Диференціація та обмеження дієздатності фізичних осіб

ЗМІСТ ВСТУП РОЗДІЛ 1. ПОНЯТТЯ ТА ЕЛЕМЕНТИ ДІЄЗДАТНОСТІ ФІЗИЧНОЇ ОСОБИ РОЗДІЛ 2. ДИФЕРЕНЦІАЦІЯ ДІЄЗДАТНОСТІ ФІЗИЧНОЇ ОСОБИ

2.1 Повна цивільна дієздатність

2.2 Неповна цивільна дієздатність

2.3 Часткова цивільна дієздатність РОЗДІЛ 3. ОБМЕЖЕННЯ ДІЄЗДАТНОСТІ ФІЗИЧНИХ ОСІБ І ВИЗНАННЯ НЕДІЄЗДАТНОЮ ВИСНОВКИ ЛІТЕРАТУРА ВСТУП Актуальність роботи обумовлюється недосконалістю механізму регламентації цивільно-правового статусу неповнолітнього громадянина. Особливо багато проблемних і дискусійних питань виникає при характеристиці цивільно-правового статусу неповнолітніх у віці від 14 до 18 років. Уявляється, що аналіз тематики «Диференціації дієздатності фізичної особи» є достатньо актуальним і становить науковий і практичний інтерес.

Характеризуючи ступінь наукової розробленості проблематики цивільної дієздатності, слід врахувати, що дана тема вже аналізувалася у різних авторів у різних виданнях: підручниках, монографіях, періодичних виданнях. Проте, при вивченні літератури та джерел відзначається недостатня кількість повних і явних досліджень тематики «Диференціація дієздатності фізичної особи».

Наукова значимість даної роботи полягає в оптимізації та упорядкування існуючої науково-методологічної бази з досліджуваної проблематики — ще одним незалежним авторським дослідженням.

Нормативно-права база складається з чинного законодавства України. Висновки та пропозиції, що містяться в роботі, засновані на дослідженні та оцінці норм Конституції України, Цивільного кодексу України та Сімейного кодексу України.

Теоретичною основою стали роботи видатних українських вчених-фахівців у галузі цивільного права України та сімейного права України: Д.В. Бобрової, О. В. Дзери, А. С. Довгерта, О.Ю. Заіки, І.А. Бірюкова, Є.О. Харитонова, Н.О. Саніахметової, Я. М. Шевченко, С. Я. Фурса.

Предметом дослідження є практичне визначення, диференціації та обмеження дієздатності фізичних осіб Основною метою даної курсової роботи є вивчення дієздатності, основною проблемою, пов’язаною з цим критерієм суб'єкта, у проведенні комплексного наукового аналізу теоретичних, законодавчих та практичних проблем цивільної дієздатності фізичних осіб, визначення її сутності, змісту та значення, а також виявлення конкретного напрямку вдосконалення законодавства, що регламентує відповідні правові питання, в контексті сучасних реалій. Також це висвітлення питань дієздатності, її видів, елементів та способів її припинення. Оволодіти уміннями самостійно вивчати і застосувати наукову і законодавчу літературу і джерела.

Завданнями даного дослідження є: дати характеристику дієздатності та її видами; проаналізувати повну, неповну та часткову дієздатність неповнолітніх, охарактеризувати правове регулювання обмеження дієздатності.

Структура роботи складається з трьох розділів. Перша глава присвячена загальним питанням дієздатності. Друга глава присвячена безпосередньо питанню видів дієздатності. Третя глава присвячена обмеженню дієздатності.

РОЗДІЛ 1. ПОНЯТТЯ ТА ЕЛЕМЕНТИ ДІЄЗДАТНОСТІ ФІЗИЧНОЇ ОСОБИ Термін «фізична особа» закріплено вперше в ЦК і його використання позбавить у подальшому необхідності вказувати на те, що цивільні права та обов’язки можуть мати не лише громадяни України, а й іноземці та особи без громадянства.

Цивільна дієздатність. На відміну від правоздатності, яка гарантує фізичній особі можливість мати цивільні права і обовґязки незалежно від її волі, цивільна дієздатність повґязана з активним волевиявленням.

Якщо для набуття більшості особистих немайнових прав достатньо лише факту народження, то інші права набуваються або успадкуванням, або внаслідок укладання договорів дарування, купівлі-продажу, позики та інших. Зазвичай такі права набуваються юридичними діями (правочинами). Для того, щоб вільно виявляти свою волю особа повинна бути волездатною, тобто здатною самостійно оцінювати ті життєві ситуації, в яких вона опинилась, приймати адекватні рішення щодо виходу з них, самостійно нести відповідальність за свої юридичні дії. Для таких осіб більшість життєвих ситуацій не викликають ніяких проблем. Якщо ж особа не володіє або володіє недостатньо волездатністю, то її дії, як правило, не мають юридичної сили.

Здатність здійснювати права і обовґязки, в зазначеному розумінні, виникає не одразу після народження, а поступово, в міру досягнення фізичною особою певного віку. Крім того, на дієздатність може негативно впливати стан здоровґя фізичної особи, її можливість розуміти значення і наслідки своїх дій, здатність керувати ними, протиправність поведінки самої особи. На практиці дуже важко визначити чи волездатна особа, чи ні. Законодавець допомагає вирішувати ці проблеми шляхом встановлення цивільно-правової категорії - дієздатності. У цивільному законодавстві це поняття визнається як здатність фізичної особи своїми діями набувати для себе цивільних прав і самостійно їх здійснювати; також здатність своїми діями створювати для себе цивільні обовґязки, самостійно їх виконувати та відповідати у разі їх невиконання.

Для того, щоб мати можливість самостійно створювати для себе цивільні права і обов’язки, фізична особа має бути не лише правоздатною, але й дієздатною.

Відповідно до чинного законодавства цивільну дієздатність має лише фізична особа, яка усвідомлює значення своїх дій та може керувати ними. Цивільна дієздатність фізичної особи — це їі здатність своїми діями набувати для себе цивільних прав і самостійно їх здійснювати, а також здатність своїми діями створювати для себе цивільні обов’язки, самостійно їх виконувати та нести відповідальність у разі їх невиконання.

Дієздатність тісно пов’язана з правоздатністю і нею визначається. Це обумовлене тим, що особа своїми діями набуває і здійснює лише ті права та обов’язки, можливість набуття яких входить до змісту правоздатності.

Дієздатність відрізняється від правоздатності тим, що передбачає свідому діяльність особи, володіння нею свідомою і самостійною волею, тобто здатність бажати настання певних наслідків, віддавати собі повний звіт у своїх діях і керувати ними.

Дієздатність виникає у повному обсязі з моменту досягнення особою повноліття — 18 років (ст. 34 ЦК). У разі реєстрації шлюбу фізичної особи, яка не досягла повноліття, вона набуває повної цивільної дієздатності з моменту його реєстрації. У разі розірвання шлюбу до досягнення фізичною особою повноліття набута нею повна цивільна дієздатність зберігається. У разі визнання шлюбу недійсним з підстав, не пов’язаних з протиправною поведінкою неповнолітньої особи, набута нею повна цивільна дієздатність зберігається.

Разом з цим ЦК передбачає випадки і порядок надання повної цивільної дієздатності неповнолітній особі. Зокрема, повна цивільна дієздатність може бути надана фізичній особі, яка досягла шістнадцяти років і працює за трудовим договором, а також неповнолітній особі, котра записана матір'ю або батьком дитини; фізичній особі, яка досягла шістнадцяти років і котра бажає займатися підприємницькою діяльністю. У разі припинення трудового договору, припинення фізичною особою підприємницької діяльності надана їй повна цивільна дієздатність зберігається (ст. 35 ЦК).

Дієздатність фізичної особи — це її здатність своїми власними діями набувати для себе цивільних прав і самостійно їх здійснювати, а також здатність своїми діями створювати для себе цивільні обов’язки, самостійно їх виконувати та нести відповідальність у разі їх невиконання (ст. 30 ЦК).

Наведене визначення дієздатності фізичної особи достатньо повно характеризує цю правову категорію. Разом з тим воно не містить вказівок на особливості дієздатності саме фізичної особи, не зазначає ті риси, котрі відрізняють її від тлумачення дієздатності юридичної особи.

Елементами змісту дієздатності фізичної особи є:

1) можливість самостійного вчинення правочинів (правочиноздатність);

2) можливість нести самостійну майнову відповідальність (деліктоздатність);

3) можливість складати заповіт та бути спадкоємцем (тестаментоздатність);

4) можливість обирати собі представника та самому виступати як представник (трансдієздатність);

5) можливість займатися підприємницькою діяльністю (бізнесдієздатність).

Доцільність виокремлення такого елементу дієздатності зумовлена тим, що цей елемент загального поняття дієздатності не обмежується лише загальним правом вчиняти правочини, але й пов’язаний із вчиненням дій щодо державної реєстрації громадянина як підприємця, з одного боку, регулюванням діяльності фізичних осіб — підприємців правилами нормативно-правових актів, що регулюють підприємницьку діяльність юридичних осіб (ст.ст. 50−54 ЦК) з іншого.

На перший погляд, виокремлення окремих елементів дієздатності не має практичного значення, а швидше знаходиться у площині теоретичних дискусій. Проте це враження хибне.

ЦК, даючи у ст. 30 загальне визначення дієздатності, разом з тим у подальших нормах диференційовано підходить до виникнення окремих елементів дієздатності. Так, якщо правочиноздатність виникає у особи, що досягла 14 років, то виникнення деліктоздатності ЦК пов’язує з наявністю додаткових умов (зокрема, з наявністю майна, достатнього для відшкодування — ст. 33). Якщо часткова правочиноздатність є навіть у особи, яка не досягла 14 років, то трансдієздатність, як випливає зі ст. 242 ЦК, настає лише з досягненням повноліття. Хоча заповіт є одностороннім правочином, але право на заповіт (тестаментоздатність) виникає лише у осіб з повною цивільною дієздатністю і до того ж (на відміну від інших правочинів) не може реалізовуватися через представника (ст. 1234 ЦК). Така сама вимога щодо повної дієздатності як загальне правило висунута в ст. 50 ЦК щодо фізичної особи, яка хотіла б займатися підприємницькою діяльністю. Виняток з цього правила встановлений ст. 35 ЦК, але й тут є особливість — віковою межею є «нетиповий» для норм ЦК вік — 16 років. Тому слід визнати, що розрізняння вказаних елементів дієздатності є доцільним і з практичної точки зору, оскільки дає змогу диференційовано підходити (що робить і ЦК) до визначення вимог стосовно надання особі того чи іншого виду (елементу) дієздатності.

РОЗДІЛ 2. ДИФЕРЕНЦІАЦІЯ ДІЄЗДАТНОСТІ ФІЗИЧНОЇ ОСОБИ

2.1 Повна цивільна дієздатність Повну цивільну дієздатність (ст. 34 ЦК України) набуває фізична особа, яка досягла 18 років (повноліття). Закон знає окремі винятки з цього загального правила. У разі реєстрації шлюбу фізичної особи, яка не досягла повноліття, вона набуває повної цивільної дієздатності з моменту реєстрації шлюбу. У разі розірвання шлюбу до досягнення фізичною особою повноліття набута нею повна цивільна дієздатність зберігається. У разі визнання шлюбу недійсним з підстав, не пов’язаних з протиправною поведінкою неповнолітньої особи, набута нею повна цивільна дієздатність зберігається.

Повна цивільна дієздатність може бути надана фізичній особі, яка досягла 16 років і працює за трудовим договором, а також неповнолітній особі, яка записана матір'ю або батьком дитини. Надання повної цивільної дієздатності провадиться за рішенням органу опіки та піклування згідно із заявою заінтересованої особи за письмовою згодою батьків (усиновлювачів) або піклувальника, а у разі відсутності такої згоди повна цивільна дієздатність може бути надана за рішенням суду.

Повна цивільна дієздатність може бути надана фізичній особі, яка досягла 16 років і бажає займатися підприємницькою діяльністю. За наявності письмової згоди на це батьків (усиновлювачів), піклувальника або органу опіки та піклування така особа може бути зареєстрована як підприємець. У цьому разі фізична особа набуває повної цивільної дієздатності з моменту державної реєстрації її як підприємця. Повна цивільна дієздатність, надана фізичній особі, поширюється на всі цивільні права та обов’язки. У разі припинення трудового договору, підприємницької діяльності надана особі повна цивільна дієздатність зберігається.

Обмежена цивільна дієздатність фізичної особи (ст. 36 ЦК України). Цивільна дієздатність фізичної особи може бути обмежена за рішенням суду, якщо буде визнано, що вона страждає на психічний розлад, який суттєво впливає на її здатність усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними.

Суд може обмежити цивільну дієздатність фізичної особи, якщо вона зловживає спиртними напоями, наркотичними засобами, токсичними речовинами тощо і тим ставить себе чи свою сім'ю, а також інших осіб, яких вона за законом зобов’язана утримувати, у скрутне матеріальне становище. Цивільна дієздатність фізичної особи є обмеженою з моменту набрання законної сили рішенням суду про це.

Над фізичною особою, цивільна дієздатність якої обмежена, встановлюється піклування. Фізична особа, цивільна дієздатність якої обмежена, може самостійно вчиняти лише дрібні побутові правочини. Правочини щодо розпорядження майном та інші правочини, що виходять за межі дрібних побутових, вчиняються особою, цивільна дієздатність якої обмежена, за згодою піклувальника. Відмова піклувальника дати згоду на вчинення правочинів, що виходять за межі дрібних побутових, може бути оскаржена особою, цивільна дієздатність якої обмежена, до органу опіки та піклування або суду. Одержання заробітку, пенсії, стипендії, інших доходів особи, цивільна дієздатність якої обмежена, та розпоряджання ними здійснюються піклувальником. Піклувальник може письмово дозволити такій фізичній особі, цивільна дієздатність якої обмежена, самостійно одержувати заробіток, пенсію, стипендію, інші доходи та розпоряджатися ними. Особа з обмеженою дієздатністю самостійно несе відповідальність за порушення нею договору, укладеного за згодою піклувальника, та за шкоду, яка завдана нею іншій особі.

У разі видужання фізичної особи, цивільна дієздатність якої була обмежена, або такого поліпшення її психічного стану, який відновив у повному обсязі ЇЇ здатність усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними, суд поновлює її цивільну дієздатність. У разі припинення фізичною особою зловживання спиртними напоями, наркотичними засобами, токсичними речовинами тощо суд поновлює її цивільну дієздатність. Піклування, встановлене над фізичною особою, припиняється на підставі рішення суду про поновлення цивільної дієздатності.

2.2 Неповна цивільна дієздатність цивільний дієздатність неповнолітній правовий Згідно із ст. 32 ЦК неповнолітня особа, тобто особа у віці від 14 до 18 років, володіє неповною цивільною дієздатністю. Така особа самостійно може здійснювати зазначені нижче юридичні дії:

1) вчиняти дрібні побутові правочини, що повинні відповідати критеріям, передбаченим ст. 31 ЦК для малолітньої особи з урахуванням порівняно більшої фізичної і психічної зрілості неповнолітнього;

2) здійснювати особисті немайнові та майнові права на результати інтелектуальної, творчої діяльності, що охороняються законом. Таким чином, неповнолітні мають значно ширший обсяг прав у сфері інтелектуальної власності порівняно з малолітніми. Крім особистих немайнових прав, вони вправі самостійно здійснювати також майнові права, передбачені ст. 424 ЦК, зокрема, право на використання об'єкта права інтелектуальної власності, виключне право дозволяти чи забороняти його використання, а також право на отримання винагороди від використання такого об'єкта;

3) одноразово розпорядитися своїм заробітком, стипендією або іншими доходами (відсотками за банківськими вкладами, доходами від акцій тощо). Так, неповнолітній за отриману стипендію на власний розсуд може придбати будь-яку річ. Проте розпорядитися цією річчю, наприклад, подарувати товаришу на день народження, він може лише за згодою батьків чи прирівняних до них осіб. Водночас, за наявності достатніх підстав суд за заявою батьків (усиновлювачів), піклувальника, органу опіки та піклування, керуючись ч. 5 ст. 32 ЦК, може обмежити право неповнолітньої особи самостійно розпоряджатися своїм заробітком, стипендією або іншими доходами чи позбавити її цього права в порядку, передбаченому статтями 236−241 ЦПК. Суд може скасувати своє рішення про обмеження або позбавлення цього права, якщо обставини, що були підставою для його прийняття, відпали;

4) бути учасником (засновником) юридичних осіб, якщо це не заборонено законом або установчими документами юридичної особи. Зокрема, згідно із ст. 10 Закону України «Про кооперацію» членом виробничого кооперативу може бути фізична особа, яка досягла 16-річного віку. Стаття 10 Закону України «Про кредитні спілки» передбачає, що для участі у кредитній спілці фізична особа повинна набути повної цивільної дієздатності. Обмеження за віком (18 років) містяться також у ст. 5 Закону України «Про благодійність та благодійні організації» та ряді інших нормативних актів;

5) самостійно укладати договір банківського вкладу (рахунку) та розпоряджатися вкладом, внесеним неповнолітнім на своє ім'я (грошовими коштами на рахунку). При цьому слід звернути особливу увагу, що самостійно розпоряджатися вкладом особа має право лише у тому разі, якщо вона сама вносила кошти на рахунок та уклала договір банківського вкладу. У випадку ж, коли вклад на ім'я неповнолітнього повністю або частково було внесено іншими особами, він уже не може самостійно ним розпоряджатися, а відповідно до частин 3 та 4 ст. 32 ЦК зобов’язаний отримати згоду від батьків (усиновлювачів) або піклувальника та органу опіки та піклування. Аналогічні положення містяться також у пунктах 10.5 та 10.15 Інструкції про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземних валютах, затвердженій постановою НБУ № 492 від 12 листопада 2003 р.

Щодо решти правочинів, то особи віком від 14 до 18 років обмежені у можливості їх укладення і повинні отримувати відповідні дозволи і погодження. За загальним правилом достатньо лише отримати згоду батьків (усиновлювачів) або піклувальників. Така згода надається тим із батьків (усиновлювачів), з ким неповнолітня дитина постійно проживає. Згода другого з батьків презюмується.

В окремих випадках, крім згоди батьків, необхідним є дозвіл органу опіки та піклування. Так, згідно із ч. 2 ст. 32 ЦК на вчинення неповнолітньою особою будь-якого правочину щодо транспортних засобів або нерухомого майна необхідно отримати письмову згоду батьків (усиновлювачів) або піклувальників, яка обов’язково повинна бути нотаріально засвідчена, а також дозвіл органу опіки та піклування.

Відповідно до ст. 71 ЦК у разі укладення піклувальником від імені неповнолітнього правочинів, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, у тому числі договорів щодо поділу, обміну житлового будинку, квартири, обов’язковим є дозвіл органу опіки та піклування.

Правочин, що вчинений неповнолітнім без попередньої згоди чи подальшого схвалення батьків чи осіб, що їх заміняють за межами її цивільної дієздатності, згідно із ст. 222 ЦК може бути визнаний судом недійсним за позовом заінтересованої особи.

Відповідно до ст. 33 ЦК неповнолітні особисто несуть відповідальність за порушення договору, укладеного ними самостійно або з дотриманням правил про необхідні погодження. У випадку недостатності їхнього майна додатково (субсидіарно) відповідають їх батьки (усиновлювачі) або піклувальник.

Особи у віці від 14 до 18 років є повністю деліктоздатними, тобто самостійно несуть відповідальність за шкоду, заподіяну іншій особі або її майну, в порядку, передбаченому статтями 1179 та 1182 ЦК. У даному випадку також застосовується аналогічне правило про додаткову відповідальність її батьків (усиновлювачів) або піклувальників, а також закладу, який за законом здійснює щодо неї функції піклувальника. Зазначений обов’язок припиняється після досягнення особою, яка завдала шкоди, повноліття або коли вона до досягнення повноліття стане власником майна, достатнього для відшкодування шкоди.

2.3 Часткова цивільна дієздатність Згідно із ст. 31 ЦК малолітня особа, тобто особа, яка не досягла 14 років, володіє частковою цивільною дієздатністю і може самостійно здійснювати такі юридичні дії:

1) вчиняти дрібні побутові правочини. Щоб правочин вважався дрібним побутовим і, відповідно, правомірним та таким, що тягне виникнення певних правових наслідків, необхідно, щоб виконувалися три умови у сукупності: а) такий правочин повинен задовольняти дрібні побутові потреби малолітнього; б) відповідати Його фізичному, духовному чи соціальному розвитку; в) стосуватися предмета, який має невисоку вартість. Наприклад, купівля хліба, молока, інших харчових продуктів, що придбаються практично постійно, зошитів, інших предметів, необхідних малолітньому щодня тощо;

2) здійснювати особисті немайнові права на результати інтелектуальної, творчої діяльності, що охороняються законом. Зокрема, вимагати визнання себе творцем об'єкта права інтелектуальної власності, зазначення свого імені чи псевдоніма у зв’язку з використанням твору тощо.

Усі інші правочини та юридичні дії від імені малолітньої особи вчиняють її законні представники, якими можуть бути батьки, усиновителі або опікуни.

Правочини щодо майна малолітньої дитини можуть бути вчинені одним із батьків, з яким постійно проживає дитина, за наявності згоди другого з батьків, підпис якого має бути засвідчений нотаріально. У разі неможливості отримання згоди другого з батьків (батько дитини записаний зі слів матері; у разі смерті другого з батьків, що підтверджується свідоцтвом про смерть чи довідкою органу реєстрації цивільного стану; у разі визнання другого з батьків безвісно відсутнім чи померлим) правочини щодо майна малолітньої дитини вчиняються тим із батьків, з ким дитина проживає. У разі якщо другий з батьків заперечує проти укладення правочину щодо майна малолітньої дитини, спір може бути вирішений органом опіки та піклування або судом.

Виходячи із положень ст. 177 СК України, якщо у малолітньої дитини є майно, батьки управляють ним без спеціального на те повноваження, на свій розсуд без будь-якого погодження з органами опіки та піклування чи суду. Проте, з метою запобігання зловживанням батьків правочин, який вони вчинили всупереч інтересам своїх малолітніх дітей, може бути визнаний недійсним на підставі ч. 6 ст. 203 ЦК, Водночас, згідно зі ст. 17 ЗУ «Про охорону дитинства», а також п. 40 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 3 березня 2004 р. № 20/5 батьки та особи, які їх замінюють, не мають права без дозволу органів опіки і піклування укладати договори, які підлягають нотаріальному посвідченню або спеціальній реєстрації, відмовитися від належних дитині майнових прав, здійснювати розподіл, обмін, відчуження житла, зобов’язуватися від імені дитини порукою, видавати письмові зобов’язання.

Також згідно зі ст. 71 ЦК у разі укладення опікуном від імені малолітнього правочинів, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, у тому числі договорів щодо поділу, обміну житлового будинку, квартири, обов’язковим є дозвіл органу опіки та піклування.

Правочин, який вчинений малолітнім без подальшого схвалення батьків чи осіб, що їх заміняють, за межами дрібного побутового, згідно зі ст. 221 ЦК є нікчемним.

Особи віком до 14 років є повністю неделіктоздатними. Відповідальність за завдану ними шкоду несуть їх батьки (усиновлювачі), опікуни, інші фізичні особи, які на правових підставах здійснюють їх виховання, а також у певних випадках навчальні заклади, заклали охорони здоров’я чи інші заклади або особи, що здійснюють нагляд над малолітнім у порядку та на підставах, передбачених статтями 1178 та 1181 ЦК.

РОЗДІЛ 3. ОБМЕЖЕННЯ ДІЄЗДАТНОСТІ ФІЗИЧНИХ ОСІБ І ВИЗНАННЯ НЕДІЄЗДАТНОЮ За наявності достатніх підстав за заявою батьків (усиновлювачів), піклувальника, органу опіки та піклування згідно з ч. 5 ст. 32 ЦК суд може обмежити право неповнолітньої особи самостійно розпоряджатися своїм заробітком, стипендією чи іншими доходами або позбавити її цього права, тобто застосувати обмеження дієздатності фізичної особи.

Підставою такого обмеження зазвичай слугує явно нерозважливе розпорядження коштами, використання їх, наприклад, на спиртні напої, азартні ігри тощо. Після обмеження можливості самостійно розпоряджатися доходами неповнолітня особа може вчиняти правочини за згодою законних представників, а при позбавленні його права самостійного розпорядження заробітком, стипендією чи іншими доходами відповідні правочини за нього вчиняють законні представники. Суд скасовує своє рішення про обмеження або позбавлення цього права, якщо відпали обставини, які слугували підставою для його прийняття.

Неповнолітня особа самостійно несе відповідальність як за порушення укладеного нею договору, так і за заподіяння шкоди за відсутності договору (ст.ст. 33, 1179 ЦК).

Якщо у неповнолітньої особи недостатньо майна для відшкодування збитків, за порушення договору, укладеного за згодою батьків (усиновлювачів), піклувальника, додаткову (субсидіарну) відповідальність несуть батьки (усиновлювачі) або піклувальник такої фізичної особи. Обов’язок батьків (усиновлювачів), піклувальника, закладу, який за законом здійснює щодо неповнолітньої особи функції піклувальника, додатково брати участь у відшкодуванні шкоди, що виникла внаслідок невиконання договору або завдання шкоди неповнолітнім, припиняється після досягнення фізичною особою повноліття або коли вона до досягнення повноліття стане власником майна, достатнього для відшкодування шкоди.

Обмежену цивільну дієздатність має також фізична особа, котру суд обмежив у дієздатності через те, що вона страждає на психічний розлад, що істотно впливає на її здатність усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними, а також фізична особа, котру суд обмежив у дієздатності через те, що вона зловживає спиртними напоями, наркотичними засобами, токсичними речовинами тощо і тим ставить себе чи свою сім'ю, а також інших осіб, яких за законом зобов’язана утримувати, у скрутне матеріальне становище (ст. 36 ЦК).

Без згоди піклувальника фізична особа, обмежена у дієздатності, не може:

а) продавати, дарувати, заповідати, обмінювати, купувати майно, а також вчиняти інші правочини щодо розпорядження майном, за винятком дрібних побутових (ст. 37);

б) самостійно одержувати заробітну плату, пенсію та інші види доходів (авторський гонорар, винагороди за відкриття, винаходи тощо). Одержання заробітку, пенсії, стипендії, інших доходів особи, цивільна дієздатність якої обмежена, та розпорядження ними здійснюються піклувальником.

Піклувальник може письмово дозволити фізичній особі, цивільна дієздатність якої обмежена, самостійно одержувати заробіток, пенсію, стипендію, інші доходи та розпоряджатися ними. Відмова піклувальника дати згоду на вчинення правочинів, що виходять за межі дрібних побутових, може бути оскаржена особою, цивільна дієздатність якої обмежена, до органу опіки та піклування або суду.

Піклувальники не можуть брати участь у правовідносинах, що пов’язані з особою підопічного. Вони контролюють лише правочини, котрі мають майновий характер. При цьому закон забороняє піклувальнику давати згоду на здійснення підопічним дій, пов’язаних з безоплатним відчужуванням майна. Піклувальник також не має права укладати з підопічним правочини щодо себе особисто або щодо членів своєї родини.

Особа, цивільна дієздатність якої обмежена, самостійно несе відповідальність за порушення нею договору, укладеного за згодою піклувальника, та за шкоду, що завдана нею іншій особі.

Якщо обставини, що слугували підставою обмеження дієздатності особи (видужання фізичної особи, поліпшення її психічного стану, припинення зловживання спиртними напоями, наркотичними засобами, токсичними речовинами тощо) відпали, суд поновлює її цивільну дієздатність. Рішення суду про поновлення цивільної дієздатності є підставою припинення піклування, встановленого над фізичною особою (ст. 38 ЦК).

Факт психічного одужання фізичної особи підтверджується відповідним фаховим медичним висновком, якщо особа знаходилась в спеціальному медичному закладі на лікуванні.

Фізична особа може бути визнана судом недієздатною, якщо вона внаслідок хронічного, стійкого психічного розладу нездатна усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними.

Справа може бути порушена за заявою членів родини особи, громадських організацій, прокурора, органа опіки і піклування, психіатричної лікувальної установи в суді за місцем проживання громадянина чи за місцем перебування лікувальної установи, де він перебуває. Суддя в порядку підготовки справи до судового засідання призначає судово-психіатричну експертизу. У судовому засіданні беруть участь громадянин, якщо це можливо за станом його здоров’я, члени його родини, прокурор, представник органу опіки і піклування.

Законом передбачені певні гарантії від необґрунтованого звернення до суду із заявою про визнання особи недієздатною. Зокрема, якщо суд відмовить у задоволенні заяви про визнання особи недієздатною і буде встановлено, що ця вимога була заявлена недобросовісно, фізична особа, якій було завдано моральної шкоди, має право вимагати від заявника її відшкодування (ст. 39 ЦК).

Фізична особа визнається недієздатною з моменту набрання законної сили рішенням суду. Якщо від часу виникнення недієздатності залежить визнання недійсним шлюбу, договору або іншого правочину, суд з урахуванням висновку судово-психіатричної експертизи та інших доказів щодо психічного стану особи може визначити у своєму рішенні день, з якого вона визнається недієздатною (ст. 40 ЦК).

Рішення суду про недієздатність громадянина є підставою для призначення йому опікуна, який є його законним представником (ст. 41 ЦК).

Опікун захищає права фізичної особи, визнаної недієздатною, вчиняє у її інтересах та від її імені правочини, несе відповідальність за шкоду, завдану недієздатною фізичною особою.

Оскільки визнання фізичної особи недієздатною тлумачиться як тимчасовий засіб, котрий може застосовуватися лише на період існування психічного захворювання, ст. 42 ЦК передбачає можливість поновлення дієздатності фізичної особи. Таке поновлення проводиться судом за позовом опікуна або органу опіки та піклування, якщо буде встановлено, що внаслідок видужання або значного поліпшення психічного стану фізичної особи у неї поновилася здатність усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними. Факт психічного одужання фізичної особи підтверджується відповідним медичним висновком, якщо особа знаходилась в спеціальному медичному закладі на лікуванні.

Цим же рішенням суду припиняється опіка, оскільки необхідність у ній відпадає. Надалі фізична особа, цивільну дієздатність якої поновлено, виступає як повноправний учасник цивільного обігу.

ВИСНОВКИ Отже взагалі термін «фізична особа» закріплено вперше в ЦК і його використання позбавить у подальшому необхідності вказувати на те, що цивільні права та обов’язки, набувати дієздатність та обмежуватись у ній можуть не лише громадяни України, а й іноземці та особи без громадянства.

Для того, щоб мати можливість самостійно створювати для себе цивільні права і обов’язки, фізична особа має бути не тільки правоздатною, а й дієздатною.

У найпростішому вигляді дієздатність як правова категорія може бути визначена як здатність особи своїми діями набувати прав та обов’язків. Вона може бути визначена й інакше — як здатність особи вчиняти дії з правовими наслідками. У кожному разі наголошується, що дієздатна особа сама для себе, своїми власними діями набуває прав та обов’язків, у результаті власних дій стає учасником правовідносин.

З урахуванням цих критеріїв можна виокремити кілька видів дієздатності фізичних осіб: повна, не повна та часткова, кожну з яких особа набуває у певному віці. Від степеня дієздатності залежить, які права має фізична особа й у якому віці.

Отже повна дієздатність визнається за повнолітніми фізичними особами, тобто тими, хто досяг вісімнадцяти років.

Часткову цивільну дієздатність мають фізичні особи, які не досягли 14 років, їх дієздатність обмежується можливостями самостійно вчиняти дрібні побутові правочини (тобто правочини, що задовольняють побутові потреби особи, відповідають рівню її фізичного, духовного чи соціального розвитку та стосуються предмета, який має невисоку вартість), а також здійснювати особисті немайнові права на результати інтелектуальної, творчої діяльності, що охороняються законом.

Неповну цивільну дієздатність мають неповнолітні особи, тобто особи віком від 14 до 18 років.

Вони можуть:

1) самостійно розпоряджатися своїм заробітком, стипендією або Іншими доходами;

2) самостійно здійснювати права на результати інтелектуальної, творчої діяльності, що охороняються законом;

3) бути учасником (засновником) юридичних осіб, якщо це не заборонено законом або установчими документами юридичної особи,

4) самостійно укладати договір банківського вкладу (рахунку) та розпоряджатися вкладом, внесеним такою фізичною особою на своє ім'я (грошовими коштами на рахунку). Проте, якщо грошові кошти, внесені у фінансову установу на її ім'я іншими особами, неповнолітня особа може розпоряджатися ними за згодою батьків (усиновлювачів) або піклувальника.

Обмеження дієздатності фізичної особи та визнання її недієздатною здійснюється за наявності достатніх підстав за заявою батьків (усиновлювачів), піклувальника, органу опіки та піклування суд може обмежити право неповнолітньої особи самостійно розпоряджатися своїм заробітком, стипендією чи іншими доходами або позбавити й цього права, тобто застосувати обмеження дієздатності фізичної особи.

На відміну від правоздатності дієздатність пов’язана зі здійсненням громадянином вольових дій, що припускає досягнення певного рівня психічної зрілості. Критеріями дієздатності є вік, а також стан психічного здоров’я.

Також потрібно зазначити елементи змісту дієздатності фізичної особи — це правочиноздатність, деліктоздатність, тестаментоздатність, трансдієздатність та бізнесдієздатність. На перший погляд, виокремлення окремих елементів дієздатності не має практичного значення, а швидше знаходиться у площині теоретичних дискусій. Проте це враження хибне.

Цивільне законодавство України передбачає можливість визнання громадянина обмежено дієздатним чи не дієздатним.

Отже визнання громадянина обмежено дієздатним чи недієздатним є важливою гарантією захисту прав і законних інтересів громадян. Обмеження в дієздатності громадянина внаслідок зловживання спиртними напоями або наркотичними засобами, крім того, спрямовано на посилення боротьби з пияцтвом та зловживанням наркотичними засобами і має велике значення для запобігання порушенням громадського порядку та виховання громадян у дусі свідомого ставлення до праці, сім'ї, додержання Конституції та законів України, поважання прав і свобод, честі й гідності інших людей.

ЛІТЕРАТУРА

Нормативно-правові акти:

1. Конституція України від 28.06.1996 р. // Відомості Верховної Ради, 1996 р., — № 30.

2. Сімейний кодекс України від 10.01.2002 р. // Відомості Верховної Ради, 2002 р., — № 21−22.

3. Цивільний кодекс від 16.01.2003 р. // Відомості Верховної Ради, 2003 р., — № 40−44.

Спеціальна література:

4. Баранник Н. М., Синельник А. П. Спадщина. Спадкоємці. Спадкування: Навчально-практич. Посібник.-Х.: Еспада, 2004.-192 с.

5. Бірюкова І.А., Заіки Ю.О. Цивільне право України: Навч. Посіб.: 2-е вид. зі змінами / Істина, 2004.-224 с.

6. Борисова В.І. та ін.; Цивільне право України: Підручник: У 2 т./ За заг. ред. Борисової В.І., Спасибо-Фатєєвої І.В., Яроцького В. Л. .- К.: Юрінком Інтер, 2004. -574с.

7. Дзера О. В. та ін.; Цивільне право України: Підручник: У 2 т./ За заг. ред. О. В. Дзери, Н.С. Кузнецової .- 2-е вид., допов. і перероб.- К.: Юрінком Інтер, 2004. -328с.

8. Покровський І.А. Основні проблеми цивільного права.-М.: Статут, 1998. — 353 с. (В сер. «Класика російської цивілістики»)

9. Пушкін А.А., Самойленко В. М., Шишка Р. Б. та ін; Цивільне право України: У 2-х частинах. Ч. 1. / Под ред. проф. А.А. Пушкіна, доц., В. М. Самойленко. — Х.: Основа, 1996. — 440 с.

10. Харитонов Є.О., Калітенко О.М., Зубар В. М. Цивільне та сімейне право України: Навчально-практичний посібник; За ред. Є.О. Харитонова, А.І. Дрішлюка .- Х.: Одіссей, 2003.-640 с.

11. Харитонов Є.О., Саниахметова Н. А. Цивільне право: Приватне право. Цивілістика. Фізичні особи. Юридичні особи. Речове право. Зобов’язання. Види договорів. Авторське право. Представництво: Учеб. посібник.-К.: А.С.К., 2001.-832 с. (Економіка. Фінанси. Право).

12. Шевченко Я. М. Цивільне право України. Академічний курс: Підручник: У 2 т./ Ін Юре, 2003. -406с.

13. Шишки Р. Б., та Кройтора В. А. Цивільне право України: Курс лекцій: У 6-ти т. Т. 1 (книга1−2) / Еспада, 2004. -207с.

14. Гражданский кодекс Украины: Комментарий .- Т.1 .-2-е изд .- Х.: Одиссей. 2004. 832 с.

15. Гражданский кодекс Украины: Комментарий .- Т.2 .-2-е изд .- Х.: Одиссей. 2004.-1024с.

16. Гражданское право: Учебник / Под ред. С. П. Гришаева.- М.: Юристь, 1998. 484 с.

17. Гражданское право: Учебник. Часть 1.-2-е изд. перераб. и допол./ Под ред. А. П. Сергеева, Ю. К. Толстого .- М.: ПРОСПЕКТ, 1997. 600 с.

18. Гражданское право: Учебник. Часть 1/ Под ред. А. Г. Калпина, А. И. Масляева .- М.: Юристь, 1997. 472 с.

19. Научно-практический комментарий Семейного кодекса Украины / Под ред. Ю. С. Червоного. — К.: Истина, 2004. 520 с.

20. Семейное право Украины: Учебник / Под ред. Ю. С. Червоного .-Х.: Одиссей, 2004.-520 с.