Розкриття суті видів та форм цивільно-правової відповідальності

ЗМІСТ

ВСТУП РОЗДІЛ 1 Цивільно-правова відповідальність як вид юридичної відповідальності

1.1 Поняття юридичної відповідальності

1.2 Цивільно-правова відповідальність як вид юридичної відповідальності

РОЗДІЛ 2 Види цивільно-правової відповідальності

2.1 Субсидіарна, дольова, солідарна відповідальність

2.2 Договірна, не договірна цивільно-правовова відповідальність РОЗДІЛ 3 Форми цивільної відповідальності

3.1 Неустойка як форма цивільно-правової відповідальності

3.2 Збитки

3.3 Відповідальність за невиконання грошового зобов’язання

3.4 Співвідношення неустойки (штрафа, пені) у цивільному праві та інших галузях права ВИСНОВКИ СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

ВСТУП

Середньостатистична особа у буденному житті щодня вступає в цивільно-правові відносини, тому актуальність теми не викликає сумніву, оскільки на даний час немає комплексної роботи, в якій проводиться дослідження проблеми форм і видів цивільно-правової відповідальності, до того ж існують проблеми визначення неустойки та її особливостей у різних галузях права .

Ступень наукової розробки теми. Питання цивільно-правової відповідальності завжди викликали інтерес науковців. Цій проблематиці приділяли увагу, зокрема, С. Братусь, В. Грибанов, О. Йоффе, Н.С.Малеїн, В.В.Вітрянський, В. А. Тархов, Д.А.Ліпинський, О.Е.Кутафіна. Вони досліджували як сутність цивільно-правової відповідальності, так і її функції, види, підстави, умови та розмір. Цивільно-правова відповідальність розглядалась і з загальногалузевих позицій, і з позицій окремих її інститутів. В останньому випадку переважно аналізувалися норми, що передбачали відповідальність за порушення у сфері договірних зобов’язань [44, c.80] .

Зазначені дослідники звертали увагу на таке. По-перше, цивільно-правова відповідальність — це не просто санкція за правопорушення, а лише така санкція, яка тягне для правопорушника відповідні негативні наслідки у вигляді позбавлення його суб'єктивних цивільних прав або покладення на нього нових чи додаткових цивільно-правових обов’язків. Інші санкції, за допомогою яких також здійснюється захист порушеного права, не є мірами цивільно-правової відповідальності. По — друге, цивільно-правовій відповідальності притаманні певні особливі риси, які надають можливість відокремлювати її з — поміж інших видів юридичної відповідальності (майновий характер цивільно-правової відповідальності, здійснення її в межах правовідношення між потерпілою особою та правопорушником, її спрямованість на поновлення або компенсацію порушеного права потерпілої особи та відповідність розміру відповідальності розміру завданої шкоди чи збитків) [44,c.81].

Визнання об'єктивного характеру поділу права на приватне і публічне дає підстави стверджувати, що категорія «відповідальність» є притаманною виключно сфері цивільного (приватного) права і не може розглядатись я загально-правова категорія. Загальноправовою, (родовою) категорією, пов’язаною із вчиненням особою правопорушення, слід визнати категорію «примус», що застосовується до правопорушника. Види примусу залежать від сфери, в якій сталось правопорушення.

При вчиненні правопорушення у сфері публічного права формою такого примусу є покарання, що спрямоване безпосередньо на особу правопорушника і зачіпає його особистий статус. Воно здійснюється в межах публічно-правових відносин, суб'єктами яких виступають, з одного боку, публічна влада в особі відповідних органів та їх посадових осіб, а з другого — правопорушник. За своєю сутністю ці відносини є відносинами юридично нерівних осіб (відносини влади і підкорення). Склади правопорушень у сфері публічного права, види покарань за них та процедура їх застосування заздалегідь встановлені законодавчими приписами, що мають імперативний характер. Критерієм міри покарання виступає перш за все вина правопорушника [45,c.35].

При вчиненні правопорушення у сфері приватного права, формою такого примусу є цивільно-правова відповідальність, спрямована не на особу правопорушника, а на її майнову сферу, а тому вона не зачіпає особистого статусу правопорушника. Цивільно-правова відповідальність здійснюється в межах приватноправових відносин, суб'єктами яких виступають особа, яка зазнала майнових чи немайнових втрат, та правопорушник. За своєю сутністю ці відносини є відносинами осіб, що не підпорядковані одна одній (відносини юридичної рівності). При цьому не виникає необхідності у закріпленні окремих складів правопорушень. Достатнім є закріплення в Цивільному кодексі загальних правових наслідків порушення зобов’язання, які мають універсальний характер і охоплюють міри цивільно-правової відповідальності, до яких належить відшкодування збитків та моральної шкоди, а також сплата неустойки. Критерієм міри обсягу цивільно-правової відповідальності є не вина правопорушника, а перш за все розмір завданих збитків [45,c.50].

З урахуванням викладеного можна сказати, що підставою цивільно-правової відповідальності є порушення суб'єктивного цивільного права.

Метою даної роботи є розкриття суті видів та форм цивільно-правової відповідальності.

Задачами дослідження є :

— Дати визначення поняттю «юридична відповідальність»;

— Дослідження цивільно-правової відповідальності як виду юридичної відповідальності

— Характеристика субсидіарної, дольової, солідарної відповідальності

— Характеристика договірної, не договірної цивільно-правової відповідальності;

— Характеристика таких форм цивільної відповідальності, як неустойка, збитки, відповідальність за невиконання грошового зобов’язання.

Об'єктом дослідження є суспільні відносини, що склалися у цивільному праві з питання несення особою цивільно-правової відповідальності.

Предметом дослідження є форми і види цивільно-правової відповідальності.

Методологічною основою даного дослідження є :

— історичний метод — використовувався при розробленні питання розвитку визначень які дані в роботі ;

— метод індукції і дедукції - використовувались при дослідженні таких понять, як юридична та цивільно-правова відовідальність ;

— метод аналізу та синтезу — у роботі проаналізовані визначення, їх зміст та синтезовані оптимальні поняття ;

Практичне значення отриманих результатів. Отримані результати можуть використовуватись в навчальному процесі у вищих навчальних закладах, як теоретична основа для подальшого наукового допрацювання та як основа для розроблення та внесення змін в законодавство України суб'єктами законодавчої ініціативи .

РОЗДІЛ 1 ЦИВІЛЬНО-ПРАВОВА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ЯК ВИД ЮРИДИЧНОЇ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ

1.1 Поняття юридичної відповідальності

Юридична відповідальність — це застосування до особи, яка здійснила правопорушення, передбачених законом заходів примусу.

Ці заходи завжди накладаються від імені держави і в певному порядку, і лише на особу, яка здійснила правопорушення. Несприятливими наслідками юридичної відповідальності можуть бути, наприклад, штраф за безквитковий проїзд або необхідність відшкодування збитку, позбавлення волі або позбавлення батьківських прав. Таким чином, штраф, позбавлення волі, обов’язок відшкодувати заподіяний збиток і так далі є правовими заходами юридичної відповідальності.

Юридична відповідальність — це «відповідь» держави на порушення норм права. Не лише заходами переконання, але і цими заходами держава здійснює боротьбу з правопорушеннями і запобігає їх здійсненню в майбутньому.

У юридичній літературі представлена безліч визначень юридичної відповідальності. В зв’язку з цим слід звернути увагу на окремі авторські підходи.

В узагальненому вигляді можна виділити два основні підходи до розуміння юридичної відповідальності. Існуючі визначення розглядають її або як реакцію держави на правопорушення (вживання заходів покарання, реалізацію санкцій і тому подібне) — Малєїн Н.С., Кутафін О.Є. [46,c.30]; Венгеров А. Б. також вважає, що «юридична відповідальність — одна з форм державного примусу, яка забезпечує правову систему суспільства» [9, c.468]; або як особливе правовідношення, відповідно до якого, правопорушник зобов’язаний зазнати негативні наслідки свого діяння. Наприклад, Братусь С. Н. пропонує наступне визначення: «Юридична відповідальність — це виконання обов’язку на основі державного або прирівняного до нього суспільного примусу» [8, c.85]

Кудрявцев В.Н. вважає, що «юридична відповідальність — специфічний інститут соціального контролю, який передбачає права і обов’язки суб'єкта у зв’язку з дорученою йому справою і юридичні або моральні - позитивні і негативні наслідки в разі його виконання або відповідно невиконання»

Ліпінський Д.А. вважає, що юридична відповідальність — «юридичний обов’язок дотримання і виконання вимог, передбачених нормою права, який реалізовується в правомірній поведінці суб'єктів, яка схвалюється або заохочується державою, а в разі її порушення — обов’язок правопорушника зазнати засудження, обмеження прав матеріального або особистого характеру і їх реалізації». 41, c. 29]

На базі названих ознак можна дати наступне визначення юридичної відповідальності:

Юридична відповідальність — це застосування до правопорушника за рішенням компетентного органу заходів державного примусу, в результаті яких громадянин або інша особа зазнає негативних наслідків особистого або майнового характеру.

Цікаво те, що останнім часом стали говорити про так звану позитивну відповідальність. У цьому аспекті відповідальність не зв’язується з правопорушенням, а розуміється як відповідальність за доручену справу, за виконання поставленого завдання. Під перспективною (позитивною) відповідальністю, розуміють правильне, активно-свідоме виконання людиною своїх соціальних обов’язків, обумовлених необхідністю дотримання суспільних інтересів.

Ретроспективна відповідальність — це відповідальність за дії, які порушують вимоги соціальних норм і які спричиняють за собою суспільне засудження і несприятливі наслідки для порушника. Юридична відповідальність традиційно розроблялася в правовій науці як відповідальність ретроспективна, тобто вона безпосередньо зв’язується з протиправною поведінкою. По відношенню до суб'єктів юридична відповідальність набуває державно-примусового характеру. Це відбувається через те, що держава, закріплюючи норми права, визначає юридичну відповідальність незалежно від волі і бажання правопорушників [41,c.30].

Ретроспективна юридична відповідальність — провідний елемент механізму правової охорони суспільних стосунків, які формують державу, особливий політико-правовий стан, вид і міра державного примусу, своєрідна осуджуюча реакція держави протиправної поведінки осіб.

Малєїн Н.С. характеризує юридичну відповідальність трьома ознаками: державний примус, засудження правопорушення і його суб'єкта, наявність несприятливих наслідків для правопорушника [46,c.167].

Розкриваючи вміст юридичної відповідальності, необхідно відзначити наступні ознаки:

· юридична відповідальність складається з двох аспектів: норм матеріального і норм процесуального права, причому процесуальне право лише регулює порядок і умови накладання, застосування юридичної відповідальності за правопорушення;

· юридична відповідальність є одним з видів соціальної відповідальності;

· визначальною ознакою юридичної відповідальності є покарання;

· юридична відповідальність встановлюється лише правовими актами, які видаються органами державної влади і управління, а також посадовими особами;

· відмітною ознакою юридичної відповідальності є те, що вона застосовується за здійснення правопорушення, за порушення правових норм;

· юридична відповідальність є однією з форм державного примусу, а тому застосовується або державними органами, або за дорученням державних органів суспільними органами.

На підставі цього можна зробити висновок: юридична відповідальність — це встановлена державою міра примусу за скоєне правопорушення [46,c.158].

Існують розхожі думки про цілі юридичної відповідальності в правовій науці, і представники галузевих наук висловлюються по-різному. Наприклад, І.А. Галаган називає як цілі адміністративної відповідальності усунення порушень правопорядку, охорону суспільства і держави, інтересів і прав громадян від правопорушень, покарання винних з метою їх виправлення і перевиховання, попередження здійснення ними нових правопорушень, попередження здійснення правопорушень іншими нестійкими особами [13, c.112].

На думку Н.С. Малєїна, цивільно-правова відповідальність має компенсаційне, превентивне і репресивне завдання. Зміст кримінальної відповідальності включає вимогу відшкодування морального збитку, нанесеного правопорядку і осуд злочинців [45,c.170].

В.Г. Смирнов вважає, що регулювання за допомогою покарання злочинця має на меті кару (відплату), а також виправлення і перевиховання особи, яка скоїла злочин .

Про кару і виховну дію як єство кримінального покарання говорить також В.С. Єгоров [27,c.115].

О.Е. Лейст вважає, що головна мета юридичної відповідальності - «забезпечення законності, попередження і припинення правопорушень, максимально можливе усунення збитку, заподіяного ними суспільству"[39,c.123] .

Як випливає з наведених вище позицій, практично всі дослідники сходяться на тому, що цілями юридичної відповідальності є охорона правопорядку, попередження правопорушень і виховання громадян у дусі пошани до права.

Цілі юридичної відповідальності конкретизуються в її функціях. До функцій можна віднести: захист правопорядку, штрафну і каральну функції (покарання винного), а також функцію виправлення і перевиховання особи, яка скоїла правопорушення (приватна і загальна превенція правопорушень), правовідновлюючу і функцію сигналізації. Всі функції взаємозв'язані і нероздільні, прояв однієї з них неможливий без прояву інших функцій [31,c.67].

При цьому каральна функція (відплата) має за мету покарати винну особу за здійснене правопорушення, відплатити йому за скоєне. Попереджувальна (виховна) функція полягає у відповідній дії на особу, яка скоїла правопорушення, а також на інших осіб (все суспільство в цілому) з метою здійснити оптимальний вплив на вибір правослухняного варіанту поведінки або попередити про невигідність і караність протиправного. З точки зору суспільних і особистих інтересів важливіше не допустити порушення цих інтересів, попередити правопорушення, ніж потім компенсувати його шкідливі наслідки. Правовідновлююча (компенсаційна) функція — це компенсація причиненного правопорушником матеріального або морального збитку, відновлення порушеного права. Стягнення з правопорушника заподіяної шкоди (збитків) компенсує втрати сторони, яка потерпіла, яке відновлювало її майнову сферу.

Функція сигналізації виявляється в тому, що поширеність певного виду правопорушень свідчить, по-перше, про явно недостатню жорсткість вживаних в даному відношенні заходів відповідальності, а по-друге (як наслідок), — про необхідність пошуку інших (разом з юридичною відповідальністю) шляхів і заходів боротьби з порушеннями в даній сфері суспільних стосунків [1,c.120].

Юридична відповідальність володіє ще превентивною (профілактичною) і регулятивною функцією.

Досягненню цілей юридичної відповідальності і реалізації функцій служать її принципи.

Принципи юридичної відповідальності - це засадничі ідеї, які виражають сутність, природу і призначення інститутів відповідальності.

Базильов Б.Т. на перше місце в системі принципів юридичної відповідальності ставив законність підстави її настання [2,c.15].

Не менш важливим принципом юридичної відповідальності є її обгрунтованість. Суть його в тому, що відповідальність визначається на підставі ретельного вивчення і правильної правової оцінки всіх обставин правопорушення [2,c.25].

До принципів відповідальності відноситься і її невідворотність. Своєчасність — ще одна необхідна риса відповідальності. Своєчасність відповідальності означає можливість залучення правопорушника до відповідальності протягом терміну давності, тобто встановленого законом періоду часу.

Найважливішим є принцип індивідуалізації покарання. Даний принцип передбачає прийняття до уваги міри суспільної небезпеки правопорушення, особи злочинця, а також обставин, які виходять за рамки складу злочину. Він зобов’язав максимально враховувати не лише характер правопорушення і його наслідки, але також і особливості особи, яка скоїла правопорушення, пом’якшувальні і обтяжливі обставини [22,c.55].

Окремо можна виділити такий принцип відповідальності, як справедливість. Особливість цього принципу виявляється в тому, що він характеризує юридичну відповідальність не з правового, а з морального боку. При такому підході діяння, яке становить правопорушення, а також заходи юридичної відповідальності за його здійснення потрібно оцінювати, виходячи з категорій «справедливо» — «несправедливо». Суть справи в тому, що при найретельнішому дотриманні принципів відповідальності вона виявиться несправедливою, якщо правопорушник в точній відповідності із законом, який діє, піддався надмірно суворому або, навпаки, занадто м’якому покаранню або стягненню. Іншими словами, в основі справедливої відповідальності лежить, перш за все, дотримання принципу відповідності правопорушення і відповідальності за його здійснення [22,c .57].

Юридична відповідальність володіє не лише своїми ознаками, але і елементами структури.

Елементами структури юридичної відповідальності є підстави відповідальності, суб'єкти, умови, заходи відповідальності, процедура і порядок затосування відповідальності. Принципова структура всіх видів юридичної відповідальності єдина. Але вміст кожного з елементів в тому або іншому вигляді юридичної відповідальності свій: цим і розрізняються між собою види юридичної відповідальності.

Івакин В.І. і Духно Н. А., спираючись на думку сучасної правової науки, виділяють дві підстави юридичної відповідальності: перша — закон як правова підстава, друга, — саме правопорушення, тобто адміністративна провина, дисциплінарна провина, злочин, інакше кажучи, фактична підстава, яка приводить в рух всю структуру юридичної відповідальності [25,c.15].

Агєєва Є.А. виділяє основні категорії юридичної відповідальності: правопорушення, державний примус, санкція. На підставі цього юридичну відповідальність можна визначити як санкціоноване застосування державою встановлених законом несприятливих заходів, які реалізують негативну правову оцінку суспільства і держави правопорушника [1, c.123]

Поглядів на досліджувану в роботі категорію серед юристів-теоретиків немало, але, синтезуючи відмічені визначення юридичної відповідальності і її основні ознаки, можна дати узагальнене поняття юридичної відповідальності згідно з прийнятими нормами законодавства.

Юридична відповідальність — це міра державного примусу, зв’язаного з певними позбавленнями для правопорушника.

Деякі дослідники виділяюь інші ознаки вищевказаної категорії. Для юридичної відповідальності характерні чотири основні ознаки: по-перше, юридична відповідальність — лише одна з форм державно-примусової дії на порушників норм права; по-друге, вона застосовується до осіб, які здійснили правопорушення; по-третє, застосовується до правопорушників лише уповноваженими на це державними або іншими органами; по-четверте, відповідальність полягає в застосуванні до правопорушника передбачених законом санкцій, які є заходами юридичної відповідальності.

Юридична відповідальність є найбільш серйозною формою державно-примусової дії на порушників норм права. Разом з нею праву властиві і інші форми і способи дії на поведінку людей.

Виходячи з всього викладеного вище визначення юридичної відповідальності повинно бути таким: «Юридична відповідальність — застосування до правопорушника (резидента, нерезидента) за рішенням компетентного органу заходів державного примусу, в результаті яких фізична чи юридична особа зазнає негативних наслідків особистого або майнового характеру у розмірі, строки та на підставах згідно діючого законодавства».

1.2 Цивільно-правова відповідальність як вид юридичної відповідальності

Поняття цивільно-правової відповідальності є настільки багатогранним і складним правовим явищем, що єдність в оцінках його аспектів серед дослідників не спостерігається.

Так, на думку В.П. Грібанова, цивільно-правова відповідальність характеризується заходами майнової дії на певних суб'єктів цивільно-правових відносин у зв’язку з тією або іншою передбаченою цивільним законом неправомірною поведінкою цих суб'єктів, що порушує права інших суб'єктів цивільного звороту [19,c.12].

У іншому місці В.П. Грібанов вказує, що цивільно-правова відповідальність є однією з форм державного примусу, пов’язана із застосуванням санкцій майнового характеру, направлених на відновлення порушених прав і стимулювання нормальних економічних відносин юридично рівноправних учасників цивільного звороту [20,c.57] .

Лаконічну формулу дав свого часу О.С. Іоффе, який вказав: «Цивільно-правова відповідальність є санкція за правопорушення, яке викликає для порушника негативні наслідки у вигляді позбавлення суб'єктивних цивільних прав або покладання нових або додаткових цивільно-правових обов’язків».

Г. В. Хохлова стверджує: «Цивільно-правова відповідальність — це доповнення або заміна обов’язку (абсолютною або відносною), який вже був, новим обов’язком, забезпеченим державним примусом, — заплатити певну грошову суму як компенсацію за порушення суб'єктивного (майнового або немайнового) права» [64, с. 76 ].

Є.В. Барінова пише: «Цивільно-правова відповідальність — передбачений законом або договором і забезпечений силою державного примусу обов’язок сторін цивільно-правових відносин зазнати майнового стягнення за допущені ними правопорушення в цілях відновлення або компенсації порушеного права потерпілого і яке виражається в покладанні на правопорушника додаткових обов’язків або позбавленні його суб'єктивних прав».

Також визначення цивільно-правової відповідальності дає А.А. Лук`янцев, яке, на думку автора, є найчиткішим, найповнішим та таким, що розкриває сутність цього явища: «Цивільно-правова відповідальність — це наслідок здійснення фізичною або юридичною особою цивільного правопорушення, який полягає у виникненні у кредитора (потерпілого від цього правопорушення, тобто особи, якій була завдана шкода) вимоги до правопорушника на предмет застосування до останнього заходів, передбачених законом або договором, які мають на меті відновлення втраченого кредитором (потерпілим) цивільного блага або здобуття ним компенсації за втрату цього блага, полягають в добровільному задоволенні цих вимог, або покладанні на правопорушника під непрямою або прямою дією державного примусу нових або додаткових цивільних обов’язків і (або) в применшенні суб'єктивних цивільних прав правопорушника, у тому числі в передачі потерпілому майна правопорушника.

Також, на його думку, ознаками цивільно-правової відповідальності є наступні:

1. Цивільно — правовова відповідальність передбачена цивільним законом або нормою цивільного права, яка міститься в акті іншого законодавства. Вона накладається як за дії, так і за бездіяльність, якщо це передбачено законом або договором. За винятком прямих, передбачених законом випадків, умови про цивільно-правову відповідальність яких містяться в цивільно-правових договорах, формулюються при цьому за угодою сторін, тобто в умовах свободи договору.

2. Цивільно — правовова відповідальність, як правило, характеризується заходами майнової дії на суб'єктів цивільно-правових відносин або відносин, прирівняних законом в питанні відповідальності до цивільно-правових.

3. Цивільно — правовова відповідальність виникає у зв’язку з неправомірною поведінкою вищезгаданих суб'єктів, причому ця неправомірність кваліфікується виходячи з норм вищезгаданого закону і (або) умов договору цивільно-правового характеру.

4. Цивільно — правовова відповідальність завжди є мірою державного примусу. У випадках добровільного покладання особою цивільно — правовової відповідальності на самого себе ця особа (правопорушник) керується нормами закону, знаходячись, таким чином, під державним примусом .

5. Цивільно — правовова відповідальність настає перед потерпілим (фізичною або юридичною особою), в майновій або моральній сфері якого делікт викликав негативні наслідки.

6. Цивільно — правовова відповідальність має за головну мету відновлення порушеного суб'єктивного цивільного права потерпілого або надання йому належної компенсації.

7. Цивільно — правовова відповідальність завжди несе в собі каральний елемент, який накладається окрім правовідновлювального елементу. Цивільно — правовова відповідальність, зокрема, може бути позбавленням правопорушника суб'єктивного цивільного права, применшенням такого права, покладанням суб'єктивного громадянського обов’язку або збільшенням її, наближенням терміну виконання і тому подібне

8. Цивільно — правовова відповідальність характеризується відповідністю розміру відповідальності розміру заподіяної шкоди (збитків), причому таку відповідність законодавець передбачає особливо.

9. Цивільно — правовова відповідальність характеризується застосуванням рівних за об'ємом заходів відповідальності до різних учасників цивільно-правових стосунків за однотипні правопорушення.

10. Цивільно — правовова відповідальність окрім правовідновлювального (компенсаційного) і карального елементів має також виховний елемент, нормалізуючи цивільний зворот прикладами негативних наслідків деліктів для правопорушника, додаючи упевненості суб'єктам, які правомірно діють, в захисті їх прав від можливих несприятливих наслідків.

11. Цивільно — правовова відповідальність — це санкція, але санкція — ширше поняття (за об'ємом), ніж цивільно — правовова відповідальність.

12.Цивільно — правовова відповідальність настає за загальним правилом вини.

13. Для покладання на правопорушника цивільно — правовової відповідальності необхідна, як правило, ініціатива потерпілої особи.

Існує багато способів класифікації видів цивільно — правовової відповідальності. Так, за підставами настання можна виділити відповідальність за спричинення майнової шкоди (здійснення майнового правопорушення) і відповідальність за спричинення моральної шкоди (шкоди, заподіяної особі).

Перший вид відповідальності найбільш поширений в цивільному праві і застосовується до переважної більшості цивільних правопорушень у відносинах між будь-якими суб'єктами. Підстави такої відповідальності можуть передбачатися як законом (в деяких випадках — і підзаконним актом), так і угодою сторін (договором) [56, с. 35].

Другий вид відповідальності виникає лише відносно потерпілих і лише у випадках, прямо передбачених законом. Відповідальність за спричинення моральної шкоди, як правило, виникає незалежно від провини причинителя, полягає в грошовій (а не в іншій матеріальній) компенсації і здійснюється незалежно від відшкодування майнової шкоди, тобто понад неї. Цивільно-правова відповідальність є санкцією за вчинене правопорушення [56, с. 36].

Для нормального розвитку цивільного звороту характерно, що його учасники належним чином виконують зобов’язання. У тих же випадках, коли зобов’язання не виконане або виконане неналежним чином, говорять про порушення зобов’язань. Порушення зобов’язань завдає шкоди не лише кредиторові, але і часто всьому цивільному суспільству в цілому, оскільки порушення в одній ланці, як ланцюгова реакція, веде до перебоїв в роботі всього механізму товаро-грошових стосунків в суспільстві. В цілях запобігання подібним правопорушенням і усуненню їх наслідків і встановлюється цивільно-правова відповідальність за порушення зобов’язань у вигляді санкції за скоєне правопорушення.

Проте далеко не всяка санкція, передбачена законодавством на випадок порушення зобов’язання, є цивільно-правовою відповідальністю. Так, встановлюються наслідки невиконання зобов’язання передати індивідуально визначену річ, які настають у вигляді примусового вилучення речі у боржника і передачі її кредиторові. Таку санкцію не можна розглядати як цивільно-правову відповідальність, оскільки вона передбачає примусове здійснення тих дій, які боржник і так зобов’язаний був зробити через покладений на нього обов’язок [5,c.309].

Під цивільно-правовою відповідальністю слід розуміти лише такі санкції, які пов’язані з додатковими обтяженнями для правопорушника, тобто є для нього певним покаранням за вчинене правопорушення. Ці обтяження можуть бути у вигляді покладання на правопорушника додаткового цивільно-правового обов’язку або позбавлення суб'єктивного цивільного права, що належить йому. Так, в наведеному прикладі про цивільно-правову відповідальність можна говорити лише тоді, коли боржник за невчасну передачу індивідуально визначеної речі буде зобов’язаний відшкодувати кредиторові збиткі, які зазнані ним, що виключалося б в разі належного виконання ним зобов’язання. В разі виконання сторонами операції, здійсненої під впливом обману, сторона, яка вдалася до обману, позбавляється права на передане нею майно, яке повертається в прибутки держави. Ці негативні наслідки не настали б, якби операція була здійснена без порушення цивільного законодавства [52,c.310].

Подібного роду санкції, пов’язані з додатковими обтяженнями для правопорушника, здійснюють стимулюючу дію на учасників цивільного звороту і сприяють запобіганню правопорушенням, на що і має бути направлена будь-яка юридична відповідальність.

Таким чином, під цивільно-правовою відповідальністю слід розуміти санкцію, застосовану до правопорушника у вигляді покладання на нього додаткового цивільно-правового обов’язку або позбавлення цивільного права, що належить йому [16,c.89].

Для з’ясування поняття цивільно-правової відповідальності необхідно зіставити його з поняттям «санкції». Цивільно — правові санкції - це встановлені законом у вигляді договору певні наслідки, які настають для боржника при невиконанні або неналежному виконанні зобов’язання. Санкції неоднорідні. Вони можуть бути розділені на дві групи:

· міра захисту

· міра відповідальності.

Міри захисту направлені або на попередження і припинення порушення права, або на відновлення порушених інтересів, або на захист правопорядку. Одні міри захисту реалізуються судом, інші, самими управомоченими суб'єктами (громадянами, юридичними особами). Проте у всіх випадках міри захисту забезпечені державним примусом. Вживання мір захисту, як правило, не набуває негативних майнових наслідків для правопорушника. Міри захисту не завжди пов`язані із засудженням винної поведінки [16,c.92].

Мірами захисту, відомими цивільному законодавству, є спростування недостовірних даних, які порочать честь, гідність, ділову репутацію; двостороння реституція при визнанні операції недійсної; викуп безгосподарно утриманих культурних цінностей; здійснення за свій рахунок зносу самовільної споруди або приведення архітектурного об'єкту і земельної ділянки в первинний стан винним в будівництві або в зміні архітектурного об'єкту без відповідного дозволу на будівництво і ін.

Цивільно-правова відповідальність характеризується трьома обов’язковими ознаками:

1. державний примус;

2. негативні несприятливі наслідки для правопорушника (боржника);

3. засудження правопорушення і його суб'єкта.

Державний примус виражається в тому, що заходи відповідальності встановлюються в правових нормах, реалізація яких забезпечується примусовою силою держави. Негативні несприятливі наслідки для правопорушника означає зменшення його майна шляхом безвідплатного вилучення майна (грошей) або стягнення особистого характеру. Засудження — це негативна реакція держави і суспільства на скоєне правопорушення і його суб'єкта [16,c.94].

Цивільно-правова відповідальність реалізується в правовідносинах. Змістом відповідальності є обов’язок винного боржника зробити певні дії і право кредитора вимагати виконання цього обов’язку. Суб'єктом відповідальності вважається боржник (правопорушник), хоча особою, яка безпосередньо завдала шкоду інколи може виявитися інша особа. Боржник відповідає за невиконання або не належне виконання зобов’язання третіми особами, на яких було покладено виконання, якщо законом не встановлено, що відповідальність несе третя особа, що є безпосереднім виконавцем. Наприклад, підрядчик має право залучити до виконання договорів інших осіб «субпідрядників», відповідаючи перед замовником за результат роботи.

З врахуванням вказаних ознак цивільно-правова відповідальність може бути визначена як правовідношення, яке виражається у вигляді несприятливих наслідків майнового або не майнового характеру для правопорушника (боржника), забезпечених державним примусом або засудженням правопорушення і суб'єкта, який його вчинив.

Значення цивільно-правової відповідальності виражене в її функціях. Попереджувально-виховна функція відповідальності полягає в попередженні і викорінюванні правопорушень. Санкції, які накладаються, стимулюють боржника (приватна превенція) і інших учасників цивільних стосунків (загальна превенція) до належного виконання своїх обов’язків [38,c.69].

Репресивна функція означає покарання для правопорушника, оскільки призначається стягнення, додаткові несприятливі обов’язки забезпечувані примусом. Цивільно-правова репресія не є самоціллю і не має нічого спільного з ідеєю відплати («око за око, зуб за зуб»).

Компенсаційна функція виявляється в ліквідації несприятливих наслідків у потерпілого (кредитора) за рахунок порушника (боржника).

Функція сигналізації свідчить про недоліки в поведінці боржника, які сприяють настанню правопорушень.

Виділення тієї або іншої функції відповідальності відбувається умовно. Всі вони взаємопов'язані.

Можна відзначити декілька принципів цивільно-правової відповідальності, які втілені в законодавстві.

Принцип невідворотності відповідальності означає її неминуче обов’язкове застосування за всяке правопорушення, відносно кожного правопорушника. У цивільному праві невідворотність обмежена терміном давності і диспозитивністю поведінки суб'єктів (можливість звернутися до суду за захистом або відмовитися від захисту порушеного або оскарженого (суб'єктивного права) [38,c.65].

Принцип індивідуалізації полягає в тому, що відповідальність настає з врахуванням міри суспільної небезпеки, шкідливості делікту, форми провини правопорушника і інших фактів. Наприклад, Цивільний кодекс пропонує суду визначати розмір компенсації немайнової шкоди залежно від характеру заподіяних потерпілому фізичних і моральних страждань, який у свою чергу оцінюється з урахуванням індивідуальних особливостей потерпілого. Індивідуалізація відповідальності обмежується при укладанні сторонами договорів приєднання, оскільки в таких договорах умови про відповідальність разом з іншими умовами заздалегідь сформульовано в стандартних формах і не підлягає обговоренню [55,c.98].

Принцип повного відшкодування шкоди передбачає повне відновлення майна потерпілого. Але за окремими видам зобов’язань і за зобов’язаннями, пов’язаними з певним родом діяльності, законом може бути обмежене повне відшкодування збитків.

В цілому по кількості виключень названі принципи цивільної правової відповідальності швидше є бажаними, ніж наявним.

Неприпустимо ототожнення відповідальності з обов’язком боржника. Адже виконуючи обов’язок, боржник виконує лише ті дії, які складають її вміст. При примусі до виконання обов’язків, не виконаних добровільно, у боржника не виникає несприятливих негативних наслідків [55,c.99].

Слід розглянути питання про поєднання покладання відповідальності і виконання зобов’язання. В разі неналежного виконання боржник окрім сплати неустойки і відшкодування збитків виконує зобов’язання в натурі. Боржник лише сплачує неустойку і відшкодовує збитки, але звільняється від виконання зобов’язання в натурі у випадку: невиконання зобов’язання; відмови кредитора від прийняття виконання, яка в наслідку прострочення втратила для нього інтерес, сплата неустойки встановленою як відступне. Виключення з цих правил можуть бути встановлені законом або договором.

Якщо зміст зобов’язання боржника полягає у виготовленні і передачі речі у власність, господарське ведення, оперативне управління, або в передачі речі в користування кредиторові, або у виконанні для нього певної роботи або наданні йому послуг, то в разі невиконання кредитор має право в розумний термін отримати виконання зобов’язання третіми особам за розумну ціну або виконати його своїми силами, якщо інше не витікає із закону, інших правових актів, договору або сутності зобов’язання. Додатково кредитор може зажадати від боржника відшкодування понесених необхідних витрат і інших збитків.

Якщо зміст зобов’язання боржника полягає в передачі кредиторові індивідуально-визначеної речі у власність, в господарське ведення, оперативне управління або платне користування, то в разі невиконання, кредитор має право вимагати відбирання цієї речі у боржника і передачі її кредиторові відповідно до умов зобов’язань. Таке зобов’язання може виникнути через договір оренди, а невиконання полягатиме у відмові орендаря повернути об'єкт оренди після того, як спливе термін договору [66,c.108] Проте кредитор позбавляється права вимагати передачі йому індивідуально-визначеної речі, якщо річ вже передана іншій особі, яка має право власності, господарського ведення або оперативного управління. Якщо річ ще не передана, майно отримує той з кредиторів, на користь якого зобов’язання виникло раніше, а якщо це не можливо встановити — той, хто раніше пред’явив позов. Замість вимоги передати річ кредитор має право зажадати відшкодування збитків. Таким чином, з вищевикладеного можна зробити наступний висновок, що для нормального розвитку цивільного звороту має бути характерне те, аби його учасники належним чином виконували б зобов’язання. У тих же випадках, коли зобов’язання не виконане або виконане неналежним чином, говорять про порушення зобов’язань. Слід зазначити, і те, що в законі повинні існувати суворі розмежування між поняттями «санкція» і «відповідальність», ототожнення їх неприпустимо і не повинно бути. Санкція — це передбачена законом міра покарання на примусову силу якої і спирається держава, виносячи ухвалу. Відповідальність, будучи закріпленою в законі, перш за все є способом захисту в цивільному праві, тобто тим засобом, який захищає особу від невиконання або неналежного виконання зобов’язання. Цей захист надається державою для врегулювання суспільних відносин [66,c.110].

РОЗДІЛ 2 ВИДИ ЦИВІЛЬНО-ПРАВОВОЇ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ

2.1 Субсидіарна, дольова, солідарна відповідальність

Залежно від конкретних обставин відповідальність за цивільним правом може бути різною. Це залежить від характеру правопорушення, суб'єктного складу цивільного правовідношення і ряду інших обставин.

У юридичній науці прийнято диференціювати цивільно-правову відповідальність на різні види. При цьому критерії розмежування можуть бути вибрані залежно від цілей такої диференціації.

Особливий характер відповідальності встановлений законом на випадок прострочення у виконанні зобов’язання. [19, c.18]

Субсидіарна відповідальність — це додаткова відповідальність, коли разом з боржником, в якого недостатньо засобів, на які може бути обернене стягнення, відповідальність несуть інші особи. Субсидіарна відповідальність має місце лише у випадках, передбачених законом.

Юридичний словник дає таке визначення субсидіарної відповідальності: «Субсидіарна відповідальність — одна з видів відповідальності цивільної: додаткова відповідальність осіб, які як і боржник відповідають перед кредитором за належне виконання зобов’язання у випадках, встановлених законом чи договором. Субсидіарну відповідальність несуть батьки (піклувальники) за шкоду, завдану неповнолітнім у віці від 15 до 18 років: у випадках, коли у неповнолітнього немає майна чи заробітку, достатніх для відшкодування завданої шкоди, стягнення може бути звернено на майно батьків або піклувальників. Однак, цей обов’язок припиняється коли особа, що завдала шкоди досягає повноліття, а також, якщо до цього моменту в нього з’явиться майно, достатнє для відшкодування шкоди».

Ст. 619 регламенує субсидіарну відповідальність. У ч.1цієї статті вказано, що договором або законом може бути передбачена поряд із відповідальністю боржника додаткова (субсидіарна) відповідальність іншої особи.

Субсидіарна (додаткова) відповідальність виникає у випадках, передбачених договором або законом. Суть субсидіарної відповідальності полягає у залученні поряд з основним боржником додаткового (субсидіарного) боржника. Так, наприклад, відповідно до п. 3 ст.39 Закону України «Про господарську діяльність», казене підприємство відповідає за своїми зобов’язаннями коштами та іншим майном, що є в його розпорядженні, крім основних фондів. При недостатності у казеного підприємства таких коштів та майна відповідальність за його зобов’язаннями несе власник.

Необхідною умовою вживання субсидіарної відповідальності є попереднє звернення з відповідною вимогою до основного боржника, який порушив зобов’язання. Відмова основного боржника від задоволення цієї вимоги або нездобуття від нього відповіді дають підставу кредиторові пред’явити відповідну вимогу особі, на яку покладена субсидіарна відповідальність. Субсидіарна відповідальність має місце тоді, коли в зобов’язанні беруть участь два боржники, один з яких є основним, а інший — додатковим (субсидіарним). При цьому субсидіарний боржник несе відповідальність перед кредитором додатково до відповідальності основного боржника. Така субсидіарна відповідальність може бути передбачена законом, іншими правовими актами або умовами зобов’язання. Відповідно до Цивільного кодексу України учасники повного товариства солідарно несуть субсидіарну відповідальність своїм майном по зобов’язаннях товариства. За договором поручительства сторони можуть встановити, що поручитель несе субсидіарну відповідальність перед кредитором при невиконанні або неналежному виконанні боржником зобов’язання, забезпеченого поручительством. У таких випадках кредитор, до пред’явлення вимог до субсидіарного боржника, повинен пред’явити вимогу до основного боржника. І лише в тому випадку, якщо кредитор не може задовольнити свою вимогу за рахунок основного боржника, він може звернутися з цією вимогою до субсидіарного боржника. Відповідно до цього право на пред’явлення вимоги до субсидіарного боржника виникає у кредитора за наявності однієї з наступних умов:

а) основний боржник відмовився задовольнити вимогу кредитора;

б) кредитор не отримав від основного боржника в розумний термін відповідь на пред’явлену вимогу.

Вказаний порядок попереднього звернення кредитора до основного боржника вважається дотриманим, якщо кредитор пред’явив останньому письмову вимогу і дістав відмову боржника в його задоволенні або не отримав відповіді на свою вимогу в розумний термін.

Проте кредитор не має права вимагати задоволення своєї вимоги від субсидіарного боржника навіть за наявності викладених вище обставини, якщо ця вимога може бути задоволена шляхом заліку зустрічної вимоги до основного боржника або безперечного стягнення засобів з основного боржника.

Обумовлено це тим, що в подібних випадках у кредитора є можливість без якої - небудь скрути для себе задовольнити вимогу, яка є у нього, без звернення до субсидіарного боржника. Так, кредитор не має права пред’явити вимогу про стягнення грошового боргу до субсидіарного боржника після відмови від задоволення цієї вимоги основним боржником, якщо останній має зустрічну вимогу до кредитора про сплату більшої грошової суми з терміном платежу, який настав, і не минулим терміном позовної давності, оскільки у кредитора є можливість без згоди основного боржника погасити власну вимогу за рахунок зустрічної вимоги основного боржника шляхом їх заліку.

В разі задоволення вимоги кредитора особою, яка несе субсидіарну відповідальність, останній набуває права регресної вимоги до основного боржника. Тому особа, яка несе субсидіарну відповідальність, повинна до задоволення вимоги, пред’явленої їй кредитором, попередити про це основного боржника, а якщо до такої особи пред’явлений позов, — залучити основного боржника до участі в справі. Інакше основний боржник має право висунути проти відповідаючих осіб регресної вимоги субсидіарно, заперечення, які він мав проти кредитора.

Від субсидіарної відповідальності необхідно відрізняти відповідальність боржника за дії третіх осіб, яка має місце в тих випадках, коли виконання зобов’язання покладене боржником на третю осбу.

На відміну від субсидіарного боржника третя особа не пов’язана з кредитором цивільним правовідношенням. Через це кредитор, за загальним правилом, може пред’являти власну вимогу, витікаючу з невиконання або неналежного виконання зобов’язання, лише до свого боржника, але не до третьої особи, яка не виконала або неналежним чином виконало зобов’язання. У таких випадках боржник несе відповідальність перед кредитором за невиконання або неналежне виконання зобов’язання третьою особою.

Так, якщо підрядчик поклав на субпідрядника виконання частини робіт, які він зобов’язався виконати за договором із замовником, то підрядчик несе відповідальність перед замовником за неналежне виконання вказаних робіт субпідрядником.

У наведеному прикладі субпідрядник є третьою особою, оскільки він не бере участі в зобов’язанні підряду, а лише виконує частину робіт, передбачених даним зобов’язанням. Боржник, притягнений кредитором до відповідальності за дію третьої особи, має право в порядку регресної вимоги стягнути з останнього все те, що було стягнуте з нього кредитором унаслідок невиконання або неналежного виконання зобов’язання третьою особою. Так, якщо в наведеному прикладі замовник стягне з боржника збитки, заподіяні йому неналежним виконанням робіт субпідрядником, підрядчик має право зажадати з субпідрядника відшкодування цих збитків.

В той же час законом може бути встановлено, що відповідальність несе той, хто є безпосереднім виконавцем (третя особа). У таких випадках боржник не відповідає за дії третьої особи.

Від відповідальності боржника за дії третіх осіб необхідно відрізняти відповідальність боржника за своїх працівників. До працівників боржника відносяться громадяни, які знаходяться з ним в трудових стосунках. Дії працівників боржника з виконання його зобов’язання вважаються діями самого боржника. Так, якщо в наведеному вище прикладі як підрядчик виступає юридична особа, то вказана юридична особа несе відповідальність перед замовником в тому випадку, якщо його працівники неналежним чином виконали передбачені договором підряду роботи. Тут працівники не є третіми особами по відношенню до боржника. Будь-яка юридична особа може брати участь в цивільному звороті через своїх працівників. В зв’язку з цим дії працівників юридичної особи при виконанні ними своїх трудових або службових обов’язків розглядаються як дії самої юридичної особи. Тому говорити в даному випадку про відповідальність боржника за своїх працівників можна значною мірою умовно.

Субсидіарна — відповідальність додаткова. Вона застосовується, зокрема, коли йдеться про відповідальності батьків (опікунів) за шкоду, заподіяну неповнолітніми дітьми у віці від 15 до 18 років.

В тих випадках, коли правопорушення стало результатом винної поведінки всіх учасників правовідношення, говорять про так звану змішану відповідальність. При змішаній відповідальності її розмір визначається відповідно мірі провини кожної із сторін. Типовим випадком такої відповідальності в цивільному праві є відповідальність, пов’язана з відшкодуванням збитків, які виникли від зіткнення суден. Кодекс торгівельного мореплавання (КТМ) передбачає із цього приводу наступні правила. Якщо зіткнення суден сталося випадково або унаслідок непереборної сили, то жодної відповідальності не настає. Збитки зазнає той, хто їх потерпів. Якщо ж зіткнення суден викликане неправильними діями або упущеннями одного з них, то і відповідальність у формі відшкодування збитків покладається на винну в зіткненні сторону. У тих же випадках, коли зіткнення викликане неправильними діями всіх суден, які зіткнулися, то «відповідальність кожною із сторін визначається пропорційно міри провини». І, нарешті, відповідальність в порядку регресу має місце в тих випадках, коли особа, яка понесла відповідальність перед потерпілим з вини третьої особи, має право вимагати від останньої відшкодування збитків, які зазнали повністю або в певній частині. Так, страхова організація, яка відшкодувала власникові автомобіля заподіяну третьою особою шкоду, має право зажадати відшкодування збитків з винного причинителя шкоди.

При дольовій відповідальності кожен із співборжників зобов’язаний нести відповідальність в тій долі, яка згідно із законом або договором припадає на нього. Долі ці можуть бути рівними або нерівними, але вони завжди визначені. У тих випадках, коли з договору або додаткової угоди між боржниками не виявляється, що долі їх не рівні, вони зобов’язані нести відповідальність в рівних долях. Так пайова відповідальність настає в разі невиконання учасниками загальної пайової власності своїх обов’язків перед третіми особами [66, с. 112].

Дольова відповідальність має місце тоді, коли кожен з боржників несе відповідальність перед кредитором лише в тій долі, яка падає на нього відповідно до законодавства або договору. Дольова відповідальність має значення загального правила і застосовується тоді, коли законодавством або договором не встановлена солідарна або субсидиарная відповідальність. Долі, падаючі на кожну з відповідальних осіб, визнаються рівними, якщо законодавством або договором не встановлений інший розмір доль. Так, власники житлового будинку в разі його продажу несуть перед покупцем відповідальність за недоліки проданого будинку відповідно до їх доль в праві загальної власності.

Стаття 541 Цивільного кодексу України говорить про солідарне зобов’язання.

Солідарні зобов’язання є одним з найскладніших видів зобов’язань із множинністю осіб. Сутність їх полягає в тому, що кредитор (або будь-який з солідарних кредиторів при їх множинності) вправі вимагати виконання зобов’язання у будь-якого з солідарних боржників від них усіх сумісно (або боржника при активній множинності) не тільки в частині боргу, як це має місце у часткових (дольових)зобов'язаннях, але й повністю [65, C.715].

Очевидно, що такі зобов’язання привабливі для кредитора (кредиторів), але ж значною мірою погіршують становище боржника (боржників). Тому солідарні зобов’язання виникають як виняток, який прямо передбачений договором чи актом цивільного законодавства.