Вплив міського урбанізованого середовища на ріст, розвиток та фізіолого-біохімічний стан газонних трав

Вступ

На сьогоднішній день найбільш актуальною проблемою міст і населених пунктів України є підвищений рівень забрудненості. Негативний вплив викидів промислових підприємств й автотранспорту на природу та людину вимагає впровадження радикальних заходів охорони та оздоровлення навколишнього середовища (Мурадян та ін., 2004; Нестерова, 1989).

Одним з найефективніших засобів оптимізації середовища промислових центрів є їхнє озеленювання (Бессонова, 1999). Вагому частку при цьому становлять трав’янисті злакові рослини, основу яких складають газонні трави, що сприяє вільному провітрюванню території, очищенню повітря від пилу і газів, поліпшенню мікроклімату (Тюльдюков та ін., 2002). Саме декоративні зелені газони займають від третини до половини загальної площі територій міських лісів, парків, скверів, бульварів, вуличних насаджень (Декоративное…, 1985; Григорюк та ін., 2014). Перевага використання в озелененні газонних насаджень полягає ще в тому, що площа листкової поверхні газонів в 1,7−2 рази більша в порівнянні із зімкнутими деревними парковими насадженнями (Мицик, Лихолат, 1997; Мицик та ін., 2000), що дозволяє затримувати у 10 разів більше пилу, ніж деревні насадження тієї ж площі. Використання газонів для реконструкції мегаполісів розглядається як важлива соціально-економічна проблема (Григорюк та ін., 2014). У міських урбанізованих умовах стан газонів визначає формування кисневої складової атмосфери мегаполісів (Zayed, Zeid, 1997), є унікальним індикатором екологічних умов і стану довкілля. Водночас, газони мають суттєве архітектурне, лікувальне, народногосподарське та екологічне значення (Биоиндикация…, 1988; Ількун, 1978).

З позиції системного методологічного аналізу газонну рослинність розглядають як важливу компоненту екосистем, яка має складну фітоценотичну основу. Газонні рослини зменшують негативний вплив на людину стихійних природних явищ, захищають ґрунти від водної і вітрової ерозії (Hochachka, Somero, 1984; Григорюк та ін., 2014), беруть участь у регуляції стоку води, запобігають забрудненню й очищують навколишнього природного середовища (Цирлинг, 1964; Хочачка, Сомеро, 1988 ;Григорюк та ін., 2014).

У теперішній час, зелені рослини і особливо значна кількість газонної рослинності перебуває у критичному і пригніченому стані, оскільки не витримує антропогенного навантаження, втрачає адаптивний потенціал й передчасно гине, у першу чергу, від згубного впливу урбанізації, техногенного забруднення (Лихолат, 1999; Лихолат, Винниченко, 2002; Россихіна та ін., 2009; 2010; 2011), дефіциту вологи (Шматько та ін., 1989) і основних елементів мінерального живлення та надмірної кількості важких металів (Григорюк та ін., 2014). Стан дернового покриву на промислових територіях залежить, в першу чергу, від стійкості утворюючих його рослин по відношенню до токсикантів, які містяться у викидах підприємств і автотранспорту (Трешоу, 1988; Тюльдюков та ін., 2002). Ксенобіотики мають здатність швидко нагромаджуватись в оточуючому середовищі та рослинах (завдяки широкому використанню в різних галузях промисловості) (Лихолат, Мицик, 1999), гальмують ріст (Россихіна та ін., 2010), порушують фізіологічні процеси (Лихолат, Россихіна-Галича, 2012; Заїко, Лихолат, 2011), сприяють утворенню активних форм кисню (Россихіна та ін., 2010), які індукують перекисне окиснення ліпідів, впливають на активність ферментів (Россихіна та ін., 2009, 2011).

У зв’язку з вище викладеним метою даної роботи є аналіз результатів дослідження впливу різних стресових чинників на ріст, розвиток та фізіолого-біохімічний стан газонних трав.

Відповідно до мети були поставлені такі задачі:

• 1. З’ясувати роль газонних трав у зеленому будівництві та озелененні промислових територій.

2. Дослідити функціонування систем життєдіяльності газонних видів рослин за впливу стресових факторів.

1. Призначення газонів та їх класифікація Культурний газон — це своєрідний штучний фітоценоз, створюваний шляхом вирощування різних рослин, переважно багаторічних злакових видів трав, які утворюють в результаті багаторічного розвитку щільний нагрунтовий покрив, або дернину. Газон — невід'ємний елемент об'єкта ландшафтної архітектури.

Поняття «газон» як трав’янистий нагрунтовий покрив відомо з давніх часів. Трав’янистий покрив в перських садах, на територіях гаїв грецьких міст і римських вілл відомий з історичних описів. Один з ранніх малюнків трав’янистого покриву саду виявлений на мальовничому панно, що зображує догляд за насадженнями садка в одному із замків Франції XIV ст. В Англії в XVI ст. почали широко використовувати трав’янистий покрив на галявинах поблизу замків для ігор з м’ячем, в кеглі.

Відомі приклади устрою лавочок, вкритих трав’яним покривом, або дерном. В XVII ст. англійський газон здобуває широку популярність (Відомий англійський філософ і економіст Френсіс Бекон писав: «У галявини є дві переваги: по-перше, немає нічого приємнішого для очей, ніж низько стрижена зелена трава, а по-друге, галявина красиво оформлює сад»). Повсюдно в садах і парках влаштовують галявини з трав’яним коротко скошеним покриттям. Трав’яний покрив скошують косами, на галявинах пасуть овець. Особливого розквіту англійські газони досягають у пейзажних парках XVIII ст. Газон стає зеленим фоном і невід'ємною частиною садово-паркових композицій. З’являються керівництва по влаштуванню газонів і їх утриманню. Клімат Англії сприяє зростанню трав’янистих рослин і чудовому стану газонів.

На початку XIX ст. створення газонних покриттів вдосконалюється. У 1830 р. була винайдена газонокосарка, а в 1832 р. фірма RANSOMS налагодила виробництво і продаж циліндричних газонокосарок. З’являються численні пристосування з утримання газонів, такі як інструмент для обрізки краю газону, граблі на колесах для збору скошеної трави, гумові шланги для поливу і т. д. Якість газонних покриттів в садах і парках різко підвищується. Для влаштування газонів використовуються вузьколисті кореневищні види злакових трав, що ростуть на англійських пасовищах. У середині XIX ст. пристроєм газонів починають займатися в США, особливо при створенні Центрального парку в Нью-Йорку, коли перший ландшафтний архітектор Ф. Олмстед починає свої роботи, що поклали початок ландшафтної архітектури у великих містах.

У США культура газону в садах і парках починає посилено розвиватися з початку 80-х рр. XIX ст., коли з’являється необхідність створення полів для гри в гольф. Проводяться перші роботи по селекції трав’янистих рослин із злаків для створення стійкого дернового покриву для гольф-полів. Найбільш стійкими дерноутворюючими рослинами виявилися для умов багатьох районів США різні види вівсяниць і польовиць (Festuca, Agrostis).

В Англії великі селекційні роботи з вишукування і вирощування дерноутворюючих рослин для футбольних полів, тенісних кортів і майданчиків для гри в гольф починаються на початку XX ст. Відкриваються дослідні станції по вивченню стійких до механічних пошкоджень трав’янистих рослин, що утворюють міцну дернину. Вдосконалюється техніка зі створення та утримання газонів у садах, парках, на спортивних майданчиках. Використовуються технології створення стійких газонів із застосуванням хімічних засобів боротьби з смітної рослинністю. Фірмами випускаються досконалі машини і механізми по плануванню поверхні території, висіву насіння, внесення добрив, зрошування. У США розробляються технології створення газонів у посушливих умовах. Для цієї мети на селекційних станціях підбираються спеціальні види трав, впроваджуються методи боротьби з шкідниками і хворобами.

До кінця XX ст. у багатьох європейських країнах і США створюється ціла система по створенню стійких газонів для спорту і відпочинку. Для різного типу газонів конструюються і впроваджуються у виробництво газонокосарки, машини для посіву насіння з одночасними операціями по плануванню, внесенням добрив, «укриттям» насіння (мульчуванням) і укаткой поверхні газону. Знаходить широке застосування вирощування трав’янистого дернового покриву в спеціальних розплідниках, який після відповідної підготовки скочується в рулони і відпускається споживачу для влаштування газону на відповідальних ділянках об'єктів озеленення. Удосконалюються методи пристрою трав’яних покриттів на укосах магістралей, на схилах.

У Росії розвиток культури газонів почалося в XIX ст. Основи газоноведення заклав відомий садовод і селекціонер Р. Шредер. В кінці XIX ст. А. Регель у книзі «Витончене садівництво та художні сади» докладно описує архітектурно-художнє значення газонів у садах і парках, і технологічні прийоми їх влаштування та утримання. У XX ст. проводяться великі дослідження в області газоноведення в Україні, Азербайджані, а також в Головному ботанічному саду Академії наук СРСР у Москві. Створюються зразкові спортивні газони на футбольних полях київського стадіону, стадіонів «Динамо» у Москві, Тбілісі. У середині XX ст. в садах і парках Санкт — Петербурга створюються газони, що відповідають високим естетичним і санітарно-гігієнічним вимогам.

Значення культурного газону в садово-парковому будівництві надзвичайно велике.

Дослідження показали, що травостій звичайного садово-паркового газону поглинає з атмосфери частину пилу і газів, приглушує шум. Трави випаровують в середньому від 5 до 7 тис. м³ води з 1 га площі за вегетаційний період. Це істотно підвищує відносну вологість приземного шару повітря і створює прохолоду на території об'єкта. Газон є своєрідним регулятором мікроклімату. Газони в міському середовищі - це рослинні співтовариства, що є своєрідними покриттями поверхні ґрунту. Такі покриття значною мірою усувають корозійний вплив пилу і аерозолів на металеві поверхні виробів, стін будівель, споруд. Злакові рослини культурного газону мають іонізуючу і фітонцидну дію, очищаючи повітря від шкідливих мікроорганізмів.

Дослідження, проведені в 50-х роках XX ст. у садах і парках Санкт-Петербурга, показали, що поєднання відкритих просторів, площинних поверхонь газону і напіввідкритих і закритих просторів, що складаються з об'ємних угруповань дерев та чагарників, створює місцеві струми повітря і пересування повітряних потоків, покращує аерацію всього об'єкта та прилеглої забудови. Встановлено, що рівний зелений покрив сприятливо впливає на нервову систему людини, робить позитивний психологічний вплив.

Газони створюються переважно з злакових видів трав. Після багаторічного розвитку надземної частини та коренів рослин утворюється дернина.

Дернина — це наземний і частково підземний шар ґрунту, насичений переплетеними корінням, підземними стеблами, перегноєм. Товщина такого шару досягає зазвичай 4…8 см. Дернина, вживається для влаштування газонів, повинна бути міцною, стійкою до механічних пошкоджень і довговічною.

Розрізняють три типи культурних газонів:

* декоративні, влаштовуються на об'єктах озеленення (в садах і парках, скверах, бульварах, лісопарках, лугопарках, об'єктах житлової та промислової забудови). Декоративні газони — це площинні елементи садово-паркової композиції, що становлять основний — зелений — фон території об'єкта. На цьому фоні виділяються об'ємні елементи композиції - дерева, чагарники, квітники, МАФ, обладнання.

Декоративні газони, у свою чергу, поділяються на

1) партерні газони влаштовують на площах біля входів в громадські і адміністративні будівлі, перед театрами, музеями, на передніх планах архітектурних композицій, на майданчиках навколо пам’ятників, фонтанів, скульптур, декоративних водойм, на ділянках столичних скверів.). До партерних газонів пред’являються високі вимоги. Партерний газон повинен протягом усього періоду вегетації зберігати однотонне фарбування і мати густий, низький, рівномірно зімкнутий травостій смарагдового кольору. Для створення партерних газонів застосовують багаторічні злакові трави низькорослих видів і форм з відповідною будовою стебел і листя, низько розташованим кущем кущіння і з його високою інтенсивністю розвитку (тонконіг лучний, костриця червона).

2) звичайні, або садово-паркові газони становлять найбільшу частину нагрунтового рослинного покриву садів і парків, бульварів, центральних районів лісопарків, внутрішньо квартальних територій, міжрайонних об'єктів.

3) квітучі (з включенням різнотрав'я) (їх часто називають мавританськими) влаштовують на галявинах і галявинах садів, парків і лісопарків, на спеціально відведених ділянках територій житлових районів;

4) лучні (в лугопарках); покрив з тіньовитривалих видів трав у місцях затінення. Лугові газони влаштовують на великих за площею територіях парків, лісо — і лугопарків. Ці газони створюють, як правило, шляхом поліпшення існуючих травостоїв природного походження.

* спортивні, влаштовуються на стадіонах, іподромах, тенісних кортах, майданчиках для ігор. Спортивні газони призначені для проведення спортивних змагань. Їх влаштовують на футбольних полях, тенісних кортах, ігрових гольф-майданчиках. Ці типи газонів повинні мати дернину підвищеної міцності, бути еластичними, стійкими до частого скошування, механічних пошкоджень, протистояти вертикальним проколам і розривам, володіти високою швидкістю відновлення травостою. Міцність дернини залежить від флористичного складу трав і родючості ґрунту, що підстилає (материнську) ґрунтову породу. Передбачають систему інженерних заходів, що включають в себе пристрій дренажу і водовідвідних споруд.

* спеціальні, що влаштовуються на аеродромах, укосах шосейних і залізних доріг, гідротехнічних споруд, на автостоянках, на магістралях і вулицях, у санітарно-захисних зонах, на дорожніх укосах, на територіях промислової забудови. Вони мають велике екологічне і санітарно-гігієнічне значення. Дернина газонів закріплює ґрунт і перешкоджає появі пилу на території, а внаслідок цього — пошкодження різних матеріалів, корозії металу і загального забруднення середовища.

Для створення газонів використовують флористичний склад з багаторічних видів рослин, в основному з сімейства злакових: тонконіг лучний, костриця червона, мітлиця звичайна, райграс пасовищний, мітлиця волосоподібна, костриця овеча, житняк, багаття безостий, паспалум дворядний.

Для створення газонів використовують злаки, які мають різноманітні типи кущіння куща. За типом кущіння і коренеутворення, а також по висоті наземних органів злаки поділяють на такі групи:

* кореневищні — низькорослі і сланкі, утворюють підземні пагони (кореневища), які розташовуються на глибині від 5 до 20 см і відходять від материнської рослини на відстань до 1 м, утворюючи «кущики» з декількох пагонів. До такого типу злаків відносяться різні види мятликів і вівсяниць. Розвиток цих злаків відбувається повільно. Вони досягають повного розвитку через 3…4 роки і тримаються в травостої до 10 і більше років,

* пухко кущові — кущаться за типом пухкого куща, або верхові. Бічні пагони розташовані біля поверхні ґрунту і відходять під гострим кутом до материнської рослини, утворюючи в ґрунті одне коротке міжвузля. До таких рослин відносяться тимофіївка лучна, костриця лучна, грястиця збірна, а також рослини, що ростуть на луках. Злаки цього типу досягають повного розвитку через 2…3 роки. Довговічність таких злаків становить 5…6 років;

* щільно кущові — злаки, не утворюють суцільної дернини і кущаться за типом щільного кущика стебел. Дочірні пагони цих рослин виходять щільно притиснутими до материнських; вузли кущіння знаходяться над поверхнею ґрунту і закладаються вище материнських пагонів, в результаті чого і утворюються «купини». До щільно кущових злаків відносяться костриця овеча, щучка дерниста. Ці злаки відрізняються найбільшою довговічністю — 25…30 років;

* кореневищно-пухкокущові — це проміжний вид злаків, має вузол кущіння коренів, як у пухко кущових трав, і стебла, як у кореневищних трав. Підземні пагони на деякій відстані відходять від материнської рослини, виходять на поверхню землі і знову утворюють при кущінні пагони. У результаті виходить щільний густий травостій і утворюється міцна дернина. До таких злакам відносяться широко відомі газонні трави — тонконіг лучний, костриця червона (рис. 1). Довговічність цих злаків — 10 років і більше Рис. 1. Вертикальний розріз дернини: 1 — травостій; 2 — дерновий повсть; 3 — дерновий шар (власне дернина); 4 — основа дернини Кореневищні, кореневищно-пухкокущові й пухко кущові види злаків застосовують зазвичай в лісовій і лісостеповій зонах. Трави з щільним кущем кущіння використовують для влаштування газонів на півдні лісостепу і в степовій зоні. Трави зі стрижневими коренями використовують як доповнюючі види в сумішах при влаштуванні звичайних садово-паркових газонів.

2. Джерела забруднення та забруднюючі речовини міського середовища Під забрудненням навколишнього середовища розуміють надходження в біосферу будь-яких твердих, рідких і газоподібних речовин або видів енергії (теплоти, звуку, радіоактивності і т.п.) у кількостях, що шкідливо впливають на людину, тварин і рослини як безпосередньо, так і непрямим шляхом (Бачинський, 1995).

За впливом на організм людини забруднення атмосфери підрозділяють на: фізичне і хімічне. До фізичного відносять: радіоактивне випромінювання, тепловий вплив, шум, низькочастотні вібрації, електромагнітні поля. До хімічного — наявність хімічних речовин і їхніх сполук.

Забруднюючі речовини викидаються в атмосферу у виді суміші пилу, диму, туману, пари і газоподібних речовин.

Джерела викидів в атмосферу підрозділяють на природні, обумовленими природними процесами, і антропогенні (техногенні), що є результатом діяльності людини.

До числа природних джерел забруднення атмосферного повітря відносять курні бурі, масиви зелених насаджень у період цвітіння, степові і лісові пожежі, виверження вулканів. Домішки, що виділяються природними джерелами:

· пил рослинного, вулканічного, космічного походження, продукти ерозії ґрунту, частки морської солі;

· тумани, дим і гази від лісових і степових пожеж;

· гази вулканічного походження;

· продукти рослинного, тварини, бактеріального походження.

Рівень забруднення атмосфери природними джерелами є фоновим і мало змінюється з часом.

Антропогенні (техногенні) джерела забруднення атмосферного повітря, представлені головним чином викидами промислових підприємств і автотранспорту, відрізняються численністю і різноманіттям видів.

Джерела викидів промислових підприємств бувають стаціонарними і пересувними.

Джерела викидів в атмосферу підрозділяють на: крапкові, лінійні і майданні.

Крапкові джерела — це джерела, зосереджені в одному місці. До них відносяться димарі, вентиляційні шахти, вентилятори на даху.

Лінійні джерела мають значну довжину. Це аераційні ліхтарі, ряди відкритих вікон, близько розташовані вентилятори на даху. До них можуть бути також віднесені автотраси.

Майданні джерела. До майданних джерел відносяться місця складування виробничих і побутових відходів, автостоянки, склади пально-мастильних матеріалів.

Джерела викидів забруднюючих речовин в атмосферу підрозділяють на організовані і неорганізовані.

З організованого джерела забруднюючі речовини надходять в атмосферу через спеціально споруджені газоходи, повітроводи і труби.

Неорганізоване джерело виділення забруднюючих речовин утвориться в результаті порушення герметичності устаткування, відсутності або незадовільної роботи устаткування з відсмоктування пилу і газів, у місцях завантаження, вивантаження або збереження продукту. До неорганізованих джерел відносять автостоянки, склади пально-мастильних або сипучих матеріалів і інші майданні джерела.

Об'єкти забруднення:

Безпосередньо об'єктами забруднення (акцепторами забруднених речовин) є основні компоненти екотопу (місце існування біотичного угруповання): атмосфера, вода, ґрунт.

Опосередкованими об'єктами забруднення (жертвами забруднення) є складові біогеоценозу: рослини, тварини, гриби, мікроорганізми.

Втручання людини в природні процеси в біосфері, котре викликає небажані для екосистем антропогенні зміни, можна згрупувати за наступними видами забруднень:

— інгредієнтне забруднення — забруднення сукупністю речовин, кількісно або якісно ворожих природним біогеоценозам (інгредієнт — складова частина складної сполуки або суміші);

— параметричне забруднення пов’язане зі зміною якісних параметрів навколишнього середовища (параметр навколишнього середовища — одна з його властивостей, наприклад, рівень шуму, радіації, освітленості);

— біоценотичне забруднення полягає у впливі на склад та структуру популяції живих організмів;

— стаціально-деструкційне забруднення (стація — місце існування популяції, деструкція — руйнування) викликає зміну ландшафтів та екологічних систем в процесі природокористування.

Фахівці по різному класифікують забруднення природного середовища, в залежності від того, який принцип беруть за основу класифікації, зокрема — за типом походження, за часом взаємодії з довкіллям, за способом впливу.

За просторовим поширенням (розміру охоплюючих територій) забруднення поділяють на:

— Локальні забруднення характерні для міст, значних промислових підприємств, районів видобутку тих або інших корисних копалин, значних тваринницьких комплексів.

— Регіональні забруднення охоплюють значні території й акваторії, що підлягають впливу значних промислових районів.

— Глобальні забруднення частіше всього викликаються атмосферними викидами, поширюються на великі відстані від місця свого виникнення і створюють несприятливий вплив на крупні регіони, а іноді і на всю планету.

За силою та характером дії на навколишнє середовище забруднення бувають:

— фонові;

— імпактні (від англ. імпект — удар; синонім — залпові);

— постійні (перманентні);

— катастрофічні.

За джерелами виникнення забруднення поділяють на:

— промислові (наприклад, SО₂);

— транспортні (наприклад, альдегіди вихлопів автотранспорту);

— сільськогосподарські (наприклад, пестициди);

— побутові (наприклад, синтетичні мийних засобів).

За типом походження:

— Фізичні забруднення — це зміни теплових, електричних, радіаційних, світлових полів у природному середовищі, шуми, вібрації, гравітаційні сили, спричинені людиною.

— Механічні забруднення — це різні тверді частки та предмети (викинуті як непридатні, спрацьовані, вилучені з вжитку).

— Хімічні забруднення — тверді, газоподібні й рідкі речовини, хімічні елементи й сполуки штучного походження, які надходять — у біосферу, порушуючи встановлені природою процеси кругообігу речовин і енергії.

Основні забруднювачі навколишнього середовища. Характеристика пріоритетних забрудників промислово-транспортних викидів

До основних антропогенних забруднювачів довкілля належать речовини, що викидаються промисловими підприємствами:

-· нафта та нафтопродукти;

-· пестициди;

-· мінеральні добрива;

-· шуми від виробництв, транспорту;

— іонізуюче випромінювання;

— вібрації;

-· світло-теплові впливи.

Найпоширенішими шкідливими газовими забруднювачами є: оксиди сульфуру (сірки) — SO₂, SO₃; сірководень (Н₂S); сірковуглець (СS₂); оксиди нітрогену (азоту); бензпірен; аміак; сполуки хлору; сполуки фтору; сірководень; вуглеводні; синтетичні поверхнево-активні речовини; канцерогени; важкі метали; оксиди карбону (вуглецю) — СО, СО₂.

Серед твердих часток промислових димів найпоширеніші: частки вугілля; зола; сульфати; сульфіди металів (заліза, свинцю, міді, цинку тощо); хлориди; сполуки кальцію; сполуки натрію; сполуки фосфору; пари основних кислот; феноли.

Діоксид сірки. Щорік в атмосферу викидаються десятки млн. тон діоксиду сірки, що утворюється при промисловому спалюванні вугілля і нафти, що містять з'єднання сірки. SО₂, безбарвний газ з характерним різким запахом. SО₂ добре розчиняється у воді з утворенням сірчистої кислоти H₂SO₃. Може окислюватися до SО₃ і H₂SО₄. Максимально допустима концентрація діоксиду сірки в повітрі виробничих приміщень 1,0 мг/м³. Середньодобова концентрація в населених пунктах не повинна перевищувати 0,15 мг/м³. Повітряними потоками аерозолі сірчаної кислоти переносяться на значні відстані. При цьому величина рН опадів знижується до мінімальних значень (біля 4,0), що може викликати негативні екологічні наслідки.

Сірководень — є найменш розповсюдженою сполукою сірки, яка складає значну частину газоподібних викидів підприємств із виготовлення штучного волокна, цукру, целюлози, коксохімічних, нафтопереробних та нафтодобувних заводів. При взаємодії з іншими забруднювачами він повільно окислюється киснем або озоном атмосфери до сірчаного ангідриду і також випадає з кислими опадами на поверхню землі.

Оксид вуглецю. Монооксидом вуглецю є безбарвний газ без смаку і запаху. Горючий. Так званий «запах чадного газу» насправді є запахом органічних домішок. При кімнатних температурах CO малоактивний. При нагріванні відновлює ряд металів. Це широко використовується в пірометалургії. CO є компонентом різних технічних газових сумішей. З перехідними металами утворює дуже леткі, горючі й отруйні з'єднання — Карбоніли, такі як Cr (CO)₆, Ni (CO)4, Mn₂СО₁₀, CО₂(CO)₉ та ін. (Брильелф, Харольд, 1986).

Оксиди азоту — неорганічні бінарні з'єднання азоту з киснем. Основними джерелами забруднення ними повітря є установки для горіння палива, підприємства, що виробляють тукові добрива, азотисту кислоту і нітрати, анілінові барвники, нітросполуки, віскозний шовк, целулоїд, а також часткою вихлопних газів автотранспорту. Сприяють випадінню кислих дощів. Серед оксидів азоту найбільш поширеними забрудниками повітря є оксид азоту NO (II) і діоксид азоту NО₂ (IV).

Оксид азоту NO (монооксид азоту) — безбарвний газ, що трохи розчиняється у воді. Не взаємодіє з водою, розчинами кислот і лугів.

Оксид азоту (II) — дуже реакційноздатна сполука, може вступати в реакції приєднання з рядом солей (нітрозосолі), з галогенами (напр. нітрозілхлорід NОCl), органічними сполуками. При звичайній температурі NO з'єднується з киснем з утворенням NO₂. Оксид NO отримують каталітичним окисленням при виробництві азотної кислоти. Оксид азоту NО₂ (діоксид азоту) — бурий газ, токсичний, важче за повітря, легко зріджується. При кімнатній температурі NО₂ знаходиться в суміші з його безбарвним димером N₂O₄, приблизно 1:1. Взаємодіє з водою і розчинами лугів. Сильний окислювач. Багато речовин (вугілля, сірка, фосфор, органічні сполуки) можуть горіти в NО₂. Цей оксид окислює SО₂ до SО₃, на цій реакції заснований нітрозний метод здобуття сірчаної кислоти.

Аміак (NH₃) за нормальних умов — безбарвний газ з різким характерним запахом (запах нашатирного спирту), майже удвічі легше за повітря, отруйний. Аміак належить до найважливіших продуктів хімічної промисловості, щорічне його світове виробництво досягає 100 млн. тон. Він надходить від підприємств по виробництву амонійних добрив і азотної кислоти. Аміак реагує в атмосфері з багатьма ангідридами кислот, в результаті чого утворюються відповідні амонійні солі - сульфати, нітрати, хлориди, фториди (Брильелф, Харольд, 1986).

Сполуки фтору є розповсюдженими та одними з найбільш токсичними для рослин та інших організмів. Фтор має високу реакційну здатність і потрапляє в атмосферу у вигляді газоподібних сполук — фтористого водню (HF), чотирьох фтористого кремнію (SiF₄) та пилоподібних часток (NaF, CaF₂). Основними джерелами забруднення повітря фтористими сполуками є підприємства з виробництва алюмінію, фосфорних добрив, цегли, керамічних виробі, виділяється також із коксу при плавленні сталі та при спалювання вугілля. Фтористі сполуки інтенсивно накопичуються в листках рослин і викликають їх пошкодження (Илькун, 1978; Гудериан, 1979).

Сполуки хлору потрапляють в атмосферу частіше від хімічних підприємств, які виробляють соляну кислоту, пестициди, які містять хлор, органічні барвники, хлорне вапно, соду, при виробництві пластмас (Брильелф, Харольд, 1986).

Фотохімічний туман або смог — це багатокомпонентна суміш газів і аерозольних часток первинного (NO, C_mN_m, SO₂) і вторинного походження. До складу основних компонентів смогу входять озон, окиси азоту і сірки, органічні сполуки перекисної природи. Фотохімічний смог утворюється при визначених умовах: наявності в атмосфері високої концентрації окисів азоту, вуглеводнів і інших забруднювачів, інтенсивної сонячної радіації та відсутності вітру (Илькун, 1978).

Пил є зваженими в повітрі або що осіли на поверхні тих або інших об'єктів тверді частки наземного (у тому числі промислового), вулканічного, органічного або космічного походження. Найбільшою фітотоксичністю володіють пилові викиди алюмінієвих заводів, електростанцій, металургійних підприємств, азбестових, цементних заводів, підприємств побутової хімії і ряду інших. Пил токсичний, він містить свинець, кадмій, миш’як, цинк і фтор. Цементний пил представляє собою суміш мінералів, яка містить калій, кальцій і алюміній.

Важкі метали (Cu, Ni, Pb, Sn, Zn, Cd, Bi, Sb, Hg) відносяться до мікроелементів, тобто хімічним елементам, присутніх в організмах в низьких концентраціях. В залежності від їх концентрації важкі метали виділяють дуже фітотоксичні (Ag, Ng, Sn, Ni, Pb), помірно токсичні (As, Se, Cd, Cr, Fe, Zn), слаботоксичні (Rb, Sr та ін.). Джерелами забруднення оточуючого середовища важкими металами є підприємства чорної металургії, теплові електростанції, транспорт, підприємства кольорової металургії, будівельні підприємства, гірничодобувна промисловість, прокатні стани, горіння нафти та палива. Більша частина металів виділяється і розсіюється внаслідок спалення пального. Біля 60% загальної антропогенної емісії свинцю складають викиди автомобільних двигунів (Алексеев, 1987; Бессонова, 1999, 2001).

Нафта й нафтопродукти. Нафта являє собою грузлу маслянисту рідину, що має темно-коричневий колір і володіє слабкою флуоресценцією. Нафта складається переважно з насичених аліфатичних і гідроароматичних вуглеводнів. Основні компоненти нафти — вуглеводні (до 98%) — підрозділяються на 4 класи: а) парафіни (алкени). б) циклопарафіни. в) ароматичні вуглеводні. г) олефіни.

3. Газонні трави в озелененні промислових територій та зеленому будівництві. Правила утримання зелених насаджень (газонів) сучасних міст Архітектурно-просторове сприйняття і належний екологічний стан міст і населених пунктів неможливо уявити без ландшафтного озеленення, невід'ємною складовою якого є декоративні газони, які закладено у парках, скверах, міських садах, лісопарках, лугопарках, насадженнях житлової забудови тощо. Декоративні газони, як відкриті площі, є елементами ландшафтних пейзажів, які слугують основним фоном для зростання інших видів рослин. На тлі газонів рельєфно вирізняються декоративні, вертикальні та колоритні елементи деревних рослин і архітектурних елементів (Матерна, 1988; Николаевский, 1981; Рачкулик, 1981). Газонні трави випаровують значну кількість води у спекотний період (Пустовойтова, Жолкевич, 1992), підвищують вологість повітря і створюють прохолодний мікроклімат в міському урбанізованому середовищі (Родькина, Слухин, 2004; Тіханков, Лихолат, 2006).

За сучасних умов бурхливого розвитку науково-технічного прогрес су, який виявляється в усе зростаючих масштабах промислового виробництва, об'ємах видобутку нафти, газу, вугілля та інших природних копалин зростає вплив на рослини стресових чинників середовища (Колупаєв, 2001). У теперішній час, на планеті щорічно видобувають понад 100 млрд. т умовного палива, за умов спалювання якого в атмосферу викидається близько 20 млрд. т СО₂, близько 50 млрд. т СО, 146 млн. т SO₂ та інших шкідливих речовин (Лаптєв, 1998). Щорічно у гідросферу Землі потрапляє до 600 млрд. т промислових і побутових відходів, близько 100 млн. т видобутої нафти та нафтопродуктів. Встановлено, що кожна така тонна нафти знищує кисень в 300 тис. т морської води. У біосферу Землі надходить близько половини видобутих з надр металів, третини — хімічної сировини та близько 30% тепла, яке виробляється тепловими електростанціями (Гэлстон и др., 1983; Лаптєв, 1998; Одум, 1975).

Нині є усі підстави стверджувати, що обмін речовин і енергії на нашій планеті досяг таких розмірів, коли життєва й виробнича діяльність людини стала глобальним чинником впливу на природу, який спричинив глобальні зміни клімату з усіма його негативними наслідками (Григорюк та ін., 2014). Масштаби забруднення планетарної біосфери настільки значні, що природні процеси метаболізму і саморегулююча здатність атмосфери й гідросфери не можуть нейтралізувати негативний вплив діяльності людини (Биоиндикация…, 1988; Гродзинский, 1976). Глобальні зміни клімату, в першу чергу, пов’язують зі збільшенням концентрації вуглекислого газу в атмосфері Землі від 0,0314 до 0,0375% у зв’язку зі зменшенням лісистості планети. Близько 80% забруднювачів атмосфери — це гази, серед яких найбільшу питому масу мають сполуки азоту, вуглецю та сірки.

Нагальні природно-кліматичні зміни навколишнього природного середовища, що пов’язані із перебудовами клімату на нашій планеті, зумовлюють виникнення посух, тривалих суховіїв, повеней, процесів водної та вітрової ерозії природного та техногенного походження. Вони дестабілізують природні екосистеми, які сформовані протягом багатьох попередніх тисячоліть.

Газони сприяють збереженню ґрунтової вологи (Васильева, 1955), відіграють роль зелених легенів, потужних фабрик кисню і фітонцидів, які гальмують ріст та розвиток хвороботворних мікроорганізмів (Акімов, 2003). Вони зумовлюють відновлення життєвих сил людини, на території яких відпочиває все більша кількість людей, що отримують естетичне задоволення і новий життєдайний запас енергії, урівноважують нервову систему, очищують дихальні шляхи та поліпшують зір.

Стає очевидним, що газонні рослини мають вагоме значення у формуванні зелених насаджень у природному комплексі нашої планети і разом з деревними визначають формування кисневої складової атмосфери Землі, виникнення тваринного світу та самої людини. Тому питання щодо створення необхідних умов для росту і розвитку газонних рослин й сприятливого впливу на навколишнє середовище міст та населених пунктів України, які розташовані в зонах великих промислових регіонів, — розглядається як важлива соціально-економічна проблема (Григорюк та ін., 2014).

Питання щодо необхідності охорони довкілля вперше будо підняте на Генеральній Асамблеї Організації Об'єднаних Націй у 1962 році. Заходи з подолання та профілактики негативного впливу урбанізації на навколишнє природне середовище обговорювались у межах комплексної програми Ради Економічної Взаємодопомоги. Проблеми оптимізації взаємин людини і природи відображено у міжнародних біоекологічних науково-дослідних програмах «Людина і біосфера», започаткованих ЮНЕСКО у 1971 році та впроваджених у «Всесвітній стратегії охорони природи» (ВСОП), яка була визначена у 1980 році розвинена у Копенгагені у 2009 році.

В Україні роботи з охорони навколишнього природного середовища набули широких масштабів з 1960 року після прийняття Верховною Радою УСРС постанови «Про охорону природи Української РСР». Проблема охорони довкілля також знайшла своє подальше відображення у Програмі інтеграції України до Європейського Союзу та Конституції України.

Для утримання в належному стані, створення та формування високо декоративних і ефективних в екологічному відношенні, стійких до несприятливих умов навколишнього природного середовища насаджень в містах та інших населених пунктах України, затверджені наступні Правила утримання зелених насаджень (в тому числі й газонні трави) міст та інших населених пунктів України (Форма від 29.07.1994 № 70).

I. Загальні положення

1.1. Завданням охорони та збереження зелених насаджень у містах і населених пунктах є їх утримання у здоровому і упорядкованому стані, створення та формування високо декоративних і ефективних в екологічному відношенні, стійких до несприятливих умов навколишнього природного середовища насаджень.

1.2. Ці Правила є обов’язковими для виконання всіма підприємствами, організаціями, установами та громадянами, які займаються проектуванням, створенням, експлуатацією, ремонтом і утриманням всіх видів зелених насаджень, розташованих на території міста, у тому числі під час посадки дерев (чагарників) у лунки, а також утримання незначних (до 0,05га) озеленених ділянок — острівців, газонів, квітників уздовж транспортних магістралей, вулиць, проїздів, набережних.

1.3. Відповідальність за виконання цих Правил при утриманні зелених насаджень покладається безпосередньо на керівників підприємств, які мають на своєму балансі зелені насадження.

1.4. За функціональними ознаками міські зелені насадження діляться на три групи:

загального користування — міські парки; парки культури і відпочинку, сквери, бульвари, набережні, лісопарки, лугопарки, гідропарки та інші;

обмеженого користування — насадження на територіях громадських і житлових будівель, шкіл, дитячих закладів, спортивних споруд, закладів охорони здоров’я, промислових підприємств, складських територій та інші;

спеціального призначення — насадження вздовж вулиць, у санітарно-захисних і охоронних зонах, на територіях ботанічних садів, виставок, ліній електропередач високої напруги; лісомеліоративні насадження; пришляхові насадження в межах міст та інших населених пунктів.

II. Управління зеленим господарством міст та інших населених пунктів України

2.1. Державне управління зеленим господарством в містах та інших населених пунктах здійснюють місцеві органи державної виконавчої влади.

2.4. Управління об'єктами природно-заповідного фонду та їх охорона здійснюються згідно із Законом України «Про природно-заповідний фонд України» та іншими актами чинного законодавства.

III. Основні положення щодо користування зеленими насадженнями та їх збереження

3.1. Порядок користування та вилучення земель визначається Земельним кодексом України.

3.2. Відповідальність за збереження зелених насаджень і належний догляд за ними покладається:

щодо насаджень, які відносяться до комунальної власності, — на місцеві ради, їх виконавчий комітет, при інших формах власності - на землевласників і землекористувачів;

на вулицях перед будівлями до проїжджої частини, всередині квартальних насаджень та садів мікрорайонів — на власників (орендарів) житлових, громадських і промислових будівель та споруд, а також на власників будівель побуту, торгівлі, освіти, охорони здоров’я, які розташовані у житлових районах;

на територіях підприємств, а також на прилеглих до них ділянках і санітарно-захисних зонах — на ці підприємства;

на територіях зелених насаджень, відведених під будівництво, з дня початку робіт — на керівників організацій, котрим відведені земельні ділянки, або керівників будівельних організацій;

3.3. До обов’язків власників і користувачів міських зелених насаджень входить:

забезпечення збереження насаджень, квітників, газонів, доріжок і обладнання та належний догляд за ними відповідно до цих Правил;

вжиття протягом року необхідних заходів щодо боротьби із шкідниками та хворобами зелених насаджень, лікування;

видалення сухостійних дерев та чагарників, вирізування сухих і поламаних гілок своїми силами або за договорами із спеціалізованими підприємствами та організаціями.

На території зелених насаджень забороняється:

складувати будь-які матеріали; влаштовувати звалища сміття, забруднених снігу та льоду; використовувати роторні снігоочищувальні машини для викидання снігу на зелені насадження. Використання їх для прибирання озеленених вулиць та майданів допускається лише в умовах аварійних ситуацій у разі наявності спеціальних направляючих пристроїв, що зменшують пошкодження насаджень від потрапляння снігу; влаштовувати зупинки пасажирського транспорту на газонах, біля дерев та живоплотів (без погодження з органами, що здійснюють контроль); ходити та влаштовувати ігри на газонах, кататися на ковзанах, санчатах, за винятком місць, спеціально для цього відведених і обладнаних; випалювати суху рослинність, розпалювати багаття та порушувати інші правила протипожежної безпеки;

VI. Утримання об'єктів зеленого господарства

6.1. Утримання міських зелених насаджень — це продовження робіт із зеленого будівництва і формування ландшафтно-декоративного вигляду об'єкта.

6.2. Виробничий процес утримання об'єктів зеленого господарства включає: догляд за деревами і чагарниками, за газонами, квітниками, садовими доріжками, за садовим обладнанням,

інвентаризацію зелених насаджень, охорону зелених насаджень від шкідників та хвороб, охорону природної фауни.

6.4. Догляд за газонами

6.4.1. Догляд за газонами полягає у розпушенні і розкиданні снігу, прочісуванні газону граблями, весняному та літньому підживленні, поливі, прополюванні, косінні трави, збиранні сміття та обпалого листя.

6.4.2. Ранньою весною після танення снігу і підсихання ґрунту на газонах необхідно провести інтенсивне прочісування трав’яного покрову гострими граблями або спеціальними металевими щітками у двох напрямках, зібрати накопичене на газоні обпале листя, зруйнувати ґрунтову кірку.

На звичайних газонах листя слід згрібати тільки вздовж магістралей і паркових доріг з інтенсивним рухом шириною 10−25 м залежно від значущості об'єктів. На решті газонів згрібати і вивозити листя забороняється, тому що це призводить до винесення органічних добрив, збіднення ґрунту, недоцільних трудових і матеріальних витрат. Спалювати листя категорично забороняється.

6.4.3. Під час догляду за газонами мінеральні добрива можна вносити як у сухому, так і в рідкому стані.

6.4.4. Одним із заходів догляду за газонами є землювання, яке стимулює кущіння злаків, поліпшує вологозабезпеченість молодих пагонів і загальну родючість ґрунту.

Землювання — це рівномірне поверхневе покриття газонів сумішшю добре перепрілих органічних добрив, рослинної землі і грубозернистого піску. Воно проводиться 1 раз у 3−5 років весною, на початку літа (в період кущіння злаків) або восени після скошування.

6.4.5. Для підвищення довголіття газони необхідно піддавати аерації (проколювання або прорізування дернини) на глибину до 10 см.

6.4.6. Для підтримки декоративного стану газонного покриття і забезпечення нормального відростання травостою після скошування необхідно проводити регулярні поливи, зберігаючи ґрунт коренепроникаючого шару (на глибині 15−20 см) у вологому стані.

Оптимальна вологість ґрунту під дерновотвірними злаками — 70−75% повної польової вологоємкості даного ґрунту.

6.4.7. Кратність поливів залежить від ґрунтово-кліматичної зони, в якій розташовано населений пункт. У середньому загальна кількість поливів за вегетаційний період звичайних газонів становить 16 разів, партерних — 30.

Найбільший ефект досягається у разі поливання у вечірні години відразу після скошення газонів з відкритих водоймищ за допомогою технічних водогонів.

Відповідно до біологічних вимог на легких піщаних ґрунтах у засушливий період полив достатньо проводити через кожні 3 дні при нормі 20−30 л/м¤; на глинистих — 1 раз у 7−10 днів при нормі 35−40 л/м¤. На загазованих і запилених вулицях, бульварах і набережних з інтенсивним рухом транспорту і пішоходів для поливання необхідно застосовувати дощувальні насадки з дрібним розпилом, який дозволяє очищувати і зволожувати повітря та скоротити витрати води.

6.4.8. Партерні газони скошують через 10 днів з висотою травостою 6−10 см. Висота травостою, що залишається, — 3−5 см. Кожне подальше скошування здійснюється в напрямку попереднього.

6.4.9. Звичайні газони на центральних ділянках садів, скверів та бульварів слід скошувати, як тільки травостій досягне висоти 8−10 см, 10−14 разів за сезон. Висота травостою, що залишається, — 4−5 см.

6.4.10. Лугові газони в парках і лісопарках, які створюються на базі місцевої лугової рослинності з представників природної флори (конюшина біла і рожева, люцерна тощо), ціняться за мальовничість різноманітних квітучих трав. Тому їх скошують тільки після першого квітування лугових трав. Висота травостою, що залишається, повинна бути не меншою за 6−8 см. Для таких газонів достатньо лише двох-п'яти скошувань за період вегетації.

Остатній раз газони скошують приблизно за місяць до настання морозів з тим, щоб трава встигла зміцніти і накопичити достатньо поживних речовин. Зрізану траву необхідно обов’язково прибирати з поверхні газону, інакше під утвореними під час косіння валками дернина випріє і з’являться бурі плями.

Систематичне скошування травостою призводить до великого виносу поживних речовин з ґрунту і виснаження самих рослин, внаслідок чого газон потребує регулярних інтенсивних підживлень.

6.4.11. Знищення бур’янів на газоні досягається, крім скошування, за допомогою прополювання. На молодих газонах, які ще не зміцніли, проводиться ручне прополювання. Дуже важливо забезпечити вчасне прополювання бур’янів у весняний період до їх цвітіння та штучного запліднення.

6.4.12. У ході боротьби з бур’янами найефективнішими профілактичними заходами є знищення бур’янів на ділянках під час обробки ґрунту і ретельне очищення насіннєвого матеріалу.

6.4.13. Хімічне прополювання здійснюється за допомогою гербіцидів вибіркової дії.

VII. Поточний ремонт об'єктів зеленого господарства

7.1. Поточний ремонт об'єктів зеленого господарства включає: підсів газонів на майданчиках з відпадом до 25%, посадку розсади однолітніх квіткових рослин, а також багатолітників замість тих, що відпали, у квітниках з усіма супровідними роботами;

заміну окремих засохлих та пошкоджених кущів і дерев з корчуванням їх пнів, знешкодженням омели та лікування дупел.

7.2. Поточний ремонт газонів, спрямований на відновлення дернового покрову, провадиться на всіх місцях, пошкоджених в результаті витоптування і загибелі рослин, різними способами: сіянням трав, дернуванням тощо.

Перед сіянням трав необхідно скосити старий травостій, провести підживлення газону і розпушити ґрунт зубчастими боронами або граблями, а після посіву ділянку проборонувати, прокоткувати і полити. Сіяти трави краще весною в розрахунку 30−60% повної норми висіву залежно від ступеня зріджування травостою.

Провалини і западини дернини можна ліквідувати шляхом зняття дернини, підсипання під неї рослинної землі і наступного укладання знятого шару на попереднє місце.

7.3. Лугові газони слід періодично омолоджувати. Для цього травостій необхідно залишити без скошування до утворення насіння і розсіювання його по території природним шляхом, а потім старий травостій скосити і прибрати, а ділянку підживити, розпушити і полити.

VIII. Капітальний ремонт об'єктів зеленого господарства

8.3. Капітальний ремонт об'єктів зеленого господарства, який бажано проводити в комплексі, включає:

відновлення газонів, квітників та розаріїв із садінням багаторічних квітів;

заміну у повному обсязі засохлих та пошкоджених деревних і чагарникових рослин, а також садіння нових дерев і кущів з брилою ґрунту або заміною рослинного ґрунту в садильних ямах з внесенням мінеральних добрив;

роботи, пов’язані з відновленням родючості ґрунту, після викопування та вивезення садибного матеріалу з брилою ґрунту.

4. Функціонування систем життєдіяльності газонних видів рослин за впливу стресових факторів середовища Глобальні зміни клімату, зокрема, потепління, з 80-х років ХХ ст. та антропогенне навантаження, спричинюють різке загострення екологічної ситуації і висунули проблему адаптації й стійкості рослин як одну із центральних в біології та сучасній фізіології рослин (Григорюк та ін., 2014). Для забезпечення рослинам необхідних умов для протікання фізіологічних процесів головними вимогами до навколишнього середовища є можливість отримувати в достатній кількості поживні речовини й енергію, а також зберігати необхідну кількість води у рослинах (Зыкова и др., 2002). Для життєдіяльності газонних рослин необхідними умовами є освітлення, наявність води (Водообмен…, 1987; Петров, 1975), поживних речовин, оптимальної температури та відсутність пошкоджень (Вавилов, 1935).

Стресом називають реакцію рослин на відхилення від оптимальних для росту і розвитку показників: температури середовища, дефіциту води і кисню, засолення ґрунту, загазованості повітря (Грицан, 1990; Илькун, 1971), інфекцій, шкідників, іонізуючого випромінювання тощо (Косаківська, 2003; Григорюк та ін., 2014). Іншими словами — стресом є стан організму, який проявляється у формі напруження або специфічних пристосувальних реакцій. Захисна реакція організму у відповідь на стресову ситуацію, називається стрес-реакцією, а чинник, який її зумовлює, — стрес-чинником.

Чинники, які спричинюють стрес у рослинних організмів, поділяють на абіо- (фізичні і хімічні) та біотичні (біологічні). До фізичних відносять недостатню або надлишкову вологу, недостатнє чи надмірне освітлення, високу чи низьку температуру, радіаційне випромінювання, механічні впливи; хімічних — негативний вплив солей, газів, ксенобіотиків (гербіцидів, інсектицидів, фунгіцидів, промислових відходів та ін.); біологічних — пошкодження рослин збудниками хвороб чи шкідниками, конкуренцію з іншими рослинами, вплив тварин (Полевой, 1989).

Стійкість рослин проти стресів — це реакція рослинного організму на дію несприятливих чинників і здатність витримувати стресові навантаження (Курганова и др., 1997). Які ж процеси в рослинному організмі забезпечують його життєдіяльність і стійкість у стресових умовах? З одного боку — це метаболізм, функція якого полягає в забезпеченні біосистеми енергією та пластичними речовинами (Barro et al., 1996). З іншого — це сприйняття, збереження, перероблення та використання інформації, тобто генетичні і фізіологічні механізми регуляції життєдіяльності (Ситникова, 1990). Регуляторні системи рослини, пер за все, спрямовані на забезпечення його необхідною енергією і збереження стаціонарного стану. Порушення енергетичного постачання ставить рослинний організм на межу виживання, оскільки біологічна система має відкритий характер і перебуває залежно від умов навколишнього природного середовища. Високоякісне функціонування рослинного організму можливе лише у відносно вузькому діапазоні коливань зовнішніх чинників, у так званих адекватних умовах. Життєдіяльність рослин в стресових умовах потребує включення додаткових механізмів їх регуляторних систем з метою забезпечення стаціонарного стану внутрішнього середовища та відновлення стану рівноваги організму. Вважають, що стійкість природної системи можна визначити лише відносно будь-якого одного чи кількох конкретних чинників, але це не означає, щ ця система є стабільною.

За умов стресу в процесі пошкодження рослин порушуються цілісність мембран, процеси дихання, фосфорилювання, формуються реакції організму, які спрямовані на відновлення пошкоджень.

Визначено наступні стадії стресу у рослин: — тривоги, за якої активізуються катаболічні процеси порівняно з анаболічними; - адаптації і репарації; після припинення стресу — часткового або повного відновлення фізіологічних функцій; за тривалої дії стресу — хвороби або загибель рослини.

Вважають (Курганова и др., 1997; Григорюк та ін., 2014; Перекисное…, 1992), що метаболічні зміни за дії стресу на рослини зумовлені продуктами окиснення в результаті переходу від гетеро- (приєднання двох електронів) до гемолітичного процесу (приєднання одного електрона), у результаті чого генеруються реактивні форми кисню, частина яких є вільними радикалами, дія яких нейтралізується завдяки збільшенню антиоксидантної активності відповідних процесів і сполук.

За умов гальмування процесу синтезу білків рослинний організм збільшує концентрації стресових фітогормонів (Ситар, 2005): абсцизової кислоти, етилену, саліцилатів і жасмонату (Григорюк та ін., 2014). Синтез білка, ауксинів, цитокінінів та гіберелінів за дії стресів гальмує АБК, а обробка рослин екзогенними фітогормонами, які активують процеси метаболізму, сприяє збільшенню їх стійкості. За дії стресів (температури, надлишку важких металів, хлоридів, засухи) рослини виробляють специфічні поліпептиди — так звані білки теплового шоку (Косаківська, Голов’яненко, 2006), а також низькомолекулярні стресові білки, які за участю молекул аденозинтрифосфату виконують функції молекулярних шаперонів (Косаківська, 1997), які зріджують денатуровані білки або навпаки допомагають їм у правильному згортанні.

Вплив посухи на газонні рослини. Під стійкістю газонних рослин розуміють їх здатність переносити посуху без особливих пошкоджень. Стресова дія посухи і недостатня аерація ґрунту зумовлюють зниження оводненості тканин, уповільнення або припинення росту, побуріння, засихання й опадання листків газонних рослин, водночас, відбувається масове відмирання дрібних коренів за дії та після дії посухи. За впливу водного дефіциту одні види газонних рослин мобілізують свій пластичний і енергетичний обмін для підтримання водного режиму на достатньо високому рівні, інші - знижують його інтенсивність, тобто відзначаються високою стійкістю проти посухи (Григорюк та ін., 2014). Найчутливішим до нестачі води є ріст клітин, менш чутливими — синтетичні процеси, зокрема синтез білків. Короткочасна посуха спричинює зниження в’язкості цитоплазми, тоді як більшість фізіологічних функцій на фоні сповільнених ростових процесів інтенсифікуються (Chuang, 1978). Ці зміни пов’язані з адаптаційними перебудовами метаболізму та структури протопласту, що сприяє виживанню рослин в умовах стресу. Тривала і сильна посуха зумовлює деградаційні зміни й спрямованість обміну речовин зміщується в бік катаболізму та окиснення (Жолкевич, 1968). Чутливіші до посухи порівняно з кореневою системою процеси росту пагонів рослин.

Стійкі до висихання газонні види рослин відзначаються підвищеною чутливістю і швидкістю закривання продихів.

Вплив високої температури на газонні рослини. Одним із чинників несприятливого впливу посухи на рослинний організм є висока температура. Тепловий режим довкілля істотно впливає на метаболізм, ріст, розвиток і продуктивність рослин. Високі температури гальмують рух цитоплазми, знижують мітотичний індекс у перші 3−4 години дії теплового стресу, спричинюють зміни в структурі білків. Екстремальні температури зумовлюють деструкцію ядра, денатурацію і розпад нуклеїнових кислот, зміни в процесах транскрипції та трансляції.

В Україні, як і в багатьох європейських країнах, серед абіотичних чинників пошкодження газонів набув поширення високотемпературний стрес, обумовлений підвищенням температури і низькою вологістю повітря.

Високотемпературний стрес спричиняє як прямі, так і опосередковані пошкодження газонних рослин. За прямої дії температур виявлено пожовтіння газонів, у першу чергу, на схилах південних і південно-західних експозицій. Встановлено, що основною причиною прямого пошкодження газонних рослин при перегріві є денатурація білків протоплазми (Григорюк, Мусієнко, 2001). Опосередкована дія високих температур пов’язана зі зниженням інтенсивності фотосинтезу, непродуктивним збільшенням інтенсивності дихання, порушення водного режиму і посиленою транспірацією, яка спричиняє суттєве витрачання вуглеводів та пригнічення росту газонних рослин. Найбільше від жари страждають листки (їх краї засихають і скручуються в трубку), а також коренева система газонних трав. Перегріву газонних рослин сприяє також скупчення пилу в атмосфері у вигляді завислих у повітрі дрібних (діаметром 10^-2 — 10^-4 см) твердих частинок, які здатні за відсутності вітру, на відміну від диму, осідати на листки.

Солестійкість газонних рослин. Проблема солестійкості є надзвичайно актуальною. Близько 9*10⁸ га земель на планеті відзначаються підвищеним умістом солей. У нашій країні більшість зрошуваних земель, особливо на півдні України, зазнають засолення. Встановлено масове відмирання фізіологічно активних коренів газонних рослин. Припускають, що такі порушення пов’язані з акумуляцією солей у мітохондріях, а також з їх кількісними та якісними змінами, що спричинено зниженням умісту кальцію, який відіграє ключову роль у синтезі енергетичних сполук (Григорюк та ін., 2014).

Підраховано, що площа доріг, тротуарів і майданів міста Києва сягає близько 25 млн. м², які зимою посипають сіллю (хлоридом натрію, із домішками хлориду калію і магнію) для боротьби з ожеледицею та сніговим покривом. Унаслідок цього газонні рослини потерпають від сольового стресу, дія якого спричиняє зниження в меристемах коренів мітотичної активності, процесів синтезу біополімерів, збільшення тривалості інтерфаз та профаз мітозу. За таких стресових умов відбуваються структурно-функціональні пошкодження клітинних органел, низька приживлюваність саджанців, усихання та загибель рослин.

Механізми стійкості рослин проти стресових чинників пов’язані з умовами зовнішнього середовища, які характеризують фізичні й хімічні властивості шкідливих хімічних речовин, у першу чергу їх розчинність, механічний склад та кислотність ґрунту, вміст води, а також наявність комплексоутворювачів, танінів, що зв’язують важкі метали в нерозчинні сполуки (Коршиков, 1996).

В умовах техногенного забруднення атмосфери і ґрунту газонні рослини акумулюють шкідливі хімічні речовини в надлишкових кількостях, які порушують азотний обмін, що підвищує вміст вільних амінокислот й відіграє суттєву роль в захисних механізмах за дії антропогенного навантаження (Григорюк та ін., 2014).

Стан пігментного комплексу рослин виступає як інтегральний показник, який характеризує стійкість газонних рослин проти полютантів (Григорюк та ін., 2014). Токсична дія важких металів пов’язана з інактивацією ферментів, що зумовлює дисбаланс і незворотні зміни в системах метаболізму клітин.

Джерелами забруднення природного середовища фенолами є викиди коксохімічних заводів і підприємств, які виробляють лаки, фарби, пластмаси та гербіциди. Під впливом летких забруднювачів лакофарбового виробництва сума ліпідів у бруньках, пагонах і листках газонних рослин суттєво знижується (Кондратюк, 1980).

На первинному рівні стійкість рослин визначається ефективністю кореневого бар'єру, який затримує потік шкідливих речовин за градієнтом концентрації в кореневу систему. Подібну функцію виконує і листкова поверхня рослин за умов забруднення повітря, де захисні властивості визначаються за ступенем опушення, восковим нальотом, клейкістю, площею продихів тощо. Встановлено, що ксерофітизація листків газонних рослин в умовах промислового забруднення виявляється у зменшенні розмірів і кількості річних пагонів, потовщені листкової пластинки (Тіханков, Лихолат, 2008), збільшені кількості продихів на 1 мм² поверхні листка (Нестерова, Беляева, 1985).

Реакція газонних рослин на підвищений вміст важких металів. Проведені дослідження (Мицик та ін., 2002; Мицик, Лихола, 1994) показали, що критерієм реакції газонних злаків на вплив полютантів, перш за все, слугують біоморфологічні показники, які змінюються залежно від рівня накопичення важких елементів. При порівнянні вмісту металів у надземній частині трав виявлено деякі відміни в розподілі елементів між органами (Лихолат, 2006). Не дивлячись на те, що обидва види рослин вирощували на ідентичному розчині, накопичувальна їх здатність була індивідуальною. Так, у 9-добових проростків високий вміст свинцю (до 57,5 разів відносно контролю) встановлено для рослин костриці червоної, у пажитниці багаторічної цей показник дещо менший (16,3 рази). Водночас, вміст нікелю був вищим відносно контрольних показників у пажитниці (у 4,2 рази), а костриці - меншим (у 1,7 рази). Але встановлено, що в надземній частині костриці червоної і пажитниці багаторічної кількість заліза була майже однаковою (в 2 рази перевищувала контрольні показники).

При досліджуванні накопичувальної здатності рослинами марганцю визначено подібні щодо заліза особливості.

Вивчення вмісту міді дозволило виявити дещо іншу залежність в накопиченні іонів, що залежить від видових особливостей рослин. Більша акумулювальна здатність металу була притаманна пажитниці багаторічній.

Наведені результати дослідження підтверджують вибіркову накопичувальну здатність рослин, що зростають в умовах досліду, і це цілком припустимо, пояснюється особливостями їх ростових показників за дії солей важких металів. Встановлення зниження висоти вегетативних пагонів у рослин на розчині важких металів відносно контрольного варіанту (Лихолат, 2006). Так, у пажитниці багаторічної цей показник зменшувався (до контролю) на 28%. Для костриці червоної його зміна відносно рослин контрольних зразків становила 21%. Довжина кореневої систем рослин достовірно зменшувалась.

Дослідженнями вмісту металів в органах рослин за умов штучних фітоценозів у Степовому Придніпров'ї визначено (Кучерява та ін., 2007; Лихолат, Григорюк, 2005; Лихолат, 1999, 2006, Лихолат, Мицик, 2000; Мицик, Лихолат, 1997) нерівномірність їх накопичення підземною та надземною частинами рослин. На території промислових підприємств в коренях рослин тонконога вузьколистого і костриці червоної на штучних едафотопах накопичувались у значних кількостях мідь, цинк, свинець та кадмій. Для цих видів з природних фітоценозів спектр акумулюючи металів складали залізо, мідь, свинець, кадмій, нікель, цинк. Для надземної частини рослин — свинець, мідь, залізо, мідь, кадмій, нікель, цинк та марганець. Що стосується рослин пажитниці багаторічної, то у штучних фітоценозах для них характерне переважне накопичення заліза, нікелю, кадмію (корені), заліза й нікелю (надземна частина). Водночас, у природних фітоценозах асортимент металів, які вони поглинають, був значно ширшим — свинець, залізо, мідь, кадмій, нікель, марганець (підземні органи), залізо, мідь, кадмій, марганець та нікель (надземні органи).

Еколого-морфологічні особливості газонних видів рослин на території промислових підприємств в умовах техногенного стресу. У результаті проведеного морфо метричного аналізу виявлено, що висота дерноутворюючих рослин в умовах промислових майданчиків (виняток складав тонконіг вузьколистий) зменшувалась відповідно концентрації токсичних речовин в навколишньому середовищі. Так, у пажитниці багаторічної цей показник знижувався (до контролю) на 28%, костриці червоної - 21%. Для тонконога вузьколистого його зміна відносно рослин контрольних зразків мала менш виражений характер. Як показано в роботі Ю. В. Лихолата (Лихолат, 1999), середня маса пагонів рослин пажитниці в умовах промислових підприємств зменшувалась на 60%, костриці - 70%.

З’ясовано, що кількість листків на один пагін у рослин костриці червоної (територія заводу «Полімермаш») порівняно з іншими видами газонних трав була більшою, що підтверджує підвищення облистяності їх пагонів. У результаті аналізу середньої довжини листків також виявлено індивідуальну реакцію рослин на забруднення. Величина її зменшується у рослин пажитниці багаторічної - на 16%, костриці червоної - 26% (завод «Полімермаш»). Розміри листків рослин залежать від освітленості, вологості повітря і ґрунту, родючості субстрату та біологічних особливостей. Крім того, листкова поверхня є показником різнобічного цільового призначення дерноутворюючих трав, яка відображає стан навколишнього середовища. За умов аналізу площі листків дерноутворюючих злаків визначено, що в умовах контролю цей показник був найвищим у рослин пажитниці багаторічної (2,8 см²), найменшим — тонконога вузьколистого (1,06 см²). Встановлено пряму залежність площі листка рослин від концентрації токсичних речовин у довкіллі. З переходом від умовно «чистої» до забрудненої зони розміри листків, в основному, зменшувались, наприклад, у пажитниці на 37%. Зміна площі листкової поверхні у рослин тонконога вузьколистого була незначною.

Аналогічні особливості прослідковано Ю. В. Лихолатом (1999) за умов дослідження кількості листків на пагоні. Трави на території промислових майданчиків за дії токсичних речовин (у декілька разів перевищували ГДК) мають специфічні пошкодження листкової поверхні. В таких рослин залежно від виду поступово світлішають краї листка і проміжки між жилками, які з часом буріють і випадають. За менших пошкоджуючи концентрацій листкова поверхня покривається плямами хлорозу. Встановлено, що кількість відмерлих листків у пажитниці багаторічної збільшувалась відносно контролю до 1,8 разів, костриці червоної - 1,5. Довжина відмерлої частини листків перевищувала контрольні показники у пажитниці на 132%, костриці - була у межах контролю.

Ю.В. Лихолат із співавторами (2003) досліджуючи анатомічну будову дерноутворюючих трав на територіях промислових підприємств регіону з’ясували, що в листках тонконога і пажитниці товщина кутикули та клітинних стінок епідермісу порівняно до контрольних варіантів збільшувалась протягом періоду вегетації. У дослідних рослин у фазі виходу в трубку відбувалось потовщення шару мезофілу, а колосіння — протилежна залежність. У стеблах, ніж в листках, визначено збільшення товщини клітинних стінок епідермісу, кутикули, склеренхіми, паренхіми та провідних пучків.

Інтенсивність процесів пероксидного окиснення ліпідів у газонних злаків за дії металів. Згідно літературних даних (Коршиков и др., 2002), інгредієнти техногенного забруднення навколишнього середовища відносять до «не ресурсних чинників», дія яких може суттєво знижувати використання рослин для озеленення територій промислових підприємств. За дії промислових забруднювачів проявляються неспецифічні реакції, однією з яких є посилення вільно-радикальних процесів. Г. С. Россихіною із співавторами (Россихіна та ін., 2009) показано порушення функціонування прооксидантно-антиоксидатних метаболічних процесів у газонних трав, які вирощували на середовище з кадмієм. На п’яту добу дії іонів кадмію (сьома доба онтогенезу) визначено достовірне збільшення вмісту ТБК-активних продуктів в листках тонконога вузьколистого та анізанти покрівельної порівняно з контролем на 90 та 55% (концентрація 1*10^-4 моль/л) і 50 та 25% (концентрація 1*10^-5 моль/л). За умов подовження стресового впливу до 12 доби (14 доба онтогенезу) цей показник дещо зменшувався, але перевищував контроль на 32 та 61% і 20 та 22% відповідно. Зміни вмісту МДА в коренях тонконогу та анізанти за металевого стресу залежали від терміну дії і концентрації токсиканту. Надлишкова поява продуктів ПОЛ у рослин виявлена на п’яту добу впливу іонів кадмію. Вміст ТБК-продуктів перевищував контроль на 71−56 і 43−33% за дії елементу в концентраціях 1*10^-4 та 1*10^-5 моль/л.

В роботі (Россихіна та ін., 2010) виявлено, що іони свинцю також стимулюють процеси пероксидного окиснення ліпідів, що підтверджує високий вміст ТБК-активних продуктів у вегетативних органах тонконогу вузьколистого (на 68−15%), грястиці збірної (на 88−188%), мишію зеленого (на 68−43%) та анізанти покрівельної.

У результаті проведених досліджень (Лихолат, 2006) доведено, що збільшення концентрації токсиканта спричинило інтенсифікацію вільно-радикальних процесів. Так, в листках костриці червоної та пажитниці багаторічної максимальне накопичення ТБК-активних продуктів виявлено за впливу цинку, свинцю та кадмію.

Дослідами Г. С. Россихіної із співавторами (2011) виявлено, що за комплексного хронічного стресу в пирію повзучого з розрізу Морозівка кількість МДА достовірно збільшувалась на 35% у фазу відростання. Вихід в трубку і початок колосіння характеризувались зростанням цього показника відносно контролю на 40 і 42%. У фазу дозрівання насіння рівень ТБК-продуктів дещо знижувався, але перевищував контрольні рослини на 20%. Вміст вторинних сполук ПОЛ в надземній частині вівсюга звичайного також був вищим у рослин з розрізу від 30 до 68%.

Активність антиоксидантних ферментів вегетативних органів ґрунтопокривних трав за стресового впливу іонів важких металів. Проявом захисної реакції проростків газонних рослин за умов дії іонів кадмію і свинцю була активація антиоксидантної системи захисту. За впливу кадмію і свинцю активність супероксиддисмутази у коренях і листках тонконогу достовірно збільшена в 1,5 і 1,7 рази, анізанти покрівельної - в 3,5 рази, грястиці збірної - в 2,5 рази. Рівень активності каталази та пероксидази досліджуваних видів перевищував контрольний і змінювався залежно від концентрації та тривалості дії металів (Россихіна та ін., 2009, 2010, 2011).

Ю.В. Лихолатом (2006) відмічено високу активність СОД за дії міді в листках костриці червоної. Вони нікелю, марганцю і заліза пригнічували активність ензиму майже в 2 рази. Іони свинцю і кадмію також зумовлювали менш виражене зниження активності СОД. Активність ферменту в листках пажитниці багаторічної суттєво зростала за дії міді, свинцю, кадмію та заліза, що, припустимо, підтверджує розвиток компенсаторних реакцій, які обмежують рівень вільно-радикальних процесів. Марганець та нікель гальмували активність СОД, можливо, внаслідок індивідуальної видової чутливості до даних важких металів.

Дослідження ферментативної активності дерноутворюючих трав на територіях хімічного заводу і підприємств хімічного машинобудування, показали, що вони в умовах промислового забруднення по-різному реагують на однакову концентрацію полютантів (Заїко, Лихолат, 2011). Вищий рівень активності каталази (ніж в контролі) був характерний для рослин тонконога вузьколистого. У рослин пажитниці в період колосіння активність ензиму майже не відрізнялась від контролю.

У роботі Ю. В. Лихолата (2003) відзначено, що активність каталази у тонконога вузьколистого в фазу виходу в трубку зростала на території заводу «Побутової хімії» в 2,1 рази, а «Полімермаш» — 2,6 рази. Для рослин пажитниці багаторічної ці показники збільшені в 2,7 та 4,1 рази відповідно. У фазу колосіння активація ферменту змінювалась в бік гальмування. Подібний характер змін активності спостерігали і для пероксидази. Так, дія промислових забруднювачів на даний ензим (тонконіг) на підприємствах з нижчим рівнем забруднення (завод «Побутової хімії») була менш суттєвою, ніж за високих концентрацій полютантів (завод «Полімермаш»). Для рослин пажитниці виявлено вищий рівень активності пероксидази впродовж періоду вегетації з вираженим максимумом у фазу виходу в трубку.

Пристосування Elytrigia repens (L.) Nevski та Avena fatua L. до комплексного впливу промислових емісій шахтного розрізу Морозівка смт Пантаївка відбувається за рахунок узгодженої роботи ферментів-детоксикаторів активних форм кисню — супероксиддисмутази, каталази та пероксидази (Россихіна та ін., 2011). У надземній масі пирію повзучого на розрізі та садибній ділянці активність супероксиддисмутази змінювалась залежно від етапу онтогенезу рослини. Так, у фазі відростання виявлено збільшення ферментативної активності на 35%, виходу в трубку — 55 і 29%, початку колосіння — 40 та 20%. Для рослин вівсюгу звичайного реєстрували подібну тенденцію, проте активність СОД була дещо вищою, а у фазу відростання перевищувала контроль на 20% (садибна ділянка) й 60% (розріз Морозівка). Активність каталази пирію повзучого впродовж онтогенезу коливалась від 25 до 45%, а вівсюгу — від 35 до 50%. Вивчення реакції росин на шахтному розрізі Морозівка і садибній ділянці м. Олександрії показало, що наявна стимуляція СОД и каталази супроводжувалась збільшенням активності пероксидази на 25 — 45% і 20 — 55% відповідно.

За умов аерогенного забруднення трави ботанічного саду ДНУ за показниками абсолютних значень активності пероксидази розташовуються у такому ряду Artemisia vulgaris L., Taraxacum officinale L. < Achillea submillefolium L., Vicia cracca L. < Sedum acre L., Potentilla argentea L. (Лихолат, Россихіна-Галича, 2012).

У роботі Г. А. Заїко із співавторами зареєстровано, що адаптація злакових газонних трав (Koeleria cristata Pers., Setaria viridis L., Agropyrum repens L., Avena fatua L.) до умов техногенного забруднення відбувається за рахунок підвищення активності антиоксидантних ферментів (СОД, каталази та пероксидази) (Заїко та ін., 2010).

Висновки В результаті аналізу літературних джерел можна зробити наступні висновки:

1. Газон — невід'ємний елемент об'єкта ландшафтної архітектури. Газони в міському середовищі - це рослинні співтовариства, що є своєрідними покриттями поверхні ґрунту.

2. Значення культурного газону в садово-парковому будівництві:

* поглинання з атмосфери частини пилу і газів;

* приглушення шум;

* підвищення відносну вологість приземного шару повітря і створює прохолоду на території об'єкта;

* регулювання мікроклімату;

* усунення корозійного впливу пилу і аерозолів на металеві поверхні виробів, стін будівель, споруд;

* злакові рослини культурного газону мають іонізуючу і фітонцидну дію, очищаючи повітря від шкідливих мікроорганізмів.

3. Газони створюються переважно з злакових видів трав. Після багаторічного розвитку надземної частини та коренів рослин утворюється дернина. Дернина — це наземний і частково підземний шар ґрунту, насичений переплетеними корінням, підземними стеблами, перегноєм. Дернина, вживається для влаштування газонів, повинна бути міцною, стійкою до механічних пошкоджень і довговічною.

4. Типи культурних газонів:

* декоративні (партерні, звичайні, квітучі, лучні);

* спортивні;

* спеціальні

5. Для створення газонів використовують злаки, які мають різноманітні типи кущіння куща. За типом кущіння і коренеутворення, а також по висоті наземних органів злаки поділяють на такі групи:

* кореневищні;

* пухко кущові;

* щільно кущові;

* кореневищно-пухкокущові

6. Джерела викидів в атмосферу підрозділяють на природні, обумовленими природними процесами (курні бурі, масиви зелених насаджень у період цвітіння, степові і лісові пожежі, виверження вулканів), і антропогенні (техногенні), що є результатом діяльності людини (викиди промислових підприємств і автотранспорту).

7. В умовах техногенного забруднення атмосфери газонні трави акумулюють надмірну кількість шкідливих хімічних речовин, що порушує метаболічні процеси, які відіграють значну роль у захисних механізмах при існуванні в умовах сучасних міст:

— уповільнення або припинення росту, побуріння, засихання й опадання листків, масове відмирання дрібних коренів;

— деструкція ядра, денатурація і розпад нуклеїнових кислот, зміни в процесах транскрипції та трансляції;

— порушення азотного обміну, що підвищує вміст вільних амінокислот;

— зменшенні розмірів і кількості річних пагонів, потовщення листкової пластинки, збільшені кількості продихів на 1 мм² поверхні листка;

— збільшення товщини кутикули та клітинних стінок;

— посилення вільно-радикальних процесів;

— активація ферментів антиоксидантної системи захисту.

Список літературних джерел газон забруднення міський

1. Акімов, І.А. Щоб не залишити пустелю після себе [Текст] / І.А. Акімов // Наук. світ. — 2003. — № 7. — С. 10−11.

2. Алексеев, Ю.В. Тяжелые металлы в почвах и растениях [Текст] / Ю. В. Алексеев. — Л.: Агропромиздат, 1987. — 142 с.

3. Бачинський, Г.О. Основи соціо-екології [Текст] / Г. О. Бачинський. — К.: Вища школа, 1995. — 295 с.

4. Бессонова, В.П. Методи фітоіндикації в оцінці екологічного стану довкілля [Текст] / В. П. Бессонова. — Запоріжжя, 2001. — 196 с.

5. Бессонова, В.П. Цитофизиологические аспекты воздействия тяжелых металлов на рост и развитие растений [Текст] / В. П. Бессонова — Запорожье, 1999. — 208 с.

6. Биоиндикация загрязнений наземных экосистем / Под ред. Шуберта Р. — М.: Мир, 1988. — 350 с.

7. Брильелф, О. Перенос загрязняющих веществ в атмосферные и кислотные осадки [Текст] / О. Брильел, Д. Харольд. — Л.: Гидрометиздат, 1986. — С. 62−70.

8. Вавилов, Н.И. Учение об иммунитете растений к инфекционным заболеваниям [Текст] / Н. И. Вавилов. — М. — Л.: Сельхозгиз, 1935. — 273 с.

9. Васильева, Н.Г. О соотношении свободной и связанной воды в листьях растений в связи с их засухоустойчивостью [Текст] / Н. Г. Васильева // Физиология растений. — 1955. — 2, № 3. — С. 209−214.

10. Водообмен и продуктивость пшеницы и картофеля при действии полиакриламидной пленки в стрессовых условиях / Григорюк И. А., Шматько И. Г., Мануильский и др. — К.: Наук. думка, 1987. — 40 с.

11. Григорюк, І.О. Водний і високотемпературний стреси. Молекулярні та фізіологічні механізми стійкості рослин [Текст] / І.П. Григорюк, М. Мусієнко // Фізіологія рослин в Україні на межі тисячоліть. — К.: Укр. фітосоціол. центру, 2001. — № 2. — С. 118−129.

12. Григорюк, І.П. Технології вирощування і біорегуляція стійкості газонних рослин у міському урбанізованому середовищі [Текст] / І.П. Григорюк, П. П. Яворський, Ю. В. Лихолат. — К.: НУБіП України, 2014. — 223 с.

13. Грицан, Н.П. Нарушение газообмена проростков зерновых культур при действии фтористого водовода [Текст] / Н. П. Грицан. / Растения и промышленная середа. Тез. докл. Всесоюз. конф. — Днепропетровск. — 1990. — С. 86−87.

14. Гродзинский, А.М. Санитарное состояние биосферы и аллелопатические явления [Текст] / А. М. Гродзинский // Проблемы аллелопатии. — К.: Наук. думка, 1976. — С. 124−126.

15. Гэлстон, А. Жизнь зеленого растения [Текст] / А. Гэлстон, П. Девис, Р. Сеттер. — М.: Мир, 1983. — 543 с.

16. Декоративное садоводство и садово-парковое строительство [Текст] / Т. Г. Гузенко, М. Т. Ганжа, И. Ю. Котова, Э. П. Шарапова. — К.: Будівельник, 1985. — 182 с.

17. Жолкевич, В.Н. Энергетика дыхания высших растений в условиях водного дефицита [Текст] / В. Н. Жолкевич. — М.: Наука, 1968. — 230 с.

18. Заїко, Г.А. Фізіологічні особливості стійкості злакових трав в умовах міського середовища [Текст] / Г. А. Заїко, Ю. В. Лихолат, Г. С. Россихіна // Питання степового лісознавства та лісової рекультивації земель. — 2010. — Вип. 39. — С. 129−135.

19. Заїко, Г.А. Фізіологічні особливості стійкості основних представників квітуючих газонів в умовах міського середовища [Текст] / Г. А. Заїко, Ю. В. Лихолат // Вісник Дніпропетровського ун-ту. Серія Біологія. Екологія. — 2011. — Т. 1. Вип. 19. С. 36−40.

20. Зыкова, В.В. Участие активних форм кислорода в реакціях митохондрий растений на низкомолекулярный стресс [Текст] / В. В. Зыкова, А. В. Колесниченко, В. К. Войников // Физиология растений. — 2002. — 49, № 2. — С. 302−310.

21. Илькун, Г.М. Загрязнители атмосферы и растений [Текст] / Г. М. Илькун. — К.: Наукова думка, 1978. — 246 с.

22. Илькун, Г.М. Современные представления о механизме взаимодействия растений с токсическими газами [Текст] / Г. М. Илькун // Матер. науч. конф. «Растения и промышленная среда» — К.: Наукова думка, 1971. — С. 43−48.

23. Ількун, Г.М. Очищення повітря рослинами від сполук свинцю [Текст] / Г. М. Ількун, М. О. Маховська // Укр. бот. журн. — 1978. — 35, № 3. — С. 246−251.

24. Кирпатовский, И.П. Охрана природы [Текст] / И. П. Кирпатовский — М.: Химия, 1974. — 207 с.

25. Колупаєв, Ю.В. Стресові реакції рослин. Молекулярно-клітинний рівень [Текст] / Ю.В. Колупаєв. — Харків: Держ. аграрний ун-т ім. В.В. Докучаєва, 2001. — 172 с.

26. Кондратюк, Е.Н. Промышленная ботаника [Текст] /Е.Н. Кондратюк. — К.: Наук. думка, 1980. — 256 с.

27. Коршиков, И.И. Адаптация растений к условиям техногенно загрязненной среды [Текст] / И. И. Коршиков. — К.: Наукова думка, 1996. — 238 с.

28. Коршиков, И.И. Популяционно-генетические проблемы дендротехногенной интродукции [Текст] / И. И. Коршиков, Н. С. Терлыга, С. А. Бычков. — Донецк: ООО «Лебедь», 2002. — 328 с.

29. Косаківська, І.В. Адаптація рослин: біосинтез та функції стресових білків [Текст] / І.В. Косаківська, І. Голов’яненко // Укр. фітоценологічний збірник. Серія Фітоекологія. — 2006. — Вип. 24. — С. 3−17.

30. Косаківська, І.В. Фізіолого-біохімічні основи адаптації рослин до стресів [Текст] / І.В. Косаківська. — Київ: Сталь, 2003. — 192 с.

31. Косаківська, І.В. Фітогормональна регуляція процесів адаптації рослин до стресів [Текст] / І.В. Косаківська // Укр. бот. журн. — 1997. — 54, № 4. — С. 70−78.

32. Курганова, Л.Н. Перекисное окисление липидов и антиоксидантная система защиты в хлоропластах гороха при тепловом шоке [Текст] / Л. Н. Курганова, А. П. Веселов, Т. А. Гончарова // Физиология растений. — 1997. — Т. 44, № 5. — С. 725−730.

33. Кучерява, О.О. Особливості фізіологічної реакції деяких газонних трав в умовах дії кадмію та свинцю [Текст] / О. О. Кучерява, Г. С. Россихіна, Ю. В. Лихолат // Сучасні проблеми біології, екології та хімії: Збірка матеріалів Міжн. кон. — Запоріжжя, 2007. — Ч. 2. — С. 474−475.

34. Лаптєв, О.О. Екологічна оптимізація біогеоценотичного покриву в сучасному урболандшафті [Текст] / О.О. Лаптєв. — К.: Наук. думка, 1998. — 206 с.

35. Лихолат, Ю.В. Активність пероксидази та вміст хлорофілу як показники стійкості основних представників газонних трав в умовах степового Придніпров'я [Текст] / Ю. В. Лихолат, Г. С. Россихіна-Галича // Питання біоіндикації та екології. — 2012. — Вип. 17, № 2. — С. 46−53.

36. Лихолат, Ю.В. Використання дерноутворюючих трав для діагностики рівня забруднення навколишнього середовища важкими металами [Текст] / Ю. В. Лихолат, І.П. Григорюк // Доповіді НАН України — 2005. — № 8. — С. 196−200.

37. Лихолат, Ю.В. Еколого-фізіологічні особливості багаторічних дерноутворюючих злаків техногенних територій [Текст] / Ю. В. Лихолат. — Дніпропетроськ: Вид-во Дніпропетр. ун-ту, 1999. — 188 с.

38. Лихолат, Ю.В. Критерії реагування газонних трав на забруднення довкілля [Текст] / Ю. В. Лихолат // Вісник Дніпропетровського ун-ту. Серія Біологія. Екологія. — 2006. — № 3/1. — С. 109−113.

39. Лихолат, Ю.В. Металакумулююча здатність рослин на техногенних територіях [Текст] / Ю. В. Лихолат, О.М. Вінниченко, А.М. Місюра, Т.М. Яковиніч // Питання біоіндикації та екології. — 2003. — Вип. 8, № 1. — С. 35−41.

40. Лихолат, Ю. В. Накопичення важких металів газоноутворюючими рослинами на території промислових підприємств Дніпропетровська [Текст] / Ю. В. Лихолат, Л. П. Мицик // Питання степового лісознавства та лісової рекультивації земель. — Дніпропетровськ: Вид-во Дніпропетровського ун-ту, 1999. — С. 120−125.

41. Лихолат, Ю. В. Пероксидаза та вміст хлорофілу як показники стійкості основних представників газонних трав в умовах степового Придніпров'я [Текст] / Ю. В. Лихолат, Г. С. Россихіна-Галича // Питання біоіндикації та екології - 2012. — Вип. 17, № 2. — С. 46−53.

42. Лихолат, Ю. В. Порівняльна характеристика анатомічної будови листків основних дерноутворюючих трав, що зростають у природних фітоценозах та на території промислових підприємств [Текст] / Ю. В. Лихолат, О.М. Вінниченко // Экосистемы Крыма, их оптимизация и охрана. — Симферополь: Изд-во Таврического нац. ун-та, 2002. — С. 49−52.

43. Лихолат, Ю. В. Рівень акумуляції важких металів у рослин Poa angustifolia L. в штучних біогеоценозах [Текст] / Ю. В. Лихолат, Л. П. Мицик // Питання степового лісознавства та лісової рекультивації земель — 2000. — Вип. 1. — С. 25−28.

44. Матерна, Я. Воздействие атмосферного загрязнения на природные экосистемы [Текст] / Я. Матерна / Загрязнение воздуха и жизнь растений. — Л.: Гидрометеоиздат, 1988. — С. 436−459.

45. Мицик, Л. П. Використання трав’янистих декоративних рослин в умовах промислової загазованості степового Придніпров'я [Текст] / Л. П. Мицик, Ю. В. Лихолат, Л.І. Лісовець // Питання степового лісознавства та лісової рекультивації земель. — Дніпропетровськ: Вид-во Дніпропетровського ун-ту, 2002. — Вип. 6. — С. 149−155.

46. Мицик, Л. П. Дерновий покрив техногенних територій [Текст] / Л. П. Мицик, Ю. В. Лихолат. — Дніпропетровськ, 1997. — 92 с.

47. Мицик, Л. П. До фіто екологічного стану територій коксохімічних підприємств [Текст] / Л. П. Мицик, Ю. В. Лихолат // Екологія і освіта: Проблеми теорії і практики. — Умань, 1994. — С. 35−36.

48. Мицик, Л.П. Трав’янисті адвентивні рослини техногенних територій степового Придніпров'я [Текст] / Л. П. Мицик, Ю. В. Лихолат, В. В. Тарасов // Український ботанічний журнал. — 2000. — № 3. — С. 26−31.

49. Мурадян, Е.А. Изменение обмена липидов при адаптации фотосинтетического аппарата Dunaliella salina к высокой концентрации CO₂ [Текст] / Е. А. Мурадян, Г. Л. Клячко-гурвич, Л. Н. Цалин // Физиология растений. — 2004. — Т. 51, № 1. — С. 62−72.

50. Нестерова, А.Н. Действие тяжелых металлов на корни растений [Текст] / А. Н. Нестерова // Биологические науки. — 1989. — № 9. — С. 72−86.

51. Нестерова, Л.А. Некоторые физиологические особенности газоустойчивости древесных растений [Текст] / Л. А. Нестерова, Л. Беляева // Науч. тр. Моск. лесотехн. ин-та. — 1985. — Вып. 167. — С. 107−109.

52. Николаевский, В.С. Биомониторинг, его значение и роль в системе экологического мониторинга и охраны окружающей среды [Текст] / В. С. Николаевский / Методологические и философские пробелы биологии. — Новосибирск: Наука, 1981. — С. 341−354.

53. Одум, Ю. Основы экологии [Текст] / Ю. Одум. — М.: Мир, 1975. — 741 с.

54. Перекисное окисление и стресс [Текст] / В. А. Барабой, И. И. Брахман, В. Г. Голотин, Ю. Б. Кудряшов. — СПб.: Наука, 1992. — 148 с.

55. Петров, А. П. Биоэнергетические основы водного обмела растений [Текст] / А. П. Петров // Водный режим растений в святи с различными экологическими условиями. — Казань: Изд-во: Казан. ун-та, 1975. — 160 с.

56. Полевой, В. В. Физиология растений [Текст] / В. В. Полевой. — М.: Высшая школа, 1989. — 465 с.

57. Пустовойтова, Т.Н. Основные направления в изучении влияния засухи на физиологические процессы у растений [Текст] / Т. Н. Пустовойтова, В. Н. Жолкевич // Физиология и биохимия культ. Растений. — 1992. — 24, № 4. — С. 14−27.

58. Рачкулик, В. И. Отражательные свойства и состояние растительного покрова [Текст] /В.И. Рачкулик, М. М. Сытникова. — М. — Л.: Гидрометеоиздат, 1981. — 287 с.

59. Родькина, А.А. Рост и развитие низовых дернообразующих злаковых трав в условиях Москвы [Текст] / А. А. Родькина, А. В. Слухин // Докл. ТСХА. — 2004. — № 276. — С. 153−156.

60. Россихіна, Г.С. Активність антиоксидантних ферментів в проростках газоноутворюючих трав Степового Придніпров'я за дії кадмію [Текст] / Г. С. Россихіна, Ю. В. Лихолат, О.М. Вінниченко, П. П. Яворський, О.І. Серга, І.П. Григорюк // Науковий вісник національного університету біоресурсів і природокористування України. — Київ. — 2009. — Т. 134. — Ч. 3. — С. 199−208.

61. Россихіна, Г.С. Активність ферментів-детоксикаторів активних форм кисню газоноутворюючих трав за комплексної дії токсикантів [Текст] / Г. С. Россихіна, Ю. В. Лихолат, Л. В. Кирпита // Вісник львівського університету. Серія біологічна. — 2011. — Вип 56. — С. 239−244.

62. Россихіна, Г.С. Морфо-фізіологічні параметри при адаптації газоноутворюючих трав до дії свинцю [Текст] / Г. С. Россихіна, Ю. В. Лихолат, О.М. Вінниченко, І.П. Григорюк // Наукові доповіді НУБіП — 2010.? № 5 (21) — http://nbuv.gov.ua/e-journals/Nd/2010₅/10rgslfg.pdf. — 18 c.

63. Самохвалова, В.Л. Охорона навколишнього середовища [Текст] / В. Л. Самохвалова // Вісник Інститут ґрунтознавства та агрохімії ім. О. Н. Соколовського. — 1997. — № 2. — С. 45−60.

64. Ситар, О.В. Регуляція адаптивних реакцій сої елементами мінерального живлення за умов свинцевого навантаження. Автореф. дис. … канд. біол. наук. — КНУ ім. Т. Шевченка. — К.: 2005. — 16 с.

65. Ситникова, А.С. Влияние промышленных загрязнений на устойчивость растений [Текст] / А. С. Ситникова. — Алма-Ата: Наука, 1990. — 88 с.

66. Тіханков, І.О. Розвиток колеоптилю пажитниці під впливом гідразиду малеїнової кислоти у різних температурних умовах [Текст] / І.О. Тіханков, Ю. В. Лихолат // Вісник Дніпропетровського ун-ту. Серія Біологія. Екологія. — 2006. — № 3/2. — С. 175−180.

67. Тіханков, І.О. Схожість насіння пажитниці багаторічної (Lolium perenne L.) після попередньої обробки гідразидом малеїнової кислоти [Текст] / І.О. Тіханков, Ю. В. Лихолат // Вісник Харківського національного аграрного ун-ту. — 2008. — Вип. 2 (14). — С. 68−73.

68. Трешоу, М. Загрязнение воздуха и жизнь растений [Текст] / М. Трешоу. — Л.: Гидрометеоиздат, 1988. — 535 с.

69. Тюльдюков, В.А. Газоноведение и озеленение населенных территорий [Текст] / В. А. Тюльдюков, И. В. Кобозев, Н. В. Парахин. — М.: Колос, 2002 — 264 с.

70. Хочачка, П. Стратегия биохимической адаптации [Текст] / П. Хочачка, Дж. Сомеро. — М.: Мир, 1988. — 568 с.

71. Церлинг, В.В. Физиологическое обоснование системы питания растений [Текст] / В. В. Церлинг. — М.: Наука, 1964. — 142 с.

72. Шматько, И.Г. Устойчивость растений к водному и температурному стрессам [Текст] / И. Г. Шматько, И. П. Григорюк, О. Е. Шведова. — К.: Наук. думка, 1989. — 224 с.

73. Barro, F. Relation between photosynthesis and dark respiration in cereal leaves [Теxt] / F. Barro, A. Gonzalez-Fontes, J.M. Maldonado. — J. Plant Physiol. — 1996. — 149, № 1. — Р. 64−72.

74. Chuang, Ch. A set of potato media for wheat anther culture [Теxt] / Ch. Chuang, T. Quyang // J. Exp. Bot. — 1978. — P. 51−56.

75. Hochachka, P. W. Biochemical adaptation [Теxt] / P.W. Hochachka, G.T. Somero — Princeton Univ. Press, 1984. — 537 p.

76. Zayed, M. A. Effect of water and salt stresses on growth, chlorophyll, mineral ions and organic solutents, and enzymes activity in mung bean seedlings [Теxt] / M.A. Zayed, I.M. Zeid. — Biologia Plantarum. — 1997. — 40, № 3. -Р. 351−356.