Зайнятість та безробіття-їх аналіз

Реферат з макроекономіки на тему:

Зайнятість та безробіттяїх аналіз Зміст.

1. 1.Вступ. Зайнятість та безробіття як головні індикатори.

макроекономічної нестабільності…3.

1. 2.Визначення зайнятості та безробіття. Теорії зайнятості, причини.

виникнення безробіття…3.

1. 3.Безробіття, його різновиди. Природний рівень безробіття. Основні.

причини існування стійкого рівня безробіття…5.

1. 4.Економічні та соціальні втрати від безробіття. Закон Оукена…8.

2. 5.Проблеми безробіття в Україні…8.

3. 6.Література…11.

4. 7.Додаток1.

5. 8.Додаток2.

1.Вступ. Зайнятість та безробіття як головні індикатори макроекономічної нестабільності.

Досягнення високого рівня зайнятості - одна з основних цілей макроекономічної політики держави. Економічна система, що створює додаткову кількість робочих місць, ставить задачу збільшити кількість суспільного продукту і тим самим у більшому ступені задовольнити матеріальні потреби населення. При повній зайнятості обсяг виробництва є максимально можливим. Тому він називається потенційним і вимірюється за допомогою потенційного валового внутрішнього продукту (ВВПп).В умовах неповної зайнятості фактичний обсяг виробництва менший від потенційного, тобто ВВПф < ВВПп, тобто при неповному використанні наявних ресурсів робочої сили (безробітті) система працює не досягаючи границі своїх виробничих можливостей. Чималі втрати безробіття наносить і життєвим інтересам людей, не даючи їм прикласти своє уміння в тому роді діяльності, у якому людина може найкращим чином виявити себе, через що людина переносить серйозний психологічний стрес.

Отже зайнятість та безробіття є головними індикаторами макроекономічної нестабільності, і одними із ключових показників для визначення загального стану економіки, для оцінки її ефективності.

2.Визначення зайнятості та безробіття. Теорії зайнятості, причини виникнення безробіття.

Зайнятість — це діяльність працездатного населення країни, спрямована на відтворення валового внутрішнього продукту та національного доходу.

Повна зайнятість означає використання усіх придатних до цього трудових ресурсів і характеризується достатністю робочих місць для тих, хто потребує оплачуваної роботи, тобто має бути забезпечена зайнятість усіх, хто бажає і здатний працювати. Разом з тим повна зайнятість сама по собі не є свідченням високого рівня організації виробництва, її доцільності і розумності. Слід враховувати ступінь раціональності зайнятості, на який впливають технічні, технологічні, соціальні і економічні фактори.

До працездатного населення країни відносяться чоловіки віком 16−59 років, жінки віком 16−54 років, а також особи старшого віку та підлітки, які працюють у різних галузях економіки або зайняті іншою економічною діяльністю.

У відповідності з міжнародними стандартами, розробленими у 1983 році Міжнародною організацією праці (МОП), все населення можна поділити на три категорії.

1. 1)зайняті - це ті люди, які виконують будь-яку оплачувану роботу, а також ті, що мають роботу, але тимчасово не працюють через хворобу, страйк чи відпустку. До цієї категорії належать і ті, хто зайнятий неповний робочий день;

2. 2)безробітні - ті, хто не має роботи, але активно шукає її або чекає, щоб повернутися на попереднє місце роботи. Конкретніше: людина вважається безробітною, коли вона відповідає трьом критеріям, які мають місце одночасно:

• -.без роботи;

• -.робить активні спроби знайти роботу;

• -.готова зразу ж стати до роботи.

Зайняті і безробітні становлять робочу силу, або економічно активне населення в даний момент часу;

1. 3)особи поза робочою силою, або економічно неактивне (пасивне) населення — це перш за все люди до 16 років, а також ті, хто перебуває в спеціалізованих установах (психіатричних диспансерах, виправних закладах тощо) — до цієї категорії відносяться і особи, що вибули зі складу робочої сили, — дорослі, які потенційно мають можливість працювати, але не працюють і не шукають роботи (навчаються, перебувають на пенсії, надто хворі, щоб працювати, або просто не шукають роботи).

Вищезазначене можна проілюструвати схемою:

Робоча сила — це здатність до праці, сукупність фізичних та інтелектуальних здібностей, які має людина і які вона може використати для виробництва товарів та послуг.

Таким чином, Населення = Робоча сила + Особи поза робочою силою, тоді.

Робоча сила = Зайняті + Безробітні.

Рівень безробіття визначається відношенням числа безробітних до чисельності робочої сили. Позначається буквою u і вимірюється у відсотках:

u = (Безробітні / Робоча сила) * 100%.

Безробіття — це економічне явище, коли частина економічно активного населення не має можливості використати свою робочу силу.

Існує декілька теорій зайнятості(виникнення безробіття):

Існує декілька теорій зайнятості, серед них:

• еорія Томаса Мальтуса. Безробіття є наслідком зростання населення в геометричній прогресії, в той час, як засоби існування зростають в арифметичній прогресії.

• ласична теорія безробіття (В. Петі, Ж. Б. Сей, і т.д.). Безробіття — результат надмірно високої заробітної плати.

• еорія Маркса. Наймані працівники, приймаючи участь у нагромадженні капіталу, тим самим у зростаючих масштабах виробляють засоби виробництва, які роблять найманих працівників надлишковим населенням.

• а Кейнсом безробіття — це наслідок деформації і гнучкості ринку праці. Виникає внаслідок невідповідності сукупного попиту сукупній пропозиції.

3.Безробіття, його різновиди. Природний рівень безробіття. Основні причини існування стійкого рівня безробіття.

Отже, як вже зазначалося безробіття — це економічне явище, коли частина економічно активного населення не має можливості використати свою робочу силу.

Економісти розрізняють три види безробіття: фрикційне, структурне і циклічне.

1.Фрикційне безробіття виникає внаслідок постійного руху населення між регіонами і видами праці, а також у різних стадіях життєвого циклу. Навіть якщо економіці притаманна повна зайнятість, завжди існують люди, які шукають роботу (після закінчення навчання або через переїзд в інше місце, через пошук роботи, яка б відповідала рівню їхньої кваліфікації чи уподобанням, рівню зарплати). Кожна з осіб, що шукають роботу, перебуває на ринку праці в середньому не більше одного місяця. Цей різновид безробіття вважається неминучим і навіть бажаним. Це виражається в тому, що багато робітників, які опинилися «між роботами», переходять з низькооплачуваної роботи на більш високооплачувану і більш продуктивну роботу. Це означає більш високі доходи для робочих і більш раціональний розподіл трудових ресурсів, що має наслідком збільшення реального об'єму національного продукту.

Складовою частиною фрикційного безробіття є так зване інституціональне безробіття, яке пов’язане з тим, що іноді надмірні соціальні виплати, запровадження гарантованого мінімуму зарплати, недосконалість податкової системи тощо призводять до того, що деяка частина працездатного населення не поспішає працевлаштовуватись, збільшуючи тим самим загальну кількість безробітних.

2.Структурне безробіття означає невідповідність між пропозицією праці та попитом на робочу силу. Така невідповідність виникає у зв’язку з технологічними змінами у процесі виробництва, коли попит на один різновид зростає, тоді як на інший зменшується, а пропозиція не може швидко пристосуватися до цього. Структурна незбалансованість між видами діяльності виникає, коли, наприклад, одні сектори економіки розширюються, а в інших скорочуються обсяги виробництва. Структурне безробіття теж вважається неминучим.

Різниця між фрикційним і структурним безробіттям доволі невизначена. Істотна різниця полягає в тому, що у «фрикційних» безробітних є навички, які вони можуть продати, а «структурні» безробітні не можуть одразу отримати роботу без перепідготовки, додаткової освіти, а то і зміни місця проживання. Фрикційне безробіття має більш короткостроковий характер, а структурне безробіття більш довготривале, а тому вважається більш серйозним.

3.До циклічного безробіття призводить спад виробництва, тобто фаза економічного циклу, яка характеризується недостатністю сукупних витрат. Коли сукупний попит на товари і послуги зменшується, зайнятість скорочується, а безробіття зростає. В періоди економічного спаду циклічне безробіття доповнює фрикційне і структурне, а в періоди циклічного підйому воно відсутнє.

Приховане безробіття, характерне для вітчизняної економіки. Суть його в тім, що в умовах неповного використання ресурсів підприємства, викликаного економічною кризою, підприємства не звільняють працівників, а переводять їх або на скорочений режим робочого часу (неповний робочий тиждень чи робочий день), або відправляють у змушені неоплачені відпустки. Формально таких працівників не можна визнати безробітними, однак фактично вони є такими.

Повна зайнятість не означає абсолютну відсутність безробіття. Економісти вважають фрикційне і структурне безробіття неминучими, отже повна зайнятість складає менше 100% робочої сили. Точніше кажучи, рівень безробіття при повній зайнятості дорівнює сумі рівнів фрикційного і структурного безробіття. Рівень безробіття при повній зайнятості називають ще природним рівнем безробіття, він виникає при збалансованості ринків робочої сили, тобто коли кількість шукаючих роботу дорівнює кількості вільних робочих місць і відповідає потенційному ВВП. Ця концепція в 1968 році вперше була запропонована Мілтоном Фрідманом і незалежно від нього була розроблена Едмундом Феліпсом із Колумбійського університету.

Різниця між фактичним та природним рівнем безробіття дає показник циклічного безробіття.

Ряд економістів вважають неприйнятним використання терміна «природний» стосовно безробіття, спричиненого структурними зрушеннями. Ось чому в макроекономічній літературі використовують як синонім ще й інший термін — NAURI (Non-Accelerating Inflation Rate of Unemployment), котрий зосереджує увагу на тому, що рівень природного безробіття відповідає станові макроекономічної рівноваги, при якому фактична інфляція дорівнює очікуваній.

Щодо виміру рівня природного безробіття, то треба зазначити, що до цього часу не існує надійної методики його обчислення. А це призводить до розходжень у методиках оцінки рівня природного безробіття.

Найбільш відомий і простий спосіб визначення рівня природного безробіття полягає у розрахунку середньої величини фактичного безробіття за тривалий відрізок часу. Він заснований на тому, що середня величина фактичного безробіття за довготривалий період згладжує (вирівнює) циклічні коливання безробіття навколо його природного рівня.

Використовуючи цей метод, економісти США обчислили середній рівень безробіття за 1948;1985 рр. Він склав 5,8% і був дуже близький до оцінки рівня природного безробіття (5,3%), зробленої багатьма макроекономістами цієї країни.

Інший метод оцінки рівня природного безробіття полягає у визначенні такого року, у якому, за припущенням, в економіці була повна зайнятість, а рівень очікуваної інфляції був близький до її фактичного рівня.

Зараз вважається що в розвинутих країнах рівень природного безробіття становить 5−6%. Це означає, що при використанні 94−95% робочої сили забезпечується повна зайнятість працездатного населення.

Причини безробіття:

1. 1.Структурні зрушення в економіці, що виражаються у впровадженні нових технологій, згортанні виробництва в традиційних галузях, закритті технічно відсталих підприємств. Це призводить до скорочення зайвої робочої сили.

2. 2.Економічний спад чи депресія, що змушують роботодавців знижувати потребу у всіх ресурсах, у тому числі і трудових.

3. 3.Економічна конкуренція, зокрема на ринку праці.

4. 4.Політика уряду в галузі оплати праці: підвищення мінімального розміру заробітної плати збільшує витрати виробництва і тим самим знижує попит на робочу силу.

5. 5.Сезонні зміни в рівні виробництва в окремих галузях економіки.

6. 6.Зміни в демографічній структурі населення, зокрема зростання чисельності населення в працездатному віці збільшує попит на працю і, отже, зростає імовірність безробіття.

Основними причинами існування стійкого безробіття є:

1. 1)виплата допомоги по безробіттю;

2. 2) «жорсткість» заробітної плати.

Встановлення і виплата допомог по безробіттю підвищують природний його рівень, оскільки полегшують долю безробітних. При визначенні ймовірності того, чи стануть працівники безробітними, і якщо так, то чи довго вони ними залишатимуться, вчені розраховують коефіцієнт заміни. Він визначається співвідношенням доходу людини за умови, що вона безробітна, і доходу (після сплати податків), коли ця ж людина працює:

4. Економічні та соціальні втрати від безробіття. Закон Оукена.

Надмірне безробіття призводить до значних соціальних та економічних втрат. Головна «ціна» безробіття — невипущена продукція. Коли економіка не в стані створити достатню кількість робочих місць для всіх, хто хоче і може працювати, потенційне виробництво втрачається беззворотньо .

Відомий дослідник Артур Оукен математично виразив зв’язок між рівнем безробіття та відставанням в обсязі виробленого ВВП.

Цей зв’язок відомий як закон Оукена:

якщо фактичне безробіття перевищує рівень природного безробіття на 1%, то втрати ВВП складають 2,5%.

Спираючись на закон Оукена, можна обчислити втрати ВВП від надмірного (циклічного) безробіття. Таке обчислення можна розкласти на декілька етапів.

Перший етап — обчислення % відставання фактичного ВВП від потенційного ВВП:

В=(РБф — РБп)*2,5,.

де В — відставання фактичного ВВП від потенційного ВВП, (%) — РБф і РБп — рівень відповідно фактичного і природного безробіття- 2,5 — число Оукена.

Другий — якщо ВВПп прийнятий за 100%, то звідси ВВПф дорівнює:

ВВПф=((100-В) / 100)*ВВПп.

де ВВПф — це реальний ВВП, який обчислюється в постійних цінах і є величиною зіставленою з ВВПп.

Після необхідних перетворень формули маємо формулу потенційного ВВП:

ВВПп=(ВВПф*100) / (100-В),.

Третій — оскільки нам відомо ВВПп і ВВПф, то звідси втрати економіки від циклічного безробіття будуть дорівнювати:

ВВПв = ВВПп — ВВПф Закон Оукена розкриває істотний зв’язок між ринком продукту і ринком праці та ще раз нагадує про те, що безробіття є основною проблемою сучасного суспільства. Коли рівень безробіття високий, ресурси використовуються не повністю, значна частина продукту не добирається, доходи населення зменшуються.

Проте циклічне безробіття — це не лише економічне лихо, це також і велика соціальна катастрофа. Депресія призволить до бездіяльності, а бездіяльність до втрати кваліфікації, втрати самоповаги, занепаду моральних принципів, а також до громадського та політичного безладдя.

5.Проблеми безробіття в Україні.

1. Окреслення проблеми.

Перехід на ринкові відносини із багатьох причин викликав Україні різкий спад виробництва, що зумовило появу і зростання безробіття. Деякі дані дуже вражаючі, так сьогоднішня інформація про масштаби безробіття, надана Держкомстатом, занижує справжній рівень безробіття приблизно в 5 разів, що створює додаткову тривогу і без того нестабільній економіці України.

Одним з негативних наслідків на ринку праці стало формування значного рівня вимушеної неповної зайнятості, що перетворилася на характерну тенденцію сучасного періоду функціонування економіки.

Загалом в Україні у 2002 році обсяги безробіття порівняно із 2001 у розрахунку на повний обсяг руху робочої сили скоротились на 8,4%, або на 215 тис. осіб. Останнім часом спостерігається зближення показників безробіття, розрахованих за методологією МОП, і реєстрованого ринку праці. Так, якщо у 1995 році співвідношення показників обсягів реєстрованого безробіття до розрахованих за методологією МОП становили лише 8,8%, у 1996р. — 17,6%, 1997р. — 27,3%, 1998р. — 34,1%, 1999 р. — 43,5, то у 2002р. вже — 45%.

Наведене свідчить, що відбуваються і набирають сили зміни системи соціального захисту безробітних щодо соціальних умов ринкових перетворень.

Водночас напруженість на регіональних ринках праці все ще спостерігається, зокрема у східній частині країни. Так, найвище навантаження в середньому на одне вакантне робоче місце у 2002 р. було в таких областях як: Чернівецька (58 осіб), Рівненська (33), Тернопільська (33), Івано-Франківська (25), Закарпатська (21), Вінницька (20), Львівська (19), Волинська (16), Житомирська (16). Найменша диспропорція між попитом і пропозицією робочої сили зафіксована в містах Києві та Севастополі.

З точки зору ефективного функціонування регіональних ринків праці і забезпечення соціальної стабільності, особливе занепокоєння викликає чисельність безробітних, які не мали роботи більше одного року. Так, зокрема у 2001р. ця категорія утворювала 50% усіх безробітних. Тобто більшість населення України знаходиться у стані довготривалого безробіття.

З огляду на це вважається, що після незайнятості більше 9 місяців у безробітних знижується активність пошуку роботи, зменшується бажання працювати, втрачаються трудові навички, переоцінюються трудові цінності. Довготривале безробіття породжує бідність і подальше розшарування населення за рівнем доходів, розвиток процесів маргіналізації населення та багато інших негативних наслідків.

Аналіз молодіжного сегмента ринку праці свідчить про те, що у складі економічно активного населення частка молоді(15−29 років) дорівнює 26,1%. Серед економічно активної молоді безробітні становлять близько 16%.

Останнім часом динаміка показників чисельності безробітної молоді на реєстрованому ринку праці в цілому мала позитивну тенденцію, так у 2002р. порівняно із 2000 чисельність безробітної молоді скоротилася на 21,6%.

Безробіття населення є одним із суттєвих чинників, що впливає на соціально-економічне становище населення, зокрема визначає його бідність і масштаби трудової міграції за межі України.

Національний ринок праці, за даними на 2002 рік, складається з 22 730 тис. осіб економічно активного населення віком 15−70 років, з них 2232 тис. безробітних осіб, які знаходяться в стані вимушеної неповної зайнятості - 5100 тис. осіб. Попит на робочу силу дорівнює 96,9 тис. робочих місць. Таким чином, пропозиція робочої сили без осіб, котрі перебувають у стані вимушеної неповної зайнятості перевищує попит майже у 53 рази, що є одним із чинників трудової міграції громадян України. Міграційні потоки з України формуються за рахунок найбільш мобільної частини економічно активного і неактивного населення — це переважно чоловіки віком від 25 до 50 років і жінки віком 20−40 років. Трудова міграція з України стала об'єктивною реальністю і масовим явищем. Вітчизняна реєстрація не охоплює нині навіть всю легальну міграцію, а оцінити реальні її масштаби майже неможливо (за деякими даними кількість трудових мігрантів може сягати 2 млн. осіб).

2.Шляхи вирішення проблеми.

Отже, Україна опинилася у досить складній ситуації, її ситуація на ринку праці потребує ретельного і негайного опрацювання існуючих проблем. Проаналізувавши існуючі проблеми у цій сфері можна зробити висновок, що вирішення проблеми безробіття на ринку праці України по регулюванню незайнятості населення мають включати заходи, що систематизовані за 7 основними напрямками:

1.Формування нормативно-правової бази в сфері зайнятості населення;

2.Професійна підготовка кадрів, підвищення якості робочої сили;

3.Збереження і створення робочих місць, сприяння розвитку підприємництва та самостійної зайнятості населення;

4.Розв'язання проблеми зайнятості населення у сільській місцевості;

5. Сприяння зайнятості громадян, які потребують соціального захисту і нездатні на рівних конкурувати на ринку праці;

6.Регулювання соціально трудових відносин;

7. Надання соціальних послуг зареєстрованим безробітним.

Література:

1. 1.Будаговська С., Кілієвич О. та ін. Мікроекономіка і макроекономіка. К.: «Основи». 1998;

2. 2.Кемпбелл Р. Макконел, Стенлі Л. Брю. Макроекономіка.- Л.: Просвіта, 1997;

3. 3.Комісарук М.П. «Макроекономіка: курс лекцій». Коломия — 1999;

4. 4.Савченко А. та ін. «Макроекономіка». К.: «Либідь». 1999;

5. 5.Верба Д. Пропозиції щодо вдосконалення системи характеристик зайнятості населення// Україна: аспект праці. — 2004. — № 1. — С.2−28;

6. 6.Пазюк О., Пономарьова О. Проблеми безробіття в Україні// Україна: аспект праці. — 2004. — № 2. — С.3−10.

7. 7.Анішина Н., Плішка Т. мотивація безробітних до проходження професійного навчання// Україна: аспект праці. — 2004. — № 3. — С.30−34;

8. 8.Краснов Ю. Стратегія ефективної зайнятості населення// Україна: аспект праці. — 2004. — № 4. — С.3−8;

9. 9.Савченко В. Визначення перспективних напрямів та обсягів професійного навчання безробітних відповідно до потреб ринку праці// Україна: аспект праці. — 2004. — № 5. — С.12−18;

10. 10.Павловські О. Вдосконалення фінансового забезпечення населення// Україна: аспект праці. — 2004. — № 6. — С.11−15.

11. 11.www.ukrstat.gov.ua.