Методологічні та концептуальні основи оцінки процентного ризику банку

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ ДОНЕЦЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ Кафедра фінансів і банківської справи

КУРСОВА РОБОТА

на тему: «Методологічні та концептуальні основи оцінки процентного ризику банка»

Виконала Сухорукова Ірина Володимирівна Науковий керівник:

к. е .н., асистент Валерія Валеріївна Волкова Донецьк — 2012

Вступ На сучасному етапі розвитку банківської справи головна задача полягає в тому, як уникнути або мінімізувати ризик і при цьому отримати достатні прибутки для збереження коштів вкладників та підтримання життєдіяльності банку. Процентний ризик є невід'ємною складовою процесу існування банку на ринку, оскільки чистий процентний дохід банку залежить від ефективності управління ризиком. Динаміку процентних ставок складно прогнозувати та їм властива мінливість, тому зростаючий процентний ризик перетворюється на головне джерело банківського ризику взагалі. Таким чином, банківські установи повинні досить серйозно ставитися до даної проблеми, проблеми оцінки процентного ризику.

Визначення місця процентного ризику в системі банківських ризиків є актуальним завданням в сучасній фінансовій науці. Крім того, обмежена кількість публікацій на тему оцінки процентного ризику свідчить про неоднозначність і слабку вивченість даного явища.

Таким чином, актуальність теми дослідження обумовлена необхідністю:

Ш формування деталізованого і теоретично обґрунтованого розуміння економічної суті і чинників процентного ризику;

Ш аналізу механізмів впливу чинників процентного ризику на фінансове положення комерційного банку;

Ш розвитку методології консолідованої оцінки всіх видів процентного ризику;

Ш побудови системи оцінки процентного ризику в комерційних банках для ефективного подолання сучасних змін в економіці;

Ш забезпечення ефективності функціонування побудованої системи.

Вагомий внесок у вивчення суті процентних ризиків та заходів щодо управління ними внесли такі вчені, як: О. Кириченко, В. Міщенко, В. Бобиль, X. Ван Грюнинг, С. Прасолова, Л. Примостка, Т. Савченко, О. Пожар. Приділяючи велику увагу значимості цього питання, слід зазначити, що всі роботи сконцентровані на проблемах оцінки та управління процентними ризиками комерційних банків. Але питання стосовно комплексної та якісної оцінки процентного ризику недостатньо висвітлені в роботах вітчизняних вчених.

Метою курсової роботи є розробка концепції оцінки процентного ризику, що дозволить забезпечити методологічні основи для оптимізації дохідності процентної діяльності банку, а також мінімізувати рівень процентного ризику на основі економічних та організаційних заходів.

Для досягнення мети необхідно вирішити наступні завдання:

Ш визначити сутність процентного ризику та причини його виникнення;

Ш розглянути основні методи оцінки процентного ризику банку;

Ш обґрунтувати концептуальні підходи до вдосконалення оцінки процентного ризику банка.

Об'єктом даного наукового дослідження є процентний ризик і його місце в системі банківських ризиків в сучасних економічних умовах.

Предметом дослідження є суть і структура процентного ризику, методологічні основи його оцінки, а також практичні аспекти побудови системи оцінки процентного ризику в комерційному банку.

Методологічною і теоретичною основою дисертації є загальнонаукові методи дослідження — аналіз і синтез, індуктивний і дедуктивний аналіз, узагальнення, метод логічних аналогій, класифікація і угрупування, історичний і логічний методи, функціональний і математичний аналіз, а також економіко-статистичні методи.

Логіка дослідження визначає структуру роботи, що складається з введення, трьох глав, висновку, списку літератури і додатків.

Глава 1. Сутність процентного ризику банка та причини його виникнення процентний ризик банк дохідність У механізмі функціонування кредитної системи держави велика роль належить банківським установам, які є багато — функціональними організаціями, що забезпечують акумулювання кредитних ресурсів з метою надання своїм клієнтам повного комплексу банківських послуг, як із розрахунково-касового обслуговування, так і кредитування, купівлі-продажу та збереження цінних паперів, іноземної валюти тощо.

Особливість банківської діяльності полягає в тому, що вона має властивість постійного залучення фінансових ресурсів, у вигляді депозитних вкладів та їх розміщення серед своїх клієнтів, у вигляді позик, з метою отримання прибутку у вигляді відсоткових доходів. Отримання прибутку постійно пов’язане із ризиком втрати не тільки відсоткових доходів, але і основного боргу, тобто грошових коштів.

У процесі своєї діяльності комерційні банки постійно зіштовхуються з ризиками. Адже всі банківські операції є ризикованими. Саме тому проблемі дослідження банківських ризиків надається значна увага навіть у відносно стабільних у мовах господарювання розвинутих країн, а тим більше в умовах світової кризи.

Рівень банківських ризиків, які приймають на себе вітчизняні менеджери, відрізняється значно більшою кількістю і достатньо високим рівнем у порівнянні з портфелем банківських ризиків зарубіжних банків. Основною причиною такої ситуації є нестабільне політичне та економічне становище в Україні. У зв’язку з постійним зростанням впливу ризиків на фінансову діяльність особливо актуальною стає проблема банківського менеджменту — управління та оцінка банківських ризиків, тобто використання різноманітних заходів, що дозволять прогнозувати ризики в банківській діяльності та вживати заходів з мінімізації даних ризиків.

У банківській практиці ризик визначають як вартісне вираження ймовірності події, що спричиняє фінансові втрати. Оскільки повністю уникнути ризиків неможливо, ними можна і потрібно управляти, знаходити ефективні методи та інструменти, які б забезпечили їх мінімізацію. Процес оцінки ризику є системним і пов’язаним із виявленням та аналізом ризику, розробкою і вжиттям необхідних заходів щодо його зниження та ефективним моніторингом [2,с. 39−50].

В умовах жорсткої конкуренції банки зазнають впливу багатьох видів ризику.

Огляд економічної літератури свідчить про застосування різних підходів до їх класифікації, а найпоширенішим є поділ ризиків на зовнішні та внутрішні (залежно від сфер виникнення та можливостей управління) [3,с.453]. До зовнішніх належать ризики, не пов’язані з діяльністю банку чи конкретного клієнта, а до внутрішніх — ті, що виникають безпосередньо у зв’язку з діяльністю конкретної банківської установи. При цьому одним із основних джерел ризику для будь-якого фінансового інструменту є ризик зміни ринкових процентних ставок, або процентний ризик, який вважається одним із основних внутрішніх ризиків. Це пов’язано з тим, що динаміку процентних ставок складно прогнозувати і їм властива мінливість, тому зростаючий процентний ризик перетворюється на головне джерело банківського ризику взагалі.

З іншого боку, процентний ризик за своєю природою є спекулятивним, адже зміни процентних ставок можуть спричиняти як прибутки, так і збитки. У особливо значних обсягах відсотковий ризик проявляється у банківських установах, які ставлять перед собою мету отримання саме спекулятивного прибутку, істотно завищуючи відсоткові ставки, а також ті, які не приділяють достатньо уваги до формування відповідних змін відсоткових ставок, залежно від ситуацій, що складаються на ринку позичкових капіталів.

Мінливість процентних ставок та збільшення числа банківських продуктів, які відображаються в балансі та поза ним, обумовили те, що оцінка процентного ризику стала важливою складовою банківського управління. У зв’язку із цим органи, які регулюють і контролюють банківську діяльність (передусім Національний банк України), повинні приділяти більше уваги оцінці процентного ризику, на який наражаються українські банки, що є особливо актуальним у світлі останніх рекомендацій Базельського комітету щодо вимог до капіталу банку з урахуванням ризику.

Окремі аспекти проблеми аналізу та оцінки відсоткового ризику у комерційних банках досліджували такі вітчизняні та зарубіжні вчені, як П. Роуз, И. Т. Балабанов, Л. О. Примостка, В. Т. Севрук, О. П. Заруцька та ін[4]. Згадані вчені внесли значний вклад у розробку теоретичних та практичних аспектів аналізу банківських ризиків. Проте у вітчизняній фінансовій літературі поки що недостатньо наукових досліджень, присвячених проблемі оцінки та управління саме відсоткового ризику.

На сьогодні актуальність проблеми регулювання та управління відсотковими ризиками обумовлена, в першу чергу, тенденцією зниження дохідності основних банківських операцій. Адже значна рухливість відсоткових ставок та невміння зорієнтуватися в ній, крім інших негативних наслідків, має властивість підсилювати інші ризики. Така ситуація може стати на заваді ефективним банківським операціям. А серед усіх видів ризиків найменш вивченим є відсотковий ризик[1,с.63].

Перш за все необхідно сформувати поняття процентного ризику. Існує багато трактувань цього поняття. Деякі з них представлені у додатку А.

Редхед К. і Х’юс С. вважають, що «процентний ризик — ризик втрат в результаті зміни процентних ставок». Недолік даного визначення полягає в тому, що як наслідок зміни ставок вказуються втрати, хоча вплив ризику може також виражатися в нездобутті очікуваного доходу.

На думку Н.І. Хохлова, «процентний ризик — це небезпека виникнення втрат із-за несприятливої зміни процентних ставок на грошовому ринку, яке знаходить зовнішнє вираження в падінні процентної маржі, зведенні її до нуля або негативної величини, вказуючи одночасно на можливий негативний вплив на ринкову вартість капіталу"[9,с. 36]. На мій погляд, обмеження території ризику процентними ставками на грошовому ринку, як це вказано у визначенні Хохлова, помилково. Наприклад, зміна ставки рефінансування НБУ також є проявом процентного ризику. «Процентний ризик — ризик можливого зниження чистого процентного доходу унаслідок негативної непередбаченої зміни процентних ставок на ринку, чутливості активів і зобов’язань до коливань ринкової кон’юнктури, наслідком чого може стати зниження ринкової вартості капіталу кредитної організації», — вказано у підручнику О.І. Лаврушина та Н.І.Валенцевої. Дане визначення найближче до точного опису процентного ризику. Але зниження ринкової вартості капіталу як наслідок ризику вимагає додаткового уточнення, що не дозволяє використовувати дане визначення самостійно. В результаті розгляду тих, що існують в спеціалізованій літературі і нормативних документах визначень процентного ризику в кожному з них були виявлені недоліки. На мою думку, необхідно сформулювати власне визначення процентного ризику: процентний ризик є вірогідність зміни фінансового положення банку унаслідок настання непередбачених подій, пов’язаних із зміною зовнішніх процентних ставок, а також внутрішньою конфігурацією фінансових інструментів банку. Зазвичай, відсотковий ризик виникає у випадках, коли не співвідносяться терміни повернення наданих у кредит (позику) коштів та залучених коштів, або ж, коли відсоткові ставки за активними та пасивними операціями встановлюють із використанням різних способів, тобто фіксованих ставок — квоти плаваючих і навпаки. Важливим аспектом у цьому може бути приклад, коли депозитні вкладення приймають на досить нетривалий термін, а позики видають на значний термін за фіксованими відсотковими ставками із розрахунку на те, що плаваючі відсоткові ставки не перевищать відповідний рівень.

На практиці виділяють такі основні види відсоткового ризику, як позиційний та структурний ризик [12,с.225].

Позиційний ризик — це ризик, що зумовлюється якоюсь однією чітко визначеною позицією, на цей конкретний момент. Прикладом цього є те, що банк видав кредит із відсотковою ставкою, яка «плаває», тобто змінюється, при цьому невідомо, отримає банківська установа прибуток, чи матиме збиток. Водночас, структурний ризик — це ризик загалом по балансі банківської установи, спричинений відповідними змінами на грошовому ринку, пов’язаними із зміною відсоткових ставок. Отже, відсотковий ризик впливає як на баланс банку загалом, так і на умови окремих угод.

До основних факторів, що істотно впливають на модифікацію відсоткового ризику, відносять: зміни у портфелі активів та структурі пасивів; динаміки відсоткової ставки тощо. При цьому важливо визначити основні причини відсоткового ризику (рис. 1.1), з метою подальшої їх мінімізації.

Рис. 1.1. Основні причини відсоткового ризику

У науковців немає єдиного погляду на групування ризику зміни процентної ставки. Але більшість дослідників, а також міжнародних та національних органів банківського регулювання погоджується, що основними формами процентного ризику є [13,с. 36−37]:

Ш ризик зміни вартості ресурсів, який виникає через різницю в строках погашення (для інструментів із фіксованою процентною ставкою) та переоцінки розміру ставки (для інструментів зі змінною процентною ставкою) банківських активів, зобов’язань і позабалансових позицій. Цей вид процентного ризику впливає на доходи банку та вартість його інструментів, є невід'ємною частиною банківської діяльності і вважається доволі непередбачуваним. Протидією зростанню такого ризику є встановлення лімітів відповідно до рівня ризику, обсягу портфелів банку та видів його діяльності;

Ш ризик зміни кривої дохідності, який виникає через зміни в нахилі та формі кривої дохідності. Даний вид ризику може мати негативний вплив на доходи банку та його економічну вартість. Банк може застрахувати свій стан від паралельних змін кривої дохідності. Наприклад: довгу позицію облігацій із терміном погашення 10 років хеджувати короткостроковою позицією векселів того ж емітента з терміном погашення 5 років, хоча можливість збитків при цьому цілковито не усувається;

Ш базисний ризик, що виникає через відсутність достатньо тісного зв’язку між коригуванням ставок, отриманих та сплачених за різними інструментами, всі інші характеристики яких щодо переоцінки є однаковими;

Ш ризик права вибору, пов’язаний із наявністю права відмови від виконання угоди (тобто з реалізацією права вибору). Мова йде про безстрокові депозитні інструменти, що дають право вкладникам вилучати свої кошти; кредити, які позичальники можуть погасити достроково без штрафних санкцій, а також різні види облігацій, векселів із правом дострокового викупу [14,с. 175 -176].

Управління процентними ризиками (а саме ризиком зміни вартості ресурсів, ризиком зміни кривої дохідності, базисним ризиком та ризиком права вибору) на сьогодні є важливою складовою банківського управління взагалі, адже цей процес обумовлює не тільки мінливість процентних ставок, а й збільшення числа банківських продуктів, які відображаються в балансі банку та поза ним.

Виходячи із сутності процентного ризику, доцільним є розглянути зміни в процентних ставках за кредитами і депозитами таких суб'єктів економіки, як нефінансові корпорації та домашні господарства в період з листопада 2009 року по січень 2010 року (табл.1.1).

Таблиця 1.1 Процентні ставки за кредитами і депозитами нефінансових корпорацій та домашніх господарств у період з листопада 2009 року по січень 2010 року

Аналізуючи дані таблиці 1.1 та рисунку 1.2, можна зробити такі висновки: коливання процентних ставок за цей період було досить пожвавленим, про що свідчить їх нестабільність та хаотичність (підвищення в одному місяці та зниження в наступному). Таку динаміку можна пояснити як глибокою економічною рецесією, так і нестабільністю влади в країні. У цьому зв’язку банки повинні розробляти відповідні процедури, методи, які давали б змогу підтримувати процентний ризик у межах лімітів або змінювати ліміти, які виявляються невідповідними.

Рис. 1.2. Динаміка процентних ставок за кредитами і депозитами нефінансових корпорацій та домашніх господарств у період з листопада 2009 року по січень 2010 року Таким чином, зважаючи на серйозність наслідків відсоткового ризику, процес оцінки даного ризику є необхідною та важливою складовою банківського ризик-менеджменту. Управління відсотковим ризиком є динамічним процесом, адже об'єкти управління в силу специфіки банківської діяльності не є постійними, а значить потребують безперервного збалансування, інколи навіть щоденного. Управління відсотковим ризиком включає в себе управління як активами, так і зобов’язаннями банку. Особливість полягає в тому, що воно є обмеженим, по-перше, вимогою ліквідності та кредитним ризиком портфеля активів банку, а по-друге, ціновою конкуренцією з іншими банками. В свою чергу, управління зобов’язаннями є досить складним процесом внаслідок обмеженого вибору та розміру боргових інструментів, які може банк успішно розмістити серед своїх вкладників та інших кредиторів в будь-який момент, а також через цінову конкуренцію з іншими банками та небанківськими кредитними установами за наявні вільні грошові кошти.

Глава 2. Методи оцінки процентного ризику банку Оцінка процентного ризику передбачає застосування різноманітних методик та дій, спрямованих на зменшення ризику втрати власних коштів унаслідок несприятливих змін процентних ставок. Серед методик оцінки та контролю можна умовно виділити комплексні методи (тобто методи, в рамках яких можуть бути реалізовані внутрібанківські системи оцінки і контролю ризику процентної ставки), а також власне методи аналізу й методи контролю. Найвідомішими комплексними методами є аналіз і контроль гепу та дюрацій.

Найпростіший і найпоширеніший метод оцінки ризику процентної ставки — метод гепу (GAP — від англ. розрив, дисбаланс) — ґрунтується на виділенні чутливих (до процентних ставок) вимог і зобов’язань банку (включаючи позабалансові позиції)[13,с.36].

У процесі оцінки активів та пасивів для встановлення контролю над рівнем процентного ризику необхідно їх розділити на чутливі до змін процентної ставки та нечутливі до таких змін. Актив чи пасив слід відносити до чутливих до зміни процентної ставки за таких умов:

* дата перегляду плаваючої процентної ставки належить до чітко встановленого часового інтервалу;

* строк погашення настає в цьому інтервалі;

* термін проміжної або часткової виплати основної суми належить до встановленого часового інтервалу;

* протягом цього часового інтервалу прогнозується зміна базової процентної ставки (нею може бути, наприклад, облікова ставка центрального банку), яка є базовою при ціноутворенні активів чи пасивів[13,с.37].

Відповідно, до нечутливих активів та пасивів відносять такі, що не залежать від зміни ринкових процентних ставок протягом визначеного часового інтервалу. Після визначення чутливості активів і пасивів до зміни процентної ставки наступає необхідність визначення розриву протягом заданого часового інтервалу.

Чутливими до змін відсоткової ставки активами є видані кредити, придбані банком облігації, доходи майбутніх періодів тощо, а чутливими до зміни відсоткової ставки пасивами — кошти на розрахункових і поточних рахунках, депозити й отримані міжбанківські кредити. Нечутливі пасиви — це фонди комерційного банку (статутний, резервний та інші).

За результатами розрахунків можна робити висновки про чутливість банку до зміни процентних ставок. У випадку, якщо активи, чутливі до зміни процентних ставок, перевищують чутливі пасиви, геп має додатне значення; якщо чутливі пасиви перевищують чутливі активи, геп має від'ємне значення. Якщо чутливі до процентної ставки активи і пасиви дорівнюють один одному, то GAP має нульове значення.

Наслідки зміни процентних ставок залежно від руху процентних ставок наведені в таблиці 2.1[ 14, с.332].

Таблиця 2.1 Характеристика видів гепу за ознакою чутливості до змін процентних ставок

Керування гепом полягає в утриманні відношення гепу до загальних активів у заздалегідь заданих межах. Якщо банк спроможний спрогнозувати з високим ступенем упевненості загальний напрямок руху ставок (їх зростання або падіння), варто вибрати межі одного знака. Якщо рух кривої прибутковості важко передбачити, слід вибрати межі різного знака. Це пов’язано з тим, що банк із позитивним (негативним) гепом одержить додатковий прибуток при зростанні (падінні) ставок та (з однаковою ймовірністю) одержить прибуток чи зазнає збитків у разі, коли рух ставок буде абсолютно непередбачуваним. Наприклад, аналізуючи за опублікованими в 2008—2010 роках даними (табл.2.2) узагальнених індикаторів процентного ризику українських банків, можна зробити висновок, що збереження негативного гепу протягом аналізованого періоду дало змогу банкам одержати додатковий прибуток (про що свідчить позитивна динаміка рівнів чистої процентної маржі, чистого спреду та рентабельності активів) за умови загального зниження рівнів основних процентних ставок[17,с.248−252].

Зважаючи на загальні тенденції українського ринку, можна прогнозувати подальше зниження процентних ставок та наближення їх до світового рівня. За таких умов українським банкам бажано зберігати негативне значення їх гепів за рахунок: скорочення термінів зобов’язань, зростання частки кредитів із фіксованою ставкою, збільшення термінів вкладень у цінні папери та їх загального обсягу (особливо з фіксованими ставками) тощо.

У цілому основною перевагою розглянутого вище методу є те, що він дає змогу отримати єдиний числовий результат на основі нескладних математичних розрахунків, що допомагає оцінити загальні обсяги і тенденції процентного ризику.

Щоправда, цю модель неможливо використати для повного якісного і кількісного дослідження процентного ризику, оскільки вона є статичною, враховує чутливість доходів лише поточного періоду, нехтуючи невідповідності, що впливають на середньота довгострокові позиції (навіть за умови розрахунку кумулятивного гепу, який зв’язує декілька часових інтервалів), а також не враховує змін характеристик різних позицій у межах одного часового інтервалу, тобто припускає, що всі вимоги і зобов’язання переоцінюються і погашаються одночасно, таким чином повністю ігноруючи базисний ризик. Крім того, динаміка структури балансу та процентного прибутку не може бути повністю проаналізована на основі статичної моделі.

Таблиця 2.2

Загалом модель управління гепом доцільно використовувати для дослідження різних сценаріїв змін процентних ставок відносно статичних моделей розриву балансу банку. А саме, виходячи з лімітів на відносний геп (коефіцієнт гепу), можливе встановлення системи операційних лімітів окремо за видами інструментів. При встановленні цільового значення й лімітів гепу слід мати на увазі інерційність структури балансу банку. Оскільки різка зміна відносного гепу вважається неможливою, не слід вибирати цільове значення гепу дуже високим навіть в умовах абсолютної передбачуваності руху ставок на короткостроковий період.

Ще одним комплексним способом оцінки процентного ризику є метод аналізу дюрацій, який ґрунтується на їх здатності відображати чутливість поточної вартості фінансового інструменту до зміни процентних ставок: чим більша дюрація фінансового інструменту, тим чутливіша його поточна вартість до зміни ставки (за інших однакових умов)[19,с.481].

Різниця між середньою дюрацією активів і пасивів на кожному часовому інтервалі характеризує позицію, яку займає банк стосовно процентного ризику на даному інтервалі. При оцінці отриманих результатів необхідно враховувати, що активи й пасиви банку відрізняються за величиною у межах розміру власного капіталу. Із цієї причини як відносний показник позиції доцільно використовувати дисбаланс дюрацій, нормалізований на величину власного капіталу банку.[2,с. 287].

Керування дюраціями (контроль за дюраціями) аналогічне контролю за гепом і полягає у встановленні цільового значення та лімітів на нормалізований дисбаланс дюрацій чи на відношення дюрацій активів до дюрацій пасивів. Слід мати на увазі також інерційність структури вимог і зобов’язань. Незважаючи на переваги моделі, про яку йдеться, вона майже не використовується банками у повному обсязі. Це пов’язано з тим, що зазначеною моделлю не враховується базисний ризик і тому для підтримки необхідного співвідношення середньозважених термінів погашення активів та зобов’язань необхідно часто видозмінювати баланс та регулювати його за допомогою хеджування чи зміни інвестиційної стратегії[13,с.38].

Отже, комплексні методи оцінки процентного ризику — управління гепом та дюрацією — мають низку недоліків, а саме: точність аналізу невисока, особливо на довгостроковий період та за умови великих змін процентних ставок; майже повністю ігнорується базисний ризик; не враховується залежність непроцентних прибутків від процентних ставок. З іншого боку, враховуючи простоту математичних моделей зазначених методів, вони можуть використовуватися для загальної оцінки процентного ризику та його величини, а також для управління процентним ризиком на основі визначення та встановлення системи лімітів. Ця оцінка дає змогу враховувати всі можливі джерела процентного ризику і відповідно зменшувати негативний вплив змін ринкових процентних ставок на доходи та економічну вартість капіталу банку (на основі методу дюрації).

Для оцінки та мінімізації ризику зниження вартості ресурсів найприйнятнішим є метод хеджування процентного ризику. Хеджування (або передача ризику) виконується, як правило, на організованих фінансових ринках (біржах, в електронних системах торгівлі) чи на двосторонній основі. Захист від процентного ризику безпосередньо стосується таких похідних фінансових інструментів, як процентні ф’ючерси, опціони, свопи тощо.

Цей метод теж має певні недоліки, пов’язані зі складністю його застосування у довгостроковому періоді (через низьку ліквідність довгострокових похідних фінансових інструментів), а також із неможливістю врахування додаткових істотних ризиків, пов’язаних із використанням похідних інструментів.

Ще одним методом мінімізації основних форм процентного ризику банку є метод трансфертного ціноутворення за узгодженими строками погашення, який вважається найефективнішим у процесі розрахунку внутрішніх цін за операціями банків. Суть методу полягає у встановленні трансфертної ціни за кожним рахунком, пов’язаним із рухом фінансових ресурсів у момент його відкриття, який визначається певними параметрами. Основним із них є термін залучення (розміщення) ресурсів. Трансфертна ціна залишається незмінною до кінцевого строку погашення фінансового інструменту (для інструментів із фіксованою процентною ставкою) або до моменту переоцінки фінансового активу (для інструментів із плаваючою процентною ставкою) [7, с. 32].

За даним методом передбачається встановлення трансфертної ціни на основі еталонної кривої дохідності певного фінансового ринку. Як відомо, крива дохідності відображає залежність між вартістю фінансового інструменту, який обертається на даному ринку та його строковістю.

Для кожного банківського рахунку визначається кінцева дата погашення або переоцінки і, відповідно до неї, визначається точка на ринковій кривій дохідності, яка відповідатиме базовій трансфертній ставці.

Таким чином, можна виділити ознаки, які дають змогу враховувати основні форми процентного ризику. Зокрема, врахування строковості й переоцінки фінансових активів дає змогу зменшувати ризик переоцінки та ризик у змінах кривої дохідності; врахування «вбудованих варіантів» — ризик права вибору; врахування спреда переоцінки та контрактного грошового потоку — базисного ризику.

Викладений вище метод дає змогу відділити процентний ризик фінансових інструментів із фіксованими та плаваючими відсотковими ставками від інших видів ризику (передусім — кредитного) і передати зазначений ризик (за відповідну плату) центру фондування (казначейству).

На даний момент метод трансфертного ціноутворення за узгодженими строками погашення в класичному вигляді може застосовуватися з певними обмеженнями. Зокрема, зазначений метод може застосовуватися для встановлення трансфертних цін за депозитними операціями роздрібного ринку зі строковістю від 1 дня до 6 місяців. Рекомендований метод повинен доповнюватися використанням у ролі орієнтирів трансфертних цін кривих дохідності роздрібного депозитного та кредитного ринку в розрізі банківських продуктів, контрагентів, географічної структури тощо [7, с. 37].

Отже, для створення ефективної системи оцінки процентного ризику банку, яка передбачає виявлення, кількісну оцінку, моніторинг та оптимальне збалансування окремих елементів і видів ризику, необхідно враховувати такі основні аспекти:

1. Оцінка процентного ризику банку. Це складний процес, який не може бути зведений до однієї методики чи набору формул. Зважаючи на зазначені вище позитивні й негативні властивості окремих методів оцінки процентного ризику, рекомендується:

Ш для загальної оцінки обсягів і тенденцій процентного ризику на короткострокових часових інтервалах застосовувати методи аналізу гепу та дюрацій банку. При цьому модель управління гепом доцільно використовувати для дослідження різних сценаріїв змін процентних ставок відносно статичних моделей розриву балансу банку, а модель управління дюраціями — для обліку ефекту зміни економічної вартості банку;

Ш для управління та зниження ризику зменшення вартості ресурсів найприйнятнішим є метод хеджування процентного ризику на основі передачі його іншій стороні шляхом купівлі чи продажу похідних фінансових інструментів (процентних ф’ючерсів, опціонів, свопів, тощо);

Ш використання методу трансфертного ціноутворення, що вважається найефективнішим у процесі розрахунку внутрішніх цін за операціями банків, дає змогу відділити процентний ризик фінансових інструментів із фіксованими та плаваючими відсотковими ставками від інших видів ризику і передати його центру фондування (казначейству).

2. Реалізація більшості методів аналізу і контролю процентного ризику неможлива без високоякісної автоматизованої банківської системи. В такому разі під її якістю розуміють не технічні можливості, а повноту і точність інформації, що міститься в ній;

3. Різні методи оцінки процентного ризику можуть давати різні результати. Керівництво банку має визначати методи, результати яких враховуватимуться при прийнятті рішень. Накопичення необхідної для аналізу інформації може бути трудомістким і стосуватися багатьох підрозділів банківської установи, тому її керівництво повинно подбати про призначення відповідальних за цю справу осіб;

Загалом мета оцінки процентного ризику полягає в тому, щоб їх рівень відповідав встановленим банком лімітам, внутрішнім інструкціям та характеру діяльності банку навіть у тому випадку, коли процентні ставки змінюються. Банки повинні розробляти відповідні процедури, які давали б змогу підтримувати процентний ризик у межах лімітів або змінювати ліміти, які виявляються невідповідними. Система лімітів має діяти так, щоб усі позиції, котрі перевищують їх, були помітними для вищого керівництва банку.

Урахування в процесі розробки політики оцінки процентного ризику викладених вище аспектів дасть змогу не тільки знизити ризикованість, але й підвищити ефективність діяльності українських банків.

Глава 3. Концепція вдосконалення оцінки процентного ризику банку На сучасному етапі розвитку економіки України кредитні відносини між комерційними банками та суб'єктами господарювання мають дуже велике значення. Процентна політика є однією з найважливіших складових банківської політики. Вивчення динаміки руху процентних ставок показує, що процентна політика характеризує непрості механізми оцінки ощадної та інвестиційної політики банку.

Однією з найбільш актуальних проблем функціонування банківських установ у наш час є формування певної процентної політики, яка б повною мірою забезпечувала банку отримання необхідного рівня прибутку, а також приваблювала достатню кількість клієнтів.

Вирішення цієї проблеми зумовлене необхідністю поглибленого теоретичного обґрунтування низки заходів, спрямованих на формування належної концепції процентної політики комерційних банків, визначення базових напрямів, які сприяють оптимізації кредитних відносин банку з клієнтами шляхом мінімізації величини процентного ризику.

Авторське бачення концептуальних засад удосконалення механізму оцінки процентним ризиком банків подано на рис.3.1. Метою вдосконалення механізму оцінки процентного ризику банків, яка визначає загальне коло завдань, розв’язанню яких присвячений науковий пошук є обґрунтування найбільш ефективних методів, інструментів, механізмів в процесі оцінки процентного ризику банку, які сприяють отриманню оптимального рівня доходності від процентної діяльності банка та його мінімізації.

На нашу думку, таке удосконалення має базуватися на таких принципах:

1. Цілеспрямованість — передбачає виділення головної мети системи оцінки процентного ризику, що сприятиме мінімізації процентного ризику та оптимізації доходності процентної діяльності банка.

2. Гнучкість — мається на увазі здатність і схильність процентного ризик-менеджменту до змін в результаті постановки нових завдань, змін в ціновій, кредитній та іншій політиці банку під впливом зовнішніх чинників;

3. Надійність означає функціонування банківських підрозділів, що відповідають за безперервний зв’язок між елементами системи оцінки процентного ризику, без спотворення даних;

4. Оперативність припускає такі мінімальні часові інтервали від ухвалення рішення щодо оцінки процентного ризику до його виконання, які б дозволяли своєчасно коректувати характеристики поведінки відкритих процентних позицій;

5. Оптимальність характеризується якісною оцінкою процентного ризику, що забезпечує раціональні зв’язки між елементами системи на всіх рівнях;

6. Економічність полягає в забезпеченні максимального ефекту від оцінки процентного ризику при мінімальних витратах;

7. Інформованість — оцінка процентного ризику повинно супроводжуватися наявністю об'єктивної, достовірної і актуальної інформації [21, с. 82 — 83].

Задля досягнення визначеної мети необхідно вирішити такі головні завдання як:

1. Мінімізація рівня процентного ризику — здійснення комплексу заходів, спрямованих на зменшення ймовірності настання подій або обставин, що призводять до процентного збитків, та (або) на зменшення (обмеження) розміру потенційних процентних збитків;

2. Оптимізація доходності процентної діяльності при мінімальному ризику. Якщо рівень дохідності процентних операцій приблизно однаковий, то перевагу треба надати менш ризиковим напрямам розміщення ресурсів[26].

Отже, ефективна оцінка процентного ризику повинна здійснюватися за етапами, наведеними на рис. 3.2.

Рис. 3.2. Етапи оцінки процентного ризику банку

Більш досконалий механізм оцінки процентного ризику, на нашу думку, повинен складатися з таких елементів, як:

1. Нормативно-правовий механізм є невід'ємним інструментом оцінки процентного ризику банку, що визначає ключові принципи, яких має дотримуватися банк при плануванні діяльності, регламентує основні положення оцінки процентного ризику, тим самими підтримує надійність і стабільність банківської системи України [21, c. 199].

До нормативно-правових документів, що регламентують оцінку процентного ризику банку належать: закон України «Про банки та банківську справу», «Про затвердження Положення про процентну політику Національного банку України» та інші. Окремо можна виділити документи Базельського комітету банківського нагляду, що місять основні принципи управління та оцінки процентного ризику банку.

2. Економічний механізм включає оцінку процентного ризику. Національний банк України розробив методику оцінювання банківських ризиків, у якій визначено основні фактори процентного ризику та параметри його оцінювання (кількість ризику, якість управління ризиком, сукупний ризик, напрям зміни ризику). На стадії кількісного оцінювання визначається набір показників, а також установлюється, який метод найдоцільніше обрати для оцінювання кожного з факторів процентного ризику. Якісний аналіз полягає у встановленні сутності процентного ризику, ідентифікації його джерел і вимагає ґрунтовних знань, досвіду та інтуїції у цій сфері діяльності.

Керівництво банку має знати результати аналізу ризиків процентної діяльності та враховувати їх у своїй роботі.

3. Організаційний механізм потребує рішення і прийняття банком відповідних стратегій, таких як:

1) уникнення ризику — це свідоме рішення не піддаватися певному виду ризику (але уникнути ризику вдається не завжди);

2) запобігання ризику, що зводиться до дій, які застосовують для зменшення вірогідності втрат і для мінімізації їх наслідків;

З) прийняття ризику, яке полягає в покритті збитків за рахунок власних ресурсів.

Важливого значення надають обмеженню ризиків — розробленню адекватної системи лімітів з ризиків, які можливо кількісно оцінити (встановлення економічних нормативів).

Пріоритетного значення в сучасних умовах набуває питання ефективності застосування методів та інструментів оцінки процентної політики. Провідну роль в реалізації процентної політики розвинених держав відіграють операції на відкритому ринку. Гнучкість і повна підпорядкованість цього засобу дає змогу банкам оперативно впливати на грошову масу та процентні ставки. Використання усього діапазону можливостей операцій на відкритому ринку передбачає існування розвиненого ринку цінних паперів. В Україні можливості застосування цього інструменту є обмеженими. Основними перепонами для здійснення операцій на відкритому ринку у вітчизняній економіці є: відсутність фондового ринку державних цінних паперів; нерозвиненість вторинного ринку цінних паперів.

Посилити роль й ефективність процентної політики має перехід до прямого таргетування інфляції. В умовах переходу до прямого таргетування інфляції, вимоги до ефективності процентної політики зростають і вона стає одним із визначальних регуляторів монетарної сфери, а також цільовим орієнтиром [24,с. 122].

Важливим для підвищення ефективності оцінки процентної політики є її системне застосування, коли мають бути вилучені взаємовиключні цільові орієнтири. Крім того, необхідно враховувати особливості реалізації грошово-кредитної політики, зокрема: заходи оцінки процентної політики є складовою оцінки грошово-кредитної політики і мають узгоджуватись іншими її складовими; грошово-кредитна політика заперечує доцільність використання непрогнозованих заходів регулювання, які можуть зруйнувати раціональні очікування у суб'єктів економіки. Зважене регулювання та оцінка процентних ставок має сприяти формуванню довіри до заходів монетарної влади за умови стабілізації економіки[25,c.246].

Ефективна оцінка процентної політики пов’язана також з визначенням оптимальної величини процентної ставки. Найважливішими чинниками її формування мають бути: досягнення позитивного рівня процента та побудова структури процентних ставок, за якої повинне бути досягнуте оптимальне співвідношення між рентабельністю реального виробництва, банківським процентом та інфляцією; досягнення раціонального співвідношення реальної процентної ставки з процентними ставками основних зовнішньоекономічних партнерів. Визначення оптимальних значень процентних ставок пов’язане з врахуванням значної кількості факторів, що реально можливо здійснити лише в складі економіко-математичних моделей.

Організація максимальної ефективності перерахованих дій дозволить банкам підвищити рентабельність своєї діяльності і отримати конкурентну перевагу над іншими учасниками ринку, що у свою чергу сприятиме підвищенню стійкості і прибутковості національної банківської системи і розвитку економіки в цілому.

Отже, підвищення якості та ефективності оцінки процентного ризику банків на будь-якій стадії економічного циклу вимагає формування певного набору дієвих інституціональних та методичних компонентів.

Визначені напрями щодо вдосконалення оцінки процентного ризику на сучасному етапі розвитку не тільки вплинуть на рівень ризику процентної діяльності й стабільне отримання доходу, а й на оздоровлення банківської системи в цілому.

Висновки

Отже, для створення ефективної системи оцінки процентного ризику банку, яка передбачає виявлення, кількісну оцінку, моніторинг та оптимальне збалансування окремих елементів і видів ризику, необхідно враховувати такі основні аспекти:

1. Оцінка процентного ризику банку — це складний процес, який не може бути зведений до однієї методики чи набору формул;

2. Реалізація більшості методів аналізу і контролю процентного ризику неможлива без високоякісної автоматизованої банківської системи. В такому разі під її якістю розуміють не технічні можливості, а повноту і точність інформації, що міститься в ній;

3. Різні методи оцінки процентного ризику можуть давати різні результати. Керівництво банку має визначати методи, результати яких враховуватимуться при прийнятті рішень.

Загалом мета оцінки процентного ризику полягає в тому, щоб їх рівень відповідав встановленим банком лімітам, внутрішнім інструкціям та характеру діяльності банку навіть у тому випадку, коли процентні ставки змінюються. Банки повинні розробляти відповідні процедури, які давали б змогу підтримувати процентний ризик у межах лімітів або змінювати ліміти, які виявляються невідповідними. Система лімітів має діяти так, щоб усі позиції, котрі перевищують їх, були помітними для вищого керівництва банку. При розробці концепції було виявлено основні інструменти та методи вдосконалення оцінки процентного ризику: розвиток операцій на відкритому ринку, розвиток операцій рефінансування комерційних банків, розширення можливостей облікової ставки, використання процентних ставок як одного з основних регуляторів економічної кон’юнктури, перехід до прямого таргетування інфляції. Їх дотримання підвищить ефективність діяльності банківської системи України.

Перелік використаних джерел

1. Кузьмак О. М. Управління відсотковим ризиком як складова банківського ризик-менеджменту// Економіка і управління — 2010. — № 2. — С.62−65.

2. Примостка Л. О. Фінансовий менеджмент банку: Підручник. — 2-ге вид., доп. і перероб. — К.: КНЕУ, 2004. 468 с., — С. 39—50.

3. ОЛ.Кириченко. Банківський менеджмент: Підручник /За ред., ОЛ. Кириченка, В.І.Міщенка — К.: Знання, 2005. — 831 с., — С. 453.

4. Роуз П. С. Банковский менеджмент. / П. С. Роуз. — М.: Дело ЛТД, 1995. — 743 с.

5. Загородній А.Г.Фінансовий словник/ А.Г. Загородній, Г. Л. Вознюк, Т. С. Смовженко.- Вид. 4-те, [перероб. та доп.]. К.: Т-во «Знання», КОО; Львів: Вид-во Львів. банк. ін-ту НБУ. — 566 с.

6. Методичні вказівки з інспектування банків «Система оцінки ризиків», затверджених постановою Правління НБУ від 15.03.2004р. № 104

7. Герасимович А. М. Аналіз банківської діяльності: підруч. / А. М. Герасимович, М. Д. Алексеєнко, І. М. Парасій-Вергуненко та ін.; за ред. А. М. Герасимовича. — К.: КНЕУ, 2004. — 599 с.