Макроекономічне прогнозування

МАКРОЕКОНОМІЧНЕ ПРОГНОЗУВАННЯ.

План.

1. 1.Суть і основні принципи прогнозування.

2. 2.Основні функції прогнозування, класифікація прогнозів.

3. 3.Основні методи прогнозування.

4. 4.Організація прогнозування в Україні.

Ринок регулює економічні відносини на короткий період. Для здійснення функцій державного регулювання економічними процесами необхідно знати майбутнє багатьох економічних явищ з тим, щоб прий­няти правильне рішення у теперішньому. Це породжує необхідність прогнозування на всіх ієрархічних рівнях управління.

Під прогнозом-розуміють науково обгрунтоване суджен­ня про можливий стан об'єкта у майбутньому. Він грунтується на вивченні закономерностей розвитку різних економічних явищ і процесів, вдявляє найбільш імовірні та альтернативні шляхи їх розвитку і дає базу для вибору і обгрунтування економічної політики, яка б ураховувала вияв­лені об'єктивні сторони пізнаних закономірностей і процесів.

Об'єктом економічного і соціального прогнозування виступає еко­номічний і соціальний потенціал України (регіону, галузі, підпри­ємства): сукупність трудових ресурсіврозвіданих, нерозвіданих і використову­ваних природних ресурсів, джерел енергії;

науково-технічний по­тенціалпромислово-виробничий по­тенціалсільськогосподарський потенціалпотенціал соціального розвитку — потенціал таких галузей, як охорона здоров’я, культура і мистецтво, спорт, ту­ризм, загальна і професійна освіта.

Суб'єктом прогнозування виступає держава в особі державних органів управління певного ієрархічного рівня, економічні служби органів місцевого самоврядування, а також економічні служби підприємств та організацій різних форм власності.

Практична діяльність суб'єкта стосовно об'єкта прогнозування полягає у тому, щоб певними методами і з використанням певного інструментарію вивчити інформацію про об'єкт або систему і перетво­рити її в інформацію про майбутнє об'єкта або системи.

Основними функціями прогнозування є:

науковий аналіз економічних, соціальних, науково-технічних про­цесів і тенденцій;

дослідження об'єктивних зв’язків соціально-економічних явищ господарського розвитку у конкретних умовах;

оцінка сформованого рівня розвитку, конкретної ситуації і вияв­лення тенденцій, які можуть скластися у майбутньому, передбачення нових ситуацій та їх оцінка;

виявлення можливих альтернатив розвитку економіки у перспек­тиві, нагромадження наукового матеріалу для обгрунтованого вибору певних рішень.

Виділяють такі основні принципи економічного і соціального прогно­зування: системності, наукової обгрунтованості, альтернативності, адек­ватності.

До основних прогнозів належать:

Економічні прогнози охоплюють прогнози розвитку різних економічних явищ і процесів.

Демографічні прогнози охоплюють прогнози руху народонаселен­ня і відтворення трудових ресурсів, рівня зайнятості, підвищення кваліфікаційного і зміни професійного складу трудових ресурсів, рівня безробіття.

Прогнози науково-технічного прогресу визначають перспективу економічного потенціалу і охоплюють прогнози розвитку науки, прогнози комплексних напрямів науково-технічного прогресу, прогнози впровадження нової техніки і технологій.

Соціальні прогнози охоплюють прогнози споживчого по­питу населення, рівня життя, соціально-економічних потреб населення, змін способу життя, соціального складу суспільства.

Система прогнозів за проблемною ознакою повинна включати: прогнози наслідків від реалізації окремих рішень управлінських органів, наслідків від можливого та імовірного настання певних подій у країні, розвитку яких-небудь окремих проблем і, відповідно, розвитку еко­номіки країни в цілому.

За організаційною ознакою система прогнозів повинна охоплюва­ти складання комплексного прогнозу економічного і соціального розвит­ку держави (прогнозу економіки України), прогнозів окремих виробничих, управлінських і територіальних структур.

За часовим горизонтом економічні прогнози класифікують на

опе­ративні-до 1 місяця, короткострокові-до 1 року, середньострокові-до 5 років, довгострокові-5−15років. Чим більший період прогнозування, тим меншою є його точність, тим важче ліквідувати невизначеність, а значить, тим нижча імовірність реалізації прогнозу.

МЕТОДИ ПРОГНОЗУВАННЯ.

Методами прогнозування-сукупність прийомів мислення, способів, які дозволяють на основі аналізу ретроспективних даних, зв’язків, які властиві об'єкту прогнозування, а також їх виміру винести судження про можливий його розвиток у майбутньому.

Залежно від способу прогнозування і наявності інформаційних даних методи прогнозування поділяють на фактографічні (фор­малізовані), експертні (інтуїтивні) і комбіновані.

За рівнями агрегування показників розвитку народного господар­ства моделі поділяються на: макроекономічні, міжгалузеві, міжрегіональні, галузеві, регіональні.

Найефективнішим засобом прогнозування, особливо довгостроко­вого, є динамічні та ігрові-імітаційні моделі.

ОРГАНІЗАЦІЯ ПРОГНОЗУВАННЯ В УКРАЇНІ.

У ринковій економіці, колИ народногосподарські процеси до певної міри формуватимуться на основі горизонтальних зв’язків, без прямого втручання адміністративної систе­ми, прогнозування стане вихідним пунктом економічної діяльності дер­жавних органів управління.

З огляду на викладене виникає потреба визначити основні рівні прогнозної роботи в Україні. Можна вирізнити:

народногосподарський (макроекономічний) рівень прогнозної ро­боти, коли прогнози розробляються по економіці держави України в цілому;

міжгалузевий народногосподарський рівень — при формуванні прогнозів розвитку найважливіших народногосподарськихкомплексів (агропромислового, металур­гійного, машинобудівного, інвестиційного, планово-енергетичного та ін.);

галузевий рівень — охоплює формування прогнозів розвитку ок­ремих галузей народного господарства;

регіональний рівень — відображає прогнозування економічного і соціального розвитку у розрізі областей, районів, міст, селищ і сіл;

рівень перлинної ланки — охоплює прогнозування діяльності фірм, підприємств, виробничих об'єднань, акціонерних компаній та інших юридичних осіб.

Прогнозами розвитку економічного і соціального потенціалу Ук­раїни займаються Головний науково-дослідний інститут, Академія наук України та інші наукові центри.

Питання організації прогнозування в Україні набуває чималої складності через дві причини: відсутність достатнього досвіду такої ро­боти в організаційних структурах державного управління нижчих рівнів ієрархії та відмовлення деяких первинних ланок від процедур подання за вертикаллю будь-яких матеріалів.

Механізм формування прогнозів на різних рівнях управління в Україні перебуває на стадії становлення. Для успішної реалізації цього. завдання необхідно забезпечити дві вимоги: додержання єдиних прин­ципів формування прогнозів на різних рівнях прогнозної роботи і до­тримання прийнятої у світовій практиці послідовності (етапності) у розробці прогнозів.

Процес формування прогнозу включає в себе такі набори процедур (етапи прогнозування):

формування інформаційної бази прогнозуаналіз (описання) об'єкта прогнозу;

аналіз (описання) зовнішнього середовища і його впливу на об'єкт прогнозування;

визначення прогнозної траєкторії об'єктаприйняття рішення на основі прогнозної інформаціїоцінка якості прогнозу.

На стадії формування інформаційної бази визначаються вид і склад вихідної інформації, яка повинна відповідати специфічним вимогам: бути достовірною, точною, порівнянною і охоплювати усі хронологічні точки періоду, який аналізується.

Основна література:

А.Ф.Мельник «Державне регулювання економіки» К: 1994р ст 72−103.

Т.Г Морозова А. В. Пикулькин «Государственное регулированиеэкономики и социальный комплекс» М: 1997 .