналу.

Для викладачів, студентів, слухачів, курсантів і всіх тих, хто цікавиться проблемами порівняльного кримінально-виконавчого права.

ББК Х628.4

Зміст Вступ

1. Державно-правовий устрій Норвегії

2. Співвідношення кримінального законодавства

3. Загальні засади кримінально-виконавчої діяльності

4. Організаційно-правова структура пенітенціарної служби

5. Виконання окремих видів кримінальних покарань

6. Участь громадськості у виправленні і ресоціалізації засуджених Висновки

Вступ Прийняття Кримінально-виконавчого кодексу (далі - КВК) України свідчить про послідовне та цілеспрямоване виконання нашою державою своїх зобов’язань у сфері реформування кримінально-виконавчої системи з метою максимального наближення умов тримання засуджених до міжнародних стандартів. На сучасному етапі перед законодавцем постає складне завдання — удосконалення чинного кримінально-виконавчого законодавства з метою забезпечення ефективної діяльності органів і установ виконання покарань та приведення умов тримання засуджених у відповідність із міжнародно-правовими актами. У свою чергу, одним із важливих напрямів діяльності Державної пенітенціарної служби (далі - ДПтС) України є співробітництво з міжнародними організаціями, пенітенціарними відомствами, неурядовими фундаціями та інституціями зарубіжних країн, що передбачено ст. 5 Закону України «Про Державну кримінально-виконавчу службу України». Зазначений напрям діяльності набув широкого поширення у практичній діяльності ДПтС України з огляду на визнання необхідності поглиблення євроінтеграційних і північно-східних процесів у всіх сферах нашої держави. Тим більше, що впровадження зарубіжного досвіду є однією зі складових міжнародної співпраці ДПтС України.

Вважаємо беззаперечним, що у процесі удосконалення правового регулювання та практики застосування кримінальних покарань необхідно враховувати та використовувати позитивний досвід цієї діяльності у зарубіжних державах. Невипадково М. Ансель зазначав, що «вивчення зарубіжного досвіду відкриває перед юристом нові горизонти, дозволяє йому краще пізнати право своєї країни, бо специфічні риси цього права особливо виразно виявляються у порівнянні з іншими системами. Порівняння здатне озброїти юриста ідеями та аргументами, які не можна отримати навіть при дуже доброму знанні тільки власного права» Волженкин Б. В. Экономические преступления / Волженкин Б. В. — СПб.: Юрид. центр Пресс, 1999. — С 246. Поряд із цим, ми не ставимо за мету цілковиту імплементацію пенітенціарного законодавства Норвегії У посібнику в якості синоніма також вживається назва держави «Королівство Норвегія»., оскільки усвідомлюємо, що подібні запозичення можливі лише з урахуванням специфіки економічного та соціального розвитку України, особливостей вітчизняної кримінально-виконавчої системи, історичного досвіду і традицій нашого народу, особливостей національної психології тощо.

Метою посібника є порівняльно-правовий аналіз пенітенціарних систем України та Норвегії шляхом виокремлення як позитивних рис, так і проблемних питань, пов’язаних із виконанням кримінальних покарань.

Написання цього посібника стало можливим завдяки емпіричному матеріалу, зібраному під час закордонного відрядження до Королівства Норвегія у період з 25 по 28 квітня 2012 р. делегації ДПтС України, представників навчальних закладів та правозахисників з подальшою участю у семінарі «Права людини і пенітенціарні установи».

Метою закордонного відрядження до Королівства Норвегія було вивчення:

— структури та завдань пенітенціарної системи Норвегії;

— порядку і умов відбування кримінального покарання у виді позбавлення волі в тюремних установах різних рівнів безпеки;

— особливостей поміщення й тримання осіб, які підозрюються у вчиненні злочину, у слідчих ізоляторах;

— порядку і умов застосування до засуджених кримінальних покарань, не пов’язаних із позбавленням волі;

— особливостей тримання жінок у тюремних установах;

— порядку і умов тримання неповнолітніх у тюремних установах;

— завдань, змісту та структури професійної підготовки співробітників Виправної служби (служби тюрем і пробації) Норвегії;

— завдань, структури та змісту роботи різних соціальних служб Норвегії, задіяних у роботі із засудженими в тюремних установах різних рівнів безпеки.

1. Державно-правовий устрій Норвегії

Королівство Норвегія — держава у Північній Європі, яка розташована на Заході і крайній Півночі Скандинавського півострова. Норвегія у перекладі означає «Шлях на Північ». Перші поселення з’явились на території країни 9−10 тисяч років тому. Столиця — Осло. Територія країни — 324,2 тис. км2, на яких проживає близько 5 млн. чоловік. Щільність населення складає 15 осіб на квадратний кілометр. Країна мононаціональна: основне населення (97,5%) складають норвежці, решта — іммігранти та корінне населення — саамі зі своєю культурою і мовою. Мова — норвезька.

Норвегія — унітарна держава, що складається з 19 областей (фюльке). На чолі кожної області стоїть губернатор (фюлькесман), що призначається Королем. В областях (окрім Осло і Бергена) існують виборні ради (фюлькестинги), що складаються із голів рад селищ і міських комун. У кожній комуні є виборний орган самоврядування — збори представників.

Діюча Конституція була прийнята 17 травня 1814 р. і ця дата відзначається як День національної незалежності Норвегії. Норвегія є спадковою конституційною монархією. Конституція надає великого значення суверенітету народу, принципу розподілу влади і дотримання прав кожного норвезького громадянина.

Державний прапор Королівства Норвегія Король є главою держави і формально володіє найбільш широкими повноваженнями: призначає і зміщує прем'єр-міністра, міністрів та інших посадових осіб, затверджує закони, оголошує війну та укладає мир, є верховним головнокомандуючим Збройними Силами і головою державної церкви (протестантсько-лютеранської). Король Норвегії не грає самостійної політичної ролі, але представляє увесь народ.

Державний герб Королівства Норвегія Більше ста років тому в Норвегії парламентаризм було закріплено у якості політичної системи. Уряд — Королівська Рада — залежить від норвезького парламенту — Стортингу — і є відповідальним перед ним. Одна з основних функцій уряду — проводити у життя рішення Стортингу. Якщо більшість депутатів Стортингу виразять Уряду вотум недовіри, то уряд повинен подати у відставку. До складу Стортингу входить 165 депутатів, які обираються на 4 роки шляхом загальних виборів на основі пропорційного представництва від різних політичних партій. Під час роботи парламент ділиться на 2 палати: ¼ депутатів утворюють верхню палату Лагтинг (41 місце), інші - нижню, Одельстинг (124 місця). Кожен громадянин, який досяг 18-річного віку, має право обирати і бути обраним (раніше виборче право надавалося усім громадянам, що досягли 18-річного віку). Жінки мають право голосу з 1913 р., причому закон визначає повне статеве рівноправ'я.

Третьою державною владою в Норвегії є суди, які стежать за тим, щоб представники влади наслідували закони, що приймаються Стортингом, і тлумачили їх правильно. Судову систему утворюють суди першої та другої інстанції, а також Верховний Суд. Усі судді призначаються Королем.

Поліція і оборона країни перебувають у віданні цивільної влади.

Норвегія є державою так званого «загального благоденства», у якій медичне обслуговування, соціальні послуги і освіта є безкоштовними. Багатодітним сім'ям надається економічна допомога, хоча типовою для Норвегії є сім'я, що складається з батьків і двох дітей. Усі громадяни забезпечуються мінімальною пенсією через старість.

Правова система Норвегії входить до самостійної скандинавської (іменовану також «північною») правової сім'ї, що поєднує деякі риси як романо-германської, так і англо-американської систем.

2. Співвідношення кримінального законодавства У Норвегії діє явище монізму кримінального законодавства, тобто коли усі положення щодо кримінальної відповідальності і покарання містяться у кримінальному кодексі держави — Кримінальному кодексі (далі - КК) Норвегії, прийнятому 22 травня 1902 р. (зі змінами та доповненнями). Доповненням до нього є хіба що Закон Норвегії «Про відповідальність за бродяжництво, жебрування і пияцтво» (1900 р.) Голик Ю. В. Вступительная статья [в кн: Уголовное законодательство Норвегии] / науч. ред. Ю. В. Голик. — СПб.: Юрид. центр Пресс, 2003. — С. 18. Правовые системы стран мира: энциклопедический справочник / отв. ред. А. Я. Сухарев. — [2-е изд.]. — М.: НОРМА-ИНФРА-М, 2001. — С. 484.

Так само монізм кримінального законодавства властивий для України, де єдиним законом про кримінальну відповідальність є КК України від 5 квітня 2001 р.

Конституція Норвегії визначає, що кримінальні закони не можуть мати зворотної сили, тобто визнає тільки принцип ультраактивності закону, нехтуючи принципом ретроактивності. Українське кримінальне законодавство у цьому напрямі пішло дещо гуманістичним шляхом, зокрема, згідно зі ст. 5 КК України, «закон про кримінальну відповідальність, що скасовує злочинність діяння, пом’якшує кримінальну відповідальність або іншим чином поліпшує становище особи, має зворотну дію у часі, тобто поширюється на осіб, які вчинили відповідні діяння до набрання таким законом чинності, у тому числі на осіб, які відбувають покарання або відбули покарання, але мають судимість». А от «закон про кримінальну відповідальність, що встановлює злочинність діяння, посилює кримінальну відповідальність або іншим чином погіршує становище особи, не має зворотної дії в часі».

Серед конституційних приписів про покарання та інші кримінально-правові заходи слід виділити положення про ув’язнення в порядку кримінального покарання. Так, у Конституції Норвегії вказано, що нікого не можна позбавити волі, але винятки можливі у випадках і за процедурою, визначених законом; воля особи не може обмежуватися, за винятком випадків покарання людини тюремним ув’язненням за рішенням правомочного суду. Нікого не можна позбавити волі на тій підставі, що він не в змозі виконати договірне зобов’язання. Аналогічні положення містяться у Конституції України.

Враховуючи відмінності у формі державного правління, помилування у Норвегії здійснює не Президент (як в Україні згідно з п. 27 ст. 106 Конституції), а Король.

Кримінальне законодавство Норвегії відрізняється від аналогічного українського колом суб'єктів кримінальної відповідальності. Зокрема, як і в деяких інших державах (Литва, Молдова, Албанія, Франція, Бельгія, Данія, Голландія, Фінляндія, Португалія тощо), суб'єктом кримінальної відповідальності у Норвегії можуть бути юридичні особи (§§ 48а-48b КК Норвегії), які служили вчиненню інкримінованих діянь. При чому можливі випадки, коли до кримінальної відповідальності притягається юридична особа без притягнення до відповідальності будь-кого із фізичних осіб. До покарань, що передбачені для юридичних осіб, згідно з КК Норвегії, належать:

— штраф;

— позбавлення права здійснювати діяльність або її окремі форми.

З цього приводу цікавою і змістовною є стаття Г. Хайне, у якій автор показав, які санкції найкраще застосовувати для юридичних осіб. Г. Хайне підкреслює, що корпоративні санкції повинні мати не репресивну, знищуючу, а превентивну мету, залишати можливість виправити свою поведінку в майбутньому і привести свою діяльність у відповідність із законом. Ця мета, однак, вимагає приведення у відповідність колективних кримінальних санкцій з іншими галузями права, включаючи цивільне й адміністративне Хайне Г. Коллективная уголовная ответственность: проблема санкций. Предварительные замечания / Г. Хайне [Электронный ресурс]. — Режим доступа: http://www.nbpublish.com/lpmag/single_mag.php?id=52&month=7&year=2001.

Зазначений досвід щодо регламентації кримінальної відповідальності юридичних осіб вартий уваги. Але в Україні поки що вченими пропонується встановити адміністративну відповідальність юридичних осіб, визначивши її підстави і умови у спеціальному акті - Кодексі про адміністративну відповідальність юридичних осіб. Зазначена відповідальність може бути адміністративною (а не кримінальною), зокрема тому, що види покарань, передбачені для юридичних осіб у законодавстві Норвегії, є специфічними і, за винятком штрафів у значних розмірах, мало чим нагадують кримінальні покарання.

На відміну від України, КК Норвегії не диференціює вік кримінальної відповідальності, а встановлює єдину межу — 15 років (§ 46 КК Норвегії). До речі, такий вік передбачено в усіх державах Скандинавського півострова (Норвегія, Швеція, Фінляндії). Нагадаємо, що у КК України передбачені склади злочинів, за вчинення яких кримінальна відповідальність настає з 16 років, а за найбільш небезпечні злочини і такі, що охоплюються усвідомленням особи меншого віку, — відповідно з 14 років.

У Норвегії щодо неповнолітніх до 18 років, які вчинили злочини невеликої тяжкості або вперше, як правило, застосовується або умовне покарання, або позасудове звільнення від відповідальності і поміщення їх під нагляд місцевих служб соціальної допомоги дітям.

На відміну від КК України (ст. 21), питання про кримінальну відповідальність особи за злочинне діяння, вчинене у стані сп’яніння, у КК Норвегії вирішено за принципом диференціації. У КК Норвегії відповідна диференціація здійснена таким чином:

— коли стан сп’яніння є випадковим і викликає зниження розумової здатності, суд визнає це обставиною, яка пом’якшує відповідальність;

— коли особа умисно призвела себе у такий стан з метою вчинення злочинного діяння, суд визнає це обставиною, яка обтяжує відповідальність.

Порівняно із вітчизняним кримінальним законодавством, КК Норвегії містить дещо вужчий перелік обставин, що виключають злочинність діяння. Зокрема, до них належать такі:

— крайня необхідність (§ 47 КК Норвегії);

— акт самооборони (необхідної оборони) (§ 48 КК Норвегії);

— затримання особи, що вчинила злочин (§ 48 КК Норвегії).

Проте крім відомих КК України обставин, що виключають злочинність діяння, КК Норвегії як такі розглядаються й інші обставини (при цьому вони визначаються в Особливій частині КК і стосуються лише окремих складів злочинів). Це, зокрема:

— згода чи прохання потерпілого;

— провокація злочину.

Названі обставини потребують додаткового, більш ретельного, аналізу з метою вирішення питання про можливість їх регламентації у КК України.

Щодо інституту покарання, то, на відміну від українського кримінального законодавства, КК Норвегії не містить регламентації доктринальних положень цього кримінально-правового інституту, до яких, нагадаємо, згідно з КК України, належать визначення поняття та мети покарання. Зазначені питання визначаються норвезькою кримінально-правовою наукою. Зокрема, норвезький учений І. Анденес зазначає, що покарання має загальну попереджувальну дію трьох видів: воно може мати ефект залякування, може посилювати моральні заборони і може стимулювати звичну правослухняну поведінку. Для законодавця більш важливо добитися не просто залякування, а формування заборони і звички Анденес И. Наказание и предупреждение преступлений [пер. с англ.] / Анденес И.; под ред. Б. С. Никифорова. — М.: Прогресс, 1979. — С. 30. Це слід сприймати як аксіому, зважаючи на те, що така мета покарання, як залякування, заперечувалась ще багато століть тому Иншаков С. М. Зарубежная криминология: учеб. пособие для вузов / Иншаков С. М. — М.: ЮНИТИ-ДАНА, Закон и право, 2003. — С. 15. Російський академік В. М. Кудрявцев слушно вказує на те, що стратегія знищення злочинців і залякування населення, історично неминуча на ранніх етапах розвитку цивілізації, до ХХІ ст. повністю зжила себе. Понад те, зживає себе навіть стратегія ізоляції злочинця від суспільства, яка зберігається тільки як засіб на певний час убезпечити суспільство від небезпечних злочинців Кудрявцев В. Н. Стратегии борьбы с преступностью / Кудрявцев В. Н. — [2-е изд.]. — М.: Наука, 2005. — С. 160, 187.

КК України поділяє усі покарання на основні і додаткові, а також покарання, що можуть застосовуватися як основні, так і як додаткові. В основі цієї класифікації лежить юридична значущість покарань. Схожим чином здійснюється класифікація покарань і у КК Норвегії.

Так, відповідно до § 15 КК Норвегії, до основних належать такі покарання:

— тюремне ув’язнення (позбавлення волі);

— арешт;

— тримання під вартою;

— громадські роботи (можуть бути застосовані лише до особи, яка проживає у Норвегії);

— штрафи.

Додатковими, згідно з § 16 КК Норвегії, є:

— позбавлення громадянських прав (наприклад: 1) позбавлення права на військову службу — назавжди або на певний строк, 2) позбавлення об'єктивного виборчого права (права голосування з суспільних питань) — на строк до 10 років);

— заборона на перебування у певних районах.

Відповідно до § 17 КК Норвегії, тюремне ув’язнення призначається на такі строки:

— від 14 днів до 15 років або у випадках, зазначених у § 62, — до 20 років;

— у випадках, особливо передбачених законом, — не більше 21 року.

Згідно з § 26 КК Норвегії, засуджений до тюремного ув’язнення може бути звільнений з іспитовим строком відповідно до положень спеціального Закону.

Відповідно до § 22 КК Норвегії, тримання під вартою призначається на строк від 14 днів до 20 років. Два дні тримання під вартою дорівнюють одному дню в тюрмі. При цьому § 23 передбачено, що за згодою засудженого або за його проханням тримання під вартою може бути замінено на тюремне ув’язнення.

На підставі § 25 КК Норвегії позбавлення волі на строк не більше 4 місяців призначається у днях, більше 4 місяців — у місяцях і роках.

Кримінальне законодавство Норвегії передбачає і так зване «необмежене утримання» для найбільш небезпечних злочинців, але через 10 років вони повинні пройти комплексне медичне та соціальне обстеження, після чого встановлюється ступінь їх суспільної небезпеки, і, як наслідок, необхідність перебування в умовах «необмеженого утримання». Якщо ступінь небезпеки не зменшився, наступні обстеження проводяться щороку. Якщо комісія дійде висновку про відсутність суспільної небезпеки, то засудженому «необмежене утримання» замінюється на позбавлення волі на строк не більше 5 років.

Як бачимо, перелік основних та додаткових покарань в Україні та Норвегії має як схожі риси, так і деякі суттєві відмінності. Зокрема, у Норвегії не передбачено таке покарання як довічне позбавлення волі, що дозволяє зробити висновок про більший ступінь лібералізації кримінально-правової політики цієї Скандинавської держави, яка, втім, орієнтується на менталітет норвежців та стан і тенденції злочинності у країні.

Слід наголосити на тому, що смертна кара у Норвегії скасована за загальнокримінальні злочини з 1902 р., а за усі злочини — з 1979 р. Смертні вироки не виконувалися за загальнокримінальні злочини з 1876 р., а за злочини часів нацистської окупації - з 1948 р.

За даними судової статистики Норвегії 2011 р, до осіб, визнаних винними у вчиненні злочинів, застосовувалися такі види покарань:

— штрафи (60%);

— умовне тюремне ув’язнення (10−12%);

— громадські роботи (7,8%);

— тюремне ув’язнення (20%).

Відмінною рисою КК Норвегії є те, що законодавець цієї держави не вважає за можливе застосовувати інститут судимості у кримінальному законі.

Останніми роками велика увага в державах Західної Європи приділяється інституту примирення (медіації). Оскільки примирення потерпілого з обвинуваченим чи підсудним провадиться за допомогою спеціально підготовленого посередника — медіатора, то часто ці програми мають назву медіація. Відповідно до Рамкового рішення Ради ЄС «Про місце жертв злочинів у кримінальному судочинстві» (2001 р.), всі країни ЄС зобов’язані поширювати посередництво в кримінальних справах та забезпечувати прийняття до розгляду будь-якої угоди між потерпілим та правопорушником, досягнутої в процесі посередництва Землянська В. В. Пропозиції щодо закріплення процедури примирення між потерпілим та обвинуваченим у проекті Кримінально-процесуального кодексу України / В. В. Землянська // Права людини та основні свободи в проекті Кримінально-процесуального кодексу України. — Х.: Фоліо, 2004. — С. 52. Рамкове рішення Ради ЄС «Про місце жертв злочинів у кримінальному судочинстві» від 15 берез. 2001 р. // Вестник восстановительной юстиции. — М.: Общественный центр «Судебно-правовая реформа», 2002. — Вып. 4. — С. 72−77. Відношення до застосування медіації мають й інші документи Ради Європи: Європейська конвенція про здійснення прав дітей (1996 р.) Європейська конвенція про здійснення прав дітей від 25 січ. 1996 р. Збірка договорів Ради Європи. — К.: Парламентське вид-во, 2000. — С. 455−465.; Рекомендація про становище потерпілого в рамках кримінального права і кримінального процесу (1985 р.) Рекомендація Комітету міністрів РЄ про становище потерпілого в рамках кримінального права і кримінального процесу від 28 черв. 1985 р. [Електронний ресурс]. — Режим доступу :

http://cenunst.by.ru/humanrights/documents/document.w.132.shtml.; Рекомендація щодо спрощення кримінального правосуддя (1987 р.) Рекомендація Комітету міністрів РЄ щодо спрощення кримінального правосуддя від 17 верес. 1987 р. [Електронний ресурс]. — Режим доступу :

http: //cenunst.by.ru/humanrights/documents/document.w.134.shtml.; Рекомендація з проблем суспільної реакції на злочинність серед неповнолітніх (1987 р.) Рекомендація Комітету міністрів РЄ з проблем суспільної реакції на злочинність серед неповнолітніх від 17 верес. 1987 р. [Електронний ресурс]. — Режим доступу :

http://prison.memo.ru/Seminars/3 062 003/Materials/Recomend87.doc.; Рекомендація про Європейські правила щодо загальних санкцій і заходів (1992 р.) Рекомендація Комітету міністрів РЄ про Європейські правила щодо загальних санкцій і заходів від 19 жовт. 1992 р. // Сборник документов Совета Европы в области защиты прав человека и борьбы с преступностью. — М.: СПАРК, 1998. — С. 123−124. тощо. Усі ці рекомендації заслуговують уваги при запровадженні в Україні інституту медіації. Слід зазначити, що в альтернативному проекті КК України (щоправда, чомусь у розділі IV про обставини, що виключають карність протиправного діяння), регламентувався кримінально-правовий компроміс між потерпілим та особою, яка вчинила кримінально карне діяння Кримінальний кодекс України. Проект. Внесений народним депутатом України О. Б. Матковським. Реєстраційний № 41 від 3 серп. 1995 р. — К., 1994. — 164 с.

Між тим, у деяких європейських державах програми посередництва між жертвою і правопорушником одержали юридичне оформлення. Зокрема, у Норвегії прийнято Закон про муніципальні комітети з проведення програм посередництва, присвячений посередництву у кримінальних і цивільних справах. На практиці процедури посередництва в основному проводяться у кримінальних справах. Якщо досягається угода, це означає гарантоване припинення справи прокурором Айретсен Иво. Деятельность в области восстановительного правосудия в Европе / Иво Айретсен // Вестник восстановительной юстиции. — 2001. — Вып. 3. — С. 3−11.

Загалом відновлювальне правосуддя базується на ідеях примирення конфліктуючих сторін, припинення самого конфлікту шляхом взаємного вибачення, каяття у вчиненому, усвідомлення моральної та юридичної відповідальності за вчинений злочин і обов’язку відшкодування заподіяної жертві фізичної, моральної та матеріальної шкоди Гуськова А. Проблемы ювенальной юстиции России / А. Гуськова, Е. Ширшов // Уголовное право. — 2006. — № 2. — С. 124−126. Набутий у європейських країнах позитивний досвід відновлювального правосуддя дозволяє говорити про доцільність впровадження аналогічних програм в Україні [, с. 40, 42] Ємельянова І. І. Роль відновного правосуддя в концепції ювенальної юстиції / І. І. Ємельянова // Вісник Верховного Суду України. — 2005. — № 4 (56). — С. 40, 42.

На сьогодні вихідні засади розбудови інституту медіації все ж таки містяться у вітчизняному законодавстві. Зокрема, ст. 46 КК України містить норму, яка передбачає звільнення від кримінальної відповідальності у зв’язку з примиренням винного з потерпілим, а саме: «Особа, яка вперше вчинила злочин невеликої тяжкості або необережний злочин середньої тяжкості, звільняється від кримінальної відповідальності, якщо вона примирилася з потерпілим та відшкодувала завдані нею збитки або усунула заподіяну шкоду». Крім цього, згідно зі ст. 65 КК України, суд призначає покарання, враховуючи: а) ступінь тяжкості вчиненого злочину; б) особу винного; в) обставини, що пом’якшують або обтяжують покарання. Саме обставини, що пом’якшують або обтяжують покарання, і передбачають врахування інтересів потерпілого, зокрема, п. 2 ч. 1 ст. 66 КК України у якості обставин, що пом’якшують покарання, визначає добровільне відшкодування завданого збитку або усунення заподіяної шкоди.

Зрозуміло, що діюче кримінальне та кримінально-процесуальне законодавство України не включає в себе у буквальному розумінні інституту медіації, але наведені приклади свідчать про те, що окремі суттєві елементи медіації як примирення сторін на підставі відшкодування збитків або усунення шкоди від вчиненого злочину присутні у національному законодавстві України, хоча і потребують певного юридичного уточнення та удосконалення.

3. Загальні засади кримінально-виконавчої діяльності

Загальна чисельність засуджених, що перебували в тюрмах Норвегії станом на січень 2011 р., становила 3 446 осіб, що у розрахунку на 100 000 населення становить 71 засудженого — один із найменших показників у світі. Після входження Норвегії до Шенгенської зони в країні різко зріс рівень злочинності. У 2011 р. близько 20% засуджених становили іноземці; як правило, це вихідці з арабських країн, Туреччини, Південно-Східної Азії, Східної Європи та країн Балтії. Так, ще 5 років тому відсоток засуджених-іноземців складав 17%. Іншою причиною зростання рівня злочинності є зростання кількості злочинів, пов’язаних із вживанням та розповсюдженням наркотичних речовин, зокрема, понад 60% засуджених є наркозалежними.

Головний принцип виконання покарання у виді позбавлення волі - «засуджений — це звичайний громадянин, якого тимчасово позбавили волі». Утримання засудженого в тюрмі фінансує муніципальна влада того регіону, де засуджений мешкав до ув’язнення. Надання засудженим медичної допомоги здійснюється медичними працівниками муніципальних медичних закладів. Навчають засуджених вчителі та викладачі муніципальних навчальних закладів. Тобто і засудженого, і звичайного громадянина лікує один і той же лікар в однакових умовах, навчає один і той же вчитель. Медичні працівники, викладачі та вчителі отримують звичайну заробітну плату і ніяких доплат за роботу із засудженими з бюджету Виправної служби Норвегії не отримують. Таким чином, вважається, що стосовно засуджених у Норвегії немає жодних форм дискримінації. Основною метою тюремного ув’язнення є соціальна адаптація засуджених та їх інтеграція у правослухняне суспільство.

В основу діяльності кримінально-виконавчої служби Королівства Норвегії покладено 5 принципів, які, на відміну від України (ст. 5 КВК України), не закріплені у чинному законодавстві, однак пронизують практику виконання покарань:

1) мета покарання — у слові закону (зазначеному принципу цілком відповідає вітчизняний принцип кримінально-виконавчого законодавства — законності - згідно з яким, по-перше, виключно законами держави визначається діяльність органів і установ виконання покарань, а по-друге, правоохоронна (кримінально-виконавча) діяльність повинна здійснюватися в режимі законності);

2) гуманізм (кореспондує аналогічному вітчизняному принципу, за яким, по-перше, людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в державі найвищою соціальною цінністю; по-друге, процес виконання покарання розуміється як кримінально-виконавча діяльність, не позбавлена людяного ставлення до засудженого);

3) рівність засуджених перед законом. У вітчизняному кримінально-виконавчому законодавстві зазначений принцип має аналогічну назву, відповідно до якого засуджені до кримінальних покарань є рівними перед законом, і покарання щодо них виконується незалежно від раси, національності, релігійних переконань тощо.

Відповідно до конституційних положень (ст. 24 Конституції України) та міжнародних стандартів, норми кримінально-виконавчого законодавства зазвичай не встановлюють яких-небудь привілеїв для засуджених залежно від статі (за виключенням стану вагітності та наявності малолітньої дитини), раси, національності, соціального походження, мови, майнового та посадового становища. Разом із тим рівність перед законом не означає рівність умов відбування покарання. Ці умови є диференційованими залежно від, перш за все, виду покарання, віку, стану здоров’я та, у певних випадках, статі. За міжнародними правилами більш пільгові умови мають бути встановлені для неповнолітніх, інвалідів, осіб похилого віку, жінок. До того ж порядок виконання і умови відбування покарання пов’язані із характером та ступенем тяжкості вчиненого злочину, поведінкою засудженого під час відбування покарання.

Таким чином бачимо, що принцип рівності засуджених перед законом корегується принципом гуманізму та найбільше — принципом диференціації та індивідуалізації виконання покарань, який передбачає конкретну класифікацію засуджених на декількох рівнях, як передбачену, так і не передбачену чинним кримінально-виконавчим законодавством. Критеріями є групові особливості та особистісні властивості засуджених, залежно від наявності яких визначається та змінюється обсяг правообмежень у різних видах установ виконання покарань;

4) відбув покарання — віддав свій борг суспільству. За національним законодавством зазначеному положенню відповідають два принципи: 1) справедливості, за яким справедливість реалізації кари, відображаючи співвідношення діяння і відплати за нього, позначає відповідність між правами й обов’язками вільних громадян і обмеженням правового статусу осіб, які зазнали покарання; 2) невідворотності виконання і відбування покарань, що виступає об'єктивною необхідністю доведення до логічного завершення зусиль правоохоронних органів із реалізації кримінальної відповідальності;

5) принцип нормалізації перебування у в’язниці, тобто приближення умов відбування покарання в пенітенціарній установі до нормального життя. Зазначене положення у вітчизняному кримінально-виконавчому законодавстві закріплено у ч. 2 ст. 102 КВК України, відповідно до якої режим у колоніях має зводити до мінімуму різницю між умовами життя в колонії і на свободі, що повинно сприяти підвищенню відповідальності засуджених за свою поведінку і усвідомленню людської гідності.

Метою діяльності органів державної влади Королівства Норвегії у галузі виконання покарань є побудова пенітенціарної служби, що сприятиме зниженню кількості рецидивних злочинів після відбування покарання. Для досягнення цієї мети, а саме недопущення росту кількості повторних злочинів, за злочини невеликої тяжкості перевага надається альтернативним видам покарання. Адже тривале тюремне ув’язнення з високим рівнем ізоляції і наступний різкий перехід до життя на волі може підвищити ризик рецидивного злочину після звільнення від відбування покарання. Норвежці вважають, що виконання покарання в умовах вільного суспільства є більш ефективним у порівнянні з тюремним ув’язненням і приводить у подальшому до більш високого рівня безпеки у суспільстві.

Зазначене положення знаходить своє відображення і в українському кримінальному та кримінально-виконавчому законодавстві. Зокрема, метою кримінально-виконавчого законодавства України є захисту інтересів особи, суспільства і держави шляхом створення умов для запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами (ч. 1 ст. 1 КВК України). Аналогічною є одна зі складових мети покарання, закріплена у ч. 2 ст. 50 КК України. Також для досягнення мети запобігання вчиненню нових злочинів, підтримання соціалізації особи, винної у вчиненні злочинів, вітчизняним законодавством передбачено призначення за злочини невеликої тяжкості покарань, не пов’язаних з позбавленням волі, а також застосування інституту звільнення від відбування покарання з випробуванням (аналогу пробації), виконання яких покладено на кримінально-виконавчу інспекцію, на базі якої планується розбудова та розвиток вітчизняної служби пробації. Проте навіть якщо особу засуджено до покарань, пов’язаних з ізоляцією від суспільства, кримінальним та кримінально-виконавчим законодавством України передбачено реалізацію прогресивної системи виконання покарань, яка за своєю сутністю покликана сприяти досягненню мети виправлення і ресоціалізації засуджених. Так, якщо засуджений до позбавлення волі на певний строк досягає відповідного ступеня виправлення («стає на шлях виправлення», «став на шлях виправлення», «довів своє виправлення») і відбуває встановлену законом частину строку покарання, до нього може бути застосовано такі елементи прогресивної системи:

— зміну умов тримання;

— заміну невідбутої частини покарання більш м’яким;

— умовно-дострокове звільнення від відбування покарання.

Поряд із викладеним, у Норвегії точиться дискусія про те, яку мету повинні переслідувати тюремні установи: залякувати злочинців або змінювати особу, реабілітовувати її. Практичні співробітники Виправної служби (служби тюрем і пробації) Норвегії вважають, що найголовніше — розвинути у людини мотиви правослухняної поведінки. Головним критерієм повинна стати повага до людини: якщо до людини не проявляється повага, то така людина не може і проявити повагу до інших.

4. Організаційно-правова структура пенітенціарної служби Підготовка персоналу Виправна служба (служба тюрем і пробації) Норвегії є агенцією у складі Міністерства юстиції і поліції.

Герб Виправної служби (служби тюрем і пробації) Норвегії

Востаннє Виправна служба (служба тюрем і пробації) була піддана реорганізації у січні 2001 р. після того, як були переглянуті законодавчі положення про кримінальні покарання і особливості їх виконання.

Закон про виконання покарань набув чинності у березні 2002 р. і врегулював особливості виконання покарань у виді позбавлення волі, спеціальних кримінальних санкцій і покарань, не пов’язаних з ізоляцією від суспільства, а також особливості тримання осіб під вартою до суду. Закон визначив оновлену основну мету покарання і діяльності виправних служб — умови виконання і відбування кримінальних покарань повинні сприяти запобіганню вчиненню нових злочинів.

Зазначимо, що і вітчизняна система кримінальної юстиції на доктринальному рівні не відстає від норвезької. Зокрема, в результаті проведених реформ кримінального та кримінально-виконавчого законодавства прийняті нові КК України та КВК України, у яких знайшли своє закріплення:

1) мета покарання — не тільки кара, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами;

2) мета кримінально-виконавчого законодавства — захист інтересів особи, суспільства і держави шляхом створення умов для виправлення і ресоціалізації засуджених, запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами, а також запобігання тортурам та нелюдському або такому, що принижує гідність, поводженню із засудженими.

Останні організаційно-правові зміни у вітчизняній пенітенціарній сфері відбулися протягом 2010;2011 рр., зокрема:

— 9 грудня 2010 р. Президентом України підписано Указ «Про оптимізацію системи центральних органів виконавчої влади» № 1085/2010 Про оптимізацію системи центральних органів виконавчої влади: Указ Президента України від 9 груд. 2010 р. № 1085/2010 [Електронний ресурс]. — Режим доступу :

http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/1085/2010.;

— 6 квітня 2011 р. — Указ «Про затвердження Положення про Державну пенітенціарну службу України» № 394/2011 Про затвердження Положення про Державну пенітенціарну службу України: Указ Президента України від 6 квіт. 2011 р. № 394/2011 [Електронний ресурс]. — Режим доступу :

http://zakon2.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=394%2F2011.;

— 20 жовтня 2011 р. — постанова Кабінету Міністрів України «Про утворення територіальних органів Державної пенітенціарної служби» № 1062 Про утворення територіальних органів Державної пенітенціарної служби: постанова Кабінету Міністрів України від 20 жовт. 2011 р. № 1062 [Електронний ресурс]. — Режим доступу :

http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/1062−2011;п.

Таким чином, відбулася реорганізація центрального органу виконавчої влади з питань виконання покарань та його територіальних органів. Правонаступником Державного департаменту України з питань виконання покарань стала ДПтС України.

На сьогодні діяльність ДПтС України спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра юстиції України.

За нинішньою термінологією назва центрального органу виконавчої влади у сфері виконання кримінальних покарань (ДПтС України) відображає ідеальний результат екзекутивної діяльності, а Державної кримінально-виконавчої служби України — реальний. На думку деяких вітчизняних науковців, зазначені зміни, що привели до наявності системи «служба в службі» (згідно зі ст. 6 Закону України «Про Державну кримінально-виконавчу службу України» ДПтС України входить до складу Державної кримінально-виконавчої служби України) є алогічною. Але головна ідея такої реорганізації (утворення ДПтС України, реорганізувавши Державний департамент України з питань виконання покарань), на думку її творців, — не проста «зміна вивіски», а формування «нової філософії» діяльності з виконання кримінальних покарань з метою створення реальних і необхідних умов для виправлення і ресоціалізації засуджених.

Структура Виправної служби Норвегії має три рівні: центральний, регіональний і місцевий. Центральний рівень представлений Департаментом виправних служб, який формулює загальні напрями розвитку виправної діяльності, здійснює стратегічне управління усіма установами, що входять в систему виправних служб, розподіляє бюджетні кошти між регіональними управліннями і веде контроль над їх витрачанням. Департамент також займається правотворчою діяльністю, зокрема, видає інструкції щодо виконання законів, а також може надавати рекомендації щодо удосконалення кримінального законодавства.

Регіональні управління формулюють цілі і напрями діяльності служби тюрем і пробації, виходячи із місцевої специфіки та керівних документів Департаменту. Управління розподіляють фінансові кошти між місцевими відділами служб і керують їх роботою. Також до завдань регіональних управлінь входить розгляд скарг на рішення, прийняті на місцевому рівні. При кожному управлінні діє наглядова рада, яка контролює діяльність управління і підвідомчих органів.

Тюрми та місцеві відділи пробації безпосередньо здійснюють роботу щодо виконання покарань. Чисельність штату місцевих відділів пробації коливається від 4 до 19 інспекторів.

У веденні Департаменту також перебуває Академія підготовки персоналу Виправної служби Норвегії (KRUS) (далі - Академія), яка забезпечує базове навчання кадрів служби тюрем і пробації та організовує курси підвищення кваліфікації для співробітників служби. Академія також веде науково-дослідну діяльність у сфері кримінально-виконавчої політики держави (зокрема за такими напрямами: насильство у тюрмі, самогубство у тюрмі, рецидивізм, електронний контроль, радикалізм у тюрмі, тюрми та інші моральні уявлення і попереджувальне затримання). Щорічно в Академії проходить навчання 300 співробітників.

Академія підготовки персоналу Виправної служби Норвегії (KRUS)

Прийом в Академію можливий лише після досягнення 21 року. Слід зазначити, що прийом здійснює спеціальна комісія, єдина на всю країну, до складу якої входять найбільш досвідчені керівники тюремних установ, відділів пробації та регіональних управлінь Виправної служби Норвегії. Причому на навчання приймаються особи, які мають досвід практичної роботи не менше 1 року, а також водійські права. Крім цього, обов’язковою і безумовною вимогою є відсутність у кандидата на навчання випадків вступу у конфлікт із законом, що підтверджується інформацією поліції.

Кількість кандидатів на навчання (2004;2011 рр.)

Підставою для відмови у прийомі на службу можуть бути і відхилення у поведінці під час навчання, у тому числі і у ставленні до однокурсників. Хоча навчання співробітника тюремної системи не є різновидом вищої освіти, вимоги до кандидатів на навчання в Академії такі ж, як і при вступі до університету. Чотири рази на рік щодо кожного студента проводяться рейтингові оцінки теоретичних знань та практичних навичок.

В Академії звичайний співробітник тюрми навчається 2 роки. Третій рік за навчальним планом передбачає вже безпосередньо роботу в пенітенціарній установі. До програми підготовки входять тренінги з реабілітації, з конструктивного ставлення до тюремної системи, а також тренінгові програми, спрямовані на розвиток почуття відповідальності за надані повноваження, на уміння правильно і відповідно до закону і ситуації, що склалася, застосувати владні повноваження та заходи безпеки.

Навчальним планом підготовки Академії передбачено вивчення таких дисциплін:

— «Кримінальний процес та суміжні правові дисципліни»;

— «Етика та професіоналізм у тюремній роботі»;

— «Практична тюремна робота та безпека»;

— «Кримінологія та кримінальна політика»;

— «Програми терапії у тюрмах»;

— «Роль офіцера Виправної служби».

Перший рік навчання в Академії передбачає:

— передкурсове навчання протягом 4 тижнів у коледжі при Академії;

— практичну роботу в пенітенціарних установах під керівництвом викладацького складу протягом 42 тижнів (у тому числі з відвідуванням занять в Академії 2 дні на тиждень).

За результатами першого року навчання складається екзамен з навчальної дисципліни «Кримінальний процес та суміжні правові дисципліни».

Другий рік навчання включає:

— теоретичне навчання протягом 44 тижнів;

— практичну роботу на посаді офіцера Виправної служби протягом 6 тижнів За результатами другого року навчання складаються екзамени з навчальних дисциплін «Етика та професіоналізм у тюремній роботі», «Практична тюремна робота та безпека», «Кримінологія та кримінальна політика», «Програми терапії у тюрмах», «Роль офіцера Виправної служби» та проходить захист кваліфікаційної роботи.

Третій рік навчання проходить шляхом стажування в пенітенціарних установах.

Загальна чисельність персоналу Виправної служби Норвегії складає 3 400 фахівців. У перші роки служби співробітники отримують заробітну плату приблизно 400 000 крон на рік без урахування податків, які у певних випадках можуть сягати до 40% загальної суми. Топ-менеджери вищого рівня, зокрема, начальники тюрем, начальники регіональних управлінь, які мають вислугу років більше 25 років, можуть отримувати близько 600 000 крон на рік. Пенсійний вік для персоналу Виправної служби становить 60 років. Співвідношення чоловіків та жінок у складі персоналу Виправної служби Норвегії складає відповідно 60% та 40%, хоча переважна більшість тюрем у Норвегії - це тюрми для чоловіків, тюрем для жінок, як зазначалося вище, всього 3. Жодних переваг при проходженні служби жінки не мають, виключне значення для проходження служби має контракт, який узгоджується із профспілками.

Співробітники відомства проходять обов’язкове навчання і ретельний відбір. Нині у тюрмах Норвегії кожен працівник має, як мінімум, освітній рівень бакалавра. За останні 20 років співробітниками виправної служби не було вчинено жодного злочину. У Норвегії немає окремих тюрем для співробітників пенітенціарної системи та інших правоохоронних органів.

Під час служби співробітникам тюрем доводиться виконувати різні функції і нести службу на різних посадах — це є частиною політики щодо персоналу Виправної служби. Однак існують і фахові посади, зокрема, посада «соціонома» тюрми — фахівця, який є відповідальним за підтримання і відновлення зовнішніх зв’язків засуджених.

Основний спосіб дисциплінарного впливу на співробітників — тимчасове пониження у посаді, як правило, на строк до 6 місяців і без зниження розміру заробітної плати. Найбільш характерне порушення — прояви агресії стосовно засуджених або безпідставна відмова у реалізації їх прав.

Співробітники отримують право на пенсію після 60 років, однак можуть працювати до 70 років. Розмір пенсії тюремного співробітника складає приблизно 60% розміру його заробітної плати. Вакантних місць серед персоналу тюрем Норвегії немає. Кількість претендентів на вакансії доходить до кількох десятків чоловік на місце. Робота у пенітенціарному відомстві є престижною і непогано оплачується.

5. Виконання окремих видів кримінальних покарань Виконання покарання у виді позбавлення волі

У Норвегії 14 606 осіб є засудженими за різноманітні злочини, із них 3 446 відбувають покарання у місцях позбавлення волі. У найбільшій тюрмі Норвегії, що розташована у столиці Норвегії - Осло, тримається 400 осіб, у найменшій — 16 осіб. У Норвегії 50 тюрем, 3 з яких — жіночі. У складі чоловічих тюрем є відділення особливих умов для неповнолітніх (Берген, Осло).

Оскільки у Норвегії немає слідчих ізоляторів та інших місць утримання осіб, які перебувають під слідством, у тюрмах діє принцип спільного розміщення засуджених і ув’язнених. Незважаючи на те, що подібна практика викликала нарікання з боку Ради Європи, влада Норвегії вважає економічно недоцільним будувати окремі установи для цієї категорії громадян у зв’язку з їх незначною чисельністю та значними відстанями для їх перевезення для участі у слідчих діях та судових засіданнях.

У 2010 р. Норвегію відвідали представники Європейського комітету проти тортур, які піддали Уряд Норвегії критиці за двома позиціями:

— тривалі строки утримання під вартою до набуття вироку законної сили. Ув’язнені під варту тримаються разом із засудженими, можуть працювати разом із ними, а строк перебування під вартою зараховується як строк відбування покарання на пільгових умовах;

— перебування разом дорослих і дітей. У Норвегії відбування покарання у виді позбавлення волі за законом можливе з 15 років і за формальними ознаками неповнолітня особа і доросла особа можуть опинитись в одній камері. Однак оскільки у Норвегії неповнолітніх ув’язнених налічується усього 10 осіб, Уряд не вважає за доцільне будувати для них окрему установу.

Зазначимо, що за наведеними позиціями Україна випереджає Норвегію у напрямі приведення умов тримання засуджених та осіб, узятих під варту, у відповідність до міжнародно-правових актів у пенітенціарній сфері, але лише на законодавчому рівні, оскільки фактичні умови тримання у норвезьких пенітенціарних установах все ж таки більш ліберальні і в деяких із них схожі, як зазначатиметься нижче, скоріше на «будинки готельного типу».

Тюремна політика Норвегії спрямована на те, щоб тюрма не була схожа на тюрму. Наприклад, у 2010 р. в Норвегії відкрилася закрита чоловіча тюрма «Halden Fengsel» на 200 місць, яку іноземні фахівці, зокрема, американські, порівнюють із п’ятизірковим готелем.

Будівництво тюрми тривало 10 років і обійшлося державі у 252 млн. доларів. Її огорожа побудована таким чином, щоб за деревами з вікон камер її не було видно. Ця тюрма, за версією журналу «Forbes», у 2011 р. визнана однією з кращих у світі. Тюрма «Halden Fengsel» втілює у собі основні принципи норвезької пенітенціарної системи: репресивні тюрми є неефективними, гуманне ставлення до засуджених полегшує їх реінтеграцію у суспільство. Ключову роль у зусиллях з реабілітації відіграє дизайн тюрми «Halden Fengsel».